Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13098 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні / О. Вітринська // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 16(2). — С. 129-141. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859988987494531072 |
|---|---|
| author | Вітринська, О. |
| author_facet | Вітринська, О. |
| citation_txt | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні / О. Вітринська // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 16(2). — С. 129-141. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:30:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
Олена Вітринська. Юдейські заклади освіти ... 129
Олена Вітринська (Полтава)
ЮДЕЙСЬКІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ РАДЯНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
БОРОТЬБИ З РЕЛІГІЄЮ В 1920–30-х РОКАХ В УКРАЇНІ
Більше 70 років пройшло з того часу, як в Україні було ліквідовано релігійну
освіту. Це стало однією з причин деформації духовних ідеалів і деморалізації
суспільства. Тому зараз на порядку денному стоїть питання про відродження
духовної освіти. У багатьох школах запроваджується нова дисципліна «Хрис-
тиянська етика». Організовуються релігійні середні і вищі навчальні заклади.
Паралельно відбуваються процеси українізації і відродження мов, традицій та
культур національних меншин, започатковані після розпаду Радянського Союзу.
У контексті цих змін почалося формування духовних закладів освіти для
представників єврейської національності, які не могли функціонувати під час
панування комуністичного режиму. Отже, актуальним стає дослідження почат-
кового етапу існування радянської держави, коли під гаслом боротьби із релігією
проводилось закриття юдейських навчальних установ.
До цієї проблеми неодноразово звертались як вітчизняні, так і закордонні
дослідники. Найбільш докладно процес ліквідації духовної освіти відображений
у загальних працях з історії єврейства, де він розглядається у контексті боротьби
з релігією, зокрема в роботах Ф.Канделя «Очерки времен и событий»1, В.Енгеля
«Курс лекций по истории евреев в России»2, Е.Школьникова «Трансформация
еврейского местечка в СССР в 1930-е годы»3, О.Наймана «История евреев
Украины»4, в «The encyclopaedia of Judaism»5, «Нарисах з історії та культури
євреїв України»6 та ін. Про сумну долю юдейської освіти побіжно згадують
дослідники єврейських радянських навчальних закладів О.Гриневич7 та Б.Хандос8.
У цих та інших працях започатковано розв’язання поставленої нами проблеми.
Водночас, аналіз робіт з проблем юдаїки засвідчує необхідність розширення
кола джерел, доповнення відомих даних, уточнення, конкретизації, система-
тизації та узагальнення питань, пов’язаних із долею юдейських закладів освіти
під час реалізації більшовицької антирелігійної політики.
Метою нашою статті є здійснення комплексного історичного, релігієзнавчого
та правового аналізу становища юдейської освіти у міжвоєнний період та
виявлення особливостей державної політики щодо неї. У зв’язку з цим постають
завдання з’ясувати причини закриття юдейських навчальних закладів; вивчити
законодавчу базу проведення заходів щодо ліквідації духовної освіти; дослідити
механізми, шляхи, проблеми і результати впровадження її в життя; проаналізу-
вати ставлення і реакцію населення та духовенства на дії влади.
Після повалення самодержавства, а особливо після приходу до влади
більшовиків почалися гоніння на релігію. Причин цього декілька. Наведемо
основні. По-перше, церква підтримувала царизм. Взагалі, монотеїзм часто
ототожнюють із монархією. Один всесильний господар на небі і, за аналогією,
На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 130
один – на землі. Більшовики відстоювали зовсім іншу форму влади, були
ворогами царизму та експлуататорського режиму влади. По-друге, більшовицька,
а пізніше комуністична, ідеологія була своєрідним світоглядом, який давав свої
цінності, свої заповіді. Основні позиції комунізму, соціалізму суперечили
постулатам релігії будь-якої конфесії. Тому із захопленням влади більшовиками
почалась боротьба з релігією, яка мала ознаменуватися утвердженням у
свідомості мас нового комуністичного мислення.
Становлення радянської влади в Україні відбувалося в постійній боротьбі з
усіма видами релігій і юдаїзмом, зокрема. Одним із перших її об’єктів
більшовики обрали релігійні заклади освіти. Партійні та державні функціонери
добре розуміли, що переконати дорослих і старих людей у помилковості їх
поглядів, життєвої позиції складно. Набагато більше впливу піддавалась
молодь, у якої ще не сформувався чіткий світогляд. До того ж молодь мала
жити в майбутньому, розбудовувати країну, і відігравати вирішальну роль
завтра. Із психологічної точки зору молоді люди амбіційніші. Вони, зазвичай,
впевнені, що розумніші за батьків і у них буде все по-іншому, краще. Тому саме
серед юнацтва було легше поширити комуністичні ідеї стосовно світлого
майбутнього і шляхів його досягнення. При цьому у контексті боротьби з
релігією для більшовиків було дуже важливо, щоб ворожий табір не попов-
нювався новими молодими прихильниками і боротьба не продовжувалась вічно.
Традиційними чоловічими закладами освіти єврейського народу протягом
багатьох століть були хедери та єшиви. Дівчата здобували освіту (уміння
читати і управляти домашнім господарством) вдома9. У хедерах здобували
початкову релігійну освіту. Навчання вели вчителі – меламеди. Вищими релі-
гійними навчальними закладами, призначеними для вивчення, головним чином,
Талмуду були єшиви. Близько 2-х тисяч років вони залишалися головним
центром, де зберігалася і розвивалася традиційна єврейська культура. З єшив
виходили духовні вожді єврейського народу. Очолював цей навчальний заклад і
проводив заняття рабин. Навчання також проводилось у «Талмуд-Торах» –
безоплатних освітніх закладах для хлопчиків-сиріт.
У політиці радянської держави відносно освіти євреїв можна виділити такі
етапи:
1) закриття легальних хедерів та єшив, приватних училищ, «Талмуд-Тор»
(початок 1920-х рр.);
2) відкриття і популяризація єврейських радянських (світських) навчальних
закладів (початок 1920-х – 1934 рр.);
3) закриття останніх, уніфікація освіти в СРСР (1934 – 1938 рр.).
На противагу хедерам, приватним училищам, «Талмуд-Торам» та єшивам
створювались радянські єврейські школи, технічні і ремісничі училища, дитячі
будинки і вищі навчальні заклади із викладанням рідною мовою. Засновані на
засадах рівності, безоплатні – вони могли задовольнити амбіції молоді, бо
втілювали в життя нове радянське мислення. До того ж створення подібних
Олена Вітринська. Юдейські заклади освіти ... 131
установ відповідало цілям радянської влади: підвищенню рівня освіченості
громадян і політиці коренізації, метою котрої було здобуття прихильності
простого народу до влади. На думку В.Орлянського, основне призначення усіх
культурно-просвітніх закладів полягало у поширенні ідей правлячої партії, у
залученні працюючих єврейських мас до соціалістичного будівництва10. Завдяки
діяльності радянських єврейських шкіл можна було виховати єврея з новим
комуністичним мисленням, який би втілював ідеї партії в життя. Коли Сталін
вирішив згорнути коренізацію, почалась уніфікація освіти і ліквідація єврейських
радянських навчальних закладів.
Завдання знищення релігійної освіти починає законодавчо закріплюватись з
приходом більшовиків до влади. Законодавча база розроблялась в центрі
радянської влади в РСФРР. Переважна більшість документів копіювалась і
затверджувалась українським керівництвом. 11 (24) грудня 1917 р. РНК РСФРР
видає постанову про передачу справи виховання й освіти з духовного відомства
у підпорядкування Наркомату освіти. Основним нормативно-правовим актом у
справі боротьби з релігією, і релігійною освітою зокрема, став Декрет Ради
народних комісарів РСФРР «Про відокремлення церкви від держави і школи від
церкви», опублікований 23 січня 1918 р. Майже повністю повторював його
український декрет про відокремлення, виданий Тимчасовим робітничо-
селянським урядом України від 18 січня 1919 р. (невелику розбіжність [відсутність
норми, за якою церковні й релігійні громади позбавлялись прав юридичних
осіб] було усунено РНК України 3 серпня 1920 р.11). Правовідносини у сфері
освіти регулювала стаття 9 обох декретів, у якій говорилось, що школа
відокремлюється від церкви, тому статтею 10 в усіх державних, громадських і
приватних закладах, де вивчаються загальноосвітні предмети, заборонялось
викладати Закон Божий та інші релігійні вчення.
Для роз’яснення, уточнення і формування механізму впровадження в життя
даного документу протягом 1920–1930-х рр. було видано ряд декретів,
циркулярів та інструкцій. Так, наприклад, одним із основних документів була
«Інструкція НКЮ УСРР щодо застосування законоположень про відокремлення
церкви від держави і школи від церкви» від 10 листопада 1920 р. Вона була
аналогом інструкції НКЮ РСФРР «О порядке проведения в жизнь декрета “Об
отделении церкви от государства и школы от церкви”»12. У відповідності до
інструкції заборонялось викладати будь-які релігійні віровчення у державних,
громадських і приватних закладах (за винятком спеціальних «богословських»).
Усі духовні навчальні заклади переходили як народне надбання в розпоряд-
ження Наркомату освіти. Заборонялася благодійницька і просвітницька діяльність
релігійних громад. Порядок переходу усіх закладів освіти з духовного відомства
до Наркомату освіти і перетворення на школи загальноосвітнього характеру
регламентувався декретом РНК України «Про перехід учбових закладів з інших
відомств у відання Народного Комісаріату Освіти» від 25 січня 1919 р. Цими
На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 132
документами на законодавчому рівні була знищена сама можливість існування
системи юдейської освіти і, особливо, підготовки єврейського духовенства.
Інструкції Наркомату внутрішніх справ, Наркомату освіти, постанови
губернських виконкомів одноголосно говорили про заборону колективно
викладати будь-які релігійні віровчення особам до 18 років у державних і
приватних закладах. Лише батьки мали право індивідуально навчати своїх
дітей. Для підготовки духовенства всіх культів дозволялося приватним особам ,
але не релігійним громадам, відкривати богословські курси для осіб, старших
18 років. При цьому програма цих курсів повинна була складатись лише із
спеціальних богословських предметів. Освіта населення і виховання дітей
знаходились повністю і виключно в руках органів Наркомату Освіти13. Нагляд
за виконанням цих норм покладався на судово-слідчі органи, міліцію, відділи
управління виконкомів і ліквідаційні комісії по відділенню церкви від держави14.
Одним із шляхів боротьби з релігійною освітою стало обмеження грома-
дянських прав служителів і викладачів релігії. Конституція СРСР, ухвалена у
грудні 1922 р., закріпила позбавлення рабинів і меламедів виборчих прав, права
на володіння землею та ін. Обмежувались у правах і їхні діти, яких часто не
приймали у комсомол, виключали із гуртків, профспілок та ін.
Впровадження в життя вищезазначених нормативних актів в УСРР почалось
з 1921 р., коли відбулося формування системи виконавчих органів15. У
1920 році не було закрито жодного хедера і єшиви. За наступний рік 2 заклади
юдейської освіти припинили своє існування16. Ліквідацією системи юдейської
освіти і формуванням єврейських радянських навчальних закладів займались
переважно Головне бюро єврейських секцій при ЦК КП(б)У та підлеглі йому
бюро при губернських партійних комітетах. Основними напрямками їх роботи
були: поширення комуністичних ідей серед єврейських мас і «культурне
відродження» на основі створення пролетарської єврейської культури17. Інакше
кажучи, радянська влада хотіла «радянізувати» євреїв руками їхньої власної
еліти18. Цей орган можна розцінювати як монопольний у вирішенні головних
завдань радянської влади у єврейському середовищі. Звичайно, основні напрямки
дій і механізм впровадження радянської політики серед євреїв визначали
керівні органи комуністичної партії, але безпосереднє спілкування з населенням
здійснювали переважно євсекції19. Саме їм партія і доручила боротьбу з юдаїзмом і
єврейським націоналізмом20. Проіснували євсекції до початку 1930-х років.
Ліквідацією юдейської і формуванням радянсько-єврейської освіти опікувались
у різні періоди 20–30-х років і такі органи: підвідділ культів адміністративного
відділу ВУЦВК, VІІІ «ліквідаційний» (з 1922 – V) відділ Наркомату юстиції,
Наркомат освіти УСРР, Центральне єврейське бюро при Наркоматі освіти. На
місцях вони мали розгалужену сітку підзвітних установ. Наприклад, у віданні
Центрального єврейського бюро при Наркоматі освіти були єврейські бюро або
інспекції при губернських, містечкових та повітових відділах народної освіти.
На перших порах їх робота була не ефективна через часті реорганізації21; не
Олена Вітринська. Юдейські заклади освіти ... 133
повністю з’ясовані повноваження; недостатнє фінансування; укомплектованість
некваліфікованими, переведеними з інших відомств, як «непридатні», працівни-
ками22, а часто взагалі їх відсутність.
Розуміння необхідності закриття хедер та єшив починає приходити до
більшості місцевих, а навіть і центральних органів влади, з 1922 р. Так, влітку
цього року Ліквідаційний відділ Наркомату юстиції, констатуючи безперешкодне
існування хедерів та інших національних єврейських навчальних закладів, в
котрих вивчалася Біблія та інші релігійні книги дітьми до 18-літнього віку,
просив Наркомат освіти зробити відповідні розпорядження по лінії навчальних
закладів про негайне закриття всіх хедерів та інших релігійних закладів освіти
на всій території УРСР23. У червні 1922 р. Ліквідаційний відділ Наркомату
юстиції роз’яснював Донецькому губернському відділу юстиції, що хедери
потрібно закривати по всій території Донецької губернії24.
У серпні 1922 р. Ліквідаційний відділ Наркомату юстиції видав циркуляр
усім губернським відділам юстиції, у якому пропонувалося для припинення
систематичних порушень декрету з боку духовних рабинів розробити обов’язкові
постанови губернських виконавчих комітетів, узгоджені із завідуючими
губернських відділів народної освіти, про закриття хедерів та інших навчальних
закладів, у котрих «під доброчинним приводом вивчення “національної” мови
викладаються релігійні віровчення дітям, які не досягли 18 років». При цьому
наголошувалося, що в обов’язковій постанові необхідно згадати про карну
відповідальність за викладання релігії неповнолітнім25.
Відповідно ст. 121 Кримінального кодексу УСРР 1922 р. і ст. 3 Криміналь-
ного кодексу УРСР 1927 р. викладання малолітнім і неповнолітнім релігійних
віровчень у державних і приватних навчальних закладах і, взагалі, викладання
релігійних віровчень з порушенням установлених для цього правил каралося
примусовими роботами на строк до 1 року. Але під час проведення репресій
влада встановлювала зовсім інші покарання. Більш жорстокі санкції застосо-
вувались за організацію і утримання хедерів і єшив. Наприклад, Рабин Гедале-
Мойше Гольдманіз м. Новограда-Волинського був засуджений до 7 років
сибірських таборів за утримання єврейської релігійної школи26.
Першою частиною ст. 125 Кримінального кодексу УСРР 1922 р. за «приму-
шення виконання обрядів, або до присутності під час здійснення цих обрядів »
встановлювалось покарання у вигляді примусових робіт на строк не менше
6 місяців. Другою частиною цієї ж статті за «здійснення означеної дії особою,
від котрої той, кого примушують, знаходиться в економічній або іншій залеж-
ності» встановлювалось покарання примусовими роботами чи позбавленням
волі на строк не менш як один рік. У Кримінальному кодексі РСФРР такої
норми не було. Виключили її і з Кримінального кодексу УРСР 1927 р.27. Про
цілковиту заборону викладання віровчень говориться і в Кодексі законів про
народну освіту, ухваленому Президією ВУЦВК 22 листопада 1922 р.
На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 134
Не зважаючи на значну кількість нормативно-правових актів про заборону
релігійної освіти, на місцях часто виникали питання стосовно впровадження їх в
життя. Ліквідаційний відділ Наркомату юстиції та Наркомат освіти надсилали
роз’яснення, трактування, висновки з найбільш незрозумілих або суперечливих
питаннях28.
Зокрема, непорозуміння виникали відносно термінів «колективне» навчання
релігії та «індивідуальне». У законодавстві не було чітко визначено скільки
учнів підходить під поняття колективу. Батьки мали право навчати релігії своїх
неповнолітніх дітей, але їх у сім’ї могло бути 2, 3 і більше. Активний прихиль-
ник атеїстичного виховання, Є.Лозина-Лозинський, аналізуючи чинне законо-
давство, прийшов до висновку, що «індивідуально» навчати – значить обережно.
І викладати можна не лише своїм, а й чужим дітям. У своїй статті, опублікованій
у журналі «Безвірник», він наводив витяг із коментарю до Кримінального
кодексу 1928 р. за редакцією С.Канарського: «Особам, що не дійшли 18-
тилітнього віку, дозволяється в УСРР викладання релігійного віровчення
індивідуально, щоб заняття не мали групового характеру, що наближав би його
до шкільного викладання, що до чужих дітей; своїм же батьки, родичі, опікуни
мають право викладати релігійні віровчення, хоча б і кілька їх дітей провадили
навчання у себе дома групою»29.
Виникали питання і щодо того, скільки ж можна було зібрати у себе вдома
неповнолітніх родичів для викладання релігійних постулатів, щоб «заняття не
мали групового характеру». При цьому слід пам’ятати, що дітей, племінників,
неповнолітніх братів і сестер та ін. могла бути значна кількість.
По-своєму тлумачили члени юдейських общин заборону викладати в
«приватних домах». Вони розуміли під цим терміном приватні молитовні дома,
а не приватні релігійні школи чи житла. В 1923–1924 рр. представники
єврейської релігійної общини м. Києва навіть пропонували внести як доповнення
слово «молитовні» до ст. 30 Інструкції Наркомату юстиції від 10 листопада
1920 р. і § 29 ввідної частини Кодексу про освіту. Звісно, їм було відмовлено30.
Взагалі, керівники єврейських общин самі ознайомлювались і аналізували
радянське законодавство. Значна частина єврейського населення була освіченою і
політично активною. Немало представників цієї національності займали
відповідальні посади в державних органах31. Тому не дивно, що вони боролись
за свої права і відстоювали власні інтереси. Значне протиріччя, на їхню думку,
було в тому, що відповідно основних радянських законів гарантувалась свобода
совісті, дозволялась як релігійна так і антирелігійна агітація, і в той же час
заборонялось викладати релігійні віровчення навіть у приватних домашніх
групах. Заяви і скарги із вимогами усунути це непорозуміння і припинити
переслідування відповідно ст. 121 Кримінального кодексу УСРР 1922 р. надхо-
дили до ВУЦВК, Наркомату внутрішніх справ з Києва, Харкова, Білої Церкви
та інших регіонів УРСР32. Звичайно, задоволені вони не були33. Представники
радянської влади лише вносили доповнення до чинних інструкцій для того, щоб
Олена Вітринська. Юдейські заклади освіти ... 135
більше не виникало подібних непорозумінь. Звісно, усі ці зміни були не в
інтересах релігійних общин. Так, у травні 1924 р. відділ по відділенню церкви
від держави виступив з наступними пропозиціями до Наркомату освіти: 1) до
ст. 2 інструкції про порядок приватних занять з дітьми від 24 березня 1924 р.
додати примітку: «Утворення груп для навчання релігії... забороняється», 2) до
ст. 8 тієї ж інструкції додати примітку: «Особи, що будуть приватно утворювати
групи для навчання дітей релігії, підлягають карній відповідальності по ст. 121
Кримінального кодексу»34.
Для підготовки духовенства на початку 1920-х рр. державою видавались
дозволи окремим громадянам відкривати духовні курси для осіб старших
18 років35. Але вони не були поширені серед єврейського населення.
Служителів релігії більшовицьке керівництво усунуло від роботи у закладах
системи освіти. Відповідно декрету РНК УСРР від 17 березня 1921 р. «Про
порядок призупинення роботи служителів культів» Наркомат освіти і Ліквіда-
ційний відділ Наркомату юстиції видали циркуляри від 18 і 31 липня 1922 р., за
якими із закладів народної освіти підлягали звільненню всі особи, що знаходились
в матеріальній або службовій залежності від організацій релігійного культу
(священики, рабини та ін.)36.
Активні атеїсти прагнули заборони релігійного виховання навіть у сім’ї.
Завдяки їхнім зусиллям на першому всеукраїнському з’їзді Спілок Безвірників,
що відбувся в травні 1928 р. у Харкові, було ухвалено постанову про «орга-
нізацію протидії та захисту дітей проти релігійного насильства з боку батьків».
Але цього було мало. В ст. 16 Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб та про
акти громадського стану УРСР 1926 р. було сказано, що «батьки зобов’язані
піклуватися про особи неповнолітніх дітей і виховувати їх у напрямі, що відпо-
відає цілям держави, державним завданням виховання». Є.Лозина-Лозинський,
посилаючись на цю норму, наголошував: «... в завдання такого виховання ніяк не
може входити отруювання мізку зміни, що підростає, усяким релігійним ...
дурманом» і підсумовував: «... поки не буде проведено в життя загально комуніс-
тичне виховання дітей наймолодшого віку, усунути всякий негативний вплив
вірян і взагалі відсталих батьків на своїх дітей є фактично річ неможлива»37.
Масове закриття юдейських релігійних закладів освіти починається з
1922 р., коли на українській території за один рік припинили діяльність 19
хедер і єшив. Це був найвищий показник по СРСР (у Російській Федерації – 3, у
Білорусії – 7). Під час закриття організовувались дитячі демонстрації проти
хедерів, релігійні диспути, інсценовані політсуди над релігією, клерикалами і
хедерами. Такі політсуди у 1922 р. супроводжували закриття усіх 19 закладів
юдейської освіти38.
Перший показовий процес над хедером відбувся у Вітебську. Інформацію
про цю подію більшовики швидко поширили на території України39. Невдовзі і
тут почали проводити подібні заходи. В 1923 р. у Жмеринці відбувся політсуд
над хедером, наслідком якого стало рішення про його закриття40. У Рогачові в
На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 136
1922 р. відбувся показовий суд над меламедами, у Конотопі в тому ж році –
процес над організаторами юдейських вищих навчальних закладів41.
Рабинів та меламедів арештовували і засуджували до різних строків ув’язнення.
На таких процесах підставні звинувачені, одягнені у традиційний одяг віруючих
євреїв, спочатку захищали релігію, а потім показували, що усвідомили свої
помилки; говорили, що ніякого Бога нема, а релігія спеціально одурманює народ,
щоб виховати з нього рабів. За подібним сценарієм у 1921 р. відбувся публічний
суд над релігією в Києві. Наряджений «рабин» повідомляв, що він очолює
ешиботи42 і хедери, де отруюють єврейську молодь релігійними небувальщинами,
свідомо, щоб утримати народні маси в невігластві і покорі буржуазії. На
запитання судді про зміст Талмуду, актор відповів: «Сказано – кращого з гоїв
[не юдеї. – Авт.] убий». Ця фраза викликала в залі хвилю протесту і звину-
вачень на адресу «рабина». Протестуючих вивели із залу. Цей судовий процес
закінчився тим, що судді в напруженій атмосфері, яка панувала в залі, винесли
«смертний вирок єврейській релігії»43.
Будівлі, де раніше проходило релігійне навчання, за розпорядженнями
радянської влади передавались, в основному, під радянські культурно-освітні
заклади. Хедери і єшиви зазвичай знаходились при синагогах та інших
молитовних домах, згідно з Кодексом законів про народну освіту 1922 р. всі
приміщення, що були до революції під учбовими установами, повинні були
перейти в розпорядження Наркомату освіти та його органів. Тому часто
поставало питання про передачу будівлі синагоги під школу44.
Євреї України намагались усіма можливими методами протистояти політиці
закриття юдейських закладів освіти. Вони збирали підписи проти закриття
синагог і молитовних домів45; писали скарги про порушення їхніх прав до
різних інстанцій46; надсилали листи до ВУЦВК, Наркомату освіти УСРР з
вимогами зняти заборону і відновити осередки традиційної освіти єврейства47;
діти не відвідували державні школи, надаючи перевагу навчанню у підпільних
хедерах, яких у різних округах республіки на середину 20-х рр. нараховувалося
близько 1 тис. У такий спосіб здобувало релігійну освіту близько 38 тис. дітей48.
Часто викладачі єврейських радянських шкіл були глибоко релігійними
людьми і в такому ж дусі виховували учнів. О.Найман розповідає про звіт пред-
ставника євсекції Тульчинського окружкому ВКП(б) Хайкіна про те, що вчи-
тельський персонал перетворив радянську трудшколу в хедер, де формують у учнів
релігійно-шовіністичний світогляд, і треба в першу чергу змінити викладача, який
був вихований на Талмуді, і надзвичайно далекий по духу від робітників49.
Боротьба проти закриття юдейських центрів освіти велась і на міжнародному
рівні. 26 січня 1922 р. у Варшаві відбувся з’їзд юдейських рабинів Польщі.
Серед багатьох ухвалених постанов одна констатувала рішення звернутися до
урядів Європи з протестом стосовно ліквідації в Росії усіх релігійних шкіл
юдейського культу50.
Олена Вітринська. Юдейські заклади освіти ... 137
Якщо хедер або єшиву закривали, то євреї намагались продовжити існу-
вання даного навчального закладу шляхом нелегального його функціонування
або переведенням учнів до сусідніх осередків освіти. А.Кержнер, спираючись
не мемуари Боруха-Мордехая Лівшица, розповідає про тривалу боротьбу
радянської влади за знищення єшиви «Томхей тмімім»: «На початку 1929 р.
після того, як була закрита любачівська єшива “Томхей тмімім” в Невелі, один
із класів було переведено до Києва, у велику синагогу на Соломенці. Євсекція
задумала зруйнувати і цю єшиву на Соломенці. Євсекція прийшла з приводом,
що мов би треба прокладати залізничну гілку... на тому місті де зараз стоїть
синагога. Вони закрили єшиву і зруйнували синагогу. Єшива “Томхей тмімім”
переїхала в іншу синагогу в Деміївський район Києва...»51.
Часто продовжити діяльність єшиви вдавалось лише шляхом еміграції до
Польщі, США та інших країн. Голови єшив Житомира, Києва, Бердичева разом
із своїми учнями нелегально переїхали до сусідньої Польщі52. У кінці 20-х –
першій половині 30-х років еміграція ставала єдиним виходом для меламедів,
рабинів та інших релігійних діячів, які хотіли продовжувати свою діяльність.
Так, наприклад, відомий любавичський рабин Йосеф-Іцхок Шнеерсон після
арешту і звільнення під тиском світової громадськості у 1927 р. разом із своєю
родиною залишив країну53. Релігійних діячів арештовували і багатьох з них
невдовзі розстрілювали.
Для функціонування нелегальних хедер і єшив необхідні були кошти. В
попередні часи їх фінансування велось за рахунок общини, внесків батьків54 і
держави55. У ХІХ – на початку ХХ ст. деякі общинні інститути переживають
період трансформації і, навіть, розкладу. До того ж певна кількість членів
общин попала під вплив більшовицьких ідей і, звичайно, не брала фінансової
участі у житті общини. Тому хедери і єшиви фінансувалися переважно батьками
учнів. Ще одним джерелом коштів була матеріальна допомога з-за кордону.
Значні суми направлялись на підтримку хедерів і меламедів, а єшивам надавались
постійні субсидії. Найбільшу матеріальну допомогу євреям надавали такі
доброчинні організації як Ара і Джойнт56. Але радянське керівництво дозволяло
робити це тільки через державне посередництво, для того, щоб допомога
розподілялась лише серед незаможних громадян і не залежно від їхньої
національності. До того ж таким чином радянська влада контролювало
використання коштів, і на функціонування хедер і єшив вони не витрачались.
Доброчинників це не влаштовувало і вони намагались надавати допомогу
нелегально. У травні 1922 р. Житомирський Губернський єврейський відділ
повідомляв: «... багато приїздять із Польщі члени організації “Шлойме Емуней
Ісроел”, котрі роз’їжджають по губернії з великими сумами грошей і відкрито
проповідують відкриття всіх ешиботів, котрі були нами закриті»57. Значна
кількість напівлегальних хедерів і єшив отримували фінансову допомогу від
також напівлегального Комітету рабинів Росії, утвореного в 1922 р. під
керівництвом голови любавичських хасидів (Хаббад) рабина Йосефа-Іцхока
На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 138
Шнеерсона. У 1924 р. він домовився з представниками «Джойнта» в Радянському
Союзі про надання фінансової допомоги на розвиток єврейської культури і
релігійної освіти58. У 1926 р. Джойнтом було виділено 24 тис. доларів на підтримку
єврейського релігійного життя в країні59.
Не зважаючи на заборону, в 20-х – на початку 30-х рр. хедери і єшиви
продовжували існувати. У першому номері журналу «Безвірник» за 1929 р.
повідомлялось, що «за минулий рік на Кременчуччині розкрито і зліквідовано
цілий ряд нелегальних релігійних хедерів» і «навіть ешибот, де за проводом
рабинів та інших слугівників культу недолітню молодь виховували на спе-
ціялістів-релігійників»60. А в п’ятому номері говорилось, що і зараз у Кремен-
чуці існує багато підпільних хедерів61. Не зважаючи на зусилля влади залучити
до навчання у радянських школах єврейських дітей, 40 % підростаючого
покоління на Україні не відвідували ніяких шкіл взагалі або здобували освіту в
підпільних навчальних закладах62.
Варто зазначити, що найбільш активно боротьба за закриття юдейських
навчальних закладів велась на території України та Білорусії, так як лише там
діяли євсекції. У Росії їх не було і система юдейської освіти під виглядом
єврейських шкіл діяла майже відкрито. На Закавказзі і в Середній Азії тиск на
юдейську освіту також був менше виражений63.
Остаточного удару по існуванню хедерів і єшив завдала антирелігійна
п’ятирічка, оголошена у 1932 р. Нова кампанія була направлена передусім
проти релігій національних меншин. До 1 травня 1937 р. було заплановано
закрити усі релігійні осередки, в тому числі підпільно діючі юдейські навчальні
заклади. Більшовики із характерною їм заповзятістю втілили цей план у життя.
Б.Хандос констатує, що в 1934 р. в Озаринцях вже не було жодного навіть
підпільного хедеру64. Більшість дослідників схиляється до того, що радянська
влада остаточно ліквідувала юдейські навчальні заклади у 1936 р.65 і лише
підпільна любачивська єшива, що діяла у помешканнях М.З.Рапопорта у Києві
та Житомирі, проіснувала до 1937 р.66. Подекуди збирались таємні гуртки по
10–15 колишніх учнів єшив, котрі продовжували вивчення релігійної літератури.
Але їхнє існування було досить нестабільним через переслідування влади і
репресії67. Через економічну депресію майже припинилась і допомога із Заходу.
У 1933 р. Джойнт передав єврейським організаціям лише тисячу доларів68.
Під час голодомору 1932–1933 років для євреїв, як і для усього населення
України, більш нагальними стають інші проблеми, зовсім не пов’язані із
релігійною освітою. Люди намагались хоч якось вижити. Про відстоювання
будь-яких прав крім права на життя вже не йшлось.
До 1939 р. більшість служителів єврейського релігійного культу було репре-
совано. Їх було звинувачено в агітації проти колективізацій, контрреволюційній
діяльності та шпигунстві на користь Польщі або інших країн і відправлено на
заслання або розстріляно.
Олена Вітринська. Юдейські заклади освіти ... 139
З усього вищесказаного можна зробити висновки, що більшовики під час
розбудови радянської держави радикально змінювали життя євреїв з майже
повною ліквідацією життєвого устрою і традиційного світогляду. Раніше
формуванням цих поглядів і цінностей займались такі общинні інститути як
хедери, «Талмуд-Тори» та єшиви. Тому ліквідація системи юдейської освіти для
радянської влади була першочерговим завданням. У 1918-му – на поч. 1920-х
років була розроблена законодавча база, на основі якої і проводилась боротьба
із духовними навчальними закладами. Виконання розпоряджень влади поклада-
лось у першу чергу на євсекції. Ця політика проводилась починаючи з 1921 р. і
до початку 30-х років систематично, із більш-менш стабільною активністю.
Лідери общин, батьки і самі діти використовували усі можливі методи протидії
ліквідації системи традиційної освіти. Більшість хедерів та єшив продовжували
свою діяльність нелегально, а керівники єшив разом з учнями часто вдавались
до еміграції. Під час антирелігійної п’ятирічки з 1932 р. більшовики роблять
останній рішучий крок і на території України припиняють існування майже всі
юдейські навчальні заклади.
Таким чином, протягом 20–30-х років були ліквідовані традиційні інститути
єврейської освіти, котрі забезпечували життєдіяльність общин протягом багатьох
століть. Створені натомість єврейські світські навчальні заклади, пізніше –
радянські, надавали освіту єврейським дітям, нав’язуючи при цьому комуніс-
тичний світогляд.
1 Кандель Ф.Книга времен и событий. – Т.3: История евреев Советского Союза (1917–
1939). – М., 2002. – 488 с.
2 Энгель В.В. Курс лекций по истории евреев в Росии. Тема 15 //
http://jhistory.nfrman.com/ russ/russ001-15.htm.
3 Школьникова Э. Трансформация еврейского местечка в СССР в 1930-е годы // http:
//jhistory.nfrman.com/lesson9/1930.htm.
4 Найман А.Я. История евреев Украины. – К., 2002. – 496 с.
5 The encyclopaedia of judaism. – Vol. III. – P–Z / Еd. by Jacob Neusner Alan J. avery-peck
William Scott Green. – New York, 2000.
6 Нариси з історії та культури євреїв України. – К., 2005. – 440 с.
7 Гриневич Е. Деятельность еврейских учебных заведений Николаевщины в 20–30-е годы
ХХ столетия // Доля єврейських громад центральної та східної Європи в першій
половині ХХ століття: Матеріали конференції 6–28 серпня 2003 р. //
http://www.judaica.kiev.ua/ Conference/Conf2003/50.htm.
8 Хандрос Б. Как мы учились… // Доля єврейських громад центральної та східної
Європи в першій половині ХХ століття: Матеріали конференції 6–28 серпня 2003 р. //
http://www. judaica.kiev.ua/Conference/Conf2003/52.htm.
9 The encyclopaedia of judaism. – Vol. III. – P–Z. – Р. 1266.
10 Орлянський В.С.Євреї України в 20–30-ті роки ХХ сторіччя: соціально-політичний
аспект. – Запоріжжя, 2000. – С.125.
На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 140
11 Киридон А.М. Час випробувань: Держава, церква і суспільство в радянській Україні
1917–1930-х років. – Тернопіль, 2005. – С.42.
12 Там само. – С.56.
13 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі –
ЦДАВО). – Ф.5. – Оп.1. – Спр.1815. – Арк.42.
14 Там само. – Ф.8 – Оп.1 – Спр.1216 – Арк.330.
15 Киридон А.М. Час випробувань: Держава, церква і суспільство в радянській Україні
1917–1930-х років. – С.48.
16 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.2240. – Арк.47.
17 Гительман Ц. История советского єврейства. // От Авраама до современности:
Лекции по еврейской истории и литературе / Под ред. Д. Фишмана, Б. Высоцки; Пер.
с англ. А. Ковалёва. – М., 2002. – С.310.
18 Гриневич В., Гриневич Л. Євреї УСРР у міжвоєнний період // Нариси з історії та
культури євреїв України. – К., 2005. – С.147.
19 Solomon M. Schwarz The jews in the Soviet Union. – Syracuse, 1951. – Р.101.
20 Encyclopaedia judaica. – Volume 14. – Red-Sl. – 1973. – С.463.
21 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.54. – Арк.2.
22 Киридон А.М. Час випробувань: Держава, церква і суспільство в радянській Україні
1917–1930-х років. – С.37.
23 ЦДАВО. – Ф.8. – Оп.1. – Спр.1218. – Арк.50.
24 Там само. – Спр.1217. – Арк.206.
25 Там само. – Спр.1218. – Арк.50.
26 Каган Л. Из истории еврейской общины г. Новограда-Волынского // Доля єврейських
громад центральної та східної Європи в першій половині ХХ століття: Матеріали
конференції 6–28 серпня 2003 р. // http://www.judaica.kiev.ua/Conference/Conf2003/53.htm.
27 Лозина-Лозинський Є. На захист свободи совісті дітей // Безвірник. – 1929. – № 1. –
С.54.
28 ЦДАВО. – Ф.8. – Оп.1. – Спр.818. – Арк.209.
29 Лозина-Лозинський Є. На захист свободи совісті дітей. – С.54–55.
30 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.2. – Спр.212. – Арк.2.
31 Шестопал М. Євреї на Україні: Історична довідка. – К., 2003. – С.180–217.
32 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.2. – Спр.212. – Арк.63; 78; 82.
33 Там само. – Арк.80, 77.
34 Там само. – Арк.94.
35 Там само. – Спр.202. – Арк.292.
36 Там само. – Ф.8. – Оп.1. – Спр.1218. – Арк.103, 105.
37 Лозина-Лозинський Є. На захист свободи совісті дітей. – С.55.
38 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.2240. – Арк.47.
39 Там само. – Спр.1824. – Арк.58 – 59.
40 Еврейский вопрос: поиски ответа: Документы 1919–1926 гг. – Вып.1 / Под общ. ред.
В.Ю.Васильева. – Винница, 2003. – С.169.
41 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.1825. – Арк.137.
42 Ешибот – «садиба мудрості», єврейська духовна вища школа по підготовці, головним
чином, рабинів. У російській традиції – назва єшиви.
Олена Вітринська. Юдейські заклади освіти ... 141
43 Гершон Свет Еврейская религия в Советской России // Книга о русском еврействе:
1917–1967 / Под ред. Я.Г.Фрумкина, Г.Я.Аронсона, А.А.Гольденвейзера. –
Иерусалим, М., Минск, 2002. – С.215–216.
44 Синагога ... в школі // Войовничий Безвірник. – 20.12.1930. – № 44. – С.4; Божі
шкідники // Безвірник. – 1929. – № 15. – С.45.
45 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.2190. – Арк.131; Оп.3. – Спр.1120. – Арк.9.
46 Там само. – Оп.2. – Спр.212. – Арк.78, 82.
47 Там само. – Арк.82.
48 Гриневич В., Гриневич Л. Євреї УСРР у міжвоєнний період. – С.155.
49 Найман А.Я. История евреев Украины. – С.405.
50 С’езд раввинов // Атеист. – 1922. – № 2. – С.18.
51 Кержнер А. Еврейская жизнь в Киеве 20-х гг. по мемуарам Боруха-Мордехая
Лифшица // Доля єврейських громад центральної та східної Європи в першій
половині ХХ століття: Матеріали конференції 6–28 серпня 2003 р. //
http://www.judaica.kiev.ua/Conference/Conf 2003/55.htm.
52 Кандель Ф.Книга времен и событий. – Т.3. – С.190.
53 Человек и век: Ребе Менахем-Мендл Шнеерсон. – М., 2004. – С.25.
54 Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. – Ч. 1–2. – Телль-Авив,
1995. – С.143.
55 Гриневич Е. Деятельность еврейских учебных заведений Николаевщины в 20–30-е годы
ХХ столетия.
56 ЦДАВО. – Ф.5. – Оп.1. – Спр.1815. – Арк.52.
57 Там само. – Арк.49.
58 Энгель В.В. Курс лекций по истории евреев в Росии. Тема 15.
59 Измайлова Л. Отражение на еврейской семье компартийной политики в Украине //
Доля єврейських громад центральної та східної Європи в першій половині ХХ століття:
Матеріали конференції 6–28 серпня 2003 р. //
http://www.judaica.kiev.ua/Conference/Conf2003/13.htm.
60 Лозина-Лозинський Є. Релігійники на Кременчуччині // Безвірник. – 1929. – № 1. – С.42.
61 Закрити хедер // Безвірник. – 1929. – № 5. – С.35.
62 Школьникова Э. Трансформация еврейского местечка в СССР в 1930-е годы.
63 Энгель В.В. Курс лекций по истории евреев в Росии. Тема 15.
64 Хандрос Б. Как мы учились...
65 Див.: The encyclopaedia of judaism. – Vol. III. – P–Z. – Р. 1268.
66 Найман О. Боротьба з юдаїзмом у СРСР // Доля єврейських громад центральної та
східної Європи в першій половині ХХ століття: Матеріали конференції 6–28 серпня
2003 р. // http://www.judaica.kiev.ua/Conference/Conf2003/25.htm.
67 Энгель В.В. Курс лекций по истории евреев в Росии. Тема 15.
68 Фишман Д. Религиозные лидеры советского еврейства (1917–1934) // Исторические
судьбы евреев в России и СССР: Начало диалога: Сб. статей. – М., 1992. – С.199.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13098 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0869-2556 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:30:28Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вітринська, О. 2010-10-28T17:10:41Z 2010-10-28T17:10:41Z 2007 Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні / О. Вітринська // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 16(2). — С. 129-141. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. 0869-2556 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13098 uk Інститут історії України НАН України На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні Article published earlier |
| spellingShingle | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні Вітринська, О. На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. |
| title | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні |
| title_full | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні |
| title_fullStr | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні |
| title_full_unstemmed | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні |
| title_short | Юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в Україні |
| title_sort | юдейські заклади освіти в контексті радянської поілтики боротьби з релігією в 1920-30-х роках в україні |
| topic | На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. |
| topic_facet | На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13098 |
| work_keys_str_mv | AT vítrinsʹkao ûdeisʹkízakladiosvítivkontekstíradânsʹkoípoíltikiborotʹbizrelígíêûv192030hrokahvukraíní |