Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України
Стаття присвячена вивченню рукотворних підземних споруд православних монастирів Чернігова, Святогірська и Володимира-Волинського. Розглянуто деякі аспекти дослідження цих унікальних пам’яток історії та культури України із застосуванням старовинних картографічних зображень. The article deals with cer...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13192 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України / С. Хведченя // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 36-51. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859593281235582976 |
|---|---|
| author | Хведченя, С. |
| author_facet | Хведченя, С. |
| citation_txt | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України / С. Хведченя // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 36-51. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Стаття присвячена вивченню рукотворних підземних споруд православних монастирів Чернігова, Святогірська и Володимира-Волинського. Розглянуто деякі аспекти дослідження цих унікальних пам’яток історії та культури України із застосуванням старовинних картографічних зображень.
The article deals with certain underground buildings of Chernigov, Sviatogorsk and Vladimir-Volynskyi. Some aspects of study of these unique monuments of history and culture of Ukraine are illustrated with the ancient maps.
|
| first_indexed | 2025-11-27T18:40:00Z |
| format | Article |
| fulltext |
36
УДК 908 (477): 726.5+929
Сергій Хведченя
КАРТОГРАФІЧНИЙ ТА КРАєЗНАВЧИЙ АСПЕКТИ
ВИВЧЕННЯ ДЕЯКИх ПІДЗЕмНИх РЕЛІГІЙНИх
ПАм’ЯТОК УКРАЇНИ
Стаття присвячена вивченню рукотворних підземних споруд
православних монастирів Чернігова, Святогірська и Володимира-
Волинського. Розглянуто деякі аспекти дослідження цих унікальних
пам’яток історії та культури України із застосуванням старовинних
картографічних зображень.
У даній розвідці мова піде про найвідоміші рукотворні підземні
споруди, розташовані на українських теренах, які були вико-
пані нашими далекими пращурами на протязі багатьох сто-
літь саме для релігійних потреб. Безумовно, що найбільш знамениті
печери України цього типу знаходяться у Свято-Успенській Києво-
Печерській лаврі. Цим підземеллям було присвячено достатньо вели-
ку кількість публікацій, зокрема й робіт автора1.
Будівництво підземних культових споруд на території сучасної
України має давні традиції. Взагалі, явище печернобудівництва, або
троглодизму (від грецьких слів «дірка» і «пролазити») поширилося у
багатьох країнах світу ще з давніх давен2. До сьогодення ченці Афо-
на свято бережуть і підтримують релігійне життя у печерних келіях.
Саме з далекої грецької землі прийшла до нас традиція створення під-
земних культових споруд, звідти ж були перенесені чернечі устави і
звичаї. Ще у ХІ ст. «батько» давньоруського чернецтва преподобний
Антоній Печерський перебував на Святій горі неподалік від Есфигме-
ну у невеличкій печері, що збереглася до цього дня3. Трохи згодом Ан-
тоній за допомогою інших ченців створив подібні печерні лабіринти
на київських пагорбах і у Чернігові.
Антонієві печери Троїцького Іллінського монастиря здавна були
відомі як місце перебування чернігівських архієпископів і своїм ви-
глядом нагадували катакомби Києво-Печерської лаври4. Іллінська оби-
тель розташована на мальовничих Болдіних горах. Монастир створив
один із засновників Києво-Печерської лаври – преподобний Антоній
Печерський у 1069 р. Того року князь Ізяслав повернув собі київський
37
престол і дуже розлютився на преподобного Антонія “за Всеслава”.
Справедливо побоюючись великокнязівського гніву, Антоній вчасно
відгукнувся на запрошення Святослава і переїхав до Чернігова. Підт-
вердження цього факту знаходимо в “Повісті минулих літ” під 1069 р.:
“Антоній же прийшов до Чернігова, і возлюбив Болдіну гору, і вико-
пав печеру, і там оселився; і є монастир святої Богородиці, на Болді-
них горах, і до цих днів”5.
Є.Є.Голубинський та інші історики кінця XIX – початку XX ст. трива-
лий час остаточно не могли вирішити, який саме монастир заснував Ан-
тоній – Успенський Єлецький чи Троїце-Іллінський. Обидва монастирі
розташовані на Болдіних горах і мають печери. Археологічні розкопки,
проведені у 80–90-х роках XX ст., показали наявність навколо Іллінської
церкви цілого комплексу підземних та наземних споруд як культового, так
і господарського призначення. В свою чергу, розкопки В.А.Богусевича,
М.В.Холостенка і О.В.Шекуна з’ясували, що місцевість, де виник Єлець-
кий монастир, використовувалась під міську забудову задовго до серед-
ини XI ст., тобто ще до того часу, як Антоній заснував свій монастир.
Стосовно печер Єлецького монастиря є висновок, зроблений комісією
Київського Церковно-Археологічного товариства – печери Єлецького мо-
настиря ознак давньоруського походження не мають. Все вищесказане
дає підстави пов’язувати згаданий у літопису Богородичний монастир з
територією саме Троїце-Іллінського монастиря.
Зовсім не випадково нову обитель поблизу Чернігова створили на
честь Пресвятої Богородиці. За задумом його творців, монастир по-
винен був стати анітрохи не гірше, аніж стольний Києво-Печерський.
Місце для монастиря було обрано на так званих Болдіних горах, непо-
далік від місця хрещення мешканців Чернігова і стародавнього язич-
ницького могильника. Викопані Антонієм печери згодом отримали
назву «Антонієвих», а поруч з ними побудували невеликий храм на
честь пророка Іллі.
Історики вважають, що у 1072 р. Антоній повернувся до Києва,
проте розпочата ним справа була продовжена його послідовниками.
Печери значно розрослися, були збудовані нові наземні споруди. За-
раз окрім Антонієвих печер археологи виявили ще 7 подібних давньо-
руських підземель. Вважають, що їх кількість була значно більшою6.
Всі підземні споруди відповідали певним вимогам і мали чітко визна-
чене призначення. Одні печери слугували за житло для ченців, тобто
були їхніми келіями. Інші – були підземними храмами. Були й такі, де
зберігалися мощі й кістки, померлих ченців, – печерні некрополі.
38
Після монголо-татарської навали і завоювання Чернігова у 1239 р.
військами хана Батия для Іллінського монастиря настали тривалі часи
запустіння. У середині XVII ст. почалося відродження українських
національних традицій. Зокрема це стосувалося й відновлення право-
славних монастирів та храмів. Повідомлення про Іллінський монас-
тир датується 1649 р., тоді почалася відбудова його древніх церков.
Найбільш інформативні документи з описом чернігівських підземель
датуються ХVІІІ–ХІХ ст. До середини XVIII ст. Антонієві печери Чер-
нігова були значно перебудовані. До їх складу увійшли три підземні
церкви: преподобного Антонія, Похвали Богородиці та Чудотворця
Миколая.
Роботи по упорядкуванню Антонієвих печер тривали до кінця ХІХ
ст. У цей період своєї історії вони були остаточно сформовані. Деякі
старовинні, але аварійні ділянки підземелля, що на погляд ченців не
становили великої цінності, були засипані й замуровані. У такому ви-
гляді ці печери дійшли до нашого часу.
Зараз довжина чернігівських печер становить близько 350 метрів.
Вони розташовані на кількох підземних рівнях-поверхах. Найдревні-
ший ярус печер залягає на глибині 12 м від поверхні землі. Центра-
ми другого ярусу є підземні церкви Антонія Печерського і Феодосія
Тотемського. Їхні стіни облицьовані цеглою, а висота стелі останньої
сягає майже 9 м. Як бачимо, влаштовувати підземні церкви на честь
засновника Києво-Печерської лаври в давнину було своєрідною тра-
дицією, виразом глибокої поваги до його духовного подвигу. На третій
ярус чернігівських печер ведуть вузькі сходи з цегляними щаблями,
підземні коридори з’єднуються з невеликою каплицею. Четвертий
ярус включає печерну церкву Миколая й келію Антонія.
Чернігівські печери складаються з двох окремих підземель. Пер-
ше підземелля носить назву «Антонієвих печер», друге зветься «пе-
черами нижнього ярусу». Обидва лабіринти чернігівських печер були
створені й існували незалежно один від одного. Лише при будівни-
цтві церкви Феодосія Тотемського вони були на деякий нетривалий
час об’єднані у єдине ціле, проте згодом – їх знову роз’єднали. Зараз
обидві печерні системи складають єдиний комплекс.
Антонієві печери мають вхід з північного боку Іллінської церкви.
Перша підземна церква на честь Антонія Печерського по своїй суті не
є підземною. Адже тільки її вівтарна частина заглиблюється у товщу
земних порід. Церква має наступні розміри: майже 12 метрів завдовж-
ки і 4 метри завширшки.
39
Печерні коридори чернігівських підземель обкладені цеглою, що
для київських печер є виключенням. Лише деякі аварійні ділянки
Ближніх і Дальніх лаврських катакомб укріплені цегляною кладкою.
Один із таких цегляних коридорів веде до церкви Феодосія Тотемсько-
го, що справляє на прочан, які вперше потрапили до Антонієвих печер,
незабутнє враження. Відстань до стелі храму сягає майже 9 метрів!
Враховуючи ту обставину, що ця церква є підземною, такі розміри і
висота від полу до склепіння є насправді видатною.
До головної святині чернігівських печер – келії преподобного Ан-
тонія можна потрапити через підземну церкву святого Миколая. До
нижнього ярусу печер веде вхід, розташований у церкві Феодосія. За-
раз спуститися у широку галерею нижніх підземель можна також без-
посередньо з поверхні.
В якості ілюстрації нашої розповіді про Антонієві печери м. Чер-
нігова наводимо на рис. 1. схему цих підземель з книги Б.Я.Руденка
«1000 лет под землей». – Чернигов, 1998.
Печерний хід нижнього ярусу довжиною близько 100 метрів має
численні відгалуження – келії та крипти. У цій печері знайдено багато
стародавніх поховань. Поховання відомих особистостей розташовані
не тільки під землею, але й на верхній території Троїцько-Іллінського
монастиря. Тут назавжди знайшли свій упокій чернігівські ієрархи,
серед яких відомий історик православної церкви Філарет (Гумілев-
ський). У святій обителі поховані також представники славетних родів
Кочубеїв і Милорадовичів.
Унікальними підземними спорудами є печери, вирублені у крейдя-
них скелях, що розташовані на території Святогірського Успенського
монастиря. Обитель знаходиться на мальовничому березі річки Сі-
верський Донець, між високими пагорбами, що густо вкриті лісом.
Зараз це територія входить до сучасної Донецької області і належить
до Слов’янського району, міста Святогірська. У 2004 р. Святогірська
обитель разом з печерним комплексом отримала найвищий монастир-
ський статус «Лаври».
Досі остаточно не з’ясовано рік заснування цієї святої обителі.
Перша літописна згадка про Святі гори датована XVI ст.7 Вперше
про Святогірський монастир згадується у документах, що датовані
XVIІ ст.8 Проте здавна існують гіпотези про заснування обителі ще у
ХІ – ХІІІ ст.
Існує дві основні гіпотези заснування цієї обителі. Перша називає
творцями Святогірського монастиря ченців Києво-Печерської Лаври, ко-
40
трі під час монголо-татарської навали у 1240 р. були вимушені залишити
рідний Київ й податися світ заочі у пошуках нового місця для обителі.
Згідно другої гіпотези Святогірський монастир заснували у серед-
ині XV ст. ченці з монастиря святої афонської гори. Ані перша, ані
друга версії заснування Святогірської обителі не мають жодних до-
кументальних свідчень.
Принагідно можна ще назвати версію про заснування цієї обите-
лі київським ченцем Никоном, який подорожував до Тмутаракані у
ХІІ ст. Підстави на своє існування має гіпотеза «візантійського» по-
ходження обителі у часи іконоборчества та місії Кирила та Мефодія
до Хазарії у ІХ ст.9 Достатньо докладно усі гіпотези заснування Свя-
тогірської обителі розглянуті в роботі10.
Святогірські ченці не мали у своєму розпорядженні ніяких точних
історичних даних про час заснування свого монастиря. Підтверджен-
ня цього можна знайти в Синодику монастиря 1710 р. – “Початок цій
Святогірській обителі, хто це святе пустельне проживання винайшов
і в горі цій св. церкву і келії улаштував і почав мешкати, за багатьма
татарськими пограбуваннями та руйнуваннями… тут у святій обителі
писання немає”11. Характерним є запис, зроблений у 1679 р. архіман-
дритом Іоілем: “В яких роках той монастир побудували, того ж він не
відає. Писання про те у монастирі немає”12.
Археологічні дослідження, проведені на території Святогірсько-
го монастиря, показали відсутність артефактів, датованих ІХ–ХІІ ст.
Розкопки крейдяних печер дали науковцям матеріали, датовані кінцем
ХVІ – початком ХVІІ ст. Це ж датування підтверджується письмовими
джерелами.
У 1526 р. австрійський дипломат С.Герберштейн записав у сво-
їх нотатках: «Бачили біля гирла Малого Танаїда (Дінця) у чотирьох
днях шляху від Азова, біля місця Великий Перевіз, у Святих гір, якісь
мармурові та кам’яні статуї й зображення»13. Назва Святих гір зустрі-
чається також в «Книзі Великого креслення» (1547), Патріаршому лі-
тописі (1555) і Рукописі донецьких сторож (1571). Судячи з записів,
у ХVІ ст. у цій місцевості був передовий форпост. Ще в ХVІІІ ст. тут
зберігалися три мідні та одна чавунна гармати. У 1679 р. татари чер-
говий раз напали на обитель і, незважаючи на добре зміцнення мо-
настиря, узяли його штурмом, а ченців і архімандрита Іоіля забрали в
полон. Вважають, що в печерах ховали не тільки ченців, але й воїнів.
У 1984 р. у підземеллі знайшли поховання чоловіка з глибокою череп-
ною травмою від шабельного удару.
41
Про святогірські сторожові укріплення є згадка у літописних відо-
мостях, що датовані 1541 і 1555 рр. У реєстрі донецьких сторож свя-
тогірське укріплення згадується під п’ятим номером14.
Найперші церковні відомості про Святогірську пустинь датовані
1620 р. У цих записах йшла мова про ігумена Єфрема та 12 ченців. На
початку XVІІ ст. кількість церковних старців у монастирі досягла 17
осіб. Відомо, що на той час у обителі вже була церква в ім’я Пресвятої
Богородиці. До нашого часу збереглися царські жалувані грамоти, да-
товані 1640 та 1664 рр.15
Найпершим і найвідомішим зображенням Святогірського монас-
тиря є малюнок 1679 р., створений ченцями цієї обителі (рис. 2). На
жаль, цей історичний документ не можна назвати картою у повному
розумінні цього слова, проте він містить у собі важливу інформацію
про наземні монастирські споруди того часу, оточуючий природний
ландшафт, гідрографію місцевості, навколишні населені пункти і
шляхи. Зображено також крейдяну скелю на території монастиря і
вхід до печер.
Навіть попередній аналіз стародавнього малюнка з сучасним його
виглядом дає нам підставу стверджувати, що у XVII ст. територія мо-
настиря мала зовсім інший вигляд. Це пов’язано насамперед з тим, що
велика частина крейдяної скелі разом із розташованими у ній печера-
ми обвалилася у XVIIІ ст.
Якщо мати на увазі відомості архівних документів і картографічно-
го зображення монастиря 1679 р., крейдова скеля на той час була зна-
чно вищою і містила, щонайменше, три підземних яруси печер (зараз
збереглося тільки два). Нижній ярус був представлений древнім не-
крополем, другий ярус призначався для житла та церковних обрядів,
він мав келії й трапезну, на третьому ярусі розташовувалася церква
Успіння Пресвятої Богородиці. Припускають, що між 1679 і 1698 рр.
стався сильний обвал крейдових скель, і підземна церква Пресвятої
Богородиці перестала існувати.
З 1788 р. монастир закрили, тоді ж печери почали занепадати.
Збереглося декілька описів святогірських печер, що були зроблені на
початку ХІХ ст.16 У нотатках путівників 1812 р. зроблено запис про
кам’яну печеру, що має довжину понад 100 сажнів. Цей печерний хід
був досить вузьким, двоє людей не змогли йти поруч. Стіни та сте-
ля підземелля були зовсім сухими, автор нотаток пояснював цей факт
тим, що святогірські печери вироблені у суцільному шарі крейди. Далі
невідомий автор описів 1812 р. розповів про невелику печерну церкву,
42
з якої було можливо піднятися на найвищу точку крейдяної скелі аж
до самого піднебесся.
У записах 1814 р. святогірські крейдяні скелі порівнюються з ве-
личезними гострими пірамідами. Тут є також відомості про печерну
церкву Миколи Чудотворця и про невеличку дерев’яну дзвіницю при
ній. Завдяки описам святогірських печер початку ХІХ ст. дослідники
зробили висновок про значні обвали скель, що сталися у недалекому
минулому. Так, перестав існувати печерний хід, що йшов до Микола-
ївської церкви. Інший хід, який сполучав верхів’я гори з існуючими
сьогодні печерами, теж обвалився і зараз потрапити до найвищої точ-
ки монастиря можна лише наземним шляхом.
На початку ХІХ ст. печерні келії святогірських ченців набули вкрай
аварійного сану. Очевидці писали, що деякі з тих келій вже завали-
лися, а інші напевно чекає така ж участь, бо їхніх стелі густо вкриті
тріщинами.
До нашого часу дійшов ще один план святогірських печер, що має
назву «Вид пещер Святогорской пустыни». Він був складений у 1911
р. (Рис. 3). Порівняльний аналіз плану, складеного на початку ХХ ст.,
з сучасним його аналогом (80-ті роки ХХ ст.) показав, що за останні
майже 100 років святогірські печери мало змінилися.
У наш час були проведені топографо-геодезичні роботи, зробле-
на інструментальна зйомка святогірських печер. Було встановлено,
що загальний об’єм підземних споруд Святогірської лаври становить
близько 7 тис. м3, а їхня площа сягає 2,5 тис. м217.
Перший ярус печерних споруд розташований на висоті 118 м над
рівнем моря, а другий – на 124 м. Дослідники вважають, що над дру-
гим ярусом печер на початку XVII ст. існувало три поверхи підземель,
які були назавжди втрачені після обвалу крейдяної скелі. До сьогоден-
ня дійшли лише залишки древнього храму та житлових приміщень на
рівні третього поверху, який розташований на висоті 132 м над рівнем
моря.
Потрапити безпосередньо до печерних келій можна через під-
земний хід довжиною 360 м. Він піднімається з висоти 65 м над рів-
нем моря до висоти 125 м. Трохи незвично, коли печерний хід веде
не вглиб землі, як завжди повелося, а нагору. Це пов’язано з тим, що
святогірські печери розташовані достатньо високо над рівнем річки
Сіверський Донець, у крейдовій скелі.
Згідно місцевим легендам, потаємний хід святогірських печер пря-
мував під плином річки на її інший бік. Спростувати це вдалося лише
43
у 1984 р., коли розчистили від завалів старовинну підземну галерею.
З’ясувалося, що вона вела не під річку, а лише до її берега. Святогір-
ські ченці мали тут вихід з печери для монастирських потреб18.
Зібравши докупи усі наявні на сьогодні матеріали щодо зовніш-
нього вигляду святогірських скель, дослідники спробували провести
сумісний аналіз різночасових зображень. Метою даного дослідження
було встановити динаміку руйнування як самого крейдяного кряжу,
так і печерного комплексу, розташованого у ньому. Аби провести та-
кий логіко-структурний аналіз фахівцям було потрібно привести усі
зображення різних століть до єдиного масштабу19.
Найпершим і найголовнішим картографічним документом для
цього дослідження став малюнок 1679 р. Потри усі вади, важко пере-
оцінити його важливу роль у проведеній розвідці. На малюнку зобра-
жено річку Сіверський Донець і місто Цареборисів. Малюнок густо
вкритий пояснювальним текстом. Центром композиційного рішення
являється крейдяна скеля-бескид, зображення якої й було головним
завданням невідомого нам автора цього малюнка. Верхня частина ске-
лі має численні вікна-отвори, які одночасно освітлюють і вентилюють
печерні коридори. Вхід до печери розташований достатньо високо від
земної поверхні і до нього ведуть круті сходи. Важливо відмітити, що
нижня ділянка «сходів на небеса» густо вкрита великими уламками
скель, що зайвий раз свідчить про їх руйнування упродовж віків.
Візуальний аналіз зображення 1679 р. і його порівняння з сучас-
ним станом і виглядом святогірських печер показав, що старовинний
малюнок досить точно відображав ситуацію на момент його створен-
ня. Це, зокрема, показало порівняння місцеположення вікон-отворів у
печерах із натурою. Це ж підтвердило вивчення зображень розломів у
нижній частині крейдяного кряжу.
Після попереднього вивчення і сумісного аналізу зображення 1679
р. і дійсного стану речей дослідники прийшли до висновку, що ступінь
довіри до стародавнього малюнку достатньо висока і саме тому його
зміст може бути успішно використаний для подальшого наукового ана-
лізу. Привертає особливу увагу те, що на малюнку зображено п’ять пе-
черних ярусів. Два нижніх яруси збереглися до цього дня у первісному
вигляді, а три верхніх – лише частково. Крім того, над центральною
скелею є зображення хреста, а це, в свою чергу, може свідчити про те,
що там була розташована підземна церква, яка на сьогодні не існує.
Детально вивчаючи усі наявні зображення святогірських печер та
їхні описи, дослідники прийшли до висновку, що на початку історії
44
Святогірського монастиря його головний храм – Успенський собор
був підземним храмом. Звичайно, зараз це лише припущення, але
воно має свої серйозні докази.
Згідно нової наукової гіпотези, перша Успенська церква знаходи-
лася всередині крейдяного масиву й була печерною аж до моменту
руйнування скелі на початку 20-х рр. XVIII ст. Після часткової руйна-
ції головної церкви монастир був вимушений збудувати новий храм.
Це сталося у 1722 р., коли звели наземний Успенський собор, а вцілі-
лу частину скельної церкви перебудували й назвали Миколаївською
церквою.
Найголовніше досягнення сумісного аналізу різночасових зобра-
жень крейдяних скель та печер Святогірського монастиря це те, що
дослідникам вдалося відтворити картину динаміки руйнування уні-
кальної скелі-бескиду та її підземель впродовж декількох століть.
Усі зображення крейдяної скелі були приведені до одного масштабу
й суміщені на єдиній основі. На базі проведеного дослідження була
створена схема стану крейдяного кряжу з відображенням основних
руйнувань з наступними етапами: 1698, 1844–1850, 1858, 1879, 1914,
1962 рр.20
На рис. 4 зображена схема динаміки поступового руйнування свя-
тогірської крейдяної скелі впродовж XVII–XX ст. Дана схема була на-
ведена у якості ілюстрації у книзі Н.В.Дєдова «Святогірська Свято-
Успенська лавра». – К., 2005. – С. 49.
Наведена схема наочно й докладно демонструє, що Святогірський
кряж за понад 300 років втратив майже половину своїх мальовничих
скель разом із розташованими в них релігійними печерами. Найбіль-
ша руйнація прийшлася на початок XVIII ст., трохи менші руйнування
припали на середину ХІХ ст. Сучасні наукові спостереження свідчать,
що руйнівні процеси у крейдяних скелях продовжуються і унікальній
пам’ятці культури загрожує неабияка небезпека.
Ще один Святогірський монастир знаходиться у Волинській об-
ласті, неподалік від міста Володимира-Волинського, у селі Зимно.
Здавна вважають, що ця обитель була заснована близько 1000 р. при
князі Володимирі – Святителі Русі21.
Цей монастир відносять до таких, що були засновані києво-
печерськими ченцями. “Житіє преподобного Феодосія Печерського”
повідомляє, що в 1073 р. тут помер перший ігумен Києво-Печерського
монастиря – Варлаам, син знаменитого воєводи Яна Вишати, відомого
своїми ратними звитягами. “Дійшов до граду Володимира, і увійшов
45
в монастир, що був біля Святих Гір, і тут помер з миром про Господа,
кінець житію прийнявши”. Подібне згадування зустрічаємо в давній
Києво-Печерській службі преподобному Варлааму (9 пісня, 3 тропар
закону): “Повертаючись від Костянтин-граду (С.Х. – Константино-
поль, або Царгород – древня назва Стамбула), відійшов їси душею
в град, що світить, Володаря Небесного, мощі ж свої залишив їси в
монастирі Святих Гір, заповів їси перенести в печеру (С.Х. – Києво-
Печерської лаври), де нині лежать нетлінні, що точать джерело чудес
приснотікущих”.
Окрім наведених вище відомостей, більше ніяких документальних
свідчень і підтверджень заснування Зимненського монастиря у ХІ ст.
немає. Структура монастиря остаточно склалася й набула сучасного
вигляду лише у середині XVI ст. У другій половині ХІХ ст. розпоча-
лися роботи по створенню проекту ремонту та перебудови головного
монастирського храму – Успенського собору. Наприкінці ХІХ ст. були
складені численні документи щодо проектних робіт, ця документація
разом з обмірними кресленнями збереглася до сьогодення22.
Територія Святогірського Зимненського монастиря обнесена висо-
ким муром, що має прямокутну форму. Усі кути муру увінчані трия-
русними вежами. Для нашого дослідження особливо важливим є на-
явність у цій обителі системи підземних ходів, котрі вірогідно мали
окрім суто релігійного, ще й оборонне значення. Лабіринти печер про-
низують подвір’я монастиря, а один хід йде в напрямку річки Луги.
Підземелля Святогірського Зимненського монастиря представля-
ють печерні галереї, що викопані на відносно невеликій глибині. Зим-
ненські печери складаються з двох окремих галерей, які перетинають
монастирську територію з півночі на південь, і йдуть майже паралель-
но. Перша галерея з одного боку закінчується печерною капличкою, з
іншого – має вихід до річки Луги. Друга підземна галерея закінчується
обвалом під монастирським подвір’ям, прямує в напрямку Троїцької
церкви. Перша печера ймовірно могла слугувати потаємним виходом
з обителі під час її облоги. Оскільки ця печера майже впритул під-
ходила до річки, то вона також забезпечувала ченців свіжою питною
водою при нападах ворогів.
Археологічні дослідження довели, що на початку історії монас-
тиря обидві печерні галереї існували незалежно одна від одної і не
сполучалися поміж собою. Їх об’єднали у єдину систему лише у
більш пізні історичні часи. У ХІХ ст. частина підземель була роз-
ширена й укріплена цеглою. Деякі ділянки святогірських печер
46
впродовж століть зазнали руйнувань, деякі з них засипані ґрунтом
до сьогодення.
На жаль, окремих планів зимненських печер не існує, проте зберіг-
ся вельми цікавий документ – «Существующий вид каменных церквей
в селе Зимно. Снят с натуры в 1877 г.». Його зображення і посилання
на нього знаходимо у роботі23. У цій же статті подано сучасну схему
Зимненського монастиря та його підземних галерей.
На документі 1877 р. Зимненський монастир зображений у трьох
вимірах: малюнок загального вигляду обителі, розріз зимненської
гори і генеральний план церковного подвір’я. При цьому зображення
святогірських підземель є як на розрізі, так і на генеральному плані.
На плані 1877 р. майже усі ходи підземель закінчуються завалами,
про що свідчать написи на цьому документі. Це підтверджує думку
про те, що у другій половині ХІХ ст. святогірські печери перебували
у вкрай занедбаному стані. З прадавніх часів залишилися неушкодже-
ними лише жалюгідні рештки монастирських підземель.
Зимненські печери розташовані під головним храмом Святогір-
ського монастиря – Успенським собором. Він був закладений у 1495
р.24 Остаточно будівлю храму завершили у середині XVI ст.25 За пере-
казом, його збудували на місці церкви, закладеної в 1001 р. великим
князем Володимиром – хрестителем Русі. Під храмом, у кам’яних
склепах поховані представники православної знаті – князі Чорторий-
ські, Четвертинські та інші.
Крім головного собору на території обителі розташована трапезна,
яка веде відлік свого часу ще з XVI ст. У першій половині XVIІІ ст.
її перелаштували для монастирських потреб. З цього часу ця споруда
слугувала у якості келій для ченців обителі.
Монастирські мури вінчають шість веж, всередині подвір’я височить
дзвіниця. Поза межами монастирських мурів, на терасі поблизу річки
Луга розташована невеличка Свято-Троїцька церква. Саме до Троїць-
кої церкви вела одна з печерних галерей, що закінчується обвалом. За
легендами, ця печерна галерея вела до самого Києва і з’єднувалася з
лаврськими катакомбами. Насправді невідомо і до сьогодні остаточно
не з’ясовано, яку саме функцію виконували підземелля Зимненського
монастиря. Це питання поки що залишилося відкритим.
Аварійний стан стародавніх монастирських підземель у с. Зимно,
як і скрізь по Україні, викликає стурбованість істориків та краєзнавців.
Відсутність належного фінансування наукових робіт і реальна загроза
життю дослідників ускладнює сучасне вивчення релігійних печер.
47
1 Евгений (Болховитинов). Описание Киево-Печерской лавры. – К., 1826.;
Серафима (игумения). История Киево-Печерской лавры. Кн. 1 (ХІ – первая по-
ловина ХІІІ в.). – К., 2001.; Степовик Д. Історія Києво-Печерської лаври. – К.,
2001.; Воронцова О.А. Лаврські печери. – К., 2000.; Хведченя С.Б. Святыни
и святые Киево-Печерской лавры. – К., 2001.; Хведченя С.Б. Таємниці лавр-
ських святинь. – К., 2004.
2 Руденок Б.Я. 1000 лет под землей. – Чернигов, 1998., Хведченя С.Б.
Киево-Печерская лавра: пещеры, легенды, клады. – К., 1999.
3 Серафима (игумения). Назв. праця. – С. 24.
4 Филарет (Гумилевский). Исоче. – Чернигов, 1873. – Т. 2. – С. 6.
5 Літопис руський за Іпатіївським списком. – К., 1989. – С. 32.
6 Руденок Б.Я. Назв. праця. – С. 11.
7 Львовская летопись. – Гл. 4. – С. 144.
8 Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьков-
ской епархии. – Харьков, 1852. – Т. 1. Монастыри.
9 Дедов Н.В. Святогорский историко-архитектурный заповедник. – Свято-
горск, 2007. – С. 9.
10 Дедов Н.В. Святогірська Свято-Успенська лавра. – К., 2005. – С. 15.
11 Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьков-
ской епархии. – Харьков, 1852. – Т. 1. Монастыри. – С.110.
12 РГАДА. Москва. – Ф. 210. – Оп. Белгородский стол. – Ед. хр. 886. – Л. 35.
13 Герберштейн С. Записки о Московских делах. – СПб. 1908. – С. 106.
14 Дедов Н.В. Святогорский историко-архитектурный заповедник. – Свя-
тогорск, 2007. – С. 7.
15 Дедов Н.В. Святогірська Свято-Успенська лавра. – К., 2005. – С. 37.
16 Ліфшиц Ю. Печерний комплекс Святогірського монастиря: історія та дина-
міка зникнення // З історії української реставрації. – К., 1996. – С. 84.
17 Дедов Н.В. Святогірська Свято-Успенська лавра. – К., 2005. – С. 10.
18 Дедов Н.В. Святогірська Свято-Успенська лавра. – К., 2005. – С. 26.
19 Ліфшиц Ю. Назв. праця. – С. 86.
20 Ліфшиц Ю. Назв. праця. – С. 87.
21 Девятисотлетие православия на Волыни. 992 – 1892. – Житомир, 1892. –
Ч. 2. – С. 51; Теодорович Н.И. Город Владимир-Волынский Волынской губер-
нии. – Почаев, 1983. – С. 170.
22 Крощенко Л., Осадчий Є. Святогірський Успенський монастир у с. Зим-
но (спроба наукової реконструкції пам’ятки) // З історії української реставра-
ції. – К., 1996. – С. 75.
23 Крощенко Л., Осадчий Є. Назв. праця. – С. 77.
24 Крощенко Л. Памятник архитектуры XV – XVI вв. – Святогорский
монастырь в с. Зимно // Историческая записка. – К., 1978. – Т. 2. – С. 10, 11.
25 Осадчий Е.И., Крощенко Л.М. Памятник архитектуры XVI в. трапезная
зимненского Святогорского монастиря близ г. Володимира-Волынского // Ис-
следования и реставрация памятников культуры из камня (сборник докладов
к конференции). – М., 1991. – С. 37, 38.
48
Рис. 1. Антонієві печери м. Чернігова.
49
Рис. 2. Святогірський монастир. Малюнок 1679 р.
50
Рис. 3. План святогірської печери. 1911 р.
51
Рис. 4. Схема динаміки руйнування святогірської крейдяної скелі.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13192 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0022 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T18:40:00Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Хведченя, С. 2010-11-01T15:56:07Z 2010-11-01T15:56:07Z 2009 Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України / С. Хведченя // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 36-51. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0022 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13192 908 (477): 726.5+929 Стаття присвячена вивченню рукотворних підземних споруд православних монастирів Чернігова, Святогірська и Володимира-Волинського. Розглянуто деякі аспекти дослідження цих унікальних пам’яток історії та культури України із застосуванням старовинних картографічних зображень. The article deals with certain underground buildings of Chernigov, Sviatogorsk and Vladimir-Volynskyi. Some aspects of study of these unique monuments of history and culture of Ukraine are illustrated with the ancient maps. uk Інститут історії України НАН України Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України Cartographic and Regional Aspects of Studying Some Underground Religious Monuments in Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України Хведченя, С. |
| title | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України |
| title_alt | Cartographic and Regional Aspects of Studying Some Underground Religious Monuments in Ukraine |
| title_full | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України |
| title_fullStr | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України |
| title_full_unstemmed | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України |
| title_short | Картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток України |
| title_sort | картографічний та краєзнавчий аспекти вивчення деяких підземних релігійних пам'яток україни |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13192 |
| work_keys_str_mv | AT hvedčenâs kartografíčniitakraêznavčiiaspektivivčennâdeâkihpídzemnihrelígíinihpamâtokukraíni AT hvedčenâs cartographicandregionalaspectsofstudyingsomeundergroundreligiousmonumentsinukraine |