Микола Зеров і питання неокласицизму

• Опубліковано в: : Слово і Час
• Дата: 2008
• Автор: Наєнко, М.
• Формат: Стаття
• Мова: Українська
• Опубліковано: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2008
• Теми: Дати
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/132025
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Микола Зеров і питання неокласицизму / М. Наєнко // Слово і Час. — 2008. — № 11. — С. 38-48. — Бібліогр.: 12 назв. — укp.

У листопаді 1937 р. страчено лідера українського неокласицизму
 М. Зерова та його побратима П. Филиповича. Неокласиками прийнято
 називати групу київських поетів, які розвивали в українській літературі
 20-х років ХХ ст. класичні форми художнього мислення. Історики й теоретики літератури зробили вже
 чимало для з’ясування природи цього феномена. Однак залишаються ще спірні чи дискусійні моменти,
 які й стали предметом пропонованої статті. Автор розглядає, зокрема, безпідставність критичних
 звинувачень на адресу неокласиків, творчість яких буцімто була відірвана від дійсності й це стало чи не
 основною причиною різних форм репресій щодо них. Ідеться у статті також про трактування неокласицизму
 самими поетами цього літературного напряму, насамперед найвиразнішим представником його М. Зеровим. The denotation “neoclassicists” usually refers to the group of Kyiv poets of the 1920’s who tried to revive
 and to develop the classical forms of artistic consciousness. Historians and theorists of literature have
 already made significant contributions to the overall comprehension of this phenomenon; yet, some controversial
 and/or arguable points still remain without plausible explanation. The present article focuses upon some of
 them, showing, among other things, how absurd were the amputations of isolation from empiric reality which
 were raised against the neoclassicists, thereby provoking the implication of different forms of repressions.
 The author of the essay also concentrates upon the self-interpretation of the neoclassicists, first and foremost
 that of Mykola Zerov, the group’s most illustrious representative. В статье рассмотрен один из спорных вопросов
 трактования творчества неоклассиков. В частности –
 безосновательность критических упреков относительно
 оторванности их поэзии от действительности, что стало
 основной причиной репрессивных мер против самого
 литературного направления неоклассиков.
 Проанализировано также понимание неоклассицизма
 самими неоклассиками, в первую очередь их лидером
 М.Зеровым.