Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України
Автор статті досліджує і аналізує сімейні портретні зібрання Лівобережної України ХVІІІ – ХІХ ст., що зберігаються у Національному музеї історії України. На той час сімейні портрети були вельми популярними. Власники великих маєтків збирали портретні галереї представників своїх родин, замовляли портр...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13205 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України / О. Суховарова-Жорнова // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 210-222. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859710562078818304 |
|---|---|
| author | Суховарова-Жорнова, О. |
| author_facet | Суховарова-Жорнова, О. |
| citation_txt | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України / О. Суховарова-Жорнова // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 210-222. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Автор статті досліджує і аналізує сімейні портретні зібрання Лівобережної України ХVІІІ – ХІХ ст., що зберігаються у Національному музеї історії України. На той час сімейні портрети були вельми популярними. Власники великих маєтків збирали портретні галереї представників своїх родин, замовляли портрети видатних героїв України – козацької старшини, просвітителів і священнослужителів. Портретні сімейні галереї ХVІІІ – ХІХ ст. стали важливим іконографічним джерелом у системі спеціальних історичних дисциплін (СІД).
The article contains research of the family portraits collection (Left-Bank Ukraine of ХVІІІ – ХІХ centuries) based on the materials from the National Museum of History of Ukraine. The collection presents the portraits of noted Ukrainians: Cossacks heads, prominent generals, cultural instructors and priests. The family portraits gallery ХVІІІ – ХІХ centuries is a valuable iconography material within the system of historical science.
|
| first_indexed | 2025-12-01T04:39:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
210
УДК 7.041.5;1-71:7.074; 477.5
Олена Суховарова-Жорнова
РОДИННІ ПОРТРЕТИ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
хVІІІ – хІх СТ. У КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛьНОГО
мУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Автор статті досліджує і аналізує сімейні портретні зібрання
Лівобережної України ХVІІІ – ХІХ ст., що зберігаються у Національ-
ному музеї історії України. На той час сімейні портрети були вель-
ми популярними. Власники великих маєтків збирали портретні гале-
реї представників своїх родин, замовляли портрети видатних героїв
України – козацької старшини, просвітителів і священнослужителів.
Портретні сімейні галереї ХVІІІ – ХІХ ст. стали важливим іконогра-
фічним джерелом у системі спеціальних історичних дисциплін (СІД).
У ХІХ – на початку ХХ ст. багато українських дворянських маєт-
ків перетворились на справжні культурно-мистецькі та духо-
вні осередки нації. Патріотично налаштовані власники дбали
про відновлення та збереження культурного надбання своїх предків.
Плекання духовних традицій відроджувалося через пам’ять про геро-
їв українських земель, шанування свого минулого, що підштовхнуло
багатьох не тільки до збирання портретів представників своєї родини,
друзів, а й визначних історичних осіб: славетних козаків, військо-
вих, представників царської родини, церковнослужителів. Родинні
портретні галереї з маєтків дворян та козацьких родин Лівобережної
України, серед яких можна зустріти такі відомі прізвища як Тарнов-
ські, Полуботки, Милорадовичі, Бутовичі, Безбородьки, Рєпніни, Ро-
зумовські, Сулими, складають значну історичну та художню цінність.
На відміну від ктиторських портретів вони не мають тієї офіційності,
яку вимагали канони, менші за розміром, поколінні або поясні, спря-
мовані виключно на розкриття особистих рис портретованого. Їхні
зразки репрезентують світський живопис, який у ХVІІІ ст. набуває
більшої реалістичності та жвавості.
Біля витоків музейної колекції Національного музею історії Украї-
ни (далі НМІУ) у кін. ХІХ – поч. ХХ ст. стояли учені мужі, інтелі-
генція, яка цікавилася усіма аспектами розвитку української культури.
Д.Щербаківський, М.Біляшівський, О.Лазаревський, В.Антонович,
211
Ю.Фальковський, В.Модзолевський, М.Костомаров, Б.Ханенко бра-
ли участь у створенні та поповненні майбутньої живописної колекції
НМІУ кінця ХІХ – початку ХХ ст. До цієї когорти ледве не приєднався
видатний меценат В.В.Тарновський, який, бажаючи передати майбут-
ньому музею свою колекцію, не зустрів розуміння з боку урядовців і
заповів все Чернігівському губернському земству з умовою заснуван-
ня у майбутньому окремого загальнодоступного музею.
Вперше В.В.Тарновський познайомив киян зі своєю унікальною
колекцією 1876 р., а з 1889 р. він постійно мешкав в Києві. Василь Ва-
сильович брав активну участь в культурно-громадському житті міста
– входив до складу правління Київського товариства старожитностей
і мистецтв, Комітету з організації Київського міського музею, нада-
ючи йому фінансову допомогу. Після його смерті (1899 р.) за дору-
ченням голови Чернігівської губернської земської управи Ф.Уманца
Б.Гринченко зробив інвентаризацію його колекції та передав її на
тимчасове зберігання Київському товариству старожитностей та мис-
тецтв 1 січня 1901 р.1 При створенні каталогу було встановлено, що у
колекції перебувають портрети всіх верств населення: представників
царської родини та уряду, козацької старшини, міщан, духівництва та
інтелігенції. Основна частина колекції, звісно «осіла» в Чернігівсько-
му історичному музеї.
Колекцію Тарновських, розпорошену нині по Україні та за її меж-
ами, слід особливо відзначити серед усіх родинних збірок Лівобереж-
ної України. Вона й досі залишається остаточно не вивченою. Тільки
1923 р. з неї було вилучено понад 1200 музейних одиниць.2 За часів
Російської імперії та тим паче з приходом радянської влади колекція
В.В.Тарновського не була оцінена належним чином.
Розпочав збиральницьку діяльність Василь Васильович в 60-70-х
рр. ХХ ст., привозячи речі як із глухих хуторів й монастирів Украї-
ни так і закордонних музеїв. Для написання копій В.В.Тарновський в
1876 р. запросив талановитого художника родини Рєпніних – Гаврила
Андрійовича Васька (1820-1878 рр.), який за основу брав оригінали
портретів з родин Галаганів, Горленків, Кочубеїв, Скоропадських,
Стороженків та ін.3 Живописна збірка розміщувалася у великій залі,
«на стінах якої – портрети малоросійських знаменитостей, і сотні очей
дивляться на вас із золочених рам: ось Мазепа, Кочубей та Іскра, ось
Галаган, Палій, Полуботок і Розумиха, прикрашена імператорським
портретом на Андріївській стрічці. Які дивні всі обличчя, з булава-
ми і перначами в руках, і якими далекими літами віє від них! А ось і
212
родинні погруддя Тарновських на чолі з родоначальником Яном Тар-
новським, коронним гетьманом Малоросії…».4 Останній був овальної
форми, як то можемо спостерігати на фотографії М.К.Бодаровського5,
де В.В.Тарновський – молодший на канапі з шаблею Мазепи в руках
серед зібраних ним старовинних речей. У музейній колекції НМІУ
зберігається ідентичне зображення Яна Тарновського (1488-1561) /Іл.
№1/ на полотні прямокутної форми.6 Портрет належить до парадних,
де портретований зображений на тлі пейзажу в невимушеній позі, у
півоберті, зодягнений в лицарські обладунки, поверх яких – червоний
плащ, правою рукою спирається на шолом.
Ян Тарновський був людиною різнобічною, полюбляв подоро-
жувати, з метою удосконалення військової підготовки бував у Сирії,
Палестині, Аравії, Єгипті, Західній та Південній Європі. Від Карла
V отримав графський титул, у 1526 р. призначений великим корон-
ним гетьманом. Він добре зорганізував військо, посилив гетьманську
владу, її престиж. Як адміністратор, Ян Тарновський відомий тим, що
заселив землі, спустошені татарами, захистивши їх фортецями. Однак
в 1553р. він опинився в опозиції до короля та залишив державну служ-
бу. Певно, Тарновські пишалися своїм пращуром, тим, що він, окрім
військової справи, вів активну громадську діяльність, сприяв розвитку
науки та культури, підтримував вчених.7
Не випадковою була й поява портретів подружжя Острозьких –
Костянтина та Софії в їх родинній колекції, бо Софія Острозька –
донька Яна Тарновського.8 Замовити або привести в садибу портрет
Яна Тарновського та Острозьких міг ще Григорій Степанович Тарнов-
ський під час своїх поїздок до Західної Європи.
Про те, що колекція НМІУ поповнювалася різноманітними ама-
торськими та мистецькими творами з родини Тарновських, свідчать
архівні документи 1911-1929 рр.9 Більшість надходила від рідного
племінника В.В.Тарновського – Михайла Володимировича Тарнов-
ського, який мешкав в Києві по вул. Рейтарській, 28. Це були вишив-
ки, фотографії, акварельні роботи із зображенням Качанівки, портре-
ти Н.Розумовської, А.Белухи-Кохановського та портрет невідомого із
зіркою ордена св. Володимира ІІ ступеня.10
Окреме місце в колекції Тарновських займали портрети козацької
старшини. З портретом І.Мазепи, писаного із зображення в Успенській
церкві Києво-Печерської лаври, В.В.Тарновський (молодший) ніко-
ли не розлучався, возячи його cкрізь з собою. Допомогу в атрибуції
портретів з колекції В.В.Тарновського дає невеличке видання «Ито-
213
рические деятели юго-западной России» за редакцією В.Б.Беца та
В.А.Антоновича.11 За свідченнями В.Беца, портрети становлять автен-
тичні фототипії з портретів колекції. Портрет Богдана Хмельницького
написаний з гравюри Гондіуса, портрет Петра Дорошенка писаний з
того, що знаходився у Волоколамському монастирі – місці поховання
портретованого. Решта портретів була написана у відповідності до зо-
бражень літопису Самійла Величко на замовлення В.В.Тарновського
художником Г.А.Васьком, колишнім викладачем малювання в універ-
ситеті св. Володимира.
Колекція НМІУ містить ідентичні з цими опублікованими зобра-
женнями портрети Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького,
Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Павла Тетері, Петра До-
рошенка.12 Це поясні зображення козацької старшини, в парадному
вбранні, з атрибутами влади.
Експозицію музею прикрашають два портрети Стороженків13: пол-
ковника прилуцького Івана (Іл. №2) та бунчукового товариша Григорія
Андрійовича (Іл. №3), які, на думку дослідниці портретного живопису
В.В.Рубан, походять з колекції В.В.Тарновського.14 За свідченнями Ми-
коли Стороженко, в родинному маєтку Михайла Павловича Стороженка
в с. Ржавце Прилуцького повіту зберігалися оригінали портретів, які
згоріли під час пожежі. Копії з них знаходилися у професора Миколи
Ілліча Стороженка в с. Мармизовці Лохвицького повіту та у Володими-
ра Андрійовича Стороженка в с. Великий Круч Пирятинського уїзду. З
«мармизовських» портретів спеціально для колекції В.В.Тарновського
зроблено копії також.15 Постаті, особливо Івана Стороженка, зображені
невимушено, обличчя живі, гра кольорів створює психологічний фон
для передачі образів, і, що особливо цінно – характеру зображеного.
У живописній колекції НМІУ є ще один оригінальний портрет,
ідентифікований за каталогом В.В.Тарновського,16 – відомого пись-
менника євгена Гребінки (1812-1838) з собакою,17 (іл. №4) приве-
зений Д.М.Щербаківським з хутора Гребінки (до 1924 р.). Письмен-
ник зображений у молодому віці, зодягнутий в темний костюм. Праву
руку він поклав собаці на голову. Можемо припустити, що портрет є
авторською копією А.П.Мокрицького, замовлену родиною Гребінок.
Особливу увагу привертає родинна портретна галерея Рєпніних.
Рєпніни з повагою ставилися до свого минулого та до вивчення своєї
генеалогії. Замовлення родинних портретів та зняття копій для влас-
них маєтків на той час стало звичним явищем у середовищі свідомого
українства.
214
Більшість портретів з колекції Рєпніних носять камерний харак-
тер. Їх могли розміщувати в кабінеті або парадних кімнатах палацу.
Це поясні зображення осіб у військових мундирах з нагородами. Ро-
дина Рєпніних зібрала велику колекцію портретів, на яких представ-
лено кілька поколінь: братів Афанасія Борисовича (1619-1653) та Іва-
на Борисовича (1615-1697), Микити Івановича (1668-1726), Василя
Микитовича (1695-1748), Миколи Васильовича (1734-1801), Миколи
Григоровича (1778-1845) та Микити Григоровича (1778-1845), Мико-
ли Васильовича Рєпніна (1834 – 1918) та низку гравірованих портре-
тів близьких друзів та соратників: О.А.Безбородько, Г.О.Потьомкіна,
О.Г.Орлова-Чесменського, П.Х.Вітгенштейна та В.І.Васильчикова.18
На них одночасно простежується розвиток українського живопису
ХVІ – початку ХХ ст.
Більшість портретів колекції мають камерний характер. Їх розмі-
щували в «кабінеті старого князя» та інших кімнатах палацу. У ХІХ
ст. в родинних маєтках аристократії було досить поширеним явищем
тримати кріпака-художника при своєму палаці. В яготинській садибі
Рєпніних працював обдарований маляр-самоук, кріпак Варвари Рєпні-
ної – Іван Усенко,19 який, як достеменно відомо, міг писати портрети
та робити копії.
Цікавою постаттю, благодійником та меценатом виступав генерал-
ад’ютант Микола Григорович Рєпнін-Волконський – відомий пра-
образ Андрія Болконського в романі Л.М.Толстого “Війна і мир”.
О.Кониський так пише про нього: «…Він належав, як і Грицько Тар-
новський, до тих українських панів, що вміли єднати свій аристокра-
тизм з новим прямуванням і з властивим Україні демократизмом».20
На прохання Григорія Степановича Олексій Васильович Капніст
привіз Т.Г.Шевченка до Яготина для написання портрета Миколи Гри-
горовича Репніна.21 М.Г.Рєпнін успадкував яготинський маєток від
Розумовських у 1820 р.,22 як посаг за дружиною – Варварою Олексі-
ївною Розумовською. Микола Григорович був визначним державним
діячем: брав участь в битві під Аустерліцем в 1805р., в 1813-1814 рр.
став генерал-губернатором Саксонії, у 1816-1834 рр. займав посаду
малоросійського військового губернатора. В Україні він намагав-
ся впроваджувати ідеї раціональної просвітницької держави, запо-
чаткував кадетський корпус у Полтаві. М.Г.Рєпнін відстоював перед
центральним урядом інтереси місцевого населення, виступав проти
засилля кріпацтва. За дорученням М.Г.Рєпніна Д.М.Бантиш – Камен-
ський, його канцелярист, написав “Историю Малой России”. Портрет
215
Миколи Григоровича з Яготинського зібрання23 представляє копію з
портрета, написаного англійським живописцем Д.Доу в часи, коли той
займав посаду генерал-губернатора Малоросії (оригінал зберігається
в Ермітажі).24
Обер-гофмейстер, губернаторський предводитель київського дво-
рянства Микола Васильович Рєпнін разом з дружиною – Софією Дми-
трієвною Рєпніною, уродженою Волконською, у 1866р. робили все
можливе, щоб маєток залишився за родиною. Він, як і його попере-
дник Микола Григорович, з великою любов’ю ставився до Яготина,
упорядкував архів, бібліотеку та мистецьку збірку. Сучасник Миколи
Васильовича в 1914 р. відмічав, що в жодному знаменитому маєтку
улюбленців імператриці не збереглося такої бібліотеки, картинної га-
лереї, гравюр, зібрання бронзи, меблів, як в Яготині.25 Його портрет
виконано київським художником Тимофієм Софоновим.26 На ньому
зображено чоловіка поважного віку, в мундирі з усіма регаліями.
Один з портретів М.Г.Рєпніна-Волконського, створений провінцій-
ним майстром Лівобережної України у кін. ХVІІІ – на початку ХІХ
ст.,27 походить з родини Бутовичів. Порівнюючи цей портрет з роз-
глянутим вище портретом Миколи Григоровича, можна зробити ви-
сновок, що він не відноситься до академічного письма, а виконаний в
старих іконописних традиціях. Однак не дивлячись на це майстру вда-
лося відобразити основні портретні риси, зобразивши портретованого
на тлі пейзажу, в перуці, камзолі, з орденською стрічкою св. Анни, та
з орденом і зіркою ордена св. Володимира.
Бутовичи дотримувалися патріотичних поглядів та збирали власну
колекцію козацьких портретів та визначних людей України одночасно
з портретами представників своєї родини. Особливо цінними вважа-
ються прижиттєві зображення, до яких науковці відносять погрудний
портрет І.Мазепи (Іл.№5)28 з родинної збірки Бутовичів. Розвідки
цього портрету відомого історика М.С.Грушевського допомогли вста-
новити («Киевская старина». – 1910. – Т.94), що портрет знаходився
у власності осавула Степана Івановича Бутовича. Стрічка на портреті
була домальована вже після написання портрету художником-кріпаком
генерала М.Г.Репніна у першій половні ХІХ ст. Надпис на зворот-
ному боці полотна (втрачений після реставрації) зробив ще прадід
В.Н.Бутовича (помер в 1820 р.) Саме він і заповідав спадкоємцям пе-
редати портрет до Історичного музею.29 (НМІУ). Портрет виконано в
найкращих традиціях українського козацького портретного живопису
майстром Лівобережної України ХVІІІ ст. (з оригіналу кін. ХVІІ ст.).
216
Серед портретів козацьких родів особливу увагу займають портре-
ти чернігівського старшинського роду міщанського походження По-
луботків. Рід Полуботків в образотворчій збірці НМІУ представлять
портрети Леонтія Артемійовича Полуботка (? – 1695), його сина Пав-
ла Леонтійовича (бл. 1660 – 1724), та лише один жіночий портрет –
Анастасії Степанівни Полуботок (1732-1802), уроджена Леонтович,
дружина Семена Яковича Полуботка.30
Оригінал портрета батька – Леонтія Артемійовича Полуботка зна-
ходився в родині Чарнишей. Його портретні зображення ідентичні
один до одного, і, можливо, один з них належав родині Полуботків31:
поясне зображення сивоволосого чоловіка стрункої статури з шляхет-
ним обличчям з вусами, тонким прямим носом, пронизливим погля-
дом, зсунутими дугоподібними високими бровами створюють образ
чоловіка різкого, рішучого, обдарованого внутрішньою енергією.
Син, навпаки, створює уяву людини спокійної, доброї, але владної.
Портрети П.Л.Полуботка висіли в українських хатах поруч з іконами,
тому що його вважали “святим великомучеником за Україну-матір”.32
Оригінал портрета Павла Леонтійовича Полуботка з Любицької сади-
би Милорадовичів разом з іншими портретами родини Полуботків за-
гинули у післявоєнні роки, однак залишилася низка копій. Встановле-
но цікавий факт: сам Григорій Милорадович, доля предків якого була
пов’язана з родиною Полуботків, у 1870 р. малював за їх родинною
гравюрою поколінний портрет Павла Полуботка.33
Серед представників жіноцтва Полуботків зберігся портрет Анас-
тасії Степанівни Полуботок.34 У родословній книзі Г.А.Милорадович
помістив ідентичну цьому портрету ілюстрацію з писаного олією
портрета А.С.Полуботок, який скоріше за все походив з його родин-
ної колекції у Любичі. Анастасія Степанівна на ній зображена трохи
молодшою, ніж на розглянутому нами портреті, усміхненою, з вели-
кими темними очима, одягнута в темну сукню, на голові низький тем-
ний очіпок. Відома дослідниця українського портретного живопису
В.В.Рубан припускає, що портрет малювала сама Анастасія, тому що
була художницею і навіть займалася іконописом. В літературі зустрі-
чаються відомості, що вона займалася іконописом. Одна з відомих її
ікон – “Баликінська Богородиця” (кін. 1760 рр.).35 Головною різницею
між жіночими портретами Лівобережжя від Правобережжя, особливо
польського походження, були одяг та техніка виконання самого твору.
На портретах з Правобережної України відчутний вплив європейської
моди, тому портретовані зодягнуті в відкриті корсети, пишні сукні.
217
Жіноцтво з козацьких родів надавало перевагу національному одягу.
Перша дочка Анастасії Полуботок – Софія (1747-1773) вийшла за-
між за Петра Степановича Милорадовича і померла дуже рано – у
26 років. П.С.Милорадович, чернігівський полковник, потім генерал-
майор, отримав майже усі землі Полуботків, бібліотеку та картинну
галерею, після чого колекція портретів Полуботків перейшли в спад-
щину до Милорадовичів. Вони також оздоблювали свої кімнати пор-
третами предків та багатих родичів (т.з. «червона вітальня»). У колек-
ції НМІУ зберігається портрет ХVІІІ ст. фундатора роду чернігівських
Милорадовичів – гадяцького полковника Михайла Ілліча Милорадо-
вича (? – 1726).36
Митці Центральної та Лівобережної України продовжували вико-
ристовувати на початку ХІХ ст. в світському портретному живописі
традиції іконописної малярської школи. Самобутність українських
майстрів Лівобережжя передає портрет Клеопатри Іллінівни Ло-
банової – Ростовської (179?-1851), уродженої Безбородько.37 Само-
бутністю відзначається також портрет Кирила Розумовського38, який
можна віднести до народного примітиву, і мало ймовірно, що цей пор-
трет походив з його палацу.
Решта портретів представників роду Розумовських виконані в ре-
алістичних традиціях класичного академічного живопису кін. ХVІІІ–
поч. ХІХ ст. і знаходилася в їх маєтку. Розумовські мали чудову ро-
динну колекцію портретів, яку, певно, започаткував сам Кирило Гри-
горович.
У НМІУ зберігається кілька родинних портретів Розумовських:
Олексія Григоровича (1709–1771), Наталі Кирилівни (1747–1837), по-
дружжя Олексія Кириловича (1748–1822 рр.) та Варвари Петрівни
Шереметєвої (1750–1824), гравійований портрет Петра Кириловича
(1751–1823)39. Написання портретів припадає на кін. ХVІІІ – першу
пол. ХІХ, тобто на межу відходу від застарілих на той час засад укра-
їнського бароко та класицистичних течій до портретного живопису.
Необхідно відмітити, що у дворянських та міщанських садибах
часто можна було побачити кабінетного типу портрети церковнослу-
жителів, зокрема архієреїв та єпископів: Мелетія Смотрицького, Орі-
гента, Феофана Прокоповича, Дмитра Ростовського.
У різних регіонах України, у тому числі на Лівобережжі, з ХVІІ
ст. набуває розвитку традиція створення портретів народних героїв
та архетип “Козака-мамая”. Образ “Козака-мамая” прикрашав
приміщення найрізноманітніших верств українського суспільства:
218
як дворянські садиби, так і хати простого люду. Родинні збірки Гала-
ганів, Тарновських та Скоропадських мали по кілька таких картин-
символів «славного рідного минулого України».40 Його зображали не
тільки провінційні, а й професійні майстри, як то бачимо в кужбушках
Києво-Печерської лаври41. Цей образ згодом можна зустріти навіть в
оселях українців, що емігрували на Кубань, Дон і навіть до Сибіру.42
Тип картини «Козак-Мамай» поряд з родинними портретами є іконо-
графічним джерелом своєї доби. Вони несуть інформацію про побут
козаків, про їх одяг, уподобання і навіть про козацький фольклор.
Портретний живопис в Лівобережжі набув особливого розвитку з
кінця ХVІІ ст., а в ХVІІІ ст. вже став суттєво удосконалюватися, проте
залишався самобутнім навіть у ХІХ ст. Українські митці продовжували
використовувати традиції іконописної малярської школи в світському
портретному живописі, що є їх головною відмінною рисою порівняно
з російським та європейським живописом. Після ліквідації козацтва
особливо популярною темою серед патріотично налаштованого на-
селення стала збиральницька діяльність, зображення гетьманів та ко-
зацької старшини вони замовляли для своїх осель. Отже, ці портрети
автоматично були поставлені «на потік» у ХІХ ст. і тиражувалися іноді
у посередній якості провінційними майстрами. Дворянські, козацькі
родини в Україні намагалися замовляти портрети не тільки членів сво-
єї родини, а й портрети гетьманів, видатних військових, які мимоволі
утверджувалися як ілюстрації в їх родословних. Дворянські оселі в
ХІХ ст. стали неначе якорем-порятунком для збереження духовності
та культури нашого народу.
Переважна більшість родинних портретів з Лівобережжя мають
камерний характер і належать до світського живопису. Крім того вони
позбавлені тієї офіційності, яка дуже відчувається у ктиторських пор-
третах, натомість розкриваючи особисті риси портретованого. Пор-
третні збірки Розумовських, Полуботків, Рєпніних, Бутовичів, Тар-
новських становлять мистецько-історичну цінність. Це генеалогічно-
ілюстрована низка зображень становить важливий іконографічний
матеріал для дослідження у цілій низці спеціальних історичних дис-
циплін.
1 Гринченко Б.Д. Опись музея В.В.Тарновского // Земський сборнк Черни-
говской губернии. – Чернигов, 1899. – №11.– С. 54.
2 Слобошпицький М.Ф. Творці Качанівського едему / Українські мецена-
ти. – К., 2001. – С.137.
219
3 Тарновський М. В.В.Тарновський (молодший) // Хроніка-2000. – К.,
1997. – С.159.
4 Тарновський М. Качанівка // Хроніка-2000. – К., 1997р. – С.96.
5 НМІУ. – Інв. № Ф- 22208.
6 НМІУ. – Інв. № М-130. Надійшов портрет з Картинної галереї у 1924 р.
7 Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. – Спб., 1901. –
Т.63. – С.651.
8 Тарновський В.В. Каталог украинских древностей. – К., 1898. – С. 72-73.
9 Отчет Киевского художественно-промышленного и научного музея им.
Императора Николая Александровича. 1911г. – С.11; НМІУ. – Фонди №Р-
1260; НХМУ. – Фонди №7/131.
10 Надійшов як представник родини Тарновських. НМІУ. – Інв. № М-545.
11 Антонович В.Б., Бец В.А. Исторические деятели юго-заподной Рос-
сии. – К., 1885.- С.2-3.
12 НМІУ. – Інв. № № М-9, 111, 580, 642, 643.
13 Портрети Стороженків були виявлені у киянина С.К.Глеваського і пере-
дані до музею в 1928 р. / Книга вступу Всеукраїнського історичного музею ім.
Т.Г.Шевченко 1926-1928.
14 Рубан В.В. Український портретний живопис І пол.. ХІХ ст. – К., 1984. –
С.355.
15 Стороженко Н. Полковник Прилуцкий и бунчуковий товарищ Григорий
Стороженко. // Киевская старина. Апрель. – К., 1890. – С. 167.
16 Каталог музея Українських древностей В.В.Тарновського / Під редак-
цією Б.Д.Гринченка // Земський сборник Черниговской губернии. – Чернігів,
1900. – Т.ІІ. – С. 45-46.
17 НМІУ. – Інв. № М-350.
18 Суховарова-Жорнова О.Б. Родинні портрети Репніних з колекції НМІУ //
Ханенківські читання. – К., 2004. – В.6.– С.65-73.
19 Щербаківський Д.М., Ернст Ф.Л. Український портрет ХVІІ – ХХ ст. –
К., 1925. – С.29.
20 Кониський О.Тарас Шевченко-Грушівський. – 1840. – Т.І.- С. 106.
21 Тарновський М. Український поет Тарас Григорович Шевченко і Григо-
рій Степанович Тарновський. Качанівка. // Хроніка-2000. – К., 1997. – С.122.
22 Історія міст і сіл УРСР. Київська область. – К., 1971. – С.730.
23 НМІУ. – Інв. № М- 185. Є відомості, що копії портрета М.Г.Рєпніна-
Волконського робили відомі живописці В.Л.Боровиковський та Т.Г. Шевченко
/ Щербаківський Д.М., Ернст Ф.Л. Український портрет ХVІІ – ХХ ст. – К.,
1925. – С.30.; Георгіевскій В. Яготин // Столица и усадьба. – 1914. – №3- С. 4.
24 Глинка В.М. Военная галерея зимнего дворца. – Л., 1981. – С.159.
220
25 Георгіевскій В. Вказана праця. – С.2.
26 НМІУ. – Інв. № М-227
27 НМІУ. – Інв. № М-66.
28 НМІУ. – Інв. № М-168.
29 Грушевський М.С. Ще до портрета Мазепи // Киевская старина. – 1910. –
Т.94. – С. 162.
30 Суховарова-Жорнова О.Б. До питання іконографії чернігівського роду
Полуботків // Історико-географічні дослідження в Україні. – К., 2003. – Ч.6. –
С.252-269; Портрет Анастасії Полуботок із НМІУ //Музейна справа та музей-
на політика в Україні ХХ ст. Вип.XLV.- К., 2004. – С. 187 – 189.
31 НМІУ. – Інв. №№ М-147, М-1315, М-99.
32 Сушенський П. Тьмяніє навіть золото // Українська культура. – 1991. –
№ 1. – С.20.
33 Каталог музея украинских древностей В.В.Тарновского. – Чернигов.
1903. – Т.ІІ. – С. 65.
34 НМІУ. – Інв. № М-74.
35 Ікона зберігалася в храмі св. Миколая, який вона побудувала в 1765 р.
над прахом свого чоловіка Семена Полуботка. /Историко-статистическое опи-
сание Черниговской епархии. – Чернигов, 1874. – Кн. 6. – С.246-247.
36 НМІУ. – Інв. № М-425.
37 НМІУ. – Інв. № М-265.
38 НМІУ. – Інв № М – 1294.
39 Суховарова-Жорнова О.Б. Родинні портрети Розумовських у зібранні
НМІУ // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – К., 2003. –
Вип.12. – С. 201 – 207.
40 Бушак С.М. Сміхова культура українського народу у творах «Козака Ма-
мая» та «Запорожцях» Іллі Репіна. //Скарбниця української культури. Зб. наук.
праць. – Чернігів, 2002. – Вип. 3. – С. 72.
41 Истомин М.И. Обучение живописи в Киево-Печерской Лавре в 18 в.
Искусство и художественная промышленность. К., 1901. – №7.- С. 311.
42 Білецький П.О Образ, улюблений народом // Хроніка – 2000. – К., 1997. –
С.83-86.
221
1. Невідомий художник.
Ян Тарновський. Кін. ХVІІІ
ст. - перша пол. ХІХ ст.
НМІУ. - Інв. № М-130.
4. Мокрицький А.М. (?).
Є.П.Гребінка. Перша пол.
ХІХ ст. НМІУ. - Інв. №
М - 350. / З родинної
збірки Гребінок.
3. Невідомий художник.
Г.А.Стороженко. Копія
першої пол. ХІХ ст.
НМІУ. – Інв. № М - 125.
/ З родинної збірки
Тарновських. З колекції
С.К.Глеваського.
2. Невідомий художник.
І.А.Стороженко. Копія
першої пол. ХІХ ст.
НМІУ. – Інв. № М - 124.
/ З родинної збірки
Тарновських. З колекції
С.К.Глеваського.
222
5. Невідомий художник.
М.Г.Рєпнін. Копія
середини ХІХ ст. з
роботи Д.Доу 1825 р.
НМІУ. - Інв. № М - 185 / З
родинної збірки Рєпніних.
7. Автопортрет (?).
А.С.Полуботко. 1802.
НМІУ. - Інв. № М-74
/ З родинної збірки
Полуботків.
6. Невідомий художник.
І.С.Мазепа. ХVІІІ ст. (?).
НМІУ. - Інв. № М-168
/ З родинної збірки
Бутовичів.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13205 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0022 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T04:39:41Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Суховарова-Жорнова, О. 2010-11-01T16:34:38Z 2010-11-01T16:34:38Z 2009 Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України / О. Суховарова-Жорнова // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 210-222. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. XXXX-0022 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13205 7.041.5;1-71:7.074; 477.5 Автор статті досліджує і аналізує сімейні портретні зібрання Лівобережної України ХVІІІ – ХІХ ст., що зберігаються у Національному музеї історії України. На той час сімейні портрети були вельми популярними. Власники великих маєтків збирали портретні галереї представників своїх родин, замовляли портрети видатних героїв України – козацької старшини, просвітителів і священнослужителів. Портретні сімейні галереї ХVІІІ – ХІХ ст. стали важливим іконографічним джерелом у системі спеціальних історичних дисциплін (СІД). The article contains research of the family portraits collection (Left-Bank Ukraine of ХVІІІ – ХІХ centuries) based on the materials from the National Museum of History of Ukraine. The collection presents the portraits of noted Ukrainians: Cossacks heads, prominent generals, cultural instructors and priests. The family portraits gallery ХVІІІ – ХІХ centuries is a valuable iconography material within the system of historical science. uk Інститут історії України НАН України Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України Family Portraits of the Left-Bank Ukraine (XVIII – XIX Centuries): from the National Museum of History of Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України Суховарова-Жорнова, О. |
| title | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України |
| title_alt | Family Portraits of the Left-Bank Ukraine (XVIII – XIX Centuries): from the National Museum of History of Ukraine |
| title_full | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України |
| title_fullStr | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України |
| title_full_unstemmed | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України |
| title_short | Родинні портрети Лівобережної України XVIIІ - ХІХ ст. з колекції Національного музею історії України |
| title_sort | родинні портрети лівобережної україни xviiі - хіх ст. з колекції національного музею історії україни |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13205 |
| work_keys_str_mv | AT suhovarovažornovao rodinníportretilívoberežnoíukraínixviiíhíhstzkolekcíínacíonalʹnogomuzeûístorííukraíni AT suhovarovažornovao familyportraitsoftheleftbankukrainexviiixixcenturiesfromthenationalmuseumofhistoryofukraine |