Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років
У статті на основі архівних матеріалів комплексно досліджено шевченкознавчі публікації в україномовній пресі історичної Волині, Холмщини та Підляшшя на різних етапах їх співжиття з іншими українськими етнічними територіями та в контексті загальносвітових історичних процесів ХХ століття: 1917-1939,...
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/132838 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років / І. Павлюк // Слово і Час. — 2009. — № 2. — С. 38-46. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-132838 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Павлюк, І. 2018-05-11T15:28:37Z 2018-05-11T15:28:37Z 2009 Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років / І. Павлюк // Слово і Час. — 2009. — № 2. — С. 38-46. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/132838 У статті на основі архівних матеріалів комплексно досліджено шевченкознавчі публікації в україномовній пресі історичної Волині, Холмщини та Підляшшя на різних етапах їх співжиття з іншими українськими етнічними територіями та в контексті загальносвітових історичних процесів ХХ століття: 1917-1939, 1939-1941, 1941-1944, 1944-1990, 1990-2000 рр. The theses explores Taras Shevchenko in the ukrainian-language press of Volyn, Holmshchyna and Pidlyashshya on different historical stages of these regions’ cohabitation with other Ukrainian ethnographic territories and in a context of the world history processes of the 20th century: 1917-1939, 1939-1941, 1941- 1944, 1944-1990, 1990-2000. В статье на основе архивных материалов комплексно исследованы шевченковедческие публикации в украиноязычной прессе исторической Волыни, Холмщини и Пидляшшя на разных этапах их сожительства с другими украинскими этническими территориями и в контексте общемировых исторических процессов ХХ века: 1917-1939, 1939-1941, 1941-1944, 1944-1990, 1990-2000 гг. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Ad fontes! Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років Taras Shevchenko in the periodical press of Volyn’, Polissya, Holmshchyna and Pidlyashshya in 1917-2000 Шевченкиниана в прессе Волыни, Полесья, Холмщины, Пидляшшя 1917-2000 годов Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років |
| spellingShingle |
Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років Павлюк, І. Ad fontes! |
| title_short |
Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років |
| title_full |
Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років |
| title_fullStr |
Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років |
| title_full_unstemmed |
Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років |
| title_sort |
шевченкіана у пресі волині, полісся, холмщини, підляшшя 1917-2000 років |
| author |
Павлюк, І. |
| author_facet |
Павлюк, І. |
| topic |
Ad fontes! |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Taras Shevchenko in the periodical press of Volyn’, Polissya, Holmshchyna and Pidlyashshya in 1917-2000 Шевченкиниана в прессе Волыни, Полесья, Холмщины, Пидляшшя 1917-2000 годов |
| description |
У статті на основі архівних матеріалів комплексно досліджено шевченкознавчі публікації в україномовній
пресі історичної Волині, Холмщини та Підляшшя на різних етапах їх співжиття з іншими українськими
етнічними територіями та в контексті загальносвітових історичних процесів ХХ століття: 1917-1939,
1939-1941, 1941-1944, 1944-1990, 1990-2000 рр.
The theses explores Taras Shevchenko in the ukrainian-language press of Volyn, Holmshchyna and
Pidlyashshya on different historical stages of these regions’ cohabitation with other Ukrainian ethnographic
territories and in a context of the world history processes of the 20th century: 1917-1939, 1939-1941, 1941-
1944, 1944-1990, 1990-2000.
В статье на основе архивных материалов комплексно
исследованы шевченковедческие публикации в
украиноязычной прессе исторической Волыни, Холмщини
и Пидляшшя на разных этапах их сожительства с другими
украинскими этническими территориями и в контексте
общемировых исторических процессов ХХ века: 1917-1939,
1939-1941, 1941-1944, 1944-1990, 1990-2000 гг.
|
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/132838 |
| citation_txt |
Шевченкіана у пресі Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя 1917-2000 років / І. Павлюк // Слово і Час. — 2009. — № 2. — С. 38-46. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT pavlûkí ševčenkíanaupresívolinípolíssâholmŝinipídlâššâ19172000rokív AT pavlûkí tarasshevchenkointheperiodicalpressofvolynpolissyaholmshchynaandpidlyashshyain19172000 AT pavlûkí ševčenkinianavpressevolynipolesʹâholmŝinypidlâššâ19172000godov |
| first_indexed |
2025-11-25T01:29:29Z |
| last_indexed |
2025-11-25T01:29:29Z |
| _version_ |
1850500912432283648 |
| fulltext |
38 Слово і Час. 2009 • №2
війною. Великдень став і джерелом порозуміння слов’ян – сербів і русинів, лихою
бездержавною долею загнаних у далекий край.
Хоча на цьому “Спомини з-перед десяти літ” абруптивно вриваються, їх творчий
профіль окреслився достатньо – як витвору авторської свідомості мемуарно-
реалістичної гетерогенної типогенези. “Блок” “боснійських” мемуарів А.Чайковського
презентував вагомі історичні й історіографічні, політичні, національні, філософські,
моральні, психологічні, побутові, екзистенційні тощо проблеми.
Жанрова синкретичність споминів і розкриття в них причиново-наслідкових зв’язків,
розмаїття модусів (від трагедійного до ліричного й іронічного), ідейно-естетична
співдія публіцистичного, есеїстичного й белетристичного первнів, мовностильове
багатство (різномовні стихії, діалектизми і т.п.), літературний сплав ratio й emotio,
цікава інтертекстуальність, наявність “образу автора”-очевидця, індивідуальність
мемуарного стилю роблять спогади Андрія Чайковського про боснійську війну
помітним осягом його ранньої творчої чинності, писанням значної культурно-
естетичної цінності. Мемуарний триптих про боснійську війну – крок до його етапних
споминів із 1918–1919 рр. “Чорні рядки”.
ЛІТЕРАТУРА
1. Чайковський А. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. – Львів, 2002. – Т.1.
2. Якимович Б. Андрій Чайковський: життя, творчість, громадсько-політична діяльність // Чайковський А.
Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. – Львів, 2002. – Т.1.
Ігор Павлюк
ШЕВЧЕНКІАНА У ПРЕСІ ВОЛИНІ, ПОЛІССЯ, ХОЛМЩИНИ,
ПІДЛЯШШЯ 1917-2000 РОКІВ
У статті на основі архівних матеріалів комплексно досліджено шевченкознавчі публікації в україномовній
пресі історичної Волині, Холмщини та Підляшшя на різних етапах їх співжиття з іншими українськими
етнічними територіями та в контексті загальносвітових історичних процесів ХХ століття: 1917-1939,
1939-1941, 1941-1944, 1944-1990, 1990-2000 рр.
Ключові слова: інформаційний простір, окупаційна преса, радянська журналістика, демократична
преса, часопис, журнал, газета, партія, громадські організації, релігія, церква.
Igor Pavlyuk. Taras Shevchenko in the periodical press of Volyn’, Polissya, Holmshchyna and Pidlyashshya
in 1917-2000
The theses explores Taras Shevchenko in the ukrainian-language press of Volyn, Holmshchyna and
Pidlyashshya on different historical stages of these regions’ cohabitation with other Ukrainian ethnographic
territories and in a context of the world history processes of the 20th century: 1917-1939, 1939-1941, 1941-
1944, 1944-1990, 1990-2000.
Key words: occupation press, Soviet journalism, democratic press, journalist, magazine, newspaper, public
organizations, religion, church.
Тарас Шевченко та Волинь – тема загалом висвітлювана ще з першої чверті
двадцятого століття (див.: [1, 5, 7, 11]). Дослідники здебільшого акцентували увагу
на моментах перебування Кобзаря на Волині та на його творах, де згадується
Волинь [4, 4].
“Шевченко подорожував по Волині восени 1846 р., себто в час другого його
перебування в Україні, після скінчення ним Академії Мистецтв у Петербурзі в
березні 1845 року. Ця подоріж на Волинь відбулася на доручення Шевченкові як
співробітникові “Комісії для розбору древніх актів” в Києві, від генерал-губернатора
Бібікова виїхати у Київську, Подільську і Волинську губ. Метою науково-археольогічної
подорожі Шевченка, як видно з наказу Бібікова від 21 вересня 1846 року, було зібрати
Слово і Час. 2009 • №2 39
відомості про давні могили та урочища з історичними переказами про них, змалювати
важніші пам’ятки та описати їх, зібрати твори усної народної поезії, віднаходити давні
акти, грамоти і т. п.” – читаємо у безпідписній статті “Шевченко на Волині” [6, 4].
Зробимо ретроспективний огляд матеріалів, пов’язаних з ім’ям Т.Шевченка, в
україномовній пресі Волині різних соціально-політичних спектрів, різних періодів:
“безчасся” та “під Польщею” (1917 – 1939 рр.), окупаційного періоду “під німцями”
(1941 – 1944 рр.), радянського періоду (1939 – 1941, 1944 – 1991 рр.), періоду
побудови незалежної України (1991 – 2000 рр.) у контексті дослідженої нами преси
цього часопростору, доповнюючи тим самим бібліографію друкованої шевченкіани,
яка містить реєстр від 1839 р. – ще за життя поета в українській, російській, польській,
чеській, німецькій, французькій та італійській пресі були вміщені відгуки, рецензії
на його творчість [див.: 8, 9, 10].
На початку 1860-х років найбільше матеріалів, пов’язаних з іменем Тараса
Шевченка, уміщено в журналі “Основа” (статті М.Костомарова, П.Куліша, М.Чалого,
О.Лазаревського та ін.). Із цими публікаціями був знайомий Г.-Л. Цунк – автор першого
німецького нарису про Т.Шевченка, надрукованого в лейпцігському журналі “Die
Gartenlaube” (1862, ч. 28; український переклад статті вміщено у львівській газеті
“Слово”, 1862, 7 лип.).
Оперуючи архівними першоджерелами, доречно диференціювати матеріали у
пресі Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917 – 2000 рр., пов’язані з ім’ям
Т.Шевченка, за трьома групами (творчість Т.Шевченка, життєпис поета, ювілейні
публікації), репрезентуючи їх у хронологічній послідовності, побіжно аналізуючи як
часописи, так і самі тексти в рамках ідеологічних реалій тих історичних періодів,
коли вони були оприлюднені.
Революційні групи українського суспільства творили і творять церковно-
національний та національно-революційний культ Шевченка, то вважаючи, що
Пророком його зробила поетична, мистецька форма слова, то – що суспільно-
політичний і етично-філософський зміст його творів.
Художню спадщину Т.Шевченка та інтерпретацію його творчості знаходимо
в “лівій” пресі, патріотичних, антибільшовицьких часописах, ліберальній пресі,
церковно-релігійній періодиці, селянських, кооперативних, науково-мистецьких,
дитячих, освітніх часописах різних “рангів”: від багатотиражок, повітового (районного)
масштабу охоплення інформаційного поля до окружного (обласного), в яких класика
української літератури називали то Кобзарем, то Пророком, то Месією, Батьком,
то просто Поетом...
І. Приміром, у статті “На 110 Роковини народження Тараса Григоровича Шевченка”
(Досвітня зоря: Український культурно-економічний часопис. – 1923. – №18. – С. 3-4)
зазначено, що він “розкрив з ріжних боків індівідуальні властивости Українського
народу, показав його душу. І коли ми будемо оцінювати події історії, то національний
рух наш ми повинні завдячити нашому Співцеві”.
У “незалежному мiсячникові українського культурного i церковного вiдродження”
“На вартi”, який видавав у Володимирі-Волинському 1925-1926 рр. Арсен Рiчинський,
серед найхарактерніших безпідписних матеріалів – “Культ Мадонни в поезiї
Шевченка” (1925. – Ч. 5), “Шевченко i Пушкiн” (1926. – ЧЧ. 14-17).
В останньому, компаративістському дослідженні, зокрема, зазначено: “Наскільки
щира й суспільна творчість кожного з них? – Шевченко писав на протязі 23 літ, від
1838 до 1861 р.; за той час він багато переважив і багато перетерпів, і це хоча й
відбилося на його творах, але не порушило їх суцільности, не торкнулося основного
лейтмотиву його поезії. Мало того, його поезія тісно зв’язана з духом і цілим життям
його; вона є щира. У що Шевченко вірив – про те писав; про що писав – у те він
вірив.
А Пушкін? – Його літературна діяльність обіймає приблизно такий же час (1815
– 1836), але йому не приходилося переживати таких катаклізмів, як Шеченкові.
Мимо того, одначе, поезія Пушкіна не має того витриманого суцільного характеру.
40 Слово і Час. 2009 • №2
Спочатку повний жадання величі, любови до Росії та великих замірів (епіграма “Про
себя”). А через 10 літ він каже:
“Цели нет передо мною,
Сердце пусто, празден ум,
И томит меня тоскою
Однозвучный жизни шум”.
А ще пару літ – і він гірко осуджує “безумных лет угасшее веселье”, хоча й ще
хоче жити і вірить у радість життя.
Отже в поезії Пушкіна немає постійности й одноцільности. Але погляньте в
його листування, і ви вжахнетеся, що в ньому щирі були тільки ті предмети, що
звичайно відносяться на рахунок слабостей поета та горячої молодої крови. Все ж
що зачисляється до возвишеного, писалося тільки для друку й не існувало в його
душі. Приміром, його вважають росіяни співцем “Святой Руси”. Отож погляньте, як
він її в дійсности любив: “Я конечно, презираю отечество мое с головы до ног, но
мне досадно, если иностранец разделяет со мною это чувство”.
Звісна річ, таке протиставлення двох національних поетів різних народів
можна зрозуміти лише в контексті мистецько-політичних координат того часу
й саме москвофобських україномовних тогочасних періодичних видань, які
репрезентували певні суспільно-політичні вектори, полемізуючи з часописами,
скажімо, москвофільських орієнтацій.
Тоді ж (1927 – 1931) Є.Сакович та А.Вiтенко у Варшавi, Празi (1927 – 1928. – Ч.
1-10) та Кременцi на Волинi започаткували “церковно-народний iлюстрований
часопис “Духовний сіяч” – одне з небагатьох видань, яке провадило вiдкриту полемiку
iз протестантизмом (зокрема баптизмом), будучи лояльним до пропольських
настроїв, що й закономiрно: видавалося певний час у Варшавi. До найцiкавiших
науково-художнiх, популярно-iсторичних праць, уміщених у ньому, належить стаття
К. Iльницького “Тарас Шевченко як християнин” (1929. – Ч. 9), де автор переконує
потенційного читача у глибинній християнськості поета, використовуючи для цього
такі аргументи: “Коли після ріжних переслідувань Т.Шевченко опинився на зісланню,
то одною з перших просьб його до товаришів було – переслати йому святу Біблію та
твори Фоми Кемпійського “Про наслідування Христа”. Ці дві книжки були єдиними
моральними підпорами для Шевченка на зісланню, де він перебував протягом
десяти років. “Жахлива безнадійність, така жахлива, що тільки одна християнська
філософія є спроможна боротись з нею... Єдина моя втіха тепер свята Євангелія.
Я читаю її що дня, до години...” – так писав Шевченко до найближчих своїх друзів
у той час”.
Шевченкознавчі публікації знаходимо й в інших релігійних часописах, як-от “Церква
i нарiд” (1935 – 1938), перше число котрого вийшло 15 березня 1935 року; видавцем
була Волинська консисторiя, вiдповiдальним редактором – В.Квасницький: “Поезiя
Шевченка в свiтлi релiгiйної думки” (1935. – Ч. 3/4) І.Власовського; “Як на Українi 75
лiт тому ховали Тараса Шевченка” (1936. – Ч. 5). У “релiгiйно-громадському часописі
для народа” “Шлях” (1937 – 1939), що виходив у Луцьку за редакцією П.Дмитревича,
– пресовому органі Товариства iменi Петра Могили – уміщено допис “Шевченко про
Бога й вiру” (1937. – Ч. 1).
Твори поета надруковані в патрiотичних та антибiльшовицьких часописах Волинi,
Полiсся, Холмщини й Пiдляшшя 1917 – 1939 рокiв, які часто провадили вiдкриту
полемiку iз польською пресою з тих чи тих питань культурного, а то й державницько-
iдеологiчного життя: “Рідне слово” (1917), “Холмська думка” (1919), “Українська
справа” (1919), “Українське слово” (1920), “За українську народню справу” (1923),
“Волинськi лiтописи” (1922), “Народний вісник” (1927), “Шляхом незалежності” (1929),
“Український голос” (1932).
Перші числа рiвненського, а згодом старокостянтинiвського видання “Українське
слово” (1920), яке редагували й видавали Осип Квас та А.Коршнiвський, вийшли у
світ під гаслом “Свою Україну любiть, любiть її во время люте! Т.Шевченко”.
Слово і Час. 2009 • №2 41
Петро Певний видрукував 1923 року одноденку “За українську народню справу”,
мiсцем видання якої були “Ковель-Любомиль-Володимир-Горохiв”. На першiй
сторiнцi її вмiщено малюнок за твором поета “Думи мої, думи мої”.
Майже всю посторiнкову площу перших чисел ліберальних часописів “Громада”
(1925 – 1926) і “Українська громада” (1926 – 1929), до яких мав причетність
сенатор М.Черкавський, а вiдповiдальним редактором був С.Вишнiвський,
займають ювiлейнi шевченкiвськi матеріали: у першому – стаття А.Горленка
“На роковини смерти Т.Шевченка” (1926. – Ч. 1), “Свято нашого відродження”,
привертає увагу вірш А.Керашевича, присвячений Кобзареві, твори самого
Шевченка (там само); у другому – багата (хоча переважно юв iлейна)
шевченкiана. У числі 29 – передова стаття (переклад із французької) Густава
Броше “Україна i її великий національний поет Тарас Шевченко” (передрук із
“Бюлетеня Народнього Дому”, 1927, № 179, який виходив у Лозанні); автор
зазначає, що “один великий чоловік зробився носієм слова свого народу,
він заставив любити мову своїх предків, він повернув тугу по незалежности.
Цим чоловіком, цим надзвичайним оживателем був Тарас Шевченко, що став
предметом обожання не тільки люду освіченого, але й неосвіченого, який
виучував його поеми один від другого”.
У цій же газеті вміщено вірш Грицька Кернеренка “На смерть Т.Шевченка”.
У виразно антибільшовицьких часописах “Шляхом незалежности” (“Орган
Головної Управи Українського Центрального Комiтету в Польщі”) (Варшава, 1929),
“Український голос” (Перемишль, 1932), “Нова доба” (Луцьк, 1936) розвинуто тему
відносин України і Росії в контекстi чергових роковин поета; у статті М. Санського
“Росiя й Україна (трохи спогадiв з нагоди роковин Т. Шевченка)” (Нова доба. – 1936. –
Ч. 1), зокрема, вказано: “На підставі обіжника міністра освіти про народні бібліотеки
з земських шкіл харк. губер. усунені твори Шевченка “Невільник”, “Назар Стодоля”.
“Школа, каже Метлинський взагалі була під особливо дбайливим доглядом і факт
виключення в с. Кирилівці (батьківщина Шевченка) учня Шевченка (нащадка поета)
із школи за невміння повторити задачу по російськи – факт, яких багато”.
Цілі шевченківські номери знаходимо в ліберальних газетах цього часопростору,
серед яких “орган політичний, економічний i літературний, “Українське життя”, котрий
1922 року видавали в Луцьку Х.Приступа та А.Матiєнко. Цитатами з творів поета
пересипані матеріали безпартійного тижневика “Вiльна думка” (Луцьк, 1925-1926),
редагованого В. Богацьким.
Саме в цiй суспiльно-полiтичнiй атмосферi агонiї польської державної машини
виходив ліберальний громадсько-полiтичний тижневик Волинського Українського
Об’єднання “Волинське слово” (Луцьк, 1937-1939) за редакцією А.Коханiвського;
часопис сповідував культ Т.Шевченка, “православiя та народності” в конструктивному
розумiннi цiєї триєдностi.
Дещо спрощені за змістом (адаптовані) матеріали, уміщені в селянській пресі
Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939 років: “Тарас Шевченко”
(біографія) у числі першому “Нашого голосу” (Луцьк, 1920-1922), вірші Т.Шевченка
в одноденці “Селянська доля” (1924. – Ч. 1), яка згодом стала “суспiльно-полiтичним
та економiчним часописом” (1923. – 23 верес. – 1924. – 27 сiч.), що пiзнiше отримав
назви “Наш шлях” та “Шлях”, реклама “Кобзаря” в одноднівці “Селянин” (Луцьк, 10
лютого 1924 р.).
1926 року С.Маківка разом iз Ф.Герасем видавав у Холмi “краєвий тижневик по
справам полiтичним, культурним i суспiльно-економiчним” “Наше життя”, який до
типологiчної групи “селянська преса” зарахований нами, бо висвітлював селянську
тематику. Наявне число “Нашого життя” вийшло пiд знаком 65-ї рiчницi від дня смерті
поета – з його портретом і матерiалами: “Шевченко – патрон нацiональних i соцiяльних
змагань Українського Народу”, “Пам’ятi Тараса Шевченка” С.Козицького.
Безперечно найсолiднiшим селянським виданням Волинi, Полiсся, Холмщини
та Пiдляшшя 1917 – 1939 років було двомовне пропольське “Молоде село” (1929
– 1939) – “часопис Волинського союзу сiльської молоди” (1929. – Ч. 1 – 1930. – Ч.
17), згодом (1931. – Ч. 1 – 1939. – Ч. 13/14) – “орган Волинського союзу сiльської
42 Слово і Час. 2009 • №2
молодi”. Серед найцікавіших матерiалів – стаття про Т.Шевченка “Поклiн Йому”
(1933. – Ч. 3), вiрш “Перебендя” польською мовою (1936. – Ч. 5) iз фотографiєю
лiрника, “Тарас Шевченко на Волинi” (1938. – Ч. 5), “Про письменство” С. Єфремова
(1939. – Ч. 6).
Малюнками митця, його “великими стінними портретами” ілюстрували “орiєнтацiю
на захiдний спосiб господарювання” “вiстник фiлiї сiльського господаря в Луцьку”
“Нова скиба” (1933 – 1935), вiдповiдальним редактором якого був відомий журналіст
Володимир Островський, “незалежний хлiборобський, кооперативно-господарський
та народньо-лiтературний iлюстрований журнал-мiсячник” “Рiдний колос” (1933 –
1939), який видавали й редагували С. Дибенко, О. Левчанiвська, В. Моргаєвський,
Г. Концевич.
Стаття “Тарас Шевченко – поет села” надрукована в “рiльничому i суспiльно-
господарському органі воєвiдського товариства органiзацiй і рiльничих гурткiв у
Луцьку” “Рільник” (1938. – Ч. 10), який виходив у світ 1934 – 1939 року.
Під рубрикою “Церковне життя” селянський тижневик “Нова доба” (1936) у ч. 6
помістив оголошення: “Українське Богослуження (На бажання парафiян служба Божа
в с. Чернецi бiля Луцька правиться українською мовою. Дня 22 березня в Чернецькiй
церквi вiдбулася панахида українською мовою за душу Т. Шевченка)”. Прикметна і
стаття І. Рея “Пам’яти Т. Г. Шевченка” у “часописі Кремiнецького повiтового союзу
кооперативiв на Волинi” “Зоря кращого” (1922. – Ч. 2).
Поза тим, найхарактерніші публікації, пов’язані із життям і творчістю Т.Шевченка,
знаходимо в мистецько-наукових часописах, серед яких “ілюстрований” лiтературний
i популярно-науковий тижневик “Наш свiт”, який видавав у Варшавi (1924), Варшавi-
Львовi-Луцьку (1925) та Луцьку (1935, 1936) згадуваний уже Володимир Островський.
Тут і “шевченківські” номери зі статтями “Шевченко як генiй нації”, “Шевченко як
маляр”, “Роковини Шевченка” (1924. – Ч. 1).
Епiграфом “популярного мiсячника, присвяченого науковим, шкiльним та
культурно-освiтнiм питанням українського громадянства Волинi” “Культурне життя”
(Рівне, 1939), на обкладинці якого один з автопортретiв молодого Тараса Шевченка,
взято слова “Учiтеся, брати мої, думайте, читайте, i чужого научайтесь, й свого не
цурайтесь!”
Значну кількість матеріалів, присвячених митцеві, серед яких публікації афоризмів
із його творів, портретів та автопортретів, містять і освітні періодичні видання Волині,
Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917 – 1939 років, як-от рукописне “видання гуртка
учнів 4 класа Кремінецької Української школи” “Перші кроки” (1922), рукописний орган
“гуртка української молоді м. Кременця” “Проліски” (1924), журнал “гуманістичного
гуртка” при Рівненській Українській Гімназії “До світла” (1930).
Варто зазначити, що iнодi українська преса iнтегрувалася в ширший, нiж польсько-
росiйський, iнформацiйний простiр. Засвiдчують це не лише рубрики “Зi свiту”,
пресовi беземоцiйнi огляди свiтових подiй, а й загравання чи протистояння засобам
масової iнформацiї (проблемам) чеським, хорватським, єврейським...
Дуже часто iдеологiчно полюснi видання використовуються для “проштовхування”
“своїх” поглядiв на життя і постать Т.Шевченка, його творчу спадщину. І чинять це
як часописи, котрі обслуговують релiгiйну, мистецьку сфери, так і преса активного
полiтичного свiтогляду. Сили, що ворогують мiж собою, перетворюють його
публiцистичну поезiю на власну зброю: москвофiли вважають поета “пєтєрбуржцем”,
слов’янофiли й захiдники – своїм.
Парадоксальнi, життєвi суперечності природно знайшли вiдображення в його
творчостi, тому поза контекстом iсторичного процесу легко обслуговують рiзнi смаки,
навколо яких зазвичай сперечається преса. Комунiстична, як вiдомо, проголошувала
його атеїстом, релігійні часописи репрезентували Т.Шевченка як християнина, а то
й християнина-мученика (див. згадувану вже статтю К.Ільницького “Тарас Шевченко
як християнин”).
На цю ж тему розмiрковує криптонiзований автор “Л. Л.” у статтi “З приводу
Шевченкiвської рiчницi”: “Така характерна риса Шевченкової поезiї: вона носить у собi
незаперечний дар духа Божого. <...>Релiгiйнiсть поезiї Шевченка може заперечити
Слово і Час. 2009 • №2 43
хiба манiяк атеїзму, що всю освiту й свiтогляд покладає в писаннi про особистi та
клясовi iнтереси. “Проклятi питання” людського життя i то у всiх можливих нюансах
мiнливої людської психологiї, заняли своє найбiльше мiсце в “Кобзарi” [4, 70-71].
ІІ. Період 1939 – 1944 рокiв не менш цiкавий, а водночас бiльш напружений уже
не лише для теми нашого дослiдження, а й для цiлого свiту, адже вiн припадає на
роки Другої свiтової вiйни.
Якщо в 1921 – 1939 роках Волинь, Полiсся, Холмщина та Пiдляшшя перебували у
складi Волинського, Полiського та Люблiнського воєводств Польської республiки, то
з приходом у вереснi 1939 року радянських вiйськ на територiю Захiдної України за
договором 23 серпня того ж року мiж фашистською Нiмеччиною та більшовицькою
Росiєю вони роздiлилися: Волинь та Полiсся стали радянськими, Холмщина та
Пiдляшшя ввiйшли до створеного 12 жовтня 1939 року Нiмеччиною окупацiйного
адмiнiстративно-територiального утворення – Генеральної Губернії – i становили
в нiй схiдну частину Люблiнського дистрикту.
Україна опинилася між двома ворожими силами-суперниками, які (кожна по-своєму)
прагнули цілковитого знищення її інформаційно-художніх інституцій. Усi культурнi
товариства, зокрема “Просвiта”, були лiквiдованi. Дозволялася лише початкова
освiта. Науковi установи, бiблiотеки, музеї закрили. Відновили свою дiяльнiсть
УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква), Автономна Православна
Церква. Але нiмцi дискримiнували нацiональну автокефальну церкву, фаворизуючи
Автономнiй, що визнавала Московську патрiархiю [див.: 2, 122-123; 3, 659].
Під час німецької окупації виходили україномовні часописи різного суспільного
й гендерного заангажування: “Орленя” (1941 – 1942) – для дiтей, “мiсячна газетка
для шкiльної молодi” “Українська дитина” (1942), “жiночий двотижневик” “Українка”
(1941 – 1943), “iлюстрований господарський часопис” “Український хлібороб” (1942).
Як бачимо, нiмцi зосереджували, свої сьогочаснi й подальшi iнтереси на молодi,
жiнцi (як робочiй силi й опiкуновi дiтей) та хлiбi, використовуючи ім’я Т.Шевченка як
ідеологічний бренд.
Матеріали про Кобзаря та його твори друкувала газета “Волинь” (1941 – 1944), яку
“редагувала колегія за проводом Уласа Самчука”: “Т.Шевченко i церква” (Волинь. –
1942. – Ч. 20. – С. 2), Пилип Павлюк – “Т. Шевченко про освiту i виховання” (Волинь.
– 1942. – Ч. 27).
Серед найхарактернiших (представницьких) матерiалів “Української дитини”, яка
виходила у світ 1942 року разом із двотижневиком “Українка”, призначеним для
українського жiноцтва, стаття “Шевченко до українських дітей” (ч. 3).
Рясніють портретами поета єдиний “товстий” часопис для дiтей воєнного перiоду
на землях Волинi, Полiсся, Холмщини та Пiдляшшя “Орленя” (1941 – 1942), який
видавали С. Скрипник, Петро Зiнченко та Iван Тиктор, “жiночий двотижневик”
“Українка” (1941 – 1943) (у липнi-серпнi 1941 року часопис виходив пiд назвою
“Самостiйнiсть”)) та додаток до нього “Українська дитина” (1942).
До газетної шевченкіани заангажованого нами часопростору відносимо публікації у
“Крем’янецькому вiснику” (1941 – 1943): спецiальне наукове дослiдження “Шевченко
в нiмецькiй мовi” (1942. – 10 бер.), де, зосібна, зазначено: “Блискуче написана
студiя Францоза залишилася на довгий час, бо аж до 1916 р. (до появи книжки
Енсена), була найповажнiшим твором про Шевченка в нiмецькiй мовi. У 1878 р.
слiд занотувати статтю Вольдемара Каверау “Taras Schewstchenko”, вмiщену в
“Magazin fьr die Literatur des Auslandes” (Берлiн, рiк 47, № 12). Тут же – переклад
“Заповiту” нiмецькою мовою. Автор перекладу – Artur Bosch, ним запропонована й
стаття “Шевченко на тлi нашої історії”.
Прикметна і стаття Якова Савченка в тому ж, ювiлейному, числi “Крем’янецького
вісника” “В родинних сторонах Т.Г.Шевченка”, де автор описує свою подорож
батьківщиною митця: “Ми ще раз пережили многостраждальне життя нашого поета.
В першiй кiмнатi були ще, правда, слiди совiтської агiтацiї, але бiльшу частину того
совєтського мотлоху вже усунено. <...> Ось ми в хатi Шевченкових своякiв. На лавi
сидить старий сивавий дядько, правнук поета. З лиця вiн дуже подiбний до поета в
44 Слово і Час. 2009 • №2
старих лiтах. Правнук Шевченка – iнвалiд. Колись розбирав гранату i йому вiдiрвало
пальцi на однiй руцi. Але вiн мимо того завзятий мисливець. Однак вiн тепер повинен
був здати свого дробовика в комендатуру i показав нам посвiдку здачi. Козацька
кров i козацька любов до зброї”.
У “Пiнській газеті” (1943. – Ч. 9. – С. 4) надруковано статтю “Шевченко на Волинi”,
де, зокрема, читаємо: “Сюжет як оповiдання, так i поеми “Варнак” мiсцем подiї
має й Волинь, тiльки по оповiданню головна подiя вiдбувалась в селi на берегах
“прекрасної рiчки Случi верстов iз дев’ять угору за Новгород-Волинський”, а по поемi
“Води чимало у Стир iз Iкви утекло...” – “Над Iквою село було...”. Але ж i в оповiданнi
даний опис хутора пiд Дубном типово волинського. З Дубна Шевченко подорожував
до Луцька, а далi до Ковля”.
“Охоче читав Шевченко твори i iнших авторiв свiтової лiтератури. Деякi з тих
авторiв мали навiть великий вплив на творчiсть самого поета. Звичайно, знайомий
був Шевченко i з творами московських письменникiв, при чому збереглися деякi
короткi оцiнки таких письменникiв. Так Державiна вiн зве “сплiтачем святочних од i
iншого гидкого лизунства”. Про Некрасова думку поета можна знати з такого речення
“Щоденника”: “довiв Сєраковському, що Некрасов не тiльки поет, але й вiршописець
партацький”. По прочитаннi комедiї Островського “Доходноє місто” занотовує у
“Щоденнику”: “Не сподобалось. Багато зайвого, що нiчого не говорить, i взагалi
партацька рiч, а надто жiнки не природнi” <...> зате Салтикова вважає “генiальним
учнем нашого Гоголя”. По прочитаннi одного з оповiдань Льва Толстого влучно
зауважив поет, що “пiдроблена простота надто б’є в очі”,– це вже цитати зi статтi
“Тарас Шевченко i твори свiтового мистецтва” – читаємо у “Голосі Сарненщини”
(1943. – Ч. 9. – С. 2).
В окупаційні часи деякі театри в Україні мали ім’я поета: “В часi такої жорстокої
вiйни, як тепер, важко працювати молодому театровi. Театр, що про нього йде мова,
працює нинi в Козятинi на Литовщинi i носить iм’я Т.Г.Шевченка. <...> Але шевченкiвцi
не з тих, що лякаються труднощiв. Вони гордi за свою працю. Вони знаходять для
себе в нiй задоволення i радiсть iснування”, – читаємо у статті “Театр в провiнцiї”
(Волинь. – 1943. – Ч. 89. – С. 4).
Одним із найґрунтовнiших матерiалiв про театр була стаття професора Iвана
Филипчака “Два видання – двi культури” (Волинь. – 1942. – Ч. 28), де йдеться про
два варiанти “Кобзаря”: один за редакцiєю проф. Д.Дорошенка та д-ра С.Сiрополка
в Празi, другий – радянський, видавництва “Український письменник” у Львовi, зi
вступною статтею академiка Бiлецького: “Свою статтю акад. Бiлецький, переплiвши
цитатами з Пушкiна, та забутого росiйського поета Алiпанова, закiнчив у честь
керiвництва партiї большевикiв, та “великих” їх вождiв. <...> Деякi поезiї Шевченка
поскорочував, пообривав навiть поодинокi слова, напр.: в поемi “Кавказ” слово
“iкони” замiнив словом “школи”?!”
Серед полiтично нейтральних публiкацiй в окупаційній україномовній пресі Волині,
Полісся, Холмщини та Підляшшя: “Тарас Шевченко i твори свiтового мистецтва”
(Голос Сарненщини. – 1943. – Ч. 9), “Шевченко i недавнє минуле” (Крем’янецький
вiсник. – 1943. – Ч. 19), В.Стефаник – “Образ Тараса Шевченка” (Уривки з оповiдання
“Марiя”) (Холмська земля. – 1943. – Ч. 10), вiршi поета (“Голос Волинi” (1941))...
Як бачимо, нiмецька пропагандистська машина використовувала для окупаційних
цілей iмена національних митцiв (Борис Грiнченко, Леся Українка, Іван Франко,
Тарас Шевченко...), друкуючи їх твори та матеріали про них у періодичних виданнях,
сама українськість яких подекуди була сумнівною, адже для визначення її нерідко
слугують хiба що кириличний шрифт i кострубата українська мова. Українська
культура, репрезентована цими часописами, виявляється, “уся стоїть на нiмецькому
фундаментi” або так чи iнакше пов’язана з нiмецькою культурою.
ІІІ. Та ж пропагандистська модель із залученням суворої ідеологічної цензури
використана й у радянській україномовній пресі (1939 – 1941, 1944 – 1991 років), у якій
практично відсутня шевченкіана, що, очевидно, можна пояснити тим, що пріоритет
в інтерпретації його творчості та біографії віддано ідеологічно заангажованим
Слово і Час. 2009 • №2 45
академічним інститутам, публікація ж шевченкознавчих матеріалів здійснювалася
в наукових журналах та окремих цензурованих книжках.
Приміром, в обласній партійній газеті “Вільна праця” (пізніше “Радянська Волинь”)
(1939 – 1941, 1944 – 1991), комсомольській – “Молодий ленінець” (1939 – 1941, 1966
– 1990), районних та багатотиражних газетах цього часопростору вдалося знайти
такі публікації: “Центральний музей Т. Г.Шевченка відкритий” (Волинь. – 1941. – Ч.
85), “Волинь у житті та творчості Шевченка” (Молодий ленінець. – 1982. – Ч. 30)
– П. Сміян, “Шевченківська конференція” (“Сталінським шляхом”. – 1951. – бер.),
“Лауреати Шевченківських премій”, “До 100-річчя з дня смерті Т.Г. Шевченка”, (“Вільна
праця” – 1961. – бер.).
ІV. Суттєво збільшилося місце шевченкіани у пресі так званого періоду перебудови
та побудови незалежної України (1990 – 2000 років).
21 червня 1990 р. “Закон про пресу та інші засоби масової інформації”, схвалений
Верховною Радою СРСР, проголосив ліквідацію цензури, але зародження і
становлення демократичної преси на Волині пов’язуємо із прийняттям Декларації
про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.).
У серпні 1990 р. в Луцьку вийшов перший номер газети “нового типу” “Народна
трибуна”, цього ж року були зареєстровані “бюлетень волинської асоціації сатириків”
“Нате”, незалежний часопис Руху “Доля”, “орган Ковельської організації Української
республіканської партії “Криця”, “незалежна щотижнева газета для безпартійних
“Репортер”, “незалежне видання “Вільна думка”; оновлювались, змінюючи назви,
районні газети. Ці та інші часописи першого (романтичного) періоду становлення
демократії відстоювали нові реалії, нові орієнтації чи дезорієнтації в економічному,
духовному, далекому ще від стерильності інформаційному просторі, заходили в
давно апробовані супердержавами лабіринтові, тупикові соціальні коридори –
націоналізм, фашизм, реваншизм, провінціоналізм – і припиняли своє існування,
залишаючи “святе місце” інформаційного простору новим рупорам мітинговості,
революційного та псевдореволюційного містицизму.
Газети різних суспільно-політичних орієнтацій та різних тематичних груп
беруть епіграфами слова Шевченка: “Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю”
(“Справедливість” (1991 – 2000)), “В своїй хаті – своя й правда, і слава, і воля...”
(“Криця” (1990 – 1991)), “І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі” (“Сільські
новини” (1991 – 2000), “Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь,
й свого не цурайтесь...” (“Візор” (1993 – 1994)).
Ім’я поета використовують як антитезу для відкритої профанації колишніх
морально-ідеологічних пріоритетів та їх репрезентантів: “Хай би оповів сьогодні
секретар обкому Компартії України Іван Михайлович Лазорко, як знімав він портрет
Т.Г.Шевченка у володимир-волинській редакції. Певне, якраз за подібні заслуги
і підвищили чоловіка у чині, надягнувши йому еполети секретаря”, – читаємо в
першому числі “Народної трибуни” (1990 – 1996), одному з перших періодичних
видань демократичного спрямування на Волині, що мало республіканський статус, із
ентузіазмом вітало встановлення пам’ятника Т.Шевченкові в Луцьку, на який, до речі
(як і на інші пам’ятники Кобзареві), збір коштів організовували періодичні видання
цього часопростору, друкувало матеріали про Миколу Куделю – легендарного
волинського збирача шевченкіани.
Офіційній (ювілейній) шевченкіані перед дискусійними публікаціями віддає
перевагу “незалежна громадсько-політична газета” Волинської області “Волинь”
(1992 – 2000), яка друкує статтю “І світоч, і пророк (волиняни урочисто відзначили
180-річчя від дня народження Тараса Шевченка)” (1994. – Ч. 29). А “газета Луцької
міської Ради народних депутатів” “Луцький замок” (1996 – 2000), яка прийшла на
зміну “Народній трибуні”, друкує аналітично-пошукові матеріали, як-от: “Коли б не
він, про нас не чув би світ...” (з нарису “Дещо про могилу Т. Г. Шевченка”) Олекси
Кобця (1999. – Ч. 2).
Публікації, пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка, ще знаходимо в тій же “Криці”:
“Великий шлях великої людини” (1991. – Ч. 3) – біографія Тараса Шевченка, “Волині
46 Слово і Час. 2009 • №2
літературній”: Іван Сірак – “Тарас Шевченко і Волинь” (2000. – Ч. 1), “Житті та
думах української діаспори в світі” (1992 – 1993): стаття професора В.Дорошенка
“Шевченкова подорож по Волині” (1993. – Ч. 1), “Молодій Волині”: П.Кралюк
–“Чи був Шевченко селянським поетом?” (1991. – Ч. 28/29), практично у всіх
переформатованих “районках” та періодичних органах численних новостворених
партій, товариств, репрезентаціях релігійних конфесій.
Урешті, духовного потенціалу Т.Шевченка завжди вистачало, вистачає й
вистачатиме для аргументації навіть полюсно протилежних соціально-політичних
програм, тому шевченкіана, як жодне інше духовне явище, так широко репрезентована
в періодичних виданнях різних часопросторів, зокрема Волині, Полісся, Холмщини
та Підляшшя ХХ століття, що ми й намагаємося підтвердити цим дослідженням.
ЛІТЕРАТУРА
1. Дорошенко В. Шевченко і Волинь // Громада. – 1926. – Ч. 9-10.
2. Жуковський А., Субтельний О. Нарис iсторiї України. – Львiв, 1992.
3. Косик В. Україна i Нiмеччина у Другiй свiтовiй вiйнi. – Париж; Нью-Йорк, Львiв, 1993.
4. Кралюк П. Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка: Монографія. – Луцьк, 2006.
5. Крип’якевич І. Тарас Шевченко на Волині // Українське життя. – 1923. – 18 бер.
6. Л. Л. З приводу Шевченківської річниці // Духовний сіяч. – 1930. – Ч. 6.
7. Лідченко М. Тарас Шевченко й Волинь // Наш світ. – 1936. – Ч. 3. – С. 8-9.
8. Павлюк І. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917– 1939, 1941– 1944
рр. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника НДЦ періодики. – Львів, 2001.
9. Павлюк І. Українська преса Волинської області 1939-1941, 1944-2000 рр.: Монографія. – Луцьк, 2004.
10. Павлюк І., Мартинюк М. Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та
Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр. – Луцьк, 2005.
11. Сміян П. Волинь у житті та творчості Шевченка // Молодий ленінець. – 1982. – № 30.
12. Шевченко на Волині // Крем’янецький вісник. – 1942. – Ч. 22.
Мирослава Іванишин
УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ У ТЛУМАЧЕННІ ІВАНА ФРАНКА
Авторка пропонує національно-екзистенціальний аналіз деяких методологічних проблем витлумачення
національної ідентичності. Робота базується на інтерпретації різних творів Івана Франка.
Ключові слова: національна ідентичність, національна ідея, культура, націоналізм, імперіалізм.
Myroslava Ivanyshyn. Ukrainian identity in the interpretation of Ivan Franko
In this article the author offers national existentional analysis of some methodological problems of the
interpretation of national identity. The work is based upon the interpretation of different works of Ivan Franko.
Key words: national identity, national idea, culture, nationalism, imperialism.
По-енциклопедичному універсальна творчість Івана Франка – це потужне й
невичерпне джерело стимулювання наукової свідомості та поглиблення її основ. Для
нас у цій студії важливо поглянути передусім на деякі філософсько-суспільствознавчі
праці Каменяра в аспекті того, що Оксана Пахльовська слушно окреслила як “модель
культурно-національної стратегії” [7, 19].
За такого підходу увиразнюється актуальність вивчення метадискурсивної
спадщини І.Франка, її методологічний потенціал у плані розвитку вітчизняних
постколоніальних студій, зосереджених довкола проблеми національної
ідентичності – чи не найважливішої проблеми для будь-якої постімперської культури.
Свідченням поглибленої уваги до осмислення національної самототожності
можуть бути не лише численні статті різних авторів із кінця 80-х рр. минулого
століття, а й окремі монографічні дослідження С.Андрусів, О.Вертія, Ю.Мариненка,
В.Моренця, Л.Сеника, Н.Шумило та ін., виразно спрямовані на вивчення крізь
|