На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу
Рецензія на книгу: Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Ю.Барабаш, О.Боронь, І.Дзюба [та ін.]; НАН України, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. – К.: Наукова думка, 2008. – 376 с....
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/132881 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу / Р. Гром’як // Слово і Час. — 2009. — № 3. — С. 110-113. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-132881 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гром’як, Р. 2018-05-14T08:28:32Z 2018-05-14T08:28:32Z 2009 На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу / Р. Гром’як // Слово і Час. — 2009. — № 3. — С. 110-113. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/132881 Рецензія на книгу: Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Ю.Барабаш, О.Боронь, І.Дзюба [та ін.]; НАН України, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. – К.: Наукова думка, 2008. – 376 с. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Рецензії На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу Approaching Taras Shevchenko’s universalism or The perpetual recurrence of the national spirit Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу |
| spellingShingle |
На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу Гром’як, Р. Рецензії |
| title_short |
На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу |
| title_full |
На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу |
| title_fullStr |
На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу |
| title_full_unstemmed |
На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу |
| title_sort |
на підступах до універсалізму тараса шевченка, або одвічний колообіг національного духу |
| author |
Гром’як, Р. |
| author_facet |
Гром’як, Р. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Approaching Taras Shevchenko’s universalism or The perpetual recurrence of the national spirit |
| description |
Рецензія на книгу: Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Ю.Барабаш, О.Боронь, І.Дзюба [та ін.]; НАН України, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. – К.: Наукова думка, 2008. – 376 с.
|
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/132881 |
| citation_txt |
На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу / Р. Гром’як // Слово і Час. — 2009. — № 3. — С. 110-113. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT gromâkr napídstupahdouníversalízmutarasaševčenkaaboodvíčniikoloobígnacíonalʹnogoduhu AT gromâkr approachingtarasshevchenkosuniversalismortheperpetualrecurrenceofthenationalspirit |
| first_indexed |
2025-11-25T23:46:42Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:46:42Z |
| _version_ |
1850583882493067264 |
| fulltext |
110 Слово і Час. 2009 • №3
З метою апробації найбільшого за
обсягом гасла, яке увійде до 4-го тому
майбутньої “Шевченківської енциклопедії”,
маємо наразі оцю книжку, укладену Ніною
Чаматою . Без перебільшення скажу,
це подія в культурі України . Звісно ,
центральною подією стане невдовзі
згадана енциклопедія, поки що ж щороку
з’являється серія зреалізованих уже подій.
Додам, що рецензована праця – не тільки
потужна колективна монографія , а й
зразок “єдиномислія” сучасних українських
дослідників. Крім анотованих за алфавітом
трьох авторів, варто долучити до грона
пильних шевченкознавців, які вміють (і
змогли!) відчитувати тексти українського
генія, ще й інших подвижників – В.Мовчанюка,
Є.Нахліка, В.Пахаренка, С.Росовецького,
письменника Валерія Шевчука. Отже,
вісім поборників Слова і Слави Тараса
Шевченка відважно вийшли на прю з
уїдливою кон ’юнктурою, догідництвом
і зверхністю недругів у всеозброєнні
новітньої гуманітарної науки.
Серед авторів пробного видання – люди
різного віку (від 1931 року народження
до науковців молодшої генераці ї ) і
продуктивності за внеском у корпус
шевченкових тем і мотивів. Юрій Барабаш
запрезентував 6 статей, Євген Нахлік – 3;
Іван Дзюба – 2; Станіслав Росовецький
– 2; Олександр Боронь , Володимир
Мовчанюк, Василь Пахаренко і Валерій
Шевчук – по одній. Кожен із них ґрунтовно
знає спадщину Тараса Шевченка і все
помітне, що написане про генія впродовж
майже двохсотліття за різних ідеологічних
орієнтацій і теоретико-методологічних
основ тлумачення долі, текстів і мистецьких
надбань Кобзаря . Найважливішим із
НА ПІДСТУПАХ ДО УНІВЕРСАЛІЗМУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА,
АБО ОДВІЧНИЙ КОЛООБІГ НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ
Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Ю.Барабаш, О.Боронь, І.Дзюба
[та ін.]; НАН України, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. – К.: Наукова
думка, 2008. – 376 с.
погляду осягнення материка українського
автора в контексті світової культури ,
наближення до універсалізму поета
видається уник ання глянцювато го
гладкопису, категоризму чи претензій
на непомильність розгляду доробку
класика. Старші й молодші дослідники
духовної спадщини нашої національної
гордості сформовані в Україні; набувши
гетерогенного досвіду, вони досягнули
тих рубежів, із яких гаразд проглядаються
обрії напрацювань шевченкіани в контексті
новітніх філософії, культурології, естетики
і літературознавства. Тому упорядник
рецензованої книжки Ніна Чамата доречно
зорієнтувала читачів цього видання і
майбутньої енциклопедії на багатовекторне
сприймання сучасних текстів про осягнення
Шевченкового ун іверсал і зму. Вона
нагадала , що “автори представлених
статей здебільшого розуміли своє завдання
в широкому діапазоні, розглядаючи також
проблемний аспект Шевченкової поезії,
принагідно і прозові тексти. Розкриваючи
процес художнього перетворення роздумів
митця над буттєвими началами, культурно-
історичними реаліями, власним духовно-
біографічним досвідом , пропоноване
комплексне дослідження тем і мотивів
Шевченка багатопланово характеризує
духовний світ, естетичні й поетикальні
засади митця, допомагає наблизитися до
окреслення його цілісного світобачення”
(9). Слушний і намір наукового редактора,
який зумисне не коригував наявні різні
погляди на “св ітоглядн і та художні
шукання поета , вважаючи плюралізм
підходів і висновків нормальним явищем
в осмисленні літературного процесу” (10).
Такий намір видається не тільки корисним,
Слово і Час. 2009 • №3 111
а й, нарешті, конче потрібним у сучасній
пізнавальній ситуації, то більше, якщо
авторами виступають такі особистості,
як Іван Дзюба, Валерій Шевчук, Юрій
Барабаш, Євген Нахлік та ін.
До того ж усі автори рецензованої
праці враховують, зважаючи на сучасні
досягнення шевченкознавців, і діаспорні
студії, народжені впродовж ХХ століття
поза осягами принизливого тоталітаризму
в колишньому СРСР. І все ж автори, маючи
вигідну як на сьогодні ситуацію, змушені
були долати значні колізії та сумніви,
шукаючи оптимального виходу з, так би
мовити, “конфлікту інтерпретацій”. Клопоти
починалися з надзвичайного розмаїття
джерельної бази, яка ускладнювала і
проблематизувала кожну інтелектуальну
операц ію досл ідник і в ; аби хоча б
помислити одну-єдину мить на підступах
до універсалізму Тараса Шевченка, їм
довелося здійснити селекції часом на
тлі колосального вибору. Приміром, аби
зосередитися на одному рядку, що колись
вийшов із-під пера Шевченка як людини –
носія феномену свідомості митця, потрібна
напруга духу. Можна згадати “Тече вода
з-під явора / Яром на долину”, або “Як
умру, то поховайте…”, або “Минають дні,
минають ночі…” і задати собі якийсь вектор
руху осмислення мотивів цієї універсалії.
Проте в кожному випадку започаткується
в дослідників інший дискурс довкола
доцентрового осердя “Теми і мотиви поезії
Тараса Шевченка”. Надто в того, хто має
шість перших томів із Повного зібрання
творів , виданих “Науковою думкою ”
2001 – 2003 рр. Ці книжки в сучасному
просторі культури оприлюднили поезію,
прозу, щоденники й листування Тараса
Григоровича. У половині кожного тому,
крім звірених за першоджерелами текстів
класика, читачі мають рубрики “Творчі
заголовки”, “Редаговане”, “Інші редакції
та варіанти”, “Коментарі”, “Алфавітний
покажчик імен і назв ” , “Алфавітний
покажчик творів” тощо. Аби не ширяти попід
небесами практично неосяжного космосу
Шевченкового Духу, кожен із восьми авторів
колективної монографії мав би подякувати
упорядникові за доречну в такій ситуації
орієнтацію. Очевидно, так воно і сталося,
коли з кінцем 2008 року зацікавлені читачі
отримали розкішне читання видрукованої
книжки, в якій циркулює “одвічний колообіг
національного духу”.
Схвально відгукнуся й на те, що теми
й мотиви художнього світу Шевченка-
митця згруповано у книжц і в так ій
послідовності, яка органічно відповідає за
буттєво-екзистенційною парадигматикою
найважливішим екзистенціалам людини
як Божого творіння . Юрій Барабаш ,
почавши концентрувати Шевченк ів
універсалізм із України й продовживши
цей процес через так і амбівалентні
вияви життєвості Богом даної сутності,
як Любов, Помста, Самотність, Слово
і Смерть, їх семантично-термінологічні
фіксац і ї і трансформац і ї , зум ів за
текстовими й семіотичними вимірами
й маркерами ненав ’язливо провести
читачів звивистими шляхами відповідних
людських феноменів , відтворюючи в
їхній (читачів) уяві й досвіді Шевченкову
енергетику. У спостереженнях і рефлексіях
дослідника функціонували й новітні
термінологеми – “дискурс”, “код мовця”,
“код інтерпретації”, “бінарні опозиції”, у
форматі яких ішлося про “Шевченкову
Україну і світ, або про національну природу,
етнокультурне коріння творчості Шевченка
та її вселюдське значення” (48). Таке
ж сильне враження залишає і стаття
Ю.Барабаша “Помста” з її толерантним і
водночас проникливим та переконливим
т ра к т у ванням “морально ї позиц і ї
Шевченка в описах “червоного бенкету”
гайдамаччини” (99), відгомону подібних
настроїв в інших творах митця (“Як умру, то
поховайте”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим”,
“Москалева криниця” (105, 109, 112-113
та ін.). Розгортаючи дискурсалізацію свого
мислення, торкаючись думок Ю.Шевельова
і Л .Плюща , Ю .Барабаш увиразнює
“контроверсійну логіку духовної еволюції
поета, тих чи тих її етапів і зиґзагів”,
представляючи рух “од виправдання
помсти і насильства чи , принаймні ,
примирення з ними [...] – до осягнення
їхньої антигуманності, до орієнтації на
вселюдські моральні, правдиво гуманні
цінності; [...] до безумовного визнання
єдино законними і справедливими тільки
Божі суд і відплату” (113-114). Глибокими й
несподіваними постають спостереження про
типологічні рівнобіжності між Шевченковою
танатологією і деякими базовими ідеями
європейського екзистенціалізму, а також
із танатологічною моделлю, притаманною
українському бароко в розвідці Ю.Барабаша
“Смерть”. Варто прислухатися до висновку
дослідника про те, що й тут слід “уникнути
спрощеного потрактування подібних
кореляцій” (259). Зазначивши, що слово
смерть трапляється у творах Шевченка
порівняно рідко, автор статті демонструє
синонімічне й корелятивне розмаїття
112 Слово і Час. 2009 • №3
форм і засобів вияву цього мотиву.
Дослідник має рацію, твердячи далі, що
“у широкому плані, стосовно Шевченкової
спадщини як цілості, як метатексту, таким
(важливим для наукового аналізу. – Р.Г.)
є контекст асоціативний...” (262). Це
акцентовано в підсумковому висновку
щодо передсмертного вірша “Чи не
покинуть нам, небого...”: “Мотив смерті
присутній у текстовій простороні мовби
віртуально , він оприявнюється через
сув’язь метафор-евфемізмів, почерпнутих
з традицій низового українського бароко”
(277).
Ун і в е р с а л ь н і с т ь Шевч е н к о в о г о
художнього світу дуже вимовно простежена
у двох статтях І вана Дзюби . Його
“шевченкіанізм” адекватно сумірний із
сьогоднішнім осяганням спадщини класика
світовим українством. Якщо проектувати
гасла “Воля” і “Слава” (76-96) на тритомне
зібрання праць І.Дзюби “З криниці літ”
(2006), то читачі отримають приголомшливе
багатство досвіду освоєння інтенції Кобзаря.
А водночас молодші покоління дослідників
із доброю заздрістю розумітимуть, які гони
проходив цей випускник Сталінського
(Донецького) педінституту до академіка
НАНУ. Нинішні статті з рецензованої книжки
поставатимуть як сконцентрований згусток
рубрики “Шевченко і світ” із другого тому
тритомника, який обійняв низку давніших
публікацій: “Шевченко і Петефі”, “Шевченко
і Хом ’яков”, “Шевченко і Шиллер: візії
ідеального стану суспільства”, “Шевченко і
Гюго”, “Шевченко і Словацький”, “Застукали
сердешну волю...”, “Універсальні мотиви в
Шевченковій поезії”, “Алергія на Шевченка”,
“Шевченко вов і ки насущний ” . І ван
Михайлович не перестане дивувати тих,
хто читатиме його унікальне дослідження
“Тарас Шевченко. Життя і творчість” (К.,
2005; 2008). Стежачи у статтях “Воля”,
“Слава” за думкою І.Дзюби, ідучи від епохи
до епохи за парадигматикою світових
літературних і мистецьких напрямів ,
читач буде збагачувати власний досвід,
розширювати його горизонти. Маємо низку
влучних спостережень, узагальнень, хоча
б такого формату: “Наведені міркування
спростовують твердження про однозначну
еволюцію Шевченка від бунтарства до
поступовства” (85). Або: “Слід звернути
увагу в Шевченкових творах на те, що,
здається, не має прямих аналогій у світовій
поезії” (91). Врахувавши праці українських
учених , як і творили й поза межами
Батьківщини (В.Заїкін, Б.Стебельський та
ін.), І.Дзюба, як і Ю.Барабаш, дотримує
історизму мислення, демонструє високий
рівень своїх досліджень , допускаючи
можливість інших інтерпретацій. Отож
І.Дзюба має цілковите право твердити:
“Свобода – не лише мотив творчості
Шевченка, а й чинник його власного життя
митця, його німб і його прокляття” (95).
У контексті осягнення універсалізму
Шевченкової спадщини , який почали
конструювати шістдесятники І.Дзюба і
Ю.Барабаш за різних умов (сприятливих і
нестерпних!), витримують високі вимоги і
критерії поцінування статті Євгена Нахліка
“Доля”, “Революціонізм”, “Майбутнє”. Автор
не тільки знаний як дослідник, упорядник
творів П .Куліша , а й відомий своєю
капітальною працею “Доля – Los – Судьба:
Шевченко і польські та російські романтики”
(2003). Це – широкий компаративний
погляд на взаємини та сумірність трьох
східнослов ’янських геніїв-романтиків
– Пушкіна , Шевченка , Міцкевича . У
рецензованій книжці науковець виявив
себе відразу амбівалентно: у новаторсько-
новітньому модусі й водночас у традиційно
суперечливій іпостасі. Роздвоєне враження,
як на мене, справляє вже перша написана
ним стаття “Революціонізм”. Маніфестуючи
на лексемно -термінолог ічному рівні
визнання крайніх тенденцій із часів
християнства, автор у процесі аналізу
мотивів українського класика доречно
презентує такі підрозділи: “Революційна
топіка Шевченкової поезії” (116-124),
“Проблема переходу від революціонізму
до християнського братолюбства” (125-
128), “Контроверза між християнською
та революційною свідомістю” (128-131),
“Ставлення Шевченка до революційних
та повстанських рухів” (131-134). Данина
зужитій парадигматиці виявляється ,
очевидно , п ід впливом радянських
літературознавців і штивно застосованих
нових к онцепт і в . Бажання автора
полемізувати з розголосом в Україні
деяких праць зарубіжних україністів
(Ю.Шевельов, Л.Плющ, Г.Грабович, В.
Мокрий (W.Mokry), С.Козак) призвело до
того, що акцентування цілісно взятого
корпусу художніх текстів Шевченка почало
подекуди домінувати. У таких ситуаціях
читачам подаються плинні судження ,
як-от: “Запропонована схема виглядає
непереконливо…” (125), “Більше рації, ніж
Ю.Шевельов, мав М.Драгоманов…” (126), а
також окремі висловлювання на сторінках
128, 129,130,131,133. Ці висловлювання
автора статті “Революціонізм” можуть у
різному сенсі уявнюватися у свідомості
Слово і Час. 2009 • №3 113
Не так давно Україна приймала в
себе патріарха Константинопольського
Варфоломія . Ця подія свідчить про
серйозні зрушення тектонічні зсуви в
людському пізнанні , відчуванні світу,
зокрема про спробу вирватись за межі
впливу російського церковного “капкану”.
читачів, бо ми ж таки “інші”… Мабуть,
за всієї скрупульозності у відсиланні до
текстових цитат українського поета дуже
багато залежить від уяви читачів, які мають
знати й О.Пушкіна, і Т.Шевченка і вірити
в сакральні феномени (див. с. 167) чи
прочитати тезу на зразок: “Отже, можна
сказати, що в основу українських народних
уявлень про долю, а звідси й Шевченкових
– певною мірою ліг козацький етос” (169).
Або що можна сказати про таку рефлексію:
“Утім в обох поемах прямо не зазначено,
що трагічну долю дочок зумовило материне
прокляття. І все-таки навіть якщо прокляття-
пророцтво й не становило для Шевченка
світоглядної категорії, то інтуїтивно, на
рівні світовідчуття, поет сприйняв його як
магічний долевизначальний чинник” (171).
Отож типологія в підході до пушкінської і
шевченківської мотивації і поетикальних
систем залишена на чу тлив і с т ь і
здогадливість молодих поколінь, які не
завжди плекають читацьку культуру (див.
с. 175-179). Очевидно, що й така довіра-
орієнтація на компетентного реципієнта
також не тільки заслуговує на констатацію,
а й закликає до активізації креативності
молодих філологів за покликанням.
У подібному дискурсивно-діалоговому,
креативно-спонукальному форматі треба
підтримати також статті Василя Пахаренка,
Володимира Мовчанюка , Олександра
Бороня й Валерія Шевчука, хоча, правда,
вони дуже різні з погляду задуму й мети
цієї книжки. У контексті видання вони
простежують не так теми й мотиви ,
як образні феномени , що мають свої
структурні виміри. Заявленій обіцяній
орієнтації відповідає хіба що текст “Мотив
шляху”, який написав Олександр Боронь.
Названі по-різному статті інших авторів
розпросторюються і стосуються то аксіології
(етичних критеріїв), то антропологічних
ситуацій, то часопросторових вимірів або
архетипної ланки спільнот… – усі вони по-
своєму повчальні і доречні. На завершення
Станіславом Росовецьким дуже посутньо
конкретизовано християнську агіографію
у творчості Шевченка.
Згадані гасла майбутньої енциклопедії
розширюють сво ї контексти на тл і
персоналій, що подаються, як про це вже
засвідчили робочі зошити на літери “А” і
“Б”, підготовлені у відділі шевченкознавства
Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН
України. Крім довідок стосовно теоретичних
гасел і персоналій , коментується за
абеткою назв кожний твір класика . У
такий спосіб творена та апробована
“Шевченківська енциклопедія” справді
найповніше відповідає універсалізму
митця, сучасному рівневі глобалізованого
наукового дискурсу.
Отож маємо всі підстави привітати
авторів видання “Теми і мотиви поезії
Тараса Шевченка”, керівника проекту
“Шевченківська енциклопедія” Валерію
Смілянську з гідним пошануванням чергової
річниці українського оборонця національної
гідності.
Дай , Боже , дочекатися щасливого
завершення подвижницької праці , бо
ми вже впевнилися , що перебуваємо
не тільки на підступах до Шевченкового
універсалізму, а й у його космічному
колообігу.
м. Тернопіль Роман Гром’як
“НАЙБІЛЬШЕ, ЩО ЛЯКАЛО ЙОГО У СВЯЩЕНИЦЬКОМУ ЗВАННІ –
ЦЕ ВТРАТА СВОБОДИ В МИСЛЕННІ”
Костельник Гавриїл. Ultra Posse. Вибрані твори / Упорядкування
та передмова о. Олега Гірника. ─ Ужгород : Ґражда, 2008. – 400 с.
Зміни на краще видно практично по
всій Україні. Не згадую Галичину, яка
завжди вирізнялася твердим світоглядним
стержнем . Якщо раніше , скажімо , на
Луганщині, заходячи до церкви (колишнього
клубу, де “крутили” кіно), можна було
побачити лише кілька старечих облич, а
|