Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін

Здійснено структурно-динамічну оцінку потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін. Значну увагу приділено аналізу потенціалу розробників інноваційних знань як фактора інноваційного розвитку економіки України. Встановлено структурно-динамічні диспропорції кадрового забезпечення наук...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автори:	Алимов, О.М., Юрик, Я.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2010
Теми:	Проблеми сучасної економіки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13300
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін / О.М. Алимов, Я.І. Юрик // Економіка пром-сті. — 2010. — № 1. — С. 3-14. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13300
record_format	dspace
spelling	Алимов, О.М. Юрик, Я.І. 2010-11-04T10:53:34Z 2010-11-04T10:53:34Z 2010 Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін / О.М. Алимов, Я.І. Юрик // Економіка пром-сті. — 2010. — № 1. — С. 3-14. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1562-109Х https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13300 Здійснено структурно-динамічну оцінку потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін. Значну увагу приділено аналізу потенціалу розробників інноваційних знань як фактора інноваційного розвитку економіки України. Встановлено структурно-динамічні диспропорції кадрового забезпечення наукової та науково-технічної сфери України. Ключові слова: потенціал інноваційних змін, фінансування науково-технічної сфери, наукові організації. Осуществлена структурно-динамическая оценка потенциала инновационных и организационно-экономических изменений. Значительное внимание уделено анализу потенциала разработ- чиков инновационных знаний как фактора инно-вационного развития экономики Украины. Установлены структурно-динамические диспропорции кадрового обеспечения научной и научно-технической сферы Украины Ключевые слова: потенциал инновационных изменений, финансирование научно-технической сферы, научные организации. Structural and dynamic assessment of the potential of innovation and organizational-economic changes has been made. Special attention was paid to analysis of the potential of those who develop innovative knowledge as a factor of innovation development of the economy of Ukraine. Keywords: potential of innovation changes, financing scientific-technical sphere, scientific organizations. uk Інститут економіки промисловості НАН України Проблеми сучасної економіки Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін Структурно-динамическая оценка потенциала инновационных и организационно-экономических изменений Structural and dynamic assessment of the potential of innovation and organizational-economic changes Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін
spellingShingle	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін Алимов, О.М. Юрик, Я.І. Проблеми сучасної економіки
title_short	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін
title_full	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін
title_fullStr	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін
title_full_unstemmed	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін
title_sort	структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін
author	Алимов, О.М. Юрик, Я.І.
author_facet	Алимов, О.М. Юрик, Я.І.
topic	Проблеми сучасної економіки
topic_facet	Проблеми сучасної економіки
publishDate	2010
language	Ukrainian
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
format	Article
title_alt	Структурно-динамическая оценка потенциала инновационных и организационно-экономических изменений Structural and dynamic assessment of the potential of innovation and organizational-economic changes
description	Здійснено структурно-динамічну оцінку потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін. Значну увагу приділено аналізу потенціалу розробників інноваційних знань як фактора інноваційного розвитку економіки України. Встановлено структурно-динамічні диспропорції кадрового забезпечення наукової та науково-технічної сфери України. Ключові слова: потенціал інноваційних змін, фінансування науково-технічної сфери, наукові організації. Осуществлена структурно-динамическая оценка потенциала инновационных и организационно-экономических изменений. Значительное внимание уделено анализу потенциала разработ- чиков инновационных знаний как фактора инно-вационного развития экономики Украины. Установлены структурно-динамические диспропорции кадрового обеспечения научной и научно-технической сферы Украины Ключевые слова: потенциал инновационных изменений, финансирование научно-технической сферы, научные организации. Structural and dynamic assessment of the potential of innovation and organizational-economic changes has been made. Special attention was paid to analysis of the potential of those who develop innovative knowledge as a factor of innovation development of the economy of Ukraine. Keywords: potential of innovation changes, financing scientific-technical sphere, scientific organizations.
issn	1562-109Х
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13300
citation_txt	Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін / О.М. Алимов, Я.І. Юрик // Економіка пром-сті. — 2010. — № 1. — С. 3-14. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT alimovom strukturnodinamíčnaocínkapotencíaluínnovacíinihtaorganízacíinoekonomíčnihzmín AT ûrikâí strukturnodinamíčnaocínkapotencíaluínnovacíinihtaorganízacíinoekonomíčnihzmín AT alimovom strukturnodinamičeskaâocenkapotencialainnovacionnyhiorganizacionnoékonomičeskihizmenenii AT ûrikâí strukturnodinamičeskaâocenkapotencialainnovacionnyhiorganizacionnoékonomičeskihizmenenii AT alimovom structuralanddynamicassessmentofthepotentialofinnovationandorganizationaleconomicchanges AT ûrikâí structuralanddynamicassessmentofthepotentialofinnovationandorganizationaleconomicchanges
first_indexed	2025-11-25T22:46:39Z
last_indexed	2025-11-25T22:46:39Z
_version_	1850573302906486784
fulltext	О.М. Алимов, Я.І. Юрик СТРУКТУРНО-ДИНАМІЧНА ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ ІННОВАЦІЙНИХ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЗМІН Траєкторію розвитку науки в світі можна розмежувати на три етапи. Перший – до XVII ст., коли визначальним завданням науки було накопичення знань для пояснення світу. Другий етап охоплює період з XVII до першої половини XIX ст., коли основною функцією науки стало окреслення шляхів практичного застосування одержаних знань у промисловості, сільському господарстві й інших галузях для створення нових засобів виробництва і технологій. Третій етап розпочався з другої половини XIX ст. і триває до сьогодення, коли наука стала магістральним чинником розвитку виробничих, соціальних та духовних відносин, перетворилась на безпосередню продуктивну силу суспільства, окремий вид людської діяльності. При цьому пояснювальна та технологічна функції науки зберігаються, але вони вже не мають попе- реднього конститутивного значення. Науково-інноваційна сфера України ще не стала вирішальним фактором її економічного зростання. Аналіз стану технологічного розвитку економіки свідчить про уповільнення темпів виконання науково- технічних розробок та їх впровадження у виробництво. Стан наукової сфери в Україні нині є надзвичайно складним, оскільки кризові явища, які проявляються в інтелектуальній сфері ще з початку 80-х років, набули масштабного характеру. Незважаючи на те що українська наука в складі СРСР була однією з найбільших за своїм потенціалом та найефективнішою за результатами, її перетворення з регіональної на самостійну національну наукову систему разом з важливими позитивними змінами об'єктивно призвело до серйозних наслідків трансформації науки в Україні, яка відбулася за роки її незалежності. Дослідники та аналітики сучасних про- цесів формування, нагромадження й трансформації інноваційного потенціалу вказують на різні причини низького рівня інноваційного розвитку української економіки [5, 9, 11], та переважно це вкрай низький обсяг фінансування вітчизняної науки. Як свідчить рис. 1 [3], показані на ньому витрати в 1,7% ВВП на науково- технологічну сферу, які передбачені Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність» [6], дозволили б їй відігравати вирішальну роль у процесах трансформації економічної системи держави на інноваційну модель розвитку. На жаль, ми змушені констатувати, що обсяги фінансування наукової та науково- технічної діяльності (у % до ВВП) в Україні невпинно знижуються (рис. 2). І така ситуація не може не позначитися на ще одному, надважливому, факторі інноваційного розвитку соціально- економічної системи – потенціалі розробників інноваційних знань. Відтак, проведення аналізу параметричних змін показників, що характеризують кадровий потенціал науково-технологічної сфери на основі офіційних статистичних даних [7, 8], та дослідження їх впливу на інноваційний профіль економічної системи України є метою даної статті. Науковий потенціал України об'єднує 1378 (станом на 2008 р.) підприємств та організацій, які можна розділити на чотири основних сфери: а) академічну, представлену 360 установами і організаціями академій наук; б) галузеву, що об'єднує 764 дослідні установи і організації міністерств і відомств господарства; в) вузівську, яка включає науково-дослідні сектори і кафедри 182 вищих навчальних закладів; г) заводську, до якої ___________________________ © Алимов Олександр Миколайович – академік НАН України; Юрик Ярина Іванівна – кандидат економічних наук. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ. ISSN 1562-109X Рис. 1. Зміна функції науково-технологічної сфери залежно від обсягів її фінансування (% ВВП) 2,44 1,54 1,37 1,35 1,2 1,16 1,41 1,23 1,19 1,2 1,2 1,13 1,17 0,95 0,85 0,84 0 0,5 1 1,5 2 2,5 3 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2005 2006 2007 2008 Рис. 2. Загальні обсяги фінансування науково-технічної сфери (% ВВП) належать наукові і дослідно-конструкторські підрозділи об'єднань і підприємств 72 установ. Окрему сферу становлять інші організації, до яких належать наукові підрозділи і групи музеїв, архівів, бібліотек і книжкових палат, метеослужби, геологорозвідувальні партії та ін. За аналізований період (1991-2008 рр.) у структурі наукових та науково-технічних організацій (рис. 3) збільшилася питома вага академічного та вузівського секторів науки на 4,5 і 2,3% відповідно, а частки галузевого та заводського секторів скоротилися відповідно на 4,4 і 5,2%. Разом з тим, як бачимо з рис. 3, найбільшу частку протягом всього аналізованого періоду займають представники галузевої науки. Зокрема, за останній аналізований рік їх частка склала 55,4%, з яких 11,4 та 10,8% належали організаціям, підпорядкованим Міністерству промислової політики та Міністерству освіти і науки: відповідно 8,5% – Українській академії аграрних наук та 6,5% – Міністерству аграрної політики. Протягом ретроспективного періоду відбулося зростання кількості організацій, що виконують наукові та науково-техніч- ні роботи на 2,5% (табл. 1) у цілому та в окремих секторах науки (окрім галузевого і заводського), зокрема в академічному – на 24,1% та вузівському – на 24,7%, у галузе- 0,4 0,9 1,4 1,7 % ВВП економічна пізнавальна освітня та соціокультурна вому та заводському секторах науки спосте- рігаємо падіння на 5 та 30,8% відповідно. Особливо явною динаміка скорочення є серед науково-дослідних організацій заводського сектору науки, число яких за аналізований період зменшилося зі 104 до 72, а їх питома вага – з 7,7 до 5,2% (рис. 3, табл. 1). 21,6 18,6 20,5 25 26 26,1 59,8 62,4 63 58,5 56,2 55,4 10,9 10,3 10,7 11,4 12,7 13,2 7,7 8,7 5,7 5 5,1 5,2 0% 10% 20% 30% 40% 50% 60% 70% 80% 90% 100% 1991 1995 2000 2005 2007 2008 академічний галузевий вузівський заводський Рис. 3. Розподіл організацій, підприємств та установ, які виконували наукові та науково-технічні роботи, за секторами науки, % Таблиця 1. Організації, які виконували наукові та науково-технічні роботи, за секторами науки, одиниць 1 Сектор науки 1991 1995 2000 2004 2005 2007 2008 2008 до 1991, % Академічний 290 270 306 384 378 365 360 124,1 Галузевий 804 906 939 870 884 789 764 95,0 Вузівський 146 150 160 168 172 178 182 124,7 Заводський 104 127 85 83 76 72 72 69,2 Всього 1344 1453 1490 1505 1510 1404 1378 102,5 1 Тут і надалі розраховано та узагальнено за даними [7, 8]. Це суттєво вплинуло на технологічний розвиток промислових підприємств, можливості проведення та впровадження нових розробок значно скоротилися, що позначилося на динаміці створення зразків нових типів машин, устаткування, апаратів, приладів і засобів автоматизації, нових видів продукції. При цьому збільшення питомої ваги академічного та вузівського секторів, а також кількості наукових організацій в останніх в Україні в цілому можна було б вважати позитивним явищем, враховуючи основні тенденції становлення постіндустріального суспільства у розвинених країнах, де фундаментальна наука і освіта перетворюються на основні джерела забезпечення конкурентоспроможності. Проте ці явища можна вважати позитивними лише за однієї умови – за одночасного збільшення чисельності працівників вказаних секторів. На практиці спостерігається прямо протилежна ситуація. Розподіл організацій за галузями наук у 2008 р. (як і за весь аналізований період) показав, що технічні науки займають найбільшу частку (майже половину) серед інших, хоча порівняно з початком аналізованого періоду їх кількість скоротилася на 26 %. Щодо числа організацій – виконавців наукових та науково-технічних робіт природничих, гуманітарних та суспільних наук, то навпаки, їх кількість з початку аналізованого періоду зросла на 17,9; 233,3 та 72,4 % відповідно (рис. 4). 0 100 200 300 400 500 600 700 800 900 1000 1995 2000 2005 2007 2008 природничі науки технічні науки гуманітарні науки суспільні науки багатогалузеві Рис. 4. Розподіл організацій за галузями наук, одиниць Важливою складовою і, на думку авторів статті, визначальним чинником розвитку наукового потенціалу є його кадрове забезпечення. В Україні за даними офіційної статистики в сфері НДДКР станом на 2008 р. було зайнято майже 150 тис. осіб, з яких приблизно 95 тис. спеціалістів з вищою освітою та науковими ступенями. Всупереч світовим тенденціям чисельність науково-дослідницького персоналу в Україні з року в рік скорочується, причому мова йде не лише про кризові 90-ті, а про 2000-ні роки. Для ілюстрації масштабності кризового стану кадрового забезпечення науки в сучасній Україні достатньо навести таку статистику. За період з 1990 по 2008 р. чисельність працівників, зайнятих виконанням наукових та науково-технічних робіт, зменшилась із 494,2 до 149,7 тис. осіб, тобто практично на 70%, у тому числі кількість спеціалістів, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за цей же період скоротилась із 313,1 до 94,1 тис. осіб (рис. 5). 293,1 188 170,6 155,5 149,7 449,8 94,196,8105,5 120,8 179,8 295,5 0 50 100 150 200 250 300 350 400 450 500 1991 1995 2000 2005 2007 2008 працівники наукових організацій фахівці, зайняті науковою та науково-технічною роботою Рис. 5. Динаміка працівників наукових організацій, тис. осіб Найбільшого спаду фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною роботою, зазнали галузевий та заводський сектори науки (рис. 6). 0 20000 40000 60000 80000 100000 120000 1994 1996 1998 2000 2002 2004 2006 2008 2010 академічна галузева вузівська заводська Рис. 6. Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт за секторами науки, тис. осіб За загальної тенденції скорочення чисельності виконавців наукових досліджень і розробок (дослідників, техніків і допоміжного персоналу) спостерігається поступове зростання питомої ваги фахівців з науковими ступенями. Так, у 2008 р. їх частка становила 17,7%, або 21,6 тис. осіб (4454 докторів наук, та 17127 кандидатів наук) (табл. 2). Таблиця 2. Кадрове забезпечення наукових організацій в Україні Показники 1991 1995 2000 2004 2005 2007 2008 Працівники основної діяльності, тис. осіб 449,8 293,1 188,0 173,6 170,6 155,5 149,7 У тому числі фахівці, зайняті науковою та науково-технічною роботою, тис. осіб 295,0 179,8 120,8 106,6 105,5 96,8 94,1 Із них: доктори наук, тис. осіб 3,4 4,1 4,1 4,1 4,2 4,4 4,5 кандидати наук, тис. осіб 27,8 22,9 17,9 17,0 17,0 17,0 17,1 Кількість працівників допоміжного персоналу, що припадає на 1000 фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною роботою, осіб 349,5 349,3 294,7 316,1 303,3 299,6 318,8 Середня чисельність наукової організації 334,7 201,7 126,2 115,3 113,0 110,8 108,6 Разом з тим абсолютні значення кількості кандидатів наук не досягають рівня 1991 р. (61% від 1991 р.), зросла лише кількість докторів наук (на 1100 чол., або на 32% порівняно з 1991 р.), але це мало впливає на загальну картину покращення ситуації з кадровим забезпеченням персоналу наукових організацій. Слід також звернути увагу, що співвідношення між кількістю працівників допоміжного персоналу та фахівцями, зайнятими науковою і науково-технічною роботою, за аналізовані роки змінилося вкрай несуттєво. Якщо в 1991 р. на 1000 працівників, які виконують наукову та науково-технічну роботу, припадало 349,5 співробітника допоміжного персоналу, то в 2008 р. цей показник становив 318,8, тобто скоротився менше ніж на 10%. У той же час показники кількості персоналу наукових організацій України та кількості фахівців, зайнятих науковою і науково-технічною діяльністю, скоротилися майже на 70% (66 та 68% відповідно). Це дозволяє зробити висновок, що скорочення персоналу наукових організації не супроводжувалося підвищенням якості досліджень та інтенсифікацією інноваційної діяльності. Із загальної чисельності докторів і кандидатів наук, зайнятих науково- технічною діяльністю (станом на 2008 р.), понад дві третини працювало в наукових установах академічного профілю (близько 70%), 15,8% – у галузевих науково-дослідних та проектно-конструкторських організаціях, 14,1% – у наукових частинах та лабораторіях вищих навчальних закладів і лише 13 докторів і 98 кандидатів наук (0,5% загальної кількості) залучені до виконання науково- технічних робіт у заводському секторі науки. Але такий розподіл кадрового потенціалу не відповідає вимогам розвитку інноваційної діяльності та побудові інноваційної моделі. Поряд зі скороченням персоналу наукових організацій не можуть залишитися поза увагою процеси розукрупнення організаційних структур науково-дослідних установ. Так, середня чисельність наукової організації в Україні у 1991 р. становила 334,7 чол., а в 2008 р. – 108,6 чол., скоротившись на 67,6% (табл. 2). Скорочення середньої чисельності наукових організацій у 1991-2008 рр. відбулося в усіх секторах науки: академічному – на 31,2%, галузевому – на 52,9%, вузівському – на 48,2% та заводському – на 45,2% (табл. 3). Таблиця 3. Кадрове забезпечення наукових організацій за секторами науки Показники 1995 2000 2008 Академічний Працівники основної діяльності Середня чисельність наукової організації 61502 227,8 49893 163,1 56446 156,8 Галузевий Працівники основної діяльності Середня чисельність наукової організації 186934 206,3 111797 119,1 74228 97,2 Вузівський Працівники основної діяльності Середня чисельність наукової організації 18155 121,0 13031 81,4 10781 62,7 Заводський Працівники основної діяльності Середня чисельність наукової організації 26530 208,9 13259 156,0 8244 114,5 Таке різке скорочення чисельності наукових організацій пов’язано не лише із загальним економічним станом, відпливом інтелекту та переходом працівників в інші сфери діяльності. Значну роль у такому скороченні відіграла свідома державна політика в інноваційній сфері, у якій на початку ринкового реформування була прийнята як догма точка зору, що великі науково-дослідні і науково-виробничі «монстри», породжені попередньою адміністративно-командною системою, нібито слабо піддаються управлінню, у своїй структурі гублять конкретного інноватора, придушують ініціативу знизу, а тому задля прискорення інноваційного розвитку їх потрібно розукрупнити [4]. З одного боку, розукрупнення науково- інноваційних структур може видаватися позитивним, оскільки зменшується концентрація наукових досліджень та інноваційної діяльності в одній установі, що перешкоджає монополізації науково- інноваційної яльності та розвитку конкуренції у науковій сфері. Проте з іншого – розукрупнення науково-інноваційних структур фактично унеможливлює: а) збереження потужного науково-технічного потенціалу; б) комплексні дослідження та диверсифікацію напрямів вирішення масштабних і актуальних проблем; в) високу «концентрацію інтелекту» в одній науково- дослідній установі; г) економію на масштабах досліджень; д) створення розвиненої науково-технічної та інформаційної інфраструктури для проведення досліджень і постійного її оновлення. Хоча за роки незалежності України її науково-технічний потенціал скоротився, але й сьогодні він залишається досить потужним. Попри відзначене скорочення, Україна і далі володіє значною кількістю. Так, за забезпеченістю науковими кадрами Україна посідає не останнє місце у Європі (табл. 4). Насиченість науковими кадрами в Україні відповідає рівню таких країн, як Іспанія, Польща, Чехія, Угорщина: у середньому 58 виконавців наукових і науково-технічних робіт (у тому числі 37 дослідників) на 10000 осіб економічно активного населення [5]. Таблиця 4. Забезпеченість науковими кадрами економік різних країн Чисельність науковців і дослідників у розрахунку на 10000 зайнятого населення Країна науковці дослідники Німеччина 184 58 Великобританія 98 54 Данія 95 47 Австрія 66 34 Україна 58 37 Але віддача від їх праці у вигляді наукових відкриттів та інноваційних впроваджень не відповідає наявній чисельності. Так, станом на 2008 р. у результаті діяльності наукових організацій вітчизняними та іноземними відомствами було запатентовано 1914 винаходів. З урахуванням того, що не всі запатентовані винаходи створюються науковими організаціями (є ще заводські та саморобні винаходи), можна констатувати, що один патент видається приблизно на 80 наукових співробітників та спеціалістів, зайнятих у сфері НДДКР, за рік (у Росії, наприклад, це співвідношення становить 1 на 40). Ця диспропорція демонструє існування кризової ситуації. Таким чином, по відношенню до значної чисельності дослідників, правильніше було б говорити про імітування дослідницької діяльності. Українська наука в цілому представляє сьогодні глобальний симулякр. Весь дослідницький результат зводиться, як правило, до формальних складованих в архівах звітів з НДР. Але якщо подивитися на структуру фахівців вищої кваліфікації (докторів та кандидатів наук), що є виконавцями наукових та науково- технічних робіт, то більшість з них працює в природничих та технічних галузях науки (рис. 7). 0 1000 2000 3000 4000 5000 6000 7000 8000 9000 10000 д о к то р и к ан д и д ат и д о к то р и к ан д и д ат и д о к то р и к ан д и д ат и д о к то р и к ан д и д ат и д о к то р и к ан д и д ат и 1995 2000 2005 2007 2008 природничі науки технічні науки гуманітарні науки суспільні науки Рис. 7. Чисельність фахівців, які виконують наукові та науково-технічні роботи за галузями, осіб Відтак, завдання щодо переведення української науки з віртуального існування в реальний вимір передбачає, перш за все, оптимізацію системи приймання наукового продукту. При цьому прийняття прикладних дослідницьких розробок повинно означати їх технологічне впровадження. Це, по-перше, виключить холостий хід роботи наукового сектору; по-друге, зробить фінансування НДР більш відповідальним і практично орієнтованим; по-третє, стимулюватиме чиновників до сприяння інноваційним імплементаціям. Маючи досить значну кількість персоналу, зайнятого дослідженнями та науковими розробками, Україна істотно поступається когорті країн – світових економічних лідерів за абсолютними показниками фінансування науки (рис. 8). 0 50000 100000 150000 200000 250000 300000 350000 США Японія Китай Німеччина Франція Великобританія Корея Канада Італія Росія Україна Рис. 8. Внутрішні витрати на дослідження та розробки У пропорції виділених на науку коштів до чисельності дослідників відставання Ук- раїни не може бути охарактеризовано інакше, ніж прояв диких диспаритетів (рис. 9). Якщо доречно говорити про імітацію наукової діяльності сучасної України, то ще більшою мірою – про процеси імітації фінансування її розвитку та функціонування. За опитуваннями в США, в 2008 р. професія вченого була однією з найпрестижніших із всього спектра можливої професіональної реалізації: 56% населення назвали цю професію вищою мірою престижною, 25% – досить престижною; 20% – престижною. У той же час в Україні її престижність різко впала. В офіційній статистиці знаходимо підтвердження цьому факту. Зокрема, про низький суспільний статус наукової діяльності в Україні свідчить щорічне зменшення кількості випускників вищих навчальних закладів, що поступають на роботу до наукових організацій. У 2008 р. лише 0,4% молодих спеціалістів, які отримали дипломи магістра, спеціаліста, бакалавра та молодшого спеціаліста, були прийняті на роботу до наукових установ. Але це не останнє свідчення зниження привабливості професії вченого. Існуюча ситуація в сфері підготовки та діяльності кадрів вищої кваліфікації теж яскраво його засвідчує. Так, для підготовки наукових кадрів в Україні діє аспірантура, докторантура, а також самостійна робота спеціалістів з написання дисертацій без відриву від виробництва (здобувачі). Основними ж формами підготовки наукових і науково- педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура та докторантура. Підготовка кандидатів і докторів наук здійснюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації та науково- дослідними інститутами. Після набуття державою незалежності спостерігається стрімкий розвиток мережі наукових закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації. Так, у 2008 р. 521 заклад України мав аспірантуру. У порівнянні з 1990 р. їх кількість зросла майже в 2 рази. У науково-дослідних інститутах це зростання млн. дол. США 0 20000 40000 60000 80000 100000 120000 140000 160000 180000 Україна Росія Аргентина Іспанія Бразилія Китай Канада Голландія Данія Франція Італія Німеччина Японія ПАР Південна Корея Швейцарія Рис. 9. Відношення витрат на дослідження та наукові розробки до чисельності наукового персоналу становило 1,6 раза, у вузах – 2,1 раза. Річний прийом до аспірантури становив 10189 осіб (84,3% – вузи, 15,7% – науково-дослідні інститути). Всього близько 40% наукових організацій мали аспірантуру (у 1990 р. – 21,7%). Спостерігається зростання кількості аспіран-тів (за 18 років у 2,5 раза). У середньому на один заклад припадає 64 аспіранти. Понад половину закладів, що мають аспірантуру, зосереджено в науково- дослідних інститутах (53%). Однак 84% аспірантів навчається у вузах, так, на один заклад припадає 114 аспірантів (у науково- дослідних інститутах – 19 осіб). Випуск із аспірантури за рік (станом на 2008 р.) – 7343 особи (83,4% – вузи і 16,6% – науково- дослідні інститути) (табл. 5). Кількість аспірантів за галузями наук у 2008 р. така: природничі – 23,3; технічні – 19,3; гуманітарні – 11,4; суспільні – 40,4 % (у 1990 р. – відповідно 33,7; 39,6; 7,8 і 22,9%). Що стосується закладів, які мали докторантуру, то їх кількість за аналізований період зросла з 93 до 249, або в 2,7 раза. Розподіл осіб, які навчаються в докторантурі, значною мірою спрямований на підготовку докторів у галузі суспільних наук – 40,5% (переважно економічних), а також технічних наук – 17,1% від загальної чисельності докторантів, що позитивно мало би відбиватися на рівні науково-технічних розробок, їх обґрунтуванні та розвитку економічної науки. Аналіз статистичних даних щодо факту стрімкого зростання аспірантур та докторантур в Україні, а також кількості тих, хто навчається в них, свідчив би про зростання обсягів наукових досліджень та розширення фронту наукових і науково- технічних робіт. Проте насправді в ці роки, як було показано раніше, відбувалося прямо протилежне – загальний обсяг фінансування науки в Україні скоротився майже втричі, настільки ж скоротилася чисельність виконавців наукових і науково-технічних робіт. Як бачимо, за аналізований період зростає кількість докторів та кандидатів наук (за всіма практично спеціальностями), зайнятих в економіці України. Чому ж тоді не зростає кількість дослідників з науковими ступенями в українській науці (табл. 6)? Кількість докторів наук, які працюють в науці, у період з 1991 по 2008 р. збільшилась лише на 32%, а загалом в економіці – на 65%. У той же час чисельність кандидатів наук, які працюють в науці, у період з 1991 по 2008 р. зменшилась на 61,5%, тоді як в економіці в цілому у період з 1995 по 2008 р. відбулося дол. США на одного наукового працівника в рік їх зростання практично на 35%. Останнє свідчить про суттєве зниження зацікавленості науковців, що Таблиця 5. Основні показники діяльності аспірантур та докторантур в Україні Аспірантура Докторантура Науково-дослідні інститути 1990 2008 1991 2008 Кількість закладів на кінець року 173 276 49 92 Кількість здобувачів на кінець року 4648 5347 142 289 Прийом за рік 1398 1604 62 105 Випуск за рік 1144 1220 21 77 У тому числі із захистом дисертацій 126 105 4 9 Аспірантура Докторантура Вищі навчальні заклади 1990 2008 1991 2008 Кількість закладів на кінець року 118 245 44 157 Кількість здобувачів на кінець року 8726 27997 361 1187 Прийом за рік 2764 8585 141 426 Випуск за рік 2233 6123 102 347 У тому числі із захистом дисертацій 458 1518 33 84 Аспірантура Докторантура Всього 1990 2008 1991 2008 Кількість закладів на кінець року 291 521 93 249 Кількість здобувачів на кінець року 13374 33344 503 1476 Прийом за рік 4162 10189 203 531 Випуск за рік 3377 7343 123 424 У тому числі із захистом дисертацій 584 1623 37 93 мають наукові ступені, працювати в наукових установах. Переважна частина поповнення спеціалістів з вищою науковою кваліфікацією в Україні не йде в науку, тобто система підготовки таких кадрів практично не працює на зростання кадрового потенці- алу наукових установ нашої країни, причому ця тенденція наростає. Якщо на початку розглядуваного періоду доктори-науковці складали майже половину їх загального числа в економіці (41,8%), то в 2008 р. – вже практично тільки третину (33,5%). Аналогічна картина спостерігається і з кандидатами наук: у 1995 р. 40% кандидатів наук працювали в науці, а в 2008 р. – лише 22%. Професія науковця, вочевидь, перестала в нашій країні бути однією з найбільш престижних. Таблиця 6. Частка докторів та кандидатів наук, які працюють в науці, порівняно з їх загальною кількістю в економіці України, % Доктори наук Кандидати наук 1995 2008 1995 2008 Галузь науки Всього в економіці, осіб % у науці Всього в економіці, осіб % у науці Всього в економіці, осіб % у науці Всього в економіці, осіб % у науці 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Фізико-математичні 1510 46,3 1881 55,3 6955 32,4 7228 36,2 Хімічні 401 54,9 403 45,2 2949 45,7 2659 34,2 Біологічні 659 38,4 731 47,3 3710 33,2 4055 35,6 Геологічні 215 65,1 201 93,5 833 66,0 727 82,1 Сільськогосподарські 358 76,8 448 60,3 2738 82,6 3019 54,1 Географічні 83 30,1 121 9,1 379 18,7 625 5,9 Медичні 1933 33,2 2509 29,3 7156 26,1 10309 17,7 Фармацевтичні 90 27,8 101 13,9 327 24,2 474 14,8 Ветеринарні 91 29,7 113 22,1 370 49,7 622 23,2 Всього природничі 5340 43,1 6508 43,1 25417 38,7 29718 31,2 Закінчення табл. 6 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Технічні 2545 43,4 3346 25,0 19210 48,4 19284 21,2 Історичні 366 23,2 499 11,2 1675 16,7 3095 8,3 Філологічні 283 20,5 469 12,2 2252 8,2 4120 4,4 Мистецтвознавство 45 75,6 80 21,3 243 41,6 587 14,5 Всього гуманітарні 694 25,5 1048 12,4 4170 13,5 7802 6,7 Економічні 596 30,9 1104 19,3 4176 17,9 8483 8,5 Філософські 245 13,1 359 9,5 1338 5,4 1884 5,8 Юридичні 129 18,6 290 9,3 706 6,5 2768 5,2 Педагогічні 132 25,0 405 20,5 2014 11,9 4371 5,9 Психологічні 33 30,3 95 17,9 203 33,0 1085 10,0 Соціологічні 29 100,0 68 41,2 90 73,3 272 22,8 Політичні 6 200,0 94 50,0 50 38,0 477 26,8 Всього суспільні 1170 28,2 2415 19,5 8577 15,1 19340 8,4 Всього 9759 42,0 13423 33,2 57610 39,7 77763 22,0- Істотне зростання кількості докторів – фізиків і математиків, які працюють в науці (з 46,3 до 55,3%), та їх частки в економіці при досить помірному збільшенні їх загальної кількості свідчить, що ті часи, коли науковці такого рівня даної спеціальності масово йшли в політику і в різні галузі економіки, не маючи можливості самореалізуватися (а часом і елементарно вижити) в науці, минули. У той же час попит на таких фахівців поза межами науки незначний. Дещо більш тривожна тенденція з кандидатами наук даного профілю: їх загальна кількість за аналізований період майже не змінилася, хоч частка працюючих в науці дещо зросла. У сумі це свідчить про таке: 1) окреслюються певні застійні явища в даній галузі науки; 2) відчувається деградація технічних наук, де при стабілізації загальної кількості кандидатів наук істотно падає і їх частка, і частка докторів у науці (з 48,4 до 21,2% та з 43,4 до 25% відповідно). Отже, загальні структурно-динамічні зміни, що відбулися за досліджуваний період у кадровому потенціалі науки, досить істотні: зросла частка докторів природничих наук і зменшилась – технічних ( а частка докторів гуманітарних та суспільних наук лишилась практично незмінною). Дещо інші тенденції ми спостерігали в динаміці загальної кількості докторів наук, що працюють в економіці: при деякому зростанні всіх складових тут за досліджуваний період відзначаємо незначне зменшення часток докторів природничих наук (з 55,3 до 48,5%), технічних наук (з 25,9 до 24,9%), практично не змінювалась частка докторів гуманітарних наук (з 7,7 до 7,8%), але помітно збільшилась – суспільних наук (з 11 до 18,1%). Як зазначалося, за кількістю наукових фахівців вищої кваліфікації, що припадає на душу населення, наша країна не поступається розвиненим країнам Європи. Разом з тим динаміка частки докторантів та аспірантів складається не на користь наук інноваційного спрямування, особливо підготовки кадрів для матеріальної сфери виробництва. Частка докторантів та аспірантів, занятих вивченням фізико- математичних, а також технічних наук, знижується порівняно з підготовкою кадрів для економічних, педагогічних наук високої кваліфікації, особливо докторів наук. Певною мірою така тенденція позначається на продукуванні знань у вигляді відповідних наукових і науково-технічних розробок. Частка розробок технологічного змісту, як носіїв нових знань, у загальній їх кількості протягом 1991-2008 рр. різко зменшується, а більша їх кількість належить до категорії інших напрямів наукових досліджень, в основному призначених для створення нових видів продуктів, виробів і послуг, що не дозволяє убезпечити адекватне реальним виробничо-господарським процесам продукування прогресивних технологій та стратегічного потенціалу інноваційних змін в Україні. Література 1. Геєць В.М., Федулова Л.І. та ін. Національна інноваційна система: зарубіжний досвід, стан в Україні: аналітичні матеріали до Парламентських слухань / НАН України. Ін-т екон. та прогнозув. / В.М. Ге- єць (ред.), Л.І. Федулова (ред.). – К., 2007. – 184 с. 2. Інноваційний розвиток в Україні: наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації: аналітична доповідь Центру Разум- кова // Національна безпека і оборона. – 2004. – № 7 (55). – С. 2-25. 3. Маліцький Б. Перспективи приведення фінансування науки у відповідність із законодавством та потребами інноваційної моделі розвитку економіки [Текст] / Маліцький Б., Бєлкін І., Попович О. та ін. // Наука і наукознавство. – 2003. – № 4. – С. 29-40. 4. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку / [Кіндзерський Ю.В., Якубовський М.М., Галиця І.О. та ін.]; за ред. канд. екон. наук Ю.В. Кіндзерського / НАН України. Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2009. – 928 с. 5. Федулова Л.І. Технологічний розвиток економіки України / НАН України. Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2006. – 628 с. 6. Закон України № 1977-XII від 13.12. 1991 «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. 7. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Держкомстат України; О.І. Білоконь (підгот.). – К., 2008. – 365 с. 8. Статистичний щорічник України за 2008 р. / Держкомстат України. – К., 2008. – 570 с. 9. Юрик Я.І. Конститутивно-ключові перешкоди інноваційному зростанню економіки України [Текст] / Юрик Я.І., Микитенко Д.О. // Перспективні питання світової науки – 2008: Зб. наук. ст. – У 3-х т., т. 2. – Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2008. – С. 13-21. 10. Юрик Я.І. Розроблення технологій адаптивного управління інноваційними змінами та трансформаціями / Юрик Я.І., Гращенко І.С. // Формування потенціалу соціально-економічних та організаційних змін / За заг. ред. д.е.н. І.А. Ігнатьєвої, д.е.н. В.В. Микитенко. – К.: РВПС України НАН України і КНУТД МОН України, ПП Вишемирський В.С., 2010. – Розд. 5: п.5.4. – С. 437-468 с. 11. Юрик Я.І. Державно-управлінський фактор інноваційного розвитку економіки України / Юрик Я.І., Приходько С.В. // Формування потенціалу соціально- економічних та організаційних змін / За заг. ред. д.е.н. І.А. Ігнатьєвої, д.е.н. В.В. Микитенко. – К.: РВПС України НАН України і КНУТД МОН України, ПП Вишемирський В.С., 2010. – Розд. 5: п.5.1. – С. 376-398 с.

Структурно-динамічна оцінка потенціалу інноваційних та організаційно-економічних змін

Репозитарії

Схожі ресурси