Польська література Волині в епоху романтизму
Рецензія на книгу: Єршов В. Польська література Волині доби романтизму: генологія мемуаристичності. – Житомир: Полісся, 2008. – 624 с.
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/133349 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Польська література Волині в епоху романтизму / В. Даниленко // Слово і Час. — 2009. — № 7. — С. 99-103. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-133349 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Даниленко, В. 2018-05-24T14:09:56Z 2018-05-24T14:09:56Z 2009 Польська література Волині в епоху романтизму / В. Даниленко // Слово і Час. — 2009. — № 7. — С. 99-103. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/133349 Рецензія на книгу: Єршов В. Польська література Волині доби романтизму: генологія мемуаристичності. – Житомир: Полісся, 2008. – 624 с. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Рецензії Польська література Волині в епоху романтизму Polish literature of Volhynia in the Age of Romanticism Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Польська література Волині в епоху романтизму |
| spellingShingle |
Польська література Волині в епоху романтизму Даниленко, В. Рецензії |
| title_short |
Польська література Волині в епоху романтизму |
| title_full |
Польська література Волині в епоху романтизму |
| title_fullStr |
Польська література Волині в епоху романтизму |
| title_full_unstemmed |
Польська література Волині в епоху романтизму |
| title_sort |
польська література волині в епоху романтизму |
| author |
Даниленко, В. |
| author_facet |
Даниленко, В. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Polish literature of Volhynia in the Age of Romanticism |
| description |
Рецензія на книгу: Єршов В. Польська література Волині доби романтизму: генологія
мемуаристичності. – Житомир: Полісся, 2008. – 624 с.
|
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/133349 |
| citation_txt |
Польська література Волині в епоху романтизму / В. Даниленко // Слово і Час. — 2009. — № 7. — С. 99-103. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT danilenkov polʹsʹkalíteraturavolinívepohuromantizmu AT danilenkov polishliteratureofvolhyniaintheageofromanticism |
| first_indexed |
2025-11-25T21:07:32Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:07:32Z |
| _version_ |
1850551037788684288 |
| fulltext |
Слово і Час. 2009 • №7 99
чином доповнюють текстовий матеріал.
Наприклад, на початку корпусу про
Є.Маланюка – оголений розвинений
торс чоловіка. Я в ньому бачу Прометея,
який приносить людям вогонь і від
того страждає . Абсолютно виразна
паралель до цього поета . Слід тут
згадати про полемічну потугу і здібність
Тараса Салиги. Суть його полемік можна
охарактеризувати по-різному, але те, що
він відстоює саме пріоритет духовної
сили в українському інтелектуальному
континуумі , шукає саме сильних ,
волюнтаристичних сторін, намагається
проактуалізувати їх, поза сумнівом.
Кожен у творі бачить себе. Тут дозволю
собі сказати словами В. Підмогильного:
“І кожен молився своєму Богові: у дужих
душею і Бог був грізний та потужний,
в кволих Бог був добрий і м ’який”
(Підмогильний В . В епідемічному
бараці // Оповідання. Повість. Романи.
– К.: Наук. Думка , 1991. – С. 104).
Ця формула – унікальна за своєю
природою . Феноменологія дає нам
можливість бачити людей крізь їхні
тексти. Тут зроблено спробу побачити
феномен Тараса Салиги крізь книжку
“Воздвиження храму”.
м. Львів Богдан Пастух
ПОЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА ВОЛИНІ В ЕПОХУ РОМАНТИЗМУ
Єршов В. Польська література Волині доби романтизму:
генологія мемуаристичності. – Житомир: Полісся, 2008. – 624 с.
Після краху комуністичного режиму
в польському літературознавстві з
неабиякою силою актив ізувалося
дослідження “кресової літератури”.
Уведене Вінцент ієм Полем слово
“Креси” спочатку означало польське
пограниччя, але після розділів Польщі в
1772, 1793 і 1795 роках, коли польська
держава фактично перестала існувати,
словом “Креси” почали означати східні
провінції земель Речі Посполитої. У
добу романтизму, коли уяву польських
письменників полонили українські землі,
поняття “Креси” набуло специфічного
українського колориту.
В і д т а к п е р е д у к р а ї н с ь к и м
літературознавством постало завдання
дослідження “кресової літератури” через
окуляри постколоніальної критики. У цьому
сенсі чи не найпомітнішим дослідженням
польської літератури України стала
праця житомирського літературознавця
Володимира Єршова “Польсь к а
література Волині доби романтизму:
генологія мемуаристичності”.
В а р т о з а з н а ч и т и , щ о д л я
східноєвропейської інтелігенції до ХVII ст.
польська мова була мовою культури. Не
лише українські, російські чи білоруські
письменники, а вся тогочасна еліта
послуговувалася польською мовою, як
у XVIII ст. французькою чи в ХІХ-ХХ –
російською мовою.
В епоху романтизму простір польської
мови істотно звузився, утративши свою
колишню транснаціональну роль. Могутній
поступ Російської імперії перетворив
польську мову на шагреневу шкіру, а
панівною мовою стала російська. У
“кресовій літературі” цього періоду образ
українських земель постав як туга за
незіпсованим Росією польським раєм.
Д л я с у ч а с н о г о у к р а ї н с ь к о г о
літературознавства власний погляд
на “кресову літературу” важливий як
відтворення мультикультурного образу
українського минулого, неможливе за
радянської доби, коли тогочасна система
багатоликий культурний контекст, що
демонстрував інтегрованість України
до загальноєвропейського дискурсу,
рекомендувала бачити виключно у формі
священного російсько-українського
гібриду.
100 Слово і Час. 2009 • №7
Проблема польськомовної літератури
України, яка має вікове коріння, що дало
рясні плоди не лише Польщі, досягла
високих результатів у часи романтизму,
протягом ХІХ століття і майже всієї
радянської доби (за винятком кількох
років). Однак чи не найбільший парадокс
полягає в тому, що російські ідеологи
вважали цю літературу польською, а в
незалежній Польщі до 1939 р. і згодом
у соціал істичн ій Польщі довго не
наважувались визнати її своєю. Цілісну,
яскраву й цікаву літературу Кресів не
помічали й замовчували у Кракові й
Варшаві, а українські полоністи 30-х
рр. ХХ ст. і повоєнного періоду вважали
її літературою “запроданства і зради”.
Лише в 90-т і рр . ХХ ст. польське
літературознавство із властивою йому
ґрунтовністю розпочало вивчення
літератури Кресів першої та другої Речі
Посполитої, сформувавши для цього
потужні дослідницькі центри у Кракові,
Жешуві й Любліні.
Проблеми української полоністики
ускладнюються ще й тим, що досі в
Україні не існує комплексної академічної
історії польської літератури , яка б
належно відобразила літературний
процес найближчого нам сусіда з позицій
постколоніальної критики й водночас гідно
б репрезентувала здобутки української
наукової думки. Нині літературознавцям
і студентам приступні лише радянські
синтетичні праці. Наприклад, історія
польської літератури доби романтизму,
написана в шістдесяті й дев’яності роки
ХХ століття [1, 2]. Ці видання ввібрали
досить ґрунтовні здобутки українських
учених, але обидві праці пронизані
радянською ідеологією і вимагають
кардинального переосмислення. Не
зачіпатимемо якості університетських
підручників, оскільки це тема окремої
розмови.
Безумовно, створення переосмисленої
з позицій постколоніальної критики
н о в о ї і с т о р і ї п о л ь с ь к о м о в н о ї
літератури – праця складна й копітка.
Протягом майже всього ХХ ст. в
Україні цілеспрямовано знищувалась
українська полоністика, котра в 1920 –
1960 рр. була репрезентована такими
знаковими постатями , як , скажімо ,
Дмитро Чижевський, Сергій Єфремов,
Володимир Гнатюк. У вісімдесяті роки
ХХ ст. завдяки Григорієві Вервесу
почалось відродження української
полоністики, але настільки, наскільки
могла дозволити тодішня радянська
ідеологія. І лише наприкінці ХХ ст. почала
формуватися потужна школа полоністики
Ростислава Радишевського, напрями
досліджень якої охоплюють період від
XVI до XXI століття.
Тому стає зрозумілою актуальність
рецензованого дослідження В. Єршова,
який понад тридцять років вивчає
польськомовну літературу Правобережної
Ук р а ї н и . Мон о г р аф і я в і д ом о г о
українського полоніста покликана закрити
прогалини та відповісти на сучасні
виклики українського літературознавства.
Його студія демонструє актуальність
проблеми відтворення, а практично –
створення нової історії польськомовної
літератури в Україні, хоча й присвячена
лише одному, але дуже важливому
сегменту полоністики – польськомовній
літературі Волині доби романтизму.
Об ’ємна і ґрунтовна праця подає
аналіз художньої літератури Волині,
яка була культурним центром поляків
Правобережної України з кінця XVIII
до середини ХІХ ст. Так історично
склалося, що не Київщина, не Поділля,
а Волинь набула слави осередку
культурного та літературного життя
всього Правобережжя. Саме сюди були
спрямовані погляди літераторів не лише
Київщини та Поділля, а й Варшави,
Санкт-Петербурга, Парижа, Лейпціга,
Познані й усього польськомовного
простору Європи першої половини
ХІХ ст.
Опинившись між двома потужними
ідеологічними центрами – Польщею
і Рос і й с ь к ою і м п ер і єю , Волинь
прагнула зберегти свій регіональний
тип ідентичності , свою неповторну
самобутність. Потерпаючи від агресивної
російської культури, експансію якої
хворобливо відчував кожний поляк,
письменники Кресів із ретельністю
хронікерів мемуаризували навколишній
простір , що на їхніх очах утрачав
польський шарм . Тож польським
письменникам того періоду залишалося
тільки документування зникомого міфу.
Розгалужена система мемуаристичних
Слово і Час. 2009 • №7 101
жанр ів була покликана зупинити
польський час, закарбувавши його на
згадку нащадкам.
Автор “Польської літератури Волині
доби романтизму” пропонує власну
версію польськомовної літератури
краю, що базується на докладному
аналізі як історичного матеріалу, так
і здобутків сучасної наукової думки
Польщі й України. В. Єршов обґрунтував
особливості періодизації літератури
регіону, канону художніх текстів, серед
яких особлива увага приділена мемуарам.
Беззаперечна заслуга дослідника полягає
в тому, що він розглядає польськомовну
літературу Волині як органічну частку
багатонаціональної літератури України.
Така в із ія літературного процесу
репрезентує porte parole автора й
демонструє читачам логічний, історично
виправданий дискурс польськомовної
літератури Кресів як органічного складника
багатонаціональної України, залучивши
для обґрунтування цього важливого
бачення , крім літературознавчого ,
солідний історичний та мовознавчий
матеріал . Отож праця В . Єршова
повертає польськомовну літературу
Кресів своїй справжній Батьківщині.
Висвітленню літературного процесу
доби романтизму передує розділ “Генезис
літератури Волині доби просвітництва”
(41 – 75). Опираючись на здобутки
провідних українських учених П. Білоуса,
Р. Радишевського, Вал. Шевчука, автор
фактично з ХVI ст. докладно висвітлює
історичне тло, що стало підґрунтям
для формування літератури Кресів.
Цікаве спостереження дослідника щодо
регіональної волинської ментальності,
яка на початку ХІХ ст. набула викінчених
рис і стала основою для появи художньої
самобутності власне польськомовного
правобережного тексту, а не польської
літератури в її широкому розумінні.
Аналізу польськомовної літератури
Волин і першої половини ХІХ ст.
присвячено два макророзділи монографії.
На думку автора, протягом того часу
розвиток красного письменства краю
був пов ’язаний із двома потужними
і н телектуальними й культурними
центрами, що розділяють літературу
на два періоди – кременецький і
житомирський , кожний із яких мав
специфічні тенденції і знакові постаті.
У першій третині ХІХ ст. Кременець
зі славнозвісним ліцеєм на чолі з
Тадеушем Чацьким стали справжніми
волинськими Афінами, центром не тільки
інтелектуальної думки, а й зародження
романтизму в Кресах . Т. Чацький ,
А. Фелінський, М. Є. Мнішек, А. Осінський,
Е . Т. Словацький , Т. Літинський ,
Ф. Ходкевич , Я. Д. Охоцький – ось
далеко не повний перелік літературного
бомонду кременецького кола.
Після закриття й переведення ліцею до
Києва повноважень літературного центру
набуває Житомир, який через географічні,
економічні та соціальні чинники стає
могутнім центром польськомовного
письменства всього Правобережжя.
Чуднівський з’їзд літераторів волинсько-
литовської котерії (1841 р.), товариство
з видання польських книг за зниженими
цінами (з 1859 р.), літературні салони
Г. Ржевуського чи Ю. І. Крашевського
пишно репрезентують самобутність
польськомовної літературної Волині.
До них з’їжджалась уся польська еліта
краю. Матеріал цієї частини дослідження
розм іщено за певними гн і здами ,
об’єднаними або певною особистістю
(Г. Ржевуського і Ю. І. Крашевського), або
проблемою (“Література шляхетських
резиденцій”, “Зачаровані Волинню”,
“Польсько-українські письменники”,
“Література волинської еміграції” тощо). У
кожному розділі подано розлогий аналіз не
тільки головних літературних тенденції, а
й літературного спадку письменників того
часу. Не буде перебільшенням сказати,
що аналіз творчості Г. Ржевуського,
Ю. І. Крашевського, М. Грабовського,
І . Голов і нсь ко го , Т. Добшевича ,
К. Качковського, А. К. Грози, Е. М. Галлі,
А. Н. Коженьовського, Я. Прусіновського,
Ф. Новіцького, Г. Олізара, Є. Івановського,
Ф. Ковальського, А. Анджейовського
Т. Бобровського, Ю. Коженьовського
А. Плуга, Вл. Міцкевича, К. А. Гейнча,
Є . Фел інсько ї , Р. Піотровсько го ,
Н . Олізара або М . Чайковського ,
запропонований В . Єршовим , – чи
не перша в українській полоністиці
спроба системного висвітлення творчості
замовчуваних і забутих, але від того не
менш видатних авторів польськомовної
літератури Волині.
102 Слово і Час. 2009 • №7
Для того, щоб хоч побіжно оглянути
всю “кресову літературу”, дослідникам
знадобиться ще не одне десятиліття,
тому автор монографі ї змушений
був обмежитися певним сегментом
дослідження, яким стала польськомовна
мемуаристика Волині. І від цього вибору
наукова праця лише виграла, оскільки
поетика особистісного документа, як іще
називають мемуари, носить рефлексивні
оцінки епохи , що надає мемуарам
інтимного характеру. І тому саме цей жанр
сьогодні являє собою важливе джерело
збереження давніх кресових міфів.
Жанрові та піджанрові різновиди
мемуаристики того періоду свідчать
про досить високий рівень розвитку
літературного процесу на Волин і
та письменниць к у майстерн і с т ь
польськомовних авторів. Різноманітні
казання, ґавенди, мемуаризовані повісті
та романи, листи, спогади – скарбниця
духовності правобережної шляхти. Аналіз
матеріалу ведеться як за жанрами, так
і за темами . Наприклад , сибірська
тема звучить у мемуарах Є. Фелінської
“Спогади про подорож до Сибіру” ,
військова – у К. Ружицького (“Повстання
на Волині, або мемуари полку волинської
кінноти”) або ж у Н. Олізара (“Мемуари
каштеляна”), а інші спогади подаються
за жанровими ознаками, наприклад,
мемуари-нарис Ю . І . Крашевського
“Волинські вечори”, мемуари-подорожі
К. Качковського “Щоденник подорожі до
Криму, яка відбулась 1825 р.” тощо.
Бурхливий розвиток мемуаристичних
жанрів у Кресах – оригінальна властивість
літератури краю . Свого часу О . де
Бальзак цілком резонно зауважив :
“Поляки люблять розповідати, а не
слухати”! [3, 51]
До важливих здобутків монографії
В. Єршова належить запровадження
власного канону української транскрипції
польськомовних прізвищ, імен митців та
назв їхніх творів, котра за відсутності
“повноцінної” вітчизняної літературної
енциклопедії вкрай актуальна для наших
науковців. В український літературний
ужиток уведено сотні творів, десятки
забутих імен, розроблена відповідна
система, яка дасть змогу вже майбутнім
дослідникам створити повну історію
польськомовної літератури України,
чому сприятимуть уведені автором
згадки про клерикальне письменство
Волині – перші , але дуже важливі
розвідки цілком оригінального напрямку.
До очевидних позитивів монографії
слід зарахувати залучені дослідником
укра їнськ і , рос ійськ і , французьк і
мемуари та мемуаристичні твори, в
яких містяться споглядальні просторові
рефлексії Правобережної України, що
надають науковій праці рис глибокого
компаративістичного дослідження.
До ego-документів В.Єршов зараховує
мемуари, спогади, щоденники, листи
та ін . І якщо такий солідний канон
мемуаризованих текстів, то в майбутньому
хотілось би побачити повну історію
польськомовної літератури Кресів, куди
було би включено прозу, драматургію,
поезію польських письменників. Віддамо
належне авторові монографії , який
уводить до висвітлюваної ним генології
фрагменти поетичних , прозових і
драматичних творів, якщо вони містять
мемуаризований текст. Про те, якою в
“кресовій літературі” були поезія, проза,
драматургія, у монографії містяться
тільки згадки та натяки. Власне, автор
і не ставив перед собою таких завдань.
Основне з них окреслено в назв і
“генологія мемуаристичності” й достоту
виконане науковцем.
Праця у к ра ї н с ь к о го полон і с та
ґрунтовна , можна сказати , навіть
педантична. Тільки третій розділ містить
близько тисячі посилань, уточнень,
коментарів. Дослідження актуальне для
нашого часу. В. Єршов не лише позначив
проблему, а й належним чином розв’язав
поставлені завдання.
Принагідно зауважу, що в контексті
аналізу кременецького періоду слід було
більше звернути увагу на “уманську
школу” правобережних романтиків ,
славнозвісну За-Го-Гра (Ю. Б. Залеський,
С . Гощинський , М . Грабовський ) ,
яка “мала програмне значення для
розвитку народної літератури ” [4 ,
160]. Названі письменники, до речі,
практично стали коли не засновниками
загальнопольського романтизму, то
принаймні його першими ідеологами. І
хоча ця школа географічно не належить
до Волині, але її здобутки на початку
ХІХ ст. були досить значущими, адже
Слово і Час. 2009 • №7 103
вплив “уманської школи” поширювався не
тільки на кременецьке коло літераторів,
а й на польських загалом.
Підсумовуючи здобутки полоністичних
студій В. Єршова, слід зазначити, що
авторові вдалося відтворити цілісну
картину польськомовної літератури
як самодостатньо органічної частини
України ; потужність і внесок цього
письменства в загальноєвропейський
контекст був вагомим. Зрештою, Україні
повернуто величезний пласт маловідомої
її історії та літератури.
Серед нашої гуман ітарної еліти
дом інує ставлення до “ кресово ї
л ітератури ” як до одного з лик ів
неукраїнської України, у фізіономіці
к о т р о г о н е м а є н і ч о г о в л а с н е
українського. За століття поневолення
українці засвоїли, що серед іномовних
літератур, котрі писалися на наших
землях , були письменники вороже
налаштовані до всього українського, як,
наприклад, киянин Михайло Булгаков,
або ті, хто у кращому випадку впускали
до свого художнього світу хіба що
український ландшафт і вкраплення
неправильно вимовлених українських
слів, як у творах одесита Ісаака Бабеля.
Однак серед польськомовних авторів
України було чимало й таких, котрі
любили українську землю не як околицю
Речі Посполитої; вони відчували, що
разом зі своїми фільварками вростають
у її давню й загадкову історію. Таких
авторів вистачає й у дослідженні
В . Єршова . Зрештою , український
світ має інтелігентно переосмислити
всі літератури багатоликої України,
вбачаючи в цій багатоликості українську
модель Європи й усього світу.
ЛІТЕРАТУРА
1. История всемирной литературы. – Т. 6. – М., 1989.
2. История польской литературы: В 2 т. – М., 1968 – 1969.
3. Balzak. Podróż do Polski / Przełożył і wstępem opatrzył T.Żeleński. – Warszawa, (б.м.в.).
4. Makowski St. Romantyzm watszawski – czyli debiut ukraińskiej szkoły poetów // Warszwawskie zeszyty ukrainoznawcze.
Spotkania polsko-ukraińskie. Studia Ucrainica / Pod. red. St. Kozaka. – № 2. – Warszawa, 1994.
Володимир Даниленко
КУР’ЄР КРИВБАСУ. – 2009. – № 234-235 (ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ)
Проза репрезентована романами Л.Таран (“Дзеркало Єдинорога”) і
В.Шкляра (“Залишенець”, уривки) та новелою Г.Штоня (“Утікач”), поезія –
добірками В.Махна, П.Вольвача, А.Івченка.
У “Витоках” – стаття М.Стріхи про Г.Кочура як рецензента перекладів
І.Костецького та М.Р.Стеха й В.Петрова про П.Куліша, у “Постатях” –
Р.Мовчан (про В.Барку), оповідання Н.Тубальцевої. У “SCRIPTIBLE” – “Тексти
з подвійним дном, або Психоаналіз соцреалізму” В.Агеєвої, у рубриці
О.Петрової – дослідження М.Сапко про колаж як авангардну техніку; у
рубриці О.Коцарева – з доробку Катрінни Хаддад; роздуми Р.Чілачави “Чому
Че Гевара, а не Стус?”, Я.Поліщука “Кобилянська і канон”, Т.Карабовича про
сонетарії Е.Андрієвської.
В “Універсі” переклад із польської Б.Бойчука “Музики на узгір’ї” Ерика
Островскі.
В.Л.
|