Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права

Як це не дивно, але феномен права, що виник разом із появою людства і супроводжує життя кожної людини, залишається, поки що, непізнанною таємницею. Особливо очевидним це стає тоді, коли поставити перед собою питання: «Що таке право»? На цьому шляху, на нашу думку, попереду людство ще чек...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2007
Main Author:	Костенко, О.М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2007
Subjects:	Філософія права та праворозуміння
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13439
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права / О.Б. Костенко // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 98-106. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859694975338414080
author	Костенко, О.М.
author_facet	Костенко, О.М.
citation_txt	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права / О.Б. Костенко // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 98-106. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Як це не дивно, але феномен права, що виник разом із появою людства і супроводжує життя кожної людини, залишається, поки що, непізнанною таємницею. Особливо очевидним це стає тоді, коли поставити перед собою питання: «Що таке право»? На цьому шляху, на нашу думку, попереду людство ще чекають великі відкриття... А ключова роль у пізнанні цього феномену очевидно належить філософії права. Применяя сформулированный им принцип социального натурализма как методологический принцип философии права, автор исследует философскую проблему соотношения природного и человеческого в праве. С помощью полученных в результате этого новых представлений о праве в статье предлагается решение актуальных проблем теории и практики современной юриспруденции. Applying the principle of the social naturalism, formulated by the author, as a principle of the philosophy of law, the author examines the philosophical issue of the correlation between the natural and the human in law. Based on contended researched new views on law, the article suggests the ways they may be instrumental in resolving contemporary theoretical and practical issues of the modern jurisprudence.
first_indexed	2025-12-01T00:26:20Z
format	Article
fulltext	ФІЛОСОФІЯ ПРАВА І ПРАВОРОЗУМІННЯ 98 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. О. М. Костенко Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Київ СОЦІАЛЬНИЙ НАТУРАЛІЗМ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП ФІЛОСОФІЇ ПРАВА Як це не дивно, але феномен права, що виник разом із появою людства і супроводжує життя ко- жної людини, залишається, поки що, непізнанною таємницею. Особливо очевидним це стає тоді, коли поставити перед собою питання: «Що таке право»? На цьому шляху, на нашу думку, попереду людство ще чекають великі відкриття... А ключова роль у пізнанні цього феномену очевидно нале- жить філософії права. Сьогодні надзвичайно важливим є правильно поставити питання про «право» перед наукою, тому що від цього залежить, чи правильно буде здійснюватись наукове дослідження, що має привести до правильної відповіді. Як свідчить досвід, для того, щоб отримати правильну відповідь на питання, треба правильно це питання поставити. На нашу думку, у правознавстві має існувати якесь «основне питання правознавства», розв’я- завши яке, ми зрозуміємо, що таке «право». При найближчому розгляді історії правознав- ства можна зробити висновок, що основне пи- тання правознавства має бути сформульовано наступним чином: «Право — це витвір при- роди чи людей? А якщо того й іншого, то яка роль природи і яка роль людей у творенні права?» Відповідь саме на це питання, на нашу думку, дасть можливість зрозуміти, що таке право. А зрозумівши це, люди будуть розумно користати- ся із права, уникаючи, зокрема, правового сва- вілля і правових ілюзій. Для того, щоб це відбулося слід розвивати фі- лософію права, бо призначенням філософії пра- ва, на нашу думку, є дати філософське вирішення основного питання правознавства. Тому філосо- фію права можна визначити як галузь пізнання феномену права засобами філософії. Слід зазначити, що Гуго Гроцій, розглядаючи питання, чи є правознавство наукою, писав: «Ба- гато хто до цих пір намагався надати цій галузі (юриспруденції. — О.К.) наукової форми, але ніхто не зміг цього зробити, та й, по правді ка- жучи, це неможливо було здійснити інакше як... відокремивши те, що виникло внаслідок устано- влення, від того, що виникає із самої природи» [1, c. 52]. Ця ідея особливо актуальна зараз, коли виникає гостра потреба в модернізації українсь- кої юридичної науки, виходячи з нового розу- міння, що таке «право». Якщо ж юриспруденція стане справді наукою, то можливим стануть і наукові відкриття в юриспруденції, без яких вона залишиться лише ремеслом. З огляду на викладене, можна зробити такий висновок: правознавство стає справді наукою лише тоді, коли досліджує не тільки людське на- чало права, а й його природне начало, тобто, ко- ли, вирішуючи основне питання правознавства, визнає, що право є витвором не тільки людей, а й природи. Проблему співвідношення людського й при- родного в праві розглядував також Дж. Локк. «Зобов’язання закону природи, — писав він, — не перестають існувати в суспільстві, вони лише в багатьох випадках більш чітко виражені, і у відповідності з людськими законами вони супро- воджуються відомими покараннями, для того, щоб примусити їх виконувати. Таким чином, за- кон природи виступає як вічне керівництво для всіх людей, для законодавців такою ж мірою, як і для інших. Ті закони, які вони створюють для спрямування дій інших людей, мають, так само, як і їхні власні дії і дії інших людей, відповідати закону природи...» [6, c. 341]. Таким чином, якщо Гуго Гроцій ще лише пропонував розрізняти людське і природне в праві, то Дж. Локк вже намагався дати відповідь на питання, а які ж ролі відіграють людське і природне в праві. Тому з ідеями Гуго Гроція і Дж. Локка пов’язані два важливих кроки на шля- ху до розв’язання основного питання правознав- ства. Проте, факти, що вказують на тенденцію до поширення у сучасному світі правового свавілля і правових ілюзій, і ознаки кризи юриспруденції роблять актуальними нові кроки на шляху до розв’язання основного питання правознавства, і, зокрема, до визначення ролі людського фактора у праві. І тут слід зазначити, що, на нашу думку, методологічним інструментом, придатним для здійснення наступних кроків на шляху філософ- О.М. Костенко Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 99 ського дослідження ролі людського фактора у праві може бути так званий «принцип соціаль- ного натуралізму» [Див, зокрема: 4; 5]. Він ви- водиться із загального принципу природної ці- лісності світу: усе суще на світі — це Природа у її різноманітних проявах, і нічого крім цього на світі немає. Іншими словами — усе різнома- ніття сущого має своїм спільним знаменником Матір–Природу. Тому, зокрема, на нашу думку, мають існувати деякі закони природи, спільні для усього сущого. Ці закони можна назвати «універсальною конституцією» Природи. Таки- ми законами є: закон годинника, закон обміну, закон стратифікації [дет. див: 2, c. 14–15]. Вони поширюються на усі форми Природи: і на фізич- ну, і на біологічну, і на соціальну. Отже, соціаль- ні явища є теж природними, як і фізичні чи біо- логічні, але вони є вищою формою існування Природи, яка виникає із розвитку нижчих форм: фізичної і біологічної. Виходячи з принципу природної цілісності світу, принцип соціального натуралізму можна сформулювати таким чином: соціальні явища слід розглядати як такі, що існують так само за законами природи, як і біологічні чи фізичні явища. Це означає, зокрема, що воля і свідомість утворюється у людей не для того, щоб жити поза законами природи, а, навпаки, для того, щоб жи- ти у злагоді із ними. Характеризуючи евристичні можливості принципу соціального натуралізму взагалі, і у філософії права зокрема, слід відзначити, що він придатний для того, щоб, використовуючи його, скласти правильне уявлення про природу найріз- номанітніших соціальних явищ. Драма сучасної цивілізації полягає в тому, що серед людей набу- ло поширення неправильне уявлення про приро- ду речей, яке проявляється у вигляді сваволі і ілюзій. Саме це знаходиться в основі будь-якої соціальної драми. Як наслідок, — втрачається критерій для розрізнення добра і зла, істини і не- істини, правильного і неправильного, людей хо- роших і людей поганих, соціальної норми і пато- логії тощо. Зокрема, до тих пір поки суспільство не буде правильно розрізняти людей хороших і людей поганих воно не зможе нормально розвиватися. На це вказував ще давньогрецький філософ Антисфен. А для такого розрізнення слід знайти критерій. По- треба у такому критерії є надзвичайно актуальною, особливо для сучасного українського суспільства, в якому погані люди часто знаходяться в кращому становищі, ніж хороші. Принцип соціального натуралізму надає такий критерій — це відповідність чи невідповідність того чи іншого явища законам природи. За допо- могою цього принципу можна сформулювати наступне «золоте правило»: істинне усе те, що відповідає законам природи, а неістинне усе те, що суперечить їм, добро — це те, що відповідає законам природи, а зло — це те, що їм супере- чить, хороші люди — це ті, хто живе у злагоді із законами природи, а погані — ті, хто порушує ці закони і т.д. Іншими словами: правильне те, що відповідає законам природи, а неправильне те, що не відповідає їм. Тому «золоте правило» поведінки для людей можна сформулювати так: веди себе відповідно до законів Матері– Природи. Виходячи з принципу соціального на- туралізму, на питання «Чи існує на світі Ідеал?» можна відповісти наступним чином: «Ідеалом є Природа!». Критерієм Красоти також є відповід- ність речей законам Матері-Природи. Справедли- вість, згідно із принципом соціального натураліз- му, — це спосіб вирішення проблем за законами соціальної природи: отже, і для справедливості, як і для будь-яких інших соціальних категорій, крите- рієм мають бути закони Матері–Природи. Усяке зло, будучи протиприродним, є, однак, реальним, бо реальність складають як речі природ- ні, тобто, такі, що існують у злагоді із законами природи, так і речі протиприродні, тобто, такі, що існують не у злагоді із законами природи. Наприклад, сьогодні у світі політичної гостроти набула проблема одностатевих шлюбів. Вона поля- гає в тому, що треба визначитися: одностатеві шлюби — це нормально чи це патологія. З точки зору соціального натуралізму такі шлюби за жод- них умов не є природними, і тому не можуть бути легалізовані, а тим паче прирівнюватись до шлюбу між чоловіком і жінкою. Навпаки, визнаючи одно- статеві потяги патологією, треба шукати шляхи трансформування таких потягів на нормальні, бо однаково протиприродним є як карати за односта- теві потяги, так і санкціювати їх в законодавстві, дозволяючи одностатевий шлюб. Прояви людської сваволі і ілюзій у вигляді соціального волюнтаризму і утопізму, які набули сьогодні, зокрема, в Україні надзвичайного по- ширення, свідчать про те, що нашому суспільст- ву бракує соціальної доктрини, здатної показати реформаторам як слід реформувати суспільство, не порушуючи при цьому законів природи. Така соціальна доктрина необхідна тому, що згідно з принципом соціального натуралізму ті добрі наміри, в тому числі і реформаторські, які су- перечать законам природи, несподівано для самих реформаторів, всупереч їхнім очікуван- ням перетворюються при їх здійснені на зло. Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права 100 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. Тому добрі наміри за цієї умови стають джере- лом небезпеки для людей, які про це можуть і не підозрювати, не будучи озброєними вірною соці- альною доктриною. Не маючи належної соціальної культури, що формується під впливом вірної соці- альної доктрини, реформатори повстають проти Матері–Природи, бо уражаються комплексом сва- волі й ілюзій, який, зокрема, проявляється у гаслі: «Залізною рукою заженемо людство у щастя!». Історія «волає» фактами, які свідчать про це. Відповідно до принципу соціального натура- лізму усе протиприродне (зокрема, політичний і економічний безлад, беззаконня і аморальність і т.п.) є проявом так званого комплексу сваволі і ілюзій, що вражає людей в умовах кризи соціа- льної культури. Цей же комплекс вражає і рефо- рматорів, якщо їхня соціальна культура не засно- вується на вірній соціальній доктрині. Без такої «освітлюючої» доктрини реформатори, діючи наосліп, неодмінно попадатимуть у пастку во- люнтаризму і утопізму. Завдяки доктрині соціа- льного натуралізму на шляху реформаторства можна, образно кажучи, виставити у небезпеч- них місцях попереджувальні знаки «Обережно: пастка для реформаторів!». Це стосується і ре- форм, шлях до яких було відкрито Помаранче- вою революцією в Україні. Отже, лише правильна доктрина здатна убез- печити реформаторів від попадання у надзвичай- но підступну пастку волюнтаризму і утопізму. А критерієм правильності доктрини має бути те, чи здатна вона забезпечити людям узгодженість їх- ньої волі й свідомості із природними законами суспільного життя. Доктрина соціального натуралізму, на нашу думку, відповідає вказаному критерію. В цьому переконує застосування нами принципу соціаль- ного натуралізму в наукових дослідженнях з 1993 року, в тому числі у тих, які здійснювались в рамках науково-дослідних робіт в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національ- ної академії наук України [4, c. 134]. Слід зауважити, що принцип соціального на- туралізму зовсім не означає переходу на шлях редукціонізму (тобто, теоретичного «опускання» соціальних явищ з вищого щабля розвитку при- роди до нижчих щаблів, на яких знаходяться біо- логічні і фізичні явища), для того, щоб визнати наявність у соціальних явищ природної основи. Є інший шлях визнання природної основи соціа- льних явищ, а саме: визнати відповідно до прин- ципу соціального натуралізму спільну природну основу, на якій існують і фізичні, і біологічні, і со- ціальні явища — це закони Матері–Природи, яка є «спільним знаменником» для усього сущого. Застосування принципу соціального натуралі- зму у філософії права дає підстави для висновку, що і право, будучи соціальним явищем, слід роз- глядати, як таке, що не може не мати природної основи. Але, якщо право має природну основу, то що в цьому соціальному явищі є від людей? З. Фрейд, наприклад, вважав, що соціальні ін- ститути виникають для того, щоб пригнічувати біологічні інстинкти. Звідси можна зробити висно- вок, що основою права є біологічна властивість людей мати інстинкти, які слід пригнічувати засо- бами права, тому що прояв цих інстинктів є анти- соціальним. Так можна представити фрейдистсь- кий підхід в уявленнях про антропологічний аспект права, і, зокрема, про антропогенність права. Однак, принцип соціального натуралізму до- зволяє виявити помилковість цього підходу та- ким чином. Відповідно до принципу соціального натура- лізму саме суспільство і всі суспільні явища, в тому числі і право, існують не для пригнічення біологічних інстинктів, як вважав З. Фрейд. На- впаки, вони існують для того, щоб забезпечити узгодження біологічних інстинктів людини із законами Матері-Природи. Заслугою З. Фрейда є те, що він на розвиток дарвінізму відкрив ознаки, що вказують на зв’я- зок соціальної природи людини з її біологічною природою. Однак, його помилкою було те, що він не помітив, що цей зв’язок має генетичний характер — соціальне є вищою формою природи, яка народжується із біологічної форми, і існує по- ряд з нею, а не замість неї. Тому З. Фрейд помил- ково вважав, що соціальне виникає для пригнічен- ня біологічного. Це він приписував і праву. Проте, виходячи із принципу соціального на- туралізму, соціальне, в т.ч. і право, не має ан- тибіологічного характеру, так само, як і біоло- гічне не має антисоціального характеру: вони пов’язані між собою генетично, а не існують антагоністично. Біологічне має не антисоціальний характер, а протосоціальний. Саме завдяки існуванню біоло- гічних інстинктів, що мають біологічну природу, у людей розвиваються властивості, що мають соціальну природу, і люди стають здатними до суспільного життя. Усі соціальні властивості людини — це вища форма розвитку її біологіч- них інстинктів, причому соціальне в людини на- шаровується на біологічне, а не руйнує його. З принципу соціального натуралізму антропо- логічний аспект права полягає не в тому, що право О.М. Костенко Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 101 виникає для пригнічення усіх біологічних інстинк- тів людей, як вважав З. Фрейд, а в тому, що право виникає для забезпечення свободи тих біологічних інстинктів, які проявляються у відповідності з за- конами соціальної форми природи, і для пригні- чення тих біологічних інстинктів, які проявляються всупереч законам соціальної форми природи. Таким чином, людський фактор в праві не можна визначати, виходячи з уявлення, що право є продуктом конфлікту між соціальним і біологі- чним, як вважав З. Фрейд. Надзвичайно важливим для філософського дослідження людського фактора у праві є вирі- шення питання, сформульованого Дж. Локком: «Чи існує відображення закону природи в душі людини?» При цьому слід зауважити, що Дж. Локк під «законом природи» розумів закон, що є витвором Матері–Природи, а не людей, вважаю- чи, що саме ним має керуватись як будь-який законодавець, так і будь-яка людина, на яку та- кож поширюється рукотворне законодавство. Провівши відповідне дослідження, Дж. Локк досить обґрунтовано робить висновок, що «закон природи» не записано від народження в душі людини [6, c. 12]. Люди обдаровані лише здатні- стю пізнавати «закон природи». Виходячи з того, що право як феномен люд- ського суспільства має засновуватися на «законі природи», Дж. Локк категорично заперечує пра- вдивість прислів’я «Глас народу — глас Божий». «...Яке невірне, яке підступне це твердження, – пише він, – які нещастя воно таїть в собі, з якими партійними пристрастями, з яким жорстоким уми- слом кидали в натовп це зловісне прислів’я... Чи існує що-небудь настільки нечестиве, настільки безбожне, настільки противне праву божому і люд- ському, до чого коли–небудь не закликав шаленію- чий натовп в своїй згоді, або — краще — у зговорі? Ми знаємо, що це приводило до нищення храмів божих, до безмежної брутальності і мерзотності, до зневаження законів...» [6, c. 26]. Таким чином, не лише властивості людини, а й властивості народу не можуть бути причиною існування права — вони можуть бути лише умо- вою його, надаючи законам природи форму того чи іншого законодавства держави. Однак, ця фо- рма, будучи залежною від властивостей людини і народу, і, зокрема, від волі і свідомості людей, може бути як такою, що відповідає законам при- роди, так і такою, що не відповідає їм. Це означає, що законодавство держави, навіть тоді, коли воно відображає волю і свідомість на- роду, може суперечити законам природи. Таке буває у випадках, якщо соціальна (тобто полі- тична, економічна, правова, моральна) культура народу знаходиться у стані кризи. Тому, аби не закріпити у формі законодавства свавілля і ілюзії народу, Дж. Локк вважав правильним «зверта- тись не до більшості, а до більш мудрих і прони- кливих» [6, c. 6]. Бо більш мудрі і проникливі — це ті, хто пізнав закони природи, в т.ч. закони природного права. До речі, якщо розглядати ці ідеї Дж. Локка з позиції соціального натуралізму, то з цього ви- пливає так звана «культурно-владна» концеп- ція демократії, що може мати значення як для теорії, так і для практики демократії. Ця концепція полягає в тому, що демократія розглядається не просто як влада народу, а як влада народу, що має належну соціальну (в т.ч. політичну, економічну, правову, моральну) куль- туру. Розбудувати демократію без соціальної культури людей неможливо, бо завжди в резуль- таті такого будівництва із рук будівничих буде виходити «псевдодемократія», коли свавілля і ілюзії пануватимуть в державі і замість демокра- тизму в суспільстві розвинеться одне з двох: або криміналізм, або альтернативно йому, тоталіта- ризм. Третього не дано! Що стосується державної влади, то з принци- пу соціального натуралізму випливає наступний висновок: найкращою є та державна влада, яка найкраще втілює у своїй діяльності владу над людьми Матері–Природи, діючи за її законами. А таке втілення залежить від людського фактора. З огляду на зазначене вище, можна стверджу- вати, що принцип соціального натуралізму є тим ключем, який відкриває шлях до пізнання ролі людського фактора у праві, а також в державній владі та інших соціальних інституціях. Відповідно до принципу соціального натураліз- му основне питання правознавства у філософії права може бути вирішене наступним чином: у творенні права природний фактор відіграє ту роль, що природа створює закони, які ми називаємо «за- конами природи», а людський фактор відіграє ту роль, що люди надають «законам природи» соціа- льної форми, яку ми називаємо «законодавством», або «нормативно-правовими актами». З принципу соціального натуралізму випливає наступне правило для законодавця і судді: те чи інше діяння може визнаватися злочином лише тоді, коли воно порушує природні закони сус- пільного життя. Тільки за такі діяння має пере- бачатися кримінальна відповідальність у кримі- нальних кодексах і тільки щодо таких діянь ма- ють застосовуватись кримінальні кодекси. Тому слід притримуватись презумпції: будь-яке діян- Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права 102 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. ня, передбачене у кримінальному кодексі, є та- ким, що суперечить законам соціальної природи, тобто, являється протиприродним. З огляду на таке вирішення основного питан- ня правознавства, право можна визначити так: право – це заснований на законах природи, яким надано форми законодавства і правової практи- ки, інститут забезпечення соціального порядку, сприятливого для нормального існування людей в суспільстві. Визначене таким чином право забезпечує со- ціальний порядок тим, що воно є засобом узго- дження проявів волі і свідомості людей з законам природи. Звідси, на нашу думку, і слід виводити роль людського фактора у праві. Очевидно, ця роль полягає у тому, що люди надають законам при- роди, за якими існує суспільство, форму законо- давства, або, як його ще називають, «позитивно- го законодавства», а також в тому, що люди самі приводять в дію законодавство. Іншими словами, для того, щоб вивести роль людського фактора у праві, треба розв’язати проблему антропогенності права, тобто, пробле- му меж залежності права від властивостей люди- ни та її діяльності. Особливо гостро ця проблема постає у зв’язку із реформою права, як це, зокре- ма, має місце сьогодні в Україні. Розглядаючи роль людського фактора в праві, основне питання правознавства можна модифі- кувати так: «Людина — творець права в цілому, чи лише законодавства і правової практики як позитивного аспекту права, який у єдності з приро- дним аспектом утворює феномен права?» І відпо- відь на це питання має бути такою: «Людина — творець не права в цілому, а лише законодавства і правової практики, тобто лише позитивного аспек- ту права, який у єдності з природним аспектом утворює феномен права». Це, очевидно, і складає антропогенність права. Аналогічним чином мож- на визначити антропогенність держави. Спеціальною галуззю науки, яка досліджува- тиме людський фактор у праві очевидно має бути правова антропологія. Зокрема, вона має дослі- джувати роль властивості людей у творенні пра- ва, якщо під правом розуміти закони природи, так чи інакше втілені волею і свідомістю людей в законодавстві держави і правовій практиці. Так само можна говорити і про державницьку ан- тропологію, що має досліджувати роль людсь- кого фактора у творенні держави. Яке ж теоретичне і практичне значення ви- кладеної вище концепції ролі людського фактору у творенні права, сформульованої з допомогою принципу соціального натуралізму? Теоретичне значення цієї концепції полягає в тому, що вона, даючи правильне уявлення про роль людського фактору у творенні права, запо- бігає як перебільшенню цієї ролі в правовій док- трині, так і применшенню її, тобто, дозволяє уникнути як правового волюнтаризму, так і за- конодавчого нігілізму. Практичне значення концепції ролі людського фактору у творенні права полягає в тому, що во- на вказує наступне: законодавство держави і правова практика мають вдосконалюватись та- ким чином, щоб найповніше втілювати закони природи і, зокрема, закони природного права. І ще один висновок випливає із дослідження людського фактору у праві із позиції соціального натуралізму: законодавство у державі не лише створюється волею і свідомістю людей, а й при- водиться ними в дію. Таке уявлення про законо- давство дозволяє сформулювати так звану ін- струментальну концепцію законодавства. Відпо- відно до цієї концепції, законодавство в державі має розглядатися як інструмент, який діє не са- мочинно, а лише тоді і так, коли і як його засто- совують люди. Іншими словами, людський фак- тор в праві полягає ще й в тому, що від властиво- стей людей залежить як законодавство, що ними застосовується, буде діяти. Визначальною влас- тивістю людей, від якої це залежить, є їхня соці- альна культура, що має розглядатися як міра узгодженості волі і свідомості людей із зако- нам соціальної природи. Без належної соціальної культури людський фактор буде проявлятися у вигляді зловживання законодавством. З інструментальної концепції законодавства випливає наступний висновок: яким би досконалим не було законодавство, зав- жди існує можливість ним зловживати. Ця мож- ливість і реалізується тими, хто не має належної соціальної культури. Отже, навіть при найкращому законодавстві людський фактор в праві може проявлятися у вигляді зловживання цим законодавством, якщо той, хто користується ним як інструментом, не має належної соціальної культури. У свій час Ф. Ніцше поставив парадоксальне, на перший погляд, питання — чи може бути мо- раль шкідливою? Так само можна сформулювати наступне питання — чи може бути право шкід- ливим? На нашу думку, право, як і мораль, може бути не лише корисним, а й шкідливим. Така відповідь випливає із запропонованої вище кон- цепції ролі людського фактора в праві, яка при- О.М. Костенко Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 103 датна також для пояснення ролі людського фак- тора в моралі. Якщо законодавство неадекватно відображає закони природи, або якщо люди через свою сва- волю та ілюзії зловживають законодавством, то право стає шкідливим. Так само, якщо моральні приписи, сформульовані людьми, неадекватно відображають закони природи, або якщо люди через свою сваволю та ілюзії зловживають цими моральними приписами, мораль теж стає шкід- ливою. І тому, неправий був Ф. Ніцше, який, від- повідаючи на сформульоване ним питання «Чи може мораль бути шкідливою?», стверджував, що будь-яка мораль шкідлива. Насправді, шкід- ливою є лише та мораль, в якій людський фактор відіграє неправильну роль. Це стосується і права. Зокрема, мораль і право можуть бути шкідливим тоді, коли законодавство і моральні приписи за- старіли і вже неадекватно відображають ті зако- ни природи, за якими існує нове суспільство, що виникає в результаті розвитку замість старого. Сократ, наприклад, осягнувши своїм генієм нову, прогресивну мораль, мав усі підстави вважати мораль своїх сучасників шкідливою, бо, будучи застарілою, вона стала гальмом на шляху суспі- льного прогресу. Так само можна сказати, що право, яке існувало в Афінах до Солона, чи пра- во, яке існувало у Франції до Наполеона, теж стало на той час шкідливим і тому було рефор- мовано, тобто, замінено новим, що мало вже ко- рисні властивості для нового суспільства. Отже, саме через людський фактор може від- буватися руйнація старої чи, навпаки, розбудова нової моральності в суспільстві, під якою слід розуміти моральний порядок, адекватний зако- нам природної моралі, а також руйнація старої чи розбудова нової законності суспільства, під якою слід розуміти правовий порядок, адекват- ний законам природного права. Чи буде людський фактор проявлятися в мо- ралі і праві саме таким чином — залежить від соціальної культури людей. Цей висновок має також кримінологічне зна- чення. Зокрема, дослідження в рамках започат- кованого в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького нового наукового напряму — полі- тичної кримінології — вказують на те, що люд- ський фактор слід розглядати як такий, що віді- грає визначальну роль в тому, що із чинного за- конодавства люди здатні отримувати не лише законну, а й злочинну користь, порушуючи пра- вовий порядок шляхом зловживання законодав- ством. Особливо виразно це проявляється в ко- рупції, якщо на її корені поглянути не з точки зору «Чому чиновники беруть хабарі?», а з точки зору «Чому громадяни дають хабарі?». Знайшовши відповідь на останнє питання, можна скласти правильне уявлення про роль людського фактору у творенні такого виду безза- коння як корупція. У світлі цього стає очевиднішим, що корупція існує не лише тому, що хтось бере хабарі, а й тому, що хтось їх дає, не маючи належної соціа- льної культури для того, щоб задовольняти свої потреби законним способом. Тому, на нашу дум- ку, утвердження правового порядку, і, зокрема, успішна протидія корупції та іншим криміналь- ним перешкодам на шляху прогресу українсько- го суспільства, неможлива без підвищення рівня соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян, від якої залежить дія людського фактора в забезпеченні правового порядку. У зв’язку з цим утопічними видаються сподівання на те, що корупцію можна подолати шляхом впливу лише на тих, хто бере хабарі, не сприяючи розвитку соціальної, в т. ч. антикримі- нальної і, зокрема, антикорупційної культури у тих, хто дає хабарі. Слід, очевидно, діяти за принципом: якщо за- вдяки належному рівню культури громадяни пе- рестануть давати хабарі, то чиновники внаслідок цього втратять можливість їх брати. Це випливає з того, що соціальна культура людей визначає чи буде беззаконня в суспільстві, і як саме буде дія- ти законодавство в державі, якщо люди будуть його застосовувати. Якщо ж соціальна культура людей визначає як буде діяти законодавство в державі, з цього випливає, що соціальна культура людей, в тому числі і їхня правова культура, вище Конституції і будь-яких інших законів, бо саме завдяки їй лю- ди приводячи в дію законодавство, роблять це у відповідності із законами Вищого Законодавця, яким є Мати–Природа. Можна стверджувати, що існує наступна закономірність: кожен народ має таке право, яке визначається його соціальною (в тому числі правовою) культурою. Інакше кажучи: яка соціальна культура народу — таке у нього і право. На це вказує і тлумачення співвід- ношення «благодаті і закону», запропоноване, зокрема, апостолом Павлом. «Гріх не має над вами панувати, бо ви не під законом, але під бла- годаттю», — писав апостол Павло у своєму По- сланні до римлян (глава 6, вірш 14). «Закон» апос- тол Павло визначав як засіб для пізнання гріха: «Законом пізнається гріх» (Послання до римлян глава 3, вірш 20). Що стосується «благодаті», то є усі підстави вважати, що цим словом він називав Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права 104 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. стан узгодженості волі і свідомості людини з Бо- гом, який людина отримувала через свою віру в Бога. Якщо Бога розуміти як Природу, то й благо- дать має розумітися як культура людини, тобто стан узгодженості її волі і свідомості з Природою. Отже, як в християнській ідеології стверджу- ється, що від «благодаті» залежить, як буде лю- дина користуватися «законом», так і в юридичній науці слід вважати, що від «культури» людини залежить як вона буде користуватися «законо- давством, прийнятим в державі». Звідси, зокрема, і треба у філософії права, юри- дичній науці, а також у правовій антропології ви- ходити, визначаючи роль людського фактору в праві, бо право – це і є, зокрема, використання лю- дьми «законодавства, прийнятого в державі». Однією із форм існування соціальної культу- ри людини є доктрина, в т.ч. і правова. Тому, ви- кладена вище концепція ролі соціальної культу- ри людини в праві сприяє також розвитку конце- пції ролі доктрини в праві, зокрема, ролі доктри- ни природного права. Без доктрини не може ефективно діяти люд- ський фактор в праві, зокрема, люди не можуть творити належне законодавство і належним чи- ном його використовувати у правовій практиці, бо лише з допомогою доктрини можна пізнати ті закони природи, на яких має засновуватися пра- во. Філософія права, використовуючи принцип соціального натуралізму, може, на нашу думку, сприяти розвитку нової правової доктрини. Зок- рема, завдяки зазначеному принципу вона від- криває нові можливості для розвитку таких скла- дових понять правової доктрини як свобода волі, безпека, справедливість, влада, правопорушення, вина, покарання тощо. Свобода волі, згідно з принципом соціального натуралізму, — це здатність людини проявляти свою волю як у вчинках, що не порушують зако- ни природи, так і у вчинках, які порушують за- кони природи. Яким буде прояв свободи волі залежить від того стану, в якому вона знаходить- ся. А знаходитися вона може або у стані узго- дженності із законами природи (волю у цьому стані можна назвати «правильною» волею), або у стані неузгодженості із законами природи (волю у цьому стані можна назвати «неправильною» волею, що по-іншому ще називається сваволею). Якщо воля є «правильною», то вона проявиться у вчинені людиною доброчину, а якщо «неправи- льною», тобто сваволею, то її проявом буде зло- чин. Але в обох випадках має місце свобода волі. Звідси можна зробити висновок, що свобода лю- дини в суспільстві — це незалежність її від будь– чиєї сваволі, завдяки чому вона має можливість жити за законами природи. Безпека людини в суспільстві — це стан за- хищенності її від будь–чого, що може позбавити її можливості жити за законами природи. Іншими словами — це стан захищенності свободи жити за законами природи. Справедливість, — виходячи з принципу со- ціального натуралізму, — можна визначити як відповідність проявів волі людей законам приро- ди, зокрема законам природного права. Влада — це здатність підкоряти волю людей, що може проявлятися або у підкоренні волі лю- дей законам соціальної природи, або у підкорен- ні волі людей чиїсь сваволі. Найвищою владою для людини є влада Матері–Природи. Тому владі інших людей (в т.ч. державній владі) будь-яка людина має підкорятися остільки, оскільки ці люди реалізують владу Матері–Природи, а не власну сваволю. Застосування принципу соціального натуралі- зму приводить до висновку, що будь-яке право- порушення (конституційне, цивільне, адміністра- тивне, кримінальне тощо) має розглядатися як порушення законів соціальної природи, яким за- конодавець надав форму законодавства. Вина особи у правопорушенні — це прояв її волі і свідомості, не узгоджених із законами со- ціальної природи, у вигляді вчинення правопо- рушення. Покарання особи у праві – це передбачена чин- ним законодавством соціальна реакція на прояв комплексу сваволі і ілюзій (тобто, волі і свідомості, неузгоджених із законами соціальної природи) у вигляді порушення законів соціальної природи. Ці та інші висновки, отримані завдяки засто- суванню принципу соціального натуралізму як методологічного принципу філософії права, мо- жуть сприяти розвитку правової доктрини, по- трібної, зокрема, як законодавцю, так і практиці застосування законів. Найкращим законодавцем є той, хто користу- ється найкращою правовою доктриною. Так са- мо, той, хто користується найкращою правовою доктриною, найкраще застосовує законодавство, прийняте в державі, тобто, створює найкращу правову практику. Образно кажучи, законода- вець чи юрист без правової доктрини — це «ве- ршник без голови». Тому, нагальним є підвищення ролі наукового (доктринального) тлумачення законодавства при здійсненні правосуддя в Україні [3, c. 34–35]. О.М. Костенко Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 105 В міжнародному праві, а також в національ- ному праві, наприклад, Англії доктрина є одним з джерел права. Не можна, на нашу думку, обійтися без пра- вової доктрини, зокрема, при здійснені правосу- ддя Конституційним Судом, тому що для тлума- чення Конституції, що має найвищу юридичну силу, не існує ще вищого законодавства, на яке можна було б опертися суддям. Їм нічого не за- лишається для опертя, як правова доктрина, що відображає закони природного права, тобто, за- кони, дані Вищим Законодавцем — Матір’ю– Природою. Отже, лише завдяки правовій докт- рині судді Конституційного Суду можуть отри- мати критерії для тлумачення Конституції. Тому найкращим суддею Конституційного Суду є той, хто має найкращу правову культуру і озброєний найкращою правовою доктриною. При найближчому розгляді рішень Конститу- ційного Суду можна помітити, що найбільш об- грунтовими є ті рішення, які спиралися на правову доктрину, зокрема, на доктрину природного права. Очевидно, що в Україні, як і в інших країнах, має відбуватися процес «науковізації» правосуд- дя. Міф про те, що наука може позбавити суддю незалежності, має бути розвіяний. Незалежність суду від науки, в т.ч. юридичної, — це абсурд, який всіляко маскують антинауковими міфами ті, хто хотів би використати суддівську незалеж- ність для прийняття свавільних рішень. Так зва- ний «юридичний обскурантизм» в судочинстві завдає істотну шкоду правосуддю. Юридичній науці за своїм визначенням властиво протистоя- ти цьому обскурантизму, тому вона повинна ста- ти повноправним учасником судового процесу в ім’я досягнення мети правосуддя. Крім того, «науковізація» судочинства спри- ятиме реалізації принципу незалежності суддів, тому що справді незалежним від будь–чийого свавілля суддя може бути лише тоді, коли буде здатним приймати правильне рішення з тих чи інших проблем, які перед ним постають. А саме сприяти правильному вирішенню проблем і є при- значенням науки, в тому числі і юридичної. Най- кращий спосіб протидіяти чужій сваволі — це спи- ратися на закони природи, що пізнаються з допо- могою науки. Не може бути незалежним суддя, який не має правової культури, що формується з допомогою юридичної науки. Така незалежність може проявлятися лише у вигляді свавілля. Отже, правова культура судді, що формуєть- ся, зокрема, з допомогою юридичної науки, є тим людським фактором, який забезпечує йому неза- лежність від будь-якого свавілля. Усі суди мають бути законом зобов’язані роз- глядати висновки науковців про наукове (докт- ринальне) тлумачення чинного законодавства, якщо про такий розгляд чинного законодавства заявлено клопотання учасника судового процесу, і давати цьому висновку відповідну оцінку. Так само, як за чинним законодавством суд діє сто- совно висновків спеціалістів в неюридичних га- лузях науки. На нашу думку, «правовий статус» наукового (доктринального) тлумачення законодавства має бути визначено в процесуальному законодавстві України. Можливо, слід було б законодавчо закріпити і таку форму участі юридичної науки в судочинст- ві як «правові (судові) консиліуми», що можуть призначатися у зв’язку із виникненням проблем в застосуванні судами чинного законодавства, вирішення яких потребує доктринального (нау- кового) тлумачення. Це, безумовно, також спри- яло б правильному функціонуванню людського фактора в праві, і повнішому використанню його можливостей. Якщо аналогічним чином досліджувати роль людського фактора у творенні держави, то мож- на побачити, що ця роль є аналогічною ролі люд- ського фактора у творенні права. Держава, як і громадянин, у своїй діяльності керується волею і свідомістю, притаманною лю- дям. А це означає, що діяльність держави, як і громадянина, залежить від того стану, в якому знаходиться воля і свідомість людей, які цю дер- жавну діяльність здійснюють. Із зазначеного можна зробити висновок: якщо і діяльність держави, і діяльність громадянина однаковою мірою є проявами притаманної лю- дям волі і свідомості, то в суспільстві має існува- ти принцип рівності держави і громадянина перед законом і судом. Без цього не може бути реалізовано принцип верховенства права в будь- якій країні, в тому числі і в Україні. І ще один висновок, який випливає із запро- понованої вище концепції ролі людського факто- ра у праві. Його можна сформулювати так: право України відрізняється від права країн Європей- ського Союзу перш за все людським фактором, а цей фактор визначається соціальною культурою громадян, які творять законодавство і які засто- совують його. Отже, проблема узгодження укра- їнського права з правом країн Європейського Союзу – це перш за все проблема узгодження соці- альної культури громадян України з соціальною культурою громадян країн ЄС. І особливо актуаль- ною в зв’язку з цим є проблема узгодження україн- Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права 106 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. ської правової доктрини з правовою доктриною, на якій засноване право країн ЄС. Без участі людського фактора українське пра- во не вдасться узгодити з правом країн ЄС. Спо- дівання на це — утопія. Текст українського зако- нодавства очевидно можна привести у відповід- ність із текстами законодавства країн ЄС, але без «європеїзації» соціальної культури громадян України, і, зокрема, без «європеїзації» українсь- кої правової доктрини, цей текст буде все рівно застосовуватись по-українськи, тобто, відповідно до стану українського людського фактора. Це лише деякі висновки, до яких приводить філософське дослідження феномену права з по- зиції соціального натуралізму. Викладена тут концепція природного і людського у праві може, на нашу думку, сприяти розробці доктрини для правової реформи в сучасній Україні. Перелік літератури 1. Гроций Гуго. О праве войны и мира. — М., 1994. 2. Костенко О. М. Принципи «універсаль- ної конституції» природи // Трибуна. — 1993. — № 8–9. — С. 14—15. 3. Костенко О. М. Наукове (доктринальне) тлумачення законів та його роль у здійсненні правосуддя // Право України. — 2000. — № 6 — С. 34—36. 4. Костенко О. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримі- нології // Вісник Академії правових наук Украї- ни. — 2004. — № 4. — С. 133—145. 5. Костенко О. М. Феномен права у світлі соціального натуралізму // Часопис Київського університету права. — 2005. — № 2. — С. 3—12. 6. Локк Дж. Сочинения в трех томах. Т. 3. — М., 1988. А. Н. Костенко СОЦИАЛЬНЫЙ НАТУРАЛИЗМ КАК МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ ПРИНЦИП ФИЛОСОФИИ ПРАВА Применяя сформулированный им принцип социального натурализма как методологический прин- цип философии права, автор исследует философскую проблему соотношения природного и человече- ского в праве. С помощью полученных в результате этого новых представлений о праве в статье предлагается решение актуальных проблем теории и практики современной юриспруденции. O. M. Kostenko THE SOCIAL NATURALISM AS A METHODOLOGICAL PRINCIPLE OF THE PHILOSOPHY OF LAW Applying the principle of the social naturalism, formulated by the author, as a principle of the philosophy of law, the author examines the philosophical issue of the correlation between the natural and the human in law. Based on contended researched new views on law, the article suggests the ways they may be instrumen- tal in resolving contemporary theoretical and practical issues of the modern jurisprudence.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13439
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1818-992X
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T00:26:20Z
publishDate	2007
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Костенко, О.М. 2010-11-09T12:25:05Z 2010-11-09T12:25:05Z 2007 Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права / О.Б. Костенко // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 98-106. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13439 Як це не дивно, але феномен права, що виник разом із появою людства і супроводжує життя кожної людини, залишається, поки що, непізнанною таємницею. Особливо очевидним це стає тоді, коли поставити перед собою питання: «Що таке право»? На цьому шляху, на нашу думку, попереду людство ще чекають великі відкриття... А ключова роль у пізнанні цього феномену очевидно належить філософії права. Применяя сформулированный им принцип социального натурализма как методологический принцип философии права, автор исследует философскую проблему соотношения природного и человеческого в праве. С помощью полученных в результате этого новых представлений о праве в статье предлагается решение актуальных проблем теории и практики современной юриспруденции. Applying the principle of the social naturalism, formulated by the author, as a principle of the philosophy of law, the author examines the philosophical issue of the correlation between the natural and the human in law. Based on contended researched new views on law, the article suggests the ways they may be instrumental in resolving contemporary theoretical and practical issues of the modern jurisprudence. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права та праворозуміння Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права Социальный натурализм как методологический принцип философии права The social naturalism as a methodological principle of the philosophy of law Article published earlier
spellingShingle	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права Костенко, О.М. Філософія права та праворозуміння
title	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права
title_alt	Социальный натурализм как методологический принцип философии права The social naturalism as a methodological principle of the philosophy of law
title_full	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права
title_fullStr	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права
title_full_unstemmed	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права
title_short	Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права
title_sort	соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права
topic	Філософія права та праворозуміння
topic_facet	Філософія права та праворозуміння
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13439
work_keys_str_mv	AT kostenkoom socíalʹniinaturalízmâkmetodologíčniiprincipfílosofííprava AT kostenkoom socialʹnyinaturalizmkakmetodologičeskiiprincipfilosofiiprava AT kostenkoom thesocialnaturalismasamethodologicalprincipleofthephilosophyoflaw

Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права

Institution

Similar Items