Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе)
Вопрос о взаимосвязи правопонимания и понимания свободы является вечной проблемой социального самоопределения человечества, трагический характер бытия которого очень часто определялся конкуренцией разных смыслов, заключенных (даже в «криминальном» значении этого слова) в феномене свободы. Именно при...
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13448 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) / О.Б. Костенко // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 93-97. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860252444165931008 |
|---|---|
| author | Костенко, О.Б. |
| author_facet | Костенко, О.Б. |
| citation_txt | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) / О.Б. Костенко // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 93-97. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Вопрос о взаимосвязи правопонимания и понимания свободы является вечной проблемой социального самоопределения человечества, трагический характер бытия которого очень часто определялся конкуренцией разных смыслов, заключенных (даже в «криминальном» значении этого слова) в феномене свободы. Именно природа права является универсальной онтологической основой для разрешения конфликта между субъективной свободой (свободой субъекта) и свободой социума. При
этом право не только отзеркаливает реальность как социальный образ хаоса свободы, но и дает возможность сконструировать новую реальность, новое пространство свободы, создать новые параметры ее интерпретации. И парадокс – само право превращается в одно из измерений свободы. Именно
свобода становится эвристическим движением к открытию в пределах права новой реальности, которая трансформирует уже существующие правовые ценности и нормативные механизмы. Возникает новая форма самоинтерпретации свободы – быть методом открытия нового в правовой реальности, нового как непредсказуемого и возможно опасного.
The issue of the interrelation between the understanding of the law and understanding of freedom is an
eternal problem of the social self-determination of the mankind which tragic character of life has been often
defined by the competition of the different senses concluded (even in «criminal» value of this word) in the
phenomenon of freedom. The nature of the law has a universal ontologic basis for the resolution of conflict
between the subjective freedom (freedom of the subject) and the freedom of society. Thus the law not only
displays the reality as such as the social image of the chaos of freedom, but also enables to design the new
reality, new space of freedom, to create new parameters of its interpretation. And paradoxically the law turns as one of measurements of freedom. Freedom becomes the heuristic movement to opening within the limits
of the law of a new reality which transforms already existing legal values and normative mechanisms. There
is a new form of self-interpretation of freedom is to be a method of opening of the new in the legal reality
new as unpredictable and probably dangerous.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:45:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА І ПРАВОРОЗУМІННЯ
Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 93
О. Б. Костенко
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
СВОБОДА ЯК ЕВРИСТИЧНИЙ ПРИНЦИП ПРАВОРОЗУМІННЯ
(філософсько-правове есе)
Питання щодо взаємозв'язку права та свободи
є одвічною проблемою соціального самовизна-
чення людства, трагічний характер буття якого
дуже часто визначався конкуренцією цих понять.
Розуміння права як форми зовнішнього — з по-
зиції конкретного індивіда — соціальне органі-
зованого примусу (при цьому можливо і байдуже
ставлення до самого його носія — держави, кор-
порації, пана і т.п.) сприймає особисту свободу
індивіда як можливість, як фрагмент цього гло-
бального правового примушення, юридичного
свавілля, що може бути сфокусований щодо ін-
шого суб'єкта (іншої особистості, соціальної гру-
пі, народу). Таким чином, свавілля та порушення
свободи може розглядатися як загальний закон
природи, що виявляється у взаємовідносинах
будь-яких суб'єктів навіть в тій ситуації (мрія
Руссо), коли існує діалектична тотальність полі-
тичного буття цілісного політичного суб'єкта —
народу — в його гармонійній розчленованості на
громадян, що його складають.
Питання про свободу залишається відкритим,
якщо навіть соціальне мислення кожного з цих
індивідів «клоновано» правовою діалектикою
(мрія Гегеля), що зв'язує поняття свободи з ієра-
рхією моральних соціальних цінностей шляхом
самого розуму (мрія Канта), необхідність прису-
тності та реалізації якого також генерує уявлення
про «зв'язаність» людини, людської спільності
фундаментальною ідеальною якістю.
Отже, питання про свободу є питанням про
причину (для одних природно, а для інших шту-
чно) порушеної цілісності самого суб'єкта соціа-
льного запитування, про можливості та наслідки
міжсуб'єктної взаємодії в контексті початкової
невпевненості кожного з суб'єктів у стихії влас-
ного дискретного існування, що повністю не
зникає навіть тоді, коли самі індивіди в своїй су-
купності з іншими усе ж таки визначають для
себе правила гри з назвою — свобода. При цьому
виникає запитання: чи набуває індивід під час
цього визначення ще більшої свободи, чи обме-
жує її в певних інтересах, генеруючи своєрідну
«мазохистську етику» правового лібералізму? І
чи не припускає сьогоднішня загальна констата-
ція байдужості наших громадян до формальних
прав і свобод деяке інше уявлення про свободу
взагалі в порівнянні з автономними представни-
ками західної цивілізації? Згадаємо в цьому зв'я-
зку софістів Стародавньої Греції, які уявляли
право як щось більш високе, безумовне, природ-
не, як справжнє джерело моральної природи лю-
дини, яке вона, проте, дуже часто зраджує, ство-
рюючи волевстановлене, власне людське право,
що межує із свавіллям і зловживанням владою.
Отже, ще не будучи реально відтвореним та іде-
ально зафіксованим, цілісне уявлення про свобо-
ду як про всезагальний, природний і соціальний
закон вже з самого початку наражалося на де-
струкцію та скепсис. Ось чому й сьогодні всі
спроби визначити суттєвість свободи та її значи-
мість у сфері правового буття зв'язані з метаісто-
ричною реакцією відторгнення «свободою»
будь-якого змісту, що ззовні нав'язується їй.
Свобода неможлива без деякої вільної якості
в самому уявленні про свободу. Йдеться про
«свободу» самого поняття, самого слова «свобо-
да». Свобода неможлива без гімну тавтології! У
свободи є право не боятися, а тому і не ховатися
в своєму відчуженому визначенні, тобто за ін-
шими словами та значеннями. А тому свобода —
це свобода і нічого більше. Визначаючи свободу,
ми знищуємо її як свободу, ми не віримо в неї! І
все ж таки спробуємо визначити свободу, спробує-
мо відштовхнутися від її нескінченної замкнутості
в собі. Свобода є природно-емоційним континуу-
мом. Це стан наших відчуттів, що летять в безкра-
йому просторі уявлень про себе. Свобода як слово
незрозумілим чином впливає передусім на наші
почуття, залишаючись при цьому носієм універса-
льно-ідеального значення як такого.
Відношення між свободою як мислимим і по-
чуттєвим породжує своєрідний парадокс: щоб
бути дійсно (водночас думкою та почуттям) ві-
льним, необхідно уявити можливість свободи від
самої свободи! Уявити можливість відмовитися
від неї! У цьому є діалектика свободи! Чи вільні
ми в постійній ідентифікації свободи як свободи?
Чи вільні ми у своїй свободі? Чи не обмежені
нею? А тому, як свідомо так і несвідомо, ми по-
стійно випробуємо нашу свободу на свободу, на
міцність зв'язку з нею, на можливість залишити її
в будь-який момент.
О.Б. Костенко
94 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V.
І ось тут наша рефлексія, наше мислення за-
вдяки єдності свободи думки та думки про сво-
боду, з'єднавши в собі вільний дух і дух свободи,
заявляють про єдність свободи як свого власного
початку і свободи як принципу всесвіту. Але для
почуття ця єдність є примарною, а свобода поза
почуттям свободи є чимось стороннім, трансцен-
дентним і, можливо, конфліктним для почуття.
Ось чому в своїй обміркованій реальності та
дійсності (не як самообман або ілюзія) свобода,
яку ми уявляємо існуючою поза нами для нашого
почуття, втілюється в щось трагічне та похмуре, і
постаттю гобсовського Левіафана втручається в
наше самовизначення. Для почуття як природної
основи індивіда єдність думки та її спекулятив-
ного творіння – об'єкта, що є центром всесвітньої
свободи, що вільно (!) оцінює потенціал нашої
власної свободи, є підставою природного роз-
двоєння антропологічних цінностей. Для почуття
свободи умоглядне буття свободи як сутності,
що перебуває поза ним, обертається для нас як
носіїв цього почуття безглуздою та безнадійною
проблемою свободи Бога. Якщо ми не є абсолю-
тним центром унікальної і тільки нам притаман-
ної природної свободи, то значить є щось інше,
що існує поза нами, бачить нас з боку, і жах...
володіє невідомою нам якістю, гідністю та поча-
тком – свободою! Відчуття паралельного прос-
тору свободи як принципу в мені і свободи як
принципу поза мною, сполучається в усвідом-
ленні розірваності та відчуженості як принципу
соціального буття. Тим більше, якщо спроби до-
сягнути цієї вже неспекулятивної єдності вияв-
ляються приреченими (тому що за цими спроба-
ми ми спостерігаємо з боку). І тільки мислення
намагається прийти до нас (до нашого почуття
свободи) на допомогу, прагнучи хоча б умогляд-
но врятувати його (почуття свободи) самодоста-
тність. Конструюється простір комунікації, кон-
сенсус двох континуумів свободи – моєї, вашої,
нашої свободи та свободи всього того, що не є
мною, вами, нами, що ігнорується в усіх інших ча-
стинах універсуму. При цьому від самого почуття
свободи вимагається достатньо мужності для з'ясу-
вання та усвідомлення меж цього простору, що
зв'язане із процесом порівняння й оцінки вашої
свободи та свободи спільності, до якої ви належите
(свободи держави, свободи народу, свободи всього
соціуму як суб'єкта, як людства в цілому).
Отже: свобода в нас і свобода поза нами! Як
не згадати в цьому зв'язку принцип доповненості
Нільса Бора в ситуації, коли важко визначити
цілісність об'єкта, що вивчається, або явища. Так,
визначаючи принцип діалектичного співіснування
свободи як атрибута всесвіту і свободи як мікроко-
сму нашої індивідуальності, ми приходимо до на-
ступного співвідношення: чим більше я зайнятий
своєю свободою, чим менше я думаю про свободу
будь-яких суб'єктів поза мною, тим далі я ухиляю-
ся від розуміння та визнання їхньої свободи, оці-
нюючи на собі тільки їхній зовнішній вплив, що
обмежує мене, або говорячи словами Канта, маю
справу тільки із їхнім свавіллям.
Таким чином, усвідомлення обсягу їхнього
свавілля як свободи поза мною, дозволяє мені
оцінити весь обсяг моєї власної свободи. Наше
почуття свободи не здатне співвіднести ці обся-
ги. А тому нам знов допомагає думка, котра абс-
трагуючись (відмовляючись?) від природного
пафосу свого опонента, ігноруючи його, конс-
труює логіку власного вчинку та свою інтелекту-
альну присутність в «іншому» просторі. В ньому
я починаю бачити себе з боку, я починаю розумі-
ти логіку того, що раніше визначалося як свавіл-
ля, я починаю відчувати в собі присутність більш
потужного, більш значного та фундаментально-
го, в мені розкривається зміст тієї свободи, яку я
раніше сприймав лише в образі необхідності.
Отже, чим ближче я до самого себе, тим далі я
від «іншого» в самому собі, чим більш цінною є
для мене моя власна свобода, тим більше пере-
шкод і труднощів виникає на шляху її реалізації,
і навпаки: ніж ближче я до свободи як принципу
поза мною, тим далі я від своєї чуттєвої суб'єк-
тивності, «моєї» свободи.
Все вищезгадане має, на нашу думку, дуже
важливе значення для розуміння сутності права.
Право є універсальною формою вирішення кон-
флікту моєї суб'єктивної свободи і свободи соці-
уму. Право є форма діалектичної єдності цих
двох принципів свободи. Право є простором, у
якому відбувається як зіткнення, так і консенсус
модусів свободи. Право є наслідком дуалізму
свободи. Таким чином, заборона та дозвіл, зобо-
в'язання та покарання є лише чинниками, що де-
монструють усю парадоксальність феномену
свободи як права, як діалектичної можливості не
свобідного, не вільного здійснення свободи. За-
вдяки праву ми бачимо межі свободи один одно-
го. Завдяки праву я (ви, ми) можемо вже цієї миті
грати роль у всесвітній виставі свободи, можемо
реально розглянути себе як правову особистість,
з аристократичною легкістю (роль правової осо-
бистості в історії!?) приймаючи обов'язок інших
розглядати мене або вас як протиставлене їм все-
світнє обличчя свободи зі своєю моральною кра-
сою та, можливо, трагічним пафосом (етичне
праворозуміння стародавніх греків). Це правове
Свобода як евристичний принцип праворозуміння
Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 95
протистояння (у тому числі й стосовно Бога –
Гуго Гроцій, але чого було більше у вчинках
Христа: свободи як людини або свободи як Бо-
га?), є діалектичним «правостоянням», ідеаль-
ною метою якого є примирення модусів свободи,
а тому право є формою взаємовибачення свобод,
що стикаються за правилами хаосу.
Право є плоттю і кров'ю умиротвореної сво-
боди людства як цілого. Згадаємо, наприклад,
уявлення Гегеля про державу «як ходу (рух) бога
у мирі», завдяки чому ми як громадяни держави
«вільні» деякою особливою свободою у порів-
нянні з індивідом як самотнім, атомарним фак-
том роздрібненого, відчуженого та розірваного
людського буття. Не будемо забувати, що для
багатьох свобода — це є саме феноменом прина-
лежності до будь-якої соціальної спільноти, іс-
нуючої та діючої за логікою самостійного суб’єк-
та (згадаємо «людину натовпу» Едгара По). Саме
тому такою важливою є можливість визначити
міру правової свободи індивіда шляхом оцінки
ступеня «комфортності» від його перебування у
«вільному просторі» того або іншого соціального
суб'єкта. Ось чому так важливо знати та вміти
співвіднести можливості свободи як у її індиві-
дуалізованому природно-правовому масштабі,
так і в будь-якому відчуженому соціальному ко-
нтинуумі як формі «правової тілесності» певного
типу. Так виникає уявлення про правовий обов'я-
зок як міру і можливість нашої індивідуалізова-
ної свободи, що вільно обирає міру невільної по-
ведінки. Цю міру можна диференціювати залеж-
но від ступеня потужності свободи, а тому й си-
ли правової енергії тієї соціальної спільноти, яка
з радістю приймає в свою загальну конфігурацію
свободи й вектор нашої свободи. Більш того,
ступінь нашої свободи конституюється й у діале-
ктиці відношень різноманітних соціальних спі-
льнот, до яких ми можемо належати водночас.
Отже можна говорити про:
а) діалектику свободи як форму нормативно-
правової комунікації, що виступає у вигляді діа-
логу, паралельних монологів або взаємного мов-
чання — комунікаційної паузи суб'єктів;
б) діалектику свободи як реальну, матеріаль-
ну, поведінкову взаємодію (боротьбу?) соціаль-
них суб'єктів, що будується як на усвідомлених,
так і неусвідомлених нормах свободи.
Отже, специфіка нашої правової свободи ви-
значається самим характером, природою (фор-
мою свободи) тих або інших соціальних суб'єк-
тів, що перебувають соціально-норматив-ному
просторі в стані взаємодії – у вигляді взаємного
схоплення, перебування одного в іншому або в
стані «паралельності», вільної відчуженості, котрі
спостерігаються з боку. Виділимо деякі види су-
б'єктів, що перебувають у різних формах взаємодії:
1) індивіди з їх «атомарною» відокремленістю
та самодостатністю як дискретні крапки соціаль-
ного простору в його «до» чи «позадоговірному»
стані (згадаємо Епікура). Ця дискретність право-
вого стану індивіда щодо іншого може виявляти-
ся всередині різноманітних соціальних суб'єктів
(групи або класу, церкви, громадянського суспі-
льства, держави, народу, нації, людства);
2) індивід як особистість і сукупність індивідів в
їхній суспільній суб'єктності та цілісності (особис-
тість і суспільство в цілому, особистість і грома-
дянське суспільство, особистість і держава);
3) клас (стан), корпорація і загальний простір
громадянського суспільства;
4) народ і держава (наприклад, проблема спів-
відношення «масштабів» свободи народу та сво-
боди держави);
5) держава і держава (у контексті міждержав-
них, міжнародно-правових відносин);
6) частини (елементи) самої держави як роз-
порошеного цілого (наприклад, характер взаємо-
дії судової і законодавчої влади в контексті кон-
цепції розподілу влади);
7) суспільство в широкому сенсі, соціум як
соціальна засада і держава (частина суспільства
та держава в цілому, суспільство в цілому та час-
тина держави, частини суспільства й частини
держави);
8) нація (народ, національна меншість) і інші
подібні суб'єкти;
9) народ і людство (наприклад, в контексті
проблеми національного та загальнолюдського);
10) «атомарна» держава і космополітичний
простір «земної цивілізації» як своєрідного «гро-
мадянського суспільства», тільки в його універ-
сальній загальнолюдській якості);
11) людство і природа (представники тварин-
ного та рослинного миру як суб'єкти природного
права);
12) індивід, релігійна громада, народ, людство
і Бог (віра як духовна соціалізація свободи; тео-
кратична (теологічна) доктрина походження
держави, законодавство Мойсея).
З огляду на це все, ми визначаємо природне
право як загальним нормативне дзеркало свобо-
ди, а протиставлене йому позитивне право роз-
глядаємо вже як набір дзеркал (для когось кімна-
та сміху, де останньою сміється влада?), ступінь
кривизни яких і визначає різноманітність суб'єк-
тивної людської свободи. Але право взагалі — це
не стільки віддзеркалення реальності як свободи,
О.Б. Костенко
96 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V.
але й можливість конструювання нової реальнос-
ті, нових просторів свободи, нових параметрів її
інтерпретації.
Саме свобода є евристичним рухом до ви-
криття в межах права нової реальності, що пев-
ним чином трансформує вже існуючу правову
реальність, яка завдяки свободі знаходить новий
вимір своєї самоінтерпретації, а тому відкриває
свою власну евристичну потенцію, що так притя-
гує і одночасно лякає чимось непередбаченим й
можливо ворожим. Ось чому можна вважати
свободу певним методом відкриття нового у пра-
вовій реальності. Саме свобода є евристичним
принципом праворозуміння і певним методом
правозастосування.…Як евристичний принцип –
свобода завжди намагається констатувати мож-
ливість виходу з вимір права, тим самим поро-
джуючи можливість його іншого виміру. Але
якщо це буде усвідомлений, свободний вихід за
межі права – то цей вихід свободи, самим правом
може бути перетворений у нормативний вихід.
Саме завдяки формі, формальній стороні права
як континууму нормативних речей природи люди-
ни, бога, всесіту стає зрозумілим евристичне зна-
чення та цінність моєї свободи, яка може насоло-
джуватися старою реальністю (право на минуле),
може зупинити рух часу і встановити правовий
статус цієї миттєвості (згадаємо Гете), або породи-
ти як реально так й у своїй уяві нову нормативну
реальність. Саме це і означає закріплений зміст
положення Конституції України щодо невичерпа-
ного характеру, природи, переліку моїх, їх, наших,
чужих прав и свобод! Характерно, що автори на-
шої Конституції не знайшли поняття критерію за
яким не можуть бути вичерпані ці права і свободи.
Що саме в них не може бути вичерпано?
Згадаємо Ж.П.Сартра: не існує початково за-
даної людської натури, а тому немає й загально-
людських параметрів природності права. Особи-
стість, що вибирає своє буття в повному альтер-
нативних можливостей і протиріч світі, є субста-
нційною основою власного масштабу позитивної
свободи – причиною конфлікту с позитивним
порядком влади. Позитивна (перед самою собою)
відповідальність особи за свій власний вибір
більш вагома, ніж життя згідно з мораллю — за-
гальновідомою, а тому також «позитивною». Не-
сумлінною поведінкою, правопорушенням, сво-
бодопорушенням можна вважати втечу людини
від своєї власної відповідальності за зроблений
або не зроблений вибір.
В бутті права саме право задає буттю питан-
ня, на які немає ясних філософських відповідей.
А тому кожний індивід як своє власне автономне
правове буття повинен вільно (парадокс?) спро-
бувати побудувати своє соціальне життя, фор-
муючи себе кожною своєю дією та вчинком, по-
стійно роблячи вибір. Зреченість людини на по-
зитивну свободу породжує її тривогу й невпев-
неність. Будучи позитивно зв'язаними соціаль-
ними зв'язками громадянського суспільства, яко-
го ми початково не обираємо, ми все ж таки ж
здатні обрати самих себе, вільно створити власну
інтерпретацію своєї свободи, нову форму її бут-
тя. А тому щоб бути вільними, треба спробувати
інакше подивитися на себе… Гарантій на має,
але нам може поталанити, і ми створимо свій
власний мікрокосм свободи, що потенційно мо-
же перетворитися у ліберальний правовий поря-
док в існуючих поза нами суб'єктах з метою по-
молитися праву як свободі, а ні праву як владі.
А. Б. Костенко
СВОБОДА КАК ЭВРИСТИЧЕСКИЙ ПРИНЦИП ПРАВОПОНИМАНИЯ
Вопрос о взаимосвязи правопонимания и понимания свободы является вечной проблемой соци-
ального самоопределения человечества, трагический характер бытия которого очень часто опреде-
лялся конкуренцией разных смыслов, заключенных (даже в «криминальном» значении этого слова) в
феномене свободы. Именно природа права является универсальной онтологической основой для раз-
решения конфликта между субъективной свободой (свободой субъекта) и свободой социума. При
этом право не только отзеркаливает реальность как социальный образ хаоса свободы, но и дает воз-
можность сконструировать новую реальность, новое пространство свободы, создать новые парамет-
ры ее интерпретации. И парадокс – само право превращается в одно из измерений свободы. Именно
свобода становится эвристическим движением к открытию в пределах права новой реальности, кото-
рая трансформирует уже существующие правовые ценности и нормативные механизмы. Возникает
новая форма самоинтерпретации свободы – быть методом открытия нового в правовой реальности,
нового как непредсказуемого и возможно опасного.
Свобода як евристичний принцип праворозуміння
Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 97
O. B.Kostenko
FREEDOM AS A HEURISTIC PRINCIPLE OF UNDERSTANDING OF THE LAW
The issue of the interrelation between the understanding of the law and understanding of freedom is an
eternal problem of the social self-determination of the mankind which tragic character of life has been often
defined by the competition of the different senses concluded (even in «criminal» value of this word) in the
phenomenon of freedom. The nature of the law has a universal ontologic basis for the resolution of conflict
between the subjective freedom (freedom of the subject) and the freedom of society. Thus the law not only
displays the reality as such as the social image of the chaos of freedom, but also enables to design the new
reality, new space of freedom, to create new parameters of its interpretation. And paradoxically the law turns
as one of measurements of freedom. Freedom becomes the heuristic movement to opening within the limits
of the law of a new reality which transforms already existing legal values and normative mechanisms. There
is a new form of self-interpretation of freedom is to be a method of opening of the new in the legal reality
new as unpredictable and probably dangerous.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13448 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:45:41Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Костенко, О.Б. 2010-11-09T12:58:20Z 2010-11-09T12:58:20Z 2007 Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) / О.Б. Костенко // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 93-97. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13448 Вопрос о взаимосвязи правопонимания и понимания свободы является вечной проблемой социального самоопределения человечества, трагический характер бытия которого очень часто определялся конкуренцией разных смыслов, заключенных (даже в «криминальном» значении этого слова) в феномене свободы. Именно природа права является универсальной онтологической основой для разрешения конфликта между субъективной свободой (свободой субъекта) и свободой социума. При
 этом право не только отзеркаливает реальность как социальный образ хаоса свободы, но и дает возможность сконструировать новую реальность, новое пространство свободы, создать новые параметры ее интерпретации. И парадокс – само право превращается в одно из измерений свободы. Именно
 свобода становится эвристическим движением к открытию в пределах права новой реальности, которая трансформирует уже существующие правовые ценности и нормативные механизмы. Возникает новая форма самоинтерпретации свободы – быть методом открытия нового в правовой реальности, нового как непредсказуемого и возможно опасного. The issue of the interrelation between the understanding of the law and understanding of freedom is an
 eternal problem of the social self-determination of the mankind which tragic character of life has been often
 defined by the competition of the different senses concluded (even in «criminal» value of this word) in the
 phenomenon of freedom. The nature of the law has a universal ontologic basis for the resolution of conflict
 between the subjective freedom (freedom of the subject) and the freedom of society. Thus the law not only
 displays the reality as such as the social image of the chaos of freedom, but also enables to design the new
 reality, new space of freedom, to create new parameters of its interpretation. And paradoxically the law turns as one of measurements of freedom. Freedom becomes the heuristic movement to opening within the limits
 of the law of a new reality which transforms already existing legal values and normative mechanisms. There
 is a new form of self-interpretation of freedom is to be a method of opening of the new in the legal reality
 new as unpredictable and probably dangerous. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права та праворозуміння Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) Свобода как эвристический принцип правопонимания Freedom as a heuristic principle of understanding of the law Article published earlier |
| spellingShingle | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) Костенко, О.Б. Філософія права та праворозуміння |
| title | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) |
| title_alt | Свобода как эвристический принцип правопонимания Freedom as a heuristic principle of understanding of the law |
| title_full | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) |
| title_fullStr | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) |
| title_full_unstemmed | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) |
| title_short | Свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) |
| title_sort | свобода як евристичний принцип праворозуміння (філософсько-правове есе) |
| topic | Філософія права та праворозуміння |
| topic_facet | Філософія права та праворозуміння |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13448 |
| work_keys_str_mv | AT kostenkoob svobodaâkevrističniiprincippravorozumínnâfílosofsʹkopravoveese AT kostenkoob svobodakakévrističeskiiprincippravoponimaniâ AT kostenkoob freedomasaheuristicprincipleofunderstandingofthelaw |