Богдан Кістяківський. На захист права

Кистяковский Богдан – известный украинский философ права. Анализируются его философско- правовые взгляды на роль интеллигенции в жизни человека, общества. Рассматриваются проблемы правосознания и прав личности, их значение в формировании правового государства. Подчеркивается их актуальность для пра...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Альчук, М.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2006
Теми:	Філософсько-правові дослідження в Україні
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13585
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Богдан Кістяківський. На захист права / М.П. Альчук // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 207-211. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13585
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-135852025-02-23T18:37:05Z Богдан Кістяківський. На захист права Богдан Кистяковский. В защиту права Bogdan Kistyakivskiy. In the defence of law Альчук, М.П. Філософсько-правові дослідження в Україні Кистяковский Богдан – известный украинский философ права. Анализируются его философско- правовые взгляды на роль интеллигенции в жизни человека, общества. Рассматриваются проблемы правосознания и прав личности, их значение в формировании правового государства. Подчеркивается их актуальность для правотворчества и воспитания правой культуры украинского народа. Bogdan Kistyakivsky is a known Ukrainian legal philosopher. The article analyzes his legal philosophy views on the role of intellectuals in the life of people and society. The article considers problems of law consciousnesses and persons’ rights, their importance in the state of rule of law. The author emphasizes that legal philosopher’s thoughts may be relevant to the present-day legislation processes and upbringing of the legal culture in the Ukrainian society. 2006 Article Богдан Кістяківський. На захист права / М.П. Альчук // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 207-211. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13585 uk application/pdf Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософсько-правові дослідження в Україні Філософсько-правові дослідження в Україні
spellingShingle	Філософсько-правові дослідження в Україні Філософсько-правові дослідження в Україні Альчук, М.П. Богдан Кістяківський. На захист права
description	Кистяковский Богдан – известный украинский философ права. Анализируются его философско- правовые взгляды на роль интеллигенции в жизни человека, общества. Рассматриваются проблемы правосознания и прав личности, их значение в формировании правового государства. Подчеркивается их актуальность для правотворчества и воспитания правой культуры украинского народа.
format	Article
author	Альчук, М.П.
author_facet	Альчук, М.П.
author_sort	Альчук, М.П.
title	Богдан Кістяківський. На захист права
title_short	Богдан Кістяківський. На захист права
title_full	Богдан Кістяківський. На захист права
title_fullStr	Богдан Кістяківський. На захист права
title_full_unstemmed	Богдан Кістяківський. На захист права
title_sort	богдан кістяківський. на захист права
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Філософсько-правові дослідження в Україні
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13585
citation_txt	Богдан Кістяківський. На захист права / М.П. Альчук // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 207-211. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT alʹčukmp bogdankístâkívsʹkijnazahistprava AT alʹčukmp bogdankistâkovskijvzaŝituprava AT alʹčukmp bogdankistyakivskiyinthedefenceoflaw
first_indexed	2025-11-24T11:01:51Z
last_indexed	2025-11-24T11:01:51Z
_version_	1849669306749550592
fulltext	ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 207 М. П. Альчук Львівський національний університет імені Івана Франка БОГДАН КІСТЯКІВСЬКИЙ. НА ЗАХИСТ ПРАВА Кістяківський Богдан Олександрович (1896 – 1920) народився у сім’ї професора права, у Києві. Він сам відмічав, що походить із дуже інтелігентної родини та володіє багатьма іноземними мовами, а не лише російською чи польською. Богдан навчався у Київському університеті на історико-філологічному факультеті, у Берлінському університеті – на філософському факультеті. У Страсбургському університеті він захистив докторську дисертацію з філософії «Суспільство і індивідуальність» на німецькій мові (у 1898 році). Він отримав звання магістра права в Московському університеті, був приват–доцентом юридичного факультету. У Харківському університеті захистив магістерську дисертацію (1917), отримав ступінь доктора права. Богдан Олександрович був професором державного права, деканом юридичного факультету Українського державного університету, академіком української Академії наук. Дослідники життя та творчості Б.О. Кістяківського, в залежності від того, на чому вони зосереджують свою увагу, виділяють його філософську, правознавчу, соціологічну спадщину. За викладенням основних ідей, власних переконань, теоретико-концептуальних положень його називають філософом– неокантіанцем, правознавцем, соціологом, публіцистом. Кістяківський сам називав себе учнем М.П. Драгоманова, адже він був одним із перших його біографів та дослідником філософських, політичних, соціологічних поглядів. Так, філософи виділяють його соціально-філософські праці, юристи – правознавчі, соціологи – соціологічні. На сьогодні, мабуть, найбільш правильно і необхідно говорити про нього – як представника української філософії права. У статті « Георг Єллінек, як мислитель і людина» Богдан Олександрович розкрив значимість німецького філософа і державознавця, який у своїх працях зосередив інтелектуальну енергію на основних проблемах спільного існування людей. За його визначенням, Єллінек як мислитель не вміщався в тісні рамки однієї юридичної школи. «Не лише Єллінек- філософ, але й Єллінек-юрист далеко виходить за межі цих рамок»[4, с.79]. Такі слова цілком правомірно відносяться і до самого Богдана Кістяківського. Він також у своїх працях, розкриваючи проблеми правової конституційної держави, враховував соціальні та політичні моменти. У своїй основній праці «Соціальні науки і право» ним розкрито найбільш важливі проблеми спільного існування людей – особа, право, держава. Стаття «На захист права (Інтелігенція і правосвідомість)» написана і видана у збірнику «Віхи» в 1909 році. Богдан Олександрович написав цю статтю на початку ХХ століття, коли ще існувала Російська імперія, хоча вже перебувала у стані занепаду. Чому необхідно було захищати право в той період? Чи являються сьогодні актуальними ідеї минулого століття? Відповіді на поставленні питання, на наш погляд, даються у цій статті самим автором. У ХІХ столітті, в Росії, було багато юридичних факультетів, кафедр, окремих вищих юридичних закладів. За Кістяківським не було окремих праць, ідей, які були б суспільно значимими та глибоко вплинули на правосвідомість людей. Хоча неправильно звинувачувати інтелігенцію в убогості правосвідомості, бо це – результат застарілого зла – відсутності будь-якого правопорядку в повсякденному житті російського народу [1, с.126]. Несправедливість більшості законів, безправність, які панували у житті змусили людей зневажати і не підкорятись законам. Значимість права цінилось дуже низько та було найбільш занедбано із усіх культурних цінностей. Інтелігенція не поважала право, адже насилля вважалось його невід’ємним елементом. Також право найбільш дисциплінує людину, а інтелігенція ігнорує соціальну та індивідуальну дисципліну. В таких умовах і правосвідомість стоїть на дуже низькому рівні розвитку. Він наводить приклади, аналізує погляди О.Герцена, К.Аксакова, слов’янофілів 40-х років ХІХ століття, які відмічали відсутність зовнішнього правопорядку суспільного життя росіян. Вони вбачали в цьому позитивні риси, вважаючи, що російський народ знайшов шлях «внутрішньої правди», який вказує на взаємну довіру та щирість між правителем і підданими [1, с.127]. М.П. Альчук 208 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. Немічність чи слабкість правової свідомості ін- телігенції привели до того, що звертається увага лише на соціальну природу держави, а правова сутність відкидається. Сутність будь-якої держа- ви – це її правовий характер. Саме правова кон- ституційна держава захищає особу, її недотор- канність і свободу. Духовні вожді проявляли байдужість, або по- вністю ігнорували правові інтереси особи чи на- віть вороже до них відносились. Зокрема, К.Кавелін, М.Михайловський відкидали полі- тичну свободу і конституційну державу європей- ського буржуазного суспільства. Вони вірили в те, що Росія віднайде для себе новий історичний шлях, який буде відрізнятись від західного євро- пейського суспільства [1, с.130] Такий шлях буде особливим, має бути добрим у практичному жит- ті та виражати національні інтереси народу. Ха- рактерною особливістю всієї російської інтеліге- нції було нерозуміння значення правових норм для суспільного життя. Богдан Кістяківський критикує також ідейних вождів, керівників соціал–демократичної партії – В.Плєханова, В.Леніна. На другому зїзді партії Плеханов проголосив основний принцип демок- ратії – успіх революції – вищий закон»[1, с.135]. Він виділяє ідею панування сили і влади, відки- даючи принципи права. Для них характерною була схильність до формалізму і бюрократизму, що притаманна поліцейській державі. Особливо ця схильність проявляється в усіх організаціях і політичних партіях. Так, автор відмічає, що прийн- яття статуту соціал–демократичної партії у 1903 році привів до її розколу на «більшовиків» і «мен- шовиків» та на практиці виявився непридатним. Такий підхід відкидав найважливіше у житті лю- дини – її самовизначення та правовий устрій [1, с.140]. Поразка російської революції, безпліддя революційних років вказує на нерозуміння право- творчого процесу, адже не було здійснено навіть елементарних прав особи – свободи слова і зборів. Це вказує не лише на низький рівень правосвідо- мості, але і на її нерозуміння чи викривлення. Автор статті виокремлює устремління росій- ського народу до створення різних організацій (артілі, земельні общини). Він підкреслює, що «правосвідомість всякого народу завжди виража- ється у його здібності створювати організації та виробляти для них відомі форми» [1, с.138]. Структура і життя цих організацій визначається внутрішнім усвідомленням людьми «права і не- права, які живуть у народній душі»[1, с.138]. Са- ме такий внутрішній характер правосвідомості став причиною неправильного відношення наро- ду до права. Так, слов’янофіли і народники від- кидали правові норми, наголошуючи на внутрі- шнє, інтуїтивне сприйняття, що ототожнювалось із етичними нормами. У свідомості народу пра- вові та етичні норми не були диференційовані, вони поєднані (злиті). Звідси і помилкове бачен- ня інтелігенції, що свідомість народу була ви- ключно моральною. Лише за допомогою мораль- них принципів не можливо побудувати конкретні суспільні форми. Будь-яка спільнота потребує правових норм, або правил, які регулювали б зов- нішню поведінку людей. Правові норми, що вира- жені в законах, мають зовнішній вияв, але також присутні в людській свідомості. Тобто, ці норми «являються такими ж внутрішніми елементами нашого духу, як і етичні норми»[1, с.139]. Отже, діяльність організацій має регулюватись юридич- ними нормами з використанням компромісів. Для більш повної характеристики правосві- домості інтелігенції Кістяківський аналізує від- ношення до судової влади. «Суд є тією інститу- цією, в якій перш за все констатується та встано- влюється право» [1, с.143]. Суддя керується пра- вом і утверджує його в житті найбільш вагомо, коли він спирається на активну і творчу право- свідомість народу. Якщо народ має розвинуту правосвідомість, то з необхідністю буде цінувати свій суд, який встановлює та впорядковує право- ві стосунки між людьми. Автором виділяється байдужість російського суспільства до цивільно- го суду, бо не цікавиться його діяльністю. Від цивільного правопорядку залежить вирішення повсякденних проблем – врегулювання сімейно- го і суспільного життя. Богдан Олександрович Кістяківський проана- лізував правосвідомість інтелігенції не для того, щоб просто її покритикувати чи зганьбити . Він показав важливість її впливу на організаційні моменти для побудови правової держави. Інтелі- генція має пробудитись сама, а також активно і творчо сприяти вихованню правосвідомості сво- го народу, реорганізовувати державну владу – «із влади сили до влади права»[1, с.143]. Вона також має змінити своє відношення до прав особи і до об’єктивного правопорядку. Хоча автор говорив про російську інтелігенцію, його аналіз стосуєть- ся також української. Україна в ті часи входила до складу Російської імперії. Проблеми право- свідомості особи та її правової культури явля- ються актуальними і сьогодні, в період побудови правової держави в Україні. Філософ розробив методи аналізу соціокуль- турної реальності права та правових відносин. Виходячи із плюралістичного підходу та допов- Богдан Кістяківський. На захист права Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 209 няльності методів, він розкриває право як духов- не явище, що виражає культуру суспільства. Так, у статті «Реальність об’єктивного права» він аналізує право як соціальне явище, що входить до різних сфер людського життя і діяльності. «Право є і державно-організаційне, і соціальне, і психічне, і нормативне явище. Усі ці різні його прояви або всі боки його багатоликої й багато- манітної сутності підлягають цілком самостій- ному вивченню та розробленню» [3, с. 153]. По- ряд із теоретичними поняттями права існують технічні або практичні поняття . Підкреслюючи множинність наукових понять права, він не сум- нівається «що право як явище – єдине» [3, с. 159]. Кістяківський з’ясовує також методологі- чну природу правознавства. Наука про право від- носиться до царини гуманітарних наук, але якщо орієнтуватися на ці дисципліни, то дістанемо тіль- ки еклектичний результат, а не синтетичний. «Для того, щоб наука про право була побудована прави- льно, вона має бути зорієнтована не на тій або тій гуманітарно-науковій дисципліні і не на всій суку- пності їх, а передовсім на філософії культури і ли- ше через неї на всій сумі гуманітарних наук, об’єднаних за допомогою філософії у цільну сис- тему наукового знання» [2, с. 216]. Правознавство є гуманітарною наукою. Отже, обґрунтування, орієнтація та здійснення цієї нау- ки можливе за допомогою інтегруючого аналіти- чного і синтетичного знання, що дає філософія загалом і філософія культури зокрема. Кістяків- ський критикує підхід щодо пізнання права, коли науку про право зводять («зливають», «розчиня- ють») до філософії. Так представники марбурсь- кої філософської школи – Г. Коген, Р. Штаммлер – розглядають правознавство як складову части- ну філософії. Такий шлях не дає можливості роз- крити методологічну природу науки про право. Для досягнення даної мети необхідно звернутися до критичної філософії І. Канта, «яка скеровує свій інтерес на наукове знання в процесі його створення» [2, с.220]. Принципи критичної філософії І. Канта істот- но та достеменно потрібно опрацьовувати для того щоб вони відповідали запитам сучасного наукового знання і потребам людей. В. Віндель- банд, Г. Ріккерт, Е. Ласк, представники неоканті- анства, найплідніше виконують дане завдання. Вони звертають увагу не на побудову філософ- ських систем із наукового знання, що уже дане і пізнане. Їхня головна увага направлена «на ство- рення нового наукового знання за допомогою аналізу здобутків науки і розкриття тих методо- логічних принципів, які лежать в основі окремих наукових дисциплін» [2, с.221]. Віндельбанд і Ріккерт розробили методологічні основи істори- чних наук у зв’язку з головними засадами філо- софії культури, із духом філософського критици- зму та у вигляді системи цінностей. У ХХ столітті робляться спроби зорієнтувати етику на юриспруденції, що входять до сфери практичної філософії. Етика Г. Когена ґрунтуєть- ся на догматичній юриспруденції, тому що вона визначальна для неї. Інший підхід (П. Новгород- цев, Є. Спекторський) заперечує такий погляд, звертаючи увагу на розбіжності моралі й права. Богдан Кістяківський підкреслює, що для роз- витку науки про право велике значення має ке- рунок, темп та інтенсивність філософського мис- лення. За Кантом визначення поняття і предмета права є важким, адже воно належить до філософ- ських понять. Кант у праці «Метафізика звичаїв» відзначав, що визначення права являється філо- софським, в основу якого покладено принцип сво- боди. «В сучасних термінах це визначення звичай- но виражають у формулі: право є сукупність норм, які встановлюють та розмежовують свободу осіб» [2, с.223]. Після Канта юриспруденція потрапила в цілковиту залежність від філософії. Із ХІХ століття проблеми науки про право особливо розглядають як філософію права. Яскравим представником та- кого підходу являється Г. Гегель. Кістяківський, досліджуючи філософські сис- теми Канта і Гегеля, відмічає, що філософія існує у вигляді окремих систем в яких вона себе про- являє. Через множинність таких систем виявля- ється плюралізм підходів, які розкриваються фі- лософією. Звідси випливає і корінна формальна відмінність філософії від науки. «Якщо філософії притаманні універсалізм та цілісність, які не вла- стиві науці, то, з іншого боку, їй чужі сталість та загальнозначима переконливість, які становлять головну рису науки» [2, с.224]. Мислитель під- креслює, що філософія права розкриває цікаві співвідношення між ідеями, але не дає наукового пізнання права. Занепад філософії у середині ХІХ століття призвів до розвитку позитивної юриспруденції. Нові умови, які створили філософія і спеціальні науки, надали можливість науці про право стати самостійною. Перевагу у розробці головних принципів правознавства надають юридичним дисциплінам та зальній теорії права. Це сприяло новому розвитку філософсько-правовій думці. Великої популярності набуває позитивна філо- софія. Узагальнення результатів окремих наук – основне завдання позитивної філософії. Загальна теорія права, що узагальнює наші відомості про М.П. Альчук 210 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. право не вичерпує цим завдань сучасного право- знавства. Адже знання мають бути не лише уза- гальнені, а їх ще потрібно і пояснити. Для науко- вого пізнання змісту права, представники загаль- ної теорії права шукають зв’язків із окремими гуманітарними науками – соціологією, психоло- гією, правничою догматикою. Тому знову, як і сто років назад, правознавці звертаються за до- помогою до філософії. Чи може це призвести знову до «розчинення» наукового пізнання права у філософії? Цього, мабуть, уже неможливо здій- снити. Відбуваються зміни і в філософських сис- темах, і в правничих науках, які нагромадили велику кількість емпіричних знань. Необхідно також вказати на значний вплив юриспруденції на розвиток загальною теорії права та на зміни у сучасній філософії. Богдан Кістяківській наго- лошує на тому щоб використовувати багатий до- свід набутих емпіричних знань, які потребують перевірки їх методологічних засад. З іншого бо- ку, поняття права не являється лише етичним і пізнавальним (як у Канта), адже воно пов’язане із різноманітними соціальними явищами. Тому головне завдання перед сучасниками полягає в тому, «щоби строгіше, ретельніше і детальніше розчленувати різні складові частини і напрями наукового пізнання права. Лише так можна наго- тувати ґрунт для остаточного синтезу, який му- сить довести їх до єдиного і повного знання про право» [2, с.236]. Такий філософський аналіз ме- тодологічної природи правознавства є актуаль- ним і в ХХІ столітті. Він є необхідним, особливо, в сучасному українському правознавстві. У вересні 2005 року, на юридичному факуль- теті Львівського національного університету бу- ло проведено всеукраїнський круглий стіл з фі- лософії права «Антропологія права: філософсь- кий та юридичний виміри (стан, проблеми, перс- пективи)». II всеукраїнський круглий стіл відбув- ся у грудні 2006 року. Учасники цих круглих сто- лів обговорювали проблеми антропології права, особливості їх становлення та вирішення у філосо- фії права. Також акцентувалася увага на сучасній тенденції антропологізації української філософії права та загальної теорії права. Правова антропо- логія (в окремих виступах – антропологія права, юридична антропологія) вноситься як структурний елемент у філософію права, а також розглядається як і окрема юридична дисципліна. Філософія права своє головне завдання вбачає в тому, щоб розкрити сутність права через по- няття справедливості, рівності, свободи. Тому виникає необхідність досліджувати людину, її природу для того, щоб глибше зрозуміти фено- мен права. Для розкриття сутності та характер- них особливостей особи, її ціннісних орієнтацій необхідно розглядати право як людський фено- мен. Людина – право – взаємовідношення є логі- чною конструкцією такого аналізу. Досить логі- чним є виділення правової антропології у струк- турі філософії права разом із онтологією, аксіо- логією, гносеологією права. Та, мабуть, більш доцільно і коректніше вживати філософсько- правова антропологія (а не правова антрополо- гія). Для філософсько-правової антропології під- ґрунтям являється філософія людини. Філософський підхід до людини передбачає розкриття її сутності, багатоманітності конкретно- історичних форм її буття та діяльності. Отже, про- блема людини є центральною у сучасній філософії. М.Шелер заснував і назвав таку гуманістичну спрямованість філософською антропологією. Він також визначив основне завдання філософської антропології – виробити єдину системну теорію людини на основі окремих наукових досліджень. Філософська антропологія спрямована на розкрит- тя та осягнення цілісності людини, вироблення власних засобів її пізнання і самопізнання. Філософія обґрунтовує світоглядну функцію, тобто визначаються основні сфери людського буття, індивідуальність та суб’єктивно-творчі можливості людини, її сутність, походження, сенс життя та призначення. Вона також виконує методологічну функцію, тобто розробляє страте- гію дослідження і вивчення людини. Філософське розуміння суті людини виходить з того, що людина є головною цінністю суспільс- тва, а її розвиток має бути самоціллю розвитку суспільства. Філософська концепція людини ле- жить в основі будь-якої правової, психологічної, педагогічної, соціологічної, історичної чи кібер- нетичної теорії. З іншого боку, розвиток цих на- ук та результати їхніх досліджень використову- ються філософією для створення загально- філософської концепції людини. В історії філософії розроблено багато концеп- цій пізнання людини, що свідчить про складність і багатогранність даної проблеми. Так, кожна філософська концепція відкривала нові підходи, розкривала своєрідність, особливості та багато- манітність людини у різні історичні періоди. Виді- ляються також різні способи інтерпретації, що на- магалися сформувати цілісне уявлення та визна- чення людини у філософії: дескриптивний (опис усіх ознак); атрибутивний (вибір якоїсь важливої ознаки); сутнісний (визначення її природи). Актуальною ця проблема являється для Укра- їни, яка будує правову державу, де права і свобо- Богдан Кістяківський. На захист права Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 211 ди людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість її діяльності. Свобода являє собою як початок так і кінцеву ціль всього розвитку духу. Людська свобода – результат довгої праці духу. Людина не наро- джується вільною, як вважав Руссо. За Гегелем, людина являється вільною не за своєю природ- ною, а за духовною сутністю. Отже, вільна лю- дина проявляється в ході довгого соціально- історичного розвитку (як і держава). В процесі цього розвитку людина досягає справжньої, са- моусвідомленої свободи, створює свій світ сво- боди, права і держави та себе в якості вільної сутності. Кожна людина тоді розуміє свою спра- вжню свободу, коли вона, як мисляча істота, ус- відомлює себе правовою особою своєї держави і діє згідно з її законодавством. Свобода не існує десь потойбічно, а як транс- цендентальна за своєю дією виявляється внутрі- шньо в наших моральних вчинках, спонукаючи нас піднятись над собою і діяти відповідно мора- льного закону. Свобода в її ставленні до закону обертається необхідністю поважати чужу і влас- ну гідність. Людина несе відповідальність за своє існу- вання. Особа відповідає за свої вчинки і це ро- бить її суб’єктом права. Також особа трансфор- мує зовнішній світ у внутрішній і це, особливо, є важливо, коли вона планує щось здійснити. Таке здійснення відбувається щонайменше у три ета- пи: самовизначення, самореалізація, самоствер- дження. Всі ці етапи є для нас однаково важли- вими. Таку ж аналогію можна провести і для становлення нації, громадянського суспільства, держави. Сьогодні великою мірою такі етапи ви- значають історичну долю європейської цивіліза- ції. Адже всі знаменні події в Європі XIX – XX століть пов’язані з визначенням, реалізацією, утвердженням місця, способу життя, своєріднос- ті кожної нації. Нашому суспільству належить нині здійснити очищення свідомості від тоталітарних стереоти- пів, повернути поняттю «право» його адекватний зміст, сформувати у кожного громадянина по- требу бути людиною з почуттям власної гідності, правосвідомою, а не лише законослухняною. Насамперед, треба подолати розуміння права як сукупності писаних державно-владних велінь. Цей позитивістський підхід до права треба замі- нити правовим підходом, який наголошує на об’єктивних властивостях права. Право з цієї то- чки зору як форма суспільних відносин являє собою в онтологічному плані сукупність таких формальних властивостей як свобода, рівність, справедливість. Перелік літератури 1. Кистяковский Б.А. В защиту права (Интел- лигенция и правосознание) // Вехи. Из глубины. – М: Изд-во «Правда», 1991. 2. Кістяківський Б. Методологічна природа науки про право // Вибране. – К.: Абрис, 1996. 3. Кістяківський Б. Реальність об’єктивного права // Вибране. – К.: Абрис, 1996. 4. Кистяковский Б. Георгъ Еллинекъ, как мы- слитель и человекъ. – М., 1911. 5. Кистяковскій Б.А. Соціальныя науки и пра- во. Очерки по методологіи соціальныхъ наук и общей теоріи права. – М: Изд. М. и С. Сабашни- ковыхь, 1916. М. П. Альчук БОГДАН КИСТЯКОВСКИЙ. В ЗАЩИТУ ПРАВА Кистяковский Богдан – известный украинский философ права. Анализируются его философско- правовые взгляды на роль интеллигенции в жизни человека, общества. Рассматриваются проблемы правосознания и прав личности, их значение в формировании правового государства. Подчеркивается их актуальность для правотворчества и воспитания правой культуры украинского народа. M.P. Alchuk BOGDAN KISTYAKIVSKIY. IN THE DEFENCE OF LAW Bogdan Kistyakivsky is a known Ukrainian legal philosopher. The article analyzes his legal philosophy views on the role of intellectuals in the life of people and society. The article considers problems of law consciousnesses and persons’ rights, their importance in the state of rule of law. The author emphasizes that legal philosopher’s thoughts may be relevant to the present-day legislation processes and upbringing of the legal culture in the Ukrainian society.

Богдан Кістяківський. На захист права

Репозитарії

Схожі ресурси