Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля)
Обзор взглядов Гегеля на правосудие и судопроизводство в контексте философии правосудия. Раскрываются представления философа на суд и судебный персонал, правосудие в контексте государства и гражданского общества, правосудие в контексте соотношения и разграничения закона и права, суд и судьи рассматр...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13641 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) / В.С. Бігун // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 164-171. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859674775114219520 |
|---|---|
| author | Бігун, В.С. |
| author_facet | Бігун, В.С. |
| citation_txt | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) / В.С. Бігун // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 164-171. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Обзор взглядов Гегеля на правосудие и судопроизводство в контексте философии правосудия. Раскрываются представления философа на суд и судебный персонал, правосудие в контексте государства и гражданского общества, правосудие в контексте соотношения и разграничения закона и права, суд и судьи рассматриваются как «органы закона». Правосудие раскрывается как идея правосудия, понятия правосудия и его осуществления.
A review of Hegel’s views on justice (as judicial process) and court legal proceedings in the context of
philosophy of justice. Presented are philosopher’s outlook on court and judicial personnel, justice in the
context of the state and civil society, justice in the context of the correlation between law (Gesetz) and right (Recht), court and judges are examined as «organs of law». Judicial process justice is presented as an idea of justice, concept of justice and its realization.
|
| first_indexed | 2025-11-30T15:28:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
164 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ.
В. С. Бігун
Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України,
Київський університет права НАН України
ПОНЯТТЯ ПРАВОСУДДЯ ДО ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ
(НА ПРИКЛАДІ ФІЛОСОФІЇ ПРАВОСУДДЯ ГЕГЕЛЯ)
Постановка пробле-
ми. Правосуддя – пред-
мет філософсько-право-
вого осмислення і прак-
тичної діяльності. Філо-
софсько-правове осмис-
лення правосуддя, з-
поміж іншого, виявляє
смисли, закладені в ідеї
правосуддя, його понятті
та здійсненні. Результати
дослідження можуть
сприяти вирішенню тако-
го практичного завдання (зокрема, в Україні), як
удосконалення здійснення правосуддя як прак-
тичної діяльності.
Філософія права Г. В. Ф. Гегеля, інші праці
філософа містять концептуальний та методологі-
чний матеріал для переосмислення, подальшого
дослідження правосуддя як ідеї. Подібно до того,
як предметом філософського правознавства Ге-
гель вважав ідею права, поняття права та його
здійснення, пропонується досліджувати й ідею
правосуддя, поняття правосуддя і його здійснен-
ня [1, c. 17]. Так правосуддя стає одним із аспек-
тів філософії права загалом і самого філософа
Гегеля, зокрема, яке пропонується виділити як
предмет окремого осмислення у зв’язку з філо-
софією права.
Аналіз досліджень. Філософія права Гегеля –
предмет численних досліджень, зокрема і право-
знавчих. З-поміж найбільш відомих – це дослі-
дження К. Маркса «До критики гегелівської фі-
лософії права» (1843-1844), В. С. Нерсесянца
«Філософія права Гегеля» (1998). Філософські
погляди Гегеля на державу і право було як пред-
метом окремих статей, так і дисертаційних до-
сліджень, монографій [2].
Вважається, що з іменем Гегеля та Канта «по-
в'язана глибока філософська розробка проблем
права і держави. Не випадково, що їхні концепції
визнаються класикою філософії права і розгля-
даються багатьма дослідниками як загальнотео-
ретична основа філософії права як наукової дис-
ципліни» [3, c. 87]. «На відміну від І. Канта, який
розглядав «ідею» у стані спокою, Г. Гегель
предметом свого аналізу зробив ідею у розвит-
ку» [3, c. 98]. Його праці відображають окремі
погляди на правосуддя, виявлені в результаті до-
слідження з позицій діалектики.
Звертаючись безпосредньо до теми нашого до-
слідження (правосуддя), відзначимо: нам не вдало-
ся віднайти системного огляду поглядів Гегеля на
правосуддя. Сподіваємося, що цей виклад, при-
наймні частково, заповнить цю прогалину.
Постановка завдання. Завданням викладу є
стислий (без претензій на вичерпність) огляд по-
глядів Гегеля на правосуддя та судочинство в
контексті того, що ми називаємо філософією
правосуддя. Це робиться як із «змістовою» ме-
тою – представити системний виклад уявлень
філософа на обраний предмет, так і методологіч-
ною – виявити інструментальні засади подаль-
шого дослідження філософії правосуддя.
Перед викладом основного матеріалу зробимо
кілька застережень. Огляд поглядів певного мис-
лителя – специфічне наукове завдання, зумовле-
не обмеженнями. Такий огляд неповний, оскіль-
ки він тематично вибірковий та спирається лише
на відомі, зазвичай друковані, джерела; неавтен-
тичний, оскільки не подається автором; «істори-
чно статичний», оскільки зумовлений поглядами
мислителя на певні в його часи існуючі історичні
умови, специфічні для його досвіду, місця про-
живання і діяльності тощо, а також їх зв’язку з
власним походженням і формуванням як особис-
тості та діяльності як професіонала∗.
∗ Історичний контекст. Біографія філософа загально-
відома з-поміж філософів. Водночас варто візначити
таке. Гегель народився в 1770 році в столиці Вюртем-
берзького князівства (Штутгарт) у сім'ї секретаря каз-
начейства. Його батько, виходець із протестантської
родини, вигнаної з Австрії в період Контрреформації,
зробив кар’єру, ввійшовши до стану вищого чиновни-
цтва. Це не могло світоглядно не позначитися на май-
бутньому філософові. Погляди Гегеля на судочинство
та діяльність тогочасних судів, як «германських»
державних установ, якщо й можна назвати критични-
ми, то лише з характеристикою «помірковано». Істот-
но, що Гегель перебував на державній, публічній
службі, під опікою якої в Німеччині були (і залиша-
ються донині) університети, де він працював. Зреш-
тою, й праця Гегеля «Філософія права» вийшла, коли
він був на публічній службі професора і, певний час,
ректором Берлінського університету тоді потужного
прусського князівства, з міністерським керівництвом
якого він був у приязних стосунках.
Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля)
Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 165
Виклад поглядів філософа зумовлений і спе-
цифікою його філософської системи та методо-
логії. «Гегель створив універсальну методологію,
засновану на ідеї саморозвитку права в єдності з
його інституціонально-предметними та духов-
ними проявами» [4, c. 145]. Як відзначалося, сут-
тєвим є діалектичний підхід філософа (своєрідне
розуміння ним діалектики).
Як зазначали його критики, філософ уважав,
що «все дійсне містить у собі суперечливі визна-
чення і, відповідно, пізнання, а точніше, визна-
чення предмета в поняттях означає пізнання його
як конкретної єдності суперечливих визначень».
Тому істотним є й такий принцип філософа:
«Суперечливість є критерієм істини, відсутність
суперечності є критерієм помилковості». З-
поміж ознак «парадоксальності гегелівської фі-
лософсько-правової доктрини» є «особливого
роду діалектика етатистського і правового, лібе-
рального і тоталітарно-реакційного, консерватив-
ного й соціалістичного з їхнім взаємним зрівнова-
женням і неможливістю «остаточно» розставити
всі крапки над «і» [4]. Такий підхід філософа на-
лаштовує нас на дослідження поняття правосуддя
як єдності суперечностей, у яких ми, водночас, на-
магаємося віднайти певну послідовність.
Виклад матеріалу дослідження з новим обґрун-
туванням результатів. Спочатку ми розглянемо
погляди філософа на судочинство та правосуддя в
його ранніх працях. Наступним подамо те саме в
більш пізніх працях, зокрема в «Філософії права».
Зрештою, зробимо узагальнюючі висновки.
Погляди на судочинство: перші друковані
праці. Перша публікація Гегеля, яка побачила
світ у 1798 році, містила погляди філософа на
судочинство в зв’язку з критикою форм правлін-
ня [6, c. 13]. Коментар до перекладу (з французь-
кої мови на німецьку) праці швейцарського ад-
воката Карта містив критику олігархії швейцар-
ського Берна. Висвітлюючи деспотичне свавілля
і беззаконня в діяльності властей Берна, особли-
во у сфері судочинства, філософ гостро критику-
вав форму правління, що не спирається на кон-
ституцію і закони. За такого правління, писав
Гегель, кримінальне судочинство опиняється в
руках урядових чиновників, обвинувачений по-
збавляється права на захисника, відсутні об'єкти-
вне слідство і суд. У зв'язку з цим Гегель посила-
ється на судову справу однієї дівчини, засудже-
ної до страти за витравлення плоду. Безглуздість
вироку, пише Гегель, розкрилася лише незадовго
до страти, коли священик виявив вагітність дів-
чини. У Берні, зазначав Гегель, відсутній кримі-
нальний кодекс, а сам уряд Берна втілює собою
законодавчу і судову влади.
Наприкінці ХVIII століття Гегель досліджував
проблеми кримінального права і процесу, злочи-
ну і покарання з антифеодальних, буржуазно-
гуманістичних позицій. Він відстоював людську
гідність злочинця. В «Історичних етюдах» (фра-
гменти написані в 1797-1800 роках) Гегель під-
мічав значення публічності суду: деспотизму
зручніше вбивати в темноті, ніж публічно. Зок-
рема, Гегель писав:
«Загалом у кожній державі, де життя громадяни-
на вирішує за зачиненими дверима суд, не вибраний
народом зі свого середовища, підданим украй бажано,
щоби в голосу суспільства залишилася ця тінь зна-
чення, бо перед публічною стратою зачитується об-
ґрунтований вирок, що необхідно для суду, який наче
відчуває потребу виправдатися в очах народу. Але це
міркування відпадає у тих державах, де у громадяни-
на є право вимагати, щоб його судили ті, хто йому
рівні» [7, с. 230].
Гегель при цьому має на увазі суд присяжних
[8, с. 14]. Цій темі Гегель згодом у праці «Філо-
софія права» приділить більше уваги. Публіч-
ність суду та роль суду присяжних Гегель також
пов’язував із так званим «правом самосвідомості,
моментом суб’єктивної свободи». Суд вчиняєть-
ся за правом над людиною, але право є те, що по
суті є свободою та визначенням її міри й усвідо-
млюється (й живе) в суб’єктивній свідомості лю-
дини. Отже, людина, громадяни в громадянсько-
му суспільстві повинні бути невід’ємною части-
ною процесу правосуддя через суд присяжних.
Інакше, зазначає Гегель, правосуддя залишається
для них «зовнішньою долею» [1, c. 199]. Те, що
правосуддя в собі могло б добре здійснюватись
чисто юридичними судами, можливо, краще, ніж
іншими інституціями, про цю можливість не
йдеться...», – підкреслював філософ [1, c. 198].
У цьому ж зв’язку Гегель вважав, що право,
закони та знання про них не повинні стати моно-
полією стану юристів, оскільки «право стосуєть-
ся свободи, це найповажніше і найсвятіше в лю-
дині, що вона сама, оскільки це має бути зо-
бов’язуючим для неї, мусить знати» [1, c. 190].
Так Гегель підкреслював значення суду присяж-
них у контексті того, що можна назвати правова
інформованість (обізнаність із правами).
Ще один контекст значення суду присяжних –
визначення вини обвинуваченого. «Поєднання те-
пер полягає в тому, що вимагається, аби вислов-
лення вини чи невиновності йшло з душі злочинця,
діє суд присяжних,» – зазначав Гегель [1, c. 198].
Загалом Гегель початково розглядає сферу
судочинства як сферу здійснення свободи через
право, а суд – інструментом здійснення такої
свободи, де людина та її свобода може стати
об’єктом діяльності сваволі, зокрема держави.
В.С. Бігун
166 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ.
Суд, судовий персонал та адміністрація. У
гейдельберзький період Гегеля виходить праця
«Звіти станового зібрання королівства Вюртем-
берг» (1817). Висвітлюючи перипетії дворічної
(зрештою, безрезультатної) кампанії з прийняття
нової конституції князівства [8, c. 29], запропоно-
ваної 1815 року становому зібранню вюртемберзь-
ким королем Фрідріхом, Гегель, з-поміж іншого,
торкається питання діяльності судів і судових пи-
сарів. Гегель, висвітлюючи проблему, цитує одного
з депутатів, сподвижників реформи:
«інститут писарів і його вплив на державне управ-
ління є справжнім народним лихом. Він прямо вказав на
те, що коріння цього зла слід шукати в колишній стано-
вій конституції Вюртемберга; саме вона надавала писа-
рям повну можливість лагодити свавілля, гнобити і гра-
бувати населення» [7, c. 524].
Відображаючи діяльність спеціально створе-
ного комітету із вивчення питання писарів, Ге-
гель зазначає думки кількох спеціалістів, які сві-
дчать не на користь писарів і довіри до них. Зок-
рема, вказується, що «на ландтазі 1515 року і на
багатьох подальших ландтагах висловлювалися
суворі скарги на учених-юристів, які проникають
у всі судові інстанції країни; «тепер вже людина,
яка вимушена шукати правосуддя, навряд чи
обійдеться десятьма гульденами там, де дванад-
цять років тому було б потрібно не більше деся-
ти шилінгів. Якщо це положення не зміниться, то
з часом доведеться в кожне вюртемберзьке село
направити двох учених-юристів, які там твори-
тимуть суд» [7, c. 529]. Aле марними є скарги,
зазначає Гегель, «древнім німецьким звичаям ух-
валено смертний вирок» [7, c. 529]. Юристи, пра-
вда, не засідають у всіх селах Вюртомберга, але
їх замінили писарі; навряд чи варто зупинятися
на тому, чи виграло населення від введення цьо-
го також зовсім не давнього німецького звичаю,»
– підсумовує Гегель [7, c. 529].
Сенс наведеної цитати пояснює наступна об-
ставина. Діяльність зазначених писарів істотним
чином впливала на життя Вюртембергу (ситуація
є подібною, якщо взяти до уваги Україну, на си-
туацію в Закарпатті, народ якого жив тяжко, у
пошуках роботи часто мігрував). За таких склад-
них обставин діяльність судових писарів, із яки-
ми конфліктували місцеві жителі, називалася
ними «злом» й звідси й уявлення про те, що вони
«не відчують полегшення, поки не буде усунено
це зло, що створює нестерпні умови, які цілком
можуть довести людину до відчаю» [7, c. 524].
«Неспростовними» називає Гегель «докази на
користь того, що це зло завжди було основною
причиною такої частої еміграції вюртемберців,
еміграції, звичайного явища і в період найбіль-
шого розквіту колишньої станової конституції
за часів правління різних суверенів Вюртембер-
га» [7, c. 524].
Причиною свавілля писарів, їхніх утисків є
конституція, – вважає Гегель. Він також цитує
витяг із висновку колишнього президента одного
з округів князівства (фон Геммпнгепа):
«Сумнівна перевага Вюртемберга перед іншими
землями полягає в тому, що тут процвітає своєрідна
діяльність людей, які в решті Німеччини зникли у
часи доктора Фауста, — діяльність писарів. Ця порода
людей, — мовиться далі, — особливо обтяжує трудове
населенню країни тим, що її представники при сприят-
ливих обставинах підло і безсоромно претендують на
кращі державні посади, при несприятливих же — з та-
кою ж підлістю і безсоромністю намагаються вирвати у
нижчого класу суспільства останні крихти, тобто завжди
живуть за рахунок іншого» [7, c. 525].
Зазначене демонструє джерела розуміння Ге-
гелем інтересів і потреб людей у зв’язку з діяль-
ністю судів, юристів. Гегель теж уміло розкриває
потреби та інтереси «бюргерської аристократії в
особі писарів», які, на його думку, дбають не про
реформу та загальне благо. Гегель робить такий
висновок, який залишається й нині актуальним:
«Майже завжди, коли в країні відбуваються серйо-
зні політичні зрушення, виявляється, що володар і
народ єдині в своїх цілях і прагненнях; середні ж
стани — у Франції це було дворянство і духівницт-
во, у Вюртемберзі дворянство і бюргерська арис-
тократія в особі писарів — направляють всі свої
зусилля на збереження своїх привілеїв і монополій
і не тільки не служать ланкою між монархом і на-
родом, що, власне, є їх безпосереднім призначен-
ням, а перешкоджають реалізації принципів розу-
много права, сприяючих встановленню загально-
го благополуччя, і зрештою зводять їх нанівець.
Користуючись своїм положенням, завдяки якому
вони наче покликані утілювати розум народу і ре-
гулювати його права і обов'язки, середні стани лег-
ко можуть, захищаючи свої привілеї, ввести народ
в оману, внаслідок чого він перейде на сторону
цього свого ворога. Тоді ми стаємо свідками такого
ж огидного, наскільки сумного видовища: безпра-
в'я, яке впродовж століття називалося правом і
вважалося таким і яке довело народ до відчаю, те-
пер отримує підтримку самого цього народу, обду-
реного цим помилковим нагадуванням» [7, c. 541].
Ця та інші цитати засвідчують розуміння Ге-
гелем зв’язку між здійсненням права (або, як він
уважав у випадку в Вюртемберзі, існуванням
«безправ'я, яке впродовж століття називалося
правом») і здійсненням правосуддя. Судове сва-
вілля, чиновницьке чи суддівське, зневірює на-
род, розчаровує в державі, відповідальної за
здійснення правосуддя.
Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля)
Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 167
Не виключено, що саме це зумовило формулю-
вання Гегелем у «Філософії права» обов’язку здій-
снення правосуддя: «Здійснення правосуддя нале-
жить розглядати настільки ж обов’язком, як і пра-
вом суспільної влади, яке так само мало ґрунтуєть-
ся на бажанні чи небажанні індивідів покладати на
владу таке повноваження» [1, c. 194].
Правосуддя в контексті держави і грома-
дянського суспільства. Передусім з’ясуймо,
чому підрозділ «Здійснення правосуддя» й, зок-
рема, «Суд» Гегель включає до частини «Філо-
софії права», що стосується громадянського сус-
пільства, а не до розділу «Держава» (здавалося б,
більш доречного з огляду на державність пра-
восуддя) поряд із темами державного устрою,
зокрема «законодавчої» та «урядової» влади?
Відзначимо, що Гегель був добре обізнаним із
ідеєю поділу влад (у «Філософії права» є численні
посилання на Монтеск’є та заочні дискусії з ним),
викладеною у праці Ш.-Л. Монтеск’є «Про дух
законів», за якою судова влада виокремлювалася∗.
Гегель розглядав правосуддя і судочинства в
зв’язку з державою. Як зазначав В. С. Нерсесянц,
Гегель на початку XIX ст. писав про «принципо-
ву можливість двох типів державного устрою – з
централізацією і децентралізацією державних
функцій (в області управління, фінансів, суду і
так далі)… Що ж до питання про ті або інші фо-
рми і шляхи організації судочинства, управління
фінансами і тому подібне, то Гегель відносить їх
до неістотних для поняття держави» [8, c. 17].
Є підстави вважати, що Гегель керувався вла-
сним розумінням ролі суду, зважаючи не на його
зв'язок із державою, а функцією та сутністю, що
визначало його (суду) місце у його філософській
концепції. Йдеться не так про применшення ролі
судів, як державних установ, а, натомість, про
їхню соціальну сутність. Так, оскільки зі здійс-
ненням правосуддя Гегель пов’язує існування
громадянського суспільства, він так пояснює
значення громадянського суспільства.
∗ Монтеск’є у праці «Про дух законів» (1748) писав:
«У кожній державі є три види влади: влада законода-
вча, влада виконавча, що відає питаннями міжнарод-
ного права, і влада виконавча, що відає питаннями
права цивільного. Через першу владу государ або
установа створює закони, тимчасові або постійні, і
виправляє або скасовує існуючі закони. Через другу вла-
ду він оголошує війну або укладає мир, посилає або
приймає послів, забезпечує безпеку, запобігає нашестю.
Через третю владу він карає злочини і вирішує зіткнення
приватних осіб. Останню владу можна назвати судовою,
а другу – просто виконавчою владою держави… У бі-
льшості європейських держав установлений помірний
устрій правління, тому що їх государі, володіючи двома
першими властями, надають своїм підданим відправ-
лення третьої». Монтескье Ш. Л. Избранные произве-
дения. – М., 1955. – С. 290-291.
«Громадянське суспільство — це відмінність, яка
постає між сім'єю й державою, якщо навіть його фор-
мування відбувається пізніше ніж формування держа-
ви; бо як відмінність воно ставить попереду державу,
яку воно як самостійне має мати перед собою, щоб
існувати. Створення громадянського суспільства на-
лежить, між іншим, до сучасного світу, який тільки й
віддає належне всім визначенням ідеї. Якщо держава
представляється як єдність різних осіб, як єдність, що
є тільки спільністю, то цим мається на увазі тільки ви-
значення громадянського суспільства. Багато нових
фахівців із державного права не змогли пояснити це
іншим поглядом на державу. У громадянському сус-
пільстві кожен собі мета, а решта для нього ніщо. Од-
нак без відносин із іншими він не може досягти всіх
своїх цілей: тому ці інші — це засіб для досягнення
певної мети. Однак певна мета через відносини з ін-
шими здобуває форму загального й задовольняє себе,
співвдовольняючи водночас благополуччя іншого. Як-
що особливість зв'язана з умовою загальності, то ціле
стає основою поєднання, де вивільняються всі окремос-
ті, всі випадковості народження й щастя, де виявляються
всі хвилі пристрастей, які управляються тільки завбач-
ливим розумом. Особливість, обмежена загальністю, —
єдине мірило того, як кожна особливість сприяє своєму
благополуччю» [1, c. 169].
Саме в громадянському суспільстві відбува-
ється формування потреб (цілих систем потреб)
та їх задоволення. Відповідно й функціонують,
на думку Гегеля, судові, поліцейські та станові
інституції. Додамо, що саме у відносинах вини-
кають суперечності, конфлікти, боротьба за пра-
во, що робить роль суду істотною для вирішення
суперечностей, аби уможливити задоволення по-
треб членів громадянського суспільства. Зокре-
ма, йдеться, на думку Гегеля, з-поміж іншого,
наприклад, про «захист власності через здійснен-
ня правосуддя». Саме це, поряд із «системою по-
треб» («передавання потреб і задоволення окре-
мої людини через її роботу й через роботу й задо-
волення потреб усіх інших»), а також «поліцією й
корпорацією» («передбачливість проти випадко-
вості, що залишається в тих системах, і забезпе-
чення особливого інтересу як спільного») й скла-
дають «три моменти» громадянського суспільст-
ва» за Гегелем.
Громадянське ж суспільство – це місце, де
формуються і задовольняються потреби, а також
мають місце суперечки не лише між членами
громадянського суспільства, але й з державою. У
цьому зв’язку в «Критиці гегелівської філософії
права» (1844), коментуючи філософію держави
Гегеля, К. Маркс так коментує розуміння судів
як представництва держави, а не громадянського
суспільства, протиставляючи їх: «За Гегелем,
«сама держава», «урядова влада» в особі «упов-
новажених» вступає в межі громадянського сус-
В.С. Бігун
168 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ.
пільства для підтримки «загального державного
інтересу і законності» і т. д., і ці «уповноважені
урядом особи», ці «державні чиновники вико-
навчої влади», є, на його думку, справжнім
«державним представництвом» — не «грома-
дянського суспільства», а «проти» «громадянсь-
кого суспільства». Протилежність між державою
і громадянським суспільством, отже, встановле-
на…. «Поліція», «суд» і «адміністрація» не є де-
путатами самого громадянського суспільства,
яке в них і через них захищає свій власний зага-
льний інтерес, а є уповноваженими держави в
цілях управління державою проти громадянсько-
го суспільства.»
Гегель, утім, повністю не відкидає вирішаль-
ної ролі держави у здійсненні правосуддя. Нато-
мість, він убачає можливість діалектичної
трансформації громадянського суспільства у
державу. У цьому зв’язку дослідниця О. Є. Обу-
хівська, вказуючи на це в розумінні концепції
Гегеля правознавцем К. Неволіним, відзначає:
«Згідно з гегелівською філософсько-правовою
концепцією, людина задовольняє свої потреби
через працю та обмін виготовлених речей. Зі збі-
льшенням кількості потреб відбувається поділ
праці, і відповідно до різних типів потреб вини-
кають різні прошарки суспільства. Взаємне задо-
волення потреб відбувається не хаотично, а від-
повідно до встановлених законів, які є правом. Ці
закони оприлюднені, отже, їх порушення вимагає
втручання суду. Однак суд «не піклується про
особливе благо людей», покладаючись на долю
випадку. Для уникнення випадковості застосо-
вуються поліцейські заходи. Кожен громадянин
як приватна особа шукає свого щастя та задово-
лення особливих інтересів у своєму прошарку.
Натомість мета «безумовно-всезагальна»: «Гро-
мадянське суспільство переходить, отже, у дер-
жаву» [9, c. 48].
Український правознавець і філософ права
О. Б. Костенко констатує парадоксальність геге-
лівської філософсько-правової доктрини, приро-
да якої полягає в частині теми цього викладу по-
лягає в своєрідному [гегелівському] «змішуван-
ні» елементів держави й громадянського суспі-
льства, визначення одного через інше (коли, на-
приклад, «поліція та судочинство» розглядають-
ся у структурі громадянського суспільства, а не у
вченні про державу. Саме тому є можливість кі-
нцевим результатом спів-буття громадянського
суспільства і держави вважати втрату кожним із
цих соціальних феноменів своєї особливості і
змістовної протиставленості. Саме сутнісна не-
можливість держави зняти і вирішити всі проти-
річчя громадянського суспільства і приводить
саму державу у підсумку до особливої стадії роз-
витку - «державного суспільства – громадянської
держави», як соціального синтезу, джерелами
якого є єдність природних, економічних, право-
вих та моральних принципів» [5].
Додамо, що, на думку дослідників, гегелівсь-
ка філософія права стала стрижневою «ідеєю»
німецької правової держави. У Гегеля ця ідея
втілюється у державі, в якій центральна влада
надає громадянами (підданим) свободу в усьому,
що не стосується безпосереднього призначення
державної влади. Гегель вважав, що Пруссія,
відроджена під час війни за незалежність як вій-
ськова і вихована держава, утілювала його ідею
держави, що дало філософу підстави говорити
про утвердження панування ідей [10].
Правосуддя у контексті співвідношення та
розмежування закону і право. Ще одна особли-
вість філософії права Гегеля в частині правосуд-
дя – розкриття Гегелем уявлення про «Право як
закон» та «Існування закону» (назви окремих
підрозділів), які передують підрозділу «Суд», в
розділі «Здійснення правосуддя». Гегель розкри-
ває діалектику понять право і закон, уявляє закон
як об’єктивоване право, пишучи:
«Що складає право в собі, встановлене в своєму
об'єктивному існуванні, тобто визначене думкою для
свідомості, і як те, що є правом і діє, відоме, закон; і
право через це визначення — це позитивне право вза-
галі», – відзначає Гегель [1, c. 185]. І додає: «Право як
таке лише через те, що воно стає законом, набуває не
тільки форму загальності, але й свою істинну визна-
ченість» [1, c. 185].
Гегель розкриває плюралізм свого праворозу-
міння. У Гегеля «право виступає регулятором
взаємовідносин у громадянському суспільстві.
Поняття «право» використовується у наступних
основних значеннях: право як свобода (ідея пра-
ва); право як визначена ступінь та форма свободи
(особливе право); право як закон (позитивне пра-
во)» [4, c. 139]. Як відзначає А. Пашков, «щоби
право стало значимим як усезагальне, виникає
необхідність у публічності влади, а саме – у су-
дочинстві. Реалізація права як закону через пра-
восуддя необхідна умова для поліції, в обмеже-
ній, але конкретній тотальності корпорації» [11].
У Гегеля право здійснюється в правосудді, зо-
крема і в формі закону. Гегель пише:
«Право, вступаючи спочатку в існування в формі
буття закону, вступає також за змістом як застосу-
вання в стосунках до матеріалу взаємин, які в грома-
дянському суспільстві виокремлюються й заплуту-
ються до нескінченності, й видів власності й угод, а
далі моральних взаємин, які ґрунтуються на вдачі,
любові й довірі, однак тільки їх, якщо вони містять бік
абстрактного права (§ 159); моральний бік і моральні
Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля)
Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 169
заповіді, як ті, що стосуються волі з її власною суб'єкти-
вністю і особливістю, не можуть бути предметом пози-
тивного законодавства. Подальший матеріал поставля-
ють права й обов'язки, що випливають із самого здійс-
нення правосуддя, з держави тощо» [1, c. 187-188].
За Гегелем, «право, яке увійшло в існування в
формі закону, існує для себе, протистоїть особ-
ливій волі й думці права і має зробити себе чин-
ним як загальне. Це пізнання й здійснення права в
особливому випадку, без суб'єктивного сприй-
няття особливого інтересу, покладається на сус-
пільну силу, суд» [1, c. 193].
Гегель вживає терміни право (Recht) і закон
(Gezetz). Як відзначає перекладач праць Гегеля з
німецької на англійську М. Гоффгаймер, «термін
«право» (law) перекладає два окремих німецькі
слова: Gesetz і Recht. Recht, особливо в множині,
також є терміном для позначення юридичного
«права» в сенсі субєктивного права (entitlement).
Для Гегеля, Recht позначає особливий рівень со-
ціального буття, якому притаманне існування
юридичних установ. Його «Філософія права»
(1821) охопила не лише юридичні установи, але
й сімю та державу. Аби наголосити на особливо-
му розумінні Гегелем суспільства, заснованого
на праві, і для того, щоб відрізняти цей термін
від Gesetz, більшість перекладачів Гегеля пере-
кладають Recht, як «право». Таке оформлення
нового терміну для використання праць Гегеля,
можливо, є бажаним для цілей філософського
опрацювання, але воно приховує нормальний
правовий сенс німецької мови, як рідної. На від-
міну від Recht, Gesetz позначає закон в більш
загальному сенсі, в якому термін вживається в
англійській, як і німецькій мовах, щодо природ-
них і соціальних явищ. Але Gesetz також має
спеціфічне значення права (law) в сенсі позитив-
ного права або закону (statute)» [12].
Оглядачі, визначаючи праворозуміння Гегеля,
вважають його прихильником різних шкіл: при-
родного права, правового позитивізму, історич-
ної школи, попередником Марксистської теорії
права чи критичної теорії постмодерну чи навіть
трансцендентальної ідеалістичної правової теорії
[13, c. 515].
Водночас, одну з інтерпретацій Гегеля можна
віднести до того, що називається «Правовий ін-
терпретивізм (legal interpretivism)». Як відзначає
Т. Брукс, «правовий інтерпретивізм дотримуєть-
ся думки, що нормативний зміст права є концеп-
туально відмінним від права, й тому може роз-
глядатися в «поза-правовому» сенсі. Цей норма-
тивний зміст розвивається в праві й спрямовує
самотрансформацію права в справедливість. Су-
спільство встановлює закони як визначення
справедливості: тому, всі закони (all laws) внут-
рішньо вважаються нормативними. Поступ у
розвитку права забезпечується через покращення
співвідношення між нашим позитивним правом і
нашим розумінням (концепцією) справедливості.
Цей процес відбувається через іманентний роз-
виток нормативного змісту права.
Для інтепретивіста увесь задум розвитку пра-
ва є завданням виявлення невиразних проміжків
у нашому позитивному праві (laws). Таким чи-
ном, право є невидимою павутиною і має потре-
бу ще більшого впорядкування, кодифікаці. Ви-
являючи ці проміжки, ми розвиваємо загальне
уявлення суспільства про справедливість, зали-
шаючи захищені проміжки для індивідуальних
прав. Тому право є по суті публічним і походить
від людей. Державні установи відіграють ін-
струментальну роль тим, що уможливлюють ви-
раження суспільства загального поняття справе-
дливості. Цей факт не уповноважує демократич-
но вибрані законодавчі органи на найбільший
вплив на право як на результат. Інтерпретивісти
стверджують, що судді відіграють особливо важ-
ливу роль тією мірою, якою вони вирішують
справи на користь громадської (сommunal) спра-
ведливості радше ніж особистого переконання.
Окрім того, ця теорія не є такою, що здатна про-
гнозувати (predictive). А її прихильники вважа-
ють поступ права як такий, що містить раціона-
льні структури, які виправдано обмежують його
подальший розвиток» [13, c. 560].
Водночас, за Гегелем, «крім застосування до
особливого буття закону права включає в себе
можливість застосування до окремого випадку»
[1, c. 188]. У цьому зв’язку Гегель роз’яснює:
«У справі судочинства як застосування закону до
окремого випадку розрізняється два боки, по-
перше — пізнання властивості випадку за його
безпосередньою окремістю, чи то наявний дого-
вір тощо, або здійснена порушуюча дія і хто її
вчинив, а в кримінальному праві рефлексія як
визначення дії за її суттєвим, злочинним харак-
тером, по-друге — підведення випадку під закон
відновлення права, під чим у кримінальній спра-
ві мається на увазі покарання. Вирішення про ці
обидва різні боки — це різні функції» [1, c. 196].
Гегель мав на увазі діяльність суду щодо
встановлення обставин (фактів), що мають зна-
чення для справи, а також діяльність щодо засто-
сування права щодо зазначених обставин. При
цьому йдеться не про механістичне застосування
закону, а про «відновлення права», як наслідок
такого застосування.
Види і роль суду та суддів як «органу зако-
ну». Окремо варто розглянути роль суду і судді,
В.С. Бігун
170 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ.
а також членів громадянського суспільства в су-
дочинстві.
Арбітраж чи мировий суд Гегель називає
«простим судом». Гегель указує на обов’язок
звертатися до такого суду до того, як «проходити
через значний формалізм». Він зазначає:
«Поки сторони мають право проходити через
такий значний формалізм, як їхнє право, то, оскі-
льки його так само можна зробити лихом, і ба
навіть інструментом несправедливості, їм заради
суду, щоб сторони й саме право як суттєву річ,
про яку йдеться, взяти під захист від судочинства
і його зловживання, слід поставити в обов’язок
звернутися до простого суду (арбітражу, мирово-
го суду) і зробити спроби помиритися, перш ніж
вони підуть до того суду» [1, c. 195].
Розкриваючи особливості ролі судді в кримі-
нальному процесі, Гегель указує на на різні стадії
та роль судді в них:
«Переважно керівництво всім процесом розсліду-
вання, потім правовими діями сторін, як ото вони самі
стають правом, потім також другим боком вироку …
— це власна справа судді-юриста, для якого як органу
закону випадок має бути підготовленим для можливо-
сті підсумування, тобто піднесеним з його видимої
емпіричної властивості до визнаного факту й до зага-
льної кваліфікації» [1, c. 197]. І додає: «Немає підста-
ви вважати, що один суддя-юрист має встановлювати
склад злочину, бо це справа кожного загального фор-
мування, а не тільки юридичного: оцінка складу зло-
чину виходить з емпіричних обставин, із свідчень про
дію й подібних сприйнять, однак потім знову з фактів,
з яких можна робити висновки про дію, і вони робити-
муть її ймовірною чи неймовірною. Тут має досягатися
певність, не істина в вищому розумінні, яка становить
щось цілком вічне: тут ця певність – це суб’єктивне пе-
реконання, сумління, і питання в тім, якої форми має
набути в суді ця певність» [1, c. 197].
Щодо розсуду судді та його меж Гегель за-
значає:
«Те, що при застосуванні законів існують колізії,
де на своєму місці є розум судді, більш аніж необхід-
но, бо в іншому випадку саме виконання мало б щось
занадто машиноподібне. Якщо дійти до того, щоб
усувати колізію тим, що багато що віддавати на роз-
суд судді, то такий вихід набагато гірший, бо колізія
також належить до думки, мислячої свідомості та її
діалектики, однак просте рішення суддею було б сва-
волею. Згадують, звичайно, про право звичаю, що
воно живе, однак ця життєвість, тобто ідентичність
визначення з суб'єктом, ще не формує суті справи;
право має усвідомлюватись у процесі обдумування,
воно має бути системою в самому собі, і тільки як
таке воно може бути чинним у освічених націй. Якщо
в новітній час народам відмовлено в професії законодав-
ства, то це не просто образа, але й нісенітниця, що за
нескінченної кількості наявних законів навіть стосовно
окремих не припускається можливість звести їх у послі-
довну систему, тимчасом як саме систематизування,
тобто піднесення до загального,— це нескінченна по-
треба часу…» [1, c. 186-187].
Окремо Гегель зупиняється на темі прав і
обов’язків людини в суді, зокрема обов’язку ви-
ступати в суді, добиватися своїх прав, знаючи
закон. Філософ пише:
«Член громадянського суспільства має право – ви-
ступати в суді, а також обов’язок – відповідати в суді
й отримувати своє спірне право тільки через суд» [1,
c. 194]. Звідси й обов’язок – «знати закони», «бо ін-
акше йому це право нічим не допоможе.» [1, c. 194,
Додаток § 221].
Зрештою, як зазначає Гегель, «здійсненням
правосуддя викорінюється порушення прав влас-
ності й особистості» [1, c. 199].
Висновки з даного дослідження і перспективи
подальших розвідок у даному напрямку. Наведе-
не, з великим ступенем достовірності, підсумує-
мо в таких висновках.
Гегель розглядав судочинство і правосуддя в
контексті ідеї права, поняття права та його здійс-
нення. При цьому є підстави для окреслення в
Гегеля ідеї правосуддя як поняття і його здійс-
нення. Судочинство і правосуддя Гегель розгля-
дав як окремі теми, але у зв’язку з діяльністю
держави, зокрема у зв’язку з формою правління.
Порівнюючи такі форми правління, як олігархія
(Берн) та монархія (Німеччина), Гегель схилявся
до конституційної монархії за якої ідеї публічно-
сті суду, суду присяжних, й зрештою правосуддя,
можуть бути краще здійснені.
Метою правосуддя Гегель уважав не лише за-
хист, але й «викорінення» порушень прав влас-
ності та людини. Розглядаючи правосуддя та су-
ди як частину громадянського суспільства, він
убачав суперечність між ним і державою, ува-
жав, що суди повинні відповідати інтересам гро-
мадянського суспільства. При цьому він не ви-
ключав важливості ролі держави у здійсненні
правосуддя, але не будь-якої держави, а монархії
з конституційною формою правління. Подальші
дослідження правосуддя в працях Гегеля можуть
стосуватися ролі суду та змісту здійснення пра-
восуддя в державі в розумінні Гегеля, конкрети-
зації образу судді.
Список літератури
1. Геґель Г. В. Ф. Основи філософії права,
або Природне право і державознавство / пер. з
нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. — К. : Юніверс,
2000. — С. 17.
2. Див., наприклад: Костенко О. Б. Станов-
лення гегелівського розуміння діалектики грома-
дянського суспільства та держави (шлях
Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля)
Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 171
Г.В.Ф.Гегеля до «Філософії права»): Автореф.
дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський націо-
нальний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. —
22 с.; Пашков А. С. Вчення про громадянське сус-
пільство в філософії права Гегеля: автореф. дис...
канд. філософ. наук: 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім.
Т.Шевченка. — К., 2007. — 19 с.; Тюгашев Е.А.
«Капитал» К. Маркса и «Философия права» Г. Ге-
геля: методологические и онтологические паралле-
ли // Вестник Новосиб. гос. ун-та. Серия: Право. —
2005. — Т. 1. Вып. 1. — С. 29–33.
3. Філософія права : Навчальний посібник /
О. Г. Данільян, Л. Д. Байрачна, С. І. Максимов та
ін.; За заг. ред. О. Г. Данільяна. — К. : Юрінком
Інтер, 2002. — 272 с.
4. Філософія права / За заг. ред. М. В. Кос-
тицького та Б. Ф. Чміля. — К. : Юрінком Інтер,
2000. — 336 с.
5. Костенко О. Б. Становлення гегелівсько-
го розуміння діалектики громадянського суспі-
льства та держави (шлях Г. В. Ф. Гегеля до «Фі-
лософії права»): Автореф. дис... канд. юрид. на-
ук: 12.00.01 / КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 2002.
— 22 с.
6. Огляд за: Нерсесянц В. С. Философия
права Гегеля. — М., 1998.
7. Гегель. Работы разных лет. – М., 1970. –
Т. 1.
8. Нерсесянц В. С. Философия права Гегеля.
— М., 1998.
9. Обухівська О. Є. Рецепція гегелівської
філософії права в «Енциклопедії законознавства»
Костянтина Неволіна // Наукові записки НаУК-
МА. Том 37. Філософія та релігієзнавство.
10. Див., наприклад: Баев В. Г. Генезис и ра-
звитие германского конституционализма в нача-
ле Х1Х-первой трети ХХ вв.: Автореферат дис…
док. юрид. наук: 12.00.01 / Академия экономиче-
ской безопасности МВД России. – М., 2008. Див.
також: Баев В. Г. »Идея государства» Канта и
Гегеля: философские учения и государственная
практика в Германии начала XIX века // Право и
политика. — 2005. — № 7. — С. 15-22.
11. Пашков А.С. Вчення про громадянське
суспільство в філософії права Гегеля: автореф.
дис... канд. філософ. наук: 09.00.05 / КНУ ім. Т.
Шевченка. — К., 2007. — 19 с.
12. Hegel G. W. F. Two Hegel Texts On Law /
translated by M. H. Hoffheimer // University of
Toledo Law Review. – 1993. – № 24. – P. 933–942.
13. Brooks Th. Between Natural Law and Legal
Positivism: Dworkin and Hegel on Legal Theory //
Georgia State University Law Review. – 2007. – №
23. (Автор посилається на авторів, які відносять
Гегеля до певного напряму.) Він також відносить
Гегеля до правової школи, яку називає «інтер-
претивізм» (interpretivism), як і Р. Дворкіна.
В. С. Бигун
ПОНЯТИЕ ПРАВОСУДИЯ К ЕГО ОСУЩЕСТВЛЕНИЮ
(НА ПРИМЕРЕ ФИЛОСОФИИ ПРАВОСУДИЯ ГЕГЕЛЯ)
Обзор взглядов Гегеля на правосудие и судопроизводство в контексте философии правосудия. Ра-
скрываются представления философа на суд и судебный персонал, правосудие в контексте государс-
тва и гражданского общества, правосудие в контексте соотношения и разграничения закона и права,
суд и судьи рассматриваются как «органы закона». Правосудие раскрывается как идея правосудия,
понятия правосудия и его осуществления.
V. S. Bihun
THE CONCEPT OF JUSTICE AND ITS REALIZATION
(BASED ON HEGEL’S PHILOSOPHY OF JUSTICE)
A review of Hegel’s views on justice (as judicial process) and court legal proceedings in the context of
philosophy of justice. Presented are philosopher’s outlook on court and judicial personnel, justice in the
context of the state and civil society, justice in the context of the correlation between law (Gesetz) and right
(Recht), court and judges are examined as «organs of law». Judicial process justice is presented as an idea of
justice, concept of justice and its realization.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13641 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T15:28:49Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бігун, В.С. 2010-11-22T14:04:51Z 2010-11-22T14:04:51Z 2009 Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) / В.С. Бігун // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 164-171. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13641 Обзор взглядов Гегеля на правосудие и судопроизводство в контексте философии правосудия. Раскрываются представления философа на суд и судебный персонал, правосудие в контексте государства и гражданского общества, правосудие в контексте соотношения и разграничения закона и права, суд и судьи рассматриваются как «органы закона». Правосудие раскрывается как идея правосудия, понятия правосудия и его осуществления. A review of Hegel’s views on justice (as judicial process) and court legal proceedings in the context of philosophy of justice. Presented are philosopher’s outlook on court and judicial personnel, justice in the context of the state and civil society, justice in the context of the correlation between law (Gesetz) and right (Recht), court and judges are examined as «organs of law». Judicial process justice is presented as an idea of justice, concept of justice and its realization. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права та правозастосування Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) Понятие правосудия к его осуществлению (на примере философии правосудия Гегеля) The concept of justice and its realization (based on Hegel’s philosophy of justice) Article published earlier |
| spellingShingle | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) Бігун, В.С. Філософія права та правозастосування |
| title | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) |
| title_alt | Понятие правосудия к его осуществлению (на примере философии правосудия Гегеля) The concept of justice and its realization (based on Hegel’s philosophy of justice) |
| title_full | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) |
| title_fullStr | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) |
| title_full_unstemmed | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) |
| title_short | Поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя Гегеля) |
| title_sort | поняття правосуддя до його здійснення (на прикладі філософії правосуддя гегеля) |
| topic | Філософія права та правозастосування |
| topic_facet | Філософія права та правозастосування |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13641 |
| work_keys_str_mv | AT bígunvs ponâttâpravosuddâdoiogozdíisnennânaprikladífílosofíípravosuddâgegelâ AT bígunvs ponâtiepravosudiâkegoosuŝestvleniûnaprimerefilosofiipravosudiâgegelâ AT bígunvs theconceptofjusticeanditsrealizationbasedonhegelsphilosophyofjustice |