Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури

Осуществляется осмысление сложного и противоречивого развития духовных предпосылок правового государства и их реализации в соответствующих институтах, что позволяет получить представление об основных составляющих европейской правовой культуры и прояснить пути движения украинского общества к идеалу п...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Максимов, С.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Теми:	Філософія права та правозастосування
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13644
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури / С.І. Максимов // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 102-111. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860069034749329408
author	Максимов, С.І.
author_facet	Максимов, С.І.
citation_txt	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури / С.І. Максимов // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 102-111. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Осуществляется осмысление сложного и противоречивого развития духовных предпосылок правового государства и их реализации в соответствующих институтах, что позволяет получить представление об основных составляющих европейской правовой культуры и прояснить пути движения украинского общества к идеалу правового государства. The comprehension of complex and contradictory development of spiritual pre-conditions of law governed state and their realization in the proper institutes is carried out. This allows to get the picture of basic constituents of European legal culture and make clearer the paths of the Ukrainian society to the ideal of law governed state.
first_indexed	2025-12-07T17:09:38Z
format	Article
fulltext	102 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. С. І. Максимов Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків ІДЕЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ Конституційне закріп- лення ідеалу правової держави: «Україна є ... демократична, соціаль- на, правова держава» [13, с. 9.] виражає єв- ропейський вибір України. У найбільш загальному вигляді правову державу зви- чайно визначають як державу, в якій панує право, а до переліку відмітних ознак право- вої держави, як мінімум, відносять: верховенство правового закону, реальність прав і свобод інди- відів, організація та функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу вла- ди [17, с. 7]. Правова держава – явище сучасне. Проте вона має довгу передісторію як на рівні розвитку пев- них ідей, так і на рівні становлення відповідних інститутів. Тому нашою метою є осмислення складного та водночас суперечливого розвитку духовних передумов правової держави та їх реа- лізації у відповідних інститутах, що дозволить отримати уявлення про основні складові євро- пейської правосвідомості та правової культури, а також прояснити шляхи руху українського сус- пільства до цього ідеалу, виявити причини скла- днощів, які виникають на цьому шляху. Методо- логічно ця стаття знаходиться у руслі як «істори- ко-правової рефлексії процесу становлення та розвитку ідей правової держави», що реалізуєть- ся Р. Ф. Гринюком [6], так і «дослідження генеа- логії ідеї верховенства права», що здійснюється С. П. Головатим [7]. Проте в ній акцент буде зроблений на філософських аспектах історико- правової рефлексії ідей правової держави й вер- ховенства права у їх єдності як стрижньового елементу становлення і розвитку європейської правової культури. Хоча поняття «правова держава», яке похо- дить від німецького «Rechtsstaat», відносно мо- лоде (воно введено у загальний політичний та науковий обіг Р. Молем у 1829 році [16], сама ж ідея, навпаки, стара. Як визначальна риса захід- ноєвропейського права взагалі це поняття було підготовлене державно-правовими ідеями кінця ХVIII століття і досягло свого специфічного та чинного значення в ХІХ столітті, перш за все в Німеччині. Суть ідеї, що лежить в його основі: за допомогою суворого обов’язку діяти на основі за- кону повинні бути захищені права громадян та об- межені можливості узурпації влади в державі. Як явище культури набагато старшою є англійська ідея «rule of law», тобто «панування (верховенство) права». Хоча як поняття воно вперше введено А. Дайсі у 1881 році для підкреслення типової для Англії риси історичного розвитку права при приві- лейованому становищі суду [2, с. 485-492]. Отже, поняття правової держави виникло на континенті з конфлікту розвитку життя та основ- них свобод, які були формально внесені до кон- ституцій та впливали на законодавство, тобто сутність правової держави в першу чергу засно- вується на ідеалі. Англійський ж еквівалент пра- вової держави у своїй основі суттєву частину бере з традицій як утвердження прав різних верств населення та їх охорона від адміністрати- вного свавілля. І в цих двох поняттях наглядно проявляється специфічні відмінності всередині єдиної європейської правової культури. Домінує уявлення про те, що ідея правової держави виникла в межах антифеодального, світ- ського, антитеологічного й антиклерикального за своїм характером юридичного світогляду [17, с. 3]. Проте ще у ХІХ столітті німецький юрист і політик Ф. Шталь звернув увагу на зв’язок між християнством і правовою державою. Він спрос- товував хибне уявлення про те, що ідея правової держави виникла виключно на ґрунті антиклери- кального лібералізму і не мала релігійних вито- ків, а також стверджував, що обидві різновиди цієї ідеї (як «Rechtsstaat», так і «rule of law») – беруть свій початок у специфічному злитті вчен- ня про право античних філософів з іудейською та християнською релігіями [30, s. 137]. Це дуже важливе положення розкриває глибин- ні духовні основи ідеї правової держави і європей- ської правової культури в цілому. Виходячи з ньо- го, найважливішою передумовою розуміння ідеї правової держави вважати розгляд світоглядного питання «Бог і світ», у межах якого стають більш Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 103 зрозумілими питання про співвідношення приро- дного та позитивного права, з одного боку, та релігійної й світської влади – з іншого. Для архаїчного суспільства право мало боже- ственні витоки. Вважалося, що Мойсей приніс з гори Сінай своєму народу десять заповідей, що виражали Божу волю [3, с. 95]. У притчах Соло- мона підкреслювалося, що царі лише здійснюють цю волю, а законодавці лише встановлюють боже право [3, c. 716]. Навіть римське право спочатку не могло відмовитися від зв’язку між релігією та пра- вом і лише пізніше обрало зовсім інший шлях. У Римі первинне релігійно обґрунтоване пра- во доповнювалось зовсім новим правом, створе- ним волею всього народу (Закони ХІІ таблиць). При цьому не варто забувати, що поряд з цим людям надавалася можливість регулювати їх по- ведінку канонами неписаних законів, у яких була потреба на ті часи незалежно від значення суспі- льних, політичних та економічних відносин. У цьому відношенні неважливо чи існування так званого природного права погоджене з приро- дою, як у греків, чи приписується Богу, як винахід- нику та його володарю [22, с. 155]. Виникає біпо- лярність західноєвропейського права, тобто поділ його на природне і позитивне право, безцінне зна- чення якої полягає у можливості звернення до ін- шого, вищого порядку, у разі незадоволення так званим позитивним правом, тобто правом, складе- ним самими людьми у формі зводу правил. Проблема співвідношення природного та по- зитивного права була сформульоване давніми греками. Софокл уже у 450 р. до Р.Х. підкреслю- вав перевагу неписаних настанов Бога над наста- новами смертних [1, с. 121]. Обставина, за якої людське право створювалося на основі вічного божественного права, надавала йому такого зна- чення, за якого воно було обов’язковим і для правителів. Проте цей ідеал, при якому, за Пла- тоном, правителями є лише слухняні слуги зако- ну [18, с. 187-189], часто знову порушувався, од- нак у наступні століття йому завжди знову при- сягали як вічній вимозі. Пророцтво Платона, в якому він передбачив загибель тієї держави, у якій правитель піднімав- ся над законом, здійснилося для багатьох держав Сходу – від Персії та Візантії до Радянського Союзу, в яких цей істотний недолік став зарод- ком загибелі. Незважаючи на велич і силу їх дес- потія не мала майбутнього. За оцінками німецьких учених, саме з підне- сенням фюрера над законом у гітлерівській Ні- меччині якраз і почався процес загибелі держави. Депутат від соціал-демократів Отто Вельс у 1933 р. підкреслював, що прийняттям закону про на- дання надзвичайних повноважень націонал- соціалістам не просто дають владу, а знищують ідею, яка є міцною та вічною (тобто ідею приро- дного права) [28, s. 45-46]. Ще дві тисячі років до прийняття цього закону Цицерон уже встановив, що неправильно вважати, що все, що встановлю- ють народні установи, є справедливим, і відмовив- ся від права, яке не узгоджене з природним, вищим правопорядком. У Німеччині між 1933 і 1945 р. стало звичним, що закони, які формально відпові- дали порядку, порушували божественні і, відповід- но, природно-правові принципи. У післявоєнній німецькій теорії права і судо- вій практиці визнано, що поряд із установленим правом необхідно користуватись «надправом», законністю справедливості. Тут домінує ідея природного права. Зокрема підкреслюється, що публічне порушення права не може бути правом навіть тоді, коли одягнене у форму закону. Для попередження практики державного порушення прав у Основному законі Німеччини зафіксова- ний так званий конституційний мінімум (абзац 3 ст. 79) [12, c. 605]і додатково включено право на опір (абзац 4 ст. 20) [12, c. 587]. Дуалізм природного та позитивного права в західноєвропейській правовій культурі в період середньовіччя був доповнений дуалізмом двох інституціональних правових сфер – церковної та світської, тобто дуалізмом папи й імператора. Вочевидь, що завдяки цьому історично першому поділу влади в майбутньому ідея поділу вже світської влади була сприйнята в західноєвро- пейській культурі природно. І навпаки, у право- вих культурах, які були під впливом Візантії, ідея розподілу влади реалізується дуже важко. У ХІІІ столітті правовий дуалізм був обгрун- тований ученням про два мечі, які охороняли християнство і символізували обидві правові сфери Заходу. Ось як це вчення було сформулю- вав Айк фон Репгов: «Хто, як не Бог, повинен бути захисником права і визначати, які види пра- ва існують. Бог залишив після себе на землі два мечі, які захищають християнство: Папа є духов- ним мечем, імператор – світським. За Папою ви- значається, що він весь час їздитиме на білому коні, а імператор повинен утримувати стежину, по якій їздитиме Папа верхи. Це має таке зна- чення: усе, що чинить опір Папі і що він не може підкорити духовним правом, те повинен підко- рити імператор світським правом, щоб бути слу- хняним Папі. Рівною мірою духовна влада пови- нна допомагати світській владі, якщо останній це необхідно» [25, s. 20]. Хоча з історії були відомі факти про боротьбу та численні суперечки між папою та імператором, їх стосунки відображали- С.І. Максимов 104 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. ся як гармонійні, бажаючи цим засвідчити взає- мозалежність обох правових сфер. Вважається, що передумови цього принципу християнського середньовіччя були закладені ще євангелістами Матвієм, Марком і Лукою. Відо- мо, що в їх текстах, на запитання фарисеїв про те, що повинно бути обов’язковим: іудейсько- релігійне чи світське римське право, Ісус, неспо- дівано для фарисеїв ствердив у своїй відповіді значення обох порядків: «віддайте кесареве кеса- реві, а Богові Боже» [3, c. 1097, 1128, 1171]. У посланні апостола Павла до християн Риму ця думка була розширена до призначення влади Бо- гом: «немає влади, як не від Бога» [3, c. 1264]. Теологія прийняла цей дуалізм і говорила про природне право як про першоджерело закону. У зв’язку з цим Августин Блаженний підкреслю- вав, що ніхто не може порушити природне право, що йому повинні підкорятися королі, тому що «Бог стоїть над усім; адже й у людському суспі- льстві більша влада ставиться над меншою, і ця остання їй підкоряється» [9, c. 94]. Неповторний інституційний зв'язок обох сфер мав функціональ- ну основу. Духовно та релігійно обґрунтоване пра- во, засноване лише на переконаннях, не могло бути реалізоване без світського законодавства. Держав- ному правопорядку як цілеспрямованій діяльності не вистачало релігійного обґрунтування для довго- вічного стану необхідного значення права. Взаємне доповнення обох правових сфер об- ґрунтовувалося ще й тим світоглядним уявлен- ням, що людина складається з двох елементів, а саме: тіла і душі. Для духовно-релігійної сфери був Папа, для матеріально-світської – імператор. Також дане вчення було необхідним для держави як організму. Відповідно до цього церква безпе- рервно нагадувала імператору, що королівський шлях підпорядкований принципам християнської віри. Так королі ставили своє панування під кон- троль вищому праву, про що свідчили і писані керівні вказівки на короні, й клятва на коронації звітувати перед судом Божим. Коли світські правителі, як, наприклад, візан- тійські імператори або пруський імператор Фрі- дріх ІІ, посилались на давньоримську імперську ідею і відмовлялися від обов’язків перед Богом, то вони віддалялись від західноєвропейської ідеї, відповідно до якої влада абсолютного монарха обмежується звичаєвим правом та відповідальні- стю перед Богом та церквою. Москва як Третій Рим дотримувалась в даному випадку традицій Візантії. Хоча Катерина ІІ й визначала Росію як європейську державу, але їй ніколи не були ві- домі самостійність церкви та природно-правові традиції, що є типовими для Європи. Тому неви- падково марксистсько-ленінське вчення знайшло на ґрунті російської культури відповідні умови. Воно стало продовженням візантійської традиції концентрації влади. Реформація зламала позиції Папи, але не за- хідноєвропейську традицію. Лютер і Кальвін у своїх вченнях слідували точці зору про обмеже- ність державного права. Однак природне право, яке ще в середині ХІІІ ст. Томою Аквінським було обґрунтоване як воля Бога, тепер залиши- лося без інституційного втілення. У період Се- лянської війни були спроби погодження права та справедливості через пряме посилання на Біблію як Боже право. Підкреслимо, що в континента- льній Європі природно-правова аргументація не припинялась. Особливо активно вона велася в найбільш економічно і політично розвиненій Голландії. Так, Гуго Гроцій у знаменитій праці «Про право війни і миру» вказував на обов’язковість природного права. Воно було не- змінним, знаходилося поза часом і сам Бог не міг його змінити [7, c. 71, 72]. Поряд у такий спосіб теоретично обґрунтува- ною суспільно-організаційною та духовною структурою Європи існувала англійська практи- ка rule of law (панування права), яка визначила ефективний розвиток правової держави як зовсім іншого утворення в іншій частині Європи. У чо- му ж полягали особливості англійської традиції правової держави? Тут склалися такі дві основи правової держа- ви: по-перше, те, що Римське право у формі Corpus Iuris Civilis, на відміну від континенталь- ної Європи, безпосередньо не утвердилося у фо- рмі універсального правопорядку (тому доміну- вало звичаєве право); по-друге, англійські юрис- ти зберегли, на відміну від юристів континента- льної Європи, свою незалежність. Вони й конк- ретизувались у Common Law англійських судів [20, c. 89]. Збережені там традиції природного права (В. Блекстон) [2, c. 97-102] і обережна ево- люція англійських відносин, які Едмунд Бьорк рекомендував французам під час їх революції 1789 року як контрмодель [2, c. 166-173], знач- ною мірою забезпечувалося організацією англій- ських судів. Вони мали своїм завданням збере- ження права та германсько-середньовічне право- знаходження, що зобов’язувало до уважного від- ношення до встановленого права. Для Олександ- ра Гамільтона, батька-засновника американської демократії, утворення розумної рівноваги судів, спосіб призначення їх членів та їх звільнення було вирішальною причиною того, що в Англії і в її колоніях не з’явилась інквізиція як в Іспанії [21, c. 504-505]. Можна додати, що відсутність Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 105 незалежності судів у радянській правовій системі (які були скоріш придатком виконавчої влади) якраз й була тим чинником, який не забезпечив гарантій проти інквізиції ХХ століття – масових репресій за ідеологічними мотивами. Хоча у знаменитій Великій хартії вольностей від 1215 р. не йшла мова про права людини, вона була лише спробою щодо дотримання королем ви- значених правил поведінки по відношенню до ба- ронів. Проте послідовне проведення закладеної в ній політичної ідеї та її прагматичного узгодження з існуючими правовими інститутами призвело до державно-правових досягнень, які повинні були бути взірцем для інших європейських країн. У своїй суті англійська правова система ґрун- тується на середньовічній державі збереження права, в якій ті правові положення, в яких існу- ють інтереси, зберігаються. Вирок англійського судді був обов’язковим для майбутнього розвит- ку та встановленого на цей спосіб забезпечення правопорядку. «Петиція про права 1628 року» пропонували для цього методичну інерцію та стримування в праві і встановлювала перелік іс- торичних прав і свобод [2, c. 204-207]. На основі угод між короною та парламентом цей каталог доповнювався новими свободами, які встанов- лювались «Актом про ліпше забезпечення сво- боди підданого і попередженні ув’язнень за мо- рями 1679 року» (Habeas Corpus Aсt) [2, c. 2008- 216] та «Біллем про права 1689 року» [2, с. 216- 223] і створювали державно-правовий масштаб для наступних століть. Визнання природи та розуму як чинників об- ґрунтування права та вільні дискусії навколо прийнятих парламентом постанов, призвели до появи в Англії конституційної судової практики, на яку спирались американські колоністи у боро- тьбі з метрополією. Так, Джеймс Отіс, американ- ський юрист і член Верховного Суду штату Мас- сачусетс, з одного боку, спирався на загальне право (Common Law) і постанови парламенту, з іншого – на Божі закони та природне право. Він висунув до колоністів вимогу на всі істотні, вла- стиві від природи та невід’ємні права британсь- ких підданих. Саме ця формула була закріплена Томасом Джефферсоном у Декларації незалеж- ності США: «Ми вважаємо самоочевидним істи- ни, що всі люди створені рівними і наділені їх Творцем визначеними невідчужуваними права- ми, серед яких життя, свобода і прагнення до щастя» [2, c. 227]. Внесення основних прав і сво- бод у конституції окремих держав було знамен- ним, бо воно в деякій мірі призвело до заміни формального права змістовим. Вони змінювали історично створене право через природно- правові аргументи в напрямку його гуманізації. Отже, саме ідея природного права, або дуа- лізм природного і позитивного права, була голо- вною духовною передумовою правової держави, при цьому ця ідея по різному реалізовувалася в різних соціокультурних умовах континентальної та англо-саксонської правових традицій. Іншою найважливішою передумовою право- вої держави та її невід’ємною ознакою виступає легітимність законів і владних рішень у ціло- му. Історично це виражалося у постановці та розв’язанні проблеми співвідношення народу і правителя, де ключовим постає питання суспі- льного договору. У цьому співвідношенні спо- стерігаються дві тенденції: коли воля народу впливає на дії влади, роблячи їх легітимними, і коли влада спирається лише на силу. Перша тен- денція приводить до правової держави, а друга – діє у протилежному напрямку. В історичній перспективі воля народу в судовій практиці відігравала важливу роль ще з римських «Дванадцяти таблиць». У вченні Марселія Падуан- ського встановлюється законодавчий авторитет сукупності громадян. У германському, як і в дав- ньоруському, праві народні рішення розглядалися як вираз спільної волі, яка спрямовувалася на пра- восуддя або адміністративне управління. Розвиток Швейцарії найбільш яскраво показав, що держава може виступати як спілка громадян, тобто як результат товариських стосунків і домов- леностей. Виявилося, що право існує не тільки че- рез мораль і звичай, а й на основі договору. Саме завдяки конструкції суспільного договору правова держава закріпилась у публічній сфері. Хоча вертикальне (адміністративне, керівне) панування існувало в конфлікті з горизонталь- ним (координаційним) формуванням волі това- риств, проте неможливо якусь з цих сторін від- кинути, тому що вони були необхідні для норма- льного функціонування держави. Саме через противагу цих джерел влади – адміністративно- вертикальної, яку виражав король, і добровільно- горизонтальної, яку виражав парламент, створю- валася легітимність законів. Парламент за своїм смислом являв собою збори вільних чоловіків, які знаходили право, і могли не лише формувати майбутні рішення, а й звертатися до природного права як до іншої опори. Це оснащувало їх рі- шення легітимністю, яка відсутня у гетерономно встановленому праві. Отже, парламент як місце вільного вираження думок, мав важливе значення для формування правової держави. Такого ж значення мала участь членів товариств у судах. Суди присяж- С.І. Максимов 106 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. них, які формувалися з постійних членів това- риств, вважалися такими, що мали перевагу над професійними судами. Вони також були зо- бов’язані вести спостереження за судовою прак- тикою. Вважалося, що громадяни будуть зали- шатися лише підданими без участі у формуванні законодавства і відправлені правосуддя. Протилежна тенденція призвела до повернен- ня Візантійського ідеалу панування, який споча- тку був виключенням у нових державних утво- реннях Заходу. Нарощування державного вста- новленого права призводило до розповсюдження повноти влади правителів. Проте у християнсько- му вченні основи законного панування залишались залежними від божественного права. Ця традиція була зламана Ніколо Макіавеллі. Основа попере- днього правосуддя була зруйнована. Право мусило безумовно слідувати владі. Богу в цій системі не залишилося більше місця, а релігія використовува- лася лише щоб стабілізувати панування. Політика заволоділа правом та деморалізувала його. Поштовхом для поглиблення цієї тенденції стали громадянські війні ХVI-XVII ст. у Франції та Англії. Вже тоді поряд із збереженням справе- дливості утворилось збереження миру як основа законного панування. У Франції Жан Боден ука- зав на необхідність примусового примирення сторін міжконфесійної громадянської війни (що безумовно підтримувалося релігійною меншістю, тому що боронило їх від знищення). З його праці «Шість книг про державу» (1576) почалось об- ґрунтування вчення про суверенітет як абсолют- ну незалежну владу. Його ідеалом був монарх. Він мусив бути абсолютним сувереном, тобто правити у відриві від усіх прав [9, c. 159-162]. Томас Гоббс також ставив необмежену пов- ноту влади правителів на вищий щабель. Подіб- но до Бодена він отримав свої висновки під впливом англійської революції та жахів грома- дянської війни. Щоб гарантувати вічний мир, він вимагав невідомої до тих пір концентрації влади в особі монарха, який повинен стати Левіафаном та смертним Богом, щоб зберегти безпеку кож- ного жителя і закінчити війну всіх проти всіх [2, c. 42-43]. Тому правопорядок був результатом абсолютного примусового механізму влади, який забезпечував безпеку і порядок. Гоббс виклав суть свого вчення у принципі: сила встановлює правду в нормі [2, c. 46-48]. Це була максима, яка несла загрозу обом стовпам англійського права – релігії та загальному праву. Замість справедливості закону на перший план висувалася вимога його соціальної ефективності. У ХІХ і ХХ ст. ця тенден- ція привела до позитивізму, тобто вченню про за- гальне значення встановленого права, яке знову привело до необмеженого панування. Цінність та- кого правопорядку вбачалася в абсолютному та безумовному підкоренні громадян державній владі. Отже, розвиток ідеї правової держави та її втілення у життя не були лінійним процесом. У цьому процесі спостерігались як цінні знахідки, якою, безумовно, була ідея суспільного догово- ру, так і повернення до того ж самого і зворот- ний хід. При цьому, якщо з періодом античності й середньовіччя ми пов’язуємо в основному ду- ховні передумови правової держави, то почина- ючи з Нового часу ми можемо говорити про реа- льні інституціональні її підстави. У якійсь мірі правову державу можна вважати інституціоналі- зацією такої конструкції правосвідомості, як роз- різнення закону і права. Таке розрізнення поча- лося з формування уявлень про розумне право як світський еквівалент природного права. Саме на цю конструкцію правосвідомості, як найважли- вішу передумову правової держави, та різні фор- ми її інституціоналізації ми звернемо свою увагу в подальшому аналізі. З розвитком наукових досліджень з’явилась думка щодо закономірності всіх природних про- цесів, відображенням яких і мають бути юридич- ні закони. Оскільки пізнання й опис законів при- роди можливе лише завдяки розуму, то саме людський розум став у загальновживаному мас- штабі зразком замкнутої, самодостатньої право- вої системи. На відміну від середньовіччя, дер- жава більш не виступала як організація, яка встановлювала правду, а як раціонально сконст- руйована машина. Конфесійний розкол показав згубність подальшого поєднання світської та ду- ховної влади. Це призвело до емансипації полі- тики від релігії та її концентрації на державних завданнях. Відмежування церкви від держави, спочатку у Франції, а потім в інших країнах, по- силило раціоналізм у світській сфері. Держава більш не сприймалася як божествен- на благодійна установа, а Бог поступово витісня- вся з публічної у приватну сферу. В праві було поставлено питання щодо законодавчого закріп- лення повноважень правителів. Вони були відпо- відальними згідно з ученням про суспільний до- говір. Це вчення, яке посіло місце божественно- го призначення, зробило можливим зв'язок з ви- щим природним правом, що тепер було раціональ- ним і не потребувало більше виключно божествен- ного обґрунтування. На основі цього права відме- жовувались один від одного обов’язки народу і правителя, гарантувалися членам суспільства їх природні права. Водночас утворювалася основа для формування права на опір і, як еквівалент для цього, гарантія утворення держави на праві. Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 107 Проте розвиток цієї природної свободи в по- дальшому здійснювався по-різному у межах кон- тинентально-західноєвропейської та англо-аме- риканської моделей правового розвитку. Так, німецький юрист Самуель Пуфендорф наполя- гав, що право на опір не є особистим правом громадян. Він наділяв їх виключно правом на еміграцію. В іншому громадяни залишались об’єктами адміністративного впливу. В Німеч- чині держава (як поліцейська держава) спрямову- вала свою силу на попередження свавілля і прагну- ла до суспільно корисної мети. Регламентація й опіка в подробицях буденного життя повинна була викликати щастя громадян і забезпечувати загаль- ний добробут. Керівництво держави регламентува- ло навіть шкідливе для здоров’я фарбування пас- хальних яєць і прогулянки громадян [29, s. 602- 603]. З цієї точки зору характерно, що російська імператриця Катерина ІІ також виправдовувала позбавлення підданих природних прав з метою до- сягнення вищого загального блага. У порівнянні з цим англійський розвиток ра- ніше прийшов до свободи. Джон Локк спроекту- вав у своєму вченні про мету держави контрмо- дель у відповідь Гоббсу. Він виходив з того, що суспільний договір – це договір людей, які три- малися разом, щоб оборонятись проти своїх во- рогів. Однак звідси він не робив висновку, що відмова від природних і властивих людям з на- родження прав є взаємним виконанням обов’яз- ку. Ці права залишалися за кожною людиною, оскільки за своєю природою були невід’ємними [14, c. 265]. Якщо законодавчий орган зловживав своєю владою, то він міг бути розпущений наро- дом. Його вчення про основні права громадян як межі здійснення державної влади було покладено в основу американського руху за незалежність. Водночас Локк заклав основи теорії розподілу влади (світської). Виконавча влада була зосере- джена в багатьох руках і функціонувала окремо від законодавчої. Розвиваючи ідеї Локка, Мон- теск’є вперше у всеохоплюючий спосіб спроек- тував основи новітніх конституцій держав. На- ряду з ідеєю примусового контролю за владою та її модернізацією до тріади законодавчої, вико- навчої та судової влади, Монтеск’є звільнив за- конодавство від чистої природно-правової конс- трукції. Закони повинні бути пристосованими до потреб кожного предмета регулювання. Мета і досвід займають місце абстрактного природного права. З цього зв’язку законів і забезпечення свободи з’являється рання правова держава, в якій уже втілена така базова риса правової дер- жави, як верховенство законів. Обґрунтування цієї риси почалося з Платонів- ських «Законів». Спочатку він виходив з ідеалу правителя, який повинен стояти над законом зро- зуміло, помірно, сміливо та благородно. Однак, враховуючи реальність, філософ виявив наприкі- нці свого життя перевагу пануванню законів пе- ред особистим здійсненням влади: «Не заради нового слівця назвав я тепер правителів служите- лями законів, я справді переконаний, що спасіння держави залежить від цього більше, ніж від чогось іншого. У протилежному випадку держава гине. Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і знаходиться під чиєюсь владою. Там, де за- кон – владика над правителями, і вони – його раби, я убачаю спасіння держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги» [18, c.169]. Проте абстрактне регулювання на основі за- кону довгий час залишалося винятком. Поворот- ним пунктом раціональної розробки завдань держави через встановлене право було Просвіт- ництво. Об’єктивна організація взяла верх порів- няно з персональною вигодою. На місце традиційного права все більше при- ходить установлене право, тенденція, яка сього- дні досягла найвищої позначки. Водночас зрос- тають вимоги до змісту закону, без задоволення яких він вважається вираженням свавілля. Через такі його функції як загальнообов’язкові вказівки до правосуддя та виконавчої влади закон став інститутом гарантування свободи для громадян. Локк присудив законодавчій владі як найвищій владі функцію суджень про основи і надав їй право самостійно за допомогою більшості вста- новлювати загальне регулювання. Він розумів цю забезпечувальну функцію закону у такій фо- рмі: де немає права, там немає свободи. Якщо не вдавалося досягти однозначності та ясності зако- ну, то для подолання цього існував конституцій- ний суд як ознака правової держави. Як елемент миру та довговічного порядку він гарантував правову безпеку. Давід Юм виходив з принципу, що кожний авторитет, який не спирається на закон, є нерегу- лярним і небезпечним. Гегель тому й пояснив закон як матеріалізовану справедливість і суспі- льне благо народу: «Не треба бути фахівцем, щоб володіти знанням про предмети, що являють собою загальний інтерес. Право стосується сво- боди, найбільш гідного і священного в людині, й вона сама, оскільки воно для неї обов’язкове, повинна знати його» [4, c. 253]. Закон сприяв безпеці. Свобода особи, гарантія власності, свобода думки та поглядів могли лише тоді бути обмеженими, якщо існувало пряме за- конодавче розпорядження. До законів висували- С.І. Максимов 108 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. ся певні вимоги: Вони мусили бути узагальнено зрозумілими, тобто розрахованими не на один ви- падок і повністю для всіх зрозумілими, яких умов відповідного складу злочину вони торкаються; що не встановлено в законі, то не могло мати сили для підданих; закон мав бути оприлюдненим; його зво- ротна дія не допускалась і його існування потребу- вало однакового застосування. Класичним виразом верховенства закону є вираз «верховенство законів, а не людей». Хоча Руссо також зазначав, що належить підкорятись не людям, а законам, проте його ідеї у порівнянні з ідеями ранніх американських філософів права були хибними. Руссо відмовився від легітимації на підставі договору і на його місце поставив загальну волю народу. Тому закон отримав нові якості. По- ряд з його управлінською функцією на перший план вийшла загальна воля народу як носій закон- ності [2, c. 129, 130, 132]. Проте народ у нього ли- ше посів місце суверенітету монарха. Тому вчення Русо слугувало для обґрунтування революційного терору в період Французької революції. На новій основі умови для законності втру- чання держави в права громадян були поставлені І. Кантом. Він замінив зв’язок, передбачений Руссо. У нього індивідуальна воля була предста- влена через розумну волю, яка у певний спосіб спрямовувалася категоричним імперативом [10, c. 132]. Правовий процес став базисною умовою людського взаємного життя, бо, на погляд філо- софа, бідність людей заснована на людській не- справедливості. Держава була правовою устано- вою, тобто об’єднання маси людей навколо пра- вових законів. Характерно, що Кант вважав за можливе, що й деспотичне управління може спричинити щастя. Тому він відмовився від все- охоплюючого забезпечення державою опіки громадян як мети держави, яка в Німеччині була особливо сильною. Він дозволив державне втру- чання лише тою мірою, якою воно слугувало для оборони від зовнішніх ворогів. Узагалі можна сказати, що ідея гарантування громадянам свободи через правопорядок була за- своєна в Німеччині в обмеженому вигляді. Німець- кий шлях до правової держави відійшов від напря- мку, який накреслив І. Кант, і після невдалої рево- люції 1848-1849 рр. він був спрямований до пере- важно формального рішення. Домінувала ідея обмеженої, позитивної (тобто законодавчо визначеної) правової держави Пе- ремога такого формального поняття правової держави (тобто ототожнення юридичної і право- вої держави) привела до того, що громадянська свобода у незначній мірі залишалася спрямова- ною на участь у державі і, як виняток, на оборо- ну держави. У підсумку прихильники формаль- ної правової держави дійшли до положення, що монарх не може діяти несправедливо. Формальне розуміння правової держави дося- гло найвищого розвитку в позитивістському чис- тому вченні про право Ганса Кельзена, в якому питання стосовно справедливості права було ви- ключено [11]. Відповідно до цього держава Гіт- лера і СРСР також могли кваліфікуватися як правові. Небезпека формального поняття право- вої держави пов’язана саме з цим. Тому найважливішим принципом правової держави належить вважати обмеженість самих законів, або, іншими словами, панування пра- вових законів. Якщо до певного періоду обме- ження втручання держави у права громадян мо- жливо було лише на підставі формального зако- ну, то з моменту ідентифікації буржуазією своїх інтересів такими обмежуючими чинниками стали свобода і власність (як невід’ємні права). Саме у цьому полягала основа гарантійної функції зако- ну у порівнянні з державним свавіллям. До цього привели пошуки звільнення від опіки держави та її меркантильно-камералістичної політики. Ідея єд- ності вимог свободи і власності виникла з права голосу та права на згоду встановлення податків. У боротьбі за обмеження державної влади наряду з особистою свободою завжди йшлося і за право власності. При цьому право на згоду щодо податків з розумового віку мало особливе значення. Локк у своєму вченні поставив поряд безумо- вність особистих основних прав на свободу та власність. У Декларації прав людини та громадя- нина 1789 року у ст. 11 і 17 свобода та власність також були закріпленні як непорушні та священ- ні права [2, c. 246, 247]. Наступний етап розвитку права на власність пов’язаний з розвитком ідей про соціально- економічні права, які були покладені в основу соціальної правової держави, що отримала роз- виток після другої світової війни. Проте у ХІХ столітті навіть заборона дитячої праці, мінімаль- на заробітна плата для жінок, прогресивна ставка податку на додану вартість і відповідальність роботодавців перед своїми працівниками як кон- ституційно гарантовані права на власність і сво- боду не були підтримані у ХІХ ст. юристами. Саме відсутність гарантій цих прав з погляду Карла Маркса робила державу того періоду (по- чатку індустріалізації) нелегітимною. Інші, менш радикальні соціалісти та комуніс- ти, не бажали руйнувати попередню правову та суспільну системи. Вони вважали за можливе пом’якшити момент соціальної нерівності через Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 109 особливо сильну увагу до соціальних компонен- тів державної політики. Тут ідеться про розвиток ідеї та практики со- ціальної правової держави. Вже Роберт Моль у 1832 році у праці «Поліцейська наука у відповід- ності до принципів правової держави» виступив проти застарілого вчення про правову державу, заснованого на чистому захисті миру та правової безпеки: «Правова держава не може мати ніякої іншої мети ніж впорядкувати буття людей таким чином, щоб підтримувати кожного члена суспільс- тва і сприяти йому у найбільш усебічному і віль- ному використанні його сил... З одного боку, осно- воположення правової держави є свобода її грома- дян. З іншого – існує безліч випадків, коли індивід потребує допомоги з боку держави. При цьому ва- жливо розрізняти захист, що надається громадяни- ну, і обмеження, не перетворюючи перше на друге. Усяке втручання держави там, де людині має ви- стачити її власних сил, – порушення вищих основ правової держави» [27, s. 7, 14-15]. Так, поступово піклування про загальне благо стає завданням не лише поліцейської, а й право- вої держави. Правова наука вимагала матеріаль- ної справедливості навколо формальної рівності і як наслідок розширення поняття правової держа- ви. Ця мета вперше реалізована у Конституції Веймарській республіці [2, c. 780], а у більш роз- горнутому вигляді принципи соціальної держави були внесені до Основного закону ФРН: «Феде- ративна республіка Німеччини є демократичною і соціальною федеративною державою» («Ст. 20 абз. 1) [12, c. 587]. «Конституційний устрій в зе- млях має відповідати принципам республікансь- кої, демократичної і соціальної правової держави в дусі цього Основного закону» (Ст. 28 абз. 1) [2, c. 589]. На проблему сумісності принципів правової та соціальної держави існували та існують різ- номанітні погляди. Дехто вважає, що правова держава закладена на основі забезпечення свобо- ди, і тому не може насправді бути приведена у від- повідність із соціальною державою, яка має свою власну мету та завдання. Інші бачать соціальну державу як доповнення правової. Вона через пра- вову державу забезпечує гарантовану свободу осо- би проти загроз індустріального розвитку. Однак беззаперечно, що соціальна держава не має права примушувати своїх громадян до щастя. Сучасне розуміння правової та соціальної держави спирається на принцип субсидіарності, який знайшов своє відображення у Маастрихтсь- кому договорі щодо вступу до Європейського Союзу [8, c. 557]. Принцип субсидіарності допо- магає знайти в соціальному законодавстві сере- дину між допустимою самостійністю та держав- ною підтримкою [15, c. 73-81]. На сучасному етапі розвитку європейської правової культури, як це не звучить парадокса- льно, ми стикаємося з ситуацією, коли виника- ють певні загрози самій правовій державі. Перша небезпека пов’язана з можливістю пе- ретворення правової держави на тотальну право- ву державу. Якщо для Візантійської державно- правової традиції, яка продовжувалася у соціалі- стичних країнах, державна діяльність не перебу- вала під судовим контролем, то для західної де- мократії, навпаки, існує небезпека затоплення усього процесу державної діяльності хвилею су- дових процесів. Особливо яскраво ця риса ви- явилася у розвитку сучасної німецької державно- сті, коли недостатня участь громадян у політиці була компенсована розбудовою правопорядку та зверненням до суду. Суспільство уникало полі- тичних рішень та відповідальності й шукало ста- більності замість держави в праві. Правова дер- жава стала перевантаженою. Вищі інстанції ад- міністративних судів часто вимушені були за- йматися позовами громадян, які у судовому по- рядку апеляції до соціального законодавства ста- вили вимоги проти влади щодо своїх прав на окремі спеціальні предмети споживання буден- ного життя. З іншого боку, федеральний консти- туційний суд починав бачити себе в ролі арбітра в політичних спорах сторін. Ця ситуація зумов- лює постановку питання: чи сучасна Німеччина правова держава, чи вона – держава суддів? Інша загроза полягає в тому, що сучасна пра- вова держава не завжди може надати гарантій правової безпеки та забезпечення свободи. Стали виникати прояви «суспільства вседозволеності» (permissive society), що виявляється в таких по- рушеннях правопорядку, які оцінюються виклю- чно як демонстративні дії. Апеляція до (власної) совісті іноді стає дешевим засобом, яким оспо- рюється загальнообов’язковість законів. Виникає феномен суспільної тиранії публічної думки, що може прирівнюватися до політичного свавілля. Реальне також попередження Ханни Арендт про тиранію влади більшості, яка може привести за- кони у небезпеку [24, c. 196]. Карл Поппер у листі до російських читачів його книги «Відкрите суспільство та його воро- ги» спеціально підкреслював, що складний шлях розбудови правової держави пов’язаний з вико- нанням законів у дійсності [19, c. 10]. Ця думка дуже важлива для Східної Європи, та й не лише для неї. Правова держава – це не просто безліч правових норм, які не виконуються. «Інфляція» законів указує скоріше на занепад держави. Цей С.І. Максимов 110 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. феномен «знецінення» законодавства заважає і приватній готовності допомогти, і ефективному управлінню, і політичному формуванню волі. Формальне забезпечення Конституції гаран- тує лише умовний захист проти цих загроз пра- вовій державі. Її стабільність залежить насампе- ред від стану політичної та суспільної системи, на що звертає увагу Ніклас Луман [26, s. 143- 144]. Право не може замінити політику. Але пра- вова держава повинна гарантувати політичну владу. Звідси виникає типовий для Європи дуа- лізм природного права та позитивного закону. Це пов’язано з самою європейською державною мо- деллю, яка не є сферою з державною владою в центрі, а скоріше нагадує еліпс з двома співвід- носними полюсами. Духовні виміри (релігія, мо- раль, ідеологія, культура), тобто те, що уособлює в собі поняття природного права, з одного боку, й інституційні (власне позитивне право) – з ін- шого, взаємопов’язані й доповнюють одне одно- го в розвитку держави. Будь-які спроби змінити їх гармонійне співвідношення на користь одного з цих елементів європейської культури [23, p. 144], тобто на його самостійне панування, як сві- дчить історичний досвід, зазнавали і будуть за- знавати невдач. Отже, дуалізм природного і по- зитивного права є не лише вихідна ідейна (духо- вна) передумова розвитку правової держави, а її смислове ядро, яке має сприйматися правовою державою як її завдання. Список літератури 1. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. І. Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. 2. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. III. Европа и Америка: XVII – XX вв. – М.: Мысль, 1999. 3. Біблія або книги Святого письма Старого й Нового заповіту. – Київ: Українське Біблійне То- вариство, 2002. 4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. 5. Головатий С. Верховенство права: Моно- графія: У 3-х кн. – К.: Видавництво «Фенікс», 2006. 6. Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави: тео- ретико-правова модель і практична реалізація. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. 7. Гроций Г. О Праве войны и мира: Три кни- ги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права. – М.: Ладомир, 1994. 8. Договор о Европейском Союзе // Европей- ское право: Учебник / Под общ. ред. Энтина. – М., 2002. 9. Історія вчень про право і державу: Хрес- томатія для юридичних вузов і факультетів / Уклад. Г. Г. Демиденко. 2-е вид., доп. і змін. – Х.: Фолио, 2002. 10. Кант И. Метафизика нравов // Кант И. Соч.: В 6 т. Т.4. Ч.2. – М.: Мысль, 1966. 11. Кельзен Г. Чисте правознавство. – К.: Юніверс, 2004. 12. Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1. – М.: Норма, 2001. 13. Конституція України: Науково- практичний коментар / Редкол. В. Я Тацій (голо- ва ред.), Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003. 14. Локк Дж. Два трактата о правлении. Кни- га вторая. Соч..: В 3 т – М.: Мысль, 1988. – Т. 3. 15. Максимов С. Співвідношення принципів правової та принципів соціальної держави // Віс- ник Академії правових наук України. – 2008. - № 3. 16. Моль Р. Энциклопедия государственных наук. – СПб.: Изд-во В. О. Вольфа, 1868. 17. Нерсесянц В. С. Правовое государство: история и современность // Вопросы философии. – 1989. – № 2. 18. Платон. Законы // Платон. Собр. соч.: В 4 т. Т. 4. – М. :Мысль, 1988. 19. Поппер К. Открытое общество и его вра- ги. – Т. 1: Чары Платона. Пер. с англ. – М.: Фонд «Культурная инициатива», 1992. 20. Радбрух Г. Філософія права / Пер. з нім. – К.: Тандем, 2006. 21. Федералист. Политические эссе Алексан- дра Гамильтона, Джеймса Мэдисона и Джона Джея / Пер с англ. – М., 1993. 22. Цицерон. О государстве. О законах. О старости. О дружбе. Об обязанностях. Речи. Письма. – М.: Мысль, 1999. 23. Aarnio A. Who are we? On social, cultural, and legal identity // Law and Legal Cultures in the 21th Century: Diversity and Unity. – Warsawa, 2007. 24. Arendt H. Über die Revolution. – München, 1963. 25. Der europäische Rechtsstaat. 200 Zeugnisse seine Geschichte. / Jurgen Brand/Hans Hattenhauer (Hrsg.). – Heidelberg: C. F. Müller Juristischer Verlag, 1994. 26. Luhmann N. Beiträge zur Rechtssoziologie und Rechtstheorie. – Frankfurt a. M., 1981. 27. Moll R. Die Polizei-Wissenschaft nach den Grundsätzen des Rechtsstaates. – Tübingen, 1832. Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 111 28. Morsey R. (Hg.) Das «Ermächtigungsgesetz» vom 24, März 1933. – Göttingen, 1976. 29. Renaissance, Glaubenskamphe, Absolutism. 2 Aufl. – München, 1976. 30. Stahl F. J. Die Philosophie des Rechts. Bd. II : Rechts- und Staatslehre, 1854-1856. – Neudruck Heidelberg, 1963. С. И. Максимов ИДЕЯ ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА В КОНТЕКСТЕ СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ ЕВРОПЕЙСКОЙ ПРАВОВОЙ КУЛЬТУРИ Осуществляется осмысление сложного и противоречивого развития духовных предпосылок пра- вового государства и их реализации в соответствующих институтах, что позволяет получить предста- вление об основных составляющих европейской правовой культуры и прояснить пути движения украинского общества к идеалу правового государства. S. I. Maksymov THE IDEA OF RULE OF LAW STATE IN CONTEXT OF THE BECOMING AND DEVELOPMENT OF EUROPEAN LEGAL CULTURE The comprehension of complex and contradictory development of spiritual pre-conditions of law governed state and their realization in the proper institutes is carried out. This allows to get the picture of basic constituents of European legal culture and make clearer the paths of the Ukrainian society to the ideal of law governed state.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13644
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1818-992X
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:09:38Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Максимов, С.І. 2010-11-22T14:20:45Z 2010-11-22T14:20:45Z 2009 Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури / С.І. Максимов // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 102-111. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13644 Осуществляется осмысление сложного и противоречивого развития духовных предпосылок правового государства и их реализации в соответствующих институтах, что позволяет получить представление об основных составляющих европейской правовой культуры и прояснить пути движения украинского общества к идеалу правового государства. The comprehension of complex and contradictory development of spiritual pre-conditions of law governed state and their realization in the proper institutes is carried out. This allows to get the picture of basic constituents of European legal culture and make clearer the paths of the Ukrainian society to the ideal of law governed state. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права та правозастосування Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури Идея правового государства в контексте становления и развития европейской правовой культуры The idea of rule of law state in context of the becoming and development of European legal culture Article published earlier
spellingShingle	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури Максимов, С.І. Філософія права та правозастосування
title	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури
title_alt	Идея правового государства в контексте становления и развития европейской правовой культуры The idea of rule of law state in context of the becoming and development of European legal culture
title_full	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури
title_fullStr	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури
title_full_unstemmed	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури
title_short	Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури
title_sort	ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури
topic	Філософія права та правозастосування
topic_facet	Філософія права та правозастосування
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13644
work_keys_str_mv	AT maksimovsí ídeâpravovoíderžavivkontekstístanovlennâtarozvitkuêvropeisʹkoípravovoíkulʹturi AT maksimovsí ideâpravovogogosudarstvavkontekstestanovleniâirazvitiâevropeiskoipravovoikulʹtury AT maksimovsí theideaofruleoflawstateincontextofthebecominganddevelopmentofeuropeanlegalculture

Ідея правової держави в контексті становлення та розвитку європейської правової культури

Репозитарії

Схожі ресурси