Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13950 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими / Т.В. Рудник // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 65-70. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13950 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Рудник, Т.В. 2010-12-07T08:54:01Z 2010-12-07T08:54:01Z 2009 Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими / Т.В. Рудник // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 65-70. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. XXXX-0026 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13950 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України Кримінальне право та кримінальний процес Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими |
| spellingShingle |
Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими Рудник, Т.В. Кримінальне право та кримінальний процес |
| title_short |
Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими |
| title_full |
Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими |
| title_fullStr |
Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими |
| title_full_unstemmed |
Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими |
| title_sort |
гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими |
| author |
Рудник, Т.В. |
| author_facet |
Рудник, Т.В. |
| topic |
Кримінальне право та кримінальний процес |
| topic_facet |
Кримінальне право та кримінальний процес |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України |
| format |
Article |
| issn |
XXXX-0026 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13950 |
| citation_txt |
Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими / Т.В. Рудник // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 65-70. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT rudniktv gumanístičnesprâmuvannâreformusferívikonannâkrimínalʹnogopokarannâuvidípozbavlennâvolíípovodžennâízzasudženimi |
| first_indexed |
2025-11-25T20:36:01Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:36:01Z |
| _version_ |
1850523997078290432 |
| fulltext |
Гуманістичне спрямування реформ
у сфері виконання кримінального покарання
у виді позбавлення волі
і поводження із засудженими
Т. В. Рудник, ад’юнкт Київського національного
університету внутрішніх справ
На початку 90�х років ХХ ст. в Україні назріла необхідність перегляду ви�
правно�трудової політики, законодавства, глибокого аналізу стану виконання і
відбування покарання у виді позбавлення волі та поводження із засудженими.
Однак тривалий час після проголошення незалежності України законодавство в
галузі виконання покарань зберігало засади радянського періоду. Виправно�
трудова політика, законодавство і практика його виконання вступили в супе�
речність з потребами соціального розвитку. Стало очевидним, що Виправно�тру�
довий кодекс 1970 р. неспроможний урегулювати відносини у сфері виконання
покарань, що мають визначатися на основі міжнародних актів про загально�
людські права і свободи, а також прав ув’язнених, що ратифіковані Україною.
Кризові явища в місцях позбавлення волі, зростання рівня злочинності, непо�
одинокі випадки непокори засуджених адміністрації свідчили про необхідність
докорінних змін у сфері виконання кримінальних покарань.
Традиційні для періоду радянської влади методи управління місцями позбав�
лення волі, які базувалися на підтриманні жорсткого режиму відбування пока�
рань, не сприяли ствердженню законності, гуманізму та правопорядку в місцях
позбавлення волі. Про тортури і катування, які застосовувались до жертв
сталінського тоталітарного режиму у місцях ув’язнення, засвідчують досить ба�
гато документів та спогадів самих жертв1. Необхідність кардинальних змін у
сфері виконання покарань, гуманізації існуючої каральної політики в Україні
була очевидною.
Після проголошення незалежності в Україні зроблена спроба гуманізувати
виправно�трудову політику і систему, замінивши її на кримінально�виконавчу.
Термін «виправно�трудова політика» після внесення змін у 90�х роках у систему
кримінальних покарань перестав відповідати своєму змісту, оскільки із виправ�
но�трудового законодавства були виключені заслання і вислання, умовне засуд�
ження до позбавлення волі й умовне звільнення з місць позбавлення волі з
обов’язковим залученням до праці. Історія системи місць позбавлення волі
засвідчила, що ідея використання праці засуджених значною мірою не виправ�
дала себе2. Отже, виправно�трудове законодавство набуло кримінально�вико�
навчого характеру.
Проведення глибокої реформи в даній сфері важко переоцінити, особливо
коли відбувається активний процес входження України до світового співтовари�
Рудник Т. В. Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального…
65
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
1 Червоні жорнова. Спогади репресованих, членів їх родин, свідків репресій. – Вінниця, 1994. –
С. 98.
2 Богатирьов І.Г. Кримінально�виконавче право: Навч. посіб. – Чернігів, 1998.– С. 5.
ства. Очевидно, стан законності і правопорядку в державі, безпека, спокій в
суспільстві і моральність значною мірою залежать від розв’язання проблем
діяльності кримінально�виконавчої системи. Адже за станом цієї системи, став�
ленням до засуджених, умовами їх тримання міжнародна спільнота оцінює
рівень цивілізованості держави та гуманізму в ній. Безперечно, реформування
системи виконання кримінальних покарань досить складний процес для будь�
якого суспільства, але конче необхідний. Змінювати ситуацію необхідно тоді,
коли система виконання кримінальних покарань не виконує покладені на неї
завдання, завдаючи шкоди суспільству, сприяючи його криміналізації, пород�
жуючи насильство і жорстокість.
У літературі питання реформування кримінально�виконавчої системи відоб�
ражено однобічно. Акцентується увага на тому, що реформування відбувається
успішно3. Однак цей процес йде повільно, не зачіпає корінних проблем, які ви�
никли ще в минулому столітті. А саме: руйнування тюремної (в’язничної) систе�
ми і побудова спочатку табірної (концтабірної ), а потім колонійської системи,
яка не відповідає нормам як міжнародним, так і національним з прав людини і
поводження із засудженими; ігнорування основних принципів, тобто основам
людяності, зокрема принципу гуманізму щодо засуджених до позбавлення волі.
Поліпшення умов тримання ув’язнених іде надто повільно, хоча це є значною
мірою наслідком складного соціально�економічного стану в Україні. Це зумов�
лено вкрай недостатнім фінансуванням системи. Хоча, як випливає з міжнарод�
но�правових актів з прав людини і поводження із засудженими, якщо держава
застосовує до людини покарання у виді позбавлення волі, то вона бере на себе зо�
бов’язання щодо її утримання в нормальних, людських умовах. Гуманний
підхід, як свідчить міжнародний досвід, більш витратний, але в підсумку
вигідніший для суспільства, оскільки зменшує негативні наслідки позбавлення
волі, а також ймовірність рецидиву. Як доводиться, ресоціалізація зменшує
рівень повторної злочинності майже вдвічі4.
Стосовно кримінально�виконавчого законодавства поширеною є думка, що
воно відповідає міжнародно�правовим актам з прав людини. Однак за ре�
тельнішого дослідження норм кримінально�виконавчого права виявляємо ряд
положень, що суперечать принципу гуманізму та не відповідають міжнародно�
правовим стандартам з прав людини і поводження із засудженими. Криміналь�
но�виконавчий кодекс України повинен грунтуватися на Конституції і загаль�
новизнаних принципах і нормах міжнародного права, орієнтувати правозасто�
совну практику на необхідності дотримання принципів законності, гуманізму і
враховувати їх у правотворчій діяльності. Проте ми бачимо багато недоліків і
проблем. Зокрема, незрозумілою є відсутність у Кодексі (зокрема, у ст. 2)
вказівки на те, що він ґрунтується на Конституції України5. Тому вважаємо за
необхідне внести відповідні зміни до законодавства. Також викликає занепо�
коєння ситуація, коли у розділі ІІІ глава «Режим у колоніях та способи його за�
Кримінальне право та кримінальний процес
66
№
1
(1
4
),
2
0
0
9 3 Мойсик В. Кримінально�виконавча система України – реформувати чи підпорядкувати? // Го�
лос України. – 2005. – 15 березня.
4 Синьов В.М., Радов Г.О. та ін. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців. – К., 1997. – С. 77.
5 Кримінально�виконавче законодавство України. Кримінально�виконавчий кодекс України.
Нормативно�правові акти / Упоряд.: В.С. Ковальський, Ю.М. Хахуда. – К., 2005. – С. 6.
безпечення» розміщена перед главами, що визначають умови тримання, права
та обов’язки засуджених. Тобто недотримано пріоритету загальних прав і свобод
людини, внаслідок чого відбувається порушення прав засуджених, принципу
гуманізму. Така ситуація часто виправдовується саме режимними вимогами.
Частина друга ст. 102 КВК містить положення, що «режим у колоніях має зводи�
ти до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно
сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідо�
мленню людської гідності». Однак цьому положенню суперечать численні обме�
ження, встановлені іншими статтями Кодексу та підзаконними нормативними
актами. Важко пояснити становище, за якого засуджені обмежені в праві на ко�
роткострокові побачення зі своїми родичами, на телефонні розмови ( статті 110,
138, 139, 140 КВК України). Одним із напрямів гуманізації виконання і відбу�
вання покарання у виді позбавлення волі, вважаємо, є скасування або зміна
норм кримінально�виконавчого закону, що містить такі обмеження.
Отже, як випливає із аналізу норм кримінально�виконавчого законодавства,
воно ще недостатньо відображає вимоги, які містяться в Мінімальних стандарт�
них правилах поводження із засудженими, Європейських в’язничних правилах
та інших міжнародно�правових актах з прав людини. Не можна назвати
Кримінально�виконавчий кодекс гуманним, таким, що відповідає міжнародним
актам з прав людини і поводження із засудженими. Це не об’єктивно. Розширен�
ня прав засуджених та їх гарантії є гуманним актом. Безспірно, такими є
поліпшення норм харчування і медичного забезпечення. Однак чи є гуманним
тримання засуджених у загальних приміщеннях казарменого типу? Чи є гуман�
ними заборони і обмеження на побачення, телефонні розмови? Чи є гуманним
застосування «обов’язкової» праці, примусового виховання? Чи є гуманним об�
меження у медичному обслуговуванні, психіатричній допомозі, в достроковому
звільненні, відпустках, оплаті праці та інше?
Вагоме значення у дослідженні та визначенні засад подальшого реформуван�
ня кримінально�виконавчої системи мають останні здобутки науки криміналь�
но�виконавчого права. Однак, вважаємо, пропозиції науковців у сфері криміна�
льно�виконавчого права дещо відстають, не працюють на перспективу і тому ре�
формування кримінально�виконавчої системи України гальмується приблизно
на півстоліття. Хоч і заслуговують на увагу пропозиції О.Б. Пташинського щодо
розробки загальнодержавної програми реформування пенітенціарної системи,
проведення незалежної експертизи діючих відомчих нормативних актів у сфері
виконання покарань на предмет їх відповідності міжнародним зобов’язанням з
прав людини, створення фонду зайнятості для засуджених та ряд інших6. Однак
сумнівними і спірними видаються пропозиції про реформу пенітенціарної сис�
теми, яка ще не створена в Україні.
В юридичній літературі останніх років констатується, що в Україні існує
пенітенціарна система. У працях О.Б Пташинського, В.В. Россіхіна та інших
науковців недостатньо досліджувалась сутність поняття «пенітенціарна систе�
ма». Адже пенітенціарна ідея, система полягає у створенні належних людських
Рудник Т. В. Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального…
67
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
6 Пташинський О.Б. Правові проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні: Авто�
реф. дис…канд. юрид. наук. – К., 2002. – С. 17–18.
умов для щирого каяття засуджених. Слово «пенітенціарій» (з лат. poenitentia)
перекладається як каяття7. Шлях до покаяння лежить тільки через повернення
до втрачених моральних орієнтирів, до здатності розрізнення добра і зла. У літе�
ратурі поняття «пенітенціарна система» часто ототожнюється з виправно�трудо�
вою радянською системою, яка існувала і ґрунтувалася на насильстві, жорстоко�
му поводженні, а також з кримінально�виконавчою системою, яка ще зберігає
недоліки минулого. Варто зазначити, що тодішня виправно�трудова та криміна�
льно�виконавча системи ще не відповідають ідеям, принципам пенітенціарної
системи, де в основі лежить гуманне поводження із ув’язненими. Оскільки в Ук�
раїні відсутня в’язнична система, одиночне тримання в’язнів у камерах, мож�
ливість засуджених залишитися наодинці із собою, Богом і Біблією, можливості
покаятися, спокутувати свою провину. Серед прибічників пенітенціарної ідеї
можна назвати О.В. Бецу, Г.О. Радова. Останній запропонував створити в Ук�
раїні пенітенціарну систему з метою забезпечення каяття засуджених і об’єднан�
ня зусиль усіх суб’єктів соціального життя, що відповідальні за досягнення без�
пеки суспільства8. Противниками створення пенітенціарної системи в Україні є
І.С. Яковець, О.Г. Колб та інші. І.С. Яковець вважає створення такої системи
крайністю9. На думку О.Г. Колба, загальна спрямованість заходів каяття щодо
засуджених та ігнорування об’єктивних засобів виправлення не спроможні до�
сягти мети і завдань покарання10.
У сучасній системі колоній в Україні засуджені до позбавлення волі трима�
ються у загальних приміщеннях казарменого типу, де не створені умови для
усамітнення, а навпаки, намагання засуджених побути наодинці із собою ка�
рається дисциплінарними стягненнями як порушників встановленого режиму
(частиною третьою п. 6 ст. 29 Правил внутрішнього розпорядку установ вико�
нання покарань забороняється «завішувати... без дозволу адміністрації спальні
місця»). Зокрема, ця система не забезпечує на належному рівні право засудже�
ного на особисту безпеку і захист від посягань з боку інших засуджених на його
життя і здоров’я, честь і гідність, права й законні інтереси, обмежує засуджено�
го в праві розпоряджатися вільним часом та інше. Таким чином, пенітенціарна
система в Україні – не створена, оскільки така система передбачає умови для ка�
яття засуджених, а тримання засуджених у загальних приміщеннях казармено�
го типу, що залишилися у спадок від колишнього СРСР, де головним принципом
було виховання засудженого через колектив, не надає такої можливості. Очевид�
но, що лише камерне тримання засуджених змогло б забезпечувати їхню особи�
сту безпеку та створення умов для усамітнення і каяття. З метою приведення
умов тримання засуджених до позбавлення волі у відповідність з вимогами
міжнародних норм і стандартів пропонується здійснити поступову реконст�
рукцію таких приміщень на камерне розміщення засуджених.
Кримінальне право та кримінальний процес
68
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
7 Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред) та ін. – К., 1998. –
Т. 4: Н – П. – 2002. – С. 469.
8 Радов Г.О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі державного управління України //
Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 1997. – № 2. – С. 10.
9 Степанюк А.Х., Яковець І.С. Втілення міжнародних стандартів у практику діяльності криміна�
льно�виконавчої системи України: Монографія. – Харків, 2007. – С. 160–161.
10 Колб О.Г. Установа виконання покарань як суб’єкт профілактики злочинів: Монографія. –
Луцьк, 2006. – С. 101.
Згідно з міжнародними актами з прав людини і поводження із засудженими
тримання засудженого в окремому приміщенні (у камері чи кімнаті) в місцях
позбавлення волі покликані забезпечити гуманні умови для життя засуджених,
а стан тюремних приміщень здатний безпосередньо впливати на всі умови та мо�
ральну атмосферу, в яких утримуються засуджені до позбавлення волі, а також
стосується функцій, які виконує персонал, засоби виправного впливу на засуд�
жених, а також управління установами11. Отже, виходячи із змісту покарання у
виді позбавлення волі, що це є ізоляцією засудженого, слід розуміти фізичну ізо�
ляцію як від суспільства, так і засуджених один від одного. А це в свою чергу пе�
редбачає тримання засудженого окремо від інших засуджених. Адже вони в
місцях позбавлення волі відчувають на собі постійний негативний вплив мікро�
середовища й набираються певного кримінального досвіду12.
Позбавлення волі як вид кримінального покарання все ще займає провідне
місце у правозастосовній практиці нашої держави. У Кримінальному кодексі
України позбавлення волі міститься в санкціях більшості статей Особливої час�
тини13. Однак ефективність цього виду покарання залишається низькою, висо�
ким є рівень рецидиву злочинів. Це підтверджує необхідність подальшого ре�
формування системи виконання кримінальних покарань, її корінної перебудови
у напрямі створення пенітенціарної системи європейського зразка. З цією метою
варто: запозичити досвід інших країн щодо створення пенітенціарної системи;
відмовитися від казарменого тримання засуджених; створення умов для
усамітнення засуджених до позбавлення волі у нічний і вільний від роботи час у
камері; у перспективі, щоб кожний засуджений тримався в окремій камері з не�
обхідними зручностями; зміцнення співпраці установ з різними релігійними
конфесіями.
Одним із основних завдань кримінально�виконавчої служби України стосов�
но засуджених до позбавлення волі є створення умов, які були б наближені до
життя на свободі, сприяли відкритому спілкуванню з рідними, священнослужи�
телями, а установи виконання покарань мають являти собою цивілізовані закла�
ди. Варто відмовитися від непередбачених законом обмежень у місцях позбав�
лення волі, що суперечать гуманістичним засадам, які обмежують права засуд�
жених або принижують їх гідність. Подальше реформування кримінально�ви�
конавчої системи України має бути пов’язане з необхідністю розширення дер�
жавної підтримки цієї системи, гарантування прав і поваги до людської гідності
засуджених та ув’язнених, вивчення досвіду зарубіжних країн. Головною заса�
дою реформування кримінально�виконавчої політики є її «олюднення», тобто
гуманізація.
Таким чином, реформи кримінально�виконавчої системи, що проводяться
останніми роками в Україні, дали змогу зробити ряд кроків у напрямі гу�
манізації виконання і відбування кримінальних покарань. Водночас необхідно
Рудник Т. В. Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального…
69
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
11 Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах
міжнародних організацій. – К., 2002. – С. 63.
12 Рудник В.І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації. – К., 1999. –
С. 27.
13 Стан та шляхи гуманізації кримінального судочинства в Україні: Матеріали експертного
дослідження / За заг. ред. О.В. Беци. – К., 2005. – С. 5.
визнати, що кримінально�виконавча система все ще не повною мірою відповідає
новим суспільним відносинам, що склалися в Україні, і не забезпечує належно�
го стану виконання покарання, зокрема у виді позбавлення волі і поводження із
засудженими, ефективного захисту їхніх прав і законних інтересів. Тому існує
нагальна потреба в подальшому реформуванні кримінально�виконавчої систе�
ми, законодавства і практики, що мають ґрунтуватися на досягненнях і тра�
диціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту
прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнарод�
но�правових актах з прав людини і поводження із засудженими. Отже, реформу�
вання цієї системи передбачає не тільки вдосконалення, зміну вітчизняного за�
конодавства, а й утворення нових наукових теорій, поглядів на кримінальне по�
карання і поводження із засудженими з обов’язковим урахуванням міжнарод�
них стандартів.
Забезпечення судом законності
та обґрунтованості слідчих дій на досудових
стадіях провадження у кримінальній справі
О. А. Струць, ад’юнкт Київського національного
університету внутрішніх справ
Відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції, затвердженої
Указом Президента України від 8.04.2008 р. № 311/2008, кримінальне судочин�
ство має забезпечувати неухильне дотримання прав особи у процесі діяльності
органів досудового розслідування відповідно до вимог Конституції України та
міжнародних договорів щодо прав людини1. Зважаючи на це, кожне втручання
уповноважених органів у особисті права та свободи особи повинне здійснювати�
ся відповідно до закону та мати достатньо обґрунтовані підстави. Провідна роль
у забезпеченні зазначених вимог на досудових стадіях провадження у кримі�
нальній справі належить судовій владі.
Передбачені Кримінально�процесуальним кодексом України повноваження
суду на стадії досудового розслідування є порівняно новою сферою судової
діяльності. Однак саму ідею реалізації даних повноважень не можна вважати
здобутком сьогодення, оскільки інститут судового контролю за досудовим прова�
дженням був відомий ще за часів судово�правової реформи другої половини
XIX ст. Статут кримінального судочинства 1864 р. передбачав прокурорський
нагляд і судовий контроль, що здійснювався у формі надання дозволів на прова�
дження певних дій слідчого, розгляду скарг на його дії та заявлених відводів.
Так, у ст. 491 Статуту кримінального судочинства прямо вказувалось, що всі осо�
Кримінальне право та кримінальний процес
70
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
1 Указ Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 «Про рішення Ради національної
безпеки і оборони України «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохорон�
них органів» // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi�bin/laws/main.cgi
|