Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Рудник, Т.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Теми:	Кримінальне право та кримінальний процес
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13950
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими / Т.В. Рудник // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 65-70. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13950
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-139502025-02-09T10:27:13Z Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими Рудник, Т.В. Кримінальне право та кримінальний процес 2009 Article Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими / Т.В. Рудник // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 65-70. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. XXXX-0026 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13950 uk application/pdf Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес
spellingShingle	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес Рудник, Т.В. Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
format	Article
author	Рудник, Т.В.
author_facet	Рудник, Т.В.
author_sort	Рудник, Т.В.
title	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
title_short	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
title_full	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
title_fullStr	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
title_full_unstemmed	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
title_sort	гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Кримінальне право та кримінальний процес
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13950
citation_txt	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими / Т.В. Рудник // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 65-70. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT rudniktv gumanístičnesprâmuvannâreformusferívikonannâkrimínalʹnogopokarannâuvidípozbavlennâvolíípovodžennâízzasudženimi
first_indexed	2025-11-25T20:36:01Z
last_indexed	2025-11-25T20:36:01Z
_version_	1849796028447850496
fulltext	Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими Т. В. Рудник, ад’юнкт Київського національного університету внутрішніх справ На початку 90�х років ХХ ст. в Україні назріла необхідність перегляду ви� правно�трудової політики, законодавства, глибокого аналізу стану виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі та поводження із засудженими. Однак тривалий час після проголошення незалежності України законодавство в галузі виконання покарань зберігало засади радянського періоду. Виправно� трудова політика, законодавство і практика його виконання вступили в супе� речність з потребами соціального розвитку. Стало очевидним, що Виправно�тру� довий кодекс 1970 р. неспроможний урегулювати відносини у сфері виконання покарань, що мають визначатися на основі міжнародних актів про загально� людські права і свободи, а також прав ув’язнених, що ратифіковані Україною. Кризові явища в місцях позбавлення волі, зростання рівня злочинності, непо� одинокі випадки непокори засуджених адміністрації свідчили про необхідність докорінних змін у сфері виконання кримінальних покарань. Традиційні для періоду радянської влади методи управління місцями позбав� лення волі, які базувалися на підтриманні жорсткого режиму відбування пока� рань, не сприяли ствердженню законності, гуманізму та правопорядку в місцях позбавлення волі. Про тортури і катування, які застосовувались до жертв сталінського тоталітарного режиму у місцях ув’язнення, засвідчують досить ба� гато документів та спогадів самих жертв1. Необхідність кардинальних змін у сфері виконання покарань, гуманізації існуючої каральної політики в Україні була очевидною. Після проголошення незалежності в Україні зроблена спроба гуманізувати виправно�трудову політику і систему, замінивши її на кримінально�виконавчу. Термін «виправно�трудова політика» після внесення змін у 90�х роках у систему кримінальних покарань перестав відповідати своєму змісту, оскільки із виправ� но�трудового законодавства були виключені заслання і вислання, умовне засуд� ження до позбавлення волі й умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці. Історія системи місць позбавлення волі засвідчила, що ідея використання праці засуджених значною мірою не виправ� дала себе2. Отже, виправно�трудове законодавство набуло кримінально�вико� навчого характеру. Проведення глибокої реформи в даній сфері важко переоцінити, особливо коли відбувається активний процес входження України до світового співтовари� Рудник Т. В. Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального… 65 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 1 Червоні жорнова. Спогади репресованих, членів їх родин, свідків репресій. – Вінниця, 1994. – С. 98. 2 Богатирьов І.Г. Кримінально�виконавче право: Навч. посіб. – Чернігів, 1998.– С. 5. ства. Очевидно, стан законності і правопорядку в державі, безпека, спокій в суспільстві і моральність значною мірою залежать від розв’язання проблем діяльності кримінально�виконавчої системи. Адже за станом цієї системи, став� ленням до засуджених, умовами їх тримання міжнародна спільнота оцінює рівень цивілізованості держави та гуманізму в ній. Безперечно, реформування системи виконання кримінальних покарань досить складний процес для будь� якого суспільства, але конче необхідний. Змінювати ситуацію необхідно тоді, коли система виконання кримінальних покарань не виконує покладені на неї завдання, завдаючи шкоди суспільству, сприяючи його криміналізації, пород� жуючи насильство і жорстокість. У літературі питання реформування кримінально�виконавчої системи відоб� ражено однобічно. Акцентується увага на тому, що реформування відбувається успішно3. Однак цей процес йде повільно, не зачіпає корінних проблем, які ви� никли ще в минулому столітті. А саме: руйнування тюремної (в’язничної) систе� ми і побудова спочатку табірної (концтабірної ), а потім колонійської системи, яка не відповідає нормам як міжнародним, так і національним з прав людини і поводження із засудженими; ігнорування основних принципів, тобто основам людяності, зокрема принципу гуманізму щодо засуджених до позбавлення волі. Поліпшення умов тримання ув’язнених іде надто повільно, хоча це є значною мірою наслідком складного соціально�економічного стану в Україні. Це зумов� лено вкрай недостатнім фінансуванням системи. Хоча, як випливає з міжнарод� но�правових актів з прав людини і поводження із засудженими, якщо держава застосовує до людини покарання у виді позбавлення волі, то вона бере на себе зо� бов’язання щодо її утримання в нормальних, людських умовах. Гуманний підхід, як свідчить міжнародний досвід, більш витратний, але в підсумку вигідніший для суспільства, оскільки зменшує негативні наслідки позбавлення волі, а також ймовірність рецидиву. Як доводиться, ресоціалізація зменшує рівень повторної злочинності майже вдвічі4. Стосовно кримінально�виконавчого законодавства поширеною є думка, що воно відповідає міжнародно�правовим актам з прав людини. Однак за ре� тельнішого дослідження норм кримінально�виконавчого права виявляємо ряд положень, що суперечать принципу гуманізму та не відповідають міжнародно� правовим стандартам з прав людини і поводження із засудженими. Криміналь� но�виконавчий кодекс України повинен грунтуватися на Конституції і загаль� новизнаних принципах і нормах міжнародного права, орієнтувати правозасто� совну практику на необхідності дотримання принципів законності, гуманізму і враховувати їх у правотворчій діяльності. Проте ми бачимо багато недоліків і проблем. Зокрема, незрозумілою є відсутність у Кодексі (зокрема, у ст. 2) вказівки на те, що він ґрунтується на Конституції України5. Тому вважаємо за необхідне внести відповідні зміни до законодавства. Також викликає занепо� коєння ситуація, коли у розділі ІІІ глава «Режим у колоніях та способи його за� Кримінальне право та кримінальний процес 66 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 3 Мойсик В. Кримінально�виконавча система України – реформувати чи підпорядкувати? // Го� лос України. – 2005. – 15 березня. 4 Синьов В.М., Радов Г.О. та ін. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців. – К., 1997. – С. 77. 5 Кримінально�виконавче законодавство України. Кримінально�виконавчий кодекс України. Нормативно�правові акти / Упоряд.: В.С. Ковальський, Ю.М. Хахуда. – К., 2005. – С. 6. безпечення» розміщена перед главами, що визначають умови тримання, права та обов’язки засуджених. Тобто недотримано пріоритету загальних прав і свобод людини, внаслідок чого відбувається порушення прав засуджених, принципу гуманізму. Така ситуація часто виправдовується саме режимними вимогами. Частина друга ст. 102 КВК містить положення, що «режим у колоніях має зводи� ти до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідо� мленню людської гідності». Однак цьому положенню суперечать численні обме� ження, встановлені іншими статтями Кодексу та підзаконними нормативними актами. Важко пояснити становище, за якого засуджені обмежені в праві на ко� роткострокові побачення зі своїми родичами, на телефонні розмови ( статті 110, 138, 139, 140 КВК України). Одним із напрямів гуманізації виконання і відбу� вання покарання у виді позбавлення волі, вважаємо, є скасування або зміна норм кримінально�виконавчого закону, що містить такі обмеження. Отже, як випливає із аналізу норм кримінально�виконавчого законодавства, воно ще недостатньо відображає вимоги, які містяться в Мінімальних стандарт� них правилах поводження із засудженими, Європейських в’язничних правилах та інших міжнародно�правових актах з прав людини. Не можна назвати Кримінально�виконавчий кодекс гуманним, таким, що відповідає міжнародним актам з прав людини і поводження із засудженими. Це не об’єктивно. Розширен� ня прав засуджених та їх гарантії є гуманним актом. Безспірно, такими є поліпшення норм харчування і медичного забезпечення. Однак чи є гуманним тримання засуджених у загальних приміщеннях казарменого типу? Чи є гуман� ними заборони і обмеження на побачення, телефонні розмови? Чи є гуманним застосування «обов’язкової» праці, примусового виховання? Чи є гуманним об� меження у медичному обслуговуванні, психіатричній допомозі, в достроковому звільненні, відпустках, оплаті праці та інше? Вагоме значення у дослідженні та визначенні засад подальшого реформуван� ня кримінально�виконавчої системи мають останні здобутки науки криміналь� но�виконавчого права. Однак, вважаємо, пропозиції науковців у сфері криміна� льно�виконавчого права дещо відстають, не працюють на перспективу і тому ре� формування кримінально�виконавчої системи України гальмується приблизно на півстоліття. Хоч і заслуговують на увагу пропозиції О.Б. Пташинського щодо розробки загальнодержавної програми реформування пенітенціарної системи, проведення незалежної експертизи діючих відомчих нормативних актів у сфері виконання покарань на предмет їх відповідності міжнародним зобов’язанням з прав людини, створення фонду зайнятості для засуджених та ряд інших6. Однак сумнівними і спірними видаються пропозиції про реформу пенітенціарної сис� теми, яка ще не створена в Україні. В юридичній літературі останніх років констатується, що в Україні існує пенітенціарна система. У працях О.Б Пташинського, В.В. Россіхіна та інших науковців недостатньо досліджувалась сутність поняття «пенітенціарна систе� ма». Адже пенітенціарна ідея, система полягає у створенні належних людських Рудник Т. В. Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального… 67 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 6 Пташинський О.Б. Правові проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні: Авто� реф. дис…канд. юрид. наук. – К., 2002. – С. 17–18. умов для щирого каяття засуджених. Слово «пенітенціарій» (з лат. poenitentia) перекладається як каяття7. Шлях до покаяння лежить тільки через повернення до втрачених моральних орієнтирів, до здатності розрізнення добра і зла. У літе� ратурі поняття «пенітенціарна система» часто ототожнюється з виправно�трудо� вою радянською системою, яка існувала і ґрунтувалася на насильстві, жорстоко� му поводженні, а також з кримінально�виконавчою системою, яка ще зберігає недоліки минулого. Варто зазначити, що тодішня виправно�трудова та криміна� льно�виконавча системи ще не відповідають ідеям, принципам пенітенціарної системи, де в основі лежить гуманне поводження із ув’язненими. Оскільки в Ук� раїні відсутня в’язнична система, одиночне тримання в’язнів у камерах, мож� ливість засуджених залишитися наодинці із собою, Богом і Біблією, можливості покаятися, спокутувати свою провину. Серед прибічників пенітенціарної ідеї можна назвати О.В. Бецу, Г.О. Радова. Останній запропонував створити в Ук� раїні пенітенціарну систему з метою забезпечення каяття засуджених і об’єднан� ня зусиль усіх суб’єктів соціального життя, що відповідальні за досягнення без� пеки суспільства8. Противниками створення пенітенціарної системи в Україні є І.С. Яковець, О.Г. Колб та інші. І.С. Яковець вважає створення такої системи крайністю9. На думку О.Г. Колба, загальна спрямованість заходів каяття щодо засуджених та ігнорування об’єктивних засобів виправлення не спроможні до� сягти мети і завдань покарання10. У сучасній системі колоній в Україні засуджені до позбавлення волі трима� ються у загальних приміщеннях казарменого типу, де не створені умови для усамітнення, а навпаки, намагання засуджених побути наодинці із собою ка� рається дисциплінарними стягненнями як порушників встановленого режиму (частиною третьою п. 6 ст. 29 Правил внутрішнього розпорядку установ вико� нання покарань забороняється «завішувати... без дозволу адміністрації спальні місця»). Зокрема, ця система не забезпечує на належному рівні право засудже� ного на особисту безпеку і захист від посягань з боку інших засуджених на його життя і здоров’я, честь і гідність, права й законні інтереси, обмежує засуджено� го в праві розпоряджатися вільним часом та інше. Таким чином, пенітенціарна система в Україні – не створена, оскільки така система передбачає умови для ка� яття засуджених, а тримання засуджених у загальних приміщеннях казармено� го типу, що залишилися у спадок від колишнього СРСР, де головним принципом було виховання засудженого через колектив, не надає такої можливості. Очевид� но, що лише камерне тримання засуджених змогло б забезпечувати їхню особи� сту безпеку та створення умов для усамітнення і каяття. З метою приведення умов тримання засуджених до позбавлення волі у відповідність з вимогами міжнародних норм і стандартів пропонується здійснити поступову реконст� рукцію таких приміщень на камерне розміщення засуджених. Кримінальне право та кримінальний процес 68 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 7 Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред) та ін. – К., 1998. – Т. 4: Н – П. – 2002. – С. 469. 8 Радов Г.О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі державного управління України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 1997. – № 2. – С. 10. 9 Степанюк А.Х., Яковець І.С. Втілення міжнародних стандартів у практику діяльності криміна� льно�виконавчої системи України: Монографія. – Харків, 2007. – С. 160–161. 10 Колб О.Г. Установа виконання покарань як суб’єкт профілактики злочинів: Монографія. – Луцьк, 2006. – С. 101. Згідно з міжнародними актами з прав людини і поводження із засудженими тримання засудженого в окремому приміщенні (у камері чи кімнаті) в місцях позбавлення волі покликані забезпечити гуманні умови для життя засуджених, а стан тюремних приміщень здатний безпосередньо впливати на всі умови та мо� ральну атмосферу, в яких утримуються засуджені до позбавлення волі, а також стосується функцій, які виконує персонал, засоби виправного впливу на засуд� жених, а також управління установами11. Отже, виходячи із змісту покарання у виді позбавлення волі, що це є ізоляцією засудженого, слід розуміти фізичну ізо� ляцію як від суспільства, так і засуджених один від одного. А це в свою чергу пе� редбачає тримання засудженого окремо від інших засуджених. Адже вони в місцях позбавлення волі відчувають на собі постійний негативний вплив мікро� середовища й набираються певного кримінального досвіду12. Позбавлення волі як вид кримінального покарання все ще займає провідне місце у правозастосовній практиці нашої держави. У Кримінальному кодексі України позбавлення волі міститься в санкціях більшості статей Особливої час� тини13. Однак ефективність цього виду покарання залишається низькою, висо� ким є рівень рецидиву злочинів. Це підтверджує необхідність подальшого ре� формування системи виконання кримінальних покарань, її корінної перебудови у напрямі створення пенітенціарної системи європейського зразка. З цією метою варто: запозичити досвід інших країн щодо створення пенітенціарної системи; відмовитися від казарменого тримання засуджених; створення умов для усамітнення засуджених до позбавлення волі у нічний і вільний від роботи час у камері; у перспективі, щоб кожний засуджений тримався в окремій камері з не� обхідними зручностями; зміцнення співпраці установ з різними релігійними конфесіями. Одним із основних завдань кримінально�виконавчої служби України стосов� но засуджених до позбавлення волі є створення умов, які були б наближені до життя на свободі, сприяли відкритому спілкуванню з рідними, священнослужи� телями, а установи виконання покарань мають являти собою цивілізовані закла� ди. Варто відмовитися від непередбачених законом обмежень у місцях позбав� лення волі, що суперечать гуманістичним засадам, які обмежують права засуд� жених або принижують їх гідність. Подальше реформування кримінально�ви� конавчої системи України має бути пов’язане з необхідністю розширення дер� жавної підтримки цієї системи, гарантування прав і поваги до людської гідності засуджених та ув’язнених, вивчення досвіду зарубіжних країн. Головною заса� дою реформування кримінально�виконавчої політики є її «олюднення», тобто гуманізація. Таким чином, реформи кримінально�виконавчої системи, що проводяться останніми роками в Україні, дали змогу зробити ряд кроків у напрямі гу� манізації виконання і відбування кримінальних покарань. Водночас необхідно Рудник Т. В. Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального… 69 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 11 Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. – К., 2002. – С. 63. 12 Рудник В.І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації. – К., 1999. – С. 27. 13 Стан та шляхи гуманізації кримінального судочинства в Україні: Матеріали експертного дослідження / За заг. ред. О.В. Беци. – К., 2005. – С. 5. визнати, що кримінально�виконавча система все ще не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, що склалися в Україні, і не забезпечує належно� го стану виконання покарання, зокрема у виді позбавлення волі і поводження із засудженими, ефективного захисту їхніх прав і законних інтересів. Тому існує нагальна потреба в подальшому реформуванні кримінально�виконавчої систе� ми, законодавства і практики, що мають ґрунтуватися на досягненнях і тра� диціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнарод� но�правових актах з прав людини і поводження із засудженими. Отже, реформу� вання цієї системи передбачає не тільки вдосконалення, зміну вітчизняного за� конодавства, а й утворення нових наукових теорій, поглядів на кримінальне по� карання і поводження із засудженими з обов’язковим урахуванням міжнарод� них стандартів. Забезпечення судом законності та обґрунтованості слідчих дій на досудових стадіях провадження у кримінальній справі О. А. Струць, ад’юнкт Київського національного університету внутрішніх справ Відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції, затвердженої Указом Президента України від 8.04.2008 р. № 311/2008, кримінальне судочин� ство має забезпечувати неухильне дотримання прав особи у процесі діяльності органів досудового розслідування відповідно до вимог Конституції України та міжнародних договорів щодо прав людини1. Зважаючи на це, кожне втручання уповноважених органів у особисті права та свободи особи повинне здійснювати� ся відповідно до закону та мати достатньо обґрунтовані підстави. Провідна роль у забезпеченні зазначених вимог на досудових стадіях провадження у кримі� нальній справі належить судовій владі. Передбачені Кримінально�процесуальним кодексом України повноваження суду на стадії досудового розслідування є порівняно новою сферою судової діяльності. Однак саму ідею реалізації даних повноважень не можна вважати здобутком сьогодення, оскільки інститут судового контролю за досудовим прова� дженням був відомий ще за часів судово�правової реформи другої половини XIX ст. Статут кримінального судочинства 1864 р. передбачав прокурорський нагляд і судовий контроль, що здійснювався у формі надання дозволів на прова� дження певних дій слідчого, розгляду скарг на його дії та заявлених відводів. Так, у ст. 491 Статуту кримінального судочинства прямо вказувалось, що всі осо� Кримінальне право та кримінальний процес 70 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 1 Указ Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохорон� них органів» // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi�bin/laws/main.cgi

Гуманістичне спрямування реформ у сфері виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі і поводження із засудженими

Репозитарії

Схожі ресурси