Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13954 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання / Ю.М. Самолюк // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 91-98. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859932295483359232 |
|---|---|
| author | Самолюк, Ю.М. |
| author_facet | Самолюк, Ю.М. |
| citation_txt | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання / Ю.М. Самолюк // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 91-98. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:08:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
провести опис рухомого майна, вилучити його у відповідача і передати на збері�
гання іншій особі.
Таким чином, остаточно вид (спосіб) забезпечення позову обирається судом
залежно від характеру спору і при цьому порушень з боку суду принципу диспо�
зитивності, який полягає в можливості позивача вільно, на свій розсуд здійсню�
вати матеріальні права щодо предмета спору, а також розпоряджатися ними та
процесуальними засобами їх захисту24, не буде.
Порядок же виконання ухвали про забезпечення позову за рахунок нерухо�
мого майна, наклавши на нього заборону на відчуження, визначається безпосе�
редньо судом вже після обрання виду (способу) забезпечення шляхом покладен�
ня виконання такої ухвали безпосередньо на державну нотаріальну контору та
БТІ, що унеможливить відчуження вказаного нерухомого майна, а тому
надіслання ухвали до державної виконавчої служби в цьому разі не вимагається.
Судове рішення у цивільному процесі:
спірні питання
Ю. М. Самолюк, радник Голови Апеляційного суду
м. Києва
Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді завершується
прийняттям актів реалізації судової влади – судових рішень.
Судові рішення є ключовим інститутом цивільного процесуального права,
якому присвячується глава 7 розділу III Цивільного процесуального кодексу
України (далі – ЦПК).
На процес формування вчення про судове рішення значною мірою вплинули
загальні підходи до розуміння права, держави, а також ролі суду, які домінува�
ли в науці в ті чи інші періоди. Значним внеском у розвиток теорії судових
рішень є наукові праці Л.Н. Завадської – стосовно реалізації судових рішень,
М.І. Ткачова – щодо законності й обґрунтованості судових рішень, П.П. Заво�
ротька, М.Й. Штефана, М.А. Гурвіча та інших вчених.
У цивільній процесуальній доктрині існують різні погляди щодо юридичної
природи судового рішення, його ознак, видів. І на сьогодні не сформульовано за�
гальноприйнятого визначення поняття судового рішення, відсутнє таке визна�
чення і в ЦПК України.
Наприклад, М.Й. Штефан визначає судове рішення як процесуальну форму
вираження діяльності суду щодо застосування права1.
Ю.В. Білоусов вважає, що судові рішення – це акти здійснення правосуддя.
Їх значення полягає в тому, що вони закріплюють владні волевиявлення суду
щодо усіх питань розгляду та вирішення справи в суді. У них міститься держав�
Самолюк Ю. М. Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання
91
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
24 Андрушко А.В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України: Моно�
графія. – Х., 2006. – С. 152.
1 Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. – К., 2005. – С. 401.
новладне, індивідуальне розпорядження з приводу встановлених судом фактів і
правовідносин2.
Однак на думку деяких вчених�процесуалістів, судові рішення – це не тільки
акти здійснення правосуддя, а й процесуальні документи, в яких зафіксовані
наслідки процесуальних дій під час розгляду і вирішення справи3.
Існують погляди, що поняття «судове рішення як процесуальний документ»
є ширшим і охоплює поняття «судове рішення як акт правосуддя», оскільки як
документ воно містить не тільки розпорядження суду щодо прав та обов’язків
сторін, а й ряд даних інформаційного характеру, наприклад, про склад суду, час
і місце розгляду справи тощо4.
Відповідно до ст. 208 «Види судових рішень» ЦПК України судові рішення
викладаються у двох формах – це ухвали та рішення.
Проте у застосуванні термінології слід відмітити деякі недоліки. Як зазначає
В.І. Тертишніков, використання узагальнюючого терміна «судові рішення» що�
до ухвал і рішень є невдалим, оскільки в цивільному процесі рішення є індивіду�
альним процесуальним документом. Також існують суперечності в самій назві
ст. 208 і в її змісті, де йдеться про форми судових рішень. Тому вчений пропонує
внести зміни до ст. 208 ЦПК, виклавши назву ст. 208 у такій редакції «Види су�
дових постанов», а в змісті цієї статті вказати на два їх види – судові рішення і
судові ухвали5.
Крім того, дана стаття визначає дві форми судових рішень – рішення та ухва�
ли, не вказуючи на третю форму – судовий наказ, який згідно зі ст. 95 ЦПК є
особливою формою судового рішення.
Характерно, що в теорії цивільного процесу щодо ухвал і рішень часто вжи�
вається загальний термін «судові постанови». До речі, у ЦПК 1963 р. також ви�
користовувався даний термін і відповідно судові постанови поділялися на
рішення, ухвали і постанови.
Згідно з чинним ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди ухва�
люють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази.
Таким чином, залежно від змісту питання, яке вирішується судом, існує три
види судових рішень: ухвали суду, рішення суду та судовий наказ.
Рішення суду – це судові рішення, якими розв’язується матеріально�право�
вий спір між сторонами, підтверджується наявність або відсутність певних
фактів, тобто справа вирішується по суті. Від ухвал вони різняться тим, що ними
захищаються порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси.
Ухвалами вирішуються окремі процесуальні питання, які не пов’язані з вирі�
шенням справи по суті, а також завершується провадження у справі без поста�
новлення рішення. Ними оформляють відповіді суду на заявлені клопотання та
заяви.
Судовий наказ – це особливий вид (форма) судового рішення, який одночас�
но виконує функцію виконавчого документа. Він видається у справах наказного
Цивільне право та цивільний процес
92
№
1
(1
4
),
2
0
0
9 2 Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Білоусова Ю.В. – К., 2005. – С. 176.
3 Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове рішення. – К., 1970. – С. 23.
4 Тертышников В.И. Гражданский процесс. – Х., 2005. – С.143; Комаров С.А. Цивільно�проце�
суальне право України. – К., 1999. – С. 289.
5 Тертышников В.И. Основы гражданского судопроизводства. – Х., 2006. – С. 165.
провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування
майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ст. 95 ЦПК ).
Загальною рисою, яка об’єднує всі види судових рішень, є те, що в них прояв�
ляється реалізація судової влади. ЦПК України чітко встановлює порядок і фор�
му ухвалення рішень та постановлення ухвал суду.
Відповідно до частини третьої ст. 208 ЦПК України ухваленням рішення су�
ду завершується судовий розгляд. Слід додати, що новелою ЦПК та для судової
практики є те, що судове рішення можливо ухвалити не лише на стадії судового
розгляду, а й у рамках процесуальних норм, які регулюють попереднє судове
засідання. На цій стадії процесу рішення ухвалюється лише за безспірного виз�
нання відповідачем позову, який не суперечить закону, не порушує прав, свобод
чи інтересів інших осіб. Воно спрямоване на спрощення цивільного процесу за
безспірних вимог. На відміну від відмови позивача від позову, визнання
відповідачем позову не зумовлює закриття провадження у справі, а навпаки, є
наслідком вирішення спору по суті з ухваленням рішення, здебільшого про за�
доволення позову6.
У теорії цивільного процесу щодо суті рішення суду висловлені різні погля�
ди, в яких виділяються окремі його властивості. Наприклад, Н.Б. Зейдер визна�
чає рішення суду як акт судового підтвердження наявності чи відсутності пев�
них правовідносин і наказ суду7, М.А. Гурвич – як акт визнання, підтверджен�
ня існування чи неіснування спірного права, проте, на його думку, розгляд
рішення як наказу суду суперечить його диспозитивній властивості, оскільки
сторона може відмовитися від прав, що були ним захищені8.
У своїй науковій статті «Юридична та соціальна природа судового рішення в
цивільному судочинстві» Г. Фазікош зазначає, що наприкінці 1990�х років гру�
па науковців у галузі цивільного процесу здійснила порівняльний аналіз проце�
суальних засобів виправлення помилок у цивільному процесі. На їхню думку, у
дослідженні питання про сутність судового рішення можна виділити два етапи.
Під час першого – серед вчених точилася дискусія, що саме виражає сутність
рішення: імперативне підтвердження судом прав та обов’язків сторін чи наказ
суду, звернений сторонам та іншим особам, державним та громадським органам,
що стосуються справи, до реалізації сторонами їхніх суб’єктивних прав та
обов’язків? На другому етапі було зроблено висновок, що сутність судового
рішення виражається одночасно й імперативними підтвердженнями наявності
чи відсутності правовідносин і містить наказ суду. Також науковці підкреслю�
ють, що рішення суду отримало подальший розвиток у інших напрямах. Пере�
дусім це проявилось у тому, що воно стало розглядатись як акт застосування
права, причому через призму соціальних функцій цивільного процесу9.
В.І. Тертишніков дає визначення судового рішення як акта застосування
норм права, який індивідуалізує від імені держави права та обов’язки, що
містяться в нормах права, застосовує їх до конкретних осіб10.
Самолюк Ю. М. Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання
93
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
6 Луспеник Д.Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ: Наук.�практ.
коментар. – Х., 2005. – С. 80, с. 210.
7 Зейдер Н.Б.Судебное решение по гражданскому делу. – М., 1966. – С. 20.
8 Гурвич М.А. Судебное решение: теоретические проблемы. – М., 1976. – С. 12–18.
9 Фазікош Г. Юридична та соціальна природа судового рішення в цивільному судочинстві:
Сучасні наукові погляди // Право України. – 2001. – №3. – С. 57–60.
10 Тертышников В.И. Основы гражданского судопроизводства. – Х., 2006. – С. 166.
Як правозастовчий акт рішення суду характеризується певними властивостя�
ми: а) постановляється тільки органом судової влади; б) має індивідуальний ха�
рактер і конкретних адресатів; в) є юридичним фактом, що приводить до виник�
нення, зміни чи припинення правовідносин11.
Теорія «наказу» і теорія «підтвердження» залишаються і досі популярними в
науці цивільного процесу. Зокрема, М.Й. Штефан виділяє у рішенні суду еле�
менти імперативного характеру, наказу, примусової сили держави та елементи
декларативного характеру – підтвердження наявності або відсутності між сторо�
нами спірних правовідносин, права чи факту, що має юридичне значення. Вче�
ний стверджує, що суть судового рішення у тому, що воно є основним і найваж�
ливішим актом правосуддя, ухваленим у передбаченому законом порядку ім’ям
України і спрямованим на захист гарантованих Конституцією України прав,
свобод та законних інтересів громадян й організацій, державних і суспільних
інтересів, зміцнення законності і правопорядку, на запобігання правопорушен�
ням, виховання громадян і посадових осіб на засадах поваги до Конституції, за�
конів України, честі, гідності і рівності людини перед законом і судом12.
Крім того, рішення суду є процесуальним документом, що має відповідати ви�
могам, встановленим законом.
Отже, рішення суду як акт правосуддя – це правозастосовчий акт, оформле�
ний у вигляді процесуального документа, що захищає не тільки суб’єктивні пра�
ва сторін, а й інтереси держави, є підсумком судової діяльності щодо розгляду і
вирішення справи по суті, зокрема, щодо дослідження і оцінки доказів, встанов�
лення юридичних фактів, містить державновладне індивідуальне розпоряджен�
ня щодо застосування норм права до конкретних правовідносин та їх суб’єктів.
Значення рішення суду полягає в тому, що відповідно до ст. 124 Конституції
України, ст. 209 ЦПК воно ухвалюється іменем України і підлягає виконанню як
за колом осіб, так і в просторі (є обов’язковим до виконання всіма органами дер�
жавної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, об’єднан�
нями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами
на всій території України).
Рішення відновлює порушені права, конкретизує права й обов’язки сторін,
вносить визначеність у їх правовий статус – і в цьому також його значення13.
У теорії цивільного процесу рішення суду поділяють на певні види.
Залежно від способу захисту права та правових наслідків, які вони зумовлю�
ють, рішення суду бувають: про присудження, про визнання, конститутивні.
Рішення про присудження спрямовані на зобов’язання правопорушника вчи�
нити на користь потерпілого певну дію або утриматися від її вчинення (напри�
клад, про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди), на поновлення по�
рушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу.
Рішенням про визнання підтверджується наявність чи відсутність певних
правовідносин, обставин чи фактів (визнання права власності).
Конститутивні рішення приймаються на захист права особи шляхом зміни
або припинення правовідносин між сторонами, наявність яких у первісному ви�
Цивільне право та цивільний процес
94
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
11 Усенко В.Ф., Грабовський А.А. Цивільний процес: Навч. посіб. – Ірпінь, 2005. – С. 79.
12 Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. – К., 2005. – С. 405–407.
13 Зейкан Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України (станом на 31 березня
2006 року). – К., 2006. – С. 312.
гляді (змісті) є порушенням прав заінтересованої особи (рішення про виділ ча�
стки зі спільного майна, розірвання шлюбу)14. Проте питання про наявність
конститутивних рішень у науці цивільного процесу є дискусійним. Наприклад,
на думку П.П. Заворотька, М.Й. Штефана, такі рішення можуть бути віднесені
до рішень про присудження (зміна періодичних платежів) і про визнання (дого�
вору купівлі�продажу недійсним)15.
Залежно від обсягу питань, які вони вирішують, рішення поділяються на ос�
новні (завершальні) та додаткові. Основними вирішуються правові вимоги, пе�
редані на розгляд суду, і ухвалюються вони після безпосереднього розгляду
справи по суті. Додатковими – окремі правові вимоги, з приводу яких сторони
подавали докази і давали пояснення, що не були розв’язані основним рішенням.
Додаткові рішення є способом усунення недоліків рішення судом, який його ух�
валив (ст. 220 ЦПК).
У складних справах можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні
певні частини, а саме описова та мотивувальна. У такому разі складання повно�
го рішення може бути відкладено на строк не більше, ніж п’ять днів з дня
закінчення розгляду справи (ст. 209 ЦПК). У процесі, якщо у справі виступає
кілька позивачів і кілька відповідачів, може бути ухвалено часткове рішення
щодо як окремих позивачів, так і окремих відповідачів.
Залежно від конструювання резолютивної частини рішення бувають імпера�
тивні, альтернативні та факультативні. Імперативні визначають єдино можли�
вий спосіб виконання (наприклад, повернути суму позики). Альтернативні ух�
валюються у разі, якщо це дозволяє закон (альтернативні зобов’язання) чи по�
терпілий від правопорушення згоден замінити шуканий предмет іншим або от�
римати його вартість. Факультативні рішення зобов’язують відповідача до ви�
конання певних дій, а в разі неможливості їх виконання водночас визначають
інший спосіб це зробити.
У цивільній процесуальній літературі зустрічаються й інші види судових
рішень. Наприклад, проміжні – рішення, якими вирішено спірну вимогу про
право, із залишенням невирішеної вимоги про розмір. Умовні – рішення, в яких
резолютивна їх частина підлягає виконанню за настання певних подій або наяв�
ності певних умов16.
Поряд із процесуальною класифікацією судових рішень можлива кла�
сифікація і за матеріально�правовими ознаками (трудові, житлові, земельні)17.
Ще одним видом судових рішень і новелою для сучасного цивільного проце�
су є заочне рішення, яке ухвалюється за результатами заочного розгляду справи
( гл. 8 розд. III ЦПК). За формою і змістом воно має відповідати загальним ви�
могам до судових рішень, з певними особливостями, визначеними нормами
ЦПК. Зокрема, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про
його перегляд. Згідно зі ст. 224 ЦПК сукупність таких умов дає можливість ух�
валити заочне рішення: а) неявка відповідача; б) належне його повідомлення;
Самолюк Ю. М. Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання
95
№
1
(1
4
),
2
0
0
914 Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред.Ю.В. Білоусова. – К., 2005. – С. 177.
15Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове рішення. – С. 26–36.
16 Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. – К., 2005. – С. 403–404; Цивільний
процес: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Білоусова. – К., 2005. – С. 178.
17 Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове рішення. – С. 25.
в) відсутність поважних причин неявки або якщо зазначені ним причини виз�
нані неповажними; г) згода позивача. Інститут заочного рішення, на думку
Д.Д. Луспеника, спрямований на розширення судового захисту громадян, сво�
боди їхнього розсуду18.
Рішення суду набуває властивостей акта правосуддя з моменту набрання ним
законної сили. Відповідно до частини першої ст. 223 ЦПК рішення суду набирає
законної сили після:
– закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскаржен�
ня, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано;
– закінчення двадцятиденного строку у випадку, коли було подано заяву про
апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у цей строк;
– розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляційної скарги, як�
що рішення не було скасоване.
Варто зауважити, що стосовно поняття законної сили рішення суду та харак�
теристики його властивостей у цивільній процесуальній літературі висловлені
різні думки. Одні автори вважають, що законна сила – це правова дія рішення
суду, суть якої зводиться до його незмінності та виключності19.
Інші під законною силою рішення розуміють його загальнообов’язковість,
порівнюють із законом для конкретного випадку20. Проте, як зазначає М.Й.
Штефан, зрівнянням законної сили рішення із законом підкреслюється його ав�
торитет, але не розкривається її суть, оскільки закон сам підлягає захисту, а
рішення суду є знаряддям, спрямованим на захист закону. А визначенням за�
конної сили через загальнообов’язковість ігнорується його відмінність від інших
актів органів держави, які теж є загальнообов’язковими, а також і те, що загаль�
нообов’язковість забезпечується не тільки примусовою силою держави, а й авто�
ритетністю суду, моральними та іншими факторами. Таким чином, вчений вва�
жає, що законна сила рішення суду означає набуття ним властивостей акта пра�
восуддя, спрямованого на виконання завдань судочинства. І з набранням закон�
ної сили рішення набуває таких ознак: результативності, яка ґрунтується на ав�
торитетності (авторитет закону, що застосовується до конкретних правовідно�
син, авторитет суду як органу держави, який здійснює правосуддя, демократич�
на цивільна процесуальна форма розгляду і вирішення справи) та загально�
обов’язковості. Загальнообов’язковість у свою чергу виявляється у стабільності
й реалізованості. Стабільність забезпечується незмінністю, неспростовністю, ви�
ключністю і преюдиціальністю. Реалізованість визначається як гарантована для
захисту права можливість впровадження у життя фактів і правовідносин, визна�
чених рішенням суду, що набрало законної сили21.
Наслідки набрання рішенням суду законної сили визначаються ЦПК, зокре�
ма, ст. 14, частинами другою – четвертою ст. 223, частиною другою ст. 218. Від�
повідно до цих положень основними властивостями рішення суду, яке набрало
законної сили, є:
Цивільне право та цивільний процес
96
№
1
(1
4
),
2
0
0
9 18 Луспеник Д.Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ: Науково�
практичний коментар. – С. 319.
19 Комаров С.А. Цивільно�процесуальне право України. – К., 1999.
20 Тертышников В.И. Гражданский процесс. – С. 150; Гурвич М.А. Судебное решение: теорети�
ческие проблемы. – М., 1976. – С. 117.
21 Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. – С. 419–423.
незмінність – полягає в тому, що суд, який ухвалив рішення, після його про�
голошення не має права сам його скасувати або змінити (лише у деяких випад�
ках, не пов’язаних із вирішенням справи по суті, суд може усунути незначні не�
доліки у рішенні);
неспростовність – тобто неможливість апеляційного оскарження рішення
суду після набрання ним законної сили;
виключність – неприпустимість вирішення такого самого спору між тими ж
сторонами, про такий же предмет спору і за тих же підстав;
преюдиціальність – обов’язковість фактів, які встановлені рішенням суду,
для інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встанов�
лено ці обставини;
загальнообов’язковість – означає, що воно є обов’язковим для усіх органів
державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,
посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій тери�
торії України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами Украї�
ни, – і за її межами. Причому рішення суду є обов’язковими не тільки для осіб,
які брали участь у справі. Тому особи, які не брали участі у справі, не позбавлені
можливості звернутися до суду, якщо ухваленим рішенням порушуються їхні
права, свободи чи інтереси. Невиконання рішення суду зумовлює відповідаль�
ність, у тому числі й кримінальну (ст. 382 Кримінального кодексу України).
У теорії цивільного процесу виділяють ще таку властивість рішення суду, яке
набрало законної сили, як реалізованість(здійсненність), що визначає мож�
ливість впровадження владного волевиявлення суду шляхом добровільного чи
примусового виконання, обов’язком у діяльності органів та осіб, стосовно яких
звернене це рішення22.
Деякі вчені ототожнюють реалізованість з можливістю лише примусового
виконання рішення суду, що набрало законної сили23. Однак реалізованість за
своїм змістом – поняття ширше, оскільки забезпечується не лише примусовим
виконанням, а й добровільним, обов’язком інших осіб сприяти виконанню
(статті 30, 53 Закону України «Про виконавче провадження»). Правова дія
здійсненності обмежена у часі процесуальним строком давності примусового
виконання рішення, але не діє на рішення про стягнення періодичних платежів
(у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної
каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) від�
повідно до ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з части�
ною четвертою ст. 223 ЦПК, якщо після набрання рішенням суду законної сили,
яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що
впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна
сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру,
строків платежів або звільнення від них. Для інших наслідків законна сила
рішення є безстроковою.
Законна сила рішення суду не є необмеженою, вона має свої суб’єктивні та
об’єктивні рамки, які встановлені законодавцем і відображають ті фактичні
Самолюк Ю. М. Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання
97
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
22 Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Білоусова. – К., 2005. – С. 183.
23 Завадская Л.Н. Реализация судебных решений. – М., 1982. – С. 24–37.
відносини, що вирішуються в судовому процесі й стосуються тих осіб, які його
ініціювали та брали в ньому участь24.
Розрізняють суб’єктивні та об’єктивні межі судового рішення. Суб’єктивні –
полягають у тому, що воно поширюється на учасників цивільного процесу і не
може зачіпати права й інтереси осіб, які не брали в ньому участі. Об’єктивні
межі визначаються тільки тим колом відносин, які були встановлені судом, тоб�
то предметом судового розгляду.
Отже, в науці цивільного процесуального права існує багато спірних питань
щодо суті, ознак, юридичної природи, видів, поняття судового рішення. Проте,
незважаючи на різноманітність теоретичних поглядів, існують і незаперечні, ус�
талені положення, науково обґрунтовані та доведені практикою. Зокрема, що
судові рішення – це акти здійснення правосуддя, покликані забезпечити захист
визначеного Конституцією України суспільного ладу і державності України,
прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, правопорядку. Значення
судових рішень передусім полягає в тому, що вони закріплюють владні волеви�
явлення суду щодо всіх питань розгляду та вирішення справи в суді. Крім того,
судові рішення – це й процесуальні документи, що мають визначені законом
форму, зміст, встановлені вимоги щодо порядку набрання законної сили та ос�
карження.
Передумови формування
інституту групового позову
в цивільному процесі України
Ю. Ю. Трач, здобувач Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України
Цивільне судочинство є засобом досягнення мети правосуддя – захисту прав
та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Такий захист має відбуватися
в найбільш ефективний спосіб, що досягається, зокрема, шляхом урахування
особливостей спірних правовідносин. Однією з таких істотних особливостей є
кількість суб’єктів спірних правовідносин. Процедура розгляду тотожних вимог
значної кількості осіб, звернених через суд до одного відповідача, підлягає оп�
тимізації з метою підвищення ефективності та своєчасності судового захисту, а
також розвантаження судової системи. У світовій практиці ця проблема
розв’язується, зокрема, за допомогою інституту групового позову.
В науці проблеми групового позову в зарубіжних країнах досліджувались
В.К. Пучинським, О.П. Клейнманом. Спеціальне дослідження групового позову
здійснене Г.О. Аболоніним. Поряд з іншими формами позовного захисту групо�
вий позов розглядається такими авторами, як Н.С. Батаєва, П.П. Колєсов,
Цивільне право та цивільний процес
98
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
24 Цивільне процесуальне право України / За ред. С.С. Бичкової. – К., 2006. – С. 265.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13954 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0026 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:08:56Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Самолюк, Ю.М. 2010-12-07T09:00:16Z 2010-12-07T09:00:16Z 2009 Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання / Ю.М. Самолюк // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 91-98. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. XXXX-0026 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13954 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України Цивільне право та цивільний процес Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання Article published earlier |
| spellingShingle | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання Самолюк, Ю.М. Цивільне право та цивільний процес |
| title | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання |
| title_full | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання |
| title_fullStr | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання |
| title_full_unstemmed | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання |
| title_short | Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання |
| title_sort | судове рішення у цивільному процесі: спірні питання |
| topic | Цивільне право та цивільний процес |
| topic_facet | Цивільне право та цивільний процес |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13954 |
| work_keys_str_mv | AT samolûkûm sudoveríšennâucivílʹnomuprocesíspírnípitannâ |