Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Сенчук, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Теми:	Теорія та історія апеляційного судочинства
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13978
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави / В.В. Сенчук // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 23-30. — Бібліогр.: 15 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13978
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-139782025-02-23T18:06:59Z Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави Сенчук, В.В. Теорія та історія апеляційного судочинства 2009 Article Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави / В.В. Сенчук // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 23-30. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. XXXX-0026 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13978 uk application/pdf Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теорія та історія апеляційного судочинства Теорія та історія апеляційного судочинства
spellingShingle	Теорія та історія апеляційного судочинства Теорія та історія апеляційного судочинства Сенчук, В.В. Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави
format	Article
author	Сенчук, В.В.
author_facet	Сенчук, В.В.
author_sort	Сенчук, В.В.
title	Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави
title_short	Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави
title_full	Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави
title_fullStr	Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави
title_full_unstemmed	Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави
title_sort	судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної української держави
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Теорія та історія апеляційного судочинства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13978
citation_txt	Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави / В.В. Сенчук // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 23-30. — Бібліогр.: 15 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT senčukvv sudovavladauprocesízabezpečennâdemokratizmusučasnoíukraínsʹkoíderžavi
first_indexed	2025-11-24T06:26:21Z
last_indexed	2025-11-24T06:26:21Z
_version_	1849651973424414720
fulltext	люють моральний ідеал судді, прокурора, адвоката й державного діяча. У ряді випадків розробляються кодекси честі. Наприклад, Управлінням Міжнародної асоціації юристів, яка об’єднує понад 2 мільйони юристів із 170 країн, у 1995 ро� ці в Единбурзі ухвалено Генеральні принципи етики адвокатів. Зневажання мораллю межує із зневажанням права. І це природно, позаяк їхні вимоги багато в чому збігаються. Таким чином, право тісно взаємодіє з мораллю, вони характеризуються спільними ознаками, хоча мають і відмінні риси. Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави В. В. Сенчук, здобувач Національного університету «Острозька Академія» Становлення України як сучасної демократичної держави нерозривно пов’язано з утвердженням і вдосконаленням функціонування властивих для де� мократії інститутів, які покликані забезпечувати не лише демократизм держав� ної влади загалом, а й створювати систему гарантій для тих фундаментальних правових цінностей і принципів, які становлять основу демократичної ор� ганізації публічної влади. З огляду на це проблема науково�теоретичного дослідження проблем організації і функціонування основних інститутів демо� кратичної держави є важливим актуальним завданням юридичної науки, насам� перед таких дисциплін, як теорія держави і права та конституційне право. Уста� лене в переважній більшості джерел з теорії держави і права визначення демо� кратичної держави виходить з її тлумачення в термінах здіснення народовладдя та забезпечення народного суверенітету. Не ставлячи під сумнів плідність та обґрунтованість цього теоретико�методологічного підходу, слід зауважити, що загальне поняття демократичної держави не може бути повністю описано ви� ключно через звернення до інститутів народовладдя, а також до народовладдя як одного з фундаментальних конституційних принципів державного ладу України (про виняткову роль цього конституційного принципу в утвердженні консти� туціоналізму в Україні та забезпеченні демократичного характеру Української держави писав В. Погорілко1). З цієї причини в багатьох сучасних дослідженнях поряд з невід’ємними від демократії інститутами народовладдя (зміст поняття народовладдя як категорії конституційного права всебічно розкриває О. Тоди� ка2) також аналізуються й інші інститути та принципи, серед яких важлива роль Сенчук В. В. Судова влада у процесі забезпечення демократизму… 23 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 1 Погорілко В. Ф. Теоретичні проблеми сучасного українського конституціоналізму // Вісник прокуратури. – 2000. – № 2. – С. 61–62. 2 Тодика О. Ю. Категорія народовладдя в системі інших категорій конституційного права: співвідношення і взаємозв’язок // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 2 (37). – С. 35–46. належить принципу незалежного правосуддя та пов’язаній з ним діяльності су� дової влади. Актуальність дослідження ролі судової влади в забезпеченні демократизму Української держави зумовлюється декількома причинами. По�перше, сама про собі судова влада та здійснюваний нею судовий захист прав і свобод людини і громадянина є тією ознакою конституційної демократії, без якої унеможлив� люється функціонування всієї системи демократичної організації державної влади. Це положення чітко аргументує С. Шевчук, демонструючи взаємну зу� мовленість таких понять, як «конституційна демократія» і «судовий захист прав людини»3. У цьому сенсі будь�які демократичні перетворення в Україні не мо� жуть і не повинні відбуватися поза контекстом вдосконалення організації і діяльності судової влади, що, в свою чергу, значно актуалізує проведення фун� даментальних теоретико�правових досліджень судової влади та її ролі в забезпе� ченні демократизму Української держави. По�друге, як відомо, демократія – це не лише певний тип організації публічної влади в суспільстві, а й така система, яка гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина, перетворюючи людину, її добробут та її права на основну соціальну цінність, яка визначає і спрямовує діяльність держави (принагідно нагадаємо, що ця формула майже в такому саме вигляді зафіксована у ст. 3 Конституції України). В цій площині, як справедливо вказує Б. Футей, суди є «найнадійнішим бастіоном захисту прав людини, запобігання будь�яким зловживанням владою з боку законодавчої та виконавчої гілок»4, що дає підстави багатьом дослідникам характеризувати здійснюваний судовою владою захист прав і свобод людини як своєрідну «серце� вину» процесу постання демократичної і правової держави в Україні5. По�третє, сам досвід функціонування судової влади в Україні переконливо засвідчує, що доволі часто вона відіграє одну з ключових ролей у збереженні демократичних основ державного ладу, стоїть на сторожі демократії і недопущення узурпації державної влади. В цьому контексті варто згадати не тільки діяльність органів конституційної юрисдикції, а й інших органів судової влади. Нагадаємо, що під час президентських виборів 2004 року саме судова влада відіграла одну з ключо� вих ролей у розв’язанні політичного конфлікту, який об’єктивно загрожував конституційним основам демократії в Україні. Адже саме тоді рішенням Верхов� ного Суду України від 3 грудня 2003 року було визнано дії Центральної вибор� чої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Пре� зидента України незаконними, а протокол Центральної виборчої комісії про ре� зультати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопа� да 2004 року недійсним. Наголошуючи на актуальності дослідження судової влади в утвердженні демократизму Української держави, необхідно вказати, що в даному випадку правова теорія фактично осмислює та аналізує ті об’єктивні процеси в Українській державі, які не лише мають місце, а й істотно впливають на організацію і функціонування системи державної влади. Таким чином, ставлячи на меті дослідити роль і значення судової влади в про� цесі забезпечення демократизму сучасної Української держави, маємо розв’яза� ти такі дослідницькі завдання: а) обґрунтувати змістовний зв’язок між поняттям Теорія та історія апеляційного судочинства 24 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 3 Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. – К., 2007. – С. 125. 4 Футей Б. Становлення правової держави України 1991–2001 рр. – К., 2001. – С. 127. 5 Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине. – К., 2001. – С. 21. демократії та функціонуванням судової влади; б) виявити механізми забезпе� чення судовою владою демократизму Української держави; в) окреслити пер� спективи удосконалення організації і функціонування судової влади як важли� вого чинника демократизації держави. Серед сучасних дослідників демократії доволі часто можна зустріти думку, що демократична держава завжди спрямовує свої зусилля саме на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які розглядаються одночасно і як незапе� речна цінність, і як мета функціонування держави. Це дає підстави стверджува� ти про глибинний зв’язок між демократією і правом. Невипадково такий відо� мий вітчизняний юрист, як О. Скрипнюк характеризує право і права людини як специфічну «аксіологію» сучасної демократії6. Причому мається не увазі не ли� ше формальна вимога правової організації держави та дотримання існуючих правових форм діяльності держави (правові форми діяльності держави являють собою визначений законодавством, юридично оформлений порядок здійснення юридично значущих дій та операцій, спрямованих на здійснення функцій дер� жави7), а й те, що держава гарантує і забезпечує прав людини, які в реальності становлять серцевину загального поняття права. Утім, сам факт проголошення демократичною державою забезпечення прав людини як однієї зі своїх основних (пріоритетних) цілей ще не є достатньою га� рантією реалізації зазначеної цілі. За цієї причини, як доводить теорія держави і права, повинен функціонувати певний державний механізм, який би дав змо� гу практично втілювати дії в частині забезпечення і захисту прав людини. Як свідчить державно�правовий досвід сучасних розвинених демократичних держав, подібні механізми мають багаторівневу та доволі складну структуру. В цьому сенсі доволі показовою може виступити позиція О. Пушкіної, яка пере� конливо демонструє складність організації загального державного механізму за� безпечення і захисту прав людини в демократичній державі на прикладі Украї� ни8. Не вдаючись до дискусії щодо конкретної ролі та функцій окремих частин цього механізму забезпечення і захисту прав людини в демократичній державі, вкажемо лише на те, що судова влада цілком справедливо посідає в ньому одне з провідних місць. Справедливість цього положення підтверджується тим, що са� ма функція забезпечення і захисту прав людини нині вважається головною функцією судів та суддів, які реалізують її шляхом вирішення юридично значу� щих справ. Як зазначає І. Марочкін, протягом такої діяльності суд (судді) судить про право, тобто здійснює правосуддя9. До речі, ця функція чітко відображена не лише в Конституції України, а й на рівні чинного законодавства України. У ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» однозначно закріплено положення про те, що суд, здійснюючи право� суддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Консти� туцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і закон� Сенчук В. В. Судова влада у процесі забезпечення демократизму… 25 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 6 Скрипнюк О.В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практи� ка). – К., 2006. – С. 273. 7 Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В. Цвіка, О.В.Петришина. – Х., 2009. – С. 396–397. 8 Пушкіна О.В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення. – К., 2006. – С. 229–317. 9 Організація судової влади в Україні: Навч. посіб. / За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової. – Х., 2007. – С. 24. них інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. У Кодексі адміністративного судочинства України зазначено, що завданням адміністра� тивного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно�правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадо� вих і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних уп� равлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання деле� гованих повноважень (ст. 2). Стаття 1 Кримінального кодексу України вказує, що Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочин� них посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочи� нам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Подібно до цієї норми, у ст. 1 Цивільного процесуально� го кодексу України вказується, що завданнями цивільного судочинства є спра� ведливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте� ресів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Таким чином, визнаючи, що для демократичної держави однією з пріоритетних цілей є забезпечення і захист прав і свобод людини і громадянина, а також її законних інтересів, ми тим самим погоджуємося з положенням про виняткову роль судо� вої влади в організації державної влади у демократичній державі, а також в її функціонуванні. В цьому плані не можна не погодитися з позицією авторів підручника «Конституційне право України» (Х., 2008), які доводять, що «демо� кратизм держави визначається її здатністю забезпечувати право на судовий за� хист усім суб’єктам права»10. Зазначене дає змогу зробити одразу ж декілька важливих узагальнень щодо досліджуваної нами проблеми. По�перше, завдяки діяльності судової влади здійснюється одне з базисних за� вдань демократичної держави, яким є вирішення і врегулювання правових конфліктів. Найбільш загально ця функція може бути описана як функція пра� восуддя. При цьому, як зазначає В. Нерсесянц, завдяки судовій владі відбу� вається «самообмеження» та «зв’язування» сили держави як творця права11. Як писав Л. Дюгі, демократична держава повинна не тільки забезпечувати захист прав приватних осіб, які звернулися до неї по допомогу, а й має діяти виключно в межах виданих нею законів. Таким чином, «держава�суддя» не тільки вирішує правові спори, а й постійно забезпечує відповідність власних дій і рішень зако� ну12. Водночас, наголошуючи на ролі конституційного правосуддя, слід нагадати, що органи конституційної юрисдикції покликані здійснювати контроль за кон� ституційністю (тобто відповідністю конституції як Основному Закону держави і Теорія та історія апеляційного судочинства 26 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 10 Конституційне право України: Підручник / За ред. В.П. Колісника, Ю.Г. Барабаша. – Х., 2008. – С. 341. 11 Нерсесянц В.С. Право – математика свободы. Опыт прошлого и перспективы. – М., 1996. – С. 51. 12 Дюгі Л. Конституційне право. Загальна теорія держави / Передмова Ю.М. Оборотова. – Оде� са, 2005. – С. 323–324. суспільства) актів, які видаються вищими органами державної влади. Зокрема, як зазначається у ст. 150 Конституції України, до повноважень Конституційно� го Суду України віднесено вирішення питань про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, пра� вових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас у чинному Законі України «Про Конституційний Суд України» у ст. 13 вказується, що Кон� ституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції Ук� раїни чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначе� них статтями 111 та 151 Конституції України; 4) офіційного тлумачення Консти� туції та законів України. При цьому, як вказав український законодавець, підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо не� конституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України, порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, переви� щення конституційних повноважень при їх прийнятті. Отже, Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Рес� публіки Крим приймає рішення. Конституційний Суд України може визнати не� конституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі і які впливають на прийняття рішення чи надання висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними. Також єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні дає висновки у справах з питань: а) офіційного тлумачення Конституції України та законів України; б) про відповідність Конституції України чинних міжнарод� них договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верхов� ної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; в) щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Пре� зидента України з поста в порядку імпічменту. Рішення і висновки Консти� туційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання. Зважаючи на ці повноваження та функції органів конституційної юрис� дикції, не викликає сумніву аргумент В. Скрипнюк про те, що відсутність інсти� туту конституційного контролю несумісна з розбудовою в Україні демократичної держави13, адже в такому разі втрачається важлива гарантія того, що держава не постане над правом і не спробує узурпувати належну народу владу шляхом вне� сення відповідних змін у найвищі нормативно�правові акти держави. Сенчук В. В. Судова влада у процесі забезпечення демократизму… 27 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 13 Скрипнюк В.М. Конституційний контроль та його роль у процесі функціонування державної влади // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2002. – Вип. 37. – С. 227. По�друге, в умовах функціонування демократичної державної влади саме су� ди виконують роль одного з основних легітиматорів демократичного державного ладу, які до того ж забезпечують цей демократичний державний лад своїм авто� ритетом. Одним з перших на цей специфічний зв’язок між судовою владою і де� мократичною державою звернув увагу відомий сучасний французький юрист і конституціоналіст, керівник Інституту вищих досліджень юстиції (Франція) А. Гарапон. Зокрема, він вказує на те, що в загальній конституційній структурі організації і функціонування публічної влади в демократичній державі судова влада посідає насправді надзвичайну роль. Справа у тому, що вона не просто діє відповідно до законів та інших нормативно�правових актів, які були ухвалені іншими гілками влади, а й: а) оцінює зміст цих законів; б) оцінює дії інших гілок, органів державної влади, їх посадових і службових осіб14. Таким чином, судова влада набуває особливого авторитету і особливих повноважень щодо за� стосування права та оцінки державних актів та рішень у частині їх відповідності законам і конституції. У цьому сенсі значення та роль судової влади для демо� кратичної держави полягає не тільки у тому, що завдяки їй здійснюється забез� печення і захист прав людини і громадянина, а й у тому, що саме наявність су� дової влади в загальній системі поділу державної влади дає змогу побудувати властиву для демократичної держави конструкцію організації публічної влади. Значною мірою цей процес конституційного структурування демократичної дер� жавної влади пов’язаний із формуванням системи гарантій незалежності судо� вої влади. Дійсно, як цілком справедливо вказує Ю. Полянський, передумовою становлення демократичної держави є виникнення і утвердження самостійної та незалежної в своїй діяльності судової влади15. По�третє, практично всі без винятку сучасні юристи визнають те, що розви� ток демократичної держави пов’язаний зі створенням системи гарантій, які за� безпечують непорушність тих правових та інших принципів, які лежать в основі демократії як форми організації і функціонування публічної влади. Одним з найбільш ефективних з правового погляду механізмів гарантування правових основ демократизму державного ладу є діяльність судової влади. Причому в да� ному випадку ми маємо на увазі не тільки діяльність органів конституційної юрисдикції, а й судів загальної юрисдикції. Нагадаємо, що саме Верховний Суд України відіграв ключову роль у процесі виборів Президента України у 2004 році. Тоді у своєму рішенні від 3 грудня 2004 року суд визнав дії Централь� ної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з ви� борів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року непра� вомірними. Цим же рішенням Центральну виборчу комісію було зобов’язано призначити повторне голосування по виборах Президента України в строк, вста� новлений частиною першою ст. 85 Закону України «Про вибори Президента Ук� раїни», обчислюючи його з 5 грудня 2004 року. Не вдаючись у дискусії щодо то� го, наскільки обґрунтованим з правового погляду було зазначене рішення Вер� ховного Суду України, зазначимо лише те, що у ситуації, коли жодна з гілок дер� жавної влади була не в змозі розв’язати проблему, яка склалась у суспільстві, са� ме судова влада виступила тим суб’єктом, який врегулював гострий політичний Теорія та історія апеляційного судочинства 28 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 14 Гарапон А. Хранитель обещаний: суд и демократия. – М., 2004. – С. 210. 15 Полянський Ю.Є. Судові та правоохоронні органи України. – Одеса, 1998. – С. 6. конфлікт, дотримавшись при цьому фундаментальних принципів демократії і демократичного врядування. Отже, будь�яке теоретико�правове дослідження, що ставить на меті виявити базисні властивості та інститути демократичної держави і виходить з неуперед� женого аналізу процесів регулювання суспільних відносин, визнає те, що існу� вання і розвиток демократичної держави змістовно пов’язані з наявністю ефек� тивної судової влади. В цьому плані судова влада виступає важливим гарантом демократизму державного ладу, а також суб’єктом, який забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина. Більше того, досліджуючи функціонування ос� новних інститутів демократичної держави, легко довести, що практично всі вони передбачають існування ефективної і професійної судової влади. Наприклад, якщо взяти такий визначальний для демократичної держави інститут, як вибори, то виборчий процес прямо передбачає можливість звернен� ня всіх його учасників до суду з метою захисту або забезпечення передбачених чинним виборчим законодавством прав. Зокрема, чинним Законом України «Про вибори народних депутатів України» передбачено, що суб’єктом звернення із скаргою, що стосується процесу виборів депутатів, може бути: 1) кандидат у депутати; 2) партія (блок) – суб’єкт виборчого процесу в особі її керівника (керівників блоку), представника партії (блоку) у Центральній виборчій ко� місії, уповноваженої особи партії (блоку) чи іншої особи, уповноваженої рішен� ням центрального керівного органу партії (керівного органу блоку); 3) офі� ційний спостерігач від партії (блоку); 4) виборча комісія, яка здійснює повнова� ження щодо організації підготовки та проведення виборів депутатів, у особі її го� лови чи уповноваженого рішенням виборчої комісії члена виборчої комісії; 5) виборець, виборчі права або охоронювані законом інтереси щодо участі у ви� борчому процесі якого, у тому числі на участь у роботі виборчої комісії чи на здійснення спостереження, порушено рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта оскарження. Суб’єкт звернення зі скаргою за власним вибором може подати скаргу до виборчої комісії або до суду. Під час розгляду скарги щодо рішення суб’єкта оскарження суд вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб’єктом оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб’єктом оскарження на законних підставах; 3) чи було оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень та відповідно до визначеної законом процедури; 4) які правові норми належить застосувати до цих правовідносин та чи віднесе� но законом розгляд цієї скарги до повноважень суб’єкта розгляду скарги; 5) чи належить задовольнити кожну з вимог суб’єкта звернення зі скаргою, чи відмо� вити в їх задоволенні; 6) чи належить поновити порушені права чи законні інте� реси суб’єкта звернення зі скаргою іншим способом; 7) які рішення слід зо� бов’язати прийняти чи які дії, що випливають із факту скасування рішення, вчинити. Учасники судового розгляду справи мають право оскаржити в апе� ляційному порядку повністю або частково судове рішення, ухвалене судом пер� шої інстанції, що не набрало законної сили, якщо суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, неправильно засто� сував норми матеріального права або істотно порушив норми судочинства. За� значена можливість звернення до суду в частині оскарження дій або бездіяль� ності тих чи інших учасників виборчого процесу, яка передбачена чинним національним законодавством, фактично є запорукою того, що всі демократичні принципи і норми неухильно дотримуватимуться як під час підготовки до ви� Сенчук В. В. Судова влада у процесі забезпечення демократизму… 29 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 борів, так і під час їх проведення та встановлення результатів виборів. Подібні приклади можна навести й щодо інших інститутів демократичної держави. Таким чином, зважаючи на незаперечний зв’язок між судовою владою і про� цесом розвитку демократичної держави, можемо зробити ще один принциповий для нашого дослідження висновок. А саме: одним із чинників демократизації Української держави виступає процес реформування судової влади. Дійсно, важко не погодитись з тим, що судова влада, яка нездатна гарантувати демокра� тизм державного ладу, яка не захищає права і свободи людини і громадянина, постає серйозним гальмом будь�яких процесів демократизації держави і суспільства. В цьому контексті можна стверджувати про наявність безпосеред� ньої взаємозалежності між триваючими процесами реформування судової влади і демократизації державної влади загалом. На жаль, на сьогодні стан судової влади в Україні залишає чимало проблем нерозв’язаними. Маємо на увазі не ли� ше низький рівень довіри громадян до суду, а й проблеми із матеріально�фінан� совим і технічним забезпеченням діяльності українських судів та суддів, пробле� ми забезпечення доступності правосуддя. Досі суди нерідко повертають позовні заяви необґрунтовано, судді зволікають з розглядом справ та ухвалюють судові рішення поза межами розумних строків, не розроблено чіткого механізму відповідальності судів за тяганину під час розгляду справ, а також суддів за не� кваліфіковане здійснення суддівських функцій. Більше того, фактично існуюча в Україні система судів загальної юрисдикції не повною мірою відповідає кон� ституційним засадам організації правосуддя, адже нераціональна побудова сис� теми судових установ та розподіл між ними юрисдикції часто спричиняють роз� гляд спору різними судами одного рівня та несправедливе обмеження права на оскарження судових рішень у окремих категоріях справ. Зазначені затримки та неузгодженості в проведенні судової реформи в Україні мають своїм наслідком не лише недосконалу діяльність судової влади, а й уповільнюють процес демо� кратизації держави загалом. Тому в контексті загальної демократизації держави і державної влади маємо визнати, що судова реформа має для України не менше значення, ніж парламентська або адміністративна реформа. Таким чином, узагальнюючи результати проведеного дослідження, слід наго� лосити, що наявність ефективної і незалежної судової влади є невід’ємною озна� кою демократичної держави, оскільки це прямо випливає із визначення демо� кратичної держави як такої форми організації публічної влади, яка гарантує максимальне забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини і громадя� нина. В результаті саме судова влада постає одним із найважливіших суб’єктів, який у процесі правосуддя гарантує верховенство права, пріоритет прав людини і базисні принципи демократичного врядування. Подібна взаємозалежність між розвитком судової влади і утвердженням демократії дає підстави стверджувати, що подальша демократизація Української держави має відбуватися через поси� лення ролі судової влади, забезпечення гарантій незалежного, неупередженого, професійного правосуддя, що логічно висуває проблематику проведення судової реформи на одне з пріоритетних місць у процесі правотворення і державного будівництва в Україні. Теорія та історія апеляційного судочинства 30 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9

Судова влада у процесі забезпечення демократизму сучасної Української держави

Репозитарії

Схожі ресурси