Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Слінько, С.С.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Subjects:	Судова практика
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13988
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік / С.С. Слінько // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 107-122. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13988
record_format	dspace
spelling	Слінько, С.С. 2010-12-07T17:22:18Z 2010-12-07T17:22:18Z 2009 Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік / С.С. Слінько // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 107-122. — укp. XXXX-0026 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13988 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України Судова практика Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік
spellingShingle	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік Слінько, С.С. Судова практика
title_short	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік
title_full	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік
title_fullStr	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік
title_full_unstemmed	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік
title_sort	узагальнення судової практики апеляційного суду та районних судів м. києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік
author	Слінько, С.С.
author_facet	Слінько, С.С.
topic	Судова практика
topic_facet	Судова практика
publishDate	2009
language	Ukrainian
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
format	Article
issn	XXXX-0026
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13988
citation_txt	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік / С.С. Слінько // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 107-122. — укp.
work_keys_str_mv	AT slínʹkoss uzagalʹnennâsudovoípraktikiapelâcíinogosudutaraionnihsudívmkiêvazrozglâdupodanʹproobrannâzapobížnogozahoduuviglâdívzâttâpídvartuprodovžennâstrokívtrimannâpídvartoûnastadíâhdíznannâídosudovogoslídstvaza2008rík
first_indexed	2025-11-27T04:29:52Z
last_indexed	2025-11-27T04:29:52Z
_version_	1850796549024514048
fulltext	Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва з розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства за 2008 рік С. С. Слинько, суддя Апеляційного суду м. Києва У 2008 році районними судами м. Києва розглянуто 3972 подання органів до� судового слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, з яких 3382 було задоволено, що становить 85, 1 %, відмовлено у задоволенні 590, що становить 14, 9 %. Зокрема, по районних судах: Голосіївський – усього надійшло 492, з них задоволено 339, що становить 68, 9%, відмовлено 153, що становить 31, 1 %; Дарницький – усього надійшло 354, з них задоволено 309, що становить 87,3%, відмовлено – 45, що становить 12,7%; Деснянський –усього надійшло 327, з них задоволено 309, що становить 91,4 %, відмовлено – 28, що становить 8,6 %; Дніпровський – усього надійшло 526, з них задоволено 461 що становить 87, 6%, відмовлено – 65, що становить 12,4%; Оболонський – усього надійшло 252, з них задоволено 205, що становить 81, 3%, відмовлено – 47, що становить 18,7%; Печерський – усього надійшло 263, з них задоволено 204, що становить 77, 6%, відмовлено – 59, що становить 22,4%; Подільський – усього надійшло 326, з них задоволено 284, що становить 87, 1%, відмовлено – 42, що становить 12,9%; Святошинський: усього надійшло 411, з них задоволено 404, що становить 98,3 %, відмовлено – 7, що становить 1,7%; 107 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 СУДОВА ПРАКТИКА Солом’янський – усього надійшло 354 з них задоволено 309, що становить 87, 3%, відмовлено – 45, що становить 12,7%; Шевченківський –усього надійшло 576 з них задоволено 472, що становить 81, 9 %, відмовлено – 104, що становить 18,1%. Подання органів дізнання, досудового слідства, прокурорів про обрання за� побіжного заходу у вигляді взяття під варту лише формально відповідають вимо� гам закону, тобто містять необхідні дані про особу обвинуваченого (підозрюва� ного) та про злочин, який інкримінується останньому, вказуються підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Крім цього, подан� ня містять стислі дані про особу, щодо якої вноситься подання, а саме її вік, стан здоров’я, сімейний стан, вид діяльності, місце проживання та інколи інші обста� вини, що її характеризують.Проте належної аргументації застосування до затри� маної особи такого запобіжного заходу, як взяття під варту, подання, як прави� ло, не містять. Натомість у них формально перераховуються зазначені у ст. 148 КПК України загальні підстави застосування запобіжних заходів – наявність достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачений намагатиметься ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, пере� шкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому у поданнях відсутні будь�які посилання на підстави так вважати, крім посилання на тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвину� вачується особа. Як зазначають у поданнях слідчі, особа, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді тривалого позбавлення волі, з метою уникнення покарання обов’язково намага� тиметься ухилитися від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини у справі.Таким чином, необхідність обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обґрунтовується у поданнях переважно тяжкістю злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, посилання ж на можливість її ухилення від слідства, перешкоджання встановленню істини у справі, продов� ження злочинної діяльності ґрунтується на припущеннях з посиланням у кра� щому разі на такі обставини, як наявність у особи закордонного паспорта, служ� бову підпорядкованість свідків чи відсутність постійного помешкання у м. Києві. Об’єктивно переважна більшість подань, крім посилань на тяжкість злочину, не містить будь�яких даних, які б свідчили про необхідність застосування найсу� ворішого запобіжного заходу. Характеристика затриманим особам у поданнях не дається, оскільки слідчі на час підготовки подань не мають достатньої інфор� мації про особу підозрюваного (обвинуваченого). При цьому за наявності такої інформації, у подання вноситься лише та, яка негативно характеризує особу та підтверджує висновки слідчого про необхідність тримання особи під вартою. У багатьох поданнях до суду серед інших підстав для обрання запобіжного захо� ду у вигляді взяття під варту слідчі посилаються на невизнання обвинуваченим своєї вини чи відмову від надання показань, що, насправді, є їх конституційним правом. Зазначені недоліки також стосуються і подань про взяття під варту осіб, що вчинили злочини, за які передбачено максимальне покарання до трьох років позбавлення волі, де взяття під варту може бути застосовано лише у виняткових випадках. Лише незначна кількість таких подань містить посилання на винят� Судова практика 108 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 ковість випадку. Там же, де є посилання на винятковість, вона, як правило, обґрунтовується тяжкістю злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвинува� чується особа. Навіть за наявності у справі обставин, які можна вважати винят� ковими, про них у поданні не згадується або відсутні посилання на них як на ви� няткові. Це стосується також і подань про взяття під варту неповнолітніх, до яких за� тримання та взяття під варту яких відповідно до ст. 434 КПК України також мо� же застосовуватися лише у виняткових випадках, коли це спричинено тяжкістю злочину та за наявності підстав і в порядку, що передбачено статтями 106, 148, 150, 155 КПК України. Безперечно, така інформація, що міститься у переважній більшості подань органів досудового слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, не може вважатися повною і переконливою для суддів, які їх розглядають. За таких обставин судді, дійшовши в ході розгляду подань висновку про не� обхідність їх задоволення, обґрунтовують свої рішення більш мотивовано, ніж слідчі свої подання. Тобто судді, розглядаючи подання, роблять висновок про наявність підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не з вказаних у поданні даних, а з матеріалів кримінальної справи, даних, встанов� лених у судовому засіданні, та, головним чином, знову ж таки виходячи з тяж� кості злочину, у вчиненні якого особа обвинувачується. У 2008 році, за інформацією районних судів, подань з порушенням строку, встановленого кримінально�процесуальним законодавством, до суду не надхо� дило. Як правило, матеріали про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту затриманим особам подаються до суду вчасно, у межах встановленого у ст. 165�2 КПК України 72�годинного строку. Водночас переважна більшість таких матеріалів подається до суду в останні години визначеного законом стро� ку, що позбавляє суддю можливості належним чином дослідити матеріали спра� ви, призводить до формального розгляду подань, а інколи є причиною для про� довження строку затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Слід зазначити, що законодавець, визначивши строк, протягом якого подання має бути розгля� нуте суддею з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого, не визна� чив граничного терміну надходження подання до суду. При цьому Пленум Вер� ховного Суду України у своїй постанові від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продов� ження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” визначив, що надходження до суду подання про взяття затриманої особи під варту після закінчення цих строків не є підставою для відмови в його розгляді. За таких обставин слідчі вважають нормальним звернення до суду з поданням в останню годину 72�годинного строку, а судді змушені такі подання розглядати. Відповідно до частини другої ст. 165�2 КПК України у всіх випадках подан� ня вносяться за згодою прокурора. Згода прокурора на внесення подання – од� на з форм прокурорського нагляду, передбаченого ст. 121 Конституції України. Прокурор зобов’язаний перевірити законність та обгрунтованість подання. Тому суди не вправі виконувати функцію прокуратури і приймати подання до прова� дження без згоди прокурора. Таких випадків у роботі судів не було. Хоча трап� ляються випадки, коли з подання не видно, який саме прокурор погодив його, Слінько С. С. Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва… 109 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 тобто не завжди зазначено прізвище, до подання не долучається копія відповідного наказу, який би підтверджував правомочність особи, яка виконує обов’язки прокурора і з якою погоджено подання. Залишається зробити висно� вок, що суддям, які розглядають такі подання, відомо, хто є автором відповідно� го підпису. Оскільки всі подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, що розглянуті судами, погоджені з відповідним прокурором, їх низька якість свідчить про відсутність належного прокурорського контролю при їх погодженні, а також про те, що головним показником їх роботи є кількість за� триманих та взятих під варту осіб, незалежно від наявності достатніх для цього підстав. Непоодинокими є випадки, коли саме прокурори змушують слідчих звертатися до суду з поданнями про обрання підозрюваним чи обвинуваченим запобіжних заходів у вигляді взяття під варту, хоча для цього немає належних підстав. Траплялися випадки, коли слідчі, які не підтримували свої подання в суді, усувалися від розслідування справи та притягалися до дисциплінарної відповідальності, а прокурором подавалася апеляція на постанову суду про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Досить часто, повертаючи справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування, прокурори вказують про необхідність зміни обвинуваченим запобіжних заходів на взяття під варту, зазначаючи, що обрані раніше запобіжні заходи не відповідають тяжкості зло� чинів, у вчиненні яких вони обвинувачуються. До недоліків подань слідчих органів слід віднести їх недостатню вмотиво� ваність та неповну конкретизацію підстав для обрання запобіжного заходу у ви� гляді взяття під варту, недостатність інформації щодо особи обвинуваченого чи підозрюваного. Як основні недоліки можна зазначити: неповні або неточні дані про особу підозрюваного або обвинуваченого (реєстрація, місце роботи, сімей� ний стан, стан здоров’я, які характеризують дану особу, та ін.), не з’ясовані інші обставини, які мають значення для прийняття рішення за поданням, відсутність дати й часу затримання особи, стосовно якої вирішується питання про обрання запобіжного заходу, та посилання на статтю Кримінального кодексу України, за якою особа підозрюється або обвинувачується; недостатні мотивування або обґрунтування, чому саме необхідно обрати запобіжний захід у вигляді триман� ня під вартою. При обґрунтуванні в поданні необхідності обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчі часто посилаються на те, що обвинуваче� ний (підозрюваний) ухилятиметься від дізнання, слідства, суду, перешкоджати� ме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність, а поси� лань на відповідні докази та підстави не містять. Як правило, в поданні наво� дяться докази винності особи у вчиненні злочину, проте відсутні відомості щодо місця та часу її затримання, відсутні відомості щодо роз’яснення затриманим особам права на захист з моменту затримання. Зазначене зумовлює винесення суддею постанови про продовження затримання особи до 10 діб для з’ясування необхідних даних. Відсутність у деяких протоколах про затримання осіб даних про час їх затримання унеможливлює судовий контроль за дотриманням вимог частини шостої ст. 106 КПК України про 72�годинний строк внесення подання. За таких обставин єдиним, що може поліпшити якість подань органів дізнан� ня та досудового слідства, є принциповий підхід суддів до їх розгляду та відмова Судова практика 110 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 у задоволенні подань, які не містять належного обґрунтування необхідності взяття особи під варту. Але це можливо лише за умови усвідомлення суддями не� обхідності реалізації таких визначених Конституцією основних засад судочинст� ва, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і зма� гальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні пе� ред судом їх переконливості. Слід зазначити, що якість подань органів дізнання, досудового слідства, про� курорів про продовження строків тримання під вартою порівняно з минулим ро� ком поліпшилась. І хоча, як і раніше, вони перевантажені описом обставин справи та наведенням доказів, у заключній їх частині, як правило, міститься обґрунтування необхідності продовження строку тримання під вартою, перелік слідчих дій та оперативно�розшукових заходів, які необхідно виконати, а також обґрунтування причин, з яких зміна обраного запобіжного заходу є неможли� вою. Органи дізнання, слідчі, прокурори переважно дотримуються передбачених у ст. 165�3 КПК України строків внесення подань про продовження строку три� мання особи під вартою, а саме при продовженні строку тримання під вартою до 4 місяців – не пізніш як за 5 діб до закінчення строку тримання особи під вар� тою; при продовженні строку тримання під вартою до 9 місяців – не пізніше 15 діб до закінчення строку тримання під вартою. Водночас значна кількість подань продовжує надходити з порушенням виз� начених строків. При цьому судді належно не реагують на такі порушення, не виносять окремих постанов. Судді апеляційного суду розглядають подання про продовження строків три� мання під вартою в день їх внесення, оскільки він є останнім у визначеному строку, а підстав відмовляти у їх розгляді немає. При цьому не завжди слідчі винні у порушенні строків звернення до суду з такими поданнями, оскільки дов� го чекають узгодження прокурора міста. Така практика призводить до справед� ливих нарікань з боку обвинувачених та їх захисників, яких завчасно не повідо� мляють про час розгляду подань. До Апеляційного суду продовжують надходити подання про продовження строків тримання під вартою понад чотири місяці, які не погоджені з відповідним прокурором. Так, відповідно до частини другої ст. 156 КПК цей строк може бути продовжений суддею апеляційного суду за поданням, погодже� ним з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них про� курорів. До апеляційного суду надходять подання, які погоджені з заступника� ми прокурора м. Києва. Оскільки такі подання задоволенню не підлягають, вони повертаються особам, які їх подали, для погодження з прокурором м. Києва. Головним недоліком, який допускають органи дізнання та досудового слідства при складанні подань про продовження строків тримання під вартою обвинувачених, продовжує залишатися неналежне обґрунтування необхідності такого продовження. У поданнях повторюються обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Необхідність же збе� реження такого запобіжного заходу належним чином не мотивується. При цьо� му навіть коли йдеться про продовження строку тримання під вартою для озна� Слінько С. С. Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва… 111 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 йомлення з матеріалами кримінальної справи, слідчі як на одну з підстав, з яких неможливо змінити запобіжний захід, вказують на наявність у обвинуваченого можливості перешкодити встановленню істини у справі, не зазначаючи, яким чином це можливо зробити. Районні суди при надходженні подань про обрання запобіжного заходу у ви� гляді тримання під вартою, а також на продовження строку утримання під вар� тою заводять окремі справи, які мають свою нумерацію, і на них заводяться відповідні картки статистичного звіту, справи зберігаються в районних судах. У окремих судах м. Києва визначено суддів, які розглядають подання. Щороку якість розгляду суддями подань про обрання запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою поліпшується. Так, зменшилась кількість випадків скасування постанов через грубі пору� шення, які мали місце у попередні роки, такі як відсутність протоколу судового засідання, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого, взяття під варту осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, за які не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. При цьому судді стали ретельніше перевіряти наявність даних, які б давали достатні підстави вважати, що, перебуваючи на волі, особа може ухилитися від слідства, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжити злочинну діяльність, вимагають від органів дізнання та досудового слідства надання більш повної інформації щодо даних про особу підозрюваного чи обвинуваченого. Про вимогливіше ставлення суддів до розгляду подань слідчих свідчить збільшення кількості постанов суддів, якими відмовлено у задоволенні таких подань. Такі рішення судді, як правило, мотивують відсутністю у матеріалах справи та поданнях достатніх даних, які б давали підстави вважати, що, перебу� ваючи на волі, особа ухилятиметься від слідства та суду, перешкоджатиме вста� новленню істини у справі чи продовжуватиме злочинну діяльність. При цьому зростає кількість постанов суддів про відмову у задоволенні по� дань слідчих з посиланням на положення ст. 5 Європейської конвенції про за� хист прав людини і основоположних свобод. Зміст постанови судді про обрання запобіжного заходу та про продовження строку тримання під вартою повинен відповідати вимогам ст. 165�1 КПК. Так, у мотивувальній частині цієї постанови, зокрема, повинні зазначатися підстави для обрання такого заходу, мотивується висновок про їх наявність, на� водяться аргументи на користь того, що підозрюваний, обвинувачений може ухилятися від слідства й суду чи від виконання процесуальних рішень, пере� шкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність і що застосування більш м’яких, ніж взяття під варту, запобіжних заходів може не забезпечити його належної процесуальної поведінки. Якщо цей захід не за� стосовується у справі про злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років включно, у постанові має бути зазначе� но, чому даний випадок є винятковим. У ній також наводяться мотиви, з яких суд не погодився з висунутими під час розгляду подання доводами підозрювано� го, обвинуваченого, захисника чи законного представника. На практиці обгрунтування таких рішень є, як правило, поверхово�формаль� ним, складається зі стандартних речень та не містить конкретних даних, які б Судова практика 112 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 свідчили про необхідність обрання такого запобіжного заходу, як взяття під вар� ту. Судді не завжди дотримуються вимог закону щодо дослідження відомостей, які можуть свідчити про те, що підозрюваний обвинувачений, перебуваючи на волі, не порушуватиме покладених на нього процесуальних обов’язків та не зай� матиметься злочинною діяльністю, або не вказують у постановах справжніх причин задоволення подань органів досудового слідства про обрання запобіж� них заходів у вигляді взяття під варту. Слід зазначити, що до вирішення питань про зміну інших запобіжних заходів на взяття під варту судді також досить часто ставляться формально, не досліджу� ють справжніх причин зміни запобіжного заходу та обгрунтовують необхідність такої зміни доводами, які використовуються при обранні запобіжного заходу вперше. Водночас зміна запобіжного заходу більш суворим можлива лише у разі по� рушення обвинуваченим умов обраного йому раніше запобіжного заходу. Саме дані про такі порушення є визначальними при розгляді подання. Постанова про відмову в обранні підозрюваному, обвинуваченому за� побіжного заходу у вигляді взяття під варту повинна містити обгрунтування та� кого рішення та мотиви, з яких суд не погодився з доводами, викладеними у по� данні або висловленими під час його розгляду особою, у провадженні якої пере� буває справа, чи прокурором. Однак і цих вимог судді дотримуються не завжди. Якщо суддя, відмовляючи у взятті під варту, відповідно до частини шостої ст. 165�2 КПК обирає інший запобіжний захід, у мотивувальній частині поста� нови обґрунтовується застосування саме цього заходу, а в резолютивній зазна� чається, який захід застосовано, а також наводиться перелік обов’язків, які у зв’язку з цим покладаються на підозрюваного, обвинуваченого. Цих вимог також дотримуються не всі судді. Суддями районних судів загалом виконуються вимоги, передбачені частиною першою ст. 155 КПК України, за якими обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчи� ненні злочину, за який передбачено максимальне покарання до трьох років поз� бавлення волі, може бути застосовано лише у виняткових випадках. Обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо неповнолітніх здійснюється відповідно до вимог ст. 434 КПК України, за наявності підстав та в порядку, передбаченому статтями 148, 150, 155 КПК України. Розглядаючи по� дання про обрання того чи іншого запобіжного заходу щодо неповнолітніх, суд приймає рішення особливо виважено, виходячи виключно з передбачених зако� ном підстав та з урахуванням особливостей справ цієї категорії. Затримання та взяття під варту щодо неповнолітніх застосовувалося судами, як правило, відповідно до ст. 434 КПК України у виняткових випадках, коли це спричинено тяжкістю злочину та за наявності підстав і в порядку, що передбаче� но статтями 106, 148, 150, 155 КПК України. Згідно з роз'ясненнями Пленуму взяття під варту неповнолітнього підозрю� ваного, обвинуваченого, підсудного допускається, якщо є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання ним процесу� Слінько С. С. Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва… 113 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 альних обов'язків, які випливають зі змісту частини другої ст. 148 КПК. Прий� маючи рішення з цього приводу, судді досліджують обставини, які відповідно до ст. 150 КПК враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється (обвинувачується) неповнолітній, його вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість контролю за його поведінкою, умови виховання, вид діяльності, місце прожи� вання, дані про попередні судимості (якщо вони є), соціальні зв'язки, схиль� ності, спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі. Водночас не всі постанови про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у ви� гляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, містять посилання на ви� нятковість випадку та його обґрунтування. Це також стосується і постанов про взяття під варту неповнолітніх, де не завжди містяться посилання на виняткові обставини, які можуть бути підстава� ми для обрання їм найсуворішого запобіжного заходу. Протягом 2008 року було скасовано чотири постанови щодо неповнолітніх, де всупереч вимогам ст. 434 КПК України не були зазначені виключні обставини для застосування взяття під варту. Продовження строків тримання під вартою вирішується суддями районних судів м. Києва у порядку, передбаченому ст. 165�3 КПК України, з урахуванням роз’яснень, що містяться у п. 19 постанови Пленуму № 4 від 25 квітня 2003 ро� ку. Подання про продовження строку тримання під вартою розглядається суддя� ми до закінчення строків, передбачених законом, та Подання про продовження строків тримання під вартою підлягає розгляду лише за умови, що воно згідно із частиною першою ст. 165�3 КПК України погоджено з відповідним прокурором, а строки проведення досудового слідства продовжені відповідно до ст. 120 КПК України. Строки тримання під вартою, як правило, продовжуються суддями в межах строків досудового слідства. Питання про участь обвинувачених у розгляді зазначеного подання вирішу� ються суддями в кожному конкретному випадку з урахуванням поданих клопо� тань. Обвинувачений доставляється в суд тоді, коли певні обставини можна з’ясувати тільки шляхом його опитування (стан здоров’я, обґрунтованість його заяв про неправильне ведення чи безпідставне затягування розслідування спра� ви тощо). Розглядаючи подання про продовження строків тримання під вартою, судді з’ясовують обставини, з якими закон пов’язує можливість обрання цього за� побіжного заходу, а також умови, за яких продовження строку є можливим. Постанови про продовження таких строків належним чином мотивовані, в них зазначається, які саме обставини необхідно з'ясувати чи дослідити, які дії необхідно провести, мотиви, на підставі яких продовження строків тримання під вартою є необхідним. Встановивши підстави для зміни (скасування) запобіжно� го заходу, судді постановами відмовляють у продовженні строків тримання під вартою, при цьому обирається інший запобіжний захід або вирішення цього пи� тання покладається на орган досудового слідства, у провадженні якого перебу� ває справа. Судова практика 114 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 Слід зазначити, що у постановах про продовження строків тримання під вар� тою судді переважно наводять підстави для обрання запобіжного заходу у ви� гляді взяття під варту, однак при цьому не завжди мотивують необхідність про� довження строків тримання під вартою. Важливе значення для повного, об'єктивного й оперативного розгляду подан� ня про обрання запобіжного заходу має участь у судовому засіданні прокурора, оскільки суддя приймає рішення, вислухавши його думку. Згідно з п.8 постано� ви Пленуму від 25 квітня 2003 р. № 4 при розгляді подання про обрання за� побіжного заходу у вигляді взяття під варту участь прокурора, а також підозрю� ваного, обвинуваченого щодо якого надійшло подання, є обов’язковою. Випадків неявки прокурорів у судові засідання при розгляді подання про об� рання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у 2008 році не виявлено. За практикою, що склалася, у випадках неявки прокурора на розгляд подань суди залишають такі подання без задоволення. Складнішим є питання щодо участі у розгляді подань захисників. Так, відповідно до частини п’ятої ст. 165�2 КПК суддя при розгляді подання вислуховує думку захисника, якщо він з’явився. Однак законом не визначено, хто повинен повідомляти захисника про роз� гляд подання. Суд, враховуючи обмежені строки розгляду подань, позбавлений можливості належним чином повідомити захисника про час розгляду. Тому на практиці обов’язок повідомлення покладається на органи дізнання та досудово� го слідства. Однак перевірити належне його виконання суд також позбавлений можливості, що призводить до надходження значної кількості скарг з цього при� воду. Немає єдиного тлумачення питання щодо участі захисника у розгляді подан� ня, коли відповідно до ст. 45 КПК його участь є обов’язковою. Частина суддів вважає, що на розгляд подань про обрання запобіжних за� ходів у вигляді взяття під варту зазначена вимога з урахуванням наведеної час� тини п’ятої ст. 165 КПК не поширюється. При цьому враховуються вимоги п. 3 частини шостої ст. 106, частини третьої ст. 165�2 КПК, відповідно до яких питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути вирішене протягом 72 годин з моменту затри� мання підозрюваного, обвинуваченого (незалежно від забезпечення його захис� ником та його присутності під час розгляду подання). Інші судді вважають, що винятків ст. 45 КПК не передбачає. Така позиція призводить до порушення строків розгляду подань та продов� ження строків затримання підозрюваних або до їх звільнення у зв’язку із закінченням строків затримання, до чого і прагнуть деякі захисники, умисно не з’являючись на розгляд подань. Тут варто звернути увагу на те, що відповідно до ст. 43�1 КПК підозрюваною визнається особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як об� винуваченої. Тобто у разі звільнення підозрюваної особи вона перестає такою бути. Стаття ж 148 КПК передбачає можливість застосування запобіжних заходів лише до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого. Слінько С. С. Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва… 115 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 З цього виходить, що до пред’явлення обвинувачення, звільненій особі не мо� же бути обрано запобіжний захід. Районними судами міста Києва виконуються вимоги частин третьої і четвер� тої ст. 165�2 КПК щодо строків розгляду подань слідчих органів. У 2008 році по� дань, внесених з порушенням строку, встановленого кримінально�процесуаль� ним законодавством, не надходило. Як правило, матеріали про обрання за� побіжних заходів у вигляді взяття під варту затриманим особам подаються до су� ду вчасно, в межах встановленого у ст. 165�2 КПК України 72�годинного строку. Водночас переважна більшість таких матеріалів подається до суду в останні години визначеного законом строку, що позбавляє суддю можливості належним чином дослідити матеріали справи, призводить до формального розгляду подань, а інколи є причиною для продовження строку затримання підозрюваного чи об� винуваченого. Слід зазначити, що законодавець, визначивши строк, протягом якого подан� ня має бути розглянуте суддею з моменту затримання підозрюваного чи обвину� ваченого, не визначив граничного терміну надходження подання до суду. При цьому Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 25 квітня 2003 ро� ку «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудо� вого слідства» визначив, що надходження до суду подання про взяття затрима� ної особи під варту після закінчення цих строків не є підставою для відмови в йо� го розгляді. За таких обставин слідчі вважають нормальним звернення до суду з подан� ням у останню годину 72�годинного строку, а судді змушені такі подання термі� ново розглядати. Подання ж про продовження строків тримання під вартою розглядаються ли� ше до закінчення цих строків. Відповідно до частини третьої ст. 165�1 КПК постанови суддів про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи про відмову в цьому негайно оголошуються під розписку особам, щодо яких вони ухвалюються. Одночасно цим особам роз’яснюються порядок і строки оскарження постанови. Випадків порушення суддями цих вимог не виявлено. Загалом судді дотримуються вимог ст. 84 КПК щодо обов’язкового ведення протоколу під час розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Однак у 2008 році дві постанови скасовано апеляційним судом саме через відсутність протоколу судового засідання. Окремі судді вважають необхідним ведення протоколів також і при розгляді подань про продовження строків тримання під вартою, хоча за змістом ст. 165�3 КПК воно не є обов’язковим. У зв’язку з цим слід відзначити, що у суддів як районних, так і Апеляційно� го суду немає єдиної практики розгляду подань про продовження строків три� мання під вартою. Так, частина суддів вважає необхідним при розгляді таких подань дотриму� ватися загального порядку судового розгляду, передбаченого у главах 24–28 КПК, у тому числі: роз’яснювати право відводу, розв’язувати клопотання, вида� лятися до нарадчої кімнати, вести протокол судового засідання. Судова практика 116 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 Інші вважають, що з урахуванням частини третьої ст. 165�3 КПК дотримання такого порядку не є обов’язковим, оскільки такі подання розглядаються суддею не в судовому засіданні. Тому це питання потребує додаткового роз’яснення. Увагу слід звернути і на значну кількість помилок, що допускають судді при продовженні строків затримання відповідно до частини восьмої ст. 165�2 КПК. При розгляді суддями подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взят� тя під варту згідно зі ст. 165�2 КПК України підставою для продовження затри� мання особи до десяти діб є необхідність у додатковому вивченні даних про осо� бу затриманого чи з’ясування інших обставин, які мають значення для прийнят� тя рішення про обрання затриманому запобіжного заходу, що повинно знаходи� ти обов’язкове обґрунтування в постанові судді. Та обставина, що подання органів дізнання та слідчих про обрання за� побіжних заходів не завжди містять належний обсяг інформації щодо даних про особу затриманого чи інших обставин, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, про що вже зазначалося, призводить до продовжень затримання відповідно до частини восьмої ст. 165�2 КПК. Крім того, постанови про продовження таких затримань судді змушені вино� сити і тоді, коли подання органу дізнання чи слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту надходять до суду перед закінченням 72�годин� ного строку затримання, про що також вже згадувалося. У цих випадках судді продовжують строки затримання фактично з метою належного вивчення ма� теріалів справи. Постанови про продовження таких строків суддями належно не мотивують� ся, у них не зазначено, які саме дані про особу чи інші обставини треба додатко� во з’ясувати, які дії процесуального та непроцесуального характеру і ким саме мають бути вчинені. Приймаючи постанови про продовження строків затримання в порядку час� тини восьмої ст. 165�2 КПК, судді також досить часто в їх резолютивній частині безпідставно вказують про можливість оскарження таких постанов, що спричи� няє необгрунтоване надходження апеляцій. При цьому окремі судді продовжують помилково вважати, що такі рішення є остаточними, не призначають їх до наступного розгляду, внаслідок чого вони фактично залишаються нерозглянутими. Натомість органи досудового слідства змушені звертатися до суду повторно з поданнями щодо тих же осіб, порушуючи при цьому строки, передбачені частинами третьою та четвертою ст. 165�2 КПК. В інших випадках судді продовжують розглядати подання до закінчення ни� ми ж продовжених строків затримання, що свідчить про визначення їх розмірів без належного обгрунтування та призводить до порушення прав учасників судо� вого розгляду. Оскільки постанови про продовження строків затримання в порядку частини восьмої ст. 165 КПК оскарженню не підлягають, апеляційний суд позбавлений можливості вплинути на їх якість, хоча переважна більшість таких продовжень здійснюється без достатніх підстав. Подальше збереження зазначеної норми є порушенням прав людини, визна� чених Європейською конвенцією, а тому є нагальним питання про її скасування на законодавчому рівні. Слінько С. С. Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва… 117 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 Законодавчого вирішення потребує і питання продовження строків триман� ня під вартою для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки на даний час такі строки є необмеженими, що нівелює поняття граничного строку тримання під вартою, визначеного ст. 165�3 КПК. Так, у 2008 році суддями Апеляційного суду м. Києва неодноразово продов� жувалися строки тримання обвинувачених під вартою понад 30 місяців. На постанову судді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під вар� ту чи про відмову в його обранні, так і на постанови про продовження строку ут� римання під вартою і відмову в його продовженні відповідно до ст. 165�2, 165�3 КПК України протягом трьох діб з дня їх винесення прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, захисником, законним представником підозрюваного, обвину� ваченого можуть бути подані апеляції, що не зупиняє їх виконання. Вони пода� ються безпосередньо до апеляційного суду і розглядаються не пізніше трьох діб після їх надходження. Підстави подачі апеляцій на постанову суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є різноманітними. Зокрема, в апеляції зазначається, що особа вперше притягується до криміна� льної відповідальності, має постійне місце проживання, сім’ю та роботу, дані про здоров’я, відсутність даних, що особа може впливати на хід слідства. У Кримінально�процесуальному кодексі не вказані вимоги до змісту апеляції та її мотивів на постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постанову про продовження строку утримання під вартою, а також подальші дії судді в разі подання апеляції на такі постанови з пропуском встанов� леного строку. У даний час судді при виникненні необхідності керуються стаття� ми 350, 352, 353 КПК України, хоча і ст. 382 КПК ці питання не регламентує. У 2008 році 46 апеляцій було направлено до районних судів для виконання вимог ст. 353 КПК. Така практика потребує законодавчого вирішення, оскільки згідно зі ст. 382 КПК апеляції на ці постанови повинні бути розглянуті не пізніш як через три доби після їх надходження до апеляційного суду, а вирішення питань щодо при� йняття апеляцій у загальному порядку фактично унеможливлює їх розгляд у вказаний строк. Отже, зазначений закон не передбачає апеляційного оскарження постанов районних судів про продовження строків затримання та про надання дозволу на затримання і доставку під вартою до суду. Тому Апеляційним судом м. Києва з цих підстав під час попереднього розгля� ду було відмовлено у прийнятті до розгляду 52 апеляцій. Відповідно до частини п’ятої ст. 349 КПК апеляція подається безпосередньо до апеляційного суду. У п. 17 згадуваної постанови Пленуму Верховного Суду роз’яснено, що коли вона надійшла в межах строку оскарження до суду, який розглядав подання, останній має негайно направити її разом з відповідними ма� теріалами до апеляційного суду. Однак суди не завжди дотримуються вказаних вимог, що призводить до необ� грунтованого затягування розгляду апеляцій. Частина п’ята ст. 349 КПК передбачає, що апеляції на постанови суддів вине� сені в порядку, передбаченому статтями 165�2, 165�3 КПК України, розгляда� Судова практика 118 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 ються не пізніш як через три доби після їх надходження до апеляційного суду за правилами, встановленими ст. 382 КПК. Апеляційним судом м. Києва розгляд цих апеляцій, як правило, проводиться у тридобовий строк, проте є випадки, коли допускається порушення цього строку. При цьому всі апеляції були призначені до розгляду своєчасно, однак їх роз� гляд переносився через несвоєчасне надання матеріалів справи з районних судів чи кримінальної справи органами досудового слідства. Також розгляд апеляцій переносився в тих випадках, коли суд вирішував до� ставити у судове засідання, осіб, що перебували під вартою. Оскільки незрозумілим для виконання залишається роз’яснення Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року щодо повідомлення підозрю� ваного, обвинуваченого про час і місце розгляду апеляції через місцевий суд, який ухвалив постанову, Апеляційний суд міста Києва намагається сам повідо� мляти всіх учасників судового розгляду, хоча не завжди це можливо через відсутність потрібних даних у апеляціях. Розглядаючи апеляції без даних про повідомлення, апеляційний суд вихо� дить з того, що особі, яка подала апеляцію, відомі стислі строки її розгляду, а то� му вона повинна цікавитись часом розгляду справи на дошці оголошень апе� ляційного суду. Складнішою є ситуація з розглядом апеляцій прокурора на постанови про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи продовженні строків тримання під вартою. Як правило, такі апеляції не містять даних про особу, щодо якої вносилось подання, а тому апеляційний суд позбавлений мож� ливості повідомити цю особу про надходження апеляції та час її розгляду до над� ходження матеріалів справи, що також призводить до перенесення розгляду апеляцій. На практиці виникають питання щодо розгляду подань органів досудового слідства про продовження строків тримання під вартою після скасування апе� ляційним судом постанов суддів про відмову в їх задоволенні, оскільки на час їх апеляційного, а тим більше повторного розгляду в районному суді строк триман� ня обвинувачених під вартою вже, як правило, закінчується. При цьому подан� ня про продовження строку тримання під вартою має бути розглянуте до закінчення строків, установлених ст. 156 КПК. З урахуванням цих вимог, скасовуючи постанову судді про відмову у продов� женні обвинуваченому строку тримання під вартою після його закінчення, апе� ляційний суд закриває провадження за поданням. Коли ж такий строк закінчується на час повторного розгляду подання суддею районного суду, за практикою, що склалася, судді обгрунтовано відмовляють у продовженні строку, оскільки на цей час обвинувачений вже не має запобіжно� го заходу. За таких обставин подання прокурором апеляції на таку постанову судді втрачає сенс, оскільки після закінчення строку тримання під вартою орган досу� дового слідства знову повинен звертатися до суду з поданням про обрання обви� нуваченому запобіжного заходу. У зв’язку з цим виникає питання, яке також потребує законодавчого роз’яс� нення, – щодо строків звернення органів досудового слідства до суду з подання� Слінько С. С. Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва… 119 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 ми про продовження строку тримання під вартою після повторного обрання об� винуваченому такого запобіжного заходу. Так, частина четверта ст. 156 КПК передбачає, що у разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також у приєднаній до неї або виділеній з неї справи або пред’явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою об� числюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше. Невизначеність порядку повторного взяття під варту призводить до того, що після повторного обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обвину� ваченому після закінчення граничних строків передбачених частинами першою та другою ст. 156 КПК, органи досудового слідства взагалі не порушують питан� ня про продовження строку тримання під вартою, що призводить до порушення прав громадян. Так, за відсутності підстав для продовження понад чотири місяці строку три� мання під вартою обвинуваченого у вчиненні злочину, який не є тяжким, або у разі відмови суддями апеляційного суду у продовженні строку тримання під вартою з інших підстав, слідчі практикують повторні звернення до районних судів з поданнями про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою обвинуваченим, посилаючись на порушення кримінальної справи за новими епізодами, однак з поданнями про продовження строку тримання обвинуваче� ного не звертаються. Всього в апеляційному порядку за 2008 рік було розглянуто 784 справи цієї категорії, з них: – 372 – на постанови суддів про обрання запобіжного заходу, з яких 46 ска� совано, 2 змінені; – 111 – на постанови суддів про продовження строків тримання під вартою, скасовано – 6, змінено – 5; – 301 – про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, скасовано – 57; – 1 – про відмову в продовженні строку тримання під вартою, скасовано 1. Постанови суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту скасовувались апеляційним судом переважно з тих підстав, що у поданнях слідчих та матеріалах справи були відсутні достатні підстави вважати, що, пере� буваючи на волі, підозрюваний чи обвинувачений ухилятиметься від слідства та суду, перешкоджатиме встановленню істини у справі чи продовжувати злочин� ну діяльність, та коли не було належним чином обґрунтовано, що саме такий за� побіжний захід може забезпечити його належну поведінку. Всього з цих підстав було скасовано 18 постанов. Дві постанови були скасовані у зв’язку з неврахуванням попередніх постанов суду про відмову у обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і об� рання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та відсутністю нових обставин, які б свідчили про наміри обвинувачених ухилятися від слідства та су� ду, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжувати злочинну діяльність. У зв’язку з неврахуванням даних про особу та тяжкість злочину було скасо� вано 8 постанов. Скасовано 4 постанови щодо неповнолітніх, де всупереч вимогам ст. 434 КПК України не були зазначені виключні обставини для застосування взяття під варту. Судова практика 120 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 Змінено одну постанову про обрання запобіжного заходу, в зв’язку з безпідставним обчисленням строку перебування під вартою. Змінено одну постанову в частині, безпідставного встановлення строку обви� нуваченому та захиснику для ознайомлення з матеріалами справи. Скасовано 3 постанови про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, оскільки судом не були правильно встановлені підстави для зміни запобіжного заходу на більш суворий. Одну постанову скасовано, оскільки подання розглянуто за відсутності обви� нуваченого. Скасована одна постанова про продовження строку тримання під вартою че� рез відсутність даних про продовження строків досудового слідства. Дві постанови про продовження строку тримання під вартою скасовані, оскільки судом не зазначено, яким чином обвинувачені можуть вплинути на хід досудового слідства, в зв’язку з тим, що слідство знаходиться на стадії завершен� ня. Змінено 4 постанови про продовження строків тримання під вартою – строк тримання під вартою визначено продовженим у межах строків досудового слідства. Апеляції ж прокурора на постанови про відмову в обранні запобіжного захо� ду задовольнялися з підстав неналежного врахування суддями тяжкості зло� чинів, у вчиненні яких підозрювались чи обвинувачувались особи, неналежної оцінки зазначених у поданні даних щодо можливості ухилення їх від слідства та суду, перешкоджання встановленню істини у справі. З цих підстав скасовано 46 постанов. Дві постанови скасовано через порушення вимог ст. 84 КПК України – не вівся протокол судового засідання. Одна постанова про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту скасована, оскільки на обґрунтування свого рішення суд послався на дані про обвинувачену особу, які відсутні у матеріалах справи. Також скасовано три постанови про відмову у зміні запобіжного заходу із за� стави на взяття під варту, оскільки розгляд подання відбувся без вивчення ма� теріалів кримінальної справи та дослідження всіх обставин справи і даних про особу обвинуваченого. Крім того, скасовані дві постанови про відмову в продовжені строків триман� ня під вартою, оскільки судом не зазначено, які обставини змінились з моменту обрання запобіжного заходу, а дані про особу, які стали підставою, для такого рішення, вже були предметом дослідження при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Скасована одна постанова про відмову у продовжені строків тримання під вартою, оскільки судом допущена оцінка доказів, що вирішується під час роз� гляду справи по суті. Оскільки апеляційний суд, скасувавши постанову судді про відмову у задо� воленні подання, не вправі обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а направляє справу на новий розгляд, оскарження такої постанови прокурором втрачає сенс. При цьому орган дізнання чи досудового слідства вправі, за наяв� ності підстав, повторно внести подання до суду. Слінько С. С. Узагальнення судової практики Апеляційного суду та районних судів м. Києва… 121 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 Крім того, практика свідчить, що після скасування таких постанов інші судді приймають аналогічні рішення, а апеляційний суд практично позбавлений мож� ливості дієво на них реагувати. З урахуванням цього, а також того, що законодавство більшості країн Євро� пи не передбачає можливості оскарження прокурором постанов суду про відмо� ву в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, було б варто на зако� нодавчому рівні переглянути таку можливість і в Україні. Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми (Продовження)* А. С. Олійник, кандидат юридичних наук, суддя Апеляційного суду м. Києва Підготовка справи до розгляду Справи про усиновлення Статтею 253 ЦПК України врегульовано питання підготовки справи до роз� гляду, визначено процесуальні дії судді на стадії цивільного процесу – провад� ження у справі до судового розгляду (саме так ця стадія названа в главі 3 розділу ІІІ ЦПК України) або підготовка справи до розгляду (визначено ст. 153 ЦПК України) з метою своєчасного та правильного її вирішення. Із системного аналізу положень ЦПК України випливає, що підготовка спра� ви до розгляду розпочинається з моменту постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі й триває до постановлення ухвали про призна� чення справи до судового розгляду. При розгляді справ про усиновлення на практиці виникає питання щодо обов’язкового проведення попереднього судового засідання у цих справах. Згідно із частиною третьою ст. 253 ЦПК України справи окремого провад� ження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового роз� гляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені законом. Згідно із частиною сьомою ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання є обов’язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. Із системного тлумачення положень статей 130, 253 ЦПК України випливає, що проведення попереднього судового засідання у справах про усиновлення має бути обов’язковим. Судова практика 122 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 * Початок див. у № 1 за 2009 рік.

Institution

Similar Items