Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень
Интенсивное и заинтересованное изучение отдельных правовых категорий и институтов, а также феномена права в целом, безусловно, предполагает исследование категорий действенности, результативности правовых норм и эффективности законодательства. Особенное значение предполагаемый анализ приобретает в св...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13995 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень / Н.М. Оніщенко // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 9-14. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859718227097026560 |
|---|---|
| author | Оніщенко, Н.М. |
| author_facet | Оніщенко, Н.М. |
| citation_txt | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень / Н.М. Оніщенко // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 9-14. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Интенсивное и заинтересованное изучение отдельных правовых категорий и институтов, а также феномена права в целом, безусловно, предполагает исследование категорий действенности, результативности правовых норм и эффективности законодательства. Особенное значение предполагаемый анализ приобретает в связи с обсуждением проблем усовершенствования как отдельных конституциональных положений, так и всего конституционного процесса.
Intensive and interesting studying of separate legal categories and institutes, and also a right phenomenon as a whole, certainly, assumes isslеdovanie categories of effectiveness, productivity of rules of law and legislations effectiveness. Especial value gets the prospective analysis in connection with discussion of issues to improve as individual constitutionally regulations, and the entire constitutional process.
|
| first_indexed | 2025-12-01T08:13:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
Категорії «дієвість» та «результативність» права
як критерії реалізації конституційних положень
Н. М. Оніщенко,
завідувач відділу теорії держави і права
Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України,
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений юрист України,
член�кореспондент АПрН України
Интенсивное и заинтересованное изучение отдельных правовых категорий и институтов,
а также феномена права в целом, безусловно, предполагает исследование категорий действен�
ности, результативности правовых норм и эффективности законодательства. Особенное
значение предполагаемый анализ приобретает в связи с обсуждением проблем усовершенство�
вания как отдельных конституциональных положений, так и всего конституционного про�
цесса.
Intensive and interesting studying of separate legal categories and institutes, and also a right phe�
nomenon as a whole, certainly, assumes isslеdovanie categories of effectiveness, productivity of rules
of law and legislations effectiveness. Especial value gets the prospective analysis in connection with
discussion of issues to improve as individual constitutionally regulations, and the entire constitutional
process.
У статті 3 Конституції України виписано: «Людина, її життя і здоров’я, честь
і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціаль�
ною цінністю». Враховуючи ці конституційні положення, слід сказати, що
якість нашого життя, ступінь свободи, відчуття захищеності кожним залежить,
зрештою, від дії, дієвості, результативності права та ефективності законодавства.
Зрозуміло, що реальне життя залежить від багатьох факторів: стану еконо�
міки, політичного режиму, якості законодавства та його ефективності, наявності
кризових ситуацій і явищ, та здатності держави до їх подолання, організації без�
печної життєдіяльності громадян тощо.
9
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА
Враховуючи формат цієї статті, спробуємо зупинитися на деяких положеннях
з урахуванням того, що «дія» та «дієвість» права є більш теоретичними кате�
горіями, а «ефективність законодавства», безумовно, ближче до практичної реа�
лізації.
Отже, дія права – це змістовно�динамічна сторона права, яка характеризує
фактичну реалізацію його властивостей здійснювати регулятивний (спеціально�
юридичний), інформаційно�психологічний (мотиваційний), виховний (ідео�
логічний, педагогічний) та соціальний вплив на учасників суспільних відносин.
Це можна пояснити тим, що саме від неї залежить вияв цінності права, досяг�
нута або не реалізована мета правового регулювання в тому чи іншому
суспільстві, державі, корпоративній структурі тощо.
Зрозуміло, що з дією права пов’язується ступінь гарантованості прав і свобод,
а отже, сприятливий або некомфортний соціально�правовий клімат.
Є беззаперечним, що кінцевим результатом дії права є той чи інший варіант
бажаної в цьому суспільстві, державі поведінки. З юридичної точки зору, мова
іде про правомірну поведінку, яка підтримується державою.
Стаття 23 Конституції України вказує, що кожна людина має право на
вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права
інших людей та кожна людина має обов’язки перед суспільством.
Дія права, його результативність свідчать про наявний масив законодавства,
що дає змогу скласти уявлення про можливість використання нормативних ре�
гуляторів у цьому соціумі, суспільстві, державі.
Ефективність законодавства – це відповідна системність і якість законів. Під
якістю закону слід розуміти сукупність сутнісних характеристик і здатність за�
кону реально задовольнити суспільні потреби та приватні інтереси. Перша ви�
мога якості закону – це те, щоб він не залишився на папері, не був «літератур�
ним твором юридичного змісту», а застосовувався на практиці.
По�перше, зміст нормативно�правового акта повинен відповідати основним
напрямам розвитку суспільства, по�друге, не менш важливою є відповідність за�
кону реальним умовам життя і відповідна ресурсозабезпеченість, по�третє, за�
конність нормативно�правового акта, тобто відповідність Конституції України
та іншим актам, по�четверте, закони повинні бути правовими, тобто відповідати
принципам демократії і соціальної справедливості, а також нормам моралі, по�
п’яте, відповідність закону розвиткові правової системи в цілому, її взаємозу�
мовленість з економічною, політичною та соціальною системами, по�шосте, слід
розглянути дефініції. Теза з часів Стародавнього Риму, що право може і повин�
но бути визначеним, є актуальною для будь�якої правової системи. Принцип
визначеності, точності, однозначності правової норми вважається гарантією
міцного правопорядку, оскільки коли кожному членові суспільства зрозумілі
його права і обов’язки, він має певну свободу дій і рішень у межах правового
простору. Правовий простір, у свою чергу, обумовлений словом, мовними конст�
рукціями, які використовуються законодавцем для вираження загальнообов’яз�
кових правил поведінки в певному суспільстві та державі.
Зрозуміло, що право здатне встановлювати певні орієнтири лише у тому разі,
коли воно є якісним і зрозумілим. Звідси вимога семантичної однозначності пра�
вових норм: вони повинні чітко визначати права і обов’язки, пов’язані з юри�
дичною відповідальністю, чітко вказувати на правові наслідки певного діяння
Теорія та історія апеляційного судочинства
10
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
(ідеал «виваженості» права). Проте такі вимоги не виконуються в повному об�
сязі внаслідок семантичної нечіткості можливих змістовних тлумачень.
На нашу думку, при дослідженні дефініцій, виявлені їх сутності та природи
необхідний комплексний інтегративний підхід, що містить формально�логічні,
лінгвістичні, філософські, історичні, соціологічні, психологічні та спеціально�
юридичні обґрунтування цього феномена.
Декілька слів про досить важливі для нашого дослідження, так звані, «докт�
ринальні дефініції» – теоретичні судження, сформульовані вченими�юристами,
що розкривають зміст і обсяг будь�яких понять і юридичних явищ (процесів і
станів), які є складовою наукової правосвідомості, виражаються текстуально
зовні, не є обов’язковими для суб’єктів права і виступають як науково обґрунто�
вані орієнтири і аргументи в теоретичній діяльності і правотворчій, праворе�
алізаційній, інтерпретаційній і правосистематизуючій практиці. Доктринальні
дефініції становлять ідеологічну, світоглядну основу юридичної науки. Важли�
вий елемент структури тієї чи іншої теорії (вчення) є важливішим засобом аргу�
ментації і доказування в наукових дискусіях, а врахування наукових дефініцій
при формулюванні нормативних зробить законодавство в цілому зрозумілішим
і доступнішим. До речі, майже кожний нормативно�правовий акт містить або
згадує термін «правова система», проте жоден не надав і досі її нормативного
визначення, яке існує тільки в доктрині.
Ще однією проблемою, яку слід невідкладно вирішувати, є те, що законотво�
рення часто оминає професійних розробників�юристів, і тому нерідко закони
стають втіленням політичної волі. При цьому залишаються поза увагою правова
експертиза і принципи системності правового регулювання суспільних відносин.
Враховуючи це, слід зазначити, що досить часто вчені визнають суперечності
між «духом» та «буквою» закону. Якщо ж закон є відображенням певного рівня
наукової, доктринальної правосвідомості, то таких розбіжностей не виникатиме
на практиці. Піднесення ролі таких наукових центрів, як: Інститут держави і
права ім. В.М. Корецького НАН України, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди
НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Ку�
раса НАН України, інших інститутів НАН України, АПрН України у законо�
творчій діяльності – нагальна потреба сучасного законотворення.
Ще один ракурс проблеми. В статті 21 Конституції України зазначено, що всі
людини народжуються вільними і рівними в своїй гідності й правах.
З огляду на це важливого значення набуває проблематика, пов’язана з: 1) ди�
ференціацією; 2) дискримінацією та 3) узурпацією прав. Якщо йдеться про
підвищення рівня права в рамках чинного законодавства для окремих категорій
населення, які на це заслуговують, мова йде про диференціацію прав, про ди�
намічні, прогресивні напрями розвитку правової системи взагалі. Дві інші ха�
рактеристики свідчать про деструктивні явища в формуванні та розвиткові пра�
вової системи, дисфункції правозахисних механізмів, недостатню ефективність
законодавства, рівня правової культури, правового виховання тощо.
Пільги є перш за все соціальною мірою, відображенням суспільних цінно�
стей. У сучасних нестабільних соціально�економічних умовах є потреба у ради�
кальних змінах системи пільг із тим, щоб подолати зростання негативних тен�
денцій у цій сфері та підтримати тих, хто потребує соціального захисту.
Оніщенко Н. М. Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації …
11
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
Під правовими пільгами в юридичній науці розуміють правомірне полегшен�
ня положення суб’єкта, що дає йому змогу задовольнити свої інтереси, пільги
знаходять свій прояв у наданні додаткових, особливих прав (переваг), або в
звільнені від обов’язків1.
По�перше, вони пов’язані з більш повним задоволенням інтересів та потреб
суб’єктів, полегшенням умов їх життєдіяльності, що обов’язково повинно
здійснюватися в рамках чинного законодавства. При встановленні пільг законо�
давець має на меті – соціально захистити, поліпшити становище окремих осіб,
задовольняти їх інтереси в більш сприятливому режимі.
Соціальна мета має в цьому разі першочергове значення, оскільки не будь�
яке збільшення прав та звільнення від обов’язків виступають як пільги. На�
приклад, збільшення владних повноважень адміністрації в умовах надзвичайної
ситуації чи звільнення іноземців від воєнної служби не є правовими пільгами.
По�друге, правові пільги є винятком із загальних правил, виступають спосо�
бом юридичної диференціації. Сучасне право цивілізованих народів є дифе�
ренційованим, а отже, диференційовано регламентує конкретні питання
суспільного життя, а саме: для різних категорій громадян встановлені правила,
які регулюють прийом до вузів, призов на військову службу, призначення
пенсій. За відсутності правової регламентації в тій чи іншій сфері органи уп�
равління вимушені, враховуючи конкретні обставини, встановлювати на влас�
ний розсуд винятки для певних осіб, що може призвести до суб’єктивізму та
навіть зловживання правом2.
Надзвичайно важливим на сьогодні є виявлення ознак, соціальних чинників
та сучасних особливостей зловживання правом, надання кваліфікованої кла�
сифікації цьому явищу як різновиду протиправної поведінки, визначити підви�
щення ефективності законодавства як передумови у боротьби із зловживанням
правом.
Слід враховувати, що пільги – це елемент перш за все спеціального правово�
го статусу осіб, механізм доповнення основних прав та свобод суб’єкта спе�
цифічними можливостями юридичного характеру.
Необхідно зазначити, що ст. 24 Конституції України посилається в певному
контексті не на «пільги», а саме на «привілеї» – «не може бути привілеїв на оз�
наки раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного
та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та
іншими ознаками». Не можемо не зауважити, що термін «привілеї» досить кри�
тично оцінений у юридичній літературі, зокрема у теорії права, так, наприклад,
М.І. Матузов та О.В. Малько зазначають, що, якщо пільги покликані полегшити
становище різних суб’єктів, то привілеї зорієнтовані переважно на політичну
еліту, владні органи та посадових осіб, привілеї за певних умов можуть «торпе�
дувати» основні принципи права – справедливість, рівність тощо3.
Варто також зупинитись на аналізі дискримінації прав особи. Яскравим при�
кладом цього явища може слугувати розвиток гендерних відносин в Україні.
Теорія та історія апеляційного судочинства
12
№
3
(1
6
),
2
0
0
9 1 Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Учеб. – 2�е изд., перераб. и доп. – М.:
Юристъ, 2006. – С. 525.
2 Бахрах Д.Н. Правовые льготы // Справедливость и право. – Свердловск, 1989. – С. 75.
3 Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государство и права: Учеб. – 2�е изд., перераб. и доп. – М.:
Юристъ, 2006. – С. 529–530.
Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як основи демо�
кратичного устрою держави та суспільства. Принцип рівності є універсальною
категорією і виключає дискримінацію за будь�якою ознакою: раси, кольору
шкіри, релігії, соціального статусу.
Частина 2 ст. 24 Конституції України вказує на рівність прав жінок і чо�
ловіків. Незважаючи на проголошення Україною рівності прав жінок і чо�
ловіків, численні норми чинного законодавства й досі містять дискримінаційні
гендерні «викривлення».
Основною проблемою вітчизняного законодавства у сфері гендеру є деклара�
тивність його положень. Стаття 19 Конституції України проголошує, що право�
вий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може
бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (на жаль, ген�
дерні асиметрії в нашому суспільстві свідчать про інше).
Досить важливо в цьому зв’язку відзначити, що мова повинна йти про
«рівність прав, можливостей» та обов’язково – «рівність результатів»! Тобто до�
волі важливою є саме третя складова, про яку на законодавчому рівні нині не
йдеться.
Наступний ракурс проблеми – узурпація прав, що відбувається в певних дер�
жавних утвореннях, суспільствах, у певних часово�просторових континіумах.
Надмірне, нерегламентоване законодавством, збільшення владних повнова�
жень однієї категорії громадян порівняно з іншими в соціумі обов’язково при�
зведе до збільшення (знову ж таки, не визначеного в законодавстві) прав одних
суб’єктів порівняно з іншими. Це, в свою чергу, порушуватиме процедурну або
юридичну рівність всіх перед законом тощо.
Для того, щоб запобігти цьому слід розглянути ще один аспект проблеми,
пов’язаний із аксіосферою, соціальною цінністю сучасної держави.
Заслуговує на увагу те, що в українській юридичній науці сутність держави
тривалий час розглядається тільки з класових позицій.
Думка про державу як про інструмент урегулювання класових суперечнос�
тей, організацію, що задовольняє інтереси всіх чи більшості соціальних сил, над�
класової організації, інструмент класового компромісу тощо, не визнавалася.
Питання про соціальне призначення держави в українській юридичній науці
не було предметом глибокого аналізу. А це питання заслуговує на увагу ще й то�
му, що без такого аналізу неможливо дати більш об’єктивну картину існування
держави на всьому її багатовіковому шляху. Соціальне призначення сучасної
держави полягає в її різнобічній, широкій діяльності, спрямованій на вирішен�
ня не вузькокласових завдань, а завдань, які випливають з необхідності нор�
мального, безконфліктного існування суспільства.
Не викликає заперечень той факт, що в державі є постійними заходи, що
відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх про�
шарків.
Сучасна держава – соціальний арбітр, орган вирішення загальних справ, ор�
ганізатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких не може нормально
функціонувати сучасне суспільство.
Держава повинна запобігати диференціації суспільства, щоб не допустити
гострих соціальних конфліктів.
Оніщенко Н. М. Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації …
13
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
Становлення правової державності передбачає генезис особливих правових
відносин між громадянином і державою, між органами державної влади, а також
оновлену взаємодію між суспільством та політичними силами. Особливу увагу в
цьому контексті слід приділити інституту відповідальності держави перед осо�
бою як одній із основних гарантій прав і свобод людини. Причому, слід зауважи�
ти, що правова система на сьогодні зовсім не налаштована на розвиток і вдоско�
налення цього інституту.
З призначенням сучасної держави як соціального арбітра можна було б пого�
дитися, якби в юридичній науці та правовій думці знайшов відображення та
відповідну розробку інститут відповідальності держави перед особою.
Частина 2 ст. 3 Конституції України вказує, що права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав
і свобод людини є головним обов’язком держави.
Інститут відповідальності держави перед особою – це одна з головних га�
рантій прав і свобод людини, закріплених у чинному законодавстві. Держава
встановлює механізм власної публічно�правової відповідальності, бере на себе
обов'язок забезпечити також можливість її реалізації, зробити доступною її для
громадян. Цим досягається послаблення тиску держави на суспільство і водно�
час підвищується можливість його контролю за діями держави, за рішеннями її
органів та посадових осіб4.
Повільний прогрес у вирішенні проблеми відповідальності держави перед
особою, в налагодженні збалансованого правового механізму їх взаємозалеж�
ності можна пояснити, в тому числі відсутністю відповідних теоретичних напра�
цювань, що необхідні для вдосконалення та розвитку як певних конституційних
положень, так і конституційного процесу в цілому.
Проблемні аспекти участі прокурора у перегляді
судових рішень в апеляційному порядку
Г. П. Середа,
кандидат юридичних наук, доцент,
ректор Національної академії прокуратури України
Рассматриваются отдельные проблемные вопросы, касающиеся полномочий прокурора в
апелляционном производстве по уголовным делам. Предлагаются пути совершенствования
уголовно�процессуального законодательства с целью повышения эффективности деятельно�
сти прокурора на данной стадии уголовного процесса.
The article deals with some problem issues of prosecutor’s powers in appeal proceedings in crimi�
nal cases. The ways of criminal procedural legislation improvement are proposed to secure more effec�
tive prosecutor’s activity on appeal stage of criminal procedure.
Теорія та історія апеляційного судочинства
14
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
4 Інститут юридичної відповідальності у демократичних правових системах: Моногр. / Кол. ав�
торів; За заг. ред. Н.М. Оніщенко. – К.: Юридична думка, 2009. – С. 91–132.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13995 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0026 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T08:13:04Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Оніщенко, Н.М. 2010-12-07T17:47:21Z 2010-12-07T17:47:21Z 2009 Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень / Н.М. Оніщенко // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 9-14. — Бібліогр.: 4 назв. — укp. XXXX-0026 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13995 Интенсивное и заинтересованное изучение отдельных правовых категорий и институтов, а также феномена права в целом, безусловно, предполагает исследование категорий действенности, результативности правовых норм и эффективности законодательства. Особенное значение предполагаемый анализ приобретает в связи с обсуждением проблем усовершенствования как отдельных конституциональных положений, так и всего конституционного процесса. Intensive and interesting studying of separate legal categories and institutes, and also a right phenomenon as a whole, certainly, assumes isslеdovanie categories of effectiveness, productivity of rules of law and legislations effectiveness. Especial value gets the prospective analysis in connection with discussion of issues to improve as individual constitutionally regulations, and the entire constitutional process. uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України Теорія та історія апеляційного судочинства Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень Article published earlier |
| spellingShingle | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень Оніщенко, Н.М. Теорія та історія апеляційного судочинства |
| title | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень |
| title_full | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень |
| title_fullStr | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень |
| title_full_unstemmed | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень |
| title_short | Категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень |
| title_sort | категорії «дієвість» та «результативність» права як критерії реалізації конституційних положень |
| topic | Теорія та історія апеляційного судочинства |
| topic_facet | Теорія та історія апеляційного судочинства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13995 |
| work_keys_str_mv | AT oníŝenkonm kategoríídíêvístʹtarezulʹtativnístʹpravaâkkriteríírealízacííkonstitucíinihpoloženʹ |