Іван Франко і словаки
У статті йдеться про зацікавлення І. Франка фольклором, літературою й суспільним життям словаків. Висвітлено відгуки письменника на тогочасні явища словацької літератури, його інтерес до прогресивних політичних і культурних течій у середовищі словацької молоді. Оглянуто рецепцію доробку І. Франка...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Слово і Час |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/142034 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Іван Франко і словаки / М. Неврлий // Слово і Час. — 2010. — № 5. — С. 28-38. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-142034 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Неврлий, М. 2018-09-23T14:44:05Z 2018-09-23T14:44:05Z 2010 Іван Франко і словаки / М. Неврлий // Слово і Час. — 2010. — № 5. — С. 28-38. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/142034 У статті йдеться про зацікавлення І. Франка фольклором, літературою й суспільним життям словаків. Висвітлено відгуки письменника на тогочасні явища словацької літератури, його інтерес до прогресивних політичних і культурних течій у середовищі словацької молоді. Оглянуто рецепцію доробку І. Франка у Словаччині: відгуки на його творчість, переклади, компаративні дослідження, ушанування пам'яті письменника і вченого. The paper dwells upon I. Franko’s interest in the folklore, literature, and social life of the Slovaks. The author cites the writer’s reviews of the then Slovakian literature, and shows his interest in progressive political and cultural trends among the Slovakian youth. Attention is also paid to I. Franko’s reception in Slovakia, that is, to numerous reviews, translations, comparative studies, addresses and orations in honour of Ukrainian writer and scientist. В статье идет речь об интересе И. Франко к фольклору, литературе и общественной жизни словаков. Освещаются отзывы писателя на явления словацкой литературы, его интерес к прогрессивным политическим и культурным течениям в среде словацкой молодежи. Рассмотрена рецепция наследия И. Франко в Словакии: отзывы о его творчестве, переводы, компаративные исследования, чествование памяти писателя и ученого. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Питання франкознавства Іван Франко і словаки Ivan Franko and the Slovaks Иван Франко и словаки Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Іван Франко і словаки |
| spellingShingle |
Іван Франко і словаки Неврлий, М. Питання франкознавства |
| title_short |
Іван Франко і словаки |
| title_full |
Іван Франко і словаки |
| title_fullStr |
Іван Франко і словаки |
| title_full_unstemmed |
Іван Франко і словаки |
| title_sort |
іван франко і словаки |
| author |
Неврлий, М. |
| author_facet |
Неврлий, М. |
| topic |
Питання франкознавства |
| topic_facet |
Питання франкознавства |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Ivan Franko and the Slovaks Иван Франко и словаки |
| description |
У статті йдеться про зацікавлення І. Франка фольклором, літературою й суспільним життям словаків.
Висвітлено відгуки письменника на тогочасні явища словацької літератури, його інтерес до прогресивних
політичних і культурних течій у середовищі словацької молоді. Оглянуто рецепцію доробку І. Франка
у Словаччині: відгуки на його творчість, переклади, компаративні дослідження, ушанування пам'яті
письменника і вченого.
The paper dwells upon I. Franko’s interest in the folklore, literature, and social life of the Slovaks. The author
cites the writer’s reviews of the then Slovakian literature, and shows his interest in progressive political and
cultural trends among the Slovakian youth. Attention is also paid to I. Franko’s reception in Slovakia, that is,
to numerous reviews, translations, comparative studies, addresses and orations in honour of Ukrainian writer
and scientist.
В статье идет речь об интересе И. Франко к фольклору,
литературе и общественной жизни словаков. Освещаются
отзывы писателя на явления словацкой литературы, его
интерес к прогрессивным политическим и культурным
течениям в среде словацкой молодежи. Рассмотрена
рецепция наследия И. Франко в Словакии: отзывы о его
творчестве, переводы, компаративные исследования,
чествование памяти писателя и ученого.
|
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/142034 |
| citation_txt |
Іван Франко і словаки / М. Неврлий // Слово і Час. — 2010. — № 5. — С. 28-38. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT nevrliim ívanfrankoíslovaki AT nevrliim ivanfrankoandtheslovaks AT nevrliim ivanfrankoislovaki |
| first_indexed |
2025-11-25T01:43:36Z |
| last_indexed |
2025-11-25T01:43:36Z |
| _version_ |
1850501050181615616 |
| fulltext |
Слово і Час. 2010 • №528
Микола Неврлий
ІВАН ФРАНКО І СЛОВАКИ
У статті йдеться про зацікавлення І. Франка фольклором, літературою й суспільним життям словаків.
Висвітлено відгуки письменника на тогочасні явища словацької літератури, його інтерес до прогресивних
політичних і культурних течій у середовищі словацької молоді. Оглянуто рецепцію доробку І. Франка
у Словаччині: відгуки на його творчість, переклади, компаративні дослідження, ушанування пам’яті
письменника і вченого.
Ключові слова: Австро-Угорщина, будителі, західноукраїнське відродження, публіцистика, реалізм,
російська література, слов’янські літератури, царизм.
Mykola Nevrly. Ivan Franko and the Slovaks
The paper dwells upon I. Franko’s interest in the folklore, literature, and social life of the Slovaks. The author
cites the writer’s reviews of the then Slovakian literature, and shows his interest in progressive political and
cultural trends among the Slovakian youth. Attention is also paid to I. Franko’s reception in Slovakia, that is,
to numerous reviews, translations, comparative studies, addresses and orations in honour of Ukrainian writer
and scientist.
Key words: Austria-Hungary, “buditeli” (“awakers”), West-Ukrainian Renaissance, political essays, realism,
Russian literature, Slavic literatures, tsarism.
Здається, найглибше зрозумів зацікавлення І. Франка слов’янськими
народами та їхньою взаємною співпрацею словацький учений академік Андрей
Мраз. У доповіді на Міжнародній науковій конференції про чехословацько-
українські зв’язки, що відбулася 1956 р. у Пряшеві з нагоди століття від дня
народження українського письменника, ученого й політика, він, зокрема,
сказав: “Іван Франко шу кав опору для своїх зусиль у демократичних силах
свого суспільства, в прогресивних групах інших слов’янських народів,
головно в росіян і по ляків, але не ігнорував при цьому і досвід та ініціативу
менших слов’янських народів. Пройнятий глибокою симпатією до визвольної
боротьби всіх народів, Франко в своєму житті всебічно зближувався також і з
ми нулим і сучасним чеського й словацького народів. Він уважно стежив за їх
щоденними змаганнями на власному полі та за їх впертою боротьбою проти
пануючих експлуататорських класів. Обдарований надзвичайною здібністю
розу міти основні пружини боротьби, що точились між окремими угрупуваннями
слов’янських народів в дусі традиційних українських міжслов’янських зв’язків
та в дусі прогресивних міжслов’янських зв’язків інших слов’я нських народів,
Іван Франко намагався також – на протилежність реак ційному панславізму –
поставити ідею слов’янської дружби на реальну й демократичну основу. Він
хотів, щоб дружба слов’янських народів ста ла міцним чинником боротьби проти
деспотизму, проти надвлади одних на родів над другими, щоб ця дружба була
фактором соціального, політичного й культурного прогресу” [5, 74–75].
Варто зазначити, що цей ювілей сприяв активізації наукового дослідження
життя і творчості Івана Франка. І хоч його архів на той час іще не був уповні
Слово і Час. 2010 • №5 29
впорядкований, однак було вже відомо, що він автор майже 5 тисяч художніх,
наукових, публіцистичних та інших творів і належить до найпродуктивніших
письменників слов’янських літератур.
Ґрунтовне ж дослідження величезної літературної, наукової й епістол ярної
спадщини Івана Франка почалося після возз’єднання західноукраїнських
земель зі Східною Україною. З огляду на те, що більшість архівного матеріалу
зберігалася в Галичині, де жив і працював письменник, тогочасне українське
літературознавство не могло докладно розглядати деякі спеціальні питання
його творчості. Лише віднедавна українська критика присвячує більше уваги
ставленню І. Франка до інших, особливо слов’янських народів.
Спадкоємець традицій Т. Шевченка, І. Франко ввійшов до історії слов’янської
культури не тільки як визначний революційний письменник, а і як натхненний
прибічник слов’янської взаємності і пропагандист літератур слов’янських
народів. Слов’янська програма І. Франка базувалась на його демократичному
світогляді й була неподільною частиною його революційної програми. У своїх
глибоких і всебічних культурно-істо ричних, фольклористичних, літературних,
філософських та інших зацікав леннях І. Франко не оминув жодного
слов’янського на роду. Відомо, що він майже все життя жваво цікавився чеською
і словацькою літературами, ознайомлюючи з ними своїх земляків майстерними
перекладами, критичними виступами і принагідними звертаннями.
Існує низка праць і статей, присвячених різним аспектам зв’язків І. Франка
з чехами [див.: 1 – 4, 8, 10, 11, 13, 14, 20, 23, 25]. Крім кількох менших студій
про Франкові зв’язки зі словаками [див.: 15, 18, 19, 22], не було досі, на жаль,
комплексного дос лідження цієї теми. Завдання нашої праці – заповнити цю
прогалину, і то саме тому, що І. Франко, а після нього Д. Чижевський помітили,
що словаки – один із найцікавіших слов’янських народів.
Треба зауважити, що І. Франко як син поневоленого люду розумів тяжку
ситуацію сусіднього народу й погоджувався зі справедливими вимогами
словаків про самостійний культурний і політичний розвиток. Як довідуємося з
останніх досліджень, І. Франко жваво цікавився і словацькою літературою й
намагався утримувати зв’язок зі словацькими культурно-громадськими діячами.
Згідно зі спогадами Франкового сина Тара са, його батько мав у своїй бібліотеці
також кілька словацьких книжок, особливо з народної словацької творчості,
і навіть знав трохи словацьку мову. Про зацікавлення Франка літе ратурою
сусідів можемо довідатись теж із його публіцистичних і літературно-критич-
них праць.
Першу Франкову звістку про словаків та їхню культуру знаходимо ще з 1876 р.,
тобто на самому початку його літературної й наукової творчості. Саме того
року він опублікував у 19-му числі “Друга”, часопи сі львівських студентів,
першу частину своїх літературно-кри тичних статей, названих “Літературними
письмами”. У них він пропагу вав засади реалізму в мистецтві й літературі,
цікавився найновішими працями про турків і придунайських слов’ян, східним
питанням і белет ристикою. Його стаття про нерадісну долю придунайських
слов’ян засвідчує Франкові симпатії до словацького народу.
У згаданому числі “Друга” оцінює І. Франко збірку словацького поета
Душана Сави Пепкіна, що вийшла 1871 р. У зв’язку з нею український
автор з особливим зворушенням писав про словаків, які тоді провадили
нерівну боротьбу з мадярськими феодалами й захищали свою націо нальну
ідентичність: “Безперечно, словаки – один з найзамічательніших народів цілої
Слов’янщини, іменно під взглядом своєї історичної долі і свого характеру. Від
поконвічних часів лишені независимості, вони довгі віки стогнали і стогнуть
донині під тяжким гнітом, сли уже не фі зичним, то, напевно моральним від своїх
Слово і Час. 2010 • №530
сусідів, мадьярів. “Словак – не чоловік” – то поговірка мадярська, – то ціха їх
поступовання від прадавніх часів з тим безталанним народом. Аж новішими
часами словаки заявили нове життя, життя духовне, і зачали працювати над
утворенням питомої літератури” [3, 260].
Порівнюючи будительський процес у Словаччині з подібни ми явищами на
відсталих західноукраїнських землях, де саме тривали гострі дискусії між
народовцями й реакційними москвофілами, Франко далі писав: “Багато й тут
часу пройшло в суперечках, чи словацька мова є така сама, як і чеська, чи
варто для неї творити свою власну літературу. Аж молодші люди, незважаючи
на суперечки, а полюбивши га рячим серцем свою прекрасну мову і свій народ,
почали писати про нього і таки його наріччям. Душан Сава Пепкін – із таких
людей. В його прек раснім збірнику оригінальних і перекладних віршів бачимо
і чуємо цілу скалу тонів – почуттів від глибокої, з глибин душі тремтячої
меланхо лії, до яркої радості. Не треба, крім того, забувати, що в поезіях Душана
Сави Пепкіна віють сильно всі новіші ідеї про свободу розуму й почуття, про
піднесення і радість мас народу. Мова мелодійна, а обра зи всі живо вихвачені
з народного життя й світогляду” [3, 260].
Безперечно, що ця оцінка словацької збірки віршів, нині вже майже забутих,
– поважне свідчення літературно-критичного ставлення І. Франка до початку
розквіту сусідньої літератури. Дійсним авто ром першої словацької книжки, яка
йому дісталась до рук, був Мартин Меднянський (1840–1899), католицький
священик у Бецкові, автор новел, подорожніх нарисів і віршів. Окремим
виданням, окрім двокнижкової збірки “Поезії” Душана Сави Пепкіна (1876),
не вийшло з-під його пера нічого. Свої писання, як у той час багато інших
словацьких патріотів, він дру кував у різних часописах і календарях. А саме
першу його книжку “Пое зії” натхненно привітав молодий І. Франко як видання
патріотичне. Бачив у ній здорові пагінці пробудженого словацького життя і щиро
з них тішився. Жалкував лишень, що між перекладеними поезіями, переважно
зі слов’янських авторів, немає нічого із Шевченка.
У контексті словацько-українських зв ’язків особливо важлива була
Франкова студія про благодійний вплив визначного словацького, а згодом і
загальнослов’янського будителя Яна Коллара (1793–1852) на західноукраїнське
відродження. І. Франко доводить, що Колларова “Дочка слави” (“Slávy dcera”)
була прикладом для виникнення “Русалки Дністрової” (1837), якою Маркіян
Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич розпочали літературне
відродження галицьких українців. Ця важлива Франкова праця опублікована
в ювілейному Колларівському збірнику, що його 1893 р. видав Ф. Пастрнек у
Відні, де саме тоді перебував І. Франко.
З архіву письменника довідуємось, що він планував перекла дати зі
слов’янських літератур. 1883 р. він переклав вірш Само Халупки “Козак”,
опублікований аж 1955 р. [див.: 7]. Цього вірша Франко назвав “Козацька пісня”.
Оригінал надруковано у збірці Сама Халупки “Співи” (1868), де містилася
низка балад і пісень, спрямованих проти поневолення словацького народу.
Вірогідно, що Франко хотів познайомити українських чи тачів зі словацькою
літературою на сторінках журналу “Світ”, який са ме тоді почав видавати у
Львові з Іваном Балеєм. У ньому планував подати низку статей про ту чи ту
слов’янську літературу.
Словаків згадує І. Франко також у своїй публіцистиці. На сторінках польської
періодики (тут він видрукував понад 800 праць) знаходимо кілька статей, у
яких український письменник знову повертається до словацької проблематики.
Наприклад, 1888 р. у “Kurjeri Lwowskim” (ч.117) жваво коментує доповідь
Радована Кошутича про словаків, виголошену у львівському “Слов’ян ському
Слово і Час. 2010 • №5 31
гуртку”. При цій нагоді український публіцист звертає увагу на важливість
славістичних праць для розвитку власного народу. І. Франко виявляв особливе
зацікавлення усною народною творчістю у спільному українсько-словацькому
карпатському регіоні й написав ґрунтовну студію “Пісня про Стефана
Воєводу”.
Як політик і тричі ув’язнений соціаліст, І. Фран ко мав вплив не тільки на
розвиток молодіжного руху в Чехії в 90-х роках XIX ст., а частково й на розвиток
прогресивних течій серед словацької молоді. У цьому зв’язку згадаємо виступ
І. Франка на Першому з’їзді слов’янської молоді у Празі на Слов’янському
острові (1891). У заході взяли участь представники всіх слов’янських народів
Австро-Угорщини [17]. Після багатьох промов, більшість яких хизу валась “гей-
слов’янством”, І. Франко закликав до кон кретної співпраці молоді на користь
соціально слабших верств народу. На ці слова досвідченого українського
діяча зреагував у цьому ж дусі словак Павол Благо, що саме тоді студію вав
медицину у Відні і згодом став визначним політиком. У своєму виступі юнак
змалював жахливий образ біди й поневолення словацького народу й закликав
слов’янську прогресивну молодь захищати словаків, гноблених мадярськими
феодалами. З тих часів і почалось приятелювання Франка з Павлом Благом.
За пару років вони зустрілися у Відні, де часто бачилися на різних зборах в
академічних слов’янських клубах. Окрім своїх студійних обов’язків у семінарі
В. Ягича, під керівництвом якого І. Франко 1893 р. захистив докторат, український
письменник жваво цікавився життям і політикою у столиці Австро-Угорщини.
Там він познайомився з лідером сіонізму Теодором Герцлем, росій ським
князем Федором Щербатським, який у Відні студіював індологію, з лідером
австрійської соціал-демократії Віктором Адлером та іншими визначними
людьми. Саме тоді два віденські студентські товариства, чеський Академічний
гурток і словацький “Татран”, вирішили відзначити окремим збірником століття
з дня народження Яна Коллара. В особі І. Франка знайшли вони гідного
співпрацівника, котрий подав до збірника згадану студію “Відродження
полудневої Русі і Ян Коллар”. Після появи збірника автор відгукнувся про нього
окремою статтею в галицько-українському двотижневику “Народ”, яка значно
перевищувала розмір звичайної рецен зії. У практиці вченого так траплялося
нерідко.
В архіві І. Франка в Києві нещодавно знайдено два словацькі листи,
адресовані українському письменникові . У першому Павол Мудронь
посередництвом редакції “Kurjera Lwowskeho” запрошує Івана Франка на
з’їзд немадярських народів Угорщини, що відбувся 1895 р. в Будапешті [3,
546]. Хоча Франко не зміг узяти участі в цьому заході, однак присвятив йому
знач ну увагу. 1896 р. він публікує в “Kurjeri Lwowskim” передовицю “Glos
neiesnionych” (“Голос тих, що не існують”), у якій коментує протест виконавчого
комітету національного з’їзду немадярських народів, надруко ваний словацькою
й заборонений у Будапешті з нагоди тисячоліття Угор щини. Передовиця
І. Франка закінчувалась так: “З гідністю, тактом і вельми переконливо
зредагований, цей протест не може бути не згаданий. Хоч і не допоможе
влаштуванню сучасної виставки в Будапешті, не буде це вина тих, що її
підготували, але самих мадярів, котрі, підкреслюючи свої національні почуття,
не змогли їx шанувати в інших”1.
У другому листі до І. Франка звертається – з рекомендацією Душана
Маковицького – В. Павліні-Тот із проханням порадити йому, котрі популярні
1 “Цей протест звертає головно увагу на те, що мадярські уряди, поневолюючи народи, хочуть
посередництвом виставки зробити враження, що начебто бажають соціальної згоди в своїй країні. Проти
цього поне волені народи спрямували свій протест” (Прим. І. Франка).
Слово і Час. 2010 • №532
галицькі видання мав би видавати на Словаччині [3, 575]. На жаль, досі не
вдалося знайти Франкову відповідь на цей цікавий лист, а тому й не можемо
більше про нього сказати. У кожному випадку обидва листи словацьких
культурних діячів – до сить цінне свідчення новочасних словацько-українських
взаємин.
Творчість І. Франка почала проникати у Словаччину на початку XX ст. Чеське
посередництво в цьому процесі безсумнівне, бо ж письменник був відомий тут
уже з початку 90-х років XIX ст., ко ли почали друкуватися чеські переклади його
творів. Першими по пуляризаторами Франкового доробку стали прогресивні
чеські студенти – омладинарі, а трохи згодом – реалісти, яким імпонували
кри тичний дух, прогресивна слов’янська спрямованість і реалістичний стиль
українсько го письменника.
Чому Франкову революційну творчість відкрили словаки пізніше?
Консервативні русофільські кола національної інтелігенції підтримували
політику царизму, у якому бачили порятунок слов ’ян ства, і не могли
симпатизувати українському письменникові-соціалісту, котрий завзято воював
проти кожної реакції, особливо проти реакційно го російського слов’янофільства,
яке скотилось до царофільства, проти австрійської монархії й церковної реакції.
І. Франко бачив у російській культурі два протилежні напрями – прогресивний
(Чернишевський, Герцен, Писарев, Салтиков-Щедрін та ін.) і реакційний
(Мещерський, Катков, Суворін та ін.). Письменник глибоко шанував передову
російську літературу й науку, які у своїх перекладах і статтях пропагував
не тільки в Україні, а й поза нею. Як револю ціонер і український патріот він
ненавидів самодержавну Росію й офіційних захисників царизму, на чолі котрих
були крайні реакціонери Мещерський, Суворін і Катков. Свою гостру статтю
“Do wiadomości panúm Czechów” (1887) І. Франко спря мував проти реакційного
чесько-французького русофільства, яке захоплювалося монархічною Росією та
ігнорувало боротьбу поневолених нею народів. Гостро критикуючи реакційну
політику царизму, Франко закликáв європейську гро мадськість орієнтуватися
на Росію прогресивну й революційну, очолювану Чернишевським, Герценом,
Добролюбовим, Тургенєвим та ін.: “Можна було б зневіритись у Францію,
якщо б ми мали судити про неї на підставі блазенських виступів панів Деруле
і компанії, і якщо маніфестації в честь Каткова мали би бути виразом думки
всіх французів. Це, одначе, не так. У Франції є ще багато людей, яких обурює
думка про мезальянс республіки з царизмом, тому кожний голос протесту,
під несений з їх боку проти апофеозу Каткова радує всіх приятелів свободи і
цивілізації... Прізвище Каткова в Росії, – пише “Le devoir”, означає: царизм,
скрайну реакцію, переслідування і сибірську каторгу. Всі знають, як він
заохочував Муравйова до жахливих репресій проти поляків: зґвалтовані й
задушені жінки, діти вбивані в лоні матерів, по жарища і поліція в кожному
куточку Польщі. Муравйов кинувся на Польщу, як нищівний ураган, грабуючи,
вбиваючи, спалюючи...” [3, 363 – 364].
Картаючи французьких політиків за їхнє некритичне ставлення до Росії,
І. Франко нагадує їм про достотний патріотизм французів, який завжди
захищав право і справедливість: “Народи тільки тим вели кі, що приносять
великі жертви в ім’я прогресу людства. Франція стоїть високо в історії
своїми жертвами для відрод ження і свободи інших народів” [3, 364]. А
чеських блюдолизів царської Росії український письменник закликає у
згаданій статті до конкретних дій: “Зрозумійте, панове чехи, що коли хочете
єднатися з Росією, то якщо не втратили людської гідності, можете це зробити
тільки з тією благороднішою частиною російського суспільства, тобто з
Росією Тургенєва, Салтикова-Щедріна, Чернишевського, Добролюбова,
Слово і Час. 2010 • №5 33
Пісарєва і т. д., а не з Росією Мещерського, Суворіна й Каткова, орган яких
“Моск[овские] вед[омости]” Салтиков у своїй сатирі назвав “Помои”, тобто
помиї” [3, 366].
Самозрозуміло, що консервативніша частина словацької інтелігенції, котра,
як і “пани чехи”, підтримувала монархічну Росію, не визнавала самостійну
українську літературу й культуру в цілому, ігнорувала прагнення українського
народу до самостійного життя. Ця частина словацької інтелігенції не розуміла
значення творчості й діяльності соціаліста І. Франка й не могла з цих причин
знайти до нього шлях. З цього погляду особливо показова українофобська
стаття “Uč sa od nepriateǏa” (“Вчися від неприятеля”), опублікована 13 січня
1906 року в п’ятому числі “Národnich novín”. У ній автор намагається, за
прикладом Каткова, довести, що український народ – вигадка ворогів Росії, що
ідея його існування підтримувана німцями тощо: “Кожна по-русинськи видана
книжка, – пише пасквілянт, – борець проти славізму, бо карликуваті, строкатим
правописом і наріччям позліплювані літератури ослаблюють слов’янський
дух і легко впад уть у жертву ґерманізму...Войовничою може бути тільки мова
російська. Хто буде вчитися незграбної “мови” всяких Франків, хто коли у
велико му світі буде читати слабі плоди невідомих “українських” величин?
Ніхто, ані душа...”.
Автором анонімної статті був відомий словацький письменник і публіцист
Свєтозар Гурбан Ваянський (1847 – 1916), син відомого штурівця й вірного
приятеля Л. Штура – Йозефа Мирослава Гурбана. Про це свідчить не тільки
зміст і бравурний, пристрасно тенденційний стиль, а й спогад визначного
чеського славіста Їржі Горака (1889 – 1951), котрий пише: “Представником
вельми консервативного русофіль ства залишився на все життя Свєтозар
Гурбан Ваянський... У дусі цих поглядів був запеклим ворогом українського руху,
не зважаючи на суперечності, до яких заплівся, відкидаючи – сам пристрасний
захисник сло вацької мови, – у дусі слов’янської єдності, – самостійну літерату-
ру українського народу: “... хто буде вчитися незграбної “мови” вся ких Франків,
хто буде у великому світі читати плоди “українських величин”, – писав
Ваянський, забуваючи, що цими ж аргументами міг би звернутися українець
проти письменників словацьких” [12, 49].
Як бачимо, це хворобливе, а інколи й зарозуміле ставлення не витримало
пробу часу. Дивно лише, що його автор був сином поневоленого народу,
котрий також, як і українці, боровся тоді за свою ідентичність. Ураховуючи
нинішнє офіційне ставлення словаків до реакційного русо фільства, можемо
констатувати, що автор цієї тенденційної і з науково го погляду дилетантської
статті значно перебільшував. Як бачимо, “величинам” теж властиво помилятися.
Помилявся навіть Пушкін, уважаючи, що “славянские ручьи сольются в русском
море”. Цими його словами зловживали потім peaкційні російські слов’янофіли.
Подібно свого часу помилився також І. Франко, назвавши Міцкевича поетом
зради у статті “Ein Dichter des Verrates” (1897). Причиною такої несправедливої
оцінки був твір польського автора “Конрад Валленрод” (1828), у якому герой
свідомо зраджує власний народ і йде служити ворогові, щоб у такий спосіб
допомогти батьківщині. Подібний випадок відомий з античності: єврейсь кий
історик Йосиф Флавій із начальника найбойовішої юдейської частини, що
воювала проти римлян, став найвірнішим служакою імперського Риму. Відомо,
що І. Франко для своєї позиції мав глибші причини, бо ж польські соціалісти, із
якими він балотувався на виборах до парламенту, зрадили його. Проте такий
нетактов ний виступ проти Міцкевича завдав шкоди українсько-польським
відносинам і був використаний проти Франка як польськими шо віністичними
колами, так і власною “домашньою” реакцією.
Слово і Час. 2010 • №534
Болюча для сусідніх народів суперечка Ваянського з Франком ускладнювалася
ще й тим, що обидва письменники стояли на протилежних ідейних позиціях.
І. Франко був ініціатором соціалістичного руху в Галичині й революційним
демократом для всієї України, С. Ваянський не симпатизував соціалістам
і до смерті був прикутий “до світу найбільш консервативного російського
середовища” [16, 14].
Зрозуміло, що творчість І. Франка не могла бути близька цим представникам
словацької культури, а тому тяжко пробивала собі шлях до серця словацького
народу. Аж нове покоління, згуртоване навколо місячника “Hlas” (1898–1904),
видав цем і першим редактором якого був Франків знайомий із Праги й Відня
Павол Благо (після нього – словацький політик Вавро Шробар), зайняло
критичну позицію стосовно догматичного русофільства й відповідно до ідеї
слов’янсь кої рівноправності зрозуміло справедливі домагання українців.
Першим перекладачем і популяризатором Франкової творчості на Сло-
ваччині був визначний словацький літературознавець, критик і перек ладач
Франтішек Вотруба (1880-1953). Він підтримував дружні зв’язки зі словацьким
прагматичним політиком Міланом Годжею і за свої заслуги 1950 р. одержав в
Університеті Я.А. Коменського (Братислава) докторат honoris causa, a 1953 р.
звання академіка Словацької АН. Йому належить перший словацький переклад
з І. Франка – соціальна новела “Голод”, опублікована 1903 р. у “Сло вацькому
тижневику”. Він також переклав низку творів галицьких письменників –
В. Стефаника, Б. Лепкого та ін.
З повним розумінням була сприйнята й відома драма І. Франка “Украдене
щастя”, першу виставу якої 1909 р. побачила сло вацька меншина в румунському
Надляку. Того ж року писав про неї теат ральний критик у “Народній газеті”:
“Вдалим був вибір директора те атру Й. Ґ. Тайовського, що вибрав п’єсу, сповнену
морального пафосу й прикладу” [див.: 9]. Першим перекладачем “Украденого
щастя” був Іван Лільге Лисецький. Словацький рецензент зауважив у Франка його
гли бокий демократизм, палку любов до народу, правди і справедливості: “Цьому
завданню присвятив І. Франко пильну працю, твори його визначаються глибокою
любов’ю до народу. У кожній його праці можна відчувати зобов’язання до свого
народу, який доручив йому, своєму синові, всебічно працювати для піднесення
й поширення освіти в усіх верствах народу. Він пише про народ для інтелігента,
щоб навчати його відчувати з народом; пише також для народу, щоб навчити його
мис лити й торувати шлях до освіти. Реалістично малює образи з життя, всюди
відчуваємо гуманіста. Не один біль ранив його серце, багато де чого гальмувало
його працю і часті перешкоди спинювали шлях його життя, але не може бути
сумнівів, що до визнання й оцінки його пра ці напевно дійде” [див.: 9].
Як бачимо, молодше покоління, демократичне своїм духом, знайшло до
І. Франка дорогу й бачило в ньому спільника в бо ротьбі за соціальний і
культурний поступ. А в тому, що “до визнання й оцінки його праці напевно
дійде”, критик не помилився.
Перша словацька збірка творів І. Франка вийшла аж 1914 р. і звалася “Жид
та інші оповідання”. Видала її Парічкова бібліотека в Ружомерку; перекладачі
– В. Буріян і Ф. Вотруба, який також написав до неї післямову. Це була перша
словацька ґрунтовна праця про митця та його творчість. Критик писав:
“Діяльність його впливова й усебічна. Він чудовий оповіда ч із життя народу
(що видно й із нашої книжки), гідний уваги автор романів і драм, а його поезії
належать до найкращих. Але не тільки це. І. Франко є визначний і як історик,
літературознавець, етнограф, соціолог і публіцист... Усе, що він написав
із життя свого народу, має вартість не лише мистецьку – Франко є вельми
обдарований талант...”.
Слово і Час. 2010 • №5 35
Про те, що ця збірка оповідань мала успіх, свідчить її друге видання 1922
року. У добу першої Чехословацької Республіки з доробку митця, крім неї,
на Словаччині майже нічого не вийшло. Тоді читач міг дещо дові датись про
українського автора та його творчість лише із чеських, польських, німецьких
та інших перекладів. Аж 1952 р. Матиця Словацька (у Галичині їй відповідала
“Просвіта”) підготувала з російських перекладів досить розлоге видання
Франкових творів “У поті чола”, щиро прийняте словацькою критикою. У
тижневику “Культурне життя” рецензував його молодий словацький критик Юліус
Ноґе: “Є це лишень вибране з багатої й жанрово різнорідної творчості Івана
Франка, але цілком вистачить для того, щоб докладно переконатися в художній
силі й радикальній войовничості його критичного реа лізму... Він відкриває і
напрочуд ясною мовою засуджує увесь капіталіс тичний суспільний лад, що
був причиною зубожіння мас. Не робив це з холодною байдужістю кабінетного
філософа чи економіста, але з пристрасною людяністю й переконанням
художника, котрий ярмо викорис тання й ігнорантського пониження відчував
не менше, ніж найвиразніші постаті його творчості – бориславські нафтарі”
[див.: 21].
Столітній ювілей Івана Франка, відзначений 1956 року, був сти мулом для
глибшого й усебічного дослідження його життя і творчості. Словацька АН
ушанувала українського поета, вченого й політика окремою загальнодержавною
Конференцією про чехосло вацько-українські взаємини, яка відбулася 28
травня 1956 р. у Пряшеві. Академік А. Сірацький зазначив, що “її завдання –
розкри ти й науково з’ясувати всі сили, тенденції і традиції, котрі зміцнюють
нашу дружбу з українським народом” [24, 9]. Від імені чеських і словацьких
учених він привітав українську делегацію – професора Є. Кирилюка з Киє ва
й кандидата наук І. Мундякову зі Львова.
На конференції виступило 32 наших і закордонних науковці, пере важно
дослідники чесько- і словацько-українських зв’язків. Згадаємо визначні ших із
них: А. Мраз, Ю. Доланський, Й. Мацурик, В. Жачек, К. Розенбаум, І. Панькевич,
І. Лозинський, С. Трофимук, Ф. Тихий, В. Жидліцький, В. Гостічка, О. Зілинський,
М. Мольнар, М. Неврлий, Й. Вавро, А. Меліхерчик та ін. Матеріали конференції
ввійшли до репрезента тивного збірника “Z dejín československo-ukrajinských
vzťahov”, що його 1957 р. видала в Братиславі Словацька АН обсягом 624
стор. 1959 р. збір ник вийшов у перекладі українською й мав 687 стор., бо був
збагаче ний чотирма новими працями. Обидва видання присвячені І. Франкові.
У першій частині обох ви дань ішлося про письменника та його зв’язки із
чехами і словака ми, у другій – про чесько- і словацько-українські відносини.
У Додатках наведено бібліографію словацьких франкіан до 1959 р. Книжкових
видань творів митця вийшло у Словаччині 35, словацьких статей і рецензій
про нього та його твори – 67.
У рамках столітнього ювілею І. Франка відбувся урочистий вечір у театрі
П.О. Гвєздослава у Братиславі. Ювілей також став імпульсом для пожвавлення
публікації доробку Каменяра у Словацькому видавництві художньої літератури,
яке тоді запланувало 5-томник його творів. Досі з нього побачило світ три
томи. 1-ий (Поезія) і 5-ий (Публіцистика, автобіографічні нариси, драми й
епістолярія І. Франка) томи залишились невпорядковані й вийдуть у кращі
часи. 2-ий том “Obrázky z Haliče” охоплює оповідання й автобіографічні
нари си І. Франка до 1902 року. Післямову і примітки написа ли M. Mольнар
та І. Мундяк. 3-ій том, крім роману “Борислав сміється”, охоплює ще новелу
“Boa constrictor” і повісті “Героєм проти волі” і “Для домашнього вогнища”.
Післямову та примітки написав М. Неврлий. 4-ий том “Piliere spoločnosti”
(“Основи суспільності”) містить також роман “Пе рехресні стежки”. Післямову і
Слово і Час. 2010 • №536
примітки написав Й. Марушяк. Ці три томи прозових творів видано в нас у добу
глибокого зацікавлення літературою й культурою взагалі. Франкова творчість,
як пише Й. Марушяк, ніколи не була самодостатньою, але завжди виконувала
пев не виразно суспільне завдання.
Окремим виданням вийшла 1956 р. історична повість “Захар Беркут” у перекладі
Л. Пікулової. Сюжет її був мовби вирваний зі словацької історії – вторгнення монголів
у Карпати. До визнач ніших словацьких перекладачів Франкових прозових творів
належали Ф. Вотруба, В. Буріян, К. Рипачек, Марта й Павло Лічкові, Л. Пікулова й
Е. Штефан. З багатющої поезії І. Франка вийшла на Словаччині досі ли шень
збірка “Prečo sa nikdy neusmeješ”, видана 1979 р. у видавництві “Tatran”.
Переклали її Ян Замбор і Маріян Гевеші. До неї ввійшли лірична дра ма
“Зів’яле листя”, уривки зі збірки “З вершин і низин” (“Каменярі”, “Вольні сонети”,
“Тюремні сонети”). Глибоко продумана післямова Яна Замбора свідчить не
тільки про його любов до поезії і знамените її знання, а й про його інтимне
ставлення до віршованого доробку І. Франка. Оцінюючи збірку цих своїх і
Гевешевих перекладів, він скромно, але одночасно й рішуче констатує, що
“коли б незацікавлений читач міг подумати, що словацький переклад Франкової
поезії виник лише з культурно-репезентативних мотивів, то дозволимо собі
сказати, що Франкова розлога й різнорідна поетична творчість має вартості,
які живі й сьогодні. Саме цим мотивом і керувалися автори цих перекладів”.
Тому й мали вони успіх у читачів і вважаються найкра щими словацькими
перекладами з української поезії. З інших наших інтерпретаторів Франкової
поезії треба згадати Л. Фельдека, блискучого перекладача Прологу до “Мойсея”,
Юл. Кокавця, Р. Скукалека, Ф. Вокала, Яна Андрічика, Яна Швантнера і І. Вансу.
Гостра психологічна драма І. Франка “Украдене щастя” йшла на сцені вперше,
як було сказано, у румунському Надляку 1909 р.; пізніше її у Словаччині
ставили в перекладі Фера Новоградчана. Після ви дання 1951 р. вона побачила
світ удруге 1958 р. з післямовою М. Неврлого. За тоталітарного режиму її
інтерпретували з кла сових позицій, нині ж маємо можливість розуміти її
відповідно до авторського задуму. У п’єсі зображено подружжя нерівних
віком осіб. Ідеться, отже, про вселюд ський мотив, на прикладі якого Франко
показав гостру колізію традиційного трикутника (старий Микола, його молода
і вродлива жінка Анна і її перший коханий – молодий і повний сил жандар
Михайло). Фінал дра ми трагічний: Микола вбиває сокирою свого суперника
Михайла. Сценіч на розв’язка цього трикутника варта пера Шекспіра. Згідно з
марксис тським підходом, Микола вбиває коханця своєї дружини, як жандара,
що був опорою буржуазного устрою. Така оцінка неправильна й вульгаризує
одну з кращих драм І. Франка.
Пошана до письменника виявлялась у нас не тільки в перекладах,
популяризації його творів і в театральних виставах, а й живим словом у
літературно-художніх академіях, вечорах тощо. Перша відбулася 17 січня
1957 р. у Краєвому домі освіти. Доповідь про І. Франка виголосив М. Неврлий,
науковий працівник Літературознавчого інституту Словацької АН. З Франкової
пое зії присутні почули “Гімн” (Вічний революціонер), Пролог до “Мойсея” й
“Декадент”. Несподіванкою був вірш В. Сосюри “Любіть Україну”, за який
відомого поета тоді переслідували як “буржуазного націоналіста”. Саме
тому цей твір надруковано в американській газеті “Тhе Times” iз розлогим
виступом на захист невинного поета. Так ушанування І. Франка було поєднане
з протестом проти переслідування В. Сосюри, ім’я котрого тоді облетіло весь
світ, як Пікассова голубка. Запрошення на цей вечір бу ло оздоблене уривком
із “Веснянок” І. Франка:
Слово і Час. 2010 • №5 37
Ĺudia, ĺudia, som váš brat, A čo krv nemože zmyt
Ja len pre vás žijem. Spálime ohňom to!
Srdca svojho krvou rád Len zápasit – značí žiŧ –
Žiale váše zmyjem. Vivere memento!
(Переклад I. Ванса)
Значним збагаченням відомостей про І. Франка була для наших земляків
участь словацької делегації в його вшануванні у Львові (вересень 1956 р.).
Делегацію творили директор Чехословацько-радянського інсти туту
Й. Грозєнчик і його колеги М. Мольнар і М. Неврлий. Крім них, гостями
Львівської академії були делегації з Польщі, Болгарії й Румунії.
Дальшою визначною нагодою в рецепції І. Франка на Словаччині був 2006
рік, коли відзначалося 150-ліття від дня народження українського письменника,
ученого й політика. З ініціативи Словацько-українського товариства,
Українського Посольства у Братиславі і Словацького Радіо Дєвін відбувся 13
вересня 2006 р. у Концертній залі Словацького Радіо ве личавий ювілейний
вечір.
Як бачимо, обидва ювілеї Івана Франка сталися “золотим мостом”, що його
все своє життя будував український письменник, уче ний і політик між народами,
у нашому випадку між словаками й українцями.
Для повнішого охоплення теми варто ще розглянути перцепцію творів
І. Франка у словацькій літературі. Цим питанням словацькі кри тики вже
займалися, хоч досить побіжно. Згідно з М. Романом, одним із перших серед
словацьких письменників захопився творчістю І. Франка Й.Ґ. Тайовський
(1874–1940). Особливо глибоко сприйняв він гуманізм, демо кратизм і
реалізм українського митця. Познайомившись із п’єсою “Укра дене щастя”, він
поглибив свій інтерес до засад його творчості, що знайшло відгук у доробку
Й.Ґ. Тайовського. Помічаємо чимало тематичних, ідейних і художньо-образних
паралелей в обох ав торів як у малій прозі, так і в драматургії. Здається, що
найвиразніше це бачимо в п’єсах Тайовського “Старий закон” і “Ма єткові
клопоти” (“Statky-zmetky”) [6, 89–90].
Погоджуючись із відомим українським поетом Р. Лубківським щодо ідейної й
тематичної близькості “Тюремних сонетів” І. Франка із “Кри вавими сонетами”
барда словацької поезії П.О. Гвєздослава, М. Роман цитує свого українського
приятеля: “Страдання зневіреної соціяльними утисками людини, тяжкі умови
тюремного життя, зображені українським поетом, значно подібні жахливим
сценам воєнного лихоліття, увіковічненого Гвєздославом” [6, 90].
Змістовну порівняльну студію про Франкового “Захара Беркута” (1882)
й роман словацького прозаїка Л. Надаші-Єґего “Адам Шангала” (1923)
опублікувала словацька дослідниця Вєра Жемберова [див.: 26], хоча менш
важливих матеріалів у неї трохи забагато. Розвідка насамперед демонструє
тематичну близькість обох творів і їхнє програмо ве ставлення до історичної
тематики, котра мала би пробуджувати історичну пам’ять і патріотизм сучасного
й майбутнього поколін ь. Подібно оцінює В. Жемберова й роман І. Франка “Захар
Беркут” у зіставленні з новелою словацького письменника Яна Штявніцького
“Хлібом і мечем” (1985).
“Вплив Івана Франка на словацьку літературу, – зазначає у зга даній праці
М. Роман, – ще не вивчений, не узагальнений, хоч був і триває до нині, бо
великий український письменник ввесь час живе між нами, як визначний
мислитель, вчений, політик і друг словацького народу”. Такий висновок
приймаємо й ми.
Слово і Час. 2010 • №538
ЛІТЕРАТУРА
1. Бутюк Л. Іван Франко і чеська література // Вітчизна. – 1956. – №5.
2. Гонтар П. З історії боротьби Івана Франка проти реакційних напрямів у чеській літературі // Іван
Франко: Статті і матеріали. – Львів; Харків, 1952. – Зб. 3.
3. Зв’язки Івана Франка з чехами та словаками / Упоряд. М. Мольнар та І. Мундяк. – Братислава, 1957.
4. Коновалов Г. Іван Франко і чеська література // Літературна газета. – 1956. – № 23.
5. Мраз А. Іван Франко про Яна Коллара // 3 історії чехословаць ко-українських зв’язків. – Братислава, 1959.
6. Роман М. Іван Франко і словацька література // Наукові запис ки Пряшів КСУТ. – 1989. – Вип. 15-16.
7. Фран ко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1978. – Т. 11.
8. Чехович К. Чеські впливи на Франкового “Мойсея” та “Івана Вишенського”. – Прага, 1937.
9. Asteroid. Divadelné predstavenie (Recenzia na Ukradnuté ščastie) // Narodnie Noviny. – 1909. – 07.09.
10. Bryk I. Ivan Franko (lístek z česko-ukrajinských styků) // Slovansky přehled. – 1926. – XVIII.
11. Hlavacek F. Mé styky s Ivanem Frankem // Z dejín československo-ukrajinských vzŧahov. – Bratislava, 1957.
12. Horak J. Z dejín literatur slovanských. – Praha, 1948.
13. Kuba L. Jak jsem se seznámil s I.Frankem // Z dejín československo-ukrajinských vzŧahov. – Bratislava, 1957.
14. Lozinskyj I. I.Franko – prekladateľ a popularizátor diela K.Havlíčka-Borovského // Z dejín československo-ukrajinských
vzŧahov. – Bratislava, 1957.
15. Molnar M., Nevrlý M. Ivan Franko a Slováci // Slovenske pohĺady. – 1956. – C.11.
16. Mráz A. Na sté výročie narodenia Svetozara Hurbana Vajanského. – Martin MS 1947.
17. Nevrlý M. Ivan Franko a pokrokové hnutí v Čechach v 70-ých letech XIX století // Z dejín československo-ukrajinských
vzŧahov. – Bratislava, 1957.
18. Nevrlý M. Ivan Franko a Slováci // Slovansky přehled. – 1956. – C.8.
19. Nevrlý M. Ivan Franko a Slováci // Smena. – 1956. – 26.08.
20. Nevrlý M. Ivan Franko – ukrajinský básník revolucionář. Zivot a dílo. – Praha, 1952.
21. Noge J. Výber z rozprávok I. Franka // Kulturny život. – 1952. – 22.XI.
22. [Red.] Naša veda veĺa dlhuje dielu Ivana Franka. – Pravda. – 1956. – 30.05.
23. Rypáček K.V. Moje spomienky na Ivana Franka // Z dejín československo-ukrajinských vzŧahov. – Bratislava, 1957.
24. Siracký A. Za ďаlšіе uplatnovanie a prehlbovanie československo-ukrajinsých vzŧahov // Z dejín československo-
ukrajinských vzŧahov. – Bratislava, 1957.
25. Šuravśka I. I. Franko – kritik českej literatury // Z dejín československo-ukrajinských vzŧahov. – Bratislava, 1957.
26. Zemberova V. Suvislosti historickej prozy Ivana Franka a Jegeho // Slavica Slovaca. – 1986. – 4.
Отримано 24.04.2007 р. м. Братислава, Словаччина
Галина Сабат
ПРО СВИНЮ, ЗВІРЯЧИЙ ПАРЛАМЕНТ І ВСТИДЛИВУ ОПОЗИЦІЮ:
САТИРИЧНО-ПОЛІТИЧНІ КАЗКИ ІВАНА ФРАНКА
У статті розглядаються художні особливості сатирично-політичних казок письменника. Висвітлюється
семантика алегоричних образів, жанрові, сюжетно-композиційні й наративні риси творів. З’ясовано
соціально-політичну спрямованість казок.
Ключові слова: алегорія, памфлет, підтекст, символіка, фольклорна традиція.
Halyna Sabat. About the pig, the bestial parliament, and the diffi dent opposition: Satire and politics in
Ivan Franko’s tales
The paper analyses the satirical and political components of Ivan Franko’s tales. The author elucidates the
semantics of allegories, plot, composition, narration, and genre of the tales, thus showing their sociopolitical
charge.
Key words: allegory, pamphlet, subtext, symbol, folkloric tradition.
До сатирично-політичних казок І. Франка належать “Свиня”, “Звірячий
бюджет”, “Опозиція”, “Казка про Добробит” та інші. Це гострі відгуки на
проблеми Франкового сьогодення, спрямовані на розвінчування політичних
|