Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14259 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток / С.Б. Руденко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 15. — С. 292-304. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860254134044721152 |
|---|---|
| author | Руденко, С.Б. |
| author_facet | Руденко, С.Б. |
| citation_txt | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток / С.Б. Руденко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 15. — С. 292-304. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:46:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
292
26. Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М. Вказана праця. – С. 207.
27. Хроника Титмара Мерзебургского // Латиноязычные источники по исто-
рии Древней Руси: Германия: IX – первая половина XII в. / Сост. пер., коммент
М. Б. Свердлова. – М.; Л., 1989. – С. 69.
28. Kдmpfer F. Neue Ergebnisse und neue Probleme bei der Erfoschung der profanen
Fresken in der Kiever Sophienkirche // Jahrbьcher fьr Geschichte Osteuropas. – 1992. –
40. – H. 1. – S. 87–88.
29. Diez E, Demus O. Byzantine Mozaics in Greece. Hosios Lucas and Daphni. –
Cambridge Mass., 1931. – P. 84, 98; Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца X –
начала XII в. Византийское наследие и становление самостоятельной традиции. – М.,
1987. – С. 176–177 Лазарев В.Н. Мозаики Софии Киевской. – М., 1960. – С. 154–155;
Він же. История византийской живописи. – М., 1986. – С. 77.
30. Іоаннесян О. Зодчество Давньої Русі від Десятинної церкви до монгольської
навали (традиції, зв’язки, розвиток) // Церква Богородиці Десятинна в Києві:
До 1000-ліття освячення. – К., 1996. – С. 37.
31. Айналов Д.В. К вопросу о строительной деятельности св. Владимира //
Сборник в память святого и равноапостольного князя Владимира. – петроград, 1917.
– С. 26–28.
32. Демус О. Мозаики византийских храмов. – М., 2001. – С. 103–105.
33. Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М. Вказана праця. – С. 210.
34. Там само. – С. 211.
35. Там само.
36. Приселков М.Д. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси:
X–XII в. – Спб., 1913. – С. 77, 84.
37. Honigmann E. Studies in Slavic Church History. A. The Foundation of the Russian
Metropolitan Church according to Greek Sources // Byzantion. – Bruxelles, 1944/45. –
Vol. 17. – P. 128–182, 142–148.
38. Див.: Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси X–XIII вв. – М.,
1989. – С. 23–29.
С.Б. РУДенКО
Про класифікацію матеріальних історико-
культурних пам’яток
проблема класифікації матеріальних історико-культурних
пам’яток є однією з найбільш складних і актуальних. Класифікація
– це система супідрядних понять, яка відображає зв’язки між
ними. поняття позначають певні явища об’єктивної реальності.
Класифікація дозволяє з’ясувати та уточнити зв’язки між явищами
об’єктивної реальності у процесі її наукового пізнання. правильно
складена класифікація є орієнтиром у дослідницькій діяльності,
є основою для узагальнюючих висновків і прогнозів [12–13]. Для
оптимізації фундаментальних досліджень у галузі матеріальної
історико-культурної спадщини вкрай необхідною є формулювання
класифікації її складових. недостатня розробка класифікацій-
ної проблематики гальмує розвиток пам’яткознавчих дисциплін
293
(музеєзнавства, бібліотечного пам’яткознавства, архівознавства,
пам’яткознавства нерухомих пам’яток). Суперечність, що зумовлює
актуальність дослідження полягає у недостатності наявних розробок,
присвячених класифікації матеріальної історико-культурної спадщи-
ни – з одного боку, та необхідності зазначених розробок із огляду
на розвиток фундаментальних, прикладних досліджень і практичної
сфери, пов’язаної з історико-культурними пам’ятками – з іншого.
Матеріальна історико-культурна спадщина як цілісне явище
представлена у різних проявах. Тому, класифікації пам’яток, як пра-
вило, здійснюються в контексті дослідницьких областей, пов’язаних
із певними проявами пам’ятки як соціокультурного явища, напри-
клад, класифікації музейних пам’яток, нерухомих пам’яток тощо.
Класифікації поділяються на штучні та природні. Штучні класифіка-
ції слугують певній дослідницькій, практичній тощо меті. природні
класифікації відображають сутнісні взаємозв’язки між явищами чи
проявами певних явищ. природні класифікації дозволяють оптимі-
зувати пізнання необхідної частини об’єктивної реальності. Відтак,
виходячи з наведеного, одним із основних завдань наукової галузі
є класифікація явищ, що входять до її гносеологічної області.
природна класифікація матеріальних пам’яток має відображати
сутнісні зв’язки між елементами (проявами) цілісного явища матері-
альної історико-культурної спадщини, – тож, проблема класифікації
пам’яток може бути зведена до проблеми класифікації їх різновидів.
Спроби класифікації пам’ятки як цілісного явища здійснювали-
ся різного часу В.В. Дубровським, Ж.А. Рів’єром, п.В. Боярським,
С.З. Зарембою. Однак, погляди зазначених дослідників мали здебіль-
шого інтуїтивних характер і потребують детального аналізу, обґрун-
тування достовірних положень їх концепцій.
До невирішеної частини проблеми належить відсутність
обґрунтованої природної класифікації матеріальних пам’яток як
цілісного явища.
Метою даного дослідження є формулювання природної класи-
фікації матеріальних історико-культурних пам’яток, у основі якої
лежать сутнісні зв’язки між її об’єктивними проявами (різновидами).
Одним із перших (у 1927 р.) класифікацію пам’яток сформу-
лював відомий українськиї історик і музейник В.В Дубровський.
Він виокремлював «музейні» та «позамузейні» пам’ятки [4–6],
тобто фактично розподіляв матеріальну історико-культурну спад-
щину на рухому та нерухому. Окремо дослідник звертав увагу на
архівні пам’ятки [4, с. 68], які, очевидно, як і музейні необхідно,
на його думку, віднести до рухомих пам’яток. нерухомі пам’ятки,
294
науковець розподіляв на: 1) передісторичні або археологічні; 2)
будівельні чи архітектурні; 3) меморіальні; 4) історико-культурні
заповідники [6]. Розмежування рухомих та нерухомих пам’яток на
даний момент є загальновизнаним, є фундаментальним для наукових
досліджень матеріальної історико-культурної спадщини; вживається
в пам’яткознавчій діяльності, музейній справі, юридичній сфері
тощо. Зрештою, класифікація, запропонована В.В. Дубровським,
значно вплинула на розвиток пам’яткознавчих дисциплін. Але вона
не була обґрунтована. Деталізація різновидів нерухомої спадщини не
узгоджена з конкретними критеріями.
Французький дослідник Ж.А. Рів’єр розподіляв «музейні доку-
менти» на «первинні», «вторинні» та «бібліотечні». В межах «пер-
винних» науковець виокремлював рухомі та нерухомі «документи»
[2, с. 136–137]. Для Ж.А. Рів’єра характерне досить широке розумін-
ня музейності, оскільки дослідник розробляв концепцію «екомузею»
– специфічного засобу просторового матеріально-духовного збережен-
ня та розвитку культури в системі «людина–природа–артефакти».
Саме в такий спосіб був зафіксований у класифікації Ж.А. Рів’єра
фундаментальний розподіл пам’яток на рухомі та нерухомі. Водночас,
концепція французького науковця містить термінологічні недоліки.
Використаний ним термін «музейний документ» слід вважати не
досить влучним. Розширення змісту поняття «музей» веде до плу-
танини та протиріччя між усталеною та новою дефініцією музею.
Використання терміну «документ» впливає на точність визначення
поняття «музейний документ», оскільки серед документознавців на
даний момент не існує єдності щодо визначення терміну «документ».
Дослідник п.В. Боярський зазначав, що «необхідною є розробка
цілісного підходу до проблем вивчення, збереження та використання
«рухомих» та «нерухомих» пам’яток…» [1, с. 38]. Учений визнає
розподіл пам’яток на рухомі (рухомі пам’ятки дослідник фактич-
но ототожнював із музейними пам’ятками, хоча поняття рухомої
спадщини є ширшим за змістом) і нерухомі. проте, створена ним
класифікація базувалася на принципах, що відображали авторське
бачення пам’ятки як культурного феномену. Класифікацію пам’яток
науковець здійснює з точки зору: 1) технологічних характеристик;
2) рівня збереженості матеріальної основи пам’ятки як запоруки
автентичності; 3) регіональної значущості [1, с. 38]. наведені підходи
до класифікації відображали відповідно: 1) концепцію вченого, згідно
з якою «пам’ятки історії та культури є матеріальними об’єктами,
що відображають специфіку, характер та цілепокладання не лише
різноманітних технологій, але й загальної технологічної діяльності
295
людського суспільства в його історичному розвитку…» [1, с. 46];
2) особливості практичної пам’яткознавчої діяльності; 3) вплив
чинного на той час пам’яткоохоронного законодавства. Розроблена
п.В. Боярським класифікація в подальшому не знайшла підтримки,
адже інтерпретація пам’яток ґрунтується не лише на технологічних
характеристиках. Відповідне тлумачення музейних пам’яток дозво-
ляє використовувати їх в якості джерел різноманітної інформації,
пов’язаними з різними подіями, соціокультурними сферами, особами
тощо. п.В. Боярський виокремлює законсервовані, відреставровані
та реконструйовані пам’ятки («новоділи»). Однією з базових власти-
востей матеріальних історико-культурних пам’яток є їх автентичність
як запорука об’єктивності даних які репрезентує пам’ятка, в резуль-
таті інтерпретації яких виробляється історико-культурна інформація.
Відтак, недоцільним є включення до класифікації пам’яток «ново-
ділів». Виокремлення законсервованих і відреставрованих пам’яток
не відбиває сутнісних характеристик явища матеріальної історико-
культурної спадщини. Розподіл пам’яток відповідно до регіонального
значення відображає лише одну зі сторін аксіологічного ставлення до
пам’яток, до того ж – юридично оформленого.
Відповідно до поглядів С.З. Заремби, «виправданим є поділ
пам’яток на нерухомі та рухомі» [10, с. 9]. До нерухомих пам’яток
український учений відносив «пам’ятки архітектури та містобуду-
вання, монументального мистецтва, історії, археології, некрополі,
які знаходяться просто неба». Рухомі пам’ятки науковець визначав
як «музейні експонати, зокрема, твори мистецтва, документальні
пам’ятки, книжкові видання». В цілому, всі пам’ятки С.З. Заремба
розподіляв чотири види: 1) історії; 2) археології; 3) містобудування
і архітектури; 4) мистецтва. недоцільним, на думку вченого, було
виокремлення документальних пам’яток, пам’яток науки і техніки,
етнографії, книгознавства, зброярства, нумізматики, боністики, сфра-
гістики, іконографії тощо [10, с. 9]. Слід розуміти, що С.З. Заремба
(як і п.В. Боярський) вважав некоректним розподіл пам’яток за
дослідницькими областями, джерельною базою або за предметом
дослідження яких виступає певний різновид пам’яток. незважаючи
на це, на сучасному етапі виокремлення, наприклад, пам’яток
науки і техніки науково обґрунтоване [3] і затверджене юридично
[7]. необхідно зазначити, що з дослідницькою метою виокремлення
пам’яток за характером інформації, яка в них міститься, цілком
допустиме. проте, в даному випадку мова йде про штучну класи-
фікацію, яка не відбиває сутнісних характеристик пам’яток, на що
й звертав увагу С.З. Заремба.
296
У результаті аналізу зазначених праць слід зробити висновок,
що дослідники солідарні щодо необхідності розподілу матеріальної
історико-культурної спадщини на 2 класи – рухомих і нерухомих
пам’яток. Разом із цим, слід констатувати, що зазначена інтуїтивно
вироблена класифікація є теоретично необґрунтованою. Виходячи
з цього, необхідно сформулювати теоретичні засади розмежування
рухомої та нерухомої історико-культурної спадщини.
Життєдіяльність людини пов’язана із задоволенням матеріаль-
них і духовних потреб. Зазначені потреби реалізуються в освоєному
людиною просторі. Його матеріально-перетворююче «олюднення»
має кілька вимірів: 1) людина використовує простір для оптимізації
задоволення своїх потреб; 2) простір «диктує» людині умови, під які
необхідно пристосовуватися при задоволенні потреб; 3) нівелювання
просторових умов, за допомогою транспортування предметів, необхід-
них для задоволення потреб. Зрештою, людина використовує стаціо-
нарні та мобільні об’єкти (як артефакти, так і природного походжен-
ня). Таким чином, окреслена специфіка матеріально-перетворюючої
діяльності людини, що має на меті задоволення матеріально-
духовних потреб, зумовлює фундаментальний розподіл пам’яток на
рухомі та нерухомі. пам’ятки можуть бути представлені будь-якими
стаціонарними та мобільними об’єктами, що можуть відображати
процес освоєння людей у світі як елементи цього процесу.
Матеріальна історико-культурна пам’ятка є системним явищем,
ознаками якого є цілісність і розчленованість [14]. Цілісність прояв-
ляється у специфічних закономірностях функціонування і розвитку
системи, що у випадку з історико-культурними пам’ятками підпо-
рядковане виконанню функції накопичення, збереження та переда-
чі соціально значимої історико-культурної інформації. Специфіка
зазначених джерел інформації полягає в тому, що вони є матеріалі-
зованим результатом освоєння людей у світі, опредметненою куль-
турою. Збереження й використання лише одного з класів пам’яток
(наприклад, виключно рухомих пам’яток) не може задовольнити
інформаційних потреб суспільства, оскільки обмежує різноманіття
«предметів культури». Відтак, розчленованість системи матеріальної
історико-культурної пам’ятки зумовлена предметною різноманітніс-
тю «олюднення світу», опосередковану простором і часом.
Мобільні об’єкти в процесі свого використання набувають різних
зв’язків у об’єктивній реальності, які є досить гнучкими і можуть
змінюватися. Їх практичне призначення передбачає переміщення
у просторі. Тому вилучення мобільного предмету із середовища побу-
тування (за умови фіксації інформації про історію його побутуван-
297
ня) не позначається на автентичності самого предмета. Стаціонарні
об’єкти пов’язані з конкретним природно-антропогенним серед-
овищем. Кардинальна зміна історично обумовленого, «генетичного»
середовища стаціонарного об’єкта – або його вилучення із нього
– спотворює автентичність об’єкта, а значить – зменшує вірогід-
ність об’єктивної інтерпретації. Отже, розподіл пам’яток на рухомі
та нерухомі безпосередньо пов’язаний з їх фундаментальною влас-
тивістю автентичності.
необхідно дати визначення обом указаним базовим класам
матеріальної історико-культурної спадщини. Нерухомі пам’ятки
– це автентичні джерела соціально значимої історико-культурної
інформації, представлені топографічно визначеними фрагментами
актуального оточуючого простору, що відображають процес про-
сторового матеріально-духовного освоєння людиною природного
середовища. Рухомі пам’ятки – це автентичні джерела соціально
значимої історико-культурної інформації, представлені мобіль-
ними об’єктами, що відображають процес матеріально-духовного
освоєння людьми світу.
певні проблеми класифікації матеріальної історико-культурної
спадщини виникають на рівні видової деталізації класів пам’яток.
Учені-пам’яткознавці, визначаючи різновиди нерухомих пам’яток,
традиційно беруть за основу класифікацію, зафіксовану в законо-
давстві. З 1978 р. класифікація пам’яток була закріплена в Законі
Української РСР «про охорону та використання пам’яток історії
та культури» [8]. Цей закон фактично мав на меті правове регулю-
вання сфери, пов’язаної з нерухомими пам’ятками, проте, у базо-
вих визначеннях і класифікації, наведених у даному нормативно-
правовому акті, рухома та нерухома спадщина були формально
об’єднані. В 2000 р. набув чинності Закон України «про охорону
культурної спадщини» [7], який уточнював класифікацію попере-
днього законодавчого акту. Відповідно до чинного законодавства
об’єкти культурної спадщини за типами поділяються на: споруди
(витвори), комплекси (ансамблі) та визначні місця.
Використання юридичної термінології в науковій сфері не
є цілком коректним – з огляду на особливості зазначених галузей
суспільної діяльності. Метою законодавчого акту є окреслення та кон-
кретизація всієї множини нерухомих історико-культурних об’єктів
із метою оптимізації правового регулювання відповідної сфери,
нехтуючи (якщо це заважає досягненню юридичної мети) науковими
засадами побудови класифікації. натомість, наукова класифіка-
298
ція (природна) має відображати об’єктивні відношення понять, що
абстрактно позначають конкретні явища об’єктивної реальності.
необхідно проаналізувати наведену класифікацію з наукової
точки зору. Специфічною ознакою нерухомих пам’яток є їх зв’язок
з історично сформованим природно-антропогенним середовищем.
під час класифікації нерухомих пам’яток необхідно брати до уваги
їх просторово-територіальні координати. Уточнивши класифіка-
цію об’єктів культурної спадщини за типами, зафіксовану в Законі
України «про охорону культурної спадщини», слід виокремити
наступні класифікаційні одиниці нерухомої історико-культурної
спадщини: 1) окремі пам’ятки та визначні місця; 2) комплекси
(ансамблі) пам’яток; 3) історико-культурні ареали, ландшафти;
4) історико-культурні населені місця. Дана класифікація може бути
використана на практиці, сприяючи комплексному збереженню неру-
хомих історико-культурних пам’яток.
Окремі пам’ятки та визначні місця представлені топографіч-
но визначеними окремими стаціонарними об’єктами та територіями
(найменша структурна класифікаційна одиниця нерухомої історико-
культурної спадщини). Комплекси (ансамблі) пам’яток – це топо-
графічно визначені сукупності стаціонарних об’єктів, що утворюють
єдине ціле з утилітарної, мистецької, виробничої, оборонної, побутової
тощо точки зору. Історико-культурні ареали – топографічно визна-
чені сукупності комплексів (ансамблів) пам’яток, в основі якої лежить
традиційний характер історико-культурного природно-антропогенного
середовища (успадкована від попередніх поколінь історично сформована
об’ємно-просторова структура певної території). Історико-культурний
ландшафт являє собою топографічно визначене традиційне природне
«тло», що «супроводжує» процес просторового освоєння людьми світу.
Історико-культурні населені місця – це території, представлені кіль-
кома історико-культурними ареалами та ландшафтами, що утворюють
населений пункт. наведена класифікація поширюється також на руїни
давніх міст, археологічні об’єкти тощо.
У Законі України «про охорону культурної спадщини» об’єкти
культурної спадщини розподіляються за видами на: 1) археологічні;
2) історичні; 3) об’єкти монументального мистецтва; 4) об’єкти архі-
тектури та містобудування; 5) об’єкти садово-паркового мистецтва;
6) ландшафтні; 7) об’єкти науки і техніки Деякі вчені пропонують
окремо виділити в межах наведеної класифікації некрополістичні
об’єкти культурної спадщини [див.: 11].
У зазначеному нормативно-правовому акті не роз’яснено засади
класифікації нерухомих пам’яток за видами. Аналіз даної класифі-
299
кації, дозволяє наступним чином окреслити її засади: 1) соціальна
значимість об’єкта для конкретної сфери суспільної діяльності;
2) здатність виступати в якості матеріального втілення соціальної
пам’яті про важливі історико-культурні факти, події, процеси,
особи; 3) форми антропогенного перетворення природного простору.
Дана класифікація фактично відображає аксіологічне ставлення до
пам’яток. За своєю сутністю дана класифікація є штучною. В Законі
України «про охорону культурної спадщини», розрізняється археоло-
гічна, історична, мистецька, архітектурна цінність тощо [7].
наведена класифікація з успіхом застосовуються в пам’яткознавчій
діяльності, зокрема, під час виявлення об’єктів культурної спадщини.
Так, певна будівля, з архітектурної точки зору може бути позбавлена
цінності, з огляду, наприклад, на типовість її проекту. проте, якщо
дана будівля пов’язана з історичною подією або історичною постат-
тю, вона набуває певної історико-культурна значущості. Важливо
зазначити, що деякі об’єкти (наприклад, Софія Київська) одночасно
належать до кількох видів пам’яток, що створює складнощі при
їх класифікації. незважаючи на певні теоретичні недоліки видової
класифікації нерухомих пам’яток, зафіксованої в Законі України
«про охорону культурної спадщини», пам’яткознавча практика
підтвердила правомірність її існування.
проблема класифікації рухомих пам’яток розроблена недостат-
ньо. С.З. Заремба, наприклад, відносив до рухомих пам’яток лише
«музейні експонати». Дослідник розглядав музеї, архіви та бібліоте-
ки як складові системи інформаційного пам’яткознавства [9, с. 124],
розуміючи, що поняття рухомої пам’ятки є ширшим за змістом.
Окрім того, С.З. Заремба фактично започаткував інституційний
підхід до класифікації рухомих пам’яток, але не розвинув його.
Для ефективного інформаційного використання рухомих пам’яток
доцільним є їх накопичення в межах специфічних інформаційно-
комунікаційної систем. Функціонування зазначених систем забезпе-
чується відповідними інформаційними інститутами. Рухомі пам’ятки
можуть бути предметом діяльності трьох інформаційних інститутів:
1) музею; 2) архіву; 3) бібліотеки. Слід уточнити, що в даному
випадку мова йде про музей у класичному його розумінні (тобто
пов’язаний саме з автентичними об’єктами, що відображають
історико-культурний розвиток), під яке не підпадають, наприклад,
музеї воскових фігур, музеї, присвячені літературним персонажам
тощо. Музейний інформаційний інститут покликаний здійснювати
практичну діяльність у наступних напрямах: 1) збереження музей-
них пам’яток; 2) комплектування фондів; 2) науково-фондова робота;
300
3) науково-дослідна робота; 4) експозиційна діяльність; 5) масо-
ва робота (освітньо-виховна, науково-просвітня, пропагандистсько-
ідеологічна). З рухомими пам’ятками пов’язані архівні установи,
що містять архівні пам’ятки – документи національного архівного
фонду України. Функції бібліотеки в найменшій мірі співпадають
із функціями музейних і архівних закладів, проте, в її фондах можуть
перебувати книжкові пам’ятки, які мають специфічні особливості,
що слід враховувати в межах практичної бібліотечної діяльності.
Кожний із окреслених інформаційних інститутів має свою специ-
фіку. Музейною пам’яткою може бути будь-який мобільний автентич-
ний предмет, придатний для тривалого зберігання, який може допо-
внити музейну інформаційну систему відповідно до профілю закладу.
Музейна інформаційно-комунікаційна система являє собою сукуп-
ність музейних пам’яток, що мають на меті в матеріалізованій формі
цілісно відобразити певне соціокультурне або природне явище в його
предметній різноманітності. Для реалізації зазначеної мети вико-
ристовуються музейні комунікаційні засоби (насамперед, експозиції
та виставки, що передбачають науково обґрунтовану інтерпретацію
експонатів). Архів, комплектуючись документами, що мають певне
історико-культурне значення, покликаний відобразити соціально зна-
чимі аспекти офіційно-документальної складової процесу освоєння
людей у світі, згідно з профілем архівної установи. предметом діяль-
ності бібліотечних закладів, пов’язаних із історико-культурною спад-
щиною, є видання, якими традиційно комплектується бібліотека.
Таким чином, рухомі пам’ятки поділяються на музейні, архівні
та бібліотечні. інформаційне використання рухомих пам’яток поза
зазначеними інфраструктурами є неефективним. Критерієм відне-
сення рухомих пам’яток до певного виду є їх включення до музейної
інформаційно-комунікаційної системи або використання із застосу-
ванням музейних комунікаційних засобів. Деякі рухомі пам’ятки
можуть бути одночасно інтегровані до кожної з трьох окреслених
інформаційно-комунікаційних систем (наприклад, книги). Рухомі
пам’ятки, первинне призначення яких не пов’язане із поширенням
у часі та просторі певної інформації, зафіксованої із застосуванням
знакових систем, можуть бути використані виключно в межах музей-
ного інформаційного інституту. Водночас, музейні заклади допо-
внюють архівні установи, оскільки існує значна кількість джерел,
що являють собою конкретно-змістову форму втілення інформації
(інформація на яких зафіксована у знаковій, аудіовізуальній, мульти-
медійній формі), які не відображають офіційну сторону життя людей,
тому, як правило, не є предметом комплектування архівних установ.
301
Детальна класифікація в межах окреслених різновидів рухомої
історико-культурної спадщини здійснюється відповідно до специ-
фіки практичної діяльності відповідних інформаційних інститутів,
а також згідно з класифікаціями об’єктів відповідно до їх первин-
ного призначення. найбільш складною є класифікація музейних
пам’яток, з огляду на їх значну предметну різноманітність.
Класифікацію матеріальної історико-культурної спадщини
можна представити у вигляді двох схем, одна із яких відображає
традиційну видову класифікацію нерухомих пам’яток
Для матеріальних історико-культурних пам’яток характерною
є «міжвидова мобільність». нерухомі пам’ятки можуть бути транс-
формовані в музейні предмети (елементи архітектурних будівель,
монументальні твори мистецтва, надгробки). при цьому, слід під-
креслити, що з вилученням нерухомої пам’ятки з історично чітко
зафіксованого географічного середовища, вона перестає бути неру-
хомою. Матеріальні об’єкти, мобільні за своєю сутністю (наприклад,
військова техніка), можуть використовуватися як нерухомі пам’ятки
(пам’ятники на честь історичних подій). Рухомі пам’ятки, що скла-
дають внутрішнє середовище нерухомої пам’ятки (наприклад, меблі)
є її складовими та не можуть бути віднесені до рухомих пам’яток,
хоча потенційно, можуть ввійти до складу музейної інформаційно-
комунікаційної системи.
Для розуміння класифікації матеріальних історико-культурних
пам’яток слід розглянути поняття «музей просто неба». Дане понят-
тя зазвичай ототожнюється зі скансенами – експозиціями «просто
302
неба» зразків архітектурних будівель (зазвичай, етнографічного
характеру), вилучених із генетичного середовища. проте, понят-
тя «музеї просто неба» є ширшим за поняття «скансен», оскільки
може бути пов’язане як із нерухомими за сутністю пам’ятками, так
і з мобільними об’єктами, що за певних обставин (наприклад значні
розміри) не можуть бути експоновані в приміщенні (наприклад, екс-
позиції військової техніки). Специфіка зазначеного типу музейних
закладів полягає у тому, що: 1) нерухомі пам’ятки, після вилучен-
ня із генетичного середовища перетворюються на рухомі пам’ятки
та використовуються як музейні пам’ятки; 2) комплекс пам’яток
«музею просто неба» набуває ознак нерухомої пам’ятки, оскільки
є стаціонарним утворенням на певній території, яка уподібнюється до
музейної будівлі. Останню рису «музеїв просто неба» необхідно врахо-
вувати при забудові прилеглих територій аби уникнути викривлення
сприйняття його пам’яток. Як і у випадку з нерухомими пам’ятками,
недопустимим є перенесення «музею просто неба» в інше місце.
Таким чином, матеріальна історико-культурна пам’ятка
є доцільно збереженим об’єктом, що відображає процес матеріально-
духовного освоєння людей у світі, одночасно виступаючи в якості
елемента даного освоєння. природна класифікація матеріальної
історико-культурної спадщини має базуватися на сутнісних зв’язках
між її об’єктивними проявами (різновидами). Сутнісні зв’язки різно-
видів пам’яток пов’язані з особливостями матеріально-перетворюючої
діяльності людини (мобільність і стаціонарність об’єктів) та фунда-
ментальної властивості пам’ятки як феномену культури – автен-
303
тичності (онтологічний зв’язок з історико-культурною дійсністю,
яку пам’ятка відображає). Відтак, доцільним є розподіл пам’яток
на рухомі та нерухомі.
Специфіка рухомих пам’яток створює передумови для їх вико-
ристання в межах певних інформаційно-комунікаційних систем.
Функціонування зазначених систем забезпечується відповідни-
ми інформаційними інститутами – музеєм, архівом, бібліотекою.
Тож, доцільно розподілити рухомі пам’ятки відповідно до інституціо-
нального критерію на музейні, архівні та бібліотечні пам’ятки.
Для українського пам’яткознавства традиційною є класифікація
нерухомих пам’яток узгоджена (з певними уточненнями) з чин-
ним законодавством. В її сонові лежить аксіологічне ставлення до
пам’яток як джерел різноманітної історико-культурної інформації.
Зазначена класифікація є штучною, проте, практика підтвердила
доцільність її використання.
Виходячи з просторової специфіки нерухомих пам’яток, що
проявляється у зв’язку з конкретним, топографічно визначеним
середовищем, доцільним є розподіл нерухомих пам’яток на: 1) окре-
мі пам’ятки та визначні місця; 2) комплекси (ансамблі) пам’яток;
3) історико-культурні ареали, ландшафти; 4) історико-культурні
населені місця.
перспективною є подальша розробка означеної в даному дослі-
дженні проблематики, особливо щодо формулювання детальної класи-
фікації в межах трьох базових видів рухомих пам’яток. Дослідження
в зазначеному напрямі мають значне фундаментальне і прикладне
значення, оскільки деталізація класифікації створює необхідні пере-
думови для уточнення поняття рухомої пам’ятки.
1. Боярский П.В. Введение в памятниковедение. – М., 1990. – 218 с.
2. Вайдахер Ф. Загальна музеологія. – Львів, 2005. – 632 с.
3. Гріффен Л.О., Константинов В.О. Український технічний музей. – ніжин:
«Видавництво «Аспект-поліграф», 2008. – 172 с.
4. Дубровський В.В. історично-культурні заповідники та пам’ятки України. –
Х.: Держвидав України, 1930. – 76 с.
5. Дубровський В.В. Музеї і пам’ятки природи й культури на Україні //
енциклопедія Українознавства. Загальна частина. перевидання в Україні / інститут
Української археографії. – К., 1995. – С. 1018–1027.
6. Дубровський В.В. Охорона пам’яток культури в УСРР (Відбиток з часопису
«Охорона пам’яток культури на Україні», Ч.1). – Х., 1927. – 11 с.
7. Закон України «про охорону культурної спадщини» / Верховна Рада України.
Офіційне видання – К., 2005. – 40 с.
8. Закон УРСР «про охорону і використання пам’яток історії та культури». –
К., 1980. – 23 с.
9. Заремба С.З. нариси з історії українського пам’яткознавства. – К., 2002. – 204 с.
304
10. Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. –
К., 1995. – 289 с.
11. Зозуля С.Ю. Створення реєстру некрополістичних пам’яток України // праці
центру пам’яткознавства. – К., 2006. – Вип. 10. – C. 205–223.
12. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М., 1975. – 720 с.
13. Советский энциклопедический словарь. 2-е изд.–М.,1983. – 1600 с.
14. Філософський словник / За ред. В.і.Шинкарука. 2–ге вид., переробл. і доп. –
К.: Голов. ред. УРе, 1986. – 800 с.
С.К. РеЦь
До питання про розміщення та похо-
дження давньоруського міста Родня
Чому невелика річка Рось дала назву спочатку державі східних
слов’ян, а потім – величезній території, яка торкається трьох океа-
нів? Що її виділяє серед інших річок, за що їй така честь?
Вирішення проблем, пов’язаних із розташуванням і похо-
дженням міста Родня, згаданого у літопису під 980 р. в гирлі Росі
[1], має концептуальне значення для історичної науки. Заслуга
Л.і. похилевича в тому, що він вперше (1864) вказав на існування
великої дельти Росі: “Деренковец, село в 12-ти верстах к северу
от Староселья, на правой стороне Роси, там, где река эта вступает
в Днепровскую долину и, отделяя к юго-востоку болотну низмен-
ность, образует дельту пространством в нескольно квадратних миль”
[2]. інша його заслуга – правильному визначенні загальної містобу-
дівної схеми великого давньоруського міста: “Два укрепления: одно
на Княжьей горе, а другое на урочище Бычак с городищем, отстоя-
щие одно от другого на 3 версты могли, быь боковыи редутами Родни
вместе є замквищами, находящимися на горах близ сел Конончи
и Хмельной. Этот объем, правда, слишком обширен для города.
но в старину города наши были вообще обширнее нынешних. Страх
нападений неприятельских не позволял основывать небольших дере-
вень, а потому все народонаселение страны теснилось в городах,
расширяя их предместьями, в середине коих обыкновенно строились
замки, куда в случае опасности спасались жители, оставляя свои
непрочные жилища в жертву огню неприятельскому. Родня поэтому
могла быть также обширным городом…” [3].
Отже, за Л.і. похилевичем, велике давньоруське місто –
це група поселень і укріплень, розосереджена на значній території.
Цю думку підтверджують дослідження п.п. Толочка: Київ Х–
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-14259 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| isbn | 966-531-142-5 |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:46:43Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Руденко, С.Б. 2010-12-17T15:03:33Z 2010-12-17T15:03:33Z 2009 Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток / С.Б. Руденко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 15. — С. 292-304. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 966-531-142-5 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14259 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток Article published earlier |
| spellingShingle | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток Руденко, С.Б. Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення |
| title | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток |
| title_full | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток |
| title_fullStr | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток |
| title_full_unstemmed | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток |
| title_short | Про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток |
| title_sort | про класифікацію матеріальних історико-культурних пам’яток |
| topic | Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення |
| topic_facet | Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14259 |
| work_keys_str_mv | AT rudenkosb proklasifíkacíûmateríalʹnihístorikokulʹturnihpamâtok |