Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр.

Стаття присвячена вивченню історії діяльності громадських пам’яткоохоронних організацій Одеської області 1945–1991 років. Розглянута історія дослідження її учасниками пам’яток археології вказаного регіону. Виявлено, що незважаючи на значні досягнення у справі охорони пам’яток історії та культури, та...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Присяжнюк, О.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Schlagworte:	Теорія, історія та історіографія пам'яткознавства
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14267
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр. / О.М. Присяжнюк // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 29-42. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860060106335453184
author	Присяжнюк, О.М.
author_facet	Присяжнюк, О.М.
citation_txt	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр. / О.М. Присяжнюк // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 29-42. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Стаття присвячена вивченню історії діяльності громадських пам’яткоохоронних організацій Одеської області 1945–1991 років. Розглянута історія дослідження її учасниками пам’яток археології вказаного регіону. Виявлено, що незважаючи на значні досягнення у справі охорони пам’яток історії та культури, така робота проводилася не завжди систематично. Проаналізована взаємодія між громадськими пам’яткоохоронними організаціями та державними органами Одещини різних рівнів. Визначено, що завдяки наполегливій праці учасників цих організацій було вивчено та досліджено багато пам’яток, зібраний і опрацьований значний масив інформації про пам’ятки історії та культури Одеської області. Статья посвящена изучению истории деятельности общественных организаций по охране памятников истории и культуры Одесской области 1945–1991 гг. Рассмотрена история исследования их участниками памятников археологии обозначенного региона. Обнаружено, что невзирая на значительные достижения в деятельности общественных организаций по охране памятников, эта работа проводилась не всегда систематически.Проанализировано взаимодействие между общественными организациями и государственными Одесской области органами разных уровней. Определенно, что благодаря настойчивому труду участников общественных организаций было изучено и исследовано много памятников, собран и обработан значительный массив информации о памятниках истории и культуры Одесской области. Article is devoted studying of history of activity of public organizations on protection of monuments of history and culture of the Odessa area in 1945–1991. The history of research is considered by public organizations Odessa region of monuments of archeology of region. It is revealed that despite of considerable achievements in activity of public organizations on protection of monuments, this work was spent not always regularly. Interaction between public organizations and state structures of different levels is analyzed. Definitely that thanks to persevering work of participants of public organizations many monuments have been studied and investigated, the considerable file of the information on monuments of history and culture of the Odessa area is collected and processed.
first_indexed	2025-12-07T17:03:49Z
format	Article
fulltext	29 О.М. ПРИСЯЖНЮК Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр. Стаття присвячена вивченню історії діяльності громадських пам’яткоохоронних організацій Одеської області 1945–1991 років. Розглянута історія дослідження її учасниками пам’яток археології вказаного регіону. Виявлено, що незважаючи на значні досягнення у справі охорони пам’яток історії та культури, така робота проводилася не завжди систематично. Проаналізована взаємодія між громадськими пам’яткоохоронними організа- ціями та державними органами Одещини різних рівнів. Визначено, що завдя- ки наполегливій праці учасників цих організацій було вивчено та досліджено багато пам’яток, зібраний і опрацьований значний масив інформації про пам’ятки історії та культури Одеської області. Серед актуальних завдань духовного відродження України невідкладно постає проблема збереження національної культурної спадщини і, зокрема, пам’яток історії та культури південно-західного регіону України – сучасної Одеської області; об’єктів, що уособлюють багатовіковий досвід, традиції, побут і культуру населення цієї території. Збереження пам’яток можливе за умови побудови системи, яка б складалася з усіх необхідних для її існуван- ня елементів, охоплювала б усі існуючі засоби та поставила б собі за мету збереження пам’яток історії та культури. Для побудови сучасної ефектив- ної системи збереження пам’яток історії та культури в указаному регіоні, досить важливим є дослідження історії виникнення та функціонування пам’яткоохоронної системи впродовж попередніх періодів історії. Одними з основних інституцій, що функціонували в цій системі за радянського часу, є громадські організації, які опікувалися охороною пам’яток. Відтак, саме їх діяльність упродовж 1945–1991 років на теренах Одеської області є визна- ченим напрямом досліджень даної розвідки. Виникнення та діяльність пам’яткоохоронних громадських організацій Одещини тісно пов’язані з діяльністю державних органів, що опікувалися охороною пам’яток на республіканському й обласних рівнях, тож у даному контексті викликає цікавість як діяльність, так і питання взаємин указаних організацій різних рівнів, кроки республіканських органів, що призвели до виникнення різних інституцій, які певним чином стосувалися питання охо- рони пам’яток Одеського регіону. Збереженням пам’яток Одещини в 1945–1991 роках, окрім державних органів із охорони пам’яток, займалися також громадські організації та заклади освіти і науки. Тому досить цікавим є питання взаємин між ними, аналіз результативності їх діяльності та домінування певної організації впро- довж указаного періоду. Першою та єдиною до другої половини 1980–х років громадською пам’яткоохоронною організацією на теренах Одеської обл. стало Добровільне товариство охорони пам’ятників історії та культури Української РСР, засно- ване згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 28 серпня 1965 р. 30 На захист охорони пам’яток історії та культури активно виступила громадськість тогочасної України. На сторінках центральної та місцевої преси, в наукових і літературно-художніх виданнях друкувалися роботи, наукові дослідження, листи вчених, архітекторів, письменників, митців, музейних працівників, краєзнавців, які гостро ставили питання, про значні втрати культурних цінностей і духовності народу внаслідок руйнування пам’яток старовини. Подібні публічні виступи мали практичні наслідки. Так, схвалюючи ініціативу відомих учених і письменників, діячів куль- тури та широкої громадськості республіки, Рада Міністрів УРСР у серпні 1965 р. прийняла постанову “Про організацію республіканського добровіль- ного Товариства охорони пам’яток історії і культури Української РСР”, яке стало одним із масових громадських організацій України. В умовах тоталіта- ризму Товариство протистояло ідеологічним догмам і зуміло врятувати сотні унікальних пам’яток, брало участь у їх реставрації, спорудженні нових мону- ментів, увічненні пам’яті тих, хто відав життя за Батьківщину. Фундатором Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, його головою став відомий державний і науковий діяч П. Тронько [1]. У грудні 1966 р. відбувся Установчий з’їзд Українського товариства охорони пам’яток історії і культури (далі – УТОПІК) на якому був затвер- джений його статут. Метою і головним завданням УТОПІК – як визначав Статут – було всебічне сприяння державній охороні культурної спадщини, широке залучення громадськості щодо збереження народних скарбів й активне використання пам’яток історичного минулого [2]. На організацію покладалася широка пропаганда збереження культурних цінностей, розробка законодавства у цій галузі, громадський контроль за охороною, використан- ням, ремонтом і реставрацією пам’яток. Подальшим кроком стало створення обласних, міських і районних організацій УТОПІК. У листопаді 1966 р. в Одесі на установчій конференції була створена Одеська обласна організація Українського товариства охорони пам’яток історії і культури (далі – Товариство), головою правління якої обрали відомого вче- ного 3. Першину. До складу правління також увійшли представники партійно- державного апарату, вчені, наукові співробітники музеїв, архівів міста й області. Члени Товариства визначили метою своєї діяльності наукове дослі- дження пам’яток історії та культури, охорону та збереження спадку минулого [3], – на території Одеської обл. знаходилося значна кількість таких об’єктів. Так, станом на 1966 р. на державному обліку тут знаходилося 1150 пам’яток, із них: 36 пам’яток архітектури, 270 – археології, 27 пам’ятників, пов’язаних із подіями ІІ Світової війни (в т.ч. 420 поховань воїнів), 21 поховання учасників революційного руху 1917–1920 років, 5 бюстів, 196 пам’ятників В. Леніну та радянським діячам, 104 меморіальні дошки [4]. Одним із напрямів роботи Товариства стало залучення широкої гро- мадськості до справи охорони та збереження пам’яток, що мали наукову, історичну, культурну та художню цінність; до вивчення та популяризації пам’яток історії, археології, архітектури, монументального мистецтва тощо. 31 Значну роботу проводило Товариство й у справі спорудження нових пам’яток (пам’ятників), а також реставрації вже існуючих. Так, за сприяння Товариства на Одещині до кінця 60–х років були споруджені 37 пам’ятників, упорядко- вано 420 братських могил, 25 меморіальних дошок увічнили пам’ять героїв ІІ Світової війни: визволенню Одещини присвячені пам’ятники маршалу С. Тимошенку в с. Фурманівка Кілійського району, полковнику С. Артемінку в с. Малинівка Іванівського району [5] тощо. Вздовж головного рубежу обо- рони міста в 1941 р., який становив 60–ти кілометрову дугу, було створено комплекс пам’ятників на честь його захисників. До 20–ї річниці перемоги в ІІ Світовій війні на Одещині були приведені до ладу могили радянських воїнів і партизан, які загинули під час війни. На місця воєнних дій були встановлені монументи, пам’ятні знаки, меморіальні дошки. До 25–річчя звільнення Одеси від нацистів був відкритий музей “Партизанська слава” в с. Нерубайське. Загалом, у селах Одеської області на братських могилах радянських воїнів були встановлені 40 монументів [6]. Члени Товариства брали участь у розробці перспективних планів щодо спорудження та реставрації історико-революційних пам’ятників у м. Одесі та на території області, в обговоренні проектів пам’ятника місту-герою Одесі, гербу міста й області, надавали науково-методичні консультації у проектуванні й спорудженні “Поясу Слави” – пам’ятників на місцях обо- рони Одеси в 1941 р. Спільно з науковими співробітниками Одеського історико-краєзнавчого музею члени Товариства брали участь в уточненні історичних місць, боїв тощо, а також у розробці пам’ятки народним музеям щодо охорони пам’яток історії та культури. Питання щодо охорони пам’яток, їх популяризації систематично обговорювалися на засіданнях секції гро- мадської ради цього музею, семінарах працівників народних музеїв і на науково-практичних конференціях співробітників музеїв Одеси та праців- ників міських і районних відділів культури. Члени Товариства виїжджали у райони області для проведення методичних нарад, брали участь у кущових семінарах керівників народних музеїв і краєзнавчого активу. Так, у 1967 р. за допомогою Н. Голубенка, В. Загоруйка, К. Куценка, М. Пустовойтенка були створені музеї історії Березівського, Ширяєвського районів, надана допомога у створенні народних музеїв у Ізмаїльському, Білгород-Дністровському райо- нах, народного музею партизанської слави у Нерубайських катакомбах тощо. В межах підготовки до відкриття пам’ятника “Повстання на броненосці “Потьомкін” науковими співробітниками Одеського історико-краєзнавчого музею була здійснена значна робота щодо роз’яснення експозиції екскур- сантам, а також у справі організації фотовиставки “60 років постання на бро- неносці “Потьомкін” [7]. Одеська обласна організація УТОПІК систематично видавала про- спекти, розробляла екскурсійні маршрути, цикли лекцій, організовувала їх читання; проводила екскурсії Одесою, у Нерубайські катакомби, де під час ІІ Світової війни перебували партизани та підпільники; проводила значну пропагандистську роботу серед населення міст і сіл області. Однією з форм пам’яткоохоронної діяльності Товариства став громадський контроль за охо- 32 роною, використанням, ремонтом і реставрацією пам’яток незалежно від їх відомчого підпорядкування. Товариством розроблялися заходи та рекомен- дації щодо ремонту, реставрації й консервації пам’яток, обговорення проек- тів забудови і безпосередньо забудови населених пунктів, також Товариство активно сприяло створенню місцевих народних краєзнавчих і меморіальних музеїв тощо [8]. Краєзнавчий актив, який створювався при народних музеях Одеської області був важливою складовою діяльності Товариства у пам’яткоохоронній справі охорони. Постійно зростала кількість як самих організацій, так і кіль- кість членів Товариства. Так, у 1970 р. в області діяло 2053 організації, які нараховували 110 тис. осіб, у 1976 р. – 3034 організації (591308 осіб), у 1983 р. – 3125 організацій (808264 осіб) [9]. Аналіз архівних документів свідчить, що очолювали міські та районні, організації відомі діячі місцевого краєзнавчого руху: краєзнавці-аматори, історики-краєзнавці, директори музеїв, – всі вони вивчали історію краю, досліджували пам’ятки та займалися пропагандою. У 1970–х роках Одеською обласною організацією УТОПІК спільно з одеськими музеями був виданий “Каталог пам’ятників історії та культури області”, складено карту розташування пам’ятників культури на території області, підготовлене рішення міського виконавчого комітету про вста- новлення мармурових меморіальних дошок із бронзовими барельєфами на будинках, де жили та працювали в Одесі відомі партійні та радянські діячі (В. Ленін, В. Воровський, Ж. Лябурб й інші), а також були внесені пропозиції щодо поступової заміни 32 меморіальних дошок, установлених на теренах Одещини на честь революційних і військових діячів, а також видатних поста- тей науки та культури [10]. Підвищенню ефективності роботи Товариства сприяло створення в 1960–х роках при його правлінні кілької секцій, серед яких активно працю- вали: секція історико-революційних пам’ятників (голова М. Пустовойтенко), військово-патриотична секція (голова І. Сопот), секція археологічних пам’ятників (голова І. Черняков), секція архітектурних пам’ятників (голова С. Сержантов), секція пам’ятників мистецтва (голова І. Козирода), секція популяризації пам’ятників (голова Л. Шумакова) [11]. Упродовж наступного десятиріччя кількість секцій зросла до десяти. Їх – як і раніше – очолювали відомі вчені, історики-краєзнавці А. Бачинський, А. Загинайло, О. Виходець, почесний член Одеської обласної організації УТОПІК Є. Запорожченко й інші. Кожна з секцій мала завдання щодо виявлення та збереження пам’яток, покладаючись у їх здійсненні, насамперед, на свій актив. Так, археоло- гічною секцією були складені рекомендації та план створення “Білгород- Дністровського архітектурно-археологічного заповідника”, розроблені захо- ди з консервації та реставрації Білгород-Дністровської фортеці та античного міста Тіра, спільно з науковими співробітниками Одеського археологічного музею систематично проводилися розкопки в районах області [12]. Члени правління Одеської обласної організації УТОПІК брали участь в обговоренні проекту пам’ятника “Місту-герою Одесі”, проектів пам’ятників у містах і селах області, які були встановлені на честь оборони Одеси у роки 33 ІІ Світової війни [13]. Крім того, члени правління обласної та районних організацій Товариства брали активну участь у створенні народних музеїв та музейних кімнат, що діяли на громадських засадах на території Одещини. Вже у 1967 р. в області було створено 50 народних музеїв (з них 8 у середніх школах), 31 музейну кімнату та 150 куточків бойової та трудової слави [14]. Наприкінці 1960–х років виконавчими комітетами місцевих рад депута- тів трудящих була проведена паспортизація всіх пам’яток, які були розташо- вані на території Одеської обл., проведена була також значна роботи з їх охо- рони та збереження. Однак, під час цієї паспортизації багато пам’яток історії, археології, мистецтва не були обліковані. Частина пам’яток, які було взяті на облік, знаходилися в незадовільному стані, не відремонтовані чи відрестав- ровані, без належного нагляду. Не всі районні відділи культури уклали з кол- госпами, підприємствами, школами “Охоронні зобов’язання” щодо охорони і збереження пам’яток історії та культури. Над багатьма пам’ятками не було встановленt шефство комсомольських і піонерських організацій, шкіл й інших закладів і організацій. Деякі археологічні пам’ятки на Одещині внаслідок від- сутності належного контролю й нагляду руйнувалися та знищувалися [15]. З метою поширення знань про пам’ятки історії та культури, розвитку історичного краєзнавства наприкінці 60–х – на початку 70–х років ХХ ст. були створені в обласних організаціях УТОПІК народні університети. Так, у 1969 р. при правлінні Одеської обласної організації УТОПІК був відкритий дворічний народний університет на базі Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова (далі – ОДУ). В 1970 р. такий університет почав діяти також на базі Ізмаїльського історичного музею О.В. Суворова, а у 1972 р. – на базі Білгород-Дністровського краєзнавчого музею. Слухачами універси- тетів були студенти, вчителі, робітники та інші. Після закінчення навчання випускники цих університетів (понад 50 чоловік) мали право стати на гро- мадських засадах лекторами, екскурсоводами, створювати народні музеї на підприємствах, у школах й інших навчальних закладах [16]. Упродовж 1970–х років. діяв відомий в Українській РСР народний університет пропаганди пам’ятників історії та культури м. Одеси (ректор П. Каришковський). За підсумками республіканського конкурсу народних університетів пропаганди пам’ятників культури за 1972–1973 навчальний рік його було визнано кращим у республіці; досвід роботи одеського народного університету був розповсюджений у всіх обласних організаціях УТОПІК. Значну роботу в 70–80–х роках ХХ ст. на Одещині проводили Білгород- Дністровський народний університет (ректор Г. Сергієнко) та єдиний у рес- публіці Одеський міський молодіжний університет міжнародних відносин (ректор В. Соколов). У цілому, наприкінці 1970–х – на початку 1980–х років у Одеській обл. працювали 394 народні університети, в яких налічувалося 1580 факультетів, філіалів і відділень, навчалося близько 169 тис. слухачів; у роботі таких університетів брали участь на громадських засадах майже 11 тис. викладачів, із яких 800 мали вчений ступінь доктора чи кандидата наук [17]. Для якісного поліпшення роботи Товариства у 1970–х роках було ство- рене бюро пропаганди на громадських засадах у містах області – Ізмаїлі, 34 Білгород-Дністровському, Рені, Болграді, Кілії, Котовську. Важливими напрямами роботи бюро стала пропаганда пам’яток історії та культури шляхом їх популяризації у періодичній пресі, на радіо і телебаченні, а також шляхом лекційної роботи. В 1971 р. при обласному правлінні Товариства лекторською групою бюро пропаганди, яка складалася з майже 100 осіб, були прочитані 1117 лекцій. Значну лекційну й екскурсійну роботу з метою пропаганди пам’яток історії та культури проводило Ізмаїльське бюро пропаганди – 200 лекцій (керівник А. Гасанова), Білгород-Дністровське – 180 лекцій (керівник П. Авербух), Болградське – 150 лекцій (керівник Г. Фетов) [18]. Станом на 1 березня 1972 р. В Одеській області були ство- рені 8 подібних бюро, які працювали на громадських засадах при правлінні міських і районних організаціях Товариства. Бюро пропаганди задля підви- щення рівня історико-краєзнавчої роботи займалося видавничою справою. Наслідком такої діяльності в 1970–х роках із друку вийшло кілька видань: “Одесский оперный театр – памятник архитектуры и искусства”, “Зеленый пояс Слави”, брошури “Памятники героического революционного про- шлого Одессы и Одесщины”, “Этнографические памятники Одесщины”, “Исторические памятники центрального района г. Одессы” й інші [19]. Вагома роль Одеської обласної організації УТОПІК як важливої гро- мадської організації, без дозволу якої неможливо було займати будівни- цтвом історичні місця, передавати в користування установам, релігійним конфесіям пам’ятники архітектури, історії – була закріплена Законом СРСР “Про охорону і використання пам’ятників історії та культури”, ухвале- ному в жовтні 1976 р. Верховною Радою СРСР. Ст. 8 цього закону про- голошувала: “Товариства охорони пам’яток історії та культури сприяють залученню широких верств населення до активної і безпосередньої участі в охороні пам’ятників, здійснюють пропаганду пам’ятників і законодавства про охорону та використання, активно сприяють роботі державних органів охорони пам’ятників” [20]. Проекти пам’ятників монументального мисте- цтва також розглядалися на науково-методичних радах Товариства охорони пам’ятників історії та культури, – такі ради об’єднували у своєму складі керівників секцій, науковців, спеціалістів різних галузей знань, представни- ків державних установ. Аналіз архівних документів свідчить, що одним із напрямів роботи Одеської обласної організації УТОПІК в 1970–х роках було також виявлення й опрацювання документальних пам’яток, що зберігалися в населення. Так, у 1974 р. на базі історичного факультету ОДУ у складі комісії історико- революційних пам’яток Товариства була створена секція документальних пам’яток, яка зробила вагомий внесок у пошук та збереження пам’яток минулого. Схвалений у 1978 р. Закон УРСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури” чітко визначив місце документальних пам’яток серед інших, уточнив завдання їх охорони та використання, відтак, новоство- рена секція стала постійно діючою. До секції документальних пам’яток входили викладачі вищих навчаль- них закладів, співробітники партійного архіву Одеського обласного комі- 35 тету КПУ, Державного архіву Одеської області та його філіалу в м. Ізмаїл, Державної наукової бібліотеки ім. О.М. Горького, наукової бібліотеки ОДУ, Одеського історико-краєзнавчого й Одеського літературного музеїв [21]. Члени секції визначили мету своєї діяльності: виявлення, опрацювання, пере- дача на державне зберігання та використання з науково-дослідною і пропа- гандистською метою документальних пам’яток, які зберігалися в населення, сприяння архівним установам у використанні таких пам’яток. Робота секції координувалася з партійним архівом, наукові співробітники якого допомага- ли визначати найбільш перспективні райони пошуку та коло людей, життя і діяльність яких становили значний суспільний інтерес. Установлювалися контакти, налагоджувалися зв’язки з районними організаціями Товариства. Спершу досліджувалися, здебільшого, південно-західні райони області – Ізмаїльський, Ренійський, Кілійський, Тарутинський. Під час перших же польових експедицій учасниками секції були зібрані 900 аркушів різно- манітних документів і матеріалів з історії революційного руху на Одещині. Всього протягом 1974–1984 років за результатами польових експедицій секцією документальних пам’яток Товариства були передані до партійного архіву Одеського обкому КПУ та до філіалу Державного архіву Одеської області в м. Ізмаїлі понад 300 одиниць зберігання на 2,5 тис. аркушів, 365 документальних пам’яток місцевого значення були передані Тарутинській, Саратській і Татарбунарській районним організаціям Товариства для попо- внення експозицій народних і шкільних музеїв [22]. Важливим напрямом діяльності секції документальних пам’яток було не тільки виявлення та передання на державне зберігання означеного виду пам’яток, але й широке їх використання в науковій та пропагандистській роботі. Так, низка знайдених під час археографічних експедицій документів була опублікована в збірнику наукових праць “Археологічні й археографічні Дослідження на півдні України” (1976). Зібрані документальні матеріали були використані в науковому збірнику “Хроніка революційних подій на Одещині в роки російської революції 1905–1907 років” (1976), у під- готовці нарисів і картосхем для тому “Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область” (1978), а також уключені до збірок документів і матері- алів “Дорогою звершень. Соціалістичне будівництво на Одещині. 1921– 1941 рр.” (1981), “Участь трудящих Одещини в економічному і культурному співробітництві народів СРСР. 1917–1985 рр.” (1985). Зібрані членами сек- ції документальні пам’ятки активно використовувалися також у доповідях і повідомленнях, зроблених одеськими ученими, передусім, викладачами навчальних закладів міста й області на наукових конференціях, у т.ч. й у виступах на республіканських наукових конференціях із історичного краєз- навства, у популярних виданнях обласної організації “Знання”, в роботі сек- ції “Одесика” при Одеському будинку вчених. Здобутки в діяльності вказаної секції Товариства отримали також відображення в курсових і дипломних роботах студентів історичного факультету ОДУ, в доповідях на наукових студентських конференціях. Члени секції часто надавали допомогу видавни- цтву “Маяк” у рецензуванні історико-краєзнавчих видань. 36 Активісти Товариства систематично публікували матеріали з метою популяризації пам’яток історії і культури у обласній і періодичній пресі. Так, якщо в 1977 р. було опубліковано 225 наукових публікацій, то в 1983 р. – близько 400. В обласних періодичних виданнях були постійними рубрики, що велися учасниками Товариства: в газеті “Чорноморська комуна” – “Герої серед нас”, “Золотом по мрамору”, “Шедеври одеських музеїв”, в газеті “Знамя коммунизма” – “Пам’ять історії”, в газеті “Комсомольська іскра” – “Одесика і Атлантида”, в газеті “Вечерняя Одеса” – “192 ступени” та інші. У розрізі популяризаційної діяльності, яку вели учасники Товариства шляхом організації лекцій, виступів на радіо й телебаченні, правлінням Одеської обласної організації УТОПІК були розроблені тексти лекцій і наді- слані до районних організацій. Їх тематика була різноманітною: “Архітектурні пам’ятники Одеси від заснування до сьогодення”, “Монументальна і декора- тивна скульптура Одеси”, “Охорона та зберігання пам’яток історії і культу- ри – державна і всенародна справа” тощо. Особливо багато було прочитано лекцій і проведено бесід у Миколаївській районній організації Товариства (керівник Ф. Кравченко), Ізмаїльській – (керівник В. Чигирин), Білгород- Дністровській – (керівник Г. Криволап), Іванівській – керівник Т. Ярошенко). Систематично на обласному радіо і телебаченні організовувалися передачі, присвячені історичним подіям, пам’яткам Одещини, зокрема, археологічним знахідкам на території області тощо [23]. Секції Одеської обласної організації УТОПІК розробляли наукове обґрунтування пропозицій щодо охорони, збереження і популяризації пам’яток історії та культури, спорудження нових пам’ятників, пропону- вали свої рекомендації на розгляд організацій Товариства та виконавчого комітету обласної ради депутатів трудящих, виробляли пропозиції щодо реставрації, консервації, раціонального використання пам’яток. За актив- ною участю учасників Товариства були проведені роботи щодо консервації Білгород-Дністровської фортеці, реставрації церковних споруд у Білгороді- Дністровському, Кілії, Ізмаїлі [24]. Значне місце в роботі Товариства займала організація діяльності секцій її районних організаціях, навчання їх активу, розробка науково-методичних рекомендацій щодо організації діяльності секцій на місцях, відвідування інспектування роботи керівництва регіональних організацій Товариства тощо. Секції районних організацій створювалися за принципом наявності певного виду пам’яток історії та культури на місцях. Так, в Ізмаїльському районі були створені археологічна, історико-революційна, секції пропа- ганди та популяризації пам’яток історії та культури, юнацька секція; у Болградському районі – археологічна, пропаганди і популяризації пам’яток історії та культури, у Миколаївському районі – громадська інспекція, історико-революційна, юнацька секції. Значна робота проводилася Одеською обласною організацією УТОПІК щодо залучення до своєї діяльності учнів середніх шкіл, для чого була створена секція юних дослідників (керівник Б. Стречень). Юні краєзнавці займалися пошуком безіменних могил воїнів, встановлювали імена загиблих, листувалися з рідними, слідкували за станом 37 пам’яток і пам’ятних місць, висаджували квітів і дерева, організовували куточки бойової й трудової слави у середніх школах, музеях і музейних кім- натах; організовували клуби “Пошук”, вивчали історію рідного села, району, міста. Членами секції юних дослідників спільно з обласною екскурсійно- туристською станцією були розроблені маршрути походів історичними місцями Одеси та Одещини, лекторії про пам’ятки історії та культури, які проводилися у будинках піонерів, середніх школах, школах-інтернатах міста. З метою надання допомоги секціям районних організацій учасника- ми Товариства було розроблені методичні рекомендації, пам’ятні записки, а також рекомендації щодо проведення паспортизації пам’ятників [25]. Обласною, міськими та районними організаціями Товариства система- тично проводилися огляди пам’яток, виявлялися об’єкти, які вимагали рес- таврації, виділялися значні кошти – і на проведення огляду, і на реставрацію пам’яток. Так, упродовж 1970–х років президією правління Одеської обласної організації УТОПІК на ремонт, реставрацію, консервацію пам’яток історії та культури, створення народних музеїв і поліпшення їх експозиції були виділені майже 150 тис. крб.: на реставрацію Білгород-Дністровської фортеці – 40 тис. крб., церкви Різдва – 10 тис. крб., для дослідження та консервації археологіч- них пам’ятників у Кодимському, Щиряївському, Овідіопольському районах – 10 тис. крб.., мавзолею І. Інзова у м. Болграді – 5 тис. крб., на реставрацію пам’яток Приморського бульвару та пам’ятника графові М.С. Воронцову – близько 20 тис. крб., для створення музею Г. Добровольського – 3 тис. крб., для створення музеїв у середніх школах м. Одеси – понад 3 тис. крб. [26]. У першій половині 1980–х років на Одещині – як і загалом в УРСР – певного значення надавалося вивченню та пропаганді пам’яток фольклору, етнографії, побуту, народної архітектури. Відтак, у Одеській обласній органі- зації УТОПІК відбулася певні структурні зміни – виникли нові секції, діяль- ність яких була також спрямована на вивчення, зберігання пам’яток історії та культури. Секцією археологічних пам’яток упродовж 1980–1982 років були організовані 4 археологічні експедиції до Ширяївського, Кодимського, Біляївського й Овідіопольського районів області, в межах яких відбувалися охоронні розкопки давніх пам’яток. За наслідками цих розкопок були вне- сені пропозиції щодо поліпшення стану збереження досліджених пам’яток. Секція пам’ятників театру, музики й кіно проводила значну роботу щодо вивчення історичних матеріалів для увічнення пам’яті видатних діячів мис- тецтва, підготовила наукове обґрунтування для встановлення меморіальних дошок. Секцією науки і техніки було складено перелік пам’яток науки і техніки області, перелік меморіальних дошок, список діячів науки і техніки. Секція фольклору і етнографії проводила виставки, присвячені пропаганді народного мистецтва (виставка писанок, виставка українського народного мистецтва), а також виконувала значну роботу щодо створення каталогу народних майстрів Одещини. Одним із найбільш важливих завдань воєнно-історичної секції було виявлення імен загиблих упродовж ІІ Світової війни воїнів і увічнення 38 їхньої пам’яті. Секцією були підготовлені схеми оборони Одеси 1941 р., картографовані воєнно-історичні пам’ятки Одеси, виконані пояснюваль- ні записки до них. У 1980–х роках юнацькою секцією спільно з членами обласного штабу експедиції “Моя Батьківщина – СРСР” були розроблені й розіслані до районів області рекомендації про участь юних слідопитів у проведення пошукової експедиції “Літопис Великої Вітчизняної війни”. У жовтні 1982 р. в Одесі відбувся зліт представників кращих експедиційних загонів – учасників всесоюзної туристської краєзнавчої експедиції “Моя Батьківщина – СРСР”. На пленарному засіданню та під час роботи дев’яти секцій 380 учасників злету обмінялися досвідом роботи щодо вивчення й охорони пам’яток історії й культури [27]. Одеська обласна організація УТОПІК брала активну участь в організації та проведенні обласних конференцій з історичного краєзнавства. Протягом 1981–1990 років у м. Одеса відбулося 10 обласних історико-краєзнавчих конференцій, на яких розглядалися проблеми охорони пам’яток історії та подальшого розвитку історичного краєзнавства на Одещині. В 1989 р. члени Товариства спільно з ОДУ проводили обласні науково-практичні конферен- ції, присвячені ювілею міста (конференція до 200–річчя м. Одеси, конферен- ція “Виховання історію”). Незважаючи на певне ідеологічне забарвлення, такі конференції сприяли зібранню, вивченню, пропаганді пам’яток історії та культури, – і не тільки радянського періоду. Значну роль у пропаганді пам’яток, пам’яткоохоронної діяльності Товариства відігравав інформаційно- методичний бюлетень “Пам’ятки України”, який видавався УТОПІК з 1967 р. (в 1980–х роках – щоквартально). Часто на його сторінках порушу- валися гострі питання охорони, реставрації, збереження пам’яток історії та культури Одеського регіону. Так, у бюлетені № 2 за 1987 р. був опубліко- ваний “Відкритий лист голові Одеського облвиконкому А. Печерову”, в якому ставилося питання про недоліки у справі охорони пам’яток в області. Ця публікація у червні 1987 р. була обговорена на засіданні виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів, було прийняте рішен- ня щодо усунення недоліків. Незабаром редакція бюлетеня отримала 2 офіційні відповіді – від секретаря Одеського обкому КПУ Г. Максименка та голови виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депу- татів А. Печерова, де, зокрема, зазначалося, що за серйозні прорахунки у справі охорони, ремонту, реконструкції та збереження пам’яток облвикон- ком головам Одеського міського виконкому В. Симоненку, Біляївського районного виконкому А. Потапову, Миколаївського – В. Калашникову, Роздільнянського – М. Шпаковському виніс догану. Виконавчий комітет Одеської обласної ради народних депутатів доручив міським і районним виконавчим комітетам усунути зазначені у публікації недоліки, притяг- нути до суворої відповідальності осіб, які допустили порушення закону Української РСР “Про охорону й використання пам’яток історії та культури”. Визнана незадовільною робота щодо охорони та збереження пам’яток Білгород-Дністровського, Ізмаїльського міських, а також Іванівського, 39 Ізмаїльського, Комінтернівського, Овідіопольського, Болградського і Білгород-Дністровського районних виконавчих комітетів. У рішенні Одеської обласної ради народних депутатів передбачалося, що протягом 1989–1990 років мали здійснити в указаних містах і районах заходи щодо ремонту та реконструкції пам’яток історії, архітектури й археології, визначити охоронні зони та здійснити роботи з благоустрою їх територій. Передбачена була також низка інших заходів щодо забезпечення збереження пам’яток історії та культури. наприклад, упродовж 1987–1988 років було заплановане виготов- лення й установлення охоронних знаків на пам’ятках археології, на території охоронюваного природного ландшафту [28]. У 1980–х роках також простежуються певні недоліки в діяльності секцій Одеської обласної організації УТОПІК: багато з них були малочи- сельні за кількістю, видавнича діяльність деякими секціями не проводилася взагалі, що значно знижувало ефективність пропагандистської роботи, науково-методичні секції при правлінні Товариства були відірвані від райо- нів області, не здійснювалося належного керівництва секціями в міських і районних організаціях. В незадовільному стані знаходилися меморіальні дошки міста. На вулицях Одеси багато знаходилися “дошок-близнюків”, тексти яких мали історичні й стилістичні помилки. Інші недоліки, які впли- вали на діяльність Одеської обласної організації УТОПІК, були пов’язані з масовістю цього руху, а з іншого боку – недостатнім залученням молоді до пам’яткоохоронної діяльності. Робота щодо виявлення, обліку, опису, збереження й використання пам’яток історії та культури загалом за сутністю є науковою й має спиратися, передусім, на обґрунтовану методику, керуватися єдиною системою обліку й опису. Значна частина пошуковців того часу не мала належної наукової кваліфікації, що нерідко призводило до серйозних помилок в оцінці й обліку пам’яток історії та культури, безвідповідального ставлення до них, зрідка – й до незворотних утрат. Іноді відсутність зв’язків із відповідними державними органами, координації в діяльності організацій і осіб, що займалися пошу- ком пам’яток, призводила до дублювання, марних витрат людської енергії й коштів. Деякі секції Товариства проводили роботу безсистемно, пам’ятки досліджувалися у районах області нерегулярно. Водночас, здобутки Одеської обласної організації УТОПІК та накопичений її учасниками протягом 60–80–х років ХХ ст. досвід дають підставу стверджувати, що виявлення, охорона та використання пам’яток на теренах Одещини значно розширили джерелознавчу базу з історії краю, збільшили кількість наукових досліджень вітчизняної історико-культурної спадщини, а також сприяли розвиткові пам’яткоохоронної справи як у регіоні, так і в Україні загалом. Таким чином, ми дослідили, що в 1960–1991 роках збереженням пам’яток Одещини, здебільшого, займалися державні органи – виконавчі комітети обласної та міських рад депутатів трудящих, а також Одеське обласне товариство охорони пам’ятників історії та культури всеукраїнської громадської організації Добровільне товариство охорони пам’ятників історії та культури Української РСР. 40 Виконавчими комітетами місцевих рад депутатів трудящих проводила- ся робота за наступними напрямами: – спорудження нових пам’яток (пам’ятників), а також реставрація існуючих; – проведення огляду пам’яток, виявлення об’єктів, які вимагають реставрації; – паспортизація пам’яток на території Одеської області; – укладення з колгоспами, підприємствами, школами “Охоронних зобов’язань”. Одеське обласне товариство охорони пам’ятників історії та культури здійснювало пам’яткоохоронну діяльність за наступними напрямами: – спорудження нових пам’яток (пам’ятників), а також реставрація існуючих; – упорядкування спільних (братських) могил; – встановлення монументів, пам’ятних знаків, меморіальних дошок, які увічнювали пам’ять героїв ІІ Світової війни; – відкриття музеїв; – уточнення історичних місць, місць боїв тощо; – розробка методичних матеріалів для краєзнавців і співробітників народ- них музеїв; – видання проспектів і розробка й проведення тематичних лекторіїв і екскурсій; – проведення огляду пам’яток, виявлення об’єктів, які вимагають реставрації; – розробка заходів, рекомендацій щодо ремонту, реставрації й консер- вації пам’яток; обговорення проектів забудови; громадський контроль за безпосередньою забудовою населених пунктів; – сприяння створенню місцевих народних краєзнавчих і меморіальних музеїв; – видання каталогів пам’яток, складання карти розташування пам’яток області; – пропаганда на радіо й телебаченні, проведення лекцій з метою популя- ризації пам’яток; – розробка наукового обґрунтування пропозицій щодо охорони, збере- ження та популяризації пам’яток історії та культури; – проведенні обласних конференцій з історичного краєзнавства; – навчання активу районних секцій Товариства, розробка науково- методичних рекомендацій щодо організації діяльності таких секцій на місцях, інспектування роботи керівництва регіональних організацій тощо. Одеське обласне товариство охорони пам’ятників історії та культури не тільки взаємодіяло з виконавчими комітетами обласної та міських рад, але й фактично заміщувало їх у багатьох питаннях щодо охорони об’єктів культурної спадщини; діяло більш результативно за вказані органи влади, 41 впродовж указаного часу було першою та єдиною громадською організацією на теренах Одеської області. 1. Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР. – К., 1965. – № 8. – С. 117; К., 1967. – № 6 – 24. – С. 65. 2. Статут Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Проект. – К.: “Реклама”, 1966. – 23 с. 3. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО), ф. Р–7935, оп. 1, спр. 2, арк. 2–5. 4. Там само, спр. 1, арк. 1–86. 5. Заремба С. Українське товариство охорони пам’яток історії і культури: історич- ний нарис. – К.: Логос, 1998. – 243 с. 6. Кутузова И., Костромина Т. Город-герой помнит их имена // Одесі – 200. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 200–річчю міста. – Одеса, 1994. – Ч.1. – С. 65–67. 7. ДАОО, ф. Р–7935, оп. 1, спр. 6, арк. 1–12. 8. Там само, спр. 96, арк. 1–13. 9. Там само, спр. 271, арк. 22–35. 10. Там само, ф. Р–6712, оп. 1, спр. 425, арк. 195. 11. Там само, ф. Р–7935, оп. 1, спр. 5, арк. 49. 12. Там само, ф. Р–6712, оп. 1, спр. 142, арк. 80–89. 13. Там само, ф. Р–7935, оп. 1, спр. 81, арк. 1–93. 14. Раковский М., Сизяков А. Совершенствовать деятельность народных универси- тетов // Знамя коммунизма. – 1978. – 17 августа. – С. 2–3. 15. Щербина Н. Діяльність Одеської обласної організації УТОПІК із збереження історико-культурної спадщини (60–80–ті рр. XX ст.) // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Науки: економіка, політологія, історія. – Одеса, 2006. – № 5 (25). – С. 172–179. 16. ДАОО, ф. Р–7935, оп. 1, спр. 6, арк. 1–9. 17. Там само. 18. Там само, спр. 21, арк. 1–7. 19. Там само, спр.82, арк. 20. 20. Там само, спр. 347, арк. 1–15. 21. Суховей А.Д., Суховей Л.Н. Пункты погребений 25–й сд в Одесской облас- ти. 1941. – Одесса, 2007. – С. 2. 22. ДАОО, ф. Р–6712, оп. 1, спр. 142, арк. 80–89. 23. Там само, спр. 81, арк. 1–93. 24. Раковский М., Сизяков А. Вказана праця. – С. 2–3. 25. Закон СРСР “Про охорону і використання пам’ятників історії та культури”, прийнятий Верховною Радою СРСР 29 жовтня 1976 р. // Пам’ятники України. – 1977. – № 1. – С. 21. 26. Щербина Н. Вказана праця. – С. 172–179. 27. ДАОО, ф. Р–7935, оп. 1, спр. 6, арк. 1–9. 28. Там само, спр. 21, арк. 1–7. 29. Там само, спр. 82, арк. 20. 42 Присяжнюк А.Н. Деятельность общественных организаций по охране памятников Одесчины 1945–1991 гг. Статья посвящена изучению истории деятельности общественных организаций по охране памятников истории и культуры Одесской области 1945–1991 гг. Рассмотрена история исследования их участниками памят- ников археологии обозначенного региона. Обнаружено, что невзирая на значительные достижения в деятельности общественных организаций по охране памятников, эта работа проводилась не всегда систематичес- ки. Проанализировано взаимодействие между общественными организа- циями и государственными Одесской области органами разных уровней. Определенно, что благодаря настойчивому труду участников общественных организаций было изучено и исследовано много памятников, собран и обра- ботан значительный массив информации о памятниках истории и культуры Одесской области. Prysyazhnyuk A.M. Public organizations’ activity on historical-and-cultural heritage’s protect in Odesa region in 1945–1991 Article is devoted studying of history of activity of public organizations on protection of monuments of history and culture of the Odessa area in 1945–1991. The history of research is considered by public organizations Odessa region of monuments of archeology of region. It is revealed that despite of considerable achievements in activity of public organizations on protection of monuments, this work was spent not always regularly. Interaction between public organizations and state structures of different levels is analyzed. Definitely that thanks to persevering work of participants of public organizations many monuments have been studied and investigated, the considerable file of the information on monuments of history and culture of the Odessa area is collected and processed.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-14267
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	966-531-142-5
issn	2078-0133
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:03:49Z
publishDate	2009
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
record_format	dspace
spelling	Присяжнюк, О.М. 2010-12-17T15:46:12Z 2010-12-17T15:46:12Z 2009 Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр. / О.М. Присяжнюк // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 29-42. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 966-531-142-5 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14267 Стаття присвячена вивченню історії діяльності громадських пам’яткоохоронних організацій Одеської області 1945–1991 років. Розглянута історія дослідження її учасниками пам’яток археології вказаного регіону. Виявлено, що незважаючи на значні досягнення у справі охорони пам’яток історії та культури, така робота проводилася не завжди систематично. Проаналізована взаємодія між громадськими пам’яткоохоронними організаціями та державними органами Одещини різних рівнів. Визначено, що завдяки наполегливій праці учасників цих організацій було вивчено та досліджено багато пам’яток, зібраний і опрацьований значний масив інформації про пам’ятки історії та культури Одеської області. Статья посвящена изучению истории деятельности общественных организаций по охране памятников истории и культуры Одесской области 1945–1991 гг. Рассмотрена история исследования их участниками памятников археологии обозначенного региона. Обнаружено, что невзирая на значительные достижения в деятельности общественных организаций по охране памятников, эта работа проводилась не всегда систематически.Проанализировано взаимодействие между общественными организациями и государственными Одесской области органами разных уровней. Определенно, что благодаря настойчивому труду участников общественных организаций было изучено и исследовано много памятников, собран и обработан значительный массив информации о памятниках истории и культуры Одесской области. Article is devoted studying of history of activity of public organizations on protection of monuments of history and culture of the Odessa area in 1945–1991. The history of research is considered by public organizations Odessa region of monuments of archeology of region. It is revealed that despite of considerable achievements in activity of public organizations on protection of monuments, this work was spent not always regularly. Interaction between public organizations and state structures of different levels is analyzed. Definitely that thanks to persevering work of participants of public organizations many monuments have been studied and investigated, the considerable file of the information on monuments of history and culture of the Odessa area is collected and processed. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Теорія, історія та історіографія пам'яткознавства Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр. Деятельность общественных организаций по охране памятников Одесчины 1945–1991 гг. Public organizations’ activity on historical-and-cultural heritage’s protect in Odesa region in 1945–1991 Article published earlier
spellingShingle	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр. Присяжнюк, О.М. Теорія, історія та історіографія пам'яткознавства
title	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр.
title_alt	Деятельность общественных организаций по охране памятников Одесчины 1945–1991 гг. Public organizations’ activity on historical-and-cultural heritage’s protect in Odesa region in 1945–1991
title_full	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр.
title_fullStr	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр.
title_full_unstemmed	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр.
title_short	Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр.
title_sort	діяльність громадських організацій з охорони пам’яток одещини 1945-1991 рр.
topic	Теорія, історія та історіографія пам'яткознавства
topic_facet	Теорія, історія та історіографія пам'яткознавства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14267
work_keys_str_mv	AT prisâžnûkom díâlʹnístʹgromadsʹkihorganízacíizohoronipamâtokodeŝini19451991rr AT prisâžnûkom deâtelʹnostʹobŝestvennyhorganizaciipoohranepamâtnikovodesčiny19451991gg AT prisâžnûkom publicorganizationsactivityonhistoricalandculturalheritagesprotectinodesaregionin19451991

Діяльність громадських організацій з охорони пам’яток Одещини 1945-1991 рр.

Institution

Ähnliche Einträge