Ключі до замкнених текстів
Рецензія на книгу: Пастух Тарас. Київська школа поетів та її оточення: (модерні стильові течії української поезії 1960–90-х років): Монографія. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 700 с....
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Слово і Час |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/144074 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ключі до замкнених текстів / М. Ільницький // Слово і Час. — 2011. — № 3. — С. 122-125. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-144074 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ільницький, М. 2018-11-23T16:45:04Z 2018-11-23T16:45:04Z 2011 Ключі до замкнених текстів / М. Ільницький // Слово і Час. — 2011. — № 3. — С. 122-125. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/144074 Рецензія на книгу: Пастух Тарас. Київська школа поетів та її оточення: (модерні стильові течії української поезії 1960–90-х років): Монографія. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 700 с. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Рецензії Ключі до замкнених текстів Keys to the locked texts Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Ключі до замкнених текстів |
| spellingShingle |
Ключі до замкнених текстів Ільницький, М. Рецензії |
| title_short |
Ключі до замкнених текстів |
| title_full |
Ключі до замкнених текстів |
| title_fullStr |
Ключі до замкнених текстів |
| title_full_unstemmed |
Ключі до замкнених текстів |
| title_sort |
ключі до замкнених текстів |
| author |
Ільницький, М. |
| author_facet |
Ільницький, М. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Keys to the locked texts |
| description |
Рецензія на книгу: Пастух Тарас. Київська школа поетів та її
оточення: (модерні стильові течії української
поезії 1960–90-х років): Монографія. – Львів: ЛНУ
імені Івана Франка, 2010. – 700 с.
|
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/144074 |
| citation_txt |
Ключі до замкнених текстів / М. Ільницький // Слово і Час. — 2011. — № 3. — С. 122-125. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT ílʹnicʹkiim klûčídozamknenihtekstív AT ílʹnicʹkiim keystothelockedtexts |
| first_indexed |
2025-11-26T05:06:28Z |
| last_indexed |
2025-11-26T05:06:28Z |
| _version_ |
1850612775950221312 |
| fulltext |
Слово і Час. 2011 • №3122
КЛЮЧІ ДО ЗАМКНЕНИХ ТЕКСТІВ
Пастух Тарас. Київська школа поетів та її
оточення: (модерні стильові течії української
поезії 1960–90-х років): Монографія. – Львів: ЛНУ
імені Івана Франка, 2010. – 700 с.
Монографія Тараса Пастуха – панорамне, багатоаспектне
дослідження такого важливого явища української
літератури ХХ ст., як Київська школа – явища, що могло
стати своєрідною “затопленою Атлантидою”. Цього,
на щастя, не відбулося, попри тривале перебування
поетів у зоні замовчування, що, зрештою, породило
естетичний еквівалент закритого, герметичного письма,
яке заговорило голосніше від гучних декларацій.
Київська школа української поезії як естетичний феномен
не однораз уже ставала об’єктом літературознавчого
дослідження. Однак дотеперішні праці
були присвячені або окремим аспектам
цього явища, або творчості того чи того
представника в контексті літературного
процесу. Т. Пастух намагається не
оминути жодного зі своїх попередників,
скрупульозно фіксує й систематизує кожне
із цікавих спостережень та узагальнень
і вмуровує ці “цеглини” в комплекс своєї
багатоярусної “архітектурної споруди”.
Дослідження Т. Пастуха має передусім
історико-літературний характер, але
сперте на солідну методологічну базу
українських і зарубіжних теоретиків
літератури й мистецтва. Відповідно до
проблематики монографія відкривається
теоретичним розділом, у якому автор
шукає ключа до осмислення творчості
“киян ” , до декодування складно ї
матерії їхніх текстів. Таким ключем
він обирає принцип міметичності і
трактує цю категорію як універсальний
спосіб осягнення світу, не поділяючи
розмежування літератури на міметичний
(об’єктивований, реалістичний) і не-
міметичний (символічний, міфологічний)
типи творчост і – под іл , що його
зустрічаємо у статтях багатьох сучасних
літературознавців. Таке розширення меж
міметизму нагадує тезу універсального
реалізму у книжці французького філософа
Роже Гароді “Про реалізм без берегів”,
яка, вийшовши в російському перекладі
в кінці 1960-х рр . , викликала бурю
серед радянських літературознавців і
висіяла в їхні голови зерна сумнівів щодо
істинності соцреалістичного канону. Утім
це принагідна згадка, бо міметизм уже
віддавна й по досі викликає різноманітні
трактування.
Як на мене , позиція Т. Пастуха
стосовно міметизму зумовлена тим,
що міфологізм поетів Київської школи,
попри герметичну закритість їхн іх
текстів, має виразні суспільно-історичні
маркери. Цей міфологізм утілює принцип
універсальності і крізь конкретні реалії
“розсекречує” світоглядно-естетичні
позиції поетів. У цьому зв’язку постає
ще одна цікава проблема: стосунок
представників Київської школи до
своїх безпосередніх попередників
– поетів-шістдесятників . Маємо тут
спадкоємність чи заперечення? За
зовнішніми ознаками правдоподібнішим
видається друге . Справд і , там –
гостра публіцистичн ість , прямота
висловлювання, прозора прочитувана
образність, тут – зашифрованість тексту,
ускладнена метафоричність без місточків
між основним і переносним елементами
метафори (якщо такі місточки взагалі
є). Можливо, це й послужило підставою
деяким авторам уважати, що поети
Київської школи , відступивши від
традиції громадянського покликання в
українській літературі, понизили її, а
другим, навпаки, – заперечувати місце
шістдесятників як окремого важливого
етапу в літературному процесі ХХ ст.
Зокрема, один із “нью-йорківців” Богдан
Бойчук у спогадах пов’язує Нью-Йоркську
123Слово і Час. 2011 • №3
групу із Київською школою за стильовою
спорідненістю і для шістдесятників не
бачить місця як покоління, як етапу в
літературознавчому процесі.
Із такою позицією важко погодитися.
Кожне явище , і художнє та к ож ,
з ’являється свого часу й на вимогу,
на поклик цього часу. Шістдесятники
з ’явилися за хрущовської відлиги ,
обмеженої демократизації в суспільстві й
висловили протест проти диктаторського
режиму, що зробив із країни тюрму;
вони піднесли голос на захист людини.
Цей голос був звернений до широкої
аудиторії, до всього суспільства. І він
був почутий.
До слова: у монографії наче б побіжне,
але дуже прикметне зіставлення “нью-
йоркців” і “киян”. Якщо перші оголосили
себе поетами “поза традицією” й ознакою
українськості вважали лише мову поза
її сталими мовними сполуками, то другі
задекларували орієнтацію саме на
стійкі комплекси, які є, за О. Потебнею,
носіями національного світоглядного
начала. Теза “поза традицією” виявилася
ілюзією: й у творчості “нью-йорківців”
знаходимо цікаві гібриди материнського
та емігрантського начал, до того ж не
лише у Віри Вовк, а й навіть у такого
радикального “не-традиціоналіста”, як
Юрій Тарнавський.
Сьогодні може здатися дивним і
нелогічним, що поети-шістдесятники, у
творах яких звучали виразні протестні
мотиви, спрямовані проти атмосфери
брехні й підозр, спромоглися набути
статусу публічності. А покоління наступне,
що йшло за попереднім із зовсім іншою
стильовою настановою (без таких
протестних інтонацій), опинилося майже
поза можливістю самореалізації свого
часу і змушене було стати поколінням
“повторного дебюту” – уже у другій половині
1980-х рр. Офіціозні критики того часу,
такі як Микола Равлюк чи Лазар Санов,
навряд чи здатні були вловити глибинні
підтексти представників цієї генерації. Вони
могли критикувати поетів лише за “ідейну
нечіткість” та “відсутність громадянських
мотивів”, що не без успіху й робили.
Насправді “кияни” не заперечували
своїх попередників – вони проникали
у глибини пам ’яті , міфосвітогляду,
нац і ональних архетип і в , як і , за
твердженням К . Ґ. Юнґа , підносять
реальне у сферу вічного й помножують
голос на стоголосе відлуння. Енергію
такого стоголосся й несла із собою
творчість Київської школи. Живучість тих
сталих структур міфологічної свідомості,
що їх не може розбити навіть теорія
множинності прочитань, бо ці прочитання
мусять зупинитися перед нероздільністю
слова як образу, як міфу. Міфологічну,
архетипну свідомість зруйнувати важче,
аніж політичне гасло , і це, мабуть ,
десь підсвідомо відчували автори
теорії “історичної спільності людей –
радянського народу” періоду зрілого
соціалізму. Тому й вирішили придушити
нове явище в його зародку.
Отже, якщо й можна говорити про
взаємини між шістдесятниками і
представниками Київської школи, то
як про два етапи єдиного процесу, два
боки однієї медалі. Автор монографії не
вирізняє це питання як окрему проблему,
але, видається, бачить його й у такому
ключі. Загалом у дослідженні окреслена
тяглість літпроцесу в тяглості традиції
угруповань та шкіл модерністичного
проекту – від “Молодої Музи”, Празької
школи , Нью -Йоркської групи – не
у плані формальних організацій із
фіксованим членством та маніфестом,
а як товариських груп (без учителя й
учнів), згуртованих загальними творчими
принципами; де, як висловився із приводу
“Молодої Музи” Михайло Рудницький, усі
постійно сперечаються, але жити одні
без одних не можуть.
Спільним естетичним кредо для
учасників Київської школи була орієнтація
на міфотворчість, але кожен поет творив
свій індивідуальний міф . У підході
до індивідуального міфу кожного з
учасників угруповання, як і до кожного
аспекту їхньої творчості , Т. Пастух
подає докладний теоретичний “впровід”
(до проблеми), залучаючи до розмови
теоретиків літератури, мистецтвознавців,
антропологів. Зазначимо, що такий підхід
до дослідження поетичних текстів в
українському літературознавстві набув
громадянських прав не так уже й давно.
Слово і Час. 2011 • №3124
Пригадується дискусія між Богданом
Рубчаком і Григорієм Грабовичем у кінці
60-х рр. минулого століття із приводу
поезії Патриції Килини. Б. Рубчак назвав
цю поезію “мітами чужинки” (адже авторка
була не українського походження),
а його опонент рішуче заперечив
таку характеристику, стверджуючи ,
що самостворених, приватних міфів
немає, що міф своєю суттю завжди
позаособистісний . Однак за якийсь
час Гр. Грабович написав дослідження
“Шевченко як міфотворець”.
Розділ про авторський міф – один із
центральних у монографії Т. Пастуха. Він
постає в широкому розгалуженні, позаяк
авторський міф по-різному втілюється в
кожного з розглянутих поетів. Із такою
ж скрупульозністю, з якою вникав у
нюанси теоретичних формулювань ,
дослідник аналізує складну образну
структуру поезій, виявляючи в кожного
автора ту домінантну рису, за якою він
визначає типи міфологічної парадигми
в текстах учасник ів угруповання .
Т. Пастух виокремлює у Василя
Голобородька казковість , елементи
замовлянь, що згодом еволюціонують
у розповідн і структури ; у Віктора
Кордуна – міфологічний, абсолютний,
маркований ознаками історичності
момент трансцендентності, поєднаний
з етичним началом , яке в поетовій
еволюції змінюється від язичницького
до християнського світогляду; у Миколи
Воробйова – натурфілософію, розпад
метафори як деформацію світу ; у
Стан і слава Вишенсько го – м іф ,
побудований на культурних кодах з
уведенням до метафори рис реалістичного
світу; натомість в Івана Семененка
– світ, зітканий із першоелементів
буття, активних життєвих процесів,
сюрреалістичну конструкцію образу
тощо.
Власне , сюрреал і с т и чн і с т ь я к
к о н с т р у к т и в н е ч и , р а дше , д е -
конструктивне начало , на погляд
дослідника , – прикметна риса всіх
представників Київської школи. І знову
ж таки, у кожного ця риса втілена по-
своєму. Вона настільки прикметна, що
їй автор монографії відводить окремий
розділ – з огляду, очевидно, на те, що
сюрреалістичне начало у творчості “киян”
було помічене його попередниками, а
також тому, що в ньому дослідник убачає
важливі риси “технології” творення
віршованих текстів “киян”, їх формальної
структури . Цікавий , зокрема , поділ
“сюрреалізму” поетів Київської школи
на “народний сюрреалізм”, що виявляє
фольклорне , національне начало в
текстах, і “сюрреалізм елюарівського
типу”, в якому відбито сліди контакту із
загальноєвропейським сюрреалізмом.
Чи всюди Т. Пастух переконливий
у своїх дослідницьких пропозиціях?
Загалом ї х заперечувати майже
неможливо , щоб не загрузнути в
текстових мікроаналізах, тут можна
хіба що будувати інші структурні схеми.
Цей “пізній” сюрреалізм далеко відбіг
од свого бретонівського першопочатку,
що оголосив постулат “психологічного
автоматизму”. Тепер ця течія вже не
авангардна й уже не цурається епічного,
сюжетного начала . У чому автор
переконує, об’єднуючи різних поетів під
одним дахом із назвою “сюрреалізм”, то
це в тому, що в кожного з них виявляється
прагнення об’єднати яву та уяву, земне і
небесне, короткочасне і трансцендентне;
що в текстах “киян” різними шляхами
втілюється тенденція “розширення
очей” (за назвою поеми М. Воробйова).
Та й український сюрреалізм поетів
Київської школи – чи то контактно, чи
типологічно – справді споріднений із
сюрреалізмом поетів Нью-Йоркської
групи: він справді згерметизований,
закритий. Але в тій герметизації та
закритості відчувається реакція на
суспільні обставини; прочитується, що
ця герметичність і закритість – зона, де
митець може залишатися собою, і це
підтверджено, зрештою, герметичною
поезією в інших літературах.
Тарас Пастух давно зарекомендував
себе як дослідник концепційного складу
мислення й тонкий аналітик тексту. У
рецензованій монографії ці дві риси
його, як ніколи, дійшли свого синтезу,
цілісного погляду, в осягненні якого
проглядається опертя на досвід багатьох
старших колег, часто цитованих у праці,
а передусім – Володимира Моренця,
наукового редактора монографії. Але
таке звіряння позиції анітрохи не сковує
думку молодого дослідника, котрому
125Слово і Час. 2011 • №3
Київська школа поетів завдячує тим, що
він показав її як яскраве мистецьке явище
й самобутній феномен в української
поезії ХХ ст.
Микола Ільницький
Отримано 18 лютого 2010 р. м. Львів
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР КУЛЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ
БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
22-23 вересня 2011 року на базі Інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського
державного педагогічного університету відбудеться Міжнародна наукова конференція “КРИХТИ
БУТТЯ: ЛІТЕРАТУРА І ПРАКТИКИ ПОВСЯКДЕННЯ”.
До участі запрошуються науковці, викладачі та співробітники навчальних закладів, аспіранти,
магістранти, студенти.
До обговорення пропонуються такі питання:
Теорії повсякдення і літературознавча наука.
Практики повсякдення і літературні жанри.
Повсякдення в міському й рустикальному літературному дискурсі.
Повсякдення в літературі масовій та елітарній.
Зображення дозвілля, розваг і святкувань у літературі.
Подорожі, туризм, спорт у літературі.
Дискурс праці: від ледаря до трудоголіка. Ділова (“протестантська”) етика, образи бізнесменів.
Персонаж у родинному колі: повсякдення і сім’я, побут і кохання.
Поетика житла і топос дому.
Літературно-кулінарний дискурс. Образи їжі і кухні.
Здоров’я, медицина й лікарі в художньому просторі.
Повсякдення еліт, середнього класу, суспільного дна в літературному дзеркалі.
Одяг, мода, споживання, реклама в літературі.
Гендер і тілесність у повсякденні.
Етнічність і повсякдення: від автентики до глобалізації.
Техніка, технології, “віртуальний світ” як частина повсякдення.
Література і культура пам’яті: описуване минуле як елемент повсякдення.
Учасники конференції можуть запропонувати власну тему для обговорення в рамках тематики
конференції.
Робочі мови конференції: українська, білоруська, російська, польська, болгарська, англійська.
Для участі в конференції необхідно подати електронною поштою заявку та короткі тези доповіді
(обсягом 250 слів) до 30 червня 2011 року (на адресу litpov@ukr.net, указати в темі листа “Заявка
на конференцію” та прізвище).
Контакти:
Адреса: 71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Шмідта, 4, Інститут філології та соціальних
комунікацій Бердянського державного педагогічного університету, кафедра української літератури
та компаративістики.
Телефони: (06153) 7-07-53 – кафедра української літератури та компаративістики ;
7 -09-29 – директорат Інституту філолог і ї та соціальних комунікац ій , редакц ійний
в ідд іл ; (06153) 3 -46 -21 (д . ) , 097-517-19-23 (моб . ) – Філоненко Софія Олег івна ,
098-091-64-71, 050-376-60-70 (моб.) – Журавльова Світлана Сергіївна.
Е-mail: litpov@ukr.net
АЇНИ
ЛП
|