Іван Франко і проблеми теорії літератури

Іван Франко і проблеми теорії літератури

Рецензія на книгу: Гнатюк Михайло. Іван Франко і проблеми теорії літератури: Навчальний посібник. — К.: Академія, 2011.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:Слово і Час
Datum:2012
1. Verfasser: Поспішіл, Іво
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2012
Schlagworte:
Рецензії
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/144924
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Іван Франко і проблеми теорії літератури / Іво Поспішіл // Слово і Час. — 2012. — № 5. — С. 114-116. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-144924
record_format dspace
spelling Поспішіл, Іво
2019-01-10T16:10:22Z
2019-01-10T16:10:22Z
2012
Іван Франко і проблеми теорії літератури / Іво Поспішіл // Слово і Час. — 2012. — № 5. — С. 114-116. — укp.
0236-1477
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/144924
Рецензія на книгу: Гнатюк Михайло. Іван Франко і проблеми теорії літератури: Навчальний посібник. — К.: Академія, 2011.
uk
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
Слово і Час
Рецензії
Іван Франко і проблеми теорії літератури
Ivan Franko and literary theory
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Іван Франко і проблеми теорії літератури
spellingShingle Іван Франко і проблеми теорії літератури
Поспішіл, Іво
Рецензії
title_short Іван Франко і проблеми теорії літератури
title_full Іван Франко і проблеми теорії літератури
title_fullStr Іван Франко і проблеми теорії літератури
title_full_unstemmed Іван Франко і проблеми теорії літератури
title_sort іван франко і проблеми теорії літератури
author Поспішіл, Іво
author_facet Поспішіл, Іво
topic Рецензії
topic_facet Рецензії
publishDate 2012
language Ukrainian
container_title Слово і Час
publisher Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
format Article
title_alt Ivan Franko and literary theory
description Рецензія на книгу: Гнатюк Михайло. Іван Франко і проблеми теорії літератури: Навчальний посібник. — К.: Академія, 2011.
issn 0236-1477
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/144924
citation_txt Іван Франко і проблеми теорії літератури / Іво Поспішіл // Слово і Час. — 2012. — № 5. — С. 114-116. — укp.
work_keys_str_mv AT pospíšílívo ívanfrankoíproblemiteoríílíteraturi
AT pospíšílívo ivanfrankoandliterarytheory
first_indexed 2025-11-24T18:45:30Z
last_indexed 2025-11-24T18:45:30Z
_version_ 1850492871743897600
fulltext Слово і Час. 2012 • №5114 ІВАН ФРАНКО І ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ Гнатюк Михайло. Іван Франко і проблеми теорії літератури: Навчальний посібник. — К.: Академія, 2011. Нова книжка відомого українського літературознавця зі Львова Михайла Гнатюка (нар. 1947) продовжує його дослідження основних проблем українського літературознавства ХІХ ст. та ролі Івана Франка в піднесенні теоретичного рівня науки про літературу в усьому слов’янському світі. Про ці питання йшлося в попередніх дослідженнях ученого: “Іван Франко в літературно-естетичних концепціях його часу” (1999), “Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ – поч. ХХ ст.” (2003), у розділах вузівського підручника “Історія української літератури. Кінець ХІХ – поч. ХХ ст.” (2006). Зі згаданої проблематики львівський професор читав лекції в університетах Ляйпціга, Познані, Відня, Любліна, Брно. Він – голова міжнародної асоціації франкознавців, що базована у Львівському університеті. Рецензована книжка М . Гнатюка вирізняється значним охопленням літературознавчих праць І. Франка. У раніших студіях українських філологів творчість видатного письменника , філософа і критика базувалася на творах, надрукованих в Україні й часто з купюрами . Навіть найповніше на сьогодні 50-томне видання письменника з чотирма додатковими томами не охоплює всього, що написав Франко. Поза науковим обігом залишається значна кількість наукових праць, есеїв, публіцистичних праць, які І. Франко написав німецькою, польською, чеською мовами. Особливо це стосується участі українського інтелектуала в культурному житті Відня рубежу ХІХ–ХХ ст. До слова, цей аспект проблеми певною мірою розглядався в дисертації чеської дослідниці Мартіни Трчкової “Культурний к о н т е к с т у к р а ї н с ь к о - н і м е ц ь к о ї білітерарності (Галичина та Буковина в 19 ст.)”, яка захищена у Брненському університеті імені Масарика (2010). Узагалі розгляд творчості письменника в контексті мультикультурних зв’язків – важлива проблема с учасно го літературознавства. У цьому зв’язку варто згадати майже забуту працю брненської германістки Лідміли Пантучкової, яка була свого часу належно оцінена не лише в Чехії, а й за кордоном, зокрема в Англії1. Загальновідомо, що І. Франко – одна із центральних фігур не лише української 1 Pantůčková L. William Makepeace Thackeray as a Critic of Literature. – Brno, 1972. літератури, а й літературознавства. Місце його народження та можливості мультикультурної комунікації створили прекрасні умови для того, щоб Франко став не лише літературним критиком, а й істориком письменства, теоретиком літератури й компаративістом. Крім того , Франко творив у добі , коли перестає домінувати позитивізм у науці, з’являється німецька психологія духу (duchověda) та інші психологічні напрями досліджень – автохтонні та аллохтонні. М. Гнатюк як знавець літературознавчої методології к. XIX – поч. XX століття, тобто доби модернізму, срібного віку української літератури, розкриває, яке важливе місце посідав Франко в тій панорамі думок і напрямів літературного розвою. До речі, сьогоднішня Україна, зокрема східна Галичина , перебувала тоді на перехресті історії навіть більше, ніж тодішня її східна сусідка Росія, але процеси там інспірувала: Гнатюк справедливо аналізує зв’язки І. Франка з російською культурно- історичною школою та психологізмом О. Потебні, а також із тодішньою компаративістикою та традиціоналістською філологічною методикою аналізу літературних явищ. М. Гнатюк уже на початку монографії звертає увагу на позицію Франка щодо літературної критики та її жанрів, які письменник широко використовував у своїх публікаціях, писаних кількома мовами. Водночас дослідник указує на Франка як на “світового громадянина”, пол і тично го гуман і ста , на йо го 115Слово і Час. 2012 • №5 перебування в середовищі інтелектуалів, що володіли кількома мовами, у Львові та Відні, де, крім того, зустрічається з Т.Г. Масариком, на його спілкування із часописом “Слов ’янський огляд” (“Slovanský přehled”) та із А.Черним. Уч е н и й п р ез е н т у є Фран к а я к центральну постать, котра забезпечує укра їнському л ітературознавству відмову від позитивізму в напрямку до більш “м’яких“ методів, пов’язаних із німецькою психологією духу, однак і наочно доводить , що Франко не переставав підтримувати контакти із російською традицією, зокрема із культурно-історичною школою, котра панувала на літературно-критичному та літературно-історичному терені Східної Європи протягом усієї другої половини ХІХ століття. І . Франко , незважаючи на св ій і н тернац іонал і зм , був передус ім у кра ї н сь ким т ворцем , дбав про культивацію української національної проблематики ; його л ітературно - теоретична концепція охоплювала також ареальний аспект. Tе, що я ціную у книжці М. Гнатюка найб і л ьше , к р і м йо го в не с к у в європейську науку про І . Франка , − ї ї загальнотеоретичне значення , з о к р е м а у сф е р і л і т е р а т у р н о ї компаративістики та порівняльної л і т е р ат ур о з н а вч о ї метод ол о г і ї . Автор указує, як західноєвропейські методологічні імпульси , зокрема з німецької сфери, трансформувалися на східнослов’янському або українсько- російському терені, якою складною мисленнєвою територією була насправді саме Галичина (а ще більше Буковина), де взаємодіють, переплітаються впливи російські, німецькі та ще й французькі. Водн оч а с в и д н о , я к п о с т у п о во утворювалася середньоєвропейська цілісність , контакти міжслов ’янські і слов ’янсь к о -неслов ’янсь к і , що було т иповим для у к ра ї н с ь к о го національного відродження та його реалістично-модерністської реалізації (українськими та україн істичними культурними центрами за межами Росії була не лише Прага, а також угорський Budín/Buda). Міжнародна конференція “Розвиток славістики в дзеркалі епістолярної спадщини та і нших особистих документів”, яку я на пропозицію Комісії з історії славістики при Міжнародному комітет і славіст ів організував від Інституту славістики Чеської асоціації славістів і Середньоєвропейського центру слов’янських студій 4 та 5 травня 2011 р. у Брно, засвідчила, що реакції І. Франка на методологічні імпульси постійно виходили за межі літпроцесу сучасно ї Укра їни та часто мали позачасовий, панхронічний характер. Лідія Сазонова з московського Інституту славістики на згаданій конференції в доповіді “К формированию научных интересов Б. М. Эйхенбаума (из писем ученого академику А. А. Шахматову)” показала , наск ільки методолог ія О. Потебні та його учнів – лінгвістична та літературознавча – була актуальна і для майбутнього формаліста, зрештою, дослідника категорії “літературний побут” та літературного історика й редактора Бориса Ейхенбаума (1886–1959), який хотів спочатку займатися синтаксисом та радився про це з академіком Олексієм Олександровичем шахматовим (1864– 1920). Отож книжка М.Гнатюка розповідає і про несхематичний, не чорно-білий розвиток філологічних методологій, про їхній зв’язок, переплетіння, взаємовплив і пронизування. Окремим аспектом, який професор М. Гнатюк проаналізував дуже докладно , є генологія (лише єдине зауваження: не слід замінювати дефініцію “генологічний“ на “жанровий“, що досить час то спос тер і га ємо в М . Гнатюка в розділі “Проблеми генологічної структури літературних творів у літературознавчій практиці Івана Франка ” , с . 86 та ін . ) : адже говориться не лише про саму літературу, а й про літературознавство та, зокрема, літературну критику. Вчений аналізує погляди І. Франка на жанри літературної критики, передусім із контексту тодішньої української або також російської , польської та й австрійсько-німецької критичної практики, тобто як із коренів автохтонних, так й аллохтонних. Водночас, однак критичний погляд на позитивізм веде Франка до виокремлення жанру й такої структури праці критика, котра уможливлює інтеграцію психологічних і Слово і Час. 2012 • №5116 філософських підходів. Ви с н о во к : к н иж к а п р офе с о р а М . Гнатюка , безсумнівно , важлива , передусім для україністики, української л і т е р а т у р и т а м і ж н а р о д н о г о франкознавства, але, як зазначено, і для літературознавства й літературної критики взагалі, а також для літературної компаративістики та генології; крім того, вона важлива своїми мультикультурними пасажами і для культуролог і ї та ареальних студій. Іво Поспішіл Отримано 22 лютого 2012 р. м. Брно, Чеська Республіка ПЕРЕТИНАЮЧИ КОРДОНИ ЧАСУ І ПРОСТОРУ: СХОДОЗНАВЧІ “СТУДІЇ” РИШАРДА КАПУЩИНСЬКОГО Капущинський Ришард. Подорожі з Геродотом / Пер. з пол. А. Чердаклі. – К.: Юніверс, 2011. – 196 с. “Минулого не існує. Є тільки його незліченні версії… Дістатися до минулого саме такого, яким воно було насправді – неможливо, і людству приступні лише різні його варіанти, зафарбовані кожним свідком, кожним істориком по-своєму…” Р. Капущинський Жанр подорожніх нарисів не новий для світової літератури і має своє глибоке історичне коріння. Описи подорожей як європейських так і східних мандрівників – від Геродота, Марко Поло, Ібн Батути, Аль Мас’уді, Ібн Фадлана, А. Нікітіна, В. Григоровича-Барського, Ґ. де Боплана та багатьох інших до нотаток і книжок представник ів дипломатичних та релігійних місій ХVІІІ – ХХ ст., складають скарбницю жанру світових travels і дають безцінну розмаїту інформацію про історію , культуру, етнографію , психологію, традиції певного народу чи регіону. Зд а ва л о с я б , у ч а с и н ашо го глобалізованого, інтегрованого у світову інтернет-павутину світу актуальність цих “описів” минула. Однак у сучасній європейській , зокрема українській , літературі помітне пожвавлення й популярність саме такого жанру. Топ “Краща книга року – 2010” України в жанрі публіцистики завоювали мексиканські подорожні нариси М. Кідрука; широкої популярності набула книжка мандрівок І. Роздобудько та ін. Проте книжка “Подорожі з Геродотом”1 Ришарда Капущинського (1932–2007) – 1 Ця книжка була переможцем конкурсу “Краща книга року” (2004) у Польщі. відомого польського журналіста й письменника, одного з претендентів на Нобелівську премію 2006 року – не належить до жанру класичних подорожніх нарисів . Це своєрідне художнє полотно, складене з “пазлів” – і сторичних екскурс ів за шляхами Геродота й сучасних репортажів-хронік із країн перебування автора – Індії, Китаю, Єгипту, Нігерії, Судану, Конго, Алжиру, Ірану, перемежоване власними роздумами над “Історією” Геродота й сьогоденням. “Кращим репортером ХХ-го століття” назвав Капущинського Габріель Гарсія Маркес . Упродовж своєї 40-літньої журналістської праці2 Р. Капущинський – випускник Інституту історії Варшавського університету – об’їздив півсвіту, був свідком понад десяти воєн і революцій у країнах Азії, Африки й Латинської Америки . І скр ізь возив і з собою “Історію” Геродота, яку йому подарувала в його перше відрядження до Індії головний редактор газети “Standar M łodych” (“Штандарт молодих”). Ця книжка стала своєрідним талісманом у нелегких, часом ризикованих для життя відрядженнях, а Геродот – супровідником 2 З 1962 року Р.Капущинський – закордонний кореспондент Польського Агентства преси (РАР)

Ähnliche Einträge