Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Онкологія
Дата:	2015
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України 2015
Теми:	Тезисы научных докладов
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/145143
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах» // Онкологія. — 2015. — Т. 17, № 3. — С. 203-224. — укр .

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860062344604811264
citation_txt	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах» // Онкологія. — 2015. — Т. 17, № 3. — С. 203-224. — укр .
collection	DSpace DC
container_title	Онкологія
first_indexed	2025-12-07T17:05:07Z
format	Article
fulltext	ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 203ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 203 НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЇ, ОНКОЛОГІЇ І РАДІОБІОЛОГІЇ ІМ. Р.Є. КАВЕЦЬКОГО НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «МІНІМАЛЬНА ЗАЛИШКОВА ХВОРОБА ПРИ СОЛІДНИХ ПУХЛИНАХ» 22–23 жовтня 2015 р., Київ МОДИФІКАЦІЯ ФЕНОТИПУ ЗЛОЯКІСНО ТРАНСФОРМОВАНИХ КЛІТИН ШЛЯХОМ МОДУЛЯЦІЇ КЛІТИННОГО МІКРООТОЧЕННЯ Н.О. Бездєнєжних, Н.І. Семесюк, О.О. Лихова, І.М. Адаменко, Р.А. Охріменко, Ю.Й. Кудрявець Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ beznalia@mail.ru Вступ. Пухлинний ріст, розвиток метастазів і перебіг пухлин- ного процесу в цілому визначаються не тільки поведінковими влас- тивостями пухлинних клітин, але й їхнім мікрооточенням: клітин- ними та розчинними компонентами, у тому числі позаклітинним матриксом. Мікрооточення злоякісно трансформованих клітин є ключовим фактором модифікації їхнього фенотипу, зокрема акти- вації в них програми епітеліально-мезенхімального переходу (ЕМП), яка забезпечує здатність інфільтрувати нав колишні тканини і мета- стазувати у віддалені ділянки тіла. Можна припустити, що актив- ність процесу ЕМП у пухлинних клітинах впливає на їхню чутли- вість до протипухлинних агентів. Мета: оцінити вплив модифікації екстраклітинного матриксу in vitro на фенотипові властивості пухлинних клітин, що характери- зують їхню зло якісність і чутливість до протипухлинних препаратів. Об’єкт і методи: культура клітин, цитологічні, імунологічні, статистичні. Результати. Досліджено чутливість клітин ліній людини з різ- ним ЕМП-статусом, а саме: з епітеліальним фенотипом (Е) — T47D (рак молочної залози), мезенхімальним (М) — COLO-205 (рак ки- шечнику) та «змішаним» (Е + М) — А-549 (рак легені), — до проти- пухлинних препаратів різного механізму дії в умовах культивування клітин на різному субстраті з метою модуляції їх ростових та адгезив- них властивостей. Зокрема, досліджували життєздатність клітин після дії хіміопрепаратів та експресію в них маркерів, асоційованих з ЕМП (Е-кадгерин, β-катенін, віментин). Встановлено, що за умов викорис- тання як екстраклітинного матриксу колагенового покриття пухлин- ні клітини ставали більш чутливими до дії антиметаболіту флуороура- цилу (T47D на 26%, COLO-205 — на 12,5%; р < 0,05). При дії алкало- їду барвінка (вінорельбіну) за умов підвищеної адгезії життєздатність клітин з «Е» фенотипом достовірно знижувалася до 30% (р < 0,05) по- рівняно з контролем; одночасно це супроводжувалося збільшенням кількості Е-кадгеринпозитивних клітин (до 50%; р < 0,01). Тенден- цію до зниження клітинної життєздатності за умов використання колагенового субстрату відзначали і в клітинах COLO-205 при дії іринотекану та доксорубіцину (до 20%). Разом із тим умови низької адгезивності клітин з «Е» та «М» фенотипом (вирощування у сферої- дах) спричиняли зниження клітинної чутливості до протипухлинних чинників, що асоціювалося зі зменшенням кількості Е-кадгерин- та β-катенінпозитивних клітин. При цьому оцінка чутливості пухлин- них клітин А-549 із фенотипом «Е + М» продемонструвала тенден- цію до незначного підвищення чутливості клітин (близько 10–15%) до доксорубіцину та іринотекану за умов зниженої адгезії, але кола- геновий субстрат не впливав на їхню чутливість та імунофенотип; при зниженій адгезії зменшувалася лише кількість віментинпози- тивних клітин (до 20–30%). Висновки. Отримані дані свідчать про тісний зв’язок між чутли- вістю злоякісно трансформованих клітин із різним ЕМП-статусом та їхньою реакцією на компоненти екстраклітинного матриксу. Встановлено, що компоненти екстраклітинного матриксу не тіль- ки впливають на адгезивні властивості клітин та їх життєздатність, але й модулюють експресію маркерів ЕМП. Це вказує на доціль- ність комплексного дослідження фенотипових особливостей пух- линних клітин за умов впливу стромальних елементів і розчинних факторів мікрооточення, включаючи компоненти позаклітинного матриксу та цитокіни. ФОСФОЛІПІДИ СИРОВАТКИ КРОВІ ТА РІВЕНЬ ГІПОКСІЇ ПУХЛИНИ У ХВОРИХ НА РАК ШЛУНКА: ЗВ’ЯЗОК З ДИСЕМІНАЦІЄЮ ПУХЛИННИХ КЛІТИН Л.М. Бубновська1, В.М. Михайленко1, А.В. Ковельська1, Д.С. Осинський2, С.П. Меренцев2, В.В. Трачевський3, С.П. Осинський1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України 2Київський міський клінічний онкологічний центр 3Інститут металофізики ім. Г.В. Курдюма НАН України, Київ kovelskaya@ukr.net Вступ. Фосфоліпіди (ФЛ) як важливі компоненти клітинних мембран залучені в процеси, тісно пов’язані з клітинною проліфе- рацією, злоякісною трансформацією, метастазуванням, загибел- лю клітин та їх чутливістю до терапії. Знижений рівень оксигена- ції в пухлинній тканині сприяє підвищенню в ній вмісту ФЛ. Пух- лина, в свою чергу, впливає на системний метаболізм ліпідів і ФЛ, що знаходить своє відображення в рівнях ФЛ у крові та кістково- му мозку (КМ). Мета: виявити залежність між ФЛ сироватки крові, рівнем гі- поксії пухлини і наявністю дисемінованих пухлинних клітин (ДПК) у КМ хворих на рак шлунка (РШ). Об’єкт і методи. Досліджували периферичну кров (ПК), пунк- тати КМ, отримані перед оперативним втручанням, і зразки пухлин- ної тканини (операційний матеріал) 47 хворих на первинний РШ і ПК 17 донорів. Усі пацієнти були проінформовані про досліджен- ня та дали свою згоду. Сироватку крові отримували загальноприй- нятим методом. Виявлення ДПК (цитокератин-позитивних клі- тин) серед мононуклеарів КМ на цитоспінових препаратах прово- дили імуноцитохімічним методом із використанням МкАТ проти панцитокератинів (panCK) (clone АЕ1/АЕ3, Dako Cytomaiton, Да- нія). 31Р ЯМР-спектри (ЯМР — ядерний магнітний резонанс) сиро- ватки крові були виміряні на спектрометрі Mercury-300BB (Varian, США), обладнаному Sparcs station при 121,5 МГц, зі спектральною шириною 12 000 Гц. Оцінка рівня гіпоксії пухлини на підставі ви- значення співвідношення PME/Pi методом 31Р ЯМР-спектроскопії виконували на спектрометрі Bruker 400 MHz (Widebore Ultrashield, AV-400 electronics, ФРН) при 161,976 МГц, зі спектральною ши- риною в 64724,9 Гц. Результати. Концентрації всіх ФЛ, які реєструють на 31Р ЯМР- спектрах сироватки крові хворих на РШ, а саме — фосфатидилхо- ліну + плазмологенхоліну (РС + CPLAS), лізофосфатидилхоліну (LPC) та сфінгомієліну + фосфатидилетаноламiну (SM + PE), зни- жуються (на 37,6 і 69%; р<0,05; та 26,7% відповідно) у хворих порів- няно з такими, які фіксують у донорській сироватці. Найбільш чут- ливим до метаболічних змін виявився LPC, значне зниження якого свідчить про несприятливий прогноз перебігу захворювання. Для па- цієнтів із РШ встановлена медіана LPC (0,160 ммоль/л), яка є зна- чно нижчою, ніж середнє значення концентрації LPC у донорській сироватці (250 ммоль/л). Згідно з розподілом рівнів гіпоксії щодо співвідношення PME/Pi, пухлини характеризуються як гіпоксич- ні, коли PME/Pi < 1,4, тоді як при PME/Pi > 1,4 пухлини є «задо- вільно» оксигенованими. Встановлено, що у випадку, коли в сиро- ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 204 ватці крові хворих концентрація LPC < 0,160 ммоль/л, тобто досить низька, а первинна пухлина знаходиться в умовах гіпоксії (PME/Pi < 1,4), вірогідність появи ДПК у КМ зростає до 67% (p < 0,001) проти 37,5% — у випадку, коли в сироватці крові пацієнтів концентрація LPC > 0,160 ммоль/л, а первинна пухлина перебуває в умовах «задо- вільної» оксигенації (PME/Pi > 1,4). Висновки. Встановлено, що низькі концентрації ФЛ, особливо LPC, у сироватці крові хворих на РШ перебувають у залежності від гіпоксичного стану первинної пухлини, який свідчить про ступінь агресивності пухлини, та можуть бути використані у клінічній прак- тиці з метою визначення ризику метастазування та прогнозу клініч- ного перебігу захворювання, особливо за умов індивідуалізації терапії. МІТОХОНДРІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ АДИПОЦИТІВ ПРИ ПУХЛИННОМУ ПРОЦЕСІ А.П. Бурлака, І.І. Ганусевич Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ apburlaka@gmail.com Вступ. Ожиріння безпосередньо впливає на частоту розвитку злоякісних пухлин. Встановлено, що 15–20% усіх смертей від раку пов’язані із зайвою масою тіла. Ризик розвитку колоректального раку (КР) зростає на 7% на кожні 2,4 одиниці індексу маси тіла. Ак- тивна жирова тканина виділяє жирні кислоти, гормони й адипоци- токіни. Ожиріння характеризується підвищеним генеруванням су- пероксидних радикалів, зростанням рівнів його метаболітів у вісце- ральній жировій тканині. Мета: дослідити дані літератури щодо механізмів мітохондріаль- ного контролю адипоцитів при пухлинному процесі. Об’єкт і методи: літературний пошук. Результати. Супероксидні радикали регулюють обмін речовин, хемотаксис, ріст, васкуляризацію, метастазування, коагуляцію і за- палення. Жирова тканина складається з адипоцитів, ендотелію су- дин, перицитів, моноцитів, макрофагів і плюрипотентних стовбу- рових клітин. Отримано переконливі дані, що ожиріння є важли- вим фактором розвитку деяких видів раку, в тому числі КР і раку молочної залози (РМЗ). Пошкоджувальним фактором для жирової тканини за умов ожиріння вважають редокс-стан мітохондрій клі- тин, що входять до її складу. Питаннями, які потребують вирішен- ня, є: докази порушення окисного фосфорилювання (OxPhos) в мі- тохондріях адипоцитів та інших клітин (виникнення мітохондріаль- ної дисфункції — перепрограмування метаболізму у бік гліколізу та генерування супероксидних радикалів) при розвитку КР і РМЗ; ме- ханізми, за допомогою яких мітохондріальна дисфункція адипоци- тів ініціює розвиток злоякісних пухлин і редокс-залежну індукцію стійкості пухлинних клітин до загибелі. Зміни функції мітохондрій та енергетичного метаболізму є відмінною характеристикою пухлинних клітин, а потенційна роль ожиріння може полягати в посиленні цих характеристик пухлини. Це питання на сьогодні мало досліджене. Висновки. Вважаємо, що порушення OxPhos у мітохондріях адипоцитів підвищує схильність до розвитку КР і РМЗ через пе- репрограмування метаболізму мітохондрій, активацію нерегульо- ваного генерування супероксидних радикалів, формування клі- тинної гіпо ксії та активації AKT і запалення, пригнічення функції р53 і PTEN. З урахуванням того, що при розвитку дисфункції мі- тохондрій адипоцити стають головним джерелом супероксидних радикалів і енергії для потреб пухлинних клітин, розуміння меха- нізмів метаболічного симбіозу між раковими клітинами й адипо- цитами відкриває нові терапевтичні можливості. РІВНІ ЛАКТОФЕРИНУ, «ВІЛЬНОГО ЗАЛІЗА» ТА ЕКСПРЕСІЯ КI-67 У ХВОРИХ НА РАК ПРЯМОЇ КИШКИ: ВПЛИВ НА ПЕРЕБІГ ЗАХВОРЮВАННЯ А.П. Бурлака1, В.В. Голотюк2, А.В. Вовк1, С.М. Лукін1, Є.П. Сидорик1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ 2 ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», Івано-Франківськ apburlaka@gmail.com Вступ. Лактоферин (ЛФ) — залізозв’язуючий негемовий білок сімейства трансферинів. ЛФ регулює біодоступність заліза при реа- лізації метаболічних функцій клітини, зокрема проліферації, мар- кером якої є експресія ядерного антигену Ki-67. Максимальний рі- вень білка реєструють під час проліферації. Появу «вільного заліза» у тканинах відзначають внаслідок окисно-індукованої деструкції за- лізовмісних гемових і негемових білків. Мета: дослідити взаємозв’язок між експресією ядерного анти- гену Кі-67 та рівнем ЛФ і «вільного заліза» у пухлинах хворих на рак прямої кишки (РПК) як прогностичних показників. Об’єкт і методи. Рівень ЛФ і «вільного заліза» у клітинах пухли- ни прямої кишки (ПК) визначали методом електронного парамаг- нітного резонансу за температури рідкого азоту (77 К). Імуногістохі- мічне визначення експресії маркера проліферації Ki-67 проводили в біотичному матеріалі пухлинно-ураженої та інтактної ПК пацієн- тів із РПК з використанням як первинних антитіл анти-Кі-67 (Santa Cruz, CA, USA, розведення 1 : 200) і вторинних флуоресцеїнвміс- них антитіл Alexa Fluor 546 Ab та Alexa Fluor 488 (Invitrogen, USA, pозведення 1 : 500). Імунопозитивні тканини досліджували з вико- ристанням лазерного конфокального сканувального мікроскопа Zeiss LSM 510. Кількісне визначення рівня експресії досліджуваних молекулярних маркерів проводили з використанням медичного про- грамного забезпечення обробки цифрових зображень ImageJ 1.48. Статистичний аналіз виконували із застосуванням прикладної лі- цензійної програми Origin 7.0. Різницю між показниками вважали достовірною при р < 0,05. Результати. Встановлено, що в аденокарциномах G2 та G3 ПК концентрація ЛФ і «вільного заліза» становила 9,0·1015 та 3,2·1016; 2,8·1017 та 9,4·1017 спінів/г сирої тканини відповідно. У слизовій обо- лонці кишки на відстані 15 см від пухлини ці показники становили 0,6·1015 та < 1,1·1017 спінів/г сирої тканини. Крім цього, у межах ін- тактної слизової оболонки ПК експресія Ki-67 була найбільш ви- раженою в ділянках залозистого кишкового епітелію, тоді як у спо- лучнотканинній стромі рівень імуносигналу Кі-67 був мінімаль- ним. У пухлинній тканині експресія Кі-67 мала виражений характер у більшості клітин атипових залозоподібних структур. Її середній рі- вень становив 46,08 ± 3,14 проти 33,2 ± 2,61 ум. од. в інтактній сли- зовій оболонці, причому у випадках низького ступеня диференцію- вання пухлин він був достовірно вищим, як і вміст ЛФ, ніж у висо- кодиференційованих, досяг відповідно 52,65 ± 4,48 і 38,01 ± 2,94 ум. од. (р < 0,001). У сполучнотканинній стромі експресія Кі-67 була зна- чно нижчою порівняно з пухлинним епітелієм, проте більш вира- женою в осередках реактивних клітинних інфільтратів. Рівень іму- носигналу Кі-67 у пухлинній паренхімі корелював зі стадією пух- линного процесу, ступенем диференціювання пухлини, рівнем ЛФ і «вільного заліза». Новоутворення з критерієм Т2–4 без ознак ме- тастазування характеризувалися рівнем експресії Кі-67 у середньо- му в 1,4 раза нижчим, ніж у випадках T2–4N1–2M0. Висновки. Виявлено, що корелятивний взаємозв’язок між екс- пресією Кі-67 та рівнем ЛФ, а також вмістом «вільного заліза» мав позитивну спрямованість (r = 0,76 і r = 0,68 відповідно), що свід- чить про безпосередній вплив ЛФ і «вільного заліза» на інтенсив- ність проліферативних процесів у пухлинах. Знижені значення Ki-67, ЛФ і «вільного заліза» виявлено в пухлинах зі сприятливим клініч- ним перебігом, тоді як підвищені — у метастазуючих, що асоціюєть- ся з агресивним фенотипом колоректального раку. МАТРИКСНІ МЕТАЛОПРОТЕЇНАЗИ ЯК ФАКТОРИ СТРОМАЛЬНОГО МІКРООТОЧЕННЯ ПУХЛИНИ: РОЛЬ У ПЕРЕБІГУ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАЛИШКОВОЇ ХВОРОБИ ПРИ РАКУ ШЛУНКА І.І. Ганусевич1, Л.А. Мамонтова 1, А.В. Ковельська1, Л.Д. Гуменюк1, С.П. Меренцев2, С.П. Осинський1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України 2Київський міський клінічний онкологічний центр МОЗ України, Київ, Україна iganus2000@yahoo.com Вступ. Матриксні металопротеїнази (ММП) активуються за умов гіпоксії, є фактором мікрооточення пухлинних клітин у пер- винній пухлині та місцях віддаленого метастазування, забезпечують дисемінацію пухлинних клітин і вважаються критичними молеку- лами метастазування. Нині особливий інтерес онкологів сфокусо- ваний на вивченні ММП як тригерів виходу дисемінованих пух- ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 205ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 205 линних клітин (ДПК) зі «сплячого» стану при мінімальній залиш- ковій хворобі (МЗХ). Мета: дослідити залежності між показниками активності же- латиназ у кістковому мозку (КМ) і деякими гіпоксіяасоційованими факторами мікрооточення при раку шлунка (РШ); виявити зв’язки між рівнями активності желатиназ у КМ хворих на РШ і стадіями захворювання, рівнем метастазування, наявністю ДПК у КМ; ви- значити залежності між показниками активності желатиназ у КМ і тривалістю життя хворих, можливості їх використання для про- гнозу перебігу МЗХ при РШ. Об’єкт і методи. Досліджено 112 хворих на РШ (із них 75 чо- ловіків, 37 жінок), яких розподілили за стадіями захворювання та- ким чином: 19 осіб — I, 32 — II, 34 — IIІ та 27 — IV стадія. Вико- ристано метод зимографії в поліакриламідному гелі, імуногісто- та імуноцитохімічні методики. У статистичній обробці застосовува- ли t-критерій Стьюдента, кореляційний аналіз, аналіз виживанос- ті за Капланом — Мейєром. Результати. Виявлено кореляції між активністю ММП-2 та -9 у КМ хворих на РШ, з одного боку, та експресією гіпоксіяасоці- йованих білків ГІФ-1, CD34 (щільністю мікросудин) та FLT (рецеп- тором ВЕФР) у пухлинах, з іншого (r = 0,30–0,51; р < 0,05). Актив- ність желатиназ відзначено у КМ у всіх обстежених хворих на РШ, включно із тими, у яких не виявлено ДПК у КМ. Рівні активності желатиназ у КМ пацієнтів із РШ не корелюють із показниками ме- тастазування як у лімфатичні вузли, так і віддаленого метастазуван- ня (р > 0,05). Для всіх досліджених пацієнтів, а також для тих із них, у кого клінічно не виявлено віддалених метастазів (категорія М0), зв’язок із ДПК достовірно відзначений для ММП-2, активність якої в КМ із відсутніми ДПК була майже в 3 рази нижчою за активність у КМ з наявними ДПК. Хворі, які не одержали післяопераційної терапії, з активністю ММП-2 у КМ, нижчою за 2,8 ум. од., живуть достовірно довше, ніж із вищою активністю (р = 0,016). Пацієн- ти з активністю ММП-9 у КМ, нижчою за 3 ум. од., живуть довше, ніж із вищою активністю, хоча різниця недостовірна (р = 0,218). При цьому як за умови відсутності, так і за наявності ДПК у КМ, кращу виживаність відзначали в групах із показниками активності ММП-2, нижчими за 3,6 та 4,8 ум. од. відповідно. Вірогідно, в пер- шому випадку ММП-2 контролює дисемінацію, а у другому — ви- хід ДПК зі «сплячого» стану. Висновки. Желатинази КМ є гіпоксіяасоційованими фактора- ми мікрооточення при РШ; ММП-2 у КМ хворих на РШ асоційо- вана з дисемінацією пухлинних клітин і є маркером МЗХ; ММП- 2 та -9 у КМ можуть бути використані у контролі перебігу захворю- вання у пацієнтів із РШ. ЖЕЛАТИНАЗИ ПУХЛИНИ ТА СИРОВАТКИ КРОВІ ХВОРИХ НА РАК ШЛУНКА: ЗВ’ЯЗОК З МЕТАСТАЗУВАННЯМ І.І. Ганусевич, Л.А. Мамонтова, А.В. Ковельська, Л.Д. Гуменюк, С.П. Осинський Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ iganus2000@yahoo.com Вступ. Матриксні металопротеїнази (ММП)-2 та -9 (або же- латинази А і В) здійснюють протеоліз позаклітинного матриксу при фізіологічних процесах і патологічних станах, продукуються пухлинними клітинами (ПК) та клітинами строми, є фактором мі- крооточення ПК і забезпечують їхню інвазію та дисемінацію на всіх етапах метастазування. Мета: дослідити зв’язки між показниками активності ММП-2 і -9 у пухлині та наявністю дисе мінованих пухлинних клітин (ДПК) у лімфатичних вузлах (ЛВ) і кістковому мозку (КМ) хворих; вивчити рівні активності ММП-2 та -9 у сироватці крові пацієнтів до та піс- ля оперативного втручання з видалення пухлини; виявити зв’язок показників активності желатиназ у пухлині та сироватці крові з дея- кими клініко-патологічними характеристиками та тривалістю жит- тя хворих на рак шлунка (РШ). Об’єкт і методи. Досліджені 112 хворих на РШ (75 чоловіків, 37 жінок), яких розподілили за стадіями захворювання таким чи- ном: 19 осіб — I, 32 — II, 34 — III, 27 — IV стадія. Усі пацієнти були проінформовані та дали згоду на дослідження. Використано ме- тод зимографії в поліакриламідному гелі та імуноцитохімічні ме- тодики. У статистичній обробці результатів використано t-критерій Стьюдента, кореляційний аналіз, аналіз виживаності за Капла- ном — Мейєром. Результати. Показники активності ММП-2 позитивно коре- люють зі стадією захворювання і негативно — із наявністю віддале- них метастазів (p < 0,05); не відзначено достовірних розбіжностей між показниками активності желатиназ у пухлині хворих із катего- ріями N0 і N1–2. При цьому в пухлинах пацієнтів, у ЛВ яких заре- єстровано ДПК, спостерігають значно вищі (у 2 рази; p < 0,05) по- казники активності ММП-2 порівняно з пухлинами хворих, у ЛВ яких ДПК відсутні. Значення активності ММП-2 <1 ум. од. у пух- линній тканині супроводжувалися відсутністю ДПК у КМ хворих, тоді як при активності ММП-2 >1 ум. од. відмічено наявність ДПК у КМ. Усі обстежені, що не отримували післяопераційної тера- пії, живуть достовірно довше при значеннях концентрації ак- тивних форм ММП-2 <2,0 і ММП-9 <4,5 мкг/г, ніж при ММП-2 >2,0 і ММП-9 >4,5 мкг/г пухлинної тканини (p = 0,004 і p = 0,015 відповідно). Виявлено, що показники активності желатиназ у сироватці крові в одній групі пацієнтів після операції значно зни- жуються (p < 0,05), а в другій — навпаки, зростають (p < 0,05), що може бути наслідком, зокрема, гастректомії. Для першої групи хво- рих, у сироватці крові яких після видалення первинної пухлини від- значено зниження активності желатиназ, виявлено залежність три- валості життя пацієнтів від показників активності як ММП-2, так і -9. Пацієнти, що не отримували післяопераційної терапії, живуть достовірно довше при концентрації активних форм ММП-2 <0,2 і ММП-9 <0,5 мкг/мл, ніж при ММП-2 >0,2 і ММП-9 >0,5 мкг/мл сироватки крові (p = 0,022 і p = 0,015 відповідно). Висновки. ММП-2 у пухлині асоційована з дисе мінацією ПК. ММП-2 та -9 у пухлині та сироватці крові є факторами, що впли- вають на перебіг РШ. Дослідження сироватки крові може бути до- цільним для моніторингу активності ММП-2 і -9 у післяоперацій- ний період, коли отримання зразків тканин у хворого неможливе. ЗНАЧЕННЯ ПОЛІМОРФІЗМУ ГЕНІВ РЕПАРАЦІЇ ДНК XRCC1 ТА XPD В ОСІБ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ДІЇ ІОНІЗУЮЧОЇ РАДІАЦІЇ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС, У РОЗВИТКУ РАКУ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ С.О. Геник-Березовська1, В.М. Шкарупа2, В.В. Талько2, С.В. Клименко2 1ДУ «Інститут спадкової патології НАМН України», Львів 2ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України», Київ shkarupa_vlad@bigmir.net Вступ. Якщо зв’язок між аварією на Чорнобильській АЕС і ви- никненням раку щитоподібної залози (РЩЗ) у дітей є безсумнів- ним, то питання асоціації з розвитком цієї патології у дорослих за- лишається суперечливим. Реакція організму людини на радіаційний вплив визначається багатьма факторами, у тому числі індивідуаль- ною радіочутливістю, одним із критеріїв якої є ризик розвитку зло- якісних новоутворень, пов’язаний з дією іонізуючого випромінен- ня (ІВ). Вважають, що індивідуальна радіочутливість має мульти- факторіальну природу і значною мірою зумовлюється генетичними особливостями, серед яких важливу роль відіграють поліморфні варіанти генів-модифікаторів, ефект яких модулюється чинника- ми довкілля. Більшість із цих генів мають низьку пенетрантність стосовно злоякісних новоутворень, але частота поширеності їх по- ліморфних варіантів у популяції може досягати високих значень. За останні роки ідентифіковано десятки поліморфних генів-канди- датів, які можуть брати участь у формуванні онкологічного ризику. Особливе місце серед них займають гени репарації ДНК. Останнім часом значну увагу дослідників привертає взаємозв’язок полімор- фізму генів репарації XRCC1 та XPD із розвитком онкопатології. Мета: визначити та порівняти особливості поліморфізму генів репарації XRCC1 Arg399Gln та XPD Lys751Gln в осіб, які зазнали дії ІВ внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і захворіли на РЩЗ, та у хворих без впливу ІВ в анамнезі. Об’єкт і методи. Досліджено 102 хворих на РЩЗ, вплив ІВ в анамнезі захворювання був у 38 з них. Визначення поліморфіз- мів генів білків репарації ДНК проведено методом полімеразної ланцюгової реакції з електрофоретичною схемою детекції продук- тів ампліфікації. ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 206 Результати. Уперше в Україні визначено частоту поліморфних алелів генів білків репарації пошкоджень ДНК — XPD Lys751Gln та XRCC1 Arg399Gln у хворих на РЩЗ, які зазнали дії іонізуючої раді- ації внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (0,49 та 0,57 відповід- но) та у пацієнтів із РЩЗ без впливу ІВ в анамнезі (0,39 та 0,37 від- повідно). Частота мінорного алеля гена XRCC1 в осіб, які зазнали впливу ІВ в анамнезі, достовірно вища, ніж у групі порівняння (р = 0,006). Ризик розвитку РЩЗ у гомозиготних носіїв мінорного алеля XRCC1 Arg399Gln в осіб, які зазнали впливу ІВ, виявився достовір- но підвищеним (ОR 4,14; p = 0,001; 95% ДІ 1,72–9,93). Для гомо- зиготних носіїв мінорних алелів XRCC1 Arg399Gln, які не зазнава- ли впливу ІВ в анамнезі, не виявлено підвищеного ризику розви- тку РЩЗ. Зв’язку поліморфізму XPD Lys751Gln із розвитком РЩЗ у осіб досліджених груп не виявлено. Висновки. Носійство мінорного алеля XRCC1 Arg399Gln в осіб української популяції, які зазнали впливу ІВ, є фактором ризику розвитку РЩЗ. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ НЕОПЛАСТИЧНОГО ПРОЦЕСУ ЗА ВПЛИВУ КАНЦЕРОГЕНОНЕБЕЗПЕЧНИХ ФАКТОРІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА О.А. Главін, Л.І. Маковецька, Н.А. Петрук, В.М. Михайленко Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ Veterok61@ukr.net Вступ. Екзогенні оксиди азоту (ОА) та малі дози іонізуючого випромінювання (ІВ) належать до поширених забруднювачів на- вколишнього середовища, що можуть впливати на систему проти- пухлинного захисту організму та ріст пухлин. На моделі карцино- ми легені Льюїс (КЛЛ) показано, що активація синтезу ендогенних ОА може знижувати інтенсивність метастазування пухлини. Однак практично відсутні подібні дослідження за умов тривалого впливу екзогенних ОА та їх комбінованої дії з ІВ. Мета роботи: дослідити комбінований вплив екзогенних ОА та малих доз ІВ на ріст і метастазування КЛЛ і виживаність експе- риментальних тварин. Об’єкт і методи. Дослідження проведено на мишах-самцях лі- нії С57Bl6 масою 20–24 г. Тварини зазнавали індивідуального та по- єднаного впливу екзогенних ОА (протягом 34 діб по 8 год при кон- центрації 25 мг/м3 повітря по NO) та фракціонованого опромінення в дозі 1 Гр (10 разів по 0,1 Гр). Вплив ОА та опромінення почина- ли за 5 діб до перещеплення пухлин і закінчували на 28-му та 23-тю добу їхнього росту відповідно. З 6-ї по 28-му добу росту КЛЛ у тва- рин визначали розміри первинної пухлини, на 28-му добу прово- дили підрахунок кількості та оцінювали розмір метастазів у легенях. Також аналізували виживаність тварин. Результати. У тварин, що зазнали окремого впливу екзогенних ОА, розміри первинної пухлини достовірно перевищували (в 1,4– 1,7 раза; р < 0,05) контрольні значення в період з 16-ї по 26-ту добу росту КЛЛ із найбільшою різницею на 18-му добу. Також дія ОА призводила до достовірного збільшення кількості метастазів у леге- нях (у 1,8 раза; р < 0,05) з тенденцією до зростання їх загального об’єму та активації метастазування на 81,4%. Фракціоноване опромінення тварин достовірно не впливало на кількість та об’єм метастазів у ле- генях, однак за умов комбінованого впливу ОА та ІВ середня кіль- кість метастазів збільшувалася в 1,6 раза (р < 0,05), а активація ме- тастазування досягала 57,8%. На 28-му добу росту КЛЛ виживаність тварин, що зазнали дії ІВ, становила 90,9% і достовірно не відріз- нялась від контрольної групи (81,8%). Водночас за тривалого впли- ву ОА вона сягала лише 62,7% (р < 0,05). За комбінованої дії ОА та ІВ відзначено найвищий рівень загибелі експериментальних тва- рин. Їх виживаність знижувалася до 46,8% і була достовірно ниж- чою порівняно з іншими експериментальними групами (р < 0,05). Висновки. Показано, що тривала дія канцерогенонебезпечних факторів навколишнього середовища суттєво впливає на перебіг не- опластичного процесу. Дія екзогенних ОА підвищує інтенсивність метастазування КЛЛ і росту первинної пухлини, а також знижує ви- живаність експериментальних тварин. Найвищу смертність тварин зафіксовано за умов комбінованого впливу ОА та ІВ. РОЛЬ ОКРЕМИХ МАРКЕРІВ ЛІКАРСЬКОЇ СТІЙКОСТІ В ПРОГНОЗУВАННІ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА КОЛОРЕКТАЛЬНИЙ РАК ПЛАТИНОВМІСНИМИ ХІМІОПРЕПАРАТАМИ М.В. Глянько1, В.Є. Жильчук3, Ю.Й. Кудрявець2 1Краматорський онкодиспансер, Краматорськ 2Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ 3Рівненський обласний онкологічний диспансер, Рівне beznalia@mail.ru Вступ. Проблемним на сьогодні лишається підбір ефектив- них схем хіміотерапії для лікування хворих на колоректальний рак (КРР) внаслідок недостатньої інформованості щодо чутливості пух- лин до хіміотерапії та експресії маркерів прогнозу подальшого роз- витку процесу після операційного втручання. Перспективним для вдосконалення згаданих схем може бути розширення спектра до- сліджуваних антигенів пухлин за рахунок аналізу білків, що харак- теризують їхню чутливість до протипухлинних препаратів. Мета: дослідити експресію білків, асоційованих з лікарською стійкістю, для прогнозування ефективності застосування платинов- місних хіміопрепаратів у хворих на КРР. Об’єкт і методи. Клінічні, статистичні методи та імуногісто- хімічний аналіз експресії пухлинних білків топоізомерази ІІ альфа (Топо ІІ) і ERCC1 у хворих на КРР (n = 20), які в комплексі з опе- ративним лікуванням пройшли курс променевої терапії та кур- си поліхіміотерапії (ПХТ), що включали препарати фторпіримі- динового ряду в поєднанні з платино вмісним цитостатиком: ко- жен пацієнт отримав від 3 до 4 курсів ПХТ в ад’ювантному режимі. За стадійністю хворих розподілено таким чином: T3N0M0 — 10, T3N1M0 — 5, T4N0M0 — 3, T4N0–1M0 — 2 пацієнти; період спо- стереження — 12 міс. Результати. Продовження хвороби відзначено у 7 (35%) паці- єнтів. При цьому ERCC1-позитивні клітини виявили у 3 (42%) хво- рих з продовженням хвороби і у 7 (58%) — зі стабілізацією проце- су. Tопо II-позитивних клітин у матеріалах пацієнтів із продовжен- ням хвороби не виявлено, при цьому у 3 (25%) хворих з відсутністю прогресування патологічного процесу зафіксовано невелику кіль- кість клітин зі слабкою експресією цього білка. Показано, що за пе- ріод спостереження в 11 (84%) випадках відсутності продовження хвороби досліджених маркерів у пухлинному матеріалі не виявля- ли. За клінічними спостереженнями, повний збіг низького ризику метастазування і продовження захворювання з високою чутливіс- тю до терапії препаратами платини відзначено у 3 (15%) пацієнтів, високий ризик продовження хвороби з низькою чутливістю до пре- паратів платини — у 1 (5%) пацієнта (помер від продовження захво- рювання в перші 3 міс після операції). Для поліпшення інформа- тивності отриманих даних потрібні подальші спостереження та за- стосування додаткових маркерів, зокрема, за нашими попередніми результатами, маркерів епітеліально-мезенхімального переходу. Висновки. Встановлено факти, що корелюють зі світовими да- ними, щодо прогностичного значення маркерів, асоційованих з лі- карською стійкістю (ERCC1 та Tоро II альфа), які можуть прогно- зувати ризик прогресування пухлинного процесу у хворих на КРР при лікуванні платиновмісними хіміопрепаратами. Очевидно, що для підвищення ефективності прогнозування результатів хіміотера- пії пацієнтів із КРР спектр маркерів має бути значно розширений, особливо за рахунок білків епітеліально-мезенхімального перехо- ду і стовбурових пухлинних клітин. ПРЕДИКТИВНА ЦІННІСТЬ БІОМАРКЕРІВ ОКИСНОГО ПОШКОДЖЕННЯ ДНК У КОМБІНОВАНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА РАК ПРЯМОЇ КИШКИ В.В. Голотюк1, А.П. Бурлака2, А.В. Вовк2 1ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», Івано-Франківськ 2Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ golotiuk@rambler.ru Вступ. Актуальним є пошук науково обґрунтованих підходів до підвищення ефективності неоад’ювантного лікування хворих ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 207ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 207 зі злоякісними пухлинами, що дало б змогу поліпшити безпосе- редній клінічний та патоморфологічний ефект променевої терапії (ПТ) за рахунок індивідуалізованого підбору схем лікування за- лежно від прогностичних молекулярно-біологічних маркерів пух- линного процесу. Незважаючи на тривалу історію досліджень, ви- бір адекватних і високоінформативних біомаркерів, використан- ня яких забезпечило б прогнозування відповіді раку прямої кишки (РПК) на цитотоксичну, зокрема передопераційну ПТ (ППТ), за- лишається проблематичним. Мета: з’ясувати доцільність застосування біомаркерів окисно- го пошкодження ДНК: супероксидних радикалів, 8-оксогуаніну (8- oxoG) та 8-гідроксо-2´-дезоксогуанозину (8-oxodGu) — для прогно- зування рівня радіочутливості пухлин у хворих на РПК. Об’єкт і методи. Охарактеризовано критерії чутливості пухлин до ППТ за допомогою визначення швидкості генерування суперок- сидних радикалів клітинами пухлини в біопсійному матеріалі до по- чатку лікування та реєстрації рівня 8-oxoG та 8-oxodGu у зразках сечі 32 пацієнтів (14 чоловіків і 18 жінок; вік 62,5 ± 1,8 року) з адено- карциномою прямої кишки стадії Т2–4N0–2M0 до початку і через 1 добу після першого сеансу ППТ. Швидкість генерування суперок- сидних радикалів визначали на комп’ютеризованому радіоспектро- метрі електрон ного парамагнітного резонансу при кімнатній тем- пературі, рівень 8-oxoG та 8-oxodGu у сечі — за допомогою методу спектрофотометрії. Загальна вогнищева доза ППТ становила 40 Гр, разова — 2 Гр. Радикальну операцію виконували через 5–6 тиж піс- ля закінчення ППТ. Ефективність ППТ оцінювали за рівнем лі- кувального патоморфозу в гістологічних препаратах операційно- го матеріалу пухлин. Результати. Сприятливими прогностичними факторами, які свідчать про радіочутливість пухлини, можна вважати значення швидкості генерування супероксидних радикалів клітинами пух- лини до лікування >1,0 нМоль/хв·г сирої тканини, низький рівень добової екскреції 8-oxoG з сечею до лікування — <0,5 нМ/добу·кг маси тіла, зростання показника 8-oxoG у сечі хворого через 1 добу після початку ППТ на ≥50% відносно вихідного рівня. За відсут- ності сприятливих факторів прогноз ефективності ППТ визнача- ють як негативний, за наявності 1–2 факторів передбачають помір- ну ефективність лікування, за наявності всіх 3 чинників прогнозу- ють високу ефективність ППТ. Висновки. Результати проведених досліджень дозволяють виді- лити нові прогностичні критерії, комплексне дослідження яких ха- рактеризує рівень радіочутливості РПК. Враховуючи, що основою терапевтичного ефекту ППТ є окисне пошкодження біологічних макромолекул продуктами радіолізу води, закономірно, що пара- метри маркерів оксидативного пошкодження ДНК, інтенсивність якого суттєво зростає внаслідок опромінення, можуть корелювати з рівнем лікувального впливу. ЗАСТОСУВАННЯ ІОННИХ БЛОКАТОРІВ КЕТАМІНУ ТА ВЕРАПАМІЛУ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ ДІАГНОСТИКИ РЕЦИДИВІВ ГЛІОМ ТА ГАЛЬМУВАННЯ ПУХЛИНОАСОЦІЙОВАНОГО ЗАПАЛЕННЯ ПРИ ГЛІОМАХ ГОЛОВНОГО МОЗКУ Н.Я. Гридіна, В.В. Розуменко, А.М. Морозов, Н.Г. Драгунцова ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України», Київ gridinanina@ukr.net Вступ. Наявність некрозів у тканинах злоякісних гліом впли- ває на активність NMDA-рецепторів, що призводить до підви- щення рівня агрегації клітин крові та активізації пухлиноасоці- йованого запалення, яке стимулює подальший ріст і прогресію пухлин. Гальмування агрегації клітин крові за допомогою блока- торів NMDA-рецепторів в умовах in vivo може сприяти пригнічен- ню росту експериментального штаму 101.8 гліоми щурів. Засто- сування блокаторів NMDA-рецепторів in vitro дає змогу модифі- кувати активність цих рецепторів для проведення диференційної діагностики ступеня злоякісності гліом, а також між запальними процесами пухлинного та непухлинного походження. Мета: розробити методи диференційної діагностики між рецидивами гліом II та IV ступеня зло якісності, а також між на- слідками черепно-мозкової травми (ЧМТ) та рецидивами гліом III та IV ступеня злоякісності за зміною показників агрегації клі- тин крові під впливом іонних блокаторів кетаміну та верапамілу в умовах in vitro, а також провести дослідження на щурах зі ще- пленими гліомами штаму 101.8 із застосуванням експеримен- тально обумовлених концентрацій кетаміну та верапамілу для пригнічування росту гліоми штаму 101.8. Об’єкт і методи. Проведено дослідження агрегації клітин крові у 132 пацієнтів із гліомами різного ступеня злоякіснос- ті у порівнянні з 34 пацієнтами з ЧМТ середнього ступеня важ- кості та 26 здоровими особами (донори). Для вивчення агрегації клітин крові розроблено прилад «Плазмон», що дає змогу оціню- вати об’єктивні зміни агрегації клітин крові без впливу іонних розчинів чи буферних систем. До 200 мкл клітин крові пацієн- тів в умовах in vitro додавали по 20 мкл 0,25% розчину верапамі- лу гідрохлориду або кетаміну гідрохлориду (25 мг/мл) у діапазоні розведень від 10 000 до 100 000 разів з метою підбору концентра- цій препаратів, що найбільш ефективно знижують рівень агре- гації клітин крові. Препарати в концентраціях, які максимально знижували рівень агрегації клітин крові, вводили щоденно вну- трішньоочеревинно в об’ємі 50 мкл 70 щурам із гліомою штаму 101.8 (аналог гліобластоми людини) на 7-й день після щеплення до перших проявів агонії тварин. Контрольним тваринам вводи- ли фізіологічний розчин хлориду натрію в аналогічних умовах. Рівень агрегації клітин крові досліджували за допомогою при- ладу «Плазмон» за показниками кутового відхилення лазерного променя (поверхневий плазмонний резонанс — ППР) при його проходженні через вкриту шаром золота скляну пластину з клі- тинами крові на поверхні. Результати. Показано, що розведення препаратів кетаміну у 10 000 разів дає змогу відрізнити за показниками ППР пацієн- тів із ЧМТ від хворих із гліомами III або IV ступеня злоякіснос- ті. Для диференційної діагностики між гліомами II та IV ступеня злоякісності був використаний препарат верапамілу, розведений у 10 000 разів. Препарати верапамілу та кетаміну у вказаних роз- веденнях сприяли статистично вірогідному подовженню термі- нів життя щурів зі щепленою гліомою 101.8 за рахунок гальму- вання пухлиноасоційованого запалення. Висновки. 1. Препарати кетаміну гідрохлориду у розведен- ні 10 000 разів сприяли проведенню диференційної діагностики між ЧМТ і рецидивами гліом III–IV ступеня злоякісності. 2. Пре- парати верапамілу гідрохлориду у розведенні 10 000 разів мож- на використовувати для проведення диференційної діагностики між рецидивами гліом II та IV ступеня злоякісності. 3. Препара- ти кетаміну та верапамілу у розведенні 10 000 разів сприяли ста- тистично вірогідному продовженню терміну життя у щурів зі ще- пленою гліомою 101.8 в експериментах in vivo. ПУХЛИНОАСОЦІЙОВАНІ МАКРОФАГИ, ЇХ ЗВ’ЯЗОК З МІКРООТОЧЕННЯМ ТА ПЕРЕБІГОМ РАКУ ШЛУНКА Л.Д. Гуменюк, І.І. Ганусевич, Л.М. Бубновська, А.В. Ковельська, Л.А. Мамонтова, С.П. Осинський Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ gumenyuk_ld@ukr.net Вступ. Більшість прогресуючих солідних новоутворень активно інфільтровані пухлиноасоційованими макрофагами (ПАМ), які є однією з головних ознак запалення, пов’язаного з пухлиною. ПАМ характеризуються вираженою здатністю адап- туватися до гіпоксії. Гіпоксія може інгібувати їх мобільність, сприяючи накопиченню в гіпоксичних ділянках. При цьому від- значають супресію протипухлинної активності ПАМ і стимуля- цію експресії ними пропухлинних факторів, ферментів, транс- крипційних чинників. Разом з тим у помірно оксигенованих ді- лянках пухлини ПАМ можуть відігравати роль як негативних, так і позитивних регуляторів росту пухлини. Є дані про неодноз- начність «поведінки» ПАМ залежно від мікрооточення пухлини. Мета: дослідити взаємозв’язки між кількістю ПАМ, рів- нем гіпоксії, експресією HIF-1α, IL-10, щільністю мікросудин (ЩМС) і концентрацією активних форм матриксних метало- протеїназ (ММП)-2 і -9 у пухлинній тканині, їхній зв’язок із клі- ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 208 ніко-патологічними характеристиками та виживаністю хворих на рак шлунка (РШ). Об’єкт і методи. Досліджено зразки пухлинної тканини (піс- ляопераційний матеріал) 112 пацієнтів із первинним РШ (75 чо- ловіків, 37 жінок), яких розподілили за стадіями захворювання таким чином: 19 осіб — I, 32 — II, 34 — III, 27 — IV стадія. Усі па- цієнти були проінформовані та дали згоду на дослідження. Іму- ногістохімічним методом з використанням відповідних МкАТ визначали наявність ПАМ (CD68+ клітин), IL-10+ клітин, HIF- 1α+ клітин і ЩМС (CD34+ клітин). Рівень гіпоксії у пухлинній тканині визначали методом ядерно-магнітного резонансу. Кон- центрацію активних форм ММП-2 та -9 визначали методом зи- мографії в поліакриламідному гелі. Відповідно до медіани (23% CD68+ клітин) умовно виділяли велику та малу кількість ПАМ. Результати. В усіх досліджених зразках тканини РШ відміче- но позитивну реакцію з МкАТ, специфічними до CD68 (2–63%). Значення медіани CD68+ клітин становило 23%. Виявлено, що в пухлинах із високим рівнем гіпоксії кількість ПАМ достовір- но більша, ніж у пухлинах із помірним рівнем оксигенації (rho = 0,8; p < 0,05). У пухлинах з «глибоким» рівнем гіпоксії у 70% хво- рих відзначено велику кількість ПАМ. Крім того, виявлено пря- му кореляцію між кількістю HIF-1α+ клітин і ПАМ (rho = 0,3; p < 0,05). Отримані дані свідчать про те, що рівень ПАМ є висо- ким саме в гіпоксичних пухлинах. Встановлено пряму залежність між кількістю ПАМ і експресією IL-10 (rho = 0,3; p < 0,05), ЩМС (rho = 0,3; p < 0,05), концентраціями активних форм ММП-2 (rho = 0,4; p < 0,05) і ММП-9 (rho = 0,5; p < 0,05). Кількість ПАМ у пухлинах при категоріях N1–2 та М1 досто- вірно більша, ніж при категоріях N0 та М0 відповідно. У пухли- нах пацієнтів із IV стадією захворювання вміст ПАМ у 1,4 раза вищий, ніж у пухлинах I стадії. Тривалість життя хворих, у пух- линах яких виявлено велику кількість ПАМ, була значно мен- шою, порівняно з пацієнтами з малою кількістю ПАМ (оцінка за Капланом — Мейєром, log-rank test, χ2 = 15,49; р = 0,01). Ри- зик несприятливого перебігу захворювання в групі хворих з ве- ликою кількістю ПАМ у 2,5 раза вищий, ніж у пацієнтів з ма- лою кількістю ПАМ. Висновки. Доведено участь ПАМ у процесах метастазування РШ, виявлено їхні зв’язки з факторами мікрооточення пухлини. ПАМ є незалежним прогностичним маркером у хворих на РШ. Визначення кількості ПАМ може бути використано для конт- ролю перебігу захворювання. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА КЛІНІЧНА АПРОБАЦІЯ СТВОРЕНОЇ ТЕСТ-СИСТЕМИ ДЛЯ МОНІТОРИНГУ КОЛОРЕКТАЛЬНОГО РАКУ, РАКУ ТІЛА МАТКИ ТА РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ Г.В. Діденко, Є.Г. Шпак, А.П. Кузьменко, О.О. Круць, Г.П. Потебня, В.М. Базась Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ Gennadij_D@mail.ru Вступ. На сьогодні найбільш перспективними для створен- ня діагностичних тест-систем є онкофетальні, або ембріоспеци- фічні антигени, що зумовлено їхньою універсальністю. Ця уні- версальність пов’язана з тим, що злоякісна трансформація нор- мальної клітини супроводжується реекспресією ембріональних антигенів у пухлинах різного гістогенезу. Ще одним перспектив- ним напрямом для створення діагностичної тест-системи можуть бути білкові метаболіти або компоненти клітин B. megaterium H. Обґрунтуванням для роботи з цим мікроорганізмом стали до- слідження Д.Г. Затули, в яких продемонстровано наявність пе- рехресного реагування цитоплазматичних білків B. megaterium H із сироватками крові хворих онкологічного профілю. Мета: експериментальна розробка та клінічна апробація но- вої тест-системи для скринінгу та моніторингу колоректального раку (КРР), раку тіла матки (РТМ) та раку молочної залози (РМЗ). Об’єкт і методи. Дослідження проведено з використанням сироваток крові тварин із саркомою-37 та карциномою леге- ні Льюїс і сироваток крові хворих зі злоякісними новоутворен- нями (КРР, РТМ, РМЗ). Контролем були сироватки крові хво- рих з доброякісними утвореннями відповідних органів, здорових донорів та інтактних тварин. Використано методи експеримен- тальної онкології, статистичного аналізу та імунологічні методи. Результати. Відібрано й охарактеризовано білкові компонен- ти культуральної рідини та цитоплазми B. megaterium H, B. subtilis В-7025 та пептиди курячих ембріонів, які в ІФА-тесті реагують з антитілами сироваток крові тварин із пухлинами різного гіс- тогенезу й антитілами сироваток крові пацієнтів. Встановлено, що з відібраних білкових компонентів для тест-системи найбіль- шою чутливістю володіють екзогенні метаболіти B. megaterium H. Чутливість системи, сконструйованої з їх використанням, ста- новить: близько 90% — для пацієнтів із КРР, 80% — для хворих на РТМ та 65% — для хворих на РМЗ. При виникненні рециди- вів КРР, РТМ і РМЗ ці показники були дещо меншими і стано- вили від 70 до 87%. Висновки. Одержані результати свідчать про перспектив- ність подальшого використання сконструйованої тест-системи для моніторингу перебігу КРР, РТМ і РМЗ у пацієнтів у проце- сі лікування. КАНЦЕРОГЕННИЙ РИЗИК ПОЄДНАНОЇ ДІЇ ОПРОМІНЕННЯ ТА ПРЕПАРАТІВ З КО- МУТАГЕННОЮ АКТИВНІСТЮ Е.А. Дьоміна, О.П. Пилипчук Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ lena.pylypchuk@ukr.net Вступ. Чільне місце у вирішенні проблеми виникнення пух- лин радіаційного генезу має займати визначення ко-мутагенних властивостей деяких препаратів, що можуть суттєво підвищувати рівень радіаційно-індукованих пошкоджень шляхом пригнічен- ня процесів репарації. Але досі не створено науково-практичної бази з цією метою. Це зумовлено тим, що ко-мутагени не виявля- ються при генетичному скринінгу, оскільки самостійно не викли- кають пошкоджень. Мета. З урахуванням тривалої радіоекологічної кризи в краї- ні внаслідок Чорнобильської катастрофи актуальним є виявлення ко-мутагенних властивостей деяких фармакологічних препаратів на хромосомному рівні опромінених клітин людини. Об’єкт і методи. Виявлення потенційних ко-мутагенів (верапа- міл (Вп), аскорбінова кислота (АК)) стосовно формування проме- невих ефектів (0,3–2,0 Гр) виконували із залученням тест-системи лімфоцитів периферичної крові (ЛПК) умовно здорових осіб і ме- тафазного аналізу хромосомних перебудов. Культивування ЛПК і цитогенетичний аналіз здійснювали відповідно до стандартного протоколу (IAEA, 2011). Результати. Показано, що препарати АК і Вп не впливають на спонтанний рівень аберацій хромосом в інтактних ЛПК, тобто не проявляють власної мутагенної активності. За умов поєднаної дії іонізуючої радіації в низьких дозах (0,3 Гр) та ко-мутагенів від- мічають потенціювання променевого пошкодження клітин. Ко- мутагенні ефекти формувалися за рахунок хромосомних перебудов різних типів, що свідчить про пригнічувальний вплив дослідже- них препаратів на процеси пострадіаційного відновлення. З підви- щенням дози опромінення (до 2,0 Гр) досліджені препарати про- являють ко-мутагенну активність незалежно від їх концентрації, підвищуючи рівень генетичних пошкоджень в опромінених лім- фоцитах. При цьому найбільший ко-мутагенний ефект відзначе- но при дії АК у терапевтичній концентрації, що маніфестував під- вищенням частоти аберацій хромосом на 35%; при дії Вп — 15%. З огляду на онкогенну небезпеку підвищеного рівня хромосомних змін у клітинній популяції розроблений підхід до виявлення ко- мутагенних властивостей хімічних чинників, у тому числі деяких фармакологічних засобів, створює реальну можливість оцінки та прогнозу підвищення канцерогенного ризику за умов їх поєдна- ної дії з опроміненням в широкому діапазоні доз. Висновки. Результати дослідження вказують на доцільність контролю призначення препаратів з виявленими ко-мутагенними властивостями при проведенні профілактично-лікувальних заходів у осіб, які мешкають на радіаційно забруднених територіях, та про- фесіоналів, що контактують з відкритими і закритими джерелами іонізуючого випромінення. ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 209ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 209 Дослідження проведено в рамках виконання науково-дослід- них робіт «Дослідження ролі NO-опосередкованих реакцій в реа- лізації дії екзогенного оксиду азоту та іонізуючого випромінюван- ня при рості та метастазуванні пухлин» (державна реєстрація від 13.07.2012 р. № 0112U004716). ВПЛИВ ФОТОДИНАМІЧНОЇ ОБРОБКИ ЦИРКУЛЮЮЧОЇ КРОВІ НА ПУХЛИННИЙ РІСТ ТА МЕТАСТАЗУВАННЯ Т.С. Завадська, І.О. Штонь Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ gamaleia@onconet.kiev.ua Вступ. У літературі останніх років з’явилися дані про те, що, крім прямого руйнування пухлини лазерним світлом, терапевтич- ний ефект може давати внутрішньосудинне опромінення крові, в яку введений фотосенсибілізатор. Є окремі повідомлення про ре- дукцію віддалених метастазів під впливом такої процедури. Меха- нізм феномену залишається невідомим, але є підстави припускати особливу роль світлової альтерації циркулюючих пухлинних клітин. Мета: з’ясувати ефективність фотодинамічної обробки крові у щурів і мишей з перещепленими пухлинами, використовуючи фо- тосенсибілізатор Фотолон і його композит із наночастками золота. Об’єкт і методи. Експерименти проводили на безпородних щу- рах з інокульованою в мозок гліо бластомою С6 і мишах лінії C 57 Bl з перещепленою в стопу карциномою Льюїс. Для фотосенсибілі- зації крові тваринам вводили препарат Фотолон («Белмедпрепара- ти», Білорусь) або його композит з наночастками золота. Опромі- нення крові тварин через хвостові вени здійснювали за допомогою напівпровідникового лазера (ПМВП «Фотоніка Плюс», Черкаси) з λ = 660 нм, максимум поглинання Фотолону, та лампи Phillips з λ = 522 нм, максимум поглинання наночасток золота. Доза опромі- нення для обох джерел становила 7,5–15 Дж/см2. Результати. Динаміка виживаності щурів із гліомою в групі тва- рин, які були піддані фотомодифікації крові, свідчить про сприятли- вий вплив лікування. Достовірне подовження життя щурів порівня- но з контрольною (нелікованою) групою становило 25,5% в особин, котрим проводили опромінення крові без сенсибілізатора; 81,0% — у групі з фотомодифікацією крові Фотолоном; та 60,0% — у групі тварин із фотомодифікацією крові нанокомпозитом. Фотодинамічна обробка крові мишей з карциномою Льюїс ста- тистично достовірно не впливала на ріст первинних пухлин. Проте дослідження процесу метастазування пухлини на 25-ту добу після її перещеплення засвідчило наявність позитивного ефекту прове- деного лікування. У групі тварин, яким перед фотоопроміненням вводили нанокомпозит Фотолону, зареєстровано статистично до- стовірне зменшення об’єму метастазів. Висновки. Отримані попередні результати дозволяють констату- вати, що фотодинамічна модифікація крові, сенсибілізованої Фото- лоном і його композитом із наночастками золота, здатна подовжува- ти тривалість життя тварин з пухлиною і гальмувати ріст метастазів. ВПЛИВ ФІТОЕСТРОГЕНІВ НА ПЕРЕБІГ ПУХЛИННОГО ПРОЦЕСУ О.С. Зотов, О.В. Поступаленко, Р.І. Верещако Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київ alena-postupalenko@yandex.ua Вступ. Протягом останніх десятиліть зростає споживання сої та її похідних, які є популярною харчовою добавкою. Соя містить понад 100 фітоестрогенів (ФЕ) і є чи не основним джерелом надхо- дження їх в організм людини, особливо у країнах Азії. Швидке зрос- тання частки ФЕ у раціоні сучасної людини та високі показники он- кологічної захворюваності визначають потребу у критичній оцінці їхнього потенційного впливу на перебіг пухлинного процесу — як корисного, так і шкідливого. Мета: дослідити вплив ФЕ на перебіг пухлинного процесу, за даними світової літератури. Об’єкт і методи. Пошук літератури в мережах PubMed (по- шукова комбінація слів — phytoestrogen, tumor microenvironment). Результати. Розрізняють естрогенний та неестрогенний меха- нізми дії ФЕ на організм людини в цілому та на перебіг пухлинного процесу зокрема. Естрогенний механізм полягає у стимуляції син- тезу глобуліну, який зв’язує статеві гормони (sex hormonе binding globulin — SHBG) в печінці та, як результат, у зниженні біодоступ- ності естрогенів. ФЕ здатні до конкурентного зв’язування чи замі- щення 17β-естрадіолу або тестостерону з SHBG у плазмі крові. Їм притаманна здатність пригнічувати 3α-гідроксистероїддегідрогеназу та 17β-гід росистероїддегідрогеназу, які конвертують естрон у більш активну форму — естрадіол. ФЕ є інгібіторами експресії та актив- ності мРНК ароматази та 5α-редуктази. Вони впливають на кишко- ву флору, що призводить до зниження реабсорбції естрадіолу. ФЕ належать до слабких естрогенів, їх активність у 100–1000 разів слаб- ша за 17β-естрадіолу. У жінок з середнім споживанням сої концен- трація ФЕ у плазмі крові в 1000 разів перевищує концентрацію ен- догенного естрогену у жінок репродуктивного віку з низьким вжи- ванням сої. Найбільш вивченим є вплив ФЕ на рецептори естрогену α та β. Більшість ФЕ є активаторами транскрипції генів через оби- два шляхи з більшою спорідненістю до рецепторів естрогену β. Піс- ля зв’язування з рецепторами естрогену ФЕ стимулюють два шляхи відповіді: класичний — через елементи (мішені) відповіді до естроге- ну, альтернативний — через активацію негайних генів, таких як Jun i Fos. У результаті цього відбувається стимуляція шляхів сигнальної транс дукції, важливої для сигнальної функції нейронів, диференці- ації клітин тощо. Неестрогенний механзм дії ФЕ полягає у їх здатності пригні- чувати рецептор топоізомерази чи тирозинкінази (інгібітор епідер- мального фактора росту — epidermal growth factor receptor — EGFR), бути інгібіторами фактора некрозу пухлин α (tumor necrosis factor α — TNFα) та агоністами рецепторів, які активують проліферацію перо- ксисом (peroxisome proliferator-activated receptors — PPAR). Для ФЕ характерний виражений антиоксидантний і протизапальний ефект. Висновки. ФЕ притаманні естрогенні та неестрогенні механіз- ми дії із залученням численних молекулярних механізмів. Серед них вагомою є частка таких, що відповідають за процеси проліферації, диференціації та апоптозу. МОРФОЛОГІЯ ГРАНУЛЯЦІЙНОЇ ТКАНИНИ НАВКОЛО ЕЛЕМЕНТІВ СІТЧАСТОГО ТРАНСПЛАНТАТА ПІСЛЯ ВИКОНАННЯ ПЛАСТИКИ ПЕРЕДНЬОЇ ЧЕРЕВНОЇ СТІНКИ НА ФОНІ ЗЛОЯКІСНОГО ПУХЛИННОГО ПРОЦЕСУ О.І. Іващук, В.Ю. Бодяка, І.К. Морар ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», Чернівці igor.morar@yandex.ua Вступ. У хворих зі злоякісними новоутвореннями органів че- ревної порожнини існує високий ризик виникнення евентерації та інших небезпечних ускладнень з боку післяопераційної рани, що зу- мовлено явищами вторинного імунодефіциту, кахексії, анемії тощо. Застосування сітчастих імплантатів з метою попередження зазна- чених післяопераційних ускладнень певною мірою може вирішити цю проблему, проте відсутні дані щодо репаративної здатності тка- нин передньої черевної стінки у цієї категорії пацієнтів. Вивчення морфології грануляційної тканини на тлі злоякісного новоутворен- ня дасть змогу більш диференційовано підійти до використання сіт- частих імплантатів у хворих онкологічного профілю. Мета: з’ясувати в експерименті особливості морфології грану- ляційної тканини навколо елементів сітчастого імплантата м’язово- апоневротичного шару передньої черевної стінки на тлі злоякісно- го новоутворення м’яких тканин. Об’єкт і методи. Експеримент виконано на 34 щурах, яким вживлено комбінований сітчастий імплантат у тканини м’язово- апоневротичного шару передньої черевної стінки. Усіх дослідних тварин розподілено на 3 групи. Перша група (конт роль) — 8 тва- рин без пухлини Герена. Друга група (основна) — 12 особин, яким через тиждень після ін’єкції суспензії клітин пухлини Герена під шкіру зовнішньої поверхні стегна імплантовано сітку. Третя група (основна) — 14 щурів, яким після видалення 2-тижневої пухлини Герена імплантовано сітку. Забір біологічного матеріалу проводили на 17–19-ту добу після виконання оперативного втручання. За до- помогою комп’ютерної мікроденситометрії проводили визначення середньої дистанції від елементів сітки до зовнішньої межі грану- ляційної тканини, оптичної густини забарвлення колагенових во- локон, питомого об’єму кровонаповнення судин, підрахунок клі- тин грануляційної тканини, забарвлених гематоксиліном та еози- ном, а також водним блакитним хромотропом 2В. ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 210 Результати. Наявність в організмі злоякісного новоутворення суттєво пригнічує та сповільнює процеси дозрівання грануляційної тканини навколо елементів сітчастого трансплантата. Виконання пластики передньої черевної стінки із використанням сітчастого імплантата після видалення пухлини призводить до значно гірших результатів дозрівання грануляційної тканини, що доводить віро- гідне зменшення площі грануляційної тканини, оптичної густини забарвлених колагенових волокон, а також збільшення кількості клітин, питомого об’єму кровонаповнення судин. Таку особливість необхідно враховувати при пластиці передньої черевної стінки сіт- частим імплантатом при виконанні симптоматичних та особливо ра- дикальних оперативних втручань у хворих онкологічного профілю. Висновки. 1. Наявність злоякісного новоутворення, а також стан після його видалення суттєво зменшують площу грануляційної тка- нини та одночасно уповільнюють процеси її дозрівання. 2. При ви- конанні радикальних оперативних втручань відмічають гірше до- зрівання грануляційної тканини нав коло елементів сітчастого імп- лантата порівняно з симптоматичними. МІКРОБІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНВАГІНАЦІЙНОГО КІНЦЕБОКОВОГО ІЛЕОТРАНСВЕРЗОАНАСТОМОЗУ В ЕКСПЕРИМЕНТІ О.І. Іващук, В.Ю. Бодяка, О.В. Чорний, В.П. Унгурян ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», Чернівці olegchornyj@gmail.com Вступ. Виконання радикальних оперативних втручань на пра- вій половині ободової кишки традиційно супроводжується появою низки несприятливих наслідків, які суттєво погіршують якість жит- тя пацієнтів. Одним із патогенетично значущих компонентів розви- тку таких негативних ускладнень є порушення рівноваги якісного та кількісного складу мікрофлори між тонкою та ободовою кишкою, що зумовлено видаленням ілеоцекального відділу. Існуючі інвагіна- ційні кінцебокові тонко-товстокишкові анастомози певною мірою моделюють подібність ілеоцекального клапана, проте вони мають багато недоліків, які обмежують їх широке використання. Нами за- пропоновано новий кінцебоковий ілеотрансверзоанастомоз, який завдяки певним технічним особливостям може допомогти виріши- ти цю проблему (патент № 85715). Дослідження в експерименті видового складу та популяційно- го рівня мікроорганізмів слизової оболонки товстої та тонкої киш- ки дасть змогу визначити ефективність відновлення мікрофло- ри кишечнику при застосуванні запропонованого ілеотрансвер- зоанастомозу. Мета: вивчити в експерименті видовий склад і популяційний рівень мікрофлори тонкої та товстої кишки після виконання ре- зекції ілеоцекального кута, залежно від способу формування ілео- трансверзоанастомозу. Об’єкт і методи. Експеримент виконано на 24 безпородних со- баках, яким зроблено резекцію ілеоцекального кута. Першу групу склали 8 собак, яким накладено ілеотрансверзоанастомоз за Кім- баровським. Другу групу — 7 тварин, яким сформовано ілеотранс- верзоанастомоз за Іващуком (1997). 9 тваринам третьої групи на- кладено ілеотрансверзоанастомоз за пропонованою методикою. За- бір матеріалу проводили з товстої та тонкої кишки впродовж 1 міс після виконання операції. За контроль взято слизову оболонку пе- ред виконанням резекції ілеоцекального кута. Визначали видовий склад і популяційний рівень мікроорганізмів слизової оболонки товстої та тонкої кишки. Результати. Виконання резекції ілеоцекального кута призво- дить до вірогідного зменшення кількості висіяних штамів і популя- ційного рівня молочнокислих бактерій, а також зростання ентеро- бактерій як у товстій, так і у тонкій кишці. На 15-ту добу, при фор- муванні запропонованого анастомозу, кількість висіяних штамів біфідобактерій та ентеробактерій тільки товстої кишки має віро- гідну різницю порівняно з контролем; вірогідна різниця кількос- ті колоній біфідобактерій, ентерококів та інших мікроорганізмів проксимального відділу тонкої кишки відсутня. На 30-ту добу після формування запропонованого ілеотрансверзоанастомозу, на відмі- ну від інших, відмічали відсутність вірогідної різниці кількості ви- сіяних штамів усіх мікроорганізмів товстої та тонкої кишки проти контролю. На відміну від інших двох груп, порівняно з контролем зберігається вірогідна різниця популяційного рівня тільки з молоч- нокислими бактеріями товстої кишки та біфідобактеріями дисталь- ного відділу товстої кишки. Висновок. Застосування запропонованого ілео транс вер- зоанастомозу призводить до швидшого, порівняно зі своїми най- ближчими аналогами, відновлення якісного та кількісного складу нормальної мікрофлори кишкового тракту, який на 30-ту добу май- же не відрізняється від контрольних показників, за винятком попу- ляційного рівня молочнокислих бактерій товстої кишки. ОСОБЛИВОСТІ ФІБРИНОЛІТИЧНОЇ ТА ПРОТЕОЛІТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ОЧЕРЕВИНИ ЗА ГОСТРОГО ПОШИРЕНОГО ПЕРИТОНІТУ НА ТЛІ РАКУ ОБОДОВОЇ КИШКИ О.І. Іващук, І.Я. Гушул ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», Чернівці ivangushul@mail.ru Вступ. Успіх у лікуванні пацієнтів із перитонітом залежить від своєчасної оптимальної хірургічної тактики, в першу чергу — адек- ватної санації черевної порожнини. Патогенез перитоніту є склад- ним процесом, перебіг якого визначають інфекційна агресія, за- хисні сили організму, його патологічні реакції на запалення тощо. Проте перитоніт, який виник на тлі злоякісного новоутворення товстої кишки, має низку патогенетичних особливостей, які зна- чно ускладнюють його перебіг і призводять до незадовільних ре- зультатів лікування. Експериментальне вивчення особливостей фібринолітичної та протеолітичної активності очеревини за гострого поширеного пери- тоніту на тлі злоякісного новоутворення ободової кишки дасть змо- гу більш раціонально підійти до вирішення питання вибору опти- мальної хірургічної тактики. Мета: вивчити фібринолітичну та протеолітичну активність очеревини після моделювання гострого поширеного перитоніту на тлі раку ободової кишки. Об’єкт і методи. Експеримент виконано на 36 щурах, яким змодельовано гострий поширений перитоніт шляхом інтрапери- тонеального введення 30% калової суспензії. Основну групу скла- ли 20 тварин, яким за 2 тиж до моделювання гострого поширеного перитоніту прищеплено пухлину Герена в ободову кишку (патент № 98406). Контрольну групу утворили 16 тварин без раку ободової кишки. Збір біологічного матеріалу (тканина великого чіпця) про- водили через 24 та 48 год після моделювання гострого поширено- го перитоніту. Досліджували сумарну фібринолітичну активність та протеолітичну активність очеревини, використовуючи кольороген- ні сполуки: азоальбумін (лізис низькомолекулярних білкiв), азока- зеїн (лізис високомолекулярних білків) і азокол (лізис колагену). Результати. Отримані результати вказують на вірогідне перева- жання сумарної фібринолітичної активності у тварин основної гру- пи на 24-ту добу спостереження. В основній групі щурів відмічали збільшення показників лізису азоальбуміну, азоказеїну та азоколу. Ця різниця вірогідна проти контролю на 48-му добу після моделю- вання гострого поширеного перитоніту. Отже, порівняно висока фібринолітична та протеолітична ак- тивність очеревини за гострого поширеного перитоніту онкологіч- ного генезу сприяє поганому відмежуванню запального процесу в черевній порожнині, що веде до ширшого розповсюдження ексу- дату та, відповідно, швидкого розвитку поліорганної недостатності. Висновок. Виникнення перитоніту на тлі раку ободової кишки характеризується порівняно вищою фібринолітичною та протеолі- тичною активністю очеревини, що вказує на необхідність розробки нових методів санації та дренування черевної порожнини. АСОЦІАЦІЯ РІВНЯ ЕКСПРЕСІЇ мікроРНК-137 З КЛІНІЧНИМИ ХАРАКТЕРИСТИКАМИ НЕЙРОБЛАСТОМИ М.В. Іномістова, Н.М. Храновська, О.В. Скачкова, Г.І. Климнюк, О.І. Горбач Національний інститут раку МОЗ України, Київ m.inomistova@gmail.com Вступ. Нейробластома (НБ) — злоякісна пухлина симпатич- ної нервової системи. Захворювання характеризується значною клі- нічною гетерогенністю — від локалізованих пухлин до поширених форм — та здатністю до раннього гематогенного метастазування. Така суттєва клінічна гетерогенність свідчить про складність геном- ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 211ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 211 них аномалій, притаманних НБ. р53/MDM2-шлях є часто інакти- вований при НБ за рахунок різних механізмів і сприяє підвищенню експресії онкогена MYCN, що має критичне значення у визначенні клінічного перебігу захворювання. МікроРНК-137 має онкосупре- сорну дію при НБ, знижуючи активність KDM1A, репресора р53. Мета: дослідити асоціацію рівня експресії мікроРНК-137 з клі- нічними характеристиками НБ. Об’єкт і методи. Біологічним матеріалом слугували зразки пух- линної тканини 75 пацієнтів із верифікованим діагнозом НБ (серед- ній вік: 39,45 ± 4,81 міс, 5,3% — рецидивні пухлини, 9,3% — метаста- тичні вогнища). Виділення нуклеїнових кислот здійснювали за до- помогою NucleoSpin MiRNA, Machery-Nagel (Німеччина). Рівень експресії MDM2 визначали за допомогою полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскрипцією з детек цією результатів у режи- мі реального часу з використанням специфічних TaqMan прайме- рів і зондів, а мікроРНК-137 — TaqMan MicroRNA Assay, Applied Biosystems (США). Отримані результати нормалізували відносно відповідних контролів. FISH-метод використовували для встанов- лення ампліфікації гена MYCN. Результати. Ми виявили, що показники експресії мі- кроРНК-137 широко варіювали залежно від стадії захворювання, статусу онкогена MYCN і рівня експресії MDM2. Встановлено, що рівень експресії мікроРНК-137 був значно вищим у зразках пер- винних пухлин порівняно з рецидивними та метастатичними вог- нищами (p < 0,01). Також визначено достовірно нижчий рівень екс- пресії мікроРНК-137 у зразках пухлин у пізніх стадіях (III, IV) по- рівняно з ранніми (p < 0,02). Зафіксовано значно нижчий рівень експресії мікроРНК-137 у первинних пухлинах з високим рівнем експресії MDM2 порівняно з пухлинами із низьким рівнем (p < 0,01) та в MYCN ампліфікованих порівняно з пухлинами без амп- ліфікації (p < 0,01). За допомогою ROC-аналізу ми встановили прогностич- не значення змін експресії мікроРНК-137 при прогресуванні НБ і визначили оптимальний критерій для розподілу пацієнтів (p < 0,01, AUC = 0,73). Ми проаналізували безрецидивну вижива- ність (БРВ) у пацієнтів із НБ і виявили, що низький рівень екс- пресії мікроРНК-137 асоційований зі зниженням показників ви- живаності. 5-річна БРВ у пацієнтів із високим рівнем експресії мікроРНК-137 була в 3,3 раза вищою порівняно з групою низь- кого рівня експресії (43 і 13% відповідно; p < 0,02). За допомо- гою регресивної моделі Кокса встановлено, що високий рівень мі- кроРНК-137 може бути фактором прогнозування клінічного пе- ребігу НБ (р < 0,03). Висновки. мікроРНК-137 відіграє важливу роль у прогресуван- ні НБ. Зниження рівня експресії мікроРНК-137 асоційоване з не- сприятливими клінічними характеристиками та ризиком виник- нення рецидиву захворювання. Разом з іншими клінічними показ- никами мікроРНК-137 можна використовувати як прогностичний маркер, а також для оптимізації лікування при НБ. ПОРІВНЯЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ КСЕНОГЕННОЇ ВАКЦИНИ ТА АМІКСИНУ НА РІЗНІ ЛАНКИ ПРОТИПУХЛИННОГО ІМУНІТЕТУ ОПЕРОВАНИХ З ПРИВОДУ МОДЕЛЬНИХ ПУХЛИН МИШЕЙ О.М. Караман, Н.І. Федосова, І.М. Воєйкова, Л.М. Євстратьєва, Г.В. Діденко, Г.П. Потебня Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ immunomod@ukr.net Вступ. Залишається актуальним пошук нових методів, які б підвищували ефективність традиційного лікування хворих онко- логічного профілю або зменшували вираженість його негативних наслідків. Одним із напрямів вирішення цієї проблеми є викорис- тання в схемах протипухлинної терапії методів імунотерапії, зо- крема протипухлинних вакцин, цитокінів або їхніх ендогенних ін- дукторів тощо. Мета: дослідити вплив комбінованого застосування виготовле- ної в Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіоло- гії ім. Р.Є. Кавецького НАН України протипухлинної ксеногенної вакцини (КсВ) та аміксину на показники протипухлинного імуні- тету прооперованих з приводу меланоми В-16 або карциноми ле- гені Льюїс (КЛЛ) мишей. Об’єкт і методи. Досліди проводили на мишах лінії С 57 Bl/6 ві- ком 2–2,5 міс. КсВ виготовляли з ембріональної нервової ткани- ни щурів і білоквмісного метаболіту B. subtilis B-7025 з м.м. 70 кДа. Субстанція аміксину надана співробітниками Фізико-хімічно- го інституту ім. О.В. Богатського НАН України (Одеса). Клітини меланоми В-16 або КЛЛ вводили в стопу правої задньої кінцівки по 2,5•105 клітин/0,05 мл. Аміксин готували ex tempore і вводили per os у разовій дозі 0,06 мг/мишу (3 мг/кг) на 14; 15-ту та 17-ту добу пухлинного росту. На 18-ту добу стопу з пухлиною видаляли, а че- рез 3 доби вводили КсВ (підшкірно, триразово, [С] = 0,09 мг/тва- рину на 1 ін’єкцію) з подальшою двократною ревакцинацією. Було сформовано групи: 1-ша — інтактні миші; 2-га — прооперовані не- ліковані миші («КП»); 3-тя — миші, які отримували аміксин («Амік- син»); 4-та — миші, які отримували КсВ («КсВ»); 5-та — миші, які отримували аміксин і КсВ («Аміксин + КсВ»). Імунологічне об- стеження тварин проводили на 4-ту; 18-ту, 32-гу та 37-му добу піс- ля операції. Визначали такі показники: вагові та клітинні параме- три імунокомпетентних органів; цитотоксичну активність природ- них клітин-кілерів (ПКК), цитотоксичних Т-лімфоцитів (ЦТЛ), макрофагів (МФ), сироваток крові (СК) в МТТ-тесті; рівень у СК і супернатантах (Сн) спленоцитів про- та протизапальних цитокі- нів (ІЛ-1, ФНП, ІФН-γ, ІЛ-4, ІЛ-10) методом ІФА, а також співвід- ношення ІФН/ІЛ-4 (як показник спрямованості формування імун- них реакцій за Тх1- чи Тх2-типом). Антиметастатичний ефект КсВ та аміксину оцінювали за індексом інгібіції метастазування (ІІМ). Результати. Антиметастатична ефективність аміксину та КсВ залежала від типу модельної пухлини. У оперованих з приводу ме- ланоми В-16 мишей частота метастазування була найнижчою у гру- пі «КсВ» (ІІМ — 99%, р < 0,05 порівняно з КП), у оперованих з при- воду КЛЛ — у групі «Аміксин + КсВ» (ІІМ — 98,7%). На моделі меланоми В-16 більш виражений позитивний вплив на показники активності клітин-ефекторів лімфоїдної та моно- цитарної/макрофагальної ланки спостерігали при введенні КсВ у монорежимі. У мишей групи «КсВ», починаючи з 18-ї доби піс- ля операції, була суттєво підвищеною цитотоксична активність ПКК і ЦТЛ, а на 37-му добу — і МФ. Специфічна цитотоксич- ність СК залишалася підвищеною протягом усього терміну спо- стереження, а її додавання до аутологічних МФ підвищувало ци- тотоксичність останніх у віддалені терміни. Про збереження ак- тивності клітин моноцитарно-макрофагального ряду свідчить і достовірно збільшений (протягом усього терміну спостереження) у Сн вакцинованих мишей вміст ФНП. Введення КсВ призводило до достовірного підвищення в СК вмісту ІФН-γ та запобігало різ- кому підвищенню ФНП; співвідношення ІФН/ІЛ-4 перевищува- ло показники груп «ІК» та «КП» в 6,0 та 12,3 раза відповідно. За- стосування КсВ у поєднанні з аміксином або введення аміксину в монорежимі не забезпечувало тривалого активуючого впливу на досліджувані ефектори протипухлинного імунітету, який спо- стерігали у мишей групи «КсВ». У оперованих з приводу КЛЛ мишей найбільший позитивний вплив на досліджувані імунологічні показники відзначали лише в групі «Аміксин + КсВ». Відмічали достовірне підвищення ци- тотоксичної активності МФ, ПКК, ЦТЛ у ранні терміни спосте- реження та специфічної цитотоксичної активності СК протягом усього терміну. Поєднане застосування аміксину та КсВ запобі- гало (порівняно з групою «КП») достовірному підвищенню рівнів у СК ІЛ-4 та ІЛ-10, співвідношення ІФН/ІЛ-4 було на рівні інтак- тних тварин протягом усього терміну спостереження. Висновки. Отримані дані свідчать, що за умов видалення мела- номи В-16 більш ефективним є застосування протипухлинної КсВ у монорежимі, в той час як при видаленні КЛЛ ефективнішим є по- єднання доопераційного введення аміксину з післяопераційною вакцинотерапією. РІВЕНЬ ЕКСПРЕСІЇ ПРОТЕЇНКІНАЗИ PKD2 У ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИНАХ ШЛУНКА КОРЕЛЮЄ ІЗ РОЗПОВСЮДЖЕНІСТЮ ПУХЛИННОГО ПРОЦЕСУ Л.М. Ковалевська, Л.М. Шлапацька, І.М. Гордієнко, А.B. Ковельська, С.П. Осинський , С.П. Сидоренко Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ Kreyl@yahoo.com Вступ. Протеїнкінази родини PKD задіяні в регуляції про- цесів проліферації та програмованої смерті клітин і активуються ростовими факторами при антигенній стимуляції та оксидатив- ному стресі клітин, що зазвичай спостерігається при прогресу- ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 212 ванні злоякісних новоутворень. У результаті експериментальних модельних досліджень раніше було отримано низку свідчень, що при раку шлунка (РШ) протеїнкіназа PKD1 виступає супресором, а PKD2 — промотором пухлинного росту (M. Kim et al., 2008; M. Shabelnik et al., 2011). Водночас ще не проведено трансля- ційні дослідження рівня експресії цих протеїнкіназ у первинних пухлинах шлунка з урахуванням агресивності пухлин та їхнього метастатичного потенціалу, а також розповсюдженості процесу. Мета: провести аналіз експресії PKD1 та PKD2 на рівні білка у зразках РШ та умовно нормальних тканинах шлунка з урахуванням розповсюдженості пухлинного процесу та перебігу захворювання. Об’єкт і методи. Операційний матеріал (первинні пухлини, умовно нормальна слизова оболонка шлунка тих самих хворих), морфологічні, біохімічні та статистичні методи. Результати. Дослідження експресії протеїнкіназ PKD1 та PKD2 на рівні білка були проведені на колекції парних зразків пухлин та умовно нормальної слизової оболонки шлунка з ура- хуванням розповсюдженості пухлинного процесу та перебігу за- хворювання. Показано, що рівень експресії PKD2 у злоякісних пухлинах шлунка є значно вищим за рівень експресії цієї кіна- зи в умовно нормальній слизовій оболонці шлунка. Встанов- лено, що рівень експресії PKD2 у злоякісних пухлинах шлун- ка корелює із розповсюдженістю і стадією пухлинного проце- су, зокрема з наявністю метастазів. У зразках аденокарцином IV стадії та перснеподібно-клітинного РШ виявлено найвищий рі- вень експресії PKD2. Найнижчий рівень експресії PKD2 визна- чено у зразках аденокарцином ІІ–ІІІ стадії без наявних уражень лімфатичних вузлів і метастазів. Однак аденокарциноми ІІ та ІІІ стадії, що не мали метастазів і пухлинних клітин у лімфатичних вузлах, експресували PKD1, але не PKD2. Висновки. Отримані результати свідчать, що рівень експресії PKD2 у злоякісних пухлинах шлунка корелює із розповсюдже- ністю пухлинного процесу, зокрема з наявністю метастазів. Ви- сокий рівень експресії PKD2 є характерним для розповсюджено- го процесу, а саме за наявності метастазів і IV стадії захворюван- ня, а відсутність експресії PKD2 у пухлинах відзначають при N 0(1) M 0 і II–III стадії без наявних уражень лімфатичних вузлів і мета- стазів. Таким чином, виявлення експресії PKD2 може бути ви- користано як потенційний маркер для оцінки розповсюдженос- ті процесу та перебігу захворювання. Роботу виконано за підтримки комплексної міждисциплінар- ної програми наукових досліджень НАН України «Фундаментальні основи молекулярних та клітинних біотехнологій» № 0110U005757. БІЛОК-ХОМІНГ CXCR4 У ПУХЛИНІ І КІСТКОВОМУ МОЗКУ ХВОРИХ НА РАК ШЛУНКА ТА ДИСЕМІНАЦІЯ ПУХЛИННИХ КЛІТИН А.В. Ковельська1, Л.М. Бубновська1, С.П. Меренцев2, С.П. Осинський1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України 2Київський міський клінічний онкологічний центр МОЗ України, Київ kovelskaya@ukr.net Вступ. Відомо, що пухлинні клітини можуть міститися у кіст- ковому мозку (КМ) навіть у хворих із категорією М 0 . На сьогод- ні CXCR4 розглядають як білок-хомінг, що бере участь у міграції пухлинних клітин до місць віддаленого метастазування з подаль- шим утворенням метастазів. Визначення ролі CXCR4 у дисеміна- ції пухлинних клітин, формуванні передметастатичної ніші, по- шук факторів, які контролюють «сплячий» стан пухлинних клі- тин у КМ — ось першочергові завдання онкологічних досліджень. Мета: визначити асоціацію між наявністю дисемінованих пухлинних клітин (ДПК) у КМ і CXCR4+ клітинами у пухлинній тканині та у КМ хворих на рак шлунка (РШ), а також їхнє зна- чення для оцінки клінічного перебігу РШ. Об’єкт і методи. З використанням імуногісто- та імуноцито- хімічних методів досліджено 72 хворих на РШ. Усі обстежені були попереджені про дослідження та дали свою згоду на участь у його проведенні. Для статистичного аналізу даних використовували па- кет прикладних програм NCSS 2000/PASS 2000 та Prism, version 4.0. Результати. CXCR4+ клітини у пухлинній тканині хворих на РШ були виявлені у 77,9% осіб. Встановлено, що у 80% пацієн- тів з CXCR4+ клітинами у пухлині виявляють ДПК. Середня кіль- кість CXCR4+ клітин у пухлині становила 38,4 ± 2,73%. Виявлено кореляцію між кількістю CXCR4+ клітин у пухлині та рівнем гі- поксії (PME/Pі) (r = 0,492; р < 0,05), кількістю VEGF+ клітин (r = 0,337; р < 0,01) і рівнем лактату у пухлині (r = 0,434; р <0,05). По- казано, що загальна виживаність (ЗВ) значно краща у пацієнтів з пухлинами, у яких не виявлялися CXCR4+ клітини, порівняно з пацієнтами з CXCR4+ -пухлинами (log rank test: p = 0,0375). ЗВ хворих категорії M 0 , у яких не виявлено CXCR4+ клітин, значно краща порівняно з пацієнтами категорії M 0 , але з CXCR4+ пухли- нами (log rank test: p = 0,0137). Показано, що у хворих із CXCR4+ пухлинами ризик несприятливого перебігу раку зростає у 2,82 раза (HR = 2,82; 95% CI 1,162–6,832; р < 0,05). CXCR4+ клітини у КМ виявлено у 46,4% всіх хворих та у 55,8% пацієнтів із ДПК. Серед осіб з категорією M 0 CXCR4+ клітини у КМ визначені у 63,6% хво- рих з наявністю ДПК у КМ. Показано, що ЗВ краща у пацієнтів, у яких у КМ не зафіксовано CXCR4+ клітин, порівняно з хвори- ми, у яких були CXCR4+ клітини у КМ (log rank test: p = 0,0417). Встановлено, що ЗВ хворих із категорією M 0 , у яких у КМ не ви- являли CXCR4+ клітин, була вищою порівняно з пацієнтами з ка- тегорією M 0 , у КМ яких зафіксовано CXCR4+ клітини, хоча асоці- ація статистично недостовірна (log rank test: p = 0,088). Показано, що ризик несприятливого перебігу процесу у хворих із M 0 зростає в 3,5 раза (HR = 3,47; 95% CI 1,156–12,054; p < 0,03) за наявнос- ті CXCR4+ клітин у КМ. Висновки. Встановлено пряму кореляцію між кількістю CXCR4+ клітин у пухлині з рівнем її гіпоксії, а також з деякими гіпоксіяасоційованими показниками. Наявність CXCR4+ клітин у пухлині та КМ асоційована з наявністю ДПК у КМ і поганою ЗВ хворих на РШ, що підтверджує функцію CXCR4 як білка-хо- мінгу. Велика кількість CXCR4+ клітин у пухлині та у КМ є фак- тором ризику несприятливого перебігу захворювання. CD8+ ТА CD45RO+ Т-ЛІМФОЦИТИ У КІСТКОВОМУ МОЗКУ ХВОРИХ НА РАК ШЛУНКА ТА ПЕРЕБІГ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАЛИШКОВОЇ ХВОРОБИ А.В. Ковельська1, Л.М. Бубновська1, Д.С. Осинський2, С.П. Осинський1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України 2Київський міський клінічний онкологічний центр МОЗ України, Київ kovelskaya@ukr.net Вступ. Проблема мінімальної залишкової хвороби (МЗХ) при солідних пухлинах нині є однією з центральних у досліджен- нях експериментальної та особливо клінічної онкології. Дове- дено, що дисе міновані пухлинні клітини (ДПК) на ранній стадії раку негативно впливають на перебіг захворювання та результат лікування. Раніше нами показано, що ДПК виявляють у 57,3% хворих, у тому числі при М 0 — у 51,4% (Буб новська та ін., 2014). Мета: визначити асоціацію між наявністю ДПК та CD8+ і CD45RO+ Т-лімфоцитами у кістковому мозку (КМ) хворих на рак шлунка (РШ), а також їх значення для оцінки клінічного пере- бігу МЗХ при РШ. Об’єкт і методи. Досліджено зразки КМ у 103 хворих на пер- винний РШ із використанням імуноцитохімічного методу. Усі обстежені були попереджені про дослідження та дали свою зго- ду на участь у його проведенні. Для статистичного аналізу даних використовували пакет прикладних програм NCSS 2000/PASS 2000 та Prism, version 4.0. Результати. CD8+ та CD45RO+ клітини у КМ виявлено у 81,0 та 81,8% хворих відповідно; за наявності ДПК у КМ кількість пацієнтів із CD8+ та CD45RO+ клітинами у КМ становила 86,7 тa 83,9% відповідно. При цьому кількість хворих із CD8+ і CD45RO+ клітинами у КМ при категорії M 0 та наявності ДПК у КМ сягала 86,7 та 85,1%, а кількість таких пацієнтів із категорією M 1 — 85,9 та 80,6% відповідно. Хворі на РШ, у яких виявляли CD8+ і CD45RO+ клітини у КМ, продемонстрували кращу загальну виживаність (ЗВ), ніж пацієнти, у КМ яких ці клітини не зафіксовано (log rank test: p = 0,0343 та р = 0,0235 відповідно). Встановлено, що ЗВ хво- рих із наявністю ДПК і CD8+ T клітинами у КМ була значно кра- щою порівняно з пацієнтами, у яких були наявні ДПК, але не ви- явлено CD8+ T клітин у КМ (log rank test: p = 0,0226). Таку саму ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 213ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 213 асоціацію відзначено для CD45RO+ T клітин у КМ, але вона ста- тистично недостовірна (log rank test: p = 0,0537). ЗВ пацієнтів із ка- тегорією M 0 також була кращою у випадках, коли CD8+ і CD45RO+ T клітини були наявні у КМ, але така залежність статистично не- достовірна (log rank test: p = 0,0538 і p = 0,0862 відповідно). Висновки. Виявлено взаємозв’язок між наявністю ДПК і вміс- том CD8+ та CD45RO+ T-лімфоцитів у КМ. Можна припустити, що дисемінація пухлинних клітин у КМ не пов’язана з наявністю й активністю CD8+ і CD45RO+ клітин у КМ, але вірогідно, що ці Т-клітини детермінують майбутню поведінку ДПК. При цьому CD8+ і CD45RO+ T-лімфоцити у КМ асоційовані з кращою ЗВ. Одержані дані дозволяють припустити, що ДПК у КМ перебувають у «спля- чому» стані завдяки контролю з боку Т-клітин (CD8+ та CD45RO+). ПУХЛИНО-ІНФІЛЬТРУЮЧІ ЛІМФОЦИТИ: ЗВ’ЯЗОК З ДИСЕМІНОВАНИМИ ПУХЛИННИМИ КЛІТИНАМИ ТА ПЕРЕБІГОМ ЗАХВОРЮВАННЯ У ХВОРИХ НА РАК ШЛУНКА А.В. Ковельська1, Л.М. Бубновська1, Д.С. Осинський2, С.П. Осинський1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України 2Київський міський клінічний онкологічний центр МОЗ України, Київ kovelskaya@ukr.net Вступ. Однією з найскладніших проблем сучасної онкології є проблема прихованих або «сплячих» пухлинних клітин (мікроме- тастазів) у хворого після радикального видалення пухлини чи про- веденого хіміо- та/або променевого лікування на фоні відсутності віддалених метастазів, підтверджених традиційними методами ді- агностики, — тобто мінімальної залишкової хвороби (МЗХ). Вод- ночас практично відсутні дані щодо ролі пухлинного мікрооточен- ня у появі, поведінці та подальшій долі дисемінованих пухлинних клітин (ДПК) у кістковому мозку (КМ). Мета: визначити асоціацію між наявністю ДПК у КМ та CD8+ і CD45RO+ Т клітинами у пухлинній тканині хворих на рак шлун- ка (РШ), а також їхнє значення для оцінки клінічного перебігу за- хворювання при РШ. Об’єкт і методи. Досліджено 98 хворих на первинний РШ з ви- користанням імуногістохімічного методу. Усі обстежені були попе- реджені про дослідження та дали свою згоду на участь у його про- веденні. Для статистичного аналізу даних використовували пакет прикладних програм NCSS 2000/PASS 2000 та Prism, version 4.0. Результати. Встановлено кореляцію між кількістю CD8+ та кількістю CD45RO+-клітин у пухлині (r = 0,319; р = 0,017), кіль- кістю CD8+- і CD45RO+-клітин і кількістю VEGF+-клітин у пух- лині (r = 0,223; р = 0,031 та r = 0,228; р = 0,039 відповідно), кіль- кістю CD45RO+ та кількістю Flt+ клітин у пухлині (r = 0,219; р = 0,041). Показано, що CD8+ та CD45RO+ клітини у пухлинній тка- нині хворих на РШ виявлено у 79,2 та 84,9% випадків відповідно. Середня кількість CD8+ і CD45RO+ клітин у пухлині становила 36,8 ± 3,1 та 40,1 ± 2,9% відповідно. Встановлено, що за наявності ДПК у КМ хворих кількість CD8+ та CD45RO+ клітин у пухлині сягала 24,1 і 16,9%; за відсутності ДПК у КМ — 71,8 та 41,1% відповідно (p < 0,05). Визначено, що кількість ДПК у КМ пацієнтів із РШ збіль- шується в 2,9 раза (95% CI 1,13–7,42; χ2 = 5,06; p < 0,05) і в 3,2 раза (95% CI 1,10–9,29; χ2 = 4,15; p < 0,05), коли пухлини характеризу- ються зменшеною кількістю CD8+ і CD45RO+ T клітин відповідно. Встановлено, що загальна виживаність була значно кращою у хво- рих, у яких пухлини характеризувалися великою кількістю CD8+ і CD45RO+ T клітин порівняно з пацієнтами, в пухлинах яких на- лічується мала кількість CD8+ і CD45RO+ клітин (log rank test: p = 0,042 і p = 0,004 відповідно). Висновки. Велика кількість CD8+ та CD45RO+ Т лімфоцитів у пухлині зворотно корелює з наявністю ДПК у КМ і кращою ви- живаністю хворих. Значна кількість CD8+ та CD45RO+ клітин у пух- лині є фактором сприятливого перебігу захворювання. Отримані дані можуть свідчити про можливість вважати клінічно значущою кількість CD8+ та CD45RO+ Т лімфоцитів прогностичним факто- ром у пацієнтів із категорією M 0 , а саме без віддалених метаста- зів, що, ймовірно, є важливішим, ніж для хворих із категорією M 1 . ЛАКТАЦИДОЗ СПРИЯЄ ВИЖИВАННЮ ПУХЛИННИХ КЛІТИН В УМОВАХ ДЕФІЦИТУ ГЛЮКОЗИ Д.Л. Колесник, О.М. Пясковська, Г.І. Соляник Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ deniskol@mail.ru Вступ. Загальновідомо, що основною властивістю пухлинно- го мікрооточення є лактацидоз — ацидоз, спричинений надмірним вмістом молочної кислоти, який, як вважають, робить свій внесок у несприятливий прогноз пухлинного захворювання та резистент- ність до хіміотерапії. Останнім часом з’являється все більше доказів того, що лактацидоз здатний сприяти виживанню пухлинних клітин за несприятливих умов і при впливі хіміо препаратів. Мета: дослідити вплив лактацидозу на виживання клітин кар- циноми легені Льюїс за умов дефіциту глюкози. Об’єкт і методи. У роботі використовували низькометастатич- ний варіант клітин карциноми легені Льюїс LLС/R9. Клітини інку- бували в поживному середовищі, яке відтворювало умови лактаци- дозу на фоні дефіциту глюкози (3,0 ± 0,1 мМ глюкози, 14,0 ± 0,7 мМ лактату, рН 6,7) та умови власне дефіциту глюкози (3,0 ± 0,1 мМ глю- кози, 1,6 ± 0,1 лактату, рН 7,4), протягом 7 діб без заміни середови- ща інкубації. Рівень глюкози в середовищі визначали за допомогою глюкозооксидазного методу; вміст активних форм кисню вимірю- вали з використанням діацетату 2,7-дихлородигідрофлуоресцеїну; кількість апоптотичних клітин визначали за допомогою барвника Hoechst 33258; кількість лізосом у клітинах оцінювали флуориме- тричним методом за допомогою монодансилкадаверину. Результати. Встановлено, що лактацидоз на фоні дефіциту глю- кози призводив до зменшення кількості живих клітин на 33% (p < 0,05) на 1-шу добу їх інкубації, яке компенсувалося майже 1,5-крат- ним перевищенням (p < 0,05) їх кількості вже на 2-гу добу порівня- но з відповідними показниками за умов власне дефіциту глюкози. Навіть у віддалені строки, на 7-му добу інкубування, кількість клі- тин, які вижили за умов лактацидозу, в 1,5 раза (p < 0,05) переви- щувала таку при власне дефіциті глюкози. Швидкість споживання глюкози клітинами за умов лактацидозу знижувалася в 2 рази (p < 0,05) порівняно з аналогічним показником за умов власне дефіциту глюкози (0,16 ± 0,01 та 0,33 ± 0,002 мкМ/(млн клітин • год) відповід- но. Відсоток апоптотичних клітин за умов лактацидозу був значно нижчим протягом усіх 7 діб інкубування порівняно з таким за умов власне дефіциту глюкози (зокрема, на 2-гу добу — 8,5 ± 0,9% про- ти 24,6 ± 0,6%). Рівень активних форм кисню у клітинах за умов лактацидозу був вищим більше ніж утричі (p < 0,05), порівняно з умовами власне дефіциту глюкози. Цікаво, що на тлі лак- тацидозу кількість лізосом у клітинах, яка, як відомо, відо- бражує їхню здатність до аутофагії, в перші дні інкубуван- ня була вдвічі нижчою (p < 0,05), тоді як на 7-му добу бага- торазово (p < 0,05) зростала, на відміну від цього показника за умов власне дефіциту глюкози. Висновки. Лактацидоз на фоні дефіциту глюкози суттєво сприяв виживанню клітин карциноми легені Льюїс LLC/R9. Виживаність пухлинних клітин асоціювалася зі зниженням швидкості споживан- ня глюкози цими клітинами, а також їхньою здатністю до вираже- ної активізації аутофагії на пізніх строках інкубування. ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЕФЕКТИ ІНГІБІТОРУ ПРОТЕЇНКІНАЗ ПОХІДНОГО ПІРОЛУ З ПРОТИПУХЛИННОЮ АКТИВНІСТЮ Г.М. Кузнєцова, М.С. Єна, І.П. Котляр, О.В. Линчак, В.К. Рибальченко Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ biophyz@gmail.com Вступ. У попередніх дослідженнях на моделях in vitro (лінії аде- нокарциноми товстої кишки людини COLO205, SW-620) та in vivo (1,2-ДМГ-індукований рак товстої кишки щурів) було встановлено протипухлинну активність похідного піролу 1-(4-Cl-бензил)-3-Cl- 4-(CF3-феніламіно)-1Н-пірол-2,5-діону (МІ-1) — інгібітору проте- їнкіназ EGFR, VEGFR, IGF1R, Src, PDK1, гіперекспресія яких ви- никає за умов колоректального раку людини. Відомо, що EGFR та IGF1R активують сигнальні шляхи PI3K/Akt і далі — NF-κB. EGFR також здатен активувати сигнальний шлях Jak/STAT. PDK1 та Src ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 214 є ключовими ефекторами шляху PI3K/Akt. Наслідком активації цих сигнальних шляхів, окрім індукції проліферації та виживання, є про- запальний ефект. Загальновідомою є також роль запалення та окси- дативного стресу в ініціації та прогресії пухлинного росту та їхній тісний взаємозв’язок. Тому ми припустили наявність протизапаль- них властивостей МІ-1 як інгібітору вищенаведених протеїнкіназ. Мета: дослідити протизапальні та антиоксидантні ефекти МІ-1 на моделі виразкового коліту щурів, що за умов хронічного перебігу передує розвитку колоректальних пухлин. Об’єкт і методи. Виразковий коліт індукували двократним рек- тальним введенням 1 мл 4% оцтової кислоти з інтервалом 1 тиж. МІ-1 (2,7 мг/кг) та преднізолон (0,7 мг/кг), обраний як препарат порівняння, вводили протягом 14 діб щоденно. Аналізували стан слизової оболонки на макро- та світлооптичному рівні на наяв- ність ознак запалення, оцінювали рівні ТБК-позитивних продук- тів, карбонільних груп (КГ) білків, активність супероксиддисмута- зи (СОД) і каталази у гомогенаті слизової оболонки товстої кишки як показників окисно-відновного стану останньої. Результати. За умов коліту виявлено тріщини та невеликі ви- разки на внутрішній поверхні товстої кишки, ознаки запалення у вигляді набряку, лімфоїдної та гістіоцитарної інфільтрації та кро- вовиливів у власній пластинці та підслизовій основі слизової обо- лонки, зростання кількості ТБК-позитивних продуктів (на 89%) та КГ білків (на 60%) і зниження активності СОД (на 40%) у її гомоге- наті. Преднізолон сприяв зникненню виразок та набряку слизової оболонки і наближенню до норми значень активності СОД і ката- лази, проте рівні ТБК-позитивних продуктів і КГ білків залишалися підвищеними відносно контролю (на 52 та 42% відповідно). Ознаки запалення слизової оболонки у вигляді лімфоїдної та гістіоцитарної інфільтрації також зберігалися. МІ-1 сприяв відновленню ціліснос- ті слизової оболонки, зменшенню запалення до поодиноких скуп- чень лімфо- і гістіоцитів у підслизовій, наближенню до норми актив- ності СОД, каталази, рівнів ТБК-позитивних продуктів і КГ білків. Висновки. МІ-1 виявляє протизапальний ефект за умов індуко- ваного запалення товстої кишки та сприяє нормалізації її окисно- відновного балансу. Протизапальні та антиоксидантні ефекти пред- нізолону за цих умов є значно менш вираженими. Протизапальні ефекти глюкокортикоїдів реалізуються через пригнічення синте- зу простагландинів внаслідок інгібування фосфоліпази А2 і мен- шою мірою — через інгібування COX-2. Водночас ефекти інгібіто- ру протеїнкіназ МІ-1 на сигнальні шляхи запалення є множинни- ми, що, імовірно, зумовлює його більш виражений та комплексний вплив на процеси запалення. Отже, МІ-1 є перспективною сполу- кою для корекції пухлинного та запального процесу внаслідок мно- жинних механізмів дії. ІМУНОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ В МОНІТОРИНГУ ЕФЕКТИВНОСТІ АД’ЮВАНТНОЇ ІНТЕРФЕРОНОТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА МЕЛАНОМУ ШКІРИ С.М. Кукушкіна, Ф.В. Фільчаков, К.С. Шуміліна, Г.Д. Льон, С.І. Коровін, М.М. Кукушкіна Національний інститут раку МОЗ України, Київ labklimmun@i.ua Вступ. У хворих на меланому шкіри (МШ) навіть локалізованої форми в 20% випадків виявляють мікрометастази в регіонарних лім- фатичних вузлах, що актуалізує вирішення проблеми зниження ри- зику розвитку рецидиву захворювання після хірургічного висічення первинної пухлини. Стандартом профілактичного лікування хво- рих на первинно-локалізовану МШ є інтерферонотерапія (ІФН- терапія). Проте показання до ІФН-терапії досі не встановлені, а її призначення всім хворим є предметом дискусій. Одним із напря- мів оптимізації лікування пацієнтів із МШ є персоніфікація терапії з урахуванням прогностичних факторів, визначення яких дозволить прогнозувати відповідь на ІФН-терапію та перебіг захворювання. Мета: визначити імунологічні критерії прогнозу прогресуван- ня захворювання на тлі ІФН-терапії у хворих на МШ для оптимі- зації комбінованого лікування. Об’єкт і методи. У дослідження включено 40 хворих на МШ у IB–IIC стадії, які отримали ад’ювантний курс α2b-ІФН (підшкірно по 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом 12 міс). Зразки крові досліджували через 8–10 днів після хірургічного лікування та че- рез 3 міс від початку курсу α2b-ІФН. Вивчали вміст основних популяцій лімфоцитів периферичної крові (ЛПК) (CD3+, CD4+, CD8+, CD19+, CD16+), регуляторних Т-клітин, активованих ЛПК (CD25+, CD4+25+, HLA-DR+, CD95+) та функціональну активність ЛПК. Виникнення рецидиву протягом першого року після вида- лення первинної пухлини розцінювали як несприятливий перебіг захворювання, відсутність — як сприятливий. Результати. Виявлено, що вміст лімфоцитів та їх популя- цій у периферичній крові хворих не зазнає суттєвих змін протя- гом перших 3 міс ІФН-терапії та не залежить від її ефективнос- ті. Аналіз вмісту активованих ЛПК показав, що через 3 міс від початку ІФН-терапії у пацієнтів зі сприятливим перебігом за- хворювання зростає відсоток HLA-DR+-лімфоцитів, а у хворих з прогресуванням пухлинного процесу зменшується абсолютна кількість СD25+-лімфоцитів. Проте згідно з результатами коре- ляційного аналізу лише вміст СD25+-клітин суттєво пов’язаний із розвитком метастазів МШ (r = — 0,325, р < 0,05). Зміни показ- ників цитотоксичної та проліферативної активності ЛПК упро- довж перших 3 міс ІФН-терапії не залежать від особливостей пе- ребігу захворювання, але у пацієнтів із прогресуванням хвороби відзначають зростання здатності лімфоцитів продукувати фак- тор, що гальмує міграцію лейкоцитів, а у хворих зі сприятливим перебігом захворювання цей показник залишається на сталому рівні (r = 0,451; р < 0,05). Висновки. Моніторинг динаміки імунологічних показників у процесі комбінованого лікування пацієнтів із МШ дозволяє ви- являти загрозу прогресування захворювання до появи клінічних ознак. Лабораторними критеріями прогнозу несприятливого пере- бігу пухлинного процесу в перші 3 міс ад’ювантної ІФН-терапії хво- рих на локалізовану МШ є зменшення абсолютної кількості CD25+- лімфоцитів у циркуляції та пригнічення здатності ЛПК продукува- ти фактор, що інгібує міграцію лейкоцитів in vitro. ВМІСТ ПУХЛИННИХ СТОВБУРОВИХ КЛІТИН У НОВОУТВОРЕННЯХ ЦНС РІЗНОГО СТУПЕНЯ ЗЛОЯКІСНОСТІ М.І. Лісяний, Л.М. Бєльська ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України», Київ adsg@ukr.net Вступ. Останнім часом велику увагу надають вив ченню клі- тин, які виділяються з пухлин та мають властивості стовбурових, що, можливо, надасть нове розуміння природи пухлини, прогно- зування перебігу захворювання, причин неефективності різних методів лікування. Дані, отримані за останні роки, показали на- явність пухлинних стовбурових клітин (ПСК) у пухлинах товстої кишки, молочної залози, підшлункової залози, печінки, легені, в мезенхімальних пухлинах і пухлинах головного мозку (гліомах, медулобластомах, епендімомах тощо) та експресію на поверхні ПСК різних фенотипічних маркерів, зокрема СD133. Проте пи- тання залежності між вмістом ПСК і ступенем злоякісності пух- лин залишається дискусійним. Мета: вивчити вміст СD133+ клітин у пухлинах центральної нервової системи (ЦНС) різного ступеня злоякісності. Об’єкт і методи. Біоптати 51 пухлини різного генезу, отримані у хворих під час нейрохірургічних операцій. Гістологічну діагнос- тику пухлин головного мозку проводили відповідно до Міжнарод- ної гістологічної класифікації пухлин ЦНС (Louis D.N., 2007). Ви- вчення фенотипу клітин здійснювали імунофлуоресцентним мето- дом за допомогою МкАТ до молекул CD133 (маркер стовбурових клітин) за протоколом цитофлуориметрії FACS Сalibur на проточ- ному цитофлуориметрі Becton Culter. Результати. Встановлено, що кількість CD133+ клітин в усіх зразках гліобластом та анапластичних астроцитом, що досліджува- лися, перевищувала 3% і становила в середньому 9,61 ± 6,83% у зраз- ках гліо бластом та 10,98 ± 5,58% — у зразках анапластичних астро- цитом. У доброякісних гліомах (дифузно-протоплазматичні астро- цитоми) вміст CD133+ клітин перевищував 3% у 67,4% випадків та в середньому був удвічі меншим за відповідні показники злоякісних гліом. У медулобластомах у 100% випадків кількість CD133+ клітин перевищувала 3% і становила 3,9–18,7%. Вміст CD133+ клітин у бі- оптатах менінгіом перевищував 3% у 77,7% випадків та в середньо- му сягав 7,96 ± 5,23%. Висновки. У результаті проведених досліджень встановлено, що при злоякісному перебігу пухлинного процесу в ЦНС, зокрема ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 215ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 215 при гліомах ІІІ і ІV ступеня злоякісності та медулобластомах, у тка- нині пухлин визначається підвищення вмісту CD133+ стовбурових клітин, які можуть сприяти прогресуванню пухлини (Dalerba P., 2007) і метастазуванню (Wicha M.S, 2006, Sheridan C., 2006) та зу- мовлювати хіміо- та радіо резистентність. Подальше дослідження цієї популяції клітин і розробка нових засобів блокування або на- правленого впливу на ПСК сприятиме поліпшенню лікування не- йроонкологічних хворих. РОЛЬ МОНО- ТА БАГАТОВАЛЕНТНИХ КАТІОНІВ У РЕГУЛЯЦІЇ КЛІТИННОГО ЦИКЛУ ПУХЛИННИХ КЛІТИН В СИСТЕМІ IN VIVO З УРАХУВАННЯМ ЇХ ЧУТЛИВОСТІ ДО ДІЇ ЦИТОСТАТИКУ Ю.В. Лозовська, Ю.В. Швець, А.П. Бурлака, І.М. Тодор, Н.Ю. Лук’янова, Д.М. Сторчай, Л.А. Налескіна, В.Ф. Чехун Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ Lozovskaya.2012@mail.ru Вступ. Сучасними дослідженнями доведено важливу роль катіо- нів у регуляції росту клітинних популяцій, що позначається на ініці- ації синтезу ДНК, РНК, білка, векторних РНК. Відомо, що монова- лентні катіони впливають на процесинг і дозрівання РНК, а багато- валентні катіони беруть участь у регуляції послідовності включення генів, які регулюють мітотичний цикл клітини. Однак невиріше- ним залишається питання щодо залучення у метаболізм злоякісної клітини тих катіонів металів, що сприяють її розвитку та прогресії з урахуванням чутливості до цитостатиків. Мета: дослідити взаємозв’язок між змінами фаз клітинного ци- клу та вмістом іонів міді, цинку, магнію, комплексів «вільного за- ліза», натрію та калію у пухлинній тканині тварин із чутливим і ре- зистентним фенотипом до доксорубіцину. Об’єкт і методи. Дослідження проведено в системі in vivo на двох групах тварин із карциносаркомою Уокер-256: пухлинами вихідно- го штаму та з індукованою резистентністю до доксорубіцину. Тва- ринам обох штамів було проведено лікувальний курс доксорубі- цином у сумарній дозі цитостатику 7,5 мг/кг маси тварини. Дослі- дження клітинного циклу та генерації активних форм кисню (АФК) у пухлинній тканині проводили на проточному цитофлуориметрі Beckman Coulter EPICS® XL Flow. Вміст міді, цинку, магнію, калію та натрію визначали із застосуванням відповідних реагентів до бі- охімічного аналізатора Chem Well 2990. Дослідження комплексів «вільного заліза» проводили з використанням методу електронно- парамагнітного резонансу. Результати. Встановлено, що під дією цитостатику у клітинах карциносаркоми тварин із вихідним і резистентним штамами від- буваються протилежні зміни їх редокс-статусу — кількості комп- лексів «вільного заліза», генерації АФК. У пухлинній тканині осо- бин із вихідним штамом виявили зростання комплексів «вільно- го заліза» у 1,2 раза, АФК — у 15 разів. У тварин із резистентним штамом спостерігали зниження цих показників відповідно у 1,6 та 1,4 раза. Показано, що у чутливій пухлинній тканині під дією пре- парату відбувається зниження вмісту міді, цинку, натрію у 1,2– 1,4 раза, а у резистентній — їх підвищення у 1,5–2,0 раза. Доведе- но, що зростання рівня цих катіонів у пухлинних клітинах і зміна їх редокс-статусу є необхідною умовою для їхнього переходу від G1/S- у G2/M-фазу клітинного циклу незалежно від чутливості до цитостатику. У даній системі in vivo показано, що у механізмах проліферації пухлинних клітин із резистентним фенотипом піс- ля дії доксорубіцину важливу роль відіграє тенденція скоордино- ваного зниження концентрацій іонів калію та магнію, що позна- чається на зростанні вмісту іонів Na+ у 1,2 раза, яке є необхідною умовою для синтезу широкого спектра протеїнів. Висновки. Виявлені зміни співвідношення багато- та моно- валентних катіонів у пухлинних клітинах з урахуванням їхньої чутливості до цитостатику та під його впливом свідчать про їхню здатність впливати на редокс-статус клітин і функціональні осо- бливості білків — регуляторів клітинного циклу. Це дає підстави використовувати зазначені показники для розробки програм ко- рекції та регуляції проліферативної активності трансформованих клітин з метою підвищення їхньої чутливості до дії протипухлин- них препаратів. ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕТФОРМІНУ В НЕОАД’ЮВАНТНІЙ ТЕРАПІЇ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ У ХВОРИХ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ Р.В. Любота Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київ lyubota@ ukr.net Вступ. Рак молочної залози (РМЗ) є одним із найпоширені- ших онкологічних захворювань в Україні. За даними Національно- го канцер-реєстру України, захворюваність на РМЗ у 2012 р. стано- вила 67,1 випадку на 100 тис. жіночого населення. У 2005 р. Між- народна федерація діабету (IDF) назвала метаболічний синдром (МС) однією з головних проблем сучасної медицини, оскільки він підвищує загальну смертність населення, а поширеність його до- сягла масштабів пандемії. У низці досліджень доведено вплив МС на канцерогенез РМЗ. Підвищення ефективності протипухлинної терапії у хворих з цукровим діабетом 2-го типу, які приймають бі- гуаніди, порівняно з пацієнтами, які застосовують інші гіпогліке- мічні засоби, стало передумовою для вивчення протипухлинних ме- ханізмів дії метформіну. Мета: вивчення впливу метформіну на ефективність неоад’ювантної системної протипухлинної терапії (НСПТ) у хво- рих на РМЗ із МС. Об’єкт і методи. У дослідження включено 54 хворі на РМЗ у II– III стадії (віком від 46 до 77 років, середній вік — 59,0 ± 1,5 року), які проходили лікування в клініці кафедри онкології Національно- го медичного університету ім. О.О. Богомольця на базі Київського міського клінічного онкологічного центру з 2010 по 2014 р. Усім хво- рим паралельно з дослідженнями, регламентованими стандартами діагностики РМЗ, проводили обстеження, спрямовані на виявлен- ня МС згідно з критеріями IDF (2005 р.). З метою корекції МС час- тині пацієнтів призначали метформін по 500 мг 3 рази на добу, ви- няток становили хворі, які на момент встановлення діагнозу РМЗ отримували метформін з приводу цукрового діабету 2-го типу. Ефек- тивність НСПТ оцінювали згідно з критеріями RECIST, за Miller та Payne (2003) і за динамікою мітотичного індексу пухлини (Кі-67). Результати. Усіх хворих (n = 54) на РМЗ, залежно від призна- чення метформіну при проведенні НСПТ, розділили на 2 групи: контрольну і дослідну. У контрольну групу включили 36 пацієнток із РМЗ та МС, які не приймали метформін під час НСПТ, а в до- слідну — 18 хворих на РМЗ із МС, які отримували метформін од- ночасно з НСПТ. У пацієнток із дослідної групи достовірно часті- ше відзначали повну регресію (ПР) пухлини порівняно з хворими контрольної групи (28% проти 6% відповідно), а клінічно значущо- го ефекту терапії (часткова регресія (ЧР) + ПР) досягнуто у 67% па- цієнток, що приймали метформін, проти 25% — у контрольній гру- пі. У 53% хворих, які не застосовували метформін, спостерігалася стабілізація пухлинного процесу. Статистично значущі відмінності у вираженні морфологічного патоморфозу (за Miller та Payne, 2003) виявлено при V ступені патоморфозу: 6% хворих у контрольній гру- пі проти 31% — у дослідній. зниження Кі-67 більш ніж на 50% вна- слідок проведеного лікування достовірно частіше виявлено у до- слідній групі (31%) порівняно з контрольною (6%). Висновки. За отриманими даними, призначення метформі- ну хворим на РМЗ із МС під час проведення НСПТ призводить до підвищення ефективності останньої, а саме: збільшення кіль- кості випадків клінічно підтвердженої ПР пухлини на 22% і ЧР — на 20%; збільшення кількості клінічно значущих відповідей (ЧР + ПР) на НСПТ на 42% у хворих, які приймали метформін; знижен- ня експресії маркера Кі-67 на ≥ 50% від вихідного рівня в 38,5% хво- рих з дослідної та на 24% — у пацієнток контрольної групи; підви- щення частоти повної морфологічної регресії (V ступінь) на 25%. ЖЕЛАТИНАЗИ ТРОМБОЦИТІВ ЯК МАРКЕРИ ПУХЛИННОГО РОСТУ ТА МЕТАСТАЗУВАННЯ Л.А. Мамонтова, І.І. Ганусевич, С.П. Осинський Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ lesya.mamontova@bk.ru Вступ. Тромбоцити беруть безпосередню участь у метастатич- ному каскаді, захищаючи пухлинні клітини від імунної відпові- ді та допомагаючи їм потрапити до кровотоку і вижити в агресив- ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 216 ному середовищі. Матриксні металопротеїнази (ММП), продуко- вані тромбоцитами, зокрема желатинази, відіграють важливу роль у протеолітичному ремоделюванні клітинних рецепторів, задіяних у формуванні клітинних агрегатів циркулюючими пухлинними клі- тинами та тромбоцитами. Мета: виявити зв’язок між кількістю тромбоцитів, рівнями ак- тивності продукованих ними желатиназ та показниками пухлинної прогресії у мишей з карциномою легені Льюїс і стадіями захворю- вання у хворих на рак шлунка (РШ). Об’єкт і методи. Досліджено 112 хворих на РШ (75 чоловіків, 37 жінок), яких розподілили за стадіями захворювання таким чи- ном: 19 — I, 32 — II, 34 — III, 27 — IV стадія. Використано метод зи- мографії в поліакриламідному гелі на основі SDS-електрофорезу, стандартні методи експериментальної онкології (перещеплення пух- лин, оцінка розмірів пухлин і показників метастазування) та лабо- раторні методи (виділення та обчислення тромбоцитів). У статис- тичній обробці результатів використані t-критерій Стьюдента, ко- реляційний аналіз. Результати. У мишей із карциномою Льюїс кількість тромбо- цитів коливалася на 7-му добу після перещеплення у межах 2,2– 3,35•105/мм3, на 14-ту добу — у межах 2,3–4,06•105/мм3, на 21-шу добу — у межах 2,05–4,5•105/мм3. При цьому збільшення кількос- ті тромбоцитів в експерименті супроводжувалося лише незначни- ми її коливаннями в контрольній групі інтактних тварин — у ме жах 1,67–1,81•105/мм3. Визначено кореляції між кількістю тромбоцитів у крові та об’ємом пухлини (r = 0,78; p < 0,05) і кількістю метаста- зів (але не з об’ємом) (r = 0,4; p < 0,05) у легенях мишей із карцино- мою Льюїс на 21-шу добу після перещеплення. У мишей із карци- номою легені Льюїс активність як ММП-2, так і ММП-9 тромбоци- тів крові помітно зростала впродовж усього періоду експерименту. Так, на 7-му добу після щеплення активність ММП-2 тромбоци- тів становила 0,14 ± 0,11 ум. од., на 14-ту добу — 0,28 ± 0,22 ум. од., а на 21-шу — 0,39 ± 0,22 ум. од. Таку саму залежність відзначено і сто- совно ММП-9 тромбоцитів: 0,43 ± 0,19; 0,58 ± 0,17; 0,76 ± 0,32 ум. од. відповідно. Визначено кореляції між активністю ММП-9 тром- боцитів у крові та об’ємом пухлини (r = 0,33; p < 0,05) й активністю ММП-2 тромбоцитів у крові та об’ємом метастазів у легенях мишей із карциномою легені Льюїс (r = 0,29; p < 0,05). Сумарна активність желатиназ тромбоцитів у хворих на РШ III–IV стадії в 1,2 раза пере- вищує цей показник у хворих із I–II стадією, але різниця недосто- вірна (p > 0,05). При цьому кількість тромбоцитів поступово зростає від I до IV стадії захворювання, загалом більше ніж у 2 рази (p < 0,05). Висновки. Кількість тромбоцитів та активність їх желатиназ зростають впродовж прогресування пухлини та пов’язані з її рос- том і метастазуванням. Отримані результати підтверджують ваго- мий внесок ММП тромбоцитів у результативність інвазії пухлини та екстравазації пухлинних клітин завдяки конт ролю неоангіогене- зу, адгезії та агрегації. Тромбоцити та желатинази тромбоцитів мо- жуть бути використані як маркери пухлинного росту, регресії, ре- цидиву або терапевтичної відповіді. ВНЕСОК НОСІЙСТВА НУКЛЕОТИДНОГО ВАРІАНТА G1691A ГЕНА ПРОАКЦЕЛЕРИНУ ТА G20210A АЛЕЛЯ ГЕНА ПРОТРОМБІНУ В РОЗВИТОК ТРОМБОЗІВ ПРИ ПЕРВИННОМУ МІЄЛОФІБРОЗІ О.Ю. Міщенюк1, О.М. Костюкевич2, В.М. Шкарупа1, Л.В. Неумержицька1, С.В. Клименко1 1ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України» 2ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, Київ omische@gmail.com Вступ. Первинний мієлофіброз (ПМФ) — Ph-негативне мі- єлопроліферативне новоутворення (МПН), яке характеризуєть- ся високим рівнем виникнення тромбозів (Barbui T., 2014). Носій- ство генетичних маркерів спадкової тромбофілії є доведеним пред- иктором розвитку тромбозів у загальній популяції (Baglin Т., 2010). Результати досліджень, присвячених визначенню внеску спадкової тромбофілії в зміну ризику виникнення тромбозів у хворих на Ph- негативні МПН, суперечливі (Moreno M., 2008). Найбільш перспек- тивним маркером спадкової тромбофілії для прогнозування розви- тку тромбозів при Ph-негативних МПН є наявність нуклеотидного варіанта G20210A гена протромбіну та G1691A гена проакцелерину (Ruggeri M., 2002; Gisslinger H., 2005). Мета: визначити частоту носійства G1691A алеля гена проакце- лерину, G20210A алеля гена протромбіну у хворих на спонтанний та радіаційно-асоційований ПМФ із тромбозами і без них. Об’єкт і методи. Скринінг носійства нуклеотидного варіанта G1691A гена проакцелерину та G20210A гена протромбіну за допо- могою аналізу довжин рестрикційних фрагментів продуктів алель- специфічної полімеразної ланцюгової реакції проведено у хворих на спонтанний (n = 78) і радіаційно-асоційований (n = 22) ПМФ. Виділення ДНК із мононуклеарних клітин крові здійснювали стан- дартним методом із використанням комерційного набору QIAamp DNA Mini Kit (Qiagen, Німеччина). Праймери розроблено на підста- ві раніше опублікованих нуклеотидних послідовностей (Gandrille S., 1995; Butt C., 2003; Gupta N., 2003). Результати. При радіаційно-асоційованому ПМФ тромбози відзначено у 18,2% (n = 4) випадків, а при спонтанному — у 14,1% (n = 11) епізодів. 6 із 78 (7,7%) та 2 із 22 (9,1%) хворих на спонтан- ний та радіаційно-асоційований ПМФ відповідно були носіями одного з двох маркерів спадкової тромбофілії. При спонтанному ПМФ тромбози виникали у 3 із 6 носіїв G1691A алеля гена проак- целерину чи G20210A алеля гена протромбіну, а у при радіаційно- асоційованому процесі — в 1 із 2 носіїв. Наявність нуклеотидного варіанта G1691A гена проакцелерину або G20210A гена протром- біну підвищувала частоту тромботичних подій (3 із 6 проти 8 із 72; р = 0,03) та в 6,1 раза (ВР = 6,1; 95% ДІ=1,4–26,4) — ризик їх роз- витку у хворих на спонтанний ПМФ, проте не впливала на частоту тромботичних подій у пацієнтів із радіаційно-асоційованим ПМФ (1 із 2 проти 2 із 20; р = 0,33). У пацієнтів зі спонтанним та радіаційно-асоційованим ПМФ G1691A алель гена проакцелерину представлений 4 (5,1%) із 78 та 2 (9,1%) із 22 випадків відповідно, а G20210A алель гена протромбі- ну — 2 (2,6%) із 78 та 0 (0%) із 22 епізодів відповідно. При спонтан- ному ПМФ тромбози в анамнезі були у 2 із 4 носіїв G1691A алеля гена проакцелерину та в 1 із 2 носіїв G20210A алеля гена протром- біну. При радіаційно-асоційованому ПМФ 1 із 2 носіїв G1691A але- ля гена фактора V коагуляції мав тромбоз в анамнезі. При спонтан- ному та радіаційно-асоційованому ПМФ не відзначено підвищен- ня частоти тромбозів серед носіїв G1691A алеля гена проакцелерину (2 із 4 проти 9 із 74; р = 0,09 та 1 із 2 проти 3 із 17; р = 0,33 відповід- но). У хворих на спонтанний ПМФ різниці в частоті тромбозів між носіями G20210A алеля гена протромбіну та особами з алелем ди- кого типу не виявлено (1 із 2 проти 10 із 76; р = 0,26). Висновки. Наявність G1691A алеля гена проакцелерину або G20210A алеля гена протромбіну підвищує частоту (3 із 6 проти 8 із 72; р = 0,03) та ризик виникнення (ВР = 6,1; 95% ДІ 1,4–26,4) тром- бозів у хворих на спонтанний ПМФ. АКТИВНІСТЬ КАТЕПСИНІВ L ТА D ТКАНИНИ ІНФІЛЬТРАТИВНОГО ПРОТОКОВОГО РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ Н.В. Мотрук, І.Л. Вовчук Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса ntvl@ukr.net Вступ. Рак молочної залози (РМЗ) є одним з найпоширеніших злоякісних захворювань у жінок. Статистичні дані свідчать про що- річне збільшення кількості виявлених випадків РМЗ на 3–5% (Ря- женов В.В., Горохова С.Г., 2011). Відомо, що в реакціях протеолі- зу при пухлиноутворенні, інвазії та метастазуванні активно задія- ні лізосомальні ферменти, активність яких суттєво змінюється як у сироватці крові, так і в тканині пухлини (Levicar N., Strojnik T., Kos J. et al., 2002; Nomura T., Katunuma N., 2005). Однак інформа- ція щодо наявності специфічних для пухлинних клітин протеїназ у літературі досить суперечлива. Мета: дослідження активності катепсинів L та D у тканині ін- фільтративного протокового РМЗ. Об’єкт і методи. Об’єктом дослідження слугували резектова- ні зразки тканини інфільтративного протокового РМЗ жінок, які не отримували доопераційного лікування, та резектовані зразки прилеглої до новоутворення нетрансформованої тканини, в яких за результатами гістологічного дослідження не виявлено атипових клітин. У супернатанті визначали активність катепсин D-подібних протеїназ (за методом Ансона, 1932); катепсин L-подібних протеї- ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 217ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 217 наз (за методом Чорної, 1989) і вміст білка (за методом Лоурі, 1951). Статистичну обробку результатів проводили за Манн — Уїтні. Результати. Дослідження активності катепсин L-подібних про- теїназ тканини інфільтративного протокового РМЗ не показало іс- тотного підвищення активності ферменту щодо показників ткани- ни молочної залози без новоутворень. Встановлено, що посилення злоякісності інфільтруючої форми протокового РМЗ супроводжу- ється зниженням активності катепсин L-подібних протеїназ. По- рівняно з нетрансформованою тканиною молочної залози на різ- них стадіях розвитку інфільтративного протокового РМЗ встановле- но незначні коливання активності катепсин L-подібних ферментів. За результатами наших досліджень, катепсин L-подібні протеїна- зи не можуть бути використані як індикатор ступеня злоякіснос- ті інфільтративної протокової форми РМЗ, що суперечить деяким даним літератури (Lah T.T., Cercek M., Blejec A. et al., 2000) і може бути пояснено різними методичними підходами. Дослідження активності катепсин D-подібних протеїназ ін- фільтративного протокового РМЗ показало підвищення актив- ності ферменту щодо показників молочної залози без новоутво- рень у середньому в 4 рази. Посилення злоякісності супроводжуєть- ся підвищенням активності цих протеїназ у 6 разів. При розвитку стадії проліферації та метастазування відзначали поступове підви- щення активності катепсин D-подібних протеїназ (4 і 6 разів від- повідно), стадії некрозу пухлини — її незначне зниження. Отри- мані результати частково збігаються з даними інших дослідників (Cavailles V., Augereau P., Rochefort H., 1993; Garcia M., Platet N., Liaudet E. et al., 1996). Висновки. Отримані нами результати підтверджують припущен- ня про те, що катепсин D може бути індикаторним ферментом для карциноми молочної залози, а дослідження зміни активності цьо- го ферменту у післяопераційний період або під час медикаментоз- ного лікування може бути використано як прогностичний крите- рій перебігу хвороби. РОЛЬ СУДИНОУТВОРЕННЯ В ПРОГРЕСІЇ АДЕНОКАРЦИНОМ ЕНДОМЕТРІЯ ТА ЯЄЧНИКА І.П. Несіна, Н.П. Юрченко, Л.Г. Бучинська Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ inesina@mail.ru Вступ. Відомо, що суттєву роль у прогресії пухлини відіграє ан- гіогенез, оскільки саме цей процес створює умови для міграції пух- линних клітин і метастазування злоякісних новоутворень. Суди- ноутворення контролюється низкою білків, які є продуктами дея- ких протоонкогенів і генів-супресорів. Серед останніх значну роль відіграє ген ТР53, який інгібує експресію фактора росту ендотелі- альних судин (VEGF) і одночасно активує інгібітори ангіо генезу — тромбоспондини. Крім цього, в регуляції активності білка VEGF мають значення рецептори естрогенів, зокрема ЕR-ά, дія якого ін- гібується геном BRCA1. Мета: оцінити щільність мікросудин (ЩМС) в аденокар- циномах ендометрія яєчника залежно від експресії білків р53 та ЕR-ά і визначити їхній зв’язок з клініко-морфологічними показ- никами хворих. Об’єкт і методи. Операційний матеріал 25 хворих на ендо- метріоїдний рак ендометрія (РЕ) (середній вік 52,2 ± 9,9 року) та 81 пацієнтки із серозним раком яєчника (РЯ) (середній вік 46,6 ± 2,4 року). Методи: морфологічний, імуногістохімічний (ІГХ), ста- тистичний. ЩМС визначали за експресію трансмембранного біл- ка міжклітинної адгезії CD34. ІГХ дослідження проводили з ви- користанням МкАТ до р53 (клон DO-7), ЕR-ά (клон 1D5), СD34 (клон QBEnd10) («Dako Cytomation», Данія). Результати. Виявлено значну гетерогенність васкуляризації новоутворень ендометрія та яєчника як у пухлинах різних хворих, так і у межах од нієї пухлини та певні гістотопографічні особливос- ті (локальне або дифузне розташування). Індивідуальні показники ЩМС в ендометрії коливалися у межах 18,4–89,2 судини/мм2 — у середньому 52,2 ± 5,8 судини/мм2, а в яєчнику — 10,0–128 судин/ мм2, у середньому — 63,6 ± 2,9 судини/мм2. Встановлено зв’язок між ЩМС і ступенем диференціювання як в аденокарциномах ендометрія, так і в РЯ. ЩМС була найвищою у низькодиференці- йованих пухлинах (G3) ендометрія (67,8 ± 4,7 судини/мм2) та яєч- ника (69,1 ± 4,4 судини/мм2). У високодиференційованих новоут- вореннях (G1) цей показник становив: 33,3 ± 2,7 судини/мм2 (р = 0,04) — в ендометрії і 59,8 ± 5,5 судини/мм2 — в яєчнику. Підви- щення ЩМС асоціювалося з одночасним (р < 0,05) збільшенням кіль- кості клітин з експресією білка р53 (що свідчить про зниження його супресорної активності) і зменшенням кількості клітин з ЕR-ά. Так, у G1-пухлинах ендометрія кількість клітин з експресією р53 ста- новила 32,2 ± 1,9% і ЕR-ά — 43,2 ± 2,3%, а у G3-пухлинах — 43,1 ± 2,3 і 22,0 ± 2,4% відповідно. При цьому у пухлинній тканині ен- дометрія між ЩМС та експресією ЕR-ά виявлено обернений ко- релятивний зв’язок (R = −0,50; р < 0,05). У G1-пухлинах яєчни- ка кількість клітин із р53 становила 24,3 ± 1,6% і ЕR-ά — 51,6 ± 1,3%, а у G3-пухлинах показник р53 підвищувався (32,5 ± 1,3%), а ЕR-ά — знижувався (21,6 ± 1,7%). Поряд із цим у хворих на РЕ з високою васкуляризацією (ЩМС > 50,2 судини/мм2) відзнача- ли також глибоку інвазію пухлини у міометрій (> ½). У пацієнток із РЯ з метастазами було визначено вищу ЩМС (62,8 ± 6,4 суди- ни/мм2), ніж у пацієнток без метастазів (55,5 ± 5,7 судини/мм2). Натомість кількість клітин з експресією ЕR-ά у пухлинах хворих на РЯ з метастазами була достовірно меншою (р < 0,05), а з експре- сією р53 — більшою порівняно з відповідними значеннями у пух- линах пацієнток без метастазів. При аналізі прогностичного зна- чення ЩМС у пухлинах хворих на РЯ з’ясовано, що у групі паці- єнтів, тривалість життя яких становила < 5 років, ЩМС у пухлинах була вищою (62,6 ± 5,1 судини/мм2; р < 0,05) порівняно з відпо- відним показником у хворих, що прожили після операції протя- гом 5 років і більше (47,6 ± 3,7 судини/мм2). Висновки. Прогресія ендометріоїдного РЕ і серозного РЯ відбу- вається в умовах активного судиноутворення, яке найбільш вира- жене у низькодиференційованих пухлинах і відбувається при зни- женій активності р53 та ЕR-ά. Отримані дані свідчать, що визна- чення ЩМС, експресії р53 та ЕR-ά для оцінки перебігу РЕ та РЯ є перспективним як прогностичний маркер пухлинного процесу. ОЦІНКА МІТОТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ЛІМФОЦИТІВ ПЕРИФЕРИЧНОЇ КРОВІ ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ О.П. Пилипчук Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ lena.pylypchuk@ukr.net Вступ. Канцерогенез — багатоступінчастий процес накопи- чення мутацій та різних генетичних змін, які зумовлюють пору- шення ключових функцій клітин, пошкодження генетичного ма- теріалу. Відомо, що лімфоцити периферичної крові людини (ЛПК) здійснюють імунний нагляд за антигенною сталістю внутрішньо- го середовища організму, а здатність до бласттрансформації відо- бражає їх функціональну активність. У стимульованій мітогеном культурі лімфоцитів значення мітотичного індексу (МІ) відобра- жає баланс між проліферацією та елімінацією клітин. Мета: оцінити проліферативний потенціал ЛПК у пацієн- тів онкогінекологічного профілю з первинними пухлинами за- лежно від ступеня прогресії захворювання. Об’єкт і методи. У роботі використано тест-систему ЛПК хворих онкогінекологічного профілю з первинними пухлинами та умовно здорових донорів з визначенням МІ Т-лімфоцитів. Зраз- ки крові пацієнтів культивували модифікованим напівмікроме- тодом. З метою оцінки проліферативного потенціалу клітин ви- значали МІ у ФГА-стимульованих Т-лімфоцитах за формулою: МІ = (М1 / М2)•1000‰, де М 1 — кількість клітин у стадії метафази, М 2 — загальна кількість баластних клітин. На одне спостереження підрахову- вали 3000 клітин. Результати. У наших дослідженнях середній показник про- ліферативної активності лімфоцитів умовно здорових донорів становив 63,7 ± 3,2‰, що збігається з даними літератури. До- слідження з визначення зміни проліферативного потенціалу ЛПК онкогінекологічних хворих залежно від стадії прогресу- вання пухлинного процесу показало такі результати. Проліфера- тивний потенціал ЛПК пацієнтів із раком шийки матки ІІ стадії пригнічується на 35% порівняно з контролем — умовно здоро- вими донорами (63,70 і 41,23‰). З підвищенням рівня прогре- сії пухлин до ІІІ стадії захворювання МІ пригнічується більш ніж на 50% (63,70 і 26,92‰). Пригнічена мітотична активність лім- фоцитів хворих може бути наслідком імунодепресії, притаман- ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 218 ної процесам канцерогенезу. Таким чином, показано, що дослі- дження проліферативної активності ЛПК, зокрема їхнього МІ, можна використовувати як додатковий показник при прогнозу- ванні перебігу захворювання. Висновок. Встановлено, що з підвищенням рівня поширенос- ті (стадії) раку шийки матки відбувається пригнічення проліфера- тивного потенціалу ЛПК від 30 до 50% залежно від ступеня про- гресії захворювання порівняно з контрольним рівнем у культурі клітин умовно здорових донорів. РАК ЯК МІКРОЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ Т.В. Рибальченко, М.Є. Дзержинський, В.К. Рибальченко Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ rybalchenko@univ.kiev.ua Висока захворюваність на рак зумовлена накопиченням со- матичних мутацій як результату помилок у реплікації, репарації та рекомбінації ДНК, кількість яких зростає в присутності мута- генів різної природи. Перші вказівки про хімічну природу пух- линного росту започаткував П. Потт у 1775 р., який описав рак трубочистів. Початком експериментальної онкології вважають дослідження М. Новинського (у 1876 р. трансплантував пухли- ни на собаках). У 1903 р. була висунута гіпотеза про вірусну при- роду пухлин (А. Боррель, 1903), а перший такий вірус був виділе- ний у 1911 р. П. Раусом — вірус саркоми Рауса. У 1915 р. К. Яма- гаві та К. Ішикава отримали рак шкіри у кролів шляхом втирання кам’яновугільної смоли. Канцерогенні ефекти іонізуючого ви- промінювання були отримані у 1932 р. (А. Лакасань). У 1933 р. засновано Міжнародний протираковий союз. У 1937 р. Л. Ша- бад ввів поняття про ендогенні бластомогенні речовини, отримавши пухлини у тварин шляхом введення їм екстрактів тканин помер- лих від раку людей. У 1948 р. Л. Зільбер відкрив специфічні пух- линні антигени і сформулював вірусо-генетичну теорію пухлин. Розвиток цього напряму дозволив виявити у пухлинах печінки особливий ембріональний білок — α-фетопротеїн (1962) — і роз- робити діагностичну пробу на рак печінки (Г. Абелєв, 1968). Но- вий напрям онкології — епідеміологія пухлин — розроблено у се- редині минулого сторіччя. Пухлини, що виникають різними способами, мають мутації протоонкогенів, одні з яких кодують фактори росту, інші — їх ре- цептори, протеїнкінази, G-білки родини RAS чи ядерні регулятор- ні білки. Молекулярні механізми канцерогенезу набувають реаль- них ознак. Так, наприклад, мутації гена SIS, який кодує тромбоци- тарний фактор росту, призводять до його експресії: клітина набуває здатності постійно стимулювати себе саму. Пухлинним клітинам притаманні спадкові властивості: розмноження без обмежень, за- повнення в організмі місць, призначених у нормі для інших клітин, інвазивність і здатність формувати метастази. Тому рак як мікро- еволюційний процес є результатом ймовірнісної внутрішньоклітин- ної трансформації, на який впливають комбінації зовнішніх фак- торів. У вивченні злоякісних пухлин сформувалося чотири основні напрями: генетичний, вірусний, хімічний і радіаційний. Ролі організ- му як екосистеми в утворенні пухлин, у якій індивідами є клітини, багато уваги приділяли і наші співвітчизники — учні О. Сперан- ського. Встановленню участі мезенхіми в генерації пухлин присвя- чені роботи О. Богомольця, Р. Кавецького та І. Неймана. Ґрунтов- ні дані про участь сполучної тканини у формуванні пухлин отрима- но О. Васильєвим, морфологічне вивчення пухлин знайшло своє відображення в роботах М. Глазунова, М. Краєвського та інших па- тологоанатомів, а цитологічні й гістологічні дослідження (В. Пор- тугалов, М. Райхлін та ін.) встановили походження пухлинних клі- тин. Широкого розмаху набули дослідження хірургічного, радіоло- гічного і терапевтичного напрямів лікування хворих із пухлинами (М. Блохін, Л. Ларіонов, Г. Зедгенідзе та ін.). Висновки. З огляду на короткий історичний екскурс розвитку теоретичних основ канцерогенезу й онкології та з урахуванням кількості онкологічних центрів у світі й фінансових затрат на лі- кування пацієнтів із раком і його (далекими від бажаних) наслід- ками назрівають неординарні запитання. Чи потрібно боротися з раком як фактором еволюції? Можливо, настав час спрямувати зусилля науковців і лікарів на підтримання «нормального» стану хворих з онкологічною патологією, зупинку раку на нелетальних стадіях його розвитку і забезпечення працездатності пацієнтів? ВИВЧЕННЯ АНТИМЕТАСТАТИЧНОЇ ДІЇ КСЕНОГЕННОЇ ВАКЦИНИ, ВИГОТОВЛЕНОЇ НА ОСНОВІ ЕМБРІОНАЛЬНИХ ПРОТЕЇНІВ КУРКИ, НА МОДЕЛІ КАРЦИНОМИ ЛЕГЕНІ ЛЬЮЇС Т.В. Симчич, Н.І. Федосова, І.М. Воєйкова, О.М. Караман, Л.М. Євстратьєва, Г.П. Потебня Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ immunomod@ukr.net Вступ. Наприкінці 90-х років ХХ ст. одержана можливість підвищення імунологічної відповіді на пухлинні антигени шля- хом використання їх ксеногенних аналогів, що стало підґрунтям для створення ксеногенних протипухлинних вакцин (КПВ). Вра- ховуючи численні дані літератури щодо наявності у складі ембрі- она курки білків, гомологічних людським (у тому числі й пухли- ноасоційованим), а також відомості про здатність поліантигенних вакцин індукувати імунну відповідь на велику кількість пухлин- них антигенів, в Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології (ІЕПОР) ім. Р.Є. Кавецького НАН України скон- струйовано КПВ на основі ембріональних протеїнів курки (ЕПК). Безпека такої вакцини була продемонстрована в попередніх до- слідженнях на інтактних мишах. Мета: оцінити антиметастатичну активність КПВ на осно- ві ЕПК в оперованих з приводу метастазуючої карциноми леге- ні Льюїс (КЛЛ) мишей. Об’єкт і методи. Досліди проводили на мишах лінії C 57 Bl/6 ві- ком 2,5 міс розведення віварію ІЕПОР ім. Р.Є. Кавецького НАН України. Утримання та роботу з тваринами здійснювали згідно з Міжнародними правилами проведення робіт з експерименталь- ними тваринами. Клітини КЛЛ вводили у стопу правої задньої кінцівки в дозі 2,5•105 клітин у 0,05 мл. На 17-ту добу після пе- рещеплення проводили хірургічне видалення стопи з пухлиною. Через 1 добу після операції починали введення КПВ, виготовле- ної на основі антигенів 7-денних ембріонів курки. Вакцину ([С] = 0,3 мг/мл) вводили підшкірно триразово по 0,3 мл/мишу на 1-шу, 7-му та 14-ту добу після операції (18-та, 24-та і 31-ша доба пух- линного процесу). Контролем слугували невакциновані оперо- вані миші. На 18-ту та 34-ту добу після операції (відповідно 35-та й 50-та доба пухлинного процесу) визначали частоту метастазуван- ня, кількість та об’єм метастазів, а також розраховували індекс ін- гібіції метастазування (ІІМ,%). Статистичну обробку результатів проводили за допомогою програми StatSoft STATISTICA 7.0 з ви- користанням t-критерію Стьюдента. Результати. Введення оперованим мишам КПВ мало вираже- ний і довготривалий антиметастатичний ефект. Так, на 18-ту добу після операції у вакцинованих мишей достовірно нижчими за по- казники у невакцинованих тварин були частота метастазування (27,3 ± 13,4 проти 72,7 ± 13,4; p < 0,05), а також об’єм і кількість метастазів (відповідно 1,2 ± 0,9 проти 69,3 ± 25,8; p < 0,05 та 1,0 ± 0,6 проти 12,0 ± 3,5; p < 0,05). ІІМ становив 96,9%. На 34-ту добу після хірургічного втручання все ще зберігався захисний ефект КПВ: у вакцинованих тварин достовірно зниженим залишався по- казник частоти метастазування (15,4 ± 10,0 проти 66,7 ± 13,6; р < 0,05); кількість та об’єм метастазів були меншими, ніж в оперова- них невакцинованих мишей, однак через гетерогенізацію показ- ників статистичної достовірності не досягли. ІІМ становив 97,8%. Висновки. На основі отриманих результатів щодо вираже- ного антиметастатичного ефекту КПВ, виготовленої на основі ЕПК, відкриваються нові можливості для профілактики мета- стазування первинної пухлини після її хірургічного видалення. ЕКСПІРАТИ У ХВОРИХ НА РАК ЛЕГЕНІ ПІД ВПЛИВОМ ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ О.В. Синяченко1, О.Ю. Столярова2, Ю.В. Думанський1, Ю.О. Потапов1,Є.Д. Єгудіна3 1Донецький національний медичний університет ім. Максима Горького, Красний Лиман 2Національний інститут раку МОЗ України, Київ 3Дніпропетровська державна медична академія, Дніпропетровськ oncologdops@gmail.ru Вступ. Рак легені (РЛ) супроводжується змінами біохімічного складу і фізико-хімічних властивостей конденсату вологи повітря, яке видихається (експіратів), що певною мірою відображає харак- ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 219ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 219 тер продукції легеневого сурфактанту. Гіпотетично вивчення по- казників експіратів може мати не лише певну діагностичну значу- щість при різних варіантах клініко-морфологічного перебігу захво- рювання, а й слугувати критерієм ефективності лікувальних заходів. Мета: оцінити стан експіратів при РЛ і динаміку їх параметрів під впливом променевої терапії (ПТ). Об’єкт і методи. У 28 хворих на дрібно- та недрібноклітинний РЛ вивчали швидкість і об’єм респіраторного вологовиділення, вміст в експіратах загального білка, фібронектину, β2-мікроглобуліну, α2- макроглобуліну, небілкових азотистих продуктів (аміаку, сечовини, сечової кислоти, нітритів), молекул середньої маси (МСМ) аміно- пептидної, пептидної, нуклеотидної фракції та фракції, що містить ароматичні хромофори, фосфоліпідів, холестерину, тригліцеридів, ліпопротеїдів різної щільності, поверхневого натягу, в’язкості, пруж- ності, релаксації й модуля в’язкоеластичності. Результати. При усіх варіантах РЛ зменшуються: об’єм респі- раторного вологовиділення, екскреція з повітрям, яке видихається, кількість загального білка й фосфоліпідів на тлі підвищеної експіра- ції фібронектину, аміаку і нітритів, амінопептидної та нуклеотидної фракцій МСМ із розбалансуванням співвідношень окремих класів ліпопротеїдів (високої, низької та дуже низької щільності), що ви- значається розмірами пухлини, станом кондиціонуючої функції ле- генів, бронхопрохідності й гемодинаміки в малому колі кровообігу. За даними варіаційного, дисперсійного, кореляційного та регресій- ного аналізу, РЛ вже на ранніх стадіях патологічного процесу пере- бігає зі зменшенням поверхневого натягу експіратів на тлі збільшен- ня модуля в’язкоеластичності та часу релаксації, показники яких мають прогностичну значущість у контексті ефективності подаль- шої ПТ, яка ізольовано чи в комбінації з хіміотерапією була вико- нана у 13 хворих. У процесі ПТ відзначають пригнічення параметрів у експіратах фібронектину, нітритів, амінопептидної фракції МСМ, модуля в’язкоеластичності та поверхневої в’язкості при підвищенні вмісту α2-макроглобуліну, фосфоліпідів, ліпопротеїдів високої щіль- ності. ПТ супроводжується ще більшим пригніченням міжфазної ак- тивності конденсату вологи повітря, що видихається, а ступінь від- новлення значень -макроглобуліну прямо асоціюється з ефектив- ністю лікування. Висновки. У хворих на РЛ відзначають зміни біо хімічного скла- ду легеневого сурфактанту та фізико-хімічних (адсорбційно-рео- логічних) властивостей експіратів. Під впливом ПТ простежуєть- ся тенденція до відновлення деяких показників вологи повітря, що видихається, а прогностичне значення ефективності лікування ма- ють початкові значення в’язкоеластично-релаксаційних властивос- тей експіратів і динаміка в них концентрації -макроглобуліну. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДІЇ КСЕНОГЕННОЇ ПРОТИПУХЛИННОЇ ВАКЦИНИ НА МОДЕЛІ МЕЛАНОМИ В-16 Н.І. Федосова, І.М. Воєйкова, О.М. Караман, Т.В. Симчич, Г.В. Діденко, Л.М. Євстратьєва, Г.П. Потебня Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ immunomod@ukr.net Вступ. На сьогодні імунотерапія пухлин, у тому числі вакцино- терапія, зарекомендувала себе як ефективний засіб профілактики ре- цидивів і метастазів у прооперованих з приводу злоякісних новоутво- рень хворих. Однак до кінця не з’ясованими залишаються питання щодо визначення імунологічних ефектів різних типів вакцин, а також відбору показників для моніторингу ефективності вакцинотерапії. Мета: вивчити вплив протипухлинної ксеногенної вакцини (ПКВ) на деякі показники протипухлинного імунітету та оцінити можливі механізми її антиметастичної дії на моделі меланоми В-16. Об’єкт і методи. Досліди проведено на мишах лінії C 57 Bl/6 ві- ком 2,5 міс. Клітини меланоми В-16 вводили в стопу правої задньої кінцівки в дозі 2,5•105 клітин у 0,05 мл. На 18-ту добу після переще- плення проводили хірургічне видалення стопи з пухлиною. Через 3 доби після операції починали введення ксеногенної протипухлин- ної вакцини, розробленої в Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології (ІЕПОР) ім. Р.Є. Кавецького НАН України на основі антигенів ембріональної нервової тканини щурів пізнього періоду гестації та білоквмісного метаболіту B. Subtilis з м.м. 70 кДа. Вакцину ([С] = 0,3 мг/мл) вводили підшкірно триразово, з інтерва- лом 3 доби по 0,3 мл/мишу з подальшою двократною ревакцинаці- єю. Контролем слугували інтактні та невакциновані оперовані тва- рини. Визначали частоту, кількість та об’єм метастазів, а також роз- раховували індекс інгібіції метастазування (ІІМ,%). Цитотоксичну активність (ЦТА) спленоцитів щодо клітин-мішеней К-562, а та- кож спленоцитів, макрофагів (МФ) та сироваток крові (СК) до клі- тин-мішеней меланоми В-16 визначали в МТТ-тесті. Статистич- ну обробку результатів проводили за допомогою програми StatSoft STATISTICA 7.0 з використанням t-критерію Стьюдента та коефі- цієнтів кореляції (r). Результати. Використання ПКВ в оперованих мишей із мелано- мою В-16 призводило до зменшення кількості (в 15,3 раза, р < 0,05) та об’єму (в 2,7 раза, 0,05 < p < 0,1) легеневих метастазів. ІІМ стано- вив 97,4%. У віддалені терміни спостереження у вакцинованих ми- шей відзначали суттєве підвищення ЦТА природних кілерних клітин (ПКК) і МФ. Функціональна активність специфічних цитотоксич- них лімфоцитів (ЦТЛ) залишалася на рівні інтактних тварин протя- гом усього терміну дослідження. Зафіксовано суттєве підвищення ЦТА СК (р < 0,05) та її потенціювальний вплив на активність МФ. З метою визначення параметрів, що зумовлюють антиметастатичний ефект ПКВ, розраховували індекси кореляції між об’ємом і кількістю метастазів і дослідженими показниками протипухлинного імунітету у віддалені терміни пухлинного процесу. На 32-гу добу після операції негативний кореляційний зв’язок відмічали між ЦТА ПКК і кількіс- тю (сильний; r = −0,96, р < 0,05) та об’ємом (значний; r = −0,68) мета- стазів; у подальшому кореляція між цими показниками була сильною негативною (r = −0,88 та r = −0,95, р < 0,05 відповідно). Кореляцій- ний зв’язок між показниками метастазування та ЦТА МФ залишав- ся сильним негативним протягом усього терміну спостереження. Ко- реляція ЦТА ЦТЛ із кількістю метастазів збільшувалася від помірної (r = −0,33) до сильної (r = −0,84, р > 0,05), а з об’ємом метастазів — від дуже слабкої (r = −0,16) до сильної (r = −0,88, р < 0,05). Відміча- ли коливання кореляційного зв’язку між показниками метастазуван- ня та ЦТА СК (від слабкого до значного), а також її потенціюваль- ним впливом на ЦТА ЦТЛ (від слабкого до помірного) і ЦТА МФ (від значного до сильного). Висновки. Враховуючи отримані результати, можливо припусти- ти, що антиметастатичний ефект розробленої нами вакцини зумов- лений підвищенням ЦТА ефекторів неспецифічного протипухлин- ного імунітету (ПКК і МФ) та збереженням цього показника спе- цифічних ЦТЛ у віддалені терміни після операції. ЛІМФОЦИТАРНА ІНФІЛЬТРАЦІЯ МЕЛАНОМИ ШКІРИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНТЕРФЕРОНОТЕРАПІЇ Ф.В. Фільчаков, О.М. Грабовий, Г.Д. Льон, С.М. Кукушкіна, С.І. Коровін, М.М. Кукушкіна, В.М. Весельська, Л.М. Таран Національний інститут раку МОЗ України, Київ labklimmun@i.ua Вступ. Інтерферонотерапія (ІФН-терапія) залишається стан- дартом ад’ювантного лікування хворих на меланому шкіри (МШ) в I–III стадії. Проте не всі пацієнти позитивно відповідають на її проведення, що викликає дискусії стосовно доцільності емпірично- го призначення ІФН-α всім хворим. Персоніфікація терапії з ураху- ванням предиктивних факторів, одним із яких є лімфоїдно-клітинна інфільтрація пухлини, може підвищити ефективність ад’ювантного лікування. Дослідження зразків тканини, отриманих під час хі- рургічного висічення первинної пухлини, обмежується визначен- ням виключно гістопатологічних особливостей пухлини, тому по- шук прогностичних критеріїв ефективності ІФН-терапії у хворих на МШ є актуальним. Мета: вивчити особливості локалізації та імунофенотипу лім- фоцитів, які інфільтрують пухлину, у хворих на первинно-локалі- зовану МШ для визначення прогностичної цінності лабораторних показників при проведенні ад’ювантної ІФН-терапії. Об’єкт і методи. У дослідження залучено 12 хворих на МШ у ІВ– ІІС стадії, що отримували в ад’ювантному режимі ІФН-α2b підшкір- но по 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом 12 міс. Проведено імуно- гістохімічне дослідження операційного матеріалу первинної пухли- ни з використанням поліклональних антитіл проти CD3 антигену та моноклональних антитіл проти антигенів CD8 (сlone C8/144B), CD4 (сlone 4B12), CD20cy (сlone L26), CD56 (сlone 123C3), CD45RO (сlone UCHL1) («Dako», Данія), CD45RA (сlone ALB11) («Beckman Coulter», США), HLA-DR (сlone G46–6 (L243)), CD25 (сlone M-A251), CD95 (сlone DX2) («Becton Dickinson», США). Виникнення рецидиву про- тягом першого року після видалення первинної пухлини розціню- ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 220 вали як несприятливий перебіг захворювання, відсутність рециди- ву — як сприятливий. Результати. На клітинах лімфоїдного інфільтрату первинної пух- лини відзначали експресію 5 антигенів: CD3, CD8, CD45RA, CD45RO та CD20. Т-лімфоцити (CD3+) були представлені у всіх пацієнтів; тільки в 3 із 12 випадків, крім CD3+-клітин, виявлено В-лімфоцити (CD20+). Усі Т-лімфоцити експресували виключно антиген (корецеп- тор) CD8, що дозволило віднести їх до субпопуляції цитотоксичних Т-лімфоцитів (ЦТЛ). Більшість ЦТЛ локалізувалися в стромі пух- лини і були представлені як наївними Т-клітинами (CD45RA+), так і клітинами імунологічної пам’яті (CD45RO+). На тлі ІФН-терапії протягом першого року після видалення первинної пухлини прогресування захворювання зареєстроване у 4 із 12 пацієнтів. У хворих зі сприятливим перебігом захворюван- ня (n = 8), на відміну від пацієнтів із рецидивом, ре єстрували більш виражену інфільтрацію строми пухлини CD45RO+-клітинами, а па- ренхіми — CD8+-лімфоцитами. Висновки. 1. Серед вивчених лейкоцитарних антигенів найбільш інформативними для характеристики лімфоїдно-клітинної інфіль- трації первинної МШ є CD3, CD8, CD45RA та CD45RO. 2. Збіль- шення частки ЦТЛ (CD8+) та/або ефекторних Т-клітин пам’яті (CD45RO+) серед лімфоцитів, що інфільтрують пухлину, у хворих на первинно-локалізовану МШ асоціюється зі сприятливим пере- бігом захворювання на тлі ад’ювантної ІФН-терапії. 3. Отримані ре- зультати відкривають нові можливості застосування імунологічних параметрів у прогнозуванні відповіді на ІФН-терапію у цієї катего- рії хворих і потребують подальших досліджень. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ТА ПРОГНОСТИЧНА ЗНАЧИМІСТЬ АВС-ТРАНСПОРТЕРІВ У ПУХЛИНАХ ХВОРИХ НА РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ Д.А. Цвєтаєва-Берест1, О.О. Ковальов2, Т.В. Грудинська1 1Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер 2ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» Запоріжжя 0503221530@ukr.net Вступ. Рак молочної залози (РМЗ) — найбільш часте онколо- гічне захворювання у жінок. Захворюваність на РМЗ і пов’язана з ним смертність невпинно зростають в Україні загалом та Запо- різькій області зокрема. Більшість пацієнток із РМЗ у IIa–IV ста- дії потребують проведення поліхіміотерапії (ПХТ) згідно зі стан- дартами лікування. Дані щодо ефективності різних режимів ПХТ значно відрізняються: при місцево-розповсюдженому РМЗ ефек- тивність неоад’ювантної ПХТ становить близько 80–90%, але по- вна патогістологічна відповідь сягає лише 20%; при метастатич- ному РМЗ ефективність паліативної ПХТ становить у 1-й лінії близько 25–55%; ефективність таксанів у 1-й лінії — 35–50%, ан- трациклінів — 31%, комбінації таксанів й антрациклінів — 50% (частота повних ремісій — близько 15%). Таким чином, різнома- нітність схем ПХТ не забезпечує 100% результату, у 50–55% хво- рих РМЗ прогресує. Саме тому актуальним є пошук шляхів інди- відуалізації лікування. Мета: поліпшити результати лікування пацієнток із РМЗ за ра- хунок індивідуалізації лікування шляхом визначення експресії АВС- транспортерів (BCRP, pGp, MRP) у пухлині. Об’єкт і методи. Проведено аналіз результатів лікування 100 па- цієнток із РМЗ II–IV стадії, які визначали за системою TNM- 6. Оцінку ефекту від лікування проводили згідно з критеріями RECIST 1.1. Дослідження АВС-транспортерів (BCRP, pGp, MRP1) виконано на зразках біопсійного матеріалу (трепанбіоптатах) та опе- раційному матеріалі РМЗ, експресію маркерів визначали імуногіс- тохімічним методом. Як первинні були використані антитіла фір- ми DBS Anti-P-Glycoprotein (p170) (клон F4), Millipore Anti-MRP (клон MRPm6) і Anti-BCRP (клон BXP-21). У процесі забарвлення використовували систему візуалізації EnVision FLEX+ за стандарт- ним протоколом. Візуальну оцінку отриманих результатів здійсню- вали за допомогою мікроскопа Imager.A1m (Zeiss) при збільшен- ні × 100, × 200, × 400. Уніфіковані шкали оцінок експресії марке- рів хіміорезистентності відсутні. Шляхом аналізу даних літератури нами були розроблені власні шкали, за якими здійснювали якісну та кількісну оцінку рівня кожного з маркерів. Результати. Виявлено залежність результатів ПХТ від рів- ня і характеру експресії протеїнів BCRP, pGp, MRP у пухлині. За відсутності експресії чи експресії на рівні 1+ об’єктивну від- повідь зареєстровано у 21 (80,8%) із 26 хворих. За наявності ци- топлазматичної експресії на рівні 2+, 3+, але без мембраної екс- пресії цих маркерів, об’єктивну відповідь відзначено у 42 (91,3%) із 46 пацієнток. У групі хворих, які мали мембранну експресію хоча б одного із протеїнів (BCRP, pGp, MRP), відповідь на лі- кування становила лише 28,5%, прогресію зафіксовано у 71,4% пацієнток (у 20 із 28). Висновки. Доведено, що пухлини з мембранною експресією хоча б одного з протеїнів (BCRP, pGp, MRP — будь-якого) характеризу- ються агресивним перебігом і потребують агресивнішої схеми хімі- отерапії. Встановлено, що цитоплазматична експресія всіх дослідже- них протеїнів свідчить про неагресивний перебіг захворювання та чутливість до хіміотерапії. На підставі отриманих даних був отриманий патент на корисну модель від 10.10.2014 р. № 93596 «Спосіб вибору хіміотерапії при лі- куванні хворих на рак молочної залози». СТАН ДЕЯКИХ СКЛАДОВИХ АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ ТА МЕТАБОЛІЗМУ ЗАЛІЗА В ОРГАНІЗМІ ПУХЛИНОНОСІЯ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЗЛОЯКІСНОГО НОВОУТВОРЕННЯ ЗА УМОВ РІЗНОЇ ЙОГО ЧУТЛИВОСТІ ДО ЦИСПЛАТИНУ В.Ф. Чехун, Ю.В. Лозовська, А.П. Бурлака, Н.Ю. Лук’янова, І.М. Тодор, Л.А. Налескіна Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ Lozovskaya.2012@mail.ru Вступ. Сучасними дослідженнями підтверджено, що розвиток злоякісного процесу призводить до накопичення в організмі «віль- ного заліза», яке у свою чергу спричиняє зміни антиоксидантної активності металовмісних протеїнів: церулоплазміну (ЦП), транс- ферину (ТФ) та металотіонеїну (МТ-1). Однак маловивченим пи- танням залишається дослідження стану антиоксидантної системи організму з пухлиною (а саме: хелаторів іонів металів зі змінною ва- лентністю) та рівня «вільного заліза» за умов різної чутливості зло- якісного новоутворення до хіміопрепаратів. Мета: дослідження особливостей метаболізму заліза in vivo за кількісними показниками металовмісних білків і станом антиок- сидантної системи на моделі карциноми Герена в динаміці розвитку пухлини за умов їхньої різної чутливості до цис платину. Об’єкт і методи. Об’єктом дослідження були 80 щурів-самців із чутливою та резистентною до цисплатину карциномою Герена. Зміни рівня протеїнів у крові тварин визначали у різні періоди рос- ту карциноми Герена через 1; 3; 5; 7; 14 та 23 доби після переще- плення пухлин. Вміст МТ-1 у сироватці крові та пухлинному гомо- генаті визначали методом ІФА (ELISA) за допомогою аналізатора Chem Well 2990. Визначення активності ЦП, вмісту ТФ, комплек- сів «вільного заліза» та супероксид- та NO-генеруючої активності НАДФ·Н-оксидази, iNOS нейтрофілів у крові та пухлинній ткани- ні тварин проводили з використанням методу електронно-парамаг- нітного резонансу (ЕПР). Результати. Продемонстровано максимальне накопичення МТ-1 у сироватці крові та пухлині, більш виражене у резистент- ному штамі, на межі латентної та експоненціальної фази росту, що є свідченням захисної ролі цього білка щодо генерації вільноради- кальних сполук. Встановлено, що у тварин з резистентним до ци- сплатину штамом карциноми Герена більш виражене зростання комплексів «вільного заліза» як на рівні пухлини, так і організму в цілому на фоні збільшення співвідношення ЦП/ТФ. Зазначе- ні зміни метаболізму заліза з накопиченням його у пухлині та по- дальшим перепрограмуванням метаболізму мітохондрій і актив- ності НАДФ·Н-оксидази нетрансформованих клітин є необхідною складовою формування окисного фенотипу пухлини. Висновки. На моделі карциноми Герена з чутливим і резис- тентним до цисплатину штамами показано дисбаланс металовміс- них протеїнів обміну заліза — МТ-1, ТФ і ЦП — у динаміці розви- тку пухлинного процесу на рівні складної системи взаємодії пухли- ни та організму. Зазначені зміни були більш вираженими у тварин із резистентною пухлиною, що, відповідно, є сприятливою умо- вою для формування окисного фенотипу та прогресування пух- линного осередку. ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 221ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 221 ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ МАРКЕРІВ РАКОВИХ СТОВБУРОВИХ КЛІТИН У ХВОРИХ НА РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ РІЗНИХ МОЛЕКУЛЯРНИХ ПІДТИПІВ С.В. Чехун1, Н.Ю. Лук’янова1, Н.О. Новак2, Л.З. Поліщук1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України 2Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, Київ lu_na_u@rambler.ru Вступ. Дані доступної літератури вказують на залежність клініч- ного поліморфізму і прогнозу раку молочної залози (РМЗ) від між- пухлинної гетерогенності пухлин, яка зумовлена генними та про- теомними змінами у пухлинних клітинах. В останні роки з’явилися результати дискусійного характеру стосовно зв’язку гетерогенності та агресивності РМЗ за рахунок ракових стовбурових клітин (cancer stem cells — CSC), молекулярними маркерами яких є молекули між- клітинної адгезії CD44 і CD24. Мета: оцінити частоту розподілу пухлин з експресією CD44 і CD24 у РМЗ різних молекулярних підтипів. Об’єкт і методи. Дослідження проведено на операційному ма- теріалі 115 хворих на РМЗ І–ІІ стадії. Застосовано клінічні, морфо- логічні, імуногістохімічні, статистичні методи. Результати. Середній вік хворих на РМЗ різних молекуляр- них підтипів не мав достовірних відмінностей і коливався від 53,8 ± 4,7 до 55,5 ± 2,5 року. Аналіз результатів імуногістохімічної реакції по- казав, що у 31 (27,0%) зі 115 хворих була помірна і сильна експресія CD44 і відсутня або незначно виражена експресія CD24, тобто пух- лини мали фенотип CSC — СD44+,СD24−/low. Серед 31 пацієнт- ки було по 9 осіб з люмінальним А (РЕ+, РП+, HER2/neu-) і люмі- нальним Б (РЕ+, РП+, HER2/neu+) підтипами (n = 18; 15,7%) та 13 (11,3%) хворих з базальним (тричі рецепторнегативним підтипом — РЕ−, РП−, HER2/neu−). Частота пухлин із фенотипом CSC у межах кожного молекулярного підтипу була найбільшою у хворих на РМЗ базального підтипу (перевищувала 40%), тоді як у пацієнтів із люмі- нальним А та Б підтипом вона не досягала відповідно 20 і 30%. Від- значено збільшення кількості пухлин із маркерами CSC при низькому ступені диференціювання порівняно з високим і помірним, а також тісний зв’язок між частотою таких клітин у хворих з метастазами у ре- гіонарних лімфатичних вузлах (коефіцієнт асоціації = 0,943, р < 0,05). Висновки. Встановлено міжпухлинну гетерогенність РМЗ різних молекулярних підтипів за експресією маркерів CSC. Визначення пух- лин з маркерами CSC може бути додатковим молекулярно-біологіч- ним критерієм для поглибленої біологічної характеристики РМЗ різ- них молекулярних підтипів, а значна кількість CSC — предиктив- ним показником індивідуальної потенції пухлин до метастазування. НОВІ ПІДХОДИ У ВИЗНАЧЕННІ ХРОМОСОМНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ В СОМАТИЧНИХ КЛІТИНАХ ОНКОХВОРИХ В.М. Шкарупа, Л.В. Неумержицька, С.В. Клименко ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України», Київ Shkarupa_vlad@bigmir.net Вступ. Підвищений рівень аберацій хромосом у соматичних клітинах людини вважається фактором ризику канцерогенезу. Од- нак аналіз даних літератури вказує на неоднозначність зв’язку між частотою аберацій хромосом у лімфоцитах периферичної крові людини та захворюванням на рак при різних етіологіях, зокрема при раку щитоподібної залози (РЩЗ), що свідчить про необхідність більш детальних досліджень у цьому напрямі. Одним із нових під- ходів до оцінки хромосомної нестабільності може бути статистич- ний аналіз поклітинного розподілу аберацій, який дозволяє визна- чати різні механізми їх утворення. Мета: дослідження частоти аберацій хромосом і характеру їх- нього поклітинного розподілу в культурі лімфоцитів периферич- ної крові хворих на РЩЗ. Об’єкт і методи. Проведено метафазний аналіз аберацій хро- мосом у культурі лімфоцитів периферичної крові хворих на РЩЗ (42 особи). Контрольну групу становили донори без онкопатології (15 осіб). Виконували також аналіз ретроспективних даних літера- тури щодо поклітинного розподілу аберацій в осіб без онкологіч- ного захворювання. Емпіричні розподіли порівнювали з теоретич- но очікуваною частотою розподілу Пуасона (П) і геометричного (Г) розподілу та їх компаунду (П + Г). Результати. Середньогрупова частота пошкоджень хромо- сом у лімфоцитах хворих на РЩЗ становила 3,73 ± 0,23 аберації на 100 клітин і достовірно не перевищувала рівень спонтанного му- тагенезу в контрольній групі — 2,61 ± 0,39 аберації на 100 клітин. Найбільш адекватно поклітинний розподіл аберацій хромосом у хворих на РЩЗ описувався не одним з дискретних розподілів — П чи Г, а їх компаундом (П + Г). В основі останньої моделі лежить припущення про існування двох субпопуляцій клітин. В одній — розподіл П, що описує випадки рідкісних незалежних подій (саме такий розподіл найбільш характерний при спонтанному мутагенезі у здорових осіб і при радіаційному мутагенезі). В іншій — розподіл Г, що описує випадки, коли поява одного пошкодження може призво- дити до пошкоджень в інших локусах геному. Вважають, що такий тип розподілу є наслідком мутацій у генах, які відповідають за репа- рацію та реплікацію. Середньогрупова частка субпопуляції клітин із Г розподілом для хворих на РЩЗ становила 18,92% і була значно більш навантажена абераціями (0,177 аберації на клітину), ніж клі- тини із П типом розподілу (0,002 аберації на клітину). У контроль- ній групі частка клітин із Г типом розподілу становила 5,8%. Тео- ретично очікувана частота аберацій у Г-субпопуляції контрольної групи становила 0,227 аберації на клітину, а частка клітин без абе- рацій у цій субпопуляції — 81,48%. Зазначені особливості зумовлю- ють те, що за критерієм загальної частоти аберацій для всієї популя- ції лімфоцитів виявлені закономірності не завжди верифікуються. Аналіз на індивідуальному рівні показав, що частка Г-субпопуляції у хворих на РЩЗ коливається в межах від 8,17 до 71,60% і не коре- лює із показником загальної частоти аберацій. Разом із тим, за результатами статистичного аналізу ретроспек- тивних даних літератури, у здорових осіб частка субпопуляції клітин Г не перевищувала 1–2%, що вказує на підвищений рівень хромо- сомної нестабільності в осіб дослідженої нами конт рольної групи. Висновки. Популяція лімфоцитів периферичної крові дослі- джених хворих на РЩЗ характеризується високою, порівняно з особами без онкопатології, часткою субпопуляції клітин із під- вищеним рівнем хромосомної нестабільності, незважаючи на від- сутність достовірних відмінностей за критерієм загальної частоти аберацій хромосом. ВПЛИВ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ РАДИКАЛ- ГЕНЕРУЮЧОЇ СИСТЕМИ, NO ТА ІНГІБІТОРІВ СИНТЕЗУ ПОЛІАМІНІВ НА СИГНАЛЬНІ ШЛЯХИ ПРОЛІФЕРАЦІЇ Й АПОПТОЗУ В.О. Шляховенко, С.П. Залєток, В.М. Михайленко, В.С. Мосієнко, М.О. Дружина, С.В. Гоголь, О.О. Кленов, О.А. Самойленко, А.В. Вербиненко, О.В. Карнаушенко, В.О. Міліневська, Л.І. Маковецька, О.А. Главін Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ enzym113@gmail.com Вступ. Відомо, що більшість протипухлинних препаратів реа- лізують цитостатичну дію шляхом індукції активних вільних ради- калів. У зв’язку з цим виникає можливість створення нових про- типухлинних засобів шляхом застосування бінарних окисно-від- новних систем, компоненти яких можуть бути нетоксичними або малотоксичними. Мета: дослідити вплив радикал-генеруючої системи та оксиду азоту на ріст експериментальної карциноми легені Lewis та сигналь- ні шляхи апоптозу за умов блокування синтезу поліамінів. Об’єкт і методи. Оцінка швидкості пухлинного росту, цитос- татичного ефекту, визначення рівня поліамінів, продукції актив- них форм кисню, активності ферментів, імуноферментні методи. Результати. На основі вивчення окисно-відновних проце- сів із застосуванням нетоксичних або малотоксичних компонен- тів створено бінарні системи, що продукують активні форми кис- ню і можуть бути застосовані in vivo. ROS-генеруючі системи побу- довані з використанням аскорбінової кислоти (відновник) та іонів металу (Fe++ aбо Cu++), чи органічних структур (окислювач), ви- являють затримку пухлинного росту та низку змін у метаболічних сигнальних шляхах, відповідальних за проліферацію, або розви- ток апоптотичних змін у пухлинних клітинах. Загибель пухлинних клітин відбувається раніше і за менших концентрацій досліджува- них речовин порівняно зі здоровими клітинами організму. Вплив ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 222 ROS-генеруючої системи супроводжується пригніченням рівня та активності орнітиндекарбоксилази у пухлинних клітинах, зни- женням рівня поліамінів, модифікацією вмісту білка р-53, Bcl-xL, iNOS та ін. Застосування ROS-генеруючих систем на основі феро- цену або наночастинок оксиду заліза супроводжується активацією макрофагів та підвищенням активності рибонуклеаз селезінки, що свідчить про опосередковану дію з участю фізіо логічних захисних систем організму. Досліджувані ефекти зростають при застосуван- ні інгібіторів обміну поліамінів і газоподібного NO. Висновок. Створені малотоксичні бінарні системи на основі ас- корбату та перехідних металів, або органічних сполук (менадіон), здатні затримувати розвиток пухлинного процесу. Протипухлинний ефект супроводжується пригніченням активності орнітиндекарбок- силази, зниженням рівня поліамінів та активацією шляхів апопто- зу. Результати досліджень можуть бути використані для створення нових засобів протипухлинної терапії. ЕЛЕКТРОКІНЕТИЧНІ І ПРОЛІФЕРАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ КЛІТИН LLC ТА ЇХ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД МЕТАБОЛІЗМУ АРГІНІНУ ТА ПОЛІАМІНІВ В ЕКСПЕРИМЕНТІ Ю.В. Яніш1, М.В. Гончар2, С.В. Гоголь1, О.О. Кленов1, В.В. Бентрад1 1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ 2Інститут біології клітини НАН України, Львів fialka@onconet.kiev.ua Вступ. Поліаміни відіграють важливу роль у проліферації, зо- крема — злоякісно трансформованих клітин. Попередником їх син- тезу є аргінін, з якого утворюється орнітин, з орнітину — путрес- цин і надалі — інші поліаміни. Вони мають позитивний електрич- ний заряд, який викликає зміни сумарного поверхневого заряду клітини в разі експресії поліамінів на її поверхні внаслідок різно- манітних впливів. Значення і знак сумарного поверхневого заряду, як і залежний від нього ζ-потенціал, відіграють певну роль у гене- ралізації злоякісного процесу, впливаючи на адгезію під час дис- емінації пухлинних клітин, а також модулюють ефективність не- специфічного захисту організму та клітинного імунітету, познача- ючись на успішності взаємодії клітин-мішеней і клітин-ефекторів. Мета роботи: дослідити вплив блокування синтезу поліамінів та інгібування аргінази на: 1) ζ-потенціал та сумарний поверхневий заряд клітин карциноми легені Льюїс (Lewis lung carcinoma — LLC) в експериментах in vivo; 2) ріст культури клітин лінії LLC in vitro. Об’єкт і методи. Використано інгібітори рівня поліамі- нів α-дифторметилорнітин (α-ДФМО) та метилгліоксаль-біс- гуанілгідразон (МГБГ), а також нораргінін. Перший пригнічує активність орнітиндекарбоксилази (ОДК), другий — активність S-аденозилметіонін-декарбоксилази (S-АМДК), також задіяної в утворенні спермідину та сперміну на основі путресцину. Норар- гінін знижує активність аргінази, за участю якої утворюється орні- тин. ζ-Потенціал обчислювали, виходячи з рівняння Смолухов- ського, в яке підставляли отримані експериментально значення лінійної швидкості руху клітин в електричному полі з відомим гра- дієнтом напруженості. Результати. Продемонстровано, що нораргінін і МГБГ зни- жують від’ємний поверхневий заряд клітин LLC in vivo, тоді як α-ДФМО діє на нього у протилежному напрямі. Цитостатична дія α-ДФМО у культурі клітин лінії LLC вірогідно потенціюється зо- внішнім впливом аргінази чи аргініндезімінази. Висновки: 1. Одержані дані мають перспективне значення в пла- ні використання аргінази й аргініндезімінази разом із α-ДФМО для пригнічення росту експериментальної аденокарциноми легені. 2. Затримка синтезу поліамінів на певних його етапах надає дослід- никам нові важелі впливу на процес метастазування шляхом зміни поверхневого заряду пухлинної клітини. COMPARISON OF EFFECTS OF PROTEIN KINASES INHIBITOR MALEIMIDE DERIVATIVE AND ITS COMBINATION WITH PHORBOL-12- MYRYSTATE-13-ACETATE ON U937 CELLS I.V. Byelinska1, L.V. Garmanchuk1, L.I. Ostapchenko1, V.K. Rybalchenko1 Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv byelinska@univ.kiev.ua Background. Proliferation of tumor cells and its microenvironment (include monocytic cells) is prove ded high activity of signal transduc- tion proteins: EGF-R, FGF-R1, VEGFR1, 2, 3, PDK1, Syk, Src and other protein kinases. Maleimide derivative (1-(4-Cl-benzyl)-3-Cl-4- (CF 3 -phenylamino)-1Н-pyrrole-2,5-dione; MI-1) synthesized in Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine) is a competitive in- hibitor of indica ted kinases. MI-1 in vitro inhibits proliferation of the co- lon cancer cells and monocytic cells, and in vivo decre ases the number of colon tumors and normalizes the encreased number of monocytes and platelets in the blood of rat with chemically induced colon carcinogenesis. . The aim of this study is comparison of the effects of MI-1 and its combination with agonist protein kinase C phorbol-13-miristat-13-ace- tat (PMA) on the morphofunctional state of U-937. Object and Methods. Cells U-937 were incubated in RPMI-1640 («Sigma», USA) with 10% FBS («Sigma»), 2 mM Glutamine and 40 μg/ ml Gentamicin, 5% CO 2 , 100 humidity, 37 oC. MI-1 at final concentra- tion of 0.008 mM or 0.016 mM and in combination with 100 nM phorbol- 12-myristate-13-acetate (PMA) were added after the 24 h of cell adaptation and incubated for 24 or 48 h. The number of live and dead cells was calcu- lated in hemocytometer with 0.1% trypan blue staining. Percent of cells in apoptotic, mitotic or necrotic stage was calculated per 1000 cells in cytospin prepared spe cimens after Pappenheim’s stained. The data were statistically processed using Student t-test. Mean and standard deviation are presented. Results. MI-1 at the concentration of 0.008 mM in combination with 100 nM PMA reduce proliferation of U937 by 39% (p = 0.002) vs. MI-1 only; at the 0.016 mM and PMA — by 41% (p = 0.001) after 24 h of exposure. Extension of treatment for 48 h with 0.008 mM of MI-1 and PMA reduces proliferation by 62% (p < 0.0001) vs. MI-1 only, but in con- centration 0.016 mM — the number of cells is higher (p < 0.028) probably due to prolongs the lifetime of the cells. Number of apoptotic cells is increased after treatment with MI-1 at the 0.016 mM with PMA (p = 0.022) vs. MI-1 only after 24 h of exposure (at the 0.008 mM with PMA does not differ) and it is increased after 48 h of exposure of MI-1 at both concentration in combination with PMA (p < 0.001; p = 0.001, respectively) vs. MI-1 only. MI-1 at the 0.008 mM with PMA tended to reduce the number of mitotic cells (p = 0.082) and reduces at the 0.016 mM (p = 0.003) vs. MI-1 only after 24 h of exposure. 48 h of exposure of PMA and MI-1 at the 0.008 mM reduces by 48% (p = 0.030), at the 0.016 mM tended to re- duce it (by 36%; p = 0.070). The number of necrotic cells after 24 h of exposure of MI-1 at the 0.008 mM with PMA (p = 0.004) is lower from the MI-1 only and in- creased at 0.016 mM (p = 0.029); after 48 h of exposure it is reduced at the 0.008 mM with PMA (p = 0.021) and the same time at the 0.016 mM (p = 1.00) does not differ vs. MI-1 only. Conclusion. MI-1 in combination with PMA enhances oppression of proliferation of U937 compared with MI-1 only due to enhances of apop tosis and reduction of mitotic activity. MI-1 have combine effect on canceroge nesis through inhibition of proliferation of both solid tumor and microenvironment cells. SECONDARY TUMORS OF RADIATION GENESIS E.A. Domina R.E. Kavetsky Institute of Experimental Pathology, Oncology and Radiobiology, NAS of Ukraine, Kyiv edjomina@ukr.net The irradiation of healthy tissues during radiotherapy of primary can- cer may cause radiation carcinogenesis — secondary tumors in 10% of ca- ses. The degree of risk of secondary cancer depends on the age of the pa- tient, the type of primary tumor, and the method of irradiation. The pre- sence of inflammation increases the radiosensitivity of cells, which raises the risk of secondary cancer of radiation origin. Little attention has been paid to the study of genetic changes in non-malignant cells of cancer pa- tients before and after radiation treatment. Object and Methods. This study uses the model of peripheral blood lym- phocytes from the patients with primary gynecological cancer and meta- phase analysis of chromosome aberrations prior to the anticancer therapy. Results. I t is shown that the level of chromosomal aberrations exceeds the value of the population index: variation in the range of 5,0 ± 0,7 — 11,0 ± 1,1 aberrations / 100 metaphases with the group average value of 7,0 ± 0,8 / 100 metaphases. The observed increase in chromoso mal changes in the lymphocytes of patients may indicate the formation of chromosomal instability in the cells as a result of carcinogenesis, which acts as a source of oxidative stress. Under the test irradiation of cell cultures of patients in ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 223ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 223 the low dose (0.3 Gy), the frequency of aberrations increase in 1.5 times, including those by exchanges. Conclusion. It is important to note that the formation of radiation-in- duced chromosome aberrations is associated with the change in the struc- ture and activity of oncogenes, involved in malignant transformation of cells. This proves the necessity to ensure a minimal radiation exposure of healthy tissues with the maximum damage (devitalization) of tumor cells. THE COMPLEXITIES OF THE CONDUCT OF RADIATION-EPIDEMIOLOGICAL STUDIES AND PREVENTION OF RADIOGENIC CANCER E.A. Domina R.E. Kavetsky Institute of Experimental Pathology, Oncology and Radiobiology, NAS of Ukraine, Kyiv edjomina@ukr.net Epidemiological studies make a significant contribution to the defi- nition of the role of ionizing radiation in the genesis of cancer. The Na- tional Report of Ukraine on the basis of a 25-year period after the Cher- nobyl accident indicates a risk of further increase in the frequency of can- cer amongst irradiated individuals. The conduct of radiation-epidemiological studies in the post-Cher- nobyl period is accompanied by further difficulties: • the need for long-term monitoring of exposed cohort due to the long latency period between exposure and clinical manifesta- tion of cancer; • the reliability of the registration system of the causes of cancer- related deaths; • the difficulty of assessing the value of radiation dose for each in- dividual; • the choice of an adequate comparison group; • the errors of physical dosimetry; • insufficient statistical power of the study. In some cases, radiobiology research is the sole basis for the interpreta- tion of epidemiological data. Epidemiology of radiogenic cancer on the ba- sis of post factum gives a generalized assessment of the development of this pathology. This drawback can be overcome by evalua ting individual radia- tion sensitivity using the cytogenetic methods G2-radiation sensitivity assay. The analysis of epidemiological data and radioecological situation oc- cured due to the Chernobyl accident in Ukraine, proves the need to deve lop new approaches to the prevention of radiogenic cancer. In this regard, we have developed a new strategy for the primary prevention of radiogenic can- cer based on the cytogenetic studies (test system of peripheral blood lympho- cytes, analysis of chromosome aberrations). It includes the following steps: • assessment of individual radiation sensitivity amongst healthy seg- ment of population; it will help to distinguish the segment with increased risk of radiogenic cancer; • record of exposure to mutagens; • use of non-toxic effective radioprotectors. COMBINED EFFECTS OF HUMAN BETA- DEFENSINS ON TUMOR CELL VIABILITY IN CELLULO O.L. Gerashchenko, O.I. Boydunik, M.A. Soldatkina, P.V. Pogrebnoy R.E. Kavetsky Institute of Experimental Pathology, Oncology and Radiobiology, NAS of Ukraine, Kyiv pogrebnoy@onconet.kiev.ua Background. It is known that deregulated expression of human be- ta-defensins (hBDs) is closely rela ted to the development of some tumor types. In normal state, expression of hBDs, multifunctional peptide antibi- otics and important components of innate immunity, may be constitutive as in the case of hBD-1, or inducible as in the case of hBD-2,- 3 and -4. As we have shown earlier with the use of the recombinant peptides, inducible hBD-2-4 are characterized by special spectra of potent biolo gic activity and are capable to affect tumor cell proliferation, viability and potential of ma- lignancy such as migration activity and substrate-independent growth. The present study demonstrates the first attempt for investigation of possible syn- ergy or antagonism between hBDs in relation to tumor cell viability in cellulo. Aim. The aim of the study was to analyze expression profile of hBDs in cultured human tumor cells of diffe rent types and to evaluate the com- bined effects of recombinant hBD-2-4 toward tumor cell viability in cellulo. Object and Methods. The study was performed with the use of 9 hu- man cell lines: melanoma (mel Z and mel Is), thyroid cancer (KTC-2, ТРС1 and WRO), lung ade nocarcinoma (A549), epidermoid carcinoma (А431), Burkitt’s lymphoma (Namalwa), T-cell leukemia (Jurkat). Ex- pression of hBD-1-4 mRNA in these cells lines was studied with the use of semiquantitative RT-PCR. Combined effects of recombinant hBD-2- 4 on cell viability were analyzed by MTT. Results. It has been shown that each studied cell line is characterized by individual profile of hBD expression. In particular, mel Z cells express hBD- 1-4 mRNA, while in mel Is cells expression of hBD-1 та hBD-2 has been re gistered. In thyroid cancer cells, expression of hBD-1, -3, -4 has been detected, but hBD-2 mRNA was undetectable. While Namalwa and Jur- kat cells are characterized by expression of hBD-1, -2, and -3, in А431 and А549 cells there was observed an expression of hBD-1 mRNA only. To study the combined effects of inducible hBDs toward tumor cell viability, A431 cells were incuba ted with paired combinations of differ- ent hBDs at nanomolar concentrations for 48 h. According to the data of МТТ, inducible human beta-defensins are capable to enhance (hBD- 3 vs hBD-2 or hBD-2 vs hBD-4) or attenuate (hBD-3 vs hBD-4) effects of each other toward cultured tumor cell viability. Conclusion. The results of the study point on capabi lity of induci- ble hBDs to potentiate or diminish an influence of each other on viabili- ty of tumor cells in cellulo. As far as each tumor cell line possesses indivi- dual profile of hBD expression, it’s tempting to speculate that summari- zing effect of beta-defensins expressed in particu lar tumor cell line could affect other biologic patterns of the cells including their proliferation rate and potential of malignancy. mTOR-SIGNALING PARTICIPATION IN MCF- 7 CELLS MOTILITY MODULATION BY PARACRINE INFLUENCE OF HUMAN DERMAL FIBROBLASTS IN VITRO N.Ya. Gotsulyak, A.I. Khoruzhenko Institute of Molecular Biology and Genetics, NAS of Ukraine, Kyiv nazariy.gotsulyak@gmail.com Inroduction. Fibroblasts are predominant cellular component of tu- mor microenvironment that plays a central role in regulation of cancer progression by generation of a variety of different soluble signaling mole- cules (Peng Q., 2013). Perception and transformation of such extracellu- lar signals by cancer cells performs via variety of cell signaling systems and in particular by mTOR signa ling that is one of the most important regu- lator of carcinogenesis processes including growth, proliferation and mi- gration (Wataya-Kaneda M., 2015). Aim. The main aim of this study was to reveal the influence of hu- man dermal fibroblasts on MCF-7 cancer cells motility and involvement of mTOR signaling in molecular mechanism of this effect. Object and Methods. Paracrine influence of human dermal fibro- blasts on MCF-7 cells was estimated in course of MCF-7 cells cultiva- tion with 20% fibroblasts conditioned medium. Change in mTOR and S6K1 phosphorylation status was detected by immunoblotting of lysates of MCF-7 cells after 24 and 48 hours incubation with fibroblast condi- tioned medium in comparison with intact MCF-7 cells. Scratch test was applied to measure cell motility of MCF-7 cells under influence of 20% fibroblasts conditioned medium, 10 nM rapamycine (specific mTOR-ki- nase inhibitor) or combination of these factors. Analysis of obtained results was performed with using Image Lab 2.0.1 and Icy 1.4.3.5. Results. It was detected that MCF-7 cells cultivation during 24 hours with 20% human dermal fibroblasts conditioned medium led to signifi- cant increase of phosphory lation status of the key links of mTOR-signa ling network by marker regulatory phosphorylation sites, namely: mTOR ki- nase by Ser-2448, p85-S6K1 by Thr-389, p70-S6K1 by Thr-389 and Ser- 371. But after 48 h of such incubation the level of mTOR/S6Ks phospho- rylation decreased and become even lower than in intact cells which could be associated with conditioned medium depletion. Also, it was determined substantial increase of mTOR kinase protein expression after 48 hours of conditioned medium effect whereas any change in p70-S6K1 and p85- S6K1 protein expression was not detected. These differential effects need more detailed clarification and verification. Observed effects of fibroblasts conditioned medium are accompanied by decrease of cancer cell motil- ity in scratch test. The deceleration of MCF-7 cells migration by fibro- blasts was similar to that caused by treatment of 10 nM rapamycine and even similar to motility decrease caused by treatment by both factors si- multaneously. Accordingly to obtained results the fibroblast influence on cancer cell signaling (with concomitant activation of mTOR signaling) as well as speci fic inhibition of mTOR/S6K signaling in MCF-7 cells by ra- pamycine lead to the same effect — cancer cell motility decrease. Such effects of fibroblasts conditioned medium and rapamycine on cancer cell ÎÍÊÎËÎÃÈß • Ò. 17 • ¹ 3 • 2015 ÒÅÇÈÑÛ ÍÀÓ×ÍÛÕ ÄÎÊËÀÄÎÂ 224 motili ty was observed under starvation conditions but this effect was less pronounced as well as cell motility. At the same time effect of combination of these factors has the same level under normal and starvation conditions that may demonstrate more complex mechanism of combined action that makes cell motility less sensible to nutrient stimulation. Conclusion. Paracrine influence of human dermal fibroblasts may have a deterrent effect on breast cancer cell motility via molecular mechanism which involved mTOR signaling network. COMPARATIVE EVALUATION OF RECEPTOR STATUS OF PRIMARY TUMORS, METASTASIS, RECURRENCE AND CIRCULATING CANCER CELLS IN BREAST CANCER PATIENTS A.A. Kovalev, T.V. Grudinskaya, D.A. Tsvietai eva-Berest State Institution «Zaporizhzhya Medical Academy of Postgraduate Education of the Ministry of Health of Ukraine», Zaporizhzhya 0503221530@ukr.net Objective: to study the influence of phenotypic hete rogeneity of a pri- mary tumor, metastases and circulating cancer cells at different stages of tumor progression as a cause of therapeutic resistance in breast can- cer patients. Objects and Methods. The study involved 120 patients with operable breast cancer with the stage T 1–4 N 0–3 M 0–1 at the age of 32–80 years (average age — 59.49 ± 1.08 years). The patients were divided into 3 groups accord- ing to the staging of the disease: 1) the I group — T 1–4 N 1–2 M 0 (breast tu- mor + metastasis in one or more regional lymph nodes); 2) the II group — T rec M 0–1 (recurrences or distant metastases in breast cancer patients); 3) the III group — T rec M 0–1 (i+) (circulating cancer cells in the blood of breast cancer patients). The tissue samples taken from 93 patients (60 persons of the I group and 33 persons of the II group) were test material in the I and II group. 120–150 ml of venous blood taken from 27 patients was test ma- terial in the III group. Results. The objective reduction of estrogen (14.7%; p < 0.05) and pro- gesterone (16.81%; p < 0.05) receptor expression is observed in distant me- tastasis and late recurrence foci as compared to the primary tumor. The ob- jective increase in Her/2neu expression level (59.8%; p < 0.01) was noted in the distant metastasis and late recurrence foci. The immunophenotype of CTCs in 52% (p < 0.05) cases does not correspond to the immunohisto- chemical status of the primary tumor due to appe arance of estrogen and pro- gesterone negative cells in blood, which may be caused by biological hetero- geneity of CTCs and imperfection of methods of detecting CTCs in blood. Conclusions. As the disease progresses in the foci of breast cancer me- tastases and recurrences, the level of estrogen and progesterone receptor expression is reduced and Her/2neu expression level is increased. In most ca ses the immunophenotype of CTCs does not correspond to the immu- nohistochemical status of a primary tumor. In order to customize the treat- ment it is appropriate to determine the receptor status of cells in each fo- cus of recurrence or metastasis, as well as the one of CTCs. LONG-TERM IMPACT OF ENVIRONMENTAL FACTORS ON DNA DAMAGE AND THEIR ROLE IN GENETIC INSTABILITY AND NEOPLASTIC PROCESS I.I. Muzalov, V.M. Mikhailenko R.E. Kavetsky Institute of Experimental Pathology, Oncology and Radiobiology, NAS of Ukraine, Kyiv imuzalov@mail.ru Introduction. Genetic instability plays an essential role in the initiation and progression of tumor process. It results in the origination of mutations in cell DNA and may lead to development and progression of neoplas- tic process. The genome of tumor cells is characterized by genetic insta- bility at the level of karyotype — as changes in the chromosomes number and structure, and at molecular level — as significantly increased number of DNA alterations, oxidized and nitrosated bases, nucleotide substitu- tions, insertions and deletions. The main peculiarity of modern lifestyle is chronic impact of adverse environmental factors on the human organism. Each of them is able to increase the overall pathogenic effect. These fac- tors cause long-term effects, manifested in the form of cancer pathology. Among the most common environmental pollutants are exogenous nitro- gen oxides (NO) and ionizing radiation (IR). The ultimate target, which determines the realization of their direct and indirect effects, is cell DNA. Aim: in this context, the aim of our study was to determine the separate and joint impact of environmental factors of different nature (NO and IR) on different type of DNA damage in peripheral blood lymphocytes (PBL). Object and Methods. Effect of NO and/or IR investigated using. The inhalation of C57BL/6 male mice was performed during 8 hours per day at NO concentration 25 mg/m 3 of air. Total course lasted for 16 (short-term treatment, ST) and 28 days (long-term treatment, LT). The total dose of X-rays irradiation was 1 Gy (0.1 Gy × 10 times) eve- ry third day of experiment. DNA damage was determined by horizon- tal gel electrophoresis of isolated cells under alkaline and neutral lyses conditions (DNA-comet assay). Results. It was shown that separate and combined effect of NO and IR led to the formation of DNA damage of two types: single-strand (SSb) and double-strand (DSb) breaks. Irradiation caused 2.2-fold increase of SSb level, and 1.5-fold increase of DSb level. Exogenous NO treatment resulted in 2.8–3.6-fold increase of SSb level and 2.2–2.9-fold increase of DSb amount after ST or LT inhalation, respectively. Further growth of genotoxic effect was observed after joint treatment with NO and IR. ST inhalation of NO combined with fractionated IR signi ficantly increased (3.6-fold) level of SSb as well as DSb (3.4-fold) in DNA of PBL. The highest level of DNA damage was observed under LI after joint effect of both factors: SSb level raised in 4.6-fold, DSb — in 4.3-fold. Conclusions. The separate and joint impact of environmental factors of different nature caused various types of DNA damage, resulting in a signifi- cant increase of genetic instability. The maximum level of DNA da mage occurred under the joint action of factors. Prolongation of NO inhalation caused increase of the genotoxic effect in 1.5 times. DNA damaging ef- fect of NO prevailed when combined with fractionated low-dose IR. This fact suggest the ability of environmental NO to enhance malignant process and promote dissemination of tumor cells due to nitrosative stress, deve- lopment of genetic instability and proangiogenic effect. PECULIARITIES OF THE NEOPLASTIC PROCESS IN MICE WITH LEWIS LUNG CARCINOMA ON THE BACKGROUND OF ENTEROSORPTION V.V. Sarnatskaya1, L.A. Sakhno1, V.G. Nikolaev1, L.M. Paziuk2, L.A. Yushko1, O.M. Karaman1, N.I. Fedosova1, N.K. Rodionova1, O.I. Dasyukevich1, V.N. Maslenny1, G.V. Didenko1, G.I. Solyanik1 1R.E. Kavetsky Institute of Experimental Pathology, Oncology and Radiobiology, NAS of Ukraine 2Institute of Biology, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv vsnikavera@mail.ru Introduction. Malignant tumor due to its systemic influence on an or- ganism is capable to induce the development of complex changes in the structure and functions of many organs and systems. Taking into account that carbon enterosorbents possess special properties which make them ca- pable to accelerate regeneration processes in organs and tissues and signifi- cantly elevate functional activity of detoxification systems their use could be considered reasonable. Aim: to study the correcting effects of microgranula ted HSGD en- terosorbent on hematologic, morpholo gic and biochemical indices of in mice with Lewis lung carcinoma (LLC). Object and Methods. The study was performed on male С57/ВL6 mice with transplanted LLC. Enterosorbent HSGD was administered daily at a dose of 0.625 g/kg for 2 weeks starting from 7th day after tumor cell trans- plantation. Analyses of hematological and biochemical indices of periphe- ral blood and morphologic structure of vital organs were carried out by standard methods. Results. It has been shown that administration of microgranulated HSGD enterosorbent did not alter LLC growth kinetics but resulted in nearly two fold decrease of lung metastases numbers (p < 0.05). The treat- ment led to significant increase of hemoglobin level and hematocrit as well as erythrocyte and platelet counts at average by 20–25% (p < 0.05). Bio- chemical indices of periphe ral blood evidenced for the decrease of endo- genous into xication and oxidative stress levels, improved functional state of kidneys and liver, increased resistance of erythrocyte membranes and decreased ligand loading in transport proteins of blood plasma. The data of morphologic examination of kidneys, liver and spleen indicated signifi- cant regenerative effect of enterosorption. Conclusion. Powerful regenerative and detoxificative effects of HSGD enterosorbent application has been evi denced in mice with LLC. This fact coincides with a number of clinical observations demonstrating good po- tential of enterosorption in the treatment of endogenous intoxications in cancer patients.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-145143
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1562-1774
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:05:07Z
publishDate	2015
publisher	Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України
record_format	dspace
spelling	2019-01-16T17:25:31Z 2019-01-16T17:25:31Z 2015 Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах» // Онкологія. — 2015. — Т. 17, № 3. — С. 203-224. — укр . 1562-1774 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/145143 uk Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України Онкологія Тезисы научных докладов Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах» Article published earlier
spellingShingle	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах» Тезисы научных докладов
title	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»
title_full	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»
title_fullStr	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»
title_full_unstemmed	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»
title_short	Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»
title_sort	науково-практична конференція «мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»
topic	Тезисы научных докладов
topic_facet	Тезисы научных докладов
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/145143

Науково-практична конференція «Мнімальна залишкова хвороба при солідних пухлинах»

Репозитарії

Схожі ресурси