Використання земель в лісових екосистемах України

Розкрито проблеми екологізації лісокористування та запропоновано шляхи їх вирішення, які ґрунтуються на поєднанні економічних і адміністративних методів впливу на лісокористувачів, що стимулюватиме їх до ведення екологобезпечного лісового господарства....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Будзяк, О.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут проблем природокористування та екології НАН України 2009
Теми:	Природноресурсний потенціал території та його раціональне використання
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14601
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Використання земель в лісових екосистемах України / О.С. Будзяк // Екологія і природокористування. — 2009. — Вип 12. — С. 87-94. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-14601
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-146012025-02-10T01:23:49Z Використання земель в лісових екосистемах України Use of lands in the forest ecosystems of ukraine Будзяк, О.С. Природноресурсний потенціал території та його раціональне використання Розкрито проблеми екологізації лісокористування та запропоновано шляхи їх вирішення, які ґрунтуються на поєднанні економічних і адміністративних методів впливу на лісокористувачів, що стимулюватиме їх до ведення екологобезпечного лісового господарства. Раскрыты проблемы экологизации лесопользования и предложены пути их решения, которые базируются на объединении экономических и административных методов воздействия на лесопользователей и стимулирующие их к ведению экологобезопасного лесного хозяйства. Article reviews the problems of environmental forest use and propose the ways for their solving, which are based on combination of financial and administrative influence methods for forest users. It will stimulate their intention for environmentally friendly oriented forest management. 2009 Article Використання земель в лісових екосистемах України / О.С. Будзяк // Екологія і природокористування. — 2009. — Вип 12. — С. 87-94. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0010 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14601 332.334.4:711.58 uk application/pdf Інститут проблем природокористування та екології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Природноресурсний потенціал території та його раціональне використання Природноресурсний потенціал території та його раціональне використання
spellingShingle	Природноресурсний потенціал території та його раціональне використання Природноресурсний потенціал території та його раціональне використання Будзяк, О.С. Використання земель в лісових екосистемах України
description	Розкрито проблеми екологізації лісокористування та запропоновано шляхи їх вирішення, які ґрунтуються на поєднанні економічних і адміністративних методів впливу на лісокористувачів, що стимулюватиме їх до ведення екологобезпечного лісового господарства.
format	Article
author	Будзяк, О.С.
author_facet	Будзяк, О.С.
author_sort	Будзяк, О.С.
title	Використання земель в лісових екосистемах України
title_short	Використання земель в лісових екосистемах України
title_full	Використання земель в лісових екосистемах України
title_fullStr	Використання земель в лісових екосистемах України
title_full_unstemmed	Використання земель в лісових екосистемах України
title_sort	використання земель в лісових екосистемах україни
publisher	Інститут проблем природокористування та екології НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Природноресурсний потенціал території та його раціональне використання
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14601
citation_txt	Використання земель в лісових екосистемах України / О.С. Будзяк // Екологія і природокористування. — 2009. — Вип 12. — С. 87-94. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT budzâkos vikoristannâzemelʹvlísovihekosistemahukraíni AT budzâkos useoflandsintheforestecosystemsofukraine
first_indexed	2025-12-02T10:57:52Z
last_indexed	2025-12-02T10:57:52Z
_version_	1850393831535542272
fulltext	ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 87 УДК 332.334.4:711.58 О.С. Будзяк ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ В ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМАХ УКРАЇНИ Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ Розкрито проблеми екологізації лісокористування та запропоновано шляхи їх вирішення, які ґрунтуються на поєднанні економічних і адміністративних методів впливу на лісокористувачів, що стимулюватиме їх до ведення екологобезпечного лісового господарства. Раскрыты проблемы экологизации лесопользования и предложены пути их реше- ния, которые базируются на объединении экономических и административных мето- дов воздействия на лесопользователей и стимулирующие их к ведению экологобезо- пасного лесного хозяйства. Вступ Індикатором рівноваги в екосистемах є показник лісистості. Нині землі вкриті лі- сами в структурі земельного фонду України посідають друге місце, а це 17,4% (сільсь- когосподарські землі – 71,2%) або біля 1/5 території держави. Проте, для держави, де 2/3 площі перебуває в лісовій зоні (зоні мі- шаних лісів та лісостепу) показник лісисто- сті на сьогодні є низьким, особливо в рів- нинних лісостепових та степових районах, дещо вищим в Карпатських та Кримських горах. Постановка проблеми Використання земель під лісовою рос- линністю повинно з одного боку, здійснюва- тися в напрямі підтримання рівноваги в са- мих екосистемах, зокрема агроландшафтах, з другого – передбачати екологобезпечне лісокористування шляхом відновлення, збе- реження, охорони та використання самого ресурсу. Складна екологічна ситуація зумо- вила необхідність розв'язання екологічних проблем лісокористування різними науко- вими методами. Теоретичні і методичні основи економіки лісового господарства висвітлені в багатьох наукових працях українських дослідників. Зокрема численні публікації Андрейцева В.І., Бобкова А.Г., Демчика В.І. присвячені дослідженню правового режиму викорис- тання земель з лісовою рослинністю або ж торкаються окремих аспектів права загаль- ного природокористування. Над понятійним апаратом в лісокористуванні працював Ге- тьман А.П., зокрема він запропонував вилу- чити із змісту поняття «ліс» об’єкти приро- ди. Костяшкін І.О., Дембо Л.І. розглядали ліс у поєднанні із землею. Хайбеков Р.І., Нижник М.С., Возняк Р.Р. працювали над проблемами використання рекреаційних лі- сів. Роботи Генсірука С.А., Коваля Я.В., Ту- ниці Ю.Ю., Синякевича І.М. присвячені до- слідженню стану та ефективності викорис- тання лісів, розв’язанню економічних і еко- логічних проблем їх збереження. Активізація впливу негативних факторів на землі під лісовою рослинністю зумовлює потребу в пошуках шляхів підвищення про- дуктивності деревостанів та запровадження нових технологій і екологобезпечних систем ведення лісового господарства. Тому актуа- льною є проблема екологобезпечного вико- ристання земель лісу в екосистемах України. До того ж виробництво, а саме отримання необхідної кількості високоякісної продукції для суспільства та сировини для переробної промисловості має бути економічно вигід- ним і соціально орієнтованим, при ощадли- вому та високоефективному використанні лісових ресурсів без нанесення шкоди на- вколишньому середовищу. Результати Загальна площа земель лісового фонду © Будзяк О.С., 2009 становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісо- вою рослинністю 9,5 млн. га, що становить 15,7 відсотка території України. Для порів- ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 88 няння, у країнах Європи, які знаходяться практично в одній природній зоні, ці показ- ники практично вдвічі вищі. Так, в Німеччи- ні при площі держави в 35,7 млн.га, лісис- тість становить 30%, в Франції – на площі 54,92 млн.га ліси займають 27,6%. Загалом лісистість європейських держав коливається в межах від 30 до 60% (за виключенням Швеції - 60,3% та Фінляндії – 64,7%). Для досягнення європейських стандартів лісис- тості та більш раціонального використання земель лісового фонду в Україні доцільно збільшити кількість лісовкритої площі хоча б до 30%, тоді як за науково обґрунтованими нормативами до 22-25% і вище [1]. В регіо- нальному розрізі запропоновано досягти на- ступні показники лісистості на Поліссі 37- 39%, в Лісостепу 17-20%, в Степу 8-11%, у Карпатах 50-53% та Криму 13-19% (табли- ця). Таблиця - Лісистість України по регіонах Динаміка фактичної лісистості, % Назва природної зони, адміністративної області Загальна площа те- риторії області, тис. км2 Площа вкри- тих лісовою рослинністю земель, тис. га 1946 р. 1973 р. 2007 р. Оптимальна лісистість, % АР Крим 27,0 306 - 10,3 11,4 19 Вінницька 26,5 340 10,0 11,7 13,3 16 Волинська 20,2 622 17,2 31,7 31,3 37 Дніпропетровська 31,9 165 1,9 3,3 4,8 8 Донецька 26,5 178 2,8 5,6 7,0 12 Житомирська 29,9 971 24,1 31,0 33,1 37 Закарпатська 12,8 648 - 49,2 51,0 55 Запорізька 27,2 105 1,3 2,3 3,9 5 Івано-Франківська 13,9 569 35,8 38,9 41,5 49 Київська 28,9 604 14,3 19,5 21,9 23 Кіровоградська 24,6 153 4,6 5,0 6,5 11 Луганська 26,7 287 5,2 8,2 10,6 16 Львівська 21,8 623 24,9 26,1 28,7 30 Миколаївська 24,6 91 0,8 1,9 3,9 7 Одеська 33,3 191 2,4 4,1 5,9 9 Полтавська 28,8 244 5,0 7,5 8,2 15 Рівненська 20,1 732 28,5 34,3 36,4 40 Сумська 23,8 416 13,6 15,7 17,0 21 Тернопільська 13,8 181 11,2 11,9 13,9 20 Харківська 31,4 381 8,9 11,3 11,9 15 Херсонська 28,5 131 1,6 3,5 4,6 8 Хмельницька 20,6 259 10,8 13,1 12,8 17 Черкаська 20,9 317 - 13,7 15,3 16 Чернівецька 8,1 237 25,8 28,3 29,4 33 Чернігівська 31,9 649 15,1 18,0 20,6 23 Примітка: Таблиця складена за даними державного обліку лісів у 2007 році та Державного лісового кадастру України [4]. На землях вкритих лісовою рослинністю проростає понад 30 видів деревних порід. Хвойні насадження займають 42 % загальної площі, зокрема сосна – 33 %. Твердолистяні насадження становлять 43 %, зокрема дуб і бук – 32 %. Проведений аналіз показав недостатній рівень використання земель лісового фонду та їх екологічної безпеки. Крім того рефор- мування економіки України обумовило не- обхідність вирішення цілого ряду проблем економічного, соціального та екологічного ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 89 характеру у землекористуванні лісовкритих земель. Основні суперечності щодо використання земель лісового фонду лежать в площині правових відносин привнесені Земельним кодексом – це насамперед проблема прав власності на землі зайняті лісовою рослин- ністю. Нині право власності на ліси включає право власності і на земельні ділянки і на лісові ресурси, що на них знаходяться. Земельний кодекс 2001 року скасував державну монополію на ліси. Тепер землі вкриті лісовою рослинністю можуть перебу- вати у державній, комунальній та приватній власності [2]. Проте в Україні продовжує домінувати державна форма власності на ліси, а лісокористування здійснюють пос- тійні лісокористувачі – спеціалізовані лісо- господарські підприємства державної форми власності, підпорядковані органам влади, а не підприємства з різними формами власно- сті. Єдиною відмінністю є те, що якщо ра- ніше держава як власник усіх лісів надавала землі лісового фонду в установленому по- рядку тільки у користування спеціалізова- ним підприємствам, сьогодні дозволено приватизувати земельні ділянки лісового фонду площею 5 га [3]. Право державної власності на землю на- бувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів та державних місцевих адміністрацій. Серед лісокористувачів, сьогодні перше місце посідає Держлісгосп. В його підпо- рядкуванні перебуває 68% земель лісового фонду, решта - в користуванні інших лісо- користувачів. Зокрема Мінагрополітиці під- порядковується 26,4 %, земель лісового фо- нду, Міноборони - 2,2 %, МНС - 1,6 %, Мі- некоресурсів - 0,8 % та ще 3 % - в інших лі- сокористувачів та громадян, які можуть ві- льно використовуватись на правах загально- го землекористування. Велика кількість користувачів землями лісового фонду породжує низку проблем пов’язаних з ефективністю земле- та лісоко- ристування, оскільки вони не в повній мірі володіють базовими, системними можливос- тями ведення лісового господарства, нако- пиченими державними установами. До того ж ведення господарства на землях лісового фонду вимагає наявності кваліфікованих працівників та специфічного підходу щодо розв’язання проблемних питань. Одержати ліси для ведення лісового гос- подарства приватним господарствам сьогод- ні можна лише на умовах оренди і за відпо- відну плату. Тому з метою ефективного ви- користання земель лісового фонду більш доцільним буде перебування у державній власності земель з крупними лісовими маси- вами, що становлять значний ресурсний по- тенціал у лісосировинному балансі країни, а також лісових масивів природоохоронного та рекреаційного призначення: заповідників, заказників, особливо цінних лісових масивів та захисних насаджень. Землі лісового фонду, на яких держава неспроможна в достатній мірі забезпечувати та здійснювати охоронні заходи з метою збереження лісових екосистем, доцільно в подальшому передавати у приватну влас- ність з умовою заліснення, розширення лі- сових площ та підвищення земле- і лісоко- рисного потенціалу. До земель переданих в приватну власність можуть належати порів- няно невеликі за площею лісові масиви, що перебували в користуванні колишніх колек- тивних господарств та інших не спеціалізо- ваних організацій, які не мають відповідних засобів для інтенсифікації лісовирощування і застосування прогресивних технологій та техніки, а також відокремлені, невеликі за площею ділянки лісу, в межах колективних фермерських господарств на яких неможли- во організувати безперервне лісокористу- вання і лісові плантації, створені на прива- тизованих землях, що вилучені з сільського- сподарського використання. Такі ділянки лісу доцільно передавати у володіння спеці- алізованим підприємствам чи окремим фізи- чним особам - фахівцям лісового господарс- тва. Розмір лісових масивів майбутніх гос- подарських суб'єктів необхідно визначати виходячи з економічних можливостей остан- ніх. Слід зважати і на досвід інших країн у лі- согосподарській сфері. Так, в країнах Євро- пи впровадження приватної власності на рі- зні за величиною земельні лісові ділянки відбувається по різному. Для прикладу ліси, які головним чином виконують екологічні функції перебувають здебільшого в державній власності, а екс- плуатаційні ліси в приватній (наприклад, в південній частині Швеції, де кліматичні умови сприяють прибутковому веденню лі- сового господарства, переважає приватна ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 90 власність на ліси натомість на півночі – державна). В Україні ж передача земель з великими лісовими масивами із державної у приватну власність заборонена. Накладена заборона є цілком виправданою оскільки, на відміну від сусідніх країн Східної Європи, у нас тради- ції приватного лісового господарства відсу- тні, а порядок відчуження державних лісо- вих земель в приватну власність є недоско- налим і потребує доопрацювання. Крім цьо- го, здійснювати різку зміну форм власності підприємств, які займаються охороною, від- творенням і використанням лісових ресурсів також недоцільно. Досвід приватизації лісо- вих підприємств, які займалися первинною переробкою деревини, на початку 90-х років в Україні засвідчив, що одна лише зміна форм власності не призводить до значного підвищення ефективності виробництва. Стосовно невеликих лісових масивів, то ведення лісового господарства в європейсь- ких країнах побудоване так, що власниками лісів є фермери, які поєднують лісовий ме- неджмент із сільським господарством. При- ватні ліси у більшості випадків представлені невеликими за площею землеволодіннями, які не дають їх власникам достатніх надхо- джень для покриття витрат на ведення лісо- вого господарства. Багато зарубіжних фахі- вців вважає, що ведення лісового господарс- тва підприємством без зовнішніх джерел доходів у більшості випадків є фінансово невигідною діяльністю, оскільки сучасний рівень кореневих цін не дає стимулів для інвестування капіталу у вирощування лісу протягом тривалого періоду часу. Лише ве- ликі лісові підприємства здатні в повному обсязі самостійно фінансувати створення нових деревостанів. Такі підприємства пра- цюють не тільки на прибуток, але й на за- безпечення себе власною сировиною у май- бутньому. Саме тому в процесі розвитку ринкових відносин в лісовому господарстві України, де історично склалися свої економічні, еко- логічні та соціальні умови ведення лісового господарства важливо не дублювати досвід європейських держав та Північної Америки, а намагатися зберегти державні комплексні спеціалізовані лісогосподарські підприємст- ва, які формувалися протягом кількох деся- тиріч і мають значний досвід в галузі веден- ня лісового господарства. Накладання нової системи прав власнос- ті на існуючу схему поділу земель на кате- горії призвело до загострення суперечнос- тей при відборі земельних ділянок до лісо- вого фонду, оскільки основне цільове приз- начення ділянки, що є критерієм віднесення до певної категорії земель, часто не співпа- дає з її «природною» функціональною хара- ктеристикою, котра обумовлена господарсь- ким режимом використання. При розробці Земельного кодексу зазначеній проблемі, не було надано особливого значення. І сьогодні виходить так, що поняття землі лісового фо- нду штучно об'єднує ділянки, які відрізня- ються за функціональними показниками. Крім цього, наведене в законодавчих ак- тах поняття земельного і лісового фонду не є тотожним категорії земель. Так, згідно по- ложень Земельного кодексу категорія земель включає як землі конкретного призначення сільськогосподарського, історико- культурного тощо, так і землі різних фондів (лісового, водного). Наприклад, на території лісового масиву на землях лісового фонду організовують заповідник чи заказник або у межах лісового фонду виділяють земельні ділянки рекреаційного призначення викори- стання яких здійснюється на правах загаль- ного землекористування. Згідно законодав- ства зазначені земельні ділянки змінюють свої функції та переходять із лісового фонду в природно-заповідний. До земель лісового фонду належать землі вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, не лісові землі, які використовуються для потреб лісового господарства. В той час як до земель приро- дно-заповідного фонду відносять ділянки суші і водного простору з природними ком- плексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну та іншу цінність. Отже, визначальним чинником при від- несенні земельної ділянки до певного фонду повинна бути не природна характеристика, а її функціональне (господарське) викорис- тання. Нині у земельному та лісовому законо- давстві більшості європейських держав ви- користовуються тільки категорії земель: лі- сові землі, землі тимчасово не зайняті лісом, водні угіддя, сільськогосподарські землі, - утворені на основі ведення відповідного го- сподарського режиму, тоді як заповідники, історико-культурні об'єкти, які є похідними ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 91 від них, окремими земельними категоріями не вважаються. Згідно існуючої в Україні класифікації ліси за функціональними ознаками поділя- ються на 2 групи та 23 категорії. Ліси пер- шої групи (займають 56% усіх площ) вико- нують переважно природоохоронні функції, а другої (44%) - експлуатаційні. Ліси І групи об'єднані в 4 класи: водоохоронні (3,6%), захисні (30,4%), санітарно-гігієнічні (18,7%) і ліси спеціального призначення (3,1%). Проте існуюча класифікація побудована на функціональних ознаках лісу більш усклад- нює ніж допомагає розв΄язати проблему по- ділу земель лісового фонду на окремі кате- горії, оскільки в основі представленого вище поділу лежать різні класифікаційні ознаки. Тому ліси більш доцільно виділяти за ре- жимом лісокористування, а саме: заповідно- генетичні, середовищно-захисні, рекреаційні та експлуатаційні. В цьому випадку в основі як категорій земель (лісові землі) так і їх класифікації лежатиме режим господарсько- го використання. Такий режим використан- ня пов’язаний із виконанням лісом своїх фу- нкцій. Чим чіткіша виконувана лісом функ- ція (екологічна, соціальна, ресурсно- економічна), тим ефективніше відбувати- меться використання земель лісового фонду (земель лісів). На сьогодні структура українських лісів далека від природної. Це проявляється у значній фрагментації лісових масивів, висо- кій частці насаджень штучного походження, збідненні породного складу, зниженні біорі- зноманіття лісів, нерівномірному погіршенні їх стану, проте від цього роль лісу та його функції не зменшуються. Останнім часом значна увага приділяєть- ся лісам, що виконують екологічні функції. Так, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 581 22 за- тверджено Державну програму «Ліси Украї- ни» на 2002-2015 рр. в якій відмічено, що на землі зайняті заповідниками, національними природними парками, заказниками та інши- ми заповідними об’єктами припадає 13,9 % загальної площі лісового фонду (лісові ма- сиви Держкомлісгоспу). До 2015 року про- понується збільшити площу природно- заповідного фонду на 124,4 тис. га (обсяг заповідання лісів у 2015 році становитиме 15,6 відсотка, зокрема у Карпатському регі- оні - 18,7 відсотка). Особливого значення набуває ліс, що знаходиться на землях сільськогосподарсь- кого призначення (полезахисні лісові сму- ги), землях забруднених викидами промис- лових підприємств (смуги вздовж доріг, за- хисні насадження) та викидами Чорно- бильської АЕС. Полезахисні смуги разом із придорожними, прибалковими та прияруж- ними лісосмугами, а також з іншими видами штучних і природних насаджень, які приля- гають до полів, захищають від ерозії понад 13 млн. га ріллі або 40% її загальної площі. Проте, як і полезахисні лісові смуги, так і захисні насадження уздовж доріг та каналів вже не належать до земель лісового фонду. Раніше лісові смуги знаходились у підпо- рядкуванні Державного лісового фонду, і догляд та контроль за ними здійснював Державний комітет лісового господарства разом із Міністерством екології та природ- них ресурсів. Сьогодні ці лісові смуги зна- ходяться в підпорядкуванні Міністерства агропромислової політики як землі сільсько- господарського призначення у категорії не сільськогосподарські угіддя, а тому зали- шаються бездоглядними зменшуючи і без того низьку полезахисну лісистість. Сьогод- ні вони займають лише 1,5% або 432 тис. га. Всього лісомеліоративні насадження займа- ють 1,4 млн.га, в тому числі, близько 90 тис. га є водорегулюючими (стокорегулюючими) а 850 тис. га протиерозійними насадженнями на різних категоріях земель. Земельний кодекс дає можливість нада- вати їх у приватну власність на рівні з внут- рігосподарськими шляхами та господарсь- кими дворами, але ж на їх утримання потрі- бні відповідно чималі кошти та технічні за- соби. Це може призвести до того, що госпо- дарства почнуть відмовлятися від полезахи- сних смуг. В умовах кризи платити за гекта- ри лісосмуг як за ріллю та нести додаткові витрати на їх охорону від пожеж, самовіль- них вирубувань, шкідників і хвороб здатні далеко не всі господарства. Крім цього, час- та зміна орендарів, переділ меж земель між господарствами поглиблюють проблему «нічийності» лісосмуг. Вже нині значна час- тина полезахисних (43%) і водорегулюючих насаджень (45%) знаходиться в незадовіль- ному і поганому стані із-за відсутності своє- часного догляду, а також із-за порушень ре- комендованого складу дерев і чагарників. ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 92 Не зважаючи на це роль лісосмуг в фор- муванні урожайності сільськогосподар- ських культур на полях вже давно визнана. Лісосмуги зменшують швидкість потоку приземного шару повітря, знижують інтен- сивність його вертикального обміну над по- верхнею полів, що уповільнює випарову- вання вологи з ґрунту і сприяє підвищенню температури в ньому, завдяки деревостанам не видувається сніг із полів, підвищується вологість повітря над міжсмуговими полями на 3–4%, захищаються від видування і сухо- віїв слаборозвинені сходи сільгоспкультур, зберігаються достигаючі посіви від виляган- ня та осипання зерна у вітряну погоду. Під захистом протиерозійних насаджень на при- сіткових схилах та гідрографічній мережі повністю припиняється змив та розмив ґру- нту, проходить процес переводу поверхне- вого стоку талих та дощових вод в підґрун- товий, що не лише очищає воду від інгредіє- нтів польового стоку, а й поповнює водність річок у меженний період. При незадовільному стані чи відсутності лісосмуг, у роки з пиловими бурями, можна очікувати видування орного шару ґрунту до 3–5 см, а подекуди й до 10 см. На таких еро- дованих землях зменшується гумусний го- ризонт і запаси гумусу, зростає засміченість посівів, погіршуються водно-фізичні проце- си, знижується родючість ґрунтів, різко па- дає врожайність культур і погіршується якість зерна. Проведені дослідження показа- ли, що в центральному, східному Лісостепу та Степу середній приріст урожаю сільсько- господарських культур під захистом лісос- муг, порівняно з відкритими полями є ви- щим на 3-5 ц/га [5]. Нині землі під лісовою рослинністю на сільськогосподарських угіддях (лісомеліора- тивні насадження) а ні за площею, а ні за характером розміщення не забезпечують екологічної рівноваги та належних умов для збереження земель від ерозії. Тому досить важливо, знаючи практичне значення лісу, вжити заходів як щодо покращення вико- нання лісом екологічних функцій, так і сто- совно збереження біорозмаїття в екосисте- мах України. Також слід звернути увагу на те, що еко- логічний стан земель більшості основних лісових екосистем України перебуває під загрозою через те, що довгий час вирубка українських лісів перевищувала науково об- грунтовані норми і на сьогодні землі лісово- го фонду зайняті молодим лісом (47%), тоді як стиглі ліси займають лише 6%. За останні 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, через що у загальній площі лісів штучні на- садження складають 40%. Нині обсяги заготівлі деревини експлуа- таційних лісів не перевищують розрахунко- вої лісосіки попри те, що запаси деревини зросли в 2,5 рази і досягли 1,8 млрд. м3, а середній щорічний приріст у лісах (Держко- млісгоспу) склав 4,0 м3 на 1 гектар та коли- вається від 2,5 м3 у Степовій зоні до 5,0 м3 в Карпатах. При щорічному високому прирос- ті деревини в 35 млн.м3, ступінь її викорис- тання залишається необґрунтовано низьким. Це можна пояснити переважанням молодня- ків та середньовікових насаджень, а також високою часткою лісів з обмеженим режи- мом лісокористування (на 47% лісів поши- рюється заборона головних рубок а 11% лі- сів - заповідні), неповним використанням ліміту лісосічного фонду. Таким чином, орієнтація на створення штучних лісів, в т.ч. монокультур із цінних для промисловості деревних порід і неконт- рольоване відтворення вторинних лісів при- звели до зменшення частки та зведення пер- винних лісів. Нині потреби держави у дере- вині задовольняються в основному за раху- нок місцевих ресурсів. У лісах, що виключені з експлуатації, ві- дбувається навпаки накопичення запасів стиглого лісу (вони склали 35,4 млн.м3 або 73% від запасу всіх перестійних деревоста- нів). Основною причиною цього є те, що лі- сові господарства за браком відповідного фінансування здебільшого проводять тільки малоефективні вибіркові санітарні рубки всихаючих дерев та скорочують заходи по освітленню і прочистці лісу. В майбутньому це може призвести до небажаної зміни по- родного складу лісових екосистем. В одних випадках надмірне втручання в породний склад дерево станів, а в інших випадках – його практична відсутність приз- водять до розвитку негативних процесів. Останнім часом на землях зайнятих лісовою рослинністю почастішали ерозійні процеси, змив, сельові потоки тощо, які призводять до загибелі деревостанів. Лише за один рік може гинути до 20 тис.га лісу. При цьому близько 50% лісу втрачається через пожежі. Щороку до 15% створених лісових культур ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 93 (саджанців) гине через несприятливі кліма- тичні умови та ураження шкідниками. Зменшити шкоду від цих факторів можна шляхом удосконалення технологій та якості лісокультурних робіт. Перш за все доцільно зменшити терміни відновлення лісів, прис- корити зімкнення лісових культур шляхом введення чагарників та збільшення їх почат- кової густоти, максимально використовува- ти природне поновлення лісу із застосуван- ням технологій формування складних за структурою, різновікових, наближених до корінних для певної місцевості типів лісу, стійких і високопродуктивних лісових наса- джень та ведення в них господарства. Досить актуальним залишається питання раціонального використання земель з лісо- вими масивами на землях розташованих в межах населених пунктів, особливо великих урбанізованих та агломерованих центрах. Так, відповідно до Порядку поділу лісів на групи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 року тери- торія приміських лісів поділяється на три основні частини: паркову, лісопаркову та лісогосподарську. Парки та лісопарки призначені для відві- дування та відпочинку громадян. Даному режиму використання підпорядковується і господарська діяльність на їх територіях, а саме проводяться роботи по формуванню декоративних деревостанів та ландшафтів, благоустрою території тощо. Нині площа парків та лісопарків в більшості населених пунктів зазнає суттєвих змін. Ці зміни поля- гають у зменшенні їх питомої ваги. В той час як необхідно їх питому вагу збільшувати з метою підтримання елементарної рівнова- ги в екосистемах, а саме для очищення пові- тря від транспортних та промислових вики- дів, підтримання рівня поверхневих вод то- що. Обмеженість земельного простору під за- будову в населених пунктах провокує суттє- ве підняття цін на земельні ділянки. При цьому найбільшим попитом користуються землі загального користування, а також ді- лянки з лісовою рослинністю (парки, сквери тощо). Зменшення площі паркових та лісо- паркових зон, а відповідно і кількості дере- востанів негативно відбиватиметься на здо- ров΄ї проживаючого населення. Лісогосподарська зона характеризується несприятливими для відпочинку умовами, оскільки в них господарська діяльність спрямована на реконструкцію та лісовіднов- люючі роботи. Сьогодні ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств займають площу в 1581,0 тис. га, ліси санітарної охорони – 156,4 тис. га, ліси цільового призначення (заповідні) – 202,2 тис. га. При прискорених темпах зростання площ населених пунктів, зокрема міст, відбуваєть- ся поглинання лісогосподарських зон агло- мераціями. Тому ширина зелених зон та їх кількість повинна бути співставна з розмі- рами населеного пункту. Доцільно у великих містах існуючі масиви лісів перетворювати у міські лісопарки. Для цього слід використо- вувати нормативний розрахунок, який ста- новить 5 м2/чол., а навколо великих агломе- рацій таких як Київ, Дніпропетровськ, До- нецьк, Львів, Одеса тощо створювати кілька кільцевих зелених зон на певній відстані од- на від одної з метою підтримання екологіч- ної рівноваги в навколишніх екосистемах. Висновок Таким чином, залісеність земель України має значні відмінності і не є оптимальною, тобто такою, при якій створюються макси- мальні можливості для найбільш повного задоволення потреб народного господарства в деревині, ресурсах не деревинного похо- дження, соціальних і екологічних функціях лісових насаджень. Тому сьогодні обґрунто- вуючи сучасні вимоги до земле- і лісокорис- тування слід робити акцент не на ресурсно- му, а на біосферному напрямку використан- ня земель лісових екосистем. Останній поля- гає у необхідності на землях задіяних в гос- подарський кругообіг зменшувати антропо- генний тиск шляхом збільшення площ лісів, що в свою чергу повинно відбуватися за ра- хунок поступового вилучення з сільськогос- подарського користування 4-4,5 млн.га ни- зькопродуктивних та еродованих земель. Також доцільно і надалі розширювати мережу та площі природоохоронних терито- рій тощо, оскільки розширення лісового фо- нду крім іншого сприятиме відновленню малих річок та їх очищенню. Пропонується формувати систему захисних насаджень враховуючи контурно-меліоративну органі- ЕКОЛОГІЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, 2009, Випуск 12 94 зацію території, оскільки екологізація лісо- користування потребує як збільшення площі і оптимізації структури лісів, впровадження вибіркових та комбінованих способів рубок із застосуванням прогресивних технологій, так і зменшення фрагментації лісів шляхом лісорозведення. Перелік посилань 1. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С. та ін. – Київ: РВПС України НАНУ, 1999. – 716 с. 2. Мельник С.О. Аналіз системи прав власності на лісові ресурси і земельні ділянки лісового фонду в Україні // Лісове господарство, лісова, паперова і деревообробна промисловість. – Львів: УкрДЛТУ, 2002. – 392 с. 3. Синякевич І.М., Мельник С., Соловій І., Холявка В., Ковалишин В. Лісовий кодекс Украї- ни (Альтернативний проект) // Деревообробник. – 2002. - № 15 (57). – С. 4-7. 4. Державний лісовий кадастр станом на 1 січня 1996 р. – Ірпінь: Українське державне лісо- впорядне виробниче об΄єднання, 1997. – 508 с. 5. Проблеми збалансованого лісокористування в системі сталого розвитку: Монографія / Я.В. Коваль, В.С. Бондар, О.А. Голуб, І.М. Лицур та ін. – К.: Науковий світ, 2004. – 211 с. O.S. Budzjak USE OF LANDS IN THE FOREST ECOSYSTEMS OF UKRAINE Research Council on Production Forces of Ukraine of NAS of Ukraine, Kiev Article reviews the problems of environmental forest use and propose the ways for their solving, which are based on combination of financial and administrative influence methods for forest users. It will stimulate their intention for environmentally friendly oriented forest man- agement. Надійшла до редколегії 07 липня 2009 р. Рекомендовано членом редколегії канд.біол.наук О.О.Скрипником

Використання земель в лісових екосистемах України

Репозитарії

Схожі ресурси