Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Ферчук, А.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2008
Schlagworte:	Світ інновацій
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14773
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року / А.М. Ферчук // Наука та інновації. — 2008. — Т. 4, № 5. — С. 85-91. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-14773
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-147732025-02-09T11:58:59Z Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року Ферчук, А.М. Світ інновацій 2008 Article Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року / А.М. Ферчук // Наука та інновації. — 2008. — Т. 4, № 5. — С. 85-91. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 1815-2066 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14773 uk application/pdf Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Світ інновацій Світ інновацій
spellingShingle	Світ інновацій Світ інновацій Ферчук, А.М. Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року
format	Article
author	Ферчук, А.М.
author_facet	Ферчук, А.М.
author_sort	Ферчук, А.М.
title	Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року
title_short	Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року
title_full	Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року
title_fullStr	Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року
title_full_unstemmed	Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року
title_sort	охорона інтелектуальної власності в україні у контексті подій 1918 року
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Світ інновацій
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/14773
citation_txt	Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року / А.М. Ферчук // Наука та інновації. — 2008. — Т. 4, № 5. — С. 85-91. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT ferčukam ohoronaíntelektualʹnoívlasnostívukraíníukontekstípodíj1918roku
first_indexed	2025-11-25T22:46:55Z
last_indexed	2025-11-25T22:46:55Z
_version_	1849804264329707520
fulltext	Система гарантій правової охорони інтелек� туальної власності є невід'ємним атрибутом державності сучасних цивілізованих країн. І кожна держава, яка прагне економічного зрос� тання, повинна проводити ефективну політику у сфері управління інноваційними процесами, дбаючи при цьому про забезпечення охорони прав та інтересів тих, хто примножує її інтелек� туальний капітал. Це стосується й України. Діючій державній системі правової охорони інтелектуальної власності України вже ви� повнилось 16 років. Проте процес створення державних структур правового захисту інте� лектуальної власності в Україні починався ще 90 років тому. Рік 1918�й в Україні ознаменувався прого� лошенням державного суверенітету та ство� ренням декількох моделей української дер� жавності: Українська Народна Республіка (УНР) з Центральною Радою на чолі, Україн� ська Держава, або Гетьманат, та Директорія УНР. Метою даної публікації не є аналіз пере� ваг або слабких сторін тієї чи іншої моделі. У контексті заданої теми важливим є той факт, що у структурі кожної з названих моделей дер� жави, утвердження яких відбувалось у склад� них внутрішньополітичних умовах, існували державні органи охорони промислової влас� ності та здійснювався контроль за дотриман� ням авторського права. Від березня 1918 р. в складі Міністерства торгу і промисловості УНР почав діяти тех� нічний департамент, до складу якого входив відділ винаходів, що відповідав за патенту� вання винаходів та реєстрацію товарних зна� ків, фабричних малюнків та зразків. Завідува� чем відділу винаходів від 10 березня 1918 р. було призначено інженера Родкевича Георгія Всеволодовича (починав співпрацювати ще з Генеральним секретарством торгу і промисло� вості Центральної Ради в 1917 р. як експерт). У квітні при відділі винаходів було створено Експертний комітет. 85 А.М. Ферчук Музей правової охорони інтелектуальної власності, Київ ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ПОДІЙ 1918 року © А.М. ФЕРЧУК, 2008 Наука та інновації. 2008. Т 4. № 5. С. 85–91. N 5-08.qxd 06.11.2008 14:47 Page 85 Відділ винаходів та його фаховий потенціал було збережено у складі того ж міністерства і за Гетьманату. Короткий період (сім з половиною місяців) правління Гетьманату П. Скоропадського оз� наменувався затвердженням таких важливих атрибутів державності як державний герб, на� ціональна валюта, українське громадянство, національне військо. За цей період вдалося реалізувати низку гуманітарних проектів: зас� новано Українську академію наук, відкрито два національних університети, електротех� нічний факультет Київського політехнічного інституту, близько 150 шкіл, і саме в цей пері� од було видано перший охоронний документ України на винахід. Уряду Української Держави, підтримуючи деякий час стабільність у державі, вдалося до� сягнути певних успіхів у державному будів� ництві. Удосконалюючи міністерські структури, гетьманський уряд не відкидав позитивних напрацювань Центральної Ради. Відділ вина� ходів, очолюваний В. Родкевичем, було пере� ведено у підпорядкування фабрично�заводсь� кого департаменту, директор якого Свірський Віктор Францевич був призначений на цю посаду 1 квітня 1918 р. ще попередньою вла� дою, а до цього, від березня 1918 р. — першим фабричним інспектором України. Ще він cлу� жив фабричним інспектором Київського фаб� ричного округу Фабричної інспекції Мініс� терства торгівлі і промисловості Російської імперії. Експертний комітет, який діяв при відділі винаходів, складався з штатних урядовців ор� ганізаційно�технічного відділу цього ж депар� таменту та з фахівців окремих галузей, пред� ставлених зацікавленими міністерствами, зокрема Військового, Внутрішніх справ, Мор� ського, Шляхів, Праці, Фінансів та Земських Справ. Начальник відділу міг залучати до Експертного комітету по вільному найму осіб для попереднього розгляду заяв з правом вирішального голосу. Комітет виносив рі� шення про видачу охоронних документів. При відділі винаходів були канцелярія, спеціальна бібліотека, архів патентних списків та альбомів, зареєстрованих марок, зразків фаб� ричних рисунків. 15 червня 1918 р. відділ винаходів розпочав офіційний прийом заяв про видачу патентів. Усі бажаючі отримати охоронний документ на винахід, товарний знак чи фабричний зра� зок повинні були написати заяву на офіційно� му типографському бланку встановленого зразка із зазначенням назви міністерства. До заяви про видачу патенту на винахід не� обхідно було додати квиток Державної скарб� ниці про сплату 30 крб. на депозит відділу ви� находів, два примірники опису винаходу та два малюнки. Зазначені додатки повинні були відповідати таким вимогам: чітке викладення патентної формули в описі винаходу; рисунок мав бути виконаний "чорними рисами", один примірник — на коленкорі або якісному па� пері для креслення, другий — на прозорому перкалі, обидва розміром 13�16, 13�18 або 13�24 см (малюнки інших параметрів, навіть з розбіжністю 1 см, повертали для перероблен� ня). Крім того, до заяви та опису винаходу не� обхідно було прикласти марки гербового збо� ру, з розрахунку 1 крб. за аркуш. Громадяни, які додавали до заяви про реєстрацію вина� ходу "посвідчення відповідної влади про бід� ність", від сплати грошового внеску за розгляд винаходу звільнялися. Перше реєстраційне свідоцтво Української Держави на винахід було видано заявникам 27 червня 1918 р. Документ отримали підприєм� ці�взуттєвики з Ростова�на�Дону Павло Грюн" таль та Леон Антошевський, які 19 червня пода� ли заяву про бажання отримати патент Україн� ської Держави на винахід "дерев'яна підошва, яка заміняє калоші". Заяви про патентування винаходів подава� лись особисто винахідниками, висилалися пош� тою або передавалися за дорученням через пате� нтного повіреного або через товариства сприян� ня винахідникам. Світ інновацій Наука та інновації. № 5, 200886 N 5-08.qxd 06.11.2008 14:47 Page 86 Загалом від 27 червня до 5 жовтня 1918 р. відділом винаходів видано заявникам 80 реєст� раційних свідоцтв на винаходи, про що було зроблено офіційні оголошення в урядовій газе� ті "Державний вісник". Реєстраційне свідоцтво Міністерства торгу і промисловості Українсь� кої Держави № 80, видане відділом винаходів 5 жовтня на заяву А. Белуш та Є. Джелаїді про патентування винаходу "рахівник"лінійка для набору колес на токарні та фрезерні станки". Усі зареєстровані документи були передані до Експертного комітету. Багато об'єктів патентування, зареєстрова� них відділом винаходів у період правління Гетьманату, мали побутове призначення: ме� тоди виготовлення взуття з відходів, обігріва� ючі пристрої, електронагрівальні прилади, прилад для гоління з дезинфікуючою каме� рою тощо. Серед пропозицій також є спосіб виготовлення бабіту для потреб залізниць, нафтовий мотор, електронасос, гідровелоси� пед. У ті буремні роки пересічні громадяни були налаштовані на мирне життя і пристосо� вувалися до побутових реалій, в яких опини� лися в результаті подій 1914—1918 рр. Та ж тенденція спостерігається й у справах щодо оформлення свідоцтв на товарні знаки та фаб� ричні зразки, об'єкти реєстрації: сурогати чаю, тютюнові вироби, махорка, вакса. Для отримання свідоцтва на право виключ� ного користування товарним знаком його власник разом з відповідною заявою подавав до відділу винаходів нотаріально завірену ко� пію промислового свідоцтва (зазначалися розряд, профіль, назва, адреса підприємства, його оцінна вартість та розміри сплачуваних податків, прізвище власника) певну кількість (від 3 до 25) рисунків самого знака та казначейський квиток про сплату на депозит відділу відповідного мита. Але іноді переліче� них документів було замало. Так, у кінці вересня 1918 р. до відділу була подана заява одеських підприємців Якова Кісельмана, Менделя Лігнера, Михаїла Юліуса та Іцка Хандреса — співвласників торговельної фірми "Легуміноза". Заявники просили затвер� дити на термін 10 років товарний знак, розмі� щений на обгортках упаковки для рослинного напою. До заяви додавалися два рисунки. На одному з них під зображенням жіночої голівки розміщено напис: «Растительный напиток "Чайная роза Востока"», на іншому — емблему фірми (у вигляді шестикутної зірки з написом на її сегментах назви фірми та перших літер прізвищ власників), над якою розміщено на� пис "Роза Востока" (вже без "чайная") та заз� начено вищий ґатунок товару, внизу — про� філь підприємства: "фабрика питательных и диетических продуктов". У заяві, написаній у довільній формі, влас� никами фірми зроблено наголос на тому, що наявність у першому слові назви напою коре� ня "чай" не може порушувати чинного законо� давства. А чинним законодавством забороня� лося зберігати та продавати сурогати чаю в упаковках для справжнього чаю та продавати фруктовий чай під назвою, в яку входить у будь�якому розумінні слово "чай". Заявники підкреслювали, що пропонована для реєстра� ції назва продукту означає лише назву квітки, яка не має нічого спільного з напоєм "чай", то� му й не може ввести споживача в оману від� носно природи пропонованого напою. Однак на вимогу відділу винаходів заявни� кам довелося надати ще й копію (нотаріально завірену) експертного висновку щодо хімічного складу продукту. В експертному документі, виданому Одеською хімлабораторією при міській управі, зазначалося, що аналіз "напою, який заміняє чай", показав: значна його скла� дова — неозначений екстракт (68,8 %) та по� піл (4,28 %), фарбники відсутні. Начальник відділу винаходів Г. Родкевич на аркуш з висно� вками хімічної експертизи наніс резолюцію, що зобов'язувала заявників надати додаткові резу� льтати аналізу з зазначенням речовин, які вхо� дять до екстракту та підтвердженням відсут� ності у продукті шкідливих речовин. У разі перереєстрації свідоцтва на право вик� лючного користування товарним знаком, ви� Світ інновацій Наука та інновації. № 5, 2008 87 N 5-08.qxd 06.11.2008 14:47 Page 87 даного ще відповідними структурами Росій� ської імперії, крім уже перелічених документів, необхідно було надати оригінал та копію попереднього свідоцтва, а в разі потреби — копії документів про передачу права на викорис� тання товарного знаку від попередніх власників та про тимчасову передачу іншим власникам. Саме у такому об'ємі були надані документи власницею тютюново�махоркової фабрики у Черкасах М. Каплан для відновлення дії товар� ного знаку "Наездник". Проте заявнику було відмовлено у перереєстрації та запропоновано розпочати нове оформлення знаку, оскільки в доданому до заяви оригіналі свідоцтва написи імен власників підприємства на рисунку то� варного знаку були підчищені. У заяві від 10 травня уряд Української Дер� жави підкреслював, що широку програму за� конодавчої роботи має запроваджувати народ� не представництво. Але необхідні були ще й законодавчі заходи, які б сприяли наведенню порядку і зміцненню влади. Зокрема, такі за� ходи було здійснено й стосовно правової охо� рони промислової власності. 9 вересня 1918 р. вийшов закон про підви� щення ставок оплати гербового збору, а заяв� никам, які вже отримали реєстраційні свідоц� тва, були надіслані повідомлення про необхід� ність доплатити ще по 3 крб. гербового збору. 17 вересня гетьман затвердив урядову пос� танову "Про зміну строків внесення оплати за винаходи, здійснення привілеїв та відновлен� ня чинності свідоцтв на товарні знаки". Прий� няття постанови було зумовлене численними зверненнями винахідників та власників про� мислових підприємств щодо продовження дії існуючих патентів та свідоцтв. Власники привілеїв на винаходи повинні були щорічно наперед сплачувати відповідне мито за кожен рік дії привілею, починаючи від дня його підписання. Затримка сплати мита дозволялась (з пенею) не більше ніж на три місяці, інакше привілей вважався таким, що втратив свою чинність. Також дія привілею припинялася, коли його власник не впровад� жував привілейований об'єкт протягом п'яти років від дня підписання охоронного доку� менту. Через першу світову війну, коли підп� риємства головним чином працювали для потреб фронту, та революційні події, внаслі� док яких багато підприємств закрилося, біль� ша частина власників привілеїв не мала змоги впровадити свої винаходи та сплатити мито за період від 19 липня 1914 р. до 31 грудня 1918 року. Урядова постанова дозволяла внести потрібне мито до 31 грудня 1918 р., а з відпо� відною пенею — до 1 квітня 1919 р. Названий період вирішено було не брати до уваги при врахуванні термінів задля здійснення російсь� ких привілеїв. Ті ж терміни не бралися до ува� ги і у випадку затримки оформлення продов� ження дії свідоцтва на виключне використан� ня товарного знака. У 30�му числі часопису "Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сель� ского хозяйства" за 1918 р. його редактор та штатний консультант відділу винаходів про� фесор права Олександр Пиленко, відомий як основоположник патентного права в Російсь� кої імперії, коментуючи дану урядову поста� нову, зазначив: "Огульное уничтожение при� вилегий в заранее установленный срок неже� лательно. Не соответствовало бы достоинству государства, если бы оно использовало рево� люцию на предмет эксплуатации изобре� тений". Урядова постанова, затверджена гетьманом П. Скоропадським 13 листопада 1918 р. з ура� хуванням інфляції та росту затрат на розгляд заяв збільшувала сплату за розгляд клопо� тань: про видачу патентів на винаходи — від 30 до 100 крб., за процедури, пов'язані з офор� мленням товарних знаків — від 3 до 30 крб., фабричних малюнків та моделей — від 50 коп до 5 крб. Влітку 1918 р. відділ винаходів гетьмансь� кого уряду працював над розробкою законо� проекту про створення інституту патентних повірених та законопроекту про реєстрацію товарних знаків. До того ж відділ винаходів Світ інновацій Наука та інновації. № 5, 200888 N 5-08.qxd 06.11.2008 14:47 Page 88 звернувся до Міністерства закордонних справ з питанням про складання конвенції про взаємну охорону прав промислової власності між Україною та іншими державами. Велася робота з підготовки до підписання Паризької конвенції. Наведені факти дають підстави стверджувати, що створена на той час в Україні державна система правової охорони промислової власності була діючою [1]. Уряд гетьмана Скоропадського мав наміри і щодо підписання Бернської конвенції, тобто не залишалися поза увагою держави й проб� леми авторського права. До цього спонукало саме життя, яке не припинялося, незважаючи на політичні перипетії. Тогочасна газетна хро� ніка майорить анонсами театральних вистав місцевих театрів, антреприз, концертів. Нап� риклад, афіші Києва запрошували у Молодий театр, Театр Миколи Садовського, на концер� ти О. Вертинського. Те саме можна сказати і про інші губернські та повітові міста. Публіч� ність та платність були основними ознаками драматичної сценічної вистави, тож існувало поле діяльності для агентів зі збору авторсь� ких гонорарів, які ще з дореволюційних часів у містах, де були театри, клуби, дворянські зібрання, діяли як уповноважені авторських товариств. У межах УНР та Української Дер� жави продовжували діяти товариства, яким автори передавали свої права щодо дозволу виконання своїх творів та збирання автор� ських гонорарів. Такі українські автори, як М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко" Карий, В. Винниченко, Б. Грінченко, Л. Черняхів" ська"Старицька та інші ще у дореволюційні часи стали членами Товариства руських дра� матичних письменників та оперних компо� зиторів, заснованого 1870 р. у Москві. Агент, уповноважений товариством, укла� дав з платником угоду щодо справної сплати гонорарів авторам за виконання їх творів. У разі порушення платником своїх зобов'язань агент авторського товариства мав право вида� вати нотаріально завірену заборону на вико� нання п'єс, опер, балетів тих авторів, які були членами товариства. Що ж до юридичних норм, які регулювали взаємовідносини в цій галузі, то тимчасово посилались, як тоді писа� ли, на "старі закони", зокрема на "Положение об авторском праве" від 20 березня 1911 року. Але подекуди на той час одного втручання агента вже було замало. Показовою є історія, яка вимальовується зі скарги херсонського агента Товариства руських драматичних пись� менників та оперних композиторів І. Понома" рьова, направленої 14 листопада 1918 року хер� сонському губернському старості. У даній скарзі зазначалось, що Український національний театр від 16 жовтня припинив платежі авторського гонорару, мотивуючи це тим, що управління даного Товариства знахо� диться у Москві, куди поштові заклади не приймають грошові перекази. Від 22 жовтня виплату авторського гонорару з тієї ж причи� ни припинив антрепренер Міського театру Молчанов, за порадою останнього на тій же підставі припинив сплачувати авторські й антрепренер Художнього театру Гріндберг. Дізнавшись про хитрування колег, почала саботаж тимчасова антреприза у херсонських театрах "Тверезість" та "Опора". І. Понома� рьов справедливо обурювався такою спекуля� цією на політичній ситуації, оскільки багато членів товариства та нащадків покійних ав� торів (членів товариства) на той час жили у Києві, Харкові, Чернігові, Катеринославі, де поштово�телеграфний зв'язок діяв. Члени то� вариства знали про діяльність у Херсоні аген� та зі збирання авторського гонорару на їх користь і не відмовлялися від його послуг. До того ж, як повідомляв агент, деякі автори отримали аванси за рахунок майбутніх зборів, які повинно було заплатити їм товариство. Агент бідкався, що постраждають інтереси авторів, розуміючи, що з тимчасової антреп� ризи отримати належні авторам відрахування буде дуже важко, тому що остання в будь� який час може припинити свою діяльність, суми будуть зростати, а стягти їх буде важче, ніж за кожну окрему виставу. Також агент Світ інновацій Наука та інновації. № 5, 2008 89 N 5-08.qxd 06.11.2008 14:47 Page 89 скаржився на те, що антрепренери дуже часто не тільки змінюють на свій розсуд назву п'єси, але не представляють прізвища автора, пору� шуючи чинне законодавство (мається на увазі згаданий закон Російської імперії, який за словами скаржника "на даний час не відміня� ли"). Агент просив розпорядження губернсь� кої влади щодо сплати антрепренерами теат� рів Херсона належних авторських гонорарів та зобов'язання антрепренерів у подальшому платили за кожну п'єсу товариства, яку вони відіграли, "щоб захистити інтереси авторів та їх родин, нащадків�сиріт, для яких плата, що стягається в дані важкі часи, є єдиною мате� ріальною опорою для існування". Крім того, відчайдушний агент пропонував зобов'язати антрепренерів підпискою не пе� рекручувати на афішах і в програмах назви п'єс та прізвищ авторів або перекладачів, бо подібні порушення ускладнювали перевірку за каталогом п'єс членів товариства. Свою скаргу, викладену на іменному типографсь� кому бланку з зазначенням назви товариства, агент І. Пономарьов завершив припискою, якою зазначав, що діє на підставі доручення № 5261, виданого йому Товариством руських драматичних письменників та оперних ком� позиторів 31 липня 1918 р. На бланку з текс� том скарги надруковано супровідну губерн� ського старости до Управління у справах друку Міністерства внутрішніх справ з про� ханням дати керівні вказівки від управління щодо подальших дій стосовно описаного ін� циденту. Управління у справах друку Міністерства внутрішніх справ Української Держави за функціями та структурою визначалось як "орган загального догляду за творами дру� ку", які виходили у межах України. За стату� том Управління крім функцій на зразок цен� зурних і справ про відкриття друкарень та інших "закладів друку" мало здійснювати реєстрацію друкованих творів, які виходили у межах України; складати їх каталоги; про� водити реєстрацію та розгляд творів, приз� начених для публічних вистав на сценах, а та� кож творів, виданих за кордоном; проводити нагляд за роботою місцевих комітетів у спра� вах друку; розглядати скарги та "сумнівні пи� тання". В Управлінні згідно з його структурою діяло три відділи. До обов'язків відділу, який називався "Загальний та реєстрації" окрім усілякої внутрішньо�організаційної роботи входили: реєстрація друкованої продукції, складання каталогів цієї продукції, зберіган� ня контрольних екземплярів, нагляд за робо� тою провінційних видавництв. В Управлінні також діяв відділ з контролю за друкарнями і пресою та розглядом скарг на них. У межах повноважень відділу, який називали "Теат� ральний та догляду за друкованими творами, що надходили з�за кордону" був нагляд за п'єсами, які ставилися на театральних сценах держави; реєстрація п'єс та складання їх списків; розгляд творів, що друкувалися за кордоном. Управління вело реєстр видав� ництв та друкарень. У Києві, Одесі, Харкові діяли відповідні комітети, підпорядковані да� ному Управлінню, у Полтаві та Катеринос� лаві — інспектори управління. Штат Управління у справах друку на кінець 1918 р. налічував 25 співробітників. Від липня 1918 р. його очолював Андріяшев Олександр Михайлович. У короткій біографічній довідці про начальника управління, складеній у груд� ні 1918 р., наведено такі дані: 55 років, урод� женець Чернігова, випускник Університету ім. Св. Володимира; від 1887 року і до квітня 1917 р. — член ради Головного управління у справах друку; до липня 1918 р. —помічник бібліотекаря Університету ім. Св. Володими� ра, українець, православний. У рамках задек� ларованої теми наведення таких подробиць досьє керівника названого управління вип� равдане тим, що вони містять інформацію про державну службу О. Андріяшева, яка не зга� дується у сучасних офіційних біографічних довідках про відомого вченого�історика, архі� віста та архівознавця [2]. Світ інновацій Наука та інновації. № 5, 200890 N 5-08.qxd 06.11.2008 14:47 Page 90 Сучасні джерела доповнюють службове досьє О. Андріяшева суттєвими деталями ді� яльності як дореволюційного періоду, так і фактами подальшої його біографії. Учень В. Ан� тоновича на історико�філологіному факульте� ті, за працю "Очерк истории Волынской земли до конца ХІV в." О. Андріяшев отримав Золоту медаль і премію ім. М.І. Пирогова, але не був за� лишений у Києві як політично неблагонадій� ний. Він працював у архівах Ревеля та Риги (1886—1903 рр.), потім — у Петербургській ар� хеографічній комісії, досліджував історію Нов� города. У радянські часи був дійсним членом Археографічної комісії при АН СРСР (Ленін� град) та членом Історико�географічної комісії та Комісії старої України (від 1928 р. очолю� вав) при ВУАН. Помер 1939 року [2]. Запит херсонського губернського старости начальнику Управління у справах друку щодо скарги агента Товариства руських драматичних письменників та оперних композиторів, відп� равлений 14 листопада, дійшов до адресата 20 грудня 1918 р. На цей час уряд Української Держави вже склав свої повноваження, а новий уряд Директорії УНР проводив реорганізацію владних структур. Так, Управління у справах друку стало вже Головним, але у складі Мініс� терства преси та інформації. Міністерство торгу і промисловості та Міністерство продовольчих справ реорганізували у Міністерство народного господарства, у структурі якого продовжив діяльність відділ винаходів. Державні установи продовжували функціонувати, а всі "безумовно потрібні для ведення справ" службовці залиша� лися тимчасово виконуючими обов'язки (до нового призначення, що було можливим тільки за спеціальним представленням керівника ус� танови та рекомендації громадських організа� цій чи відомих громадян). Названі вище дійові особи, ймовірніше, про� довжували виконувати свої обов'язки при� наймні до 2 лютого 1919 р. (доки Директорія була при владі в Києві). Ще у середині січня 1919 р. відділом винаходів проводилася пере� реєстрація охоронних документів. На тих, що збереглися, стоїть відбиток штампу гетьман� ського міністерства з датою 19 січня та підпис і прізвище начальника відділу Г. Родкевича. Присутність голови Головного правління у справах друку О. Андріяшева зафіксовано у протоколі наради представників інституцій нового Міністерства преси та інформації УНР, яка проводилася 2 січня 1919 р. Очевидно, що фаховий рівень даних працівників дозволяв віднести їх до "безумовно потрібних". На жаль, історія не відвела часу для реаліза� ції багатьох справ, розпочатих в Україні 1918 року. Подальші бурхливі події в Україні та глибокий розкол суспільства залишили багато задуманого лише задекларованими намірами. Стаття підготовлена за документами з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України. Автор висловлює щиру подяку працівникам Центрального державного архіву вищих орга" нів влади і управління України та директору Державного підприємства "Український інс" титут промислової власності" А.Г. Жаріновій за сприяння у підготовці даної публікації. ЛІТЕРАТУРА 1. На шляху до українського патенту. — К.: Державний департамент інтелектуальної власності, ДП "Ук� раїнський інститут промислової власності", 2008. — 50с. 2. Українські історики. ХХ століття. Бібліографічний довідник. — К.: Інститут історії України НАН Украї� ни, 2004. В. 2. ч. 2. — С. 9—10; Енциклопедія історії України. Інститут історії України НАНУ. Світ інновацій Наука та інновації. № 5, 2008 91 N 5-08.qxd 06.11.2008 14:47 Page 91

Охорона інтелектуальної власності в Україні у контексті подій 1918 року

Institution

Ähnliche Einträge