На високому злеті

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2013
Автор: Мороз, Л.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2013
Назва видання:Слово і Час
Теми:
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/149321
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:На високому злеті / Л. Мороз // Слово і час. — 2013. — № 9. — С. 52-53. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-149321
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1493212025-02-23T17:26:28Z На високому злеті On the high rise Мороз, Л. Ad fontes! 2013 Article На високому злеті / Л. Мороз // Слово і час. — 2013. — № 9. — С. 52-53. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/149321 uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Ad fontes!
Ad fontes!
spellingShingle Ad fontes!
Ad fontes!
Мороз, Л.
На високому злеті
Слово і Час
format Article
author Мороз, Л.
author_facet Мороз, Л.
author_sort Мороз, Л.
title На високому злеті
title_short На високому злеті
title_full На високому злеті
title_fullStr На високому злеті
title_full_unstemmed На високому злеті
title_sort на високому злеті
publisher Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate 2013
topic_facet Ad fontes!
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/149321
citation_txt На високому злеті / Л. Мороз // Слово і час. — 2013. — № 9. — С. 52-53. — укp.
series Слово і Час
work_keys_str_mv AT morozl navisokomuzletí
AT morozl onthehighrise
first_indexed 2025-11-24T02:40:15Z
last_indexed 2025-11-24T02:40:15Z
_version_ 1849637749036941312
fulltext Слово і Час. 2013 • №952 НА ВИСОКОМУ ЗЛЕТІ… …Не сказати б, що вона була до всіх аж надто привітною (принаймні зовні) і завжди усміхненою. Скоріше на її личку класичної вроди прочитувалася невпинна робота думки, неймовірна вимогливість, передовсім, вочевидь, до себе (нині можемо припускати, що те все, та ще й за надмірної інтенсивності, таки її виснажувало). Створювалося враження, що вона постійно перебуває у процесі обдумування чогось надзвичайно важливого й – аж тепер мені раптом відкрилося – поспішає те все в думках виструнчити, вибудувати… ніхто й ніщо не має права її відволікати. Ця постійна зосередженість змушувала сприймати її як суворішу і значно дорослішу, аніж була насправді. Одначе ніхто не пригадає, щоб вона будь-коли написала чи будь-кому сказала якесь непродумане нерозважливе слово. Загалом – жодного зайвого слова; така мовчазність часом могла й дивувати, але не зменшувала поваги. …Тендітна фігурка, зодягнена вишукано-елегантно, завжди гарна зачіска… Лише фото зафіксувало прекрасні очі, глибокий погляд… Ольга Камінчук залишила (як гірко, боляче це писати! Адже вона – з покоління наших дітей) враження певної загадковості, як здається, навіть для своїх батьків – знаних талановитих, як і вона, і так само працьовитих Надії Левчик та Анатолія Камінчука. Іще вчора ми (колектив відділу) жартували: маємо сім’ю або ж тріо поезознавців і поезотворців… Уже не дізнаємося повнотою, які істини, пов’язані зі сутністю української літератури, а може, й іще ширшими високими матеріями, осягнув у напруженій роботі інтелект Ольги Камінчук. Частину того вона встигла викласти у двох монографіях – “Поетика української романтичної лірики: Проблеми просторової організації поетичного тексту” (1998, в основі кандидатська дисертація) та “Художній дискурс української поезії кінця XIX – початку XX ст.” (2009, основа докторської дисертації), публікаціях- статтях за темами дисертацій. Головна думка дослідниці – про природність еволюції української поезії класичного періоду (попри всі історико-політичні перешкоди – ніби їх і не існувало), іманентність процесів постійного оновлення її художньої системи (не замкненої, одначе, у самій собі, що підтверджує як відповідність тодішнім європейським течіям та напрямам, так і перекладацька творчість українських письменників, особливо активна в останню третину XIX ст.). На кілька років раніше з’явилася монографія Наталі Шумило (котра стала одним із “внутрішніх” рецензентів книжки О. Камінчук) “Під знаком національної самобутності”, яка виводила аналогічну концепцію зі спостережень над прозою й літературною критикою кінця XIX – початку XX ст. Хтось скаже: і загалом то не відкриття, на цю тему вже писали З. Геник-Березовська, М. Ільницький, Д. Наливайко, та й раніші критики, серед яких найавторитетніші – І. Франко, Леся Українка. Усе так. Але: спираючись на їхній досвід, О. Камінчук уперше на такому рівні, крізь теоретичну призму, проаналізувала величезний масив поетичних текстів – fontes! dA 53Слово і Час. 2013 • №9 від середини (а не лише кількох останніх років, як робить переважна більшість дослідників) XIX ст., що в жодного – найзатятішого – скептика не може виникнути жодного сумніву щодо точності й виваженості її концепції. …На високому злеті, неначе підстрелена пташка, упала та, яка сенс свого життя бачила в науковій роботі. Усе ж вона встигла вивершити свій розділ про поезію – найкращий у томі 7-му колективної “Історії української літератури у 12 томах”, над якою триває робота в нашому Інституті. Як відповідальний редактор тому стверджую: по суті, Ольга Камінчук створила його концептуальну основу; на цей напрям більшою чи меншою мірою намагаємося орієнтувати й інші розділи. Адже проста розмова про зустріч трьох літературних поколінь, попри всю її цікавість і значущість, усе ж фіксує передовсім зовнішній вигляд процесу, тоді як він відзначається внутрішньою глибиною, у ньому закладаються доленосні тенденції подальшого розвитку нашої літератури. …Вона любила квіти – живі, ті, що ростуть, і охоче віддавала їм час та увагу. Принесла разом із мамою Надією Володимирівною кілька вазонів. Серед них – невеличкий кущик троянди. Буває, особливо влітку, страшенна спека, не встигається підлити їм води, і тоді кущик наче гине, опадає листячко… Та, отримуючи воду животворну, знов оживає, навіть квіточка з’являється, невеличка, але ж така чарівно-ароматна. “Дивись, яка витривала красуня… як наша Оля…”. Лариса Мороз