"...Повінь підвалиною"
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/149676 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "...Повінь підвалиною" / В. Палинський // Слово і час. — 2014. — № 2. — С. 109-112. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859787624233828352 |
|---|---|
| author | Палинський, В. |
| author_facet | Палинський, В. |
| citation_txt | "...Повінь підвалиною" / В. Палинський // Слово і час. — 2014. — № 2. — С. 109-112. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-02T10:58:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
109Слово і Час. 2014 • №2
Віктор Палинський
“…ПОВІНЬ ПІДВАЛИНОЮ”
1. Наративне
Любомир Медвідь. Ім’я, що завше у Львові було оточене загадковим серпанком,
якимось флером романтичних недомовок, ба навіть пліток… Зовсім не ризикую,
вживаючи щодо Медведевої творчості й такі слова, як таємниця, міф, нез’ясовність
художніх алюзій… І це стосується не лише його живописних полотен (він –
народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, керівник кафедри
монументального живопису Львівської національної академії мистецтв), а й
літературної творчості, що її він не полишав упродовж багатьох літ, час до часу
публікуючи свою прозу в періодиці або видаючи окремою книжкою.
Приблизно тридцять років тому з’явилася його повість “Кому повінь підвалиною”
у львівському часопису “Жовтень” (нині “Дзвін”), що згодом, уже у 90-і роки, вийшла
книжкою. Добре пам’ятаю “вибуховість” цієї “речі” на тлі тодішнього всезагального
кволого соцреалізму і “благодатного” застою в офіційній літературі. Уже зараз
можу сказати, що Медведевий спосіб художнього освоєння, хоч як це дивно,
ще до виникнення українського постмодернізму можна було б дефініціювати як
неомодерністський (моє визначення). І понад це: особистісно-неомодерністський,
можливо, вартісно утверджуючий себе навіть без “школи” та послідовників…
Одинаком. Але – повноцінно. Беззаперечно.
Звісно, що з “комідеологічних” причин ані тодішня актуальна критика, ані академічне
літературознавство, назагал не толеруючи всілякі там “-ізми”, “не помітили” цього
явища в новітньому українському літпроцесі. А далі – німотне замовчування як
випробуваний спосіб вилучення всього “неугодного”. Та дарма!
Сьогодні маємо ошатне видання у твердій палітурці класичним форматом:
Любомир Медвідь. Ремінісценції-2. – Львів: Апріорі, 2013. – 274 с.
2. “Шелест розставлених слів…”
Природна звершеність авторського таланту вислідковується і в коментарях у
книжному “передмовному” слові, потроху вже на початку спілкування визначаючи
читальника досвідченого і, сказати б, професійного, уже майже заангажовано цим
стриманим колоритним розумуванням, націленістю на свою художність: “Я, справді,
не знаю – яка мета отих пропонованих Читачеві текстів, хоча ціль обрана достеменно
Слово і Час. 2014 • №2110
відома: я бажаю, щоб шелест розставлених мною слів зворушив увагу читача, як,
приміром, зворушує шелест листя… Цебто: це не важливо – чи відлунням життя,
а чи зітханням смерті, чи обох заодно, – з’єднаних у бездоганному, як кристал,
геометричному розташуванні атомів в улюбленій комбінації Творця, істинного і
єдиного”.
3. До слова
Читати Любомира Медведя – насолода. (Не поспіхом. Смакуючи). І знати, що
залишається ще достатньо недочитаного! Відкласти неквапом на потім. І по тім
мати ще чимало дивовижних можливостей… І від того лише мовчки посміхатися…
“Чоловік – це Пікассо – відступає убік, придивляється зображенню, додає лінію
горизонту і ставить крапку. Потім ще якусь хвилину стоїть, весь залитий сонцем,
ясний на тлі густо-червоного, потемнілого під косими променями, берега. Вдосталь
намилувавшись своїм витвором, маестро востаннє кидає погляд і йде собі далі”
(“Пікассо Рея Бредбері”, проект кіносценарію).
4. Текст як повернення до себе
…У просторі його “ремінісценцій” хочеться перебувати. І справа не лише у
традиційному співавторстві, збентеженому розгонистою уявою, чи егоїстичному
зіставленні якихось власних творчих можливостей у царині літератури читальника,
а радше – у постійному силовому полі його текстів: воно таки тримає, поступово
змінюючи свідомість, подеколи аж до певних засадничих основ. І ти вже разом з
автором витворюєш не знану досі нову духовну історію: не хапаючись за все поспіль,
а лише маючи об’єкт, підлаштований Медведем так, наче він принесений якоюсь
природною стихією. І тобі вже нічого не хочеться з’ясовувати – лише поринати в
химерії, як ось в есе-феєрії (я б цей текст усе ж назвав вільною повістю) “Кому
повінь підвалиною”. “Вільною” не лише через позажанрові несподівані та розкуті
інтерпретації авторського чуттєвого сприйняття довколишнього світу, а ще й тому,
що подекуди завважую: текст ніби звільняється від автора й у цьому саморозвитку
дає собі раду самочинно. Унікально! Припускаю, що письменник передбачав такий
ефект і свідомо відпустив “текстове тіло”, аби збоку поспостерігати за дивними
його перетвореннями, “відчуваючи тремтіння перед маєстатом мистецтва” (це з
авторської передмови до книжки).
Дуже обережно ставлячись до цитування прози (із багатьох суттєвих причин, що
їх не буду перераховувати), усе ж наважуся навести й найпочатніший-початок цієї
повісті-есею, даруючи золотий ключик читальникові-інтерпретатору.
“В юності мене навідувало особливо гостре відчуття. Дійсність, очевидну, невідступну,
бездоганно розташовану навколо і поруч, пригашену сутінками, немов попелом –
плісняву по кутках кімнати, смуги тіней за обвислими фіранками, офсетний відтиск вікна
обіч віяла фотографій у важкій чорній оправі, що нагадувала інше вікно, спрямоване
в окремий зачаєний світ, відразу за яким перед клином, де сходилися стіни, відбулося
загадкове явище завихрення простору – навколишню дійсність раптом осяювала
дивна, майже зловісна заграва. Ядро її перебувало в незмірно віддалених сферах,
поза межами моєї потривоженої уяви, і по спині моїй перебігав легкий, зовсім, однак,
реальний струм”.
…Авжеж! Добре підтвердження моїх попередніх розмислів. На поверхні –
очевидність потреби читацького неодноразового повернення до таких текстів. Не
зазіхаючи на чуже. До себе справжнього. До літератури як реальності, що триває.
…Подивовую вишукане екзистенційно-сакральне осердя назви повісті “Кому повінь
підвалиною”. Вчитайтеся: спершу видається, що змістово-семантичне наповнення
вигулькує наступним чином – вода плине підвалиною; але якщо так – вода слугує
комусь підвалиною житлової будівлі?! Тобто, найбільш стабільна, основоположна
частина конструкції житла є живою водою… Це ж яка колосальна мегаметафора –
111Слово і Час. 2014 • №2
вода як підвалина (символ вічної рухливості та очевидної незнищенності зв’язку зі
світом безконечності)! Споруду на таких підвалинах поруйнувати просто неможливо.
Зовсім не ризикуючи приглушити звучання цього астрального образу, припускаю:
саме на таких підвалинах і вибудовано нашу Українську Хату. “…І вічні ми будемо
з нею”.
5. Застереження себе самого
Думаю. Відчуваю. А можливо, й навспак. І висвічується: основою естетики,
незмінною та живою, є якийсь дивний безупинний лет – зустрічі та проводи чужих
і невідомих життів, як власного життя; вилущування себе самого (самісного) із
безконечного горіха Всесвіту; витискання барви досі не пізнаної й, напевне, навіть
дикої стосовно до того, що вже сталося і статися ще має. Так, ніби “молодість –
старість”, “старість – молодість”, і немає, по суті, між ними жодної різниці. Лише
плин весняної води підвалиною…
Письменник не шукає відповідей. Він радше виношує якісь питання. Але вони –
не тягар для нього, вони просто його провадять. Він не боїться застерегти себе
в безпорадності перед світами, перед Величчю Непізнаності Очевидного, перед
Собою.
Вишукуючи “форми”, автор подеколи віддаляється від читача, одначе місцями
стає по-приятельськи близьким і сприйнятливим.
Читання як дійство. Безупинний лет.
6. Переживання дійсності
“ – Нормально. Я пишу просте, зовсім безпретензійне оповідання. Йдеться про
вечір на периферії. Ось як я починаю: на провінцію прийшла весна. Садки поросли
травою, ледве зазеленіли дерева; білизна сохне над подвір’ями. Перестали
смердіти нечистоти на городах. Сварливі торговки на ринку стали значно
привітніші…”. І раптом: “Мочаром, уздовж зарослого тростиною озера, блукають
двоє птеродактилів. Варто тільки зазирнути у вікно…”. До того ж це зовсім ніякий
не химерний чи, тим паче, магічний реалізм. Та й тоді, у 60-х минулого століття, коли
була написана Любомиром Медведем ця новела (“Чудова весна на провінції”), мало
хто в зашкорубло-тоталітарній країні міг собі дозволити такі способи переживань
дійсності. А Медведю саме так відчувалося й так писалося. Власне, я вбачаю і в цих
його текстах новітні, навіть на сьогодні, вияви неомодернізму, коли пригасають усі
найавторитетніші голоси й дослухаєшся лише до власного дихання, аби видобути
найзачаєніше, спонтанно витворюючи для цього й непослідовно, і неквапом,
а зненацька, ніби вигулькують контраверсійні новочасні метафоричні форми.
Вони закриваються своєрідним “стилістичним авторським патентом” і не можуть
використовуватися більше ніким і ніколи, стаючи спонтанно певним брендом часу.
Авторським. Талановитий масштаб особистості.
Ознаками такого ж харизматично-стильового письма нових літературних
можливостей позначені й новели “Евакуація”, “Фламінго”, “Щемлива нестерпність
пам’яті”. Мені вони нагадують ностальгійну джазову музику невичерпних нічних
імпровізацій, часто контраверсійну. Не просто почуту. А засвоєну. Трансформовану…
7. До слова
Поет сам не вірує більше у своє божественне призначення” (Генрі Міллер). Це як
утілення катастрофічного розпорошування культури; руйнація цивілізації. І лише
“коли поети відродяться…, поезія перетвориться знову на самий сенс життя”.
Це відродження закладено вже у процесі сьогодення. “Інакше навіщо це все?!” –
промовляю собі вкотре…
У прозі Медведя час героїв і антигероїв – водночас. Без лагідних очей винятковості.
І він триває. І всі ми – очевидці, учасники. А як зарадити цьому?! (Бо не годні
Слово і Час. 2014 • №2112
перескочити певні етапи – лише здолати їх). Здолати нездоланне?! А чи потрібно?..
Так звикліше.
8. Наприкінцеві розмірковування (поза дизайном)
У книжці шляхетно розсипані авторські рисунки-ескізи (напевне, створені
Медведем ще в період написання текстів, можливо, на тих самих листах), легко
й без якоїсь зумисної мети; може, як студійно-пошукові “форми” чи щось подібне.
Це оригінальний природний естетичний супровід книжкових текстів, незважаючи
на імпровізаційну незавершеність шкіців та їх незаангажованість безпосередньо в
понятійно-образну систему запропонованої прози.
Доцільність такого вирішення очевидна: як можливість відчути окремі давні спроби
“дослідження” засобами образотворчого мистецтва власного Світу Рефлексій і
Почувань. Здолати напливи комплексів нечуттєвого невігластва; намацати деяку
новизну “гри в бісер” (за Германом Гессе). Можливо, і самому подивуватися, як цій
навченій руці заповзятого профі ще й відверто сприяє спонтанна та неконтрольована
бентежна духовна незалежність митця… Письменника.
…Тішитися своїми відкриттями.
…Гадаю, це тішить і читача, примножуючи огром світів, паралельних і близьких
водночас. Творячи нові формули входження в читацьку територію. Разом із
Любомиром Медведем.
9. P. S.
…Я думаю про ці тексти й добре відчуваю їх хвилюючу поліфонію, самодостатню
змістову вишуканість і асоціативну тремку довершеність. Їхня магічна енергетика
впливає на мене: подібно, що й вони думають про мене… І це уможливлює, навіть
узаконює, і майбутнє наше спілкування.
Отримано 10 грудня 2013 р. м. Львів
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-149676 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T10:58:47Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Палинський, В. 2019-03-01T17:21:24Z 2019-03-01T17:21:24Z 2014 "...Повінь підвалиною" / В. Палинський // Слово і час. — 2014. — № 2. — С. 109-112. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/149676 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Літературна критика "...Повінь підвалиною" “…Flood with the Base…” Article published earlier |
| spellingShingle | "...Повінь підвалиною" Палинський, В. Літературна критика |
| title | "...Повінь підвалиною" |
| title_alt | “…Flood with the Base…” |
| title_full | "...Повінь підвалиною" |
| title_fullStr | "...Повінь підвалиною" |
| title_full_unstemmed | "...Повінь підвалиною" |
| title_short | "...Повінь підвалиною" |
| title_sort | "...повінь підвалиною" |
| topic | Літературна критика |
| topic_facet | Літературна критика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/149676 |
| work_keys_str_mv | AT palinsʹkiiv povínʹpídvalinoû AT palinsʹkiiv floodwiththebase |