Й. В. Ґете й І. Франко: антиномія природи і духу

• Опубліковано в: : Слово і Час
• Дата: 2014
• Автор: Ільницький, М.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2014
• Теми: Ad fontes!
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/149994
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Й. В. Ґете й І. Франко: антиномія природи і духу / М. Ільницький // Слово і час. — 2014. — № 9. — С. 14-26. — Бібліогр.: 22 назв. — укp.

У статті здійснена спроба порівняльної характеристики співвідношення природи і духу у творчості Й.В. Ґете та І. Франка. На основі поетичних творів і статей обох письменників автор доходить висновку, що антиномія природного і духовного начал у Й. Ґете виявляється в їх дихотомії, розчиненні індивідуума у природі, у Франка ж природа тяжіє до переміщення зі сфери зовнішньої форми у сферу духу, реалізації “власної душі”. У статті простежено також трансформацію фаустівського мотиву меж пізнання у творах українського поета. This paper provides a comparative analysis of the relationship between the concepts of “nature” and “spirit” in the writings of Johann Wolfgang Goethe and Ivan Franko. Juxtaposing and reinterpreting poetry and research articles of both writers, the author comes to the conclusion that Goethe has manifested the antinomy of natural and spiritual principles in their dichotomy, dissolving the individual in the nature, while in Franko’s writings nature fi nds itself in the move from the sphere of external form to the sphere of the spirit, through the implementation of one’s “own soul”. The article traces the transformation of the Faustian motif of the limits of knowledge in the works of Ukrainian poet. В статье предпринята попытка сравнительной характеристики соотношения природы и духа в творчестве И.В. Гете и И. Франко. На основе поэтических произведений и статей обоих писателей автор приходит к выводу, что антиномия природного и духовного начал у Гете проявляется в их дихотомии, в растворении индивидуума в природе, в то время как у Франко природа тяготеет к переходу из сферы внешней формы в сферу духа, к реализации “собственной души”. В статье прослеживается и трансформация фаустовского мотива пределов познания в произведениях украинского поэта.