Періодизація в історії фундаментальних наук
Наведено принципи побудови періодизації історії фундаментальних наук (математики, фізики, науки про Землю і космос, біології, хімії). Надано удосконалену періодизацію фізики, в основу якої покладено виявлені знакові події і топ-факти. Приведены принципы построения периодизации истории фундаментальны...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука та наукознавство |
|---|---|
| Дата: | 2018 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
2018
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/150683 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Періодизація в історії фундаментальних наук / Ю.О. Храмов // Наука та наукознавство. — 2018. — № 3. — С. 92-104. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-150683 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Храмов, Ю.О. 2019-04-13T15:38:16Z 2019-04-13T15:38:16Z 2018 Періодизація в історії фундаментальних наук / Ю.О. Храмов // Наука та наукознавство. — 2018. — № 3. — С. 92-104. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/150683 002.8+501+930.2 Наведено принципи побудови періодизації історії фундаментальних наук (математики, фізики, науки про Землю і космос, біології, хімії). Надано удосконалену періодизацію фізики, в основу якої покладено виявлені знакові події і топ-факти. Приведены принципы построения периодизации истории фундаментальных наук (математики, физики, науки о Земле и космосе, биологии, химии). Представлена усовершенствованная периодизация физики, в основу которой положены выявленные знаковые события и топ-факты. A central objective of history of any natural science is constructing a periodization scheme of its development, marked by breakthrough or revolutionary events underlying it. The updated periodization of physics is proposed, based on the revealed landmark events and top facts. uk Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України Наука та наукознавство Історія науки і техніки Періодизація в історії фундаментальних наук Периодизация в истории фундаментальных наук Periodization in the instory of basic research Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Періодизація в історії фундаментальних наук |
| spellingShingle |
Періодизація в історії фундаментальних наук Храмов, Ю.О. Історія науки і техніки |
| title_short |
Періодизація в історії фундаментальних наук |
| title_full |
Періодизація в історії фундаментальних наук |
| title_fullStr |
Періодизація в історії фундаментальних наук |
| title_full_unstemmed |
Періодизація в історії фундаментальних наук |
| title_sort |
періодизація в історії фундаментальних наук |
| author |
Храмов, Ю.О. |
| author_facet |
Храмов, Ю.О. |
| topic |
Історія науки і техніки |
| topic_facet |
Історія науки і техніки |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Наука та наукознавство |
| publisher |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Периодизация в истории фундаментальных наук Periodization in the instory of basic research |
| description |
Наведено принципи побудови періодизації історії фундаментальних наук (математики, фізики, науки про Землю і космос, біології, хімії). Надано удосконалену періодизацію фізики, в основу якої покладено виявлені знакові події і топ-факти.
Приведены принципы построения периодизации истории фундаментальных наук (математики, физики, науки о Земле и космосе, биологии, химии). Представлена усовершенствованная периодизация физики, в основу которой положены выявленные знаковые события и топ-факты.
A central objective of history of any natural science is constructing a periodization scheme of its development, marked by breakthrough or revolutionary events underlying it. The updated periodization of physics is proposed, based on the revealed landmark events and top facts.
|
| issn |
0374-3896 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/150683 |
| citation_txt |
Періодизація в історії фундаментальних наук / Ю.О. Храмов // Наука та наукознавство. — 2018. — № 3. — С. 92-104. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT hramovûo períodizacíâvístoríífundamentalʹnihnauk AT hramovûo periodizaciâvistoriifundamentalʹnyhnauk AT hramovûo periodizationintheinstoryofbasicresearch |
| first_indexed |
2025-11-24T23:54:51Z |
| last_indexed |
2025-11-24T23:54:51Z |
| _version_ |
1850501165234520064 |
| fulltext |
92 ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 3 (101)
© ХРАМОВ Ю.О.,
2018
Наведено принципи побудови періодизації історії фундаментальних
наук (математики, фізики, науки про Землю і космос, біології, хімії).
Надано удосконалену періодизацію фізики, в основу якої покладено
виявлені знакові події і топ-факти. Підкреслено, що в періодизацій-
ній схемі розвитку світової фундаментальної науки її знакові події
та факти мають суто ідейну природу, але в національній схемі – сус-
піль но-політичну, і періодизація розвитку національної фундаменталь-
ної науки будується в системі соціально-політичних та економічних
координат. Водночас висвітлення історії національної (фундамен-
таль ної) науки слід проводити в світовому контексті, щоб побачити
відповідність або невідповідність її рівня світовому. З урахуванням
сус пільно-політичних факторів надано періодизацію історії фізики
Ук раїни, доведено, що вона майже збігається з періодизацією її грома-
дянської історії.
Ключові слова: періодизація, періодизаційна схема, фізика, фундаментальна наука,
історія науки.
УДК 002.8+501+930.2 Ю.О. ХРАМОВ, доктор фізико-математичних наук,
професор, завідувач відділу,
ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»,
e-mail: fenixprint@ukr.net
ПЕРІОДИЗАЦІЯ В ІСТОРІЇ
ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ НАУК
Одним із основних завдань історії будь-якої фунда-
мен тальної науки, зокрема інноваційної, є побудова пері-
одизаційної схеми її розвитку з проривними, революцій-
ними, подіями, що лежать в її основі. Виявлення таких
найфундаментальніших подій (ідей, фактів, теорій, від-
криттів, законів) — надзвичайно важливе зав дання, адже
саме вони відкривають нові періоди та етапи в розвитку
науки, визначають її архітектоніку. Стосовно фізики ві-
домий український теоретик О.І. Ахі єзер писав:
«...Великі фізичні ідеї стрясають основи науки, наукові підва-
лини з такою самою силою, як соціальні революції — людське
Історія науки і техніки
ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 3 (101) 93
Періодизація в історії фундаментальних наук
суспільство. — Такі ідеї визначають кульмінаційні моменти в розвитку фізики,
революції у фізиці і відіграють особливу роль, оскільки <...> є водночас і найваж-
ливішими віхами в усій духовній історії людства» [1, c. 3].
Розроблення та обґрунтування періодизації якоїсь науки передбачає
передусім отримання сукупності її найфундаментальніших ідей, теорій, за-
конів і відкриттів, що становлять її основу, або ескіз ідейного зрізу її роз-
витку, інакше кажучи, зміни фундаментальних парадигм. Можна також
стверджувати, що саме періодизація є основою при реконструкції історії
науки або її окремих напрямів, своєрідним «каркасом», що тримає історію
науки, яку необхідно наповнити іншими фундаментальними результата-
ми з тим, щоб справді отримати інноваційну історію науки через її ключо-
ві факти. При цьому переламні, знакові події (факти) в ній є на певних ета-
пах прискорювачами її розвитку. Тоді безліч інших фактів із хронологічної
бази даних науки, її фактологічний матеріал використовується для напов-
нення розробленої періодизаційної схеми з метою деталізації отриманої
картини. Інакше кажучи, в рамках побудованої схеми періодизації доціль-
но розглядати історію формування і розвитку низки інших, також важли-
вих ідей, теорій та відкриттів і створених на їх основі наукових напрямів, але
так, щоб це описання не затьмарювало загальну картину розвитку науки.
Чітка, логічно обґрунтована періодизація дозволяє краще зрозуміти струк-
турні особливості науки, наступність та еволюцію її ідей, методів і концеп-
цій, тенденції розвитку, рушійні фактори, поворотні моменти, виходи в
практику і суміжні дисципліни. Тобто при такому підході історія науки —
це не описання всього того, що в ній зроблено (саме це намагалися і нама-
гаються робити більшість істориків науки), а історія її основних ідей, теорій
та відкриттів як своєрідних інновацій, тобто інноваційна історія.
Виходячи з викладеного перед істориками науки постає завдання —
сформувати масив її фундаментальних фактів, виділивши з них найфунда-
ментальніші, знакові, які відкривають нові періоди та етапи в розвитку роз-
глядуваних наук. Саме ці події-факти з датами лежать в основі побудованих
в такий спосіб періодизаційних схем розвитку фундаментальних наук.
Стосовно фізики автором запропоновано логічно обґрунтований варі-
ант її періодизації, апробований в кількох його виданнях, який дає можли-
вість чіткіше простежити хід її розвитку, еволюцію фізичних картин світу, в
нагромадженні фактів розгледіти внутрішню логіку розвитку [2; 3]. В осно-
ву цієї періодизації покладено наступні переламні, знакові події та факти,
які започатковували періоди та етапи в розвитку фізики, тобто її періоди-
заційну структуру.
Період від найдавніших часів (ІІІ тис. до н. е.) до 1583 р. — це передіс-
торія фізики, період виникнення і нагромадження фізичних знань про
окремі явища природи, виникнення окремих учень (передісторія прита-
манна всім наукам). Відповідно до етапів розвитку суспільства в ньому роз-
різняють Епоху ранніх цивілізацій, Античність, Середні віки, Відродження.
94 ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 3 (101)
Ю.О. Храмов
1583 р. — початок становлення фізики як науки, коли в один із його
днів Г. Галілей, спостерігаючи за гойданням лампади в Пізанському соборі і
вимірюючи період її коливань за биттям власного пульсу, встановив його
незалежність від амплітуди (при малих амплітудах), тобто сталість (власти-
вість ізохронності коливань маятника). Відкрита експериментально в по-
дальшому, вона почала використовуватися в маятникових годинниках, що
стали потужним засобом експерименту. Невдовзі послідувала ще низка важ-
ливих дослідів Галілея, зокрема з падінням тіл з Пізанської башти, якими
було доведено, що їх швидкість однакова і не залежить від їх ваги (1590), та
термоскопічний дослід з винайденим термоскопом — прообразом термо-
метра, чим започатковано поняття температури (1597). Раніше Г. Галілей
сконструював гідравлічні ваги для вимірювання густини твердих тіл (1586).
Як послідовний провідник експериментального методу наукових дослі-
джень він став засновником точного природознавства в цілому, хоч окремі,
несистематичні, експерименти проводилися також іншими вченими до
нього. За словами А. Ейнштейна та Л. Інфельда, «наука, що пов’язує теорію
та експеримент, фактично почалася з праць Галілея».
Силу експериментального методу в наукових дослідженнях яскраво
продемонстрував природодослідник, придворний лікар англійської коро-
леви Єлизавети У. Гільберт наприкінці XVI ст. своїми численними досліда-
ми (понад 600) з електрики та магнетизму, які започаткували ці напрями у
фізиці. В своїй книзі «Про магніт, магнітні тіла і про великий магніт — Зем-
лю» (1600) він, зокрема, писав:
«При дослідженні таємниць і відшуканні прихованих причин речей завдяки точним
дослідам і аргументам, які спираються на них, одержуються сильніші докази, ніж
від основаних тільки на одній правдоподібності припущень і думок вульгарних фі-
лософів» [4, c. 30].
Отже, в епоху Відродження (ХV—ХVІ ст.) фізичні спостереження ще не
мали систематичного характеру і не були об’єднані єдиним методом дослі-
дження. Тільки наприкінці XVI cт. започатковується систематичне вико-
ристання у фізиці для досліджень експериментального методу та теоретич-
ного обґрунтування отриманих дослідних даних, тобто з’явилися ознаки,
притаманні науці, — експеримент і теорія.
Отже, цілеспрямоване, широке і систематичне використання в дослі-
дженнях експерименту, створення для цього різних приладів, спроби теоре-
тичного осмислення експериментальних даних перетворили фізику у 80—
90-х роках XVI ст. на наукову дисципліну. Цим розпочався новий період у її
розвитку — становлення її як науки (1583—1686).
Наступний період починається І. Ньютоном, який заклав основи тієї
сукупності законів природи, що дають можливість зрозуміти закономірнос-
ті великого кола явищ. Він побудував першу фізичну картину світу (меха-
нічну картину природи) як завершену систему механіки, з його законом
всесвітнього тяжіння, викладену в його «Математичних початках натураль-
ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 3 (101) 95
Періодизація в історії фундаментальних наук
ної філософії» («Початках»), опублікованих 1687 р. [5]. Саме цей рік нами
взято як знаковий, що започаткував якісно новий період у розвитку фізи-
ки — період класичної фізики (1687—1904). Зведена І. Ньютоном і його по-
слідовниками — Ж. Д’Аламбером, Л. Ейлером, Ж. Лагранжем, У. Гамільто-
ном, П. Лапласом та іншими — грандіозна система класичної фізики проіс-
нувала непорушною понад два століття і тільки наприкінці XIX ст. почала
руйнуватися під дією нових фактів, пояснити які виявлялося неможливим
у рамках існуючих теорій. В ній нами виділено п’ять етапів, початок кож-
ного з яких відкривається знаковою, ключовою, подією.
Перший етап (1687—1735) — етап створення І. Ньютоном системи ме-
ханіки з трьома її законами (закони Ньютона) та побудова ним динамічної
системи світу (сонячної системи) в геометричній формі на основі цих зако-
нів і його закону всесвітнього тяжіння, виникнення небесної механіки. Піс-
ля 1687 р. відбувається утвердження механіки Ньютона, його геометричної
системи світу та математичного підходу до розв’язання широкого класу
конкретних задач механіки, фізики та астрономії (теоретичної фізики).
Другий етап (1736—1788) — етап переведення механіки Ньютона з гео-
метричної в аналітичну форму — аналітичну механіку. Початок її датуєть-
ся 1736 р. — роком виходу в світ «Механіки» Л. Ейлера, в якій він «виклав
аналітичним методом і в зручній формі те, що знайшов у інших у їх працях
про рух тіл, так і те, що одержав у результаті своїх розмірковувань» [12, c. 104].
В іншій своїй праці «Вступ до аналізу нескінченно малих» (1748) він запро-
вадив диференціальні та інтегральні рівняння у вигляді, близькому до су-
часного, і розв’язав чимало окремих задач, а також заклав основи динамі-
ки абсолютно твердого тіла, побудував основні рівняння руху твердого тіла
і рідини (рівняння Ейлера), ставши засновником математичної фізики. За-
вершив процес перетворення механіки Ньютона в аналітичну Ж. Лагранж
в своїй «Аналітичній механіці» (1788) [6]. Використавши узагальнені коор-
динати, він надав рівнянням руху такої форми (рівняння механіки Лаг-
ранжа 1-го і 2-го роду), яка уможливила їх застосування і до немеханіч-
них процесів.
Третій етап (1789—1860) — етап нових формулювань механіки, пов’я-
заних з розробленням варіаційних принципів механіки, зокрема принципу
можливих переміщень та принципу найменшої дії, а також розробленням
Р. Гамільтоном (1834) загального методу динаміки з його характеристич-
ною функцією механічної системи, яка виражається через узагальнені ко-
ординати та імпульси (функція Гамільтона) і лежить в основі диференціаль-
них рівнянь руху в канонічних змінних (рівняння Гамільтона) [6]. Гаміль-
тонове формулювання динаміки (гамільтонів формалізм) стало одним зі
значних досягнень в історії фізики. На початку етапу було завершено ство-
рення П. Лапласом небесної механіки в його п’ятитомній праці «Небесна
механіка» (1798—1825) [4], який, розвинувши методи небесної механіки,
зробив те, що не зробили його попередники в поясненні рухів небесних тіл,
96 ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 3 (101)
Ю.О. Храмов
зокрема збурення в їх рухах він представив математичними рядами (теорія
збурень).
Перший відчутний удар по фізиці Ньютона завдала теорія електро-
магнітного поля Максвелла, створена ним у 1861—1865 рр., — друга після
ньютонівської механіки велика фізична теорія, подальший розвиток якої
поглибив її протиріччя з класичною механікою і привів до революційних
змін у фізиці [7].
Використовуючи нові ідеї, які безпосередньо не слідували з класичної
механіки (струм зміщення, польова концепція матерії поряд з речовиною),
Дж. Максвелл розробив теорію електромагнітного поля, давши точні прос-
торово-часові закони електромагнітних явищ у вигляді системи рівнянь
(рівняння Максвелла). Теорія Максвелла набула подальшого розвитку в
працях Г. Герца, О. Хевісайда та Г. Лоренца, в результаті чого було створе-
но електродинамічну картину світу. На цьому етапі започатковано також
думку про те, що більшість фізичних законів носить імовірнісний (статис-
тичний) характер (Дж. Максвелл, Л. Больцман).
Етап з 1895 по 1904 рік є часом кардинальних змін у фізиці, коли ос-
тання переживала процес перетворення. Це був етап переходу до нової, не-
класичної, фізики, фундамент її заклали спеціальна теорія відносності і
квантова теорія.
На цьому етапі зроблено чимало фундаментальних відкриттів — рент-
генівських променів, явища радіоактивності, взаємоперетворення атомів,
залежності маси від швидкості, введення ідей квантів і релятивізму, які кла-
сична фізика пояснити не могла. Вони також готували революційні зру-
шення в фізиці [8]. Тому період класичної фізики в прийнятій схемі поді-
ляється на п’ять етапів:
Початок некласичної фізики доцільно віднести до 1905 р. — року ство-
рення А. Ейнштейном спеціальної теорії відносності і перетворення ним
ідеї кванта енергії Планка в теорію квантів світла, що яскраво продемон-
струвало відхід від класичних уявлень і понять і започаткувало нову фізич ну
картину світу — квантово-релятивістську. При цьому перехід від класичної
фізики до некласичної характеризувався не тільки виникненням нових ідей,
відкриттям нових несподіваних фактів і явищ, а й перетворенням її духу в
цілому, виникненням нового способу фізичного мислення, глибокою змі-
ною методологічних принципів фізики.
У періоді некласичної фізики нами виділено три етапи [2; 3]. Перший
етап (1905—1931), що характеризується широким використанням ідей ре-
лятивізму і квантів і завершується створенням і становленням квантової
механіки (1925—1926) та її широким застосуванням у різних напрямах фі-
зики фундаментальної фізичної теорії; другий етап — етап субатомної,
ядерної, фізики (1932—1954), коли фізики проникли на новий рівень бу-
дови матерії, в атомне ядро, встановивши 1932 р. його складний характер — з
протонів і нейтронів (нуклонів); третій етап — етап суб’ядерної фізики
ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 3 (101) 97
Періодизація в історії фундаментальних наук
(фізики елементарних частинок) і фізики космосу (1932—1954), відмітною
рисою якого є вивчення явищ у нових просторово-часових масштабах. При
цьому за точку відліку умовно можна взяти 1955 рік, коли фізики, опанувавши
нові експериментальні засоби, почали безпосередньо досліджувати струк-
туру нуклона, що знаменувало проникнення в нову просторово-часову об-
ласть, на суб’ядерний рівень (10—13 см). Завершення цього третього етапу
доцільно віднести до 1968 р. — року, що безпосередньо передував отриман-
ню (1969) експериментальних доказів точкової структури нуклона, складо-
вими якої виявилися нові фундаментальні, субелементарні, частинки —
кварки. Відбувся перехід на новий структурний рівень матерії, в області
розміром 10—16 см.
Використовуючи кварки, фізики розробили теорію сильних взаємодій
(квантову хромодинаміку), на основі якої із залученням теорії електрослаб-
кої взаємодії, — об’єднану теорію сильних, слабких і електромагнітних вза-
ємодій, або модель кварків і лептонів та їх взаємодій (Стандартна модель),
що привело до побудови нової фізичної картини світу — кварково-лептон-
ної. В цей період, або період постнекласичної фізики (1969—1997), лідером
залишалася фізика елементарних частинок, в якій було отримано чимало
фун даментальних результатів, однак бурхливого розвитку набули також
астрофізика та космологія, що тісно «взаємодіяли» з нею, тобто відбулася
ніби «взаємодія» мікро- і макрофізики. Зокрема, з використанням теорії
елементарних частинок було реконструйовано історію раннього Всесвіту,
або сценарій його еволюції від народження внаслідок Великого вибуху до
сьогоден ня (С. Вайнберг, Ш. Глешоу).
А потужна експериментальна база наук про космос (телескопи різних
ви дів і призначення, детектори космічного випромінювання широкого
діапазону, орбітальні обсерваторії, космічні апарати та засоби їх доставки,
можливості нової техніки і т. д.) в поєднанні з теоретичним арсеналом фі-
зики, механіки і математики уможливили відкриття багатьох нових об’єк-
тів і явищ у космосі. В результаті сформувався новий погляд на Всесвіт, у
якому, як виявилося, високоенергетичні процеси відіграють вирішальну
роль в йо го динаміці.
«Класична концепція Всесвіту як спокійної і величної системи, повільна еволюція
якої регулюється споживанням ядерної енергії, пішла в минуле, — говорив у своїй
Нобелівській лекції з фізики 2002 р. Р. Джіакконі. — Всесвіт, який ми знаємо нині,
пронизаний відголосом величезних вибухів і різкими змінами світності на великих
енергетичних масштабах. Від початкового Вибуху і до утворення галактик та їх
скупчень, від народження і смерті зір високоенергетичні процеси є нормою, а не
винятком у процесі еволюції Всесвіту» [9, c. 438].
Сказане дає підстави шукати наступний ключовий результат у фізиці
мегасвіту. З нашої точки зору, це відкриття в 1998 р. С. Пераматером та ін.
прискореного розширення Всесвіту, зроблене з використанням даних спо-
стережень космічного телескопа «Хаббл» [10]. Відповідальною за це при-
98 ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 3 (101)
Ю.О. Храмов
скорення виявилася «темна енергія», математичним записом якої є кос-
мологічна стала, або лямбда-член у рівняннях Ейнштейна загальної теорії
відносності. Водночас це було і відкриттям нової форми матерії Всесвіту,
його нової складової — саме «темної енергії», феномену, відповідального за
антигравітацію. В результаті сформувався новий погляд на Всесвіт, в яко-
му поряд зі звичайного баріонною речовиною містяться темна матерія і
тем на енергія. Зазначені відкриття підтвердили розроблену на початку
90-х ро ків космологічну модель CDM, яка нині є Стандартною моделлю
Всесвіту. То му 1998 р. будемо вважати початком нового періоду — періоду
новітньої фізики.
Наведені топ-факти і було покладено в основу схеми періодизації фі-
зики, яка дає можливість в поєднанні з хронологією інших, менш фунда-
ментальних відкриттів і фактів уявити процес розвитку фізики, простежи-
ти її точки росту, генезис ідей, напрямів, еволюцію фізичних знань.
Але при цьому необхідно зробити деякі застереження. Якщо схему
сприймати буквально, то може скластися враження про чіткий, прямолі-
нійний, шлях розвитку фізики, хоч і позначений низкою знакових фактів,
що відкривають нові її сторінки. Насправді ж у реальному процесі розвитку
фізики було чимало зупинок, хибних і обхідних кроків, взагалі звивистих
шляхів, перш ніж вона доходила до істини.
Слід також зазначити, що кожне відкриття, особливо радикальне, дуже
рідко відразу сприймалося науковою спільнотою, подекуди були необхідні
роки, щоб нові ідеї проникли в колективну свідомість, і процес адаптації
до них іноді затягувався надовго. А це означає, що наведені в хронологіч-
ній схемі реперні точки відліку періодів та етапів є в якійсь мірі умовними,
адже навіть кардинальне відкриття, як правило, не сприймають відразу, як
таке, що відкриває новий період в розвитку фізики. На це потрібен певний
час — час звикання фізиків до нової парадигми, на що значно впливає інер-
ція старих уявлень і старий образ мислення.
«Причина, за якою важко охопити нову концепцію в будь-якій галузі науки, завжди
одна і та сама — сучасні вчені намагаються уявити собі цю нову концепцію в по-
няттях тих ідей, які існували раніше, — писав Ф. Дайсон. — Сам відкривач страждає
від цього більше за всіх, він приходить до нової концепції в боротьбі зі старими іде-
ями, і старі ідеї ще довго залишаються тією мовою, на якій він думає <...> Велике
відкриття, коли воно тільки з’являється, майже напевно виникає в заплутаній, не-
повній і незв’язній формі. Самому відкривачу воно зрозуміло тільки наполовину,
для всіх решти — повна таємниця» [11, c. 91, 96].
Стає зрозуміло, чому науковій спільноті необхідний певний час на
сприймання незвичної ідеї, теорії чи відкриття, на усвідомлення їх величі,
значення для наступного розвитку фізики. В результаті їх вплив на цей роз-
виток дещо гальмується, зміщується в часі від моменту, коли відбулася ця
епохальна подія. Історія фізики зберігає чимало таких прикладів (теорія
електромагнітного поля Максвелла, ідея квантів Планка, теорія відносності
ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 3 (101) 99
Періодизація в історії фундаментальних наук
Ейнштейна, квантова механіка, ідеї нестаціонарного Всесвіту, Великого ви-
буху, кварків тощо), які наукове співтовариство сприймало не відразу, а з
часом, через гарячі дискусії, широку роз’яснювальну роботу, переконливі
експерименти.
Виявлені вище знакові події в розвитку фізики (ідейні) і покладено в
основу її періодизації, яка виглядає так (це удосконалений варіант порів-
няно з попередніми).
Періодизаційна схема фізики
Передісторія фізики,
або період виникнення і нагромадження
окремих елементів фізичних знань
(III тис. до н. е. — 1582)
Епоха ранніх цивілізацій
(III тис. до н. е. — середина І тис. до н. е.)
Античність (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.)
Середні віки (VI ст. — XIV ст.)
Відродження (XV ст. — 1582)
Період становлення фізики (1583—1686)
Період класичної фізики (1687—1904)
Перший етап (1687—1735)
Другий етап (1736—1788)
Третій етап (1789—1860)
Четвертий етап (1861—1894)
П’ятий етап (1895—1904)
Період некласичної фізики (1905—1968)
Перший етап (1905—1931)
Другий етап (1932—1954)
Третій етап (1955—1968)
Період постнекласичної фізики (1969—1997)
Період новітньої фізики (з 1998)
Які фактори, крім ідейних, визначають стан, розвиток та обличчя нау-
ки і є прискорювачами її розвитку? Це, насамперед, соціально-економіч ні
та культурні фактори, які багатьма шляхами впливають на науку, визначаю-
чи її тематику, темпи розвитку, науковий потенціал, стратегію, методоло гію.
Розвиток науки завжди перебував у тісному зв’язку з розвитком продук-
тивних сил і був тісно пов’язаний з потребами виробництва і суспільства.
Тому історію науки необхідно розглядати також у суспільно-політичному
контексті.
Особливо значний вплив суспільно-політичних факторів (суспільно-
політичні процеси в країні, стан її економіки, можливості належного фі-
нансування науки, духовний клімат тощо) відчувають національні науки, в
100 ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 3 (101)
Ю.О. Храмов
яких при побудові періодизації на передній план виходить суспільно-
політичне тло. Якщо в періодизаційній схемі розвитку світової фундамен-
тальної науки її знакові події і факти мають суто ідейну природу, зокрема
фізичну в фізиці, то в національній — суспільно-політичну, і періодизація
будується в системі соціально-політичних та економічних координат. Це в
національній науці відображається на її структурі, тобто фактично визначає
періодизацію її розвитку [12]. Проте висвітлення історії національної (фун-
даментальної) науки слід проводити в світовому контексті, щоб побачити
відповідність (або невідповідність) її рівня світовому.
Розглянемо з урахуванням суспільно-політичних факторів періодиза-
цію історії фізики України.
Передісторія фізики України, коли в ній нагромаджувалися фізико-
математичні знання, припадає на ХVІІ—ХVІІІ ст. через особливості її істо-
ричного розвитку в складі Російської імперії. Виникнення і становлення тут
фізики як фундаментальної науки відбувається тільки в XIX — на початку
XX ст. — від часу організації університетів (Харківського, Київського та Но-
воросійського в Одесі) і Харківського технологічного та Київського полі-
технічного інститутів (точніше з другої половини XIX ст., коли їх викладачі
отримали можливість поряд із викладацькою роботою проводити також на-
укову роботу, і з’явилися молоді фізичні кадри). Отже, наука, в тому числі
фізика, в Україні, як і в Росії, була вузівською і розвивалася в основному
окремими вченими-одинаками, які зробили певний внесок у світову науку.
Наприкінці 10-х і на початку 20-х років XX ст. в Україні відчувається
відлуння російських революцій 1917 р., потім громадянська війна (1918—
1920) і, як наслідок, розруха господарства та економіки, перезавантаження
влади, трансформація освітньої та наукової систем. В результаті через мізер-
не фінансування відбувся занепад науки, створена в 1918 р. Українська ака-
демія наук, за висловом одного чиновника Наркомосу України, перебувала
«на консервації».
В кінці у 20-х — на початку 30-х років починається створення в Україні
науково-дослідницьких інститутів як оптимальної форми здійснення до-
слідницької діяльності, зокрема Українського фізико-технічного інституту
в Харкові (1928) та Інституту фізики в Києві (1929). Тому в 30-х роках в
Україні тільки формується сучасна фізика, незважаючи, хоч би як це було
парадоксально, на репресії сталінського режиму. На її подальший розвиток
негативно вплинула війна СРСР із гітлерівською Німеччиною (1941—1945)
і спричинена нею розруха господарства та економіки країни.
В післявоєнне десятиріччя (1945—1955) відбувалася відбудова госпо-
дарства, економіки, освіти і науки України. 5 березня 1953 р. помер Й.В. Ста-
лін — засновник і керівник тоталітарної радянської держави (СРСР), ство-
реної ним і його найближчим оточенням, в якій розбудова господарства,
економіки, науки, культури і державних інститутів поєднувалася з масови-
ми репресіями і фізичним знищенням еліти нації, гнобленням свобод і ду-
ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 3 (101) 101
Періодизація в історії фундаментальних наук
ховності, голодоморами, які призвели до загибелі мільйонів людей, в тому
числі в Україні. Відтоді в історії СРСР розпочався новий період — непро-
стий і суперечливий. 14—15 лютого 1956 р. відбувся XX з’їзд КПРС, на яко-
му з доповіддю «Про культ особи та його наслідки» виступив перший секре-
тар ЦК КПРС М.С. Хрущов, який вперше публічно викрив культ особи
Сталіна. В результаті почалися масові реабілітації та звільнення з в’язниць і
таборів безпідставно заарештованих і засуджених у попередні роки. Було
звільнено сотні тисяч жертв тоталітарного режиму, в тому числі українських
науковців. В країні розпочалися процеси десталінізації, внаслідок чого ста-
ла дещо змінюватися і морально-політична атмосфера. Цей період отримав
назву «відлиги» (1956—1965).
Відбувалося збільшення бюджетного фінансування науки, що умож-
ливило її розвиток, особливо фундаментальних і технічних наук, хоча знач-
ні ресурси почав «споживати» військово-промисловий комплекс, в якому
активно реалізовувалися атомний і ракетний проекти, на які працювало
чимало науковців України, зокрема математиків, фізиків, механіків, мате-
ріалознавців. Важливе значення для розвитку науки в країні мала постано-
ва ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 11 квітня 1963 р. «Про заходи з по-
ліпшення діяльності Академії наук СРСР і академій наук союзних респуб-
лік», на виконання якої 23 травня 1963 р. ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР
прий няли постанову «Про заходи з поліпшення діяльності Академії наук
УРСР». Сприятливо лібералізація суспільно-політичного життя позначила-
ся і на розвитку соціогуманітарних наук. У цей період сформувалося і по-
коління так званих шестидесятників, які відіграли певну роль в національ-
ному відродженні.
14 жовтня 1964 р. внаслідок фактично державного перевороту М.С. Хру-
щова було усунуто з усіх посад. Замість нього вже наступного дня Президія
Верховної Ради СРСР призначила головою Ради Міністрів СРСР О.М. Ко-
сигіна, тоді ж, на жовтневому 1964 пленумі ЦК КПРС, першим секретарем
ЦК КПРС обрано Л.І. Брежнєва. Посаду голови Верховної Ради СРСР за-
мість звільненого А.І. Мікояна обійняв М.В. Підгорний. В результаті на кі-
нець 1965 р. у Москві склався тріумвірат у складі Л.І. Брежнєва, О.М. Коси-
гіна та М.В. Підгорного, який визначав політичний курс СРСР упродовж
низки наступних років.
В економічному, соціальному і культурному житті радянського суспіль-
ства складався стан, який характеризувався наростанням кризових явищ
(1966—1984). Він отримав назву періоду «застою». Проте для науки України,
зокрема Академії наук, це був етап її активного розвитку, позначеного фун-
даментальними науковими відкриттями і технічними винаходами, зростан-
ням її наукового потенціалу та матеріально-технічної бази, появою нової
генерації вчених у галузі фундаментальних і соціогуманітарних наук.
Наступний період в історії СРСР припав на 1985—1991 рр. і отримав
назву перебудови, характерною рисою якого було посилення в країні та
102 ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 3 (101)
Ю.О. Храмов
суспільстві процесів демократизації, гласності, національної самоідентич-
ності та національного відродження, прагнення до незалежності та само-
стійності. Так, 1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі за повну
незалежність України проголосувало 90,32 % його учасників. На ньому ж
президентом України було обрано Л.М. Кравчука. 8 грудня 1991 р. Прези-
денти України та Росії Л.М. Кравчук і Б.М. Єльцин і голова Верховної Ради
Білорусії С. Шушкевич у Біловезькій Пущі під Брестом підписали спільну
угоду про ліквідацію СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав
(СНД). В результаті Україна повністю перетворилась на незалежну і суве-
ренну державу і в цьому статусі перебуває й нині.
Наведені суспільно-політичні події і визначили періодизацію історії
фізики України, що майже збігається з періодизацією її громадянської
історії.
Періодизаційна схема історії фізики України
Передісторія фізики України
(ХVІІ — перша половина ХІХ ст.).
Виникнення і становлення фізики України як фундаментальної науки
(друга половина ХІХ ст. — початок ХХ ст.)
Занепад фізики України
(кінець 10-х — перша половина 20-х років ХХ ст.)
Формування сучасної фізики в Україні
(30-ті роки ХХ ст.)
Повільний розвиток фізики України
(40-ті — перша половина 50-х рр. ХХ ст.)
Фізика в період «відлиги» (1956—1965)
Фізика в період «застою» в СРСР (1966—1984)
Фізика в період перебудови в СРСР (1985—1991)
Фізика в незалежній Україні (з 1992).
Викладені вище принципи побудови періодизації історії фундамен-
тальних наук можна застосовувати і до історії соціогуманітарних наук.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Ахиезер А.И. Развивающаяся физическая картина мира. Харьков: ННЦ «ХФТИ»,
1998.
2. Храмов Ю.А. Фізика. Історія фундаментальних ідей, теорій і відкриттів. К.: Фенікс,
2015.
3. Храмов Ю.А. Новий подход к построению истории фундаментальной науки. Наука и
науковедение. 2017. № 2. C. 112—125.
4. Жизнь науки. М.: Наука, 1973.
5. Ньютон И. Математические начала натуральной философии. М.: Наука, 1989.
6. Лагранж Ж. Аналитическая механика. Л.: Гостехиздат, 1950. В 2 т.
ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство 2018. № 3 (101) 103
Періодизація в історії фундаментальних наук
7. Максвелл Дж. Избранные сочинения по теории злектромагнитного поля. М.: Госте-
хиздат, 1954.
8. Храмов Ю.А. Великие экспериментальные открытия в физике в конца XIX — начале
XX ст. и зарождение современной физики. Наука и науковедение. 1997. № 1—2.
С. 186—197.
9. Джиаккони Р. У истоков рентгеновской астрономии (Нобелевская лекция по физике
2002 г.). УФН. 2004. Т. 174. С. 427—438.
10. Перлмуттер С. Измерение ускорення космического расширения по Сверхновым
(Нобелевская лекция по физике 2001 г.). УФН. 2013. Т. 183. С. 1090—1098.
11. Дайсон Ф. Новаторство в физике / Элементарные частицы. М.: Физ.-мат. лит., 1963.
С. 90—103.
12. Національна академія наук України. 1918—2013. Хронологія. К.: Фенікс, 2013.
Одержано 18.06.2018
REFERENCES
1. Akhiyezer A.I. Razvivayushchayasya fizicheskaya kartina mira. Kharkov: NNTs «KhFTI».
1998 [in Russian].
2. Khramov Yu.A. Fizyka. Istoriia fundamentalnykh idei, teorii i vidkryttiv. K.: Feniks, 2015 [in
Ukrainian].
3. Khramov Yu.A. Noviy podkhod k postroyeniyu istorii fundamentalnoy nauki. Nauka i
naukovedeniye. 2017. No 2. S. 112—125 [in Russian].
4. Zhizn nauki. M.: Nauka. 1973 [in Russian].
5. Nyuton I. Matematicheskiye nachala naturalnoy filosofii. M.: Nauka, 1989 [in Russian].
6. Lagranzh Zh. Analiticheskaya mekhanika. L.: Gostekhizdat, 1950. V 2 t. [in Russian].
7. Maksvell Dzh. Izbrannyye sochineniya po teorii zlektromagnitnogo polya. M.: Gostekhizdat,
1954 [in Russian].
8. Khramov Yu.A. Velikiye eksperimentalnyye otkrytiya v fizike v kontsa XIX — nachale XX st.
i zarozhdeniye sovremennoy fiziki. Nauka i naukovedeniye. 1997. No 1—2. S. 186—197 [in
Russian].
9. Dzhiakkoni R. U istokov rentgenovskoy astronomii (Nobelevskaya lektsiya po fizike 2002 g.).
UFN. 2004. T. 174. S. 427—438 [in Russian].
10. Perlmutter S. Izmereniye uskorennya kosmicheskogo rasshireniya po Sverkhnovym (No-
belevskaya lektsiya po fizike 2001 g.). UFN. 2013. T. 183. S. 1090—1098 [in Russian].
11. Dayson F. Novatorstvo v fizike / Elementarnyye chastitsy. M.: Fiz.-mat. lit. 1963. S. 90—103
[in Russian].
12. Natsionalna akademiia nauk Ukrainy. 1918—2013. Khronolohiia. K.: Feniks, 2013 [in
Ukrainian].
Received 18.06.2018
Ю.А. Храмов, доктор физико-математических наук, профессор,
заведующий отделом, ГУ «Институт исследований
научно-технического потенциала и истории науки
им. Г.М. Доброва НАН Украины»,
e-mail: fenixprint@ukr.net
ПЕРИОДИЗАЦИЯ В ИСТОРИИ ФУНДАМЕНТАЛЬНЫХ НАУК
Приведены принципы построения периодизации истории фундаментальных наук (ма-
тематики, физики, науки о Земле и космосе, биологии, химии). Представлена усовер-
шенствованная периодизация физики, в основу которой положены выявленные зна-
ковые события и топ-факты. Подчеркнуто, что в периодизационной схеме развития
104 ISSN 0374-3896. Science and Science of Science 2018. № 3 (101)
Ю.О. Храмов
мировой фундаментальной науки ее знаковые события и факты имеют сугубо идейную
природу, но в национальной схеме — общественно-политическую, и периодизация раз-
вития национальной фундаментальной науки строится в системе социально-поли ти-
ческих и экономических координат. В то же время освещение истории национальной
(фундаментальной) науки следует проводить в мировом контексте, чтобы увидеть со-
ответствие или несоответствие ее уровня мировому. С учетом общественно-политичес-
ких факторов представлена периодизация истории физики Украины, доказано, что она
почти совпадает с периодизацией ее гражданской истории.
Ключевые слова: периодизация, периодизационная схема, физика, фундаментальная нау-
ка, история науки.
Yu.А. Khramov, Dsc (Phys.-Math.), professor, department head,
G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential
and Science History Studies of the NAS of Ukraine,
e-mail: fenixprint@ukr.net
PERIODIZATION IN THE INSTORY OF BASIC RESEARCH
A central objective of history of any natural science is constructing a periodization scheme of its
development, marked by breakthrough or revolutionary events underlying it. To reveal these key
events (ideas, facts, theories, discoveries or laws) is an objective of foremost importance, because
they open up new periods and phases in the development of a science and determine its ar-
chitectonics. It follows that historians of science have to build an array of facts, with highlighting
fundamental and landmark ones opening new periods and phases of natural sciences. These
events-facts with their dates lay the basis for periodization schemes of basic sciences develop-
ment, constructed in this way.
The updated periodization of physics is proposed, based on the revealed landmark events
and top facts. It is underlined that while in a periodization scheme of the global science
development its landmark events and facts have purely theoretical origin, in a periodization
scheme of a national science they have socio-political roots; hence, a periodization for a basic
science at national level has to be built in the system of socio-political and economic coordinates.
At the same time, the history of a national (basic) science needs to be projected on the global
context, in order to see if its level conforms to the global one. A periodization of the history of
physics in Ukraine is given with account to socio-political factors; built in this way, it is apparently
coincides with the periodization of the civil history of Ukraine: prehistory of physics in Ukraine
(17 century — first half of 19 century); rise and formation of physics in Ukraine as a basic science
(latter half of 19 century — beginning of 20s of 20 century); decline of physics in Ukraine (end of
10s — first half of 20s of 20 century); formation of modern physics in Ukraine (30s of 20 century);
slow development of physics in Ukraine (40s — first half of 50s of 20 century); physics in the
period of “thaw” in the USSR (1956—1965); physics in the period of “stagnation” in the USSR
(1966—1984); physics in the period of “repestroika” in the USSR (1985—1991); physics in
independent Ukraine (1992 and on).
Keywords: periodization, periodization scheme, physics, basic science, history of science.
|