До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р.
Данная статья посвящена проблемам формирования во второй половине
 1919 года добровольческой армии, входящей в состав Вооруженных Сил Юга
 России (ВСЮР). Рассмотрены способы формирования пехотных и кавалерийских частей в тылу и на фронте путём мобилизации населения и добровольчества....
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15094 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. / Ю.В. Рябуха // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 79. — С. 89-92. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860244612698865664 |
|---|---|
| author | Рябуха, Ю.В. |
| author_facet | Рябуха, Ю.В. |
| citation_txt | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. / Ю.В. Рябуха // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 79. — С. 89-92. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Данная статья посвящена проблемам формирования во второй половине
1919 года добровольческой армии, входящей в состав Вооруженных Сил Юга
России (ВСЮР). Рассмотрены способы формирования пехотных и кавалерийских частей в тылу и на фронте путём мобилизации населения и добровольчества. Показаны положительные и отрицательные моменты различных способов
формирования частей, а также отношение командного состава к тому или иному способу.
Дана стаття присвячена проблемам формування в другій половині 1919
року добровольчої армії, що входить до складу Озброєних Сил Півдня Росії
(ОСПР). Розглянуті способи формування піхотних і кавалерійських частин в тилу і на фронті шляхом мобілізації населення. Показані позитивні і негативні моменти різних способів формування частин, а також відношення командного
складу до того або іншого способу.
The article is dedicated to the problems of the formation of the Volunteer Army
in the 2nd half of 1919 which was a part of the Armed Forces of Southern Russia. It
also considers the ways of the formation of the infantry and cavalry units in the ear
and front in the war of mobilization of the local people and volunteers. It also shows
the positive and negative sides of different ways of formation of the units and the attitude
of the officers to this or that way.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:34:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
89
Рябуха Ю.В.
ДО ПИТАННЯ ПРО ФОРМУВАННЯ ЧАСТИН У ДОБРОВОЛЬЧІЙ АРМІЇ В 1919 р.
1919 рік був найвищим піком успіхів білогвардійського руху на півдні Росії. У липні 1919 року Збройні
Сили Півдня Росії (ЗСПР) під командуванням генерала А.І. Денікіна почали настання на Москву. Настання
вимагало граничної напруги сил, тому що у випадку захоплення Москви з'являвся реальний шанс здобути
перемогу над більшовизмом у Росії. Необхідно було в максимально короткий термін збільшити кількість
наступаючих військ, створити чисельну і якісну перевагу на напрямку головного удару, щоб ще до кінця
року потрапити до Москви. Білогвардійське командування вважало, що зі звільненням значних територій
від радянської влади, відбудеться посилення армії за рахунок місцевого населення[1,с.29], але чи були їхні
плани здійсненні? Дана робота має на меті розглянути яким образом і за рахунок якого контингенту біло-
гвардійці могли сформувати нові боєздатні частини. Основними джерелами при написанні роботи були ме-
муари генералів А.І.Денікіна[1; 2,с.329-393; 3;], П.М.Врангеля[4], О.С. Лукомського[5,с.81-160],
А.В.Туркула[6,с.5-182], Б.А.Штейфона[7,с.247-350], А.Г.Шкуро[8,с.75-246] і література довідкового харак-
теру[9; 10].
Здійснити збільшення армії командування ЗСПР могло за рахунок трьох груп військовослужбовців –
добровольців, мобілізованих і полонених червоноармійців, що виявили бажання служити в білогвардійсь-
ких частинах. Розглянемо послідовно всі три групи.
Найбільш привілейованим контингентом були добровольці, що власне і дали назву армії. Добровольча
армія була створена на початку 1918 року на Дону з ініціативи генерала М.В. Алексєєва [11,с.149]. Спочат-
ку її чисельність не перевищувала 4 тисячі чоловік, але до листопада 1918 року збільшилася до 10 тисяч, а
навесні 1919 року склала близько 40 тисяч чоловік [9,с.194]. Її частини складалися головним чином з коли-
шніх офіцерів царської армії й інтелігенції. Добровольці вступали в ряди армії головним чином з - за ідей-
них розумінь. Як приклад можна привести такі прізвища як Р.Б. Ґуль [12,с.З], А.Г. Макріді [13,с.126-127], С.
Мамонтів [14,с.40-47], що пробиралися поодинці з різних частин Росії на Дон. Були випадки, коли доброво-
льці приходили цілими загонами, такими як частина полковника М.Г. Дроздовского[15,с.5-74]. На першому
етапі свого існування Добровольча армія складалася винятково з добровольців, причому кількість наявних в
армії офіцерів перевищувала кількість солдатів[16,с.59]. Існували окремі роти, які складались виключно з
офіцерів; капітани в них були фельдфебелями, а прапорщики - рядовими [6,с. 10,134; 17,с.185]. Генерал-
майор П.М.Врангель записуючи в Добровольчу армію, пропонував свої послуги як командира ескадрону,
однак, з огляду на цей досвід у командуванні кавалерією, йому запропонували «кольорову» бригаду
[18,с.406]. У середині 1919 року приплив добровольців в армію трохи зменшився і прямо залежав від успі-
хів чи невдач білогвардійців на фронті. Так, наприклад, після заняття Харкова в перший же день у ряди До-
бровольчої армії записалося близько 1500 чоловік, а протягом наступних двох тижнів число добровольців,
що записалися, склало 10000[19,с.231]. Більшість з них складали офіцери, юнкера, студентство й інтеліген-
ція. Малася також і деяка кількість робітників[19,с.231]. Однак, наприкінці 1919 року у зв'язку з невдачами
на фронті кількість добровольців різко скоротилося.
Але з розширенням воєнних дій одні добровольці не могли протистояти частинам РСЧА, тому ще 16
серпня 1918 року, білогвардійське керівництво віддало наказ про мобілізацію[2,с.368]. Мобілізації підляга-
ли «штаб - офіцери до 50-літнього віку, обер - офіцери, юнкера, підпрапорщики, надстрокові, унтер -
офіцери, “вольноопределяющиеся” 1-го і 2-го розрядів до 43-х років, що займаються хліборобством до 24-х
років, учні, однолітки яких покликані на військову службу, та інші громадяни, у тому числі викладачі до 35-
літнього віку»[19,с.231].Генерал А.І. Денікін відзначав: «Новий елемент, що вливався в добровольчі ряди
давав їм силу і слабість. Збільшувалися ряди, але тьмяніли монолітні ряди старого добровольчества. Пропа-
сний швидкий темп подій серед пожежі неприпинної Громадянської війни, якщо і допускав можливість на-
вчання, то виключав можливість виховання. Маса мобілізованих під час перебування в тилу, у мирній об-
становці ставала пасивної і слухняною... Але, опинившись на фронті, вони попадали у вкрай складну пси-
хологічну обстановку: борючись у загонах добровольців, мали проти себе своїх односільчан, батьків і бра-
тів, узятих так само по мобілізації Червоною Армією; бойове щастя мінялося, їхня сила переходила з рук у
руки, змінюючи разом із владою свій настрій. І дезертирство на фронті значно збільшувалося. Проте... по
загальному відкликанню начальників, мобілізовані солдати поза своїми губерніями в більшості билися до-
блесно.»[2,с.368-369]. Мобілізовані солдати у 1919 році. становили більшість у військах білогвардійців.
Третю групу військовослужбовців, як уже говорилося, складали полонені червоноармійці. Узагалі, чис-
ло полонених, поставлених під рушницю, було велике як у частинах ЗСПР, так і в частинах РСЧА. Якщо на
початку Громадянської війни полонених, головним чином розстрілювали[12,с.62-63,72], то починаючи із
середини 1919 року їх активно починають приймати в ряди їхнього полку, що захопив, (уперше це відбуло-
ся під час 2-го Кубанського походу восени 1918 року, коли під селищем Спіцевка частини генерала П.М.
Врангеля захопили в полон близько 5000 червоноармійців)[14,с.85] якщо ж вони були не потрібні, те їх від-
правляли в тил, де передавали корпусним і армійським комендантам[7,с.306]. У 13-у Білозерському полку,
солдатський склад на 80-90% складався з полонених червоноармійців[7,с.307]. Колишні червоноармійці
входили до складу і «кольорових» частин, наприклад, 4-а рота 1-го Офіцерського стрілецького генерала
Дроздовського полку цілком складалася з полонених[6,с.59].
Виключення складали військовополонені червоноармійці єврейського походження. При влученні в по-
лон вони негайно піддавалися розстрілу. Їх не рятували навіть документи що засвідчували, що вони мобілі-
зовані примусово, тому що в частинах ЗСПР існувала думка, що при властивої євреям спритності вони, як-
би дійсно захотіли, те змогли б уникнути мобілізації[8,С.226].
Що ж стосується полонених офіцерів, то при узятті в полон їм нічого не грозило, якщо вони не були
комуністами - так само як і простих червоноармійцях, полонені могли бути зараховані в ряди Добровольчої
армії[2,с.385]. У деяких випадках, полонених відправляли для дачі показань у вищі штаби. У тому випадку,
Рябуха Ю.В.
ДО ПИТАННЯ ПРО ФОРМУВАННЯ ЧАСТИН У ДОБРОВОЛЬЧІЙ АРМІЇ В 1919 р.
90
якщо полонені виявлялися чи більшовиками більш того - комісарами, їх чекав тільки розстріл[6,с.146].
Слід зазначити, що військові формування створені цілком з полонених не відрізнялися великою стійкі-
стю. Прикладом може служити 1-я Тульська добровольча піхотна дивізія, сформована в ході рейду 4-го
Донського кінного корпуса по тилах Південного фронту Червоної Армії в серпні 1919 року із захоплених у
полон червоноармійців. За підлогу місяця боїв дивізія перетворилася в бригаду, при цьому основні втрати
приходилися на потрапивших в полон і дезертирів[10,с.292].
Усе це дало привід А.І. Денікіну сказати, що у 1919 році Добровольча армія зберегла свою назву тільки
за традицією[2,с.368]. Колись однорідна і споєна армія утратила свою єдність, виявившись розведеної вели-
кими масами мобілізованих солдатів і полонених червоноармійців. Це в значній мірі збільшило її бойову
силу, але також сприяло і внутрішньому розвалу. У період свого розквіту, восени 1919 року у її склад вхо-
дили: 1-й армійський корпус (ком. генерал А.П. Кутепов), 2-й армійський корпус (ком. генерал
М.Н.Промтов, а потім генерал Я.О. Слащьов), 5-й кавалерійський корпус генерала Я.Д.Юзефовича, 3-й Ку-
банський кінний корпус генерала А.Г.Шкуро і Київська група генерала М.Є.Бредова[9,с.194].
Перед тим як розглядати способи формування нових частин у Добровольчій армії, необхідно привести
їхню організаційну структуру. Основною бойовою частиною в піхоті, самостійною адміністративно-
господарською і технічною одиницею, був піхотний (стрілецький) полк, що входив до складу піхотної
(стрілецької) дивізії чи бригади. Наказом Головнокомандуючого ЗСПР №1859 від 16 серпня 1919 року
(ст.ст.) до складу дивізії входило чотири полки, а до складу бригад – два[10,с.308]. Штат добровольчого пі-
хотного полку включав штаб полку, три батальйони чотирьохротного складу кожний, кулеметну, коменда-
нтську команди, команду зв'язку, нестройову роту, полковий обоз[10,с.308]. Оскільки організація частин
ЗСПР відбувалася за зразком старої російської армії, найменшою тактичною одиницею була рота, що скла-
дається з 250 чоловік[20,с.168]. Але в дійсності такого ніколи не бувало. 13-й Білозерський полк нарахову-
вав у різний час 62, 1200, 215, 2000 багнетів[7,с.259,322,335]. Восени 1919 року у пік розквіту Добровольчої
армії, роти білозерців нараховували 120-150 багнетів, що вважалося чудовим по мірках доброволь-
ців[7,с.334].
Ядро Добровольчої армії складав 1-й армійський корпус, куди входили так називані «кольорові» дивізії
- Корнилівська, Марківська, Дроздовська й Алексійовська. Спочатку вони були полками, але під час насту-
пу на Москву, за рахунок збільшення добровольців і проведення мобілізації, з них були сформовані дивізії
чотирьохполкового складу[21,с.31].
Основну масу солдатів у цих дивізіях складали власне добровольці. Крім «іменних» формувань, до
складу Добровольчої армії входили дивізії і полки, сформовані на базі кадрів полків старої армії. Прикла-
дом їм можуть служити 13- Бєлозерський піхотний полк, 80-й Кабардинський, 83-й Самурський і ін. Гене-
рал-майор Б.А.Штейфон згадував: «Зародження і формування нових частин у Добровольчій армії відбува-
лося звичайно по тому самому шаблоні. Коли збиралися трохи офіцерів якого-небудь колишнього полку,
вони починали мріяти про його відновлення. Якщо це були люди енергійні і ділові, то вони переходили від
слів до справи: розшукували своїх однополчан і утворювали N-ський осередок. Коли осередок мав 15-20
чоловік, він просив командира того «кольорового» полку, у якому знаходилася, дозволу сформувати N-ську
роту. Звичайно, командири полків підтримували подібне починання і на посилення нової роти ,призначали
15-20 солдата з числа полонених червоноармійців. Подібна рота, переслідуючи свої затаєні цілі, прагнула
набрати якнайбільше полонених, захопити спорядження і.т.п., іншими словами - сформуватися. Паралельно
з цим, розшукувався колишній командир, чи хто-небудь з наявних старших офіцерів ставав таким. Він вла-
штовувався в найближчому тилу і тихенько, без зайвого шуму, формував стройову канцелярію, господарсь-
ку частину, обоз... Рота, яка діяла на фронті, прекрасно знала, що якщо вона починає розбухати, те коман-
дир батальйону відбере всі «надлишки». Тому ці «надлишки» - полонені і узагалі всі трофеї - переправляли-
ся в штаб «свого» полку. Про подібні відправлення командир «кольорового» полку, звичайно, знав, однак,
подібний порядок формування полку шанувався неписаним добровольчим законом, і порушувати його не
покладалося. У штаті в залежності від енергії і можливостей в один прекрасний день до командира «кольо-
рового» полку прибувала нова N-ська рота. Таким порядком створювався батальйон, а коли це случилося,
командир нового полку прибував до начальника дивізії, доповідав, що їм сформований батальйон, просив
дати батальйону самостійну ділянку і «записати на постачання»[7,с.260]. Виключенням із правил з'явилося
тільки створення 83-го Самурського полку. Полк був сформований під час 2-го Кубанського походу з 1-го
Солдатського полку, який складався з полонених червоноармійців. За прояв мужності, вони одержали пра-
пор Самурського піхотного полку, а сам полк - назву «Самурський»[6,с.25].
На захоплених територіях засновувалися керування повітових військових начальників, що відповідали
за заклик як військовозобов'язаних, що знаходяться в запасі, так і новобранців[5,с.157]. Слід зазначити, що
війська спеціальних родів зброї організувалися звичайно в тилу і вже готовими надходили на
фронт»[2,с.370], у той час як деякі частини формувалися безпосередньо на фронті[2,с.370].
Як повідомляє генерал О.C. Лукомський, збільшення чисельності армії могло проводитися двома шля-
хами. Перший шлях - це розгортання вже існуючих полків у бригади, бригад - у дивізії, дивізії - у корпуси.
Другий шлях полягав у формуванні нових полків і зведення їх у більш великі військові з'єднання[5,с.157]. У
Добровольчій Армії були використані обоє можливих шляхів, але кожний з них при видимих плюсах мав
свої недоліки. У першому випадку, коли відбувалося розгортання, головним чином «кольорових» полків,
військова частина, одержавши наказ виділяла з власного складу кадри на формування нового полку. Сфор-
мований полк, що складався з кадрів старого полку, поповнювався з запасних батальйонів і полонених чер-
воноармійців, у найближчі дні брав участь у воєнних діях «і як недостатньо спаяний, при найменшій бойо-
вій невдачі, ніс великі втрати дезертирами і полоненими»[5,с.157]. Найбільш яскравим прикладом може
служити історія 4-го Корнилівського ударного полку. У грудні 1919 року він почав формуватися, а в люто-
му 1920 року, його вже не існувало[10,с.300]. Крім того, при цьому відбувалося й ослаблення того полку,
що виділяв кадри на формування нового [7, с. 336].
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
91
В другому випадку, створені «осередки старих полків» прагнули до відділення від своєї військової час-
тини, послабляючи її силу, перетворюючи полк у «мозаїчний колектив десятків старих полків»[2,с.371]. На
думку генерал-майора Б.А.Штейфона, великою помилкою керівництва Добровольчої армії було відмовлен-
ня від відродження старих полків російської армії з їхньою історією і традиціями[7,с.336]. Однак навряд чи
економічний потенціал ЗСПР міг забезпечити формування і постачання полків, що відроджуються. Так, на-
весні 1919року, 13-й Бєлозерський полк, що входив до складу 3-ої дивізії нараховував 62 багнета. При всім
цьому у відомості бойового складу дивізії, частина іменувалася полком[7,с.259].
При штабі Добровольчої армії знаходилися і прихильники третього шляху формування нових частин у
тилу. У цьому випадку формування частини відбувалося грунтовніше, і сама частина була б міцніше. Най-
головнішим недоліком цього шляху було те, що частини набагато пізніше попадали на фронт, ніж якби во-
ни були сформовані при діючій армії (а це, у свою чергу, сповільнювало темп розвитку операцій)[5,с.158].
Необхідно так само відзначити, що командування діючої армії не виділяло кадрів, для формування нових
полків, мотивуючи неможливістю послаблення фронту[5,с.158]. Таким чином, третій шлях формування но-
вих частин був практично неможливий.
Варто помітити, що ріст чисельності армії відбувався головним чином за рахунок збільшення піхотних
частин. О.С.Лукомський повідомляє, що «командування Добровольчою армією відмінно розуміло, що в
громадянській війні при порівняльній слабості піхоти супротивника, кіннота повинна відігравати величезну
роль»[5,с.158]. Однак нижче він зауважує, що даній проблемі зовсім не приділялося належної ува-
ги[5,с.158]. Є відомості, що А.І. Денікін прагнув створити могутню регулярну кавалерію і поклав цю задачу
на плечі генерал-лейтенанта П.М. Врангеля[22,с.277]. Сам П.М. Врангель у своїх спогадах це заперечує:
«створення могутньої кінноти, в умовах дійсної війни, де маневр відігравав головну роль і надавав величез-
ного значення. Знаючи козаків, повною мірою враховував, що по звільненні козачих земель, вони неохоче
візьмуть участь у подальшій нашій боротьбі, і вважав за необхідне невідкладно затурбуватися відновленням
частин регулярної кавалерії. Велике число офіцерів-кавалеристів залишалося без справи чи служили в піхо-
тних частинах суцільно і поруч рядовими. Найцінніші кадри кращої у світі кавалерії полягли. Тим часом,
від того, що серед облич штабу починаючи з Головнокомандуючого, за деякими виключеннями, більшість
були піхотними офіцерами, до думки про необхідність створення регулярних кавалерійських частин, верхи
армії відносилися не тільки байдуже, але і негативно» [4,с.164].
Дійсно, у всіх мало-мальськи значних операціях були задіяні Донська і Кубанська кавалерія. Усі кава-
лерійські частини Добровольчої армії (створені на основі старих полків Російської імперії) у 1919 році були
зведені в 5-й кавалерійський корпус, що очолював генерал Я.Д.Юзефович[19 ,с.246].
Підводячи підсумки всьому перерахованому вище можна прийти до висновку, що саме відсутність єди-
ної системи комплектування привела до того, що не дивлячись на ріст чисельності військовослужбовців у
білогвардійських військах у 1919 році кількість не перейшла в якість. Наявність трьох способів комплекту-
вання не тільки не поліпшувало, але навіть сприяло зниженню боєздатності старих частин Добровольчої
армії.
Але в той же час зупинитися на якомусь одному з них було неможливо. Справжні добровольці прибули
в білі частини ще узимку 1917-1918 років, приплив інших прямо залежав від перемог і поразок Доброволь-
чої армії. Полонені червоноармійці хоч і використовувалися досить масово, нерідко виявляючи чудеса геро-
їзму, найчастіше з легкістю переходили на сторону супротивника, особливо у випадку невдач на фронті.
Самим численним поповненням могли стати селянські мобілізації. Селяни, що випробували на собі всі при-
надності воєнного комунізму, улітку 1919 року мали антибільшовицький настрій. Але невдала аграрна по-
літика денікінського керівництва позбавила білий рух і цієї можливості.
Джерела та література
1. Деникин А.И. Поход на Москву. – К.:Воениздат,1990. – 288с.
2. Деникин А.И. Вооруженные силы Юга России//Белое дело. Дон и Добровольческая армия . – М.: Голос,
1992. – С.329-393.
3. Деникин А.И. Поход и смерть генерала Корнилова. – М.:Прометей,1990. – 110с.
4. Врангель П.Н. Воспоминания. Южный фронт (ноябрь 1916-ноябрь1920). – Ч.1. – М.:Терра,1992. – 543с.
5. Лукомский А. Из воспоминаний//Архив Русской революции в 22-х т. – Т.5. – С.101-190. – Т.6. – С.81–
160.
6. Туркул А. Дроздовцы в огне // Я ставлю крест...– М.:Воениздат,1995.–С.5–182.
7. Штейфон Б.А. Кризис добровольчества // Белое дело. Добровольцы и партизаны. – М.:Голос,1996.–
С.247–350.
8. Шкуро А.Г. Записки белого партизана // Белое дело. Добровольцы и партизаны. – М.:Голос,1996.– С.
75–246.
9. Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / под ред. С.С. Хромова. – М.: Со-
ветская энциклопедия, 1987.–720с.
10. Путеводитель по фондам белой армии/сост. Н.Д.Егоров и др. – М.:Русское библиографическое общест-
во. Издательская фирма «Восточная литература» РАН,1998.–576с.
11. Какурин Н.Е. Как сражалась революция. – T.I. – М.:Политиздат,1990. – 272с.
12. Гуль Р.Б. Ледяной поход. – М.: Молодая гвардия, 1990.–122с.
13. Макриди А.Г. Моя жизнь//Первые бои Добровольческой армии/сост. С.В. Волков. – М.:ЗАО Изд-во
Центрполиграф,2001.–С.125–136.
14. Мамонтов С.И. Не судимы будем: Походы и кони.– М.:Воениздат,1999.– 352с.
15. Дроздовский М.Г. Дневник // Белое дело. Добровольцы и партизаны. – М.:Голос,1996.– С.5–74.
16. Венков А.В., Шишов А.В. Белые генералы. – Ростов н/Д: «Феникс»,2000. – 416с.
17. Венус Г. Война и люди//Я ставлю крест...– М.:Воениздат,1995.–С.183–363.
18. Черкасов – Георгиевский В. Генерал Деникин. – Смоленск: Русич, 1999.–512с.
Рябуха Ю.В.
ДО ПИТАННЯ ПРО ФОРМУВАННЯ ЧАСТИН У ДОБРОВОЛЬЧІЙ АРМІЇ В 1919 р.
92
19. Гражданская война на Украине 1918–1920. Сборник документов и материалов в 3-х т.– Т.2.–
К.:Наукова думка, 1967.–920с.
20. Строков А. История военного искусства. – Т.5.–СПб.:Омега-Полигон,1994. – 711с.
21. Дерябин А.И. Гражданская война в России. 1918–1920:Юг. «Цветные части»// Цейхгауз. – 1991.– №1.–
С.30–35.
22. Черкасов–Георгиевский В. Вожди белых армий. – Смоленск: Русич, 2000.–576с.
Хаяли Р.И.
НАУЧНО–ПРАКТИЧЕСКИЕ ЯЗЫКОВЫЕ КОНФЕРЕНЦИИ
В КРЫМСКОЙ АССР В 1920 – 1930-Е ГОДЫ
Актуальность проблемы. Опыт языковой политики в национально-государственном строительстве все-
гда представлял научный и практический интерес. Цель статьи – проследить эволюцию советской государ-
ственной политики в области языкового строительства. Научная новизна. Впервые на основе широкого кру-
га архивных документов, опубликованных источников, публикаций исследователей, анализируются резуль-
таты и последствия принятых решений в языковой политике в межвоенный период в Крымской АССР.
Проблема развития и пути формирования крымскотатарского литературного языка, перевода на латин-
ский алфавит письменности, были выдвинуты на повестку дня крымскотатарскими общественно–
политическими деятелями в первой половине 1920-х годов.
Вопросы развития литературного языка были рассмотрены и решены на ряде языковых конференциях.
С 19 по 23 октября 1924 г. в Симферополе состоялась одна из первых конференций, посвященная развитию
грамматики, языка и литературы, на которой выступили с докладами видные языковеды, литераторы, писа-
тели И. Люманов, У. Ипчи и У. Аджи Асан. В ходе длительного обсуждения участниками конференции бы-
ли приняты следующие решения: в Крыму должен быть единый литературный язык, т. е. средний между
южнобережным и степным, понятный широким массам населения и сближающий оба диалекта. Иноязыч-
ные слова, вошедшие в крымскотатарский язык, должны были использоваться до их полной замены крым-
скотатарскими эквивалентами [Керимов, 1997, 39, 228]. По значимости эта конференция не уступала тем, ко-
торые пройдут в последующие годы.
I Всекрымская научно–практическая языковая конференция проходила 10–12 сентября 1927 г. Руково-
дил созывом и проведением конференции ученый–секретарь академического совета Наркомпроса Я. Бай-
рашевский [ГААРК. Ф. Р. 663, оп. 1, д. 820, 22]. На конференцию были приглашены по одному представи-
телю от педагогического коллектива одного из учебных заведений, инструктора районных отделов образо-
вания, учителя средних крымскотатарский школ и творческая интеллигенция. Конференция постановила,
что в основу крымскотатарского литературного языка должен быть положен средний диалект «орташеве»,
имевший богатый словарный запас, грамматика и фонетическая система которого в свое время сыграли ре-
шающую роль в политической, экономической и культурной жизни крымского населения. Одновременно
средний диалект выступал связующим звеном между южнобережным и степным диалектом. [Архив РКБ
им. И. Гаспринского Ф. 1, оп. 1, д. 58, 4; Меметов, 1988, 139]. Предложения отдельных докладчиков исполь-
зовать новые слова из европейских и русского языков не нашли поддержки среди участников конференции.
Конференция привлекла внимание не только языковедов, писателей, деятелей науки и культуры, но и ши-
рокий круг общественности.
Решения I Всекрымской научно–практической конференции затронули и вопросы грамматики арабско-
го языка, которая не отражала и не соответствовала в известной степени крымскотатарскому литературно-
му языку. В связи с этим был взят курс перевода письменности на латинский алфавит, с усовершенствова-
нием орфограммы языка. Дополнительно были намечены мероприятия по подготовке квалифицированных
педагогических кадров, издания книг и литературы [Архив РКБ им. И. Гаспринского Ф. 1, оп. 1, д. 58, 58–
60].
После завершения конференции творческая интеллигенция активно обсуждала на страницах нацио-
нальных газет и журналов принятые решения и пути развития литературного языка.
Участники II Всекрымской научно–практической языковой конференций, состоявшейся в 1929 г., рас-
смотрели пути развития крымскотатарского литературного языка, вопросы терминологии и орфографии. Н
конференции вновь был обоснован тезис о том, что основой языка газеты «Терджиман» был западно–
тюркский язык, а язык И. Гаспринского представлял собой бахчисарайский диалект с ориентацией на об-
щетюркский язык[Архив РКБ им. И. Гаспринского Ф. 1, оп. 1, д. 58, 32]. Следует отметить, что это не со-
всем объективная и точная оценка литературного языка И. Гаспринского.
На конференции было сделано научное обосновании выбора среднего диалекта в языковом строитель-
стве. Средний диалект, по мнению многих ученых, писателей, деятелей культуры, охватывал территорию,
где издавна существовала и развивалась крымскотатарская городская культура, синтезировавшая одновре-
менно языковые компоненты и элементы южного и северного диалектов [Архив РКБ им. И. Гаспринского
Ф. 1, оп. 1, д. 58, 34]. Этот тезис достаточно подробно обосновал в своем докладе писатель и драматург У.
Ипчи [Архив РКБ им. И. Гаспринского Ф. 1, оп. 1, д. 58, 32]. Подавляющая часть участников поддержали
идеи перехода на латинскую графику. В своих выступлениях и докладах эту мысль обосновали А. С. Айва-
зов, М. Недим, Б Чобан–заде [Архив РКБ им. И. Гаспринского Ф. 1, оп. 1, д. 58, 32]. В решении конферен-
ции подчеркивалось, что арабские и персидские слова остаются и используются в крымскотатарской лекси-
ке, а советизмы адаптируются в соответствии с правилами языка [Архив РКБ им. И. Гаспринского Ф. 1, оп.
1, д. 58, 70].
Постановлением ЦИК Крымской АССР от 4 июня 1932 г. III Всекрымскую научно-практическую кон-
ференцию предполагалось созвать 26 июня в г. Симферополе, а повесткой дня объявить задачи националь-
но–культурного строительства в Крымской АССР в свете решение XYII Всесоюзной партконференции. М.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15094 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:34:52Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рябуха, Ю.В. 2011-01-11T10:58:04Z 2011-01-11T10:58:04Z 2006 До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. / Ю.В. Рябуха // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 79. — С. 89-92. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15094 Данная статья посвящена проблемам формирования во второй половине
 1919 года добровольческой армии, входящей в состав Вооруженных Сил Юга
 России (ВСЮР). Рассмотрены способы формирования пехотных и кавалерийских частей в тылу и на фронте путём мобилизации населения и добровольчества. Показаны положительные и отрицательные моменты различных способов
 формирования частей, а также отношение командного состава к тому или иному способу. Дана стаття присвячена проблемам формування в другій половині 1919
 року добровольчої армії, що входить до складу Озброєних Сил Півдня Росії
 (ОСПР). Розглянуті способи формування піхотних і кавалерійських частин в тилу і на фронті шляхом мобілізації населення. Показані позитивні і негативні моменти різних способів формування частин, а також відношення командного
 складу до того або іншого способу. The article is dedicated to the problems of the formation of the Volunteer Army
 in the 2nd half of 1919 which was a part of the Armed Forces of Southern Russia. It
 also considers the ways of the formation of the infantry and cavalry units in the ear
 and front in the war of mobilization of the local people and volunteers. It also shows
 the positive and negative sides of different ways of formation of the units and the attitude
 of the officers to this or that way. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. Article published earlier |
| spellingShingle | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. Рябуха, Ю.В. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. |
| title_full | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. |
| title_fullStr | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. |
| title_full_unstemmed | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. |
| title_short | До питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. |
| title_sort | до питання про формування частин у добровольчій армії в 1919 р. |
| topic | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15094 |
| work_keys_str_mv | AT râbuhaûv dopitannâproformuvannâčastinudobrovolʹčíiarmíív1919r |