Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки)
Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №№1-3.
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2015
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/151303 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) / Н. Миронець // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 92-101. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-151303 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1513032025-02-09T23:48:33Z Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) Volodymyr and Rosalia Vynnychenko: family correspondence written during 1921–1949 (edited and commented by Nadiia Myronets) Миронець, Н. Написане лишається Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №№1-3. 2015 Article Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) / Н. Миронець // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 92-101. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/151303 uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Написане лишається Написане лишається |
| spellingShingle |
Написане лишається Написане лишається Миронець, Н. Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) Слово і Час |
| description |
Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №№1-3. |
| format |
Article |
| author |
Миронець, Н. |
| author_facet |
Миронець, Н. |
| author_sort |
Миронець, Н. |
| title |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_short |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_full |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_fullStr |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_full_unstemmed |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| title_sort |
володимир та розалія винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Написане лишається |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/151303 |
| citation_txt |
Володимир та Розалія Винниченки: родинне листування (1921 – 1949 роки) / Н. Миронець // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 92-101. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT mironecʹn volodimirtarozalíâvinničenkirodinnelistuvannâ19211949roki AT mironecʹn volodymyrandrosaliavynnychenkofamilycorrespondencewrittenduring19211949editedandcommentedbynadiiamyronets |
| first_indexed |
2025-12-01T22:00:27Z |
| last_indexed |
2025-12-01T22:00:27Z |
| _version_ |
1850344933398937600 |
| fulltext |
Слово і Час. 2015 • №492
ВОЛОДИМИР ТА РОЗАЛІЯ ВИННИЧЕНКИ:
РОДИННЕ ЛИСТУВАННЯ (1921–1949 роки)1
1923 рік
№ 51
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Гота – Берлін] 6–І–23
Дорогий мій!
Приїхала в Готу1 пів на 8, а далі не було потягу. Зараз ранок, їду до Freisch [кінець
слова написаний нерозбірливо] пересадка до Fr. R. Буду на місці біля 12-тої. Спала
ніч з 9 по 7! в теплій хаті з [2 слова – нерозбірливо] коштує 1500!! за ніч, і так в
цілій Готі. Студіюю проспекти, а думки всі ще вдома. Снилось щось домашнє і
ти. День ясний, Гота, або як каже кондуктор, Іота, малесенька, але я її не бачила.
Що то ти там робиш, Ма?! Ну, бувай здоровий.
Твоя Р[оза].
[Листівка написана олівцем, не все читається, адресована: Herr W. Wynnytschenko
Cecilienstrasse, 6 Berlin-Zehlendorf-Mitte. На штемпелі Готи – 5–І–23. На лицевому
боці листівки – зображення вулиць і церкви якогось міста, імовірно, Готи].
№ 52
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Фрідріхрода1 – Берлін] 7(?) І–23
Friedrichroda in Thür.
Herzogsweg, 18. Haüs Triebsch Fr. D-r R. Wynnytschenko
От я вже на новому місці, в своїй власній хаті. Сижу за маленьким, біленьким,
але письменним столиком. За спиною у мене приємно гуркотить залізна піч, така,
як була в Карлсбаді2, за вікном стіна гори, вкрита соснами.
Одже, я не в санаторії, але в невеличкому пансіоні.
Вчора цілий день вжила на шукання помешкання. На щастя, була чудова погода.
Зупинилась я, як ми умовились, на Reinhardsbrunn’і3, це не в місті, але недалеко,
і мені без річей було добре йти.
Kurverwaltang4 не функціонував, не дивлячись на урядові години. Полазила,
полазила й пішла на Herzogsweg5. (Все, як умовлено). Містечко лежить в ямці
ніби, навкруги горби; будиночки двохповерхові, але на горбах віллі гарні і все з
оригінальними вікнами, навіть санаторії.
Майже на кожному будинку напис – Wohnungen6 або Pansion, але в сумі все не
функціонує. Прийшла в один – нікого. Нарешті, вилізла жінка, сказала “schalle”7 і
показала, де можна мати кімнату. Там показали мені досить велику, але холодну,
старо-готельну, червоно-брудну. В день зо всім 3500 м[арок]. Я ахнула і пішла далі.
В санаторії Tannenhof8 дуже симпатично. Теплий голь9 з рослинами, соломянними
меблями, і приємна, гарненька Oberin10. Але всі кімнати заняті. Є одна без
1 Продовження. Початок див.: Слово і Час. – 2015. – №№1-3.
лишається
аписанеН
93Слово і Час. 2015 • №4
центр[ального] опалу, і я її можу мати. Ціна? Множітель вже не 400, але 500 і ця
кімната коштує 7000, для мене усе 5500+опал і услуга. Разом 7700 без лікарів!!!
Я подякувала, запитавши, чи не буде у них маленької, дешевої кімн[ати]. За 3000
всі розписані аж до марта. Пішла в другий, до капцанів11. Нікого нема, холодно.
В конторі, де я чекала, навалено старий посуд, пляшки. Нарешті, прийшов
господар. Виявляється, у них ремонт. Дуже вибачався, що не попередив. Дав
адресу в приватну віллю. Пішла. Будинок порожній, кімнати нічого, але запах
уїдливого міщанства. Коштує 3000+опал і услуга. Пішла далі і попала сюди.
Коштує 2200+10 % услуга+опал, скільки спалю. Приближно по теперешньой
погоді 300 в день. Разом з освітлен[ням] (100 м[арок]) 2820 м[арок].
У мене, власно, ціле appartement12. Салон, маленька спальня і велика крита
шкляна веранда, де можна робити Liegekur13 і гімнастику.
Це зовсім близько від санаторії, де я можу брати ванни, які вгодно. Кімнаткі
неважні, але ясні і вже будуть теплі, бо шпарить не буду. Крім мене, ще 3-є
пансіонерів. Пані з Риги, що не виходить до столу, і німецьк[ий] офіцір з жінкою,
що мають дорослі діти.
Їсти дають добре. Тільки хліба замало для мене, але смачно. Пані каже, що
ausgezeichnet14, а у неї всі пальци в пірстнях і страшенно реваншно-монархистичні
ідеї. Платити маю щотижня. Одже, гроши мої лежатимуть без руху, а ти там б’єсся
як бідна, маленька рибка! Я вже думала, чи не перевести тобі їх? Але ж ти будеш
невдоволений? Все ж душа моя вся там. Я покрикую на себе, примушую мовчати, але
моя влада надо мною, це є влада [кілька слів нерозбірливі]. Тільки все буде добре. Я знаю.
Ціни тут майже ті самі, що й в Берл[іні]. Вже чула, що долар підскочив, і тут
про це говорять, але я стараюсь не слухать. Спала я з намордником цілу ніч, а
вигляд маю поганий.
А ти? Що то у тебе діється, як то простуда твоя? Чи добре спав? Зараз піду
вкину листа, а потім піду в “гори”. Обід о 1-шій, але підвечірку нема і вечеря о 7-ій.
Тричи на тиждень буває тут кіно, в неділю театр і грають Стрінберга15. Може,
піду. От, як бачиш, це не пара Hein’у16. Я вже думаю, чи не записатись для тебе
в санаторію на март вже зараз? Як ти гадаєш? Ну, бувай здоровий, мій дорогій,
самотній Ді17. Ніжно, обережно цілую очи твої.
Твоя Р[оза].
P. S. Дітонько, я ж тобі не сказала, де лежить посилка Надці18. В моєму комоді в
спальні, на горішній полиці, загорнена в газету – (ключ в ящику). Треба написати
“Г-же Левицкой для Е. А. Алларт”19.
Прости за такі дрібниці!!
№ 53
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Фрідріхрода – Берлін] 8–І–23
Мені здається, що я вже тут місяць. Це не значить, що мені зле, навпаки, чудово,
але довго. Тепер роздивилась околиці. Це щось надзвичайне. Безконечний ліс, гори,
долини, струмочки; весь час меняється картинка. Хожу аж 4 години, роблю все,
що умовлено, але з заміранням серця чекаю листа. А це, мабуть, довго?
Твоя!!
[Листівка. На лицевому боці краєвид Friedrichroda]
№ 54
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Фрідріхрода – Берлін] 8 вечір.
Ді, де ти? Ти зовсім зник у мене і не знаю, де шукати. Мені б хотілось одержати
одну малесеньку картку, уявити собі тебе і твоє життя, і годі.
Але зараз вражіння таке, що не мій потях поїхав десь, а платформа і ти на ній
швидко десь зникли і не відомо, де шукати.
Слово і Час. 2015 • №494
Що ж ти робиш, Ясний? Як тобі zu Mute?1 Уявляю, скільки у тебе великого й
малого клопоту! А я собі жуірую. Ні про що не турбуюсь, все мені готово. Неначе
якась чарівниця втрутилась в моє життя і так зразу все змінила. Майже все. Але
за те замкнуто мене все ж таки, не на волі і сама! Ну, це все погана “поезія”, а
в дійсности: тілько що вернулась із санаторії, де брала Fiehtennadelbad2. Вода
майже чорна і приємно свіжа. Потім попотіла трошки і прибігла додому. Пічурка
моя горить, а надворі, не дай господи, що робиться. Вчора після чудового ранку
знявся вітер, вночи був штурм, а цілий день ллється гуща з дощу та снігу. Але
гуляла 2 год[ини], ноги наскрізь мокрі. Добре, що шовкові туфлі взяла, можно
пофрантить. По обіді аж до 5-тої сиділа вдома й читала милу повість, яку дістала
в бібліотеці Rosendoktor Ludwig Finckh3. Так просто, ясно, без всякіх претензій.
А [слово неробірливе] мене разочаровує. Все там штучно і нічому не віриться.
Тебе бачу у сні щоночи, Ді! Ти ж все для мене зробив, ти лишився на “растерзание”,
може, тобі зараз погано, нестерпно, а я пишу тобі про свої малесенькі подробиці.
Чи ж здоровий ти? Це найбільше непокоїть мене. Я знаю, як це тяжко, коли ніщо
не любо, хочеться скигліть і нема ані одній души навкруги. Ой, мій єдиний! Ти ж
навмисно мене одіслав раніше, поки твоя хвороба не розвинулась.
Тепер чекатиму листа від тебе, але почта іде довго, кажуть. Мої сусіди ще й
досі не мають листів, а приїхали на 2 дні раніше за мене.
Ну, поки що бувай здоровий, моя радість і все най-най-най моє.
Цілую прекрасні, втомлені, мабуть, очи і руки. А більше не смію.
[Над текстом 1-ї сторінки в перевернутому вигляді дописано]: Розмазався лист,
вибач. Але ти й так все знаєш про мене і без слів.
[Збоку дописано]: Твоя! Р[оза].
№ 55
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Берлін – Фрідріхрода] 8–І–23
Дитинко моя дорога! Значить, ти не в санаторії. Це сумно і досадно. Але,
розуміється, платити біля 8000 в день (та ще без лікування!) для нас трудно.
Уявляю собі, як тобі було досадно. З твого опису мені проглядає Hein, хоч ти й не
рівняєш його до Reinhardsbrunn’а (по цінах!). Чи не було б краще поїхати в Obernik?1
Здається, краще було б. Ну, та вже, здається, цього не поправиш. Старайся ж,
голубонько, використати все, що можна. Ванни неодмінно бери! Бери собі молоко.
От і буде тобі підвечірок. Що вигляд поганий, не дивно; чого б йому бути добрим,
від того тільки, що приїхала в Фрідріхрода? От коли через місяць будеш жалітися
на це, тоді буде дивно й сумно.
У мене – неважно. Моя простуда розвинулась в справжню хворість. З дня твого
виїзду до сьогодні – хворий. Раз поїхав (на другий день, у п’ятницю) до Далінди2 й
зміряв у нього температуру, було 38°. Поїхав на засідання Ком[ітету]3, але не міг
висидіти й поплентався додому. З того часу з хати не вихожу, валяюсь на канапі
розбитий, безсилий, тупий, з температурою. Перші ночі майже не спав, цю ніч уже
трохи краще. Про якусь роботу й думати не можна було. Сьогодні трохи легче,
але млявість, розбитість така, що ледве хожу. Схуд, пожовк, мабуть, загубив
усе, що придбав за “констітуції”4.
Але зате маю корисний досвід: за всі ці дні хвороби ні один з “приятелів” не
навідався, хіба що телефоном примушують з ліжка вставать і відповідать на
запитання.
Розуміється, до Праги на 12-е не встигну. (Та й грошей від них ще немає). Як
оклиґаю зовсім, тоді поїду. Пражане вже знайшли для нас помешкання: в якійсь
віллі дві кімнати з кухнею і ванною! Дали навіть завдаток (з тим розрахунком, що,
як не візьму, то завдаток пропаде). Звичайно, доведеться, мабуть, завдаткові
пропадати. Хіба що (коли складеться та комбінація, що я приїжжатиму щомісяця
до Праги) візьму для одного себе. Але, мабуть, помешкання те коштує не меньче
95Слово і Час. 2015 • №4
1000 к[рон] ч[еських] у місяць. З якої ж речи витрачати за тиждень таку суму
грошей? Я ж можу в отелі цей час жити.
Ну, словом, Микита5 вживає всяких заходів, щоб пришити мене до Праги й
Гр[омадського] К[омітету]6. Але я од вступу в Гр[омадський] К[омітет] уникаю, –
не можу ж я, живучи в Берліні, бути членом пражської організації й нести за неї
відповідальність.
Новин тут ніяких немає. Далінда ще не виїхав. Замовив білета на завтра
(вівторок). Але чи поїде, невідомо. Маркуша7 нишпорить скрізь, але “заробити”
більше щось йому не вдається. Ю[лія] В[олодимирівна]8 нікуди не поїде, бо взяла
посаду “выпускающего”. Надбавлять їй тисяч 15-20. Грузинки не дзвонили, я
їм теж. Олесь, узявши авансу 200 крон, вимагає ще, не даючи ні одного рядка.
І[нна]9 ще не приїхала, прислала картку, що здобуває собі чеського паса; історія
довга.
Доцавочка10 справляється добре; перекажу їй привіт од тебе.
Ти, дитинча, не роби тільки собі ніякого клопоту з моєї дурниці-хвороби. Я не
хотів тобі зовсім про неї писати, але написав тільки через те, щоб нічого не
ховати від тебе й щоб ти знала про мене раз у раз дійсну правду, не сховану ні з
яких, хоч би найкращих, альтруїстичних мотивів. (Вірю, що й ти так само будеш
поводитись зо мною!) Мені, повторяю, сьогодні вже краще, – (от же якого довгого
листа написав!). Ще пару днів і я зможу, мабуть, за роботу сісти. Потім поїду до
Праги і про ці нудні дні тільки легесенький спомин лишиться.
Напиши негайно, скільки й коли тобі грошей вислати. На сьому тижні Марк[уша]
сподівається взяти в Зільб[ерберга]11 і Дьякова12. Я корон ще не міняв й, може, не
буду міняти, бо марка пада.
Ну, хай тобі буде добре, затишно й мило там у твоїх “апартаментах”. Іду брати
ванну, освіжусь, поголюсь (уже чую потребу чепуритись!) Цілую твої дорогі лапи.
Як я за ними скучаю! Яка ти моя найдорожча! Ніжна моя!
В.
[Над текстом першої сторінки в перевернутому вигляді дописано]: Посилку
Надькину розшукаю і пошлю фравочку з нею. [Збоку дописано]: А адреса? Яка
улиця? На посилці, може, є. Бо я не знаю, не пам’ятаю.
№ 56
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Берлін – Фрідріхрода] 8–І–23
Дорога дитино, пишу тобі по сліпому методу, отже, ти дуже не дивуйся, що
так погано написано. Треба ж мені робити вправи на машині!
Сьогодні телефонував мені Вировий1, казав, що з Праги нема ніяких звісток від
Інни К[остянтинівни]. Очевидно, бідака скучає таки за панією!
О п’ятій годині чекаю до себе Мазепу2 й Феденка3. Маємо провадити балачки на
політичні теми. (З заплющеними очима надзвичайно трудно писати). Фравочка
длубається там десь в кімнатах, а я собі вистукую на машині й почуваю, що й я
щось роблю. (Хоч досить-таки погано роблю!)
Надворі у нас поганенько: туман, небо сіре! тоскне, гнітюче.
На гиллях повисли краплі, дерева стоять непорушно, наче повтикані і мертві.
(Спробую два рядки пописати цілком сліпо!)
(Але те, що я писатиму, є цілком серйозно писане, май це на увазі).
Фравочка жаліється, що за кільки днів у нас вийшло сім тисяч. Це, справді,
занадто багато, а що робить, я не знаю. Прошу її трохи скоротитись та хіба
що вийде з того?
Здається, трохи поганенько починається новий рік для нас, але треба
сподіватись, що не все так буде погано йти, як почалось. Адже я починав зовсім
погано писать по сліпому методу, а тим часом все ж таки якось воно йде
помаленьку. А далі йтиме краще.
Слово і Час. 2015 • №496
(З зовсім заплющеними очима далеко гірше пишу). Через півгодини мають прийти
Мазепа і Феденко. Цікаво, скільки я зможу написати за ці півгодини.
Дощ і туман надворі надзвичайні! Я не вихожу на вулицю вже третій день,
але, здається, зовсім тим не треба журитсь. Як там у тебе в горах? Снігу
немає? Ні крихти? А які у тебе прогулки? Чи попрочищувані дороги? Напиши
мені докладніше про свою хатинку. Коли є фотографія твоєї вілли, то пришли
неодмінно! Повторяю, ця місцевість нагадує мені Гайн. Коли немає подвійних вікон,
то справа вже погана, вже якісь “дряннушки”, а не вілли. Чи, дійсно ж, тепло у
тебе? Я боюсь, що ти будеш мерзнути і труситись днями й ночами. Поправка
буде поганенька.
Обіцяв Маркущенок4 сьогодні піти до Зільберберга, та, розуміється, не пішов,
бо не телефонує. Який би я був щасливий, коли б міг ніколи не бути в ділових
відносинах з Маркущенком! Здається, ні одної справи він не зробив акуратно.
Оце стільки написав за півгодини!
9–І–23
Вчора були у мене Мазепа і Феденко. Уяви собі: ми знайшли спільну мову: ми
можемо, здається, до чогось договоритись. Виявляється, вони ставились до ідеї
об’єднання зовсім негативо, називаючи її навіть “абсурдом”. У кінці нашої балачки
вони захопились і почалося серйозне обговорення питання. Умовились, що ще раз
зійдемось для детальнішого розгляду справи.
Сьогодні почуваю себе краще, але до роботи все одно не здатним. Страшенно
мені цей стан надокучив! Коли вже, нарешті, і я стану на ноги, які мені тепер
так страшенно потрібні? Все себе заспокоюю: от завтра вже буду цілком-цілком
роботоздатний. Але те “завтра” так само зражує, як і попередні дні.
З Праги й досі нема грошей. Не знаю, що то може значити. Але тим не журюся –
тим краще, не так спішити треба.
Далінда8, розуміється, ще не поїхав і коли саме поїде, невідомо. Каже, що на цьому
тижні неодмінно. Та я вже не вірю. Навіть Маркушка починає з його глузувать.
Завівся він тут з якимсь бухарським совітським представником, який доручає йому
уладнати справу з концессіями на нафту в Бухарі. От чоловік і зачепився знову.
А ми повинні за бухарську нафту шарпати собі нерви чеканням. Вічне наше чекання!
Пришли неодмінно адресу, на яку треба послати посилку Наді! Шукав, шукав,
не знайшов та й не знаю, чи вона є дома.
Ага: вчора звонив до мене Марк[ушка] – не дозвонився і рішив, що я зовсім хворий
і уяви собі: узяв та й приїхав. Навіть Ю[лія] Вл[адимирівна] збіралась приїхати та
Маркушка порадив не спішити, а довідатись, що зо мною, і приїхав. Значить, я
вчора помилявся, пишучи про цілковиту байдужість. Ну, та слава богу, здається,
хвороба проходить, і я не потребуватиму нічиєї ласки. Та не потребував її й так!
Дитинча моє, використовуй якнайкраще своє перебування в горах! І ні про що не
думай, [далі – від руки] бо матимеш до думання як приїдеш. Оце вся моя робота
поки що. Та ще й за те спасибі, що так швидко проходить простуда, могла ж іще
з тиждень тріпати мене гарячка. Цілую Кроху мою.
В.
[Лист набраний на машинці з багатьма правками].
№ 57
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Фрідріхрода – Берлін] 9–І–[1923]
Мій любий, мій єдиний! Я так і знала, що ти хворий. Бідний ти мій, сам, сам, з
температурою. Це ужасно, і мені так боляче, серце стискається. Але це добре,
що ти написав мені. Ти весь правдивий наскрізь, спасибі тобі за все, що тільки
є ти. Перше інстинктивне бажання у мене було схопитись і бігти до тебе, але
я не біжу. Чекатиму ще листа від тебе й сподіваюсь, що тобі краще, тілько от
97Слово і Час. 2015 • №4
ванни побоююсь, бо, мабуть, не дуже-то у нас в помешканню тепло? Я так і бачу
тебе на канапі: і крижак легких нема і ти сам…
Напиши мені зараз же ще. Коли знатиму, що здоровий – не вимагатиму листів.
Твій лист позначений 8-м. Невже так швидко приходять? Зважся обов’язково
зараз же і напиши мені.
А мені добре тут. Мабуть, я не зуміла висловитись, або перший день ще не
оглянулась як слід. Але з Hain’ом не рівняй. Це божественний куточок. Тут є все, що
тілько може бажати така людина, як я. Така краса, кротостна, вічна, тиха. В ліс
просто закохана. Сьогодня цілий ранок лазила по горах. Вони нагадують Карлсбад,
але не так культивовані і тому миліші. Сьогодня зовсім весна, сонечко з’явилось, від
снігу лишились подекуди в ямках білі плями, та з дерев перлинки зриваються. Але ти
собі уяви все сам, я не вмію описати. Вже мрію, як ти сюди приїдеш і як лазитимеш
тут, а напишеш обов’язково щось чудове. Уявляю собі, як тут весною! Що я не в
санаторії – це дурниця. Все роблю, що б робила й там. Ванни беру. Купила сама
соснового екстракту. На три ванни коштує 150 м[арок]. Густа й темна, як дьоготь
плинність. А проста ванна коштує 250 м[арок], таким чином, шпарю 150 м[арок] на
кожній ванні. (Fichtenn-Bad в санатор[ії] коштує 450 м[арок]). Роблю вштрикнення
(сьогодня перше зробила і дуже багато крови, але не боляче). Молоко п’ю: шклянку
в 5 год[ин], шклянку за вечерею, але у нас молоко краще.
Гімнастику роблю на терасі перед розчиненим вікном і після того обтираюсь
холодною водою. Здається, більше робити для себе, ніж я, – неможливо. Почуваю
себе бадьоро, але виглядаю погано. У мене в кімнаті [...].
[Наступна сторінка відсутня. На першій сторінці над текстом в перевернутому
вигляді дописано]: Не жалію, що не поїхала в Obernik, там не було б так гарно,
як тут. Цілую.
Твоя.
[Під текстом першої сторінки дописано]: Не хочеться одриватись од тебе, ти
мій скарб єдиний в світі!
№ 58
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Берлін – Фрідріхрода] 11–І–23
Моя Діто, мені вже значно краще. Сьогодня навіть їздив у місто – продавать
корони. Зайшов зважитись. Загубив 1 ½ кіло. Останній раз було 80-79, а сьогодня
78-77. Вигляд у мене паршивуватий, втома і слабість, але вже хожу як усі й за
те дякую.
Пишу тобі цілком щиро, щоб ти не вигадувала більше того, що є, й не псувала
собі спочинку.
Чекаю грошей з Праги й як одержу, почну брати паса. Треба одбути цю
повинність, щоб уже бути зовсім вільним. А ти набірайся сил і здоров’я, моя Кроха
найдорожча. Чуєш? Ніжно, ніжно цілую твої дорогі руки.
В.
[Листівка. На лицевому боці – малюнок жирафи, яка в зубах тримає маленьку
дівчинку, а хлопчик внизу простяг до неї руки. Підпис: “Komm in meine Arme!]1.
№ 59
Володимир Кирилович – Розалії Яківні
[Берлін – Фрідріхрода] 9–І–[19]23
Дитино моя дорога, скучаю я за тобою страшенно! І знову, як раз у раз, питаю
себе: коли ж, нарешті, улаштуємо своє життя так, щоб не треба було нам
розлучатись для того, щоб спочинути чи працювати.
Сижу, цюкаю на машині, раптом чую брязкіт коло дверей: лист! Твоя картка!
Наче відповідь на моє запитання. Значить, тобі не погано? Як я радий, що тобі
все ж таки не так погано, як мені думалось!
Слово і Час. 2015 • №498
Я тільки що взяв ванну і мені майже зовсім добре. Сів навіть писать тобі листа
по сліпому методу. Твоя картка є найкраща відповідь на запитання, для чого ми
розлучаємось. Хоча, правду кажучи, я запитував не те, а коли настане той час, що
ми не будемо розлучатися для того, щоб мати певні вигоди. Але хочу, уперто хочу
вірити, що такий час настане і то таки зовсім не так далеко. Правда, дітюно моя?
Значить, “гори й дробний лєс”? І ти акуратно ходиш гулять?
11–І–[19]23
Сьогодня послав тобі картку, а тепер продовжую листа.
Про що ж тобі писати? Так мало і так багато є у мене чого писати. Багато в
середині, а мало зовні. Ну, спочатку зовнішнє. Встаю, дожидаюсь у ліжку почти,
а потім читаю її помаленьку, аж тоді йду умиватись. Стараюсь усе робити не
хапаючись, щоб побільше часу пішло. Після кави починається втома і я лягаю
спочити. Лежу так годину-дві, скільки прийдеться. А тут приходить Фравочка і
мені є розвага аж до того часу, як вона піде. І знов я лежу, лежу, лежу… Надходить
вечір, я з полегкостю лягаю спати й стараюсь заснути. Засну швидко – добре,
не засну – починаю звикати. І що більше звикаю, – то краще засипаю.
Оце зовнішні факти мого життя. Але внутрішні все ж таки різноманітніші:
спочатку, як була гарячка, то ще різноманітніше було, думки гасали як скажені
коні, навіть цікаво було часом слідкувати за ними. Потім, як гарячка минула,
настала апатія і тепер внутрішній світ мій можна зрівняти з…
Прийшов лист від тебе!
Ну, слава богу, що ти не виробляєш дурниць і не збіраєшся летіти до мене –
рятувати! І, ради бога, не перебільшуй нічого, мені ще нудно, є ще слабість, утома,
а через те, натурально, всякі настрої. Але й від цього може бути користь, коли
б не був хворий, то не вчився б на машині по сліпому методу писати. А тепер
уже досить швидко і (порівнююче, розуміється!) пишу і надіюсь швидко ще швидче
писати. Спочатку багато думав про ріжні матерії, навіть деякі праці обдумував.
Отже, нема чого дуже на хворобу нарікати.
Посилаю тобі лист Шаповала. Бачиш, чим уже почав спокушати! А воно, дійсно,
було б непогано, коли б ти могла студіювати медицину в її нових досягненнях.
Матеріяльно ми стояли б добре. Але ж, фільма! Але ж хатинка! Незалежність!
Хіба ж з цим легко розлучитись? А тут, як на злість, Далінда не їде та й не їде!
Хоч би рушив, принаймні був би реальний клаптик ґрунту під ногами для надій.
А так усе висимо в повітрі, в якомусь вічному ефирі. (Та й Думбадзе1 ж у нас ще є!)
Або ж коли б ці надії, нарешті, тріснули цілком безсумнівно, тоді чоловік почував
би себе зовсім вільним і міг робити з собою все, що хочуть Шаповали.
Отже, я буду все-таки ще упіратись. Правда? Щось же та повинно справдитись
з наших сподівань?
Признаюсь тобі, дитинко: я все ж таки не перестаю думати про те, щоб нам
десь “утікнуть”! Забратись на провінцію, купивши собі там хатину, і закопатись
на цілі роки! Ні політики, ні фільм! А тільки чисте, прекрасне мистецтво. Та це
тільки ж мрія, одна з багатьох мрій, яким довелось загинути. Але за хатинку
буду все ж таки боротись до останнього і ніякі субсидії та стіпендії не знищать
її, поки сама не помре своєю смертю. А тоді вже будемо шукати десь притулку і
стипендій (якщо ще будуть!).
Тихо в нашому будинкові, тільки мій стук лунає. Ось зараз запитаю Лєночку2
про її адресу, бо я її не знаю досі й сам.
Телефонував: її нема дома. Ну, та ще є час!
До Праги я й сам боюся їхати в такому стані, я через те й не хапаюсь з
пасом. Та й Прага не хапається, – не присилає й досі грошей. Тепер вийшло нове
розпорядження чеського уряду про валюту: не дозволяти вивозу її, а тому не можна
перевести через банк. Я гадаю, що передадуть через Інну К[остянтинівну], коли
вона їхатиме до Берліну. (Не може виїхати, – німці не дають візи, мусить брати
чеський пас. А це справа довга).
99Слово і Час. 2015 • №4
От уже й восьма година, час мені вже йти вечерю собі готувати.
Ну, бувай, моє дитинча! Спи собі там спокійно і хай тобі сняться милі, тихі
гори, ліс, блаженна тиша, якої тобі так мало доводиться знати тут зо мною!
Цілую Кроху мою дорогу!
В.
[Лист надрукований на машинці із правками чорнилом. Розпочатий 9, закінчений
11 січня 1923 р.]
№ 60
Розалія Яківна – Володимиру Кириловичу
[Фрідріхрода – Берлін] 12–І–[1923]
Мій єдиний! Спасибі тобі за листа по сліпому методу. Я просто вражена тим,
що ти так гарно вже пишеш. Мені це здається просто якимсь чудом! Мабуть, за
2-3 тижні ти вже писатимеш без помилок. От, чудово! Як шкода, що так багато
загубив. Але те, що загублено через простуду, дуже швидко вертається при
відповідному режимі. Значить, тепер треба наганяти, а не шпаріть. А то, я
боюсь, що Доцаучка почне морити тебе голодом. Ще ж подорож до Праги виб’є
тебе знову з колеї. Діта мій ясний, мій ніжний-ніжний! Я вся яснію, коли тілько
подумаю про тебе. Любов моя, рідність моя, життя моє!!
Мені добре цілком і про мене не турбуйся. Краще, здається, і бути не може.
В кімнаті затишно й тепло. Піч горить цілий день і дівчина за тим слідкує.
Дороги всі цілком доступні, а от як буде великий сніг, то буде гірше, бо рощищать
нема кому.
Сьогодня ясний, сонечний, сліпучо-білий день, вночи випав сніг. Зранку посунули
в гори пані в штанішках, в’язаних шапках і светерах, с саночками. Але снігу так
мало, що не дуже то покатаєшся.
Чоловік моєї сусідки поїхав до Берл[іна], але на його місце приїхала дочка років
18. Мила дівчинка, подібна до Чорної Пантери1, і лишиться тут з тиждень. Це
мені кумпанія підходяща. Правда?
Хожу я от куди: найлюбиміша прогулька це по Herzogsweg2 вгору по сонечній
дорозі з чудовим краєвидом на місто. Потім старим, темним лісом до озерца,
а далі знову вгору до Sehauenburg’у3. Це в 1049 р. був там замок Людовика
Бородатого4, але лишилось від його тілько шматок скелі. Там є лава, на якій я
сижу і читаю. А тиша… фантастична, тілько иноді вітер та маленький дятел
з червоною жонтичкою. Кроків на снігу не буває, крім як від кізочок, але я їх ще не
бачила. Потім хожу на другий бік, в молодий лісок з ялиною. Веселий лісок. Потім
на Luftbad5. Огорожене велике місце по другий бік Fridriechroda, потім на вокзал
Reinhardsbrunn6. От і все. Але це так багато.
Вчора щось мені зробилось недобре, заболіли нирки, але так сильно, що я злякалась
і навіть припинила обтирання холодною водою. Сьогодня тільки ще легенький біль.
Може, це через грушки, якім я віддала честь. Ти собі можеш уявити. Апетит такий,
що мушу купувати до молока хлібці, а їсти дають добре. От про все, що могла,
написала. Ще снилось мені, що ти цілував якусь жіночку і вона тебе. І взагалі мені ти
снишся щоночі. Я так рада. І роби, що хочеш, аби я тебе бачила. Сьогодня в перший
раз за весь час я згадала, що я жінка, і це мені дуже втішно. Бо я ж таки жінка, чорт
забірай! Але сама не знаю чому, бо тут чоловіків я майже не бачу і ніякісінького
відношення до ніх не маю. У нас же цілком жіноче царство. Сьогодня тиждень як я
тут. Ще лишилось… не знаю скілько, раніше ніж ти мене покличеш, не поїду. Штоєру
з мене не візьмуть7, але Kurtax’у платити обов’язково треба8, це тисячу марок.
Дуже рада, що з Мазепою й Фед[енком] дійшло до порозуміння. Але це надзвичайно
цікаво, що зпочатку їм ця думка здалась абсурдною.
Що ж мається на увазі робити зараз? І як же з коштами? Чи дуже вони ворожі
до Микити Юх[имовича]? Чи є у самих с[оціал]-д[емократів] єдність, чи й вони
розбились на купочки по 2-3 чоловіка?
А Інна К[остянтинівна] все ж написала тобі, а бідному Вир[ово]му ні? Бідний він.
Коли вже рішився питати по телеф[ону], значить кортить.
Слово і Час. 2015 • №4100
Що то ти зараз робиш? Вже 9-та година. Може, в ліжечку й про мене думаєш?
Згадай, дитинко. Я постараюсь, щоб ти мене у сні побачив. А слабість і втома
ще є? А кашель? Може прислати тобі рецепт якогось наркотику?
На добраніч. Хай тобі буде солодко й затишно. Я завжди з тобою.
Твоя Р[оза].
Коментарі
№ 51
1 Гота, Ґота (нім. Gotha) – місто в Німеччині, районний центр, розташований в землі Тюрінгія.
№ 52
1 Фрідріхрода (нім. Friedrichroda) – місто в Німеччині, в землі Тюрінгія. Входить до складу
району Гота.
2 в Карлсбаді – У Карлсбаді (Чехословаччина) В. Винниченко із дружиною поселилися
наприкінці вересня 1920 р., повернувшись після невдалої поїздки до Москви і Харкова. Тут
вони жили до 24 лютого 1921 р., коли переїхали до Берліна.
3 на Reinhardsbrunn’і – Reinhardsbrunn (нім.) – район невеличкого міста Фрідріхрода у Тюрінгії.
4 Kurverwaltang (нім.) – адміністрація курорту.
5 Herzogsweg (нім.) – місцевість та дорога біля міста Фрідріхрода.
6 Wohnungen (нім.) – кімнати.
7 “schalle” (нім.) – невеликий сільський будинок в Альпах.
8 Tannenhof (нім) – назва санаторію в Альпах.
9 голь – мабуть, хол.
10 Oberin (нім.) – кельнерка.
11 до капцанів – з єврейсько-нім. kabzen – бідолаха, жебрак, бідняк, злидар.
12 appartement (англ.) – квартира.
13 Liegekur (нім.) – верандне лікування.
14 ausgezeichnet (нім.) – чудовий, прекрасний.
15 грають Стрінберга – Стріндберґ Юхан Август (швед. Johan August Strindberg, (1848–
1912) – шведський письменник-прозаїк, драматург і живописець, основоположник сучасної
шведської літератури і сучасного театру. За 40 років активної діяльності написав понад 60
п’єс та понад 30 інших творів.
16 не пара Hein’у – Ідеться про Hain im Riesengebirge (нім.), де В. Винниченко перебував у
вересні-жовтні 1922 р. (див. листи № 21-50).
17 самотній Ді – Ді – одне з пестливих звертань Розалії Яківни до чоловіка.
18 посилка Надці – Ідеться про Надію Васильєву (див. лист № 4, прим. 7).
19 для Е. А. Алларт – Мабуть, якась родичка або подруга Надії Васильєвої (див. лист
№ 29, прим. 12).
№ 54
1 Як тобі zu Mute? – Mutе – кішка.
2 брала Fiehtennadelbad – Fichtennadelbad (нім.) – ванна з ялинових голок.
3 Rosendoktor Ludwig Finckh (нім.) – назва бібліотеки.
№ 55
1 краще поїхати в Obernik? – Обернік – курорт в Австрії.
2 до Далінди – Далінда – див. лист № 26, прим. 13.
3 на засідання Ком[ітету] – Ідеться про Комітет допомоги голодуючим в Україні, головою
якого обрала В. Винниченка українська громада Берліна наприкінці 1921 р.
4 за “констітуції” – “Констітуцією” В. Винниченко називав сподівання на поліпшення фізичних
і творчих сил внаслідок операції, зробленої наприкінці 1922 р.
5 Микита – Микита Юхимович Шаповал (див. лист №1, прим. 3).
6 Гр[омадського] К[омітету] – Ідеться про Український Громадський Комітет у Чехословаччині,
заснований М. Шаповалом влітку 1921 р. у Празі. Діяв до 1925 р. за підтримки уряду
Чехословаччини. Допомагав організаційно й матеріально українським емігрантам, заснував
1922 р. Українську господарську академію в Подєбрадах та 1923 р. – Український високий
педагогічний інститут ім. М. Драгоманова у Празі.
7 Маркуша – Мова про М.Г. Віленського (див. лист № 2, прим. 9).
8 Ю[лія] В[олодимирівна] – Дружина М.Г. Віленського. Працювала в якомусь видавництві.
9 І[нна] – Ідеться про Інну Костянтинівну Білоус (див. лист № 29, прим. 9).
101Слово і Час. 2015 • №4
10 Доцавочка (Фравочка) – Винниченки були схильні до словотворення. Фравочкою,
фравкою (від нім. фрау – жінка) називали Frau Dotzauer – жінку-німкеню, що допомагала їм по
господарству. У щоденнику В. Винниченко записав 9 січня 1923 р.: “Важка ситуація з фравкою.
Відсутність будь-якого інтересу (особливо в хворому стані) – і очевидне зацікавлення з її
боку”. Він приймає рішення дотримуватись постанови про “межу” і наступного дня записує, що
це є добрим приводом “для виявлення чесности, хоч від цього Dotzauer має якийсь злякано-
скупчений вигляд” (Винниченко В. Щоденник. – Т. 2. 1921–1925. – С. 174-175).
11 в Зільб[ерберга] – Зільберберґ А. – видавець, працівник видавництва “Возрождение” в
Берліні.
12 і Дьякова – Дьяков – мабуть, чоловік Ольги Дьякової, власниці берлінського видавництва, яке
видало роман В. Винниченка “Записки кирпатого Мефістофеля” в перекладі російською мовою.
№ 56
1 телефонував мені Вировий – Вировий Євген Семенович (1889–1945) – український
громадський і культурно-освітній, педагогічний діяч, організатор катеринославської “Просвіти”
і Українського видавництва в Катеринославі. 1919 р. – голова культурно-просвітньої комісії
Трудового конгресу. На еміг рації в Берліні й у Празі продовжував різнобічну громадську й
видавничу працю. Співредактор “Книголюба”, автор бібліологічних статей, власник великої
колекції українських марок. Коли Прагу зайняли радянські війська й почалися арешти
українських емігрантів, викинувся з вікна.
2 Мазепу – Мазепа Ісаак Прохорович (1884–1952) – український політичний і державний діяч,
за фахом учений агроном. Один із лідерів УСДРП. У 1919 р. – учасник Трудового конгресу,
секретар УСДРП. У 1919–1920 рр. – міністр внутрішніх і земельних справ УНР, голова Ради
народних міністрів. Учасник Першого зимового походу Армії УНР (грудень 1919 р. – квітень
1920 р.). На еміграції – у Чехословаччині, викладав в українських вишах ЧСР, один із керівних
діячів Закордонної делегації УСДРП. Після Другої світової війни – у Німеччині, де 1950 р.
заснував Українську соціалістичну партію.
3 Феденка – Феденко Панас Васильович (1893–1981) – український політичний і державний
діяч, історик, публіцист. Член УСДРП, Центральної Ради, Трудового конгресу. З 1921 р. – на
еміграції в Польщі, входив до уряду УНР в екзині від УСДРП. У 1923–1945 рр. – у Чехословаччині,
у Празі, де поєднував політичну та наукову діяльність, був викладачем Українського високого
педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі, деякий час – деканом історичного
факультету. Після Другої світової війни оселився в Німеччині, брав участь у роботі Української
Національної Ради як представник УСДРП. Автор багатьох наукових та публіцистичних праць.
4 Маркущенок – Ідеться про М.Г. Віленського (див. лист № 2, прим. 9).
№ 58
1 “Komm in meine Arme!” (нім.) – Іди до мене!
№ 59
1 Думбадзе – див. лист № 34, прим. 7.
2 Лєночку – Ідеться про Єлену Давидівну Ґоґоберідзе (див. лист № 29, прим. 8).
№ 60
1 подібна до Чорної Пантери – Ідеться про героїню п’єси В. Винниченка “Чорна Пантера і
Білий Ведмідь”.
2 Herzogsweg (нім.) – місцевість та дорога біля міста Фрідріхрода.
3 до Sсhauenburg’у – Шауенбург – замок у Тюрінгії.
4 замок Людовика Бородатого – Людовік (Людвіг) VІІ Бородатий (бл. 1368–1447) – герцог
Баварсько-Інгольштадтский з 1413 р.
5 Luftbad (нім.) – повітряна ванна.
6 Reinhardsbrunn (нім.) – район міста Фрідріхрода.
7 Штоєру з мене не візьмуть – Steuer (нім.) – податок.
8 Kurtax’у платити обов’язково треба – Kurtax (нім.) – податок на туристів.
Далі буде.
Упорядкування, примітки
та коментарі Надії Миронець
Отримано 10 березня 2015 р. м. Київ
|