Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова

У статті розглядається болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини видатного державника Стефана Стамболова. Автор зосереджує увагу на комеморації і політиці пам'яті послідовників, симпатиків і противників регента і прем’єр-мініст...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Миколенко, Д.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2018
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	Розвідки
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/152067
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова / Д. Миколенко // Сіверянський літопис. — 2018. — № 5. — С. 136-142. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-152067
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1520672025-02-09T13:15:50Z Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова Болгарская публицистика конца XIX – начала ХХ века как исторический источник по изучению политического наследия Стефана Стамболова Bulgarian publicism of the late 19th – early 20th century as a historical source for studying the political legacy of Stefan Stambolov Миколенко, Д. Розвідки У статті розглядається болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини видатного державника Стефана Стамболова. Автор зосереджує увагу на комеморації і політиці пам'яті послідовників, симпатиків і противників регента і прем’єр-міністра Болгарії щодо зовнішнього і внутрішнього курсу, який реалізовувався упродовж 1886–1894 рр. Дослідник приходить до висновкуу: незважаючи на крайню суб’єктивність вказаного виду джерел, вони дають уявлення про притаманні болгарському суспільству настрої, особливості колективного сприйняття болгарами С. Стамболова, а також специфіку використання пам'яті про державника задля досягнення конкретних політичних цілей. В статье рассматривается болгарская публицистика конца XIX – начала ХХ века как исторический источник по изучению политического наследия выдающегося государственного деятеля Стефана Стамболова. Автор акцентирует внимание на коммеморации и политике памяти последователей, сторонников и противников регента и премьер-министра Болгарии по отношению к внешнему и внутреннему курсу, который реализовывался на протяжении 1886–1894 гг. Исследователь приходит к выводу: несмотря на крайнюю субъективность указанного вида источников, он дает представление о присущих болгарскому обществу настроениях, особенности коллективного восприятия болгарами С. Стамболова, а также специфике использования памяти о государственном деятеле для достижения конкретных политических целей. The article considers the Bulgarian publicism of the late 19th – early 20th century as a historical source for studying the political legacy of the outstanding statesman Stefan Stambolov. The author focuses on the commemoration and politics of memory of followers, proponents and opponents of a regent and a prime minister of Bulgaria concerning external and internal course, which was implemented during 1886-1894. The researcher comes to the conclusion that despite the high level of subjectivity inherent in this type of source, it gives an insight into the Bulgarian public mood, the peculiarities of collective perception of S. Stambolov by Bulgarians, and the specifics of using the memory of the statesman to achieve certain political goals. 2018 Article Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова / Д. Миколенко // Сіверянський літопис. — 2018. — № 5. — С. 136-142. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/152067 930.2:821.163.2-92:929Стамболов uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Миколенко, Д. Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова Сiверянський лiтопис
description	У статті розглядається болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини видатного державника Стефана Стамболова. Автор зосереджує увагу на комеморації і політиці пам'яті послідовників, симпатиків і противників регента і прем’єр-міністра Болгарії щодо зовнішнього і внутрішнього курсу, який реалізовувався упродовж 1886–1894 рр. Дослідник приходить до висновкуу: незважаючи на крайню суб’єктивність вказаного виду джерел, вони дають уявлення про притаманні болгарському суспільству настрої, особливості колективного сприйняття болгарами С. Стамболова, а також специфіку використання пам'яті про державника задля досягнення конкретних політичних цілей.
format	Article
author	Миколенко, Д.
author_facet	Миколенко, Д.
author_sort	Миколенко, Д.
title	Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова
title_short	Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова
title_full	Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова
title_fullStr	Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова
title_full_unstemmed	Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова
title_sort	болгарська публіцистика кінця хіх – початку хх століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини стефана стамболова
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Розвідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/152067
citation_txt	Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова / Д. Миколенко // Сіверянський літопис. — 2018. — № 5. — С. 136-142. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT mikolenkod bolgarsʹkapublícistikakíncâhíhpočatkuhhstolíttââkístoričnedžerelozvivčennâpolítičnoíspadŝinistefanastambolova AT mikolenkod bolgarskaâpublicistikakoncaxixnačalahhvekakakistoričeskijistočnikpoizučeniûpolitičeskogonaslediâstefanastambolova AT mikolenkod bulgarianpublicismofthelate19thearly20thcenturyasahistoricalsourceforstudyingthepoliticallegacyofstefanstambolov
first_indexed	2025-11-26T02:08:09Z
last_indexed	2025-11-26T02:08:09Z
_version_	1849816925902733312
fulltext	136 Сіверянський літопис © Миколенко Дмитро Валерійович – кандидат історичних наук, доцент ка- федри нової та новітньої історії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. УДК 930.2:821.163.2-92:929Стамболов Дмитро Миколенко. БОЛГАРСЬКА ПУБЛІЦИСТИКА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО З ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СПАДЩИНИ СТЕФАНА СТАМБОЛОВА У статті розглядається болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ сто- ліття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини видатного державника Стефана Стамболова. Автор зосереджує увагу на комеморації і політиці пам’яті послідовників, симпатиків і противників регента і прем’єр-міністра Болгарії щодо зовнішнього і внутрішнього курсу, який реалізовувався упродовж 1886–1894 рр. До- слідник приходить до висновкуу: незважаючи на крайню суб’єктивність вказаного виду джерел, вони дають уявлення про притаманні болгарському суспільству настрої, особливості колективного сприйняття болгарами С. Стамболова, а також специфіку використання пам’яті про державника задля досягнення конкретних політичних цілей. Ключові слова: С. Стамболов, Народно-ліберальна партія, публіцистика, стам- болівці, політика пам’яті, комеморація. Стефан Стамболов – одна із ключових історичних постатей Болгарії останньої чверті ХІХ століття. Учасник визвольного руху проти османської влади (1874– 1877 рр.). Після створення Болгарського князівства він розпочав активну політичну діяльність: був членом Ліберальної партії (1879–1886 рр.) та головою Звичайних народних збрів (1884–1886 рр.). Державний переворот 1886 року і відсторонення від влади князя Александра Баттенберга вивели С. Стамболова на авансцену політич- ного життя країни. Очоливши контрпереворот, він став регентом (1886–1887 рр.), а з обранням нового монарха – Фердинанда І, прем’єр-міністром (1887–1894 рр.) Болгарії. Його тривале перебування при владі залишило по собі значну політичну спадщину – сукупність ідей, ідеологем, концепцій, що стосувалися різних аспектів внутрішньої і зовнішньої політики держави; законів, які були прийняті за ініціативи регента/голови уряду; практики, котрі визначали функціонування політичної системи князівства, міжнародну орієнтацію Софії і продовжували впливати на болгарське державотворення після трагічної загибелі С. Стамболова у 1895 році. Одним із про- явів спадщини державника є використання колективних уявлень громадян країни про діяльність С. Cтамболова задля досягнення певної мети. Дослідження зазначеного явища потребувало опрацювання широкого кола історичних джерел, котрі містять згадки про С. Стамболова його сучасників, спо- движників і опонентів, розмірковувань послідовників стосовно того, як впливали ініціативи колишнього регента/прем’єр-міністра на державотворчі процеси та між- народне становище країни. Серед оригінальних основоположних джерел з вивчен- ня політичної спадщини С. Стамболова ключовою є публіцистика1, опублікована наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, котра свого часу використовувалася в Сіверянський літопис 137 агітаційно-пропагандистських цілях та як інструмент боротьби за владу. В одних таких роботах міститься біографія С. Стамболова, в інших мова йде про його успіхи й невдачі. Образ цієї людини, створений журналістами і політиками у зазначений період, вирізняється суперечливістю. Дехто із них прославляв державного діяча як національного героя і спасителя Болгарії, а хтось називав узурпатором, диктатором і «русофобом». У роботах, присвячених дослідженню діяльності С. Стамболова2 та його послідов- ників3, а також болгарських державотворчих процесів наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.4, вказана публіцистика застосовувалася незначною мірою. Її очевидна агітацій- но-пропагандистська спрямованість зумовлювала недовіру вчених до інформації, що містилася у ній. Разом із тим зазначений вид історичного джерела нарівні з пресою є основним для студій, що вивчають політику пам’яті у балканській країні останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. 1894 року один із шести засновників Внутрішньої македонської революційної організації, її ідеолог та на той час вчитель Салонікської болгарської чоловічої гім- назії П. Поп Арсов, написав брошуру5, яку йому вдалося таємно опублікувати в Со- фії під псевдонімом «Вардарський», позначивши у цілях конспірації на обкладинці місце видання – Відень. Мета створення цього невеликого за обсягом книжкового видання, написаного у жанрі памфлету, полягала у критиці режиму С. Стамболова і Болгарського екзархату за їхню політику в македонському питанні. У своїй роботі автор не розглядає македонців як окрему націю, називаючи їх складовою болгар- ської народності. Однак при цьому він протиставляє жителів Македонії «північним болгарам», підкреслюючи, що з давніх-давен перші відчували свою відмінність від других – «шопів» – мешканців Мезії. Недостатній рівень освіченості більшості на- селення області, а також різні умови життя, в яких опинилися болгари і македонці після Берлінського конгресу 1878 р., на думку П. Поп Арсова, створили серйозні перешкоди для виникнення в обох народів відчуття єдності6. Становище тих вчителів-македонців, котрі працювали у болгаромовних школах і гімназіях, автор називає «вкрай тяжким»: «Педагог, заходячи до будівлі освітньої установи, опиняється в атмосфері турецької канцелярії, де необхідно ретельно до- бирати слова, інакше є ризик потрапити в опалу та втратити роботу»7. Натомість вчителі, які належали до громадян Болгарії, за твердженням П. Поп Арсова, перебу- вали у більш привілейованих умовах. Їх значно менше контролювала адміністрація, а дехто з них поєднував свої посадові обов’язки із систематичним стеженням за працівниками-македонцями8. Протиставляючи себе схильному до авторитарності С. Стамболову та його при- бічникам, П. Поп Арсов постає перед читачем в образі поборника демократії і само- врядування, особою, котра при цьому розуміє, що більшість населення Македонії не готова сприйняти принципи, які він сповідує. «Болгаромакедонцями керують власні інтереси, визначені тваринним інстинктом, тому вони потребують підвищення свого інтелектуально-морального рівня. Лише свідомі миряни, – наголошує П. Поп Арсов, – матимуть спроможність самостійно управляти, а це вимагатиме від них повної відповідальності за стан освіти та церковної справи. Їм необхідно буде самотужки забезпечувати фінансування шкіл і гімназій, що на сьогодні здійснюється Болгарією»9. Загалом ідеолог ВМРО характеризує політику С. Стамболова у Македонії як провальну. Болгарська влада, на його думку, припустилася фатальної помилки. Намагаючись перетворити слов’янське населення Османської імперії на свідомих болгар, вона не залучила його до громадського життя, а народ, котрий не займаєть- ся вирішенням суспільних питань та неправильно розуміє й оцінює навколишню дійсність, є зібранням окремих індивідів, які цікавляться винятково матеріальними цінностями. «Коли македонець просить грошей, щоб стати болгарином, а Болгарія Область на території теперішньої Болгарії, а також провінція Римської імперії. У стародавніх географічних джерелах була обмежена на півдні Балканами і Шар-Планиною, на заході річкою Дрина, на півночі Дунаєм, а на сході Чорним морем. Своє найменування отримала від народності – мези, які проживали там до римського завоювання у 29 році до н. е. Назва не має політичного або адміністративного значення та використовується лише в історичному сенсі. 138 Сіверянський літопис задовольняє його жадання, тоді вона купує вітер, адже народність за гроші не при- дбати. Вона може існувати лише серед людей, окрилених високими ідеями. Чого слід очікувати від ляльок, яких створює режим? Тільки можливість бавитися ними кожному, хто розуміється на нескладному механізмі»10. С. Стамболов же і його прибічники перетворили македонців на податливих споживачів сербської та іншої пропаганди, переконує автор брошури. Альтернативу «монархо-екзархістському режиму», влаштованому в Македонії Софією, П. Поп Арсов вбачає у поверненні до традиційних форм управління общин- ного самоврядування, головна функція якого полягає у вирішенні основних питань життя громади, в тому числі й пов’язаних з освітою. Однак церковні ієрархи під тиском болгарської влади відмовилися від такої практики на користь авторитарних методів, позбавивши населення Македонії права брати участь у громадському житті. Члени НЛП також ретранслювали політику пам’яті про діяльність колишнього голови Регентської ради і уряду. Вони намагалися продемонструвати наступність політичних традицій, закладених однопартійцями у період правління С. Стамболова та підтриманих після його смерті лідерами організації – Д. Петковим, Д. Грековим, Н. Генадієвим та їхніми прибічниками. У цих публікаціях11 акцентується увага на видатних досягненнях С. Стамболова і соратників у міжнародних справах, а також успіхах у стабілізації внутрішньої ситуації в країні. Що ж стосується опонентів «стамболовістів», то для них С. Стамболов був і про- довжував залишатися «русофобом», диктатором та узурпатором влади. У працях лідерів соціалістичного руху Болгарії Д. Благоєва і Я. Сакизова колишній регент/ прем’єр-міністр – це представник буржуазії, яка перш за все дбала про власні інтер- еси, а вже потім про державні. Але при цьому «тісні» й «широкі» соціалісти вважали організований С. Стамболовим контрпереворот боротьбою князівства за власну національну незалежність проти імперської політики Росії, а тому виправдовували контрзаходи тогочасного спікера парламенту й подальший зовнішній курс голови Регентської ради12. Докладно політична біографія С. Стамболова представлена в опублікованій у 1909 р. книзі13, друге видання якої було надруковано 1992 р. під тією ж назвою у вигляді двотомника14, відомого болгарського громадського діяча і етнографа Д. Ма- ринова. Свого часу він підтримав організований С. Стамболовим контрпереворот 1886 р. та зі схваленням ставився до ініціатив регентів і уряду «стамболовістів» на міжнародній і внутрішній аренах. Дослідження Д. Маринова легко запідозрити у необ’єктивності. Його неприхована симпатія до політики С. Стамболова заздале- гідь визначила оціночні підходи автора. А от залучення ним історичних джерел різного походження дозволило розкрити деякі невідомі сторінки біографії регента і прем’єр-міністра. Д. Маринов звертає увагу на зовнішній курс «стамболовістів», під- креслюючи, що голова виконавчого органу «втілював у життя болгарську ідею, яка зводилася до об’єднання всієї нації під дахом однієї держави»15. При цьому він вказує на успіхи С. Стамболова у розв’язанні македонсько-одринського питання. Відкриття нових болгаромовних шкіл на території європейських вілаєтів Османської імперії та приєднання кількох єпархій Македонії до Екзархату автор називає справжньою перемогою болгарської справи16. Розглянув Д. Маринов і взаємовідносини між Софією та Санкт-Петербургом у період правління С. Стамболова. З його точки зору, Болгарія не була відповідальною за ускладнення взаємин з Росією, адже князівство поводило себе вельми природно, захищаючи власні інтереси17. Відтак С. Стамболов повною мірою відстояв право держави на самостійний розвиток. Ціна, яку він при цьому заплатив, – розрив ди- пломатичних відносин з Російською імперією у 1886 р., цілком виправдала себе. Чимало інформації про діяльність С. Стамболова в 1879–1887 рр. міститься у дво- томнику18, написаному відомим болгарським істориком, публіцистом і дипломатом С. Радевим. Автор, будучи теж прихильником «стамболовістів», створив також на загал позитивний образ політика і державного діяча. Дослідник характеризує його як реаліста, мудру не за роками особистість, водночас не позбавлену романтичних Сіверянський літопис 139 рис революціонера19. Розкриваючи етапи еволюції поглядів С. Стамболова, С. Радев підкреслює, що той розпочинав свою кар’єру явним «русофілом», але при цьому йому не був притаманний достатньо поширений у Болгарії протягом перших років її неза- лежності фанатизм по відношенню до визволительки. Автор вважає, що С. Стамболов не став «русофобом» і під час та після перевороту 1886 р. Не була йому притаманна й ненависть до російського народу. Регент виступав усього лише проти великодер- жавної політики Санкт-Петербурга на Балканах20. Отже, на початку ХХ ст. постать С. Стамболова використовувалася на сторінках болгарської публіцистики у пропагандистських і контрпропагандистських цілях. Представники НЛП, котрі вважали себе носіями звання послідовників його справи, часто наводили приклади успішної діяльності державного діяча, намагаючись у такий спосіб збільшити свою популярність серед народу. Опоненти ж «стамболовістів» прагнули дискредитувати НЛП в очах громадськості, нагадуючи про суперечливі й неоднозначні кроки регента і прем’єр-міністра на міжнародній арені та у внутрішній політиці21. Звісно, джерелам, котрі були опубліковані у цей період, важко претендува- ти на об’єктивність, адже вони демонструють або винятково позитивну, або негативну сторону ініціатив С. Стамболова як політика і державника. На оціночні підходи істориків і публіцистів до аналізу діяльності С. Стамболова суттєво вплинуло завершення Балканських війн 1912–1913 рр. Наслідки останньої з них, як відомо, обернулися для Болгарії першою національною катастрофою. Більшу частину Македонії, заради приєднання якої Софія розпочала воєнні дії, згідно з рі- шеннями Бухарестського миру 1913 р. було розділено між Грецією і Сербією. Втрата територій, де за версією офіційної державної пропаганди проживала більшість пред- ставників болгарської нації, спричинила кардинальні зміни у настроях суспільства країни. Ліві політичні сили – радикал-демократи, «тісні» й «об’єднані» соціалісти, члени селянської партії* – активно виступали проти війни та агресивної зовнішньої політики; праві ж – «стамболовісти», «радославовісти», «народняки», «цанковісти» і «каравелісти», навпаки, збурювали реваншистські бажання громадян та ратували за продовження боротьби з метою приєднання Македонії. 1913 року «стамболовіс- ти» увійшли до складу уряду В. Радославова, політика якого була спрямована на приєднання Болгарії до блоку Центральних держав та залучення країни у черговий збройний конфлікт за переділ територій на Балканському півострові. Внаслідок ситуації, що склалася, у середовищі НЛП намітився розкол: одні члени партії на чолі з головою Центрального бюро Н. Генадієвим відкрито виступали проти союзу з державами Троїстого союзу та наполягали на зближенні Болгарії з Антантою; інші, котрі об’єдналися навколо впливового «стамболовіста» Добри Петкова (однофа- мільця колишнього керівника організації – Димитра Петкова), підтримували курс кабінету В. Радославова. Така антиурядова позиція Н. Генадієва і його прибічників призвела спочатку до втрати ним посади міністра закордонних справ і віросповідань, а згодом – позбавлення волі. Саме у цей час побачила світ брошура, опублікована з нагоди двадцятиріччя від дня смерті С. Стамболова22, автором якої є тодішній лідер НЛП Н. Генадієв. У ній схвалюється міжнародний курс Болгарії 1887–1894 рр. та запевняється, що колишній регент і голова уряду країни не був «русофобом», а захищав державні інтереси від де- структивного впливу зовнішньої політики Росії. У період прем’єрства С. Стамболова Софія досягла чималих успіхів у вирішенні на свою користь македонської проблеми. Зважений і водночас наполегливий курс, спрямований на досягнення поступок від Константинополя, дозволив укорінити болгарську національну свідомість серед слов’янського населення європейських вілаєтів Османської імперії. Наступні ж уря- ди біля державного керма звели нанівець здобутки Ради міністрів С. Стамболова23. Автор критикує кабінети П. Каравелова і С. Данева за позицію у «Фірміліанському * Болгарська землеробська народна спілка (БЗНС), заснована наприкінці 1899 р. До жовтня 1901 р. – Болгарська землеробська спілка – професійно-економічна та просвітницька організація. 140 Сіверянський літопис питанні», адже, на думку Н. Генадієва, з їхньої мовчазної згоди на митрополичий престол у Скоп’є було призначено серба. Саме це значно розширило можливості Белграда для ведення агітаційно-пропагандистської діяльності у Македонії24. У міру актуалізації проблеми щодо зовнішньополітичної орієнтації Болгарії між угрупованнями «генадієвістів» і «петковістів» посилювалася конфронтація. І ті, й інші називали себе істинними послідовниками С. Стамболова, наполягаючи при цьому, що саме їхня політика відповідала традиціям НЛП. Н. Генадієв, аби виправ- дати орієнтацію на альянс держав «Сердечної угоди», у своїх публічних виступах, окремі висловлювання з яких лягли в основу однієї з брошур25, посилався на особисте спілкування із засновником партії. За його твердженням, С. Стамболов завжди був переконаний, що єдиною великою державою, спроможною підтримати Софію у її прагненні приєднати Македонію, була представниця Антанти – Росія26. Не пого- джуючись зі своїми опонентами, прихильники Добри Петкова доводили, що розрив дипломатичних відносин між Болгарією і Росією 1886 р. спричинило небажання Санкт-Петербурга сприяти втіленню в життя болгарської національної програми, тому С. Стамболов і переорієнтувався на Австро-Угорщину. Таким чином, болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття свід- чить про активне застосування історії діяльності С. Стамболова для конкретних політичних цілей. В умовах жорсткої конкуренції між партіями у боротьбі за владу представники більшості діючих на той час політичних сил намагалися переконати князя/царя Фердинанда, котрий вирішував, кому надати право формування уряду, в своїй вірності та старалися не втрачати найменшого шансу, щоб дискредитувати опонентів в очах монарха і громадськості. Постать вже тоді покійного С. Стамболова використовувалася у цьому протистоянні. Члени НЛП, засновником якої він був, послуговувалися в агітаційних заходах здобутками Регентської ради та першого кабінету однопартійців. Вони постійно порівнювали діяльність С. Стамболова з власною, іноді виправдовуючи у такий спосіб свої, як правило, непопулярні серед населення кроки. Їхні опоненти чинили так само, але при цьому переслідували іншу мету – виставити у негативному світлі Народно-ліберальну партію. Наприклад, про- тягом 1903–1908 рр., коли «стамболовісти» знову перебували біля керма держави, відбувалося поступове посилення авторитарних рис діючого режиму й зміцнення інституту монархії. Представники НЛП пояснювали подібну політику необхідністю підтримки політичного ладу та забезпечення внутрішнього миру і спокою в країні, підкреслюючи при цьому, що свого часу так діяв С. Стамболов. Їхні опоненти ж нази- вали тодішніх лідерів «стамболовістів» гідними продовжувачами практик диктатора – зачинателя нехтувань конституції й інтересів пересічних громадян. «Каравелісти», «цанковісти», «народняки» і члени ВМРО були найпослідовнішими критиками ініціатив НЛП, стверджуючи про незаконність приходу С. Стамболова до влади у 1886 р., звинувачуючи у розриві дипломатичних відносин з Росією та переслідуваннях опозиціонерів протягом 1886–1894 рр. Безумовно, авторів розглянутих вище робіт вкрай легко запідозрити в політичній упередженості і крайній суб’єктивності. Але разом із тим, представлена публіцистика представляє собою цінність в якості історичного джерела, адже завдяки їй складається уявлення про притаманні болгарському суспільству настрої, особливості колектив- ного сприйняття болгарами С. Стамболова, а також специфіці використання пам’яті про державного діяча задля досягнення конкретних політичних цілей. 1. Стефан Стамболов: Кога и защо се обяви против Русия (По случай 20 годиш- нината от смъртта му). – София: Царска придворна печатница, 1915. – 30 с.; Стефан Стамболов като революционер, общественик и държавник: Cборник от cтатии / Уредн.: В. Савов, Д. Сакакушев. – София: Франклин, 1921. – 116 с. Боротьба з 1897 р. між Грецією і Сербією за митрополичий престол у Скоп’є. Завдяки під- тримці Росії та активному просуванню на це місце кандидатури архімандрита Фірміліана Белград у 1899 р. домігся від Порти звільнення грецького владики Амвросія й призначення замість нього свого співвітчизника, що викликало незадоволення Болгарії, яка не бажала посилення впливу Бел- града у Македонії. Сіверянський літопис 141 2. Колев В. Партии и парламентаризъм в България / В. Колев // Очерци по българска история (1878–1948). – София: Век 22, 1995. – С. 5–53; Палангурски М. Избори по стамболовистки (1887–1894 г.) / М. Палангурски. – Велико Търново: Университетско изд-во «Св. Св. Кирил и Методий», 2008. – 280 с.; Кокеров Г. Сте- фан Стамболов: Создателят на модерна България / Г. Кокеров. – Велико Търново: Фабер, 2015. – 336 с. 3. Попов Ж. Народнолибералната (стамболовистката) партия в България: 1903– 1920 / Ж. Попов. – София: Наука и изкуство, 1986. – 203 с. 4. Пантев А. Външната политика на България и опозиционните партии (1900– 1914) / А. Пантев, Р. Попов, К. Шарова, Е. Стателова, Ц. Тодорова // Известия на Института за история. – София, 1974. – Т. 23. – С. 105–148; Палангурски М. Дър- жавно-политическата система на България (1879–1919) / М. Палангурски. – Велико Търново: Слово, 1995. – 150 с. 5. Вардарски [Поп Арсов П.]. Стамболовщината в Македония и нейните предста- вители / Вардарски [Петър Поп Арсов]. – Виена: Братя Попеви, 1894. – 64 с. 6. Там само. – С. 57. 7. Там само. – С. 62. 8. Там само. 9. Там само. – С. 56. 10. Там само. 11. Политическите убийства на Ст. Н. Стамболов и Д. Петков или двете позорни дати в България – 03. 07. 1895 и 26. 02. 1907. – София: Балканъ, 1907. – 64 с.; Милев Х. Димитър Петков и народната либерална партия / Х. Милев. – Пловдив: Работник, 1910. – 120 с. 12. Благоев Д. Принос към историята на социализма в България / Д. Благо- ев. – София: Партийната Социалистическа Книжарница, 1906. – С. 79; Сакъзов Я. Поглед върху новата история на България и мястото на болгарските социалисти / Я. Сакъзов. – София: Либерални клуб, 1906. – С. 52. 13. Маринов Д. Стефан Стамболов и нoвейшата ни история: Летописни спомени и очерки / Д. Маринов. – София: Т. Пеев, 1909. – 720 с. 14. Маринов Д. Стефан Стамболов и нoвейшата ни история: Летописни спомени и очерки / Д. Маринов. – София: Български писател, 1992. – Ч. 1. – 358 с.; Його ж. Стефан Стамболов и нoвейшата ни история: Летописни спомени и очерки. – София: Български писател, 1992. – Ч. 2. – 475 с. 15. Маринов Д. Стефан Стамболов и нoвейшата ни история: Летописни спомени и очерки / Д. Маринов. – София: Български писател, 1992. – Ч. 2. – С. 510. 16. Там само. – С. 395. 17. Там само. – С. 128. 18. Радев С. Строителите на съвременна България: Царуването на кн. Александра: 1879–1886 / С. Радев. – София: Т. Пеев, 1910. – Т. 1. – 835 с.; Його ж. Строителите на съвременна България: Регентството. – София: П. Глушков, 1911. – Т. 2. – 835 с. 19. Радев С. Строителите на съвременна България: Регентството / С. Радев. – София: П. Глушков, 1911. – Т. 2. – С. 183. 20. Там само. – С. 197–198. 21. Стамболовщината в документи. – Видин: Божинов & Конев, 1912. – 41 с.; Па- парос-Бенже Н. Недобросъвестен патриотизъм: Из дейността на покойния Стефан Стамболов / Н. Папарос-Бенже. – Провадия: Н. К. Чехларов, 1912. – 12 с. 22. Стефан Стамболов: Кога и защо се обяви против Русия (По случай 20 годиш- нината от смъртта му). – София: Царска придворна печатница, 1915. – 30 с. 23. Там само. – С. 18. 24. Стефан Стамболов: Кога и защо се обяви против Русия (По случай 20 годиш- нината от смъртта му). – София: Царска придворна печатница, 1915. – С. 19. 25. Генадиев Н. Стефан Стамболов: 19 юли 1895 – 19 юли 1925 / Н. Генадиев. – София: Ел. Петков, 1925. – 34 с. 26. Там само. – С. 17. 142 Сіверянський літопис Миколенко Дмитрий Болгарская публицистика конца XIX – начала ХХ века как исторический источник по изучению политического наследия Стефана Стамболова В статье рассматривается болгарская публицистика конца XIX – начала ХХ века как исторический источник по изучению политического наследия выдающегося государственного деятеля Стефана Стамболова. Автор акцентирует внимание на коммеморации и политике памяти последователей, сторонников и противников ре- гента и премьер-министра Болгарии по отношению к внешнему и внутреннему курсу, который реализовывался на протяжении 1886–1894 гг. Исследователь приходит к выводу: несмотря на крайнюю субъективность указанного вида источников, он дает представление о присущих болгарскому обществу настроениях, особенности коллек- тивного восприятия болгарами С. Стамболова, а также специфике использования памяти о государственном деятеле для достижения конкретных политических целей. Ключевые слова: С. Стамболов, Народно-либеральная партия, публицистика, «стамболовиcты», политика памяти, коммеморация. Mykolenko Dmytro Bulgarian publicism of the late 19th – early 20th century as a historical source for studying the political legacy of Stefan Stambolov The article considers the Bulgarian publicism of the late 19th – early 20th century as a his- torical source for studying the political legacy of the outstanding statesman Stefan Stambolov. The author focuses on the commemoration and politics of memory of followers, proponents and opponents of a regent and a prime minister of Bulgaria concerning external and internal course, which was implemented during 1886-1894. The researcher comes to the conclusion that despite the high level of subjectivity inherent in this type of source, it gives an insight into the Bulgarian public mood, the peculiarities of collective perception of S. Stambolov by Bulgar- ians, and the specifics of using the memory of the statesman to achieve certain political goals. Key words: S. Stambolov, People’s Liberal Party, publicism, «stambolovists», politics of memory, commemoration.

Болгарська публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ століття як історичне джерело з вивчення політичної спадщини Стефана Стамболова

Institution

Ähnliche Einträge