До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках
Скорочений варіант доповіді, виголошеної 2 липня 2005 р. на семінарі “Львовознавчі дослідження І. Крип’якевича”. Повний текст разом із запискою І. Крип’якевича “Про кооперацію галицьких дослідників з Українською Академією Наук в обсягу історичних наук” буде опублікований у збірнику “Іван Крип’якевич...
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15255 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках / Т. Гошко // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 849-852. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860161521068277760 |
|---|---|
| author | Гошко, Т. |
| author_facet | Гошко, Т. |
| citation_txt | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках / Т. Гошко // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 849-852. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Скорочений варіант доповіді, виголошеної 2 липня 2005 р. на семінарі “Львовознавчі дослідження І. Крип’якевича”. Повний текст разом із запискою І. Крип’якевича “Про кооперацію галицьких дослідників з Українською Академією Наук в обсягу історичних наук” буде опублікований у збірнику “Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві” (частина 2).
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:55:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
849
ДО ІСТОРІЇ ЗВ’ЯЗКІВ ГАЛИЦЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ З ВУАН
У 1920-х РОКАХ1
У приватному архіві родини Крип’якевичів зберігається досить ґрунтовна записка
Івана Петровича, надіслана до Києва восени 1928 р., про розширення співробітництва
киян з галицькими дослідниками, насамперед у царині регіональних студій, “та уведення
її у постійні норми і більш широку систему”2, тобто створення постійно діючої групи
вчених ВУАН у Галичині. Ця ідея за великим рахунком не була ні новою, ні несподіваною.
Нагадаємо, що саме у Львові було засновано Наукове товариство ім. Т. Шевченка,
що стало справжнім прообразом, моделлю майбутньої офіційної Української Академії
наук. Власне так оцінював його М. Грушевський, виступивши з нагоди ювілею Все-
української Академії наук з програмною статтею “Три академії”: “...Наукове Товариство
ім. Шевченка дійсно перетворилось в поважну наукову установу і в початку ХХ століття
придбало собі в науковім світі ролю і значіння фактичної, хоч і безпритульної української
академії...”3 Таким чином, “постулят Української Академії Наук як маніфестації культурної
і національної рівноправності Українського Народу з іншими культурними націями був
виставлений з кінцем 1880 рр. після того, як протягом 1860–1880-х років завели свої ака-
демії майже всі словянські народи”4. Причому орієнтувались вони не на берлінсько-
віденсько-петербурзький манер, з переважанням математично-природничих наук, а на
кшталт французько-бельгійський з переважанням історично-мистецьких дисциплін.
Зокрема, 1866 р. було засновано Югославську Академію наук, 1871 р. в Польську Академію
наук перетворено краківське Наукове товариство, 1886 р. з Сербського наукового това-
риства постає Сербська Академія наук, 1889 р. засновано Чеську Академію наук і мистецтв,
1911 р. на Академію наук перетворено Болгарське наукове товариство. У цьому ж руслі
були і зусилля провідників українського національного руху.
У лютому 1889 р. львівська “Правда” повідомила про намір перетворити товариство
ім. Шевченка в наукове, “заложити при нім суто науковий орган і добитися від австрійського
уряду перетворення його в Українську Академію Наук...” (М. Грушевський). Ініціаторами
були члени київського гуртка Антоновича–Рильського–Михальчука–Кониського. Однак
в реальності тоді “не передбачалось ніяких перспектив для перетворення її в офіціальну
академію в рямцях австрійської конституції”5.
Українська Академія таки була створена, правда лише в 1918 р., і то не у Львові, а в
Києві. І лише з поверненням у радянську Україну М. Грушевського вона отримує новий
науковий дослідницький імпульс. З’являються нові перспективи і напрямки роботи.
Оскільки М. Грушевський слідом за В. Антоновичем надавав великого значення
дослідженню історичного районознавства України, то з його ініціативи в середині 1920-х рр.
при Історичній секції у складі Кафедри історії українського народу були створені регіональні
1 Скорочений варіант доповіді, виголошеної 2 липня 2005 р. на семінарі “Львовознавчі
дослідження І. Крип’якевича”. Повний текст разом із запискою І. Крип’якевича “Про коопе-
рацію галицьких дослідників з Українською Академією Наук в обсягу історичних наук”
буде опублікований у збірнику “Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві”
(частина 2).
2 Крип’якевич І. Записка про кооперацію галицьких дослідників з Українською
Академією Наук в обсягу історичних наук // Родинний архів Крип’якевичів. – Папка № 120:
“Міста України XV–XVII ст.”.
3 Грушевський М. Три академії // Український історик. – Т. ХХ. – Ч. 2–4. – С. 136.
4 Там само. – С. 135.
5 Там само. – С. 136.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
850
комісії: Комісія дослідження історії Києва та Правобережжя (перша назва – Комісія старого
Києва), Комісія Лівобережжя і Слобожанщини, Комісія Полудневої (Степової) України та
Комісія дослідження історії Західної України6, що мали не лише розширити ареал
дослідницьких робіт вчених, а й залучити до роботи у ВУАН нові наукові кадри з периферії,
тобто перетворити ВУАН не номінально, а реально у всеукраїнський науковий осередок.
За словами самого М. Грушевського, ці комісії мали становити “асоціацію історичного
районознавства України, що ставлять своїм завданням спільними силами – академічного
осередка і місцевими, розвивати дослід тих історично-даних районів, з яких складалася
українська земля в минулому і дає їх відчувати в сучасному”7. Комісія Західної України
була особливою хоча б тому, що ареалом свого дослідження мала територію, що не
входила до складу радянської України, а це обмежувало й утруднювало роботу вчених.
Необхідні були нові форми, і одним із таких можливих напрямів удосконалення роботи
комісії, і не лише її, мала б бути пропозиція І. Крип’якевича.
Слід зазначити, що ще до цього багато галицьких дослідників мали широкі, але
спорадичні контакти з ВУАН. Однак для справжньої реалізації потенціалу львівських
дослідників цього було мало.
У записці, надісланій у вересні 1928 р. на ім’я М. Грушевського, з яким І. Крип’якевич
щойно відновив втрачені зв’язки, історик окреслює широку програму дослідницьких і
організаційних робіт на базі Львова як потужного наукового осередку. Зокрема, про-
понувалося збирання етнографічного, історико-культурного і лінгвістичного матеріалу
анкетним способом у Карпатах, Поліссі та на Волині. Тут мали б активно працювати
Культурно-історична комісія, Комісія історичної писемності, Етнографічна комісія та
Комісія звичаєвого права. Як відомо, в довоєнні роки центром збирання такого роду
завдяки енергії В. Гнатюка була Етнографічна Комісія НТШ у Львові, і, як зазначає
І. Крип’якевич, “тепер Львівська комісія починає наново працю і – у відповідних відноси-
нах – могла б стати посередником у збірці матеріялів і для київських комісій.
Для цього було б потрібне:
1) Постачання до Галичини анкетних листків до ріжних тем досліду...; 2) установлення
окремих стацій для збирання матеріялу в особливо інтересних околицях...; 3) популяризація
і пропаганда робіт комісій в галицькій пресі…”
Всеукраїнський археологічний комітет і Археологічна секція мали б звернути увагу
на роботу таких галицьких археологів, як Ю. Полянський, що дослідив понад 30 стоянок
палеоліту на Підкарпатті і потребував серйозної фінансової підмоги для продовження
дослідів, Я. Пастернак, що розпочав розкопки княжої доби, та вчитель, аматор з Холмщини
Семен Любавський, автор популярних статей про Червень та інші городи.
У галузі мистецтвознавства І. Крип’якевич пропонує киянам розгорнути співпрацю
з І. Свенціцьким, у галузі архітектури – з В. Січинським. Інвентаризацією галицької
мистецької старовини в цей час займався у Львові М. Голубець.
6 М. Грушевський ініціював створення цілої низки комісій у складі ВУАН: Культурно-
історичної комісії (М. Грушевський – голова, К. Грушевська – секретар), Археографічної
комісії (М. Грушевський – голова, О. Гермайзе – керівник комісії), Комісії старої історії
України (М. Грушевський – голова, О. Андріяшев – керівник комісії), Комісії української
історіографії (М. Грушевський – голова, Д. Юркевич – секретар), Комісії історичної
писемності (М. Грушевський – голова, К. Грушевська – керівник), Комісії новішої історії
України (М. Грушевський – голова, К. Копержинський – керівник). Див.: Винар Л. Михайло
Грушевський і його концепція трьох київських академій. – С. 307.
7 Цит. за: Папакіна Т. Комісія дослідження історії Західної України Всеукраїнської
Академії наук: науково-бібліографічний доробок (1925–1933) // Бібліографічний вісник. –
2001. – № 3. – С. 36.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
851
Особливо великі вимоги ставились перед Археографічною комісією, і не лише у
виданні суто західноукраїнських джерел, а й у залученні галицьких вчених до збору
матеріалу з історії козаччини. Окрім того, тут було досить велике поле і для співпраці з
окремими регіональними комісіями ВУАН, які “моглиб добути при допомозі галицьких
істориків нераз важні джерела, що переховуються в галицьких і польських архівах; особливо
в часи австрійсько-німецьких і польських наступів на Україну захоплено і перевезено до
Галичини і Польщі цілі льокальні архіви з Правобережжа”8. Така інвентаризація цих поль-
ських “ревіндикацій” мала б неабияке значення для тих регіональних студій, що роз-
гортались на базі ВУАН. Адже вже тоді було відомо, що в Галичині є церковні візитації
Чигирина і Суботова, старі види і плани міст Східної України, багаті матеріали до історії
Поділля тощо.
Окрему співпрацю мали провадити Комісія історико-географічного словника та
Комісія бібліографічного словника, які вже увійшли в зв’язки з львівськими дослідниками,
і з якими на 1928 р. вже досить тісно співпрацювали М. Кордуба і сам І. Крип’якевич.
Однак найширша програма співпраці київських і галицьких дослідників мала б, за
задумом І. Крип’якевича, розгорнутись на базі Комісії Західної України, – перш за все в
царині археології (дослідження городищ Володимира, Червня, Галича, Холма, Звенигорода,
Теребовлі тощо), археографії (дослідження і наукове видання Галицько-волинського літо-
пису) і безпосередньо історичних студій, що мали охопити різні періоди й аспекти історії
Галичини (видання західноукраїнського дипломатарію XIV–XV ст., люстрацій королівщин,
галицьких візитацій, монографічне дослідження історії міст, освіти, як-от західноукраїнських
шкіл XVI–XIX ст., інвентаризація пам’яток мистецтва, окремо видання літературних джерел
до побуту та історії Галичини тощо). Окремо виділялись студії в царині краєзнавства, що
було чи не найменш дослідженим на той час. Причому ця робота мала б проводитись
“при співучасти гуртків, що творяться у провінціальних містах (Борщів, Самбір і ін.)”.
Цілком особливим і досить поважним завданням мало стати дослідження західноукраїн-
ської історіографії, що зробила вагомий внесок в історичну науку, але не була достатньо
знаною і поцінованою.
Зрозуміло, що для втілення в життя такої поважної програми потрібні були чималі
кошти і створення окремого організаційного центру у Львові, що “стоявби у постійних
зв’язках з Комісією Західної України”9.
Та на 1928 р. вже були складні часи для ВУАН. І єдиним, здавалось, реальним проектом
на той час був план видання збірника “Західна Україна”. Але й він так і не вийшов. Видається,
що ідею створення галицької групи вчених у системі ВУАН так і не було втілено в життя. Хоч
Р. Крип’якевич і стверджує як про доконаний факт про організацію у Львові сталої “групи
співробітників Історичної секції та Комісії Західної України ВУАН”10, підтримує цю думку і
О. Рубльов11, однак ні у документах і листуванні І. Крип’якевича й М. Грушевського, ні у
фінансових звітах ми не бачимо даних про таку групу, отже, маємо право припустити її
фактичну відсутність. Можливо, основною перешкодою в реалізації цієї цікавої і потрібної
8 Крип’якевич І. Записка про кооперацію...
9 Там само.
10 Крип’якевич Р. Михайло Грушевський та Іван Крип’якевич (за матеріалами не-
опублікованого листування й мемуарів) // Україна: культурна спадщина, національна свідо-
мість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці,
суспільстві. – С. 336.
11 Рубльов О. Іван Петрович. До історії співпраці Івана Крип’якевича з установами
ВУАН // Там само. – С. 754.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
852
1 Січинський В. Зиждитель храмів і скарбів духовних // Пам’ятки України. – К., 1991. –
№ 6. – С. 21–24. За виданням: Січинський В. Іван Мазепа людина і меценат. – Філадельфія
(США), 1951; та інші видання.
2 Див., наприклад: Преловська І. 85 років тому вперше відправлено Службу Божу
українською мовою // Наша віра. – К., 2004. – № 5 (193). – С. 3.
3 Преловська І. ВПЦР – організаційний осередок УАПЦ // Український церковно-
визвольний рух і утворення УАПЦ: Матер. міжнар. наук. конфер.: (Київ, 12 жовтня 1996 р.). –
К., 1997. – С. 29–49; її ж. Джерелознавчий аналіз документальних матеріалів Свято-Михай-
лівського Золотоверхого монастиря за 1919 рік (на матеріалах ф. № 4215 ЦДАВО України
Тетяна Гошко (Львів)
пропозиції І. Крип’якевича були фінансові труднощі, які супроводжували співробітників
Академії від початків її існування, але в другій половині 1920-х рр. стали ще серйознішими.
Та все ж можна вважати, що частково плани М. Грушевського і І. Крип’якевича були
втілені в життя. За підрахунками Ф. Стеблія, на сьогодні 18 статей, тобто практично третину
збірника “Західна Україна”, нині можна вважати придатними для відтворення його змісту12.
Частково підготовлені матеріали були винесені на суд читача. Чимало для хоча б часткової
реалізації цієї дослідницької програми робив сам І. Крип’якевич13. Частина із запро-
понованих І. Крип’якевичем напрямків наукових студій стала розроблятись в останні роки.
Про Свято-Микільський собор на Печерську існує доволі велика кількість публікацій
в історичних, джерелознавчих, історико-архітектурних, мистецтвознавчих, релігієзнавчих
та інших виданнях. Але нещодавно вдалося віднайти два документи, які проливають світло
на те, як існував цей собор за декілька років до знищення у 1934 р., коли там діяла парафія
Української Автокефальної Православної Церкви.
Микільський собор було збудовано на кошти гетьмана Івана Мазепи у 1690-х рр.1. З
початком визвольних змагань в Україні Микільський собор постраждав під час наступу
більшовиків, коли 17/30 січня 1918 р. почався обстріл з гармат правобережної частини
Києва.
Свято-Микільський собор став першим храмом, у якому було відслужено службу
Божу українською мовою2. Ця подія поклала початок конфлікту з єпископом Черкаським
Назарієм (Бліновим), який керував Київською єпархією в період відсутності митрополита
Київського і Галицького Антонія (Храповицького). До того протистояння між священно-
началієм Православної Церкви в Україні та прихильниками автокефалії розгорталось
упродовж 1917–1919 рр. у площині скликання Всеукраїнського собору 1918 р. та прого-
лошення автокефалії Української Церкви. Після приходу більшовиків до Києва (лютий–серпень
1919 р.) радянська влада націоналізувала храми і почала передавати їх у користування
зареєстрованим нею ж церковним громадам3.
ДВА ДОКУМЕНТИ ПРО РЯТУВАННЯ СВЯТО-
МИКІЛЬСЬКОГО СОБОРУ НА ПЕЧЕРСЬКУ В 1927 РОЦІ
12 Стеблій Ф. Збірник “Західна Україна” – нездійснений проект М. Грушевського й
І. Крип’якевича // Там само. – С. 776.
13 З минулого Жовкви. – Жовква, 1930. – 36 с.; З історії Жовкви // Життя і знання. –
1932. – № 13, 14, 15; 1933. – № 1; Княжий Самбір і Самбірська волость // Літопис Бойківщини. –
1938. – № 10. – С. 26–33; Старий Холм (сторіччя XVI–XVIII) // Краківські вісті. – 1943. –
Ч. 110. – 26 травня та інші.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15255 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0011 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:55:09Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гошко, Т. 2011-01-13T17:10:55Z 2011-01-13T17:10:55Z 2006 До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках / Т. Гошко // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 849-852. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15255 Скорочений варіант доповіді, виголошеної 2 липня 2005 р. на семінарі “Львовознавчі дослідження І. Крип’якевича”. Повний текст разом із запискою І. Крип’якевича “Про кооперацію галицьких дослідників з Українською Академією Наук в обсягу історичних наук” буде опублікований у збірнику “Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві” (частина 2). uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Miscellanea До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках Article published earlier |
| spellingShingle | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках Гошко, Т. Miscellanea |
| title | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках |
| title_full | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках |
| title_fullStr | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках |
| title_full_unstemmed | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках |
| title_short | До історії зв’язків галицьких дослідників з ВУАН у 1920-х роках |
| title_sort | до історії зв’язків галицьких дослідників з вуан у 1920-х роках |
| topic | Miscellanea |
| topic_facet | Miscellanea |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15255 |
| work_keys_str_mv | AT goškot doístoríízvâzkívgalicʹkihdoslídnikívzvuanu1920hrokah |