Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym
Рецензія на книгу: Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym. – Warszawa, 2005.
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15470 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym / І. Сварник // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 792-799. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859856265734258688 |
|---|---|
| author | Сварник, І. |
| author_facet | Сварник, І. |
| citation_txt | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym / І. Сварник // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 792-799. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Рецензія на книгу: Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym. – Warszawa, 2005.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:44:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
792
Важливість і нагальна потреба рецензованого видання цілком очевидні –
фонди ЦДІА України у Львові, тривалий час недоступні чи малодоступні для
іноземного користувача, є надзвичайно цікавими для науковців сусідніх з Украї-
ною держав. У першу чергу, для нашого історичного сусіда Польщі, до складу
якої значна частина українських земель входила протягом багатьох століть. З
огляду на спільну історичну долю, велика кількість документів історичного архіву
у Львові стосуються або прикордонних із Польщею українських земель, або
колишніх чи нинішніх польських теренів. Та й сам Львів протягом XV – пер-
шої половини ХХ ст. був одним із важливих осередків польського політичного,
культурного й релігійного життя. Тут здавна функціонували найбільші архіви
Галичини – Архів давніх актів м. Львова, Земський архів, Державний архів,
Архів карт, архіви трьох консисторій та ін., спадкоємцями яких у наш час стали
ЦДІА України у Львові й Державний архів Львівської області1. До того ж перший
путівник по ЦДІАЛ вийшов щойно 2001 р.2. Друге (на звороті титулу, щоправда,
помилково вказано “Видання І”), доповнене й виправлене відповідно до заува-
жень рецензентів – Г. Боряка і Я. Крохмаля – видання, також українською мовою,
побачило світ у Перемишлі (на титулі “Львів–Перемишль”) 2003 р. У “Перед-
ньому слові” Д. Пельц до останнього зазначено, що видавнича угода, укладена
2000 р. між ЦДІАЛ і ДА в Перемишлі, передбачала видання “короткого до-
відника про фонди двома мовами”, однак на практиці архівісти ЦДІАЛ все-таки
підготували путівник. У “Вступному слові” Б. Бобусі до цього самого видання
конкретизовано, що за уточненими у 2000 р. принципами путівник “виходить у
двох мовних версіях: польській та українській”. Як випливає з рецензованого
3-го видання, польська й українська мови відрізняються разюче.
* * *
Хоча “Путівник” і виданий для польського користувача, однак це все-таки
публікація про український архів, що знаходиться в українському місті, отож
алюзії щодо “польськості” Львова, якими густо всіяний текст передмови, є
Іван СВАРНИК (Львів)
Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie.
Przewodnik po zasobie archiwalnym. – Warszawa, 2005.
1 Нариси історії архівної справи в Україні. – К., 2002. – С. 171–176, 328–329.
2 Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник. – Львів; К.,
2001. – 412 с.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
793
некоректними для науковця. Можливо, це стало реакцією польських істориків
на негативну рецензію З. Будзинського3 на перше українське видання “Путів-
ника”. На думку цього критика, в передмові “нерідко чути дух минулої епохи”
(очевидно, радянської), а у викладі історії архіву міститься “багато перекручень
чи недомовок”, “хибної чи не до кінця перевіреної наукової інформації”. Зокрема,
З. Будзинський сумнівається, що документи ЦДІАЛ відображають “історію
українців, які століттями боролись проти чужоземного панування”; що початки
архіву можна відносити до діяльності канцелярії короля Данила, його сина Лева
й наступних володарів; що “княжий архів Романовичів загинув 1340 р. під час
першого нападу на Галичину польського короля Казимира ІІІ та під час боротьби
за Галичину між Польщею і Литвою, в ході якої 1381 р. згорів Львів”. Рецензент
зумів побачити в передмові також протиставлення українських і польських (на
думку рецензента, замаскованих під “львівськими”) істориків, хоча насправді
щодо О. Чоловського, Д. Зубрицького, І. Вагилевича, К. Распа, О. Гіршберґа,
О. Семковича, К. Відмана, О. Бальцера, Є. Барвінського та ін. ужито лише окрес-
лень “відомий”, “видатний”, а єдиний “національний” прикметник стосується ав-
стрійського історика Б. Дудіка. Заперечення З. Будзинського викликала також пе-
ріодизація історії Галичини – він не розуміє, як можна було зводити епоху XIV–
XVIII ст. до Великого князівства Литовського й Речі Посполитої, як можна захід-
ноукраїнські землі XV–XVIII ст. приписувати до Східної Галичини, яка тоді не
існувала, й оминати історичну назву Червона Русь, що виникла в XIV ст.4, чому
період міжвоєнної Польщі у львівському архіві починається 1919 р. і навіщо
було згадувати ЗУНР 1918–1919 рр. Низку застережень рецензента викликали
також “українізовані” особові назви й назви установ. Найбільше вразила його
“чорним гумором” назва ф. 556 “Galicyjski zakład dla ciemnych” (на думку рецен-
зента, мало бути “ociemniałych”). При цьому п. Будзинський не зауважив, що до-
кументи цього фонду писані польською і німецькою мовами5, отож українські
архівісти перекладали назву не на польську, а на українську мову, а польський
варіант взяли безпосередньо з документів установи. Вадою географічного покаж-
чика рецензент уважає написання лише українською, а не українською і поль-
ською географічних назв, далеких від “україномовних теренів”, таких як Jero-
zolima, Londyn, Monachium, Paryż, Rzym, Watykan. Однак більшість цих назв
так само далекі й від польськомовних теренів, отож мали б, за цією логікою, писа-
тися Jerusalem, London, München, Paris, Roma, Vaticano, а зовсім не польською
мовою.
* * *
Авторство нового видання на обкладинці не зазначене (хіба що “Головна
дирекція державних архівів” і “Державний комітет архівів України”), в титулі –
“опрацювання Анни Крохмаль”, на звороті титулу – “опрацювання польської
3 Див.: Budzyński Z. Polska i ukraińska przeszłość w zasobach lwowskiego Archiwum //
Rocznik Przemyski. – Przemyśl, 2004. – T. XL. – Z. 4: Historia. – S. 85–99.
4 Budzyński Z. Polska i ukraińska przeszłość... – S. 87.
5 Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник. – Львів;
Перемишль, 2003. – С. 222.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
794
версії Анни Крохмаль”. Характерно, що А. Крохмаль не є автором жодної праці,
дотичної до історії чи складу фондів згаданого архіву6. Авторські права – ЦДІА
України у Львові й Головна дирекція державних архівів (Польщі). Структура –
замість 69 розділів і підрозділів, порівняно з попереднім виданням7, – 66 роз-
ділів і підрозділів. Слушні скорочення – усунені “Переднє слово” Д. Пельц (у
ньому, щоправда, був один суттєвий момент – передісторія видання “Путівника”
й перелік, хоч і не зовсім коректний, архівістів, причетних до написання довідника
в різні періоди) і “Вступне слово” Б. Бобусі та перелік ілюстрацій, оскільки й
самі ілюстрації усунули. Не зовсім виправдані зміни – заміна передмови І. Свар-
ника (обсяг 11,5 с., 47 приміток) про історію архіву і склад його фондів подібною
передмовою Анни Крохмаль (8 с., 10 приміток), а також заміна археографічної
передмови Г. Сварник (3 с.) аналогічною (4 с.), щоправда, з поясненнями розход-
жень тексту порівняно з українським варіантом. Ці розходження можна вважати
як виправданими – пристосованими для польського користувача, – так і незрозу-
мілими чи сумнівними. Скажімо, А. Крохмаль “значно переробляє” довідки про
фондоутворювачів з періоду І та ІІ Речі Посполитої, зокрема про ґродські й земські
суди, релігійні інституції, міністерства та інші центральні установи міжвоєнного
періоду. В чому ж полягає ця праця?
У статті про магістрати й міські уряди, наприклад, замість чіткого окреслення
трьох основних самоврядних органів (рада, лава і громада – communitas) ужито
розпливчасту конструкцію “rada miejska, ława sądowa oraz przedstawieciele mie-
szczan (pospólstwa)” (с. 19). Хоча український текст можна було б доповнити по
суті: з 1577 р. у Львові діяли також Колегія 40 мужів та Лонгерія – орган, що
відав податками8. Зведення до одної двох перших приміток у тій самій статті
робить автором цього неточного визначення відомого історика-джерелознавця
Я. Ісаєвича. Натомість примітка щодо дати заснування окремих магістратів (с. 19)
зовсім не прив’язана до польського тексту. Значно розширюючи історичну довід-
ку про міське самоврядування, зокрема у ХХ ст. (с. 19–21), авторка доводить її
до 1990 р. (!). При цьому вона не помічає, що в ЦДІА ці фонди датуються 1382–
1898 рр., а з ХХ ст. походять лише складені архівістами інвентарні описи
документів Львова й Коломиї (обидва 1938 р.). У статті про ґродські суди (с. 81)
містяться дві суперечливі між собою тези – про надання цим судам права вічності
з XVI ст. (як в українському варіанті) і з 1631 р., “за винятком перемиського су-
ду, де це сталося 1633 р., та жидачівського, який отримав це право лише 1677 р.”.
Порівняно з українським варіантом, у польському подано таку класифікацію ак-
тових книг за формою: протоколи й індукти (не враховано фасцикулів та індексів),
за змістом: книги вписів, реєстри злочинців9 і судові акти. Останні поділяються
6 Архівні установи України. Довідник. – К., 2005. – Т. 1: Державні архіви – С. 114–126
(бібліографія публікацій про ЦДІАЛ).
7 Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Путівник. – Львів; Пере-
мишль, 2003. – 492 с., 8 с. іл.
8 Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – 2-е вид. – Львів, 2006. – С. 15.
9 Вид досить рідкісний, оскільки в судочинстві Галичини збереглася лише одна така
книга в Сяноцькому ґродському суді.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
795
також на 3 підгрупи: акти інквізиції, реєстри справ і книги декретів (в українсь-
кому варіанті книги протоколів, кримінальних справ і слідств, декретів). Книги
вписів: акти публічні, приватні, протестації і маніфестації, реляції, обляти і т. п.
В українському варіанті згадано також окремі книги скарг, дрібних судових справ
та ін. Про склад ґродського суду польський варіант пише так само недостатньо,
як і український, згадуючи лише керівника суду – призначеного королем старос-
ту – і не вказуючи на підстаросту, який очолював суд за відсутності старости,
суддю та писаря10. Натомість про земський суд А. Крохмаль пише дещо ширше –
крім судді згадує ще підсудка й асесорів, вибраних з-посеред шляхти, прибулої
на сеймові засідання (в українському варіанті “судових чиновників, що вибира-
лись на шляхетських сеймиках”). Періодичність засідань судів, на жаль, не відріз-
няється від українського варіанта: в останньому про ґродські суди сказано, що
їх канцелярії діяли постійно11, а в польському – “діяли протягом усього року”
(с. 81). Натомість про земські в українському варіанті “сесії суду, т. зв. “рочки”
відбувалися періодично”, а в польському – “початково щодва тижні, від 1423 року
кожні чотири тижні, а з 1454 р. – чотири рази на рік” (с. 84). При цьому дослідниця
забула факт, згаданий на попередній сторінці: в Руському воєводстві ці суди за-
провадили після 1434 р., а в Белзькому – після 1462 р. Додаючи речення про
мови, якими провадили ґродські й земські акти (с. 85), А. Крохмаль забула пере-
ставити примітку 74 з українського видання, і вона виявилася цілком не прив’я-
заною до тексту. Довідка про OZN (с. 153–154) доповнена двома новими речен-
нями, натомість анотація на цей фонд скорочена на 1 рядок, що містив важливу
інформацію про діяльність парламентської групи Табору в сеймі і сенаті. Так
само скорочені на 1–2 речення анотації на фонди 346 (Спілка євреїв – учасників
боротьби за незалежність Польщі. Львівське відділення) й 820 (Погоджувальний
секретаріат польських громадських організацій Східної Малопольщі, м. Львів)
(с. 153). Який сенс (крім 2 рядків і примітки про зберігання основного масиву
документів установи в Перемишлі) має розширена довідка про римо-католицьку
консисторію в Перемишлі 1375–1992 рр. (!) (с. 332–333) щодо архівного фонду,
який відклався у кількості 15 (!) справ, до того ж лише за 1816–1822 рр.? Навіщо
було додавати польську назву, якщо збережено лише німецькомовні документи?
Українська довідка про римо-католицьку консисторію в Перемишлі дуже схема-
тична, однак цілком співвідносна з кількома сотнями документів про шкільництво
в Тарнівському окрузі за 7 років.
Не вдалося помітити задекларованих у вступі змін “за віровизнаннями” у
структурі розділу “Релігія”. Статті, як і в українському виданні, розміщені за
тою самою схемою – греко-католицька, римо-католицька, євангелістська, вір-
мено-католицька, іудейська віри. Як і в українському виданні12, у невідповідних
місцях – серед католицьких монастирів – вміщено огляди фондів Святоіванівської
10 Нариси історії архівної справи в Україні. – С. 73.
11 Правильно мало б бути: “Старостинські канцелярії діяли постійно. За відсутності
старост ними керували підстарости”.
12 Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Львів; Перемишль,
2003. – С. 317.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
796
лаври греко-католицького монастиря ОО. Студитів у Львові13 та Холмської греко-
католицької консисторії. Щодо останньої, то Анна Крохмаль справді вносить
суттєві правки – замість започаткування в кінці Х ст. у складі Волинської єпархії
з катедрою у Володимирі пише про ХІІІ ст. (попередницею Холмської єпархії,
на її думку, була “eparchia uhrowska” (с. 341), створена бл. 1223 р. кн. Данилом).
Хоча б pro forma А. Крохмаль мала б пам’ятати, що Львів після вересня
1939 р. (який самі галичани не дуже-то полюбляють) перебуває у складі України,
тому не писати з малої літери “української держави”, при тому, що в попередньо-
му рядку в назві УРСР усі складові написано з великої літери (с. 5), не казати,
що документи архіву є “передусім спільною культурною спадщиною Польщі й
України” (Там само). Історикові не личить також твердити, всупереч дійсності,
що в XV ст. “поза місцевим польсько-руським елементом значну частину мешкан-
ців складали німецькі осадники” – німці у Львові з’явилися ще у ХІІІ ст., а перші
поляки (не рахуючи вояків і почет Казимира ІІІ) осіли тут у XV ст. – та що від
середньовіччя (воно, за усталеною періодизацією, тривало з кінця V до другої
половини ХV ст.) “у Львові селилися численні євреї” (с. 6). Згодом останнє тверд-
ження заперечується у статті про Єврейську церковно-шкільну громаду в Бел-
граді: “Початки громади пов’язані з вигнанням євреїв з Іспанії, Португалії й
інших європейських країн в кінці XV – на початку XVІ ст.” (с. 348). Щодо поляків
у давньому Львові, то можна покликатися на слова польського історика XVII ст.
Ю.-Б. Зіморовича про чотири народи, які початково заселяли Львів – “русинів,
...євреїв і подібних до них правовірних сарацинів, вірмен і татар”, та “Казимир
довідався, що провінція, щойно здобута, особливо безжалісно та вперто ставилася
до поляків”14. Після фраз: “Початки Міського Архіву пов’язані з локацією міста
і створенням міських органів...” та “в Галицько-Волинському князівстві Львів
був важливим міським осередком” дивно звучить твердження, що “початок пізні-
шому архівові... дала друга локація міста... 1356 р.” (с. 5). Львів, на думку авторки,
був осідком лише двох митрополій – з початку XV ст. латинської і з XVI ст. право-
славної (с. 6). Поза увагою А. Крохмаль залишилося важливе для Європи право-
славне вірменське (згодом вірмено-католицьке) єпископство, а потім архієпис-
копство15, як і присутність у Львові великих релігійних центрів мусульман (XІІІ–
XV ст.) і юдеїв (з XV ст.)16. У нові часи Львів став також значним центром єванге-
лістської церкви. Однак у наступному абзаці авторка висловлює дещо іншу тезу:
львівські вірмени “від 1356 р. мали окрему релігійну спільноту на чолі з владикою
(католікосом17)”. Згодом авторка виправляє й це своє твердження, відкриваючи
вже три католицькі спільноти у Львові – Римо-католицьку, Православну (потім
13 Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. – S. 341.
14 Зіморович Б. Потрійний Львів. Leopolis Triplex. – Львів, 2002. – С. 51, 62.
15 Див., напр.: Дашкевич Я. Давній Львів у вірменських і вірмено-кипчацьких джерелах //
Україна в минулому. – К.; Львів, 1992. – Вип.1. – С. 7–13.
16 Див.: Chonigsman J., Wierzbieniec W. Źródła do dziejów Żydów w zasobie Centralnego
Państwowego Archiwum Historycznego we Lwowie // Biuletyn Żydowskiego Instytutu Histo-
rycznego. – 1995–1996. – № 3, 2. – S. 39–56.
17 Насправді католікос є верховним ієрархом усієї вірменської церкви.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
797
Греко-католицьку) й Вірменську церкви (с. 13). Греко-католицьку церкву в Гали-
чині А. Крохмаль започатковує середньовіччям (с. 13), хоча Перемиська єпархія
прийняла унію з Римом щойно наприкінці XVІІ ст., а Львівська – 1700 року.
Незрозуміло, навіщо А. Крохмаль скоротила виклад історії архіву: уже поча-
ток передмови, на відміну від українського тексту, схиляє до думки, що йдеться
лише про Архів міста Львова (с. 5–8). Назви останнього, що змінювалися упро-
довж історії, авторка передає досить вільно: 1787 р. з’являється відкритий нею
“старовинний львівський Архів”, а 1792 р. “давній Міський Архів” (с. 7), який
насправді офіційно називався Архівом міста Львова (Archivum сivitatis Leopolien-
sis). Натомість назва “Архів давніх актів міста Львова” (очевидно, саме це збира-
лася написати А. Крохмаль) з’явилася щойно після реорганізації 1891 р. (с. 299).
Там само авторка робить ще одне “відкриття” – на її думку, в кінці XVIII ст.
“власне Міський Архів творили лонгерські книги й акти”, що зберігались у старій
ратуші. Натомість раєцькі й війтівсько-лавничі книги разом з індексами після
впорядкування їх міським синдиком 1792 р.18 буцімто об’єднали з новотвореними
з 1792 р. ґрунтовими книгами Міської Табулі й зберігали у приміщенні останньої
(щоправда, де саме, А. Крохмаль не вказує). Повідомляючи про впорядкування
Архіву м. Львова Д. Зубрицьким, авторка робить три помилки у трьох рядках:
хибно називає його членом Міського управління, обмежує його працю 1838 р.,
хоча насправді опис документів тривав і упродовж 1839 р., й перекручує назву
складеного ним інвентаря (с. 7). У тому ж абзаці А. Крохмаль, “удосконалюючи”
український текст, викинула фразу про те, що науковий опис архіву пов’язаний
з діяльністю видатного просвітителя І. Вагилевича, який 1862 р. здійснив реор-
ганізацію Міського архіву, запровадив нову методику поділу документів та їх
описання, у 1862–1866 рр. створив Колекцію пергаментів і здійснив її перший
реґестовий опис19, натомість написала, що він “допомагав К. Распу, який упоряд-
кував лонгерську частину давнього Архіву” (с. 8). Початки Архіву ґродських і
земських актів у Львові (згодом Земський архів) авторка відносить до “вісім-
десятих років XVIII ст.” (с. 8), хоча в українському тексті є точна дата – 1784 р.
Серед фактологічних помилок також хибна дата ІІ з’їзду польських істориків у
Львові 1890 (с. 8) замість 1891 р.20. На початку ХХ ст., на думку авторки, архів
отримав назву “Архів актів земських і ґродських у Львові” (с. 10). Насправді
зміни назви відбувалися 1877 р. (Крайовий архів ґродських і земських актів у
Львові) й 1919 р. (Земський архів у Львові). Серед директорів цього архіву авторка
помилково вказує К. Ліске, а з-посеред видавців “Akta grodzkie i ziemskie”, мабуть,
через недогляд, вилучає О. Петруського, І. Вагилевича, А. Петрушевича, В. Гей-
ноша, Г. Полячківну. Однак найменше пощастило в усіх виданнях Державному
18 Архівіст Є. Барвінський у 1933 р. писав про це інакше: “Австрійське господарювання
призвело до того, що архів... опинився в цілковитому неладі”. А К. Бадецький на засіданні
Польського історичного товариства 30 червня 1933 р. прямо заявив про трагічний стан місь-
кого архіву.
19 Детальніше див.: Дем’ян Г. Іван Вагилевич – архівіст // Архіви України. – К., 1971. –
№ 3. – С. 42–50.
20 Barwiński E. Archiwum miasta Lwowa. – Lwów, 1933. – S. 5.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
798
архіву у Львові, створеному на базі Архіву Галицького намісництва 1913 р. В
українських виданнях пропущено його початкову (до 1908 р.) історію. Натомість
А. Крохмаль відносить початки Державного архіву чомусь до 1933 р. (с. 10).
Хоча на наступній сторінці ту ж подію переносить уже до закінчення Першої
світової війни, твердячи, що тоді директором реорганізованого архіву став Є. Бар-
вінський. Однак за польськими довідниками це відбулося 1 травня 1913 р.21.
Кінець абзацу переконує читача, що після 1933 р. Державний архів перестав іс-
нувати, злившися з Земським, хоча насправді перестав існувати окремий Зем-
ський архів. Досить схематично подано історію архіву після вересня 1939 р.
А. Крохмаль неправильно подає назву обох архівів, створених у Львові – замість
“Центральний архів давніх актів у Львові” – просто “Центральний архів давніх
актів” (такий, насправді, існував у Києві), замість “Обласний історичний архів у
Львові” – “Львівський окружний державний архів”. При висвітленні історії архіву
періоду німецької окупації 1941–1944 рр. авторка переоцінює вплив польських
архівістів на німецьку адміністрацію (с. 11), далі забуває згадати про реорганіза-
цію архіву у 1941 р., отож згадка про Філію ЦДІА УРСР стає незрозумілою. У
тому самому абзаці, замість сказати про реорганізацію архівної мережі УРСР
1958 р. й виведення її з підпорядкування НКВС-МВС, авторка просто пише про
підпорядкування архіву Архівному управлінню УРСР (мало бути Головне архівне
управління при Раді міністрів УРСР). Повоєнну історію архіву й напрямки його
діяльності А. Крохмаль просто опускає. При описі фондів А. Крохмаль помилко-
во вважає фонди Любомирських і Лянцкоронських фраґментами родинних архі-
вів. Адже перший налічує 2346 справ за 1586–1939 рр. (с. 352), а другий 9798
справ за 1438–1939 рр. (с. 354). Натомість фонду Сапіг (с. 13) у ЦДІАЛ взагалі
немає.
Термін “Червона Русь”, який, на думку А. Крохмаль, з’явився після раннього
середньовіччя (с. 5) й хронологічні рамки якого для авторки є досить розмитими,
насправді був запроваджений істориком XVII ст. Ш. Старовольським († 1656), а
в картографії – Т. Маковським (т. зв. Радзивилівська карта ВКЛ 1653 р.). Його
для означення теренів колишнього Галицько-Волинського князівства й королів-
ства досить недовго використовували виключно чужинці. Паралельно, до того
ж значно ширше, вживали традиційну назву “Русь”. А терміни “русин”, “руський”
з кінця середньовіччя й аж до початку ХХ ст. стали синонімами окреслень
“українець”, “український”. Натомість самі мешканці цих теренів ніколи не
вживали терміна “Червона Русь”, тому його слід уважати штучним, привнесеним
ззовні. Після поразки українських визвольних змагань у Галичині в середині
1919 р. та рішення Паризької мирної конференції 1923 р. частина керівних кіл
Польщі спробувала реалізувати мілітарну перемогу над українцями також і в
суспільній сфері. Зокрема, 1923 р. в Галичині офіційно заборонили використо-
вувати терміни “українець”, “український”, заміняючи їх анахронічними “русин”,
“руський”. Цей крок польська адміністрація Галичини й частина науковців згодом
розвинули, ще раз “відкривши” назву “Червона Русь”. У міжвоєнний період
21 Słownik biograficzny archiwistów polskich. – Warszawa; Łódź, 1988. – T. I: 1918–1984. –
S. 35.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
799
вони інтенсивно впроваджували в життя цей термін (для періоду пізнього серед-
ньовіччя) з метою знівелювання первісного етнічного характеру Східної Гали-
чини. Втім, це питання заслуговує на спеціальне дослідження. До термінологіч-
них вад польського путівника слід віднести також твердження, яке завершує
довідку про земські суди (с. 85): “...на терені Руського воєводства, зокрема на
Волині...”. Адже західна частина Волині (колишні Белзьке й Холмське князівства)
була захоплена Польщею в кінці XIV ст. і з цих земель виникло Белзьке воєводство
й Холмська земля Руського воєводства. Східна Волинь, натомість, була провін-
цією Литви. Після Люблінської унії 1569 р. у складі Речі Посполитої існувало
окреме Волинське воєводство22. Отож тут доречнішою була б примітка про акти
Холмської землі. Так само не було сенсу повторювати, що з XVI ст. спорадично
з’являються записи польською мовою, адже на с. 81 уже вказувалося, що у 1543 р.
сейм дозволив використовувати в судах також польську мову.
Досить дивно виглядає також “Вибрана бібліографія” (с. 487–491) з 10 (!)
праць українських авторів, жодна з яких не стосується історії і складу фондів ар-
хіву, та 51 праці польських авторів, серед яких трапляються не зовсім нові видання
з початку ХХ ст. і навіть з 1896 р. Авторка ігнорує виданий у Львові бібліографіч-
ний покажчик повоєнних видань архіву23, не згадує жодного з кількох десятків
збірників документів і довідкових видань, фундаментальних праць з історії архів-
ної справи й джерелознавства.
З дрібніших вад можна вказати на перекручення прізвищ і населених пунк-
тів – Лев Галицький (с. 5) замість Лев Данилович, Полетилло (с. 9) замість Поле-
тило, “Bodnokarowicz” (с. 280) замість Боднарович, хоча на с. 278 той же О. Бод-
нарович написаний правильно, “Suszkі”, “Suszka” (с. 125, 507) замість Сушко,
“Struńskiego”, “Struński” (с. 374, 507) замість Струтинський, який фігурує також
і в правильному варіанті, “Stara Wieś” (с. 358) замість Старе Село (хоча на с. 356
двічі написано “Stare Sioło”) та ін. Незрозуміло, чим не сподобався укладачці
М. Венґжин (Угрин-Безгрішний), прізвище якого вилучене з адресатів О. Басараб
(с. 358). Українська мова документів вилучена зі статті про Холмську греко-
католицьку (з 1875 р. православну) консисторію. Мовно-стилістичні огріхи, на-
приклад: “archiwum to stało się... Archiwum c. k. Namiestnictwa, które przejęło
kompetencje Gubernium” (с. 10), “od księgi wpisów aż do współczesnych akt spraw”
(с. 12), “burmistrz... zaczął być tytułowany prezydentem” (с. 19), “Korespondencja o
położeniu sytuacji..., głodu na Ukrainie” (с. 281), Українська селянсько-робітнича
партія – USPR (c. 279), АН УРСР – AN USSR (с. 485), Ольга Басараб – “Olha” і
“Olga” (с. 358), членів відділення товариства – “uczniów z oddziału Towarzystwa”
(с. 350) – слід пояснити, мабуть, недоглядом редактора, п. І. Рдзанек.
Попри зазначені недоліки (їх, зрештою, можна знайти в кожному довідко-
вому виданні), слід вітати видання польської версії “Путівника”, адже користувачі
звертають увагу в першу чергу на інформативність, а вже згодом на тенденційні
нотки довідника.
22 Słownik historii Polski. – Warszawa, 1973. – S. 603.
23 Центральний державний історичний архів УРСР у м. Львові: Покажчик видань
архіву та літератури про його діяльність (1947–1988 рр.). – Львів, 1990.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15470 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0011 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:44:05Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сварник, І. 2011-01-26T16:57:09Z 2011-01-26T16:57:09Z 2007 Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym / І. Сварник // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 792-799. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15470 Рецензія на книгу: Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym. – Warszawa, 2005. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Рецензії, огляди Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym Article published earlier |
| spellingShingle | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym Сварник, І. Рецензії, огляди |
| title | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym |
| title_full | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym |
| title_fullStr | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym |
| title_full_unstemmed | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym |
| title_short | Centralne Państwowe Archiwum Historyczne Ukrainy we Lwowie. Przewodnik po zasobie archiwalnym |
| title_sort | centralne państwowe archiwum historyczne ukrainy we lwowie. przewodnik po zasobie archiwalnym |
| topic | Рецензії, огляди |
| topic_facet | Рецензії, огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15470 |
| work_keys_str_mv | AT svarnikí centralnepanstwowearchiwumhistoryczneukrainywelwowieprzewodnikpozasobiearchiwalnym |