Український національний рух у квітні 1917 року
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15482 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Український національний рух у квітні 1917 року / М. Ковальчук // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 215-223. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859606421612527616 |
|---|---|
| author | Ковальчук, М. |
| author_facet | Ковальчук, М. |
| citation_txt | Український національний рух у квітні 1917 року / М. Ковальчук // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 215-223. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-11-28T05:23:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
215
Майже століття відділяє нас від української національної революції 1917–
1918 рр. Проте в силу відомих причин наукові дослідження цього періоду стали
можливими порівняно недавно, після відновлення незалежності України. Оче-
видно, саме тому чимало аспектів історії української революції все ще недо-
статньо висвітлено в науковій літературі. Зокрема, досить слабко вивчено початко-
вий період розгортання українського національного руху навесні 1917 р., після
перемоги в Росії Лютневої революції й утвердження в країні нових суспільно-
політичних реалій. У багатьох історичних дослідженнях цей період розглядається
найчастіше крізь призму діяльності Центральної Ради та організаційного станов-
лення тогочасних українських політичних партій. Такий підхід притаманний як
попереднім діаспорним1, так і сучасним українським дослідникам2. Розглядаючи
розвиток національного руху в 1917 р., історики зазвичай приділяють подіям
весни 1917 р. менше уваги, аніж наступним етапам української революції3. Тим
часом, цілком очевидно, що розгортання українського руху навесні 1917 р. не
могло не впливати не лише на політичну лінію Центральної Ради, але подеколи
й на позицію Тимчасового уряду в “українському питанні”. Тож ми спробували
розглянути перебіг національно-визвольного руху на етапі його становлення –
у квітні 1917 р. Вказаний період не був позначений політичним чи національним
протистоянням у суспільстві, швидше навпаки – загалом характеризувався толе-
рантністю громадської думки до найрізноманітніших проявів суспільно-полі-
тичного життя.
Михайло КОВАЛЬЧУК (Київ)
УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ
У КВІТНІ 1917 РОКУ
1 Див.: Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції, 1917–1920 рр. –
Т. 1. – Відень, 1921. – 152 с.; Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Ужгород, 1932. –
Т. І: Доба Центральної Ради. – 452 с.; Млиновецький Р. Нариси з історії українських визволь-
них змагань 1917–1918 рр.: (Про що “історія мовчить”). – Торонто, 1970. – Т. 1. – 568 с.; та ін.
2 Гамрецкий Ю. Украинская Центральная Рада в 1917 году // Общественные органи-
зации в политической системе России 1917–1918 гг. – М., 1992. – С. 105–112; Копиленко О.
“Сто днів” Центральної Ради. – К., 1992. – 204 с.; Верстюк В. Українська революція: доба
Центральної Ради // Український історичний журнал. – 1995. – № 2. – С. 65–78; його ж.
Українська Центральна рада: Навч. посібник. – К., 1997. – 237 с.; Логвиненко И. Политическая
деятельность Украинской Центральной Рады. – Глобино, 2000. – 96 с.; та ін.
3 Див., напр.: Верстюк В. Український національно-визвольний рух (березень–листопад
1917 р.) // Український історичний журнал. – 2003. – № 3. – С. 63–81.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
216
Піднесення українського національного руху після Лютневої революції
1917 р. вразило багатьох сучасників. Виникнення у Києві Української Централь-
ної Ради як керівного органу національного руху сприяло його зміцненню та
організованості. Вже багатотисячна національна маніфестація у Києві 1 квітня
1917 р., за влучним висловом голови Центральної Ради М. Грушевського, пока-
зала, що “українство – се не фікція в головах гуртка романтиків чи маніяків-
інтелігентів, а жива сила, яка має силу над масами, їх рушає й підіймає”4. Учас-
ники маніфестації постановили всіляко підтримувати Тимчасовий уряд Росії
(висловивши надію, що він і надалі “докладатиме всіх сил для скріплення свободи
і демократизму”) та домагатися від уряду офіційної декларації про надання Укра-
їні національно-територіальної автономії5.
Першоквітневу національну маніфестацію у Києві було підтримано і в інших
містах країни. Так, 1 квітня 1917 р. в Конотопі зусиллями місцевого українського
національного товариства було відправлено урочисту панахиду по Т. Шевченку6.
Того ж дня у Ростові-на-Дону пройшла велична українська маніфестація, в якій
взяло участь понад 10 000 чол. Серед її учасників лунали гасла автономії України
у складі федеративної Росії; українських маніфестантів привітав представник
місцевої грузинської національної організації7. 5 квітня відбулося багатолюдне
українське віче в Полтаві8. Аналогічні акції, дещо меншого масштабу, пройшли
на початку квітня 1917 р. і в інших містах України й Росії.
З особливою силою включились у національний рух і вояки-українці росій-
ської армії. Звістки про першоквітневу маніфестацію у Києві й розгортання
українського національного руху викликали пожвавлення діяльності українських
гуртків у російських військових частинах. Заклики Центральної Ради, Українсь-
кого військового клубу ім. П. Полуботка й інших організацій до відстоювання
національних прав знайшли жвавий відгук серед одягнутих у вояцькі шинелі
українських селян. Як згадував ад’ютант 20-го Заамурського прикордонного
полку, один з організаторів української полкової громади М. Галаган, на початку
квітня 1917 р. “стало більш ніж очевидним, що наша невелика організована
громада є лише незначною часткою величавого українського національного руху,
якого центром є наш старий Київ”9. У квітні 1917 р. на фронті пройшла хвиля
численних мітингів на підтримку Центральної Ради та автономії України. Так,
на початку квітня серед офіцерів та вояків гарнізону в Москві виник український
військовий клуб, а вже 7 квітня зусиллями його членів було організовано
10-тисячну українську військову маніфестацію10. 8 квітня загальні збори
4 Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 8. – С. 143.
5 Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – К., 2002. – Т. І: Доба Центральної
Ради. – С. 55–56.
6 Український національно-визвольний рух. Березень–листопад 1917 року: Документи
і матеріали. – К., 2003. – С. 108.
7 Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. – К., 1996. – Т. 1. – С. 51.
8 Український національно-визвольний рух. – С. 79.
9 Галаган М. З моїх споминів. – К., 2005. – С. 204.
10 Стефанів З. Українські збройні сили 1917–21 рр. – 1947. – Ч. І: Доба Центральної
ради й Гетьманату. – С. 10.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
217
українців-вояків та офіцерів тернопільської залоги ухвалили, окрім обіцянки
захищати “до останньої краплі крові” новий державний устрій Росії проти
зовнішніх і внутрішніх ворогів, підтримати гасло національно-територіальної
автономії України та вимагати від Тимчасового уряду видання відповідного
законодавчого акта11. 9 квітня українське військове віче в Коломиї також ухвалило
домагатися від Тимчасового уряду визнання національно-територіальної
автономії України12.
Навіть на найвіддаленіших від України ділянках фронту в першій поло-
вині квітня 1917 р. український військовий рух переживав справжнє підне-
сення. Так, українську раду було створено при штабі 5-ї російської армії на
Північному фронті13. На Кавказькому фронті, в районі Трапезунду, військо-
вики-українці також організували національну раду, що поставила своїм
завданням поширення українського руху в армії та українізацію військових
частин фронту14. Найбільшими ж організаційними успіхами відзначилися
вояки-українці на Західному фронті. Вже в середині квітня 1917 р. у Мінську
відбувся фронтовий український з’їзд, під час роботи якого до української
громади долучалися все нові військовики-українці. З’їзд обрав фронтову
українську раду на чолі з відомим журналістом, одним з провідних діячів
Української соціал-демократичної робітничої партії С. Петлюрою, що пере-
бував на фронті як співробітник Всеросійського союзу міст15.
У цей же час у розташованих в Росії та в Україні запасних частинах російської
армії розпочалося стихійне виділення вояків-українців в окремі військові команди
та відділи – процес, що невдовзі отримав назву “українізація”. На початку квітня
1917 р. українці почали виокремлюватися в петроградському гарнізоні, в 1-му
та 2-му кулеметних, 3-му піхотному полках16 . Формування окремого українсь-
кого куреня (близько 1000 бійців) розпочала українська військова громада в
Орлі17. У Пермі також виник український батальйон18. Сприятливими були умови
для виділення українців у частинах одеської залоги, серед особового складу
якої значною підтримкою користувалася Українська військова рада на чолі з
І. Луценком. Мережа українських гуртків у частинах одеської залоги у квітні
1917 р. охоплювала, за деякими даними, близько 2500 вояків19.
11 Государственный архив Российской Федерации (далі – ГАРФ). – Ф. 1778. – Оп. 1. –
Д. 244. – Л. 16.
12 Стефанів З. Українські збройні сили 1917–21 рр. – Ч. І. – С. 10.
13 Там само.
14 Френкин М. Русская армия и революция 1917–1918. – Мюнхен, 1978. – С. 222.
15 Стефанів З. Українські збройні сили 1917–21 рр. – Ч. І. – С. 10.
16 Ткачук А. Крах спроб Центральної Ради використати українізовані військові форму-
вання в 1917 р. // Український історичний журнал. – 1967. – № 8. – С. 77.
17 Е. Х. Перший український курінь Орловського гарнізону // Вісті комбатанта. – 1963. –
Ч. 2 (10). – С. 32–33.
18 Швець А. Історія Полуботківського полку (Спогади) // Українське козацтво. – 1969/
1970. – Ч. 5 (13). – С. 26.
19 Гришко Г. 1917 рік в Одесі (Спомини з часів визвольних змагань) // Розбудова нації. –
1928. – Ч. 9. – С. 133.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
218
Слід відзначити, що розгортання українського руху в Росії відбувалося на
фоні загального піднесення національно-визвольних рухів народів колишньої
царської імперії. Не лише з України, а й з Фінляндії, Латвії, Литви, Закавказзя,
Білорусі та інших національних “окраїн” Росії до Петрограда летіли численні
телеграми з резолюціями зборів національних громад й вимогами національно-
територіальної автономії20. Так, саме у цей час фінські політики заявили про
необхідність зосередження усієї повноти влади з управління краєм у фінському
сеймі, а не в руках російського генерал-губернатора. Литовська національна рада
також виступила з гаслом автономії. Білоруський національний комітет задекла-
рував прагнення до автономії Білорусі у складі Російської федеративної респуб-
ліки. Грузинські, азербайджанські та вірменські політичні партії й національні
організації вимагали автономії для народів Закавказзя.
Створений у дні революції помірковано-демократичний Тимчасовий уряд
виявився цілковито не готовим до такого сплеску національно-політичної актив-
ності “інородців” і відповідав на їхні вимоги лише декларативними заявами про
співчуття, уникаючи будь-яких конкретних рішень з “національного питання”.
Вирішення питання про долю народів колишньої імперії відкладалося до Росій-
ських Установчих зборів – за винятком лише Польщі, якій нове російське керів-
ництво ще наприкінці березня 1917 р. пообіцяло відновлення державної незалеж-
ності. Проте, декларуючи відмову від спадщини царизму, російський уряд був
змушений вдаватись і до конкретних заходів з метою скасування національних
утисків у Росії. Вже 2 квітня 1917 р. Тимчасовий уряд ухвалив положення, згідно
з яким у країні скасовувалися будь-які національні й релігійні обмеження, запро-
ваджені царською владою. “Дія всіх виданих до оприлюднення даної постанови
адміністративних розпоряджень, як цивільної, так і військової влади, в силу
яких обмежується користування будь-якими правами залежно від належності
до того чи іншого віровизнання, віровчення чи національності, припиняється”, –
так звучала ухвала уряду21. Однак представники національностей колишньої
імперії висловлювали сумнів щодо можливості вирішити національне питання
лише скасуванням чинних за царських часів національних обмежень.
Відправлені з України на початку квітня 1917 р. телеграми до Петрограда з
вітаннями Тимчасовому уряду все частіше містили прямі вимоги надання Україні
автономії у складі Росії. “ [...] Автономія, на началах якої Україна приєдналась до
Московської держави, що отримала внаслідок цього можливість перетворитись
на Російську імперію, має бути відновлена відповідно, звичайно ж, до сучасних
потреб народу – тим більше, що формально вона не знищена основними законами
Російської держави”, – йшлося у зверненні членів кролевецької повітової управи
від 2 квітня 1917 р.22. Учасники українського віча в Хоролі, вітаючи Тимчасовий
20 Див.: ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. – Д. 244. – Л. 136, 138а, 139–142; Д. 94. – Л. 110.
21 Журналы заседаний Временного правительства. – М., 2001. – Т. 1: Март–апрель
1917 года. – С. 146; Милюков П. История второй русской революции. – Минск, 2002. –
С. 53.
22 ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. – Д. 191. – Л. 7; Український національно-визвольний
рух. – С. 72.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
219
уряд, висловили надію, що “новий уряд буде й далі дбати про інтереси широких
народних мас і що він скличе незабаром Установчі Збори (Учредительное Собра-
ніє) на основі вселюдного, рівного, прямого й таємного голосування, які (Установ-
чі Збори) вироблять нові закони і нові порядки, заведуть в напрямі признання за
демократичними верствами прав на землю й волю, а також признають за україн-
ським народом право на широку національно-територіальну автономію, на націо-
налізацію школи, церкви, суда і всіх інституцій (учрежденій) на Вкраїні і з забез-
печенням національних прав всіх інших народів, що живуть на території Вкра-
їни”23. А ось учасники зборів чигиринського повітового земства побачили в ухвалі
Тимчасового уряду про скасування національних і релігійних обмежень лише
“загальну формулу”, висловивши надію, що “найближчим часом буде видано акт
Тимчасового уряду про допущення української мови до використання у ділочин-
стві, у всіх урядових і громадських установах на терені з переважаючим українсь-
ким населенням, з запровадженням викладання українською мовою в усіх серед-
ніх і вищих закладах, що знаходяться на цьому терені і утримуються за державний
чи земський рахунок”24. Вимогу про українізацію освіти в Україні підтримали
також загальні збори духовенства Хорольського повіту на Полтавщині25.
На початку квітня 1917 р. з’явилося розпорядження Тимчасового уряду про
запровадження в народних школах в Україні викладання українською мовою,
створення курсів українознавства в учительських семінаріях та інститутах, а
також відкриття кафедр української мови, літератури й права у вищих навчальних
закладах. Попечителем Київського навчального округу на місце колишнього цар-
ського сановника було призначено професора М. Василенка, історика й педагога,
одного з керівників київського осередку російської конституційно-демократичної
партії (а в минулому ще й члена Товариства українських поступовців). Його
помічником став український діяч з багаторічним стажем, голова старої Київської
громади В. Науменко. Обидва призначення українська громадськість зустріла з
ентузіазмом, оскільки і М. Василенко, і В. Науменко вважалися людьми, які
багато доклали для розвитку української національної справи26.
Національно-культурне відродження в Україні супроводжувалося й віднов-
ленням політичної активності з боку українських політичних партій, що висували
нові гасла національної боротьби. “Нічого більш помилкового не може бути те-
пер, як витягувати старі українські петиції й подавати їх наново правительству як
наші домагання в данім моменті, – писав у ці дні голова Центральної Ради М. Гру-
шевський. – Не може бути більшого нерозуміння хвилі, як наші старі домагання
вважати мірою українських потреб в теперішності і сповненням їх думати задо-
вольнити потреби нинішнього українського життя... Потреби і домагання України
розгортаються в усій широті. Найбільше нещастя в сій хвилі і для правительства,
23 Український національно-визвольний рух. – С. 84–85; ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. –
Д. 191. – Л. 16.
24 ГАРФ. – Ф. 1778. – Оп. 1. – Д. 244. – Л. 19–20.
25 Дорошенко Д. Історія України... – К., 2002. – Т. 1. – С. 283.
26 Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1934. – Ч. 3. – С. 367; Дорошенко Д.
Історія України… – Т. 1. – С. 273.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
220
і для провідників громадянства – се не поспіти за скорим розгортанням домагань
моменту”27.
Ліберально-демократичне Товариство українських поступовців (ТУП) ще
до революції відстоювало ідею надання Україні статусу автономії у складі Росії.
При цьому вести боротьбу за автономію, на думку більшості тупівців, належало
в союзі з іншими народами Росії. Так, відомий діяч ТУП М. Славинський вважав,
що “представництво інтересів України треба поставити на краєвім ґрунті, уві-
йшовши в згоду з іншими національними організаціями – польською, жидівською
тощо”28. Виконком Української Національної Ради в Петрограді, до складу якого
входили такі визначні тупівці, як О. Лотоцький, М. Славинський, М. Корчинсь-
кий, П. Стебницький 2 квітня 1917 р. прийняв рішення налагодити зв’язки з
національними організаціями інших народів, щоб спільно відстоювати ідею пере-
творення Росії з унітарної держави на федерацію29.
Гасло автономії України підтримала й Українська соціал-демократична ро-
бітнича партія, що після Лютневої революції стрімко відновлювала мережу своїх
партійних організацій. “Повний розвиток народних мас українських може дати
тільки автономія України, – писав один з діячів молодшого покоління УСДРП
П. Феденко. – Там з виборних свого народу ми знайдемо людей, які рішатимуть
всі справи трудящого люду: про безземелля і про безробіття і неосвіченість та бід-
ність нашу... Соціал-демократична партія, партія пролетаріату, трудящихся людей,
обстоює право кожного краю і народу на автономію”30. Всеукраїнська конферен-
ція УСДРП, що відбулася 17–19 квітня 1917 р. у Києві, поставила вимогу націо-
нально-територіальної автономії України одним з головних пунктів партійної
програми31.
Наймолодша українська політична сила – Українська партія соціалістів-рево-
люціонерів (УПСР) – також цілковито підтримала гасло автономії. Установчий
з’їзд УПСР, що відбувся у Києві 17–18 квітня 1917 р., навіть виявив певний
радикалізм у формулюванні національних вимог. Так, найбільшою потребою
українського народу з’їзд визнав національно-територіальну автономію України
і в першу чергу негайне скликання Українських Установчих зборів (“територі-
альна Українська установча рада”) для вироблення основ і форм автономії. “На
всякі насильні перешкоди скликанню Української Установчої Ради з боку російсь-
кого уряду, на всяку спробу зробити натиск за допомогою сили – партія українсь-
ких соц.-рев. буде дивитись, як на продовження тієї самої імперіалістичної полі-
тики захвату і гніту, яку вели відносно України московські царі і російські імпера-
тори”, – таку резолюцію ухвалили учасники з’їзду32.
27 Див.: Грушевський М. Велика хвиля // Нова Рада. – 1917. – 25 берез. – Ч. 1. – С. 2.
28 Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. – Ф. 244. –
Спр. 592. – Арк. 3зв.–4зв.
29 Лотоцький О. Сторінки минулого. – Ч. 3. – С. 344, 346.
30 Український національно-визвольний рух. – С. 96.
31 Дорошенко Д. Історія України. – Т. 1. – С. 58; Український національно-визвольний
рух. – С. 138.
32 Христюк П. Замітки і матеріали... – С. 36; Український національно-визвольний
рух. – С. 132.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
221
Пожвавили свою діяльність у цей час і політичні угруповання самостійниць-
кого напрямку. На початку квітня 1917 р. відновила свою діяльність колишня
партія М. Міхновського – Українська народна партія (вважалося, що вона при-
пинила існування ще напередодні війни). УНП вважала головним своїм завдан-
ням здобуття державної незалежності України. “Український народ мусить бути
рівноправним серед вільних і культурних народів світу – це наше перше і останнє
слово, – йшлося в офіційній заяві проводу відродженої партії. – Російське по-
ступове громадянство було завше упередливе до інтересів польського народа і
відносилось байдуже, часом недбало от і вороже до домагань українського на-
рода. Польському народу обіцяли повну незалежність, а українському не згадали
навіть про автономію, що викликало підозріння, гнів і ненависть українських
партій до поступових партій Росії, що було на руку тільки їхньому спільному
ворогу – самодержавцю”33. Тимчасовий уряд, на думку авторів заяви, повинен
був негайно видати декларацію з гарантіями надання українцям та іншим наро-
дам Російської імперії таких самих національних свобод, як і полякам. Втім,
УНП залишалася досить нечисленною партією, заклики якої до відновлення
Української держави не знаходили широкої підтримки навіть в українському
суспільстві. Та попри це, політична група М. Міхновського користувалася знач-
ним впливом серед українського вояцтва. Створений М. Міхновським та його
однодумцями наприкінці березня 1917 р. Український військовий клуб
ім. П. Полуботка не лише вів самостійницьку агітацію серед вояків-українців, а
й намагався закласти підвалини для створення національних збройних сил.
10 квітня 1917 р. у Києві відбулося організоване членами Полуботківського клубу
віче військовиків-українців, на якому йшлося про необхідність організації
“української національної армії з усіма родами зброї”. Як перший крок у цьому
напрямку було вирішено домагатися “виділення на фронті всіх українців в окремі
національні частини з українським старшинством; а в запіллі – формування чисто
українських полків”34. Рішення Полуботківського клубу про необхідність ство-
рення українських полків багато вояків-українців сприйняли як пряме керів-
ництво до дії. Упродовж квітня 1917 р. штаб російського Київського військового
округу неодноразово повідомляв до ставки про те, що “деякі офіцери та солдати
фронтових [і] запасних полків клопочуться про відправку їх до Українського
легіону, що формується в Києві”35. І хоча формування українських національних
частин вище російське командування визнало неприйнятним, потік рапортів
від військовиків-українців з проханням про переведення до Українського легіону
не припинявся (штабу КВО не залишалося нічого іншого, крім як пересилати їх
до ставки)36. Мали місце й спроби самочинно організувати українські військові
формування – 15 квітня 1917 р. у Чернігові “сотник національного війська
33 Український національно-визвольний рух. – С. 77.
34 Там само. – С. 87–88; Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 112;
Стефанів З. Українські збройні сили 1917–21 рр. – Ч. І. – С. 10.
35 Российский государственный военно-исторический архив. – Ф. 2003. – Оп. 2. –
Д. 1034. – Л. 8.
36 Там само. – Ф. 1759. – Оп. 3. – Д. 790. – Л. 1, 3.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
222
України” В. Павленко видав відозву до мешканців міста з закликом організувати
українську сотню37.
У цілому ж активність групи самостійників у цей час досить слабко впливала
на настрої українства. Ідейно-політична платформа національного руху значно
більшою мірою формувалася під впливом українських демократичних та соціа-
лістичних партій, що сповідували ідеї автономізму. “Українці не мають заміру
одривати Україну від Росії. Коли б вони мали такий замір, вони виступили б
щиро і одверто з такими гаслами – бо тепер за се вони б нічим і не ріскували..., –
писав голова Центральної Ради М. Грушевський у цей час. – Українці не мають
наміру відділятися від російської республіки. Вони хочуть задержатися в
добровільній і свобідній зв’язи з нею”38. На думку визначного українського вче-
ного й громадського діяча, падіння російського царату відкривало для україн-
ського народу унікальні можливості національного й культурного відродження –
за умови автономного статусу в складі оновленої Російської федерації. Позиція
М. Грушевського знайшла відображення у написаних ним популярних нарисах
про українську національну справу (“Вільна Україна. Статті з останніх днів”,
“Якої ми хочемо автономії і федерації”, “Хто такі українці і чого вони хочуть”,
“Звідки пішло українство і до чого воно йде”, “Про українську мову і школу”).
Ці публікації розходилися досить великими накладами – у суспільстві відчувався
значний інтерес до перспектив розвитку національного руху.
Велике значення для розгортання українського руху мав скликаний Цент-
ральною Радою Український національний конгрес, що відбувся у Києві 19–21
квітня 1917 р. Присутніми на ньому були понад 1500 чоловік, у тому числі й
близько 900 уповноважених делегатів, що представляли на конгресі практично
всі регіони Наддніпрянської України. “Згідно з історичними традиціями і сучас-
ними реальними потребами українського народу з’їзд вважає, що тільки широка
національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого на-
роду і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі”, – йшлося в
ухваленій конгресом резолюції39. Делегати також постановили, що лише перетво-
рення Росії на демократичну федеративну республіку може забезпечити націо-
нальні права народів, що її населяють. Національний конгрес завершив етап
організаційного становлення українського руху. Поповнена його делегатами
Центральна Рада перетворилась на повноважний представницький орган україн-
ського народу – гасло ж національно-територіальної автономії України остаточно
стало ідейно-політичним підґрунтям українського руху.
Таким чином, національне відродження, що розпочалося в Україні після
Лютневої революції 1917 р., упродовж лічених тижнів стало одним з визна-
чальних чинників суспільно-політичного життя країни. Активне розгортання
національного руху зумовило його швидкий перехід до фази політичної боротьби.
Однак у квітні 1917 р. характерною особливістю українського руху була відсут-
37 Український національно-визвольний рух. – С. 117–119.
38 Грушевський М. Звідки пішло українство і до чого воно йде. – К., 1917. – С. 12.
39 Українська Центральна Рада… – Т. 1. – С. 54–55; Христюк П. Замітки і матеріали… –
С. 39.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
223
ність вимоги до розриву з Росією. Гасло національно-територіальної автономії
України сприймалося українською громадськістю як найбільш адекватне вимо-
гам часу. Характерно, однак, що поняття автономії при цьому тлумачилося не в
сенсі широкого місцевого самоврядування, а радше як відновлення державного
суверенітету України у складі Російської федерації.
Піднесення українського руху у квітні 1917 р. показало, що найбільшу під-
тримку національна ідея здобула серед селянства та національно свідомої інте-
лігенції. Стрімке поширення українських осередків у лавах російської армії про-
демонструвало ще й неабияку здатність українських селян, одягнутих у військові
шинелі, до самоорганізації. Та водночас відчутною була й слабкість позицій укра-
їнського руху серед міського пролетаріату, що фактично залишався осторонь
від національного відродження. Таке становище обмежувало соціальну базу укра-
їнського руху, прирікало національну справу на протистояння із соціальною
ідеєю. Події, що розгорнулися в Україні вже у найближчі місяці, це лише під-
твердили.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15482 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0011 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T05:23:46Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ковальчук, М. 2011-01-26T17:01:03Z 2011-01-26T17:01:03Z 2007 Український національний рух у квітні 1917 року / М. Ковальчук // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 215-223. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15482 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Історичні статті Український національний рух у квітні 1917 року Article published earlier |
| spellingShingle | Український національний рух у квітні 1917 року Ковальчук, М. Історичні статті |
| title | Український національний рух у квітні 1917 року |
| title_full | Український національний рух у квітні 1917 року |
| title_fullStr | Український національний рух у квітні 1917 року |
| title_full_unstemmed | Український національний рух у квітні 1917 року |
| title_short | Український національний рух у квітні 1917 року |
| title_sort | український національний рух у квітні 1917 року |
| topic | Історичні статті |
| topic_facet | Історичні статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15482 |
| work_keys_str_mv | AT kovalʹčukm ukraínsʹkiinacíonalʹniiruhukvítní1917roku |