Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006)
29 травня 2006 року в Сполучених Штатах Америки у м. Бостоні упокоївся один з найоригінальніших й найзнаніших у західному світі українських істориків Омелян Йосипович Пріцак....
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15539 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) / І. Гирич // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 845-848Х. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859471288155766784 |
|---|---|
| author | Гирич, І. |
| author_facet | Гирич, І. |
| citation_txt | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) / І. Гирич // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 845-848Х. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | 29 травня 2006 року в Сполучених Штатах Америки у м. Бостоні упокоївся один з найоригінальніших й найзнаніших у західному світі українських істориків Омелян Йосипович Пріцак.
|
| first_indexed | 2025-11-24T10:00:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
845
³
Пріцак Омелян Йосипович (1919–2006). 29 травня 2006 року в Сполучених
Штатах Америки у м. Бостоні упокоївся один з найоригінальніших й найзнаніших у
західному світі українських істориків Омелян Йосипович Пріцак. Він народився у с. Луці
на Самбірщині (тепер Польща) 7 квітня 1919 р., якраз у часи, коли ці території кон-
тролювала Західно-Українська Народна Республіка. Батько загинув як вояк УГА в
українсько-польській війні; мати побралася з вітчимом-поляком. О. Пріцак виховувався
як поляк і лише припадково відкрив для себе, що він українець, коли вивчав свою мет-
рику про народження.
Це було перше джерелознавче дослідження історика-початківця, яке визначило
його майбутнє і світоглядні орієнтири на подальше життя. Він учився у Львівському
університеті, обравши за спеціалізацію орієнталістику. Його професорами були польські
вчені. Українську історію він вивчав самотужки, співпрацюючи зі студентської лави з
Науковим Товариством ім. Т. Шевченка під керівництвом Івана Крип’якевича.
Перші самостійні наукові публікації О. Пріцака стосувалися постаті Івана Мазепи.
Його розвідка про цього гетьмана була надрукована у 1938 р. у відомому двотомнику,
присвяченому І. Мазепі, що вийшов у Варшаві в Українському Науковому Інституті.
О. Пріцак збирав наукову бібліографію про найвидатнішу постать української історії
за період з кінця ХVІІ до початку ХІХ ст. і, коли наступив “золотий вересень”, просто-
душно звернувся до київського професора мазепознавця Олександра Оглоблина з про-
ханням заповнити прогалини в цій бібліографії. У 1939 р. в добу перемоги російської
імперської схеми в історіографії сама ідея збирання літератури про “зрадника україн-
ського народу” була тяжким криміналом і підставою для арешту та знищення.
У 1939 р. О. Пріцак вступає в аспірантуру при АН УРСР із сходознавчої проблема-
тики до видатного орієнталіста академіка Агатангела Кримського. Саме І. Крип’якевича
та А. Кримського Омелян Йосипович пізніше назве своїми вчителями.
Незабаром почалася Друга світова війна і О. Пріцака забирають до Червоної армії.
Проте воювати довго йому не довелося, у перших боях його частина опинилася в оточен-
ні й Омелян Йосипович потрапляє у полон. Його незабаром звільняють (він у спогадах
пише, що втік з полону), і після перебування у Львові й Києві О. Пріцак продовжує свої
орієнталістичні студії в Берлінському університеті.
Після війни він професорує в кількох німецьких університетах, зокрема в Берліні
і Ґеттінгені, редагує спеціалізований журнал з алтаїстики. Тоді він став провідним фахів-
цем у світі з історії і мовознавства народів Центральної Азії; з 1958 по 1965 рр. був
президентом Міжнародного товариства з вивчення мов, культур та історії угро-фінських
та алтайських народів, редагував спеціалізований журнал “Ural-Altaische Jahrbücher”.
У 1960-х рр. Омелян Пріцак приїздить до США, викладає в Гарвардському університеті,
стає промотором ідеї створення при найпрестижнішому університеті США Українського
наукового інституту і втілює її в життя. Він очолив кафедру української історії ім. М. Гру-
шевського. На період 1970-х рр. припадає розквіт професорської й науково-орга-
нізаційної діяльності О. Пріцака. Він засновує кілька археографічних серій у Гарварді,
розпочинає видавати пам’ятки старого українського письменства середньовічної доби.
Ці видання відразу поставили О. Пріцака поруч із класиками українського джерело-
знавства В. Антоновичем, М. Костомаровим і М. Грушевським. Англійською мовою
почав виходити один з кращих українознавчих журналів “Harvard Ukrainian Studies”.
При Гарвардському університеті О. Пріцак виховав плеяду блискучих україністів-істо-
риків і літературознавців – О. Субтельного, Г. Грабовича, З. Когута, Ф. Сисина, В. Остап-
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
846
чука, Б. Ґудзяка, О. Андрієвську та ін., які й сьогодні на найвищому рівні представля-
ють українську гуманітаристику у світі. Найвідомішими працями О. Пріцака стали
“The Origin of Rus” (1981) і український аналог “Походження Русі”, т. 1–2 (1997, 2003).
Із здобуттям Україною незалежності О. Пріцак вертається на рідну землю. Уже
широко знаний історик їде на Батьківщину із місією перенести на збільшовизований
матірний ґрунт кращі традиції національної і світової історіографії. Свою кипучу енергію
і досвід він намагається застосувати на рідній землі. Можливо, в сучасних умовах він
зміг би більше зробити. Але й тоді, на початку 1990-х, він устиг чимало. У 1990 р. його
обирають іноземним дійсним членом НАНУ. Завдяки активній позиції О. Пріцака було
відновлено, а радше наново створено Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАНУ
(директорував у 1991–1998 рр.), відроджено науковий журнал “Східний світ”, де він
був головним редактором. Співпрацюючи з Інститутом археографії та джерелознавства
ім. М. Грушевського, О. Пріцак узяв участь у перевиданні десятитомника “Історії Укра-
їни-Руси” М. Грушевського, написав до нього цікаву вступну статтю, видав брошуркою
книжку про Т. Шевченка – українського пророка. У Київському університеті ім. Т. Шев-
ченка з його подачі було засновано кафедру історіософії – першу в Україні інституцію,
що мала пропагувати концептуалістичний погляд на нашу минувшину, її інтелектуальне
життя й громадсько-політичну думку. О. Пріцак навіть читав лекції з історіософії, однак
лектором він був не дуже сильним, говорив тихо з помітним діаспорним акцентом, а
головне – студентам бракувало знань і ерудиції, щоб ці лекції сприйняти.
Омелян Йосипович був надзвичайно компанійською, відкритою, демократичною
людиною, без жодної зарозумілості й пихатості. Він однаково щиро й приязно спілку-
вався з академіком і аспірантом, усміхнене добре лице ніби підбадьорювало співрозмов-
ника, заохочувало до сміливішого спілкування. Пригадую, коли мені довелося брати у
нього інтерв’ю для “Старожитностей”1, Омелян Йосипович запросив мене до себе на
київське помешкання на початку вулиці Богомольця і там поміж невимушеними від-
повідями на запитання показував десятки олійних полотен сучасних українських худож-
ників, куплених на Андріївському узвозі, розповідав цікаві моменти із власної біографії,
сам запитував про різні речі. Він умів не лише розповідати, а й слухати співбесідника.
Адже його завжди цікавила людина – попри “кабінетність” своїх наукових інтересів
він не був кабінетним ученим.
За кілька років, проведених в Україні, Омелян Йосипович устиг виступити опонен-
том на кількох захистах дисертацій. О. Пріцак був надзвичайним ерудитом, і жодна
проблема української історії не проходила повз його увагу. Він мав свою точку зору з
будь-якого питання української історії, байдуже, якого періоду воно стосувалося.
Омелян Йосипович збирався перевозити в Україну свою орієнталістичну бібліотеку,
яка вважалася однією з найдібраніших у світі. Коли з ним в Інституті сходознавства пра-
цював інший визначний український сходознавець-тюрколог Віктор Остапчук, нині про-
фесор Торонтського університету, ця бібліотека була одним з головних чинників його ви-
бору праці у Києві. Але не так сталося, як гадалося: нестерпні економічні умови середини
1990-х змусили О. Пріцака (і не лише його) повернутися до Америки. По ньому лишився
в Україні, можливо, останній учень Олександр Галенко. Справу досліджень з історіософії
продовжив інший український історик, який також вважає себе учнем О. Пріцака, –
Володимир Потульницький. Сьогодні вирішено питання про перевезення до Києва його
бібліотеки й архіву. Зберігатися вони мають у Києво-Могилянській академії.
1 Пріцак О. Як “вибухла” Україна / Інтерв’ю та інформаційний вріз про автора І. Гири-
ча // Старожитності. –1992. – Ч. 9 (25). – С. 1, 4–5.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
847
Це, так би мовити, зовнішні риси біографії вченого. Про них докладніше можна
прочитати в низці видань2. Тут же при нагоді хотілося б тезово зазначити ті магістральні
думки Омеляна Пріцака стосовно української історії, які зробили його ім’я знаковим
для нашої історіографії.
О. Пріцак в українській історіографії належить до когорти істориків, які дотриму-
валися орієнтальної версії походження України-Русі. Але, на відміну від А. Кримського
та В. Пархоменка, Омелян Йосипович свою хозарську теорію походження давньоукра-
їнської державності фундаментально обґрунтував у капітальній монографії “Походжен-
ня Русі”, використавши колосальну кількість світової літератури та джерел. Попри
декларування себе продовжувачем школи М. Грушевського, він відійшов від однієї з
ключових його думок про автохтонність давньоукраїнської державності, її слов’янські
корені. О. Пріцак дотримувався думки про постання держав у всіх периферійних зонах
на околицях цивілізованої ойкумени у результаті залучення їх до сфер впливу вже існу-
ючих державних утворень. Так, на Русі поява держави – це результат дії двох чинників:
Хозарської держави і норманських дружин. Хозарія була постачальником на близько-
східні і середземноморські ринки рабів, які їй, у свою чергу, постачали нормани-русь з
територій Наддніпрянщини. Отже, для О. Пріцака, на відміну від М. Грушевського і
більшості українських істориків початку ХХ ст., етнічний принцип не відігравав пере-
важної ролі.
Це дало привід низці істориків, які дотримувалися традиційної схеми ранньої
середньовічної історії України, звинуватити О. Пріцака в “непатріотичності”. Насправді,
як здається, це надумана теза. О. Пріцак запропонував нову модерну модель давньоукра-
їнської історії, яка, по-перше, вписувала Україну у світову історію першого тисячоліття
н. е.; по-друге, – ставила питання появи державності не від етнічних, а від елітних
чинників, що також відповідало світовим підходам до цих проблем у західних історіо-
графіях. Однак можна констатувати, що трактування перших століть історії Русі О. Прі-
цаком радше викликало негативну, ніж позитивну реакцію у наукових колах, спричинив-
ши критичні відгуки як з боку українських діаспорних вчених, так і з боку фахівців
американської і західноєропейських історіографій. Останні, думається, реагували так
на появу книжки О. Пріцака, бо тоді все ще перебували під впливом російської історіо-
графії (від якого не звільнилися зрештою й досі).
Модель О. Пріцака вдало поєднує т. зв. норманську теорію з хозарською і намага-
ється знайти спільну точку з автохтонними теоріями походження давньоукраїнської
державності. Принаймні варто визнати конструкт О. Пріцака дуже цікавим і цінним
інтелектуальним внеском у скарбницю національної історіософської думки.
О. Пріцак належав до державницької школи в українській історіографії. У
1960-х рр. він тримався вже застарілих на той час поглядів засновників цієї школи В. Ли-
пинського і С. Томашівського початку 1920-х рр. на націонал-демократичну історіогра-
фію персоніфікованою постаттю М. Грушевського. На століття уродин М. Грушевського
О. Пріцак не лише кидає на адресу найбільшого українського історика тяжкий закид
щодо його т. зв. бездержавності, а й звинувачує його у загибелі національної історіографії
2 Див., наприклад: Hajda L. A. Omeljan Pritsak: A Biografical Sketch // Harvard Ukrainian
Studies. – 1979/1980. –Vol. II–IV. – P. 1–6; [Галенко О.] Омелян Пріцак // Український
історичний журнал. – 2006. – № 4. – С. 225–227; Ґудзяк Б. Про Вчителя // Критика. – 2006. –
№ 12. – С. 17–20; Грабович Г. Пам’яті Омеляна Пріцака // Там само. – С. 19–21; Галенко О.
Повернення Анахарсиса // Там само. – С. 15–16; Портнов А. Омелян Пріцак – історик
модерної України // Україна модерна. – К., 2007. – Ч. 12 (1). – С. 137–148.
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
848
за часів визвольних змагань 1917–1920 рр.3. За чверть століття він набагато зваженіше
оцінить М. Грушевського у передмові до першого тому “Історії України-Руси”.
Чи помінявся погляд О. Пріцака на новітню національну історіографію, чи просто
суспільні обставини змусили його скорегувати свої думки? Важко про це казати, поки
не маємо доступу до його архівів. Зрозуміло одне – як людина громадська, що вболіває
за долю України, її народу і держави, Омелян Йосипович намагався бути на хвилі сучас-
ного політичного моменту. Це є річчю природною. Коли він в еміґраційному середовищі
збирав кошти на Український інститут у Гарварді, то змушений був зважати на панівну
опінію стосовно причин поразки Української революції початку ХХ ст. й, зокрема, по-
статі М. Грушевського.
О. Пріцак залишив для нас величезну творчу спадщину, розробляти яку не під
силу одному інститутові. Вчений об’єднував у собі кілька соціогуманітарних напрямків
знань. Сподіваємося, роль і значення цієї видатної постаті української історіографії в
усій повноті розкриються в недалекому майбутньому, після вивчення його творів, дослід-
ження його архіву, студіювання епістолярної спадщини і щоденникових записів.
Ігор Гирич (Київ)
3 Докладніше про статтю 1966 р. в “Листах до приятелів” див.: Гирич І. Знакова стаття
Омеляна Пріцака // Україна модерна. – 2007. – Ч. 12 (1). – С. 149–169.
Фізер Іван Михайлович (1925–2007). 28 серпня 2007 р. пішов із життя Іван Михай-
лович Фізер, професор Ратґерського університету, почесний професор Національного
університету “Києво-Могилянська академія”, ініціатор утворення AAASS (American
Association for the Advancement of Slavic Studies) і перший її президент, дійсний член
Української Вільної Академії наук у США, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка,
Інституту етнічних студій, Модерної Асоціації мов. У громадському житті І. М. Фізер
відомий як член Українського Інституту Америки, Українського Музею в Нью-Йорку,
член Церковної Ради Української Автокефальної Православної Церкви в Америці, один
з ініціаторів заснування духовної семінарії Святої Софії у Бавнд-Бруку, довголітній
голова журі Фундації Тетяни й Омеляна Антоновичів.
Народився Іван Фізер 13 червня 1925 р. у м. Мирчі на Закарпатті. У 1945 р. виїхав
до Німеччини. Після закінчення Українського Вільного Університету (1949) еміґрував
до США. Свій докторат у Колумбійському університеті І. М. Фізер розпочав у 1950 р.,
обравши темою дисертації психолінгвістичну теорію літератури Олександра Потебні,
найерудованішого, на його думку, українського вченого ХІХ ст., і поставивши показати
цю теорію як науковий прецедент сучасним теоріям літератури.
Отож наукову кар’єру Іван Фізер пов’язав з україністикою, ставлячи перед собою
велику мету – збагатити українське наукове літературознавство сучасними теоретичними
парадигмами і методами. Це була амбітна мета на лише тому, що цю тему західне наукове
літературознавство ще не розробляло (радянське й поготів), а перш за все тому, що
писати у ті роки про Потебню як українського вченого було, до певної міри, зухвало.
Саме за це зухвальство блискучу працю, завершену в 1950-ті рр., молодий науковець
захистив лише в 1960-ті. До речі, одним з опонентів на захисті був Ю. В. Шевельов,
професор Колумбійського університету і тоді вже завідувач відділу слов’янського мово-
знавства. У 1986 р. докторська дисертація І. Фізера “Alexander A. Potebnia’s Psycholin-
guistic Theory of Literature, A Metacritical Inquiry” в розширеному варіанті вийшла друком
у видавництві Гарвардського університету. Ця солідна монографія про О. Потебню як
http://www.softwarelabs.com
http://www.softwarelabs.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15539 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0011 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T10:00:56Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гирич, І. 2011-01-27T09:38:06Z 2011-01-27T09:38:06Z 2007 Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) / І. Гирич // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 845-848Х. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15539 29 травня 2006 року в Сполучених Штатах Америки у м. Бостоні упокоївся один з найоригінальніших й найзнаніших у західному світі українських істориків Омелян Йосипович Пріцак. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Miscellanea Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) Article published earlier |
| spellingShingle | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) Гирич, І. Miscellanea |
| title | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) |
| title_full | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) |
| title_fullStr | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) |
| title_full_unstemmed | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) |
| title_short | Пріцак Омелян Осипович (1919– 2006) |
| title_sort | пріцак омелян осипович (1919– 2006) |
| topic | Miscellanea |
| topic_facet | Miscellanea |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15539 |
| work_keys_str_mv | AT giričí prícakomelânosipovič19192006 |