Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими

В огляді наведено дані власних робіт з вивчення поліну клеотид них інгібіторів вірусної репродукції. На моделях ДНК- та РНК-геномних вірусів показано противірусну активність ряду нуклеїнових кислот з різних природних джерел, а їхні алкіловані похідні виявилися значно ефективнішими інгібіторами вірус...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Биополимеры и клетка
Date:	1998
Main Author:	Швед, А.Д.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут молекулярної біології і генетики НАН України 1998
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/155421
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими / А.Д. Швед // Биополимеры и клетка. — 1998. — Т. 14, № 4. — С. 332-342. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859947796720779264
author	Швед, А.Д.
author_facet	Швед, А.Д.
citation_txt	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими / А.Д. Швед // Биополимеры и клетка. — 1998. — Т. 14, № 4. — С. 332-342. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Биополимеры и клетка
description	В огляді наведено дані власних робіт з вивчення поліну клеотид них інгібіторів вірусної репродукції. На моделях ДНК- та РНК-геномних вірусів показано противірусну активність ряду нуклеїнових кислот з різних природних джерел, а їхні алкіловані похідні виявилися значно ефективнішими інгібіторами вірусної репродукції. Ендогенний синтез антисенсових РНК забезпечував суттєве пригнічення репродукції ВІЛ-1 у культурах гемопоетичних клітин людини. Синтезовано та клоновано рибозим, здатний специфічно розрізати in vitro tat-PHK ВІЛ-I. В обзоре приведены данные собственных работ по изучению полинуклеотидных ингибиторов вирусной репродукции. На моделях ДНК- и РНК-геномных вирусов показана антивирусная активность ряда нуклеиновых кислот из различных природных источников, а. их алкилированные производные оказались более эффективными ингибиторами вирусной репродукции. Эндогенный синтез антисмысловых РНК обеспечивал существенное угнетение репродукции ВИЧ 1 в культурах гемопоэтических клеток человека. Синтезирован и клонирован рибозим способный специфически разрезать in vitro tat-PHK ВИЧ-1. The review contains previously obtained data on the experimental research of polynucieotide inhibitors of virus reproduction in models of RNA and DNA containing viruses. The antivirus properties of nucleic acids isolated from various sources were revealed, but their alkylated derivatives inhibited virus reproduction more efficiently The endogeneous synthesis of antisense RNA provided essential inhibition of HIV-I replication in human hematopoietic cell, cultures. The ribozyme capable to cleave specifically HIV-I tat RNA in vitro wits synthesized and cloned.
first_indexed	2025-12-07T16:15:17Z
format	Article
fulltext	I S S N 0 2 3 3 - 7 6 5 7 . Б и о п о л и м е р ы и к л е т к а . 1 9 9 8 . Т . 1 4 . № 4 Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими) А. Д . Швед І н с т и т у т м о л е к у л я р н о ї б іолог і ї та г е н е т и к и Н А Н У к р а ї н и 2 5 2 1 4 3 , К и ї в , в у л . А к а д е м і к а З а б о л о т н о г о , 1 5 0 В огляді наведено дані власних робіт з вивчення поліну клеотид них інгібіторів вірусної репродукції. На моделях ДНК- та РНК-геномних вірусів показано противірусну активність ряду нуклеїнових кислот з різних природних джерел, а їхні алкіловані похідні виявилися значно ефективнішими інгібіторами вірусної репродукції. Ендогенний синтез антисенсових РНК забезпечував суттєве пригнічення репродукції В1Л-1 у культурах гемопоетичних клітин людини. Синтезовано та клоновано рибозим, здатний специфічно розрізати in vitro tat-PHK ВІЛ-J. Інтереси і зусилля наукового колективу спочатку в межах лабораторії первинного скринінгу біологічно активних речовин, пізніше трансформованого в лабораторію, а далі — у відділ молекулярної віру сології, були пов 'язані з вивченням структури і функціональних властивостей полінуклеотидних інгібіторів вірусної репродукції , а саме: алкіло- ваних нуклеїнових кислот, антисенсових Р Н К та рибозимів. Всебічні дослідження біологічних властивостей полінуклеотидів як природних, так і штучно синте зованих, виявили широкий спектр їхньої біоло гічної активності в різних модельних системах [1 ], а позитивні результати випробувань хімічно мо дифікованих полінуклеотидів при онкологічних та лейкозних захворюваннях [2] обіцяли успіхи їх нього застосування у широкій клінічній практиці . Обнадійливим виявилося застосування екзоген них полінуклеотидів у вирішенні проблеми пошуку селективних противірусних агентів [1 , 3 ] . На роз гортання робіт у цьому напрямку надихали резуль тати численних досліджень, по-перше, показавших [4 ] здатність дволанцюгових Р Н К до індукції ін терферону, по-друге, їхньою привабливою власти вістю виявилася спроможність прямого пригнічення специфічних вірусних ферментів , а саме — реП- Сс) А Д . Ш В Е Д , 1У98 ліказ та транскриптаз. Наступним аргументом для використання полінуклеотидів як засобу боротьби з вірусними інфекціями були ефекти їхнього впливу на імунну систему: вони діяли як імуноад'юванти, оскільки були здатні суттєво підвищувати опір організму вірусним інфекціям. Згадані аспекти противірусної дії екзогенних полінуклеотидів часто було нелегко розрізнити, в багатьох випадках по зитивні результати розглядали як кумулятивні ефекти, проте переконливість проведених спостере жень стимулювала дослідників до нових пошуків. Численні дані літератури свідчать, що інгі- біторний ефект конкретного иоліиуклеотиду на од ній вірусній моделі часто не відтворювався при його випробуваннях проти інших вірусів. Цей факт наводив на думку, що в механізмі противірусної дії полінуклеотидів має місце якась специфічність. Останню пов 'язували із взаємодією молекул екзо генних полінуклеотидів з певними клітинними або вірусспецифічяими факторами. Отже, виявлення активного противірусного гю- лінуклеотидного інгібітора було результатом ем піричного пошуку, пов 'язаного із скринінгом маси ву препаратів на ряді вірусних моделей. Експери ментальні роботи такого плану свідчать також, що противірусна активність полінуклеотидів часто сут тєво підвищувалася після їхньої хімічної моди фікації , але ефект цей також залежав від ряду умов, у тому числі від характеру модифікації і 332 П О Л І Н У К Л Е О Т И Д НІ І Н Г І Б І Т О Р И В І Р У С Н О Ї Р Е П Р О Д У К Ц І Ї природи модифікуючої сполуки, про що докладно йдеться в огляді [1 ]. У напрямку вивчення про т и в і р у с н и х в л а с т и в о с т е й е к з о г е н н и х полінуклеотидів ми й спрямували свої зусилля, взявши за основу нуклеїнові кислоти різного по ходження і тіотеф (тіофосфамід) як поліфунк- ціональну алкілуючу сполуку для їхньої модифі кації. Противірусна активність нуклеїнових кислот та їхніх алкілованих похідних. Результати випро бувань показали [5 ] , що в культурі клітин НЕр-2 , інфікованих вірусом грипу А (Порт Чалмерс) 1/73 в розведенні 10"'-ї- 10" 4, концентрація 24 м к г / м л середовища препарату гомологічної вірусної Р Н К забезпечувала 100 % - в е пригнічення гемаглютину- ючої активності при всіх інфікуючих дозах вірусу як при профілактичному (до зараження) , так і при лікувальному (після зараження) внесенні його до культури. Ефективнішим інгібітором виявився про дукт алкілування цієї Р Н К , який вже в половинній концентрації (12 м к г / м л ) забезпечував пригнічен ня вірусної репродукції у 100 % пробірочних куль тур, інфікованих вірусом у розведенні 10~2, іі 50 % — п р и розведенні 10~\ Препарати гетеро™ логічної Д Н К та її алкіловане похідне в екві валентних концентраціях на цій моделі виявилися менш ефективними. З 18 випробуваних у курячих ембріонах зраз ків нативних та модифікованих нуклеїнових кислот статистично достовірні рівні протигрипозної актив ності проявили дві нативні Р Н К і одна Д Н К та вісім препаратів алкілованих нуклеїнових кислот різного походження [6 ] . Активність одного з препа ратів алкілованих Д Н К на 2,5 lg 2 перевиїцувала таку протигрипозного хіміопрепарату ремантадину. Показано також, що противірусний ефект алкі лованих нуклеїнових кислот статистично досто вірно перевищував противірусну активність алкі лу ючого агента тіотеф) 7 . Останнє свідчить про те, що активність мо дифікованих препаратів не пов 'язана з можливими залишками в препаратах алкілуючої сполуки. Ан- тивірусні властивості притаманні власне нуклеїно вим кислотам, а хімічна модифікація підсилювала їхню противірусну дію. Випробування ряду препаратів in vivo проводи ли на мишах, чутливих до використаного штама вірусу грипу [5 ]. Інтраназальне введення 48 мкг гомологічної вихідної або алкілованої Р Н К за 6 год до зараження забезпечувало виразний профілак тичний ефект: індекс захисту сягав 83,3 %, л іку вальна дія препаратів була менш виразною (індекс захисту складав 50 % ) . Щодо активності препа ратів гете рол о РІЧНОЇ Д Н К , то одержані на цій моделі показники можна розглядати лише як пози тивну тенденцію, а не як достовірні результати. На моделі вірусу гастроентериту свиней, також РНК-геномного, в культурі клітин досліджувані препарати зумовлювали зниження титру вірусу порівняно з контрольними культурами (без препа ратів) , а найактивнішими в цій моделі виявилися алкілована Р Н К вірусу грипу, вихідна Д Н К вірусу вісповакцини та алкілована Д Н К із сперми морсь кого їжака , які знижували врожай вірусу на 2 ,5— 3,0 lg [7] . Давно було помічено, що при деяких фітові- русних інфекціях у рослинах з 'являються неспе цифічні фактори, здатні пригнічувати репродукцію як даного, так і інших рослинних вірусів [8 J. Сповіщалося [9] про випадки природного механіз му імунізації рослин картоплі гомологічним ослаб леним вірусом, у ряді робіт [10—14] доведено можливість захисту рослин шляхом штучної імуні зації слабопатогенним штамом вірусу. Отже, «вак цинацію» розглядають як потенційний засіб бо ротьби із вірусними ураженнями рослин і знижен ня збитків у сільському господарстві, пов 'язаних з фітовірусною патологією. Позитивні результати в дослідженнях захисної дії хімічно модифікованих нуклеїнових кислот про ти вірусів людини і тварин [5, 7, 15] навели нас на думку про випробувазшя такого підходу стосовно фітовірусної патології [16, 17] . На листях дурману, оброблених інактивованим тіофосфамідом X-вірусом картоплі (аХВК) в певні строки відносно моменту інфікуванням інтактним вірусом, відбувалося відчутне пригнічення інфек ційного процесу: з ' являлися дрібні жовті (хлоро- тичні) плями, які пізніше перетворкэвалися у ло кальні крапкові некрози 0 ,2—0,3 мм у діаметрі проти 1,0—2,0 мм на контрольних (необроблених) листках рослин. Ці некрози не збільшувалися в діаметрі з перебігом інфекційного процесу, не від бувалося й відмирання листя. Імуноферментним аналізом у цих експериментах виявлено також значно нижчий вміст інфекційного вірусу в оброб лених аХВК рослинах, ніж в необроблених листях у контролі. Результати випробувань препаратів Р Н К ХВК (ХРНК) та її алкілованого похідного (аХРНК) на чутливих до цього збудника рослинах показали, що в залежності від моменту інфікування листків рос лин відносно строку інкубації з препаратами відбу валося суттєве пригнічення патогенного процесу. Найвиразніше цей ефект спостерігався на моделі дурману, де інкубація листя з препаратом а Х Р Н К за 48 год перед зараженням забезпечувала повне пригнічення репродукції ХВК. 333 Ш В Е Д А Д Викладене вище свідчить, що нативна і мо дифікована тіотефом Р Н К ХВК та інактивований алкілу ючою сполукою вірус є ефективними індук торами противірусної резистентності, а індукція стійкості найбільш виражена на 2—3-й день з моменту «вакцинації». Дослідження противірусної дії нуклеїнових ки слот проводилися також на ДНК-геномних вірусах. Виявилося, що препарат алкілованої Д Н К вірусу вісповакцини забезпечував достовірне і залежне від концентрації пригнічення репродукції гомологіч ного вірусу при введенні його в ембріони до зара ження вірусом [5] . При введенні одночасно з зараженням або після нього інтенсивність репро дукції вірусу залишалася на рівні контролю. У дослідах на моделі вірусу ларинготрахеїту птахів було також виявлено противірусну актив ність кількох з досліджуваних препаратів f l 5 ] , які достовірно і приблизно рівною мірою пригнічували вірусну репродукцію при введенні їх у курячі! ембріони за 6 год до моменту інфікування. Цікаво, що при аналізі морфології вірусних уражень хорі- он-алантоїсних оболонок було відмічено такі зміни:: при крайніх разведениях вірусу, коли в ембріонах ще спостерігалися ознаки інфекції , замість типових для вірусу ларинготрахеїту птахів дрібних бляшок з 'являлися суттєво більші бляшки. На оболонках з контрольних ембріонів поряд із численними дріб ними також зрідка спостерігалися бляшки більшої величини, однак вони були значно менші за бляш ки з дослідних ембріонів. В оригінальній публікації ми обговорювали питання про гетерогенність попу ляції даного вірусу і можливе практичне викори стання цього явища. Вивчення структури та деяких біологічних властивостей алкілованих нуклеїнових кислот . Ви явлена нами противірусна активність алкілованих нуклеїнових кислот викликала інтерес до вивчення деяких їхніх біологічних властивостей, а також структурних змін молекул полінуклеотидів у про цесі хімічної модифікації . Дослідження структурних перетворень моле кул Д Н К під дією тіотефу здійснювали, обравши за модель геном фага Я [18] . При електронно-мікро скопічному дослідженні Д Н К з оброблених тіо тефом фагів було виявлено наявність вздовж моле кул різного розміру шпильок як наслідок зшитків різних ділянок молекул. Ці явища кількісно зроста ли із збільшенням тривалості алкілування, від бувалася також фрагментація молекул як резуль тат дволанцюгових розривів та поява коротких потовщених утворень, які, напевне, являють собою багаторазово зшиті т іотефом д ілянки молекул Д Н К . За дан ими електронно-мікроскопічних вимі рювань, модальна довжина молекул очищеної ДНК фага Я в процесі алкілування зменшувалася з 17 мкм до 1,5—1,0 мкм протягом 96 год. Як показано хімічним аналізом динаміки алкілування трьох різних Д Н К , за цей же час відбувалося також максимальне накопичення в препаратах Д Н К етиленімінних груп тіотефу. На клітинах китайського хом'ячка було пока зано [19, 20 І, що після обробки клітин РНК вірусу грипу частота мутантних колоній була в 5—6 разів вищою, ніж у контролі, а після обробки алкіло- ваною Р Н К — лише в 2—3 рази. Відміни в мута генній дії нативної і алкілованої РНК статистично достовірні. Мутагенна активність герпесвірусів та кож достовірно знижувалася після хімічної інак тивації тіофосфамідом [21 ]. Одержані відомості повинні б застерегти ме дичних працівників від використання живих вірус них вакцин у певного контингенту населення, осо бливо репродуктивного віку, коли важливо викори с т о в у в а т и і н ш і з а с о б и і м у н о з а х и с т у а б о , принаймні, інактивовані вакцини. З метою розширення уявлень про можливі механізми противірусної дії досліджуваних препа ратів було перевірено вплив деяких з них на імунокомпетентну систему організму тварин за ре акцією гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ). У цих тестах було встановлено [5 ], що жоден з препаратів не спричиняв імунодепресивної дії, у більшості випадків вони або підсилювали реакцію імунної відповіді, або не мали на неї суттєвого впливу. імуностимулююча активність ДНК практично завжди проявлялася при дії на аферентну ланку реакції ГСТ, тобто при введенні препаратів за 5 діб до ін 'єкції сенсибілізуючої дози еритроцитів бара на, а вплив модифікованих Д Н К був виражений дещо сильніше, ніж вихідних. Препарати рибонук леїнової природи на клітинну імунну відповідь у наших дослідах впливу не мали. Показано також, що досліджувані препарати в концентраціях, здат них пригнічувати віруси, продукції інтерферону в к у л ь т у р а х клітин не в и к л и к а л и . Більш того, п о л і р и б о н у к л е о т и д н и й і н д у к т о р і н т е р ф е р о н у полі(І):полі(С) після хімічної модифікації втрачав індуктори у в л аст ивість. Ці дослідження підтвердили дані інших авторів (див. огляд [1 ]) про непричетність інтерферону до механізму противірусної дії екзогенних полінук леотидів та продуктів їхньої хімічної модифікації і дозволили зробити висновок, що в механізмі ан- тивірусної дії досліджуваних нами препаратів ін дукція інтерферону також помітної ролі не вико нує. 334 Щодо механізму противірусної дії випробува них нами препаратів, то найвірогідніші припущен ня, на нашу думку, можна пов 'язати з уявленням про здатність екзогенних полінуклеотидів до функ ціонального блокування ферментів нуклеїнового синтезу. Ця гіпотеза визнається [4] як найбільш експериментально обгрунтована: екзогенні полі- нуклеотиди можуть або конкурувати з природною ендогенною матрицею за активні центри фермен тів, або незворотно зв 'язувати фермент без транс крибування («мертва матриця») . Крім того, екзо генні полімери можуть зв 'язуватися з ендогенною матрицею — вірусним геномом або його РНК- транскриптами, надаючи їм форму, що не впізна ється ферментами. Цей механізм обговорювався в літературі в межах відомої концепції «стратегічних послідовностей» [22 J і саме він, напевне, мав місце в моделях, де ми випробовували гомологічні нук леїнові кислоти (РНК вірусу грипу та ХВК, Д Н К вірусу вісповакцини). Припускалося також [23, 2 4 ] , що більш вира жене пригнічення вірусної репродукції і активності полімераз модифікованими полінуклеотидами по рівняно з вихідними пов 'язане з їхньою підви щеною стійкістю до дії клітинних нуклеаз . У на ших дослідах алкіловані нуклеїнові кислоти також мали підвищену противірусну активність порівняно з вихідними, їхній вплив на імунокомпетентну систему тварин мав ту саму тенденцію. Отже, одержані дані, вірогідно, також можна пов 'язати з підвищеною стійкістю модифікованих полінуклео тидів до клітинних нуклеаз . Створення та випробування антисенсової век торної конструкції проти збудника СНІДу . Вже кілька років існує думка про те, що трансплантацій донорського кісткового мозку хворим на СНІД могла б сприяти реконституції їхньої імунної систе ми за умови запобігання розповснздження ВІЛ на донорські гемопоетичьгі клітини в організмі ре ципієнта. Як один із шляхів виконання цієї умовк пропонували за допомогою потужних цитостатич- них препаратів здійснювати передтрансплантаційне пригнічення власної імуногематопоетичної системи реципієнта, яка є головним резервуаром ВІЛ. На ступна трансплантація донорського кісткового моз ку разом з антиретровірусними засобами (АЗТ або інші) повинна в такому разі знизити кількість збудника в організмі хворого і в той же час забезпечити його донорською системою імунного нагляду. І дійсно, при такому підході було досягну то деякого прогресу при лікуванні ВІЛ-серопози- тивного хворого з супутньою лімфомою [25] . Проте тривалої ремісії такий підхід не забезпечував, ос кільки донорські гемопоетичні клітини не мали П О Л І Н У К Л Е О Т И Д Н Ї І Н Г І Б І Т О Р И В І Р У С Н О Ї р е п р о д у к ц і ї захисту проти ВІЛ, залишки якого в організмі реципієнта неминуче призводили до рецидиву ін фекційного процесу. На сьогодні серед усіх можливих підходів до розробки стратегії контролю ВІЛ-інфекції найлогіч нішим і найперспективнішим вважається генотера- певтичний підхід, що забезпечує стійкість клітин крові до збудника СНІДу . Аналіз експерименталь них даних [26 ] свідчить, що генна терапія СНІДу може бути спрямована на декілька стадій реплі- каційного циклу ВІЛ. Ц е використання транс- домінантних мутантів по gag [27] та env [28] білках, які повинні інтерферувати із збіркою та формуванням інфекційних віріонів. Для пригні чення транскрипції та трансактивації ефективно використовували [29 ] суперекспресію у клітині послідовностей LTR ВІЛ, що містять у собі TAR- елемент, який інтенсивно зв 'язується з білком ТАТ, тобто виступає в ролі «пастки» на шляху реалізації його функцій , завдяки чому механізм такого роду інтерференції і було названо TAR- decoy (TAR-пастка) . Як засіб для пригнічення процесингу вірусних Р Н К в експериментах викори стовували [ЗО ] суперекспресію у клітинах послі довностей RRE (RRE-decoy) та трансдомінантні мутанти по білку Rev [31 ]. Методологія надання клітинам стійкості до ВІЛ спирається також на побудову молекулярних векторних конструкцій для синтезу в клітині антисенсових Р Н К (асРНК) т а / а б о рибозимів, здатних пригнічувати експресію окремих ВІЛ-специфічних м Р Н К . Д. Балтімор [32 ] висловив упевненість, що такий підхід матиме реальні шанси на успіх і запропонував назвати його «внутрішньоклітинною імунізацією». Саме ця назва набула визнання у світових наукових колах і стало використовується для визначення генотерапевтичних заходів, засно ваних на підході, сформульованому автором, який висловив також думку, що для реалізації стратегії внутрішньоклітинної імунізації не передбачається ніяких теоретичних перешкод, окрім проблем пра ктичного плану. Ці проблеми є загальними для будь-яких заходів, пов 'язаних з генотерапевтичним втручанням, а конкретний шлях здійснення остан нього не відрізнятиметься від широко уживаного протоколу трансплантацій кісткового мозку. Пере дбачалося, що модифіковані в такий спосіб стовбу рові клітини та клітини — попередники гемопоезу після трансфузії хворому на С Н І Д будуть ко лонізувати органи кровотворення організму, в пер шу чергу кістковий мозок. Для надання достатньо го простору для імплантації модифікованих гемопо- етичних клітин кістковий мозок реципієнта мусить бути частково звільнений шляхом опромінення або 335 Ш В Е Д Л Д. призначення цитотоксичних засобів. Я к щ о така стратегія буде успішною, трансплантовані клітини завдяки стійкості до ВІЛ матимуть переваги для розростання і виконання гемопоетичних функцій . Базуючись на викладених міркуваннях, ми поставили за мету розробити підхід до генної те рапії СНІДу, створивши молекулярну векторну конструкцію, здатну забезпечити в клітині синтез а с Р Н К - т р а н с к р и п т і в для пригнічення експресії ВІЛ-специфічних м Р Н К [33, 3 4 ] . На основі даних аналізу молекулярно-генетич них основ реалізації геному ВІЛ-І за мішень для антисенсового впливу було обрано ділянку 1-го екзона Ta t \Rev , який найбільше відповідає постав леній меті, оскільки кодує важливі для репродукції вірусу регуляторні білки та ключові генетичні сиг нали, а його послідовність є висококонсервативною серед багатьох проаналізованих ізолятів ВІЛ. Важливим кроком у створенні анти-ВІЛ век торної конструкції був вибір промотора, здатного направляти синтез асРНК у відповідь на проник нення збудника в клітину. Ц е можливо, якщо синтез ас РНК буде спрямованим промотором BUL який індукується ранніми продуктами вірусного геному, а саме — трансактиватором Tat . Виходячи з цих міркувань, було використано власну транс крипційну систему ВІЛ, видаливши з неї послі довності енхансера та негативних регуляторів транскрипції, з яких перші можуть впливати на нижче розташовані гени клітини, а другі — усклад нюють експресію генів під контролем LTR ВІЛ і обумовлюють їхню залежність від умов клітини-ха- зяїна. Шляхом полімеразної ампліфікаці ї Д Н К було о д е р ж а н о продукт , з якого вид ілено ВатНІ- Яшс/ / / / -фрагмент довжиною 165 п. н., очищено в поліакриламідкому гелі та клоновано в полілінкер плазміди pUCJ9. Сиквенування клонованого фраг мента показало, що його послідовність відповідає транскрипційній одиниці ВІЛ з ТАТА-боксом, ос новними елементами ініціації транскрипції SP-1 та TAR-елементом (рис. 1). У виборі еукаріотичного вектора ми зупинили ся на адено-асоційованому вірусі (ААВ) людини, переваги і привабливі властивості якого (повна нешкідливість для людини, достатня векторна єм ність, сайтспецифічна інтеграція у клітинний геном та ін.) широко висвітлені в публікаціях останнього десятиріччя [35—39] . Створена антисенсова конструкція pHJV-as-neo представлена на рис. 2. Основою молекулярного вектора є геном ААВ, у який на місце генів структурних білків клоновано селективний ген пео та ВІЛ-антисенсовий ген. Транскрипція ас РНК з цієї конструкції здійснюється власним промотором ВІЛ-1 , а наявність TAR-елементу дозволяє бага тократне підвищення транскрипції у відповідь на появу в клітині ВІЛ-специфічного регуляторного білка Tat . Таким чином, у створеній конструкції втілено ідею зворотного зв ' язку між вірусною ін тервенцією і функціональною активністю спрямо ваної проти ВІЛ антисенсової конструкції (рис. 3). Вивченню впливу антисенсової конструкції на перебіг ВІЛ-інфекції передувало випробування чут ливості інтактних гемопоетичних клітин ембріо нальної печінки людини до цього збудника. Було показано [40—41 ], що з 25 досліджених зразків клітин з різних ембріонів лише у двох синтез антигена р24 та титри інфекційного вірусу були порівнянними з цими показниками вірусної репро дукції у стандартній культурі клітин МТ-4, що традиційно використовуються в експериментах з виділення та титрування ВІЛ. Рівні репродукції ВІЛ у клітинах інших двох зразків дають підстави стверджувати, шо вони мають виражену стійкість до цього збудника. В культурах клітин з решти ембріональних зразків інфекційні показники були досить високими — часом на 2 lg I D 5 0 перевищува ли титр ВІЛ у клітинах МТ-4 . З літератури відомо [42] , що 5—10 % ін фікованих ВІЛ людей стають носіями збудника без зменшення кількості Т4" лімфоцитів і розвитку імунодефіциту, тобто не хворіють на СНІД, При близно у 10 % інфікованих осіб процес розви вається з драматичною швидкістю, у решти хворих перебіг інфекції вважається типовим. Наші дані на клітинному рівні підтверджують існування природ них механізмів стійкості до ВІЛ-інфекції . Несприйнятливість до ВІЛ-інфекції залишає ться нез 'ясованою проблемою, хоча вже відомо принаймні сім генетичних маркерів, причетних до чутливості клітин до ВІЛ-інфекції [43—45 \|. Тому є всі підстави сподіватися, що виявлення з будь- якого джерела організму людини гемопоетичних клітин з ознаками зниженої чутливості до ВІЛ матиме неабияке значення як для вирішення до слідницьких завдань, так і для практичної медици ни. В першому випадку такі клітини дали б змогу виявлення клітинних факторів і механізмів стри мування інфекції, В клініці ж трансфузії стійких до ВІЛ стовбурових гемопоетичних клітин могли б сприяти реконституції імунної системи організму і в такий спосіб значною мірою полегшити долю хворих на СНІД, а додаткове забезпечення таких клітин штучним внутрішньоклітинним імунітетом проти ВІЛ суттєво підвищуватиме шанси хворих на видужання або, принаймні , віддалення фатального кінця. 336 П 0 Л І Н У К Л Е 0 Т И Д Н 1 І Н Г І Б І Т О Р И В І Р У С Н О Ї Р Е П Р О Д У К Ц І Ї Р и с . 1. Т р а н с к р и п ц і й н а о д и н и ц я с т в о р е н о г о а н т и с е н с о в о г о г е н а . 1 6 5 - н у к л е о т и д н и й ф р а г м е н т — і з е з е н х а н с е р н и й п р о м о т о р L T R В І Л - 1 з с а й т а м и з в ' я з у в а н н я т р а н с к р и п ц і й н и х ф а к т о р і в S P - I , Т А Т А - і 5 о к с о м та T A R - е л е м е н т о м п р о м о т о р а В І Л ; +1 — с т а р т т р а н с к р и п ц і ї ; 3 8 6 - и у к л е о т и д н и й ф р а г м е н т — п о с л і д о в н і с т ь г е н о м у В І Л , к л о н о в а н а в а н т и с е н с о о і й о р і є н т а ц і ї в і д н о с н о п р о м о т о р а В І Л Дані досліджень противірусної активності ан- тисенсової конструкції представлені на рис. 4, звід ки видно, що в популяції клітин, трансфікованих створеною нами конструкцією pHIV-as-neo та ку льтивованих у присутності селективного антибіо тика (рис. 4, я, крива J ) , спостерігалося достовірне1. ( р < 0 , 0 1 ) зменшення продукції як антигена р24. так і інфекційного титру ВІЛ порівняно з контроль ною (не трансфікованою) культурою (рис. 4, <х, крива 7). У клітинах, трансфікованих векторною плаз- мідою pDL52-9Jneo, яка несе послідовності Rep- білка ААВ, але не має антисенсового фрагмента, при культивуванні з антибіотиком G-418 також відбувалося суттєве пригнічення репродукції ВІЛ (рис. 4, а, крива 2). Противірусний ефект у даному досліді (контроль вектора) може бути зумовлений дією саме Rep-білка ААВ. У контрольних дослідах, де в клітини трансфікували плазмі ду, що містила лише кінцеві повтори ААВ (тобто не здатну синте зувати Rep-білок ААВ), помітного впливу на ВІЛ- інфекцію не відбувалося. Ц е опосередковано під тверджує дані літератури [46—48 ] про здатність ААВ-специфічного Rep-білка пригнічувати репро дукцію ВІЛ. У трансфікованих клітинах в разі культиву вання без селективного антибіотика G-418 поміт ного пригнічення вірусної репродукції не відбу- 337 Ш В Е Д Л. Д Р и с . 2 . С х е м а в е к т о р а pHIVas-neo, щ о е к с п р е с у є п р о т и - В І Л а с Р Н К валося (рис. 4, б). Це зумовлено тим, що лише З—5 % (ефективність використаного методу транс- фекції) популяції інфікованих клітин були забезпе чені антисенсовим внутрішньоклітинним імуніте том. Більша частина клітин популяції не транс- фікована і за відсутності антиметаболіту зберігає нормальний рівень життєздатності , а відтак і зви чайну чутливість до ВІЛ-інфекції . В умовах селек тивного тиску клітини, що несуть у собі антисенсо- ву конструкцію разом з геном стійкості до ан т и б і о т и к а , з а л и ш а ю т ь с я ж и т т є з д а т н и м и , а л е репродукція ВІЛ в них заблокована асРНК. Враховуючи досягнуті позитивні результати з пригнічення in vitro реплікації ВІЛ в гемопоетич- них клітинах людини, що несуть у собі антисенсові векторні конструкції, є підстави очікувати, що при трансфузії хворому на С Н І Д вони братимуть на себе функції імунного захисту організму, а по мірі заповнення такими клітинами кров 'яного русла кров реципієнта буде поступово звільнятися від збудника. Можна припустити також, що протягом такого контрольованого інфекційного процесу в організмі нароблюватимуться противірусні анти тіла, що сприятиме формуванню власного імунного захисту. Якщо передбачувані ефекти матимуть мі сце в організмі пацієнта, можна сподіватися, що трансплантація стійких до ВІЛ гемопоетичних клі тин продовжить йому життя або хоча б полегшить страждання. Підтвердження (або спростування) ви кладених вище припущень можна одержати шля хом клінічних випробувань створеної системи ген ної терапії СНІДу. Таким чином, розробка молекулярної вектор ної конструкції для створення штучного внутріш ньоклітинного імунітету проти ВІЛ досягла постав леної мети: в грансфікованій нею популяції клітин спостерігалося суттєве пригнічення репродукції збудника СНІДу . Ці результати дають право ствер джувати, що на основі гемопоетичних клітин люди ни створено систему генної терапії СНІДу, яка після завершення доклінічних тестів може бути передана на клінічні випробування у хворих на СНІД. Створення та випробування in vitro рибозиму проти taf-PHK В І Л - 1 . Каталітичні Р Н К , здатні розрізати фосфодіефірні зв ' я зки в молекулах РНК, дістали назву «рибозими» [49] . Рибозими у вигляді «головки молотка» було відкрито в геномах віроїдів і вірусоїдів та показано можливість їхнього викори стання для специфічного розрізання обраних РНК- мішеней [50—52] . Сайт ферментативної активності т а к о ю рибозиму складає послідовність з 22 нукле- отидів, а його специфічність визначається певною п о с л і д о в н і с т ю к і л ь к о х н у к л е о т и д і в у сайт і розрізання молекули-субстрату та комплементар- ністю прилеглих з обох боків до рибозиму коротких фланків . Рибозим, що відповідає моделі «головка молот ка» і є специфічним: до ділянки першого експресу- ючого екзона ta/-PHK (точка розщеплення від повідає позиції 5376 п. о. послідовності ВІЛ-1 изоляту ВН10) , було штучно синтезовано та клоно- вано у транскрипційному векторі pGEM-4Z під промотором Т7 РНК-полімерази \|531 . Фрагмент гена /а/-ВЇЛ-1 довжиною 384 тт. о. виділяли з плазміди рВН 10 і клонували у векторі pGEM-3Z. Шляхом безклітинної препаративної транскрипції плазмідних Д Н К - м а т р и ц ь одержували / С / / - Р Н К - транскрипти та РНК-транскрипти рибозиму. Каталітичну активність створеного рибозиму в канонічних умовах реакції виявити не вдалося. Добір умов оитимізації реакції розщеплення tat- РНК-субстрату виявив [53—55] залежність актив ності рибозиму від іонів M g 2 + та полікатіона спер- мідину, а також іонів лужних металів, які за здатністю до її активації у фізіологічних концент раціях (0,1 М) чергуються в ряду; К* > І / > N a \ Максимальна дія рибозиму спостерігалася при ней тральних значеннях рН (6,9—7,2) та іонній силі біля 0,1 М. У розробленій системі in vitro розщеп лення транскрипта /</і'-РНК створеним рибозимом каталітична активність останнього складала близь ко 25—30 % за 180 хв при 28 ° С І хоча ефек тивність реакції була порівняно невеликою, вияв- 338 П О Л І Н У К Л Е О Т И Д Н І І Н Г І Б І Т О Р И В І Р У С Н О Ї Р Е П Р О Д У К Ц І Ї Клітинні jjjj репрі'ссори и. Р и с . 3 . С х е м а р е г у л я ц і ї т р а н с к р и п ц і ї а с Р Н К у кл ітині в з а л е ж н о с т і "від е к с п р е с і ї р е г у л я т о р н и х ген ів В І Л . В е р х н я ч а с т и н а р и с у н к а в і д о б р а ж а є с х е м у т р а н с к р и п ц і ї а н т и с е н с о в о г о г е н а , н и ж н я 1 — г е н о м у п р о в і р у с у лена in vitro каталітична активність рибозиму, спрямованого проти тієї ж мішені в геномі ВІЛ, ще й антисенсова Р Н К , дає можливості удосконалення умов її реалізації, а також складає підстави спо діватися на наступне поєднання в одній векторній конструкції двох інструментів боротьби з ВІЛ- інфекцією — антисенсових Р Н К та рибозимів, що, за існуючих уявлень, повинно позбавити збудника СНІДу можливості репродукції і припинити ін фекційний процес. Отже, даний огляд відображає результати три валих пошуків у галузі вірусологічних досліджень, 339 1 2 3 4 5 День після інфекції 1 2 3 4 5 День після інфекції Р и с . 4 . В п л и в а н т и с е н с о в о ї п е к т о р н о ї к о н с т р у к ц і ї на р е п р о д у к ц і ю В І Л в г е м о п о е т и ч н и х к л і т и н а х : а — у п р и с у т н о с т і а н т и б і о т и к а G - 4 J 8 ; б— б е з а н т и б і о т и к а (7 — н е т р а н с ф і к о в а н і к л і т и н и ; 2 — к л і т и н и , т р а н с ф і к о в а и і в е к т о р н о ю к о н с т р у к ц і є ю pJ)/J>2-91 иео; 3 — к л і т и н и , т р а н с ф і к о в а и і а н т и с е н с о в о ю в е к т о р н о ю к о н с т р у к ц і є ю pHIV~as-neo які виконувалися паралельно і на рівні аналогічних робіт свого часу. Одержані дані свідчать про те, що серед нуклеїнових кислот різного походження шля хом ретельного скринінгу можна виявити зразки, активні проти деяких Р Н К - та ДНК-геномних вірусів. Показано також, що хімічна модифікація нуклеїнових кислот за допомогою тіотефу підсилює: ефекти їхньої противірусної дії. Доведено, що за мутагенними властивостями алкіловані нуклеїнові кислоти та інактивовані цією сполукою віруси достовірно поступаються вихід ним, немодифікованим, препаратам. Ц я обставина свідчить, з одного боку, про безпечність медичного або ветеринарного застосування модифікованих нуклеїнових кислот; з другого боку, одержані дані переконують в доцільності використання інакти- вованих вірусних вакцин замість живих або ате- нуйованих. Виявлені ознаки стійкості до збудника СНІДу гемопоетичних клітин від окремих ембріонів на клітинному рівні in vitro підтверджують відомий феномен носійства вірусу без ознак синдрому іму нодефіциту і свідчать про наявність внутрішньо клітинних механізмів (факторів) гальмування ре продукції ВІЛ. Подальші фундаментальні дослід ження в цьому напрямку, можливо, сприятимуть ідентифікації ще не відомих природних факторів внутрішньоклітинного проти-ВІЛ імунітету, що збагатило б як наші уявлення про молекулярні механізми вірусно-клітинної взаємодії, так і арсе нал засобів подолання СНІДу . В популяції гемопоетичних клітин, трансфі- кованих створеною антисенсовою векторною конст- • рук цією, відбувалося суттєве пригнічення репро дукції ВІЛ-.1, що обумовлено рядом складових фак т о р і в . П о - п е р ш е , о б р а н а п о с л і д о в н і с т ь для антисенсового впливу (laf\rev екзон) найбільше відповідає відомим умовам пригнічення експресії гена-мішені: вона належить до ключових вірусних генів, консервативна серед багатьох вивчених ізо лятів ВІЛ, має незначну структурованість як сама, так і антисенсовий до неї РНК транскрипт. По- друге, використання власного промотора ВІЛ для транскрипції антисенсових Р Н К у клітині забезпе чило реалізацію експресії створеної конструкції за принципом зворотного зв 'язку між антисенсовим геном та геномом ВІЛ-І через взаємодію ранніх продуктів вірусного геному, а саме — трансактива- тора Tat , з TAR-елементом. Далі , проти-ВІЛ ін- гібіторна дія створеної конструкції підсилюється Rep-білком, що експресується з відповідного гена ААВ, використаного в конструкції як вектор. Мож на сподіватися також і на додатковий вплив на ВІЛ з боку TAR-елементу, що згадується в літературі як виконавча ланка механізму блоку реплікації ВІЛ під назвою TAR-decoy. 340 Таким чином, гемопоетичні клітини людини, трансфіковані створеною антисенсовою векторною конструкцією, можна розглядати як систему генної терапії СНІДу, вартої клінічних випробувань у хворих на СНІД. Подальші роботи в напрямку удосконалення структури рибозиму та умов прояву його каталі тичної активності, можливо, дадуть змогу під силити створену антисенсову конструкцію додатко вим інструментом захисту проти ВІЛ. А. Д Швед П о л и н у к л е о т и д н ы е и н г и б и т о р ы в и р у с н о й р е п р о д у к ц и и ( а л к и л и р о в а н н ы е н у к л е и н о в ы е к и с л о т ы , а н т и с м ы с л о в ы е Р Н К и р и б о з и м ы ) Р е з ю м е В обзоре приведены данные собственных работ по изучению полинуклеотидных ингибиторов вирусной репродукции. На мо делях ДИК- и РНК-геномных вирусов показана антивирусная активность ряда нуклеиновых кислот из различных природных источников, а. их алкилированные производные оказались более еффективными ингибиторами вирусной репродукции. Эндоген ный синтез ант и смысловых РНК обеспечивал существенное у гнете чиє репродукции ВИЧ 1 в культурах гемопоэтических клеток человека. Синтезирован и клонирован рибози м% способ ный специфически разрезать in vitro tat-PHK ВИЧ-J. A. D. Shved P o l y n u c l e o t i d e inh ib i tors of virus r e p r o d u c t i o n ( a l k y l a t e d nuc le i c a c i d s , a n t i s e r s c R N A s a n d r ibozyrne) S u m m a r y The review containes previously obtained data on the experimental research of polynucleotide inhibitors of virus reproduction in models of RNA and DNA containing viruses. The antivirus properties of nucleic acids isolated from various sources were revealed, but their alkylated derivatives inhibited virus reproduction more efficiently The en/Jogeneous synthesis of antisense RNA provided essential inhibition of HJV-J replication in human hematopoietic cell cub tures. The ribozyrne capable to cleave specifically ИIV-J tat RNA in vitro was synthesized and cloned. С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И {.Швед А. Д. А н т и в и р у с н ы е с в о й с т в а п о л и н у к л е о т и д о в , не с в я з а н н ы е с и н д у к ц и е й и н т е р ф е р о н а II М и к р о б и о л . ж у р н . — 1 9 8 2 . — 4 4 , № 3 . — С . 7 5 — 8 5 . 2 . Chandra P., Kornhuber В., Ebener U. B i o l o g i c a l a n d c l inical e f fects of a part ia l ly t h i o l a t e d p o l y c y t i d y l i c a c i d ( A M C ) : ; po tent inhib i tor of D N A s y n t h e s i s in R N A tumor v i r u s e s / / ' M o d . T r e n d s H u m . Leuk. 3 . - B e r l i n e t c . , 1 9 7 9 . — P . 1 4 5 — 1 5 5 . 3 . Piiha P. M. A n a l o g u e s of viral g e n o m e s / / S e l e c t i v e inh ib i tors of viral funct ion / E d . W . A. Car ter . - C l e v e l a n d : C R C p r e s s 1 9 7 3 . — P . 3 9 4 - 3 6 0 . 4 . Ріг ha. P. M., Piiha J. P o l y n u c l e o t i d e a n a l o g s a s inh ib i tors of D N A a n d R N A p o l y m e r a s e s / / Inh ib i tors of D N A a n d RNA p o l y m e r a s e s / E d . P . S a r i n , R. G a l l o . — N e w York: P e r g a m o r press , I 9 8 0 . - P . 2 3 5 - 2 4 7 . 5 . Швед А. Д., Спивак И. Я., О нищу к Ф. Д. и др. И з у ч е н и е - а н т и в и р у с н о й а к т и в н о с т и э к з о г е н н ы х н у к л е и н о в ы х к и с л о т П О Л І Н У К Л Б О Т И Д Н І 1 Н П Ы Т О Р И В І Р У С Н О ! Р Е П Р О Д У К Ц І Ї и и х х и м и ч е с к и м о д и ф и ц и р о в а н н ы х п р о и з в о д н ы х / / М а к р о м о л е к у л ы к л е т о к и в и р у с о в . — К и е в : Н а у к , д у м к а , 1 9 8 6 . — С . 4 7 — 6 0 . 6. Швед А. Д. С т р у к т у р а і ф у н к ц і о н а л ь н і в л а с т и в о с т і полі н у к л е о т и д н и х і н г и б і т о р і в в і р у с н о ї р е п р о д у к ц і ї ( а л к і л о в а н и х н у к л е ї н о в и х к и с л о т , а н т и с е н с о в и х Р Н К та р и б о з и м і в ) : А в т о р е ф . ... д - р а б і о л . н а у к . — К и ї в , 1 9 9 6 . — 4 3 с. 7. Потопальский А. И., Спивак //. Я., Швед А. Д. и dp. А к т и в н о с т ь н е к о т о р ы х х и м и о п р е п а р а т о в в о т н о ш е н и и ви р у с а т р а н с м и с с и в н о г о г а с т р о э н т е р и т а и э н т е р и т а с в и н е й / / М и к р о б и о л . ж у р н . — 1 9 8 3 . — 4 5 , № 5 , — С . 7 5 — 7 8 . 8 . Sela У., Applebaum S. W. O c c u r r e n c e of antiviral fac tor in v i r u s - i n f e c t e d p l a n t s / / V i r o l o g y . — 1 9 6 2 . — 1 7 , N 4 . — P . 5 4 3 — 5 4 8 . 9 . Романова С. А., Леднева В. А. С л у ч а й е с т е с т в е н н о й в а к ц и н а ц и и к а р т о ф е л я с л а б ы м ш т а м м о м Х - в и р у с а к а р т о ф е л я ( Х В К ) / / Т е о р и я и п р а к т и к а и с п о л ь з о в а н и я и м м у н и тета с . - х . к у л ь т у р к в и р у с н ы м б о л е з н я м : Т е з . д о к л . VIII В с е с о ю з . с о в е щ . — В и л ь н ю с , 1 9 8 4 . — С . 7 9 — 8 0 . 1 0 . Власов Ю. И., Катин И. А. В л и я н и е в а к ц и н н о г о ш т а м м а В Т М на о б р а з о в а н и е а н т и в и р у с н ы х в е і ц е с т в в р а с т е н и я х т о м а т о в / / Б ю л . В И З Р — 1 9 8 3 - № 5 4 . — С 8 5 — 8 9 . 1 1 . Власов Ю. И., Паршин В. Г. Б и о л о г и ч е с к и е о с н о в ы и п у т и п р а к т и ч е с к о г о и с п о л ь з о в а н и я и н д у ц и р о в а н н о г о и м м у н и т е т а р а с т е н и й к в р е д и т е л я м и б о л е з н я м / / Т р . В И З Р . - 1 9 8 1 . — № 3 0 . - С . 3 — 5 . 1 2 . Рейфмая В. Г., Романова С. А. В а к ц и н а ц и я к а р т о ф е л я с л а б о п а т о г е н н ы м ш т а м м о м Х - в и р у с а / / Т е о р и я и п р а к т и к а и с п о л ь з о в а н и я и м м у н и т е т а с . - х . к у л ь т у р к в и р у с н ы м б о л е з н я м : Т е з . д о к л . VIII В с е с о ю з . с о в е щ . — В и л ь н ю с , 1 9 8 4 . — С . 7 8 — 7 9 . 1 3 . Катин И. А. М е т о д в а к ц и н а ц и и и а н т и в и р у с н о е в е щ е с т в о / / Т а м ж е . — С . 1 0 9 — 1 1 1 . 1 4 . Родина К И. У с т о й ч и в о с т ь т о м а т о в к X в и р у с у к а р т о ф е л я , и н д у ц и р о в а н н а я с л а б ы м ш т а м м о м / / Гам ж е . — С . 1 1 5 — 1 1 7 . 15 . Швед А. Д . . Бабкин В. Ф., Потопальский А. И. и др. И н г и б и р о в а ы и е х и м и ч е с к и м о д и ф и ц и р о в а н н ы м и н у к л е и н о в ы м и к и с л о т а м и р е п р о д у к ц и и в и р у с а и н ф е к ц и о н н о г о л а р и н г о т р а х е и т а п т и ц / / В о л р . в и р у с о л о г и и . — 1 9 8 2 . — № 3 . — С . 1 1 7 — 1 1 9 . 16 . Семерникова JL И,, Диденко Л. Ф., Швед А. Д. и др. З а д е р ж к а р е п р о д у к ц и и Х - в и р у с а к а р т о ф е л я с п о м о щ ь ю и н а к т и в и р о в а н н о г о г о м о л о г и ч н о г о в и р у с а / / Т е о р и я и п р а к т и к а и с п о л ь з о в а н и я и м м у н и т е т а с . - х . к у л ь г у р к в и р у с н ы м б о л е з н я м : Т е з . д о к л . VIII В с е с о ю з . с о в е щ . — В и л ь н ю с , 1 9 8 4 . — С . 2 3 — 2 4 . 1 7 . Семернікова Л. /., Діденко Л. Ф., Краев В. Т. та ін. П р о м о ж л и в і с т ь і н д у к ц і ї с т і й к о с т і р о с л и н д о X - в і р у с у к а р т о п л і а л к і л о в а н и м и п р е п а р а т а м и г о м о л о г і ч н о г о в і р у с у та й о г о Р Н К / / М і к р о б і о л . ж у р н . — 1 9 9 6 . — 5 8 , № 6 . — С . 2 9 — 3 7 . 18 . Швед А. Д., Соломко А. П., Потопальский А. И. и др. С т р у к т у р н о - ф у н к ц и о н а л ь н ы е о с о б е н н о е ги м о д и ф и ц и р о в а н н ы х н у к л е и н о в ы х к и с л о т / / / М о л е к у л я р . б и о л о г и я . — 1 9 8 0 . — В ы п . 2 6 . — С . 6 4 — 7 8 . 1 9 . Бужиевская Т. И., Лукаш. Л. Л., Мельниченко В. С, Швед А. Д. И н д у к ц и я г е н н ы х м у т а ц и й в к л е т к а х м л е к о п и т а ю щ и х п о д д е й с т в и е м Р Н К в и р у с а г р и п п а / / Д о к л . А Н У С С Р . С е р . Б . — 1 9 8 1 . — № 9. — С. 6 5 — 6 8 . 2 0 . Бужисвська Т. / . , Лукаш Л. Л., Швед А. Д. та in. М у т а г е н н и й е ф е к т и а т и в н о ї і м о д и ф і к о в а н о ї Р Н К в и р у с у г р и п у / / Д А Н У Р С Р . С е р . Б . — 1 9 8 5 . — № 7. — С . 5 8 — 6 0 . 2 1 . Рубашевский Е. Л., Лукаш Л. Л., Швед А. Д. и др. М у т а г е н н а я а к т и в н о с т ь н а т и в м о г о и и н а к т и в и р о в а н н о г о в и р у с а п р о с т о г о г е р п е с а / / Б и о л . н а у к и — 1 9 8 8 . — № 9 . — С. 8 3 - 8 7 . 341 Ш В Е Д А. Д 2 2 . Stebbing N., Grantham С. А.> Lindley I. J. D. et a/. In vivo antiviral act iv i ty of p o l y n u c l e o t i d e m i m i c s of s t ra teg i c r e g i o n s in viral R N A / / A n n . N . Y A c a d . Sc i . — 1 9 7 7 . — 2 4 8 . — P . 6 8 2 — 6 9 6 . 2 3 . Mazo A. A., Avdonina 7. A., Mashkova T. D., Kiselev L. L D i r e c t e d c l e a v a g e of r i b o p o l y n u c l e o t i d e s wi th n u c l e a s e s rest r ic ted by mul t ip l e m o d i f i c a t i o n of s u b s t r a t e / / B i o c h i m . et b i o p h y s . a c t a . — 1 9 7 6 . — 4 3 2 , N 3 . — P . 3 5 3 — 3 6 0 . 2 4 . Sagi J.. Otvos L. M o d i f i e d p o l y n u c l e o t i d e s . 5 . S l o w - d o w n of n u c l e a s e ac t ion b y 5 - a l k y l u r a c i l - c o n t a i n i n g D N A s / / B i o c h e m . a n d B i o p h y s . R e s . C o m m u n s . — 1 9 8 0 . — 9 5 , N 1 . — P . 1 5 6 . 2 5 . Appelbaum F. R., Sullivan К, Buckner C. D. et al. T r e a t m e n t of m a l i g n a n t l y m p h o m a in 1 0 0 p a t i e n t s w i th c h e m o t h e r a p y , tolal b o d y i rrad ia t ion a n d m a r r o w t r a n s p l a n t a t i o n / / J. Cl in . O n c o l . — 1 9 8 7 , — 5 . — P. 1 3 4 0 — 1 3 4 7 . 2 6 . Yamada 0.y Yu M.t Yee J.-K. et al. In trace l lu lar i m m u n i z a t i o n of h u m a n T c e l l s wi th a h a i r p i n r i b o z y m e a g a i n s t h u m a n i m m u n o d e f i c i e n c y virus t y p e 1 / / G e n e T h e r a p y . — 1 9 9 4 . — 1, N 1. — P . 3 8 — 4 5 . 2 7 . Trono D., Feinberg M. В., Baltimore D. H I V - 1 gag m u t a n t s c a n d o m i n a n l l y in ter fere wi th t h e r e p l i c a t i o n of the w i l d - t y p e virus / / Ce l l . - 1 9 8 9 . — 5 9 , N 1 — P . 1 1 3 — 1 2 0 . 2 8 . Sleffy К R.y Wong-Staal F. T r a n s d o m i n a n t inh ib i t ion of w i l d - t y p e h u m a n i m m u n e d e f i c i e n c y v irus t y p e 2 rep l i ca t ion by an e n v e l o p e d e l e t i o n m u t a n t / / J. Virol . — 1 9 9 3 . — 6 7 , N 4 . — P . . 1 8 5 4 — 1 8 5 9 . 2 9 . Sullenger B. A., Gallardo H. F., Ungeres G. E., Gilboa E O v e r e x p r e s s i o n of T A R s e q u e n c e s r e n d e r s c e l l s res i s tant to h u m a n i m m u n o d e f i c i e n c y v irus / / C e l l . — 1 9 9 0 . — 6 3 , N 2 . — P . 6 0 1 - 6 0 8 . 3 0 . Lee Т. C, Sullenger B. A. Gallardo H. F. et al O v e r e x p r e s s i o n of R R E - d e r i v e d s e q u e n c e s inh ib i t s H I V - 1 rep l i ca t ion in С Е М ce l l s / / N e w Bio l . — 1 9 9 2 . - 4 , N 1. - P . 6 6 — 7 4 . 3 1 . Malim M. #., Bohnlein /?... Hauber J., Cullen B. R. F u n c t i o n a l d e s s e c t i o n of the H I V - 1 R e v t r a n s - a c t i v a t o r - d e r i v a t i o n of t r a n s - d o m i n a n t r e p r e s s o r of R e v func t ion / / C e l l . — 1 9 8 9 . — 5 8 , N 1. — P. 2 0 5 — 2 1 4 . 3 2 . Baltimore D. I n t r a c e l l u l a r i m m u n i z a t i o n / / N a t u r e . — 1 9 8 8 . — 3 3 5 , N 61 8 9 . — P. 3 9 5 — 3 9 6 . 3 3 . Кухаренко О., Л у каш Л., Іванська Я . та ін. К о н с т р у ю в а н н я е у к а р і о т и ч н о г о в е к т о р а на о с н о в і А А В , я к и й з д і й с н ю є с и н т е з у кл ітин і а н т и с е н с о в и х Р Н К п р о т и В І Л / / 3 6 . т е з П е р ш о ї н а ц . н а у к . - п р а к т . к о н ф . з п р о б л е м В І Л / С Н І Д м і ж н а р о д . у ч а с т ю ( К и ї в , 2 4 — 2 6 с і ч н я 1 9 9 5 p . ) . — К и ї в , 1 9 9 5 . — С . 6 1 — 6 2 . 3 4 . Кухаренко О. II., Рибалко С. Л., Лукаш Л. Л. та ін С т в о р е н н я м о д е л ь н о ї в е к т о р н о ї к о н с т р у к ц і ї , щ о експресу* : а н т и с е н с о в і Р Н К п р о т и В І Л - 1 , д л я в н у т р і ш н ь о к л і т и н н о ї і м у н і з а ц і ї г е м о п о е т и ч н и х к л і т и н / / І н ф е к ц . х в о р о б и . — 1 9 9 7 . — № 1 . - - С . 1 6 — 2 0 . 3 5 . Muzyczka N. U s e of гdeno-associated v irus a s a g e n e r a l t r a n s d u c t i o n v e c t o r for m a m m a l i a n c e l l s / / Curr . T o p . Mic robio l . Immunol . — 1 9 9 2 . — 1 5 8 . — P . 9 8 — 1 0 8 . 3 6 . Chatterjee S., Johnson P. R., Wong К. K. D u a l - t a r g e : inhibi t ion of H I V - 1 in vitro b y m e a n s of an a d e n o - a s s o c i a t e c v irus a n t i s e n s e v e c t o r / / S c i e n c e . — 1 9 9 2 — 2 5 8 . — P . 1 4 8 5 — 1 4 8 8 . 3 7 . Walsh С. E., Liu J. M., Xiao X. et al. R e g u l a t e d h i g h level e x p r e s s i o n of a h u m a n y - g l o b i n g e n e i n t r o d u c e d into erythroicl ce l l s by an a d e n o - a s s o c i a t e d v irus v e c t o r / / / P r o c . N a t . A c a d Sc i . U S A . — 1 9 9 2 . — 8 9 , N 1 5 . — P . 7 2 5 7 — 7 2 6 1 . 3 8 . Ponnazhagan S., Nallari M. L.t Srivastsva A. S u p p r e s s i o n of h u m a n a-g\ob n g e n e e x p r e s s i o n m e d i a t e d b y the r e c o m b i n a n t a d e n o - a s s o c i a t e d virus 2 - b a s e d a n t i s e n s e vec tors /7 J. E x p . M e d . — 1 9 9 4 . — 1 7 9 . — P . 7 3 3 — 7 3 8 . 3 9 . Zhou S. Z.f Cooper S., Kang L. Y. et al. A d e n o - a s s o c i a t e d v irus 2 - m e d i a t e d h i g h e f f i c i e n c y g e n e t rans fer into immature a n d m a t u r e s u b s e t s of h e m a t o p o i e t i c p r o g e n i t o r ce l l s in h u m a n umbi l ica l c o r d b l o o d / / I b i d . — N 6 . — P . 1 8 6 7 — 1 8 7 5 . 4 0 . Іванська #.., Сухорада О., Лукаш Л. та ін. Ч у т л и в і с т ь е м б р і о н а л ь н и х к л і т и н л ю д и н и д о В І Л - і н ф е к ц і ї / / 3 6 . т е з П е р ш о ї н а ц . н а у к . - п р а к т . к о н ф . з п р о б л е м В І Л / С Н І Д з м і ж н а р о д . у ч а с т ю ( К и ї в , 2 4 — 2 6 с і ч н я 1 9 9 5 p . ) . — К и ї в , 1 9 9 5 . — С . 5 6 — 5 7 . 4 1 . Іванська Н. В., Лукаш Л. Л., Рибалко С. Л. Ч у т л и в і с т ь г е м о п о е т и ч н и х к л і т и н е м б р і о н а л ь н о ї п е ч і н к и л ю д и н и д о В І Л - і н ф е к ц і ї / / Б и о п о л и м е р ы и к л е т к а . — 1 9 9 7 . — - 1 3 , № 3 . — С . 2 4 5 — 2 4 9 . 4 2 . Haynes В. F., Pantaleo G., Fauci A. S. T o w a r d an u n d e r s t a n d i n g of t h e c o r r e l a t e s of pro tec t i ve i m m u n i t y to H I V infec t ion / / S c i e n c e . — 1 9 9 6 . — 2 7 1 , N 5 2 7 4 , — P . 3 2 4 — 3 2 8 . 4 3 . Feng Y., Broder С. C, Kennedy P. E., Berger E. A. H I V - 1 e n t r y co fac tor : funct iona l c D N A c l o n i n g of a s e v e n - t r a n s - m e m b r a n e , G p r o t e i n - c o u p l e d r e c e p t o r / / I b i d . — 2 7 2 . — P . 8 7 2 — 8 7 7 . 4 4 . Clapliam P. R., Weiss R. A. Spo i l t for c h o i s e of c o - r e c e p t o r s / / N a t u r e . — 1 9 9 7 . — 3 8 8 . — P . 2 3 0 — 2 3 1 . 4 5 . Deng H., Unutmaz D., KewalRamani V. L., Liftman D. R. E x p r e s s i o n c l o n i n g of n e w r e c e p t o r s u s e d by s imian a n d h u m a n i m m u n o d e f i c i e n c y v i r u s e s / / I b i d . — P . 2 9 6 — 3 0 0 . 4 6 . Antony B. A., Rabson B. A., Miller I. L et al. A d e n o - a s s o c i a t e d virus R e p pronein inh ib i t s h u m a n i m m u n o d e f i c i e n c y v irus t y p e 1 p r o d u c t i o n in h u m a n ce l l s / / J. Viro l . - 1 9 9 1 . — 6 5 . — P . 3 9 6 — 4 0 4 . 4 7 . Rittner K, Heilbronn R., Kleinschmidi J. A., Sczakiel G A d e n o - a s s o c i a t e d virus t y p e 2 - m e d i a t e d inhib i t ion of h u m a n i m m u n o d e f i c i e n c y v irus t y p e 1 ( H I V - 1 ) rep l i ca t ion: i n v o l v e m e n t of p 7 8 f c p / p 6 8 r e p a n d the H I V - 1 l o n g terminal r epea t / / J. G e n . Virol . — 1 9 9 2 . — 7 3 . — P . 2 9 7 7 — 2 9 8 1 . 4 8 . Oelze I., Rittner K., Sczakiel G. A d e n o - a s s o c i a t e d virus type 2 rep g e n e - m e d i a t e d inh ib i t ion of b a s a l e x p r e s s i o n of h u m a n i m m u n o d e f i c i e n c y v irus t y p e 1 i n v o l v e s its n e g a t i v e regu la tory f u n c t i o n s / / J. V iro l . — 1 9 9 4 . — 6 8 , N 2 . — P . 1 2 2 9 — 1 2 3 3 . 4 9 . Сесії T. R. T h e c h e m i s t r y of s e l f - s p l i c i n g R N A a n d R N A e n z y m e s / / S c i e n c e . — 1 9 8 7 . — 2 3 6 . — P . 1 5 3 2 — 1 5 3 9 . 5 0 . Forster A. C, Symons R. H. S e l f - c l e a v a g e of p lus a n d minus R N A s of a v iruso id a n d a s tructural m o d e l for the act ive s i t e s / / Ce l l . — 1 9 8 7 . — 4 9 . — P . 2 1 1 — 2 2 0 . 5 1 . Uhlenbeck О. C. A smal l c a t a l y t i c o l i g o r i b o n u c l e o t i d c / / N a t u r e . — 1 9 8 7 . — 3 2 8 . — P . 5 9 6 — 6 0 0 . 5 2 . Haseloff J., Gerlach W. L. S i m p l e R N A e n z y m e s with n e w a n d h i g h l y s p e c i f i c e n d o r i b o n u c l e a s e act iv i t ies / / Ib id . — 1 9 8 8 . — 3 3 4 . - P . 5 8 5 — 5 9 1 . 5 3 . Бурьяновский Л. IE, Швед А. Д. С п е ц и ф и ч е с к а я д е с т р у к ц и я ta/-PHK В И Ч - 1 in vitro с п о м о щ ь ю к а т а л и т и ч е с к и а к т и в н о г о п о л и р и б о н у к л е о т и д а , р и б о з и м а / / Б и о п о л и м е р ы и к л е т к а . — 1 9 9 6 . — 1 2 , № 3 . — С 2 0 — 2 3 . 5 4 . Бурьяновский Л. Н., Швед А. Д. Х а р а к т е р и с т и к а к а т а л и т и ч е с к о й а к т и в н о с т и in vitro р и б о з и м а , с п е ц и ф и ч е с к о г о к tat-РИК в и р у с а и м м у н о д е ф и ц и т а ч е л о в е к а т и п а 1 / / Гам ж е . — № 6. — С . 6 9 — 7 3 . 5 5 . Бурьяновский Л. Я. В л и я н и е р Н , и о н н о й с и л ы и и о н н о г о с о с т а в а р е а к ц и о н н о й с р е д ы н а е ф ф е к т и в н о с т ь р а с т е п л е н и я in vitro tat-PHK В И Ч - 1 р и б о з и м о м м о д е л и «головка м о л о т к а » / / Т а м ж е , — 1 9 9 7 . — 1 3 , № 1 . — С . 3 0 — 3 5 . Н а д і й ш л а д о р е д а к ц і ї 1 0 . 0 3 . 9 8 342
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-155421
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0233-7657
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:15:17Z
publishDate	1998
publisher	Інститут молекулярної біології і генетики НАН України
record_format	dspace
spelling	Швед, А.Д. 2019-06-16T19:56:12Z 2019-06-16T19:56:12Z 1998 Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими / А.Д. Швед // Биополимеры и клетка. — 1998. — Т. 14, № 4. — С. 332-342. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 0233-7657 DOI: http://dx.doi.org/10.7124/bc.0004DD https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/155421 В огляді наведено дані власних робіт з вивчення поліну клеотид них інгібіторів вірусної репродукції. На моделях ДНК- та РНК-геномних вірусів показано противірусну активність ряду нуклеїнових кислот з різних природних джерел, а їхні алкіловані похідні виявилися значно ефективнішими інгібіторами вірусної репродукції. Ендогенний синтез антисенсових РНК забезпечував суттєве пригнічення репродукції ВІЛ-1 у культурах гемопоетичних клітин людини. Синтезовано та клоновано рибозим, здатний специфічно розрізати in vitro tat-PHK ВІЛ-I. В обзоре приведены данные собственных работ по изучению полинуклеотидных ингибиторов вирусной репродукции. На моделях ДНК- и РНК-геномных вирусов показана антивирусная активность ряда нуклеиновых кислот из различных природных источников, а. их алкилированные производные оказались более эффективными ингибиторами вирусной репродукции. Эндогенный синтез антисмысловых РНК обеспечивал существенное угнетение репродукции ВИЧ 1 в культурах гемопоэтических клеток человека. Синтезирован и клонирован рибозим способный специфически разрезать in vitro tat-PHK ВИЧ-1. The review contains previously obtained data on the experimental research of polynucieotide inhibitors of virus reproduction in models of RNA and DNA containing viruses. The antivirus properties of nucleic acids isolated from various sources were revealed, but their alkylated derivatives inhibited virus reproduction more efficiently The endogeneous synthesis of antisense RNA provided essential inhibition of HIV-I replication in human hematopoietic cell, cultures. The ribozyme capable to cleave specifically HIV-I tat RNA in vitro wits synthesized and cloned. uk Інститут молекулярної біології і генетики НАН України Биополимеры и клетка Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими Полинуклеотидные ингибиторы вирусной репродукции (алкилированные нуклеиновые кислоты, антисмысловые РНК и рибозимы) Polymicleothle inhibitors of virus reproduction (alkylated nucleic acids, antisensc RNAs and ribozyme) Article published earlier
spellingShingle	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими Швед, А.Д.
title	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими
title_alt	Полинуклеотидные ингибиторы вирусной репродукции (алкилированные нуклеиновые кислоты, антисмысловые РНК и рибозимы) Polymicleothle inhibitors of virus reproduction (alkylated nucleic acids, antisensc RNAs and ribozyme)
title_full	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими
title_fullStr	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими
title_full_unstemmed	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими
title_short	Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими
title_sort	полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові рнк та рибозими
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/155421
work_keys_str_mv	AT švedad polínukleotidnííngíbítorivírusnoíreprodukcííalkílovanínukleínovíkislotiantisensovírnktaribozimi AT švedad polinukleotidnyeingibitoryvirusnoireprodukciialkilirovannyenukleinovyekislotyantismyslovyernkiribozimy AT švedad polymicleothleinhibitorsofvirusreproductionalkylatednucleicacidsantisenscrnasandribozyme

Полінуклеотидні інгібітори вірусної репродукції (алкіловані нуклеїнові кислоти, антисенсові РНК та рибозими

Institution

Similar Items