Ольшаницька битва 1527 р.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Україна в Центрально-Східній Європі |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15575 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ольшаницька битва 1527 р. / Б. Черкас // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 53-59. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859639361899855872 |
|---|---|
| author | Черкас, Б. |
| author_facet | Черкас, Б. |
| citation_txt | Ольшаницька битва 1527 р. / Б. Черкас // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 53-59. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна в Центрально-Східній Європі |
| first_indexed | 2025-12-07T13:19:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
Україна в Центрально-Східній Європі, № 8, 2008Україна в Центрально-Східній Європі, № 8, 2008 53
Борис Черкас
ОЛЬшАНИЦЬКА БИТВА 1527 р.
Однією з характерних рис політичного життя Центрально-
Східної Європи кінця XV – першої половини XVI ст. було
перманентне протистояння Великого князівства Литовського
(далі – ВКЛ) і Кримського ханату через українські землі. Мова передусім
йшла за степовий і лісостеповий ареал. Обидві сторони спиралися в
цій боротьбі на державницьку традицію попередників: для ВКЛ – це
Київська Русь, а для Кримського ханату – Золота Орда. Як і всі дов-
готривалі конфлікти, протистояння між Вільно і Кіркором мало періоди
стабілізації з встановленням навіть союзних відносин і спалахів війсь-
кових дій. Одним з останніх періодів відкритої ворожнечі було деся-
тирічне правління Саадет-Гірея І (1523–1533)1. Воєнному аспекту того
часу приділяло увагу не так багато вчених. Першість серед них нале-
жить польському досліднику Єжі Охмянському2. Серед вітчизняних
науковців слід відзначити О. Мальченка3 і В. Ластовського4.
За десять згаданих років відбулося кілька яскравих воєнних акцій.
Одною з них стала Ольшаницька битва 1527 р. У своїй монографії ми
вже робили спробу її реконструкції5. Проте введення у науковий обіг
вітчизняним вченим Дмитром Вирським тексту Людвіка Деціюса з
відповідним перекладом6 змушує нас повернутися до цієї проблеми.
З кінця 1524 по початок 1526 р. у Кримському ханаті вирувала гро-
мадянська війна. Це забезпечило відносний спокій на литовського-та-
тарському кордоні. До того ж, Вільно надало політичну підтримку
одній з протиборствуючих сторін. На початку 1526 р. у ханаті настав
мир. Ворожі табори примирилися, і, як наслідок, одразу виникла загроза
чергового вторгнення чамбулів на українські землі ВКЛ і Польщі, які з
1522 р. не платили щорічні упоминкі7.
Окрім того, Сулейман І, готуючись до вторгнення в Угорщину
і бажаючи утримати Польщу від військової протидії, підштовхував
кримського хана до походу на її українські землі8. Староста черкаський
і канівський Остафій Дашкович у листуванні з Сигізмундом І прямо
54
БОРИС ЧеРКАС
пов’язував підготовку татарських військ до нападу з фактом примирен-
ня в Криму9.
Загроза нового вторгнення степовиків стрімко наростала, що викли-
кало відповідні заходи безпеки з боку Вільно і Кракова на українських
землях. У березні шляхта отримала королівський наказ «кінно і збройно
на готові бути». До того ж, Краків зосередив на Поділлі «декілька тисяч
людей на пенязях…»10 Тут спрацювали заходи по реформуванню сис-
теми фінансування найманців, які були апробовані ще 1525 року. Суть
реформи полягала в тому, що війська мали утримуватися з податків, які
виплачувалися по землях і воєводствах до рук воєводських комісій. А це,
в свою чергу, зробило надходження грошей більш стабільним.
Аналогічні накази отримали піддані ВКЛ. Урядникам прикордон-
них міст нагадувалося, аби вони «велику чуйність мали». Для зміцнен-
ня обороноздатності цих міст з казни виділялися відповідні кошти та
інші необхідні речі11. Наприклад, О. Дашкович отримав «п’ятдесят
камінів селітри, і десять камінів сірки …, декілька десятків кіп грошей
і декілька поставів тканин». Крім того, до Черкас і Канева Сигізмунд І
вислав загін якогось Михайла Козака12. Завершувалася й підготовка до
повернення до Заволзької орди Ших Ахмата – останнього хана Великої
орди, який з початку століття перебував у литовському полоні. Король
зобов’язував литовських урядовців визначити, яким військом і під чиїм
командуванням супроводити екс-хана до Києва і Черкас13. На кінець
весни 1526 року у Вільно отримали інформацію про те, що перекопці
за підтримки турецьких військ і артилерії готують наступ саме на Київ
і міста, розташовані поряд14. У зв’язку з цим, а також із наближенням
часу, коли мали підійти заволжці і ногайці за Ших Ахматом, Пани-Ради
просили Сигізмунда І якнайшвидше прибути до Литви15. З Вільно по-
переджали короля, що ситуація ускладнюється тим, що, з одного боку,
“…Київ…на той час у бронь і в потреб замкових є сильно недоукомплек-
тований, людьми і оборонами, і живностями, й іншими потребами…”, з
іншого – нагадували про ворожі настрої щодо ВКЛ Великого князівства
Московського, яке «підбиває проти вашої милості (Сигізмунда І. –Б. Ч.)
Турецького і Перекопського й інших сусідів»16.
Намагаючись за допомогою дипломатичного листування приспати
Вільно, Саадет-Гірей I, калга Іслам-Гірей та інші представники кримсь-
кої знаті всіляко демонстрували єдність і мир, що начебто запанували в
Криму, і обіцяли Сигізмунду І організувати похід на Москву17. Щоправда,
Василія ІІІ вони теж запевняли у своїй готовності йти на ВКЛ18. Причому,
кримські урядовці вдавалися до хитрощів не тільки у листуванні з уря-
дами, а й з прикордонними старостами. Наприклад, Іслам-Гірей прислав
55
ОЛЬШАНИЦЬКА БИТВА 1527 р.
до О. Дашковича свого посла з проханням супроводжувати його до ко-
ролівського двору. Але Сигізмунд І, отримавши від черкаського старости
інформацію про це, не тільки заборонив йому залишати Канів і Черкаси,
а й надіслав туди гроші й військове спорядження19.
Вже влітку 1526 року загони татарської кінноти шарпали прикор-
донні землі ВКЛ і Польщі20. Наприкінці року велике кримське військо21
повторило свій напад, спрямувавши його вістря на Волинь і Полісся,
в район Пінська. Джерела значно гіперболізують чисельність кримців.
Проте згадка про двадцять тисяч захоплених ворожих коней дає мож-
ливість припустити, що татар було близько 7–10 тис. Використовуючи
замерзлі річки й болота, вони змогли дійти до, здавалося б, найнедо-
ступніших і захищених природою місць22. О. Гаштовт пізніше писав
Ю. Радзивіллу, що татари діяли навколо Бобруйська й Речиці, чим зав-
дали чимало клопоту місцевій шляхті23. Деціюс пояснює несподіваність
їхньої появи саме лютою зимою, «що в наші дні нечувано»24. Любецькому
наміснику вдалося тоді розбити один з ворожих відділів25. Навздогін
нападникам рушили загони Юрія Радзивілла, Андрія Немировича,
Остафія Дашковича, князів Юрія Слуцького, Федора Сангушка, Івана
та Олександра Вишневецьких, Олександра Чарторийського26. Очолив
ці полки, створені головним чином з української шляхти, гетьман князь
Костянтин Острозький. Щодо чисельності війська, то маємо дві цифри.
Деціюс повідомляє про 500027, Литвин – 350028. Така розбіжність ви-
никла, мабуть, тому, що у першому випадку наведено кількість всього
війська, що переслідувало ворога, у другому ж – тільки тих, що билися
саме на Ольшаниці.
Глибокий сніг і великий полон уповільнювали відступ кримців. У
той же час вояки Острозького, йдучи, за словами Бєльського, «удень
і вночі», змогли наздогнати ворога на річці Ольшаниці під Каневом29.
Деціюс емоційно змальовує це переслідування. Спочатку князь вишуку-
вав татарський шлях. А коли напав на слід, «великими денними перехо-
дами» рушив на перехоплення. Вже на Черкащині йому почали зустріча-
тися кинуті табори (коші) кочівників30. Задля більш швидкого пересу-
вання і намагаючись відрізати кочівникам шлях, Острозький, судячи з
усього, вислав в обхід саме ті 1500 вояків, що їх не врахував Литвин. На
чолі цього корпусу були О. Дашкович і князь Ю. Слуцький. Принаймні,
повідомлення про них окремо від Острозького наштовхує саме на такий
висновок31. Згідно з Деціюсом, Острозький наздогнав татар 26 січня, про-
те інші джерела називають 5 лютого 1527 р. Таку розбіжність в датах за-
лишаємо відкритою до віднайдення додаткових джерел. Маємо два цікаві
описи битви. По-перше, це Деціюс, який, напевно, користувався якимось
56
БОРИС ЧеРКАС
звітом, можливо, навіть від самого гетьмана, і Сигізмунд Герберштейн
– австрійський посол до Москви. Щоправда, останній вбачає секрет пе-
ремоги князя в його стандартній тактиці. Проте те, що Герберштейн по-
дорожував до Росії того ж року (це його другий приїзд), наштовхує на
думку, що мова йде саме про Ольшаницю. Цікаво, що місцевість, в якій
Острозький дав бій татарам, належала йому. Можливо, зустріч тут була
не випадковою, як вважає Деціюс, прикрашаючи оповідь, а заздалегідь
спланованою.
Згідно з Деціюсом, гетьман підступив до ворожого табору вночі, проте
змушений був дати відпочинок коням, а саму битву розпочав наступного
дня. У той же час Сигізмунд Герберштейн пише, що Острозький атаку-
вав татар, коли ті «відпускали коней пастись, різали [скот] й пирували,
а потім лягали спати», тоді князь «з першими променями сонця нападав
на них й учиняв їм повний розгром»32. Польський хроніст додавав, що
вояки Острозького в Ольшаницькій битві спочатку захопили татарських
коней і змусили їх битися пішими33. А це у степових умовах унеможли-
вило для кочовиків відхід і прирікало їх на поразку. Основне кримське
військо, судячи з усього, було розсіяне швидко. Проте особиста дружи-
на керівника перекопців, якого Деціюс називає «юним ханом», змогла
організувати оборону і точила запеклий опір цілий день. Однак урешті
решт вони були оточені і знищені34. Наслідком битви став нищівний роз-
гром кримців35. Наративні джерела називають від 20 до 26 тис. загиб-
лих татар36, проте ці цифри нам видаються гіперболізованими. Тих, хто
зумів вирвалися з оточення, було перехоплено між Каневом і Черкасами
О. Дашковичем і Ю. Слуцьким37. Можливо, частина степовиків просто
замерзла в степу. Деціюс пише, що було звільнено багато дітей і, аби їх
врятувати, пани змушені були спішитися, а на коней посадили малечу.
Окрім того, в пригоді стали захоплені татарські арби. Страшний мороз
і глибокий сніг, нестача одягу і їжі змусили переможців вдатися до жор-
стокого кроку і вбити більшість полонених38.
Князь Костянтин Острозький у супроводі 700 полонених татар
прибув до короля у Краків, де його зустріли з великими почестями39.
Старовольський писав, що Острозький став єдиним воєначальником,
якому «було влаштовано тріумф» у Вільні та Кракові40. До речі, це була
остання воєнна перемога князя, який незабаром помер. За своє життя,
як свідчить папський легат Якуб Пісо, він отримав 33 перемоги над та-
тарами41.
Розголос про перемогу на Київщині розлетівся за кордон. Причому,
деякі країни, передусім Угорщина, навіть спробували отримати з цього
конкретний зиск. Угорські посли з 1526 р. просили поляків надіслати
57
ОЛЬШАНИЦЬКА БИТВА 1527 р.
до них війська на допомогу42. І якщо спочатку мова йшла про вояків
саме з польських земель, то вже в листопаді 1527 р. посол Ян Статіліус
писав Яну Тарновському про надіслання додатково п’ятисот литовсь-
ких лучників і двох тисяч татар, очолюваних О. Дашковичем43. У травні
1528 р. французький і угорський посли просили князя К. Острозького
завербувати й відіслати до Угорщини татарський загін на чолі з тим же
Дашковичем44.
Ольшаницький удар виявився настільки сильним для ханату, що
Крим не зміг навесні того ж року перешкодити Литовській державі ви-
пустити з полону Ших Ахмата45. Цим актом литовський уряд створював
серйозну небезпеку для ханату, оскільки Ших Ахмат міг якщо не відно-
вити Велику орду, то, принаймні, згуртувати Астраханський ханат, за-
волзькі і ногайські орди проти Криму. Євреінівський літопис так змаль-
овує процедуру звільнення екс-хана: «Тієї ж весни по Великодню царя
заволжського відпущено з Литви на царство Заволжське до сина його,
і проводжали його багато повітів до Києва, а з Києва пенежні люди на
полі вже зустріли його, які на зустріч його послані були від сина його.
Ті його в орду Заволжську волості супроводили…»46. Що ж стосується
найближчої перспективи, то Вільно вдалося, принаймні, на півроку,
заблокувати Крим заволжцями і ногайцями. Це не тільки захистило
південні кордони ВКЛ від походів перекопців, але й передусім відрізало
їх від родючих південноукраїнських степів, що було згубним для еко-
номіки Кримського ханата. Тільки у вересні 1527 р. кримці спромогли-
ся вийти за межі півострова. Військо, кероване Іслам-Гіреєм, напало на
московські кордони, але прикордонні полки цієї держави вчасно зайняли
переправи через Оку і після перестрілки змусили кримців відступити47.
Уже на початку 1528 р. у Кримському ханаті між прибічниками
Саадет і Іслам-Гіреїв почалися сутички. У березні того ж року Саадет-
Гірей І за допомогою турецьких військ завдав поразки конкуренту, в битві
полягло багато кримської знаті48. Восени 1528 р. Іслам-Гірей відступив
на Наддніпрянщину під Черкаси, просячи через О. Дашковича в уряду
ВКЛ захисту і допомоги49.
1 Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського і
Кримського ханату (1515–1540). – К., 2006. – С. 151–203.
2 Ochmanski I. Organizanja obrony w Wielkim Ksiestwie Litewskim przed napadami
Tatarow Krymskich w XV–XVI w. // SMHW. – 1960. – T. V. – S. 161–398.
3 Мальченко О. Укріплені поселення брацлавського, київського і подільського
воєводств (XV – середина XVII ст.). – К., 2001.
4 Ластовський В. Облога Черкаського замку у 1532 р. – [Б. м., б. р.] – С.76–96.
58
БОРИС ЧеРКАС
5 Черкас Б. Україна в політичних відносинах... – С. 175–176.
6 Вирський Д. Околиця ренесансу: річпосполитська історіографія України (XVI –
середина XVII ст.). – К., 2007. – С. 173–178.
7 Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. КМФ 36. – Оп. 1.
– Спр. 7. – Арк. 1198.
8 Панашенко В. В. Агресія Кримського ханства і султанської Туреччини на Україну в
кінці XV – пер. пол. XVI ст. // Феодалізм на Україні. – К., 1990. – С. 127.
9 ЦДІАУК. – Ф. КМФ 36. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 969–970, 1028–1029; Kolankowski L.
Polska Iagiellonow. – Lwow, 1936. – S. 220.
10 ЦДІАУК. – Ф. КМФ 36. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 969–970.
11 Там само. – Арк. 969–970.
12 Там само. – Арк. 1029.
13 Там само. – Арк. 970.
14 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные
Археографическою комиссиею. – Т. ІІ. – СПб., 1848.– С. 173.
15 Там же. – С. 173.
16 Там же. – С. 174.
17 ЦДІАУК. – Ф. КМФ 36. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 1022, 1187, 1193.
18 Малиновский А. Ф. Историческое и дипломатическое собрание дел происходивших
между Российскими Великими князями и бывшими в Крыме татарскими царями
с 1462 по 1533 год // Записки Одесского общества истории и древностей. – Т. 5.
– Одесса, 1863. – С. 349.
19 ЦДІАУК. – Ф. КМФ 36. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 1029.
20 Черкас Б. Україна в політичних відносинах... – С. 174.
21 Kronika Marcina Bielskiego. – Sanok, 1856. – Т. II (Kn. IV, V). – S. 1040; Kronika polska,
litewska, zmodska i wszystkiej Rusi Marcieja Stryjkowskiego. – Warszawa, 1848. – T. 2.
– S. 394; Хроники Литовская и Жмойтская // ПСРЛ. – 1975. – Т. 32. – С. 107.
22 Грушевський М. Історія України-Руси. – К, 1995. – Т. 7. – С. 32.
23 AGAD. – Arh Radz. – Dz. XI. – Sygn. 17. – S. 24.
24 Вирський Д. Околиця ренесансу... – С. 174.
25 Там само; AGAD. – Arh Radz. – Dz. XI. – Sygn. 17. – S. 24.
26 Kronika … Marcieja Stryjkowskiego. – S. 394.
27 Вирський Д. Околиця ренесансу... – С. 176.
28 Литвин М. О нравах татар, литовцев и московитян. – М., 1994. – С. 67.
29 Kronika Marcina Bielskiego... – S. 1040; Boras Z. Poczet hetmanow polskich. – Cz. 1.
– Poznan, 1991. – S. 13.
30 Вирський Д. Околиця ренесансу... – С. 175.
31 Kronika ... Marcieja Stryjkowskiego. – S. 394.
32 Герберштейн С. Записки о Московии. – М., 1988. – С. 188.
33 Kronika Marcina Bielskiego... – S. 1040.
59
ОЛЬШАНИЦЬКА БИТВА 1527 р.
34 Вирський Д. Околиці ренесансу... – С. 176.
35 Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego... – S. 821; Борисенко В. Й. Курс
української історії. – К., 1998. – С. 116.
36 Kronika … Marcieja Stryjkowskiego. – S. 394; Евреиновская летопись // ПСРЛ. – 1980.
– Т. 35. – С. 235; Литвин М. Указ. соч. – С. 67; Хроники Литовская и Жмойтская... –
С. 107; Szymon Starowolskij Wojownicy sarmaccy. – Warszawa, 1978. – S. 185; Kromer
M. Mowa na pogrzebie Zygmunta I oraz o pochodzeniu I o dzieash polakow. Ksiegi XXIX
і XXX. – Pojezierze; Olsztyn, 1982. – S. 119.
37 Kronika ... Marcieja Stryjkowskiego. – S. 394.
38 Вирський Д. Околиці ренесансу... – С. 177.
39 Kronika Marcina Bielskiego... – S. 1040. Цікаво, що Гаштовт, ворогуючи з Острозьким,
спочатку намагався заперечити Ольшаницьку битву і відповідно перемогу, як факт –
мовляв шість татар, надісланих з полоном, показали, що вже шість років як піймані,
а тому ходять чутки, що за Києвом ніякої перемоги не було (Див.: AGAD. – Arh Radz.
– Dz. XI. – Sygn. 17. – S. 24).
40 Starowolskij Sz. Op. cit. – S. 187.
41 Ibid. – S. 184.
42 Dworzaczek W. Hetman Jan Tarnowski. – Warszawa, 1985 – S. 30.
43 Ibid. – S. 30–31.
44 Boras Z. Op. cit. – S. 14.
45 Летопись Рачинского // ПСРЛ. – 1980. – Т. 35. – С. 170; Румянцевская летопись //
ПСРЛ. – 1980. – Т. 35. – С. 213.
46 Евреиновская летопись... – С. 235.
47 Малиновский А. Ф. Указ. соч. – С. 351.
48 Черкас Б. В. Політична криза в Кримському ханстві і боротьба Іслам-Гірея за владу
в 20–30-х роках XVI ст. // Україна в Центрально-Східній Європі: Студії з історії XI–
XVIII століть. – К., 2000. – С. 107.
49 ЦДІАУК. – Ф. КМФ 36. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 1001; Черкас Б. В. Політична криза...
– С. 107.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15575 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0035 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:19:40Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Черкас, Б. 2011-01-28T09:03:14Z 2011-01-28T09:03:14Z 2008 Ольшаницька битва 1527 р. / Б. Черкас // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 53-59. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. XXXX-0035 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15575 uk Інститут історії України НАН України Україна в Центрально-Східній Європі Історія Ольшаницька битва 1527 р. Article published earlier |
| spellingShingle | Ольшаницька битва 1527 р. Черкас, Б. Історія |
| title | Ольшаницька битва 1527 р. |
| title_full | Ольшаницька битва 1527 р. |
| title_fullStr | Ольшаницька битва 1527 р. |
| title_full_unstemmed | Ольшаницька битва 1527 р. |
| title_short | Ольшаницька битва 1527 р. |
| title_sort | ольшаницька битва 1527 р. |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15575 |
| work_keys_str_mv | AT čerkasb olʹšanicʹkabitva1527r |