Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Ракул, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Subjects:	Теорія держави і права
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15729
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України / О. Ракул // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 17-21. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15729
record_format	dspace
spelling	Ракул, О. 2011-02-01T15:11:05Z 2011-02-01T15:11:05Z 2009 Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України / О. Ракул // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 17-21. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. XXXX-0027 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15729 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Теорія держави і права Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України
spellingShingle	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України Ракул, О. Теорія держави і права
title_short	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України
title_full	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України
title_fullStr	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України
title_full_unstemmed	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України
title_sort	напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату україни
author	Ракул, О.
author_facet	Ракул, О.
topic	Теорія держави і права
topic_facet	Теорія держави і права
publishDate	2009
language	Ukrainian
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
format	Article
issn	XXXX-0027
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15729
citation_txt	Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України / О. Ракул // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 17-21. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT rakulo naprâmivdoskonalennâdíâlʹnostísučasnogoderžavnogoaparatuukraíni
first_indexed	2025-11-24T16:26:17Z
last_indexed	2025-11-24T16:26:17Z
_version_	1850482891934400512
fulltext	Т Е О Р І Я Д Е Р Ж А В И І П РА В А 17 № 10 На сучасному етапі державотворення основні зусилля з удосконалення ді7 яльності законодавчої влади спрямо7 вані на формування двопалатного парламен7 ту, оскільки реалізація положень конститу7 ційної реформи виявила багато недоліків у діяльності Верховної Ради (далі – ВР) Ук7 раїни, одним із яких стала можливість при7 ведення його певними політичними парті7 ями у недієвий. Більше того, блокування пар7 ламенту фактично зумовлює несвоєчасне ре7 агування держави на суспільно7політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, адже зайняті міжклановими та міжпартійними чварами депутати настільки відірвалися від реальних потреб народу, що навіть застой у законодавчому процесі, фактичне дерегулю7 вання певних видів відносин з боку закону не впливає на свідомість народних обранців. Це, безумовно, змушує вести мову не стільки про реалізацію та вдосконалення положень конституційної реформи, скільки про фор7 мування дієвого парламенту, який би відпо7 відав інтересам народу, а не обслуговував бізнес7інтереси олігархів. Збільшення пов7 новажень законодавчої гілки влади потребує якісно нового підходу до їх здійснення, адже на сьогодні Верховна Рада України не спро7 можна якісно виконувати покладені на неї законом повноваження в повному обсязі. За часів президентства Л. Кравчука ство7 рено сім варіантів конституційних проектів, один із яких був винесений на всенародне об7 говорення. Наприкінці 1995 р. оголошувало7 ся, що робоча група Конституційної комісії завершила проект нової Конституції країни, який передано до розгляду Конституційної комісії. Один із пунктів – створення двопа7 латного парламенту – Національні збори або Верховна Рада, яка складається з Палати де7 путатів та Сенату, а голова держави – Пре7 зидент. Двопалатний парламент реалізує принци7 пово нову схему розроблення, узгодження, прийняття та практичного втілення законів та інших нормативно7правових актів вищої юридичної сили держави. Напрацювання цієї схеми реально вже почалося здійснюватися в державі, ще до внесення відповідних змін до Конституції України шляхом відпрацювання моделі двопалатності на ініціативно7гро7 мадських засадах через механізм парламент7 ських слухань, створення громадських узго7 джувальних і консультативних рад при ко7 мітетах Верховної Ради України. При цьому майбутня Верхня палата парламенту (Сенат) продовжує своє існування та виконання своїх повноважень, набуває ознак політичної про7 порційності до конституційної формалізації її як визнаної Верхньої палати майбутнього парламенту. Майбутня ж Нижня палата пар7 ламенту (Палата депутатів), враховуючи на7 бутий досвід окремими громадськими інсти7 туціями, конструктивно співпрацює із Сена7 том, проводить експертну оцінку, надає свої рекомендації та схвалює законодавчі акти, які виносяться на розгляд парламенту тощо. Звичайно, модель двопалатності має різні репрезентації як серед науковців, так і серед політичних діячів. Разом із тим нашим зав7 данням є визначення основного вектора вдос7 коналення діяльності єдиного органу законо7 давчої влади. Таким вектором, і ми переко7 нані в цьому, є формування двопалатного пар7 ламенту в Україні, який відображатиме об’єк7 тивні тенденції розвитку України, враховува7 тиме її регіональні особливості. Отже вже не сама ідея двопалатності потребує свого аргу7 ментування та доведення, а об’єктивні потре7 би часу вимагають визначитися з остаточною моделлю перетворення Верховної Ради Ук7 раїни на двопалатний парламент з її відпо7 відним правовим закріпленням на підставі рішення всенародного референдуму. В Україні на даному етапі цю ідею актив7 но намагається запровадити Президент Ук7 раїни В. Ющенко, який неодноразово наголо7 шував на нагальній необхідності формування двопалатного парламенту. На його думку, це дозволить укріпити представництво регіонів у законодавчому органі, підвищити відпові7 дальність та якість законотворчості, а також безпосередньо і практично створити умови для реалізації принципу формування законодав7 чої влади народом. У разі, коли через безпосе7 реднє народне волевиявлення формувати7 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УКРАЇНИ Оксана Ракул, здобувачка кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ © О. Ракул, 2009 Т Е О Р І Я Д Е Р Ж А В И І П РА В А 18 жовтень 2009 меться тільки одна з двох палат, цей принцип також втілюватиметься в життя. Вивчення зарубіжного досвіду з цього пи7 тання також дозволило дійти висновку, що основна мета поділу парламенту на дві пала7 ти полягає в тому, що в цьому випадку зако7 нопроекти, які ініціюються та приймаються нижньою палатою, мають схвалюватися і верх7 ньою палатою, яка, як правило, більшою мі7 рою схильна займати позиції, близькі уряду. Практику створення двопалатних парламен7 тів мають Велика Британія, США, Франція, ФРН, Польща й інші країни. Причому для врегулювання зазначених питань, окрім їх регламентації в рамках Конституції, доцільно розробити Закон України «Про Національні Збори України». Більше того, даному питан7 ню приділялася чільна увага у щорічному Посланні Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище від 31 березня 2009 р. у Верховній Раді України. Зокрема, у Посланні Президента наголо7 шувалося на тому, що державі потрібен пар7 ламент європейського зразка – Національні Збори України, що поєднуватимуть у собі політичне і територіальне представництво. Нижня палата (Палата депутатів), яка оби7 ратиметься шляхом прямих виборів за про7 порційною системою, є органом політичного представництва народу. Крім законодавчої функції, на нижню палату парламенту покла7 дається відповідальність за формування уряду та контроль за його діяльністю. За такого підхо7 ду уряд не повинен формуватися без програми його діяльності. У свою чергу, неспроможність призначити уряд та затвердити його програму має наслідком розпуск лише нижньої палати парламенту та її дострокові вибори. За цих умов розпускатиметься лише одна з палат пар7 ламенту, у той час як дієздатність усього парла7 менту зберігається за будь7яких умов. Верхня палата має обиратися прямими виборами за мажоритарною системою та пред7 ставляти громади і регіони. Ця палата покли7 кана взяти на себе повноваження стосовно кадрових призначень, які не є урядовими, а також схвалення всіх рішень Президента Ук7 раїни у сфері оборони та безпеки. Рівне пред7 ставництво в Сенаті всіх регіонів України (по 3 сенатори від кожної області) буде об’єдну7 ючим чинником. Цьому слугуватиме і віко7 вий ценз депутатів Верхньої палати. У резуль7 таті політична турбулентність має залишити7 ся виключно в межах нижньої палати з при7 таманними для неї гострими формами полі7 тичної конкуренції та змагальності. На думку В. Ющенка, таким чином, мож7 на збалансувати та стабілізувати владу, роз7 ширити представницьку демократію, посили7 ти процеси децентралізації, підвищити якість законотворчого процесу. Україна дозріла до того факту, що по7 трібно вводити двопалатний парламент, Ниж7 ня палата якого прийматиме закони, а Верхня – затверджуватиме їх і займатиметься кадро7 вими питаннями. Це дозволить: підвищити рівень законодавчої діяльності; створити серйозні умови для подолання політичної ко7 рупції в парламенті та встановлення політич7 ної відповідальності; створити рівноцінне представництво регіонів, коли велику, рівно як і маленьку область, представлятиме рівна кількість народних обранців; створити всере7 дині законодавчої гілки влади своєрідну сис7 тему стримувань і противаг; реальне втілення у діяльність принципу демократичного цент7 ралізму (централізація керівництва та норма7 тивної бази з основних питань, що стосують7 ся загальнодержавного розвитку; децент7 ралізація оперативних функцій, ініціатива знизу до верху з питань місцевого та регіо7 нального розвитку; взаємна відповідальність органів центральної та місцевої влади за ре7 алізацію державної і місцевої політики); зак7 ласти фундамент для консенсусу регіональ7 них еліт, а згодом єднання громадської нації; прискорити проведення адміністративно7те7 риторіальної реформи. У контексті розгляду доцільності форму7 вання двопалатного парламенту заслуговує на увагу роль Президента. За Президентом доцільно зберегти загальнонаціональний і прямий представницький мандат Глави дер7 жави, оскільки йому відповідає конститу7 ційно7правовий статус Президента як гаран7 та державного суверенітету, безпеки та тери7 торіальної цілісності України. Завдання Пре7 зидента у взаємодії із Верхньою палатою по7 лягатиме у гарантуванні стабільності держав7 ного апарату, здійсненні реформ, визначенні пріоритетів державної політики, що мають забезпечити постійний прогрес нації. Доціль7 но також закріпити в Конституції положення про те, що Президент України сприяє взаємо7 дії державних органів, органів місцевого само7 врядування. Що стосується усунення з поста Прези7 дента, то внаслідок переходу до двопалатного парламенту імпічмент набуватиме класично7 го вигляду, коли рішення про звинувачення Президента України ухвалюється нижньою палатою, а рішення про усунення його з пос7 та – Сенатом. Саме тому, на нашу думку, напрямом удосконалення діяльності державного апара7 ту на цьому шляху є якнайшвидше ухвалення закону України «Про Президента України», в якому були б чітко визначені організація та порядок його діяльності, мета, функції зав7 дання та принципи діяльності, коло повнова7 жень, відповідальність і критерії оцінки ефек7 тивності його діяльності. Більше того, мають Т Е О Р І Я Д Е Р Ж А В И І П РА В А 19 № 10 бути законодавчо визначені форми та методи контролю (як державного, так і недержавно7 го) за діяльністю Президента. Одним із таких інструментів з боку недержавних структур можуть бути Громадські консультаційні ра7 ди при Президентові України. Певний науко7 вий інтерес до зазначених проблем можна спо7 стерігати й у деяких наукових публікаціях [1–5]. Власне, ми виступаємо на даному етапі за Президентську республіку, сильну Прези7 дентську владу, яка здатна вгамувати про7 тиріччя та постійні суперечності, що виника7 ють під час війни повноважень між урядом, Верховною Радою, Секретаріатом Президен7 та та певною мірою РНБОУ. У даному зако7 ні, а також у Конституції має бути прямо за7 значено, що Президент України є Главою держави. Наразі ж зазначені питання потребують більш прискіпливого й окремого аналізу. Ра7 зом із тим переконані, що Україна гостро по7 требує прийняття нового закону «Про Прези7 дента України». Істотно звужені повноваження уряду й у здійсненні контролю за діяльністю місцевих державних адміністрацій: правом скасовува7 ти рішення голів місцевих державних адмі7 ністрацій, наділений не Кабінет Міністрів, а Глава держави, що суперечить Конституції та законам України, іншим актам законодавства України. У даному аспекті слід зазначити, що основою місцевого самоврядування повинна виступати громада, в якій мають надаватися громадянам основні соціальні послуги. На7 став час прийняти рішення про створення пред7 ставницькими органами (обласними, район7 ними радами) своїх виконавчих органів і на7 дання їм відповідних повноважень. При цьо7 му існуючі державні адміністрації мають бути виведені із системи виконавчої влади та пе7 ретворитися на ефективні інструменти здійс7 нення нагляду за дотриманням Конституції, законів, прав і свобод. Наступним структурним елементом дер7 жавного апарату виступатиме система орга7 нів виконавчої влади, основні напрями вдос7 коналення якого розглянемо далі. Законом України «Про Кабінет Міністрів України» роль уряду у здійсненні виконавчої влади істотно підвищено. Так, уряду надано право призначати на посади та звільняти з займаних посад керівників центральних ор7 ганів виконавчої влади, голів місцевих дер7 жавних адміністрацій, право створювати, ре7 організовувати та ліквідовувати міністерства, інші центральні органи виконавчої влади. Однак існуючий нині дуалізм виконавчої влади не ліквідовано. Перш за все, пропоно7 ваними змінами значно обмежено можли7 вості уряду формувати зовнішньополітичний курс держави та вирішувати питання внут7 рішньої політики (згідно із запропонованими змінами не Прем’єр7міністр, а Глава держави вносить до Верховної Ради України подання про призначення міністра оборони України, міністра закордонних справ України. Тим са7 мим можливості Прем’єра формувати власну політичну команду, відповідальну за здійс7 нення державної політики, суттєво звужено. Роль уряду у формуванні політики примен7 шується також і тим, що за Президентом збе7 режено право ініціювати питання про полі7 тичну відповідальність Кабінету Міністрів перед парламентом, визначати функції уряду, видавати обов’язкові для виконання урядом укази, зупиняти дію урядових актів з мотивів невідповідності актам Президента України (ст. 86 Конституції України). Іншими слова7 ми, фактично передбачено існування двох центрів формування урядової політики – Ка7 бінету Міністрів України, який несе політич7 ну відповідальність за здійснювану ним ді7 яльність перед парламентом, та Президента України, який взагалі не несе ні політичної, ні будь7якої іншої відповідальності за свою діяльність. Більше того, Президент України нікому непідконтрольний і непідзвітний, от7 же, де7юре – безвідповідальний [6–9]. З метою подолання дуалізму виконавчої влади Кабінет Міністрів України повинен от7 римати самостійність; безпосередньо уряд має забезпечувати і бути відповідальним за здійснення зовнішньої і внутрішньої політи7 ки. Тим чи іншим чином на цю обставину звертають увагу й інші дослідники, які висту7 пають за наділення відповідальністю безпо7 середньо Уряду України за здійснення ним державної політики, пропонуючи різноманіт7 ні варіанти та підходи до змісту адміністра7 тивної реформи [10–13]. Джерелом формування уряду має зали7 шатися парламент. Таким чином, перемігши на парламентських виборах, політичні партії зможуть визначати склад уряду та проводити державну політику, виконуючи свої зобов’я7 зання перед виборцями. Одним із елементів удосконалення діяль7 ності державного апарату є вдосконалення ді7 яльності судової влади. Слід визнати, що не будь7яка система судів здатна забезпечити пра7 восуддя при вирішенні правових конфліктів. На відміну від законодавчої та судової гілки влади, яка представлена лише кількома ви7 щими органами, судова влада здійснюється усією сукупністю судових органів. Причому кожен із них, а не лише Верховний Суд Ук7 раїни, вирішує конкретні справи самостійно. Саме тому в рамках розвитку державного апа7 рату постає дуже важлива проблема – сфор7 мувати систему судів, судоустрій країни, де кожен суд, зберігаючи за собою право на са7 мостійне вирішення конкретних справ, тобто Т Е О Р І Я Д Е Р Ж А В И І П РА В А 20 жовтень 2009 здійснення судової влади, зберігав би на7 лежність до судової влади, розв’язував би зав7 дання, що стоять перед судовою владою як елементом державного апарату безпосередньо. У рамках удосконалення діяльності дер7 жавного апарату заслуговують на увагу аспек7 ти, що, на нашу думку, також можуть розгляда7 тися як напрями вдосконалення окремо взятої судової влади. Основним завданням судової влади є забезпечення верховенства права, га7 рантування прав людини у судовому процесі, встановлення істини при вирішенні кожної конкретної справи. Якщо судова влада не вико7 нує цих завдань, то вона виходить за контекст демократичного державного апарату, втрачає довіру громадян до суду. Важливість судової влади з7поміж багатьох причин, полягає у то7 му, що лише судова влада має право на цивілізоване застосування насильства. З одно7 го боку, це означає, що до винних осіб може бу7 ти застосована міра покарання виключно су7 дом і ніяким іншим органом; з іншого – це оз7 начає можливість громадян захистити свої права від свавілля держави в особі її структур. При здійсненні цієї діяльності суд стикається з проблемами двох рівнів: вплив на суд із боку громадян, а також вплив на суд із боку держа7 ви. Виходячи з цього, основним завданням і на7 прямом удосконалення діяльності судової влади є унеможливлення впливу на них з боку як держави, так і окремих громадян. Хибним напрямом удосконалення діяль7 ності вважається пропозиція, висловлена в проекті закону «Про судоустрій та статус суд7 дів», увести низку спеціалізованих судів, на7 томість значно зменшити кількість суддів Вер7 ховного Суду України, тим самим фактично лишаючи громадянина прав на оскарження рішення того чи іншого суду. Неефективність вирішення даних спорів створює і без того достатньо поживний ґрунт для корупції, бо чим більше спеціалізованих судів, тим більше коло осіб, з якими можна домовитися. Окремого розгляду потребує порядок призначення на посаду суддів, а також кри7 теріїв допуску їх до складання іспитів. Потріб7 но виключити випадки, коли фактично члени однієї родини працюють суддями, адвоката7 ми і в правоохоронних органах. Позитивна практика цього існує в Італії. Більше того, при7 мітивна та тривіальна практика, що склалася за довгі роки, фактично потребує докорінно7 го оновлення. Ще одне питання, яке підлягає розв’язан7 ню і, відповідно, може розглядатися як напрям удосконалення: розроблення критеріїв ефек7 тивності роботи судді. Оскільки нині не існує стандартів роботи судді, не визначена кіль7 кість помилкових рішень, після ухвалення яких певний суддя має бути позбавлений сво7 го статусу. Адже неправосудні рішення мо7 жуть прийматися як через банальні помилки, так і протиправно. На думку В. Маляренка, кримінальна юстиція України поки що має вигляд старого, вмираючого спрута, який зав7 дає навколишньому середовищу велику шкоду. У даному ракурсі правосуддя має стати підґрунтям суспільних чеснот, гарантією де7 мократичних прав і свобод. Розв’язанню за7 значених проблем слугуватиме прийняття закону України «Про судоустрій та статус суддів». Він матиме важливе значення, бо ви7 рішить базові проблеми, встановить прозорий порядок добору суддів, підвищить гарантії їх не7 залежності, посилить відповідальність суддів. На окрему увагу заслуговує формування контрольно7наглядової гілки влади. В науці існує принцип поділу влади, натомість на скільки конкретно галузей може відбуватися цей поділ залежить від конкретної держави. У згаданому контексті слід зупинитися на аналізі проблем функціонування прокурату7 ри як складового елемента контрольно7на7 глядової гілки влади, зважаючи на певні на7 укові напрацювання, які вже існують з цих питань. У форматі формування контрольно7на7 глядової гілки влади із повноважень проку7 ратури України доцільно виключити нагляд за дотриманням прав і свобод людини і гро7 мадянина, додержанням законів із цих пи7 тань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, а також здійснення досудового слід7 ства. Натомість на прокуратуру мають бути по7 кладені функції підтримання державного об7 винувачення в суді. Також прокуратура має здійснювати: представництво інтересів гро7 мадянина або держави в суді у випадках, ви7 значених законом; нагляд за дотриманням за7 конів органами, які проводять оперативно7 розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів при7 мусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Також доцільно зважати на той факт, що органи прокуратури у державному апараті здатні швидко й об’єктивно, на високому про7 фесійному рівні з дотриманням усіх приписів правових актів і законодавчої техніки здійс7 нювати нагляд. Організація та порядок діяльності про7 куратури України мають визначатися не ли7 ше Законом України «Про прокуратуру», до якого мають бути внесені відповідні зміни, що відображають системне призначення як контрольно7наглядової гілки, так і в цілому державного апарату, а й Конституцією Укра7 їни. У даному контексті потребує подальших наукових досліджень інститут омбудсмена, Т Е О Р І Я Д Е Р Ж А В И І П РА В А№ 10 оскільки вивчення нами практики зарубіж7 них країн, передусім Німеччини, Франції, Італії, дають змогу вести мову саме про інсти7 тут омбудсмена, який включатиме й інфор7 маційного омбудсмана, військового омбуд7 смана тощо. Безумовно, складовим компонентом да7 ної гілки влади має виступати Рахункова па7 лата, а також РНБОУ, функції яких як конт7 рольно7наглядових органів прискіпливо про7 аналізовані в роботах сучасних дослідників. Логічною є необхідність розроблення зако7 ну України «Про контрольно7наглядові орга7 ни», в якому слід регламентувати порядок організації та діяльності контрольно7нагля7 дових органів, визначити їх систему, коло повноважень, відповідальність тощо. Звичайно, Україна не стоїть на місці; в нашій державі відбуваються процеси пере7 творення та формування нових функцій і відповідно оновленої структури державного апарату. Передусім, це стосується вже вико7 наних завдань за останні роки. Як зазнача7 ється у щорічному Посланні Президента Ук7 раїни про внутрішнє та зовнішнє становище України від 31 березня 2009 р., Україна зро7 била або впритул підійшла до виняткових рішень, які були неможливі ще 5 років тому. Це об’єднання енергетичних систем України і Європейського Союзу та найближча перс7 пектива підписання договору про енергетич7 не співробітництво, це угода про східне парт7 нерство, це завершення роботи над угодою про спільне небо, це початок офіційних пе7 реговорів про безвізовий режим Україна – Європейський Союз, це переговорна робота із створення з ЄС зони вільної торгівлі, це безпрецедентне наближення до угоди про політичну асоціацію Україна – Європейсь7 кий Союз, яка буде підписана у цьому році. До позитивних напрямів удосконален7 ня функцій державного апарату вже можна віднести такі досягнення: як член Болонсько7 го процесу Україна ввійшла до єдиного євро7 пейського освітнього простору; як член Сві7 тової організації торгівлі Україна стала рівно7 правним партнером на європейському та світовому ринках; із створенням єдиного бізнес7плану модернізації газотранспортної системи України розпочато об’єднання на7 ших газових енергетичних систем, що прине7 се українській державі не лише економічну вигоду, а й обмежить зовнішні впливи; повер7 нуто до життя енергопровід «Одеса–Бро7 ди–Європейський Союз», який стане основ7 ною артерією для енергоносіїв з Каспію до Європи; Україна разом з Польщею стала гос7 подарем Євро72012. Література 1. Агафонов С. Правовий статус Президента Ук7 раїни // Право України. – 2000. – № 9. – С. 24–26. 2. Мартинюк Р. Оцінка ефективності змішаної форми правління в сучасній Україні // Підпри7 ємництво, господарство і право. – 2008. – № 11. – С. 53–56. 3. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України // Право України. – 2000. – № 8. – С. 24–28. 4. Сахаров Н. А. Институт президентства в сов7 ременном мире. – М., 1994. – 175 с. 5. Шатіло В. Щодо посилення статусу Президента України // Право України. – 2002. – № 6. – С. 128–132. 6. Авер’янов В. Б. Закон України «Про Кабінет Міністрів України»: питання конституційності повноважень // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1. – С. 18–23. 7. Авер’янов В. Закон України «Про Кабі7 нет Міністрів України»: результати доктринального тлумачення // Право України. – 2007. – № 6. – С. 3–8. 8. Головченко В., Кікоть П. Статус Кабінету Міністрів України // Юридичний вісник України. – 2002. – № 31. – С. 14–16. 9. Ліпкан В. А. Закон України «Про Кабінет Міністрів України»: питання обсягу повноважень у сфері національної безпеки України // Судова апеляція. – 2008. – № 3. – С. 6–11. 10. Бельский К. С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. – 1997. – № 3. – С. 14–21. 11. Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (консти7 туційний аспект) // Право України. – 2002. – № 12. – С. 23–27. 12. Долежан В., Василюк С. Реформа державної влади: шляхи і варіанти реалізації // Право Ук7 раїни. – 2002. – № 12. – С. 33–37. 13. Коваленко А. А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика. – К., 2002. – 512 с.

Напрями вдосконалення діяльності сучасного державного апарату України

Institution

Similar Items