Інститут пробації: окремі аспекти впровадження

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Михайлова, І.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Subjects:	Кримінальне право
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15743
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження / І. Михайлова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 72-75. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860076777647374336
author	Михайлова, І.
author_facet	Михайлова, І.
citation_txt	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження / І. Михайлова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 72-75. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
collection	DSpace DC
first_indexed	2025-12-07T17:13:38Z
format	Article
fulltext	К Р И М І Н А Л Ь Н Е П РА В О 72 жовтень 2009 ІНСТИТУТ ПРОБАЦІЇ: окремі аспекти впровадження Ілона Михайлова, помічник Голови Верховного Суду України Протягом століть було зроблено багато спроб довести, що милосердя ефек7 тивніше за суворість, що турбота про ок7 рему особу має позитивні результати для всьо7 го суспільства. Пріоритетним напрямом державної право7 вої політики щодо реформування кримінальної юстиції та кримінально7виконавчої системи ви7 дається запровадження спеціальних процедур ювенальної юстиції, яка нині поширена у дер7 жавах – членах Європейського Союзу. Це дасть змогу враховувати права та інтереси непов7 нолітніх, які вступили у конфлікт із законом [1, c. 193]. У рамках системи ювенальної юстиції здійснюються програми, проекти та заходи соціального, педагогічного і медичного характе7 ру, спрямовані на запобігання правопорушен7 ням неповнолітніх, реабілітації дітей [2, с. 10]. Одним із напрямів розвитку такого виду юс7 тиції є пробація. У зв’язку з цим виникає не7 обхідність сформулювати її визначення та дати характеристику окремим кримінально7право7 вим заходам, що вживатимуться в межах ре7 алізації зазначеного кримінально7правового інституту. Крім того, доцільним є аналіз заре7 єстрованих суб’єктами законодавчої ініціативи у листопаді 2008 р. проектів законів стосовно гуманізації кримінального законодавства Ук7 раїни; необхідно також визначитися щодо мож7 ливості впровадження інституту пробації як од7 ного із засобів запобігання порушенням закону, у тому числі неповнолітніми, без скасування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. Кримінальний кодекс (далі – КК) України 2001 р. передбачає нарівні з новими видами по7 карань без ізоляції від суспільства засуджених інститути, засновані на випробуванні порівня7 но менш небезпечних злочинців в умовах їх звільнення від відбування покарання. У КК Ук7 раїни передбачені такі різновиди системи ви7 пробування неповнолітніх засуджених, як звіль7 нення від відбування покарання з випробуван7 ням або із застосуванням примусових заходів виховного характеру (статті 75, 105 КК Укра7 їни), умовно7дострокове звільнення від відбу7 вання покарання (ст. 107 КК України). Цінність випробування, поєднаного із захо7 дами нагляду за неповнолітніми засудженими, полягає в тому, що відносно винних у злочинах невеликої та середньої тяжкості воно гуман7 ніше та доцільніше, ніж покарання у виді об7 меження або позбавлення волі. Очевидно, що ефективне застосування кримінально7право7 вих заходів без ізоляції неповнолітніх засудже7 них від суспільства дозволило б значною мірою забезпечити економію бюджетних коштів та їх спрямування на соціальні потреби. Застосування звільнення від відбування по7 карання із випробуванням і суміжних засобів впливу могло б сприяти більш успішному індивідуальному запобіганню злочинів невели7 кої та середньої тяжкості. Крім того, слід врахо7 вувати, що зменшення кількості засуджених, які направляються в установи виконання пока7 рань у виді обмеження або позбавлення волі, певною мірою сприятиме поліпшенню мораль7 ного клімату в суспільних відносинах. Разом із тим є значимою проблема вдоско7 налення випробувального нагляду та подаль7 шої імплементації міжнародних стандартів по7 водження із злочинцями, які не ізольовані від суспільства, в норми кримінального законодав7 ства України. Юридичною наукою радянського та постра7 дянського періоду досліджувалися проблеми соціального контролю як ефективного засобу запобігання та профілактики злочинів, насампе7 ред неповнолітніх. Було доведено, що в усіх ви7 падках соціально7контрольні функції суспільства з тією чи іншою інтенсивністю поширюються на діяльність особи, її поведінку в побуті та гро7 мадських місцях. Обсяг впливу на особу, межі правообмежень і додаткових обов’язків для осо7 би під час застосування кожного виду соціально7 го контролю у сфері профілактики злочинів за7 лежить від ступеня суспільної шкідливості або небезпечності правопорушника [3, c. 131–132]. Іншими словами, суспільство в особі державних органів або громадських організацій випробовує осіб, які характеризуються протиправною по7 ведінкою. Отже, в широкому сенсі є можливим ро7 зуміння інституту пробації як форми соціаль7 но7правового контролю, що об’єднує заходи ви7 ховного впливу на злочинців, які знаходяться на волі в умовах випробування. За визначенням юридичної енциклопедії пробація (лат. рrobatio – проба, випробуван7 ня) – це вид покарання у Великобританії, США, яке полягає у накладенні певних обмежень на здійснення засудженим своїх прав і свобод, встановленні спеціального нагляду за його по7 ведінкою [4, с. 146]. У деяких країнах інститут пробації визначено як систему заходів, що за7 стосовується до правопорушника як виховні © І. Михайлова, 2009 К Р И М І Н А Л Ь Н Е П РА В О 73 № 10 методи замість порушення кримінальної спра7 ви або позбавлення волі. Таким чином, у законо7 давстві зарубіжних держав інститут проба7 ції визначається як вид покарання або вид звільнення від відбування покарання із випро7 буванням. Під пробацією також розуміють умовне не7 виконання призначеного покарання або умовне не призначення покарання із поміщенням за7 судженого на певний термін під індивідуальний нагляд посадової особи (офіцера пробації, аген7 та, помічника тощо), яка здійснює контроль за поведінкою піднаглядного, виконанням ним певних обов’язків та умов пробації, забезпечує проведення виправного курсу [5, с. 29–62]. Вітчизняний інститут звільнення від відбу7 вання покарання з випробуванням відрізняєть7 ся від інституту пробації в деяких зарубіжних країнах тим, що працівники служб пробації) на відміну від працівників української криміналь7 но7виконавчої інспекції), починають вживати заходів щодо ресоціалізації особи на стадії до7 судового процесу (коли забезпечується підго7 товка матеріалів, що характеризують особу пра7 вопорушника, надаються рекомендації суду щодо призначення виду покарання), а також проводять соціально7психологічну роботу із за7 судженими з широким залученням державних і громадських інституцій. Ця функція дає мож7 ливість суду отримати додаткову інформацію про злочинця, що потрібна працівникам служби пробації для розроблення програми ресоці7 алізації злочинця, якщо йому призначать аль7 тернативний вид покарання. Якщо ж його буде засуджено до позбавлення волі, то дані про ньо7 го стануть основою програми виховного впливу на нього у виправному закладі. Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Прези7 дента України від 08.04.2008 р. № 311, передба7 чено, що для забезпечення суду інформацією про соціальну характеристику особи, яка обви7 нувачується у вчиненні злочину, з метою визна7 чення запобіжного заходу або міри чи виду по7 карання має діяти служба пробації, що повинна готувати та надавати суду матеріали соціально7 го обстеження особи із своїми рекомендаціями. Сутність пробації полягає у випробуванні певних категорій злочинців спеціальними юри7 дичними обов’язками, поєднаними з наданням їм різної допомоги реабілітаційного характеру. Пробація має на меті ефективне виправлення засуджених і зведення до мінімуму криміналь7 ного рецидиву. До функцій інституту пробації належать: •• підготовка соціально7психологічної харак7 теристики неповнолітнього правопорушника для суду, що передбачає вивчення спеціалізова7 ними допоміжними соціальними службами особи злочинця, який притягується до кримі7 нальної відповідальності, та надання відповід7 них рекомендацій щодо обрання відповідного виду покарання; •• підготовка рекомендацій про призначення адекватного заходу впливу виховного та профі7 лактичного характеру на неповнолітнього пра7 вопорушника; •• запобігання вчиненню повторних правопо7 рушень шляхом надання соціально7психоло7 гічної підтримки неповнолітнім правопоруш7 никам; •• нагляд за правопорушниками під час вико7 нання альтернативних видів покарань і надан7 ня їм соціальних послуг (це включає коорди7 націю дій установ з питань працевлаштування й охорони здоров’я для сприяння соціальній адаптації та реінтеграції порушника); •• надання допомоги потерпілим від злочинів і сприяння у налагодженні діалогу між потер7 пілим та злочинцем. Вагоме значення має проведення відпо7 відної роботи у сім’ї правопорушника, перед7 усім неповнолітнього. Однак впровадити про7 бацію лише відносно неповнолітніх правопоруш7 ників неможливо без існування загальної сис7 теми пробації. Загалом пробація є складною системою кримінально7правових заходів, що не пов’язані із позбавленням волі, спрямованою на збере7 ження цілісності особистості порушника та не7 допущення її остаточної руйнації в умовах об7 меження або позбавлення волі, зменшення ри7 зику скоєння повторних злочинів тощо. Як свід7 чать дослідження зарубіжних експертів, саме інституту пробації, її різновидам та модифіка7 ціям приділяють багато уваги теоретики; саме цей інститут знаходить широке застосування в практиці багатьох держав (оскільки проблеми, пов’язані із виконанням покарання, носять універсальний характер, потребують вивчення та вирішення будь7якою державою незалежно від рівня її економічного та соціально7політич7 ного розвитку). За останні роки органами державної влади, науковцями й окремими громадськими орга7 нізаціями в Україні зроблені істотні кроки що7 до реалізації державної політики у сфері кри7 мінальних і кримінально7виконавчих відносин, у тому числі стосовно неповнолітніх, впрова7 дження пробації, реформування пенітенціарної системи, зокрема кримінально7виконавчої служ7 би, тощо; прийняті нормативно7правові акти у зазначених сферах, а також суб’єкти законодав7 чої ініціативи внесли до парламенту декілька проектів законів стосовно гуманізації кримі7 нального законодавства, у тому числі шляхом запровадження пробації. З огляду на це виникла необхідність проаналізувати альтернативи за7 провадження інституту пробації в нашій державі. У листопаді 2008 р. народний депутат Ук7 раїни В. Швець вніс до парламенту проекти за7 конів «Про пробацію» (реєстр. № 3412) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального зако7 нодавства та організаційно7правових перед7 умов впровадження пробації)» (реєстр. № 3413). Під пробацією в проектах розуміють систему наглядових, соціальних, виховних і профілак7 тичних заходів, які застосовуються за рішенням суду до осіб, обвинувачених або визнаних су7 К Р И М І Н А Л Ь Н Е П РА В О 74 жовтень 2009 дом винними у вчиненні злочинів невеликої або середньої тяжкості. На нашу думку, вжиття наглядових заходів стосовно осіб, обвинувачених або визнаних су7 дом винними у вчиненні злочинів невеликої або середньої тяжкості, є неприйнятним вихо7 дячи із змісту терміна «нагляд». Загалом це пи7 тання не знайшло вирішення в законодавстві України. Нагляд або державний нагляд – це вид дер7 жавного контролю із забезпечення законності, дотримання спеціальних норм, виконання за7 гальнообов’язкових правил, що містяться у за7 конах і підзаконних актах. Розрізняють судо7 вий, прокурорський, конституційний нагляд та окремі види адміністративного нагляду (сані7 тарний, пожежний, екологічний, гірничо7тех7 нічний тощо) [6, с. 10]. Отже, вжиття наглядо7 вих заходів, що передбачені цими проектами є необґрунтованим і суперечить ст. 61 Консти7 туції України. Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя та здоров’я, а також безпека визнають7 ся найвищою соціальною цінністю. Основним обов’язком держави є утвердження та забезпе7 чення прав і свобод людини. Особа, яка вчини7 ла правопорушення або злочин, притягається до відповідальності у порядку, встановленому законом. За наявності достатніх підстав їй ви7 роком суду призначається відповідне покаран7 ня. Однак згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК Ук7 раїни покарання має на меті кару, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню но7 вих злочинів як засудженими, так і іншими осо7 бами. Тому, на нашу думку, застосування за7 ходів пробації з метою убезпечення суспільства від осіб, до яких її застосовано, є неправильним. Вважається неприйнятним наділення служ7 би пробації згідно із згаданими проектами надвідомчими повноваженнями, зокрема щодо координації діяльності всіх органів державної влади та неурядових організацій, на які покла7 даються завдання стосовно соціальної адаптації осіб, які звільнилися з установ виконання пока7 рань. Невизначеним є також правовий статус працівників служби пробації, зокрема не вста7 новлено їх освітній і віковий ценз тощо. Убачається юридично необґрунтованим те, що вказаними проектами в українське законо7 давство запроваджується пробація як підстава для звільнення від кримінальної відповідаль7 ності та як вид покарання й умовно7достроко7 вого звільнення від відбування покарання од7 ночасно. Це стосується і положення проекту закону про те, що суддя зобов’язаний врахову7 вати рекомендації служби пробації під час про7 ведення судового слідства. Така вимога супе7 речить ст. 323 Кримінально7процесуального ко7 дексу (далі – КПК) України. За цією нормою права суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Разом із тим прогресивною є ідея впровади7 ти підготовку досудових доповідей, що містили б відомості про особу обвинуваченого (підсуд7 ного), подію та наслідки злочину тощо. Така інформація була б дуже корисною, допомагала б слідчому та/або судді під час вивчення обста7 вин у справі. Крім того, деякі правознавці пропонують створити при судах інститут штатних соціаль7 них працівників, які б здійснювали підготовку справи щодо неповнолітнього до судового роз7 гляду. Ці працівники мають здійснювати функ7 цію посередництва, збирати матеріали про умо7 ви життя та виховання неповнолітнього, під7 тримувати зв’язки із органами соціального за7 хисту, опіки та піклування, медико7психологіч7 ними центрами тощо [7, с. 12]. Окремі дослідники вважають, що суттєву допомогу судді в частині вивчення психоло7 гічних особливостей особи неповнолітнього, соціального та виховного середовища підлітка, встановленні причин та умов вчинення ним злочину, вжитті заходів і координації дій орга7 нів системи профілактики з їх усунення, запо7 бігання вчиненню правопорушень підлітком у майбутньому має надавати помічник із функ7 ціями соціального працівника [8, с. 4]. Існують спроби практиків запровадити інститут пробації в кримінально7процесуальну діяльність суду шляхом залучення до участі у кримінальних справах про злочини неповноліт7 ніх працівників кримінально7виконавчих ін7 спекцій, на яких покладалася б функція більш повного вивчення соціальних і психологічних характеристик осіб, які вчиняли злочини. Кін7 цевою метою цього є сприяння формуванню позиції судді щодо шляхів виправлення особи та запобігання вчинення нею нових злочинів, а також досягненню принципу індивідуалізації покарання, застосування покарання, не пов’яза7 ного з ізоляцією від суспільства. Так, апеля7 ційним судом Автономної Республіки Крим за завданням Центру суддівських студій з метою дослідження ефективності співпраці судових органів та органів кримінально7виконавчої служби, а також доцільності створення служби пробації та відновного правосуддя в Україні в III–IV кварталі 2007 р. узагальнено практику впровадження елементів пробації в діяльність судів Автономної Республіки Крим. Проте вважається неприйнятним поклада7 ти функцію підготовки досудових доповідей на кримінально7виконавчу інспекцію з огляду на те, що це суперечить встановленим законодав7 цем завданням діяльності вказаної служби що7 до здійснення єдиної державної політики у сфері виконання покарань (ст. 1 Закону Ук7 раїни «Про Державну кримінально7виконавчу службу України»). Крім того кримінально7про7 цесуальним законом України не позначено представників кримінально7виконавчої інспек7 ції як учасників процесу. Статтею 442 КПК Ук7 раїни встановлено, що суд вправі викликати в судове засідання представників служби у спра7 вах дітей і міліції у справах дітей. Цією ж нор7 мою на представника служби у справах дітей покладено право висловлювати думку з приводу К Р И М І Н А Л Ь Н Е П РА В О№ 10 найбільш доцільної форми перевиховання під7 судного. Аналогічне положення містить проект КПК України, розроблений Національною комісією із зміцнення демократії та утверджен7 ня верховенства права. Згідно із ст. 5 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» обов’язки проводити роботу щодо запобігання правопорушенням дітей, виявлен7 ня причин та умов, що сприяють порушенню ними закону, ведення обліку правопорушників, які не досягли 18 років, відвідування таких осіб за місцем їх проживання, навчання, роботи, проведення бесід із їх батьками (усиновителя7 ми) або опікунами (піклувальниками), а також здійснення заходів соціального патронажу що7 до дітей, які відбували покарання у виді позбав7 лення волі на певний строк, та інші обов’яз7 ки покладені на кримінальну міліцію у спра7 вах дітей. Отже, на нашу думку, доцільніше оптимізу7 вати роботу кримінальної міліції у справах дітей у напрямі проведення профілактичної, соціальної, виховної, психологічної роботи з дітьми щодо виявлення схильності неповно7 літнього до протиправної поведінки та прове7 дення відповідної превентивної роботи, як ос7 новних запобіжних заходів щодо дитячої зло7 чинності в країні [9, с. 11]. Народний депутат О. Фельдман у листопа7 ді 2008 р. вніс на розгляд до парламенту про7 ект закону щодо гуманізації кримінального за7 конодавства шляхом запровадження пробації (реєстр. № 341371). Однак суттєвим недоліком зазначеного проекту є відсутність визначення пробації, що позбавляє можливості зрозуміти сутність запропонованого кримінально7право7 вого інституту. Проектом пропонується супе7 речливий порядок звільнення від покарання із застосуванням заходів пробації. Проте ця по7 зиція є необґрунтованою, оскільки питання про звільнення від покарання вирішується судом при постановленні вироку (п. 6 ч. 1 ст. 324 КПК України). Крім того, незрозуміло, яким саме процесуальним документом має вирішуватися судом питання про застосування заходів про7 бації. Іншими словами, цей проект також потре7 бує доопрацювання. Слід констатувати відсутність єдиного за7 конодавчого та теоретичного підходу щодо міс7 ця та ролі пробації в кримінальному та кримі7 нально7процесуальному законодавстві Украї7 ни. Нагальним є розсудливий і критичний ана7 ліз зарубіжного досвіду, запозичення його по7 зитивних надбань з науково обґрунтованою адап7 тацією до сучасних умов і вимог розвитку ук7 раїнського суспільства. Вважаємо доцільним на законодавчому рівні дати визначення терміна «пробація», конкретизувати завдання цього кримінально7правового інституту, визначити правовий статус його суб’єктів тощо. Слід за7 значити, що в Україні відсутня така ефективна система профілактичної та соціально7адап7 таційної роботи із неповнолітніми засуджени7 ми, як у Західній Європі та інших зарубіжних країнах, а без неї запровадження пробації є сумнівним. В Україні дійсно існує потреба у створенні нової або реформуванні існуючої служби, яка б за дієвої підтримки держави та із широким за7 лученням інститутів громадянського суспіль7 ства, із використанням комплексу виховних ме7 тодик, інструментів, програм вживала б со7 ціально7правових, психологічних, педагогічних заходів впливу та контролю за поведінкою ді7 тей, починаючи з появи певних негативних оз7 нак у їх поведінці, що свідчать про їх можливу схильність до вчинення суспільно небезпечних і шкідливих діянь. Важливим було б закріпити за такою службою здійснення підготовки со7 ціальних і психологічних характеристик непов7 нолітнього правопорушника для суду, окрім проведення роботи із дітьми на стадії виконан7 ня покарань стосовно них. Дослідження та вивчення перспектив за7 провадження інституту пробації у подальшому може здійснюватися також у напрямі розмежу7 вання у вітчизняному кримінальному законо7 давстві категорій кримінально7караних діянь, за вчинення яких доцільно було б застосовува7 ти заходи соціального та виховного характеру, що входять до складу цього інституту. Література 1. Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспіль7 но7політичного та соціально7економічного розвит7 ку / За ред. Ю. Г. Рубана. – К., 2008. 2. Соболева Л. А. Ювенальная юстиция как ос7 нова системной помощи несовершеннолетнему, находящемуся в трудной жизненной ситуации // Российская юстиция. – 2009. – № 2. 3. Игошев К. Е., Шмаров И. В. Социальные ас7 пекты предупреждения правонарушений (пробле7 мы социального контроля). – М., 1980. 4. Юридична енциклопедія: В 6 т. – К., 1998. – Т. 4. 5. Впровадження альтернативних видів кримі7 нальних покарань в Україні / За ред. О. В. Беци. – К., 2003. 6. Юридична енциклопедія: В 6 т. – К., 1998. – Т. 4. 7. Мартинович И. И. Создание ювенальной юс7 тиции в Республике Беларусь – требование време7 ни // Перспективы создания ювенальной юстиции в Республике Беларусь / Под ред. Г. М. Леоновой. – Минск, 2004. 8. Ткачев В. Н. Специализация судей по делам несовершеннолетних как модель будущего юве7 нального суда в России (опыт Ростовской облас7 ти) // Российская юстиция. – 2007. – № 9. – С. 2–5. 9. Нормативно�правові аспекти ювенальної юстиції / За ред. Ю. А. Луценка, Є. Б. Павлової. – К., 2008. – Вип. 2.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15743
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0027
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:13:38Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Михайлова, І. 2011-02-01T15:38:34Z 2011-02-01T15:38:34Z 2009 Інститут пробації: окремі аспекти впровадження / І. Михайлова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 72-75. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. XXXX-0027 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15743 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Кримінальне право Інститут пробації: окремі аспекти впровадження Article published earlier
spellingShingle	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження Михайлова, І. Кримінальне право
title	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження
title_full	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження
title_fullStr	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження
title_full_unstemmed	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження
title_short	Інститут пробації: окремі аспекти впровадження
title_sort	інститут пробації: окремі аспекти впровадження
topic	Кримінальне право
topic_facet	Кримінальне право
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15743
work_keys_str_mv	AT mihailovaí ínstitutprobacííokremíaspektivprovadžennâ

Інститут пробації: окремі аспекти впровадження

Institution

Similar Items