Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності

Мета цієї статті – проаналізувати законодавство у сфері підприємницької діяльності щодо захисту прав суб’єктів господарювання, акцентувати увагу на проблемних питаннях, що виникають у контексті вдосконалення законодавчої бази та примусового виконання рішень суду....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Мізіна, Т.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Subjects:	Господарське право
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15766
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності / Т. Мізіна // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 157-160. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859914441258172416
author	Мізіна, Т.
author_facet	Мізіна, Т.
citation_txt	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності / Т. Мізіна // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 157-160. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Мета цієї статті – проаналізувати законодавство у сфері підприємницької діяльності щодо захисту прав суб’єктів господарювання, акцентувати увагу на проблемних питаннях, що виникають у контексті вдосконалення законодавчої бази та примусового виконання рішень суду.
first_indexed	2025-12-07T16:04:26Z
format	Article
fulltext	Г О С П О Д А Р С Ь К Е П РА В О 157 № 10 Аналіз наукової літератури свідчить, що проблеми захисту прав суб’єктів під7 приємницької діяльності були предме7 том дослідження багатьох учених7юристів: Н. Саніахметової, М. Карліна, О. Вінник, В. Щербини, А. Пелиха, О. Яворської, Р. Си7 вого, В. Кравчука, Д. Задихайло та ін. Але, як свідчить практика, при виникненні спорів між суб’єктами господарювання та вирішенні цих спорів судами відкривається ще досить великий пласт не врегульованих питань, що, на нашу думку, не сприяє подальшому роз7 витку підприємництва в державі. Мета цієї статті – проаналізувати законо7 давство у сфері підприємницької діяль7 ності щодо захисту прав суб’єктів господа7 рювання, акцентувати увагу на проблем7 них питаннях, що виникають у контексті вдосконалення законодавчої бази та при7 мусового виконання рішень суду. Незважаючи на інтенсивний і в цілому прогресивний розвиток законодавства, що регулює діяльність господарюючих суб’єк7 тів, необхідно констатувати: на сьогодні існує безліч відносин у сфері підприємниц7 тва, які не врегульовані законом або регуля7 тивний вплив яких є досить слабким через велику кількість підзаконних нормативно7 правових актів, що знижує ефективність пра7 вового впливу на підприємницьку діяль7 ність, а часта зміна законодавства викликана його невисоким рівнем, неправильним спів7 відношенням законів і підзаконних актів, відсутністю гнучкості та належного регуля7 тивного потенціалу. Так, державна податко7 ва інспекція за наявності законів України «Про державну податкову службу в Україні» і «Про порядок погашення зобов’язань плат7 ників податків перед бюджетами та держав7 ними цільовими фондами» при застосуванні штрафних санкцій до суб’єктів підприєм7 ницької діяльності робить акцент не на чин7 не законодавство, а на роз’яснення та листи Державної податкової адміністрації, які не мають нормативно7правового характеру, що змушує суб’єктів підприємництва звертати7 ся до суду за захистом своїх прав. Однією з найбільш поширених у судовій практиці ка7 тегорій спорів про визнання недійсними актів державних органів ненормативного ха7 рактеру є визнання недійсними актів держав7 ної податкової служби. Юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності часто звертаються з подібними позовами, викорис7 товуючи право на захист своїх порушених інтересів, але практика судів не завжди при розгляді позовних заяв однакова; суб’єкти підприємництва також часто допускають по7 милки при визначенні об’єкта оскарження. Для ліквідації різного трактування чин7 ного законодавства Президія Вищого арбіт7 ражного суду України в роз’ясненні «Про де7 які питання практики вирішення спорів, по7 в’язаних з визнанням недійсними актів дер7 жавних податкових інспекцій та зворотним стягненням списаних ними у безспірному порядку сум» від 12.05.1995 р. № 0275/451 вказала, що актами ненормативного характе7 ру, які можуть бути визнані недійсними гос7 подарським судом, можуть вважатися тільки відповідні рішення державних податкових інспекцій, прийняті їх начальниками чи за7 ступниками. Для захисту прав та інтересів су7 б’єктів підприємницької діяльності своєчас7 ним і цінним є роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України з приводу того, що відносини, які виникають між суб’єктами підприємницької діяльності та державною податковою інспекцією у зв’язку із здійснен7 ням ними своїх контролюючих функцій від7 повідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не є цивільно7 правовими. Слід зазначити, що, незважаючи на здавалося би величезну нормативно7пра7 вову базу з регулювання підприємницької діяльності, нерідко у судовій практиці вини7 кають труднощі, пов’язані з визнанням не7 дійсними рішень органів державної подат7 кової служби про застосування до суб’єктів підприємництва фінансових санкцій. Так, у зв’язку з банкрутством АКБ «Україна», відсутністю належного законодавчого підкріплен7 ня, різного трактування суб’єктами підприємницт7 ва та державною податковою інспекцією норм п. 5.1 ст. 16 Закону України «Про порядок пога7 шення зобов’язань платників податків перед бю7 джетами та державними цільовими фондами» ви7 никали спірні питання, які платник податків не міг вирішити в порядку подання скарги до органів по7 ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Таліса Мізіна, старший викладач кафедри цивільного та державного права Бердянського університету менеджменту і бізнесу © Т. Мізіна, 2009 Г О С П О Д А Р С Ь К Е П РА В О 158 жовтень 2009 даткової інспекції та змушений був звернутися з позовом до суду. Позивач просить суд визнати рішення державної податкової інспекції про засто7 сування до нього фінансових санкцій недійсними, мотивуючи свою вимогу тим, що у червні 2001 р. Позивачем було дано розпорядження АКБ «Ук7 раїна» про перерахування податків у сумі 11,0 тис. грн до державного бюджету. Вказана сума була списана з рахунку Позивача як платника податків у повному обсязі, а до державного бюджету не була зарахована з вини АКБ «Україна». Ігноруючи п. 5.1 ст. 16 зазначеного Закону, податкова інспекція не зараховану з вини банку суму вважає недоїмкою платника податків і нараховує штрафні санкції, тобто ми вважаємо, що права позивача порушено і це порушення стало можливим через законодавче неузгодження питань банкрутства банку «Укра7 їна». Позивач як платник податків виконав свої зо7 бов’язання перед бюджетом, оскільки кошти були списані з його рахунку. З цим твердженням свого часу погодився Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та Комітет Держпідприємництва, але далі «згоди» справа не пішла, тобто на законодавчому рівні це питання не було врегульовано, що призвело до судових тяжб і збитків суб’єкта підприємницької діяльності у ви7 гляді сплати податків і сплати нарахованих штраф7 них санкцій. При невирішенні питань на законо7 давчому рівні позивач змушений буде пройти всі судові інстанції, захищаючи свої права, порушення яких спровоковане відсутністю належного регуля7 тивного акта. Аналіз практики вирішення господарсь7 ких спорів свідчить, що захист суб’єктів під7 приємницької діяльності залежить від бага7 тьох складових. Виконання завдань госпо7 дарського судочинства та його ефективність повною мірою залежить від якісного оформ7 лення матеріалів позивачем, правильного визначення об’єкта спору, правильного за7 стосування судами норм матеріального та процесуального права при розгляді справи. Так, закрите акціонерне товариство звернуло7 ся до господарського суду з позовом до Концерну про визнання недійсним згідно з Цивільним ко7 дексом України договору генерального підряду. В позовній заяві Товариство посилалося на те, що при укладанні договору сторони не визначили строки будівництва, не склали план7схему розмі7 щення об’єкта, що, на його думку, є значними умо7 вами договору. Господарський суд задовольнив позов, визнав договір не дійсним. Постановою Ви7 щого господарського суду (далі – ВГС) України це рішення було скасоване і провадження у справі закрите. Мотивуючи свою постанову ВГС України вказав, що умови, які викладені в матеріалах спра7 ви, і договір, в якому відсутні строки виконання, є доказом того, що цей договір не можна вважати ук7 ладеним. Не погодившись з постановою ВГС, То7 вариство звернулося з касаційною скаргою до Вер7 ховного Суду України. У своїй скарзі Товариство посилалося на той факт, що при винесенні поста7 нови суд застосував закон, який суперечить Конс7 титуції України та просило постанову ВГС скасу7 вати, а справу направити на новий розгляд до гос7 подарського суду першої інстанції. Верховний Суд України визнав, що касаційна скарга підлягає за7 доволенню, оскільки умови договору не передба7 чають основних позицій, які повинні бути вклю7 чені до тексту договору. Таким чином, постанова ВГС про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що є мотиви вважати договір не укладеним, незаконна. Закриваючи провадження у справі, ВГС ухилився від здійснення правосуддя, що су7 перечить статтям 120, 129 Конституції України. Отже, соціальні й економічні перетворен7 ня в Україні, поглиблення економічних ре7 форм потребують подальшого вдосконален7 ня не лише матеріального права, а й норм, що регулюють порядок вирішення господарсь7 ких спорів та виконання рішень судів. Українське суспільство, безумовно, відчу7 ває потребу в об’єктивній і незалежній роботі судової гілки влади, подальшому вдоскона7 ленні законодавчої бази, підвищенні рівня юридичної культури населення, розумінні невідворотності виконання рішень суду. Одним із напрямів удосконалення зако7 нодавства, що регулює підприємницьку ді7 яльність, є забезпечення верховенства зако7 ну. Створення належного та сприятливого пра7 вового середовища підприємництва є лише однією із складових макросередовища підпри7 ємства. Вона, на думку вчених, складається з економічних, політичних, соціально7куль7 турних, фізичних (або географічних) умов підприємницької діяльності [1]. На вдоско7 налення господарського законодавства спря7 мована державна регуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону Ук7 раїни «Про заходи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р., який передбачає: •• принципи державної регуляторної полі7 тики (адекватність, ефективність, збалансо7 ваність, передбачуваність, прозорість і вра7 хування громадської думки); •• основні етапи й елементи державної ре7 гуляторної політики; •• систему та повноваження регуляторних органів; •• особливості здійснення регуляторної ді7 яльності; •• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності. Як свідчить аналіз законодавства, проб7 лемних питань, що стосуються захисту суб’єк7 тів підприємницької діяльності, вистачає, а тому, перш за все, необхідно відрегулювати Г О С П О Д А Р С Ь К Е П РА В О 159 № 10 кількість нормативних актів, підвищити їх якість, не допускати прийняття законодав7 чих актів із різним трактуванням норм, не підміняти нечітко виписані норми різного роду роз’ясненнями та листами. Значну роль у вдосконаленні господарсь7 кого законодавства відіграють господарські су7 ди, які у процесі розгляду господарських справ: •• виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодав7 стві; •• узагальнюють практику розгляду госпо7 дарських справ. Нарівні з нормативно7правовими актами за останні декілька років склалася судова практика застосування законодавства. Конституція України визначає зміст ді7 яльності державних органів простим і в той самий час вагомим поняттям – «правова дер7 жава» (ст. 1), тому призначенням однієї із гілок влади – судової – є захист порушених, невизнаних, ігнорованих або оспорюваних прав, інтересів і свобод учасників правовід7 носин шляхом здійснення правосуддя. Відповідно до ст. 1 Господарського про7 цесуального кодексу (далі – ГПК) України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку отримали статус суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до госпо7 дарського суду за захистом порушених чи ос7 порюваних прав і законних інтересів [2]. Але низький рівень правової культури окремих суб’єктів підприємницької діяльності, недо7 сконалість чинного законодавства призво7 дить до того, що захист їх прав згідно із ст. 1 ГПК України стає проблематичним у зв’язку з неможливістю виконання ст. 56 ГПК, яка зобов’язує позивача при пред’явленні позову направити сторонам копії позовної заяви та додані до неї документи, якщо такі відсутні у сторін. Закон у цій частині виписаний чітко і, здавалося б, тут не може бути ніяких проблем. Однак на практиці виконати вимоги ст. 56 ГПК іноді надзвичайно складно, оскільки, на нашу думку, вона потребує вдосконалення. Справа в тому, що дотримання вимог ст. 56 ГПК досить часто залежить від право7 вої культури суб’єктів підприємницької ді7 яльності, насамперед фізичних осіб7підпри7 ємців, які з різних причин відмовляються от7 римувати копії позовної заяви, підписува7 ти акти звірок взаємних розрахунків і така поведінка відповідача не дає можливості по7 зивачу належним чином захистити свої інте7 реси. Так, при пред’явленні позову до приватного підприємця Б., на суму 4,5 тис. грн, позивач три ра7 зи направляв на його адресу копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами, але ці заяви повер7 талися поштовим відділенням у зв’язку з тим, що відповідач відмовлявся приймати від працівників пошти рекомендовані листи (при цьому кожний лист повертався до заявника через місяць після спливу строку зберігання його на поштовому відділенні). Щоб виконати вимоги законодавства та мати можливість звернутися до суду за захис7 том своїх прав керівництву підприємства довелося звертатися до органів міліції з проханням вручити копію позовної заяви відповідачу під розписку. Навмисне ухилення відповідача від отри7 мання позовної заяви практично унемож7 ливлює звертання позивача до суду за захис7 том своїх прав, оскільки при порушенні ст. 56 ГПК господарський суд повертає по7 зовну заяву та додані до неї документи без розгляду. Тому існує гостра необхідність у вдосконаленні юридичного механізму вико7 нання на практиці вимог ст. 56 ГПК України. Ще однією проблемою є забезпечення позову. Згідно із ст. 66 ГПК господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його за7 ступника, який подав позов, або за своєю іні7 ціативою має право вжити заходів до забез7 печення позову. Забезпечення позову допус7 кається на будь7якій стадії справи, якщо не7 прийняття заходів забезпечення може усклад7 нити або зробити неможливим виконання рішення суду. В ГПК вказано, що це – право суду, а не обов’язок, і суди, на жаль, не по7 спішають використати це право, що призво7 дить до негативних наслідків для позивача. Позивачі досить часто звертаються до су7 ду з проханням про забезпечення позову, оскільки добре знають як важко, а іноді й не7 можливо домогтися виконання рішення, але суд досить рідко в своїй практиці використо7 вує надане право. У зв’язку з цим позивачу залишається лише тішити себе тим, що він виграв справу в суді. За таких умов складно вести мову про судовий захист, оскільки він існує тільки в рішенні суду, яке неможливо виконати в реальному житті. Отже, якщо не вжити своєчасних заходів щодо забезпечен7 ня позову, то відповідач застосовує всі дозво7 лені та недозволені методи, щоб зробити не7 можливим виконання рішення. Особливо часто відмовляють позивачу в забезпеченні позову господарські суди, що навіть при позитивному рішенні суду при7 зводить до збитків позивача. Так, за рішенням господарського суду з шахто7 управління на користь позивача було відшкодовано 160 тис. грн, але тільки за рішенням суду, а не реаль7 но. Позивачу було відмовлено в забезпеченні позову, а оскільки слухання справи неодноразово відклада7 лося, а потім ішов процес апеляційного та касацій7 Г О С П О Д А Р С Ь К Е П РА В Ожовтень 2009 ного оскарження, шахтоуправління «успішно» при7 йшло до банкрутства, що практично унеможливило отримання відповідної суми від боржника та поста7 вило на межу виживання позивача. Інший приклад: господарський суд відмовив у забезпеченні позову до приватного підприємства С. Після прийняття рішення відповідач, щоб уник7 нути сплати заборгованості за рахунок майна, офіційно розриває шлюбні відносини в суді без поділу майна та виписується з постійного місця проживання. Фіктивний розрив шлюбних відно7 син унеможливлює накладення арешту на майно, оскільки за відповідачем офіційно майно не зна7 читься, незважаючи на те, що шлюбні відносини фактично не переривалися. Боржник офіційно не працює, не зареєстрований як такий, що шукає ро7 боту, і стягувач не має законодавчого механізму примусового працевлаштування з метою виплати боргів. Державна виконавча служба не забезпечила стягнення заборгованості з боржника, звернення із скаргою на бездіяльність державних виконавців та7 кож не дало позитивних результатів і виконавча служба повернула наказ господарського суду стя7 гувачу без виконання. На нашу думку, заслуговує на увагу за7 гальна концепція діяльності суду та держав7 ної виконавчої служби через призму поняття «правозахисна діяльність» з урахуванням повноважень державного виконавця та пра7 вових властивостей судового рішення. Так, діяльність суду закінчується на етапі оголо7 шення рішення, яке після набрання законної сили набуває такої властивості, як загально7 обов’язковість, що гарантується ст. 124 Конс7 титуції України, тобто в законодавчому плані концепція повністю знайшла підтвердження, але, як свідчить практика, дуже часто задово7 лення позову – це тільки незначна частина то7 го шляху, який повинен пройти позивач, а на даному етапі стягувач, адже загальнообов’яз7 ковість деяких судових рішень повною мірою втрачає свої властивості, оскільки залежить від волевиявлення стягувача та боржника. Тому необхідна не лише констатація відпо7 відних змін у системі права України, а й пере7 осмислення змісту діяльності державної ви7 конавчої служби, правовий аналіз місця ви7 конавчого впровадження в системі права. Із введенням в дію законів України «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу» відбулися суттєві зміни в організації та порядку вчинення виконав7 чого провадження, але, незважаючи на це, органи державної виконавчої служби потре7 бують подальшого реформування, а законо7 давча база – вдосконалення з розширенням повноважень державних виконавців і поси7 ленням їх захисту [3]. Процедура примусового виконання рі7 шення суду передбачає наявність конфлікту між стягувачем і боржником. Цей конфлікт досить часто переноситься на державного виконавця, який захищає інтереси стягува7 ча, тому він сам потребує захисту правоохо7 ронних органів. Наведені приклади суперечностей зако7 нів, що регулюють питання підприємницької діяльності, велика кількість різнопланових нормативно7правових актів, відсутність їх систематизації, наявність не чітко окресле7 них в законі питань, розбіжність в їх тлума7 ченні різними суб’єктами права, не завжди вмотивовані рішення судів різних інстанцій свідчать про неналежний рівень правового захисту суб’єктів підприємницької діяль7 ності в нашій державі, тому подальші роз7 відки у даному напрямі передбачають доско7 нальне вивчення нормативно7правових ак7 тів, їх аналіз і розроблення пропозицій щодо їх удосконалення. Що стосується проблем із виконанням рішень господарських судів, то незважаючи на те, що державна виконавча служба – це установа, вказівки якої носять обов’язковий, імперативний характер, вона не є силовою структурою і «вибивання боргів» у перелік її повноважень не входить. Тому необхідно не тільки визначити характер і зміст функцій державної виконавчої служби, а й забезпечи7 ти правовий зв’язок між функціональними обов’язками державного виконавця та його статусом. Подальше реформування судової системи та діяльності органів державної ви7 конавчої служби сприятиме реалізації ст. 124 Конституції України, що дозволить не тіль7 ки захистити права суб’єктів підприємниць7 кої діяльності, а й позитивно позначиться на авторитеті держави. Література 1. Основы предпринимательства / Под ред. А. С. Пелиха. – М., 1996. – 336 с. 2. Притика Д. М., Тітов М. І., Гайворонський В. М. Господарський процесуальний кодекс України: Науково7практичний коментар. – Х., 2003. – 320 с. 3. Щербак С. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій держави // Право Укра7 їни. – 2001. – № 11. – С. 108–110.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15766
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0027
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:04:26Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Мізіна, Т. 2011-02-01T16:12:38Z 2011-02-01T16:12:38Z 2009 Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності / Т. Мізіна // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 157-160. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0027 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15766 Мета цієї статті – проаналізувати законодавство у сфері підприємницької діяльності щодо захисту прав суб’єктів господарювання, акцентувати увагу на проблемних питаннях, що виникають у контексті вдосконалення законодавчої бази та примусового виконання рішень суду. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Господарське право Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності Article published earlier
spellingShingle	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності Мізіна, Т. Господарське право
title	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності
title_full	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності
title_fullStr	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності
title_full_unstemmed	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності
title_short	Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності
title_sort	проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності
topic	Господарське право
topic_facet	Господарське право
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15766
work_keys_str_mv	AT mízínat problemizahistupravsubêktívpídpriêmnicʹkoídíâlʹností

Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності

Institution

Similar Items