Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства

Метою цієї статті є аналітична оцінка відповідності сучасного стану системи технічного регулювання міжнародній та європейській практиці, обґрунтування ключових засад її реформування, надання конкретних пропозицій щодо заходів у межах реформи....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Усенко, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Subjects:	Економіка
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15784
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства / О. Усенко // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 226-229. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860244628758855680
author	Усенко, О.
author_facet	Усенко, О.
citation_txt	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства / О. Усенко // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 226-229. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Метою цієї статті є аналітична оцінка відповідності сучасного стану системи технічного регулювання міжнародній та європейській практиці, обґрунтування ключових засад її реформування, надання конкретних пропозицій щодо заходів у межах реформи.
first_indexed	2025-12-07T18:34:53Z
format	Article
fulltext	Е К О Н О М І К А 226 жовтень 2009 Як свідчить досвід укладення торговель7 них угод з ЄС, їх фундаментальною частиною є розділ щодо вільного руху товарів, адже існування технічних бар’єрів у торгівлі (далі – ТБТ) – несумісне з принци� пом вільного руху товарів. Кількісні оцінки обмежень у зв’язку з ТБТ свідчать на користь досить істотних ви7 трат експортерів. Так, у 1988 р. Європейська Комісія провела дослідження єдиного ринку ЄС і визначила, що гармонізація європейсь7 ких режимів стандартизації та сертифікації дозволить зменшити торговельні видатки майже на 2 % загального обсягу торгівлі. По7 дальші дослідження, проведені після вступу до ЄС країн Центральної та Східної Європи, дали підстави переглянути обсяги економії – зараз, за розрахунками, вони становлять від 5 до 20 %. За даними Світового банку «Doing Busi7 ness 2009» за умовами для ведення бізнесу, Україна посідає 145 місце серед 181 країни, що зумовлено великими витратами підпри7 ємств на різні регуляторні процедури. Так, щорічно на одні лише перевірки, дозволи та реєстрацію технічних умов малі та середні підприємства витрачають понад 536 млн грн. За легкістю здійснення зовнішньоекономіч7 ної діяльності Україна займає 131 позицію, що є найгіршим показником у регіоні. Для порівняння: Румунія займає 40 місце, Поль7 ща – 41, Чехія – 49, Угорщина – 68, Болгарія – 102, Словаччина – 116 [1]. Несприятливі показники трансформації й оприлюднені провідними дослідними уста7 новами низькі рейтинги України означають, що сусідні країни впроваджують реформи значно швидше й ефективніше, а загальна ін7 вестиційна привабливість і конкурентоспро7 можність України залишаються вкрай низь7 кими. Технічне регулювання є, по7перше, одним із ключових елементів концептуального під7 ходу «поглиблена інтеграція», на який спи7 ратиметься майбутня угода про асоціацію із ЄС; по7друге, «серцевиною» внутрішнього ринку ЄС, що апріорі зумовлює необхідність наближення вітчизняної системи до тієї, що діє в ЄС. Отже, вітчизняна практика відпо7 відної регуляторної політики диктує необ7 хідність дослідження сучасного стану, вияв7 лення проблем та окреслення напрямів ре7 формування системи технічного регулювання. Проблематика технічних бар’єрів у тор7 гівлі як в рамках глобальної торгової систе7 ми СОТ, так і на рівні реформістських іні7 ціатив окремих держав, є об’єктом уваги та7 ких західних дослідників, як Р. Пєрмартіні, М. Будетта, М. Шифа, А. Уінтерса та ін. Значно менше уваги приділялося досліджен7 ню української системи технічного регулю7 вання. Можна констатувати, що до ретельно7 го аналізу ТБТ спонукало підписання Плану дій Україна – ЄС, вступ до СОТ і початок пе7 реговорів щодо нової посиленої угоди, яка повинна прийти на зміну Угоді про партнер7 ство і співробітництво від 1998 р. Саме тому основним практичним доробком у дослі7 дження даної проблематики є звіти автори7 тетних міжнародних організацій – Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації в Україні, неурядових організацій, об’єднань підприємців, а також висновки європейських експертів, підготовлені в рамках технічної допомоги ЄС. Метою цієї статті є аналітична оцінка від7 повідності сучасного стану системи тех7 нічного регулювання міжнародній та євро7 пейській практиці, обґрунтування ключо7 вих засад її реформування, надання кон7 кретних пропозицій щодо заходів у межах реформи. Українська система технічного регулю7 вання побудована за принципами радянської системи і не відповідає європейським уяв7 ленням про стандартизацію, сертифікацію або оцінку відповідності. Так, лише п’ятий укра7 їнський стандарт гармонізований із євро7 пейським чи міжнародним та, на відміну від світової практики переважно добровільного використання стандартів, в Україні відпо7 відність стандартам є обов’язковою вимогою практично для всіх видів товарів і багатьох послуг. За даними Міжнародної фінансової кор7 порації, в Україні у 2006 р. понад 60 % під7 приємств змушені були дотримуватися обо7 в’язкових стандартів та/або технічних умов. РЕФОРМА ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ЗАПОРУКА ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА Ольга Усенко, аспірантка кафедри міжнародної торгівлі Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана © О. Усенко, 2009 Е К О Н О М І К А 227 № 10 При цьому для виробництва та будівництва цей показник сягав позначки у 81 % [2, c. 7]. Що ж стосується сфери послуг, для більшості підсек7 торів якої у міжнародній практиці зазвичай відсутні обов’язкові вимоги, 46 % підприємств повинні дотримуватись обов’язкових технічних вимог. Загальна вартість проходження обов’яз7 кових процедур технічного регулювання під7 приємствами України у 2006 р. оцінюється у по7 над 127 млн дол. США [2, c. 17]. Державний комітет України з питань тех7 нічного регулювання та споживчої політики одночасно відповідає за розроблення та погод7 ження стандартів, видачу сертифікатів, прове7 дення перевірок виробників, забезпечення ринкового нагляду та захист прав споживачів, тобто поєднує функції елементів системи, що в Євросоюзі має назву «інфраструктура за� безпечення якості». Така комбінація обов’язків і повноважень, комерційної та контрольної функцій під одним «дахом» є джерелом серйоз� ного конфлікту інтересів, а деякі із функцій відносно певних видів продукції дублюються іншими державними органами, що призводить до неефективного використання державних фінансів та фінансового тягаря для бізнесу. На сьогодні в Україні обов’язковій серти7 фікації підлягають понад 400 видів товарів і послуг. Про концептуально хибний підхід свідчить зокрема, те, що процедура сертифі7 кації поширюється на значну частку бізнесу, у тому числі на підприємства та види діяль7 ності, що належать до групи низького ризику [2, c. 11], а також ті, що вже регулюються дер7 жавою в інший спосіб. У 2006 р. 23 % підприємств змушені були пройти процедуру обов’язкової сертифікації своїх товарів і послуг. Важливість зазначеної процедури зумовлюється тим фактом, що во7 на поширювалась у середньому на 84 % то7 варообігу підприємств. При цьому середній час на підготовку всіх документів і на очіку7 вання видачі всіх необхідних сертифікатів одним підприємством становив близько 30 днів. А для 10 % підприємств, що отримува7 ли обов’язкові сертифікати у 2006 р., про7 цедура тривала від 3 місяців до року [2, c. 10]. В Україні сертифікація застосовується переважно до кінцевого продукту, а не до про7 цесу виробництва. Це змушує виробників щоразу проходити сертифікацію (навіть на виробництві, сертифікованому за ISO79001) або підтверджувати відповідність кожної партії того самого товару. Щоб здійснювати сертифікацію товарів, що підлягають обов’яз7 ковій сертифікації, орган з оцінки відпо7 відності має бути акредитований Національ7 ним акредитаційним агентством України (далі – НААУ) при Міністерстві економіки і включений Держспоживстандартом у систе7 му УкрСЕПРО (державна система сертифі7 кації продукції, яка фактично є монополістом у проведенні обов’язкової сертифікації про7 дукції, робіт, послуг). Не дивно, що переважна більшість сертифікатів у системі УкрСЕПРО видається власними сертифікаційними цент7 рами Держспоживстандарту (створеними на базі його регіональних представництв), а частка приватних центрів сертифікації є дуже незначною [2, c. 12–13]. Як переконливо засвідчив досвід Туреччи7 ни, країн Центральної та Східної Європи та Прибалтики, механізмом модернізації вироб7 ничих потужностей у цих країнах виступили прямі іноземні інвестиції, що залучалися в умовах реформування національних регуля7 торних політик. Натомість у вітчизняній еко7 номіці нові технології залишаються незакон7 ними доти, доки не затверджені державними регуляторними органами [2, c. 14]. У зв’язку з цим широко обґрунтована в численних науко7 вих звітах і державних ініціативах необхідність ввезення в Україну інвестиційних товарів задля модернізації українських підприємств, впро7 вадження нових технологій стає технічно складним і забюрократизованим процесом, оскільки відповідно до чинних законодавчих норм не можна імпортувати нове обладнання та виводити на ринок нову продукцію, якщо вони не відповідають існуючим стандартам, або якщо технічні умови на них не зареєстро7 вані в органах Держспоживстандарту, що, у свою чергу, потребує багато часу та коштів. Як наслідок, курс на виробництво інноваційної продукції не виконується, повільно з’являють7 ся нові споживчі товари, а Україна й досі зали7 шається постачальником сировини та вироб7 ником традиційних напівфабрикатів. Після тривалого та складного шляху до членства в СОТ, на жаль, слід констатувати, що українські виробники ще не можуть пов7 ністю використати переваги міжнародної еко7 номічної інтеграції. Так, з одного боку, вітчиз7 няні експортери мають виконувати і сучасні міжнародні, і застарілі українські стандарти, з іншого – деякі положення системи технічного регулювання суперечать зобов’язанням, що взяла на себе Україна. Саме тому, реформа системи технічного регулювання є ключовим і невідкладним пріоритетом євроінтеграційної стратегії України, оскільки вже зараз навіть із відкриттям ринків вітчизняний бізнес стрімко втрачає конкурентоспроможність унаслідок не лише жорстких умов конкуренції на зов7 нішніх ринках, а й неефективного національ7 ного регулювання у власній країні. Натомість слід зазначити, що санкції за невиконання взя7 тих країною зобов’язань є особливо небезпеч7 ними з огляду на нещодавнє погіршення іміджу України на міжнародній арені внаслі7 док перебоїв із постачанням російського газу до Європи та введенням 13 % мита на імпорт певних товарів до України. З огляду на євроінтеграційні устремлін7 ня, очікувана реформа повинна враховувати принципи єдиного внутрішнього ринку ЄС, які можна дослідити на основі порівняння двох систем (таблиця). Е К О Н О М І К А 228 жовтень 2009 Процедура ЄС/Світова практика Українська практика Стандартизація Дві категорії технічних вимог, що застосову7 ються до видів продукції, а не окремих товарів, – обов’язкові та добровільні 90 % стандартів ЄС є суто добровільними –інші 10 % рекомендовані до використання як такі, що підтвер7 джують відповідність директивам Обов’язкові вимоги стосуються лише здоров’я та безпеки споживачів (включаючи інформуван7 ня споживачів), добровільні стандарти – таких параметрів продукції/послуг, як якість, надійність, міцність тощо Обов’язкова стандартизація практично всієї продукції, яка не забезпечує якості (через за7 старілість нормативів) і не стіль7 ки гарантує безпеку, скільки є бар’єром для впровадження ін7 новацій через надмірно деталь7 ні вимоги, що є обов’язковими до виконання Оцінка відповіднос7 ті/сертифікація Обов’язкова сертифікація відсутня. Замість неї запроваджені оцінювання відповідності з ви7 користанням модульного підходу, що для ба7 гатьох товарів включає «самосертифікацію» Зазначена система базується на оцінці ризику, тобто рівня безпеки кожного виду продукції/послуг Для продукції, поєднаної з можливою небезпе7 кою, існує більш жорстка процедура оцінки від7 повідності, до якої залучаються зовнішні незалежні органи (здебільшого приватні), що мають повнова7 ження на виконання робіт згідно з директивами Стандарти обов’язкові – ви7 робники можуть виготовляти і реалізовувати лише ту продук7 цію, яка відповідає встановле7 ним державою нормам Процедура сертифікації за7 проваджена та контролюється суто Держспоживстандартом Інфраструктура за7 безпечення якості Організації, що працюють незалежно Важлива участь приватного сектора в оцінці відповідності Представницькі органи управління, що харак7 теризуються більшим рівнем прозорості Уникнення конфліктів інтересів Гарантія відповідальності Єдина структура, що об’єднує всі функції під одним «дахом» Повільний розвиток при7 ватного сектора Органи управління, які «призначаються», що зумов7 лює більш високий рівень не7 прозорості Притаманні конфлікти інте7 ресів і відсутність чіткої відпо7 відальності Порівняльний аналіз європейської й української практики технічного регулювання [2, c. 23; 3] Протягом 2003–2005 рр. прийнято 16 тех7 нічних регламентів, розроблених на осно7 ві європейських директив переважно Нового та Глобального підходів, в яких встановлю� ються обов’язкові вимоги щодо безпеки пев7 них видів продукції. За станом на І квартал 2009 р. в Україні затверджено постановами уряду 22 технічних регламенти, графік прий7 няття яких виглядає таким чином: 2003 і 2006 рр. – по 1 регламенту; 2007 – 3; 2008 – 13; І квартал 2009 – 4. За нашими спостере7 женнями, як представники Міністерства еко7 номіки України та Міжнародної фінансової корпорації, так представники бізнесу та практикуючі правники вказують, що навіть за умов відповідного розроблення та належ7 ного затвердження технічні регламенти за7 лишаються де7факто недіючими, оскільки мають розбіжності з доказовою базою (стан7 дартами, які в більшості випадків залишають7 ся негармонізованими та застарілими). Так, в Україні існує понад 16 000 стандартів, розроб7 лених ще до 1992 р., 46 % з яких були прий7 няті ще до 1980 р. [4, c. 4]. З метою забезпечення розвитку націо7 нальної стандартизації, її відповідності вимо7 гам Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ і гармонізації із системою стандартизації ЄС уряд прийняв Державну програму стандар� тизації на 2006–2010 рр. Цією програмою передбачено прийняття 8570 стандартів, що підлягають розробленню як гармонізовані з міжнародними й європейськими за галузями економіки. Всього за станом на 15 квітня 2009 р. в Україні чинними та гармонізованими з міжнародними та європейськими є 5618 на7 ціональних стандартів. За даними Держспо7 живстандарту, рівень гармонізації досяг 25 %, а статус асоціації з ЄС потребує прийняття як національних не менше 80 % європейських стандартів. Для порівняння: в державах – чле7 нах ЄС прийнято як національні 80–90 % стандартів європейських організацій із стан7 дартизації [4, c. 2]. Таким чином, реформування української системи технічного регулювання зумовле7 не бюрократичним і витратним характером системи, що гальмує розвиток інновацій та нових технологій, повноцінну участь Ук7 раїни в процесах міжнародної економічної інтеграції; дисфункцією як добровільного, так і обов’язкового рівня технічного регулю7 вання внаслідок невизначеності статусу стан7 дарту та недієвості нових гармонізованих технічних регламентів; суперечливим і пога7 но структурованим правовим регулюванням. Е К О Н О М І К А№ 10 У зв’язку з викладеним першочерговими захо7 дами в рамках реформи мають бути [2, c. 33; 3]: •• усунення внутрішніх протиріч існуючої нормативної бази: закріплення статусу доб7 ровільності стандартів; •• перенесення ключових положень Ново7 го підходу; •• скорочення переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації; •• оптимізація функцій регуляторних органів; •• пришвидшення процесу гармонізації стандартів з огляду на практику перегляду європейських стандартів в середньому кожні 5 років. На сьогодні існує декілька альтернатив7 них стратегій гармонізації українських стан7 дартів: стратегія за методом «обкладинки», що активно застосовувалась у практиці країн Прибалтики, зводиться до автоматичного ска7 сування застарілих і прийняття гармонізо7 ваних європейських та міжнародних стандар7 тів. Іншими словами, здійснюється переклад назви, а текст стандарту залишається на мові оригіналу. Але, зважаючи на особливість Ук7 раїни і той факт, що, на жаль, сьогодні анг7 лійська та/або німецька, французька мови не є поширеними саме серед фахівців промисло7 вості, це може поставити національного ви7 робника у невигідне становище; стратегія на основі повного перекладу стандартів та адаптації до умов України. Цей метод передбачає залучення додаткових ресурсів, зокрема перекладачів і вузькопро7 фільних фахівців, отже, є досить кропітким і затратним, може призвести до недотриман7 ня Україною часових рамок гармонізації стандартів, встановлених її зобов’язаннями щодо вступу до СОТ. У результаті вельми ймовірна проблема, коли в останній момент країна буде змушена приймати стандарти ме7 тодом «обкладинки» [4, c. 7]; комбінована стратегія, в основу якої покладено стратегічний підхід, передбачає спочатку перегляд стандартів на предмет їх вживаності у виробництві та стратегічного значення для України, за результатами яко7 го пріоритетні (стратегічні) сфери підляга7 тимуть гармонізації за другою стратегією повного перекладу, а нестратегічні можуть прийматися методом «обкладинки». Ми вважаємо, що саме остання (третя) стратегія найбільш адекватно враховує потре7 би сучасної української системи технічного регулювання та може бути взята за основу протягом усього періоду здійснення реформи. До середньострокових завдань реформу7 вання можна віднести: •• зміну принципів системи ринкового нагляду: запровадження ризик7орієнтованого підходу; перехід до контролю товарів на рин7 ку замість виробничого процесу; •• впровадження комбінованої стратегії гармонізації стандартів; •• реформу інфраструктури забезпечення якості на основі розподілу повноважень з ме7 тою уникнення конфлікту інтересів і наро7 щування інфраструктурної спроможності. Висновки Основними проблемами регуляторної політики в Україні є: велика кількість документів, що законо7 давчо необхідні для ведення бізнесу; довготривалість отримання необхідної документації та складність відповідних про7 цедур; висока вартість регуляторних процедур. Розроблення стандартів є прерогативою не виробників, задля підвищення їх конку7 рентоспроможності, а держави – для цілей контролю. Це переконливо свідчить про пріоритетне значення (поміж інших ре7 формістських ініціатив) реформування ре7 гуляторної системи Україні. Слід констатувати, що громіздка сучасна система технічного регулювання підриває потенційні конкурентні переваги України в контексті реалізації будь7якої за формою та глибиною євроінтеграційної стратегії. У цьому контексті, актуальним, на нашу думку, є зосередження подальших дослі7 джень на таких напрямах: дослідження впливу здійсненої гар7 монізації на експортні можливості суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; деталізований огляд елементів реформу7 вання інфраструктури забезпечення якості; аналіз проблем і перспектив підготовки України до підписання Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів із ЄС у 2012 р. Література 1. Doing Business 2009: Comparing regulation in 181 economies. – Washington, 2008. – 195 p. 2. Технічне регулювання в Україні: як забезпе7 чити розвиток економіки і захист прав споживачів. – К., 2008. – 87 с. 3. Система технічного регулювання: реформу7 вання з метою розвитку: Міжнародна конфе7 ренція, організована Комітетом Верховної Ради Ук7 раїни з питань промислової та регуляторної по7 літики та підприємництва та Міжнародною фінан7 совою корпорацією. – К., 2008. 4. В центрі уваги стандартизація: Аналітичний звіт. – Європейська бізнес7асоціація. – Жовтень 2008. – 9 с.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15784
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0027
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:34:53Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Усенко, О. 2011-02-01T16:39:19Z 2011-02-01T16:39:19Z 2009 Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства / О. Усенко // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 10. — С. 226-229. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. XXXX-0027 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15784 Метою цієї статті є аналітична оцінка відповідності сучасного стану системи технічного регулювання міжнародній та європейській практиці, обґрунтування ключових засад її реформування, надання конкретних пропозицій щодо заходів у межах реформи. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Економіка Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства Article published earlier
spellingShingle	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства Усенко, О. Економіка
title	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства
title_full	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства
title_fullStr	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства
title_full_unstemmed	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства
title_short	Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства
title_sort	реформа технічного регулювання як запорука інтеграції україни до світового господарства
topic	Економіка
topic_facet	Економіка
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15784
work_keys_str_mv	AT usenkoo reformatehníčnogoregulûvannââkzaporukaíntegracííukraínidosvítovogogospodarstva

Реформа технічного регулювання як запорука інтеграції України до світового господарства

Institution

Similar Items