Право як форма екзистенціального розвитку людини

Стаття присвячена розкриттю екзистенції як права і права як екзистенції, що означає саморозвиток і дійсне буття людини, є джерелом саморозвитку та дійсного буття права....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Гарасимів, Т.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Subjects:	Філософія права
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15786
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Право як форма екзистенціального розвитку людини / Т. Гарасимів // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 3-6. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15786
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-157862025-02-09T17:49:50Z Право як форма екзистенціального розвитку людини Гарасимів, Т. Філософія права Стаття присвячена розкриттю екзистенції як права і права як екзистенції, що означає саморозвиток і дійсне буття людини, є джерелом саморозвитку та дійсного буття права. The article is devoted to the revealing the existentia as a law and a law as an existentia that means self-realization and real human existence, and appears as the source of self-realization and real law existence. Статья посвящена раскрытию экзистенции как права и права как экзистенции, что означает саморазвитие и истинное бытие человека, является источником саморазвития и действительного бытия права. 2009 Article Право як форма екзистенціального розвитку людини / Т. Гарасимів // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 3-6. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0027 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15786 uk application/pdf Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія права Філософія права
spellingShingle	Філософія права Філософія права Гарасимів, Т. Право як форма екзистенціального розвитку людини
description	Стаття присвячена розкриттю екзистенції як права і права як екзистенції, що означає саморозвиток і дійсне буття людини, є джерелом саморозвитку та дійсного буття права.
format	Article
author	Гарасимів, Т.
author_facet	Гарасимів, Т.
author_sort	Гарасимів, Т.
title	Право як форма екзистенціального розвитку людини
title_short	Право як форма екзистенціального розвитку людини
title_full	Право як форма екзистенціального розвитку людини
title_fullStr	Право як форма екзистенціального розвитку людини
title_full_unstemmed	Право як форма екзистенціального розвитку людини
title_sort	право як форма екзистенціального розвитку людини
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Філософія права
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15786
citation_txt	Право як форма екзистенціального розвитку людини / Т. Гарасимів // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 3-6. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT garasimívt pravoâkformaekzistencíalʹnogorozvitkulûdini
first_indexed	2025-11-29T00:25:25Z
last_indexed	2025-11-29T00:25:25Z
_version_	1850082258354962432
fulltext	Ф І Л О С О Ф І Я П РА В А 3 № 11 Чим є право для людини і ким є людина для права? Якщо право – умова свобоD ди, то чому воно так неохоче викоD нується, а правовий нігілізм став чи не найD більш поширеним явищем нашого життя? Якщо право протистоїть людині, то як подоD лати його, щоб не втратити саму людину, а не тільки суспільство та цивілізацію? Що може людина без права і що є право людини? ПраD во є сутністю людини чи воно нав’язане їй суспільством ззовні? Коли право – сутність, то як зрозуміти жахливі форми його існуванD ня? Коли право – існування, то чому без ньоD го ми не можемо реалізувати свою сутність? Проблеми, так чи інакше пов’язані з розD криттям місця філософії права в системі праD вових наук активно досліджували російські й українські вчені. Серед них чільне місце займають роботи Я. Козельського, Л. ПетраD жицького, М. Коркунова, П. Лодія, К. НеволіD на, М. Ренненкампфа, М. Ковалевського, Б. КісD тяківського, М. Палієнко, С. Дністрянського, Ф. Тарановського, Є. Спекторського та ін. Мета цієї статті полягає у дослідженні пиD тання, що є первинним у праві – есенція чи екзистенція, адже ця проблема в різних її модифікаціях постійно турбує теоретиків і філософів права. Людина з’являється з небуття і першим її станом є заціпеніння – їй протистоїть світ як загроза вигнання в небуття. Крик є першим виявом страху людини перед світом [1, c. 78–101]. Але буття зустрічає людину не просто як таD ке, що є саме собою. Буття постає перед люD диною як право, право буття. Вони тотожні, нерозрізненні. Кожен предмет, кожна ситуD ація диктує, нав’язує суворо визначений спосіб поведінки, неприйняття якого загроD жує небезпекою небуття. Той, хто не прийD має правил цього світу, світом знищується. Тому світ – це право і правила цього світу. Буття – це право буття [2, c. 114, 128]. Буття – це право, а право і є буття. Неприйняття праD ва тотожне збільшенню небуття. Неправо й є небуттям. Міцно влаштований у світі той, хто сповна прийняв право цього світу. Але є праD во і право. Буття, тотожне з правом, не відраD зу розкриває своє право. Спочатку воно поD стає як буттяDвDсобі [3, с. 239–263, 284–291], якому тотожне правоDвDсобі. Тому не будьD яке право, яке нам здається правом, є автенD тичним правом буття. ЧастоDгусто за право ми приймаємо неD право, і замість зростання буття ми збільшуD ємо своє ніщо. НіщоDправо завжди переD слідує нас. Воно є формою довічної боротьби небуття з буттям. Полем цієї битви є людина. НіщоDправо – це ілюзія найкоротшого шляD ху до розширення буття, тому людина спокуD шається ним, насправді потрапляючи у пастD ку небуття. Досвід розчарування та неуспіху спонукає до висновку, що дійсне право не завжди відкрите людині, а буття не зовсім сприятливе для неї, більше того, протистоїть їй як щось масивне, нездоланне і визначальD не. Первинне право цього буття зв’язує мене, перетворює в das Маn, у річ, і я зможу стати вільним, якщо підкорюся цьому праву речей, якщо сам стану річчю і воно стане моїм праD вом. Злякавшись масивності буття, людина сама стає інертною масивністю і в такий спосіб, злившись із буттям, заспокоюється ілюзією дійсного буття. Однак ілюзія – це завжди тимчасове заспокоєння. Ілюзія постійD но турбує свідомість своєю недійсністю. Тому саме турбота і страх є основним станом неD дійсної людини. ПравоDdasDMan не може не бути агресивD ним. Адже попереду беззахисність і ризик, здатні руйнувати те, що вже наявне та закріпD лене в бутті, позаду – загроза небуття та тоD тального ніщо. Людина das Man – це жахлиD ва ситуація краю буття перед прірвою ніщо, це максимум ніщо та мінімум буття. Саме екD зистенція періодично жахає людину ризиком і прірвою, піднімає завісу її реального місця в бутті, знову і знову повертає до первинного стану заціпеніння. Тому право dasDMan проD тистоїть екзистенції. Це саме те право, яке поD в’язують iз недійсним існуванням людини. Екзистенція помирає в такому праві. Тут пеD ресічність починає та перемагає. Але ця переD мога тотожна смерті. Смерть і ніщо є стихією буття на рівні das Man. Небуття – це така ж хвороба буття, як і буття – своєрідна хвороба небуття. Вони постійно намагаються вилікуD ватись одне від одного. Небуття завжди ревD ниве до буття. Вислизнувши з небуття, людиD ПРАВО ЯК ФОРМА ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ Тарас Гарасимів, канд. юрид. наук, доцент, начальник кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ © Т. Гарасимів, 2009 Стаття присвячена розкриттю екзистенції як права і права як екзистенції, що означає са� морозвиток і дійсне буття людини, є джерелом саморозвитку та дійсного буття права. Ключові слова: буття, ієрархічність буття, небуття, самореалізація, трансцедентність, екзистенція, право, норма права, автентичне право людини. Ф І Л О С О Ф І Я П РА В А 4 листопад 2009 на не звільняється від нього повністю, небутD тя постійно переслідує людину, бореться з нею і, врештіDрешт, все одно її перемагає та знову поглинає в собі. ПравоDdasDMan так і не забезпечило дійсної свободи. Воно залишилоD ся правомDуDсобі. Людина, опинившись у світі речей, змушена була прийняти право цього світу і сама стати річчю. Але річ є завжди річD уDсобі, вона ніколи не може стати річчюDдляD себе. Тому й людина, прийнявши правоDdasD Man, залишається людиноюDвDсобі, зливаєтьD ся з буттямDуDсобі та перестає бути людиною, перетворюється на ніщо. Злиття з буттямDуD собі це зрада екзистенції. ПравоDdasDMan є першим правом буття, яке лише відділяє його від небуття, але воно не є первинним правом, воно є аD, позаD і антиекзистенціальним праD вом. «АD» – тому що без, «позаD» – тому що уникає її, а «антиD» – тому що видає себе за осD новне та протистоїть екзистенції. Буття ієрархічне, як і його право. Воно завжди тотожне саме собі тим, що воно є, але воно різне на різних своїх рівнях [4, c. 113]. Боротьба буття та ніщо результується в закріпленні позицій. Збільшення буття зменD шує ніщо, демаркація невидима, але вона є і вона рухлива. Тому ніщо також ієрархічне, як і буття. Ієрархія ніщо починається в бутті, а ієрархія буття починається в ніщо. Ніщо починається як ніщоDбуття, а закінчується як ніщоDНіщо. Буття починається як буттяD ніщо, а закінчується як буттяDБуття. Право лише тоді є правом, коли воно пов’язане з буттям, відсутність буття нівелює й право. Тому навіть у правіDdasDMan, де паD нує стихія ніщо, є іскра буттяDБуття, є можD ливість перетворення праваDвDсобі на правоD дляDсебе. Сам факт існування людини свідD чить, що буттяDвDсобі може перетворюватися на буттяDдляDсебе. Людина стає річчю як споD сіб самозахисту від світу речей. Але річ не протистоїть речі, лише людина протистоїть речі і тим фундаментально свідчить, що вона – не річ. Ставши річчю, людина ніби причаїлаD ся, вичікуючи можливість стати людиною. Коли самозатаювання затягується, залякане масивністю das Man, воно або перетворюєтьD ся в злобу на світ речей, що виявляється в періодичних вибухах їх знищення, або набуD ває форм активного самовиправдання, виD правдання права речей, праваDdasDMan як своD го права й як єдино істинного права. Так річ поглинає людину, перетворює її на ніщо. Річ не відпускає людину, навіть коли людина пеD рестає бути річчю. Затаєність людини у світі речей є станом людиниDуDсобі, постійною наD пруженістю, готовою розрядитися в революD цію людиниDдляDсебе, чи ентропійне розсіяння в тотальному ніщо. Перетворення людиниDуD собі на людинуDдляDсебе передбачає зміну типів існування, отже, зміну типів права, котD рим воно визначається. ПравоDбуттяDвDсобі має бути замінене правом буттяD дляDсебе. Вільний саморозвиток людини є сутнісD тю праваDбуттяDдляDсебе. Цей саморозвиток не є прямим; він суперечливий і нелінійний, оскільки ніщо і на цьому рівні має свої права. Людина, стаючи людиною, завжди під загроD зою провалу в ніщо. В буттіDдляDсебе це більш імовірно, ніж у буттіDвDсобі, де ніщо є осноD вою мого життя і провалитися можна тільки в людину. БуттяDдляDсебе – це ризик і відчайD душність, а самореалізація – це основний заD кон праваDбуттяDдляDсебе. Людина як буттяD дляDсебе починає свою самореалізацію ще на рівні світу речей. Усвідомивши, що річ є умоD вою її розвитку, вона намагається опанувати нею і на це витрачає майже всі свої сили. Річ, завдяки своїй масивності та непіддатливості, із засобу перетворюється на мету, і людина, потрапляючи в цю пастку, з буттяDдляDсебе провалюється на буттяDвDсобі. ПравоDбуттяD дляDсебе диктує свій закон, де річ не має виD значального впливу. Це закон людини, а не речі. Він вказує як людині стати людиною, і коли на рівні буттяDдляDсебе вживають закоD ни буттяDвDсобі, вони починають знищувати в людині людину, стають ніщо людини і вона знову віддаляється сама від себе. БуттяDдляDсебе – це буття неповноти. ВоD но хоче бути саме для себе, оскільки йому маD ло самого себе таким, яким воно є. Для бутD тяDвDсобі достатньо того, що воно просто є. Недостатність себе заставляє бути для себе. Потреба самореалізації свідчить про голод неD реалізованості. БуттяDдляDсебе визначає умоD ви реалізації, але не забезпечує самої реаліD зації. ПравоDбуттяDдляDсебе – це право своD боди. Свобода ж має бути реалізованою. НеD реалізована свобода перетворюється на муD ку, стає несвободою. Людина як буттяDдляD себе це неповнота і тому вона змушена бути для себе, щоб стати повнотою. Свобода – єдиD ний засіб, який надається їй для цього; іншоD го вибору немає, тому людина не вільна у своїй свободі, вона змушена бути вільною, як кажуть екзистенціалісти, приречена на своD боду. Свобода людини передує її сутності та виступає умовою можливості останньої [5, c. 90; 6, c. 146–157]. Примусова свобода це наслідок присутності та втручання буттяDвD собі в буттяDдляDсебе. Тому правоDбуттяDдляD себе хоч і призначене забезпечити свободу, але шляхом її часткової обмеженості. Тут право балансує, вишуковуючи оптимальну межу мінімальної несвободи, яку людина має відD дати буттюDвDсобі, щоб забезпечити собі макD симальну свободу буттяDдляDсебе. В тенденD ції людина розглядає «буттяDдляDсебе як ніD гілювання буттяDвDсобі» [5, c. 95]. Змушена свободою шукати своєї повноти, саме через примусову свободу людина сягає дійсної свободи. Тільки у свободі та через своD боду людина стає вільною. Динаміка екзисD тенціалів складає внутрішній механізм свобоD ди, тому свобода – це шлях її екзистенціальD ного пізнання. БуттяDдляDсебе – це пошук шляхів до себе, на яких завжди існує загроза загубитися. ПравоDбуттяDдляDсебе відкриває всі ці шляхи, але не гарантує правильного виD Ф І Л О С О Ф І Я П РА В А 5 № 11 бору свого власного. Так само, як раніше на шляху до себе людина натикалася на річ, тепер їй на перешкоді стала інша людина [7, c. 28]. Якщо правоDбуттяDвDсобі – це право речей, правоDбуттяDдляDсебе – це право людини, то правоDбуттяDдляDіншого – це право людей. Я на шляху до себе не можу обійтися не тільки без речей, а й без людей. Вони хвалять мене, оскільки я їм потрібен і цим перетворюють меD не на річ; вони ненавидять мене, тому що я їх використовую і тим самим їх перетворюю на річ. Чим більше використовую, тим більше заздрять і ненавидять, чим більше використоD вують мене, тим більше я перетворююсь у наD пругу, заздрість і ненависть. Людина – це завжди конфлікт з іншою людиною. Взаємовигідне використання тимчасове, воно неминуче втраD чає рівновагу, оскільки кожен все одно намаD гається швидше за іншого вислизнути до себе, а це неможливо інакше, як за рахунок іншого, а краще за його рахунок, аніж собою сплачуваD ти чужі рахунки. Так правоDбуттяDвDсобі, праD во речей, проникає і в правоDдляDінших, право людей, і стає їх ніщо, перетворює кожного іншого на річ, засіб. Чи випадкова ситуація боротьби, в якій здійснюється становлення держави і права? Ні, ця боротьба не випадкова, це неминуча ситуація, що визначає сутність держави та права, в цій боротьбі я протистою іншому буттю вже тому, що я є [8, c. 233]. Категоричний імператив Канта – найвідоD міша форма протесту проти перетворення людиD ни на засіб: стався до іншого тільки як до мети. Парадокс у тому, що тоді я автоматично стаю заD собом іншого. Хто дасть гарантію, що він так саD мо і з таким же успіхом до мене поставиться як до мети? Хто краще за мене знає мої цілі, коли я їх ще сам до кінця добре не усвідомлюю. Чи не є будьDяка діяльність інших, спрямована на реD алізацію моїх цілей, отже, мене як мети, шкодою для мене, як і моя діяльність для інших – перешD кодою для їх цілей, цілеспрямованою шкодою? БуттяDдляDіншого – це в будьDякому випадку конфліктне буття, а екзистенціальна конфліктоD логія – основа праваDбуттяDдляDіншого. Людина не тільки бореться з собою за самоD реалізацію, а й змушена боротися з іншими за саD му себе. Тим не менше, якби кожен був ворогом для іншого, якби істинною була формула «всі люди – вороги», то суспільство давно б самозниD щилось. Є якась фундаментальна хибність у вказаній формулі й якась глибинна таємниця в існуванні суспільства. Вона постійно непокоїла філософів. Гоббс сформулював її в простих слоD вах: «Як можливе суспільство?». Але що може бути складніше, ніж відповідь на так просто сформульовані питання? Трансцендентність права полягає в тому, що воно не може залишатися дійсним автенD тичним правом, якщо воно не зав’язане нa трансценденцію, якщо воно постійно не трансD цендує. Право є правом не в горизонтальній своїй динаміці, а у вертикальній. Право є трансD цендування. Це означає, що ідеали справедD ливості, добра, самореалізації людини (одD вічні ідеали права) не можуть бути реалізоD вані на основі незмінних, статичних схем норм права, індиферентних до специфіки конкретної ситуації, особливостей особисD тості, її життя, її екзистенції. Єдиній, неповD торній, живій людині протистоїть універD сальна, типова, мертва норма і визначає житD тя людини. Мертве панує над живим. Норма – це ніщо людини. Екзистенція – анормативна. Людина поза екзистенцією нормативізуєтьD ся, поступово перетворюючись на буттяDвD собі, а потім і в ніщо. Як бути, коли соціум побудований на праві, право – на нормі, а людина, яка утвоD рює суспільство, анормативна істота? ЛюдиD на лише тією мірою погоджується на право, якою воно здатне трансцендувати, не тільки придушувати людину, а й робити людину люD диною. Трансценденція – внутрішня власD тивість права. Без цієї властивості людина ніколи б не погодилася на право. Анархізм – це течія, яка не розгледіла в праві трансценD дентного і тому вважає його перешкодою для людини на її шляху до себе. Порожня, мертD ва норма права – це тільки механізм права, який ще повинен бути запущений у роботу. Норма здатна трансцендувати. Право це є трансцендування норми. Справедливість так само не є щось постійне, незмінне й універD сальне; вона, як і добро, суперечлива, навіть антиномічна. Суперечливість їх знімається в трансцендентному. Дійсне коріння ідеалів справедливості, рівності, добра – в трансценD дентному. Тому трансцендування – єдиний спосіб права бути дійсно справедливим. Трансцендування права має різні рівні вихоD ду в трансцендентне, яке тільки й може бути його критерієм. Право – це трансцендентальD на динаміка права, трансцендентальна диD наміка норми права. Рушієм, що забезпечує здатність механізму правової норми трансD цендувати, є екзистенція. Якщо правоDбуттяDвDсобі – це право речей, правоDбуттяDдляDсебе – право людини, а праD воDбуттяDдляDіншого – право людей, то право як екзистенція – це право духу. Дух є сутD ність людини, а екзистенція як дійсне буття людини є її духовна буттєвість. Буття в екD зистенції – автентичне буття людини, а праD во як екзистенція – автентичне право людиD ни. Без екзистенції правоDбуттяDвDсобі, праD воDбуттяDдляDсебе і правоDбуттяDдляDінших пеD ретворюються на ніщо. Екзистенція є дійсне існування людини як трансцендентальне розгортання єдності вDсобіDдляDсебеDіDдляD іншихDбуття. Екзистенція як дух – її трансD цендентальна інтенціональність. Існування людини й є постійна зустріч екзистенції з трансценденцією. Саме в трансценденції екD зистенція стає екзистенцією, усвідомлює саD му себе. Поза трансценденцією екзистенція втрачає себе, перетворюється на ніщо. Тому сутність екзистенції – в єдності іманентного й трансцендентного. Екзистенціальне ж праD во як право духу і як сутність права взагалі Ф І Л О С О Ф І Я П РА В Алистопад 2009 має бути присутнім у будьDякій формі права, щоб воно виконувало функцію права. Це озD начає, що і в правіDбуттіDвDсобі, і в правіDбутD тіDдляDсебе, і в правіDбуттіDдляDіншого не просто має бути присутній елемент екзисD тенціального права, він повинен бути визнаD чальним і виконувати функцію трансфорD мації есенціальних правових форм, застигD лих, статичних, масивних в екзистенціальні, рухливі, динамічні, духовні. Право, перетвоD рене на заформалізовану, застиглу норму, з екзистенції переходить в есенцію, в субстанD цію, в масивність. Есенція і є застигле, охоD лоджене буття [9, c. 69]. Але у той самий час свобода передбачає примат екзистенції над есенцією [9, c. 10]. Глибина Ехistenz є свобоD да [9, c. 10]. Сутність і призначення права теж є свобода. У своїй сутності право й екD зистенція зливаються. Поза екзистенцією будьDяка форма права перестає бути правом. Екзистенція як право і право як екзисD тенція означають, що саморозвиток і дійсне буття людини виступають джерелом самоD розвитку та дійсного буття права. Саме таке право є формою й екзистенціального самоD розвитку людини. В екзистенції знімається суперечливість між об’єктом і суб’єктом [10, c. 60], правами й обов’язками, сущим і наD лежним. Норма права як есенціальна заD стиглість розігрівається екзистенцією та поD чинає трансцендувати. Тому не можна стверD джувати, що норми позитивного права супеD речать екзистенціальності, що вони взаD ємовиключають одне одного. Онтологічно воD ни єдині та зливаються в добуттєвому UngrundDi. Це видно з того, що екзистенція як анормативна свобода сама задає свободу як норму. Ні норма не повинна придушувати екD зистенцію, ні екзистенція не повинна відкидаD ти норму. Відомий німецький криміналіст Р. Ланде зазначав, що ми потребуємо права, яке не ставить норму над людиною та людину над нормою, але яке знає, що норма й суспільні інститути співвідносяться з екзистенціальним становленням людини [11, c. 56–57]. Правове рішення постає тут формою самореалізації люD дини, тому воно наскільки вільне, настільки ж і обов’язкове. Правове рішення у світлі екзисD тенціальної філософії не є свавіллям. Воно обов’язкове для нас у вищому розумінні, оскільки відмовившись від нього, ми відмовD ляємося від самих себе [12, c. 321]. ВідмовивD шись від себе, ми перетворюємося на ніщо. Право екзистенції – це право нас самих і тоD му екзистенціальне право є наше право. Воно вимагає перебування в екзистенції, що означає постійний пошук самих себе, свого права, форм своєї самореалізації. Пізнання – буттєвий споD сіб буттяDвDсвітi [13, с. 89; 14, с. 79–94, 312– 326]. Постійне пізнання, гносеологічна інтенD сивність виступає основним способом функціD онування екзистенціального права, оскільки екзистенція завжди народжується в конкретD ній, індивідуальній ситуації, є неповторною й унікальною. Правове рішення тут постає як творD че, ризиковане та напружене самопородження екзистенції в акті трансцендування. ЕкзисD тенціальне право може існувати тільки у формі трансцендування, тільки у формі пошуку істиD ни та наближення до істини. Поза трансцендуD ванням екзистенція застигає в есенції, набуваD ючи форми абстрактної, мертвої, байдужої до людини норми права, яка поглинає людину, перетворює її на ніщо. Висновки Екзистенціальне право – це право дійD сного існування людини, в якому вона реD алізує свою екзистенцію як своє право. ПраD во настільки право, наскільки воно екзисD тенціальне, екзистенція настільки екзисD тенція, наскільки вона трансцендентальна. Через трансцендентальну динаміку екзисD тенція стає правом, а право – екзистенціальD ною динамікою людини. Література 1. Гроф С. За пределами мозга: Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии. – М., 1992. 2. Маrcic R. Rechtsphilosophie. – Freiburg i. Br., 1969. 3. Лукач Д. Своеобразие эстетического: В 4 т. – М., 1986. – Т. 3. 4. Гегель. Наука логики: В 3 т. – М., 1971. – Т. 2. 5. Сартр Ж.�П. Бытие и ничто // Философские науки. – 1989. – № 3. – С. 90–95. 6. Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода // Вопросы философии. – 1992. – № 8. – С. 146–157. 7. Рикер П. Торжество языка над насилием: герменевтический подход к философии права // Вопросы философии. – 1996. – № 4. 8. Jaspers K. Philosophie. Bd. 2. – Berlin, 1956. 9. Бердяев Н. Трагедия и обыденность // БердяD ев Н. Философия творчества, культуры и искусD ства: В 2 т. – М., 1994. – Т. 2. 10. Хайдеггер М. Бытие и время. – М., 1997. 11. Желтова В. П. Философия и буржуазное правосознание. – М., 1977. 12. Fechner E. Rechtsphilophie. – Tubingen, 1956. 13. Хайдеггер М. Введение в метафизику. – СПб., 1998. 14. Бинсвангер Л. БытиеDвDмире. – М., 1999. The article is devoted to the revealing the existentia as a law and a law as an existentia that means self�realization and real human existence, and appears as the source of self�realization and real law existence. Статья посвящена раскрытию экзистенции как права и права как экзистенции, что озна� чает саморазвитие и истинное бытие человека, является источником саморазвития и действительного бытия права. ..

Право як форма екзистенціального розвитку людини

Institution

Similar Items