Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Вісник НАН України
Datum:	2019
1. Verfasser:	Мозер, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2019
Schlagworte:	Загальні збори НАН України
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158167
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України) / М. Мозер // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 5. — С. 69-71. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-158167
record_format	dspace
spelling	Мозер, М. 2019-07-26T18:46:54Z 2019-07-26T18:46:54Z 2019 Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України) / М. Мозер // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 5. — С. 69-71. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158167 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Загальні збори НАН України Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України) Reflections on the conceptualization of a new "history of the Ukrainian literary language" and its prehistory (Report on the occasion of awarding of V.I. Vernadsky Gold Medal of NAS of Ukraine) Размышления о концептуализации новой «истории украинского литературного языка» и ее предыстории (доклад по случаю вручения Золотой медали им. В.И. Вернадского НАН Украины) Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України)
spellingShingle	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України) Мозер, М. Загальні збори НАН України
title_short	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України)
title_full	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України)
title_fullStr	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України)
title_full_unstemmed	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України)
title_sort	роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення золотої медалі ім. в. і. вернадського нан україни)
author	Мозер, М.
author_facet	Мозер, М.
topic	Загальні збори НАН України
topic_facet	Загальні збори НАН України
publishDate	2019
language	Ukrainian
container_title	Вісник НАН України
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
format	Article
title_alt	Reflections on the conceptualization of a new "history of the Ukrainian literary language" and its prehistory (Report on the occasion of awarding of V.I. Vernadsky Gold Medal of NAS of Ukraine) Размышления о концептуализации новой «истории украинского литературного языка» и ее предыстории (доклад по случаю вручения Золотой медали им. В.И. Вернадского НАН Украины)
issn	0372-6436
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158167
citation_txt	Роздуми про концептуалізацію нової "історії української літературної мови" та її передісторії (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В. І. Вернадського НАН України) / М. Мозер // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 5. — С. 69-71. — укр.
work_keys_str_mv	AT mozerm rozdumiprokonceptualízacíûnovoíístorííukraínsʹkoílíteraturnoímovitaííperedístoríídopovídʹznagodivručennâzolotoímedalíímvívernadsʹkogonanukraíni AT mozerm reflectionsontheconceptualizationofanewhistoryoftheukrainianliterarylanguageanditsprehistoryreportontheoccasionofawardingofvivernadskygoldmedalofnasofukraine AT mozerm razmyšleniâokonceptualizaciinovoiistoriiukrainskogoliteraturnogoâzykaieepredystoriidokladposlučaûvručeniâzolotoimedaliimvivernadskogonanukrainy
first_indexed	2025-11-25T22:33:41Z
last_indexed	2025-11-25T22:33:41Z
_version_	1850570719801376768
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 69 РОЗДУМИ ПРО КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЮ НОВОЇ «ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» ТА ЇЇ ПЕРЕДІСТОРІЇ Доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України У новій монографії про «історію української літературної мови» наголосимо, що українська мова не молодша й не старіша за інші слов’янські мови. Вона так само, як усі інші слов’янські мови, розвинулася з праслов’янської, яка була, судячи з усіх історичних свідоцтв (зокрема, йдеться про ранні запозичення до інших мов, включно з назвами осіб та місць), одноманітною приблизно до 600 р. н.е. Більшість дослідників виходить з того, зокрема на підставі найстаріших слов’янських гідронімів, що «прабатьківщина» слов’ян принаймні частково розташована на території сучасної України, на північ від Карпат. Однак це не означає, що південно-західні говори української мови давніші від будь-яких інших слов’янських діалектів. Після розпаду праслов’янської мовної єдності слов’янські діа- лекти початково залишалися настільки схожими між собою, що славісти називають їх «спільнослов’янськими», а період між VI століттям і зламом другого тисячоліття н.е. — «спільно слов’ян- ським». За кінець цього періоду ми вважаємо останню зміну сис- теми слов’янських діалектів, яка відбулася в усіх із них, попри ве- личезну територію їхнього поширення, — занепад єрів. Загалом процес розпаду прамови розпочався тим самим шляхом, що нам відомий з інших сценаріїв: спочатку лише деякі звуки в певних умовах розвиваються по-різному, далі змінюються морфологіч- ні, синтаксичні й лексичні властивості, так що з різних діалектів поступово постають різні мови. Саме в такому розумінні класич- на модель родового дерева молодограматика Авґуста Шлайхера все ще прийнятна. Натомість із традиційними подальшими при- пущеннями, що з праслов’янської мови спочатку розвинулися МОЗЕР Міхаель (Michael Moser) — професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету (Австрія), Католицького університету Петера Пазманя в Будапешті (Угорщина) та Українського вільного університету в Мюнхені (Німеччина) 70 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (5) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ прасхіднослов’янська, празахіднослов’янська й прапівденнослов’янська мови, а далі вже по- одинокі слов’янські мови, уже не можна пого- дитися. Зокрема, ідея про прасхіднослов’янську чи то давньоруську мовну єдність, з якою зроста- ли цілі покоління славістів, сьогодні неакту- альна, при цьому найпереконливіші аргументи проти неї ми завдячуємо росіяністиці. Оскіль- ки якщо ми погоджуємося, що мова середньо- вічного Новгорода насправді була унікальною на фоні всіх інших слов’янських мов, тоді еле- ментарні правила логіки змушують нас дійти висновку, що і давньоруської мовної єдності не могло бути. До речі, припущення про давньо- руську мовну єдність так чи так завжди ґрун- тувалося на вкрай сумнівних підставах, адже навіть прихильники цієї тези завжди визнава- ли, що в середньовічній Русі побутували різні діалекти і що київські пам’ятки з найдавніших часів відзначалися власними прикметами су- проти новгородських, псковських тощо. Єдина назва цих східнослов’янських діалек- тів, яка трапляється в найдавніших пам’ятках аж до передодня розпаду Русі, — це «слов’янська мова». Натомість там, де ми здибуємо в цих найдавніших джерелах назву «руська мова», вона стосується не слов’янських діалектів, а скандинавських (найкращим прикладом є твір візантійського імператора Костянтина VII Ба- грянородного «De administrando imperio» (Про управління імперією), який подає назви порогів Дніпра у двох мовах «'Ρωσιστί» та «Σκλαβηνιστί», при цьому «руські» назви є скандинавськими). Додаймо, що з огляду на класичне визначен- ня «літературних» чи то «стандартних» мов жодної «літературної» мови в середньовічній Русі не існувало. Церковнослов’янська мова вживалася у сфері релігії, писемна мова на під- ставі народних діалектів — у світській сфері, різні змішані різновиди — в літописах тощо. Церковнослов’янська мова, яку близько 863 р. н.е. так майстерно створили Кирило й Мефодій на підставі болгаро-македонських діалектів околиць рідного для них міста Са- лоніки, на Русі швидко змінилася в напрям- ку місцевих мовних прикмет — так само, як це трапилося на всіх інших територіях по- ширення церковнослов’янської мови, почи- наючи вже від самої великоморавської місії. Ця церковнослов’янська мова «руської редак- ції» напевно звучала трохи інакше у Києві, ніж у Новгороді, адже місцеві мовні прикме- ти, на підставі яких постали місцеві редакції церковнослов’янської мови, не були тожса- мими. На українськомовній території не зву- чала церковнослов’янська мова «російської редакції», аж її запровадили в другій половині XVIII ст. Розвивалася її українська редакція. Світська мова орієнтувалася на київські зразки, якщо йшлося про тексти, чиї автори намагалися писати якоюсь надрегіональною мовою. Саме тому в новгородських літописах суто діалектні новгородські явища трапляють- ся значно рідше, ніж у приватних берестяних грамотах. Інакше кажучи, надрегіональна світ- ська писемна мова середньовічної Русі ґрунту- валася на давньоукраїнських підставах. Історія слов’янських мов показує, що цер- ков нослов’янська мова дала їм вельми багато, проте протягом століть також гальмувала роз- виток нових писемних мов на нових, народних підставах. Русини Великого князівства Литовського та Королівства Польського, з одного боку, зро- били важливі кроки у відновленні церковно- слов’янської спадщини всіх православних слов’ян. Завдяки таким поважним досягнен- ням, як Острозька Біблія 1581 р. (перша повна видрукувана церковнослов’янська Біблія), та величезним здобуткам у царині кодифікації (зокрема, граматиці Мелетія Смотрицького 1619 р.) саме русини Великого князівства Ли- товського, і перш за все предки українців, дали початок новому періодові в історії цер ков но- слов’янської мови, так званому ново церк ов но- слов’янському періодові. З другого боку, русини Великого князів- ства Литовського та Королівства Польського водночас були першими серед православних слов’ян, які, не останньою чергою під впливом європейської Реформації, по-новому зрозумі- ли роль церковнослов’янської мови, дійшовши висновку, що вона вже не була зрозумілою так ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 71 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ званим «простим людям» і саме тому варто було б розбудувати нову писемну мову, яка мо- гла також вживатися у «високих контекстах». Так постали перші переклади біблійних текстів та інші тексти високих, релігійних жанрів, на- писані так званою «простою руською мовою», як-от проповіді й церковні пісні, історичні тво- ри, вірші, п’єси, полемічні трактати тощо. Ця «проста руська мова» фактично виконувала роль ранньомодерної літературної вже мови українців і білорусів. Ґрунтувалася вона не просто на народних українських чи то біло- руських говірках, але на руській діловій мові, яка вже до розробки полівалентної «простої мови» була високорозвиненим наддіалектним утворенням, спільним для тодішніх українців і білорусів (при цьому деякі діалектизми завжди могли зринати де-не-де). Так само не варто за- мовчувати, що надзвичайно великий вплив на розвиток «простої руської мови» справляв зра- зок сусідньої польської мови, з якою українська й білоруська контактували впродовж століть і яка сама лише з другої половини XVI ст. стала однією з найбільш розвинених слов’янських літературних мов. Освічені русини Речі Поспо- литої знали цю мову не гірше за самих поляків і часто писали нею. Приблизно в період між 1570-ми та 1670-ми роками «зразковий» різно- вид «простої руської мови» чи то її «прототип» загалом відрізнявся від польської мови лише тим, що зберігав руські фонетико-фонологічні прикмети, руську структуру споріднених мор- фем і руську флективну морфологію. Лексика й синтаксис часто збігалися з польським зраз- ком. Польських запозичень було безліч, хоч часом замість полонізмів або спільних лексич- них основ могли вживатися суто руські або й церковнослов’янські відповідники. Справжня «проста», тобто народна, мова фіксувалася на письмі значно рідше. З одно- го боку, з цього періоду походять перші запи- си українських народних пісень («Пісня про Стефана-воєводу» в записі чеха Яна Благосла- ва 1571 р.), з другого — народна мова, найчасті- ше на південно-західних підставах, трапляєть- ся в певних текстах «низького стилю», зокрема в інтермедіях Якуба Ґаватовича та його послі- довників. Після 1670-х років «проста руська мова» за- непала, проте поза межами Російської імперії таки переживала ще в катехизичних і гоміле- тичних творах, як і в церковних піснях. Руська ділова мова вийшла з ужитку на польських те- риторіях, аж 1696 р. її офіційно було замінено польською. В автономній Гетьманщині в складі Російської імперії українська ділова мова спо- чатку розвивалася далі, але поступово русифі- кувалася й нарешті була замінена російською (між 1720-ми і 1770-ми роками). Так само з другої половини XVIII ст. українську редак- цію церковнослов’янської мови було замінено російською на всіх територіях Російської ім- перії, однак вона надалі залишалася в ужитку поза її межами. Українська літературна мова нового типу ґрунтується на дистанціюванні від церковно- слов’янських традицій і так само від «простої руської мови». Згідно з духом часу, який па- нував у Європі впродовж «довгого XIX ст.», засновники української літературної мови нового типу вибрали новий фундамент, а саме справжню народну мову українців, точніше найбільш поширені її південно-східні говори. Так чи так, передісторія української літератур- ної мови нового типу є не просто передісто- рією, а частиною її історії. Бо так чи інакше та багата мовна спадщина, про яку йшлося в цих рядках, залишила свої сліди в усіх різновидах української мови, включно з літературною мо- вою нового типу.

Institution

Ähnliche Einträge