Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2019 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2019
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158168 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 5. — С. 72-83. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-158168 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Локтєв, В.М. 2019-07-26T18:47:04Z 2019-07-26T18:47:04Z 2019 Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 5. — С. 72-83. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158168 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Загальні збори НАН України Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року Periculum in mora(Transcript of report at the General Meeting of the Department of Physics and Astronomy of NAS of Ukraine, April 24, 2019) Periculum in mora (из стенограммы отчетного доклада на Общем собрании Отделения физики и астрономии НАН Украины 24 апреля 2019 года) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року |
| spellingShingle |
Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року Локтєв, В.М. Загальні збори НАН України |
| title_short |
Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року |
| title_full |
Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року |
| title_fullStr |
Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року |
| title_full_unstemmed |
Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року |
| title_sort |
periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на загальних зборах відділення фізики і астрономії нан україни 24 квітня 2019 року |
| author |
Локтєв, В.М. |
| author_facet |
Локтєв, В.М. |
| topic |
Загальні збори НАН України |
| topic_facet |
Загальні збори НАН України |
| publishDate |
2019 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Вісник НАН України |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Periculum in mora(Transcript of report at the General Meeting of the Department of Physics and Astronomy of NAS of Ukraine, April 24, 2019) Periculum in mora (из стенограммы отчетного доклада на Общем собрании Отделения физики и астрономии НАН Украины 24 апреля 2019 года) |
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158168 |
| citation_txt |
Periculum in mora (зі стенограми звітної доповіді на Загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 5. — С. 72-83. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT loktêvvm periculuminmorazístenogramizvítnoídopovídínazagalʹnihzborahvíddílennâfízikiíastronomíínanukraíni24kvítnâ2019roku AT loktêvvm periculuminmoratranscriptofreportatthegeneralmeetingofthedepartmentofphysicsandastronomyofnasofukraineapril242019 AT loktêvvm periculuminmoraizstenogrammyotčetnogodokladanaobŝemsobraniiotdeleniâfizikiiastronomiinanukrainy24aprelâ2019goda |
| first_indexed |
2025-11-26T20:29:01Z |
| last_indexed |
2025-11-26T20:29:01Z |
| _version_ |
1850773542610665472 |
| fulltext |
72 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (5)
PERICULUM IN MORA1
Зі стенограми звітної доповіді
на Загальних зборах Відділення фізики
і астрономії НАН України 24 квітня 2019 року
Что год грядущий нам готовит?! —
Не сможет разгадать никто.
Да и, наверное, не стоит
Знать наперёд, что всё не то…
Маргарита Минкевич
Напередодні Загальних зборів НАН України в країні відбулися
вибори Президента, але на головне питання — чого чекати від
нової влади — відповіді поки що немає. Точиться багато дис-
кусій, пропонують різні сценарії розвитку подій — від щасливо
рожевих до апокаліптичних, причому кожний обґрунтовує їх
так, наче нічого іншого і бути не може. Тому цього року Загаль-
ні збори проходять у ситуації повної невизначеності того, як
політичні події позначаться на науковій сфері.
Насамперед ми маємо оцінити наукові результати, отримані
минулого року у Відділенні фізики і астрономії НАН Украї-
ни. Зазвичай ми подаємо їх як такі, що відповідають світовому
рівню, проте, що таке світовий рівень і чим він визначається,
не уточнюємо. Хоча про нього можуть свідчити, наприклад,
імпакт-фактори журналів, у яких опубліковано результати до-
сліджень. У цьому плані все більш-менш гаразд, оскільки пе-
реважну більшість робіт було оприлюднено в досить престиж-
них міжнародних журналах, що вказує на зацікавленість у них
фахової спільноти. Але чи можна ці результати, часто-густо
отримані спільно з нашими зарубіжними колегами, зіставити
з тими, що входять до чільної десятки найкращих у світово-
му рейтингу? Такого на моїй пам’яті жодного разу ще не було.
Тоді чи маємо ми привід для незадоволення? Мені здається, ні,
оскільки все ж таки щороку вдається «видати на-гора» кілька
пристойних результатів, а творче співробітництво із закордон-
1 Латинський вираз «небезпека у зволіканні», більш відомий як «зволі-
кання смерті подібне».
ЛОКТЄВ
Вадим Михайлович —
академік НАН України,
академік-секретар Відділення
фізики і астрономії НАН
України
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 73
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
ними колегами лише підкреслює високу квалі-
фікацію наших учених.
Наразі фізика, залишаючись основним ідео-
логічним фундаментом пізнання і проникнув-
ши практично в усі природничі дисципліни та
навіть деякі гуманітарні, втратила першість
щодо уваги суспільства. Тепер на перші місця
вийшла медицина і науки, що її обслуговують.
Тому, попри низку доволі яскравих резуль-
татів, отриманих фізиками минулого року,
жоден з них не потрапив до найвизначніших
наукових досягнень 2018 р. Така тенденція
спостерігається вже не один рік, але так, щоб
у цьому переліку взагалі не було фізики, я не
пам’ятаю.
Натомість в останні 10–15 років у сфері
наук, що вивчають живу матерію, сталися кар-
динальні зміни, які інакше, ніж проривом, не
назвеш. Тривалий час спостерігався «перекіс»
у бік різних напрямів фізики, що було виправ-
дано, оскільки відбувався процес пізнання най-
більш фундаментальних законів природи, про-
те природи неживої. Поступово, в міру нако-
пичення знань і розкриття багатьох таємниць,
почався розворот загального фронту світових
досліджень у бік фізики живого, який ми, на
жаль, проґавили. Однак різні властивості біо-
структур, редагування геномів, перетворення
стовбурних клітин, робота мозку тощо ще че-
кають на послідовний опис і розуміння саме з
точки зору фізичного підходу до розкриття ме-
ханізмів біологічних явищ на мікрорівні. Ска-
жу більше: строгого, фізично обґрунтованого
і, головне, однозначного визначення живого
стану і досі немає.
Проте минулорічні результати в галузі фізи-
ки, хоч і не потрапили до десятки найкращих,
все ж мають велике пізнавальне і прикладне
значення. Наведу лише деякі:
• прибуття після двох років польоту косміч-
ного апарата до астероїда Бенну; цей астероїд,
що віддалений від Землі на 130 млн км і має
лише 500 м у діаметрі, є найменшим об’єктом,
якого дістався штучний апарат, виконавши при
цьому рекордні навігаційні маневри, оскільки
сила тяжіння самого астероїда не може утри-
мувати поблизу нього жодних предметів;
• відкриття найвіддаленішої від Сонця кар-
ликової планети Фараут, відстань до якої у 120
разів більша за відстань від Землі до Сонця; це
початок дослідження окраїн нашої планетної
системи;
• розроблення надпровідного токамаку
«Китайське сонце»; в Інституті плазми АН Ки-
таю зуміли розігріти плазму до температури
108 °С (це в 6 разів вище за температуру в ядрі
Сонця), тобто фактично досягнуто параметрів,
необхідних для термоядерного синтезу;
• створення у Техаському університеті ко-
мірки пам’яті завтовшки в один атом — так зва-
ного атомристора;
• відкриття фахівцями Ізраїлю, Канади та
США нового типу шуму між наноконтакта-
ми, що мають різні температури; так званий
дельта-Т шум відрізняється від відомих раніше
білого (теплового) і дробового (флуктуаційно-
го) шумів;
• оприлюднення наприкінці минулого року
каталогів гравітаційно-хвильових подій від
вересня 2015 до середини 2018 р., які містять
відомості про всі сплески гравітаційних хвиль,
що реєструвалися земними детекторами і спри-
чинені злиттям різних об’єктів з гігантськими
масами.
Якщо порівняти наші найкращі результати з
фізики зі світовими, то перетинань практично
немає. Безперечно, ми займаємося питаннями,
які на часі, але з відомих причин диктувати
моду навряд чи можемо, і згадок про нас у сві-
тових рейтингах, на жаль, не знайдеш. Може, й
через те, що ми публікуємо відносно мало робіт
у найавторитетніших журналах. Тим не менш,
ситуацію з публікаціями у галузі фізики я б не
назвав кричущою. Приблизно 40–45 % наших
робіт опубліковано в іноземних журналах з до-
сить високими імпакт-факторами. Проблема
полягає скоріше у підвищенні авторитету ві-
тчизняних журналів, зокрема тих, які вже ма-
ють імпакт-фактор і він щороку зростає.
Втім, усе сказане з приводу публікацій у
найближчій перспективі може не мати жодно-
го значення, оскільки Євросоюз прийняв нову
парадигму публікаційної політики — план S,
яким забезпечується повна відкритість науко-
74 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (5)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
вих статей, що тягне за собою низку фінансо-
вих і організаційних змін та інших вимог до
авторів. Це нове для нас і надзвичайно склад-
не питання, яке потребує окремого обгово-
рення і розроблення власної політики щодо
оприлюднення наших результатів у журналах
відкритого доступу. Такі зміни мають як по-
зитивні наслідки, так і такі, що викликають за-
непокоєння.
Пару слів хотів би присвятити майбутнім
виборам членів Академії. У цьому питанні
нерозв’язаною лишається проблема представ-
ництва університетів. Наразі у ВФА є лише три
члени-кореспонденти з вишів (< 4 %). Висуну-
ті університетами кандидати виявляються при
цьому без підтримки, особливо якщо вони не є
сумісниками в якомусь академічному інститу-
ті. Вважаю, що представництво університетів
мало б бути на рівні 10–15 %. Перед кожними
виборами на засіданнях Президії лунають за-
клики про необхідність обрання до Академії
професорів університетів, але реалізувати це
у ВФА досить важко, оскільки конкуренція не
на користь тих, у кого викладацька складова є в
роботі основною. Слід подумати, що тут можна
було б вдіяти, аби підвищити університетський
відсоток, тому що стратегії виборів, яка б під-
казувала, чим нам керуватися, як жити далі та
хто і як виконуватиме місію розвитку Акаде-
мії, у нас наразі немає. Варто обговорити, чи
потрібно нам мати певну стратегію у виборно-
му процесі, домагатися введення квот для пе-
риферійних інститутів і університетів, а також,
можливо, для молодих науковців? Нарешті, чи
маємо ми дотримуватися гендерної політики,
оскільки у нас вона теж не на висоті?
Коротко і вже не вперше зупинюся на сис-
темі наукометричних оцінок. Мені часто до-
рікають за буцімто перебільшення її ролі,
нагадуючи, як саме я кілька разів доповідав,
що деякі країни від неї відмовляються. На-
гадаю, це насправді так, але від цієї системи
починають відмовлятися після 10–15 років її
повсюдного застосування. А ми, не бажаючи
пройти через наукометричний період, з цим
зволікаємо, що погано. Коли і наука, і країна
перебувають далеко не в найкращому стані, то
однаково підтримувати всі напрями немож-
ливо, і тут у пригоді можуть стати відповідні
індекси, публікації у рейтингових журналах,
запрошені доповіді, що й становить рейтинг
науковця.
Я вже говорив, що 15–20 років тому Китай,
наприклад, платив до $10 тис. за публікацію
в журналах груп Nature або Science, без обме-
жень запрошував повертатися додому вчених
з найбільшими цитат-індексами, пропонуючи
їм такі самі зарплати, які вони отримували у
західних університетах. Такої ж політики до-
тримуються і деякі інші країни, які хочуть при-
скорити розвиток своєї наукової сфери. При
цьому слід усвідомлювати, що різниця між
індексом Гірша 10 і 5, образно кажучи, як між
небом і землею, а от величини 40 і 35 — це май-
же один і той самий рівень. І коли науковців
такого рівня стає достатньо, пільги знімають,
оскільки система вже сама продукує цих уче-
них без спеціальних заохочень. Проте зауважу:
як свідчать результати досліджень, надто вели-
ка кількість високоцитованих учених, навпаки,
спотворює відому гіпотезу, сформульовану од-
ним з ідеологів наукометрії Дереком Прайсом
ще у 1970-х роках, що половина наукових від-
криттів у країні належить ученим, число яких
дорівнює кореню квадратному із загальної
кількості її дослідників.
А що наразі маємо ми? За даними науко-
метричного аналізу науковців України, який
здійснює та оприлюднює Національна біблі-
отека України ім. В.І. Вернадського, до бази
Scopus входять близько 41 000 українських
учених, з яких тих, що відповідають критерію
Прайса, — не більше 200. Станом на 02.02.2019
індекс Гірша 1 і більше (1+) мали 40 300 осіб,
15+ — приблизно 1000 науковців (<2,5 %),
20+ — близько 600, 25+ — 280, 30+ — 80. Окре-
мо зауважу: якщо вибрати 200 українських
учених, які за критерієм Прайса працюють на
світовому рівні, тобто публікують стільки ж
вагомих результатів, скільки решта 40 200, то
їхні індекси Гірша дорівнюють 24–25 і вище, а
частка становить менш як піввідсотка.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 75
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
Натомість я не поділяю точку зору, що циф-
ра має правити бал, однак і взагалі її не врахо-
вувати не можна. Все ж таки не дуже правиль-
но, що ані зарплата, ані статус, ані врешті-решт
членство в Академії нею не визначаються, осо-
бливо тепер, коли всі ці дані легко доступні
та жваво обговорюються. Ми знаємо, що бю-
рократи полюбляють формальні показники,
оскільки вони зручні, але не можна заперечу-
вати, що наукометрія є гарним і поки що прак-
тично єдиним інструментом моніторингу ста-
ну наукового сектору в цілому. Її дані в деяких
країнах використовують при виборі напряму
досліджень або розподілі коштів, оскільки ніх-
то не хоче витрачати їх всліпу. А маючи відпо-
відну інформацію і керуючись нею як додатко-
вою, можна концентрувати бюджет на окремих
напрямах для їх підсилення або для адекватної
підтримки тих, хто йде на передньому краї.
У цьому контексті, гадаю, і наше Відділення,
і Академія могли б сформулювати свою пози-
цію. Я особисто вважаю, що порівняння вче-
них за їхніми індексами цитування слід вводи-
ти з великою обережністю, оскільки розкрит-
тя таємниць природи — процес творчий і не
підлягає чіткому плануванню чи коректному
вимірюванню. Водночас не можу знайти пере-
конливих аргументів для спростування думки
про те, що коли роботи того чи іншого автора
мало згадують у фаховій літературі, то вони
або з якихось причин маловідомі, або нікому
не цікаві, або випереджають свій час (проте
таке трапляється надзвичайно рідко).
У будь-якому разі низьке цитування має
бути важливим сигналом для вченого. Можу
навіть припустити, що неупереджена науко-
метрія за окремими винятками дає більш ре-
алістичне і об’єктивне уявлення про здобутки
окремого науковця, ніж вчені ступені, звання
та посади. Однак хочу підкреслити, що все
сказане стосується передусім фундаменталь-
них (basic) досліджень, оскільки прикладні
(applied) дослідження слід оцінювати за ін-
шими критеріями. До того ж, окремого став-
лення потребують молоді вчені, оскільки їхні
формальні показники вочевидь не можуть
бути високими, тому так важлива підтримка
наукової молоді «зверху», що Академія і на-
магається робити в міру своїх сил.
Наукометрична оцінка окремих науковців
тісно пов’язана з оцінюванням установ, нещо-
давнє запровадження якого стало подією, що
може вплинути на нашу діяльність в цілому.
Маю на увазі застосування у повному обсязі
методики рейтингування інститутів. Це озна-
чає, що багаторічні суперечки між ученими і
чиновниками завершилися. При цьому при-
бічники наукометрії все зводили до індексів і
кількісних показників. Інші, насамперед гума-
нітарії, переважно з Академії, заперечували,
що протиприродно оцінювати вченого за фор-
мальними показниками, які тільки шкодять
науці і не мають з нею нічого спільного.
З цього приводу доречно нагадати, що не-
бажання використовувати наукометрію прямо
чи опосередковано призвело до відомої рефор-
ми РАН, в якій 6 років тому перемогла кон-
сервативна точка зору щодо визначальної ролі
експертів, а їх перевірки встановили, що 97 %
установ працюють на світовому рівні. Вва-
жають, що така «блискуча» самооцінка стала
спусковим гачком реорганізації РАН. У 2013 р.
Російську академію, яка продемонструвала, що
самовдосконалюватися не спроможна, указом
президента було відсторонено від управління
майном та інститутами, які сьогодні підпоряд-
ковуються новоствореному Міністерству на-
уки і вищої освіти.
Минуло всього два роки, і комісії, сфор-
мовані поза Академією, провели комплексне
оцінювання, основане на наукометрії. Вони
перевірили 454 установи, з яких до першої ка-
тегорії потрапили 142 інститути (30 %), до дру-
гої — 205 (45 %), до третьої — 107 (25 %). У га-
лузі природничих наук (фізика, хімія і біоло-
гія) співвідношення таке: 21 (12 %), 82 (45 %) і
76 (43 %), тобто помітно гірше, ніж у цілому по
Академії, хоча, здавалося б, ці науки краще за
інші представлені інститутами зі світовим рів-
нем роботи. Проте оцінювання такого уявлен-
ня не підтвердило, оскільки оцінювали не старі
(безумовно, яскраві) заслуги, а нинішній стан
кожної установи. Це ставить певні питання і
76 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (5)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
перед нами, коли процедуру оцінювання про-
йдуть усі інститути без урахування їх меморі-
альної складової. Погодьтеся, наші перевірки
доволі м’які, і більшість установ у нас отри-
мує гарні оцінки, але чи буде так і надалі, не
знаю — методика постійно вдосконалюється, а
фінансові органи постійно націлюють на жор-
сткіший і більш критичний підхід. Хотілося б
лише, щоб його реалізовували чесні та компе-
тентні фахівці, відомі не лише своєю професій-
ною підготовкою, а й бездоганною репутацією.
Знаючи ці перипетії, Президія спрямовує
нас на поступову оптимізацію мережі акаде-
мічних установ і закриття тих, які не відповіда-
ють сучасним вимогам. Однак цей процес від-
бувається дуже повільно. Залишається лише
сподіватися, що це не кампанія, а наполеглива
важка робота, яка не має на меті обов’язково
припинити діяльність тієї чи іншої установи
заради скорочення. Керівництво установ має
стежити за відповідними, зокрема й науко-
метричними, показниками роботи, бо єдина
форма нашого захисту — це результативна
і, наголошую, корисна для держави наукова
діяльність, яку можна чимось підтвердити.
Якщо вона відповідає прийнятим критеріям і
має фундаментальні результати, статті в між-
народних виданнях, впровадження розробок,
захисти, поповнення молоддю тощо, то таку
організацію, звісно, ніхто не чіпатиме.
Повторю, що вказівки щодо вдосконалення
Академії йдуть «зверху», і їх не можна ігнору-
вати. Тому Президія НАН України вимагає від
відділень певних дій щодо долі таких установ.
Наприклад, приєднання їх до більш потужних
з позбавленням статусу юридичної особи або
зниження їх статусу. Навряд чи ми уникнемо
цього, хоча так зване реформування за умо-
ви виконання всіх положень чинного зако-
нодавства про працю — надзвичайно складна
справа.
Інший бік цієї проблеми — підготовка резер-
ву керівних кадрів. Останніми роками дирек-
торський корпус установ ВФА вдалося дещо
оновити, але в цьому питанні є великі трудно-
щі, іноді важко знайти претендентів не лише
на директорське крісло, а й на посади заві ду-
вачів відділів. Проблема не нова, але потребує
обговорення. Наприклад, щодо обмежень на
вік посадової особи і кількість каденцій. У на-
ших умовах загалом прогресивна вимога щодо
обов’язкової регулярної ротації кадрів заради
праведної боротьби з геронтократією та ство-
рення кар’єрних ліфтів ігнорує «маленьку
деталь», а саме: глибокий провал у віковому
розподілі чисельності співробітників НАН
України, в якому відносно мало людей від 30
до 55 років — основне джерело замін. Отже,
чітко дотримуючись закону і маючи благі на-
міри, якими, як відомо, вимощена дорога в пе-
кло, можна зашкодити справі. Тому вважаю,
що правило зміни керівництва за віком або
після двох посадових термінів доцільно було
б тимчасово пом’якшити з огляду на специфі-
ку кожної конкретної установи, яку й має ви-
значати незалежне та об’єктивне оцінювання.
І якщо воно засвідчить, що установа працює
на світовому рівні, то не слід вважати заміну
директора такою вже обов’язковою, особли-
во якщо рівноцінного кандидата на «крісло»
немає.
Наступне питання — співпраця із заклада-
ми вищої освіти та МОН України. Загалом
вона відбувається у нормальному режимі, і
у ВФА практично немає інститутів, провідні
співробітники яких не брали б участь у підго-
товці студентів. Проте вважаю, що ми могли б
прийняти на курсові і дипломи більше число
студентів. Крім того, Міністерство і Академія
продовжують пошук нових форм виховання
фахівців сучасного рівня. Зокрема, підписано
угоди щодо створення спільних центрів магіс-
терської підготовки, які готуватимуть учених
та інженерів для високотехнологічних галузей.
Нещодавно Кабінет Міністрів затвердив на по-
саді директора Київського академічного уні-
верситету члена-кореспондента О.А. Кордюка,
який робить спроби якомога раніше залучати
студентів до наукової роботи через впрова-
дження нестандартних шляхів взаємодії КАУ
з іноземними університетами.
Що стосується шкільної освіти, то Колегія
МОН України затвердила шкільні програми з
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 77
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
фізики і астрономії, розроблені в Академії, але
не можна сказати, що Міністерство допомагає
просувати їх у школи. Національна академія
педагогічних наук України провела дві наради
з питання цих шкільних програм, теж схвалила
їх, але чи доходять вони до шкіл, мені невідомо,
оскільки, з розмов з викладачами загальної фі-
зики у КПІ, тепер за рівнем знань середньоста-
тистичний абітурієнт-відмінник поступається
навіть абітурієнту-хорошисту десятирічної
давнини. І хоча розробники ЗНО вдоскона-
люють тести, знання не покращуються. Дуже
дивно, що при вступі до вишу ЗНО з фізики і
астрономії можна замінити на ЗНО з іноземної
мови. Розумних пояснень цій «раціоналізації»
я не маю, проте бачу її наслідки — суцільна де-
професіоналізація суспільства, яку ми відчува-
ємо вже тепер. Причина доволі банальна — рі-
вень викладання спадає разом із загальним рів-
нем науки в країні. Що з цим робити, не знаю.
Проте не слід забувати, що той, хто контролює
освіту, визначає спроможність країни до роз-
витку, який, якщо ситуація не зміниться, може
взагалі припинитися. Надзвичайну небезпеку
для держави, рівень природничої освіти в якій
знижується, недвозначно відображують слова,
викарбувані на фронтоні Стелленбоського уні-
верситету (ПАР): «Знищення будь-якої нації не
потребує атомних бомб або використання ра-
кет далекого радіусу дії. Варто лише знизити
якість освіти і дозволити списування на іспи-
тах. Тоді пацієнти вмиратимуть від рук таких
лікарів. Будівлі руйнуватимуться від рук таких
інженерів. Гроші втрачатимуться від рук та-
ких економістів і бухгалтерів. Справедливість
зникатиме в руках таких прокурорів і суддів.
Крах освіти — це крах нації». До цих мудрих
слів мені нічого додати.
Не знаю, який стан справ стосовно ЗНО у
гуманітаріїв, але у природничих науках воно
явно не ознаменувало прогресу, до того ж ви-
пускників шкіл, охочих пройти ЗНО з фізики,
зовсім мало, і щороку їх число меншає. Ті ж,
хто обирає природничий фах, здобувши освіту,
лише поповнюють струмки відпливу інтелекту
з нашої країни, які останніми роками перетво-
рилися на повноводні ріки. Парадоксально, але
потоки валюти туди-сюди ретельно підрахову-
ють, а односторонній плин мізків і генофонду,
які дорожчі за будь-яку валюту, майже нікого
не хвилює. Причому відтік мізків критично
позначається саме на Академії. Влада ж так і
не висловила свого ставлення до цього небез-
печного для країни явища — втечі з неї науково
освічених громадян.
Кілька слів про найболючішу проблему —
фінансовий стан наших установ. Вона настіль-
ки складна, що оминути її неможливо. Стан
з бюджетним фінансуванням і Академії, і на-
уки в цілому видається мені кричущим, про
що неодноразово вже йшлося, проте роками
нічого не змінюється. Тому дещо іронічно за-
уважу, що оскільки фінансові запити Академії
задовольняються погано, взаємовідносини між
нами — секціями, відділеннями, установами,
відділами — ускладнюються. Перефразову-
ючи Михайла Булгакова: вчені — люди гарні,
але грошове питання їх зіпсувало. Якщо ж сер-
йозно, тут є два аспекти — фінансування Ака-
демії і розподіл отриманих коштів. Якщо про
перше все детально відомо, то принципи роз-
поділу між секціями і відділеннями фактично
закриті. Але знаючи, як вони розподіляються
у ВФА, думаю, щось подібне відбувається і в
цілому. Тобто, незважаючи на ряд пропозицій,
навіть вимог щодо використання якісних кри-
теріїв оцінки, по суті зберігаються старі радян-
ські відсотки, змінити які в умовах жорсткого
дефіциту коштів нереально. Єдине, що вдалося
здійснити у ВФА, — це символічний перегляд
фінансування після того, як комісія нашого
відділення у 2016 р. провела рейтингування,
на основі якого три кращі установи отрима-
ли крихітне, я б сказав практично невідчутне,
збільшення базового фінансування, а установи
з кінця переліку — таке саме крихітне змен-
шення.
Не знаю, що нас чекає у майбутньому, але,
мені здається, без певної модернізації НАН
України, оновлення її структури, напрямів
діяльності, так щоб вони більше відповіда-
ли потребам суспільства, відстежували русла
світових тенденцій, не обійтися. Мені важко
78 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (5)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
сформулювати дорожню карту — це справа
колективна, крім того, мене легко звинувати-
ти у певному популізмі, але я б не чекав змін,
які нам можуть бути нав’язані зверху, як це
сталося у Росії, або які накреслить нещодавно
створена Наукова рада, а спробував би діяти
на випередження, позаяк будь-які наші наміри
можуть виявитися запізнілими.
Якщо послухати членів Наукового комітету,
то щось уже зроблено, але в інститутах резуль-
тати цих дій поки що не відчувають. Можливо,
ще зарано? Нічого страшного — ми терплячі,
чекатимемо. Багато надій покладається на На-
ціональний фонд. Отже, не можна сказати, що
все завмерло і що хоча б активні науковці нічого
не роблять, але більшість учених та й чиновни-
ків визнають, що сучасний рівень української
науки є недостатньо високим, а тому пошуки
варіантів стратегії наукового розвитку країни
не припиняються. Зокрема, один із проектів
підготувала спеціально створена комісія при
Президії НАН України під головуванням віце-
президента Академії академіка А.Г. Загоро-
днього. Цією ж проблемою займається громад-
ська ініціативна група під співкерівництвом
академіка Я.С. Яцківа і члена-кореспондента
А.М. Негрійка, нею ж опікуються і в МОН, і,
не виключено, ще де-небудь. Ніхто відкрито
не оголошує напрямів зрозумілого науковій
спільноті реформування та основних його по-
ложень. А питання це складне і багатогранне,
в якому необхідно дійти якогось певного кон-
сенсусу, оскільки повної згоди не буде ніколи.
І чим докладніше ми намагатимемося окрес-
лити майбутнє, тим краще, оскільки переваж-
на більшість з нас свідома того, що розвиток
наукової галузі без прив’язки до розвитку та-
ких найважливіших сфер, як освіта, зокрема
шкільна, охорона здоров’я, економіка, оборо-
на, сільське господарство, транспорт, демогра-
фія, екологія тощо, є абсолютно неможливим.
Тому без участі університетів та високотехно-
логічної промисловості, в тому числі оборон-
ної, нічого не вийде. Потрібно шукати зв’язки і
баланс між різними галузями розвитку країни
в цілому, а це завдання не для окремого відді-
лення. Напевно, перші орієнтири мають про-
лунати від політиків, потім економісти, юрис-
ти мають сформулювати стратегічні плани та
глобальні цілі, оцінивши наші можливості з
точки зору потреб науки і освіти. Однак є й
інша точка зору — Академія має проявити іні-
ціативу в цьому питанні.
Як би там не було, наша парафія — передов-
сім наука та її модель, адекватна загальнодер-
жавному розвитку, і тут можна виокремити
три складові: наука академічна, університет-
ська і галузева, причому в якому стані пере-
буває остання, сказати важко. Діючий раніше
«трикутник» зруйновано, а чи можна щось від-
новити без одного з «кутів», судити не беруся.
Немає жодного законодавчого документа, який
би не загалом, а з цифрами формулював стра-
тегічну мету науково-технологічного розвитку
країни, вказував, чого конкретно від нас очіку-
ють і що на нас покладають. Тому без загальної
стратегії важко розробляти «парціальну».
Немає сумнівів, що ресурсів на всіх не ви-
стачить, але ми весь час говоримо про під-
тримку найкращих, про використання усього
можливого заради основних пріоритетів. Не
обійтися і без перетворення наукової сфери
на більш привабливу для молоді. Заохотити
молодь можна лише цікавою роботою, яка за
рівнем відповідає світовій. На цьому слід зосе-
редити наші зусилля. З огляду на демографічні
тенденції і глобальну боротьбу за таланти, зро-
бити це дуже непросто, проте іншого не дано.
Інакше кажучи, розробляючи стратегію на-
віть для Академії, ми маємо насамперед визна-
чити цілі: ми хочемо бути серед розвинених
країн чи бажаємо лише втримати нинішній рі-
вень, не сподіваючись будь-коли потрапити на
передній край, і плануємо користуватися лише
чужими досягненнями. Усі ці питання тією
чи іншою мірою відображено у «Білій книзі»,
підготовленій учасниками Форуму україн-
ської наукової діаспори (Київ, 20–22 жовтня
2018 р.).
Раніше у суспільстві була помітна «реклама
науки», проголошувалося, що наука — це добре,
а знання є цінністю. Тепер добре — заробляти
гроші, докладаючи мінімум інтелектуальних
зусиль, тому наука не затребувана. Крім того,
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 79
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
НАН України як суспільний інститут на тлі
сучасного життя виглядає доволі архаїчно, на-
віть безвідносно до таких проблем, як середній
вік її членів або їх якісний склад. Зрозуміло, у
такій ситуації, не ініціюючи швидких і карди-
нальних, а не косметичних змін, рухатися впе-
ред важко.
З іншого боку, безсумнівно сприяють розви-
тку амбіційні завдання міжнародного рівня, які
слід ставити, створюючи відповідні умови для
роботи. Як науковець, я відчуваю, що для до-
слідника участь у розв’язанні великих проблем
є первинною. Друге місце посідає можливість
проведення досліджень на сучасних інстру-
ментах, відкритість, мобільність, а вже потім —
рівень соціального забезпечення, проте без
нього взагалі нікого не утримати. Будь-який
науковець, особливо молодий, має отримува-
ти достойну зарплату і хоче бути впевненим у
благополучному сьогоденні та майбутньому.
Ще одна доволі гостра проблема — це спів-
відношення академічної та університетської
науки. Не секрет, що тривалий час ми жили в
умовах пріоритетності першої, на яку фактич-
но і покладалося забезпечення інноваційного
розвитку країни. Тепер, наскільки я розумію,
тренд поступово змінюється, і значні кошти
починають спрямовуватися в університети.
Останні у цьому зацікавлені, бо прагнуть по-
трапити до різних міжнародних рейтингів, які
визначають престиж вишу і до яких без потуж-
ного дослідницького сектору шлях закритий.
Тому майбутня стратегія має враховувати і цю
обставину через, скажімо, розумну міжвідомчу
кооперацію. Пропонують безліч приманок, аби
студент обрав для навчання той чи інший виш
або ту чи іншу наукову організацію для по-
дальшої роботи, але на другому етапі Академія
і університети стають конкурентами. Мені зда-
ється, цього можна уникнути за допомогою ор-
ганізації спільних досліджень. При цьому прі-
оритет має залишитися за тим місцем, у якому
результат можна отримати скоріше чи якіс-
ніше. Це також один із типів мобільності або,
якщо хочете, академічної свободи творчості.
Можна діяти і в інший спосіб: більш коротко-
термінові чи більш ризиковані проекти краще
виконувати в університетах, а довгострокові і
високовартісні, які потребують складного об-
ладнання, — в академічних інститутах або на-
укових центрах. Злиття ж університетів з Ака-
демією або їх незалежне існування позбаввляє
науку варіативності розвитку, яка є корисною
для наукового пошуку.
Можливо, висловлені міркування дехто
розцінить як маячню. Будь ласка, але вони
спричинені тим, що навколишній світ стрімко
розвивається, а ми застрягли у минулому. Змі-
нюватися потрібно швидко, і реагувати слід не
лише на наслідки змін у суспільстві, а нама-
гатися хоч інколи діяти на випередження. На
жаль, у нас усвідомлення ситуації приходить з
великим запізненням.
У нас є Концепція розвитку Академії, але, як
мені здається, вона не містить конкретних кро-
ків чи хоча б приблизної оцінки часу виконан-
ня тих чи інших проголошених заходів. Тому
в пошуку пріоритетів реформування НАН
України як наукової інституції, напевно, було
б слушно почати з мозкового штурму, хоча при
цьому ми не зможемо оминути питання належ-
ної фінансової підтримки реформ, про необ-
хідність яких чутно з усіх боків. Кажучи про
реформи, маю на увазі і зміни, які ми могли б
провести за власним лекалом, якщо, звичайно,
усвідомимо їх необхідність.
Так, ми всі вийшли з СРСР, в якому було
придушено багато свобод, але на науку виді-
лялася помітна частина бюджету. Радянський
Союз посідав друге місце у світі за витратами
на наукові дослідження, і провідна роль у до-
сягненні наукового паритету із Заходом на-
лежала Академії. Розпад СРСР дав нам полі-
тичну, інтелектуальну і духовну свободу, але
при цьому ми стикнулися з безпрецедентним
скороченням підтримки науки (аналогів у сві-
ті немає). І постає цілком природне запитання:
а чи є наука стійкою до таких «не пробних»
збурень? З одного боку, ми вижили, а з іншо-
го — перетворилися на другорядну за рівнем
сучасних наукових досягнень країну, обравши
як наукова організація страусовий стиль пове-
дінки — нічого цього не помічати.
80 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (5)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
Ще раз наголошую, ми — спадкоємці потуж-
ної і без перебільшення передової в науковому
плані держави, в якій наукові пошуки велися
по всьому фронту, а радянська влада в особі
перших персон вимагала від учених результа-
тів лідерського рівня. В Україні влада від про-
блем науки відсторонилася, внаслідок чого на-
ука деградувала, широкого фронту досліджень
наразі немає, і ми фактично проґавили появу
у світовій науці цілих напрямів, оскільки їх
ніхто не відстежував, а коли про них навіть і
знали, започаткувати щось за браком коштів
і кадрів не могли. Час минув, і зміни, подо-
баються вони нам чи ні, охопили всі сторони
нашого життя, а ми з року в рік продовжуємо
фінансувати напрями, що були актуальними в
1970–1980-х роках.
З іншого боку, в країні з’явилися різні еконо-
мічні клани і найпотужніші з них (сировинний,
фінансовий, аграрний) в науці не зацікавлені
та коштів на її підтримку не дають. Проте ніх-
то ще не спростував сенс комуністичного гасла
«Наука — це продуктивна сила», і так воно і є в
країнах з розвиненою промисловістю. В Укра-
їні про нього забули, а отже, ми дивимося у
хвіст американських, європейських, азіатських
локомотивів, які через широке впровадження
сучасних наукових розробок мають значний
прибуток, але віддаляються від нас з величез-
ною швидкістю.
У світі щороку зростає кількість наукових
публікацій у топових журналах, на ґрунті яких,
власне, і постають згодом інноваційні застосу-
вання. В Україні, звісно, такої тенденції не спо-
стерігається, що легко пояснити об’єктивними
обставинами, але є і суб’єктивна складова —
наше недовірливе ставлення до великої кіль-
кості публікацій. Вважаю, що доки наукові ке-
рівники високого рангу, а за ними й доволі ве-
лика частина вітчизняних дослідників назива-
тимуть публікаційну активність графома нією,
Україна з цієї прірви не вибереться. У мене ж
немає жодного сумніву, що в разі, якщо у нас
будуть графомани таких журналів, як Science,
Nature, Phys. Rev. Lett., Phys. Rev., Rev. Mod.
Phys. з імпакт-факторами 5–7 і вище, нам по-
чнуть заздрити інші країни.
Проте наразі status quo інший, і з цим нічого
не зробиш. Тому і здається природною дивна
картина: будь-який представник влади на пи-
тання, хто винний, що ситуація з інноваціями
в Україні прямо протилежна світовій, миттєво
відповідає: «наука» або ще точніше — «Акаде-
мія наук». Нам закидають, що ми не забезпе-
чуємо прориви, не створюємо високотехноло-
гічні продукти і стали лише обтяжливим со-
ціальним тягарем для суспільства, тому краще
буде без нас, оскільки все, що потрібно, можна
купити. Це типовий погляд нашого вищого
державного керівництва і, на жаль, більшості
олігархів. Звідси антиакадемічні маніфести
і нападки на Академію, яка виявилася жерт-
вою такого ставлення у суспільстві2. Тим са-
мим Академію практично вилучили з процесу
формування економічної політики держави,
а влада, давайте відверто визнаємо, просто не
знає, що з нами робити. І стає дедалі ясніше,
що очільники країни ні на що серйозне в орга-
нізації наукової сфери не спроможні, оскільки
це питання їх не дуже хвилює.
Ми не зуміли знайти переконливих аргу-
ментів, щоб змінити ці тенденції, а насправді,
скоріше боялися дратувати владу, не заявили
гучний протест, не опиралися. Ми сидимо,
образно кажучи, як у фортеці, на стінах якої
2 Останнім прикладом є стаття журналіста з красно-
мовним ім’ям Дмитро Менделєєв у щотижневику
«Дзеркало тижня» (№ 17 від 11.05.2019), в якій він
закликав «зчистити мох з НАН України, реформу-
вавши її у структуру з іншими принципами фінансу-
вання фундаментальної науки..., а не сподіватися, що
цей могильник наукової думки постане з тліну». Тоб-
то, не назвавши жодного принципу, він дозволив собі
образити багатотисячний колектив Академії, в якому
працюють десятки, якщо не сотні, всесвітньо відомих
вчених, чий внесок у науку ніким не заперечується.
Щоправда, у автора є пропозиції: 1) «свіжа» ідея
щодо створення «на базі НАНУ науково-тех но ло гіч-
них парків», при цьому він, як і належить невігласу,
не знає, що їх діяльність припинив народний депутат,
а до того міністр В. Пинзеник, 2) «комерціалізація
розробок академічних інститутів, які роками пилю-
жаться в архівах» (розробки чи інститути? — питан-
ня до грамотія моє). Коментарі, як кажуть, зайві, крім
одного — на жаль, подібні думки рояться у головах не
лише журналістів.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 81
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
написали: «У нас усе чудово, проблем немає,
не треба нас чіпати!». Ніхто й не чіпає, але ді-
йшло до того, що жодна партія, жодний канди-
дат у Президенти не включає у свої програми
пунктів про розвиток науки, і це вже вважають
нормальним. Таке пасивне перебування у фор-
теці — найбільш програшна позиція, оскільки
ці мури самі впадуть через недофінансування,
неувагу і просто суспільне забуття. При цьому
є багато зацікавлених осіб, які зовсім не за-
були про різноманітне майно Академії, про її
земельні ділянки і лише очікують на команду
«фас».
Сакраментальне питання «Хто винний?»
вже неактуальне, та і не має однозначної від-
повіді. Я б на нього взагалі не зважав. А от пи-
тання «Що робити?» залишається на часі, осо-
бливо тоді, коли клани при владі частково або
цілком змінюються і на сцену виходять нові,
раніше невідомі персонажі, з якими потрібно
розпочинати роботу. Напевно, є сенс намага-
тися досягти якогось консенсусу з владою, тим
більше, що є Науковий комітет, який може до-
помогти в цьому, хоча особисто я не покладаю
великих сподівань на конструктивний діалог з
представниками влади — це ілюзія.
Втім, Академія не має права замикатися у
своїй кастовій кривді, мріючи про втрачене
минуле, яке ніколи вже не повернеться. Ми як
суворі опоненти мусимо критикувати дії вла-
ди, особливо у питаннях науки і освіти, але ця
критика має бути обґрунтованою і відкритою.
Без неї громадянське суспільство приречене на
застій. Так, серед нас, на жаль, немає А.Д. Са-
харова, який умів по-справжньому сміливо і
принципово говорити з можновладцями, нато-
мість нас багато, і хотілося б розраховувати на
«колективного» Андрія Дмитровича. Звісно,
ніхто з нас не налаштований на ворожнечу, а
наші тихі міркування влада не чує, хоча загаль-
новідомо, що в країні, де влада на критику вче-
них відповідає презирливим мовчанням, гро-
мадяни не мають шансів на достойне життя.
Будь ласка, не сприймайте мої слова як
необґрунтовані закиди всім нам. Ні, просто
важко позбутися відчуття, що «так жити далі
не можна». Роль науки в країні сильно прини-
жена, і слід шукати траєкторію виходу з такої
ситуації. Мені, повторю, здається, що поштовх
має йти від держави, але, мабуть, саме ми в той
чи інший спосіб маємо його ініціювати, може,
разом з університетами, представниками про-
мисловості, яка потребує наукових розробок.
Деякі колеги, які займаються прикладни-
ми питаннями, закликають провести наукову
мобілізацію і сконцентруватися на якихось
двох-трьох важливих для країни завданнях на-
віть на шкоду фундаментальній науці, мовляв,
потім усе окупиться. Дивно, але того ж самого
вимагає влада, яка була б у захваті, якби на-
ука стала корисною і комерціалізувалася. Крім
того, не можна не помічати, що Україна давно
вже окупована високими технологіями інозем-
ного виробництва. Гляньте, на чому ми їздимо,
які гаджети в наших кишенях, через які мережі
ми пірнаємо в інтернет. І так не лише у побу-
ті. Згадаймо, які військові стандарти ми впро-
ваджуємо, які літаки використовуємо? Усе це
результати праці вчених, які займаються фун-
даментальною наукою, але про неї чомусь усі
забувають. Як прибічник пріоритетного роз-
витку фундаментальної науки і вважаючи її
самодостатньою цінністю, хочу наголосити,
що мої емоційні виступи на її захист далекі від
реальності, оскільки її потрібно вже занести у
Червону книгу України. Причому ми не одні
такі у світі. Щоб бути правильно зрозумілим,
наведу прогноз відомого американського фу-
туролога Брюса Стерлінга (Bruce Sterling) сто-
совно фундаментальної науки у ХХІ ст., який
він дав приблизно 15 років тому: «Академічна
сфера не збереже традиції, що існували про-
тягом дев’яти століть. Вона стане індустріаль-
ною — усе розумно, мобільно, проте жорстко
сфокусовано на продукції та прибутку, і лише
небагатьом резервуарам абстрактного знання
пощастить вижити під напором ринку. Кла-
сичні дисципліни зміняться, підлаштувавшись
під бізнес. Фізика елементарних частинок, яка
була потрібна холодній війні, може бути за-
требувана нанотехнологіями. Напрями дослі-
джень із запаморочливою швидкістю зміню-
ватимуться, залишаючи без роботи будь-якого
професора, який намагатиметься залишатися
82 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (5)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
старомодним, біологія об’єднається з кіберне-
тикою...».
Можна ставитися до цих слів з недовірою,
вважати їх фантазією, але не можна не визна-
ти, що ми є живими свідками початку такого
майбутнього, коли науку все відвертіше зага-
нятимуть у ярмо корисності, вимагатимуть чо-
гось конкретного і такого, що можна продати,
не вбачаючи жодної різниці між завданнями
фундаментального ґатунку і розробками на
потребу промисловості. Проте НАН України
завжди вирізнялася цілеспрямованістю дослі-
джень на впровадження, а отже, подібний роз-
виток подій не має бути для нас новиною.
Є, щоправда, і протилежна точка зору, за якою
фундаментальна наука збережеться, не тому що
зміниться суспільне ставлення до неї, а тому що
завжди народжуватимуться молоді люди, які
нічим іншим займатися не захочуть, оскільки
така діяльність не лише збагачує національну
культуру і культуру людства, а й дає насолоду
вільної, нічим не обмеженої творчості.
Що конкретно можна запропонувати в цій
ситуації, мені сказати складно, але ж ми — до-
слідники, і аналізувати непрості проблеми для
нас звична справа. Не знаю, що саме зараз пла-
нують «верхи», проте є відчуття, що питання
анафеми Академії або як мінімум її автономії
з порядку денного не знято. На мій власний
розсуд, принаймні у найближчій перспективі
цього робити не варто, оскільки втрати вияв-
ляться значно більшими. В Академії зосеред-
жено все ще потужний інтелектуальний потен-
ціал, і її розвал знищить його. Від’їзд науковців
за кордон також слід якось гальмувати, але не
указами чи заборонами, а затребуваністю і під-
вищенням престижу наукових професій. Якщо
інтелектуальний рівень нашої країни, постій-
но спадаючи, перетне певну межу, ми ніколи
не зможемо його потім відновити, що призведе
до непоправних змін — ми будемо не лише не-
спроможні виробляти наукомістку продукцію,
а й не зможемо навіть зрозуміти, що саме від-
бувається у науковому світі і перетворимося
на пересічних споживачів. За такого сценарію
настане повна деградація країни, яка не буде
вже нікому потрібною. Я дещо згущую фарби,
але такий розвиток подій не є неймовірним, і
тут конструктивна позиція вчених, насамперед
фізиків, може бути вкрай важливою.
Саме тому я і звертаюся до великої аудито-
рії читачів, можливості якої знайти відповіді
набагато більші, а розуміння проблем глибше.
Крім того, жодного з нас не може не хвилю-
вати майбутнє Академії. Перетнувши віковий
рубіж, ми разом з Академією переживаємо
скрутні часи, оскільки розвиватися за фінан-
сового голодомору неможливо, а вихід зі стану
стагнації потребує значних ресурсів, яких не-
має. При цьому будь-яка бездіяльність вступає
у протиріччя з інтенсивним розвитком всього і
вся навколо нас. Навіть у такій несприятливій
для творчої роботи ситуації Академії належить
більша частина результатів високого рівня се-
ред тих, що отримані науковою сферою Украї-
ни. Але щороку, дивлячись на підсумки світо-
вих досягнень, відчуваєш, що цього критично
мало. Жалюгідне фінансування не може забез-
печити оновлення Академії в її нинішньому
складі, а отже, слід думати в напрямі її скоро-
чення. Водночас необхідно стукати в усі двері,
щоб домогтися не лише розширення грантової
підтримки зі збереженням базового фінансу-
вання, а й істотного збільшення самих грантів
за умови, що експертиза їх має бути незалеж-
ною і професійно бездоганною.
Є також дуже прості речі, які б наукова
спільнота сприйняла позитивно: відкритість
засідань Президії НАН України, їх пряма тран-
сляція, можливість обговорення різних, зокре-
ма критичних, точок зору, причому й тих, які
висловлюють рядові співробітники Академії,
яких не варто сприймати як недругів. Врешті-
решт, помилятися може кожний, і сама робота
вченого — це неперервні помилки і боротьба
з ними. Та й іноді несподівані думки виявля-
ються найкориснішими. Знаючи, як непросто
членам нашого Бюро їздити у відрядження
для участі у 2–3-годинних засіданнях, чому б у
приміщенні Президії не створити кімнату, об-
ладнану телекомунікаційним зв’язком з усіма
інститутами, для проведення онлайн-засідань.
Або чому за наявності в Академії потужного
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 5 83
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
Відділення інформатики не запровадити елек-
тронне голосування на засіданнях Президії та
на Загальних зборах? Відповідне обладнання є
у Верховній Раді, в уряді, а Академія, яка має
бути взірцем новизни і прогресу, досі користу-
ється архаїчними бюлетенями.
І я не можу пояснити, коли мене питають,
чому ми не робимо хоча б таких простих речей.
Невже традиції екранують нас від навколиш-
нього життя? Навіть дотримуючись традицій,
не варто дозволяти їм ставати на заваді вико-
ристанню сучасних, а головне, зручних нова-
цій. Зрозуміло, що основний науковий склад
Академії — це люди, виховані радянською до-
бою, і їм нелегко відмовитися від набутого до-
свіду, але ж має бути розуміння невідворотнос-
ті змін.
Досить важко в нинішній ситуації знайти
приводи для оптимізму. Можливо, вони поля-
гають у надії, що ми вистоїмо, збережемо Ака-
демію і доведемо нашим урядовцям, депутатам
різного рівня, пересічним громадянам, що без
дбайливого захисту наукової праці щасливе
майбутнє в Україну не прийде. Із втратою на-
уки неминуче вмирає освіта, якісна медицина,
обороноздатність країни — це аксіома!
Отже, розвиток фундаментальної науки і
науково спрямованої освіти, а також створен-
ня умов для роботи вчених — найважливіші
обов’язки сучасної держави, про які у нас чо-
мусь забули. Саме на цьому слід весь час на-
голошувати. Врешті-решт, наука і освіта ра-
зом з технологічними досягненнями людства
на відміну від політики, релігії, національних
пріоритетів є тими небагатьма чинниками, які
об’єднують, а не роз’єднують не лише окре-
мі нації, а й усе людство. Тому закликаю, не
шкодуючи сил, всіляко намагатися донести до
свідомості, насамперед пересічних громадян, а
потім вже і владних структур, що наука потре-
бує довіри і підтримки не тільки і не стільки
через її утилітарні можливості, а через її більш
високе завдання — нести світло знань, підтри-
мувати доброчесність, порядність та нормаль-
ні людські стосунки.
|