Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)

У статті досліджується сутність правового інституту видачі (екстрадиції) злочинців, порядок його застосування. На підставі аналізу міжнародних угод і конвенцій визначаються процесуальні гарантії прав особи, яка видається для проведення досудового розслідування або судового розгляду щодо вчиненого не...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Лєшукова, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Теми:	Кримінальний процес
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15828
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію) / І. Лєшукова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 175-179. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859808671614107648
author	Лєшукова, І.
author_facet	Лєшукова, І.
citation_txt	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію) / І. Лєшукова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 175-179. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	У статті досліджується сутність правового інституту видачі (екстрадиції) злочинців, порядок його застосування. На підставі аналізу міжнародних угод і конвенцій визначаються процесуальні гарантії прав особи, яка видається для проведення досудового розслідування або судового розгляду щодо вчиненого нею злочину, визначаються підстави відмови у видачі запитуваної особи. In this article studies notion, main point of legal institute of delivering up procedure (extradition) of criminals and the order of it use, improved notion of delivering up (extradition) also in this article based propositions of necessity of adopting by Verhovna Rada of Ukraine the law «about delivering up procedure (extradition)». By analyzing international arguments and conventions, defined procedural guarantees of rights of delivering up person for conducting investigation or considering cases in the court concerning crime committed and determined bases of rejection of required person. В статье исследуется сущность правового института выдачи (экстрадиции) преступников, порядок его применения. На основе анализа международных соглашений и конвенций определяются процессуальные гарантии прав лица, которое выдается для проведения досудебного расследования или судебного разбирательства по поводу совершенного им преступления, определяются основания отказа в выдаче запрашиваемого лица.
first_indexed	2025-12-07T15:18:22Z
format	Article
fulltext	К Р И М І Н А Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 175 № 11 Розглядаючи питання, пов’язані з проD цедурою видачі осіб, які вчинили злочиD ни (екстрадиції), що актуальні на сьоD годнішній день у зв’язку з розростанням міжD народної та національної кримінальної злоD чинності, слід зазначити, що вони врегульоD вані багатосторонніми конвенціями, зокрема, Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальD них справах від 22.01.1993 р.1; Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 1957 р. [1, c. 10, 45]; Типовим договором про видачу, прийнятим резолюцією 45/116 ГенеD ральної Асамблеї ООН від 14.12.1990 р. [2, c. 90], а також двосторонніми умовами про правову допомогу України. Аналогічні питанD ня, що стосуються видачі злочинців, є у конD венціях по боротьбі з окремими видами злоD чинів: Конвенції ООН про боротьбу проти неD законного обігу наркотичних засобів та псиD хотропних речовин 1988 р., Конвенції про охорону персоналу ООН та зв’язаного з нею персоналу від 1994 р. та ін. У випадках, коли між Україною й іноземною державою немає договору про правову допомогу або про видаD чу, питання співробітництва розв’язуються на основі принципів міжнародного права в поD рядку міжнародної ввічливості та взаємності. У міжнародноDправових актах, судовій практиці та законодавстві конкретних держав існує багато визначень інституту видачі злоD чинців (екстрадиції). Навчальні та наукові російськомовні видання вживають термін «екстрадиція» (англ. «extradition» – передаD ча – видача іноземній державі осіб, які вчиниD ли злочин). В офіційних документах нашої держави таке слово не застосовується. ТерміD нологічна плутанина виникає з поняттями «видача», насамперед у ситуаціях, пов’язаних із зверненням вироку до виконання, і «переD дача» (передача засудженого для відбування покарання у державі його громадянства), що у юридичній літературі нерідко розглядаються як синоніми. Насправді за юридичним змісD том це різні, самостійні правові інститути, що підтверджується характером нормативD ної регламентації як на міжнародному рівні, так і в національному законодавстві. У міжнародному праві під екстрадицією розуміють процес передачі злочинця відпоD відно до норм міжнародного права іншій дерD жаві для застосування кримінального покаD рання [3, c. 538]. У літературі з цього питання про видачу злочинців не склалося єдиної думD ки вчених щодо того, вважати видачу процеD сом чи розуміти її як одноактну дію – єдиний акт передачі, а все інше розглядати як підгоD товку до видачі або її наслідки. На думку Л. Галенської, доктрина одностайна у тверD дженні, що екстрадиція є процесом [4, c. 120]. В. Звірбуль і В. Шупилов вважають, що виD дача злочинців з однієї держави іншій – це акт правової допомоги [5, c. 11], а Е. Сімсон розглядав передачу злочинців як наслідок самої видачі [6, c. 4]. Наведені точки зору свідчать про те, що твердження Л. Галенської про одностайність поглядів учених на цю проблему є хибними. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ СЛІДЧИХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ПРИ РОЗВ’ЯЗАННІ ПИТАНЬ ПРО ВИДАЧУ (екстрадицію) Ірина Лєшукова, канд. юрид. наук, доцент кафедри кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ 1Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.10.2002 р. Україною ще не ратифіD кована. © І. Лєшукова, 2009 У статті досліджується сутність правового інституту видачі (екстрадиції) злочинців, по� рядок його застосування. На підставі аналізу міжнародних угод і конвенцій визначаються проце� суальні гарантії прав особи, яка видається для проведення досудового розслідування або судового розгляду щодо вчиненого нею злочину, визначаються підстави відмови у видачі запитуваної особи. Ключові слова: правова допомога у кримінальних справах, видача (екстрадиція) злочинців, міжнародне слідче доручення. К Р И М І Н А Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 176 листопад 2009 На нашу думку, видачу злочинця не можна розглядати як одноактну дію, оскільки вона складається з багатьох юридичних дій. З цьоD го приводу Д. Нікольський звертав увагу на те, що видача є сукупністю юридичних дій, за допомогою яких одна держава видає іншій особу, обвинувачувану у скоєнні злочину [7, c. 29]. Сприймаючи видачу як акт правової допомоги, як форму міжнародного співробітD ництва у боротьбі із злочинністю, не можна забувати про те, що все ж це визначений, уреD гульований нормами міжнародного або внутD рішньодержавного права процес. Ми вважаD ємо помилковою думку Р. Валеєва, який виD значає видачу як передачу осіб [8, c. 28–29]. У такому визначенні ототожнюються два поD няття, і коли одне з них визначається через інше, виникає плутанина та неточність. Видача – це не просто акт, що полягає у переD дачі особи іншій державі. Це сукупність дій, здійснюваних конкретними органами держаD ви та спрямованих на забезпечення примуD сової доставки особи органам іншої держави. Це, насамперед, вирішення питання у відпоD відь на надіслане прохання, здійснюване у певній процесуальній формі. Слід враховуваD ти, що процедура видачі полягає й у таких діях, як арешт осіб, домовленість про час і місD це передачі, перевезення його з метою передаD чі. Передача – це виконання рішення органів держави про видачу особи. Передача, як праD вило, здійснюється на контрольноDпропускD них пунктах кордонів. Ми поділяємо точку зору О. Виноградової про те, що видача – це процес, який ґрунтується на міжнародних доD говорах, загальновизнаних принципах міжD народного права, нормах внутрішнього законоD давства та полягає у передачі підозрюваного, обвинуваченого або засудженого державою, на території якої він перебуває, державі, на території якої він вчинив злочин [9, c. 128– 129]. Особливість видачі полягає в тому, що держава, яка звернулася з проханням про праD вову допомогу, залишає за собою лише право розгляду кримінальної справи, призначення та виконання покарання. Видаючи злочинця, держава, на території якої він перебуває, наD дає державі, яка вимагає видачі, правову доD помогу в реалізації її законів. У зв’язку з цим видача – це надання державами правової взаD ємодопомоги. З урахуванням викладеного під видачею (екстрадицією) слід розуміти заснований на принципах і нормах міжнародного та націоD нального права процес, пов’язаний із наданD ням державами правової взаємодопомоги, що полягає у передачі злочинця державі, на теD риторії якої було вчинено злочин, або держаD ві, громадянином якої є злочинець, чи державі, котра найбільше потерпіла від злочинного діяння, для притягнення його до кримінальної відповідальності або виконання винесеного вироку суду. Разом із тим при підготовці міжнародноD го слідчого доручення необхідно враховуваD ти і той факт, що кримінальноDпроцесуальний закон зарубіжних країн може не відповідати українському законодавству. Тому важливо вже на первинному етапі розслідування встаD новити контакти з правоохоронними оргаD нами країни, громадянином якої є особа, яка бере участь у процесі, або країни, з якою якиD мось чином пов’язаний вчинений злочин і може виникнути необхідність направити міжнародне слідче доручення в цю країну. У цьому випадку перш за все необхідно з’ясуD вати, чи є договір (угода) про надання правоD вої допомоги з цією країною, чи входить вона в Інтерпол, яким чином треба контактувати з цією країною (звертатися до Генеральної проD куратури для встановлення контактів з метою проведення слідчих дій в іншій країні або здійснювати це через Генеральну прокуратуру та Міністерство закордонних справ України у випадку, якщо немає угоди про надання правової допомоги, на умовах взаємності при відповідних зверненнях, у рамках так званої міжнародної ввічливості). Сьогодні ж пракD тика йде шляхом встановлення контакту чеD рез МЗС або через Генеральну прокуратуру (відповідно до рівня відносин з країною); одD ночасно встановлюються контакти через бюD ро Інтерполу, щоб продублювати та прискоD рити виконання міжнародного слідчого доруD чення запитуваною стороною. У такий самий спосіб розв’язується пиD тання про направлення міжнародної вимоги (прохання, доручення) про видачу злочинця. Однак право видачі злочинців є суверенним правом кожної держави й обсяг розв’язуваних організаційноDправових питань (обов’язок видачі, межі кримінального переслідування, процесуальний порядок видачі, транзитне пеD ревезення цих осіб тощо) набагато ширший, ніж при направленні міжнародних запитів (листів) і доручень [10, c. 281–295]. Слід зазначити, що Європейська конвенD ція про видачу правопорушників від 1957 р. передбачає ряд процесуальних гарантій прав особи, яка видається для проведення досудоD вого розслідування або судового розгляду щоD до вчиненого нею правопорушення. Так, відD повідно до ст. 14 цієї Конвенції видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за К Р И М І Н А Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 177 № 11 яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення за яке вона була видаD на. При цьому її особиста свобода не може бути обмежена за винятком двох випадків: •• коли на це дає згоду сторона, що її видала (запит щодо такої згоди направляється разом із запитом про видачу; така згода надається лиD ше у випадках, коли правопорушення, у зв’язку з яким запитується видача, є підставою для виD дачі відповідно до положень Конвенції); •• коли особа, маючи можливість покинути територію сторони, якій вона була видана, не зробила цього протягом 45 днів після свого остаточного звільнення або повернулася на цю територію після того, як покинула її. Якщо під час судового розгляду щодо осоD би, яка видається, змінюється формулюванD ня пред’явленого їй обвинувачення, обвинуD вальний вирок може бути винесено лише тоді, коли нове формулювання обвинуваченD ня є складовою частиною старого обвинуваD чення [1, с. 11]. У Європейській конвенції про видачу правопорушників від 1957 р., як і в Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р., видача злочинців для притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється за дії, які за законами запитуючої та запитуваної сторін караються позбавленням волі на строк не менше одного року або більш тяжким покаD ранням (ст. 2) [1, c. 10]. Однак видача виклюD чається, якщо: злочин, у якому звинувачується особа, підпадає під юрисдикцію держави, на адD ресу якої направлена вимога (прохання) про видачу; відповідна особа згідно із законодавD ством запитуючої або запитуваної сторони не підлягає переслідуванню чи покаранню у зв’язD ку із закінченням строку давності. Видача також не допускається за діяння, не визнані злочинами національним законоD давством сторони, якій адресована вимога (прохання) про видачу. Неможлива видача, коли особа переслідується у кримінальному порядку через її політичні погляди, належD ність до певної соціальної групи, раси, релігії, народності (п. 2 ст. 3). Крім того, видача не здійснюється, якщо особі щодо якої спрямована вимога про видаD чу, у запитуваній державі надано право поліD тичного притулку. Так, ч. 1 ст. 63 КонституD ції Російської Федерації надає політичний притулок іноземним громадянам та особам без громадянства відповідно до загальновизD наних норм міжнародного права. Такий приD тулок у РФ надається на основі Положення про порядок надання політичного притулку в Російській Федерації, затвердженого Указом Президента РФ від 26.07.1995 р. № 763, що набрало чинності 01.08.1995 р. У цьому ПолоD женні зазначається, що Росія надає політичний притулок особам, які шукають притулок і заD хист від переслідування або реальної загрози стати жертвою переслідування в країні своєї цивільної належності або в країні свого звиD чайного місця проживання за суспільноDпоD літичну діяльність і переконання, які відпоD відають принципам, визнаним світовим співD товариством. Однак в Україні ще не прийняD то закон про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянD ства; існує лише проект такого закону від 14.09.2000 р. Разом із тим законодавство УкD раїни відповідно до норм міжнародного праD ва має положення, згідно з яким особі може бути надано притулок (ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р.) або вона може набути статус біженця (ст. 5 Закону і Закон України «Про біженців» від 21.06.2001 р.). Це робиться з метою захисту прав і свобод гроD мадян, їх життя, що є загальновизнаними цінностями у світі. З моменту одержання притулку або набуття статусу біженця особи іноземних держав підпадають під юрисдикD цію України й у разі вчинення злочину на нашій території підлягають відповідальності на загальних підставах. Притулок не може бути наданий особам, які переслідуються за вчинення злочинів проD ти миру та людяності, особам, які до моменту звернення про надання статусу біженця або притулки скоїли злочини проти України або на її території. Особи не підлягають екстраD диції в країни, де їм може загрожувати смертD на кара (ст. 11 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р.). Видача може не здійснюватися, якщо особа, видача якої вимагається, є громадянином запитуваD ної Договірної Сторони. Це положення виD пливає із ст. 6 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., ст. 57 КонD венції про правову допомогу та правові відD носини у цивільних, сімейних і кримінальD них справах 1993 р. і ч. 2 ст. 25 Конституції України, яка встановлює, що громадянин України не може бути вигнаний за межі УкD раїни або виданий іншій державі. Це правило також закріплене у національному законодавD стві інших держав (Росія, Білорусь та ін.). Однак законодавство ряду держав (ВеликоD британія, Ізраїль, США, Канада тощо) не наD стільки категоричне в питаннях екстрадиції своїх громадян і допускає видачу їх на умовах взаємності іншим державам. Подібний підхід дозволяє, на думку І. Лукашука, стверджуваD К Р И М І Н А Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С 178 листопад 2009 ти, що відмова у видачі власних громадян є правом, а не обов’язком держави [11, c. 262– 263]. Такий підхід, на нашу думку, більш прогресивний, оскільки він враховує численD ні випадки, коли, наприклад, ідеться про розD слідування злочинів транснаціональних злоD чинних угруповань, учинених у місці розсліD дування кримінальної справи та його судовоD го розгляду для всіх членів такої злочинної групи. Тому вважаємо за необхідне доповниD ти главу 3 проекту КримінальноDпроцесуальD ного кодексу (далі – КПК) України від 11.09.2008 р. ст. 6121 з назвою: «Видача (ексD традиція) особи, яка вчинила злочин у співD участі з громадянами інших держав» та пеD редбачити в ній можливість такої видачі за умовами взаємної домовленості з іноземними державами, на території яких вчинено злочин. Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 1957 р., якщо особа, щодо якої направлена міжнародна виD мога про видачу, притягнута до кримінальної відповідальності або відбуває покарання за інший злочин на території запитуваної стоD рони, то видача може бути відстрочена до заD кінчення кримінального переслідування, відD буття покарання або звільнення на будьDякій законній підставі. Рішення про видачу, про відмову у видачі та про відстрочку видачі приймається керівD ником центрального органу юстиції (в УкD раїні таким органом є Генеральний прокурор України згідно із ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789D12). Міжнародні договори, ратифіковані УкD раїною, передбачають також видачу іноземD ного громадянина на певний термін. Це, зокD рема, ст. 66 Договору між Україною і РесD публікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальD них справах та ст. 64 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, які передD бачають, що видача злочинця на час має місD це, якщо відстрочка видачі може спричинити закінчення строку давності кримінального переслідування чи серйозно ускладнити розD слідування злочину. У такому випадку ексD традиція на час обумовлюється обґрунтоваD ним клопотанням і гарантіями, що видана осоD ба буде негайно повернута після проведення процесуальних дій, для яких вона була видаD на, і не пізніше трьох місяців із дня видачі. В обґрунтованих випадках цей термін може бути продовжено [1, c. 45, 83]. На практиці можлива колізія вимог про видачу, наприклад, коли вимоги про видачу тієї самої особи у зв’язку з одним певним або у зв’язку з різними злочинами надходять від декількох держав. За загальним правилом, злочинець видається тій державі, на теритоD рії якої він вчинив злочин, але в кожному конкретному випадку це питання зважуєтьD ся центральним органом юстиції запитуваної держави. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 1957 р. регулює зазнаD чену ситуацію у такий спосіб: запитувана сторона приймає рішення з урахуванням усіх обставин і окремо вчиненого злочину, місця його скоєння, а також часу подачі заD питів запитуючих сторін (їх черговість), гроD мадянства особи, яка підлягає видачі, та можливості її наступної видачі іншій державі [1, c. 11]. Зазначені нами проблеми, що виникають при здійсненні екстрадиції, свідчить про неD достатню законодавчу забезпеченість цієї дуD же важливої міжнародної процедури. Спроба усунути зазначену прогалину в Україні роD биться шляхом включення до проекту КПК України окремих норм, що регулюють поряD док видачі та передачі як іноземців, так і гроD мадян України (наприклад, статті 598–618 Проекту КПК України, підготовленого робоD чою групою Національної комісії із зміцненD ня демократії та утвердження верховенства права від 11.09.2008 р.). Однак ми вважаємо, що і кримінальноDпроцесуальне забезпеченD ня порядку видачі та передачі осіб, які вчиD нили злочини, недостатнє у настільки важD ливому і складному питанні міжнародного співробітництва. Переконані, що в Україні за прикладом Австрії, Великобританії, НімечD чини, Швейцарії має бути прийнятий закон «Про видачу (екстрадицію)», у першому розD ділі якого необхідно врегулювати загальні питання про правові підстави виникнення правовідносин у сфері екстрадиції; у другому – детально висвітлити порядок направлення заD питу іноземній державі про видачу правопоD рушників, форму і зміст такого запиту, необD хідні додатки до нього; наступний розділ має передбачати підстави та порядок виконання запиту про видачу осіб, які перебувають на теD риторії України, порядок оскарження рішення про видачу таких осіб і судову перевірку його законності й обґрунтованості. Далі в законі слід визначити питання про підстави відмови у видачі осіб, відстрочки у видачі. На підD ставі цього закону у КПК України мають буD ти викладені питання конкретного процесуD ального порядку про видачу та передачу осоD би: обрання запобіжного заходу для забезпеD чення можливої видачі особи; порядок переD дачі видаваної особи; передачі предметів. ПоD дібний закон необхідний, оскільки вимоги К Р И М І Н А Л Ь Н И Й П Р О Ц Е С про видачу з доданими до них документами проходять ряд інстанцій, що повинні виносиD ти своє рішення на підставі чинного націоD нального законодавства, яке не завжди збігаD ється з нормами міжнародного права, тобто спеціально укладеними договорами. Литература 1. Міжнародне співробітництво України у праD вовій сфері. – Х., 1998. – 217 с. 2. Лукашук И. И., Наумов А. В. Выдача обвиняD емых и осужденных в международном уголовном праве. – М., 1998. 3. Международное публичное право / Под ред. К. А. Бекяшева. – М., 1999. 4. Галенская Л. Н. Международная борьба с преступностью. – М., 1972. 5. Звирбуль В. К., Шупилов В. П. Выдача угоD ловных преступников. – М., 1974. 6. Симсон Э. О невыдаче собственных подданD ных. – СПб., 1892. 7. Никольский Д. П. О выдаче преступников по началам международного права. – СПб., 1884. 8. Валеев Р. М. Выдача преступников в совреD менном международном праве (некоторые вопроD сы теории и практики). – Казань, 1976. 9. Виноградова О. І. Міжнародне співробітD ництво України у галузі боротьби зі злочинністю: Дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2000. 10. Михайлов В. А. Меры пресечения в росD сийском уголовном процессе. – М., 1996. 11. Лукашук И. И. Международное право: ОбD щая часть. – М., 1996. № 11 In this article studies notion, main point of legal institute of delivering up procedure (extradition) of criminals and the order of it use, improved notion of delivering up (extradition) also in this article based propositions of necessity of adopting by Verhovna Rada of Ukraine the law «about delivering up procedure (extradition)». By analyzing international arguments and conventions, defined procedural guarantees of rights of delivering up person for conducting investigation or considering cases in the court concerning crime committed and determined bases of rejection of required person. В статье исследуется сущность правового института выдачи (экстрадиции) преступни� ков, порядок его применения. На основе анализа международных соглашений и конвенций опре� деляются процессуальные гарантии прав лица, которое выдается для проведения досудебного расследования или судебного разбирательства по поводу совершенного им преступления, опре� деляются основания отказа в выдаче запрашиваемого лица.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-15828
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0027
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:18:22Z
publishDate	2009
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Лєшукова, І. 2011-02-01T19:51:57Z 2011-02-01T19:51:57Z 2009 Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію) / І. Лєшукова // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 175-179. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0027 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15828 У статті досліджується сутність правового інституту видачі (екстрадиції) злочинців, порядок його застосування. На підставі аналізу міжнародних угод і конвенцій визначаються процесуальні гарантії прав особи, яка видається для проведення досудового розслідування або судового розгляду щодо вчиненого нею злочину, визначаються підстави відмови у видачі запитуваної особи. In this article studies notion, main point of legal institute of delivering up procedure (extradition) of criminals and the order of it use, improved notion of delivering up (extradition) also in this article based propositions of necessity of adopting by Verhovna Rada of Ukraine the law «about delivering up procedure (extradition)». By analyzing international arguments and conventions, defined procedural guarantees of rights of delivering up person for conducting investigation or considering cases in the court concerning crime committed and determined bases of rejection of required person. В статье исследуется сущность правового института выдачи (экстрадиции) преступников, порядок его применения. На основе анализа международных соглашений и конвенций определяются процессуальные гарантии прав лица, которое выдается для проведения досудебного расследования или судебного разбирательства по поводу совершенного им преступления, определяются основания отказа в выдаче запрашиваемого лица. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Кримінальний процес Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію) Article published earlier
spellingShingle	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію) Лєшукова, І. Кримінальний процес
title	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)
title_full	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)
title_fullStr	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)
title_full_unstemmed	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)
title_short	Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)
title_sort	процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ україни при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)
topic	Кримінальний процес
topic_facet	Кримінальний процес
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/15828
work_keys_str_mv	AT lêšukovaí procesualʹníosoblivostímížnarodnoíspívpracíslídčihorganívvnutríšníhspravukraíniprirozvâzannípitanʹprovidačuekstradicíû

Процесуальні особливості міжнародної співпраці слідчих органів внутрішніх справ України при розв'язанні питань про видачу (екстрадицію)

Репозитарії

Схожі ресурси