Міф Сізіфа, або епістемологічна відвертість (романи "Книга забуття" й "Та сама курява дороги" В. Слапчука)

• Published in: Слово і Час
• Date: 2016
• Main Author: Яструбецька, Г.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2016
• Subjects: Час теперішній
• Online Access: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158321
• Journal Title: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Cite this: Міф Сізіфа, або епістемологічна відвертість (романи "Книга забуття" й "Та сама курява дороги" В. Слапчука) / Г. Яструбецька // Слово і час. — 2016. — № 5. — С. 61-68. — Бібліогр.: 12 назв. — укp.

У статті пропонується погляд на романи “Книга забуття” і “Та сама курява дороги” В. Слапчука
 крізь призму ідеї “абсурдної людини” А. Камю. Відчуття у парадигмі фундаментального
 абсурду характеризує експресіоністський масштаб відчаю, який став критеріальним чинником
 поетики “Книги забуття”, змінивши емоційно-почуттєву і ритмо-композиційну криву в напрямку
 відстороненої рефлексії у “Тій самій куряві дороги”. Акцент зроблено на “Книзі забуття” як на
 первинному художньому об'єкті, що репрезентує нову естетичну стратегію, “живий метод”
 автора. The paper presents a view on the novels “The Book of oblivion” and “The same dust of the road” by
 Vasyl Slapchuk based on the idea of “the absurd man” by Albert Camus. Sensation in the paradigm of
 fundamental absurdity characterizes expressionistic scope of despair that has become a distinctive
 feature of poetics of “Book of oblivion”, changing emotional and sensual, also rhythm and composite
 curve toward the aloof reflection in “The same dust of the road”. “The Book of Oblivion” has been
 defined as a primary artistic object representing a new aesthetic strategy, “living method” of the
 author. В статье предлагается взгляд на романы “Книга
 забвения” и “Та же самая пыль дороги” В. Слапчука сквозь
 призму идеи “абсурдного человека” А. Камю. Ощущения
 в парадигме фундаментального абсурда характеризуют
 экспрессионистический масштаб отчаяния, который стал
 критериальным фактором поэтики “Книги забвения”, сменив
 эмоционально-чувственную и ритмо-композиционную кривую
 в направлении отчуждённой рефлексии в “Той же самой пыли
 дороги”. Романы анализируются в соотношении филиации.
 Акцент на “Книге забвения” как на первичном художественном
 объекте, который репрезентирует новую эстетическую
 стратегию, “живой метод” автора.