Неореалізм як теоретична проблема
Рецензія на книгу: Сніжана Жигун. Лабіринти і горизонти українського неореалізму. - К.: "Бізнесполінраф", 2015. - 400 с.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слово і Час |
|---|---|
| Дата: | 2016 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2016
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158348 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Неореалізм як теоретична проблема / Л. Рева-Лєвшакова // Слово і час. — 2016. — № 6. — С. 121-123. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-158348 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Рева-Лєвшакова, Л. 2019-08-15T16:59:45Z 2019-08-15T16:59:45Z 2016 Неореалізм як теоретична проблема / Л. Рева-Лєвшакова // Слово і час. — 2016. — № 6. — С. 121-123. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158348 Рецензія на книгу: Сніжана Жигун. Лабіринти і горизонти українського неореалізму. - К.: "Бізнесполінраф", 2015. - 400 с. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Рецензії Неореалізм як теоретична проблема Neorealism as a theoretical problem Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Неореалізм як теоретична проблема |
| spellingShingle |
Неореалізм як теоретична проблема Рева-Лєвшакова, Л. Рецензії |
| title_short |
Неореалізм як теоретична проблема |
| title_full |
Неореалізм як теоретична проблема |
| title_fullStr |
Неореалізм як теоретична проблема |
| title_full_unstemmed |
Неореалізм як теоретична проблема |
| title_sort |
неореалізм як теоретична проблема |
| author |
Рева-Лєвшакова, Л. |
| author_facet |
Рева-Лєвшакова, Л. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2016 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Neorealism as a theoretical problem |
| description |
Рецензія на книгу: Сніжана Жигун. Лабіринти і горизонти українського неореалізму. - К.: "Бізнесполінраф", 2015. - 400 с.
|
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158348 |
| citation_txt |
Неореалізм як теоретична проблема / Л. Рева-Лєвшакова // Слово і час. — 2016. — № 6. — С. 121-123. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT revalêvšakoval neorealízmâkteoretičnaproblema AT revalêvšakoval neorealismasatheoreticalproblem |
| first_indexed |
2025-11-26T03:30:44Z |
| last_indexed |
2025-11-26T03:30:44Z |
| _version_ |
1850610176723255296 |
| fulltext |
121Слово і Час. 2016 • №6
НЕОРЕАЛІЗМ ЯК ТЕОРЕТИЧНА ПРОБЛЕМА
Сніжана Жигун. Лабіринти і горизонти
українського неореалізму. – К.: “Бізнесполіграф”,
2015. – 400 с.
Теорій деяких -ізмів існує, бува, стільки ж, скільки й
самих теоретиків. Неореалізм тут не виняток: маючи
за плечима близько ста років, він пережив уже не одне
трактування, і кожне з них не позбавлене, як кажуть,
резону. Свою концепцію цього стилю пропонує і авторка
рецензованого видання Сніжана Жигун. Для неї це
одна з течій модернізму, у чому, можливо, і не було б
ніякої новизни: адже таку думку висували й деякі інші
дослідники. Проте, вважає С. Жигун, обґрунтування
її залишається недостатньо переконливим. Ось чому
є потреба не зайвий раз наголосити: неореалізм на
рубежі ХІХ–ХХ століть був реакцією на ранній модернізм,
був одним із його відгалужень і залишався водночас
різновидом реалістичного типу творчості. Найбільш
цінним у доведенні такої думки є аналіз авторкою
неореалізму як естетичної системи, виявлення тих
принципів , які концентрують у собі його художню
своєрідність . Знаковою особливістю неореалізму
як системи є взаємне узалежнення модерністських
концептів її від епістемологічного принципу. Це утримує
у своїх межах детермінізм та визначає аналітичність
конструктивним складником поетики неореалістичного
типу творчості.
Варто звернути увагу на методологію
пропонованого дослідження: прагнучи
уникнути випадковост і висновк ів ,
авторка обирає за матеріал творчість
чітко окресленої групи письменників,
об ґрун т у вавши ї х ню одночасн у
належність до модерністського та
реалістичного дискурсу. Такою групою
вона вважає “Ланку”, до якої з самого
її заснування в середині 1920-х років
входили Валер ’ян Підмогильний ,
Борис Антоненко-Давидович, Григорій
Косинка, Марія Галич, Євген Плужник і
Тодось Осьмачка. Спираючись на теорію
“культурних хвиль” Д. Чижевського,
С. Жигун сформулювала наукову гіпотезу,
з допомогою якої рухається до текстів, а
від них повертається знову до гіпотези,
постійно уточнюючи її.
Так а методоло г і я ви значила і
композицію дослідження: у першому
розділі роботи проаналізовано науковий
дискурс неореалізму (на основі праць
Д. Наливайка, В. Фащенка, В. Келдиша,
У. Абишевої, Р. Мовчан, В. Пахаренка,
Т. Давидової , Л . Реви , О . Головій ,
С . Т у з к о в а ) , а д а л і , ш л я х о м
залучення до дискурсу теоретичних
м і р к у в а н ь Д . Ч и ж е в с ь к о г о ,
Ю. Шевельова, Д. Ліхачова, І. Смирнова
й ін., сформульовано основну робочу
гіпотезу та обґрунтовано вибір матеріалу
дослідження.
У другому розділі С. Жигун розглядає
художній світ прози письменників групи
“Ланка”, виявивши в ньому зокрема такі
його особливості: “вузький” простір,
у якому герой переживає кризовий
час, та бінарну структуру минулого й
теперішнього, які отримують у творах
і в дослідженні належні художньо-
етичні та наукові оцінки. Хоча життя
героїв визначають конкретні історичні
події , наголошує дослідниця , увага
авторів зосереджується не на них, а на
приватному бутті героя, пропонуючи і
психологічний, і суспільно-історичний
погляд на зображені епізоди революції,
війни чи періоду нової економічної
політики (НЕПу). Авторка характеризує
Слово і Час. 2016 • №6122
неореалізм в основному як урбаністичний
стиль , демонструючи різні способи
оприявнення міста : як соціальної
характеристики героя, пейзажу душі
і цілісної інтерпретації. У зображенні
людини найважливішим , на думку
дослідниці, є оновлення психологічної
моделі передусім засобами психоаналізу.
Це зумовлює переважання в судженнях
інтровертної форми психологізму. Відтак
авторка аналізує в художньому світі
неореалізму проблеми гендеру, класу
чи нації , застосовуючи найвідоміші
сучасні методології (постколоніальні,
неомарксистські, рецептивні й ін.).
У третьому розд іл і монограф і ї
досл іджено специфіку нарац і ї та
особливості структурної побудови оповіді
в неореалістичних творах , а також
жанрову систему неореалістичних
творів . Авторка переконує , що для
неореалізму властивий особливий тип
наратора; він, як правило, перебуває в
тіні фокалізованого персонажа й “описує”
його естетичний потенціал як феномен
особливої художності. Характеризуючи
способи оповіді в неореалістичних
творах, С. Жигун аналізує суперечку
літераторів 1920-х років щодо сюжету
й фабули, наголосивши, зокрема, на
трактуванні цих питань В. Підмогильним.
Позицію автора “Міста” підсилюють
його аргументи і деолог і чного та
гносеологічного типу. Аналіз жанрової
с и с т е м и н е о р е а л і з м у а в т о р к а
переконливо доповнила компаративним
елементом : новели , опов ідання ,
повісті й романи письменників “Ланки”
розглядаються нею в контексті тогочасних
(1920-ті роки) трактувань самої проблеми
жанрів . Жанрологію , як відомо , не
однаково розуміли тоді і представники
авангарду (“футуристи”, “техномистецька
група А” й ін.), а надто “академісти”
з ВАПЛІТЕ , вкрай задемагогізовані
“вусппівці” та “молодняківці” чи пізніше
“колективізовані” соцреалісти.
Принциповим для дослідниці є питання
про “остаточне” місце неореалізму в
системі художніх шукань літератури
1920-х років. “Це одна з стильових
теч ій модерн ізму чи самост ійний
художній напрям?” – запитує вона .
Пряма відповідь на це питання в роботі
не пропонується. Порівнявши твори
Д . Гуменної , С . Домазара , окремі
тексти Б . Антоненка-Давидовича з
творами інших членів “Ланки”, авторка
доходить висновку, що їх споріднюють
лише ті якості, у яких пізнаються риси
реалістичного типу творчості. Відтак
(робить висновок авторка ) можна
говорити про неоднорідність неореалізму,
про певну “перервність” у його розвитку.
Чи достатньо переконливою видається
ця думка дослідниці? Думаю, що ні.
Для аргументації напрошуються точніші
погляди і на сам емпіричний матеріал
дослідження, і на форми аналітичної,
насамперед – теоретичної роботи з
ним. Зарадити справі, як здається ,
могло б розширення кола спостережень,
тобто залучення до дослідження творів
тих авторів , які були не “чистими”
неореалістами, а лише тяжіли до цього
модерного стилю . Дещо звуженим
видається трактування авторкою самого
поняття “художній світ”. У висвітленні його
вона пішла, як здається, за “скороченою
програмою”, зосередившись, зокрема,
на формулі “хронотоп + людина”, тоді як
можна було б приділити значно більше
уваги й іншим компонентам теорії цієї
проблеми.
Серед дрібніших побажань авторці
хотілося б звернути увагу на доречність
чи недоречність вживання певних
термінів чи виразів. В окремих випадках
“стильові” особливості в неї підмінюються
“стилістичними”, питомо українське “дає
змогу” витіснене зросійщеним “дозволяє”
і т. д. Шкодить роботі категоричність
(а не міркувальність) деяких тверджень,
що мають принциповий і сторико -
літературний смисл. Це стосується,
зокрема, зарахування до “канонічних
(нин і? ! ) модерн і с т і в ” І . Франк а ,
Лесі Українки , М . Коцюбинського ,
М. Вороного, письменників “покутської
тр ійц і ” , В . Винниченка й ін . (20) .
Кожен із них зробив, звичайно, дуже
багато для утвердження українського
модернізму, але це був усього лиш
ранній модернізм, який був ще тісно
пов’язаний із деякими рисами “старого”
реалізму (особливо у творчості молодих
авторів І. Франка чи М. Коцюбинського)
та поєднував у собі не лише цікавий
для авторки неореалістичний, а й далекі
від неореалізму стилі – символізм
123Слово і Час. 2016 • №6
(“Зів ’яле листя” чи “Лісова ідилія ”
І. Франка), неоромантизм (“античні”
драми і феєрія “Лісова пісня” Лесі
Укра ї н ки ) , і м прес і он і зм (дру г ий
період творчості М. Коцюбинського),
експресіонізм (новели авторів “покутської
трійці”) та ін. Коли ж говорити про справді
“канонічних модерністів”, то ними були,
поза сумнівом, лише представники так
званого високого модернізму, тобто
письменники 1920-х років; художній
голос “ланківців” серед них був тоді
справді дуже чутним, зокрема в ряду з
неокласиками та ваплітянами, модерність
яких впадала в око і критикам, що були
їхніми сучасниками, і всім пізнішим
дослідникам літератури того періоду
(за винятком, можливо, Ю. Шевельова,
який, зокрема, відмовляв у модерності і
характерності для української літератури
неокласикам).
Несподіваним у висновках авторки
монографії видається твердження ,
що “вплив неореалізму на розвиток
в і т чизняно ї л і терат ури лишився
нереалізованим ” (377) . Звичайно ,
не можна говорити про цілковиту
“реалізованість” будь-якого стильового
напряму в літературі. В українській
літературі, очевидно, ніколи не вичерпає
себе романтизм, та й “чистий” реалізм
навряд чи поставив свою останню крапку.
Той напрям, що його у французькому
літературознавстві охрестили “новим
історицизмом”, навряд чи далеко відбіг
від реалізму. Що ж до неореалізму, то
він в українській (вітчизняній) літературі
таки не згинув разом із розстрілом
провідних неореалістів 1920-х років.
Через кілька десятиліть після силового
вилучення їх із літературного процесу
їхня художня форма чи не найпотужніше
відлунила у прозі Григора Тютюнника,
почасти Є. Гуцала, В. Дрозда й деяких
інших авторів із когорти так званих
шістдесятників. Отже, “реалізованість”
їхнього впливу на вітчизняну літературу
тривала і, думається, триватиме й далі,
бо літературний процес має таку питому
особливість, як безперервність. Недарма
ж І. Франко говорив про “незглибиме
творче ремесло”…
Висловлені зауваження щодо деяких
дискусійних моментів у монографії
С. Жигун ніяк не понижують її наукової
вартості. Це загалом оригінальне й
самостійне дослідження важливої
л і т е р а т у р о з н а в ч о ї п р о бл е м и ,
актуальність , новизна і практичне
значення якого не підлягають ніякому
сумніву. Полемічність чи й недостатня
проясненість деяких суджень у ньому
вказують лиш на потребу подальшого
заглиблення в досліджувану тему; для
українського літературознавства вона
ще довго залишатиметься актуальною
та науково продуктивною.
Людмила Рева-Лєвшакова
Отримано 7 грудня 2015 р. м. Ізмаїл
|