"Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група
У статті досліджено владне становище та статусні соціальні показники групи полкової старшини Гетьманату. Зокрема, марковано місце полкової старшини в загальній службовій ієрархії козацької адміністрації, а також реконструйовано її внутрішньокорпоративну субординацію. Акцентовано увагу на функціонал...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Соціум. Альманах соціальної історії |
|---|---|
| Datum: | 2017 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інституту історії України НАН України
2017
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158992 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група / В. Горобець // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 11–40. — Бібліогр.: 136 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859700876799639552 |
|---|---|
| author | Горобець, В. |
| author_facet | Горобець, В. |
| citation_txt | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група / В. Горобець // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 11–40. — Бібліогр.: 136 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Соціум. Альманах соціальної історії |
| description | У статті досліджено владне становище та статусні соціальні показники групи полкової
старшини Гетьманату. Зокрема, марковано місце полкової старшини в загальній службовій ієрархії козацької адміністрації, а також реконструйовано її внутрішньокорпоративну субординацію. Акцентовано увагу на функціональних обов’язках різних груп
полкової старшини та виявлено рівень їхнього залучення до справ управління полком в
адміністративній і військовій сферах, виконання функцій судочинства, поліцейського
нагляду тощо. Досліджено темпоральні зміни процесу формування номенклатури і персонального складу корпорації полкової старшини, а також його регіональні особливості.
Звернуто увагу на стратегії службового зростання полкових старшин, встановлено
можливості соціального зростання та їхні межі для членів старшинської корпорації полкового рівня. Простежено розвиток засад вільної елекції при заміщенні старшинських
полкових вакансій, з'ясовано чинники, що справляли визначальний вплив на цей процес.
Особливу увагу приділено аналізу зусиль влади Російської держави, скерованих на
розмивання засад вільної елекції полкової старшини та впровадження жорсткого контролю представників царської влади за процесом заміщення старшинських вакансій у
Гетьманаті. За результатами аналізу персонального складу старшинської корпорації
полкового рівня та домінуючих тенденцій розвитку стратегій службового зростання
обґрунтовано висновок щодо певної соціальної замкнутості групи. Водночас звернуто
увагу на той факт, що найбільше шансів потрапити до цієї соціальної групи, принаймні в
середині ХVІІІ ст., мали військові канцеляристи генерального і полкового рівня, а також
сотники, переважно полкових сотень. Останні, як правило, посідали уряди «вищої»
полкової старшини – здебільшого обозних, рідше суддів. Окремо заторкнуто питання
винагороди полкових старшин за їхню службу.
The article investigates an imperious position and status of social indexes of group of
regimental stuff officers of Hetmanate. In particular, the place of regimental stuff officers
marks in the general official hierarchy of Cossack administration, and also it is reconstructed
inwardly corporate deference to rank. The attention is focused on the functional responsibilities
of different groups and regimental officers revealed their level of involvement in business
management regiment in the administrative and military spheres, acting justice, police
surveillance and more. Studied temporal changes in the process of forming the range of
personal and regimental officers of the corporation and its regional characteristics. Attention is
paid to the official growth strategy regimental officers, found opportunities for social growth
and their limits for members of the chief officer of the corporation. It traces the development of
principles of replacement free election regimental vacancies found factors that kept a decisive
influence on the process. Particular attention is paid to the analysis of the efforts of state
government, aiming at blurring the principles of free election of regimental officers and the
implementation of strict control members of royal power over the process of substitution of
petty Hetmanate. For vacancies in the membership of the analysis of the chief officer of the
corporation and the dominant trends of the official growth strategies, grounded opinion on
certain social isolation group. At the same time an attention drawn to the fact that the best
chance to get to this social group, at least in the middle of the XVIII century. Had a military
clerk and the chief of General and hundreds, mostly regimental hundred. Last usually sat
governments "higher" regimental officers – mostly quaretermasters, less judges. Separately
concern the question of remuneration regimental officers for their service.
|
| first_indexed | 2025-12-01T01:24:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 11
УДК 323.3:316:45:94(477)”17”
Віктор Горобець
доктор історичних наук, професор,
завідувач сектора соціальної історії,
Інститут історії України НАН України
(Київ, Україна, victor_gor@ukr.net)
«ВСЯКІЕ ПОЛКОВЫЕ УРЯДЫ». ПОЛКОВА СТАРШИНА
ГЕТЬМАНАТУ ЯК ВЛАДНИЙ ІНСТИТУТ І СОЦІАЛЬНА ГРУПА
У статті досліджено владне становище та статусні соціальні показники групи полкової
старшини Гетьманату. Зокрема, марковано місце полкової старшини в загальній служ-
бовій ієрархії козацької адміністрації, а також реконструйовано її внутрішньокор-
поративну субординацію. Акцентовано увагу на функціональних обов’язках різних груп
полкової старшини та виявлено рівень їхнього залучення до справ управління полком в
адміністративній і військовій сферах, виконання функцій судочинства, поліцейського
нагляду тощо. Досліджено темпоральні зміни процесу формування номенклатури і пер-
сонального складу корпорації полкової старшини, а також його регіональні особливості.
Звернуто увагу на стратегії службового зростання полкових старшин, встановлено
можливості соціального зростання та їхні межі для членів старшинської корпорації пол-
кового рівня. Простежено розвиток засад вільної елекції при заміщенні старшинських
полкових вакансій, з’ясовано чинники, що справляли визначальний вплив на цей процес.
Особливу увагу приділено аналізу зусиль влади Російської держави, скерованих на
розмивання засад вільної елекції полкової старшини та впровадження жорсткого конт-
ролю представників царської влади за процесом заміщення старшинських вакансій у
Гетьманаті. За результатами аналізу персонального складу старшинської корпорації
полкового рівня та домінуючих тенденцій розвитку стратегій службового зростання
обґрунтовано висновок щодо певної соціальної замкнутості групи. Водночас звернуто
увагу на той факт, що найбільше шансів потрапити до цієї соціальної групи, принаймні в
середині ХVІІІ ст., мали військові канцеляристи генерального і полкового рівня, а також
сотники, переважно полкових сотень. Останні, як правило, посідали уряди «вищої»
полкової старшини – здебільшого обозних, рідше суддів. Окремо заторкнуто питання
винагороди полкових старшин за їхню службу.
Ключові слова: Гетьманат, Військо Запорозьке, полкова старшина, обозний, суддя,
писар, осавул, хорунжий.
ISSN1995-0322. ÑÎÖ²ÓÌ. Àëüìàíàõ ñîö³àëüíî¿ ³ñòîð³¿. Âèïóñê 13-14. – Ñ. 11–40
© ³êòîð Ãîðîáåöü, 2017
Віктор Горобець 12
Характерною особливістю владної організації Гетьманату був достатньо
високий рівень децентралізації та, відповідно, зосередження широкого спектру
владних повноважень на полковому рівні. За влучним висловом Зенона Когута,
полковник у Гетьманаті виступав таким собі «гетьманом у мініатюрі»1. А один
із чи не найвідоміших дослідників історії Гетьманщини Олександр Лазаревський
загалом стверджував, що полковники «володіли у своїх полках, можливо, навіть
більшою владою, аніж гетьмани»2. Зважаючи на таку очевидну важливість
полкової ланки у структуруванні влади Гетьманату загалом3, доволі важливим
видається питання, а хто, власне, асистував полковникам в управлінні ввіреними
їм полками? Яким був склад цих помічників – номенклатурний і персональний?
Чи формували вони хоч якимось чином замкнуту соціальну групу? А якщо так,
то яким був статус цієї групи? Якою була внутрішня ієрархія серед полкових
старшин? Чи існували легальні соціальні ліфти для її представників і якою
зазвичай була стеля їхнього соціального піднесення? В якій мірі дотримувались
засад вільної елекції при заміщенні вакансій на рівні полкових старшин?
Відповіді на ці та суголосні їм питання, поза сумнівом, сприятимуть адекватній
реконструкції як історії соціальних взаємин, так і моделі владних відносин
Гетьманату.
«Яко первійша между старшиною полковою особа».
Місце полкової старшини на службовій ієрархічній драбині Гетьманату
При управлінні ввіреним йому полком полковник опирався на полкову
старшину. Причому, допомога полковнику розглядалась не лише як обов’язок
полкової старшини, а й як її право і привілей. Відповідно й позбавлення стар-
шини цієї участі сприймалось як порушення козацьких прав і вольностей. Отож,
скажімо, коли в 1718 р. гадяцька полкова старшина апелювала до гетьмана Івана
Скоропадського з приводу неправових дій свого полковника Михайла Мило-
радовича, то одним із найсерйозніших його переступів називався той факт, що
він урядує в полку за допомогою своїх слуг, котрі, як зазначалось у скарзі,
замінили й осавулів, і суддів, й інших урядників4.
———————
1 Когут З. Російський централізм і українська автономія, 1760–1830. – К., 1996.
2 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т. 3: Прилуцкий полк. – К., 1902. –
С. 132.
3 Погляди автора щодо ролі і значення інституту полковників у соціо-політичних і
господарських процесах Гетьманату див.: Горобець В. Полковник Війська Запорозького та
його влада // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 2014. – № 4. – С. 50-70; Його ж.
Полковник Війська Запорозького: право вільної елекції в світлі козацьких традицій, розпо-
рядчих приписів і політичних реалій (середина XVIІ – перша чверть XVIІІ ст.) // Українська
держава другої половини XVIІ–XVIІІ ст.: політика, суспільство, культура. – К., 2014. – С. 88-
125; Його ж. Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у
випробуванні імперськими новаціями // УІЖ. – 2015. – № 5. – С. 70-91.
4 Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця
XVII – початку XVIII ст. – К., 1959. – С. 219.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 13
Інституційно склад полкової старшини майже повністю дублював номенк-
латуру гетьманського уряду. Зокрема, як і на генеральному, на полковому рівні
існували полкові обозний, суддя, осавул, писар і хорунжий, тобто, як бачимо,
бракує лише уряду бунчужного. Але, що цікаво, згадки про полкового хорун-
жого у джерелах регулярно зустрічаються вже від середини ХVІІ ст., тобто в
часи, коли уряд генерального хорунжого ще не усталився як постійний. А ще в
другій половині XVII – першій чверті XVIIІ ст. в переписних книгах окремих
полків (Миргородського, Стародубського, Ніжинського, Гадяцького) надибуємо
згадки і про уряд «праперщика полкового»5, що, вочевидь, є аналогом саме
генерального бунчужного.
Загалом же найбільш поширеною, принаймні в післямазепинські часи, була
організація полкової старшини, яка складалася із сімох урядників полкового
рівня: обозного, судді, писаря, двох осавулів і двох хорунжих. Зокрема, саме
таку владну модель представлено у складеному в квітні 1751 р. «Іменному
списку генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів, старшин
полкових, сотників військових і значкових товаришів» у Ніжинському, Черні-
гівському, Полтавському, Прилуцькому, Переяславському, Гадяцькому, Київ-
ському, Миргородському полках6. У списку полкової старшини Лубенського
полку вказано лише п’ять урядників – обозний, писар, другий хорунжий, два
осавули7. Однак відсутність серед них полкового судді, як і вказівка на наявність
«другого» хорунжого, на мій погляд, промовисто вказують, що наявні кадрові
лакуни носили тимчасовий характер і аж ніяк не засвідчували існування якоїсь
особливої лубенської моделі організації полкової влади. Так само можна при-
пустити, що й наявність серед полкової старшини Стародубського полку лише
одного осавула8, скоріш за все, була ситуативною.
У переписних книгах полків першої третини XVIIІ ст. трапляються згадки
про «арматного осавула» (інша назва – «асаул артилерний»), й «арматного
хорунжого» («хорунжій артилерний»)9. Але повноцінно закріпитись серед пол-
кової старшини, як засвідчують матеріали переписів середини століття, їм не
вдалося і вони увійшли в середовище військових урядників полкового рівня.
Аналогічним чином можна розцінити й статус полкових комісарів, роль яких
———————
5 Див.: Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [далі –
ІР НБУВ], ф. І, № 54479: Компут всего полку Миргородского старшины полковой, значко-
вого полкового товариства, старшины сотенной, атаманов и рядовых козаков… року 1723. –
Арк. 6 зв.; Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України. –
С. 233; Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. – К., 2010. – С. 49, 65
та ін.
6 ІР НБУВ, ф. І, № 57325-57343: Малороссийский сборник. Іменной список генеральной
старшины, полковников, бунчуковых товарищей, старшин полковых, сотников войсковых и
значковых товарищей апреля 1751 года. – Арк. 106.
7 Там само. – Арк. 50.
8 Там само. – Арк. 80.
9 Там само. – № 54480: Компут всего полку Полтавского… року 1719. – Арк. 2; № 54335:
Видение полкового города Полтави… сего 1732 года юля 16, арк. 1; № 54479: Компут всего
полку Миргородского старшины полковой, значкового полкового товариства, старшины
сотенной, атаманов и рядовых козаков… року 1723. – Арк. 6 зв.
Віктор Горобець 14
суттєво зросла в часи проведення Малоросійською колегією в 1722–1727 рр.
реформи фінансової системи Гетьманату10. Зокрема, наказний гетьман Павло
Полуботок восени 1722 р., «учреждаючи пана Дмитра Івановича, товариша
полку Прилуцкого, на тую комисарскую полковую функцію», наказував своїм
рейментарським універсалом, аби «сотники того полку ему, пану Дмитру Івано-
вичу, коммісарові, в той его коммисарской функціи, должни будут послушними,
без всякой противности»11. Але після закриття колегії, здається, їхні статусні
ознаки нівелювались і вони так і не увійшли до складу полкової старшини.
Варто також зауважити подібність службової ієрархії полкового та генераль-
ного рівнів, щоправда, з деякими відмінностями. Зокрема, позиції полкового
писаря і полкового обозного виглядають значно слабшими, аніж позиції ана-
логічних гетьманських урядників. Так, скажімо, у відповідності з певними нор-
мами договору 1654 р. (повтореними без змін й у пізніших угодах), полковий
осавул отримував щорічно на ранг 200 золотих польських і прибутки з млина, у
той час як полковим писареві і хорунжому припадало лише по 50 золотих
польських. Про плату полкових обозних з невідомих причин у договорах взагалі
не йшлося, а на ранг полковнику призначалося 100 єфимків і прибутки з
млина12. У проекті сеймової постанови, запропонованої 1664 р. урядом Павла
Тетері для заспокоєння Війська Запорозького, полковому осавулу, як і пол-
ковнику, пропонувалося виділяти на ранг млин, а останньому – ще й прибуток із
одного староства13. Варто зауважити, що такі ж пожалування, як і полковнику,
призначалися і для гетьмана, а відтак цей факт недвозначно вказує на вельми
високий соціальний статус цієї групи козацької старшини в ієрархічній струк-
турі Війська Запорозького.
Тож, аналізуючи місце полкової старшини в загальній службовій ієрархії
Гетьманату, варто звернути увагу, як ці статусні ознаки екстраполювались на
дипломатичний церемоніал під час зустрічі великого посольства гетьмана Івана
Брюховецького в Москві восени 1665 р. Адже при дворі московського государя
вельми уважно ставились до різного роду церемоніальних умовностей14, а по-
няття «местничество» широко увійшло в двірську практику, закріплюючи за
царськими вельможами ієрархічне місце згідно з їхньою службою та службою
представників їхніх родів. Отож при зустрічі українського посольства церемо-
ніальна служба Олексія Михайловича «за указом государя» виділила на утри-
мання кожного з представників полкової старшини у складі посольства по
———————
10 Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. – К., 1998.
11 Універсали Павла Полуботка (1722–1723). – К., 2008. – С. 149.
12 Воссоединение Украины с Россией: документы и материалы в 3-х тт. – М., 1954. –
Т. 3. – С. 561-563, 570.
13 Dział rękopisów Biblioteki książąt Czartoryskich w Krakowie, sygn. 402, nr 22, s. 547-563.
Ширше див.: Горобець В. Козацький Гетьманат у соціальній структурі Речі Посполитої:
проект устроєвої моделі гетьмана Павла Тетері з року 1664 // Молода нація. – 2000. – № 1. –
С. 40-61.
14 Див.: Рогожин. Н.М. Посольский приказ – колыбель российской дипломатии. – М.,
2001; Его же. У государевых дел быть указано… – М., 2002.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 15
«десять денег»15. Яким чином ця сума співвідносилася із сумами, виділеними на
утримання інших категорій козацтва? Генеральному обозному Іванові Цісар-
ському, судді Петру Забілі, писарям Степану Гречаному і Захару Шийкевичу
було виділено по гривні. Стільки ж призначили й полковникам Сербину, Матвію
Гвинтовці, Григорію Гамалії, Василю Дворецькому й іншим. А ось Дем’яну
Гуджолу, який очолював делегацію Полтавського полку, було пожалувано
«десять денег», проте він був лише «бывшой полковник» і, вочевидь, саме цим
пояснювався невеликий розмір виплати. Також по десять «дєнєг» було виділено
на утримання генерального осавула і генеральних (у документі – «войсковых»)
бунчужного і хорунжого. І, що цікаво, такими ж були й розміри утримання
сотників16. Перебування у Москві рядових членів посольства обходилось По-
сольському приказу в шість дєнєг на день, «хлопцов», «челядников» – в дві,
натомість безурядовий син київського полковника Василя Дворецького, як і
безурядовий брат лубенського полковника Григорія Гамалії – в шість17. Так само
шість дєнєг було виділено й на утримання військових слуг – довбишів, гар-
машів18. Тобто, за цими показниками статус полкових старшин був нижчим за
статус полковників і вищих генеральних старшин, але ідентичний тому, яким
володіли нижчі чини генеральної старшини і сотники.
Важливість уряду полкового осавула вельми промовисто засвідчує й аналіз
персонального складу учасників старшинської ради, що в січні 1671 р. під-
твердили присягу вірності важкохворому на той час гетьману Дем’яну Ігна-
товичу та обрали наказним гетьманом його брата Василя Многогрішного, який в
разі смерті реґіментаря мав перебрати владу в Гетьманаті до своїх рук. З аналізу
списку старшин, запрошених для обговорення й ухвалення важливої зміни, яка
істотно підважувала засади вільної гетьманської елекції, помічаємо, що саме
осавули разом із полковниками, полковими писарями і кількома вибраними сот-
никами полку представляли товариство Ніжинського, Переяславського, Черні-
гівського, Київського і Миргородського полків. І лише в делегацію Стародуб-
ського полку замість осавула входив обозний19.
Утім, у процесі еволюції державного устрою Гетьманату відбувались певні
зміни і в субординації членів старшинської корпорації. На початок XVIIІ ст. на
полковому рівні усталився такий ієрархічний порядок – обозний, суддя, писар,
два осавули та два хорунжі, що засвідчують численні офіційні документи, де
представлений порядок розташування відповідної старшинської номенклатури.
Зокрема, саме таку ієрархію бачимо у переліку знатних осіб Миргородського
———————
15 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України),
ф. КМФ-7, оп. 1, спр. 433, ч. 1, арк. 12-21.
16 Там само. – Арк. 12-21.
17 Там само. – Арк. 12, 13, 20, 21.
18 Там само. – Арк. 20.
19 Див.: Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини ХVII–XVIII ст. Ч. 2:
Рада старшин. Додатки // Праці комісії для виучування історії західно-руського та укра-
їнського права. – Вип. 8. – К., 1930. – С. 294-296.
Віктор Горобець 16
полку, які в 1718 р. були приведені до присяги царевичу Петру Петровичу20, а в
1732 – імператриці Анні Іоанівні21. Аналогічний порядок розміщення полкової
старшинської номенклатури спостерігаємо і в Чернігівському полку, причому не
лише в матеріалах, пов’язаних з присягою у 1718 і 1732 рр., але й раніших –
1676 і 1682 рр.22.
Оцінку того, як вища козацька старшина сприймала ієрархічну позицію
полкових старшин, наочно демонструє універсал наказного гетьмана Павла
Полуботка від 30 січня 1723 р. про затвердження колишнього полтавського
полкового осавула Лаврентія Микитовича полтавським полковим обозним. Там
серед іншого знаходимо й таку ремарку: «абы пп: старшина полковая, сотники
зъо всіми урядниками, и все старшое и меншое товариство, відаючи о таковой
волі нашой, ему, пану Лаврину Никитовичу, обозному полковому полтав-
скому, яко первійшому между старшиною полковою особі (виділено мною. –
В.Г.), пристойное отдавали пошановане»23.
Щоправда, при порівнянні номенклатури полкових чинів різних полків
виявляються деякі розбіжності. Так, скажімо, в переліку миргородської полкової
старшини 1718 р. відсутній другий осавул24, а в списку 1732 – полковий писар25.
Так само й у Чернігові уряд другого осавула відсутній в списках 1676, 1682,
1718 рр. і вперше фіксується лише під 1732 р., а уряд другого полкового хо-
рунжого так і не з’явився в зазначений час26. У той же час компут Полтавського
полку, складений 1719 р., фіксує наявність двох полкових хорунжих27.
На загальній ієрархічній драбині Гетьманату полкова старшина розміщува-
лася після полковників і бунчукових товаришів, але перед сотниками і вій-
ськовими товаришами28. Щоправда, далеко не завжди службова ієрархія козаць-
ких старшин була тотожна їхній соціальній ієрархії. Скажімо, у згаданому вище
переліку миргородських достойників, які в 1718 р. склали присягу вірності
царевичу Петру Петровичу, відразу після полковника Данила Апостола бачимо
не полкового обозного й решту полкових старшин, а кревних і свояків очільника
полку, зокрема трьох його синів – Івана, Павла і Петра, за якими вписано двох
зятів – військового товариша Петра Кулябку і військового товариша Івана
Ломиковського, хоч ще один військовий товариш Миргородського полку Федір
———————
20 Присяга Миргородського полку 1718 року / Опр. Д. Вирський і Р. Москаленко. – К.,
2012. – С. 32.
21 Присяга Миргородського полку 1732 року / Опр. Д. Вирський і Р. Москаленко. – К.,
2011. – С. 19.
22 Кривошея І. Неурядова старшина Чернігівського полку за присягами XVII–XVIII ст. //
Сіверянський літопис. – 2011. – № 3. – С. 3-11.
23 Універсали Павла Полуботка. – С. 245.
24 Присяга Миргородського полку 1718 року. – С. 32.
25 Присяга Миргородського полку 1732 року. – С. 19.
26 Кривошея І. Неурядова старшина Чернігівського полку за присягами XVII–XVIII ст. … –
С. 3-11.
27 ІР НБУВ, ф. І, № 54480: Компут всего полку Полтавского… року 1719, арк. 2.
28 Див.: Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини ХVII–XVIII ст. Ч. 2:
Рада старшин… – С. 335.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 17
Черняхівський внесений до реєстру вже після полкового хорунжого Олександра
Яралія29.
Функціональні обов’язки і службові доручення полкових старшин
Безпосереднім обов’язком полкового обозного було завідування полковою
артилерією та обозом. Але, зважаючи на високий владний статус цього уряду, за
відсутності полковника переважно саме обозні (і чомусь сотники полкових
сотень) виконували його обов’язки як наказні полковники. Також обозним до-
ручалося ведення компуту полку, виконання різних важливих доручень пол-
ковника чи гетьмана – головування в судових засіданнях, виконання дипло-
матичних завдань, розмежування спірних земель тощо.
Свого часу в історичній літературі дебатувалося питання: кому підпорядко-
вувались полкові обозні – полковнику чи генеральному обозному? М. Слаб-
ченко, спираючись на записку «касательно прав на дворянство бывших мало-
російських чинов», а також думки Д. Бантиша-Каменського й О. Шафонського,
висловлював припущення, що «полковий обозний підлягав полковникові, але
безпосередньо залежав від генерального обозного та Канцелярії Генеральної
артилерії»30. Натомість Л. Окиншевич, цілком резонно зауважуючи недостатню
репрезентативність і, що головне, очевидну упередженість джерел, особливо,
коли мова йде про записку «касательно прав на дворянство бывших мало-
російських чинов», висловлював обережний здогад, що, ймовірно, від гене-
рального обозного і Генеральної військової артилерії полковий обозний і пол-
кова артилерія залежали «найбільше тільки в постачанні», а влада полковника
«важила більше, бо під його загальним командуванням, як збройна сила полку,
вона йшла в похід, під його загальним доглядом і управлінням вона перебувала
й мирного часу»31. Солідаризуючись з останньою тезою, додам, що саме такий
порядок підпорядкування полкового старшини цілком вписувався і в загальну
тенденцію розвитку владних відносин Гетьманату. Адже влада полковника в
межах підпорядкованої йому адміністративної одиниці хоч і допускала існу-
вання там певних автономних анклавів, таких собі реплік річпосполитських
«юридик», але засадничо все ж тяжіла до встановлення свого всеосяжного
владного контролю. І якщо полковники дозволяли собі якнайширше втручання у
сферу компетенції усталеної законом і традицією автономії міських громад32, то
що тоді говорити про одну з ланок козацького адміністрування?
У штаті полкового обозного згадуються полковий артилерійський осавул і
хорунжий полкової артилерії (як уже зауважувалось раніше, подеколи вони
значаться як окремі номенклатури власне самої ієрархії полкової старшини),
———————
29 Присяга Миргородського полку 1718 року. – С. 32.
30 Слабченко М.Е. Малорусский полк в административном отношении (историко-юри-
дический очерк). – Одесса, 1909. – С. 81.
31 Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини ХVII–XVIII ст. Ч. 2: Рада
старшин... – С. 147.
32 Див.: Волошин Ю. Козаки і посполиті. Міська спільнота Полтави другої половини
ХVIII століття. – К., 2016. – С. 77-80.
Віктор Горобець 18
отамани полкової артилерії, пушкарі («пушкарі арматные»), гармаші, пижов-
щики, ковалі, трубачі («трембачі»), сурмачі, литаврщики. В документах зуст-
річаються згадки про окремий курінь генерального обозного та «атамана арти-
лерійского»33. На полковому рівні таких згадок не виявлено, але вочевидь
підкомандні полкового обозного таки утворювали окрему одиницю – курінь, що
безпосередньо перебував у віданні отамана полкової артилерії.
Підлеглі полкового обозного займали окремий двір полкової артилерії, на
якому знаходились різні господарчі служби, муровані льохи, комори, сараї тощо.
У дворі Переяславської полкової артилерії і «могазейна» в 1766 р. було аж
15 будівель, із них – 7 житлових, 5 комор і 2 сараї. Чисельність штату різних
полкових служб, що перебували в місті, часто була значною, що добре помітно
на прикладі Прилуцької полкової артилерії. У 1734 р. артилерія складалася з
двох гармат, при цьому в її штаті були: осавул, хорунжий, два пушкарі, чотири
гармаші, коваль, два пижовщики, чотири трубачі, литаврщик34. У Полтавському
полку джерела фіксують чотирьох пушкарів, шістьох гармашів та двох тру-
бачів35.
Наступне після полковника і полкового обозного місце в полковій ієрархії
посідав полковий суддя. Його функціональні обов’язки, природно, концентру-
вались навколо питання організації судочинства в полку. При цьому слід за-
уважити, що в перші роки існування Української козацької держави правосуддя
чинив виключно очільник полку, навіть більше того, вже після появи інституту
полкових суддів вища судова влада в полку все одно належала полковнику.
Полковник головував на засіданнях суду, його підписом скріплювались судові
присуди, на його ім’я подавались апеляції на ухвали нижчих судових інстанцій.
Функції помічника судді виконували писар і декілька підписків. У розпоряд-
женні судді перебувала також судова канцелярія. Як у випадку з обозним, згадок
про курінь полкового судді немає, хоч на генеральному рівні існував спеці-
альний курінь генерального судді36.
Полкові обозний і суддя найчастіше з-посеред іншої полкової старшини
залишались господарями полку, коли полковник в силу різних обставин виїздив
з його розташування. Також до цих старшин найчастіше переходив полков-
ницький пернач за відсутності регіментаря на чолі полку. Зокрема, коли пол-
тавський полковник Іван Черняк у 1721 р. вирушив на чолі більшої частини
———————
33 Зокрема, зберігся цікавий універсал наказного гетьмана П. Полуботка, адресований
наказному полковнику та полковій старшині Стародубського полку від 21 лютого 1723 р.,
яким він інформував про призначення «пана Якова Жиловича, атамана артилерійського, на
ярмалок зъборницкой» збирачем «обыкновенной ярмалковой повинности». – Універсали
Павла Полуботка... – С. 279.
34 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т. 3: Прилуцкий полк… – С. 92.
35 ІР НБУВ, ф. І, № 54335: Видение полкового города Полтави… сего 1732 года юля 16,
арк. 1 зв.; ЦДІАК України, ф. 57, оп. 1, спр. 278, арк. 6 зв.; Лазаревский А. Описание старой
Малороссии. – Т. 3: Прилуцкий полк… – С. 92; Таранушенко С. Урядові будівлі на Геть-
манщині… – С. 105.
36 Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… –
С. 224.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 19
полку на будівництво Ладозького каналу, обов’язки наказного полковника
перейшли до полтавського полкового обозного Клима Нащинського37. По смерті
обозного в 1722 р. тимчасове управління полком було доручене сину покійного
полковника – сотнику полкової сотні Якову Черняку. Коли ж він отримав
наприкінці 1722 р. наказ готуватися до виступу на чолі частини Полтавського
полку в похід проти Кримської Орди, тимчасове «правленіе полкових всяких
порядков», згідно з універсалом гетьмана Павла Полуботка від 3 грудня 1722 р.,
було передано «до избрания нового гетмана в Малой Россіи и в полку тамошем
господара» полковому судді Григорію Буцькому38.
Важливе місце серед полкової адміністрації посідав і полковий писар. Він
відав канцелярією, що вела діловодство полку. Зокрема, в канцелярії акумулю-
вались розпорядження гетьмана і Генеральної військової канцелярії. У ній
готувались універсали, листи, ордери, рапорти, накази, донесення, промеморії,
інструкції та інші документи, що виходили за підписом полковника чи полкової
старшини. У канцелярії зберігались компути полків, ведення яких також пере-
бувало у віданні полкового писаря.
Число урядників полкових канцелярій не було сталим. За свідченнями
Опанаса Шафонського, їх, як правило, було 10-16 осіб39, але траплялись і суттєві
відхилення від цієї норми. Наприклад, штат Полтавської полкової канцелярії у
1734 р. налічував аж 47 осіб. Ще більшим був штат Стародубської полкової
канцелярії: перелік «служителей и прочих», поданий у Генеральному описі,
вказує вже 59 чоловік, з яких 18 – полкові канцеляристи40. Зважаючи на значні
обсяги роботи і, відповідно, великий штат канцеляристів, організовувати їх
роботу полковому писарю допомагав старший канцелярист – реєнт. Цікаво, що в
окремих випадках в документах зустрічаються згадки про двох полкових
писарів. Зокрема, згадку про таку ситуацію надибуємо в переписі Миргород-
ського полку 1722 р., де один зі старшин названий «другим писарем пол-
ковим»41. Утім, у присязі цього полку 1718 р. Івана Руновського записано як
полкового писаря, а Самійла Малинку як полкового підписка42. А вже за деякий
час Малинка стає повноправним полковим писарем43. Тобто, вочевидь, «під-
писок», «реєнт», «другий писар» – все це номенклатурні визначення одного і
того ж старшого канцеляриста, який був найближчим помічником полкового
писаря, і в разі потреби його заміщав.
———————
37 Універсали Павла Полуботка… – С. 185.
38 Там само. – С. 205.
39 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким
географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей оное наместни-
чество составлено, сочиненное действительным статским советником и кавалером Афана-
сием Шафонским, с четырьмя географическими картами. – К., 1851. – С. 120.
40 ЦДІАК України, ф. 57, оп. 1, спр. 148а, арк. 2-4.
41 Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… –
С. 224.
42 Присяга Миргородського полку 1718 року. – С. 21.
43 Там само. – С. 39.
Віктор Горобець 20
Починаючи з 1720-х років, полкові канцелярії поділялись на окремі «по-
виття» (відділи), члени яких опікувалися певними сферами полкового діло-
водства – скарбом, судом тощо. Крім того, в цей же час російська влада
санкціонує поділ канцелярій на так зване «присутствіе» та власне канцелярію.
Полкове «присутствіе» як владний колегіальний орган формували полковник,
обозний і писар, які на засіданнях розглядали різноманітні питання організації
життєдіяльності полку й ухвалювали рішення, а їх документальним супроводом
й оформленням у відповідні розпорядження переймались канцеляристи на чолі з
реєнтом. З 1732 р. при полкових канцеляріях з’явились так звані Лічильні
комісії, на які покладалося завдання організації фінансової справи в полку та
здійснення контролю за видатками. До складу комісій входили комісар, один
полковий канцелярист і декілька вибраних на місячний термін козаків. Контроль
за діяльністю самої комісії здійснював спеціально призначений для цього
канцелярист Генеральної військової канцелярії44.
Полкова канцелярія завжди знаходилась неподалік будинку полковника,
часто в його дворі, а іноді – навіть у його власному будинку. Так, чернігівські
полковники тривалий час «відправляли» полкові справи у власних будинках, а
ось прилуцький полковник Гнат Галаган розмістив «писарню» у власному дворі
«край конюшни»45. У багатьох випадках канцелярії розміщувалися в будівлі
магістрату – ратуші. Утім, з початком XVIIІ ст. полковники намагалися побу-
дувати окремі просторі приміщення, які ставали ще одним свідченням високого
соціального статусу очільника полку. Прикладом саме такої архітектури є зве-
дена наприкінці XVII ст. в часи урядування полковника Якова Лизогуба будівля
полкової канцелярії у Чернігові, що являє собою справжню перлину україн-
ського бароко. Будівля Чернігівської полкової канцелярії мала шість кімнат, під
якими знаходився шестикамерний льох. Так само й будівля Полтавської пол-
кової канцелярії складалася з шести камер – із п’яти житлових приміщень та
одного службового46. Завдяки такому плануванню, частина приписаних до
канцелярії осіб проживала безпосередньо при канцелярії. Вочевидь, це були
«осавульчики» – слуги для рознесення паперу, сторожі47, але, можливо, там же
могли мешкати й незаможні військові канцеляристи.
Якщо полковий писар був цивільним помічником полковника, то у царині
військової організації таку допомогу йому надавали поруч з обозним полкові
осавули. Як і на рівні генеральних старшин, полкових осавулів зазвичай було по
два у кожному полку. Важко сказати напевне, чи існував поміж ними від
початку чіткий розподіл функціональних обов’язків, а чи він складався в ре-
зультаті повсякденних практик, але один із них виконував поліцейські функції,
очолював проведення судових розслідувань і приводив вироки до виконання, а
інший тим часом більше опікувався військовими справами, зокрема, стежив за
мобілізацією козаків, їхнім спорядженням й озброєнням, керував бойовою під-
———————
44 Панашенко В. В. Полкове управління в Україні (середина XVІІ–XVІІІ ст.). – К., 1997.
45 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т. 3: Прилуцкий полк... – С. 44.
46 Коваленко О. Полтава ХVІІ–ХVІІІ ст. − К., 2015. – С. 122.
47 Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України… – С. 228.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 21
готовкою і бойовим узгодження дій між підрозділами. Переписи полків містять
недвозначну вказівку на існування певної внутрішньої ієрархії між полковими
осавулами. Так, один з них іменувався «осавулом полковим», а інший – «другим
осавулом»48, тобто нижчим за рангом. А ще в компутах деяких полків (При-
луцького, наприклад) надибуємо згадки про «підосавуліїв», які виступають
помічниками осавулів.
Під час походів осавули формували й очолювали передові дозори, опіку-
валися розвідкою, брали на себе командування зведених із козаків кількох
сотень підрозділів. У мирний час вони виряджалися у посольства, виконували
розпорядження полковника у сфері судочинства, контролю за діяльністю сотен-
них адміністрацій тощо. Наприклад, гетьманський уряд Павла Полуботка у
лютому 1723 р. призначив стародубського полкового осавула Павла Яворського
провести разом із військовим товаришем Семеном Рубцем розмежування спір-
них земель поміж селами Кам’янкою і Грем’ячим, перше з яких належало до
Шептаківської волості, а друге перебувало у власності військового товариша
Максима Корсака49.
А ще в документах фіксуються випадки, коли полкові осавули виступають у
ролі так званих «пленипотентів» у спірних справах очільників полків. Зокрема,
коли навесні 1723 р. гетьман Полуботок за скаргою колишнього кобизького
сотника Олексія Мандрики створив спеціальну комісію для розслідування сер-
йозних службових зловживань з боку київського полковника Антона Танського,
київський полковий осавул Микола Савенко взяв участь в її роботі як «пле-
ніпотент од его милости пана полковника кіевского»50. «Пленипотентами» ж у
судочинстві Речі Посполитої називали осіб, що були уповноважені сторонами
(позивачами чи відповідачами) на ведення судового процесу, тобто виконували
адвокатські функції51.
Слідом за осавулами в полковій ієрархії розміщувались полкові хорунжі.
Найпершим їхнім формальним обов’язком було оберігати полкову корогву
(великий полковий прапор) і полковий значок (малий полковий прапор).
Зокрема, в універсалі білоцерківського полковника Антона Танського від
16 жовтня 1710 р. прямим обов’язком хорунжого якраз і визначалось «носіння
прапорця полкового»52. Утім, коло функціональних обов’язків полкових стар-
шин цього рангу було значно ширшим і переважно фокусувалось на виконанні
різноманітних доручень полковника, що так чи інакше перегукувались із діяль-
ністю осавулів. Скажімо, взимку 1723 р. гетьманський уряд доручив полтав-
ському полковому хорунжому Михайлу Руденку провести розслідування справи
щодо усунення будищанського сотника Дмитра Колачинського з уряду наказним
———————
48 ІР НБУВ, ф. І, № 54335: Видение полкового города Полтави… сего 1732 года юля 16,
арк. 1.
49 Універсали Павла Полуботка... – С. 278.
50 Там само. – С. 360.
51 Див.: Старченко Н. Умоцовані-прокуратори-приятелі. Хто вони? (становлення інсти-
туту адвокатури на Волині в кінці ХVІ ст.) // СОЦІУМ. Альманах соціальної історії. – Вип. 1. –
К., 2002. – С. 111-112.
52 Універсали Павла Полуботка… – С. 550.
Віктор Горобець 22
полтавським полковником Григорієм Буцьким (уряд повного полковника на той
час був вакантним), а заодно, аби він й «розискал подлинно, если чинится якое
от пана Буцкого домов покойного пана Черняка (покійного полтавського пол-
ковника. – В.Г.) преслідованіе»53.
Доволі часто полкові хорунжі призначалися наказними полковниками.
Причому спостереження за такими практиками дозволяє стверджувати, що хо-
рунжих призначали наказними полковниками зазвичай не для управління пол-
ком за відсутності в ньому повного полковника, а для командування частиною
полку в поході. Наприклад, гетьман Полуботок універсалом від 30 березня
1723 р. призначив наказним полковником чернігівським полкового хорунжого
Марка Чечеля і вручив йому «звірхнійшую коменду» над сотнями полку, «к ділу
каналному в Ладогу ординованим»54. Аналогічним чином очільником над сот-
нями Полтавського полку, відправленими в Ладозький похід («на каналную
работу до Ладоги слідуют»), був призначений полтавський полковий хорунжий
Михайло Руденко, про що повідомлялося у подорожньому листі гетьмана Полу-
ботка полковим комісарам від 28 лютого 1723 р.55.
Варто також зауважити, що на початках становлення військово-адмініст-
ративної структури Гетьманату зустрічаються згадки про наявність не одного, а
двох полкових хорунжих, один з яких був «першим»56, тобто старшим. Старший
хорунжий, як припускає Вадим Дядиченко, був охоронцем великого полкового
прапора – «хоругви» чи «корогви». Під наглядом молодшого хорунжого пере-
бував малий полковий прапор – «значок»57. У документах кінця ХVІІ – першої
половини ХVІІІ ст. подібні факти зустрічаються вкрай рідко, що, можливо, свід-
чить про відмову від такої практики. Утім, компут Полтавського полку, скла-
дений 1719 р., фіксує наявність двох полкових осавулів і двох полкових хорун-
жих58. А в гетьманування Кирила Розумовського інститут другого полкового
хорунжого міцно закріплюється в полковій старшинській номенклатурі й у
списках полкової старшини Гетьманату, складених у квітні 1751 р. У переліку
старшин усіх полків обов’язково присутні два полкові хорунжі і два полкові
осавули59.
Як уже зауважувалось, у першій чверті XVIIІ ст. в переписних книгах
окремих полків надибуємо згадки про «праперщиків полкових», що вочевидь є
аналогом генерального бунчужного на полковому рівні. Зокрема, в компуті
Миргородського полку 1723 р. міститься згадка про «прапєрщика полкового
Софрона Семенова»60. Дослідниця компуту Миргородського полку Ганна
———————
53 Там само. – С. 275.
54 Там само. – С. 321-322.
55 Там само. – С. 290.
56 ІР НБУВ, ф. ІІ, № 15408, арк. 2-3.
57 Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України... – С. 233.
58 ІР НБУВ, ф. І, № 54480: Компут всего полку Полтавского… року 1719, арк. 2.
59 Там само. – № 57325-57343, арк. 45-106.
60 ІР НБУВ, ф. І, № 54479: Компут всего полку Миргородского старшины полковой,
значкового полкового товариства, старшины сотенной, атаманов и рядовых козаков… року
1723, арк. 6 зв.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 23
Швидько, звернувши увагу на нехарактерне для тогочасної української мовної
практики ім’я миргородського полкового прапорщика «Софрон», а також від-
мітивши той факт, що «в той час козацької старшини такого чину («прапор-
щик») не існувало», висловила припущення, що Софрон Семенов, можливо,
був «військовий представник від Малоросійської колегії в Миргородському
полку»61.
Утім, здається, це не відповідає дійсності. Насамперед звернемо увагу на
той факт, що в компутах і переписах 1720-х рр. зустрічається згадка про
полкових прапорщиків (або «прапєрщиков») серед полкової старшини деяких
полків. Зокрема, якщо проаналізувати склад підписантів Коломацьких чоло-
битних 1723 р.62, то можна помітити, що в Гадяцькому, Прилуцькому полках
були свої прапорщики (відповідно, Федір Цуцкай і Іван Семенович)63. Трохи
згодом присутність таких урядників серед полкової старшини фіксується в
матеріалах Генерального слідства про маєтності 1729–1730 рр., зокрема, в
матеріалах опису Ніжинського полку в числі старшин, на ранг яких не було
виділено жодного двору, був указаний і «прапорщик полковий»64.
Якщо ж вести мову конкретно про миргородського полкового прапорщика з
нехарактерним іменем Софрон, то, по-перше, можна пригадати численні ви-
падки заміни в канцелярських текстах українських імен і прізвищ російськими
аналогами. Врешті, не надто питомо українським виглядає в списку старшини
Миргородського полку ім’я полкового хорунжого «Александер Яралій» чи
полкового товариша «Николая Леонтиевича»65. А, по-друге, що ще важливіше, в
списках козаків Миргородського полку, які в 1718 р. склали присягу царевичу
Петру Петровичу як спадкоємцю російського престолу, зустрічаємо згадку про
Супруна Семеновича як товариша дворянського куреня миргородського полков-
ника66. Упорядники цього видання Д. Вирський і Р. Москаленко, а також
В. Кривошея ідентифікують дворянина Супруна Семеновича саме як Софрона
Семенова – полкового прапорщика і полкового хорунжого в 1723–1732 рр.67.
Крім того, в згаданому присяжному списку 1718 р. серед полкової старшини
зафіксовано двох хорунжих – Івана Черкеса й Олександра Яралія68, натомість в
компуті 1723 р. – одного полкового хорунжого (Івана Черкеса) й одного «пра-
перщика» (Софрона Семенова). Відтак, можемо логічно припустити, що тут
маємо справу лише зі зміною назви уряду, до того ж тимчасової, оскільки вже з
кінця 1720-х рр. згадок про прапорщиків серед полкової старшини не знахо-
димо. Таком можливе побутування паралельної назви, адже, скажімо, під
———————
61 Швидько Г.К. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 року. – Дніпропетровськ,
2004. – С. 9.
62 Про самі чолобитні див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С. 151-152.
63 Універсали Павла Полуботка… – С. 621.
64 Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729–1730 г. / Под ред.
Н.П. Василенко. – Чернигов, 1901. – С. 76.
65 Присяга Миргородського полку 1718 року. – С. 32.
66 Там само. – С. 33.
67 Там само. – С. 40; Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини... – С. 649.
68 Присяга Миргородського полку 1718 року. – С. 32.
Віктор Горобець 24
Коломацькими чолобитними, підписаними старшиною 1 жовтня все того ж
1723 р., Супрун Семенович згаданий уже як полковий хорунжий: «Во место
Ивана Черкеса и Супруна Семеновича, хоружих полкових миргородских»69. До
слова, під тими ж чолобитними серед полкової старшини Стародубського полку
стоїть підпис Федора Данченка, титулованого екзотичним званням «хорунжій
значковій»70.
У матеріалах Генерального слідства про маєтності 1729–1730 рр. згадується
ще один уряд полкової старшини, який, як і прапорщик, надовго не закріпився –
«подасаул полковий»71. Цілком імовірно, що тут ідеться про іншу назву «дру-
гого полкового осавула». Надалі і прапорщик, і підосавул, і значковий хорунжий
не закріпились як сталі уряди в діловодній практиці Гетьманату. На їх по-
значення зазвичай використовували назви хорунжого або другого хорунжого та,
відповідно, осавула або другого осавула.
Порівняльний аналіз списків козацької старшини полкового рівня дозволяє
говорити про існування практик їхнього поступового просування полковою
службовою драбиною. Так, скажімо, якщо порівняти компути Полтавського
полку 1719 р. та 1732 р., то неважко помітити, що Лаврентій Никитович перш
ніж посісти в 1732 р. уряд полкового обозного Полтавського полку, більше
десятка років обіймав посаду полкового осавула. Теж саме можна сказати і про
другого полкового осавула Михайла Руденка, який перед тим був першим
полковим хорунжим. А його колега, другий полковий хорунжий в 1719 р. Павло
Герасимович, по звільненні Руденком уряду першого хорунжого перемістився
на його місце72. Андрій Руновський після навчання в Києво-Могилянській ака-
демії і перед тим, як у 1731 р. посісти уряд полкового писаря в Полтаві,
упродовж чотирьох років служив канцеляристом у Генеральній військовій кан-
целярії і Генеральному військовому суді73. Водночас ціла низка старшин –
Антон Кованька, Тимофій Слуцький, Іван Левенець, так само як і полтавський
полковник Василь Кочубей, посіли уряди полкових старшин без належного
досвіду адміністрування. Щоправда, стрімке кар’єрне зростання більшості з них
можна пояснити тісними родинними зв’язками з колишніми полтавськими
полковниками (Іван Левенець, Василь Кочубей), чи впливовими полтавськими
старшинами (Антон Кованька). Лише службовий злет Тимофія Слуцького, сина
священика, колишнього кінного козака с. Петрівці, який на початку 1739-х посів
уряд полкового осавула, неможливо пояснити ані позицією роду, ані його осо-
бистими заслугами.
———————
69 Універсали Павла Полуботка… – С. 620.
70 Там само. – С. 621.
71 Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка. – С. 76.
72 ІР НБУВ, ф. І, № 54480: Компут всего полку Полтавского… року 1719, арк. 2;
№ 54335: Видение полкового города Полтави… сего 1732 года юля 16, арк. 1.
73 Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. – С. 627.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 25
Засади (не)вільної елекції при заміщенні вакансій полкової старшини
Первісно уряди полкової старшини, як і решти старшинських посад Війська
Запорозького, були виборними. Але з часом, зі зміцненням повновладдя пол-
ковника, принцип виборності поступався місцем практиці призначення на уряд
наказом очільника полку, яке, щоправда, все ж подавалось як винятково ко-
лективна воля старшини і товариства полку. Так, наприклад, білоцерківський
полковник Антон Танський, вручаючи Симону Якименку в жовтні 1710 р. уні-
версал на призначення полковим хорунжим, наголошував на тому, що того
Якименка, «носящего наш прапорець полковий», «вся старшина полковая з
атаманнею (и) товариство з панами сотниками […] доброхотне совокупними
гласи […] избрали старшиною, и значного товариша полкового и заслужоного,
вижей мененного Симона Якименка, за хоружого полку всему Білоцерковскому,
при врученню корогви полковой»74.
Принципово нову якість кадровій політиці російської влади в Гетьманаті
надає царський указ «О выборе полковой старшины и не чинении обид простому
народу» від 22 січня 1715 р.75, який на законодавчому рівні ламав традицію
ухвалення полковником одноосібних рішень у кадровій сфері, щоправда, при
цьому не повертав товариству право вільної елекції. Офіційною мотивацією
царського указу оголошувалося бажання навести лад у Гетьманаті та оборонити
«козаків і посполитий люд» від зловживань полковників – типове на той час
пояснення законодавчих ініціатив Петра І76. Тож автори монаршого указу
заявляли:
«Донесено Нам, Великому Государю, Нашому Царському Величеству, что в
Малой Россіи полковники рейменту твого во всякіе полковые уряды и сот-
ники выбирают и утверждают по своей воли, не объявляя тебе, подданному
Нашему, по своим страстям, из взятков, из которых вновь выбранных и
учрежденных суть некоторые и подозрительны в верности и недостойные тех
урядов, в чем на них есть и доношение, и что в полках рейменту твоего от
полковников и от тех учрежденных от них старшин и сотников чинятся
козакам и посполитому народу многие тягости в налогах и в взятках»77.
Ґрунтуючись на усталеній владній ідеологемі, випрацюваній російською
владою, що ототожнювала поняття вірності царському трону та справедливого
урядування, монарх своїм указом від початку наказував гетьману негайно
змістити зі старшинських урядів усіх тих осіб, «которые были в какой измене».
Далі указ регламентував новий порядок заміщення старшинських вакансій
полкового рівня та сотників. Отож відтепер наказувалось полковникам «впредь
[…] в полковую старшину […] собою не выбирать и не учреждать», і в разі
появи відповідної вакансії в полку «учинить раду и советы с полковою
———————
74 Універсали Павла Полуботка. – С. 550.
75 Источники малороссийской истории, собр. Д.Н. Бантышем-Каменским. – Ч. 2. – М.,
1859. – С. 275-276.
76 Ширше про це див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… – С. 55-83.
77 Источники малороссийской истории… – Ч. 2. – С. 275.
Віктор Горобець 26
старшиною, и с сотниками, и на том совете и приговору общему назначить к
тому уряду людей заслуженных и неподозрительных в верности, человека двух
или трех», далі потрібно було представити кандидатів гетьману, аби вже той
обрав із них найбільш вірного цареві78.
Утім, закон так і не набув поширення і часто-густо порушувався або пол-
ковниками з мовчазної згоди гетьманів, або гетьманами, або самим царським
урядом, представники якого нерідко призначали своїх клієнтів на старшинство в
Гетьманат указами із Сенату, відверто нехтуючи всіма наявними формальними
процедурами та ігноруючи думку не лише полкової і сотенної старшини, а й
гетьманського уряду. Прикладом такого зневажання норм указу 1715 р., що-
правда не на рівні центральної влади Російської держави, а її представниками на
місцях, може слугувати історія призначення восени 1722 р. Павла Минецького
ніжинським полковим писарем. Як випливає з тексту гетьманського універсалу
про затвердження Минецького на уряді ніжинського полкового писаря від
2 листопада 1722 р., до свого призначення на полкову посаду претендент служив
товаришем Генеральної військової канцелярії, а своєму входженню в число
полкових старшин був зобов’язаний ніжинському полковнику графу Петру
Петровичу Толстому і його відповідному «изволению»79 (цікаво, що буквально
за рік ставлення Толстого до Минецького, який активно підтримає боротьбу
Полуботка за збереження автономії Гетьманату і за це буде ув’язнений в
Петербурзі, кардинально зміниться: полковник не лише всіляко заперечуватиме
проти повернення Минецького на уряд полкового писаря, а й домагатиметься
його відставки з уряду сотника Іваницької сотні Прилуцького полку80).
В гетьманському універсалі 1722 р. «изволение» полковника формально
було приправлене «согласіем старшини тамошней»81, хоч, як пам’ятаємо, указ
1715 р. встановлював обов’язкову «раду и совет с полковою старшиною», а ще
вимагав представлення кількох альтернативних кандидатур. Тим не менше, таке
порушення закону в кількох пунктах не зупинило наказного гетьмана Полу-
ботка, аби той визнав дії ніжинського полковника законними, а до того ж
угледів у Минецькому «годность и способность» до того уряду і своїм уні-
версалом затвердив обрання креатури графа Толстого полковим старшиною.
У Глухові Минецький «при резиденціи гетманской […] по обикновенію над-
лежащую на вірность імператорскому всепресвітлійшему величеству в церкві
виконал присягу» і після цього отримав від гетьманського уряду відповідний
універсал на той полковий уряд. Оповіщаючи ніжинську старшину та товари-
ство про призначення, Полуботок вимагав від них щодо Минецького відповід-
ного «пошанованя и репутаціи […] яко полковой особи», а від новопоставленого
старшини, відповідно, «теж взаемне з старшиною и со всяким обходително и
———————
78 Там же. – Ч. 2. – С. 275-276.
79 Універсали Павла Полуботка. – С. 184.
80 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т. 3: Прилуцкий полк. – С. 307.
81 Універсали Павла Полуботка. – С. 184.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 27
людско поступаючи, повинен будет в своем писарском званіи вірно и ради-
тельно справоватися»82.
Утім, траплялися випадки, коли й на початку 1720-х рр. відбувалося про-
ведення повноцінних виборів полкової старшини. Щоправда, вони стосуються
Полтавського полку, а там, як уже зауважувалося, право вільної елекції за-
трималось у повсякденних політичних практиках найдовше. Скажімо, 30 січня
1723 р. наказний гетьман Павло Полуботок, спільно з генеральним писарем
Семеном Савичем, генеральним осавулом Василем Жураківським і генеральним
бунчужним Яковом Лизогубом, видали універсал про затвердження колишнього
полтавського полкового осавула Лаврентія Микитовича полтавським полковим
обозним. З тексту універсалу довідуємось, що вибори полкового обозного були
зорганізовані полтавським полковником Іваном Черняком «за согласним всей
старшины и товариства, на каналном ділі з ним будучих» (тобто під час так
званого Ладозького походу, куди за наказом Петра І виряджались козацькі полки
для участі в будівництві Ладозького каналу83). Більше того, на полковий уряд
Микитович був «вотами изобраніем». І вже після цього полковник Черняк
«листом откритим» представив кандидатуру нового полкового обозного на за-
твердження гетьманського уряду84. Попри порушення указу Петра І від 1715 р.
про представлення на затвердження гетьмана кількох кандидатур, наказний геть-
ман не побачив жодних перепон на шляху Микитовича до влади і, «зважаючи,
дабы болш той уряд обозничества в полку Полтавском, особливе под нинішное
тревожное время, в вакансі не зоставал, яко велілисмо пану Никитовичу за
согласіем и сношеніем з его милостю господином брегадиром Веляминовим, тут
в Глухові, при резиденціи гетманской належащую на вірность его імператор-
скому пресвітлому величеству виконати в церкві присягу». Після чого з Ге-
неральної військової канцелярії старшині було видано універсал «в конфир-
мацію того обознического ураду»85.
Недотримання Полуботком засад альтернативності кандидатів на заміщення
посади полтавського полкового обозного в січні 1723 р. можна було б розцінити
як виняток і списати на згадані в гетьманському універсалі екстраординарні
обставини виборів, проведених в умовах далекого Ладозького походу, якби не
наступні дії наказного гетьмана навесні цього ж року. Отож, 5 квітня 1723 р.
Павло Полуботок розіслав у всі полки Гетьманату листи з наказом підібрати
кандидатури на порожні вакансії «старшини полковой и сотников», якщо такі є
(а в преамбулі документу гетьман констатував: «небезъизвестно нам есть, что
в многих полках рейменту гетманского» вони таки є). Адже «на сих місцах
наказніи старшина и сотники зостаючіе не могут по надлежателству правленіе и
порядков в приключаючихся нинішних частих походах содержати», через що у
полкових і сотенних справах і виконанні доручень вищої влади демонструється
———————
82 Там само.
83 Радакова Е. Українські козаки на Ладожськім каналі // Записки Наукового Товариства
імені Т. Шевченка: Т. ХІІ. – Львів, 1896. – Кн. IV. – С. 1–20.
84 Універсали Павла Полуботка. – С. 245.
85 Там само.
Віктор Горобець 28
неналежне «старане». Підбір претендентів мав відбутися «по согласію старшини
полковой и товариства, хто будет по волі их им угоден», причому, що цікаво,
«одного в кандидати на каждий порожний уряд»86.
Чи залежала ротація полкової старшини безпосередньо від змін на най-
вищому щаблі полкової влади? Однозначну й універсальну для всіх періодів
існування козацької державності відповідь дати складно. Адже в одних випадках
при зміні полковника переобирався чи не увесь склад полкової старшини, в
інших – така ротація не спостерігалась. Особливо докорінно склад полкової
старшини оновлювався, коли перевибори полковника проходили в умовах гост-
рої боротьби за владу ворогуючих старшинських партій чи родинних кланів,
тоді перемога одних неминуче оберталася масштабною поразкою інших.
Загальні вимоги до претендентів на уряди полкової старшини, як випливає з
наказу гетьмана Полуботка від 5 квітня 1723 р., полягали в тому, аби кандидати
були «з умних и добросовісних, и вірности не подозрителних, також з за-
служених и писменних людей»87.
Ведучи ж мову про стратегії службових зростань полкових старшин, варто
зупинитись на декількох обставинах. Якщо аналізувати персональний склад
миргородської полкової старшини в 1718 р., то помічаємо, що, наприклад,
Василь Родзянка перед тим, як у 1710 р. посісти важливий уряд полкового обоз-
ного, упродовж 1704–1710 рр. був сотником Хорольської сотні. На полковому
обозництві Родзянка зоставався до самої смерті (1732). Полковий суддя в 1715–
1734 рр. Матвій Остроградський раніше урядував у Говтнянській сотні: з 1687 р.
як городовий отаман, а з 1691 – сотник. Попередню службу решти полкових
старшин встановити не вдалося, але можна припустити, що вони не мали
досвіду сотникування. Цілком імовірно, що вони, як і полковий хорунжий
Олександр Яралій, перед тим, як увійти до складу полкової старшини, носили
почесне звання значкових товаришів88. У 1732 р. з усього складу полкової
старшини залишився лише обозний Василь Родзянка (помре трохи пізніше – в
тому ж 1732). На уряді першого полкового осавула бачимо Семена Галагана,
другого – Антона Волевача. І якщо попередня служба Галагана невідома, то
Волевач перед осавульством не менше десяти літ сотникував у Потоках.
Хорунжі Олександр Лагода і Супрун Семенович, як і їхні попередники в 1718 р.,
адміністративних посад раніше не обіймали. Лагода як син полкового осавула
Василя Лагоди, вочевидь, ходив у значкових товаришах, а Семенович устиг
послужити «дворянином» миргородського полковника, що, скоріш за все, і стало
перепусткою на службу полковим старшиною89.
Зважаючи на той факт, що впродовж другої половини XVII – початку
XVIIІ ст. чи не класичним прикладом розвитку військової демократії в Геть-
манаті (зокрема у царині побутування засад вільної елекції козацької старшини)
———————
86 Там само. – С. 330.
87 Там само.
88 Присяга Миргородського полку 1718 року. – С. 32.
89 Присяга Миргородського полку 1732 року. – С. 19-20.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 29
є Полтавський полк90, унікальною для реконструкції службових переміщень
полкової старшини документальною збіркою є судові декрети Полтавського
полкового суду91. Адже, хоч специфіка організації судочинства полкового рівня
не передбачала обов’язкової присутності всіх без винятку полкових старшин,
представлений у судових справах перелік старшин насправді є ширшим, аніж
реєстр, встановлений у ході копіткої дослідницької роботи Дж. Гаєцьким92.
Отож зі знайдених у судових справах семи старшин, які впродовж 1664–
1680 рр. обіймали уряд полтавського полкового обозного (Михайло Денисенко,
Олекса Андрієвич, Микита Андрієвич, Петро Мисенко, Артем Донець, Артем
Василевич, Гаврило Барабаш й Андрій Лучченко), лише щодо трьох осіб вда-
лося встановити їхню попередню службу. Так, Петро Мисенко перед тим, як у
1671 р. посів уряд обозного, в 1669 р. був полковим суддею. А полтавський
обозний у 1677–1678 рр. Гаврило Барабаш упродовж 1674 – січня 1675 р.
посідав уряд полкового судді. Полковий осавул у 1669 р. Юрко Туболець у
наступні два роки обіймав посаду полтавського полкового судді. А полковий
суддя в 1676–1678 і 1680–1681 рр. Кость Кублицький у 1689 р. значиться як
полковий обозний. Ще один полковий обозний Полтавського полку в 1673 р.
Артем Донець (не виключаємо, що пізніше в документах він був позначеним
також обозним «Артемом Василевичем») упродовж січня–березня 1668 р. був
городовим отаманом Полтави. Так само й полтавський осавул у 1670–1671 рр.
Іван Браїло упродовж 1665–1666 рр. був городовим отаманом.
Загалом варто зазначити, що уряд городового отамана полкового центру для
багатьох полтавських старшин був не лише вдалим стартовим майданчиком для
подальшого службового зростання, а й гідним місцем для почесної відставки.
Зокрема, крім згаданих Донця і Браїла, городовими отаманами впродовж 60–
70-х рр. XVII ст. були колишні полковники Дем’ян Гуджол і Кирик Пушкаренко
(син відомого полтавського полковника Мартина Пушкаря і зять полтавського
полковника Григорія Витязенка93), а також полковий суддя Клим Чорноушенко.
До слова, як Чорноушенко, так і Гуджол, мали найбільший досвід урядування на
різних полкових посадах. Так, зокрема, Дем’ян Гуджол з липня 1666 р. по січень
1668 р. був полтавським городовим отаманом, із січня по грудень 1668-го –
наказним полковником, із березня по травень 1668-го – знову городовим
отаманом, із червня 1672-го по травень 1674-го – полковником, із січня 1676-го
по лютий 1677-го – знову городовим отаманом, із жовтня 1678-го по лютий
———————
90 Ширше про цей аспект див.: Горобець В. М. Полковник Війська Запорозького: право
вільної елекції в світлі козацьких традицій, розпорядчих приписів і політичних. – С. 88-125.
91 Актовые книги Полтавского городового уряда ХVII века. – Вып. I: Справы поточные
1664–1671 годов / Редакция и примечания В.Л. Модзалевского. – Чернигов, 1912; Актовые
книги Полтавского городового уряда ХVII века. – Вып. II: Справы вечистые 1664–1671 годов /
Редакция и примечания В.Л. Модзалевского. – Чернигов, 1912.
92 Див.: Gajecky G. The Cossack Administration оf the Hetmanate. – Vol. 1–2. – Cambridge,
Mass., 1978.
93 Актовые книги Полтавского городового уряда ХVII века. – Вып. II. – С. 3.
Віктор Горобець 30
1680-ого – полковим суддею94. У Клима Чорноушенка послужний список був
дещо скромніший у порівнянні з Гуджолом, але проте й він упродовж восьми
років також зумів по декілька разів побувати на різних полкових урядах.
Зокрема, упродовж 1666–1668 рр. Клим обіймав уряд полкового судді, з вересня
1668-го по квітень 1670-го був полтавським городовим отаманом, упродовж
1672-го – знову полковим суддею, з березня 1673 до 1674-го – знову городовим
отаманом.
З початком XVIIІ ст. перевибори старшини, навіть у Полтавському полку,
стають значно рідшими, а разом із цим зникають приклади й стрімких кадрових
переміщень у складі старшинської корпорації полкового рівня. Тим не менше,
скажімо, з числа зафіксованих ревізією Полтавського полку 1719 р. шести
полкових старшин – Клима Нащинського, Григорія Богаєвського, Лаврентія
Никитовича, Михайла Руденка і Павла Герасимовича (уряд судді після смерті
роком раніше Петра Кованьки був вакантним) – можна з впевненістю сказати,
що багаторічний полковий обозний Нащинський (1709–1722) (син полтавського
протопопа й онук полтавського полковника Івана Іскри по материнській лінії)
перед тим, як очолити полкову артилерію, певний час був полковим осавулом
(очолював полкову артилерію до самої своєї смерті в 1722 р.95). Богаєвський,
перед тим, як обійняти посаду полкового писаря, фігурує як значковий товариш.
Хорунжий Полтавського полку в 1713–1727 рр. Руденко у 1708–1713 рр. був
осавулом полкової артилерії96. В решти старшин якогось зв’язку з попередньою
старшинською службою виявити не пощастило.
Зауважені при аналізі службових переміщень у Полтавському полку тен-
денції фіксуються, хоч можливо і не так яскраво, в інших полках Гетьманату.
Скажімо, полковий обозний Київського полку в 1694–1701 рр. Трохим Підтереб
досвіду старшинування впродовж 1669–1671 рр. набирався на уряді полкового
осавула. Аналогічну картину спостерігаємо і у випадку з полковим обозним у
1706–1712 рр. Яковом Барановським, який упродовж 1689–1696 рр. виконував
повноваження осавула. У наступні роки аналогічний шлях по службі пройшов
Федір Ханенко, котрий після одинадцятилітнього осавульства (1711–1722) впро-
довж наступних п’ятнадцяти літ обіймав уряд полкового обозного (1722–1737).
Як очевидне кар’єрне зростання можна розцінювати і переміщення полкового
осавула в 1709–1712 рр. Іллі Жили на уряд полкового судді (1712–1723).
Натомість записаний під 1691 р. як київський осавул Роман Жила перед тим, у
1670–1682 рр., виконував обов’язки полкового судді97. Відтак, осавульство цього
Жили було пониженням у неофіційному табелі про козацькі ранги.
Аналогічну тенденцію подеколи спостерігаємо і в Ніжинському полку, де,
наприклад, Гнат Парпур у 1669–1672 рр. значиться як полковий осавул, а під
1692 р. – хорунжий, або ніжинський полковник у 1674–1677 рр. Марко Борсук
———————
94 Див.: Актовые книги Полтавского городового уряда ХVII века. – Вып. I; Актовые
книги Полтавского городового уряда ХVII века. – Вып. II.
95 Універсали Павла Полуботка… – С. 185.
96 Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини... – С. 536, 626.
97 Там само. – С. 347.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 31
упродовж 1688–1693 рр. обіймає уряд полкового судді98. Утім, традиційніші все
ж переміщення полкових старшин на статусно вищі уряди. Саме такий служ-
бовий ріст спостерігаємо, зокрема, у службовій біографії Яреми Непрака, який
після обозництва у першій половині-середині 1680-х у 1687 р. перемістився (хоч
і ненадовго) на уряд ніжинського полковника. Василь Ігуменський, який посідав
уряд хорунжого у 1672–1678 рр., упродовж 1691–1694 рр. був полковим суддею.
Дмитро Максимович і Василь Кулаковський перемістилися з писарства на уряд
судді, відповідно у 1682 та 1690 рр. і 1739–1746 та 1746–1769 рр. Іван Велич-
ковський своєю багатолітньою службою на уряді полкового хорунжого – 1713–
1731 рр. – заслужив переміщення відразу на посаду полкового обозного (1731–
1738). Натомість Мойсей Левицький і Леонтій Грановський стали чи не зраз-
ковими прикладами кар’єрного полкового старшинства. Так, перший з них по-
слідовно пройшов уряди хорунжого (1711–1718), осавула (1718) та судді (1720–
1734), а другий – писаря (1726–1734), судді (1734–1746) та обозного (1746–
1752)99.
На прикладі Чернігівського полку напевно можна говорити про вже «тра-
диційний» тренд службового зростання від осавульства до обозництва у ви-
падках з Ничипором Величковським (відповідно 1672–1674 та 1681–1690 рр.) і
Миколою Грембецьким (1696–1699, 1699–1710). Спочатку полковий осавул, а
згодом суддя в другій половині 1660-х, Іван Самойлович у січні ненадовго став
чернігівським полковником, а згодом генеральним суддею (1669–1672) і, врешті, –
гетьманом (1672–1686)100.
Демонструючи можливі стратегії службового зростання представників пол-
кової старшинської корпорації, важливо наголосити, що для переважної біль-
шості полкових старшин Гетьманату реконструювати попередній послужний
список не вдається через брак відповідних джерел.
Повертаючись же до часів, коли такі службові переміщення не були рід-
кістю, тобто в другу половину XVII ст., варто звернути увагу на окремішнє
становище уряду писаря серед усієї старшинської номенклатури полкового
рівня. Зазвичай, посада полкового писаря виглядає як цілком безперспективна
щодо можливостей подальшого службового зростання. Не лише на прикладі
Полтавського полку, а й беручи до уваги решту полків Гетьманату, практично
неможливо простежити попередні кар’єрні траєкторії полкових писарів.
Традиційно вони перед тим, як увійти до складу полкової старшини, служили у
військових чи судових канцеляріях, і лише в поодиноких випадках – сотниками.
Дуже мало кому вдавалось конвертувати своє перебування на писарстві в
подальше просування службовою драбиною Гетьманату. Хоч і яскравих винят-
ків із цього правила також не бракувало. Годі згадати, що майбутній гетьман
Лівобережжя Іван Скоропадський своє поступове сходження на вершину полі-
тичної влади Гетьманату розпочинав як полковий писар Чернігівського полку,
причому тривало це писарство аж 15 років – з 1674-го по 1689-ий. Майбутньому
———————
98 Там само. – С. 48-50.
99 Там само. – С. 48.
100 Там само. – С. 65, 637.
Віктор Горобець 32
генеральному хорунжому й переяславському полковнику Леонтію Полуботку
було достатньо й двох років (1666–1668) служби на уряді полкового писаря все
того ж, Чернігівського, полку, аби вже звідти, через посаду сотника, стрімко
увійти до складу вищої козацької старшини. Приблизно ж стільки – з 1660-го по
1661-ий – очолював полкову канцелярію в Чернігові й майбутній генеральний
писар Карпо Мокрієвич. Видається, що Чернігівський полк становив пооди-
нокий виняток, в решті полків Гетьманату подібних прикладів настільки успіш-
ного писарства не спостерігаємо, хоч, як уже відзначалося раніше, ніжинські
полкові писарі Дмитро Максимович і Василь Кулаковський зуміли з часом пере-
міститися на уряд полкового судді, а Леонтій Грановський – навіть обозного.
Докорінних змін ситуація зазнає в часи гетьманування Кирила Розумов-
ського, коли загальна тенденція до посилення бюрократизації державного життя
призводить до підвищення ролі й писарів, які виступали «головними бюрокра-
тизаторами». Тож, якщо проаналізувати іменний список козацької старшини
1751 р., то неважко помітити акумулювання в цей час у писарстві неабиякого
службового авансу. Наслідком цієї тенденції було те, що в Полтавському,
Стародубському і Прилуцькому полках уряди полкових обозних посідали
старшини «з полкових писарів»101. У інших полках колишні полкові і судові
писарі та канцеляристи, хоч і не посідали найвищих полкових посад (скажімо,
обозного), але були масово представлені на інших полкових урядах. Зокрема, в
Стародубському полку, крім колишнього писаря, що посів уряд обозного, з
канцеляристів прийшли полкові писар і хорунжий, із судових писарів – хо-
рунжий102. Так само і в Полтавському полку три полкових старшини – обозний,
суддя і писар – перед тим служили в канцеляріях. У Прилуцькому полку, крім
уряду обозного, колишні військові канцеляристи обійняли посади писаря, двох
осавулів і першого хорунжого103. У Переяславському – судді, писаря, хорун-
жого104. У Гадяцькому – судді, писаря, осавула, хорунжого105. В Ніжинському –
судді, писаря, двох осавулів, хорунжого106. У Чернігівському – писаря й оса-
вула107. Лише в Київському полку корпорація військових канцеляристів була
представлена однією особою – полковим писарем108. А в Миргородському і
Лубенському полках – взагалі жодним109, щоправда, в полковій структурі Мир-
города на весну 1751 р. залишались вакантними аж три із семи посад, у Лубнах –
дві, відтак, існувала можливість привести ситуацію в цих полках у відповідність
із загальним тогочасним трендом адміністрування.
Загалом же, аналізуючи стратегії службового зростання полкових старшин у
середині XVIIІ ст., варто наголосити на декількох тенденціях. Насамперед
———————
101 ІР НБУВ, ф. І, № 57325-57343, арк. 75, 80, 89 зв.
102 Там само. – Арк. 80.
103 Там само. – Арк. 75.
104 Там само. – Арк. 67.
105 Там само. – Арк. 62.
106 Там само. – Арк. 96.
107 Там само. – Арк. 101.
108 Там само. – Арк. 57.
109 Там само. – Арк. 45, 50.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 33
впадає в око той факт, що найчисельнішу групу полкової старшини формували
колишні військові канцеляристи, яких у всіх полках Гетьманату назбиралось аж
21 особа. Якщо ж до них додати ще й чотири колишніх полкових і судових
писарів, то група вихідців із канцелярій становитиме 25 осіб. Другу за чисель-
ністю групу складали значкові товариші, яких назбиралось 16 осіб. Щоправда,
якщо колишні писарі і військові канцеляристи переважно обійняли посади
полкових обозних, суддів і писарів, то значкові товариші могли претендувати
винятково на нижчі полкові уряди – хорунжих (10 осіб) та осавулів (6 осіб).
Тринадцять полкових старшин виявились вихідцями «із системи», тобто
перед тим служили на нижчих полкових посадах. Якщо проаналізувати стратегії
службового зростання цієї групи старшин, то можна помітити, що найбільш
популярним службовим переміщенням був перехід полкових суддів на полкових
обозних, хорунжих – на осавулів (зафіксовано по три таких випадки). Двічі
фіксуємо переміщення писарів на суддівський уряд й один раз – хорунжого на
суддівство.
З-посеред інших полкових старшин 12 осіб представляли корпорацію ко-
лишніх сотників, ще троє – бунчукового товариства. В решти ж полкових
старшин у попередньому послужному списку записи були або зовсім відсутні,
або туди було вписано доволі екзотичні служби. Так, зокрема, двоє з полкових
старшин Миргородського полку як попередні заслуги вказали те, що вони були
синами полкового осавула110 (насправді синів полкової старшини чи сотників
було набагато більше, але решта, крім цієї «заслуги», мала ще й служби в різних
канцеляріях чи званні значкових товаришів), ще один зі старшин того ж полку
був вписаний як такий, що «не мав патента». Хорунжий Ніжинського полку на
старшинство прийшов із запорозьких отаманів111. А ось попередня служба пол-
кового судді Чернігівського полку Тимофія Сенюти жодного стосунку ані до
адміністрації Гетьманату, ані до військової служби загалом, відношення не мала –
«з переводчиков разных языков»112. Не менш екзотично виглядав і послужний
список хорунжого Гадяцького полку Петра Клецунова – «з лакеев Высочайшего
ЕИВ двора»113. Попередньою службою полкового хорунжого Київського полку
була служба «хорунжества бывшого лантмилицкого Путивльского полку»114.
Як бачимо, «випадкові» в Гетьманаті люди далеко не завжди претендували
на нижчі посади полкових хорунжих. Окремим із них, як, скажімо, згаданому
перед цим Сенюті, вдавалося відразу ж посісти уряд судді. Цілком прогнозовано
бунчукові товариші претендували на уряди вищої полкової старшини. Так ви-
хідцем із бунчукового товариства був прилуцький полковий суддя, київський
писар і гадяцький осавул115. Найбільш родовиті відразу перебирали до своїх рук
———————
110 Там само. – Арк. 45.
111 Там само. – Арк. 96.
112 Там само. – Арк. 101.
113 Там само. – Арк. 62 зв.
114 Там само. – Арк. 57.
115 Там само. – Арк. 57, 62, 75.
Віктор Горобець 34
полковницький пернач, як, наприклад, Семен Кочубей у Ніжині чи Андрій
Горленко в Полтаві116.
Цікаво, що представлені серед полкових старшин колишні сотники у своїй
більшості посідали «вищі» полкові посади. Так, четверо полкових обозних
вказали саме сотенні уряди як свою попередню службу. Також на початку своєї
кар’єри сотникували двоє полкових суддів і один писар. І лише троє колишніх
сотників розпочали службу на полковому рівні з посідання посад хорунжих.
Шукаючи відповіді на питання, наскільки перспективною для подальшого
службового зростання була служба на полкових старшинських урядах, звернімо
увагу на персональний склад полковницької корпорації на початку 1751 р.
З дев’яти полковників (уряд миргородського полковника був вакантним) лише
переяславський полковник Семен Сулима був вихідцем із полкової старшини
(перед посіданням полковництва служив полковим обозним)117, у решти ж шлях
на вершину полкової старшинської ієрархії був більш стрімким або ж зви-
вистим. Так, полковники ніжинський і полтавський вказали як попередню
службу місце бунчукових товаришів. Лубенський полковник Петро Апостол «в
тот чин пожалован за службы отца его покойного гетмана»118. Прилуцький
(«полковничій син» Григорій Галаган) прийшов на полковництво «з наказних
полковников», стародубський (Федір Максимович) – з порутчиків лейб-гвар-
дійського Семеновського полку, гадяцький (Петро Галецький) – із сотників
стародубських. Київський (Василь Капніст) був переведений з миргородського
полковництва, а чернігівський (Іван Божич) – з ніжинського119.
У середині XVIIІ ст. у практику державного життя Гетьманату увійшло і так
зване призначення старшин «на ваканс», тобто формування певного кадрового
резерву козацької адміністрації. Згідно з матеріалами перепису 1751 р., у званні
полкових суддів «на вакансі» перебувало двоє колишніх військових канцеля-
ристів і сотник, а писаря – колишній військовий канцелярист120.
Полкові старшини «до далшого указу»
З часом у практиках полкового урядування набуває поширення інститут так
званого «наказничества», який прикладається як до уряду полковника, так і до
урядів його помічників. Найбільше поширення «наказничество» набуває у ви-
падках з урядом полковника. Наказних, тобто тимчасово виконуючих обов’язки,
полковників призначає сам полковник чи гетьманська адміністрація або на час
відсутності постійного урядовця в полку, або для керування частинами полку в
поході, або ж після відсторонення повноправного полковника до нового обрання
чи призначення. Під час переписів і ревізій прізвища наказної полкової стар-
шини обов’язково записувались саме серед членів полкової старшинської кор-
порації.
———————
116 Там само. – Арк. 89 зв., 96.
117 Там само. – Арк. 67.
118 Там само. – Арк. 50.
119 Там само. – Арк. 57, 75, 80, 101.
120 Там само. – Арк. 112.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 35
Виконувачами обов’язків наказного полковника здебільшого призначали
сотників, причому переважно тих, які очолювали сотні в полкових центрах;
рідше — полкову старшину; і ще рідше – генеральних старшин (осавулів, бун-
чужних чи хорунжих). Перебування на уряді наказного полковника часто-густо
ставало своєрідним трампліном для переміщення на повне полковництво або ж
засвідчувало впливовість того чи іншого старшини в середовищі певної козаць-
кої корпорації.
У практиках адміністрування першої половини ХVІІІ ст. гетьман або цар-
ський уряд використовували інститут «наказничества» для того, аби, уникнувши
номінування «повного» полковника, зберегти уряд вакантним для призначення
на нього свого протеже чи передачі фактичного управління полковими справами
іншим владним структурам (наприклад, комендантам російських гарнізонів,
розквартированих у полкових центрах Лівобережжя)121.
Призначення на наказне полковництво, принаймні коли мова йшла про
уповноваження старшини тимчасово посідати вакантний уряд полковника, фор-
малізувалось відповідним гетьманським універсалом. Одним із прикладів саме
такого документу слугує адресований старшині і товариству з поспільством
Полтавського полку універсал наказного гетьмана Павла Полуботка від 3 лис-
топада 1722 р. з оповіщенням про призначення полтавського полкового сотника
Якова Черняка наказним полтавським полковником. Передісторія цього призна-
чення полягала в тому, що попередній полковник Іван Черняк «по многой
службі и працах своих в Войску роненных Божіим изволеніем при каналі
Ладожском окончил живот свій»; ще за життя небіжчика, коли той із частиною
полку йшов у похід, завідувати полковим урядом в ранзі наказного полковника
було доручено полтавському полковому обозному Климу Нащинському, а коли
той невдовзі помер, справи управління – за волею Івана Черняка – було передано
сотнику Якову Черняку. Тож по смерті полтавського полковника гетьманський
уряд, «того ради, аби без настоящого полководци и коммандіра в Полку та-
мошном в правленіи полкових діл и всяких обикновенных порядков непорядку
якового и остановки не было», закріплював за Яковом Черняком уряд наказного
полковника, «не переміняючи в том волі его небожчиковской»122. Цікаво, що
ухвала наказного гетьмана і генеральної старшини з цього приводу, як дові-
дуємось з «Журналу […] насущних діл, в войсковой енералной канцеляріи
приключаючыхся…», була прийнята раніше, але її оприлюднення затримали (як
з’ясувалося, через необхідність узгодження з президентом Малоросійської коле-
гії), й це неабияк бентежило претендента на уряд. Так, у «Журналі» під 2 лис-
топада 1722 р. читаємо: «О покойном полковнику полтавском Ивану Черняку,
при каналі ладожском преставлшомся, а октоврія 20 дня в Полтаві погребенном,
ответствовано, жичачи умершому вічного на небеси упокоенія, а ему, Якову
Черняку, послан універсал, тое наказного полковництва в полку Полтавском
правленіе ствержаючій. Виш писанный універсал удержан и не посилан до
———————
121 Ширше про це див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини... – С. 209-240.
122 Універсали Павла Полуботка… – С. 185.
Віктор Горобець 36
совіту и согласія з малороссійской коллегіею, о чом ему, Черняку, обявлено
цедулою»123.
За кілька днів, як можна дізнатися зі щоденника Генеральної військової
канцелярії, універсал у Полтаву таки вислали124. У ньому вказувалось, що уряд
«полковничества наказного томошнего» полтавському сотнику Черняку пере-
дається «до далшого указу», при цьому гетьман «пилно приказував», аби «всяк з
старшини и черні полку Полтавского, во всіх приключаючихся интерессах, що
колвек до правленія его по указу імператорского величества и по нашему до
того конфермуючомуся веленію стягатися будет, надлежащое послушенство и
поволность безсперечно свідчили»125.
Нерідко справа не обмежувалася призначенням лише одного наказного пол-
ковника — їх могло бути два чи три (особливо, коли справа стосувалася роз-
порошення полку для участі у воєнних операціях зразу на декількох театрах
бойових дій та, природно, керування полковою адміністрацією на місцях).
Прикладом такої історії може слугувати випадок, що трапився наприкінці 1722 –
початку 1723 р. у Полтавському полку. Як уже згадувалося, універсалом від
3 листопада 1722 р. наказний гетьман Павло Полуботок призначив наказним
місцевим полковником полтавського полкового сотника Якова Черняка. А вже
рівно за місяць, 3 грудня 1722 р., Полуботок видав ще один універсал, яким
призначив полкового суддю Григорія Буцького ще одним наказним полков-
ником. Потреба в такому кадровому рішенні була продиктована вимогою імпе-
раторського указу готуватися до нападу Кримської ханства й виступити в похід
за першої ж вимоги. Зважаючи на це, наказний гетьман розпорядився, аби на-
казний полковник Яків Черняк «до оного походу с надлежащим прибором гото-
вился», а тим часом «правленіе полкових всяких порядков» Павло Полуботок
наказував «содержати» полковому судді Буцькому, як було написано в універ-
салі, «до избрания нового гетмана в Малой Россіи и в полку тамошнем гос-
подара»126.
Як уже згадувалося, тренд щодо зростання ролі колегіальності в держав-
ному управлінні Російської імперії спочатку провокує появу в гетьманських
універсалах на затвердження того чи іншого старшини полковником вимоги
подальшого колегіального вирішення полковником усіх важливих справ спільно
з полковими старшинами і сотниками127, а наприкінці 1720-х років започат-
ковується практика призначення такого собі «колективного полковника». Так,
наприклад, коли на початку 1728 р. стародубського полковника Іллю Івановича
Пашкова (підполковника російської армії) після кількох років урядування було
звільнено з посади через численні скарги на його хабарництво й інші службові
зловживання, то «на правленіе наказного стародубского полковничества» був
виданий універсал одночасно кільком старшинам: Афанасію Єсимовському,
———————
123 Там само. – С. 413-414.
124 Там само. – С. 414.
125 Там само. – С. 185.
126 Там само. – С. 205.
127 Там само. – С. 185, 205.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 37
Семену Галецькому і Степану Максимовичу, яким «тамошняя старшина во
всем» мала бути «послушна». Такий стан заміщення уряду стародубського
наказного полковника зберігався впродовж трьох наступних років. Водночас
практику призначення «колективного наказного полковника» почали впровад-
жувати і в Чернігівському, і в Переяславському, і Гадяцькому полках128.
«Респект войсковый» за справну полкову службу
За свою службу на полкових урядах старшини отримували хто більшу, хто
меншу винагороду. Прикметно, що розміри цієї винагороди залежали не лише
від місця розташування певної номенклатури в службовій ієрархії полку, але й
місця несення служби, а також особистої наближеності конкретного старшини
до полковника чи гетьмана. Скажімо, у Чернігівському полку на уряди полкових
обозного, двох осавулів і двох хорунжих взагалі не було виділено жодного
двору. Так само й у Ніжинському полку «на уряди нижей слідующим старшині
полковой и сотникам жадних маєтностей не имеется: обозному полковому; судіи
полковому; асаулові полковому; подасаулому полковому; прапорщику полко-
вому»129. А тим часом полковий хорунжий Білоцерківського полку Симон
Якименко, який перед своїм призначенням на цей уряд служив у Війську За-
порозькому у статусі «значного товариша полкового и заслужоного», разом із
врученням йому полкової корогви «респектом заслуг его» був обдарований
полковником Антоном Танським селом Устимівкою «в подданство з людми, и з
всім приналежащим по надлежательству»130. Стародубський полковий хорунжий
Федір Скоробагатий у червні 1708 р. отримав від стародубського полковника
Івана Скоропадського універсал на село Манюки в Топальській сотні Старо-
дубського полку, в якому наказувалося тяглим мешканцям села «прогони и
всякіе работизни отбувати ку вспартю его господарства»131. А перед тим, як
довідуємось з тексту універсалу, старшина володів у тій же сотні селом Чуп-
ковичами. У травні 1717 р. чернігівський полковник Павло Полуботок, «рес-
пектуючи на знатніе в полку Черніговском, а барзій на ураді асаулства пол-
кового працовітие пана Федора Лисенка, асавула нашого полкового, заслуги, до
которих и впред оного заохочаючи, опреділилисмо ему во владеніе в сотні
Киселювской, в селі Киселювці, до належитого послушенства людей поспо-
литих»132. А вже перебуваючи на уряді наказного гетьмана, Полуботок у квітні
1723 р. на прохання ніжинського полкового судді Романа Лазаровича за його «з
давных часов знатные труди и праци войсковые» надав «во владініе ему» село
Бугринівку. Як видно з тексту універсалу, маєтність була надана полковому
старшині «до волі и диспозиціи совершенного гетмана», тобто як рангова
———————
128 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т. 1: Стародубский полк. – К., 1889. –
С. 51.
129 Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка… – С. 76.
130 Універсали Павла Полуботка... – С. 550.
131 Там само. – С. 588.
132 Там само. – С. 67-68.
Віктор Горобець 38
маєтність, що потребувала затвердження повноправного гетьмана133. На початку
травня Генеральна військова канцелярія оформила волю наказного гетьмана в
новий універсал, в якому приділила більше уваги мотиваційній частині доку-
менту. Зокрема, в ньому наголошувалося, що ніжинський полковий суддя вже «з
давних часов знатне при праци войсковой», яку він справно виконує, й нині –
«при старости», та й загалом Лазарович «неоттепер в Войску Запорожском
одправувал всегда служби». Проте, незважаючи на таку тривалу службу, він
«жадного з респект войсковых не иміет собі вспоможеня»134.
Окрім офіційних способів отримання винагороди за службу на урядах пол-
кової старшини, старшинування надавало чимало напівлегальних можливостей
збагачення. Наприклад, 8 жовтня 1722 р. з Генеральної військової канцелярії
було відправлено до Стародуба лист з вимогою, аби тамтешній полковий осавул
Березовський «взятки, под час розиску, чиненного у різника каменского, им
побранніе, люб прислал як найскорій, люб сам пріездил в Глухов»135. Зрозуміло,
що зазвичай полковники і гетьмани не надто реагували на такі «незначні»
порушення. Вони потрапляли в поле уваги лише тоді, коли полкова старшина
конфліктувала зі старшими старшинами Війська Запорозького, або ситуація в
автономії вимагала від гетьмана демонстрації дієвості влади136.
REFERENCES
Bantysh-Kamenskyj, D. N. (Ed.). (1859). Istochniki malorossijskoj istorii. Ch. 2.
Moskva [in Russian].
Diadychenko, V. A. (1959). Narysy suspil'no-politychnoho ustroiu Livoberezhnoi
Ukrainy kintsia XVII – pochatku XVIII st. Kyiv: Vydavnytstvo Akademii nauk
Ukrains'koi RSR [in Ukrainian].
Gajecky, G. (1978) The Cossack Administration оf the Hetmanate. Vol. 1-2.
Cambridge, Mass: HURI [in English].
Horobets', V. (2000). Kozats'kyj Het'manat u sotsial'nij strukturi Rechi Pospo-
lytoi: proekt ustroievoi modeli het'mana Pavla Teteri z roku 1664. Moloda natsiia, 1,
40-61 [in Ukrainian].
Horobets', V. (2014). Polkovnyk Vijs'ka Zaporoz'koho ta joho vlada. Ukrains'kyj
istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 4, 50-70 [in Ukrainian].
Horobets', V. (2014). Polkovnyk Vijs'ka Zaporoz'koho: pravo vil'noi elektsii v
svitli kozats'kykh tradytsij, rozporiadchykh prypysiv i politychnykh realij (seredyna
XVII – persha chvert' XVIII st.). Ukrains'ka derzhava druhoi polovyny XVII–XVIII st:
polityka, suspil'stvo, kul'tura. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. 88-125 [in
Ukrainian].
———————
133 Там само. – С. 333.
134 Там само. – С. 334.
135 Там само. – С. 413.
136 Про це див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини. – С. 130-155.
«Всякіе полковые уряды». Полкова старшина Гетьманату… 39
Horobets', V. (2015). Pravo vil'noi elektsii polkovnyka Vijs'ka Zaporoz'koho:
kozats'ki tradytsii u vyprobuvanni impers'kymy novatsiiamy. Ukrains'kyj istorychnyj
zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 5, 70-91 [in Ukrainian].
Horobets', V. (1998). Prysmerk Het'manschyny: Ukraina v roky reform Petra I.
Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].
Kohut, Z. (1996). Rosijs'kyj tsentralizm i ukrains'ka avtonomiia, 1760–1830.
Kyiv: Osnovy [in Ukrainian].
Kovalenko, O. (2015). Poltava XVII–XVIII st. Kyiv: Vydavnytstvo «K.I.S». [in
Ukrainian].
Kryvosheia, I. (2011). Neuriadova starshyna Chernihivs'koho polku za prysia-
hamy XVII–XVIII st. Siverians'kyj litopys. 3, 3-11 [in Ukrainian].
Kryvosheia, V. V. (2010). Kozats'ka starshyna Het'manschyny. Entsyklopediia.
Kyiv: Stylos [in Ukrainian].
Lazarevskyj, A. (1889). Opіsanie staroj Malorossii. T. 1: Starodubskij polk. Kiiev
[in Russian].
Lazarevskyj, A. (1902). Opіsanie staroj Malorossii. T. 3: Prilutskij polk. Kiiev [in
Russian].
Modzalevskij, V. L. (Ed.). (1912). Aktovye knyhy Poltavskoho horodovoho uriada
XVII veka. Vyp. I: Spravy potochnye 1664–1671 hodov. Chernyhov [in Russian].
Modzalevskij, V. L. (Ed.). (1912). Aktovye knyhy Poltavskoho horodovoho uriada
XVII veka. Vyp. II: Spravy vechystye 1664–1671 hodov. Chernyhov [in Russian].
Okynshevych, L. (1930). Tsentral'ni ustanovy Ukrainy-Het'manschyny XVII–
XVIII st. Ch. 2: Rada starshyn. Pratsi komisii dlia vyuchuvannia istorii zakhidno-
rus'koho ta ukrains'koho prava. 8. Kyiv [in Ukrainian].
Panashenko, V. V. (1997). Polkove upravlinnia v Ukraini (seredyna XVII–XVIII st.).
Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].
Radakova, E. (1896). Ukrains'ki kozaky na Ladozhs'kim kanali. Zapysky Nauko-
voho Tovarystva imeni Shevchenka, XVII, 1-20 [in Ukrainian].
Rohozhyn, N. M. (2001). Posol'skyj prykaz kolybel' rossyjskoj dyplomatyy.
Moskva: Izdatel'stvo RAHS [in Russian].
Rohozhyn, N. M. (2002). U hosudarevykh del byt' ukazano… Moskva: Aka-
demkniga [in Russian].
Rynsevych, V. (Comps.). (2008). Universaly Pavla Polubotka (1722–1723). Kyiv
[in Ukrainian].
Shafonskyj, A. (1851). Chernyhovskoho namestnychestva topohrafycheskoe opy-
sanye s kratkym heohrafycheskym y ystorycheskym opysanyem Malyia Rossyy, yz
chastej koej onoe namestnychestvo sostavleno, sochynennoe dejstvytel'nym statskym
sovetnykom y kavalerom Afanasyem Shafonskym, s chetyr'mia heohrafycheskymy
kartamy. Kyiv [in Russian].
Shvyd'ko, H. K. (2004). Komput i reviziia Myrhorods'koho polku 1723 roku.
Dnipropetrovs'k [in Ukrainian].
Slabchenko, M. E. (1909). Malorusskyj polk v admynystratyvnom otnoshenyy
(ystoryko-iurydycheskyj ocherk). Odessa [in Russian].
Starchenko, N. (2002). Umotsovani-prokuratory-pryiateli. Khto vony? (stanovlen-
nia instytutu advokatury na Volyni v kintsi KhUI st.). Sotsium. Al'manakh sotsial'noi
istorii. 1, 111-144 [in Ukrainian].
Віктор Горобець 40
Taranushenko, S. (1971). Uriadovi budivli na Het'manschyni XVIII stolittia.
Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal – Ukrainian Historical Journal, 2, 35-42 [in
Ukrainian].
Vasilenko, N. P. (Ed.). (1901). Heneral'noe sledstvie o maietnostiakh Nezhin-
skoho polka 1729–1730 h. Chernigov [in Russian].
Voloshyn, Yu. (2016). Kozaky i pospolyti. Mis'ka spil'nota Poltavy druhoi
polovyny XVIІІ stolittia. Kyiv: Vydavnytstvo «K.I.S» [in Ukrainian].
Vyrs'kyj, D., Moskalenko, R. (Comps.). (2012). Prysiaha Myrhorods'koho polku
1718 roku. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].
Vyrs'kyj, D., Moskalenko, R. (Comps.). (2011). Prysiaha Myrhorods'koho polku
1732 roku. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy [in Ukrainian].
Viktor Horobets
Doctor of Science in History, Professor,
Head of the Sector of Social History, Institute of History of Ukraine,
National Academy of Sciences of Ukraine
(Kyiv, Ukraine, victor_gor@ukr.net)
«ALLREGIMENTAL GOUVERNMENTS». REGIMENTAL STUFF OFFICERS
OF GET'MANAT AS IMPERIOUS INSTITUTE AND SOCIAL GROUP
The article investigates an imperious position and status of social indexes of group of
regimental stuff officers of Hetmanate. In particular, the place of regimental stuff officers
marks in the general official hierarchy of Cossack administration, and also it is reconstructed
inwardly corporate deference to rank. The attention is focused on the functional responsibilities
of different groups and regimental officers revealed their level of involvement in business
management regiment in the administrative and military spheres, acting justice, police
surveillance and more. Studied temporal changes in the process of forming the range of
personal and regimental officers of the corporation and its regional characteristics. Attention is
paid to the official growth strategy regimental officers, found opportunities for social growth
and their limits for members of the chief officer of the corporation. It traces the development of
principles of replacement free election regimental vacancies found factors that kept a decisive
influence on the process. Particular attention is paid to the analysis of the efforts of state
government, aiming at blurring the principles of free election of regimental officers and the
implementation of strict control members of royal power over the process of substitution of
petty Hetmanate. For vacancies in the membership of the analysis of the chief officer of the
corporation and the dominant trends of the official growth strategies, grounded opinion on
certain social isolation group. At the same time an attention drawn to the fact that the best
chance to get to this social group, at least in the middle of the XVIII century. Had a military
clerk and the chief of General and hundreds, mostly regimental hundred. Last usually sat
governments "higher" regimental officers – mostly quaretermasters, less judges. Separately
concern the question of remuneration regimental officers for their service.
Keywords: Hetmanate, Zaporozhian Host, Regimental Staff Officers, Quartermaster,
Judges, Chancellor, Aides-de-Camp, Flag-Bearer.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-158992 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1995-0322 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T01:24:55Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горобець, В. 2019-09-20T09:20:42Z 2019-09-20T09:20:42Z 2017 "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група / В. Горобець // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2017. — Вип. 13-14. — С. 11–40. — Бібліогр.: 136 назв. — укр. 1995-0322 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158992 323.3:316:45:94(477)”17” У статті досліджено владне становище та статусні соціальні показники групи полкової старшини Гетьманату. Зокрема, марковано місце полкової старшини в загальній службовій ієрархії козацької адміністрації, а також реконструйовано її внутрішньокорпоративну субординацію. Акцентовано увагу на функціональних обов’язках різних груп полкової старшини та виявлено рівень їхнього залучення до справ управління полком в адміністративній і військовій сферах, виконання функцій судочинства, поліцейського нагляду тощо. Досліджено темпоральні зміни процесу формування номенклатури і персонального складу корпорації полкової старшини, а також його регіональні особливості. Звернуто увагу на стратегії службового зростання полкових старшин, встановлено можливості соціального зростання та їхні межі для членів старшинської корпорації полкового рівня. Простежено розвиток засад вільної елекції при заміщенні старшинських полкових вакансій, з'ясовано чинники, що справляли визначальний вплив на цей процес. Особливу увагу приділено аналізу зусиль влади Російської держави, скерованих на розмивання засад вільної елекції полкової старшини та впровадження жорсткого контролю представників царської влади за процесом заміщення старшинських вакансій у Гетьманаті. За результатами аналізу персонального складу старшинської корпорації полкового рівня та домінуючих тенденцій розвитку стратегій службового зростання обґрунтовано висновок щодо певної соціальної замкнутості групи. Водночас звернуто увагу на той факт, що найбільше шансів потрапити до цієї соціальної групи, принаймні в середині ХVІІІ ст., мали військові канцеляристи генерального і полкового рівня, а також сотники, переважно полкових сотень. Останні, як правило, посідали уряди «вищої» полкової старшини – здебільшого обозних, рідше суддів. Окремо заторкнуто питання винагороди полкових старшин за їхню службу. The article investigates an imperious position and status of social indexes of group of regimental stuff officers of Hetmanate. In particular, the place of regimental stuff officers marks in the general official hierarchy of Cossack administration, and also it is reconstructed inwardly corporate deference to rank. The attention is focused on the functional responsibilities of different groups and regimental officers revealed their level of involvement in business management regiment in the administrative and military spheres, acting justice, police surveillance and more. Studied temporal changes in the process of forming the range of personal and regimental officers of the corporation and its regional characteristics. Attention is paid to the official growth strategy regimental officers, found opportunities for social growth and their limits for members of the chief officer of the corporation. It traces the development of principles of replacement free election regimental vacancies found factors that kept a decisive influence on the process. Particular attention is paid to the analysis of the efforts of state government, aiming at blurring the principles of free election of regimental officers and the implementation of strict control members of royal power over the process of substitution of petty Hetmanate. For vacancies in the membership of the analysis of the chief officer of the corporation and the dominant trends of the official growth strategies, grounded opinion on certain social isolation group. At the same time an attention drawn to the fact that the best chance to get to this social group, at least in the middle of the XVIII century. Had a military clerk and the chief of General and hundreds, mostly regimental hundred. Last usually sat governments "higher" regimental officers – mostly quaretermasters, less judges. Separately concern the question of remuneration regimental officers for their service. uk Інституту історії України НАН України Соціум. Альманах соціальної історії Соціальні групи та соціальна мобільність "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група «All Regimental Gouvernments». Regimental Stuff Officers of Getmanat as Imperious Institute and Social Group Article published earlier |
| spellingShingle | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група Горобець, В. Соціальні групи та соціальна мобільність |
| title | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група |
| title_alt | «All Regimental Gouvernments». Regimental Stuff Officers of Getmanat as Imperious Institute and Social Group |
| title_full | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група |
| title_fullStr | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група |
| title_full_unstemmed | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група |
| title_short | "Всякіе полковые уряды". Полкова старшина Гетьманату як владний інститут і соціальна група |
| title_sort | "всякіе полковые уряды". полкова старшина гетьманату як владний інститут і соціальна група |
| topic | Соціальні групи та соціальна мобільність |
| topic_facet | Соціальні групи та соціальна мобільність |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/158992 |
| work_keys_str_mv | AT gorobecʹv vsâkíepolkovyeurâdypolkovastaršinagetʹmanatuâkvladniiínstitutísocíalʹnagrupa AT gorobecʹv allregimentalgouvernmentsregimentalstuffofficersofgetmanatasimperiousinstituteandsocialgroup |